НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ВАЛУЙСЬКА МАРИНА ЮРІЇВНА

УДК 343.9

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦІВ, ЩО ВЧИНИЛИ

УМИСНІ ВБИВСТВА ПРИ ОБТЯЖУЮЧИХ

ОБСТАВИНАХ

Спеціальність 12.00.08: кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений працівник народної освіти України.

Офіційні опоненти:

-

-

-

Захист відбудеться “ 22 ” травня 2002 р. о 15.00

годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул.Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул.Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “ 20 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.П.Битяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Найважливіша мета розбудови в Україні правової держави полягає в забезпеченні гарантій прав і свобод людини, в захисті її життя й здоров’я, які в ст. 3 Конституції України визнаються найвищими соціальними цінностями. На це спрямована вся діяльність державних органів, у тому числі й правоохоронних.

В процесі виконання цих конституційних вимог у державі зараз відбуваються значні перетворення. Між тим, поряд із позитивними змінами, мають місце дестабілізуючі явища в усіх сферах нашого суспільства. Одним із свідоцтв цього є наявність складних криміногенних обставин в тому числі і тих, що стосуються зниження цінності людського життя. Відмічається зростання кількості вбивств взагалі та вбивств при обтяжуючих обставинах (ст. 115 КК України). Структура особистості злочинців також зазнала суттєвих змін.

У зв’язку з цим проблеми боротьби з убивствами в теперішній час набули підвищеної актуальності.

Різні аспекти цієї складної багатогранної проблеми розглядались фахівцями в галузі кримінального права та кримінології, психології та психіатрії, у числі яких: Алексеєв А.І., Антонян Ю.М., Бажанов М.І., Бобков В.І., Бородін С.В., Герцензон О.А., Голіна В.В., Гульдан В.В., Гульман Б.Л., Даньшин І.М., Долгова А.І., Єнікеєв М.І., Жалінський А.Е., Закалюк А.П., Зелінський А.Ф., Ігнатов О.М., Карпець І.І., Коржанський М.Й., Корідзе З.В., Костенко О.М., Краснушкін Є.К., Кудрявцев В.М., Кузнецова Н.Ф., Литвак О.М., Лунєєв В.В., Матвійчук В.В., Мошак Г.Г., Панов М.І., Пітерцев С.К., Побігайло Е.П., Ратінов О.Р., Самовічев Є.Г., Слинько М.І., Снігерьов О.П., Сташис В.В., Шепітько В.Ю., Тацій В.Я., Яценко С.С. та ін.

Однак більшість їхніх наукових праць була виконана у 70-80 роки й раніше. Причому в багатьох з них особистості злочинця не приділялося достатньої уваги.

Все вищезгадане обумовило обрання теми цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження передбачена перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 1995-2000роки. Вона відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996р. № 837/96, а також Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000р. № 1376/2000.

Мета дослідження полягала в тому, щоб виявити рівень та динаміку умисних убивств у сучасних умовах та описати структуру особистості вбивць, які вчинили злочини, передбачені ст.115 КК України.

Задачі дослідження. На базі наукових положень і зібраних емпіричних даних за двома вищезгаданими напрямками сформулювати пропозиції щодо подальшої розробки теорії особистості злочинця-убивці та висловити практичні рекомендації з попередження суспільно небезпечних посягань на життя людей. Для цього в роботі була зроблена спроба:

- всебічно вивчити філософські вчення про особу людини й висловити свої думки з приводу цього феномену;

- проаналізувати погляди на поняття особистості злочинця й, зокрема, особистості вбивці;

- виявити соціально-демографічні ознаки, морально-психологічні особливості осіб, що вчиняють умисні вбивства при обтяжуючих обставинах;

- розробити типологію умисних убивць;

- намітити шляхи використання відомостей про особу злочинців-убивць при розробці заходів попередження злочинів з їхнього боку.

Об'єктом дослідження є кримінологічна характеристика умисних убивств, а предметом – поглиблене вивчення особи тих, хто вчиняє умисні вбивства при обтяжуючих обставинах.

Методи дослідження. Автор при написанні роботи використав наступні наукові методи:

- історичний – при дослідженні розвитку філософської думки щодо проблеми особи взагалі;

- порівняльно-правовий – при аналізі особистості всіх злочинців та особистості злочинця-вбивці зокрема;

- системно-структурний аналіз – при розробці типології злочинців-убивць;

- статистичні – при збиранні та первинній обробці інформації, отриманої зі статистичної звітності, архівних документів, масових опитувань;

- соціологічні – при збиранні та аналізі інформації про істотні та стійкі суспільні ознаки й соціально зумовлені біопсихологічні особливості злочинців-убивць;

- психологічні – при проведенні тестування злочинців-убивць з метою вивчення властивостей, що послаблюють адаптивні можливості особи.

Емпірична база дослідження. Були використані роботи з філософії, соціології, психології, психіатрії, педагогіки та кримінального права. Для обґрунтування окремих положень, висновків та рекомендацій, які містяться в дисертації, було:

- узагальнено матеріали 410 архівних кримінальних справ, розглянутих судами Донецької, Луганської та Харківської областей в 1991-2000 рр., за якими було засуджено 527 злочинців;

- проведено опитування 400 засуджених за вбивство при обтяжуючих обставинах, що відбували покарання у ВТУ Луганській та Харківській областях, а також вивчені матеріали їхніх особистих справ;

- паралельно проведено вивчення контрольної групи в кількості 400 осіб;

- отримано інтерв’ю у 90 співробітників ВТУ Луганської і Харківської областей, працюючих з засудженими досліджуваного виду.

Використовувались також статистичні звіти МВС України, Міністерства юстиції України та Державного комітету статистики України.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в Україні комплексне системно-структурне дослідження особистості злочинців, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, на дисертаційному рівні проведено вперше. Зокрема, в роботі:

- з урахуванням сучасних досягнень різноманітних галузей науки поглиблені знання про феномен особистості злочинця взагалі й особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, зокрема;

- збагачена сучасними даними розгорнута кримінологічна характеристика особистісних властивостей та якостей убивць в історичному та динамічному аспектах (кількісно-якісні показники, структура особистості вбивці тощо);

- вперше серед злочинців-убивць проведено дослідження інстинктів, які домінують у свідомості та підсвідомості, за рахунок чого істотно поглиблено рівень вивчення особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах;

- на підставі кримінологічних критеріїв глибини антисуспільного спрямування особи та стійкості криміногенної мотивації, а також кримінально-правового критерію - ступеня участі суб'єкта у вчиненні злочину, запропоновано нову типологію особистості злочинців, які вчинили вбивства з кваліфікуючою ознакою;

- структурні елементи авторської типології проаналізовано з точки зору особливостей, притаманних кожному з типів (підтипів) убивць;

- з урахуванням типологічних особливостей убивць досліджуваного виду висловлюється низка пропозицій щодо вдосконалення діяльності суб'єктів попередження умисних вбивств взагалі і умисних вбивств при обтяжуючих обставинах зокрема.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені висновки та рекомендації можна використати:

- у науково-дослідних роботах – для подальшого розвитку та поглиблення знань про феномен злочинця-вбивці;

- в практичній діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю;

- в навчальному процесі при читанні лекцій з учбової дисципліни “Кримінологія”, її спецкурсів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були викладені в доповідях на науково-практичній конференції “Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю” (Харків, 19 листопада 1997 р.), науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю” (Харків, 30 вересня 1999 р.), науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю” (Харків, 30 вересня 1999 р.) та Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (Харків, 27 грудня 2000 р.), використовувались автором при проведенні практичних занять з кримінології та правової статистики.

Публікації. Основні положення даної роботи викладено в 5-х наукових статтях (три з яких опубліковано у фахових виданнях) та тезах трьох повідомлень на наукових конференціях.

Структура дисертації визначена її метою й завданням. Вона складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (294 найменувань) та десяти додатків. Безпосередній текст дисертації –179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його об‘єкт, предмет, мета й завдання, наукова новизна, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне та практичне значення результатів дослідження та їх апробація.

Розділ 1 “Загальне поняття про особу людини” складається з 2-х підрозділів.

Перший підрозділ “Філософське вчення про особу” присвячено аналізу розвитку філософської думки щодо проблеми особи взагалі та базується на працях видатних філософів минулого (Платона, Канта І., Дідро Д. та ін.).

Використовуючи філософський підхід, протягом тривалого часу науковці намагалися виявити сутність людини, конкретно-історичну детермінацію форм його активності, розкрити історично змінне існування форм його буття.

Основна заслуга філософів минулого полягає в теоретичній розробці поняття особи й таких суміжних понять, як індивід та індивідуальність. Це склало передумови до структурування поняття особистості. Елементи системи, яку запропонував Кант І., передували вивченню феномена особистості в біологічному, психологічному та соціальному аспектах.

У другому підрозділі “Кримінологічне поняття особистості злочинців” аналізуються погляди на поняття особистості злочинців, котрі запропоновано у працях таких видатних науковців, як Гегель В.Ф., Шопенгауер А., Ніцше Ф. та ін.

Філософське розуміння особистості злочинця являє собою філософське абстрагування щодо розуміння суті особистості злочинця. Воно складає міцний теоретичний ґрунт, хоч і позбавлено тієї фундаментальності, яку може надати лише емпіричний матеріал.

Більш поглибленому розумінню поняття особистості злочинця сприяли дослідження науковців-кримінологів. Поняття особистості злочинця є приватним проявом особистості взагалі, але дизгармонічність цього поняття ускладнює можливість його систематичного дослідження. Можна сказати, що поняття особистості злочинця є більш конкретизованим, оскільки не тільки завдає напрямок гносеологічного процесу, але й несе на собі навантаження цілком певної, розписаної по пунктах програми практичної та теоретичної роботи по типологізації злочинців, а також упорядковує роботу по збиранню та обробці інформації про конкретну особу, що вчинила злочин.

Важливо відзначити, що на найбільш високому рівні узагальнення поняття особистості злочинця приймає форму певної теоретичної моделі, своєрідного алгоритму для більш поглибленого пізнання особистості злочинця як феномену, особистості злочинців, що вчиняють злочини певного виду, а також для найбільш адекватної оцінки особи людини, яка вчинила конкретний злочин.

Поняття особистості злочинця певного типу утворюється на базі теоретичної абстракції та узагальненого емпіричного матеріалу, за допомогою якого характеризується сукупність індивідів, що вчинили однорідні злочини.

Аналізуючи історичні та сучасні погляди на особистість злочинця, дисертант вважає за доцільне приєднатися до думки, згідно з якою означене поняття – це сукупність істотних і стійких суспільних ознак і соціально зумовлених біопсихологічних особливостей індивіду, що, об'єктивно реалізуючись у вчиненні конкретного злочину (злочинах), надають його вчинку характер суспільної небезпеки, а винній особі властивість суспільної небезпеки, у зв'язку з чим вона і притягується до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

Розділ другий “Кримінологічна характеристика умисних убивств” складається з 2-х підрозділів, яким передує короткий вступ, де дається визначення поняття “кримінологічна характеристика”. У дисертації під цим поняттям розуміється сукупність статистично значущих показників про рівень, коефіцієнти, структуру, динаміку злочинності, а також дані про особистість тих, що вчиняють злочини.

У першому підрозділі “Статистично значущі кількісно-якісні показники умисних вбивств” розкриваються всі елементи кримінологічної характеристики умисних убивств взагалі та умисних убивств, що вчинено при обтяжуючих обставинах.

У структурі всієї злочинності ці злочини за останній період складали біля 1,9%. Характеризуючи динаміку умисних убивств в Україні, необхідно відзначити те, що підвищення рівня умисних убивств мало місце у 1972 р. – 1577; у 1993 р. – 4008; у 1994 р. - 4571; у 1995 р. - 4783; у 1996 р. – 4896; у 2000 р. – 4806.

У Харківській, Донецькій, Луганській областях, де дисертантом проводилося поглиблене дослідження цих злочинів, їх динаміка в період з 1991 мала схожу тенденцію: у 1991 р. було вчинено 799 вбивств та замахів на вбивство, а у 2000р.-1343.

Автором відзначається, що велика кількість убивств відрізняється особливою жорстокістю, садизмом, знущанням над жертвами.

Також підкреслюється, що, всупереч традиційним уявленням про майже повну відсутність латентності вбивств, досить велика їхня кількість не фіксується в кримінально-правовій статистиці, а ще значна їхня частина в статистичних звітах зафіксована з іншою кваліфікацією (як “прості” вбивства, або ж як умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть потерпілого).

У другому підрозділі “ Характеристика особи злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” відмічається що при вивченні особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах застосовувались такі методи вивчення соціально-правових явищ і конкретних індивідів, як: а) статистичні; б) соціологічні; в) психологічні.

При використанні статистичних методів було використано вибіркове спостереження. Одиниці вибіркової сукупності відбиралися у трьох областях Лівобережної України: Харківській, Луганській та Донецькій. Було вивчено 410 кримінальних справ, що забезпечило достатній ступінь репрезентативності дослідження у 3-х означених регіонах.

Із соціологічних методів застосовувалися: вивчення документів, масові опитування у формі інтерв'ю та анкетування при одержанні інформації від респондентів, метод контрольної групи, метод спостереження, метод експертних оцінок.

Дисертант також узагальнив результати судово-медичних психологічних та психіатричних експертиз, які містили відомості про стан психічного здоров’я вбивць. Особлива увага приділялася фіксації відомостей про наявність черепно-мозкових травм та їхніх наслідків, а також про перенесення нейроінфекцій, які також могли викликати патологію у психіці. У матеріалах експертиз, як правило, був присутній ретроспективний аналіз процесу формування особистості обвинувачених. Окремо вивчались акти жорстокості й насильства, схильність до збудження або ригідності, тощо.

При проведенні дисертаційного дослідження автором для перевірки соціальної адаптації осіб, що вчинили умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, було проведено тестування засуджених на виявлення домінуючого інстинкту за методикою Гарбузова В.І. Застосування методу “контрольної групи” дозволило поширити наші знання про кримінологічну характеристику злочинців-убивць.

Розділ третій “Структура особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” складається з 3-х підрозділів та вступу, у якому автор згідно зі своєю точкою зору на проблему структури особистості злочинця перераховує три групи ознак, властивостей та якостей, що їм притаманні. Це: 1) соціально-демографічні ознаки особистості умисних убивць; 2) морально-психологічні властивості та якості осіб, що вчиняють умисні вбивства при обтяжуючих обставинах; 3) кримінально-правові ознаки злочинців указаного виду.

У першому підрозділі “Соціально-демографічні ознаки особистості умисного убивці” при аналізі статевого разподілу вбивць констатується значна перевага чоловіків у загальній структурі суб'єктів даного злочину, хоч відсоток убивств, які вчинили жінки, за останні дев’ять років зріс більш як удвічі (з 8% до 17,4%). У середньому за означений період частка жінок-злочинниць становила 11 %.

Вікова структура сукупності осіб, що досліджувалися, має такий вигляд: 14-17 років – 9,3%; 18-22 року – 22,8%; 23-29 років – 36,4%; 30-35 років – 7,8%; 36-50 років – 15,7%; понад 51 року - 8%.

Рівень освіти осіб, що вчинили умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, визначається наступними показниками: освіта була відсутня в 0,8% осіб, неповну середню освіту мають 14,8% осіб, середню – 65,8%; середню спеціальну або середню технічну – 15,2%; вищу або незакінчену вищу – 3,4%. Причому, рівень освіти жінок дещо вищий за рівень освіти чоловіків.

Згідно з нашими даними, серед осіб, що вчинили умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, майже половина (42,4%) осіб є працездатними, але не працюють і не навчаються.

Були проаналізовані характеристики з місця проживання, роботи або навчання, котрі містилися в судових справах. Позитивно характеризувалися тільки 4,7% осіб, задовільну характеристику мали 5,5%, негативно оцінювалася поведінка 21,1% суб'єктів.У 68,7% випадків такі характеристики в справі були відсутні, що свідчить про поверховий підхід до питання дослідження особистості злочинця при розгляді кримінальної справи.

У другому підрозділі “Морально-психологічні властивості і якості осіб, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” дисертант, виходячи з власних спостережень та інформації інших науковців, ретельно аналізує низку особливостей, притаманних найбільш небезпечним злочинцям.

Дисертант вважає за доцільне приєднатися до концепції дезадаптації убивць (Антонян Ю.М., Самовічев Є.Г. та ін.), згідно з якою основним у генезисі вбивств є онтогенетичний чинник - блокування спроможності до автономії в результаті знехтування потенційного злочинця іншими. Отже, робиться висновок про наявність певного взаємозв'язку проблеми особистості умисного вбивці з проблемами депривації індивіда, а також особливостями його ранньої соціалізації.

Особлива увага приділялася вивченню властивостей, що послаблюють адаптивні можливості особи, серед яких такі, що мають соматичну природу (перенесені нейроінфекції і черепно-мозкові травми, наслідки Чорнобильської АЕС та ін.), та психологічні дисгармонії (психічний інфантилізм, психопатіі, алкоголізм, наркоманія тощо).

Прагненням більш глибокого пізнання умов, за яких формується особистість злочинця досліджуваного виду, було обумовлено постановку запитання про статус майбутнього вбивця в батьківській родині. При опитуванні з'ясувалася, що чоловічого контингенту засуджених убивць молодшими в родині були 34,3%, старшими – 27%, єдиною дитиною в родині - 25% осіб, середніми з трьох і більш дітей – 11,5%; 2,2% осіб виховувалися в державних установах. Серед жінок була виявлена схожа картина з тією лише різницєю, що у ранжованому ряді помінялися місцями старші й молодші: старші склали 31,8%, молодші - 25%, єдині – 22,7%, середні - 18,2%; 2,3% осіб виховувалися в державних установах. Це надало можливість дійти висновку, що найбільш несприятливими в родині є умови, при яких хлопчик є молодшим, а дівчинка - старшою з дітей. Виявлені тенденції мають стати об’єктом особливої уваги з боку психологічних служб.

Вперше автором дослідження одержано дані про інстинкти, які домінують у підсвідомості та свідомості вбивць. Це стало можливим завдяки використанню теорії професора Гарбузова В.І., який, беручи до уваги те, що інстинкти – це фіксована в генетичному коді програма пристосування, самозбереження та продовження роду, ставлення до себе й оточуючих, висловлює думку про те, що у випадку, коли індивід у процесі соціалізації розвивається відповідно до закладеної в нього програми (котру можна визначити при дослідженні підсвідомості), то це позитивно впливає на соціальну адаптацію, психічне й соматичне здоров’я, а пригнічення, ігнорування інстинктів підсвідомості й розвиток у свідомості інших є причиною дезадаптації на всіх рівнях життєдіяльності. Отримані показники були співставлені з показниками контрольної групи, яка складалася із законослухняних осіб. Дисертант, спираючись на цифрові показники, детально аналізує виявлену на рівні інстинктів різницю між убивцями та неубивцями. Додатково проводився аналіз між особами чоловічої та жіночої статі, що має практичний ценз.

Третій підрозділ “Кримінально-правові ознаки особи злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” містить коротке викладення основних об‘єктивних та суб‘єктивних ознак складу злочину. Особлива увага приділяється ознакам, які характеризують як особистість винного, його соціальні і соціально значущі біопсихологічні особливості.

На підставі соціально-демографічних, морально-психологічних та кримінально-правових ознак у роботі описується узагальнений “кримінологічний портрет” убивці: а) це здебільшого чоловік у віці 18-29 або ж 35-40 років, із середньою освітою. Працездатний, але не працює й не навчається, або ж займається низькокваліфікованою працею, до якої відноситься сумлінно тільки в умовах ВТУ. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах він найчастіше вчиняє на дозвільно-побутовому ґрунті, у святкові дні, у вечірній час за мотивами корисливості, помсти, неприязні. Первинна соціалізація майбутніх убивць відбувається в повних, але неблагополучних сім'ях. Ці особи мають серйозні адаптаційні дисфункції, коріння яких – у протиріччі між біологічно закладеною (підсвідомою) програмою розвитку інстинктів та фактичною реалізацією цієї програми, що можна виявити, вивчаючи інстинкти, які домінують у свідомості;

б) з початку життя майбутні вбивці зіштовхуються з активним пригніченням у них інстинкту домінування, що об'єктивно проявляється в послабленні вольових якостей, веде до невдач у спробах самоствердження і періодичних спалахів насильницьких дій, котрі здаються немотивованими. Дуже слабкий прояв інстинкту дослідження (наслідком чого є достатньо невисокий рівень інтелекту) не дозволяє цим особам проявити себе в будь-якій пізнавальній діяльності. Через це всі соціально корисні сфери докладання зусиль відхиляються суб'єктом як нецікаві, безперспективні й починається самоствердження в негативному напрямку. Слабкий прояв у майбутніх убивць інстинкту свободи знижує страх перед покаранням у формі позбавлення волі. Щоправда, за реальних умов позбавлення волі у свідомості засуджених відбувається деякий перегляд системи цінностей, показником чого є повна відсутність у засуджених інстинктопатії даного типу;

в) моральне обличчя убивці характеризується викривленою системою цінностей, що відбивається в різноманітних негативних особистих властивостях і якостях злочинців цього виду. Спільними для всіх видів убивць є такі моральні риси, як егоїзм, цинізм, неповага до найважливіших благ суспільства. “Простим” виконавцям здебільшого притаманна конфліктна форма спілкування з іншими особами. Убивці-маніяки вміють приховувати відхилення своєї психіки. “Замовлені” виконавці (коли йдеться про “непрофесіоналів”) за проявами їх моральних якостей досить близькі до “простих” виконавців. “Професіонали” ж за характеристиками зовнішніх проявів знаходяться ближче до маніяків, оскільки їм також властиве вміння вправно маскувати свою істинну систему цінностей. Співучасникам у вбивстві притаманні тільки непрямі прояви викривленої системи цінностей.

Розділ четвертий “Типологія особистості злочинців, що вчинили насильницькі злочини” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Загальні підходи до розробки типології особистості злочинця” наводяться різні точки зору на проблему класифікації та типології в кримінології (Долгова А.І., Сахаров О.Б.), а також системоутворюючі критерії щодо феномена особистості злочинця.

Автор підтримує точку зору, згідно з якою в основу типології покладено два критерії: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинця та зміст мотивації злочинної поведінки, 2) ступінь глибини й тривкості криміногенної мотивації. Далі викладаються думки окремих авторів із приводу вдосконалення цієї типології за рахунок приросту загальнонаукового потенціалу.

У другому підрозділі “Типологія особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах” дисертант аналізує наявні типології умисних убивць. А потім, розвиваючи та поглиблюючи накопичені знання про типологічні підходи у відповідності до науки сьогодення, автор формулює вихідну множину ознак, які характеризують суттєві особливості осіб, що вчинили умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, а саме: 1) домінуючі інстинкти; 2) умови соціалізації (особливо ранньої); 3) темперамент; 4) інтелект; 5) вольові якості; 6) мотивація злочину (у тому числі ступінь віддаленості від умовної психологічної норми рушійних сил конфлікту, котрий було вирішено шляхом вчинення вбивства); 7) суб'єктивна кількість зусиль, що додаються для досягнення злочинного результату (фізичних, інтелектуальних, а також психологічне навантаження по подоланню психологічних бар'єрів); 8) ступінь підготовленості вбивства. Означені параметри автор доповнює критерієм, що характеризує ступінь участі особи у вчиненні злочину з урахуванням видів співучасті.

Сумістивши в одній системі координат означені критерії, запропоновано типологію в наступному окресленні:

I. Тип виконавців. Підтипи: а) ”прості” виконавці; б) маніяки; в) наймані виконавці (“кілери”).

II. Тип співучасників. Сюди входять організатори, підмовники, посібники.

Особливості вказаних типів та підтипів проаналізовано в аспекті кожного системоутворюючого критерію. Шляхом співставлення виявлені подібності й розбіжності вбивць різних типів та підтипів, а також схожість і відмінність у можливому об'єктивному впливі акту вбивства на виконавця й інших співучасників.

На думку автора, поглиблення знань про соціальні та соціально важливі біологічні особливості вбивць сприятиме скасуванню невиправдано однакового підходу щодо попереджувальної роботи з убивцями різних типів на різних стадіях вчинення злочину та після його закінчення.

Розділ п’ятий “Використання даних про особистість злочинців-убивць при попередженні суспільно небезпечних посягань на життя людей” має два підрозділи.

У першому підрозділі “Поняття попередження злочинності й злочинів” дисертант, аналізуючи різні погляди на проблему попередження злочинності й злочинів, приєднується до точки зору про те, що попередження злочинності – це особлива сфера соціально-правового регулювання, специфічний аспект керування суспільством, зорієнтований безпосередньо або побічно на боротьбу з нею; а головне завдання й кінцева мета заходів попередження злочинів полягає в тому, щоб створити в державі таку обстановку, такий міцний правопорядок, які б гарантували істотне зниження рівня злочинності й окремих злочинів до того мінімуму, котрий є доступним для даного суспільства з урахуванням економічних, соціальних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період розвитку (Даньшин І.М.).

В дисертації підтримується найбільш поширена структуризація попереджувальних заходів, згідно з якою їх можна підрозділити за рівнем на два основних блоки: загальносоціальні та спеціально-кримінологічні.

Аналізуючи особливості цих попереджувальних заходів в аспекті попередження умисних убивств, автор підкреслює необхідність зосередження на забезпеченні нормальних умов первинної соціалізації громадян і наводить низку нормативних актів, спрямованих на це.

У другому підрозділі “Використання заходів попередження з метою протидії вчиненню умисних убивств при обтяжуючих обставинах” дисертант розглядає соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, медичні та технічні заходи в аспекті можливості їх використання для попередження умисних вбивств при обтяжуючих обставинах. Для зручності в практичному застосуванні цих заходів їх систематизовано в залежності від етапу (стадії) розвитку злочинної діяльності (профілактичні, запобіжні й припиняючі заходи та заходи, які застосовуються за фактом закінченого злочину), а також у відповідності до типологічних особливостей того чи іншого виду вбивць. Наголос робиться на тому, що профілактичні заходи для попередження умисних убивств при обтяжуючих обставинах досить тісно змикаються із загальнопрофілактичними, оскільки в реальному житті вони знаходяться в найближчій хронологічній відстані від злочинного діяння. На наступних же стадіях превентивні засоби набувають більш виражену специфіку щодо типології особи вбивці, і ця специфіка підсилюється при наближенні стадії закінченого злочину.

Для профілактичної роботи з майбутніми убивцями великого значення набувають різні за змістом широкомасштабні державні програми. Найбільш широким є поле діяльності по проведенню профілактичних заходів стосовно до осіб, які належать до підтипу “прості” виконавці. Корекційний вплив на особисті властивості та якості цього підтипу вбивць можна розглядати як свого роду базовий комплекс, котрий доповнюється заходами, що відповідають особливостям особистих деформацій убивць-виконавців інших підтипів. Стосовно до вбивць-маніяків можливе вирішення проблеми ранньої профілактики бачиться в створенні розгалуженої мережі психологічної допомоги, яка б надавалася всім, хто її потребує, причому, по можливості, із більш раннього періоду життя. В якості профілактичного заходу попередження дій найманих убивць можна назвати контроль за виробництвом, поширенням та збереженням вогнепальної зброї, а з урахуванням того, що багато хто з кілерів-професіоналів пройшли через “гарячі” точки або роботу в спеціальних органах, основний акцент профілактичної діяльності повинен бути зосереджений на удосконаленні методів добору і подальшого контролю за цими особами.

Ефективність заходів по запобіганню умисних убивств при обтяжуючих обставинах базується на застосуванні Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, де зафіксовано положення про те, що з метою недопущення вчинення злочину особою, яка виявила намір на вбивство, потрібно за нею встановити оперативне спостереження. Наводиться також низка норм Кримінального кодексу України, що мають запобіжне значення. Особливість запобігання вбивств, що вчиняються “маніяками”, у порівнянні з такою ж діяльністю стосовно до “простих” виконавців, обумовлена ще меншим ступенем передбачуваності дій з їх сторони. Вирішенню цієї проблеми може сприяти створення централізованої бази даних, яка містила б у собі відомості про особливості особи вбивць зазначеного типу, особливості їхніх жертв, а також про можливу типовість обставин вчинення злочинів. Щодо запобігання дій найманих виконавців відмічається, що найбільші шанси на успіх маються на стадії підготовки цих злочинів. Тут важливе місце займають оперативно-розшукові заходи, та віктимологічна профілактика.

Своєчасному припиненню умисних убивств при обтяжуючих обставинах сприятиме серйозний підхід до підготовки відповідних професійних кадрів і забезпечення технічних можливостей оперативного реагування відповідних спеціалізованих служб. Для протидії вбивцям-маніякам мають бути розроблені та розповсюджені серед широких верств населення практичні рекомендації поведінки жертви в ситуації нападу. Через те, що дуже часто наймані виконавці виконують “замовлення” за декілька секунд, доведення до кінця цього злочину можна уникнути завдяки використанню спеціальних високотехнологічних засобів індивідуального захисту (одяг із спеціальних матеріалів, куленепробивне скло, броньовані машини, двері тощо).

За фактом закінченого злочину мають бути вжиті заходи, спрямовані на оперативне розкриття злочину, затримання вбивці. Практика свідчить, що по відношенню до “простих” виконавців особливих складностей тут не виникає. Стосовно вбивць-маніяків корисним може бути підключення до роботи над такими злочинами психологів, які б могли брати участь у підготовці інформації для телебачення й преси, прогнозувати ймовірнісний хід подій тощо. Особливу складність являє собою розкриття замовленого вбивства, затримка “кілера”. Дисертант наводить низку практичних рекомендацій з цього питання.

У зв'язку з проблемою розкриття замовлених убивств відзначається, що найменш вивченим контингентом осіб, чиї дії, як і дії виконавців, спрямовані на досягнення такого злочинного результату, як смерть потерпілого, є особи, виділені нами в тип “співучасники”. Констатується, що “замовник”, - особа, яка своїми діями реально запускає “механізм” убивства жертви, - часто уникає кримінальної відповідальності за вчинене. У цьому дисертант бачить проблему, яка має стати самостійним предметом дослідження.

Автор вважає, що в остаточному підсумку постфактумні заходи стосовно до вбивць усіх типів повинні сприяти недопущенню рецидиву. Щодо вирішення цієї проблеми пропонується низка прикладних методик індивідуального прогнозування злочинної поведінки та корекційні комплекси, які можуть застосовуватися в роботі із засудженими. При цьому відзначається, що на практиці виховна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності за вбивство, нічим не відрізняється від роботи із засудженими за злочини іншого виду. Такий недиференційований підхід містить у собі реальну небезпеку для соціуму (як в умовах ВТУ, так і після відбуття цими особами призначеного покарання).

У “Висновках” дисертант, підводячи підсумки проведеного дослідження, відмічає, що проблема особистості злочинця, що вчинив умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, тісно пов’язана із проблемою людини взагалі. Складність та багатогранність поняття людини в даному випадку підсилюється підвищеним рівнем протирічності та дизгармонійністю, іманентно притаманною особам, які вчинили найтяжчий злочин.

Вирішення проблеми осмислення феномена вбивці та попередження його формування, розвитку й активної діяльності вбачається в розширенні та поглибленні кримінологічних знань про нього завдяки використанню останніх досягнень у наукових галузях, суміжних з кримінологією (кримінальне право, кримінальний процес, психологія, соціологія тощо). Зокрема, розвиваючи гіпотезу про вплив родини на формування різноманітних особистісних відхилень, автор привертає увагу до специфіки структурно-рольового аспекту життєдіяльності майбутнього вбивці й підкреслює в цьому зв’язку необхідність розробки ефективних заходів щодо подолання різних внутрішньосімейних дисфункцій.

Поглибивши концепцію про дезадаптаційну основу механізму умисного вбивства, вперше дослідження феномена особи вбивці було проведено на більш глибокому рівні - в аспекті його домінуючих інстинктів, які впливають на особливості розвитку індивіда на ранній стадії онтогенезу.

Автор підкреслює гостроту проблеми латентності вбивств, зокрема таких, що вчинені шляхом отруєння, або замасковані під нещасні випадки. Вирішення цього питання пропонується здійснити шляхом вдосконалення рекомендацій по дослідженню трупів та створення спеціалізованого інституту аналогічного інституту коронерського розслідування.

Автором розроблена типологія злочинців-убивць, за допомогою якої розкриваються суттєві розбіжності в особистісних деформаціях убивць різних видів і полегшується формування диференційованого підходу при попереджувальній діяльності щодо кожного з них. На базі створеної типології з урахуванням реалій сьогодення дисертантом ретельно аналізуються реально існуючі засоби попередження умисних убивств при обтяжуючих обставинах і потенційні можливості по розширенню їхнього впровадження на практиці.

Основні положення даної роботи викладено в публікаціях:

1. Валуйская М.Ю. К вопросу о типологии лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ.- Луганськ, 2000.- Вип. 2.- С. 140-145.

2. Валуйская М.Ю. О сходстве и различии действий соучастников в умышленном убийстве // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- Вип.: 43.- С.165-168.

3. Валуйская М.Ю. Факторы, оказывающие воздействие на личность совершившего умышленное убийство // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- Вип.: 35.- С. 129-132.

4.Валуйская М.Ю. К проблеме личности преступника // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997.- С. 133-144.

5. Валуйская М.Ю. К вопросу о прикладном аспекте понятии личности преступника // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики.- Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1997.- Вип.3.- С.73-76.

6. Валуйська М.Ю. Щодо проблеми особистості латентного злочинця // Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 19 листопада 1997 р.- Харків: Право, 1998.-С. 213-218.

7. Валуйська М.Ю. Типологія осіб, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. наук. практ. конф. молодих учених / За ред. М.І.Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С.152-154.

8. Валуйская М.Ю. К вопросу об уголовно-правовой характеристике лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.-практ. конф.- Харків: ПФ”Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001.- С. 73-78.

АНОТАЦІЇ

Валуйська М.Ю. Кримінологічна характеристика осіб, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2002.

Дисертація присвячена проблемі особистості злочинців, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, крізь призму філософського погляду на особу та кримінологічного вчення про особистість злочинця. Результати аналізу властивостей та якостей злочинців-убивць знайшли своє відображення в узагальненому “кримінологічному портреті” вбивць та типології осіб, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах. У роботі сформульовані пропозиції щодо втілення в життя низки соціально-економічних, правових, організаційно-управлінських, медичних та технічних заходів з попередження вмисних убивств.

Ключові слова: особа, особистість злочинця, типологія, типологія вбивць, попередження умисних убивств.

Валуйская М.Ю. Криминологическая характеристика лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена проблеме личности преступников, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах, сквозь призму философского взгляда на личность и криминологического учения о личности преступника. В работе проведен анализ особенностей свойств и качеств преступников-убийц и определено место этого феномена в системе криминологических знаний.

Базируясь на обобщенном понятии личности преступника, используя статистические, социологические, психологические методы, диссертант анализирует собранный и обобщенный им эмпирический материал и раскрывает специфику социально-демографических, нравственно-психологических и уголовно-правовых признаков лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах. Разделяя вполне обоснованное мнение о том, что глубинной причиной формирования личности убийцы является снижение его способности к социальной адаптации, автор исследования углубил исследование личности убийц за счет применения теории профессора Гарбузова В.И. В частности, его тезис о том, что игнорирование заложенных инстинктов может выступить в качестве причины дезадаптации на всех уровнях жизнедеятельности индивида.

В диссертации уделено большое внимание типологии лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах, которая включает в себя: 1) тип исполнителей (подтипы: ”простые” исполнители, маньяки, наемные исполнители); 2) тип соучастников (куда вошли организаторы, подстрекатели, пособники). Данная типология была положена в основу выработки рекомендаций по общесоциальному и специально-криминологическому предупреждению совершения умышленных убийств при отягчающих обстоятельствах на разных стадиях совершения этого преступления, а также по факту оконченного преступления.

По своему содержанию высказанные рекомендации представляют собой совокупность мер социально-экономического, организационно-управленческого, технического, медицинского и правового характера.

Ключевые слова: личность, личность преступника, типология, типология убийц, предупреждение умышленных убийств.

Valuyska M.Yu. Criminological characteristics of persons committed murders under aggravating circumstances. – Manuscript.

Dissertation for Candidate of Law scientific degree, speciality 12.00.08 – criminal law and criminology, criminal-executive law. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise, 2002.

The dissertation is devoted to problem of criminals, committed murders under aggravating circumstances via the prism of philosophical view on a person and criminological doctrine on criminal’s personality. The results of the analysis of peculiarities and qualities of murderers