НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЗАРХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 347.963(477()___________________________________________________________________________________________________________________________)

ПРОБЛЕМИ НАГЛЯДУ ВІЙСЬКОВОГО ПРОКУРОРА

ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Начало формы

кандидата юридических наукКонец формы

Харків – 2002

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник — кандидат юридичних наук, професор МАРОЧКІН ІВАН ЄГОРОВИЧ, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти:—

доктор юридичних наук, професор МИХАЙЛЕНКО ОЛЕКСАНДР РОМАНОВИЧ, завідувач кафедри процесуального права Академії адвокатури України.

—

Провідна установа — Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної Академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться “27” жовтня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).Автореферат розіслано “26” вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юрид. наук, проф. І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах формування Української правової держави, проведення судово-правової реформи на одному з перших місць стоїть питання забезпечення чіткості й ефективності діяльності правоохоронних органів та інших державних інститутів. Важливим напрямком цього процесу є дотримання вимог закону всіма учасниками суспільних відносин. Особливо це стосується посадових осіб, які здійснюють правозастосовчу діяльність при виконанні своїх владних повноважень.

Положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, Конвенція про захист прав людини і основних свобод людини, відтворені в Конституції України, покладають на державу обов'язок створити таку правоохоронну систему, якій буде гарантовано діючий захист прав і свобод громадян, можливість їх повної реалізації.

Однією з форм правоохоронної діяльності є організаційна та правова діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням слідчими військової прокуратури та військових органів дізнання вимог закону і прав громадян, у тому числі військовослужбовців, при здійсненні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена також тим, що діяльність військового прокурора по нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства має важливе значення для правильної й ефективної боротьби зі злочинністю, рівень якої у Збройних Силах України залишається високим, незважаючи на удаване зниження цифрових показників, однак його можна пояснити значним скороченням загальної чисельності військовослужбовців.

Викладене визначає вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність і перспективність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і структурно входить у цільову комплексну програму № .0.099031 “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави”.

Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення організаційних та правових проблем діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України і правозастосовчої практики в цій сфері.

Відповідно до даної мети вирішувалися такі основні завдання:

- визначити місце прокуратури України в системі органів державної влади;

- з’ясувати правове становище військової прокуратури;

- проаналізувати систему правових норм, що визначають повноваження військового прокурора при здійсненні нагляду за розслідуванням злочинів;

- розглянути форми нагляду й особливості повноважень військового прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- розглянути організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- дослідити особливості організаційного та правового становища слідчого військової прокуратури;

- виявити специфічні особливості організації слідчої роботи у військовій прокуратурі та шляхи її оптимізації;

- розробити методику перевірки військовим прокурором виконання законів органами дізнання й досудового слідства;

- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства і правозастосовчої практики у сфері розслідування злочинів і проведення дізнання у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Об'єктом дослідження є нагляд військового прокурора за додержанням законів органами, що провадять дізнання й досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Предметом дослідження виступають норми права, що регулюють процесуальні проблеми діяльності військового прокурора, пов'язані з наглядом за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, системний аналіз, статистичний, класифікацій, соціологічний. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод наукового пізнання дійсності, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою системно-структурного методу і системного аналізу вироблені визначення військових органів дізнання, змісту нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах та інші. Історичний метод використовувався при дослідженні питання про роль та місце прокуратури в системі поділу державної влади у різних історичних умовах на території України. Вимоги формальної логіки стосовно послідовності, визначеності, обґрунтованості й несуперечності суджень дотримувались як при формулюванні висновків, так і при висловлюванні пропозицій відповідно до мети дослідження. Застосування порівняльно-правового методу дозволило визначити правовий статус військової прокуратури, військового прокурора та військових органів дізнання. Метод класифікацій дозволив сформувати у групи існуючі на Україні військові органі дізнання виходячи з різних класифікаційних критеріїв. Статистичний та соціологічний методи дозволили проаналізувати існуючий стан роботи військових органів дізнання, визначити шляхи їх реформування, висвітили проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів у військових формуваннях.

У процесі дослідження також використовувалися загальні положення й висновки науки прокурорського нагляду, кримінального процесу, науки управління, військового права.

Теоретичною основою дисертації послужили відповідні наукові праці з філософії, логіки, соціології, теорії й історії держави і права, кримінально-процесуального права, а також теорії прокурорського нагляду і практики діяльності органів військової прокуратури, у тому числі дореволюційна й зарубіжна література, що стосується цієї тематики.

Питання організаційної та правової діяльності прокурора по нагляду за органами, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, розглядалися в роботах багатьох учених України. Значний внесок у розробку цієї проблеми внесли С.А. Альперт, О.В. Баулін, Т.Б. Вільчик, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевников, В.Г. Клочков, Ф.А. Лопушанський, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Н.І. Мичко, М.А. Погорецкий, О.І. Поповченко, Н.В. Сібільова, Г.П. Середа, З.Д. Смітієнко, В.Д. Фінько, С.Ф. Шумилін, В.М. Ярін та ін.

Ця проблема також активно досліджувалася В.І. Басковим, О.І. Бастрикіним, О.Д. Бойковим, Й.М.Гуткіним, В.Г.Даєвим, Л.С. Жиліною, В.К. Звірбулем, Т.Ю. Івановою, І.Ф. Криловим, М.І.Рагінським, Р.Д. Рахуновим, В.М. Савицьким, О.Б. Соловйовим, В.І. Соломичевим, В.Я.Чекановим та ін.
Особливості організації Збройних Сил України та інших військових формувань, правового регулювання їхньої діяльності, особливі вимоги пред’являються до дисципліни, додержання вимог Статутів тощо, обумовлюють і специфіку у діяльності військової прокуратури. Це, у свою чергу, викликає необхідність вивчення форм здійснення нагляду за додержанням кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства й дізнання у військових формуваннях і застосування спеціальних методик. Разом із тим слід зазначити, що спеціальне дослідження цих питань провадилося тільки в одній кандидатській дисертації ще в 1974 р, яка присвячена проблемам діяльності військової прокуратури по нагляду за додержанням законів слідчими військової прокуратури.

Окремі аспекти діяльності правоохоронних органів у Збройних Силах і пов'язані з ними питання розглядаються в роботах О.Ю. Єпихіна, В.С. Клименка, В.В. Клочкова, М.В.Руденка, В.П. Рябцева, О.М. Савенкова, А.Я. Терешонка, П.І.Вострікова, В.О. Шамрая, В.Б. Ястребова та інших учених.

Однак слід зазначити, що питання діяльності військового прокурора в даній сфері ще не були предметом комплексного дисертаційного дослідження.

Емпіричну базу дослідження складають: законодавство України, державна статистична звітність Генеральної прокуратури України за 1998-2000 рр., дані, отримані в результаті вивчення прокурорської й судової практики (вивчено у військових судах Північного реґіону України й Харківського гарнізону понад 200 кримінальних справ і 310 наглядових проваджень), узагальнення кримінальних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні військових дізнавачів (близько 300), анкетування, проведене серед працівників військових прокуратур, а також 18-річний особистий досвід роботи автора в органах військової прокуратури.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше зроблено спробу комплексно дослідити організаційну та правову діяльність військового прокурора, слідчого військової прокуратури й військового дізнавача, визначити їх найбільш актуальні практичні і теоретичні проблеми, зокрема:

1) Викладені нові аргументи щодо необхідності визначення місця прокуратури в системі поділу влади, як передумови для визначення перспектив її подальшого реформування на шляху демократизації держави та суспільства. Обґрунтована точка зору про те, що діяльність прокуратури не укладається в рамки якої-небудь з гілок влади, тому прокуратуру пропонується віднести до органів, що здійснюють універсальну контрольно-наглядову функцію держави;

2) Наводяться доводи на користь збереження військової прокуратури, як одного з видів спеціалізованих прокуратур, визначено її статус;

Підкреслюється, що військова прокуратура насамперед є військовим правоохоронним органом у складі прокуратури України відповідно до свого основного призначення, а додаткові повноваження військових прокурорів слід розглядати як спеціальні, що забезпечують виконання професійних завдань військовими прокурорами у специфічних умовах функціонування військових формувань в мирний і воєнний час, в разі введення в країні надзвичайного стану, при виконанні військами завдань, пов'язаних з ліквідацією наслідків природних і техногенних катастроф, боротьби з терористичними угрупованнями, виконання миротворчих місій військовими формуваннями України відповідно до міжнародних зобов'язань, тощо.

Аргументовано необхідність нормативного врегулювання діяльності військової прокуратури шляхом доповнення Закону України “Про прокуратуру” відповідним розділом;

3) Вперше в Україні зроблена спроба розкрити особливості правового становища військового прокурора, яке має істотні особливості. По-перше, це статус військовослужбовця, який покладає на нього певні обов’язки, передбачені загальновійськовими статутами Збройних Сил України, по- друге, - повноваження по здійсненню нагляду за дотриманням законів, притаманні лише прокурорам. Відмічається, що у багатьох випадках ці особливості суперечать один одному, що заважає виконанню військовими прокурорами своїх службових повноважень.

Пропонується обмежити виконання військовими прокурорами обов’язків військової служби, як це передбачено для військових суддів;

4) Вперше розроблена класифікація діючих на Україні військових органів дізнання, визначено місце в ній створюваному у відповідності з прийнятим Верховною Радою України 7 березня 2002 р. Законом “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” однойменному правоохоронному органу, однією з функцій якого є провадження дізнання на професійній основі. Зазначається, що діяльність Військової служби правопорядку буде охоплювати лише формування, які підпорядковані Міністру оборони України.

Запропоновані шляхи подальшого реформування цього військового правоохоронного органу – надання йому права на проведення оперативно-розшукової роботи та його трансформування у військову поліцію, чия діяльність має охоплювати не тільки Збройні Сили (ЗС), а й усі військові формування України під керівництвом Верховного Головнокомандувача – Президента України;

5) Обґрунтовується необхідність покладання нагляду за додержанням законів посадовими особами, у тому числі і дізнавачами Військової служби правопорядку (військової поліції), та її оперативно-розшуковими органами (в разі їх створення) на військових прокурорів гарнізонів, розширивши коло їх повноважень внесенням відповідних змін до чинного законодавства та наказів Генерального прокурора України;

6) Визначається правове становище військових дізнавачів, їх повноваження і взаємини з військовими прокурорами та начальниками військових органів дізнання. Поставлене питання про скасування Інструкції про проведення дізнання у Збройних Силах України, оскільки її існування суперечить нормам Конституції України, а ряд її положень – КПК України;

7) Наводяться додаткові аргументи на користь забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління. З цією метою пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України;

8) Визначені методи прокурорського нагляду за виконанням законів у діяльності слідчих військової прокуратури та військових дізнавачів як система взаємозалежних і упорядкованих операцій, прийомів, способів використання військовим прокурором закріплених законом форм нагляду з метою успішного виконання завдань, що стоять перед ним;

9) Розроблена методика здійснення військовим прокурором нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів, направлених на:

- виявлення порушень законності, зокрема, при розгляді скарг;

- усунення порушень законності;

- попередження порушень законності;

-притягнення винних у порушенні закону начальників військових органів дізнання, підлеглих їм дізнавачів, а також слідчих військових прокуратур до відповідальності;

10) Запропоновано методику перевірки військовим прокурором матеріалів, що містять ознаки злочинів, та кримінальних справ на різних етапах їх розслідування.

Розглядаючи процесуальну природу згоди військового прокурора, автор обґрунтовує положення про те, що при отриманні від слідчого подання до суду про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (ст. 165-3 КПК України), прокурор не зв’язаний строком, вказаним у поданні останнього. Він може, склавши нове подання, порушити перед судом клопотання про зміну цього строку, не виходячи за межі процесуальних повноважень суду. Зазначається, що по кримінальним справам, пов’язаним з розслідуванням військових та інших злочинів, вчинених організованою групою, закінчити розслідування у встановлений КПК України двомісячний строк неможливо, тому пропонується встановити строк слідства по таких справах, а також строк утримання обвинувачених під вартою не менше 6 місяців;

11) Підкреслюється, що нагляд з боку військового прокурора за розслідуванням злочинів у ЗС України на початковому етапі має свої особливості. Він спрямований у першу чергу на концентрацію зусиль по виявленню причин та умов, що сприяли вчиненню злочину у військовому формуванні, бо дізнавачі, підпорядковані командиру військової частини, такої можливості не мають, так як їм заважає це робити військова субординація. Оскільки усунення вказаних передумов у військових формуваннях передбачає підвищення рівня військової дисципліни та боєздатності військ в умовах здійснення принципу єдиноначальності, нагляд військового прокурора на цьому етапі повинен бути спрямований на визначення ступеня відповідності діянь командирів й начальників вимогам військових статутів та необхідності застосування відповідних засобів прокурорського реагування;

12) Визначається, що на стадії досудового слідства прокурор виступає:

а) як представник держави, який вживає заходи справедливого, правомірного покарання осіб, які вчинили злочини;

б) як представник держави, який захищає права та свободи військовослужбовців та інших громадян, інтереси держави, порушені вчиненим злочином

На цій стадії має особливості нагляд військового прокурора за дотриманням законів на гауптвахтах, куди командири військових частин можуть направляти правопорушників з числа рядового та сержантського складу у відповідності з вимогами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України до обрання запобіжного заходу. Крім того, нагляд на досудовому слідстві — це своєрідна підготовка для активних і успішних дій прокурора у суді.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки і пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів військових прокуратур і військових органів дізнання, при розробці нових Закону України “Про прокуратуру” та Кримінально-процесуального кодексу. Їх також можна застосовувати при вдосконаленні Закону “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України”, в учбовому процесі вищих юридичних навчальних закладів і факультетів при вивченні відповідних розділів прокурорського нагляду, кримінально-процесуального законодавства та спецкурсів, у системі підвищення кваліфікації прокурорських працівників і військових дізнавачів. Результати дослідження можуть бути також використані у процесі підготовки науково-практичних посібників, методичних указівок з основних навчальних курсів: прокурорського нагляду, кримінального процесу, організації судових і правоохоронних органів та зі спецкурсу “Військові судові і правоохоронні органи”.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де за темою дисертації автор виступав з науковими доповідями й повідомленнями. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися ним на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (Харків, 2000 р.), на нарадах військових прокурорів у Генеральній прокуратурі України в 1998-2001 рр.

Низка положень дисертації врахована у прийнятому 7 березня
2002 р. Законі “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України”.

Матеріали проведеного наукового дослідження використовувалися в навчальному процесі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 4 наукові статті й тези наукової доповіді.

Структура дисертації відповідає логіці проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що поєднують 6 підрозділів, висновку, списку використаної літератури (395 найменувань) й додатку. Загальний обсяг дисертації — 195 сторінок (із них 36 сторі-
нок – список використаної літератури і 2 сторінки — анкета).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі відображається інформація, що викладена вище в загальній характеристиці роботи.

У першому розділі дисертації “Правовий статус військової прокуратури”, який складається з двох підрозділів, досліджуються питання, присвячені місцю прокуратури в системі поділу влади, підкреслюється особливе місце військової прокуратури в системі органів прокуратури України, найважливішим завданням якої є забезпечення прав і свобод військовослужбовців і інших осіб під час розслідування злочинів у Збройних Силах України й інших військових формуваннях.

У підрозділі 1.1. “Прокуратура в системі поділу влади” підкреслюється, що в умовах побудови демократичної правової держави виняткове значення набуває всебічне укріплення законності, захист прав і законних інтересів громадян, верховенство закону, боротьба зі злочинністю й іншими правопорушеннями. Для забезпечення законності і правопорядку у боротьбі зі злочинністю й іншими правопорушеннями в Україні створена і функціонує система правоохоронних органів, важливою ланкою якої є прокуратура. У зв'язку з прийняттям нової Конституції України, а також продовженням розробки проекту нового Закону України “ Про прокуратуру ” особливе значення набуває тривала дискусія серед вчених і практиків про місце прокуратури в системі поділу влади.

Автор обґрунтовано розглядає низку сформованих досить стійких стереотипів стосовно даного питання з метою визначення місця й призначення прокуратури в системі державно-правових інститутів правової держави .

Перший стереотип: прокуратура в країнах СНД — пережиток радянської тоталітарної системи, що повинен бути зруйнований у перебігу історичних перетворень.

У зв’язку з цим у роботі підкреслюється, що прокуратура була заснована в царській Росії у 1722 р. при Петрові І, тобто до приходу до влади більшовиків. На території ж нинішньої України вона була створена ще раніше. У 1578 р. на сеймі Речі Посполитої було запроваджено спеціальний для України трибунал — Луцький. У 1579 р. в Батурині було введено Український трибунал, що складався з 7-ми департаментів. На початку діяльності цього трибуналу його депутати щорічно обирали прокурора (інстигатора).

Стереотип другий: на всіх етапах російської історії (крім періоду з 1864 по 1917 роки), прокуратура була знаряддям сваволі влади, органом авторитарного правління.

Даний стереотип, на думку автора, безпідставний, оскільки місце й роль прокуратури у правовій політиці держави цілком визначається відповідно до об'єктивних потреб реформування країни на шляхах поглиблення демократичного процесу. Прокуратура не може бути ознакою ні демократичності, ні авторитарності держави та її юстиціарної системи.

Третій стереотип пов'язаний з категоричним висновком окремих учених про те, що поділ влади нібито не залишає місця для універсального прокурорського нагляду, що адміністративний (загальний) нагляд прокуратури є інструментом позаекономічного примусу.

З такою точкою зору, на нашу думку, не можна погодитися хоча б тому, що прокуратура створювалася з метою адміністративного нагляду і завжди була переважно наглядовим органом. Із самого початку і до судових реформ Олександра II її власне обвинувальна діяльність складала лише одне з доповнень до функції нагляду.

Жовтнева революція 1917 р. взагалі ліквідувала прокуратуру. Проте незабаром вона відновила свою діяльність спочатку на Україні, а потім і на території РРФСР.

Аналізуючи сформовані у теперішній час точки зору з приводу визначення статусу прокуратури, автор прийшов до висновку, що діяльність прокуратури явно не укладається в рамки будь-якої гілки влади.

На думку автора, прокуратуру доцільно віднести до органів, що здійснюють універсальну контрольно-наглядову функцію держави.

Оптимальним є такий правовий статус прокуратури, що передбачає її реформування шляхом звільнення прокуратури від обов'язків, несумісних з реалізацією її наглядової функції, оскільки прокуратура — це орган, покликаний забезпечувати властивими тільки йому засобами верховенство права в усіх сферах правозастосовчої практики.

У підрозділі 1.2. “Правові основи організації та діяльності військової прокуратури” зазначається, що здійснення судово-правової реформи безпосередньо стосується й законодавства про військову прокуратуру. Його розвиток разом із військовою реформою як складовою частиною державно-правової реформи спрямовано на створення необхідного рівня військової безпеки держави, всебічного розвитку всієї оборонної структури відповідно до політичних, економічних, соціальних змін у суспільстві, а також перспектив розвитку сучасної міжнародної ситуації.

На думку дисертанта, основне призначення військової прокуратури повинно бути спрямоване на укріплення демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України, а її діяльність потребує нормативного врегулювання шляхом доповнення Закону України “Про прокуратуру” відповідним розділом.

Автор підкреслює, що військова прокуратура є не військовим формуванням, а складником системи органів прокуратури України відповідно до свого основного призначення. Що ж стосується додаткових повноважень військових прокурорів, то їх слід розглядати як спеціальні, що забезпечують виконання професійних завдань військовими прокурорами у специфічних умовах функціонування військових формувань в мирний і воєнний час. Її збереження обумовлено наступними чинниками:

1) необхідністю спеціалізації прокурорського нагляду, оскільки військова прокуратура є одним із видів спеціалізованих прокуратур, що діють в особливих умовах існування військових формувань, дислокованих за екстериторіальним принципом, особливих правовідносин, реґламентованих загальновійськовими Статутами й актами військового управління;

2) наявністю спеціальної підслідності кримінальних справ (по військових злочинах);

3) забезпеченням здійснення прокурорських повноважень при проведенні військовими формуваннями антитерористичних заходів на території України, наданні військової допомоги іншим державам, у випадку участі в міжнародному військовому співробітництві й у міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН на підставі міжнародних угод України , а також у бойовій обстановці;

4) необхідністю додержання законності військовими формуваннями, залученими до здійснення заходів щодо забезпечення правового режиму військового й надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України та виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру.

Зазначається, що правове становище військового прокурора має істотні особливості. По-перше, це статус військовослужбовця, який покладає на нього певні обов’язки, передбачені загальновійськовими статутами Збройних Сил України (обов’язки командира, начальника), по-друге, - повноваження по здійсненню нагляду за дотриманням законів, притаманні лише прокурорам. Відмічається, що у багатьох випадках ці особливості суперечать один одному, що заважає виконанню військовими прокурорами своїх службових повноважень.

Пропонується обмежити виконання військовими прокурорами обов’язків військової служби, як це передбачено для військових суддів, шляхом внесення змін в Закон України “Про прокуратуру”.

У другому розділі “Організаційні та правові проблеми розслідування злочинів у збройних силах України та інших військових формуваннях”, що складається з двох підрозділів, автором розглядаються організаційні та правові проблеми, що виникають у діяльності військових органів дізнання і слідчих військових прокуратур при проведенні дізнання й досудового слідства у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

У підрозділі 2.1 “Організаційні та правові проблеми проведення дізнання у Збройних Силах України та інших військових формуваннях” відзначається, що на сучасному етапі демократичного розвитку України набуває велике значення визначення ролі дізнання у кримінально-процесуальній діяльності, оскільки від нього багато в чому залежать практичні результати боротьби зі злочинністю. Немаловажне місце серед органів, що здійснюють таку діяльність, посідають військові органи дізнання, піднаглядні військовій прокуратурі. Аналіз чинного законодавства дозволив автору виділити три основні групи військових органів дізнання залежно від суб'єкта здійснення прокурорського нагляду, визначеного наказами Генерального прокурора України та іншими нормативними актами (військового прокурора чи територіального), та обсягу їх повноважень по проведенню дізнання:

1. Статутні. Це командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, яким відповідно до п. 3 ст. 101 КПК України надано право проведення дізнання у випадку вчинення злочину підлеглими йому військовослужбовцями, працівниками чи службовцями Збройних Сил України при виконанні ними своїх службових обов'язків, а також військовозобов'язаними під час проходження ними при військовій частині зборів чи у випадку вчинення ними злочину на території військової частини. Крім того, на них відповідно до ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України покладено обов'язок “…у випадку здійснення військовослужбовцем злочину порушити кримінальну справу і провести дізнання”. При цьому варто підкреслити, що йдеться тільки про повноваження командира стосовно своїх підлеглих.

До цієї групи належать органи дізнання Збройних Сил України (підлеглі Міністру Оборони), Внутрішніх військ МВС України, військових формувань Цивільної оборони Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Зазначені органи іншими повноваженнями, за винятком передбачених Статутом, не володіють.

Характерною рисою зазначених органів дізнання є відсутність права на проведення оперативно-розшукової діяльності (ОРД). Нагляд за додержанням ними законів здійснюють військові прокурори. Дізнання здійснюють начальники або командири вказаних органів або призначені ними дізнавачі.

2. Статутні особливі. Це командири окремих військових формувань, що не входять до складу Збройних Сил України, правовий статус яких як органів дізнання характеризується, з одного боку, статутними повноваженнями командира (начальника) стосовно підлеглих чи поширюється тільки в межах розташування формування (п. 3 ст. 101 КПК), а з іншого – наявністю особливих повноважень, що випливають з особливостей функціонального призначення цих формувань.

Вони, як і органи дізнання першої групи, не мають права на проведення ОРД. За дотриманням ними законів здійснюють нагляд військові прокурори. Як особливі органи дізнання згідно зі ст. 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” вони мають право на здійснення останньої згідно з їх особливим призначенням, а також провадять дізнання відповідно до наявності в них особливих повноважень.

До цієї групи належать: а) Служба безпеки України; б) органи охорони державного кордону (Прикордонні війська України). Згідно зі ст. 14 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність” прокурорський нагляд за додержанням законів цими органами при проведенні дізнання й ОРД здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори: прокурор Республіки Крим, прокурори областей, міст Києва і Севастополя, тобто територіальні прокуратури, а не військові.

Для начальників другої групи військових органів дізнання функція проведення дізнання притаманна як невід'ємна частина здійснення ними своїх повноважень відповідно до Законів України “Про Службу безпеки України” і “Про прикордонні війська України”.

На думку автора, до цієї групи, у разі надання їй права на проведення оперативно-розшукової діяльності (ОРД), потрібно також віднести створювану Військову службу правопорядку Збройних Сил України, оскільки провадження дізнання є її функціональним обов'язком. Автор вважає, що після наділення названих органів дізнання правом проведення ОРД нагляд за додержанням цими підрозділами законів доцільно було б також доручити військовим прокурорам гарнізонів, розширивши коло їх повноважень.

3. Статутні спеціальні. Це командири військових формувань спеціального призначення, наділені повноваженнями органу дізнання тільки на підставі п. 3 ст. 101 КПК України, як і органи дізнання першої групи, але на відміну від останніх, вони мають право на проведення ОРД для забезпечення виконання своїх функціональних обов'язків. При цьому вони не мають повноважень на проведення за отриманою інформацією дізнання, чим відрізняються й від органів дізнання другої групи.

Таким органом дізнання є Управління державної охорони України, що містить у своєму складі відділ оперативного забезпечення охорони. Нагляд за додержанням законів при здійсненні дізнання й ОРД зазначеним органом здійснює Генеральна прокуратура України.

Проведений автором аналіз стану роботи військових органів дізнання, що належать до першої групи, свідчить про низьку ефективність їхньої діяльності в сучасних умовах. Автор виділяє низку причин, що сприяють такому становищу, у тому числі діючу у Збройних Силах України Інструкцію про провадження дізнання у Збройних Силах України, затвердженуНаказом Міністра оборони України від 28.08.1995 р. № 235. Насамперед, викликає сумнів правомірність її існування, оскільки питання організації й діяльності органів дізнання, у тому числі й військових, відповідно до п. 14 ст. 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Крім того, названа Інструкція містить деякі положення, що суперечать КПК України.

Автором висувається пропозиція про подальше реформування військових органів дізнання шляхом створення військової поліції, наділеної повноваженнями по провадженню ОРД, що об'єднує роботу органів дізнання Збройних Сил України, внутрішніх військ МВС і військових формувань Цивільної оборони у складі МНС під загальним керівництвом апарату Верховного Головнокомандуючого – Президента України.

У підрозділі 2.2. “Організаційні та правові аспекти в роботі слідчого військової прокуратури і шляхи її оптимізації” відзначається, що однією з гарантій встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі є забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого. Це положення автором обґрунтовується як шляхом характеристики поняття “процесуальна самостійність слідчого”, так і результатами вивчення матеріалів слідчо-прокурорської практики.

Дисертант вступає в полеміку з тими авторами, які пов'язують забезпечення повної самостійності слідчих тільки лише зі створенням незалежного єдиного слідчого органу і з повним позбавленням органів прокуратури функції досудового слідства. На нашу думку, у даний час не можна позбавити прокуратуру можливості проведення досудового слідства.

У роботі приділяється увага проблемам, пов'язаним із процесуальним положенням слідчого військової прокуратури. Найважливішою засадою, що визначає правове положення слідчого військової прокуратури, виступає його процесуальна самостійність. Вона знаходить своє вираження в широті повноважень, наданих слідчому кримінально-процесуальним законодавством, і в його відповідальності за обґрунтованість прийнятих їм рішень, в оперативному реагуванні на вчинені (або ті, що готуються) злочини, у повноті, об'єктивності і всебічності досудового слідства, в законності усіх виконаних їм слідчих дій.

З метою забезпечення незалежності офіцерів військової прокуратури (прокурорів та слідчих) від місцевих органів військового управління пропонується комплексне вирішення вказаної проблеми шляхом зміни джерела фінансування витрат на матеріально-технічне, фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур, яке пропонується перекласти з Міністерства оборони на Генеральну прокуратуру України.

Висувається низка пропозицій щодо підвищення якості досудового слідства у ЗС України.

У третьому розділі “Нагляд військового прокурора за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства у збройних силах України”, що складається з двох підрозділів, підкреслюється особлива роль прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання й досудового слідства у ЗС України, а також пропонуються шляхи оптимізації діяльності військового прокурора в даній сфері нагляду.

У підрозділі 3.1. “Проблеми повноважень військового прокурора по здійсненню нагляду за розслідуванням злочинів у Збройних Силах України” звертається увага на ускладнення діяльності слідчого апарату та військових органів дізнання у Збройних Силах по розслідуванню злочинів. У зв'язку з цим підвищення ефективності прокурорського нагляду є однією з актуальних проблем, що встали перед наукою і практикою.

Автором запропоноване теоретичне визначення поняття “зміст нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів у Збройних Силах”, під яким варто розуміти врегульовану законом діяльність військового прокурора по забезпеченню дотримання законів слідчими військової прокуратури й органами, наділеними правом проведення дізнання у Збройних Силах України у ході порушення кримінальних справ, проведення дізнання і досудового слідства, що полягає в попередженні, виявленні порушень законів, вживанні заходів по їх усуненню, а також по припиненню злочинів і притягненню винуватих до відповідальності.

На думку автора, специфіка повноважень військового прокурора визначається особливостями організації ЗС України та інших військових формувань, наявністю різних видів військових органів дізнання та додаткових повноважень, наданих їхнім начальникам Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України.

У підрозділі 3.2.. “Методика нагляду військового прокурора за додержанням законів при розслідуванні злочинів” пропонуються практичні наробітки здійснення нагляду за дотриманням законів військовими органами дізнання та досудового слідства у ЗС України шляхом перевірки військовим прокурором матеріалів, що містять ознаки злочинів, та кримінальних справ на різних етапах їх розслідування, надання згоди на ряд дій слідчого.

Зокрема, нагляд з боку військового прокурора за розслідуванням злочинів у ЗС України на початковому етапі має свої особливості. Він має бути спрямований на визначення ступеня відповідності діянь командирів й начальників вимогам військових статутів та необхідності застосування відповідних засобів прокурорського реагування. На стадії досудового слідства прокурор виступає: а) як представник держави, який вживає заходи справедливого, правомірного покарання осіб, які вчинили злочини;

б) як представник держави, який захищає права та свободи військовослужбовців та інших громадян, інтереси держави, порушені вчиненим злочином.

На цій стадії має особливості нагляд військового прокурора за дотриманням законів на гауптвахтах, куди командири військових частин можуть направляти правопорушників з числа рядового та сержантського складу у відповідності з вимогами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України до обрання запобіжного заходу. Крім того, нагляд на досудовому слідстві — це своєрідна підготовка для активних і успішних дій прокурора у суді.

Зважаючи на те, що в ході досудового слідства складається біля 20-ти різних видів документів, автором розроблена й запропонована методика перевірки процесуальних документів, направлених на виявлення порушень законності, зокрема, при розгляді скарг; усунення порушень законності; попередження порушень законності; притягнення винних у порушенні закону начальників військових органів дізнання, підлеглих їм дізнавачів, а також слідчих військових прокуратур до відповідальності;

При отриманні від слідчого подання до суду про продовження строків утримання обвинуваченого під вартою (ст. 165-3 КПК України), прокурор не зв’язаний строком, вказаним у поданні. Він може, склавши нове подання, порушити перед судом клопотання про зміну цього строку, не виходячи за межі процесуальних повноважень суду. По кримінальним справам, пов’язаним із розслідуванням військових та інших злочинів, вчинених організованою групою, пропонується встановити строк слідства по таких справах, а також строк утримання обвинувачених під вартою не менше 6 місяців;

Автором підкреслюється, що успіх нагляду багато в чому визначається тим, наскільки широко використовуються різні методи перевірки, чи враховуються при цьому конкретні умови розслідування злочину, чи використовується комбіноване застосування різних методів перевірки.

У Висновках викладені загальні результати дисертаційного дослідження, сформульовано ряд концептуальних пропозицій, які мають значення для теоретичного, нормативного й організаційного забезпечення діяльності військового прокурора, слідчих військової прокуратури і військових органів дізнання у кримінальному процесі.

Пропонується закріпити правове становище органів військової прокуратури в нашій державі, специфіку її компетенції, правовий статус тощо. З цією метою включити в чинний Закон України “Про прокуратуру” розділ, присвячений органам військової прокуратури, де має бути визначено місце військової прокуратури в системі органів прокуратури України, структура, правовий статус військового прокурора при виконанні покладених на нього функцій, специфіка його повноважень, коло піднаглядних військовій прокуратурі суб'єктів, підлеглих, наприклад, Міністерству оборони України, та інші питання.

Дисертантом сформульовані відповідні пропозиції з подальшого удосконалення чинного законодавства ( КПК України, Законів України “ Про прокуратуру ”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України”) стосовно оптимізації нагляду військової прокуратури за дотриманням законів у діяльності військових органів дізнання й досудового слідства, а також поліпшення організації їхньої діяльності. Зокрема, створення Військової служби правопорядку у складі ЗС України розглядається як перший крок на шляху реформування військових органів дізнання у дійсно професійний орган – військову поліцію.

У зв'язку зі створенням професійних органів дізнання у Збройних Силах України пропонується скасувати наказом Міністра оборони України Інструкцію про проведення дізнання у Збройних Силах України.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Зархін О.О. Деякі питання нормативного врегулювання діяльності військової прокуратури // Проблеми законності. – Вип. 34: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 173-178.

2. Зархин А.А. Правовое положение военного прокурора в досудебных стадиях уголовного процесса Украины // Проблеми законності. - Вип. 39: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С. 167-171.

3. Зархін О.О. Військові органи дізнання: проблеми прокурорського нагляду та перспективи розвитку // Вісник прокуратури. – 2001. - № 2. – С. 81-85.

4. Зархін О.О. Процесуальні повноваження військових органів дізнання та особливості прокурорського нагляду за їх діяльністю // Вісник Академії