Національна академія наук України

Інститут української мови

Ястремська Тетяна Олександрівна

УДК 811.161.2'282.2'373(043)

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ТА ГЕОГРАФІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

ПАСТУШОЇ ЛЕКСИКИ ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі української мови Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України

Науковий керівник – доктор філологічних наук,

професор Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу діалектології

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

професор Сабадош Іван Васильович,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри української мови–

кандидат філологічних наук,

доцент Бігусяк Михайло Васильович,

Прикарпатський державний університет

ім. Василя Стефаника,

доцент кафедри української мови

Провідна установа – Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки

України, кафедра української мови, м. Київ.

Захист відбудеться 28 травня 2002 р. о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 26 квітня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А. Самойлова

Загальна характеристика роботи

Дослідження діалектної лексики актуальне з погляду вивчення словникового складу мови в цілому та можливості пізнання культури й історії народу.

Пастухування як традиційне заняття верховинців і феномен культури добре збереглося до сьогодні, однак не можна сподіватися на його збереження в умовах динаміки матеріальної й соціокультурної сфер. Усвідомлення можливих незворотних утрат інформації про традиційну пастушу культуру стало поштовхом у виборі об'єкта дослідження саме в гуцульському говорі як одному з найархаїчніших в українській мові.

Актуальність дослідження пастушої лексики гуцульського говору зумовлена необхідністю зафіксувати номінації денотатів відгінного пастухування, які в останні десятиріччя зникають разом з елементами цієї локальної традиції, потребою системно дослідити пастуші номени в контексті української діалектної мови та карпато-балканських мовно-культурних зв'язків. Особливе значення цієї мікросистеми як специфічного замкненого шару загальноукраїнської діалектної лексики зумовлює важливість комплексного вивчення пастушої лексики.

Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Проблематика дисертації пов'язана з науковими студіями в галузі української діалектної лексикології й етнографії. Дослідження проводиться в межах теми відділу української мови Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України “Словник гуцульських говірок”.

Мета дисертації – дослідити склад і структурну організацію пастушої лексики гуцульського говору, з'ясувати шляхи її формування та просторову поведінку.

Завдання дослідження полягає в тому, щоб:

1) змоделювати структурну організацію пастушої лексики гуцульських говірок;

2) дослідити склад, семантичну структуру та географію лексики пастухування;

3) з'ясувати основні принципи мотивації номенів;

4) виявити способи формування складу та семантики пастушої лексики гуцульських говірок;

5) виявити міжмовні і міждіалектні зв'язки та паралелі пастушої лексики.

Об'єктом дослідження є лексика, яка відтворює гуцульське відгінне пастухування в його найрізноманітніших виявах – об'єктному, суб'єктному, акціональному та ін. Поданий у роботі діалектний матеріал має самодостатню наукову цінність, оскільки зафіксований здебільшого від професійних пастухів на гірських пасовищах.

Методами дослідження є описовий і лінгвогеографічний; також використано методи моделювання та статистики.

Джерельною основою дисертації стали експедиційні діалектні матеріали, передусім тексти-описи матеріальної й духовної культури гуцульських пастухів і відповіді на запитання, зібрані в 1997–2000 рр. польовим методом на гуцульських полонинах і в селах. Пастушу лексику зібрано за спеціально укладеною програмою (690 запитань), яка побудована за тематичним принципом. Питальник покриває всі десигнати, пов'язані з відгінним пастухуванням, і відтворює пастушу культуру цього регіону. До дослідження залучено матеріали картотек “Словника гуцульських говірок” і “Словника українських говірок Закарпатської обл.” М. Грицака. Використано рукописні й опубліковані діалектологічні праці, а саме: короткий словник “Гуцульські говірки”, словники Й. Огоновського, Й. Грегоровича, М. Мосори, В. Коржинського, В. Гнатюка, О. Горбача; регіональні атласи (“A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language” Я. Ріґера, “Лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської області УРСР” Й. Дзендзелівського, “Карпатский диалектологический атлас”, “Общекарпатский диалектологический атлас”, “Общеславянский лингвистический атлас”) та етнографічні матеріали. Картотека назв тематичної групи лексики (далі – ТГЛ) пастухування нараховує понад 1000 одиниць.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в науковий обіг уперше введено лексику відгінного пастухування гуцульського говору як структурно зорганізовану цілість, подано монографічний опис семантики, мотивації, географії цих лексем, наведено історичні й етимологічні довідки для більшості аналізованих назв.

Теоретичне значення дослідження: з'ясувати структурну організацію тематичної групи лексики пастухування як сегмента лексичної системи гуцульського говору, вивчити особливості функціонування пастуших номенів, виявити системні зв'язки, способи номінації та мотивації лексем.

Практична цінність роботи полягає в розширенні емпіричної бази сучасної української лексикології і лексикографії, упровадженні в науковий обіг інформації для розв'язання проблем генези гуцульського говору, дослідженні карпато-балканських зв'язків. Матеріали можуть бути використані при укладанні діалектних словників, Лексичного атласу української мови, Етнолінгвістичного атласу Карпат, а також у дидактиці вищої школи.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України та відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Основні положення й результати роботи викладено в доповідях на Міжнародних наукових конференціях і семінарах (Львів, 1998, 2000, 2001; Влодава, 2001), на Міжнародних славістичних колоквіумах (Львів, 1999, 2001), на Всеукраїнських діалектологічних семінарах (Житомир, 2000; Луганськ, 2001) та на засіданні мовознавчої секції НТШ (Львів, 2002).

Різні аспекти досліджуваної проблеми опубліковано в п'яти статтях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (91 позиція), списку використаної літератури (238 позицій), списку обстежених населених пунктів і скорочень їхніх назв та додатків – таблиць (42), схем (6), лінгвістичних карт (18), індексу аналізованих назв і текстів. Повний обсяг дисертаційного дослідження – 287 с.; додатки займають 83 с.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено об'єкт дослідження, сформульовано мету й основні завдання, наголошено на практичному й теоретичному значенні, указано методи дослідження та подано джерельну базу.

Перший розділ “Лексика пастухування як об'єкт діалектологічного дослідження” складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі “Діалектна лексика як предмет діалектології” відображено стан теоретичного осмислення проблем, пов'язаних із системним вивченням лексики (праці О. Потебні, М. Покровського, Л. Щерби, Р. Будагова, А. Уфімцевої, Д. Шмєльова, Ю. Караулова, Ф. Філіна, М. Толстого, Ф. Сороколєтова, О. Блінової, Г. Клепикової, П. Гриценка, О. Мораховської, В. Павела та ін.), обґрунтовано переваги системного опису діалектної лексики на тлі традиційної матеріальної і духовної культури порівняно з атомарними описами деяких лексем. Системне вивчення діалектної лексики передбачає вияв повного набору лексем і їхньої структурної організації в межах окремої парадигми, дослідження системних зв'язків, передусім парадигматичних, синтагматичних та епідигматичних. Традиційно лексику досліджують у межах лексико-семантичних груп (далі – ЛСГ) і ТГЛ як основних типів лексико-семантичних мікросистем. Багатоярусний ієрархічний поділ демонструє внутрішню складність лексики як системи.

У другому підрозділі “Стан дослідження лексики гуцульського говору” зосереджено увагу на різноаспектних дослідженнях лексики гуцульських говірок.

У третьому – “Лексика пастухування: лексикологічне, лексикографічне та лінгвогеографічне її опрацювання” – розглянуто різні підходи до вивчення цієї тематичної групи. В українській діалектній лексикології значне місце займають праці, присвячені презентації тваринницької та пастушої (resp.: скотарської, вівчарської) лексики, зокрема П. Гриценка, М. Бухтія – у степових говірках, В. Куриленка, В. Шура – у поліських говірках, Н. Шеремети – у говірках південноволинсько-подільського діалектного пограниччя. Проведено ряд досліджень карпатської пастушої лексики. Зокрема Й. Дзендзелівський, Й. Пуйо проводять різноаспектний аналіз сегментів ТГЛ. У діалектологічних студіях Г. Клепикової зосереджено увагу на докладному різнобічному аналізі окремих слів (струнґа, урда, ватра, жентиця), у монографії “Славянская пастушеская терминология” автор розглядає шляхи формування, семантичну розбудову і територіальне поширення пастуших назв, які функціонують у слов'янських мовах (на прикладі назв тварин, молокопродуктів і приміщень). ТГЛ пастухування привернула увагу дослідників інших слов'янських мов (А. Шифер, А. Габовштяк). В. Корчмар системно проаналізувала пастушу лексику молдавської мови.

Особливості полонинського життя, традиційної пастушої культури відтворено в етнографічних працях В. Шухевича, А. Онищука, М. Мандибури, Т. Тиводара, Я. Подоляка, А. Шифер, В. Копчинської-Яворської, Я. Штіка, Т. Колєвої, С. Трояновича та ін.

У підрозділі “Пастуша лексика як цілість” представлено основні принципи моделювання ТГЛ пастухування. У дисертації на підставі системи понять, яку репрезентують конкретні лексеми, виділено 13 лексико-семантичних груп (див.: схему 1 на с. ). При цьому враховано класифікаційні поділи, які на матеріалі інших говірок здійснили П. Гриценко, Г. Клепикова, Й. Дзендзелівський, М. Грицак, В. Корчмар.

Характерна ознака ТГЛ пастухування гуцульського говору – наявність центру – ЛСГ назв тварин і агентів, які виражають основні поняття, пов'язані з пастухуванням, указуючи на об'єкт і суб'єкт дії. До центру прилягають групи назв стад тварин, місця, продуктів; цим групам властиві спільні диференційні ознаки (далі – ДО), зокрема 'біологічний рід тварин', 'вік', 'стать', 'функція (=господарська цінність)', 'час', семантичні зони накладання з назвами тварин і агентивами. ЛСГ, що творять маргінал тематичної групи, становлять назви, які зараховано до конкретного семантичного класу на підставі окремих ДО. Ці групи межують з іншими ТГЛ чи їхніми семантичними мікрогрупами, наприклад, назви побуту пастухів – із тематичними групами назв одягу, аксесуарів; назви, пов'язані з господарськими розрахунками, – із соціально-економічною лексикою, назви хвороб – із медичною, назви обрядів і назви часових понять – із календарно-обрядовою тощо.

Сегменти ТГЛ пастухування умовно можна поділити на дві групи. До першої належать прості об'єднання найменувань за логічним зв'язком (назви пастушого одягу й атрибутів, господарських розрахунків, обрядів і часових понять). Другу групу утворюють складні ієрархічно розгалужені ЛСГ (назви тварин, агентів, стад, місця, продуктів, посуду, хвороб тварин, сигнальних інструментів і знаків), усередині яких на підставі специфічних семантичних ознак виділяємо мікропарадигми – семантичні підгрупи, семантичні мікрогрупи, семантичні ряди. Лексеми аналізуємо в межах мінімальних утворень. Аналіз матеріалу охоплює наведення лексем у всіх фонетичних, морфемних і словотвірних варіантах, указівку локалізації кожного із зафіксованих елементів, відтворення фіксації матеріалу в історичних джерелах і з'ясування семантики й етимології пастуших номенів.

Схема 1. Структурна організація тематичної групи лексики пастухування гуцульського говору

- центральні ЛСГ - мотиваційні зв'язки

·

У другому розділі “Структурна організація пастушої лексики гуцульського говору” здійснено класифікацію пастушої лексики за лексико-семантичним принципом.

Назви тварин у гуцульських говірках становлять складне за внутрішньою організацією ціле. Аналізовані лексеми передають протиставлення 'збірні назви''одиничні назви', 'загальні назви' : 'спеціальні назви', відображають опозиції денотатів за біологічним родом, статевими, віковими, зовнішніми ознаками, а для самок – і диференціацію найменувань за часом і здатністю народжувати малят, за семантичними ознаками 'дійна / недійна'. Назви овець також групуються навколо сем 'якість вовни', 'місце випасання (улітку)', 'місце в отарі'.

Назви тварин окремих біологічних родів утворюють лексичні мікропарадигми, виявом цілісності яких є наявність загальної назви, що зумовлює гіперо-гіпонімічну підпорядкованість номенів. Видові назви інколи об'єднуються в опозиції на основі спільних ДО денотатів, утворюючи антонімічні пари, а саме: к|лапаўка 'вівця з великими вухами' : |чулка 'вівця з малими вухами', діi|кан'а 'вівця, яка дає багато молока' : ц'ап|лиўка 'вівця, яка дає мало молока', воў|н'енка, |густовоўниц'а 'вівця з гарною вовною' : пар|шиўка, |р'ідковоўниц'а 'вівця з поганою вовною', до|мар'ка 'вівця, яку випасають не на полонині' : поло|нинка 'вівця, яку випасають на полонині'. На підставі опрацьованих джерел відзначено номени, утворені за типовими для гуцульських говірок семантичними ознаками: 'кількість народжених малят' (оди|начка, близ|н'ачка), 'кількість надоєного “на мірі” молока' (и|ц'іўка, л'іт|р'іўка), 'довжина хвоста' (ку|цан'а, фос|тан'а), 'величина живота' (плос|кан'а, кел'у|хан'а), 'місце випасання' (до|мар'ка, поло|нинка), 'місце в отарі' (перед|н'ак, пе|редн'іi, зад|н'ак, кри|лан'а). Закономірно, що більшість найменувань стосується овець і корів, оскільки тварин цих біологічних родів переважно випасають на полонинах Гуцульщини.

ЛСГ назв стад відбиває диференціацію реалій за кількома ознаками: 'біологічний рід тварин', 'величина стада', 'мета формування', 'вік тварин', 'продуктивність (функція)'. Значення 'отара овець' у гуцульських говірках репрезентують лексеми о|тара, бо|теi, |бота, бо|тери, |гурма, гурт, |турма, |опад, с|тайа, |ворох, зг'ін, |таб'ір, с|тадо; 'стадо великої рогатої худоби (переважно корів)' – с|тадо, о|тара, |U'урґа, |турма, гурт, |черга; 'табун коней' – с|тадо, та|бун; 'отара козенят' – ва|туiник.

Структурна організація вказує на повторення в ЛСГ назв стад деяких мікромоделей організації ЛСГ назв тварин, зокрема за ДО 'біологічний рід', 'вік', 'функція', а також ЛСГ пастуших агентивів – 'біологічний рід', 'вік тварин'.

Виявлено такі локальні, характерні для обстежених говірок, семантичні ознаки назв стад, як 'кількість вівчарів, що пасуть стадо' (два (три) в'іўча|р'і о|вец 'отара, яку випасає два (три) вівчарі', три|т'ак 'отара, яку випасає три вівчарі') і 'час випасання' (вес|новишче 'отара, яку випасають навесні', л'і|товишче 'отара, яку випасають улітку').

ЛСГ агентивів охоплює дві семантичні підгрупи – назви пастухів і назви осіб, які беруть участь у процесі випасання, що включають семантичні мікрогрупи та семантичні ряди. Для мікрогрупи назв пастухів овець за об'єктом дії відзначено ієрархічну залежність з інклюзивним типом опозиції між родовою назвою, яка представлена лексемами із загальним значенням 'пастух овець' (в'іў|ч'е(а)р', ча|бан, пас|тух, пас|тир'), і видовими, що виділені на підставі ДО 'стан здоров'я овець' (хр'ім|кар, хро|мар', хро|мал'ник), 'вік овець' (йігн'і|тар', йело|ч'ер'), 'стать овець' (бара|нар'). Для семантичної мікрогрупи назв пастухів овець за суб'єктом дії характерні гіпонімічні відношення, яким властива паралельність ДО. В основі поділу – родова назва (загальна назва пастуха овець), яку диференціюємо за кількома семантичними ознаками, зокрема 'вік пастуха' (|ватаг 'старий вівчар', в'іў|чарик 'молодий пастух овець'), 'стать'(в'іў|чар'ка, бара|н'ачка 'жінка-вівчар'), 'виконувана функція' (|ватаг, с|таршиi в'іў|ч'ер', пе|редниi в'іў|ч'ер', ва|таман 'старший пастух овець'; заго|н'іл'ник, струн|ґар', |менч'іi в'іў|ч'ер 'молодший пастух овець') і 'час дії' (дополуд|нар' 'вівчар, який випасає овець до полудня', в'ідполуд|нар' 'вівчар, який випасає овець після полудня', вес|нар' 'вівчар, який випасає овець навесні'.

Відзначено такі назви пастуха великої рогатої худоби: |боўгар', ґу|л'аш, ґу|л'ар, пас|тух, пас|тир, ско|тар, ва|кар', гаi|деi; коро|вар', во|л'ар (за ДО 'стать тварин'), те|л'етник (за ДО 'вік тварин'), |боў|гар'ка, ско|тар'ка, во|л'ар'ка, те|л'етн'іца (за ДО 'стать пастуха'), коней – ко|нар', |ко|н'ух, кон'у|хар', ста|дар, та|бун:ик, кіз – ко|зар', козар|чук, свиней – сви|нар.

Пастуші агентиви гуцульських говірок відзначаються особливостями структурної організації на підставі таких ДО: 'місце випасання худоби' (поло|нин:ик 'пастух, який випасає худобу в полонині'), 'змінна / незмінна праця' (талан|товиi 'вівчар, який випасає овець увесь день', пе|репусток, по|мочник |ватага, по|мочник с|тайі, п'ід|м'ін:иi 'вівчар, який випасає овець позмінно'), 'час випасання худоби' (дополуд|нар', в'ідполуд|нар', вес|нар'), 'стан здоров'я худоби' (хр'ім|кар', хро|мар' 'пастух, який випасає хворих (кульгавих) овець').

Назви осіб, які беруть участь у процесі випасання худоби, зокрема назви власників полонин (депу|тат, за|в'ідуйучиi полони|ни, поло|нинвош, ґаз|да (полони|ни)), господарів худоби (|м'іш'ін:ик, до|мар', р'а|даш, р(')а|д'ілник), людей, які слідкують за випасом худоби на полонині (|горник, до|зорец), перевізників (тер|хач('), тер|хар), господарників у колибі (с|пу|зар('), ват|рак), як свідчать опрацьовані джерела, властиві ТГЛ пастухування гуцульського говору.

ЛСГ назв пастушого одягу й атрибутів об'єднує назви одягу, сумок і палиць. Семантична підгрупа назв одягу (|мазанка, смо|л'анка 'пастуша сорочка, виварена в олії') – приклад архаїзації специфічних пастуших назв. Назви сумок диференціюють залежно від призначення, зокрема виділено опозиції 'сумка, яку носить пастух' (|торба, тор|бина, |таiстра, та|н'істра, |V'обн'а) : 'сумка, яку кладуть на коня для перевезення молокопродуктів' (бе|саги), а назви палиць – за ДО 'застосування' (бук (бу|чок), |палиц'і, |бункош, |коштур, кр'і|вул'і, гиер|лега) : 'палиця для підпирання й оборони' (|пуга).

Пастуші назви, пов'язані з обліком і господарськими розрахунками, утворюють опозиції 'плата пастухам' (зап|лата) : 'плата, яку здійснюють пастухи (за використане паливо)' (ватро|вина), 'грошова оплата' (зап|лата) : 'натуральна оплата' (сеимб|рила), 'оплата, яку здійснює власник чи орендар полонини' (зап|лата)'оплата, яку здійснюють власники худоби' (гурт, ворошни|на). Для гуцульських говірок характерна мікрогрупа назв знаків доказу того, що вівця пропала (|поши(ш':і)к, ш|кода).

Назви посуду об'єднані на підставі гіпонімічних відношень. Спеціальні назви посуду (для заквашування молока та виготовлення сирів (|путера, |путина, ко|тел(ў), ка|зан, вурд'а|ник; мо|лочаник), для зберігання молока і молочних продуктів (наприклад, молока – глек, збан, з|банок (з(V)|банок), гла|дун, бринзи – бербе|ниц'і(а), брин|V'іўка, брин|V'енка, ґе|лета, бе|р'іўка, ко|ноўка, то|наґ; клягу – кл'а(е)ґо|вец), для перевезення молочних продуктів із полонини в село (тер'|х'іўка), для доїння худоби (д'іi|ниц'а(е,і)), для годування та напування худоби (|жоло(л'і)б, жо|лоб|(н)иц'а, ко|рито, |йе(а)сла(л'і)) підпорядковані загальним назвам полонинського посуду (тер|к'іла, |бутури, принад|лежности поло|нинс'к'і, |посуд). Для гуцульських говірок характерна мікрогрупа назв посуду для перевезення молокопродуктів із полонини в село, що сигналізує про наявність семантичної опозиції 'посуд для зберігання молокопродуктів' : 'посуд для перевезення молокопродуктів'.

ЛСГ назв місця – розгалужена система відповідно до конкретного призначення пастуших реалій (назви місця випасання, відпочинку, ночівлі худоби, доїння, місця, де худоба їсть, назви приміщень для пастухів, господарських приміщень і їхніх частин). На підставі опрацьованих джерел у гуцульських говірках виявлено специфічні ДО – 'місце годівлі тварин узимку залежно від кількості снігу' (|даван', |терло 'спеціально підготовлене місце годівлі худоби, розчищене від снігу' (якщо снігу багато), с'н'іго|ван' 'місце, де дають їсти худобі на снігу' (якщо снігу мало)), 'загорода для овець після доїння “на міру” (м'і|шалка), 'загорода / приміщення для хворих овець' (хра|марник, хро|мал'ник, хри|мак, паст'іў|ник).

Для nomina loci чітко виражена родо-видова підпорядкованість. Назви співвідносяться на основі партитативних відношень із загальним поняттям 'пастуша зупинка в горах', яке в гуцульських говірках репрезентують номени с|тайа, с|тойішче, с|т'іiло. Назви місця пов'язані з такими тематичними групами лексики: будівельною (назви приміщень і їхніх частин, наприклад, кошара, колиба, комора, хлів), географічною (полонина, грунь, поле, лука тощо) і лісорубською (ваґаш, раґаш, колиба).

У межах ЛСГ назв продуктів тваринництва виділено дві підгрупи назв – назви молокопродуктів і вовнопродуктів. Виявлено специфічні ДО, на підставі яких утворено типові для пастушої лексики гуцульського говору семантичні мікрогрупи, зокрема 'кількість надоїв молока' (для виготовлення сиру) (оди|нец, д|воiка), 'час виготовлення (сиру)' (|в'існ'анка, |л'ітн'анка, о|с'ін'анка, |лунчина), 'спосіб виготовлення (сиру)' (|рус'ка, во|лос'ка), 'матеріал виготовлення (кляґу)' (|в'іўчаник, ло|шат'аник, п|с'ачаник, ко|т'ачаник, бур|с'учаник, го|р'іўчаник, |в'іцт'аник). ЛСГ назв продуктів тваринництва взаємопов'язана з анатомічною, ткацькою лексикою (вовна, руно) та назвами їжі (молокопродукти, наприклад, бринза, будз, вурда, квасне молоко).

ЛСГ назв хвороб тварин включає семантичні групи: загальні назви хвороби (х(в)о|роба, бе|т'іг (бе|тега), с|лаб'іст', бо|ла, останні дві з яких відомі також із семантикою 'пошесть на товар') і назви конкретних захворювань, усередині яких окреслено мікрогрупи:

·

· назви внутрішніх хвороб: захворювань кісток (криву|л'ак), органів дихання (за|пал'ін'а |легких, вод'а|ниц'а, диха|виц'а, бо|лото, бо|лото мо|розне);

· назви нервово-психічних хвороб (прост|р'іл(ў), |падаўка);

·  назви хірургічних хвороб (хромо|та, ко|л'а(і)ниц'а(і), бо|ла на |ноги, га|д'ачка, у|кушен':а, у|кус зм'і|йі (га|д'уки));

· назви паразитів тварин (ка|пуш'і, вош, кл'ішч)).

Аналізовані номени інколи виступають мотиваторами назв хворих тварин –– надваже|н'ак, |минка, загоре|н'ак, зад|ристанка, дубле|ниц'а, х|р'імка, хро|мак, з|важена, у|ражена, |дихашлива, моте(и)|лична в'іўц'а, |вод'ава в'іўц'а; а також назв вовни, яка містить паразити, – капу|шанка; кл'іш|чанка, к|л'ішчана |воўна. Простежено тісний зв'язок назв хвороб тварин із медичною лексикою.

Назви пастуших обрядів і звичаїв, пов'язані із пастушим календарним циклом, не тільки відтворюють специфічну культуру представників цього соціального прошарку, але й послідовно передають перебіг основних подій пастушого життя. У гуцульських говірках відзначено найменування полонинського ходу та сходу, доїння “на міру”, вибирання ряду, а також розпалювання “живої ватри”. Структуру кожної семантичної підгрупи визначають синонімічні (поло|нинс'киi х'ід / |вих'ід на поло|нину / |м'іш'ен'е; поло|нинс'киi сх'ід / сх'ід з поло|нини / роз|луч'ін'е) й антонімічні відношення (поло|нинс'киi х'ід - поло|нинс'киi сх'ід; |вих'ід на поло|нину - сх'ід з поло|нини; |м'іш'ен'е - роз|луч'ін'е; ве|лика |м'іра – ма|ла |м'іра; |в'ібрати р'е|ди – в'і|д:ати р'е|ди тощо). Обрядові назви відтворюють пастуший календарний цикл і співвідносяться з календарно-обрядовою лексикою.

Назви часових понять у гуцульських говірках об'єднані загальним родовим поняттям 'час випасання худоби', яке лексично невиражене. У лексико-семантичній парадигмі переважають антонімічні зв'язки між видовими назвами відповідно до протиставлення назв пір року, наприклад, вес|нован'е – л'іту|ван':а – осе|нован':а – зи|мован':а; л'і|товишче – осе|новишче.

У межах ЛСГ назв сигнальних інструментів окреслено семантичні підгрупи назв пастуших труб (трем|б'іта, фл'у|йера, ф|рела) і дзвінків, які вішають на шию худобі – коровам і вівцям – для визначення місця їхнього знаходження (|колок'іл, з(V)в'і|нок, балам|бас, бамба|рас, ка|латало, клопо|таiло, к|лепало, ґала|ґан, ґа|лан, ард'і|лун(ка), |шашвар('), криц'а|ник, бомбо|л'іў, круг|л'ак), а коням – і для прикраси (|к'ін:ик, Vур|кала, |шелест). Для назв дзвінків виявлено диференціацію за ДО 'біологічний рід тварин' (велика рогата худоба : вівці : коні), 'вік тварин' (для великої рогатої худоби : для телят), 'розмір' (великий для корів, коней : малий для овець), 'матеріал виготовлення' (дерево : метал), 'форма' (подібна до дзвінка, циліндра для великої рогатої худоби чи овець : до круга – для коней), 'призначення' (визначення місця знаходження великої рогатої худоби чи овець : прикраса для коней). Пастуші труби та дзвінки використовують для подавання звукових сигналів, тому очевидний зв'язок із музичною лексикою.

Назви міток овець об'єднано загальною назвою знак, з|намн'е 'мітка, знак власності на вухах овець' і диференційовано в гуцульських говірках за способом позначення – 'вирізаний знак (на вусі)' (о|бо(б'і)рка, о|борниек, ст|р'іўка, ст|р'ілочка; кочер|га; пле|че; |вилочка ско|сак, |п'ічка (|п'ічкат), со|кирка |затинка, про|к'ето, при|т'ете, |ростинка, |ук'ета, прит'|мак, рос|к'іл(ў), розко|л'іпина, роз|колена, ко|лотниц'а, |в'ішчок) : 'вибитий знак (на вусі)' (|вилка, ко|са, г|риб'ін', зур|ниц'а) : 'намальований знак (на вусі)' (|лумера, ш|тимп'іл') : 'навісний знак (на вусі)' (|кул'чик, когу|ток, коў|ток, др'іт (д|ротик)) : 'випечений знак (на носі)' (пе|ц':ук, пе|чатло). ДО 'місце позначення' виявляється в опозиціях 'знак на вусі' : 'знак на носі'.

До складу пастушої лексики входять здебільшого моносемічні лексеми (64%), що позначають спеціальні поняття. Частина номенів полісемічна в межах ЛСГ, наприклад, ко|ш'ера (див.: таблицю 1 на с. 12), пас|тух (зафіксовано 7 значень), ва|кар' (6), ко|либа (6), |бу(н)V (6), симб|рил'а (5), |йел'іўка (4), с|тадо (4), ґе|лета (4), |жентиц'а (4), |м'іц'ка (|м'іцок) (4), мо|телиц'а (3) та ін.

У складі тематичної групи зафіксовано назви, які належать до різних ЛСГ, зокрема внаслідок перенесення значення (наприклад, бо|теi 'отара овець' > бо|теi 'пастух овець', гурт 'отара овець' > гурт 'оплата пастухові за випасання овець', |м'іш'ен'і 'отара овець' > |м'іш'ен'і 'хід полонинський' та ін.) чи утворення назв від однієї основи (к'ін' > к'і|н:ик 'пастух коней', к'і|н:ик 'приміщення для коней', к'і|н:ик 'дзвоник для коней', бара|нар' > бара|нар'ка 'жінка-пастух', бара|нар'ка 'приміщення для худоби', йал'іў|ка > йал'іў|ник 'отара ялової худоби', йал'іў|ник 'пастух ялової худоби', йал'іў|ник 'приміщення для ялової худоби').

Таблиця 1

Номер моделі Семантична структура лексеми ко|ш'ера Говірки

Загорода для худоби на полонині Загін для овець після доїння Загорода для худоби в селі Хлів (критий) для овець Місце в полонині, де була кошара Приміщення для овець у часі непогоди Приміщення для пастухів

для овець для кіз для корів для коней

1 2 3 4 5 9 7 8 9 10

1 + + + 30

2 + + + + 4, 46, 65

3 + + + + 5

4 + + + 91, 94

5 + + + + 55

6 + + + 37

7 + + 72, 80, 83

8 + + 43, 45, 67, 86

9 + + 20

10 + 12, 13, 17, 22, 25, 33, 35, 36, 38, 39, 49, 58, 96

11 + 61

12 + 19, 26, 31, 34, 40, 42

13 + 53

Примітка. Відзначено варіанти: ко|шара (25, 26, 42, 46, 80, 83), ко|ш'ира (33), ко|шира (96), кош'е|ри (53).

У третьому розділі “Ареальна характеристика лексики пастухування” зосереджено увагу на географії лексем у гуцульських говірках, їхньому поширенні в інших мовах і в діалектах карпатського регіону, а також їх осмислення в загальноукраїнському контексті.

У підрозділі “Просторова варіативність лексики пастухування гуцульського говору” на підставі дескриптивного та лінгвогеографічного (укладено 18 лінгвістичних карт) дослідження лексики пастухування визначено локальні елементи, ареальні опозиції лексики пастухування в обстежених говірках, що дало змогу окреслити діалектні зони поширення пастушої лексики гуцульського говору (див.: картосхему 1 на с. ). Просторове розміщення аналізованої лексики демонструє тричленне (обласне) протиставлення, однак у зв'язку зі специфікою поширення явища пастухування відзначено подрібнення центральної діалектної зони (на території Івано-Франківщини) на мікрозони – північно-центральну, середньо-центральну та південно-центральну – на підставі типових діалектних рис.

Фіксація гуцульських діалектних явищ у Сучавському повіті на території Румунії дала змогу виділити й південно-східну групу гуцульських говірок.

Окреслено лексичні особливості мікроареалів та виділено такі лексико-семантичні опозиції, наприклад, західна : південно-центральна – ґон|да 'самець свині' : к|нороз 'тс.', кон'у|хар' 'пастух коней' : ко|н'ух, ко|н'ар', с|тадник, ста|дар' 'тс.', |майерка 'доярка' : до|йарка 'тс.', |шопа 'навіс для тварин'|шопа 'приміщення для тварин'; західна : північно-центральна – |таiстра 'сумка пастуха' : |торба 'тс.' (паралельні форми зафіксовано в середньо-центральній, південно-центральній і східній зонах); західна : південно-східна – о|ґер', в'ір 'жеребець' : гарма|сар' 'тс.'; південно-центральна : південно-східна – |нел'іпка 'вівця або корова, яка передчасно народила маля' : 'вівця або корова, яка народила вдруге' та ін.

У другому підрозділі “Лексика пастухування гуцульського говору в загальнокарпатському контексті” розглянуто найголовніші особливості поширення аналізованих лексем у карпатській зоні. Виокремлено загальнокарпатські номени, зокрема |таiстра, фло|йера, па|совис'ко, поло|нина, о|к'іл, ст|рунґ(к)а, ко|шара, |царок, |салаш, ко|либа, с|тайа, ко|марник, |жентица, бербе|ниц'а, ґе|лета, б|ринVа, ґ(к)л'аг, Vер, |(в)урда, бу(н)V, моте|лиц'а тощо, карпатоукраїнські – |марга, мар|жина, |гиба, |м'іш'ін'е, |фалка та ін.; виділено лексико-семантичні опозиції в діалектах карпатського ареалу.

У третьому підрозділі “Загальноукраїнський контекст пастушої лексики Гуцульщини” виділено пастуші назви, засвідчені з аналогічним чи близьким значенням в українському діалектному вжитку. Частина назв обмежена територією окремих говорів української мови.

На підставі наявних опрацьованих джерел виявлено сепаратні діалектні зони, зокрема гуцульсько-степову; гуцульсько-поліську; гуцульсько-середньонаддніпрянську; гуцульсько-волинську тощо; виокремлено пастуші назви, поширені в гуцульських говірках, наприклад, |U'урга 'стадо великої рогатої худоби', |р'іжина 'пасовище в лісі', |кам'ін', |берег 'пасовище в горах', повер|ник 'вечірнє випасання овець', л'іва|рент 'орендар полонини', дополуд|нар' 'пастух, який випасає овець до обіду', в'ідполуд|нар' 'пастух, який випасає овець після обіду', с|тадник 'пастух коней', пе|ц'ук 'мітка, випечена на носі овець'.

Ареальне дослідження та картографування номінацій пастушої культури дало змогу передусім зафіксувати і проаналізувати територіальні варіанти пастушої лексики.

Висновки

1. Тематична група пастушої лексики гуцульських говірок утворює складну та розгалужену систему номінацій, в основі структурної організації якої – опозиції елементів за ДО. У межах окремих ЛСГ домінують різні види парадигматичних відношень. Структуру ЛСГ назв тварин, стад тварин, продуктів тваринництва, агентів, місця, господарських розрахунків визначають родо-видові зв'язки в межах семантичних підгруп (за родовою назвою); назви посуду, дзвінків, міток (на вухах овець) і хвороб тварин об'єднані гіперонімом у межах ЛСГ. Синонімічні відношення наявні в усіх ЛСГ, крім назв часових понять. Антонімічні відношення переважають у ЛСГ назв тварин і місця, обрядів і часових понять.

2. Виявлено, що пастуші назви гуцульського говору утворюють типові моделі мотивації, зокрема 'агент' > 'плата' (бара|нар'шчина 'плата пастухові баранів', йан|чаршчина 'плата пастухові ягнят', депу|татшчина 'плата власникові полонини'), 'посуд' > 'агент' (бербени|чар' 'той, хто робить беребениці'), 'локус' > 'тварина' (поло|нинка 'вівця, яку випасають на полонині', до|мар'ка 'вівця, яку випасають не на полонині (у селі)), 'локус' > 'агент' (поло|нин:ик 'полонинський пастух'), 'час' > 'агент' (вес|нар' 'вівчар, який випасає навесні'), 'час' > 'плата' (зи|м'іўшчина 'оплата пастухові за догляд за вівцями взимку'), 'час' > 'посуд' (весн'а|ник 'казан, який використовують для варіння молока навесні', |л'ітн'аник 'казан, який використовують для варіння молока влітку'), 'продукти тваринництва та вироби з них' > 'тварина' (бун|дан'а (від |бунда 'кожух з овечої шерсті')), 'якісна характеристика продуктів тваринництва' > 'тварина' (шти|ман'а 'вівця з тонкою вовною (від штим 'тонка вовна') тощо.

Характерна риса пастушої лексики – наскрізна мотивація назв однієї ЛСГ назвами іншої ЛСГ, наприклад, назви тварин мотивують назви стад, агентів, місця, продуктів тваринництва (вовни), дзвінків; назви місця – назви тварин, агентів, хвороб, обрядів; назви стад – назви тварин, агентів, назви, пов'язані з господарськими розрахунками тощо.

3. Найпродуктивнішими способами номінації пастуших понять у досліджених говірках є морфологічний (здебільшого суфіксація) (59%), запозичення з інших мов (19%), менш продуктивними – аналітична (13%) та вторинна номінація внаслідок метафоризації та метонімізації (9%). Серед чужомовних запозичень найбільшу групу складають східнороманізми (44%), які здебільшого перенесені разом із реалією, зокрема бербе|ниц'а 'посудина для зберігання та перевезення молокопродуктів' (рум. barbоnюг, berbinюг), браi 'пристрій для розбивання бринзи' (рум. brai(u)), ст|рунґа 'загін для доїння овець' (рум. strungг), ко|шара 'загорожа для худоби на полонині' (молд. кошар(э)), б|ринV'а 'солений овечий сир' (рум. brazг, ?олд. брынзы), буV 'грудка сиру зі свіжого молока' (рум. діал. bult 'брила', 'грудка сиру'), |(в)урда 'сир, одержаний унаслідок переварювання сироватки' (рум. urdг '?олодкий овечий сир', молд. урдэ 'тс'), ґ(к)л'еґ 'шлунок теляти або ягняти для підквашування молока' (рум. chiag (*cl'ag)) та ін. Менший відсоток складають номени, запозичені з інших слов'янських і неслов'янських мов, зокрема угорської (16%), тюркських (12%), німецької (11%), польської (9%), латинської (6%), словацької (2%).

4. Пастуші номени зафіксовано в українських писемних пам'ятках різного періоду, починаючи з ХІ ст. (пастух, пастир). Багато представлена аналізована лексика в пам'ятках української мови ХVІ–ХVІІІ ст.: у ділових документах (“Торгівля на Україні. ХІV – середина ХVІІ ст.: Волинь і Наддніпрянщина”; документи Львівського Ставропігійського братства (кінець ХVІ – середина ХVІІ ст.); “Documente Bucovinene de Teodor Balan” (1519–1662)), у пам'ятках конфесійної літератури (“Казання святого Кирила...” З. Стефана (Вільна, 1596); “Учительне євангеліє. З території Бойківщини, кінець ХVІ ст.”; “Еvхологіонъ...” А. Желиборського (Львів, 1645)) та наукової (лексикони Є. Славинецького, А. Корецького-Сатановського, П. Беринди). У них виявлено лексеми: баран, гурт, черга, череда, овчарь, чабан, бондарь, кошара, хлів, телятник, стадник, козарь, свинарь, бесаги, пастушчина, куча, салаш, руно, бриндза, х(в)ороба, слабость, горячка, простріл, колокол. “Реєстр війська Запорозького” 1649 року фіксує у власних назвах велику кількість пастуших агентивів, наприклад, Миско Пастушко, Иван Овчаръ, Маронко Вовчаръ, Иванъ Чабанъ, Гринко Баранъныкъ, Грыцко Ватагъ, Федор Телятныкъ, Пилипъ Стадникъ Марко Козаръ, Иван Свинар, які у ХVІІ ст., очевидно, називали людину за родом діяльності.

5. Зіставлення сучасного матеріалу, зібраного польовим методом на гуцульських полонинах, із найменуваннями, які фіксують давні регіональні джерела (етнографічні і лексикографічні), дає змогу виокремити особливості в діахронії. Більшість номенів активно функціонує в сучасних гуцульських говірках часто з незначними змінами плану вираження (|Vурга 'стадо великої рогатої худоби' > |U'урга 'тс.') чи плану змісту (розширення чи звуження семантики – |вакар 'пастух корів' > |вакар 'наглядач чабанів'; ват|рак 'людина, яка доглядає за ватрою' > ват|рак 'помічник пастуха, бринзороба', шкам 'відходи вовни при тканні' > шкам 'тонка вовна').

6. Пастуша культура має глибокі традиції, а її лексика сформована і стабільна. Лексика пастухування – це цілісна структура, характерна риса якої – архаїзація. Зокрема номінації півтора вівці 'вівця з ягням', півтора корови 'корова з телям'; колода, стропа, колей 'стадо овець'; погар, бутей 'пастух', фоєники 'хлів', оґая 'стая на полонині', 'місце випасання корів', порняля 'місце вечірнього випасаня овець' мовці оцінюють як застарілі. Інколи відхід назви до пасивного складу супроводжує втрату самої реалії (наприклад, мазанка, смолянка).

8. ТГЛ складають специфічні діалектні утворення, характерні для гуцульських говірок, і лексеми, що мають аналоги та безпосередні паралелі в інших говірках і мовах карпатського регіону, а також в інших українських діалектах.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Пастуший календарний цикл: назви на його позначення в гуцульських говіркахГуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. – С. –124.

2. Лексика пастухування гуцульського говору: стан і проблеми дослідження // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – Луганськ, 2001. – № 12 (44).– С. –97.

3. Пастуші агентиви в гуцульських говірках // Волинь – Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – С. –345.

4. Назви міток овець у гуцульських говірках // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. –Луганськ, 2002. – № ). – С. –154.

5. До проблеми дослідження пастушої термінології (за даними гуцульських говірок)Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 23–25 жовтня 1998 р.): У 2 ч. –Львів: Світ, 1999.– Ч. ІІ. – С. 77–82.

Анотація

Ястремська Т.О. Структурно-семантична організація та географічна диференціація пастушої лексики гуцульського говору. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2002.

У дисертації проаналізовано тематичну групу лексики пастухування гуцульського говору, її склад, структурну організацію та географічне поширення. Системність цієї тематичної групи виявляється насамперед в об'єднанні слів за лексико-семантичним принципом. Здійснено комплексний аналіз номенів у межах лексико-семантичних груп, з'ясовано основні моделі мотивації, розкрито шляхи формування складу та семантики пастуших назв. Схарактеризовано різні види системних зв'язків у лексико-семантичних парадигмах, а також спільні ознаки їхньої структурної організації. Це підтверджує доцільність виділення лексики пастухування як окремої системно зорганізованої тематичної групи.

Унаслідок ареалогічного аналізу виділено діалектні зони поширення лексики пастухування в гуцульському діалекті, зокрема північно-центральну, середньо-центральну, південно-центральну, західну, східну та південно-східну. Виявлено міжмовні та міждіалектні зв'язки та паралелі пастушої лексики.

Ключові слова: тематична група лексики, лексико-семантична група, пастуша лексика (=лексика пастухування), номен, структурна організація, системні зв'язки, мотивація, диференційні ознаки, гуцульські говірки, діалектна зона.

Аннотация

Ястремская Т.О. Структурно-семантическая организация и географическая дифференциация пастушеской лексики гуцульского диалекта. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт украинского языка НАН Украины. – Киев, 2002.

В диссертации проанализирована тематическая группа пастушеской лексики гуцульского диалекта, ее состав, структурная организация и географическое распространение. Системность этой тематической группы проявляется прежде всего в объединении слов на основе лексико-семантического принципа. Проведен комплексный анализ номенов в пределах лексико-семантических групп, выделены основные модели мотивации, раскрыты пути формирования состава и семантики пастушеских названий. Характерным признаком являются разные типы системных отношений в лексико-семантических парадигмах, а также общие признаки их структурной организации. Это подтверждает необходимость выделения пастушеской лексики как отдельной системно организованной тематической группы.

В результате ареалогического анализа выделены диалектные зоны распространения пастушеской лексики в гуцульском диалекте: северно-центральная, средне-центральная, южно-центральная, западная, восточная и южно-восточная. Выявлены межъязыковые и междудиалектные связи и параллели пастушеской лексики.

Ключевые слова: тематическая группа лексики, лексико-семантическая группа, пастушеская лексика, номен, структурная организация, системные связи, мотивация, дифференциальные признаки, гуцульский диалект, диалектная зона.

Summary

T.O.Structural-semantic Organization and Geographical Differentiation of Pastoral Lexis of the of the Hutsul Dialect. – Manuscript.

The dissertation is submitted for a Candidate of Philology degree. The speciality: 10.02.01 – Ukrainian language. – Institute of the Ukrainian language of the National Academy of Science of Ukraine. – Kyiv, 2002.

Suggested dissertation is the first attempt of complex analysis of pastoral lexis of the of the Нutsul dialect. The vocabulary is analyzed from the lexical-semantic point. Lexical-semantic relations are defined within the thematic group. The complex analysis of nomens is carried out within the limits of lexical-semantic groups.

The aim of the dissertation is to research the thematic group of the pastoral lexis of the Нutsul dialect as a system by means of descriptive, linguistic-geographic, statistic and modeling methods.

The aim implied realization of the following tasks: to model structural organization of the pastoral lexis of the Hutsul dialect, to explore a composition, structural organization and geographical distribution, to give classification of lexical units of a this thematic group, to indicate the etymology of nomens, basic models of nomination and motivation, the ways of semantic development. Different types of the system relations in lexical-semantic paradigmes and common attributes of structural organization confirm necessity of