МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Українська медична стоматологічна академія

Волошин Владислав Олександрович

616.31-002.36-085.33/.279

Комплексне лікування одонтогенних флегмон із застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків

14.01.22 – Стоматологія

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Полтава - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України (ректор – академік АМН України, доктор медичних наук, професор Казаков Валерій Миколайович).

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор Суржанский Станіслав Костянтинович, Донецький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри стоматології факультету післядипломного навчання.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Рузін Геннадій Петрович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри хірургічної стоматології

доктор медичних наук, професор Безруков Сергій Григорович, Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри хірургічної стоматології

Провідна установа – Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, м. Київ, кафедра щелепно-лицевої хірургії.

Захист дисертації відбудеться “21” червня 2002 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.601.01 при Українській медичній стоматологічної академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української медичної стоматологічної академії (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23)

Автореферат розісланий “18 ”травня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, доцент Петрушанко Т.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хворі з гнійно-запальними процесами м'яких тканин щелепно-лицьової ділянки складають значну частину від загальної кількості хірургічних стоматологічних хворих. Незважаючи на значні успіхи щелепно-лицьової хірургії в лікуванні хворих на флегмони і абсцеси, зменшення кількості хворих з даною патологією не відмічається, більше того, сьогодні можна говорити про зростання таких захворювань (Г.Б. Карпінець, 1996; В.Н. Балин, 1998; А.А. Тимофеев с соавт., 1998; K. Yonetsu et al, 1998). Статистичні показники свідчать, що серед хворих, госпіталізованих з приводу гострих запальних захворювань щелепно-лицьової ділянки, контингент з флегмонами складає, за даними різних клінік, від 40 % до 83 %, серед них основна кількість - працездатне населення. В останні роки все частіше відмічається розвиток таких загрозливих ускладнень як: менінгіт, медіастеніт, тромбофлебіт, сепсис та інших. Кількість летальних випадків хворих з одонтогенними флегмонами збільшилась і складає 0,13-0,3% (Ю.И. Бернадский, 1998; А.А. Тимофеев, 1995; C. Lindqvist et al, 1995).

Сучасне лікування хворих із гнійною хірургічною інфекцією повинне містити в собі адекватне хірургічне втручання і комплексне лікування з застосуванням препаратів для місцевого лікування гнійних ран. Існуючі препарати не завжди ефективні, що зумовлено їх недостатньо вираженою антимікробною активністю, повільним очищенням рани від гнійно-некротичних мас. Перебіг гнійного раневого процесу багато в чому залежить від термінів перебігу першої фази. Останнім часом існує необхідність пошуку нових, більш ефективних методів лікування, спрямованих на профілактику ускладнень гнійно-запальних процесів, скорочення термінів непрацездатності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження зв'язаний із планом наукових досліджень Донецького державного медичного університету ім. М. Горького і є фрагментом НДР кафедри терапевтичної стоматології з курсом післядипломної освіти “Клінічні особливості перебігу та шляхи корекції захворювань органів ротової порожнини на фоні різної реактивності організму” (№ державної реєстрації 0197V002100). Автором у рамках НДР виконувався фрагмент, зв'язаний з вивченням впливу іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків на процеси загоєння в порожнині рота.

Мета і задачі дослідження

Мета дослідження - підвищення ефективності лікування хворих з одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки за рахунок застосування в комплексі лікувальних заходів іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків.

Задачі дослідження:

1.

2.

3.

4.

Об'єкт дослідження – лікування хворих одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки.

Предмет дослідження – вплив іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків на перебіг гнійного раневого процесу у хворих одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки.

Методи дослідження – клінічні і біохімічні для оцінки зміни складу крові; цитологічні для оцінки загоєння ран; статистичні для обробки результатів досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів.

Уперше виявлено відсутність залежності ступеня зміни гістаміну, серотоніну, каталази, кислої і лужної фосфатаз, С-реактивного білка та індексу зрушення лейкоцитів крові від кількості клітковинних просторів, залучених у запальний процес.

За допомогою запропонованої методики і камери для культивування клітин уперше визначені нетоксичні для макрофагів концентрації антибіотиків, іммобілізованих на поліметилсилоксані.

Уперше встановлено, що місцеве застосування іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків у комплексному лікуванні хворих із флегмонами скорочує терміни ексудативної фази і, тим самим, сприяє якнайшвидшому загоєнню ран.

Практичне значення одержаних результатів.

Проведено дослідження і на підставі їх результатів розроблено комплекс, за допомогою якого можна проводити ефективний контроль за перебігом запального процесу, очищенням гнійної рани.

Удосконалено метод лікування флегмон з місцевим застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків у комплексному лікуванні.

Розроблено камеру, за допомогою якої можна визначати оптимальні концентрації препаратів для місцевого застосування.

Особистий внесок здобувача.

Самостійно визначена мета і задачі дослідження, проведені глибокий інформаційний пошук і аналіз наукової літератури, проведені комплексне лікування й обстеження хворих, проаналізовані результати експериментальних, клінічних і лабораторних досліджень, сформульовані висновки і практичні рекомендації, проведена статистична обробка отриманих даних.

У працях, які опубліковані у співавторстві, особистий внесок здобувача полягає в лікуванні та обстеженні хворих, аналізі отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на засіданні обласного стоматологічного товариства (Донецьк, 2000), міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми медицини праці й екології Донбасу”, (Донецьк, 2000), конференції "Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини" (Донецьк, 1999, 2000).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в десяти роботах, з них три статті у виданнях, ліцензованих ВАК. Отримано деклараційний патент на винахід.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, розділу опису матеріалів і методів дослідження, трьох розділів результатів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури, що містить 280 джерел, з яких 221 вітчизняних і 59 закордонних авторів. Матеріали дисертаційної роботи викладені на 145 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 24 малюнками, 9 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходився 151 хворий з одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки і 27 умовно здорових людей.

Пацієнтів досліджуваної групи при надходженні в клініку розділили на 4 підгрупи в залежності від кількості топографічних зон, що займає гнійне вогнище. Перша підгрупа складалася з хворих з локалізацією патологічного процесу в одному клітковиному просторі. В другу підгрупу ввійшли пацієнти з флегмонами двох просторів; у третю – хворі з залученням трьох просторів; у четверту підгрупу – пацієнти з флегмонами чотирьох і більше просторів.

За кількістю клітковиних просторів, залучених у запальний процес, хворих розподілили таким чином: із флегмонами одного простору під наглядом перебувало 58 хворих, із флегмонами 2-х просторів - 33 хворих, трьох просторів – 31 хворого, чотирьох і більш просторів – 29 хворих.

У залежності від проведеного місцевого медикаментозного впливу на гнійну рану усіх хворих об'єднали в три групи.

До першої групи ввійшли 34 хворих (21 чоловік і 13 жінок), яким після розкриття гнійника рану обробляли розчинами антисептиків (діоксидіну, фурациліну) і накладали пов'язки, замінюючи їх 1-2 рази за добу.

До другої групи ввійшли 30 хворих (14 чоловіків і 16 жінок), яким проводилося лікування гнійної рани із застосуванням полісорбу (аеросілу).

Третю групу склали 87 хворих (64 чоловіка і 23 жінки), яким проводилося лікування гнійної рани із застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків. У залежності від антибіотика, що входить до складу препарату, хворих розділили на три підгрупи: з тієнамом (29 хворих – підгрупа 3 “Т”), з цефазоліном (30 хворих – підгрупа 3 “Ц”) і з гентаміцином (28 хворих – підгрупа 3 “Г”). Хворим третьої групи вносили в рану поліметилсилоксан після промивання рани розчинами антисептиків з наступним висушуванням марлевим тампоном. Препарат рівномірно наносився на висушену рану шаром приблизно 0,1 – 0,2 мм один раз на добу до повного очищення рани від гнійно-некротичних мас. Після введення поліметилсилоксану здійснювали дренування рани стрічковими дренажами і накладали асептичну пов'язку, яку замінювали щодня.

Ефективність проведеного лікування контролювали шляхом комплексного обстеження, що полягало в докладному вивченні анамнезу захворювання, даних клінічних спостережень і цитологічних досліджень, клініко-лабораторних і біохімічних досліджень.

Кров для проведення клініко-лабораторних і біохімічних досліджень у хворих з одонтогенними флегмонами брали при надходженні в стаціонар і на 7-му добу після хірургічного втручання. У здорових людей (контрольна група) кров брали вранці натще в поліклініці. Біохімічні дослідження проводилися у 99 хворих.

Клінічна оцінка містила в собі динаміку загального стану хворих, показники температури тіла, терміни зникнення гіперемії і набряклості м'яких тканин навколо рани, очищення рани від гнійно-некротичних мас.

Визначення чутливості бактерій до антибіотиків проводили загальноприйнятим методом радіальної дифузії в агарі з використанням паперових дисків.

Для об'єктивізації контролю за перебігом раневого процесу використовували цитологічне вивчення мазків-відбитків поверхні рани за методикою М.П. Покровської і М.С. Макарова в модифікації А.Д. Штейнберга. З рани мазки-відбитки брали в момент розкриття гнійника і далі на 3, 5, 7-му добу.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили на ПЕОМ IBM PC/AT за допомогою інтегрованого пакета прикладних програм Microsoft Excel (версія 5.0 для Windows 97). Для оцінки розбіжностей між середніми величинами при нормальному розподілу вибіркових сукупностей використовували критерій Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Порівнюючи цитотоксичність антибіотиків стосовно макрофагів, можна зазначити, що найменш токсичним у наших дослідах виявився антибіотик тієнам, найбільш токсичним – гентаміцин. Виражений токсичний вплив на макрофаги гентаміцину можливо повв'язаний з тим, що цей антибіотик краще, ніж тієнам і цефазолін проникає усередину клітини і у високих концентраціях викликає у ній необоротні зміни.

Установлено концентрації тієнаму - 500 мкг/мл, цефазоліну – 256 мкг/мл, гентаміцину - 128 мкг/мл у середовищі, з яких починає чинитися токсична дія на культуру макрофагів.

Зміст лейкоцитів у хворих першої підгрупи при надходженні в клініку вірогідно перевищував такий у здорових людей у 1,77 разу; другої – у 1,68 разу; третьої – у 1,97 разу й четвертої – у 2,26 разу. Статистично значимих розбіжностей між рівнями лейкоцитів крові різних підгруп не виявлено.

Подібну картину спостерігали і при аналізі величин індексу зрушення лейкоцитів крові, що вірогідно перевищували значення в здорових людей у 1,89; у 1,97; у 1,86 і 2,19 разу, відповідно (табл. 1).

Таблиця 1

Вміст лейкоцитів і індекс зрушення лейкоцитів у крові в хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки до лікування (M + m)

Підгрупи | Лейкоцити, 10Е9/л | ІЗЛК, Е

Здорові люди (n=27) | 6,4 + 0,53 | 1,96 + 0,44

1 підгрупа (n= 41) | 9,49 + 0,56 * | 3,71 + 0,35 *

2 підгрупа (n= 22) | 8,98 + 0,49 * | 3,87 + 0,40 *

3 підгрупа (n= 19) | 10,56 + 0,65 * | 3,64 + 0,42 *

4 підгрупа (n= 17) | 12,1 + 1,57 * | 4,30 + 0,47 *

* - Розходження достовірні в порівнянні з групою здорових людей (р ? 0,05)

Результати дослідження вмісту гістаміну в крові показали достовірне збільшення значень даного показника у всіх хворих із флегмонами, незалежно від кількості просторів залучених у запальний процес. Так, у хворих першої підгрупи рівень гістаміну перевищував такий у здорових людей на 33 %, у пацієнтів другої підгрупи – на 48 %, третьої підгрупи – на 35 %, четвертої – на 42 %. Достовірних відмінностей у вмісті гістаміну між досліджуваними підгрупами не виявлено.

Концентрація серотоніну в крові хворих першої, другої, третьої і четвертої підгруп була вірогідно вищою, ніж у здорових людей, на 51 %, 54 %, 48 % і 53 %, відповідно. Розбіжності між рівнями серотоніну в різних підгрупах не достовірні. Слід зазначити низький коефіцієнт варіації біогенних амінів у всіх підгрупах пацієнтів, що складав для гістаміну – від 14 % до 23 %, а для серотоніну – від 8 % до 17 %.

Активність каталази в сироватці крові пацієнтів із флегмонами мала тенденцію до зниження на 10–30%, однак значущих відмінностей як у порівнянні зі здоровими людьми, так і між підгрупами хворих не виявлено. При цьому коефіцієнт варіації даного показника складав від 31 % до 40 %.

Активність лужної фосфатази в сироватці крові пацієнтів із флегмоною одного простору вірогідно перевищувала таку в здорових людей на 44 %, із флегмонами двох просторів – на 57 %, трьох – на 53 %, чотирьох і більше просторів – на 61 %. Розбіжності щодо активності лужної фосфатази між досліджуваними підгрупами не достовірні.

Зареєстровано також збільшення в сироватці крові хворих активності кислої фосфатази, що перевищувала аналогічні показники здорових людей, в першої підгрупі – у 1,7 разу, другої – у 1,8 разу, третьої – у 2 разу, четвертої – у 1,9 разу. Значимих відмінностей щодо активності даного ферменту між підгрупами хворих не виявлено. Коефіцієнти варіації лужної фосфатази знаходилися в межах 34 % - 45 %, а кислої – 51 % - 61 %, що підтверджує думку про велику діагностичну і прогностичну цінність даних ензимів (табл. 2).

Це дозволяє припустити, що ступінь зміни біохімічних маркерів запалення в хворих з одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки не пов'язаний з кількістю просторів, залучених у патологічний процес.

З огляду на відсутність достовірних розходжень у досліджуваних показниках між хворими з різною кількістю топографічних зон гнійного вогнища, а також те, що в кожну групу входили хворі з флегмонами одного, двох, трьох, чотирьох і більш просторів, отримані дані після лікування порівнювали з результатами загальної досліджуваної групи до лікування.

Таблиця 2

Величини біохімічних показників крові хворих із флегмонами до лікування

(M + m)

Біохімічні

показники | Здорові люди

(n = 27) | Хворі з флегмонами щелепно-лицьової ділянки

1 підгрупа (n=41) | 2 підгрупа (n=22) | 3 підгрупа (n=19) | 4 підгрупа (n=17)

Гістамін, нмоль/мл | 0,66+0,06 | 0,87+0,02* | 0,97+0,06 * | 0,89+0,05* | 0,93+0,06 *

Серото-нін,

нмоль/мл | 0,38+0,04 | 0,57+0,02* | 0,58+ ,02 * | 0,56+0,01* | 0,58+0,03*

Каталаза,

нкат/л | 19,0+2,01 | 17,5+0,86 | 14,9 + 1,28 | 17,0 + 1,58 | 16,8+1,86

ЛФ-аза, мккат/л | 1,31+0,25 | 1,89+0,12* | 2,06+0,149* | 2,00+0,18* | 2,11+0,29 *

КФ-аза, нкат/л | 64,3+21,1 | 108,2+8,59 | 118,3+13,5* | 131,0+18,4* | 122,1+19,4*

* - розходження достовірні в порівнянні з групою здорових людей (p < 0,05).

Вміст лейкоцитів у крові хворих усіх груп вірогідно зменшився в більшому чи меншому ступені (табл. 3): у першій групі і 3 “Ц” і 3 “Г” підгрупах – на 39 %; у другий – на 29 %; у підгрупі 3 “Т” – на 52 %. При цьому тільки у пацієнтів першої і другої груп середній рівень лейкоцитів перевищував показники здорових людей. Розходжень між групами після лікування не виявлено.

Середнє значення індексу зрушення лейкоцитів крові в групі хворих, що не одержували зовнішньо сорбенти, через тиждень після початку лікування залишався на високому рівні і перевищував показник здорових людей (p < 0,05).

Таблиця 3

Вміст лейкоцитів і індекс зрушення лейкоцитів крові в хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки на сьому добу лікування(M + m)

Групи хворих | Лейкоцити 10 Е9/л | ІЗЛК, Е

Здорові люди (n= 27) | 6,4 + 0,53 | 1,96 + 0,44

Досліджувана група до лікування (n= 99) | 10,2 + 1,03 | 3,88 + 0,41

1 група (n=20) | 7,04 + 0,62 * # | 3,41 + 0,56 *

2 група (n=18) | 7,60 + 0,53 * # | 2,79 + 0,24 #

3 “Т” підгрупа (n=18) | 6,46 + 0,33 # | 3,06 + 0,32 #

3 “Ц” підгрупа (n=18) | 6,97 + 0,64 # | 2,58 + 0,31 #

3 “Г” підгрупа (n=25) | 6,86 + 0,60 # | 2,88 + 0,41

* - розходження достовірні в порівнянні зі значеннями в здорових людей (p < 0,05);

# - розходження достовірні в порівнянні з досліджуваною групою до лікування (p < 0,05).

В усіх групах пацієнтів, що одержували зовнішньо сорбенти, індекс зрушення лейкоцитів крові вірогідно знизився і відповідав нормальним значенням.

Порівняльний аналіз даних за рівнем гістаміну в крові хворих, що одержували різне зовнішнє лікування, показав наступне. У пацієнтів першої групи вміст даного біогенного аміну (1,02 + 0,02 нмоль/мл) вірогідно перевищував показник в здорових людей (на 55 %), але і середнє значення показника до лікування (на 13 %). Рівень гістаміну в другій групі (0,94 + 0,03 нмоль/мл) статистично значимо відрізнявся від рівня гістаміну в здорових людей (вище на 43 %), від значень першої підгрупи (нижче на 9 %) і відповідав такому в пацієнтів до лікування (рис. 1).

У хворих, що одержували зовнішньо сорбент поліметилсилоксан з іммобілізованими на ньому антибіотиками, вміст гістаміну був нижчим, ніж у відповідних групах порівняння після лікування, однак не досягав рівня

Рис. 1. Рівень гістаміну в крові здорових людей; хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки до лікування (група 0) і на сьому добу лікування (групи 1, 2, 3).

гістаміну крові здорових людей.

Для підгрупи 3 “Т” достовірні розходження відзначені в порівнянні з першою групою, для підгруп 3 “Ц” і 3 “Г” – з першою, другий і групою 0 (до лікування).

Рівень іншого біогенного аміну серотоніну характерізувався аналогічними змінами в процесі лікування в різних підгрупах (рис. 2).

Рис. 2. Рівень серотоніну в крові здорових людей; хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки до лікування (група 0) і на сьому добу лікування (групи 1, 2, 3).

У першій групі хворих, що не одержували зовнішньо сорбенти, вміст серотоніну (0,62 + 0,01 нмоль/мл) вірогідно перевищував показник здорових людей на 63 % і групи 0 – на 8 %. В другій групі (хворі, що одержували зовнішньо полісорб) середнє значення серотоніну (0,58 + 0,02 нмоль/мл) відповідало такому до лікування і було на 49 % вище показника здорових людей. Достовірних розходжень між рівнями серотоніну в першій і другій групах не виявлено.

У пацієнтів, що застосовували зовнішньо поліметилсилоксан з додаванням антибіотиків, концентрація серотоніну в крові була вірогідно нижче, ніж у хворих першої групи порівняння і вище, ніж у здорових людей.

Найнижчі показники гістаміну відзначені для підгрупи 3 “Г” (0,84 + 0,02 нмоль/мл); серотоніну – для підгрупи 3 “Т” (0,54 + 0,01 нмоль/мл).

Активність каталази (рис. 3) у хворих, що не одержували зовнішньо сорбенти, відповідала 11,3 + 1,15 мкат/л, що на 41 % нижче, ніж у здорових людей і на 32 % нижче, ніж до лікування (p < 0,05).

Рис. 3. Активність каталази в сироватці крові здорових людей; хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки до лікування (група 0) і на сьому добу лікування (групи 1, 2, 3).

В другій групі хворих, що одержували зовнішньо полісорб, активність каталази була вірогідно вище на 33 %, ніж у першій (16,8 + 1,17 мкат/л) і не відрізнялася від значень здорових людей і групи 0 (до лікування).

У пацієнтів, що застосовували зовнішньо поліметилсилоксан з додаванням антибіотиків, активність антиокисного ензіма також не відрізнялася від нормальних показників і була вірогідно вище значень у першій групі. Значимі розходження з показниками до лікування відзначені для підгрупи 3 “Т”, у хворих якої активність каталази відповідала 19,0 + 0,95 мкат/л (p < 0,05).

Зміни активності лужної фосфатази в сироватці крові хворих із флегмонами після лікування представлені на рис. 4.

Рис. 4. Активність лужної фосфатази в сироватці крові здорових людей; хворих із флегмонами щелепно-лицьової ділянки до лікування (група 0) і на сьому добу лікування (групи 1, 2, 3).

Порівняльний аналіз активності лужної фосфатази в крові хворих, що одержували різне зовнішнє лікування, показав, що в пацієнтів першої групи значення не змінилися з моменту надходження, тобто перевищували рівень здорових людей на 53 % (p < 0,05). У групах хворих, що одержували зовнішньо сорбенти, активність лужної фосфатази не відрізнялася від показників здорових людей і, відповідно, була вірогідно нижче, ніж до лікування й у першій групі.

Активність кислої фосфатази у крові хворих із флегмонами на сьому добу лікування була наступною:

у першій групі - 138,7 + 13,5 нкат/л;

у другій групі - 123,9 + 9,51 нкат/л;

у 3 “Т” підгрупі - 120,1 + 11,8 нкат/л;

у 3 “Ц” підгрупі - 106,8 + 12,0 нкат/л;

у 3 “Г” підгрупі - 118,2 + 9,8 нкат/л.

Для першої, другий груп, 3 “Т” і 3 “Г” підгруп відзначені достовірні розходження з показниками здорових людей.

Після лікування С-реактивний білок в сироватці крові виявлявся не у всіх хворих. У більшої частини пацієнтів при надходженні в клініку рівень С-реактивного білка відповідав максимальному – 4+ і більш. Через тиждень після початку лікування така концентрація спостерігалася тільки в одного хворого першої групи. Наявність С-реактивного білка 3+ відзначено в 4-х пацієнтів – 3-х – у першій групі і 1-го – у другий. В основної частини хворих, яким зовнішньо застосовували поліметилсилоксан з додаванням антибіотиків, С-реактивний білок не виявлений.

Результати клінічних спостережень у першій групі показали, що загальний стан на третю добу лікування нормалізувався в 64,7 % хворих, а на сьому добу в 100 % хворих. Зникнення гіперемії і набряклості м'яких тканин навколо рани визначалося в 58,8 % хворих на п'яту добу й у 100 % хворих на восьму добу. Повне очищення рани від гнійно-некротичних мас і активне її гранулювання в 52,9 % хворих першої групи помітно було на сьому добу, у 100 % - на десяту добу. На третій день лікування хворих першої групи в мазках-відбитках спостерігалося багато нейтрофілів, що розташовуються значними скупченнями в різних місцях препарату, близько 40 % минулого в стані розпаду, зафіксовано мікроколонії мікробів на тлі уламків зруйнованих нейтрофілів. У 88,24 % хворих тип цитограм був запальним і в інших хворих залишався дегенеративно-запальним. На п'яту добу у всіх хворих першої групи тип цитограм був запальним. У 49,5 % хворих на сьому добу відзначався запально-регенеративний тип цитограм, а в інших хворих залишався запальним.

Результати клінічних спостережень у другій групі хворих, яких лікували місцево полісорбом, показали, що позитивна динаміка загального і місцевого статусу була більш вираженою. Загальний стан на третю добу лікування нормалізувався в 83,3 % хворих, а на сьому добу в 100 % хворих. Зникнення гіперемії і набряклості м'яких тканин навколо рани констатовано в 70 % хворих на п'яту добу й у 100 % хворих на сьому добу. Повне очищення рани від гнійно-некротичних мас у 20 % хворих другої групи відзначалося на п'яту добу й у 60 % - на сьому добу. На третій день лікування хворих другої групи мазки-відбитки характеризувалися запальним типом цитограм. На п'яту добу в 16,6 % хворих відзначався запально-регенеративний тип цитограм, а в інших залишався запальним. У 63,3 % хворих на сьому добу був помітним запально-регенеративний тип цитограм, а в інших хворих залишався запальним.

У третій групі хворих, лікованих із застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків, на третю добу лікування відзначалося значне поліпшення як загального так і місцевого статусу в порівнянні з хворими перших двох груп. Загальний стан на третю добу лікування нормалізувався у 94,25 % хворих, на п'яту добу у 100 % хворих. Зникнення гіперемії і набряклості м'яких тканин навколо рани зафіксовано в 33,3 % хворих на третю добу й у 100 % хворих на п'яту добу. Очищення рани від гнійно-некротичних мас у 57,7 % хворих третьої групи помічено на п'яту добу, у 95,4 % - на сьому добу. На третю добу лікування хворих третьої групи мазки-відбитки характеризувалися запальним типом цитограм. У підгрупі хворих, лікованих сорбентом з тієнамом (підгрупа 3 “Т”) у цей термін 51,7 % мазків-відбитків характеризувалися запально-регенеративним типом цитограм, за якого на частку полібластів і макрофагів припадало до 30 % клітин. Усі мікроби розташовувалися внутрішньоклітинно, фагоцитоз був завершеним. На п'яту добу в 58,6 % хворих третьої групи мазки-відбитки характеризувалися запально-регенеративним типом цитограм. Регенеративний тип цитограм був відзначений у 48,3 % хворих підгрупи 3 “Т”. На сьому добу лікування в 95,4 % хворих третьої групи тип цитограм регенеративний.

Проведені клініко-лабораторні, біохімічні, цитологічні дослідження і клінічні спостереження показали ефективність застосування іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків, зокрема – тієнаму, при лікуванні одонтогенних флегмон щелепно-лицьової ділянки. Запропонований метод лікування дозволяє скоротити термін перебування хворих у стаціонарі, тимчасову втрату працездатності.

ВИСНОВКИ

У дисертації обґрунтована методика лікування хворих одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки з використанням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків широкого спектра дії, застосування даних препаратів сприяло більш швидкому стиханню деструктивних-запальних явищ в області гнійної рани, оптимальніше протікали процеси загоєння і відзначалася рання поява зрілих грануляцій.

1.

2.

3.

4.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЯ

Волошин В.О. Комплексне лікування одонтогенних флегмон із застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22-стоматологія, Українська медична стоматологічна академія, Полтава, 2002.

Результати дисертації опубліковані в десяти роботах, з них три статті у виданнях, ліцензованих ВАК, що містять результати теоретичного й експериментального дослідження з підвищення ефективності лікування хворих з одонтогенними флегмонами щелепно-лицьової ділянки, отриманий патент на винахід.

На підставі проведених досліджень розроблений комплекс, за допомогою якого можна проводити ефективний контроль за перебігом запального процесу, очищенням гнійної рани. Розроблено камеру, за допомогою якої визначені оптимальні концентрації препаратів для місцевого застосування. Розроблена і застосована в клініці методика лікування одонтогенних флегмон щелепно-лицьової ділянки з застосуванням іммобілізованих на поліметилсилоксані антибіотиків дозволила підвищити ефективність місцевої терапії.

Ключові слова: флегмони, діагностика, лікування, поліметилсилоксан, антибіотики.

АННОТАЦИЯ

Волошин В.А. Комплексное лечение одонтогенных флегмон с применением иммобилизованных на полиметилсилоксане антибиотиков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 – стоматология, Украинская медицинская стоматологическая академия, Полтава, 2002.

Результаты диссертации опубликованны в десяти роботах, из них три статьи в изданиях, лицензированных ВАК, которые содержат результаты теоретического и экспериментального исследования по повышению эффективности лечение больных с одонтогенными флегмонами челюстно-лицевой области, получен патент на изобретение.

Диссертация посвящена одной из актуальных проблем хирургической стоматологии – лечению больных с одонтогенными флегмонами челюстно-лицевой области. Работа основана на результатах обследования 151 больного с одонтогенными флегмонами, получавших различное местное медикаментозное лечение. На основании проведенных исследований разработан комплекс, с помощью которого можно проводить эффективный контроль за течением воспалительного процесса, очищением гнойной раны, который включал в себя клинико-лабораторные, биохимические и цитологические исследования.

Разработана камера, с помощью которой определены оптимальные концентрации препаратов для местного применения.

На основании результатов биохимических исследований крови, полученной у больных при поступлении в клинику, установлено, что степень изменения содержания гистамина, серотонина, каталазы, кислой и щелочной фосфотаз, а также индекса сдвига лейкоцитов крови не связана с количеством клетчаточных пространств, вовлеченнных в воспалительный процесс.

Установлено, что на седьмые сутки лечения значения биохимических маркеров воспаления у больных с флегмонами изменялись по-разному. Для пациентов, не получавших наружно сорбенты, были характерны высокий уровень индекса сдвига лейкоцитов крови и дальнейшее, по сравнению с показателями до лечения, увеличение концентрации биогенных аминов и снижение активности каталазы.

У больных, получавших наружно полисорб, значимые различия с состоянием до лечения отмечены только для индекса сдвига лейкоцитов крови и активности щелочной фосфатазы, которые достоверно снизились.

У больных, получавших наружно сорбент полиметилсилоксан с добавлением антибиотиков, индекс сдвига лейкоцитов крови и количество лейкоцитов были достоверно ниже, чем до лечения и соответствовали нормальным показателям. Содержание гистамина и серотонина у них было ниже, чем у больных леченных полисорбом и без применения сорбентов, однако не достигало уровня здоровых людей. Активность каталазы и щелочной фосфатазы у этих пациентов не отличалась от нормальных показателей. У большей части этих больных отмечено отсутствие в сыворотке крови С-реактивного белка.

У больных, леченных с применением иммобилизованных на полиметилсилоксане антибиотиков, на третьи сутки лечения отмечалось значительное улучшение как общего так и местного статуса по сравнению с остальными больными. Общее состояние к третьим суткам лечения нормализовалось у 94,25 % больных, к пятым суткам у 100 % больных. Исчезновение гиперемии и отечности мягких тканей вокруг раны отмечалось у 33,3 % больных на третьи сутки и у 100 % больных на пятые сутки. Очищение раны от гнойно-некротических масс у 57,7 % больных, леченных с применением полиметилсилоксана на пятые сутки, у 95,4 % - на седьмые сутки.

Проведенные клинико-лабораторные, биохимические, цитологические исследования и клинические наблюдения показали высокую эффективность применения иммобилизованных на полиметилсилоксане антибиотиков, в частности – тиенама и цефазолина, при лечении одонтогенных флегмон челюстно-лицевой области.

Применяемые препараты не оказывали повреждающего действия на живые ткани, их воздействие на гнойную рану способствовало развитию раневого процесса в наиболее благоприятном его выражении, предупреждая те или иные осложнения и ускоряя, по возможности, естественный ход событий.

Разработанная и примененная в клинике методика лечения одонтогенных флегмон челюстно-лицевой области с применением иммобилизованных на полиметилсилоксане антибиотиков позволила повысить эффективность местной терапии.

Ключевые слова: флегмоны, диагностика, лечение, полиметилсилоксан, антибиотики.

Summary

Voloshin. V.A. Complex treatment for odontogenous phlegmons employing polymethylsiloxane - immobilized antibiotics. - Мanuscript.The dissertation for the degree of Candidate of Medical Sciences in speciality 14.01.22-Dentistry, the Ukrainian Medical Stomatological Academy, Poltava, 2002.

Three scientific papers dealing with the results of theoretical and experimental research for enchancing efficacy of treating patients with odontogenous phlegmons of the maxillofacial region have been published. An invention patent has been granted.

On the basis of the carried out research a complex has been developed. By means of the complex an effective control over the course of an inflammatory process,cleaning of a purulent wound can be exercised.A camera with the help of which optimal concentrations for local application are determined has been developed.Methods of treatment for maxillofacial odontogenous phlegmons using polymethylsiloxane-immobilized antibiotics have been developed and put into clinical practice.The methods have allowed to improve effectiveness of local therapy.

Key words: phlegmons, diagnostics, treatment, polymethylsiloxan, antibiotics.