Ян Цзінь Тянь

УДК 796.431.2

вдосконалення техніки виконання
стрибків у довжину на основі моделі
“подвійного відштовхування”

24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Львів – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Харківській державній академії фізичної культури Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат біологічних наук, доцент СУТУЛА Василь Опанасович, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри важкої атлетики та боксу.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор ЄРМАКОВ Сергій Сидорович, Харківська державна академія дизайну і мистецтв, завідувач кафедри фізичного виховання, проректор з наукової роботи;

кандидат педагогічних наук, доцент Конестяаін Володимир Григорович, Львівський державний інститут фізичної культури, доцент кафедри теорії та методики легкої атлетики.

Провідна установа: Дніпропетровський державний інститут фізичної культури, кафедра легкої атлетики, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 16 травня 2002 р. о 16 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.829.01 Львівського державного інституту фізичної культури (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 11, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного інституту фізичної культури (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 11).

Автореферат розіслано 15 квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.Вацеба.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Дослідження проблеми формування технічної майстерності спортсменів посідає одне з провідних місць у сучасній світовій та українській науково-методичній літературі (Д.Д.Донський, 1991; С.С.Єрмаков, 1997; В.Н.Платонов, 1997; Л.П.Матвєєв, 1999; J.Hay, 1990; Schnabel, 1994 й ін.). Незважаючи на широкий спектр досліджень, проведених з даної теми залишаються ще не досить вивченими питання, стосовно удосконалення техніки виконання стрибків у довжину з розбігу (D.Hay, 1987; А.П.Стріжак, 1992; В.Г.Конестяпін, 1997; В.Бобровник, 1998; Го Юан Чі, 2000; М.Карапетян, 1998 й ін.). Тепер усе ще не знайшли належного пояснення особливості заключної частини розбігу, такі як: зниження траєкторії руху центра мас тіла спортсмена, зменшення довжини останнього кроку, зміна швидкості розбігу та його ритмової структури (Попов, 1996; Чи Чинь Шан, 1997; Чі Лін, 1999; Чао Бін Тін, 2000; В.Бобровник, 2000). Отже різнобічне вивчення техніки виконання спортсменами стрибка у довжину є важливим і актуальним завданням, що має практичне значення.

Об'єкт дослідження – тренувальний процес, спрямований на удосконалення техніки виконання стрибка у довжину.

Предмет дослідження – техніка виконання стрибка в довжину.

Мета дослідження – теоретичне та експериментальне обґрунтування техніки стрибка у довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”.

Завдання дослідження:

1. Побудувати математичну модель стрибка в довжину з розбігу і на її основі проаналізувати взаємозв'язок між основними біокінематичними параметрами руху спортсменів, що визначають змагальний результат.

2. Вивчити взаємозв'язок між біокінематичними показниками стрибків у довжину, виконаних призерами ігор XXVІІ Олімпіади, а також провідними легкоатлетами Китаю.

3. Оцінити можливість засвоєння та доцільність використання техніки стрибків у довжину на основі моделі “подвійного відштовхування” у спортсменів різної кваліфікації.

Методи дослідження. У дослідженнях застосовувалися такі методи: 1) аналіз науково-методичної літератури; 2) педагогічні спостереження й експеримент; 3) метод експертних оцінок; 4) тестування технічної і спеціальної підготовленості, спортсменів, що спеціалізуються в стрибках у довжину; 5) методи математичної статистики; 6) математичне моделювання.

Наукова новизна отриманих результатів. Під час проведених досліджень отримано нові наукові результати.

По-перше, показано, що в техніці виконання стрибків у довжину існує три моделі: бігова, силова, подвійного відштовхування.

По-друге, уточнені та конкретизовані біомеханічні принципи побудови техніки стрибка в довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”.

По-третє, побудована математична модель і на її основі визначено характер взаємозв'язку між різними біокінематичними показниками, що визначають довжину стрибка.

По-четверте, показано, що техніка виконання стрибків у довжину в чоловіків та жінок, при всій схожості біомеханіки побудови змагальної вправи, ґрунтується на різних системоутворюючих чинниках.

Практичне значення роботи. Практичне значення роботи полягає у виокремленні, обґрунтуванні та впровадженні в практику підготовки стрибунів різної кваліфікації техніки виконання стрибків у довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”. У розробці та впровадженні в практику підготовки стрибунів системи модельних показників, що характеризують взаємозв'язок між кутом вильоту центра мас (ЦМ) тіла спортсмена, швидкістю вильоту ЦМ і дальністю стрибка. У виокремленні кореляційних залежностей між дальністю стрибка і біокінематичнми показниками, що характеризують заключну частину розбігу.

Особистий внесок здобувача полягає у розробленні теоретичних основ техніки виконання стрибка в довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”, у побудові математичної моделі стрибка, в організації та проведенні педагогічного експерименту, а також у теоретичному аналізі отриманих даних.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на Олімпійських конгресах у Японії (1994) і США (1996), на міжнародному конгресі в Китаї (2001), на міжнародній конференції студентів і аспірантів, у м. Харкові (Україна, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 статей з них 5 у наукових фахових виданнях України, 7 одноособових.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку літературних джерел і додатку. Список літератури містить 156 джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи – 162 друковані сторінки. Дисертація містить 17 таблиць та 22 рисунка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об'єкт та предмет дослідження, розкриті наукова новизна і практична значущість отриманих результатів.

У першому розділі “Літературний огляд” проаналізовані дані науково-методичної літератури з проблеми удосконалення техніки стрибка в довжину. Показано, що в стрибках у довжину складнішим і маловивченим з позиції встановлення причинно-наслідкових зв'язків є процес переходу спортсменів від розбігу до відштовхування. На сьогодні недостатньо зрозумілими є біомеханічні передумови, що призводять у заключній частині розбігу до зниження траєкторії руху центру маси спортсменів, настільки у цей період оптимальною є її траєкторія, настільки залежить траєкторія руху центра мас у фазі польоту від біомеханіки відштовхування, чому змінюється довжина та частота кроків наприкінці розбігу.

У другому розділі дисертації “Методика й організація досліджень” описані особливості організації проведених досліджень, подані загальні відомості про контингент обстежуваних спортсменів, обґрунтовані методики досліджень.

Матеріали для аналізу біокінематичних параметрів стрибків у довжину кваліфікованих спортсменів були отримані автором на основі високошвидкісної кінозйомки стрибків, проведеної під час трьох найбільш значущих змагань Китаю – “Кубок Юан Лун”, “Усекитайська міська спартакіада”, “Турнір претендентів”.

На основі відеоматеріалів проаналізовано біомеханіку стрибків виконаних призерами ігор XXVІІ Олімпіади. При цьому використовувалася відеокомп'ютерна методика, розроблена в науковій лабораторії ХДАФК.

Математичну модель стрибка в довжину складено з метою аналізу сутності взаємозв'язків між основними біокінематичними показниками руху спортсменів, що визначають змагальний результат. При цьому використовувався математичний апарат, елементи якого раніше застосовувалися у роботах при аналізі стрибків у довжину (Г. Доуви, 1996; Бі Хонг Інг, 1999; В.Бобровник, 2000).

Завданням педагогічного експерименту було з'ясування можливості освоєння та доцільності використання на різних етапах багаторічної підготовки спортсменів техніки виконання стрибків у довжину з розбігу на основі моделі “подвійного відштовхування”. Спортсмени-початківці займалися на базі Хебейського державного інституту фізичної культури (Китай). До експериментальної групи входило дев'ять спортсменів, а до контрольної – сім. Експеримент тривав п'ять місяців (січень – червень 1998 р.). У групу кваліфікованих спортсменів входили спортсмени, тренування яких відбувалися у спортивному клубі Хебейського державного педагогічного університету. В експерименті брали участь сім спортсменів (п'ять чоловіків і дві жінки). Вік учасників – 18 - 25 років. Експеримент тривав від лютого 2000 року до травня 2001 року. Він містив у собі етап підготовки до Всекитайської універсіади 2001 року.

У третьому розділі дисертації “Взаємозв'язок між біокінематичними параметрами руху спортсменів при виконанні ними стрибків у довжину з розбігу” подані результати, отримані при аналізі спеціально побудованої математичної моделі стрибка в довжину. Відповідно до цієї моделі дальність стрибка в довжину визначається таким рівнянням:

де:

V – початкова швидкість руху ЦМ тіла спортсмена у момент закінчення фази відштовхування;

l – відстань від ЦМ до місця постановки поштовхової ноги на брусок для відштовхування;

– кут відштовхування;

– кут вильоту ЦМ;

– прискорення вільного падіння.

Усебічна перевірка даної моделі з використанням реального емпіричного матеріалу засвідчила, що погрішність розрахункової оцінки довжини стрибка порівняно до результатів, зафіксованих під час змагань, складає від 0,63% до 4,84%. На основі використання математичної моделі розроблено комплекс модельних кінематичних характеристик, що відтворюють взаємозв'язок між швидкістю розбігу, кутом вильоту ЦМ і дальністю стрибка. Вони подані у номограмі зручній для практичного використання (рис. 1).

Номограма може використовуватися у реальному тренувальному процесі для правильної корекції і прогнозування індивідуальних біомеханічних параметрів стрибунів у довжину. У цьому випадку за швидкість вильоту ЦМ беремо ту швидкість, яку показує спортсмен на останній ділянці розбігу, зменшивши її на 1 м/сек. Таке допущення можливе, оскільки за оцінками фахівців утрата швидкості у фазі відштовхування у групі кваліфікованих спортсменів може досягати 4,9% – 13%.

Рис. 1. Номограма для визначення кута вильоту спортсмена при виконанні стрибків у довжину.

У менш кваліфікованих спортсменів цей показник значно вищий і досягає величини порядку 10,2% – 15,8%.

У спрощеному варіанті, для практичної роботи можна використовувати, з урахуванням додаткової оцінки, навіть величину максимальної швидкості спортсмена під час гладкого бігу. Це припустимо, оскільки ці показники мають високу кореляцію з довжиною стрибка, окрім того їх можна досить точно і просто вимірити. Отже, знаючи швидкість, що розвивається спортсменом при розбігу (або величину, що корелюється з нею) з урахуванням зробленого вище виправлення, а також довжину стрибка можна за номограмою (рис. 1) визначити кут вильоту, як показник ефективність техніки відштовхування.

Четвертий розділ дисертації “Техніка виконання стрибка в довжину з розбігу на основі “подвійного відштовхування”” присвячений дослідженню процесу переходу від розбігу до відштовхування при виконанні стрибків у довжину призерами олімпійських ігор у Сіднеї, а також провідними спортсменами Китаю. У результаті проведеного аналізу було виявлено, що при виконанні стрибків у довжину спортсмени високої кваліфікації використовують три моделі техніки – бігову, силову і техніку “подвійного відштовхування” (рис. 2).

Бігова техніка виконання змагальної вправи полягає у тому, що спортсмен практично не змінює структуру кроку, включаючи фазу відштовхування (рис. 2, крива 3). Силова техніка стрибка полягає у тому, що спортсмен виконує поштовх у фазі відштовхування унаслідок великих коливань ЦМ у цей період. Таку техніку використовують здебільшого спортсмени-початківці (рис.5). Техніка виконання стрибків на основі моделі “подвійного відштовхування” передбачає створення початкового кута вильоту ЦМ тіла спортсмена у фазі опори, що передує відштовхуванню (рис. 2, крива 1). У самій фазі відштовхування формується остаточна величина кута вильоту ЦМ унаслідок виконання спортсменом активного загрібаючого руху поштовховою ногою. Таким чином, спортсмен відштовхується послідовно з двох ніг. З цієї причини дану модель виконання стрибків у довжину можна назвати, технікою “подвійного відштовхування”.

Аналіз динаміки зміни кутових показників у призерів ігор XXVІІ Олімпіади засвідчив, що у всіх спортсменів амплітуда коливань у колінному суглобі і правої, і лівої ніг до кінця розбігу зменшується, унаслідок цього знижується траєкторія руху ЦМ.

Наприклад, у Р.Щуренко на третьому кроці амплітуда зміни величини кута в колінному суглобі лівої ноги дорівнює 121,2, а на другому кроці вже 113,2. У І.Педросо, відповідно, 119,3 і 91,4, а в Д.Таурима – 138,3 і 115,6. Це означає, що спортсмени досліджуваної групи в заключній фазі розбігу немов би присідають (зменшується амплітуда коливань колінних суглобів поштовхової і махової ноги), за рахунок чого в них знижується траєкторія руху ЦМ. У результаті чого проекція ЦМ наближається до вертикалі, проведеної спочатку кожної фази опори через площу опори, що забезпечує якнайшвидший перехід від амортизації до відштовхування. Біомеханічні умови, що складаються, по суті справи, є підготовкою до відштовхування.

Рис. 2. Траєкторія руху центру мас при виконанні кращих стрибків призерами ігор XXVII Олімпіади.

Важливу інформацію про особливість виконання спортсменами стрибка в довжину можна одержати виходячи з аналізу часу початку розгінного періоду в роботі поштовхової кінцівки у фазі поштовху. Як видно з отриманих матеріалів початок розгинання в колінному суглобі поштовхової ноги у І.Педросо відбувається вже на самому початку цієї фази, приблизно, на 0,02 секунді, у Р.Щуренко трохи пізніше – на 0,04 секунді. Дана особливість сприяє створенню оптимальних умов для роботи поштовхової кінцівки, тому що в цей же момент спортсмени виконують активний "нахил" тулуба вперед.

У Д.Таурима розгінний період у роботі поштовхової кінцівки у фазі поштовху починається значно пізніше – на 0,05 секунді. Більш того, як було показано вище, в цього спортсмена кут між тулубом і горизонталлю в цій фазі практично не змінюється. З зіставлення цих двох факторів можна зробити висновок про те, що Д.Таурима в аналізованому стрибку не зміг створити оптимальних біомеханічних умов для ефективного поштовху. Це не дозволило йому, при значно більш високій швидкості розбігу (11,4 м/с), ніж у І.Педросо (9,7 м/с), показати кращий результат.

Як показали дослідження стрибків провідних легкоатлетів Китаю при виконанні ними кращих стрибків довжина останнього кроку менше передостаннього. Ця закономірність характерна і для спортсменок. На відзначену особливість звертали увагу багато дослідників. Необхідно відзначити, що у рекордсмена Китаю Чен Цзунь Жун при виконанні стрибків на 8,17 м і 7,99м відзначена закономірність порушується.

Якщо аналізувати часові параметри заключної фази розбігу, то тут спостерігається ряд стабільних залежностей. Практично у всіх аналізованих спробах, і чоловіків, і жінок тривалість передостаннього кроку більше, ніж останнього. Таке відносне "прискорення" руху в заключній фазі розбігу отримано за рахунок зменшення довжини останнього кроку. Це досить незвичайний висновок, оскільки, починаючи з передостаннього кроку, відбувається абсолютне сповільнення руху спортсмена.

У досліджуваній групі атлетів зменшення швидкості руху на цьому відрізку варіює від 0,2% до 5,89%, а в жінок від 1,03% до 8,08%. Усе це приводить до значного зниження швидкості вильоту центра мас тіла спортсменів стосовно величини швидкості на останньому кроці.

У чоловіків відносна зміна швидкості на даному відрізку варіює від 2,9% до 16,1%, а в жінок від 2,38% до 11,69%. Якщо ж розглядати індивідуальні особливості виконання спортсменами заключної частини розбігу, то можна констатувати, що у кожного спортсмена при виконанні ним кращої спроби, як правило, спостерігається менша утрата швидкості і збільшується кут вильоту ЦМ. Так, наприклад, у рекордсмена Китаю Чен Цзунь Жун при виконанні стрибка на 8,26 м утрата швидкості склала 2,51%, кут вильоту ЦМ 21. У той час, як у менш удалих стрибках на 8,17м і 7,99м ці показники в нього були, відповідно, 3,20% і 20,1; 5,89% і 18,0. Усе вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що в заключній стадії розбігу у китайських стрибунів у довжину спостерігається поступове уповільнення швидкості руху. Дана особливість характерна і для спортсменів чоловіків, і для жінок.

Аналіз кореляційної залежності між змагальним результатом і біокінематичними показниками, у завершальній частині розбігу, допомагає визначити відносний внесок кожного у кінцевий результат (рис. 3 та 4).

З отриманих матеріалів випливає, що відносна вага аналізованих параметрів у спортсменів, що спеціалізуються у стрибках у довжину, істотно відрізняється у чоловіків та жінок. Лише швидкість вильоту центра мас тіла та тривалість передостаннього кроку мають в досліджуваних групах спортсменів приблизно однакову значущість. Отриманий результат свідчить про те, що завершальна частина розбігу у чоловіків та жінок ґрунтується на різній кінематичній основі.

Рис. 3. Відносна вага кінематичних характеристик стрибків у довжину (чоловіки).

Рис. 4. Відносна вага кінематичних характеристик стрибків у довжину (жінки).

У п'ятому розділі “Удосконалення техніки виконання стрибків у довжину з розбігу в спортсменів різної кваліфікації” описані результати педагогічного експерименту. Проведені дослідження засвідчили, що за період експерименту результати стрибка в довжину у спортсменів експериментальної групи у середньому поліпшилися на 41 см, що склало порівняно до вихідних 7%, а в контрольній – на 15 см, що складає 2,5%.

Цей результат був досягнутий за рахунок зміни узагальнюючої траєкторії руху ЦМ (рис. 5, а, б).

Рис. 5. Узагальнена траєкторія руху центру маси тіла спортсменів експериментальної групи при виконанні стрибка у довжину; а) після експерименту, б) до експерименту.

Характер зміни траєкторії руху ЦМ засвідчує, що за період експерименту в досліджуваній групі спортсменів техніка виконання стрибків змінилася від “силової” – спочатку експерименту, до “бігової” – наприкінці. Такий результат був досягнутий унаслідок достовірного підвищення в них основних кінематичних показників, що визначають дальність стрибка (табл. 1).

Таблиця 1.

Динаміка біокінематичних показників завершальної стадії розбігу спортсменів за період експерименту

Результати другого етапу педагогічного експерименту свідчать, що й у групі кваліфікованих спортсменів ефективним засобом, що призводить до відносно швидкого поліпшення результатів стрибка у довжину є удосконалення техніки переходу від розбігу до відштовхування на основі використання моделі “подвійного відштовхування”.

Висновки

Проведений аналіз літератури показав: а) спортсмени високого класу свої кращі стрибки виконують при швидкості розбігу трохи менше максимальної для даного спортсмена; б) спортсмени навіть високої кваліфікації під час відштовхування втрачають у швидкості бігу більш ніж 1 м/сек; в) стрибуни екстра-класу використовують на останніх кроках розбігу єдину в якісному відношенні структурно-ритмічну організацію рухів; г) динамічна структура взаємодії з опорою типова для різних видів відштовхування й індивідуальна в конкретному своєму прояву.

Унаслідок проведених досліджень визначено, що в практиці виконання стрибків у довжину існує три моделі техніки: бігова, силова, подвійного відштовхування. У кваліфікованих спортсменів при відповідних умовах можуть проявлятися специфічні особливості різних моделей техніки виконання стрибка. Тому різнобічна технічна підготовка спортсменів, що спеціалізуються у стрибках, дає їм можливість видозмінювати структуру стрибка під час виконання змагальної вправи залежно від психофізіологічного стану атлета і відповідно до умов, що змінюються, (біомеханічних, погодних і т. ін.).

При виконанні стрибків у довжину з розбігу на основі моделі “подвійного відштовхування” початкові біомеханічні умови, що визначають кут вильоту центру мас, створюються спортсменом у фазі опори, яка передує фазі відштовхування. У фазі відштовхування формується остаточна величина кута вильоту ЦМ унаслідок виконання спортсменом активного загрібаючого руху, поштовховою ногою. Спортсмен відштовхується послідовно немовби з двох ніг. Насамперед поштовх здійснює маховою, а згодом у фазі відштовхування виконує інтенсивний загрібаючий рух поштовховою ногою. Така техніка стрибка зменшує втрати горизонтальної швидкості, а також знижує імовірність отримання спортсменами травм на початку фази відштовхування, коли виникають особливо великі силові навантаження.

Як свідчать отримані матеріали, у спортсменів зниження траєкторії руху центра мас до кінця розбігу (у межах 2,7-6,2 см) зумовлено залежно від моделі стрибка зменшенням амплітуди коливань у колінному суглобі (на 8-28).

Проведений аналіз кінематичних характеристик завершальної фази розбігу при виконанні стрибків у довжину дозволив виявити загальні особливості, характерні і для чоловіків, і для жінок: а) довжина передостаннього кроку, як правило, більша від останнього; б) тривалість передостаннього кроку трохи менша від тривалості останнього;
в) швидкість руху центра мас у передостанньому кроці більша від швидкості в останньому; г) швидкість вильоту центра мас у фазі поштовху менша від швидкості руху центра мас під час виконання останнього кроку.

Аналіз кореляційних залежностей між змагальним результатом і біокінематичними показниками, які характеризують завершальну частину розбігу, засвідчив, що техніка виконання стрибків у довжину у чоловіків і жінок, при всій її подібності, ґрунтується на різних системоутворювальних чинниках. У групі чоловіків і жінок довжина передостаннього кроку має негативну і відносно сильну кореляційну залежність, відповідно, r= - 0.45 і r= - 0.66; довжина останнього кроку в групі стрибунів практично не корелює (r=0.03) із довжиною стрибка; у жінок цей показник має досить високу кореляційну залежність (r=0.57). У чоловіків високу кореляцію зі змагальним результатом має тривалість передостаннього та останнього кроків, коефіцієнт кореляції дорівнює, відповідно, r=0.64, r=0.45. У жінок лише тривалість передостаннього кроку має досить високу кореляцію зі змагальним результатом (r=0.45). У групі стрибунів швидкість руху центра мас має сильніший кореляційний зв'язок з результатом (r=0.57, r= 0.45, r=0.41), ніж у жінок (r=0.18, r=0.26, r= 0.32).

Для об'єктивного керування тренувальним процесом спортсменів, що спеціалізуються в стрибках у довжину, пропонується комплекс модельних кінематичних характеристик, що відтворюють взаємозв'язок між швидкістю розбігу, кутом вильоту центру мас і дальністю стрибка. Вони подані у формі номограми (рис. 1).

Аналіз математичної моделі дозволив установити, що залежність між швидкістю та кутом вильоту центра мас не є лінійною, що об'єктивно існує оптимальний кут відштовхування (60-70), при якому досягається максимальна довжина стрибка (при цьому оптимальний кут вильоту складає 19-26, а утрата швидкості у фазі відштовхування –
8% -15%).

Використання моделі стрибка на основі “подвійного відштовхування” в тренувальному процесі під час педагогічного експерименту призвело до того, що результати в експериментальній групі поліпшилися на 7%, тоді як у контрольній – на 2,5%. Отриманий результат був обумовлений більш плавною траєкторією руху ЦМ у фазі переходу від розбігу до поштовху, а також зменшенням довжини третього від кінця кроку, зменшенням кута між ногами на початку фази опори передостаннього кроку, зменшенням тривалості періоду опори в останньому кроці, зменшенням тривалості останнього кроку.

Використання в процесі підготовки стрибунів запропонованих модельних показників, а також реалізація висунутих у цій роботі педагогічних рекомендацій дозволить індивідуалізувати підготовку спортсменів, забезпечивши тим самим необхідне зростання спортивних результатів.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Анотації

Ян Цзинь Тянь. Вдосконалювання техніки виконання стрибків у довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт. Львівський державний інститут фізичної культури. Львів, 2002 рік.

У дисертації проаналізовані біокінематичні принципи побудови стрибків у довжину з розбігу. Подано характеристику трьох моделей техніки стрибків: бігової, силової, подвійного відштовхування. Вказано на взаємозв'язок між біокінематичними параметрами руху спортсменів та змагальним результатом. Побудовано математичну модель стрибка в довжину та на її основі розроблено спеціальні номограми, що відтворюють зв'язок між кутом вильоту, швидкістю розбігу та дальністю стрибка. Виокремлено кореляційні залежності між дальністю стрибка і біокінематичними параметрами, що є визначальними для заключної частини розбігу. Показано, що техніка виконання стрибків у довжину у чоловіків і жінок, враховуючи подібність біомеханіки побудови змагальної вправи, ґрунтується на різних системоутворювальних чинниках.

Ключові слова: стрибок у довжину, техніка, біокінематичні показники, математична модель, номограма.

Yang Jin Tian Improvement of the execution technique of long jump based on "double push away " model. Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of sciences in physical education and sport in speciality 24.00.01 – Olympic and professional sports. Lviv State Institute of Physical Culture. – Lviv, 2002.

The thesis are considered biocinematics principles of long jump construction. The characteristic of three models of the technique of long jump is given: racing, power, double push away. The interrelation between biocinematics parameters of movement of the sportsmen and competitive result is shown. The mathematical model of a long jump is constructed and the special diagram reflecting interaction between a corner of a take off, speed of take off and range of a jump are developed on its basis. A number of correlation dependences between range of a jump and biocinematics parameters describing a final part of start is allocated. It is shown, that the execution technique of long jump of the men and women is based on different sistem-organize factors, at all resemblance of bio-mechanics construction competitive exercise.

Key words: long jump, technique, biocinematics parameters, mathematical model, nomogram.

Ян Цзинь Тянь. Совершенствование техники выполнения прыжков в длину на основе модели “двойного отталкивания”. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.01 – Олимпийский и профессиональный спорт. Львовский государственный институт физической культуры. Львов, 2002 год.

В диссертации рассмотрены биокинематические принципы построения прыжков в длину с разбега. Дана характеристика трех моделей техники прыжков: беговой, силовой, двойного отталкивания. Показана взаимосвязь между биокинематическими параметрами движения спортсменов и соревновательным результатом. Построена математическая модель прыжка в длину и на ее основе разработаны специальные номограммы, отражающие связь между углом вылета, скоростью разбега и дальностью прыжка. Выделен ряд корреляционных зависимостей между дальностью прыжка и биокинематическими параметрами, характеризующими заключительную часть разбега. Показано, что техника выполнения прыжков в длину у мужчин и женщин, при всей сходности биомеханики построения соревновательного упражнения, базируется на разных системообразующих факторах.

Ключевые слова: прыжок в длину, техника, биокинематические параметры, математическая модель,ограмма.