Рівненський державний гуманітарний університет

Вітюк Надія Романівна

УДК 371.132:37.015.3

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Рівне – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук,

професор Орбан-Лембрик Лідія Ернестівна,

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри соціальної психології

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України,

доктор психологічних наук,

професор Максименко Сергій Дмитрович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка

АПН України, директор

кандидат психологічних наук,

доцент Дмитренко Анатолій Костянтинович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри психології

Провідна установа: Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, кафедра

психології та педагогіки, Міністерство освіти

і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 3 липня 2002 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 47.053.01 у Рівненському державному гуманітарному університеті за адресою: 33028, м. Рівне, вул. С. Бандери, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Рівненського державного гуманітарного університету за адресою: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 31.

Автореферат розісланий 2 червня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Осьмак Л.П.

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства, яке переживає кардинальні зміни в усіх сферах свого буття, суттєво підвищує вимоги до рівня професіоналізму випускників вищих навчальних закладів. За таких обставин національна школа потребує педагога, здатного до нестандартних дій, до використання новітніх технологій навчання, до принципової переорієнтації на гуманізацію та демократизацію взаємин між учасниками педагогічного процесу, до творчого підходу у розв’язанні педагогічних завдань, що, у свою чергу, вимагає відповідного розвитку комунікативних можливостей педагога. У зв’язку із цим, вирішення проблеми дослідження психологічних особливостей, що визначають формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, набуває сьогодні особливого значення.

В останні роки з’явилося багато робіт, у яких безпосередньо чи у зв’язку із вивченням інших проблем досліджуються питання комунікативної активності особистості. В численних працях вітчизняних та зарубіжних авторів (А.В. Батаршев, Г.С. Васильєв, В.П. Казміренко,
Л.М. Карамушка, А.А. Кідрон, Л. Кельман, Н.Л. Коломінський, С.Д. Максименко, Г. Міллер,
К.К. Платонов, К.Роджерс, М. Форверг, Я.І. Шкурко та ін.) по-різному розуміється роль і місце комунікативних здібностей в становленні і розвитку особистості. Це поняття наповнюється особливим змістом стосовно проблеми зазначених здібностей у педагогічному спілкуванні
(О.О. Бодальов, В.А. Кан-Калік, Н.В. Кузьміна, О.О. Леонтьєв, Р.С. Нємов, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.В. Попова, Л.О. Савенкова, М.В. Савчин, В.А. Семиченко, С.В. Терещук, М.В. Тоба, Т.Д. Щер-бан, Т.С. Яценко та ін.).

Важливе значення для дослідження означеної проблеми мають праці, в яких розглядаються питання, пов’язані з онтогенетичним розвитком спілкування (Л.С. Виготський, І.С. Кон, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Т.О. Піроженко, Л.С. Рубінштейн та ін.), механізмами регуляції та саморегуляції особистості (М.Й. Боришевський, О.В. Киричук, С.Д. Максименко та ін.), особливостями міжособистісної взаємодії у навчальному колективі (Н.П. Анікеєва,
А.Б. Добрович, Ю.М. Ємельянов, Г.В. Ложкін, Н.І. Пов’якель, В.А. Семиченко, Л.А. Петровська та ін.), національною спрямованістю освіти (А.К. Дмитренко, В.П. Москалець, М.І. Пірен,
М.В. Савчин, М.Г. Стельмахович, Р.П. Скульський та ін.).

Незважаючи на те, що проблема формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів знайшла своє висвітлення у ряді наукових праць, окремі аспекти означеної проблематики залишаються ще недостатньо вивченими. Потребують теоретико-експериментального аналізу психологічні умови та шляхи формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів, недостатня розробка яких ускладнює ефективність професійної підготовки вчителів. Актуальність проблеми визначила вибір теми даного дослідження “Психологічні особливості формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів”.

Вибраний напрям дисертаційного дослідження має зв’язок з науковими програмами Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тема дисертації входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної психології як складова теми “Психологічні проблеми професійної підготовки спеціаліста” (протокол № 2 від 5.09.2001 р.).

Об’єкт дослідження – професійна підготовка студентської молоді до педагогічного спілкування.

Предмет дослідження - психологічні особливості формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів на етапі вузівської підготовки.

Мета дослідження - виявити психологічні умови, що впливають на ефективність формування у майбутніх вчителів комунікативних здібностей, а також шляхи оптимізації цього процесу.

Гіпотези дослідження:

- ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів сприяє використання моделі комунікативної підготовки студентів;

- існує залежність результативності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів від рівня потреби у спілкуванні;

- особливості спілкування у студентській групі істотно впливають на рівень розвитку комунікативних здібностей особистості.

Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання наступних завдань:

1. Проаналізувати сучасний стан розробки проблеми комунікативних здібностей вчителя у науковій літературі та сформулювати на цій основі вихідні теоретичні засади дослідження.

2. Розробити теоретично та апробувати експериментально модель формування комунікативних здібностей у майбутніх учителів.

3. Виявити взаємозв’язки між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов.

4. Визначити психологічні умови ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час їхньої комунікативної підготовки.

5. Виявити та обґрунтувати шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів.

Методологічну основу дослідження становлять: концептуальні положення про сутність і розвиток особистості у процесі життєдіяльності (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, І.Д. Пасічник, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко та ін.), загальнопсихологічні основи теорії здібностей особистості (В.М. Дружинін, О.М. Леонтьєв, Б.М. Теплов та ін.), дослідження психологічних особливостей педагогічного спілкування (В.А. Кан-Калік, Я.Л. Коломинський, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.В. Савчин, В.А. Семиченко та ін.), технології професійної підготовки вчителя у вузі (Л.В Кондрашова, Н.І. Пов’якель, В.В. Рижов, Н.В. Чепелєва, Ю.М. Швалб, Т.С. Яценко та ін.), основні принципи гуманістичної організації міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі (Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, В.О. Сухомлинський та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання накреслених завдань була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу методів, що включав: теоретичні методи (аналіз, осмислення та узагальнення наукової філософської, психолого-педагогічної, культурологічної літератури з проблем дослідження), емпіричні методи (анкетування, тестування, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, аналіз продуктів діяльності, констатуючий, формуючий та контрольний психолого-педагогічний експеримент), методи статистичного аналізу отриманих даних та якісної інтерпретації результатів дослідження.

Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалися за допомогою комп’ютерного пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Емпіричне дослідження проводилось впродовж 1998-2001 рр. Різними видами дослідно-експериментальної роботи було охоплено 435 студентів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, 380 учителів та 362 учні м. Івано-Франківська, м. Львова, м. Ужгорода, Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в теоретичній розробці та експериментальній перевірці моделі формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів; у визначенні психологічних умов ефективного формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час їхньої комунікативної підготовки; у виявленні взаємозв’язків між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов (рівнем потреби студента у спілкуванні, особливостями спілкування у студентській групі); в обґрунтуванні шляхів оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні й поглибленні уявлень про зміст, структуру та особливості комунікативних здібностей особистості; у виокремленні психологічних передумов, що впливають на рівень формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів; в обґрунтуванні психолого-педагогічних форм комунікативної підготовки майбутніх вчителів; у виявленні шляхів подолання комунікативної неготовності та некомпетентності студентів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати дадуть можливість викладачам вищих навчальних закладів оптимізувати і вдосконалювати процес формування психологічної готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності, підвищити ефективність комунікативної підготовки студентів (майбутніх педагогів), зокрема, у напрямку формування у них високого рівня комунікативних здібностей. Застосування виявлених шляхів оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів сприятиме подоланню комунікативної неготовності та некомпетентності майбутніх спеціалістів, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на вдосконалення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.

Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалася різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми, адекватністю використання методів дослідження його меті та завданням, поєднанням якісного і кількісного аналізу отриманих емпіричних даних, використанням математичних методів статистики із залученням сучасних програм обробки.

Апробація та впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення і висновки дослідження були представлені автором на Міжнародній науковій конференції “Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2000 р.), регіональному семінарі “Соціально-психологічні проблеми становлення сучасної молоді” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), звітно-наукових конференціях викладачів кафедр Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2000-2002 рр.).

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено в процес перепідготовки вчителів
м. Івано-Франківська й області (довідка № 08-01-123 від 27.03.2002 р.). Методичні рекомендації, що підготовлені на основі дослідження, використовуються в практичній педагогічній роботі вчителів (довідка № 97 від 26.03.2002 р.).

Теоретичні підходи дослідження, його експериментальні результати обговорювалися на засіданнях кафедр загальної і експериментальної психології, соціальної психології, педагогічної і вікової психології Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, повідомлялись під час проведення семінарських та лабораторних занять з курсів соціальної психології, вікової і педагогічної психології, психології професійної комунікації.

Зміст та результати роботи відображено у 8 одноосібних публікаціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 241 найменування, та 12 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 191 сторінці. Робота містить 14 таблиць та 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено предмет, об’єкт, мету, гіпотези і завдання дисертаційного дослідження, розкрито методологічні основи роботи, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, подано дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі “Формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів як психологічна проблема” здійснюється огляд основних наукових концепцій щодо визначення змісту і структури поняття “комунікативні здібності” індивіда, розкриваються їх особливості в професійній діяльності вчителя, з’ясовується роль комунікативних здібностей педагога в гуманізації освітнього процесу. При цьому проводиться послідовний аналіз взаємозв’язку категорій “комунікативні здібності”, “комунікативна компетентність педагога”, “індивідуальний стиль педагогічного спілкування”, “комунікативна готовність”.

Наукове вивчення комунікативних здібностей, здійснене дослідниками, охоплює коло проблем, у розв’язанні яких виявляються різні концептуальні підходи та інтерпретація досліджуваного феномену. У зв’язку з цим зауважуємо значні розбіжності у визначенні як самих комунікативних здібностей, так і їх структури. Результатом теоретичного аналізу є спроба узагальнення в роботі наявних здобутків вчених-психологів щодо комунікативних здібностей та їх формування за декількома напрямами: загальнопсихологічним (Е.А. Голубєва, В.В. Гаркуша, С.Д. Максименко, Р.С. Нємов, Ю.М. Швалб та ін.), діяльнісним (В.В. Рижов, А.У. Хараш та ін.), соціально-психологічним (Г.С. Васильєв, А.А. Кідрон, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.А. Семиченко, К.К. Платонов та ін.), психолого-педагогічним (Г.О. Балл, О.Є. Блинова, В.А. Кан-Калік,
О.М. Коропецька, Н.В. Кузьміна, В.В. Полторацька, Г.В. Попова, С.В. Терещук, Т.С. Яценко
та ін.), психолінгвістичним (О.О. Леонтьєв, Л. Тайєр, Т.О. Піроженко та ін.).

Кожен із перелічених вище підходів, відображаючи певний аспект проблеми, відкриває “свою” специфіку об’єкта дослідження, доповнюючи і поглиблюючи поняття “комунікативні здібності”, його структуру та функції. Водночас спостерігається деяка нечіткість у розрізненні комунікативних здібностей і відповідних знань, вмінь, якостей та інших характеристик комунікативної сфери особистості, що вимагає відповідного уточнення та конкретизації досліджуваного феномена. При цьому, визнаючи право авторів на різні судження про сутність, зміст і номенклатуру комунікативних здібностей, ми схильні розглядати всі запропоновані точки зору як взаємодоповнюючі, а не як взаємовиключаючі, і на їх основі вивести своє бачення проблеми дослідження. Сказане дозволяє визначити комунікативні здібності особистості як комплекс індивідуально-психологічних та психофізіологічних особливостей, що забезпечують здатність індивіда до активного й ефективного спілкування, передачі та адекватного сприймання інформації, оптимальної організації взаємодії з іншими людьми, вірного розуміння в комунікації як себе і своєї поведінки, так і учасників комунікативного процесу, що є необхідними умовами успішної життєдіяльності людини.

Особливого значення набуває проблема комунікативних здібностей особистості в педагогічному спілкуванні, оскільки педагогічна праця належить до виду діяльності, комунікативного за своєю природою (О.О. Леонтьєв, С.С. Макаренко, С.Д. Максименко,
С.О. Мусатов, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.В. Савчин, В.А. Семиченко, В.В. Рижов,
В.О. Сухомлинський, С.В. Терещук, Т.М. Титаренко, М.В. Тоба, Н.В. Чепелєва, Т.Д. Щербан
та ін.). Формування комунікативних здібностей вчителя розглядається в роботі як важлива умова оптимізації навчання, виховання і розвитку особистості учнів. При цьому, основною парадигмою в дослідженні педагогічних комунікативних здібностей є суб’єкт-суб’єктна взаємодія, яка характеризується тим, що учасниками комунікативного процесу є люди, які відрізняються активністю, здатністю свідомого цілеспрямованого планування і організації своєї поведінки і життєдіяльності загалом, які взаємовпливають, певним чином сприймають і оцінюють один одного.

Теоретичне обґрунтування проблеми обумовило специфіку побудови експериментальної частини дослідження як вивчення психологічних умов формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів.

У другому розділі - “Експериментальне вивчення психологічних умов формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів” - викладається загальна процедура організації й проведення емпіричного дослідження, подаються результати визначення специфіки прояву комунікативних здібностей в процесі професійної підготовки майбутніх вчителів.

На теоретико-аналітичному етапі дослідження відбувалося вивчення наукової літератури, формувалося модельне уявлення про психологічні умови ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, на основі чого були підібрані варіанти методик: “Потреба у спілкуванні” (Ю.М. Орлов, Л.П. Орлова, В.І. Шкуркін), “Діагностика структури мотивів трудової діяльності” (Т.Л. Бадоєв), “Ціннісні орієнтації”, (М. Рокіч), “Дослідження сприймання індивідом групи” (Є.В. Залюбовська), “Мотиви вибору діяльності педагога”
(Є.П. Ільїн).

За авторським варіантом анкети для студентів, учнів, вчителів, програми-методики аналізу комунікативних здібностей майбутнього педагога (розробленої на основі методики “КОЗ-1”
Б.О. Федоришина та В.В. Синявського), програми-методики самоаналізу студентами власних комунікативних знань, вмінь і здібностей та аналізу ними рівня внутрішньогрупової комунікаціїї, виконання студентами творчої роботи на тему “Комунікативна природа педагогічної діяльності” досліджувався загальний рівень ефективності комунікативної підготовки вчителів загальноосвітньої школи, діагностувалися їхні комунікативні здібності.

На основі аналізу й узагальнення теоретичних підходів до проблеми комунікативних здібностей сформульовано модельне уявлення процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх учителів. Запропонована нами прогностична модель включає наступні складові: організацію індивідуальної та групової психодіагностичної роботи зі студентами; забезпечення активної позиції студентів у процесі підготовки до комунікативної діяльності; засвоєння необхідних комунікативних знань; формування й розвиток навичок і вмінь спілкування (психотехнічних, експресивних, інтерактивних), індивідуального стилю взаємодії; оптимізацію міжособистісних відносин, групового стилю взаємодії і встановлення сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській групі; актуалізацію пізнавальних процесів студентів, що обслуговують процес спілкування й сприяють розвитку комунікативних здібностей особистості; психокорекцію та профілактику комунікативної неготовності та некомпетентності майбутніх спеціалістів.

Реалізація означених напрямів роботи в практиці комунікативної підготовки майбутніх вчителів вимагала, насамперед, вивчення конкретних форм та специфіки прояву комунікативних здібностей в процесі професійної підготовки майбутніх вчителів. Згідно мети дослідження, для психологічного аналізу були взяті індивідуальні показники участі опитуваних у спілкуванні (інтенсивність контактів, ініціативність комунікативної поведінки, соціальна широта кола спілкування, потреба у спілкуванні, емоційна задоволеність у процесі взаємодії), характеристики студентської групи як суб’єкта спілкування (соціально-психологічний клімат групи, її організаційна єдність, рольова структура, стиль внутрішньогрупової комунікації), особливості взаємодії між вчителями та школярами (міра включеності педагога у вирішення учнівських проблем, прагнення вихованців до неформальної взаємодії з наставниками, стиль взаємодії, основні труднощі у спілкуванні тощо).

Аналіз результатів опитування студентів на етапі констатуючого експерименту показав, що переважна більшість респондентів підтверджує наявність впливу внутрішньогрупової комунікації на рівень успішності студента (82,1 %) і визнають роль товариських відносин у групі як чинника професійного становлення індивіда у вузі (83,3 %). Показовим є той факт, що більшість опитуваних (69,3 %) відчувають вплив групи на прояв і розвиток своїх комунікативних здібностей. При цьому полюс позитивності – негативності цього впливу в основному пов’язують із рівнем згуртованості групи, міжособистісної перцепції, з особистісними характеристиками її членів. Встановлені статистично значущі зв’язки (між характером взаємодії студентів-одногрупників та самооцінкою своєї комунікабельності (r=0,194), вмінням адекватно сприймати індивідуальні особливості інших людей (r=0,181), психологічною готовністю майбутніх педагогів до професійного спілкування (r=0,228) при коефіцієнті лінійної кореляції Rxy=0,128 (р<0,05) підтверджують отримані дані.

Разом з тим, результати дослідження групової взаємодії показали наявність істотних проблем у взаємодії між студентами-одногрупниками. Так, 33,2 % опитаних юнаків і дівчат постійно відчувають певні труднощі у спілкуванні з учасниками комунікативного процесу,
43,1 % опитуваних зазначають, що у них час від часу виникають певні проблеми у цій сфері, і тільки 23,7 % студентів стверджують, що у них не виникає тут затруднень. Вивчення рівня згуртованості студентських груп показало, що всього 21,3 % студентів характеризують його як високий, 59,2 % - середній і 19,5 % - як низький.

В результаті дослідження було виявлено переважання середнього рівня активності у міжособистісному спілкуванні сучасних студентів з іншими членами своєї групи. Водночас визначення домінування колективістського типу спрямованості майбутніх педагогів у внутрішньогруповій взаємодії (69,7 %), готовності надати одногрупникам допомогу у навчанні та інших життєвих ситуаціях (83,3 %), а також прагнення до покращення рівня взаємостосунків у групі (86,7 %), свідчить про наявність нереалізованого комунікативного потенціалу в навчальних колективах, актуалізацію конструктивних, результативних і доброзичливих контактів між студентами.

В ході експериментального дослідження було встановлено й статистично підтверджено зв’язок між мотиваційними характеристиками майбутніх педагогів (потреба в спілкуванні, мотивація педагогічної діяльності, задоволеність обраною професією, усвідомлення професійно важливих комунікативних характеристик вчителя) та розвитком їх здібностей до здійснення міжособистісного спілкування, що, в свою чергу, впливає на рівень готовності спеціаліста до професійної комунікації, подолання труднощів у майбутній роботі, на готовність до викладацької діяльності загалом.

З’ясовано, що професійно важливими студенти вважають наступні характеристики педагога: уважне і доброзичливе ставлення до людини (79,1 %), організаторські здібності
(68,7 %), досконале знання предмету викладання (67,5 %), комунікабельність (62,1 %), уміння прогнозувати й попереджувати конфліктні ситуації (55,8 %), володіння засобами переконання інших (38,8 %), здатність до імпровізації, експромту (34,9 %), вміння визначати мотиви дій і вчинків (31 %). Отримані результати показали, що такі професійно важливі здібності до спілкування як комунікабельність, володіння засобами переконання партнерів по взаємодії, вміння прогнозувати, попереджувати й вирішувати конфліктні ситуації та ряд інших займають в даному переліку другорядні місця, що свідчить про недостатнє розуміння студентами специфіки педагогічної діяльності як комунікативної за своєю природою.

Систематизація даних стосовно потреби у спілкуванні дозволила констатувати, що у майбутніх педагогів домінує нижче середнього рівень потреби у спілкуванні (38,1 %), вище середнього рівень зафіксований у 16,4 % опитаних, високий, середній і низький рівні - відповідно у 3,4 %, 22,6 % і 19,5 % респондентів, що, з огляду на обрану студентами спеціальність, потребує актуалізації під час їх професійного навчання. Результати дослідження свідчать про недостатній рівень розвитку психотехнічних, експресивних та інтерактивних можливостей майбутніх вчителів.

Вивчення педагогічної діяльності показує, що працюючі вчителі також відчувають певні труднощі, пов’язані з різними аспектами спілкування з дітьми. Педагоги визнають, що найбільш складно для них вирішувати проблемні ситуації (55,7 % відповідей), передбачати хід діалогу (41,8 %), контролювати свої емоції під час взаємодії з школярами (38,9 %), вивчати та знати індивідуальні особливості як власні, так і своїх вихованців (33,6 %), правильно осмислювати і оцінювати свої дії під час спілкування (30,4 %) та ін., що свідчить про недостатній рівень розвитку їх комунікативних здібностей.

Якісний і кількісний аналіз отриманих емпіричних даних щодо модельного визначення професійних здібностей та вмінь педагога засвідчив, що як працюючі вчителі, так і майбутні спеціалісти майже не відрізняються у ставленні до виокремлених якостей вчителя-комунікатора, але існує відмінність у їх оцінюванні учнями. Це доводить, що учні мають свій погляд на постать ідеального педагога, який не завжди збігається із уявленнями на цей предмет вчителів та студентів. Висновки підтверджуються за допомогою критерію рангової кореляції за Спірменом rs=0,45 при rsтабл.= 0,564 (р<0,05). Опитування щодо різних аспектів реального педагогічного спілкування (ділового та неформального) самих учасників цього процесу виявляє відсутність зв’язку між відповідями учнів та вчителів, що підтверджується показником коефіцієнта рангової кореляції за Спірменом rs=-0,5. Значущість коефіцієнта rs вираховувалася за допомогою t-критерію Стьюдента, який дорівнює –0,58 при t Ст.табл.=6,31 (р<0,05). Припускаємо, що саме такі розбіжності в оцінюванні міжособистісної взаємодії спричиняють непорозуміння й виникнення конфліктних ситуацій у школі. Інтенсифікації потребують чинники, які зумовлюють індивідуальний стиль професійного спілкування вчителя і впливають на ефективність сформованих комунікативних здібностей: вміння вирішувати проблемні ситуації, відчувати внутрішній стан співрозмовника, здатність правильно осмислювати і оцінювати свої дії під час спілкування, контролювати свої емоції, передбачати хід діалогу тощо.

Таким чином, вивчення практичної комунікативної взаємодії вчителів та учнів свідчить про те, що на індивідуальний стиль педагогічного спілкування впливає як наявність досвіду комунікації з дітьми, так і сформована система мотивації, спрямованості педагогічної діяльності, налаштованості на взаємодію з школярами, рівень розвитку комунікативних здібностей особистості.

Узагальнення результатів теоретико-аналітичного і констатуючого етапів дослідження показало нагальну потребу активізації формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час комунікативної підготовки у вузі.

У третьому розділі “Психологічне забезпечення процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів” обґрунтовано доцільність та актуальність спеціальної комунікативної підготовки студентів, накреслено шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей. На основі проведеної роботи сформульоване загальне розуміння цілей і завдань комунікативної підготовки майбутніх педагогів як формування здібностей особистості до спілкування, співробітництва і діалогу. Встановлені відмінності у здійсненні професійної взаємодії вчителів за чинниками статі, стажу педагогічної діяльності, за місцем проживання та в комунікативній діяльності студентів за статтю, курсом і факультетом навчання вказують на певні особливості та напрями вдосконалення комунікативної підготовки майбутніх спеціалістів.

Дослідно-експериментальна робота була спрямована на вирішення наступних завдань:
1) обґрунтувати актуальність та доцільність комунікативної підготовки майбутніх вчителів;
2) проаналізувати сукупність психологічних передумов ефективної комунікативної підготовки студентів; 3) експериментально апробувати модель формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів і виявити найбільш ефективні форми комунікативної підготовки;
4) визначити напрями подолання комунікативної неготовності та некомпетентності майбутніх вчителів; 5) виявити основні шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів в умовах професійної підготовки у вузі.

В експерименті брало участь дві групи учасників: експериментальна й контрольна, які складалися із студентів ІІІ курсу педагогічного факультету і включали відповідно 33 і 35 осіб. При цьому перша група приймала участь у всіх процедурах психолого-педагогічного експерименту, а друга – виступала як еталон порівняння оцінки формуючих ефектів дослідження. Паралельно в експеримент на деяких його етапах були включені студенти перших-п’ятих курсів окремих факультетів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

На початок дослідно-експериментальної роботи між представниками контрольної та експериментальної груп не виявлено суттєвих розбіжностей щодо рівня викладання основних дисциплін з проблем спілкування, а також в плані наявності у студентів значущих комунікативних знань, рівня розвитку комунікативних здібностей, вмінь та навичок. Загалом, студенти характеризувалися переважно середнім (за самооцінкою) рівнем сформованості комунікативних знань та вмінь. Так, комунікативні знання, за самооцінкою, отримали загальний бал 1,9, а комунікативні вміння – 2,0 (за 3-бальною шкалою оцінювання, де 3 - високий бал, 2 - середній, 1 - низький). Майбутнім педагогам властиве здебільшого часткове усвідомлення ролі комунікативних характеристик вчителя як чинника, що зумовлює успішність його професійної діяльності. Водночас було зафіксовано, що наявний невисокий рівень внутрішньогрупового спілкування не викликає задоволеності студентів, що, у свою чергу, потребує більшої уваги з боку організації навчально-виховного процесу у вузі.

З’ясувавши на першому етапі дослідження, що рівень комунікативної підготовки майбутніх вчителів не відповідає сучасним вимогам системи освіти і виховання, на етапі формуючого експерименту ми намагалися визначити напрями її оптимізації. Результати експериментальної роботи дозволили виокремити три групи психологічних передумов формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів: загальнопсихологічні (включають генетичні передумови розвитку особистості, тип її нервової системи, темпераменту, особливості характеру, вік, стать, стан фізичного і психічного здоров’я), соціально-психологічні (особливості соціалізації особистості в допрофесійній стадії, соціально-психологічні характеристики студентської групи, етнопсихологічні детермінанти розвитку особистості, перцептивно-рефлексивні властивості індивіда, його життєвий досвід, комунікативна спрямованість особистості) та психолого-педагогічні (навчальні дисципліни психолого-педагогічного циклу у вузі, педагогічна практика, методи й форми навчання, особистісне спрямування роботи тощо).

З метою оптимізації комунікативної підготовки майбутніх вчителів була розроблена програма формуючого експерименту, яка здійснювалася за наступними напрямами:

1) вдосконалення теоретичного компоненту комунікативної підготовки (вдосконалення змісту програм і тематики курсів психологічного циклу, спеціальних курсів з психології спілкування, розробка і апробація нових спеціальних курсів);

2) оновлення практичного компоненту комунікативної підготовки студентів (організація комунікативної діяльності майбутніх педагогів з урахуванням індивідуальних особливостей студентів, їх комунікативних можливостей, специфіки курсу та факультету навчання, комунікативного потенціалу студентської групи тощо);

3) активізація самостійного компоненту комунікативної підготовки (підготовка повідомлень, рефератів, статей до періодичних наукових видань, розробка тематики курсових, дипломних та магістерських робіт, виконання різного роду завдань, вправ тощо).

При визначенні змісту формуючого етапу дослідно-експериментальної роботи, ми намагалися так її організувати, щоб вона впливала на мотиваційну, когнітивну, пізнавальну, перцептивно-рефлексивну, емоційно-вольову сфери особистості, сприяла би розвитку її комунікативної компетентності. В експериментальній групі читався спеціально розроблений нами спецкурс “Психологічні основи комунікативної майстерності педагога”, спрямований на розвиток у майбутніх спеціалістів професійно значущих комунікативних здібностей, знань, умінь та навичок. Він передбачав використання теоретичних (лекції, семінарські заняття, наукові семінари, групові бесіди, диспути, написання рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт, участь в наукових семінарах, олімпіадах або науково-практичних конференціях) і практичних (тренінги, аутотренінги, аналіз конкретних психолого-педагогічних ситуацій, педагогічна практика, ділові та рольові ігри, різноманітні психотехнічні вправи) видів роботи, індивідуальних і групових форм комунікативної підготовки.

Спостереження за навчальним процесом показало, що подолання виявлених в ході дослідження фактів комунікативної неготовності та некомпетентності окремих студентів є одним із напрямів актуалізації комунікативного потенціалу як окремої людини, так і, в кінцевому результаті, студентської групи загалом. На основі вивчення індивідуальних характеристик участі особистості у спілкуванні та виявлення причин комунікативної некомпетентності студентів було розроблено шляхи психокорекційної та консультативної роботи: оцінка комунікативних здібностей, знань, вмінь та навичок спілкування; спільний аналіз типових труднощів у спілкуванні; спільне визначення шляхів актуалізації комунікативних здібностей майбутнього вчителя; розробка та виконання індивідуального плану заходів, заснованих на виявлених потребах в комунікативних знаннях і вміннях; контроль та самоконтроль виконання запланованої роботи.

Результати опитування майбутніх вчителів після проведення формуючого експерименту показали дієвість і ефективність розробленої програми комунікативної підготовки студентів до майбутнього педагогічного спілкування, дібраних форм і засобів, виокремлених психолого-педагогічних умов для формування комунікативних здібностей і можливість їх поетапної реалізації в рамках різних навчальних курсів і предметів, а також в спеціально організованому комунікативному навчанні.

У таблиці 1 наводяться дані про динаміку рівня розвитку комунікативних здібностей студентів внаслідок експериментальної роботи.

Таблиця 1

Динаміка рівня розвитку комунікативних здібностей у майбутніх вчителів

(в експериментальній та контрольній групах)

Як видно з таблиці, в експериментальній групі зросла кількість студентів із високим та вище середнього рівнями комунікативних здібностей, при цьому кількість студентів із середнім, нижче середнього та низьким рівнями зазначеної ознаки зменшилась. В контрольній групі істотних змін не відбулося. Високий, статистично підтверджений, показник комунікативних здібностей в експериментальній групі після проведення формуючого експерименту доводить доцільність і обґрунтованість розробленої нами програми комунікативної підготовки майбутніх вчителів. Підставивши значення порівнюваних змінних до та після проведення експерименту, ми отримали значення 2-критерію, яке дорівнює 19,14 при табличному значенні 13,28 при вірогідності допустимої помилки 0,01.

Показовими у цьому відношенні є також повторні опитування юнаків і дівчат на предмет “потреби у спілкуванні”. Значно збільшилася група студентів із середнім і високим рівнем потреби у спілкуванні, водночас зменшилася кількість студентів із низьким та нижче середнього рівнем потреби у спілкуванні. Результати діагностування динаміки рівня потреби майбутніх вчителів у спілкуванні (внаслідок проведення експериментальної роботи) наведені у таблиці 2.

Таблиця 2

Динаміка рівня розвитку у студентів потреби в спілкуванні

(в експериментальній та контрольній групах)

Високий показник 2-критерію 27,44 при табличному значенні 13,28 (р<0,01) підтверджує достовірність покращення показників рівня потреби студентів у спілкуванні.

Таким чином, аналіз результатів експериментального дослідження дозволяє говорити про підтвердження гіпотези щодо взаємозв’язку рівня потреби у спілкуванні з особливостями формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів: із збільшенням показників рівня потреби студентів у спілкуванні відповідно зростає рівень їх комунікативних можливостей, вмінь та навичок (див. рис.1).

Рівні прояву ознаки:

1 – високий; 2 - вище середнього; 3 – середній; 4 – нижче середнього; 5 – низький.

Рис.1. Взаємозв’язок рівнів розвитку потреби студентів у спілкуванні та комунікативних здібностей (в експериментальній групі, у %)

Певні зрушення відбулися і в комунікативній діяльності студентської групи. За даними опитування, бесід з викладачами, студентами, нашими спостереженнями, значно підвищилася згуртованість студентської групи, покращилися перцептивно-рефлексивні та емпатійні характеристики, зросла комунікативна активність, що загалом свідчить про актуалізацію та якісно вищий рівень розвитку комунікативного потенціалу академічної групи. На цьому фоні чітко вимальовується динаміка рівня розвитку комунікативних можливостей майбутніх вчителів, корекція у них деформацій спілкування, покращення самопочуття студентів у процесі групової взаємодії. Зазначене свідчить про вплив особливостей спілкування у студентській групі на формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, що підтверджує висловлену нами відповідну гіпотезу.

Загалом, якісні і кількісні зміни, що відбулися в комунікативній сфері студентів внаслідок проведеної роботи, підтверджують гіпотезу про те, що ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів сприяє використання моделі їх комунікативної підготовки.

Експериментальне дослідження дозволило накреслити шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів в умовах навчання у вузі: формування комунікативних здібностей може успішно здійснюватися в умовах регулярної міжсобистісної взаємодії студентів у рамках малої групи за спеціальної організації комунікативної підготовки; комунікативна підготовка активізує спілкування між студентами в аудиторних і позааудиторних умовах, сприяє формуванню оптимального стилю внутрішньогрупової взаємодії; формування якостей, вмінь та навичок у майбутніх учителів, необхідних їм для організації оптимальної професійної взаємодії, вимагає активного оволодіння теорією і практикою психології спілкування; комунікативна підготовка в умовах особистісно-орієнтованого навчання забезпечує усвідомлення студентами причин труднощів у спілкуванні й вироблення шляхів їх подолання в умовах індивідуальної роботи та групового тренування; підвищення комунікативної готовності здійснюється за рахунок зростання інтересу молоді до навчання і виникнення додаткової мотивації, а також створення умов для реалізації формуючого психологічного впливу на студента.

Проведення експериментальної роботи також доводить, що конкретні схеми формування комунікативних здібностей багатоваріантні, вони залежать від спеціалізації навчального курсу, від особливостей конкретної групи (її комунікативного потенціалу, соціально-психологічного мікроклімату, рівня згуртованості, спеціалізації факультету, курсу навчання, композиції групи за статтю тощо), індивідуально-психологічних характеристик окремих студентів. Не менш важливою є особистісна позиція викладача в організації процесу формування комунікативних здібностей, спрямованого на розвиток і вдосконалення професійно значущих здібностей, знань, вмінь та якостей майбутніх спеціалістів, його активна, небайдужа участь в подоланні їх комунікативної неготовності та некомпетентності.

Загалом, представлений в дисертації підхід до формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів є спробою реалізації інноваційного навчання. Він спрямований на забезпечення гармонізації особистісного та професійного розвитку спеціаліста в процесі комунікативної підготовки.

У висновках підведено підсумки здійсненого теоретичного та експериментального дослідження, результати якого підтвердили висунуті гіпотези, намічено перспективи подальшої розробки даної проблеми:

1. Показано, що ступінь професіоналізму сучасного вчителя залежить від рівня розвитку його комунікативної компетентності, а це передбачає в своїй основі високий рівень розвитку комунікативних здібностей особистості. Комунікативні здібності вчителя розглядаються як багатогранне особистісно-професійне утворення, яке забезпечує здатність оптимальної організації професійного спілкування з іншими учасниками комунікативного процесу, адекватність сприймання себе у спілкуванні під час взаємодії та індивідуально-психологічних особливостей співрозмовників, швидкість та легкість засвоєння нових, більш ефективних форм комунікативної поведінки. Вони інтегруються у стилі професійної взаємодії вчителя, забезпечуючи індивідуальний характер його спілкування з вихованцями, і є основою готовності спеціаліста до педагогічного спілкування, провідним компонентом комунікативної компетентності вчителя.

2. Розроблено та експериментально апробовано прогностичну модель формування комунікативних здібностей у майбутніх учителів, складовими якої є: психодіагностичний, мотиваційний, когнітивний, операційно-мовленнєвий, корекційно-профілактичний компоненти, актуалізація пізнавальних та емоційно-вольових властивостей особистості, активізація міжособистісних стосунків в академічній студентській групі. Запропонована модель може слугувати науковим обґрунтуванням для розробки подальших шляхів щодо оптимізації формування майбутнього спеціаліста та його здібностей.

3. Знайшли підтвердження гіпотетичні припущення про взаємозв’язок між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов: рівнем потреби у спілкуванні (зумовлюється мотивацією педагогічної діяльності, бажанням контактувати з професійним середовищем, усвідомленням професійно важливих комунікативних характеристик вчителя), особливостями спілкування у студентській групі (інтенсивністю внутрішньогрупових контактів, емоційною задоволеністю у процесі міжособистісного спілкування, рівнем взаєморозуміння).

4. Виявлено психологічні умови ефективності формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів під час їхньої комунікативної підготовки у вищому навчальному закладі. Показано, що розвиток комунікативних здібностей майбутніх вчителів відбувається на ґрунті психологічних передумов, серед яких виокремлено наступні: загальнопсихологічні, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, котрі розглядаються нами в єдності і взаємозумовленості компонентів. Важливим чинником ефективного формування комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів є спеціальна організація у вузі комунікативної підготовки, спрямованої на розвиток комунікативної компетентності студентської молоді.

Результативність комунікативної підготовки забезпечується за дотримання низки умов: встановлення партнерських особистісно-рівноправних відносин між викладачем і студентами; утворення позитивної, довірчої атмосфери навчання; врахування значення етнопсихологічних чинників у формуванні комунікативних здібностей особистості майбутнього педагога; урахування сучасних тенденцій розвитку і становлення української молоді, динаміки її ціннісних орієнтацій, потреб і мотивів.

5. Обґрунтовано шляхи оптимізації процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, які сприятимуть психологічній діагностиці та цілеспрямованому розвитку комунікативних здібностей у майбутніх спеціалістів: організації спеціальної комунікативної підготовки майбутніх вчителів; забезпеченню соціально-психологічного розвитку студентської групи; вдосконаленню змісту навчальних програм психолого-педагогічних дисциплін у вузі; психологічному консультуванню студентів.

Перспективи подальшої науково-дослідницької роботи вбачаємо у вивченні комунікативних здібностей як чинника міжособистісної сумісності у студентському середовищі майбутніх педагогів, поглибленому вивченні етапів та механізмів формування комунікативної структури студентської групи, аналізі зворотного впливу адекватності сприйняття власних комунікативних характеристик на навички і стиль педагогічного спілкування.

Основний зміст роботи висвітлено в наступних публікаціях автора:

1. Вітюк Н.Р. Психологічні особливості комунікативних здібностей педагога // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – Вип. 5. – Ч. 2. – С. 32-37.

2. Вітюк Н.Р. Індивідуальний стиль педагогічного спілкування // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – Вип. 6. – Ч. 1. –
С. 89-97.

3. Вітюк Н.Р. Психологічні особливості формування комунікативної готовності майбутніх учителів // Психологія і суспільство. – Тернопіль, 2001. - № 2. – С. 126-133.

4. Вітюк Н.Р. Психологічні чинники професійно-педагогічного спілкування // Вісник Прикарпатського університету. Серія “Філософські і психологічні науки”. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. – Вип. 2. – С. 142-148.

5. Вітюк Н.Р. Психолого-педагогічні умови формування комунікативних здібностей у майбутніх педагогів в сучасній парадигмі освіти // Актуальні проблеми психології / За ред.
С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2001. - Т. 1. – Ч. 2. - С. 28-35.

6. Вітюк Н.Р. Студентська група як чинник розвитку комунікативних здібностей майбутніх вчителів // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – Вип. 6. – Ч. 2. – С. 201-211.

7. Вітюк Н.Р. Психолого-педагогічні форми підготовки вчителя-комунікатора // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – Вип. 7. – Ч.1. – С. 38-45.

8. Вітюк Н.Р. Роль вчителя-комунікатора в гуманістичній парадигмі освіти // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – Вип. 7. – Ч.2. – С. 225-233.

Анотація

Вітюк Н.Р. Психологічні особливості формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. - Рівненський державний гуманітарний університет, Рівне, 2002.

Дисертація містить результати теоретичного та експериментального дослідження процесу формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів. Подається структура змістових характеристик комунікативних здібностей вчителя, розкривається їх специфіка в гуманістичній парадигмі освіти.

В роботі теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено модель формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів. Показано взаємозв’язок між результативністю формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів та рядом психологічних умов (рівнем потреби у спілкуванні студента, особливостями спілкування у студентській групі). Встановлено, що умовою формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів є їхня комунікативна підготовка під час навчання у вузі. Виокремлено психологічні передумови ефективної