ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

ВОЛКОВ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

УДК 321.01

ПРАГМАТИКА ПОЛІТИЧНОГО ТЕКСТУ

09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Мелітопольському державному педагогічному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук,

професор Сіднєв Лев Миколайович,

Дніпропетровський аграрний університет,

завідувач кафедрою філософії і соціології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Артюх Павло Ілліч,

Севастопольський військово-морський

інститут, професор кафедри гуманітарної підготовки і права

доктор філософських наук,

доцент Кривега Людмила Дмитрівна,

Запорізький державний університет, завідувачка кафедрою філософії

Провідна установа: Інститут філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди, відділ соціальній філософії, м. Київ

Захист відбудеться “5” грудня 2002 р. о 13 годин на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського:

95038, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4, конференцзал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського: 95038, м.Сімферополь, вул. Ялтинська, 4.

Автореферат розісланий “4” листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради к.філос.н., доц. Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливість вивчення політичного тексту значною мірою обумовлюється своєрідністю соціальної обстановки в Україні. Актуальність проблеми дисертаційного дослідження пов'язана з конкретними практичними потребами в умовах поглиблення плюралізму політичних поглядів. Розуміння рушійних сил, механізмів соціальної комунікації є однією з передумов для позитивних соціальних перетворень.

Будь-який комунікативний вплив містить у собі використання письмового висловлення, тому його зміст, структура, параметри та інші характеристики впливають на успішність комунікативного акту. Як ланка соціальної комунікації, розташовуючись між відправником і одержувачем, текст є незамінним засобом взаємозв'язку.

Політичний лідер спілкується з масами за посередництвом тексту, тому звертання до нього стає невід'ємним компонентом політичної практики. Текстуальний вплив на індивіда носить опосередкований характер. Однак, незважаючи на те, що окремий індивід може уникнути впливу тексту, суспільство загалом перебуває в його комунікативнiй сфері, оскільки соціальні нормативи фіксуються текстуально. Це не означає, що письмове висловлення - засіб комунікативного впливу тільки інститутів влади. Політичний текст є універсальною формою соціальної експлікації, тому він може виступати в ролі інструмента влади як політичної сили, так і окремого індивіда.

Своєрідність комунікативної ситуації ХХ століття полягає в тому, що з одного боку індивід залежить від тексту, з іншого, саме письмове висловлення є засобом відстоювання себе як політичного суб'єкта, можливості вияву комунікативної активності за допомогою використання тексту для індивідуального самовираження. Звідси виходить потреба розуміння природи політичного тексту і використовування з метою створення демократії. Формування уміння застосування політичного тексту для відстоювання цивільних прав і свобод - один з напрямків установлення демократичних відносин у суспільстві.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз використання політичного тексту в соціальній комунікації викликає інтерес насамперед, тому, що дана проблема залишилася поза сферою досить глибокого вивчення. У процесі аналізу соціальної комунікації даний феномен фактично не виокремлюється як самостійний. Увагу деяких дослідників, наприклад В.Г Афанасьєва, В.В. Бібіхіна, Н.А. Бусовой, І.А. Бутенко зосереджено на наслідках впливу текстуального висловлення на соціальну свідомість. Якщо ж розглядаються засоби комунікативного впливу (О. Белацький, О. Білий, В. Вовк, Н. Костенко), то акцентується в основному на своєрідності лексики.

У сучасній філософській літературі ми маємо роботи Г. Клауса, М. Лозинського, Б.В. Потятиника, Н. Семенова, до того ж ця проблема ще не знайшла свого вираження в публікаціях, що розкривали б різноманіття її аспектів.

Письмове висловлювання може мати не лише позитивний вплив на зміну соціальної ситуації, але і негативний, якщо воно виступає як інструмент пригнічення інакомислення. Одним з недоліків дослідження тексту є виділення тільки негативних аспектів його комунікативного впливу.

Особливу актуальність для нашої роботи мають дослідження Н.Н. Козлової, Б.В. Потятиника, у яких аналізується залежність вияву особистості від політичного тексту в контексті ставлення до нього як інструменту політичного впливу на позицію іншого. Використовуючи ідеї Ж. Дерріди, М. Фуко і Л. Вітгенштейна, дослідники розглядають текстуальну інформацію як сферу технології влади, вказуючи на те, що застосування інформації в політичних цілях можливо за умови знання правил соціальної гри. Відзначається суперечливість ставлення індивіда до тексту: з одного боку він виступає для нього як святиня, з іншого - використовується для досягнення утилітарних цілей. Як антиподи політичним (рішення, постанови тощо) виділяються висловлення епістолярного плану, письмові джерела, що розкривають історію життя.

Інший аспект дослідження політичного тексту зв'язаний з трактуванням його як засобу масової комунікації в працях Г.В. Булацького, Т.М. Дрідзе, А.Н. Кочергіна, В.З. Когана, Ю. Д. Прилюка. До того ж причиною впливу вказується залежність змісту від соціальної ситуації, політичних пріоритетів тощо, стосовно яких індивід не може зберегти нейтральність, оскільки вони впливають на соціальну свідомість і, як наслідок, провокують соціальні дії. Виділяються дві тенденції у політичній орієнтації суспільства: авторитарна і демократична і, відповідно розрізняються особливості функціонування тексту в кожній із них.

Соціально-філософське дослідження соціальної комунікації містить у собі розгляд своєрідності політичного дискурсу. Даний напрямок сьогоднi є найбільш перспективним, що отримало своє вираження в наукових публікаціях Г.В. Булацького, А. Клепикова, Н.Л. Мусхешвіли, В.М. Сергєєва, Ю.А. Шрейдера.

Проблематика даної роботи зобов'язує брати до уваги результати вивчення соціальних аспектів функціонування мови, що були досягнуті у прагматичній лінгвістиці, насамперед положення теорії мовних актів Дж. Остіна і Дж. Серла.

Аналіз літератури дозволяє констатувати, що дотепер використання тексту у комунікативній практиці не розглядалося в єдності з виявом функцій мови. Саме тому термiнологічний апарат недосконалий, вiдсутнє визначення важливих термiнiв, використання яких необхiдно при з`ясуваннi ролi тексту у соцiальних змiнах. В дисертації узагальнюється досвід дослідження політичного тексту, у той же час, аналіз тексту як елементу мови дозволяє досягти принципово більш високого рівня в аналізі комунікативних явищ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження входило до плану наукової роботи кафедри філософії і соціології Мелітопольського державного педагогічного університету за темою: “Соціально-філософські знання в системі державної освіти”

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослiдження – виявлення ролі політичного тексту в комунікативному акті за умови його трактування як елемента функціонування мови. Відповідно до цього вирішувалися такі завдання:

·

· розробити класифікацію політичних текстів відповідно до тієї ролі, що вони вiдiграють у здійсненні соціальних відносин;

· розглянути особливості текстуальної інформації як засобу соціальної комунікації;

· розкрити своєрідність застосування політичного тексту інститутами влади;

· з'ясувати, у чому полягає своєрідність використання текстуального повідомлення в авторитарних і демократичних суспільствах.

Об'єкт і предмет дослідження. Головним компонентом соціальної комунікації виділяється письмове висловлення, що використовується в соціальній практиці як засіб впливу на громадську свідомість і зміну політичної ситуації. Тому об'єктом дослідження є політичний текст. У ролі предмета дослідження розглядається його комунікативна значимiсть, що характеризує вiдношення до нього та результативнiсть впливу.

Використання методів дослідження визначається соціально-гуманітарною спрямованістю роботи. Виявлення своєрідності функціонування політичного тексту в сфері соціальної комунікації уможливило використання таких методів як порівняльно-історичний, критичний, інтервальний і системний.

Гіпотезою є припущення, що соціальний вплив політичного тексту залежить від його комунікативної значимості. При цьому ми виходили з того, що її виникнення пов'язане з прагматичними аспектами використання мови.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

·

· видiлені такі прояви полiтичного тексту як iнститутивний i акафiстичний, як наслiдок виникає можливiсть детального аналiзу дослiдження структури комунікативного впливу;

·

- виявлено вплив, який має на продуктивність дескрипції виділення об'єкта у фокусуванні і фокалізації, його визначення в номінації, приписування йому властивостей, своєрідності авторизації в прозиціональному акті;

·

· розкрито обумовленість впливу тексту від своєрідності ілокутивних характеристик і їхнього здійснення в перлокутивному ефекті, обумовленість перлокутивного ефекту його положенням у структурі політичного гіпертексту, вплив якого обумовлено тим, що вердикативні, комісивні, ексерситивні, експозитивні і бехавітивні тексти взаємодоповнюють один одного, утворюють цілісність;

· з'ясовано своєрідність комунікативного акту від якісних особливостей модусу соціальної свідомості: при імперському воно обумовлено інтенсивністю примусового впливу; при песимістичному - готовністю підкорятися; при бунтарському - яскравістю експлікації соціальних протестів, критицистському – точністю виявлення негативних соціальних явищ.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що визначена своєрідність використання політичного тексту у суспільній практиці стосовно різних аспектів прояву комунікативної функції мови. Дослідження відкриває широкі перспективи для подальшого вивчення філософських аспектів використання політичного тексту в політичній практиці, зокрема, є можливим розгляд таких проблем як породження тексту, його ролі в інституюванні сенсів існування, впливу на зміну соціальної ситуації. Практичне значення полягає в тому, що матерiали дослiдження можуть:

·

·

·

· застосовуватися у процесі підготовки фахівців із проблем соціальних комунікацій у спецкурсах за спеціальностями: політологія, журналістика, історія, соціальна філософія, соціологія тощо.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації проходила на засіданнях кафедри філософії і соціології Мелітопольського державного педуніверситету і кафедри культурології Запорізького державного університету; на звітних наукових конференціях викладачів Мелітопольського державного педагогічного університету (1998, 1999, 2000); на кафедрі менеджменту зовнішньої економічної діяльності Мелітопольського відділення Таврійського національного університету ім. В.I. Вернадського. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковані 4 статті у фахових наукових виданнях, матеріалах конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, 3-х розділів, висновків до розділів, загальних висновкiв, списку використаної літератури (378 найменувань). Робота викладена на 198 сторінках друкованого тексту (170 сторінок - основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується рівень її вивчення, формулюється мета, гіпотеза і завдання дослідження, методологія, методи, наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи.

Перший розділ - “Комунікативна значимість політичного тексту і проблема соціальної експлікації” - містить аналіз прояву тексту в межах комунікативної та експлікативної функцій мови. До політичних автор відносить тексти, які належать не тільки до політичного дискурсу (інститутивні), але й тексти інших дискурсів, що широко використовуються в політичних цілях (акафістичні).

У першому підрозділі - “Політичний текст у соціальній комунікації” -при дослідженні прагматики політичного тексту в ролі базисного використовується поняття значимості, оскільки воно показує залежність індивіду від комунікації й, таким чином вказує на результативність впливу письмового висловлення. Відповідно до структури комунікативної функції мови значимість розмежовується на експлікативну, регулятивну і соціативну; залежно від дискурсу - на інститутивну й акафістичну; стосовно комунікативної ролі, що виконується - на значимість для відправника, отримувача і значимість письмового повідомлення у комунікативному середовищі; з огляду на аксіологічні параметри – на позитивну й негативну. За аналогією комунікативного відношення тексту до індивіда виділяється середовище-відправник і середовище-отримувач; комунікативні простори (інтервали) розрізняються також між собою за розміром на глобальні й локальні. Топологія їх стосунків, яка детально досліджується в рамках інтервального підходу, може бути різною: або доповнення, або примикання, або незалежності. Перехрещення різних комунікативних середовищ приводить до виникнення багатомірних конфігурацій комунікативних просторів.

Питання про експлікативну значимiсть тексту для індивіда в другому підрозділі - “Експлікативна значимість політичного тексту й висловлювання соціальних намірів” - поставленi у зв'язку з проблемою повноти вираження розуміння реальності в політичному тексті. У цьому аспекті актуальними є дослідження М. Полані про неявне знання. Розглядаючи причини виникнення неявного знання, М. Полані вказує, зокрема, на дефекти мови, багатозначність символу тощо. У визначенні даних причин зовсім відсутні соціальні, а між тим вони відіграють вагому роль.

З цієї точки зору зафіксоване в тексті знання являє собою лише незначну частину того, що використовувалося при створенні тексту. Це пояснюється тим, що існують досить вагомі політичні підстави, які обумовлюють заборону застосування у комунікативній практиці визначених знань. Регулювання соціальної комунікації інститутами влади впливає при розділі знання на декілька регіонів: явного, яке є змістом текстів; неявного, тобто використовуваного, але не зафіксованого; і знання з обмеженим доступом. Тому застосування в соціальній комунікації визначених текстів навмисно обмежується інститутами влади, а наявність інших, із деяких причин, наприклад, соціальної безпеки, замовчується.

Для визначення експлікативної значимості тексту необхідно враховувати її залежність від ступеня відповідності знання, що є змістом соціальної свідомості і його зовнішнього втілення в тексті. У зв'язку з цим важливо трактування Г. Шпетом поняття припущення. Досліджуючи за допомогою феноменологічного методу природу слова як естетичного предмета, він спробував зафіксувати момент початку вираження. Справді, якщо розглядати текст як наслідок експлікації змісту, то його призначення – схоплювання й фіксування того, що є змістом свідомості. У політичній практиці існує потреба, аби те, що мається на увазі, збереглося як когнітивне утворення. При цьому соціальна експлікація припускає не унікальність втілення того, що розуміється, як, наприклад, у естетичній практиці, - а точність його фіксування.

При трактуванні висловлення як інструмента соціальної експлікації звертається увага на проблему актуальності змісту та його вираження в тексті. В онтологічнiй концепції мови Г. Гадамера текст розглядається стосовно безпосередньої реальності, як вторинний феномен. Однак необхідно враховувати, що вторинність у даному випадку не тільки недолік, але і позитивна властивiсть, тому що текст як стаціонарне явище дозволяє об'єднати окремі фрагменти соціальних знань у цілісність.

При розгляді особливості експлікації реальності в третьому підрозділі - “Використання політичного тексту в соціальній дескрипції” - виділяється проблема опису, яку сформулював У. Матурака. Своєрідність політичного тексту полягає в тому, що в соціальній практиці він використовується як засіб самоопису, так М. Луман відзначає, що самореферентні системи самі за собою спостерігають, а в ролі інструмента самоспостереження виступає письмове висловлення. У дослідженні відзначається, що недостовірне відображення реальності в тексті обумовлено суб'єктивною природою соціальної свідомості. Оскільки свідомість не може бути чистою, неприпустимо, стверджував Г. Шпет, щоб вона підкорялася ім'ярекові. Інша причина перекручування реальності пов'язана з інтенціональною природою свідомості, тому Р. Барт відзначав, що писати - це означає роз'єднувати світ, тому що свідомість не може цілком його охопити.

Структура акту дескрипції у даному дослідженні трактується як ідентична структурі акту референції. Вона складається з фокусування і фокалiзацiї, тобто спрямованостi соціальної уваги на конкретні соціальні об'єкти. Дескрипція містить у собі також номінацію, яка виражається у присвоєнні імені соціальному об'єкту і предикацію - наділення реальності деякими якостями (при цьому вони можуть збігатися або не збігатися з тими, які справді притаманні соціальному об'єкту).

Зауважується, що дескрипція здійснюється як пропозиційний акт що представляє собою безпосередній прояв свідомості. Характеристика пропозиційного акту вимагає посилання на автора тексту, імпліцитного автора (імені якого немає у тексті), а також нарратора (якщо зміст тексту викладається від імені автора як представника політичного співтовариства).

У четвертому підрозділі - “Пояснення соціальної реальності” - як вихідне використовується положення, що дескрипція реальності - це не лише фіксування у свідомості реальності, але й, одночасно, її тлумачення. Проблема полягає в тому, що індивід прагне прийняти за щире будь-яке висловлення, тобто розглядає його як персуазівне, таким чином, перетворюючись у пасивного виконавця політичної волі пануючих сил.

Результати пояснення залежать від семантики мови, що використовується в інтерпретації. Автор вважає, що в семантиці визначаються не тільки правила інтерпретації мовних висловлювань, але і правила тлумачення соціальної реальності.

Показано, що теоретико-модельне пояснення базується на прийнятій моделі, що впливає на розуміння реальності. Наочний прояв теоретико-модельного пояснення – це тлумачення відповідно до постулатів ідеології. Основний недолік теоретико-модельного пояснення – відсторонення від безпосередньо даної реальності. Теоретико-iстинне пояснення вище згаданих недоліків не має, оскільки воно спочатку передбачає звернення до реальності, і тільки після цього створення її моделі.

У теоретико-ігровому поясненні своєрідність тлумачення залежить від правил соціальної гри. Таке пояснення можна визначити також як інституїтивне, оскільки правила соціальної гри встановлюються інститутами влади. Вони визначають нормативи пояснення події, дії, відношення до певного політичного діяча тощо.

Нормативність інтенціонального пояснення формується на рівні суб'єктивних намірів індивіду, тому інтенціональне тлумачення обумовлене первинністю індивідуальних інтересів. Своєрідність ситуаційного пояснення можна виявити на прикладі тлумачення подій, інтерпретація яких змінюється на протилежні в новій політичній ситуації.

У другому розділі - “Регулятивний вплив політичного тексту” - показано використання тексту як інструменту політичного впливу. Для з'ясування причин виникнення регулятивної значимості необхідно вказати на властивості тексту, які можуть використовуватися для переконання. Вони розглядаються в першому підрозділі - “Ілокутивна сила тексту і перлокутивний акт”. Як причина виникнення ілокутивної сили, що трактується як суб'єктивна оцінка впливу тексту, виділяється конвенційна природа мови та ідентифікація індивіда зі змістом тексту (змісти, експліковані в тексті, приймаються як персональні). Оскільки вплив тексту обумовлений домовленостями, що виникають у процесі його використання, ілокутивна сила тексту (характеристика інтенсивності його впливу) - не константа, а постійно змінюється. У кожній новій ситуації відбувається зміна ілокутивної сили конкретного тексту. Зокрема, вказується на залежність ілокутивності від характеристик політичного фрейму, що трактується як єдність загального знання і стереотипної ситуації, тому той самий текст із зміною фрейму матиме різну силу впливу.

Ілокутивною силою можуть володіти не тільки перформативні, але і констативні висловлювання, за умови, що вони використовуються пануючою політичною силою. Розрізняється ілокутивна сила тексту, викликана переконуючим впливом істини і переважаючим впливом державного апарату. Індивід добровільно підкоряється примусу, що обумовлюється переконуючим впливом істини, якщо ж підпорядкування зв'язане з пануванням адміністративної машини, то його продуктивність залежить від інтенсивності примусового впливу.

Підкреслюється, що регулятивна значимість може бути наслідком не тільки ілокутивної сили, але й перлокутивного ефекту, тобто безпосереднім впливом тексту на соцiальну свiдомiсть та ситуацiю. Розглядається вплив вердикативних текстів, що регулюють нормативи соціальної поведінки; комісівних – текстів інструкторського характеру; ексерситивних, що мають пропагандистський вплив; експозитивних, використання яких необхідне у межах політичного діалогу; бехавітивних, що розрізняються залежно від своєрідності експонування політичної інформації (одна і та ж подія може мати позитивну чи негативну оцінку).

Звернемо увагу на те, що зовнішні ознаки можуть не відповідати ролі тексту в комунікативній практиці, наприклад ситуація, коли перлокутивний ефект є наслідком використання нелокутивних засобів.

Відзначається роль комунікативних цілей при виявленні призначення використання політичного тексту: в одному випадку його переконуючий вплив застосовується для активізації соціальних змін, в іншому випадку для їх стримування, - при цьому на виникнення перлокутивного ефекту в першому випадку буде впливати можливість виконання його змісту в реальній політичній практиці.

У другому підрозділі - “Політичний гіпертекст” виділяється те, що в межах комунікативного акту вплив окремого політичного тексту залежить від його відношення до інших текстів. Певна сукупність текстів, які представляють собою цілісність, утворює гіпертекст. Виникнення політичного гіпертексту обумовлено наявністю різних видів взаємозв'язків між текстами: тематичні зв'язки між текстами виникають завдяки тому, що вони мають одну тему; ідеологічні припускають, що кожний із текстів гіпертексту визначається метою здійснення конкретної ідеї; відносини взаємного породження вказують на наявність діалогічних стосунків між текстами; зв'язки текстів можуть бути обумовлені їх комплементарними відносинами: при цьому один із текстів доповнюється іншими таким чином, що зрозуміти зміст даного тексту можна, якщо відомо зміст інших; відносини коментування припускають, якщо один з текстів виступає в ролі основи, а інший - доповнення, у якому пояснюються незрозумілі місця. Той самий текст може належати до різних гіпертекстів, виникнення яких визначається конкретними соціальними цілями, проблемами, намірами тощо.

Серед гіпертекстів автор розрізняє глобальні й локальні. Глобальні гіпертексти обумовлені необхідністю практичного втілення визначених ідей і містять у собі деяку кількість текстів, кожний із яких має певне функціональне призначення. Локальний гіпертекст входить у глобальний, а його призначення пов'язане з вирішенням окремої політичної проблеми.

У структурі політичного гіпертексту виділяються кілька рівнів: верхній рівень - це уртексти, до них належать тексти-першоджерела; середній рівень - прецедентні, тобто основні, пануючі; нижній рівень - глосари, призначення яких у роз'ясненні важких фрагментів у текстах високого рівня.

Положення окремого тексту в гіпертексті залежить від перлокутивного ефекту, який він може викликати, оскільки будь-який політичний акт потребує нормативного виправдання, вердикативні тексти займають домінуюче становище. Варто зазначити обумовленість текстів у межах одного гіпертексту, наприклад, комісивний текст визначає використання ексерситивних текстів, оскільки пропагандистські цілі визначають вибір фактів.

У третьому підрозділі - “Використання політичного тексту інститутами влади” - досліджуються причини виникнення соціативної значимості тексту в ситуації, коли індивід є учасником політичного союзу. Індивід може виступати автором тексту, тобто виконувати активну комунікативну роль (актор). Для актора регулятивна значимість політичного тексту зв'язана з реалізацією соціальних намірів.

Щодо тексту, індивід може також виконувати функцію посередника, а її особливість полягає в тому, що вона дозволяє впливати на наміри одержувача. Тим самим за допомогою посередників перші особи одержують можливість впливати на соціальні позиції своїх опонентів, залишаючись при цьому анонімними. Якщо авторство тексту свідомо приховується або недостатньо конкретизовано, такий автор визначається як імпліцитний.

Функція посередника може передбачати виконання ролі нарратора - комунікативної ролі, у якій її виконавець наділяється повноваженнями виступати від імені визначеного політичного діяча. Автор підкреслює неможливість ототожнення посередників із діячами інститутів влади, тому що вони можуть бути представниками опозиційних сил.

Використання тексту в політичній практиці пов'язано з особливостями політичного дискурсу. У його рамках дія політичного тексту визначається тим, що представники інститутів влади мають великі комунікативні можливості при виборі висловлень, граматичних фраз, послідовності викладу думок, у виборі передумов. Особлива роль інститутам влади приділяється в акті номінації. Її вплив обумовлений тим, що номінація одночасно є і предикацією, приписуванням властивостей, оцінок, що необхідні для досягнення політичних цілей. Номінація припускає фокусування, тобто концентрацію соціальної уваги на таких подіях, об'єктах, що підтверджують правильність дій представників влади. До того ж варто пiдкреслити, що комунікативний акт може також містити в собі сакралізацію, тобто свідоме замовчування визначених подій, явищ, оцінок.

Інституційний вплив тексту має свої джерела в конвенційнiй природі використання мови, отже, у своєрідності політичного фрейму. Серед найвідоміших фреймів виділяються засідання парламенту, демонстрація, збори тощо. Кожен політичний фрейм - це визначений соціальний ритуал, у якому використання тексту суворо регламентовано.

У третьому розділі “Соціативна значимість політичного тексту” досліджується роль письмового висловлення у виникненні та функціонуванні політичних союзів. У першому підрозділі - “Вплив політичного тексту на соціальну консолідацію” - показано, що політичний текст виступає також як інструмент створення політичних співтовариств та інститутів влади. Виділяється наступна залежність: для того, щоб індивід належав до деякої політичної сили, він повинен визнати правдивість (персуазивність) окремих політичних текстів. У деяких випадках соціальна консолідація призводить до архізначимості деякого наміру, ідеї, що обумовлює виникнення догматичних текстів.

Здійснення соціального наміру можливо за умови корекції намірів як окремих індивідів, так і політичних сил. Дана корекція в рамках комунікативного акту визначається як комунікативний резонанс. Його виникнення може служити причиною зміни не тільки політичної ситуації, але й модусу соціальної свідомості, наприклад, після комунікативного резонансу песимістичний модус свідомості може поступитися місцем бунтарському чи критичному. Автор виділяє такі модуси соціальної свідомості як критицистський (Т. Адорно), імперський (С. Паркінсон), бунтарський (А. Камю), песимістичний (К. Ясперс) і досліджує особливості формування соціативної значимості в кожному з них.

Комунікативний резонанс розмежовується на природний і штучний: природний комунікативний резонанс виникає в результаті усвідомлення ефективних напрямків рішення соціальної проблеми і не припускає політичного примусу; штучний, навпаки, викликається навмисно, оскільки він необхідний для прийняття рішень, які суперечать суспільним інтересам.

Виділяється, що використання письмового висловлення як інструменту соціальної консолідації обумовлене дистанціюванням, що дозволяє індивіду сховати свої щирі наміри. Завдяки дистанціюванню текст може бути засобом соціальної консолідації індивідів, політичні цілі яких не збігаються.

Роль письмових висловлень у консолідації пов'язана з єдністю світогляду та існування, що приводить до появи спільності на основі добровільного визнання цінностей вищого порядку. Визнання персуазивності політичного тексту дозволяє індивіду в цьому випадку об'єднатися з тими, хто має схожі політичні наміри.

Показано, що консолідація в суспільстві може бути обумовлена пріоритетом демократичної чи тоталітарної орієнтації: у першому випадку вона є наслідком солідарності, у другому - згоди. Виникнення солідарності є наслідком переконуючого впливу істини, а згода - конформістської соціальної позиції.

Оскільки за допомогою тексту відбувається інтенціювання дій окремих індивідів, він дозволяє об'єднати їх для виконання деякого політичного акту, внаслідок чого така дія стає суспільно орієнтованою. Суспільно орієнтована дія розглядається не як ознака соціального буття (М. Вебер), а як заключна фаза соціальної консолідації.

Встановлено, що здійснення намірів пов'язане з актом інституювання політичного тексту. Конкретними формами інституювання може виступати прийняття представниками інститутів влади закону, інструкції чи рішення, указу, положення тощо. Інституювання тексту, як правило, є ареною політичної боротьби, оскільки від його результатів залежить політичний вплив і розподіл повноважень між політичними силами й галузями влади.

У процесі інституювання політичного тексту виникає питання про те, які умови здійснення визначають втілення змісту тексту в реальність. Як правило, попередньо передбачається, що воно сприятиме створенню сприятливих соціальних умов, оскільки саме в цьому полягає етична доцільність його застосування. Як показує практика, створення сприятливих умов виділяється як мета дії будь-якої політичної сили. Зазначається, що їх досягнення пов'язане з перешкодами, наприклад, деструктивними діями зовнішніх політичних сил, зацікавлених у слабкості даної держави, переваги суб'єктивних чи кланових інтересів тощо.

У другому підрозділі “Політичний текст і свобода слова” аналізується проблема здійснення соціального наміру при умовах наявності в суспільстві волі слова. Автор ґрунтується на трактуванні соціальної волі Т. Гоббсом, що розглядає її, як відсутність для індивіду перешкод у реалізації своїх сутнісних сил у суспільній діяльності.

Відповідно до структури комунікативної значимості, свобода слова розмежовується на експлікативну, регулятивну і соціативну. При експлікативному трактуванi свободи слова вона розглядається, як відсутність обмежень для вираження соціальних намірів. Регулятивна інтерпретація свободи слова передбачає можливість впливу на реальність. Свобода в соціативному розумінні дає можливість брати участь у політичному житті відповідно до своїх власних переконань через причетність до визначеної політичної сили. Вказується, що свобода слова може бути і уявною, коли вона є волею тільки для окремої соціальної групи. Справжня свобода можлива за умови причетності індивіда до істини. Воля завжди пов'язана з ризиком, вона вимагає напруги сутнісних сил людини, оскільки припускає соціальне протистояння.

Отже, у дисертаційній роботі досліджувалися прагматичні аспекти комунікативної практики, і обґрунтувується новий підхід у трактуванні тексту як соціального феномену. Результати, отримані при аналізі досліджуваної проблеми, дозволяють зробити наступні висновки:

1. До політичного варто віднести не тільки текст за зовнішніми ознаками, зокрема за приналежністю до політичного дискурсу (інститутивний), але і за характером свого впливу що є причиною або власне політичною дією. Тому ним може бути текст публіцистичний, художній, релігійний (акафістичний).

2. Політичним, безумовно, можна вважати текст, що має соціальну актуальність, у протилежному випадку він залишається за сферою громадського життя. Значимість - одна з найважливіших аксіологічних характеристик, що є основним параметром продуктивності використання письмової інформації у політичній практиці, яка служить показником її необхідності для соціальних взаємодій.

3. Основною метою дослідження визначено вивчення природи політичного тексту в аспекті прояву комунікативної функції мови. Тому політичний текст трактується не тільки як засіб розуміння, але й як інструмент зміни соціальної реальності та політичної взаємодії. Відповідно до структури комунікативної функції значимість диференціювалася на експлікативну, регулятивну і соціативну.

4. При наявності експлікативної значимості висловлення розглядається як засіб вираження соціальних намірів, їх виявлення, конкретизації, уточнення. Причина, згідно з якою текст використовується для експлікації намірів - це його здатність винесення на загальний розгляд деякої думки, її збереження і транслювання. Точність фіксування того, що мається на увазі його автором, і повнота втілення є основними вимогами для виникнення експлікативної значимості, але оскільки неможливо зняти нескінченність сенсопородження, виникає необхідність його подальшого коментування.

5. Якщо текст має регулятивну значимість, то вiн виділяється як самостійна когнітивна даність. Регулятивна значимість тексту залежить від іллокутивності політичного тексту, що розуміється як здатність впливати на соціальну свідомість і зміну соціальної ситуації.

6. Рівень регулятивної значимості залежить від інтенсивності перлокутивного ефекту, а також від того, у яких відносинах знаходяться тексти в межах одного політичного гіпертексту (своєрідність доповнення вердикативних текстів ексерситивними, комісивних - експозитивними). Регулятивність може бути обумовлена риторичними прийомами, що використовував автор і вірогідністю повідомлення.

7. Політичний текст може використовуватися як інструмент соціальної консолідації, і якщо він стає засобом об'єднання індивідів, то отримує соціативну значимість. Варто зазначити, що виникнення політичного співтовариства можливо за умови, коли окремий індивід відмовляється від своїх інтересів на користь суспільних. Виділяються такі передумови соціативної значимості як спільність світогляду й орієнтація на поведінку іншого.

8. При розгляді своєрідності використання тексту інститутами влади з'ясовано: комунікативне панування апарата влади обумовлене тим, що він забезпечує виникнення прагматичної домінації того, хто говорить, дозволяє організувати соціальний досвід, здатний формувати політичну традицію, є засобом впливу в руках лідера думки. Для того, щоб конкретизувати прояв авторизації як інструмента політичного регулювання, необхідно розрізняти автора, імпліцитного автора - автора, що мається на увазі, часто - партія, хоча більшість її членів можуть не брати участі в створенні тексту; нарратора, який має право виступати від імені співтовариства.

9. Серед експлікативного, регулятивного і соціативного проявів волі слова варто віддати пріоритет соціативному, оскільки воно припускає верховенство змістовних аспектів розуміння, тому що ні повнота самовираження індивіда, ні вірогідність дескрипції й пояснення реальності не можуть розглядатися як головні ознаки використання тексту як інструмента свободи слова. Його використання припускає наявність у індивіда готовності усвідомлювати реальний стан справ поза визначеними ідеологічними штампами і груповими інтересами.

10. Не варто гіпостазувати негативні чи позитивні властивості політичного тексту, тому що його застосування визначається своєрідністю модусу свідомості даного соціального співтовариства: якщо в суспільстві панує авторитаризм, текст є засобом соціального примусу, якщо ж міцно укріпилася демократична традиція, він стає інструментом творення.

11. Виникнення регулятивної значимості залежить від іллокутивної сили, яка виникає внаслідок суб'єктивної оцінки використання лінгвістичних засобів, призначення яких полягає в наданні впливу. Воно може бути досягнуте також і за допомогою не лінгвістичних засобів, а за допомогою надання політичного тиску. Регулятивний вплив тексту вiдображується в перлокутивному ефекті, у якому виявляється результативність використання ілокутивної сили, при цьому вплив окремого тексту залежить від тієї функції, що він виконує в політичному гіпертексті.

12. Соціативне призначення тексту проявляється в тому, наскільки він дозволяє індивіду бути співпричетним до конкретного політичного співтовариства або інститутів влади. Свобода слова як соціальний феномен притаманна демократичним суспільствам, а її призначення полягає в тому, що вона дозволяє виражати наміри в політичному тексті, брати участь у соціальному управлінні та у політичному житті. Позитивне призначення свободи слова виявляється в тому, що вона забезпечує редукцію негативних соціальних явищ.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в наступних публікаціях:

1. Волков А.Г. Влияние политического текста на процесс социальной консолидации //Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - В. 5. - С. 261-268.

2. Волков А.Г. Иллокутивность политического текста //Нова парадигма. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - В. 10. - С. 115-119.

3. Волков А.Г. Перлокутивный эффект политического текста //Нова парадигма. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - В. 11. - С. 43-49.

4. Волков А.Г. Политический гипертекст //Філософія. Культура. Життя. - Дніпропетровськ: Центр екон. осв., 1999. - В. 4. - С. 179-184.

5. Волков А.Г. Слово и социальная реальность в феноменологии Г. Шпета //Материалы международной научной конференции “Г.Г. Шпет. Comprehension. Творческое наследие Г.Г. Шпета и философия ХХ века”. - Томск: Водолей, 1999. - С. 60-66.

Анотація

Волков О.Г. Прагматика політичного тексту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2002.

У дисертації досліджено призначення політичного тексту у комунікативній акції. Вплив тексту автор розглядає на фоні виникнення і зміни його соціальної значимості. За аналогією з основними проявами комунікативної функції виділяється експлікативна, регулятивна і соціативна значимість. Використання тексту в соціальній експлікації інтерпретується як його здатність у виявленні соціальних намірів. Регулятивний вплив тексту здійснюється як прояв його ілокутивності у перлокутивному ефекті, що залежить від його положення в структурі гіпертексту. Показано, що політичний текст стимулює появу політичних союзів.

Ключові слова: політичний текст, гіпертекст, значимість, експлікативнiсть, регулятивнiсть, соціативнiсть.

Аннотация

Волков А.Г. Прагматика политического текста. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Симферополь, 2002.

Необходимость исследования прагматики политического текста обусловлена потребностью выяснения его роли в изменении социального сознания и реальности. Значимость текста выделяется как основной показатель его влияния. Относительно структуры коммуникативной функции она дифференцируется на экспликативную, регулятивную и социативную. Рассматривается проблема адекватности фиксирования намерений в тексте. В коммуникативной практике эта проблема решается через ограничение вариабельности понимания с помощью дополнительного комментария. Наиболее адекватное соотношение смысла и его воплощения в тексте показывает трактовка символа в работах А. Лосева, П. Рикера и Дж. Мида. Экспликативная значимость текста зависит от соответствия знания, которое в нем выражено, и неявного знания, которое осталось вне фиксации. Отсутствие экспликации намерений связано с возникновением обстоятельств, которые обуславливают запрет на использование определенного знания. Текст есть вторичным к непосредственно данной реальности, однако в этом обнаруживается не только его недостаток, но и преимущество, поскольку он позволяет соединить в себе отдельные фрагменты осмысления реальности в целостность и тем самым обуславливает ее адекватное толкование. Разграничивается своеобразность использования текста в дескрипции реальности и объяснении. Субъективная природа социального сознания и его интенциональная направленность может обуславливать неверное понимание реальности. По аналогии со структурой акта референции определяется структура дескрипции. Она содержит в себе фокусирование, фокализацию, номинацию, предикацию - наделение реальности определенным свойством; авторизацию, которая содержит в себе указание на собственно автора, а также имплицитного автора и наратора.

Показывается зависимость экспликативной значимости от своеобразности объяснения реальности, и выделяются следующие основные виды: теоретико-модельная, теоретико-истинная, теоретико-игровая, интенциональная и ситуативная. Раскрываются причины возникновения регулятивной значимости политического текста; в качестве основных выделяются: наличие иллокутивной силы, перлокутивного эффекта и влияние гипертекста. Иллокутивная сила – это субъективная оценка воздействия текста, она является следствием социальных ожиданий, и обуславливается как конвенциональной природой языка, так и используемыми риторическими приемами. Она может быть причиной применения как перформативних, так и констативних высказываний. Разграничивается иллокутивная сила, которая возникает вследствие убеждающего влияния истины и принуждающего влияния государственного аппарата. Письменное высказывание может применяться как для активизации социальных преобразований, так и для их сдерживания.

Перлокутивний эффект характеризует изменения в социальном сознании и политической практике. В зависимости от вызываемого перлокутивного эффекта выделяются вердикативные, комиссивные, эксерситивные, экспозитивные и бехавитивные тексты. Анализируется их структурная иерархия и указывается, что особое место занимают вердикативные, а наиболее низкий уровень - бехавитивные тексты.

Показывается, что отдельный политический текст связан с другими тематическими, идеологическими связями, отношениями взаимного порождения, комплементарной зависимостью и отношениями комментирования. В структуре политического гипертекста выделяется наличие уртекстов, прецендентных текстов и глоссаров.

Выделяются основные предпосылки возникновения социативной значимости: общность мировоззрения, ориентирование на обращение другого, дистанцирование, единство понимания и существования. Указывается,