Національна академія наук України

Інститут археології

Войнаровський Віктор Миколайович

УДК 903/904’14 (477)

Давнє чинбарство

на території України

за археологічними даними

07.00.04 – Історичні науки, археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології Інституту українознавства

ім. І.Крип’якевича НАН України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Баран Володимир Данилович, Інститут археології НАН України,

завідувач відділом слов’янської археології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Винокур Іон Срулевич,

Кам’янець-Подільський державний

педагогічний університет, завідувач кафедрою історії Східної Європи і археології, Міністерство освіти та науки України

кандидат історичних наук

Михайлина Любомир Павлович,

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, кафедра етнології,

античності та середньовіччя, доцент

Провідна установа – Київський Національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра археології

та музеєзнавства, Міністерство освіти та

науки України

Захист відбудеться “21” травня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної академії наук України за адресою: 04210, Україна, м.Київ-210, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України.

Автореферат розісланий “4” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із важливих завдань української історичної науки є дослідження проблем економіки стародавніх суспільств, організації та спеціалізації виробництв. Висвітлення за допомогою археологічних засобів розвитку стародавніх виробництв є найбільш об’єктивним: виробничий процес підлягає чітким і обов’язковим технологічним вимогам, які у значній мірі виявляються й реконструюються методами сучасного аналізу стародавніх виробів, у т.ч. й методами практич-ного моделювання технологічного процесу, та співставлення їх з добре засвідченими етнографічними паралелями.

Менш достовірною є інформація, отримана при дослідженні виробництв, базою яких є органічна сировина, у т.ч. дані про стародавнє шкірвиробництво. Через відсутність кінцевого продукту – шкіри – археологи часто песимістично оцінюють рівень розвитку чинбарства в різні періоди стародавньої історії. Водночас, технологія виробництва шкіри включає використання багатьох стаціонарних засобів – ям-чанів, теплопристроїв, робочих площадок, які хоч і фіксуються археологічно, але інтерпретуються як засоби господарські, житлові, допоміжні, а не чинбарські. До того ж, в технологічний процес і дослідження не включаються допоміжні засоби шкіробробки: об’єкти по виробництву вугілля, дьогтю, золи, поташу, вапнякові кар’єри, місця збагачення вапняку та його гашення, подрібнення кори тощо. Аналіз шкірвиробництва на сьогодні проводиться майже виключно на речових матеріалах з розкопок чи результатах хімії окремих збережених шкіряних речей. Критерії для вичленення ряду стаціонарних артефактів шкірвиробництва вироблені недостатньо. Неврахування багатьох ознак чинбарства приводить до недооцінки шкірвиробнцтва в системі економіки стародавніх суспільств, особливо враховуючи важливу роль і поширення шкіри та виробів з неї в усіх сферах життя і діяльності стародавнього населення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась як складова частина комплексної планової теми відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України “Давнє населення заходу України: екологія, історія, культура”, № держреєстрації 0101V006594.

Об’єктом дослідження є археологічні пам’ятки України від кам’яної доби до пізнього середньовіччя. Предмет дослідження – артефакти виробництва шкіри: стаціонарні об’єкти – основні та допоміжні (осередки, комплекси), та рухомі (складники, інструментарій і пристосування, продукт виробництва, відходи). Основне місце в роботі займають пам’ятки пізньоримського часу ІІІ-IV ст.н.е. (черняхівська культура), дається короткий огляд і аналіз артефактів шкірвиробництва від доби палеоліту до раннього заліза.

Мета і завдання роботи. Головною метою роботи є дослідження, систематизація, інтерпретація та реконструкція технології стародавнього шкірвиробництва, визначення його місця і ролі в економіці первісних і ранньо-класових суспільств, удосконалення та розробка нової методики. Автор ставить перед собою такі основні завдання:

-

-

-

-

-

Методологічною основою дослідження є принцип історизму. В роботі використано полілінійний та системний підходи до визначення проблеми, компонентний аналіз, залучено такі спеціальні археологічні методи як порівняльно-типологічний, ретроспективний, моделювання, широкої кореляції археологічного матеріалу з нарративними джерелами, особливо – даними етнографії.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше створено ряд археологічних ознак шкірвиробництва, насамперед стаціонарних, зроблена спроба комплексного дослідження усіх його сторін, що дозволило інтерпретувати як шкірвиробничі десятки досліджених об’єктів і комплексів пізньоримського часу, зокрема, з території Північної Буковини та регіону, визначити чинбарство як спеціалізовану галузь виробництва, шкіру – як вагому статтю експорту в античні міста та центри, ствердити традиційність, тяглість чинбарства як важливої галузі виробництва в краї.

Практичне значення здійсненого дослідження полягає в можливості використання його результатів для написання узагальнюючих праць з економіки давніх суспільств, насамперед, економічних розділів стародавньої і середньовічної історії України, також – для доповнення відповідних розділів музейних експозицій. Зокрема, автор має пропозиції по побудові відповідних розділів нової експозиції Чернівецького краєзнавчого музею та створенню Музею шкіри на базі Львівського шкіроб’єднання “Світанок”.

Джерельна база. В основу роботи покладено матеріали безпосередньо чи опосередковано пов’язані із шкірвиробництвом з пам’яток від кам’яної доби до пізнього середньовіччя з території України і суміжніх регіонів Східної та Центральної Європи. Загалом проаналізовано чинбарські ознаки понад 200 пам’яток, розкопуваних широкою площею, опубліковані джерела, матеріали Наукових архівів та Фондів ІА та ІУ НАНУ і музеїв України.

Особистий внесок здобувача. Основна частина джерельної бази представлена матеріалами польових археологічних досліджень, проведених автором за час роботи в Чернівецькому краєзнавчому музеї (1980-1993) та Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (з 1993 р.). Збирання, систематизація та узагальнення даних за означеною темою проводилися автором самостійно протягом багатьох років. Основні результати роботи опубліковані. У статтях, опублікованих у співавторстві із Г.І.Смірновою та М.М.Сайком, особистим внеском здобувача є польові дослідження пам’яток, які аналізуються, та викладення фактичного матеріалу. Спільною є інтерпретація цього матеріалу.

Апробація результатів дослідження. Різні аспекти роботи було апробовано в доповідях на п’яти республіканських (Кам’янець-Подільський 1985,1995, Львів 1992, Чернівці 1994, Харків 1997) та чотирьох міжнародних (Москва 1990, Київ-Галич 1998, Жешув 1999, Львів 2000) конференціях і семінарах.

Публікації. Основні результати досліджень опубліковано в 12 друкованих працях автора, зокрема в 4 статтях у фахових наукових виданнях України та 2 – у фахових зарубіжних виданнях, а також у 6 тезах за матеріалами конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Рукопис складається із вступу, п’яти розділів та висновків (196 с.), списку використаної літератури (447 найменувань) та 117 ілюстрацій. Загальний обсяг роботи – 349 сторінок.

зміст роботи

Вступ

У вступі визначаються актуальність теми, предмет, мета і завдання дослідження, вказуються її методологічні та джерелознавчі основи, новизна та практичне значення роботи.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО ШКІРВИРОБНИЦТВА

Для археологічних досліджень характерні нерівномірні інтерпретації чинбарських артефактів та визначення рівня спеціалізації цього виробництва, у т.ч. в однакових умовах джерельного забезпечення та в рівноцінних культурах. Навіть в роботах узагальнюючого характеру стародавнє шкірвиробництво характеризується через аналіз інструментарію для вичинки шкіри, а технологія обробки шкірсировини реконструюється майже виключно на етнографічних паралелях, без підтвердження їх археологічними, насамперед – стаціонарними, артефактами.

Найпершими археологічними знахідками, що інтерпретувались як засоби шкіробробки, були окремі крем’яні, рогові та кістяні інструменти: проколки, скребачки, лощила. Ці знаряддя були досить численними серед матеріалу уже з мустьєрської доби.

Експериментальну перевірку багатьох знарядь обробки шкіри провели С.А.Семьонов, Г.Ф.Коробкова, І.М.Шарафутдінова, в останні роки – Н.Н.Скакун, В.В.Сидоров, Л.І.Хлопін, В.В.Кілейников, Р.Малінова, Я.Маліна. Це дало можливість підтвердити чинбарське призначення багатьох знарядь і одночасно ввести в науковий обіг новий інструментарій, функція яких визначалась до сьогодні довільно й з великою розбіжністю: гладильники, розбильники, штампи, керамічні скребачки, кам’яні праски тощо.

З епохи пізньої бронзи з’являються перші металеві спеціалізовані інструменти для роботи зі шкірою – клиноподібні різчики для розкроювання шкіри, пізніше – залізні одноручні струги, дворучні скобелі, серпоподібні міздрувальні ножі. Серед матеріалу періоду розвиненого середньовіччя виділяються залізні “ключі” для обминання та потоншення шкіри, дерев’яні бруски з отворами – для нарізання сиром’ятних ременів, дерев’яні ”кобили”, на яких міздрували й потоншували шкіру, колеса для викручування й потоншення ременів та шкір.

Виробництво шкіри, як свідчать етнографічні дані, процес дуже довготривалий і затратний. Навіть відносно прості способи вичинки потребують не менше десятка операцій, окремі з яких продовжуються тижнями і місяцями. Затрати інгредієнтів для приготування розчинів вимірюються десятками і сотнями кілограмів. Їх потрібно заготовити, збагатити, подрібнити. Ці операції залишають по собі десятки виробничих місць та об’єктів. Найчастіше вони групуються в осередки та комплекси, які можна зафіксувати археологічно. Так, Б.А.Шрамко (1984) пов’язав знахідки ям з чистою деревною золою (Люботинське скіфське городище) з обробкою шкір, констатував (опираючись на результати хімічного аналізу шкіряних виробів) застосування зоління, дублення, фарбування шкіри. Але дослідник не використав можливості кореляції вичленених ним чинбарських знарядь і складників з конкретними стаціонарними артефактами.

К.Домбровський (1981), хоч і припускав можливість використання ям-чанів для хімічної обробки шкір, але зазначав, що “досьогодні серед дуже багатьох ям різного типу з поселень ми не можемо вказати такі, які б мали виразні сліди чинбарства у вигляді решток шкір і вапна”.

Важливим для розуміння ролі і місця шкірвиробництва в економіці первісних суспільств пізньоримського часу було дослідження нами першого спеціалізованого чинбарського комплексу черняхівської культури Добринівці-І на Буковині. В кількох роботах автором було виділено ряд конструктивних особливостей розкопаних об’єктів, вперше звернено увагу на сировинну базу шкіряного виробництва, зроблено палеоекономічний аналіз пам’ятки, стверджено товарний спеціалізований характер обробки шкіри на комплексі (В.М.Войнаровський, 1990, 1992, 1995, 1998). Ряд стаціонарних артефактів шкірвиробництва, вироблений на основі даних з Добринівців-І, було доповнено матеріалом з інших пам’яток різного часу (1997, 1998, 2000). Окремі роботи було присвячено реконструкції стародавнього технологічного ланцюжка вичинки шкіри, визначено рівень спеціалізації шкіряного ремесла на матеріалах з Добринівців-І. Ряд об’єктів, розкопаних іншими авторами, було реінтерпретовано як артефакти чинбарства (1995, 1998).

Тяглість шкірвиробництва на Буковині в І тис.н.е. засвідчили матеріали з розкопок Б.О.Тимощуком Добринівського городища ІХ ст., нами – селища кінця VII-IX ст. Чорнівка-І. Щодо останнього, то стверджено, що чинбарство на поселенні має характер домашнього виробництва на початковій фазі його диференціації, спеціалізації та набуття товарного характеру (В.М.Войнаровський, 1994).

Зі стаціонарних чинбарських об’єктів розвиненого середньовіччя слід відмітити чани-зруби та діжки для мокрої обробки шкір, печі для випалу вапняку, необхідного при вапнуванні шкіри, “творила” – ями для гашення вапна, “мочила” – ями для замочування шкур, “майдани” – місця дистиляції дьогтю (Новгород, Київ, Львів, Звенигород Галицький, Автуничі, Ліскове, Москва, Суздаль, Накло біля Гданська, Мінськ, Полоцьк, Старий Орхей тощо). Але абсолютна більшість цих артефактів – розрізнені, окремі об’єкти, що, на думку дослідників, не творять єдиних виробничих комплексів. Наші дослідження вказують, що це не завжди так. І тому особливої уваги набувають розкопки еталонних спеціалізованих осередків і комплексів чинбарства (Добринівці-І, “Перун”) з набором більшості артефактів повного циклу вичинки шкіри.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Чинбарський спеціалізований осередок XV-XVI ст., Львів, розкоп “Перун”. В розкопі “Перун” у Львові (площа понад 500 м2, глибина близько 5 м) досліджено унікальний чинбарський осередок середньовічного міста. Складовими його є наступні об’єкти. Виробниче місце 1 – відкритого типу, з двома скупченнями мергелю та двохярусним горном для випалу вапняку. Опалювальна камера останнього була вщент заповнена деревним вугіллям, випалювальна – вапняком. До устя горна було підведено глиняне сопло для нагнітання повітря в піч.

Поблизу виробничого місця знаходилась вапнякова площадка – овальний майданчик площею 50 м2, засипаний вапняком. Можливо, це місце гашення вапна відкритим способом. Дерев’яний ящик з гашеним вапном знайдено поруч з горном.

Основу виробничого комплексу становили чотири дерев’яно-земляні зруби-чани для вапнування шкіри. Їх розміри 1,6-1,9х1,3-1,6 м, стінки виготовлено з тесаних дощок, запазованих в кутах чану. Дно – материкове, на 5-12 см вкрите шаром вапна із значним вмістом шерсті та волосу зі шкур тварин.

Поруч чанів виявлено дві дерев’яні діжки з прошарком із залишків деревної кори та танідів на дні. В культурному шарі осередку виявлено сотні клаптів шкіри і десятки шкіряних виробів. Численні речові знахідки датують комплекс XV- першою половиною XVI ст. Підтверджують цю дату дендрохронологічний аналіз деревини з чанів та історичні джерела.

Ми вважаємо ряд цих специфічних об’єктів складовими чинбарського спеціалізованого осередку і пов’язуємо його з аналогічними об’єктами і шарами розкопів Арсенальний (1979-1981) та “Золотий Лев (1992) в єдиний шкірвиробничий комплекс пізньосередньовічного Львова.

2.2. Чинбарський комплекс черняхівської культури ІІІ-IV ст. н.е. Добринівці-І на Буковині. Матеріали. Виробничий комплекс Добринівці-І розташований в складному геоморфологічному районі з карстовим рельєфом, опідзоленими чорноземами, що (це важливо для розуміння вибору місця для мокрих операцій вичинки шкіри) підстилаються сильнооглеєними важкими суглинками та пластичними, практично водонепроникними глинами. Загальна площа черняхівського селища та виробничого комплексу 24 га. Комплекс винесено за межі поселення. Він розташований на високій плоскій терасі пагорба, поруч широкої заплави струмка, в оточенні кількох джерел, перерізається руслом ще одного струмка. Останній, можливо, був штучно розширений і пристосований для акумуляції води. Поруч комплексу виявлено великий стародавній вапняковий кар’єр та два місця виборки вапняку й гіпсу.

Загальна розкопана площа виробничого комплексу становить 2680 м2 (близько ? пам’ятки). Загалом досліджено дев’ять великих споруд виробничого призначення черняхівської культури ІІІ-IV ст.н.е. та три житла ІІ-початку ІІІ ст.н.е. Черняхівські виробничі споруди (дається детальний виклад матеріалу по об’єктах) – площею 30-108 м2, овальні в плані, іноді – з виділеним входом, заглиблені згідно експозиції схилу на 1-3 м від стародавньої поверхні. Долівка в спорудах – материкова, частина її могла служити робочою площадкою, на якій велась механічна обробка шкіри.

В долівці усіх будівель (водовідпірна пластична оглеєна синьо-зелена глина) споруджені великі та малі 8-подібні, спарені в ряд по дві 8-подібні чи спарені однією з ям в кут 8-подібні та одинарні округлі ями розміром 3-6х2-3 м (великі) та 2,5х1,5 м (малі) і глибиною 0,4-0,6 м від рівня долівки. Стінки їх вертикальні чи ледь скошені в середину, лише з однієї сторони – пологі (завжди зі сторони материкової площадки) і часто в цьому місці влаштовано розсікач – похилий материковий трикутний виступ (для полегшення виймання важких мокрих шкір). Дно 8-подібних ям – на одному рівні, з невисокою (10-15 см) материковою перемичкою між півкругами.

Своєрідне і заповнення багатьох ям – материкова глина з вкрапленнями обмазки, попелу, кісток, фрагментів посуду: при викопуванні нових ям у цій же чи новій споруді поруч глина з нових ям переміщалась у старі ями.

На стінках деяких ям та поруч них відмічено білі плями вапна, іноді – коричневі танідні (кора дуба) прошарки. В спор.12 виявлено яму для гашення вапна.

Опалювальні пристрої – вогнище з глиняним черенем, обкладене камінням, два вогнища, можливо – і переносні глиняні вогнища. В спор.1 досліджено глинобитну піч, зведену на материковому останці з піщаною підсипкою зверху, яка й служила черенем.

Інвентар із споруд – не побутового, а виражено виробничого призначення. Це уламки залізних ножів, у т.ч. й ножів з дугастою спинкою, залізний гак, кістяні скребачки, проколки. Знайдено також кілька прясел та намистин, скроневе кільце, уламки червоноглиняних та світло-жовтих амфор.

Посуд з Добринівців-І – типових для черняхівської культури Буковини та Середнього Подністров’я форм. Слід відмітити відсутність в керамічному комплексі з Добринівців-І рис, характерних як для посуду початкової фази черняхівської культури, так і для її заключного етапу.

Загалом, аналіз кераміки і речових знахідок з Добринівців-І та поселення поруч дозволяє твердо датувати комплекс і селище ІІІ-IV ст.н.е. і віднести їх до пам’яток черняхівської культури.

РОЗДІЛ 3. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ, ТЕХНОЛОГІЯ ОБРОБКИ ШКІРИ ТА ПАЛЕОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО КОМПЛЕКСУ ДОБРИНІВЦІ-І

Розташування досліджених в Добринівцях-І об’єктів на віддалі від поселення, великі їх розміри, конструктивні особливості безперечно вказують на виробничий характер цих споруд. Це закриті виробничі місця – майстерні. Групування майстерень на локально виділеній ділянці, в наближенні до протічної води, вапняку, гіпсу, відсутність тут будь-яких залишків споруд житлового чи господарського призначен-ня дозволяють співвіднести їх з виробничим комплексом. Особливості комплексу, а також близькі й віддалені в часі аналогії дають можливість стверджувати, що це – майстерні по виробництву шкір, що формують шкірвиробничий комплекс черняхів-ської культури ІІІ-IV ст.н.е.

Етнографічні паралелі й еталонні чинбарські археологічні аналогії дають змогу розкрити на матеріалі з Добринівців-І повний технологічний процес вичинки шкіри.

Готову до обробки шкуру спочатку піддають розмочуванню (в Добринівцях-І – протічна вода струмків, штучна водойма), міздруванню (ножі, проколки-розпиначі розіп’ятої на землі шкіри), обезжирюванню (натирання гіпсом – виходи гіпсу поруч). Наступний етап – розрихління (зоління, вапнування – для видалення волосу і шерсті). Процес проводиться в ямах-чанах, в кількох зольниках (золках) – ями-чани в майстернях. Чани – великі (4-8 м2) і 8-подібні, відповідно розмірам і формі шкір, що вичиняються, та неглибокі – оптимальні для роботи зі шкірою. Для приготування золки використовують золу, гашене вапно, їх суміш (білі плями та прошарки в заповненні окремих ям).

Далі – зі шкур збивають шерсть (тупі ножі, скребачки), промивають їх водою (протічна вода – обов’язкова умова існування шкірвиробництва, тому місця вичинки шкір наближені до джерел води).

Один з найважливіших процесів – дублення, теж проводиться у чанах, в розчині дубової чи ялинової кори (в навколишніх лісах дуба дуже багато, дно та стінки окремих ям коричневого кольору – слід дубильних речовин-танідів). Дублення проводиться теж в кількох “дубах” і триває 1,5-2,5 місяці.

Сушіння шкір часто проводиться шляхом пересипання їх гарячим піском (піч з піщаним черенем у спор.1). Шкіри натирали (віксували, лоювали) для водонепроникності сумішшю жирів, розкладених внутрішніх органів тварин (маса кісток в заповненні споруд). Кілька допоміжних операцій – і шкіра, в основному, готова.

Як бачимо, ні одна з особливостей добринівських майстерень не заперечує процесу обробки в ній саме шкіри. Чинбарський характер комплексу підтверджують й залізні та кістяні знаряддя, знайдені в майстернях.

Цікавими є й висновки палеоекономічного аналізу добринівських майстерень. Виходячи з об’єму і кількості ям-чанів, в майстерні одночасно проходило обробку до 10 великих шкур. Повна їх вичинка продовжувалась мінімум місяць. Майстерень же існувало одночасно не менше 5. Враховуючи, що сезон обробки шкір триває (за етнографічними даними) 7 місяців, отримуємо 10х5х7=350 лише великих шкір. Кількість же вичинених тут малих шкір – вчетверо, вп’ятеро більша. Тобто, це продуктивність середнього розміру чинбарні XVI-XVIII ст.

Добринівські чинбарні – об’єкти високопрофесійного й спеціалізованого ремесла. Економіка черняхівської культури була надзвичайно задіяна на ринок, у т.ч. й зовнішній. Продукція черняхівських спеціалізованих гончарства, залізообробки, склоробки, костерізки, ювелірного ремесла задовільняла майже виключно внутрішній ринок. Надзвичайно велика роль виробів зі шкіри в житті населення і роль шкіри як основного товару в зовнішній торгівлі в обмін на античний імпорт – все це свідчить про можливість, навіть і економічну необхідність саме товарного характеру шкіряного виробництва в черняхівському середовищі, спеціалізації чинбарства.

Про обов’язкову спеціалізацію масового продукування шкір свідчить і технологія цього виробництва. Сезон обробки шкір тривав близько 7 місяців на рік – в цей час проводяться й основні сільськогосподарські роботи. Тому при масовій вичинці шкір чинбар задіяний весь період землеробсько-скотарського циклу (до цього треба приплюсувати значний час на допоміжні роботи) і про сумісництво в цих галузях не може бути й мови. Шкірвиробництво в добринівських умовах – важка затратна праця, що вимагає прикладення зусиль кількох осіб (сімей).

Попит на шкіру в III-IV ст. стимулюється і зрослими потребами римського війська, його реорганізацією (сусідні Дакія, античні міста Причорномор’я, гілка римських торгових факторій). Одночасно, сусідські громади, що складають черняхівське суспільство, насамперед готи й сармати, були зацікавлені у виробництві максимального додаткового продукту, який можна обміняти на античні товари, престижні речі. Тому товарне виробництво шкіри в черняхівському середовищі, перехід шкірвиробництва на рівень спеціалізованого ремесла і були одним з економічних важелів процвітання суспільства. Технологія ж вичинки шкіри тут була напрацьована уже століттями. Новинкою, можливо, привнесеною з кельтського світу, стало лише використання вапна на початкових стадіях вичинки шкіри. Гашене вапно значно прискорювало реакцію розрихлення шкури і видалення шерсті, “цементувало” материкові стінки чанів. Останніх потребувалось значно менше: в культурах пізньоримського часу, де у шкірвиробництві використовувалось вапно, нами спостережено на порядок менше ям, ніж в культурах “безвапнякових”.

Важливим для реконструкції господарсько-виробничої діяльності є питання про ступінь спеціалізації конкретного ремесла. Більшість ремесел – виробництво заліза, кружального посуду, скла, ковальство – є високотехнологічними, вимагають великого професіоналізму, значних затрат праці та часу, що заперечує можливість їх сумісництва з веденням у значних об’ємах землеробства чи скотарства і тому є одвічно спеціалізованими. Інші ж, у т.ч. й вичинка шкіри, можуть бути як домашніми видами діяльності, так і спеціалізованими товарними галузями ремесел.

Щодо шкірвиробництва, автор виділив три рівні його спеціалізації. Відносно добринівських майстерень, то твердження про чинбарство тут як заняття круглорічне, а не сезонне дає змогу говорити про виробничу спеціалізацію чинбарства (відокремлення шкірвиробництва від сільського господарства). Відсутність на комплексі даних про поєднання в одних руках чинбарської та шевської справ свідчить про глибокий процес професійної спеціалізації. Внутрішня (внутрігалузева) спеціалізація – поділ шкірвиробництва на чинбарство, кушнірство, лимарство – очевидно, ще не відбулась, оскільки в майстернях відкрито і невеликі ями-чани, можливо, для вичинки овчин (в них відсутні сліди вапна, яке несумісне з хутром), а виготовлення сиром’ятної шкіри – сировини для лимарства – є лише стадією повної вичинки шкіри.

Розділ 4. Стародавнє шкірвиробництво на території України. Матеріали, аналіз

4.1. Чинбарські ознаки на пам’ятках кінця І тис. до н.е. – першої половини І тис.н.е. На матеріалах численних пам’яток з ознаками шкірвиробництва латенського часу – пізнього середньовіччя виділено археологічні матеріали вичинки шкіри, умови формування у населення спеціалізованого відношення до шкіробробки, шляхи переходу від домашнього виробництва шкіри до товарного її продукування на ринок (ремесла).

Поселення пізньолатенського часу Середнього Подністров’я (Горошова, Сокіл), кельтські пам’ятки Центральної Європи містять об’єкти, які, можливо, пов’язані з вичинкою шкіри. В основному саме з цими об’єктами і корелюються знахідки чинбарського інструментарію, в досліджених на поселеннях житлах цей інвентар відсутній. Такий розподіл артефактів характерний для етапу перетворення шкірвиробництва в ремесло (виробництво з елементами товарності та спеціалізації).

В пізньоримський час виробництво шкіри набрало значних розмірів як в районі межиріччя Верхнього Дністра і Західного Бугу, в сусідній Буковині і Середньому Подністров’ї, так і в Подесенні, можливо – в Буджаці. Ці території пізньоримського часу можна визначити як економічні райони (В.Г.Котигорошко). Черняхівський чинбарський комплекс Добринівці-І – складова, на наш погляд, Середньодністровського економічного району: Добринівці-І – шкірвиробництво, Комарів – скловиробництво (факторія), близько 1000 знахідок монет і монетних скарбів, більше 300 лише відомих пам’яток черняхівської культури в зоні буковинського Пруто-Дністровського межиріччя.

Для поселення празької культури V-VII ст. Кодин І і ІІ на р. Прут (у 80 спорудах виявлено лише кілька кістяних проколок, нечисленні ями поруч жител не мають особливостей ям-чанів для мокрої обробки шкір) та Рашків ІІ і ІІІ на Дністрі (в 105 спорудах та 54 ямах – жодного інструменту для вичинки шкіри, кількість ям вдвоє менша від споруд, вони дзвоноподібні, глибокі – господарські) нами засвідчено, що процес вичинки шкіри закінчувався етапом виготовлення сиром’ятної шкіри, проводився поруч селищ, в заплаві струмків (периферія досліджувалась недостатньо) та досить обмеженим асортиментом засобів. Тобто, в третій чверті І тис.н.е. загальному стану економіки (підсіка, лісові промисли тощо) відповідає і примітивний рівень шкірвиробництва – домашній, нетоварний, немасовий.

Обробка шкіри на поселенні VII-IX ст. Чорнівка-І є домашнім виробництвом з елементами його диференціації та спеціалізації, нарощення масштабів вичинки шкіри – переддень набуття шкірвиробництвом товарного характеру. На Добринівському городищі – ремісничому центрі округи ІХ ст. (Б.О.Тимощук) засвідчено перший етап спеціалізації шкірвиробництва – виробничу спеціалізацію, коли це виробництво виокремлюється від аграрних робіт, стає окремою галуззю ремесла, але ремесла громадського, в рамках громади і для забезпечення насамперед її потреб.

Мікрорайон Добринівці-Чорнівка характеризується тяглістю, традиційністю чинбарства. Але форми організації та рівень цього виробництва у різні часи були неоднаковими. Це домашнє виробництво шкіри в ранньоримський час (нижній шар Добринівців-І, Чорнівка-ІІА), поява спеціалізованого чинбарського ремесла в пізньоримську добу (Добринівці-І), відмова від товарного виробництва шкіри і перехід до домашнього її виготовлення в умовах V-VIII ст. (Чорнівка-І, Кодин, Рашків), зростання об’ємів вичинки шкіри, зародження елементів виробничої спеціалізації чинбарства з другої половини ІХ – у Х ст. (Добринівське городище, Ревно-Царина). Такі зміни рівня спеціалізації шкірвиробництва відповідають змінам політичної ситуації, загальному рівневі економіки краю в різні періоди І тис.н.е., стану існування ринку, попиту, грошового обігу, суспільній організації. Тобто, підтверджується теза (Плетньова С.А., Бобринський О.А., Флерова В.Є.): як тільки порушуються сприятливі умови для розвитку виробництва, воно втрачає розвинені організаційні форми, а коли ці умови знову виникають, то починається зворотній процес.

Підтвержують саме таку відповідність загального економічного рівня розвитку суспільства та археологічних артефактів чинбарства й результати проведеного автором аналізу десятків шкірвиробничих об’єктів в регіоні та на суміжних територіях останніх століть до н.е. – кінця І тис.н.е.

Єдині для ряду поселень ресурсна зона та сировинна база при наявності сприятливих умов приводять до існування та інтенсифікації одних і тих же виробництв як способу отримання надлишкового продукту. На матеріалах багатошарових поселень (Ріпнів-І і ІІ, Добринівці-І – Добринівське городище, Чорнівка, Сокіл, Бакота) можна із значною долею істинності реконструювати кілька рівнів спеціалізації шкірвиробництва в останні століття до н.е. – І тис. н.е., що відповідають політичній та економічній ситуації в конкретні періоди історії регіону. Відносна стабілізація політичної ситуації в останні століття до н.е., вплив кельтського світу, існування широкого внутрішнього ринку та попиту на сировинні матеріали приводять до появи у варварському суспільстві елементів товарності та спеціалізації шкірвиробництва. Стабільна політична ситуація IV ст. н.е. в умовах “держави Германаріха”, значна кількість засвідчених археологічно спеціалізованих ремесел в культурах пізньоримського часу в регіоні, вплив античного світу, зріст попиту, відкритий далекосяжний ринок, грошовий обіг – виробнича й професійна спеціалізації чинбарства в Середньому Подністров’ї, виробництво шкіри на ринок. Відсутність цивілізаційного впливу, ринку, натуралізація господарства в ранньому середньовіччі – вичинка шкіри знову замикається в рамках домашнього виробництва, розпорошується до меж конкретного домогосподарства, асортимент інвентаря її звужується до кількох найменувань.

Очевидно, Х ст. – це останній період існування у слов’ян шкірвиробництва як домашньої, неспеціалізованої галузі, час нарощення вичинки шкіри, появи у ньому елементів товарності. Виробнича спеціалізація у шкірвиробництві характерна лише для громадських ремісничих поселень. Абсолютно інший розподіл артефактів чинбарства характерний для пам’яток починаючи з ХІ ст. – з жител та дворів тут зникають будь-які ознаки чинбарства: очевидно, шкірвиробництво в період розвиненого середньовіччя вже було спеціалізованим ремеслом, ним займались лише окремі майстри, воно було винесено за межі селищ та городищ.

Протягом ХІІ-ХІІІ ст. шкірвиробництво в регіоні робить якісний стрибок до вільного, професійно організованого, коли вичинка шкіри вже не обов’язково поєднується в одних руках із виготовленням шкіряних виробів.

XIV-XVI ст. в історії шкіряного виробництва – період внутрішньої його спеціалізації. Чинбарство з-за умов виробництва та санітарних причин і далі концентрується в передмістях та в сільській окрузі міст, кушнірство та лимарство є в числі найбільш важливих і дохідних міських ремесел.

4.2. Артефакти шкірвиробництва доби палеоліту – раннього заліза. Короткий огляд. Значний, іноді – домінуючий відсоток усієї кремінної індустрії кам’яного віку становлять артефакти шкірвиробництва. Методи обробки шкіри були простими: її міздрували, жирували, задимлювали над полум’ям тощо. Доба палеоліту-мезоліту ще не знає мокрої вичинки шкур в штучних ємкостях. З епохи пізнього палеоліту на території окремих стоянок вже виділяються виробничі місця, де відбувались, крім іншого, й розчленування туш та первинна обробка шкур, вторинна проходила уже в межах житлової території.

На наш погляд, перелом в техніці обробки шкір в кам’яному віці відбувся в неолітичний час: зоління, дублення в численних ямах-чанах, зрослий асортимент чинбарського інструментарію. Появу ж елементів товарності й спеціалізації шкірвиробництва слід, вважаємо, віднести до епохи пізньої бронзи. Саме поява бронзи і, як результат, важливі зміни в ряді виробництв, активізація торгівлі, поява престижних речей, скарбів сприяли виникненню ремесел і перетворення шкірвиробництва у важливий елемент отримання надлишкового продукту. Ми засвідчуємо максимально можливу номенклатуру чинбарських знарядь та зрослу кількість стаціонарних шкірвиробничих об’єктів на поселеннях пізньої бронзи. З епохи фінальної бронзи характерний і такий чинбарський, на наш погляд, артефакт як зольники. Ми вважаємо, що зольники – місце накопичення золи з вогнищ і, навіть, спеціального напалювання золи: зола – це миючий засіб (поташ) і складник розчинів для вичинки шкіри. Потреба золи при приготуванні чинбарських золок вимірюється сотнями кілограмів.

Спеціалізований рівень шкірвиробництва, набутий в епоху бронзи, зберігався, при сприятливих умовах, в окремих регіонах і в ранньозалізний час (Черепин, Малі Геївці, Більське городище, Біскупин тощо).

РОЗДІЛ 5. РЯД АРХЕОЛОГІЧНИХ ОЗНАК ВИРОБНИЦТВА ШКІРИ

5.1. Стаціонарні артефакти. Наводиться перелік (ряд) стаціонарних ознак шкірвиробництва – сировинна база, виробничі артефакти, поховання “чинбарів” (23 найменування). 5.2. Рухомі артефакти. Це інгредієнти, інструментарій та пристосування, продукт виробництва й відходи (53 позиції). Цікавим, вважаємо, є погляд на окремі “ключі” – масивні залізні й бронзові вироби довжиною понад 20 см, в першу чергу якореподібні (Т-подібні ) – як елементи кушнірського “ключа” (“ключки”) для виминання шкіри. Логічним підтвердженням нашої гіпотези є, можливо, унікальна знахідка з пох.49 могильника пшеворської культури в Опатові, Польща: залізне кільце з підвішаними на ньому мініатюрними знаряддями (Reyman 1947, Godіowski 1959). На наш погляд, це інструментарій для обробки шкіри: ніж-міздряк, шевський ніж, “ключ”, ножиці, бляха ж у формі октаедра – це символ вичиненої шкіри тварини. Серед інструментів присутні знаряддя чинбаря, кушніра та шевця: для ІІ ст.н.е. – часу, яким датується знахідка – чинбар був універсальним майстром.

ВИСНОВКИ

Протягом усієї історії людства, в різних географічних і господарських умовах, шкіра відігравала надзвичайно велику і важливу роль. Її сировинна база була потужною повсюдно, попит на шкіру був безмежним. І в носіїв потестарних суспільств, і в умовах державності шкіра та хутро були важливою статтею обміну та торгівлі. В сприятливих політичних та економічних умовах насамперед шкіра ставала надійним засобом швидкого отримання надлишкового продукту. Набагато раніше металургії чи гончарства вичинка шкіри набула рис спеціалізованого виробництва.

Але шкура, як і будь-який інший органічний матеріал, потребує подальшої обробки – вичинки. Для цього необхідні як відповідні інструменти та пристосування, так і мінеральні й органічні засоби. І якщо чинбарський інструментарій дослідники фіксують вже на найранніших пам’ятках, то стаціонарні засоби шкіробробки вони часто відносять в розряд “господарських” чи “виробничих” об’єктів. До того ж, вичинка шкіри виносилась за межі поселень, а господарська й виробнича периферія селищ і міст, як і сировинна база виробництв, археологічно досліджуються недостатньо.

Для визначення рівня розвитку шкірвиробництва, його об’ємів, ступеня спеціалізації в конкретному стародавньому суспільстві необхідна кореляція етнографічних та історичних даних з археологічними матеріалами. Найбільш бажаним й інформативним тут може виступити еталонна пам’ятка, де археологічно засвідчено більшість достовірних виробничих операцій по вичинці шкіри. Для варварських суспільств Східньої Європи пізньоримського часу шкірвиробничим осередком-еталоном, на наш погляд, може стати досліджуваний нами спеціалізований чинбарський комплекс черняхівської культури Добринівці-І на Буковині.

Палеоекономічний аналіз добринівського комплексу дозволив реконструювати на його матеріалах основні ланки технологічного процесу вичинки шкіри в пізньоримський час, визначити добринівські майстерні як об’єкти спеціалізованого ремесла (виробничий і професійний рівні спеціалізації), де вичинена шкіра виступала як товарний продукт в основному, очевидно, для далекосяжного ринку.

Ряд археологічних ознак вичинки шкіри, також – ступінь поширення та характер чинбарських артефактів на пам’ятках різного часу як в регіоні, так і на суміжних територіях, дозволили провести аналіз шкірвиробництва на цих поселеннях, визначити рівень його товарності та спеціалізації.

Стабільна історична ситуація, сприятливі економічні умови, соціальна стратифікація суспільства у різні періоди приводять до переходу шкірвиробництва із стадії домашнього виробництва до товарного і спеціалізованого ремесла. Для території України кінця І тис. до н.е. – початку ІІ тис.н.е. було два періоди такого переходу – пізньоримський III-IV ст. та давньоруський ХІ-ХІІ ст. час. Умови для таких змін в місцевому суспільстві визрівали і в останні століття до нашої ери (вплив кельтського й античного світів), але були погашені різкими змінами історичної ситуації в середині І ст.н.е.

Публікації

Статті у фахових виданнях України:

1. Мошанецький скарб бронз кімерійського типу з Середнього Подністров’я // Археологія.- 1994.-№ 1.-С.137-141 (у співавторстві з Г.І.Смірновою)

2.

3.

4.

Статті у зарубіжних фахових виданнях:

5.

6.

Тези і матеріали конференцій:

7.

8.

9.

10. Чинбарство як спеціалізоване виробництво на Північній Буковині в пізньоримський час // Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конфер. – Кам’янець-Подільський, 1995.- С.104-107

11.

12. Шкіряне виробництво на Галицьких землях ІХ-ХV ст. // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Тези конфер. – Івано-Франківськ Галич, 1998.- С.37-40

Анотації

Войнаровський В.М. Давнє чинбарство на території України за археологічними даними. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія. – Інститут археології Національної академії наук України, Київ, 2001.

Захищається текст дисертації, де викладено результати досліджень чинбарського спеціалізованого комплексу черняхівської культури Добринівці-І на Буковині, шкірвиробничого осередку XV-XVI ст. “Перун” у Львові тощо. В роботі подана детальна характеристика виробничих комплексів, зроблено їх палеоекономічний аналіз, реконструйовано технологію стародавньої обробки шкіри. Виділені автором ряд археологічних ознак виробництва шкіри, розроблена ним методика визначення рівня спеціалізації шкіробробки дозволили інтерпретувати (реінтерпретувати) як чинбарські десятки об’єктів, досліджених на пам’ятках від кам’яного віку до пізнього середньовіччя.

Ключові слова: обробка шкіри, рівень спеціалізації, чинбарство, технологія, археологічні артефакти, комплекс.

Войнаровский В.Н. Древнее кожевничество на территории Украины по данным археологии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 – археология.