Серед головних ознак розуміння сакрального центру у Давній Русі варто назвати не тільки його максимальну відкритість проявам Божественного, але й можливість глибинної трансформації людської природи на засадах релігійної віри та досвіду; прилучення до міфічного (архетипічного) Часу Оно; існуючу ієрархію сакрального, елементи якої мають концентричне розташування при збільшенні щільності сакрального під час переходу в напрямку від Києва до Єрусалима і далі – до Земного раю; трансляцію святості, уявлення про яку набувають етнокультурної специфіки.

У роботі доводиться необхідність дослідження феномена паломництва ? важливої складової давньоруського хронотопу, яка сприяє його збереженню та здійснює комунікативну функцію, поєднуючи земний вимір із Небесним.

Якщо здійснений аналіз давньоруських уявлень про Земний рай засвідчив його метафізичні (трансцендентні, містичні) витоки і базовий рівень для появи повноцінного виміру християнської сакральної географії взагалі, то уявлення про Єрусалим значною мірою вміщували вже конкретно-історичний досвід явленої святості і були трансльовані на давньоруський ґрунт. Для Київської Русі роль загальновизнаного сакрального центру відігравав Київ, саме до якого і була органічно трансльована святість найбільш значущих християнських святинь. А поява на давньоруських теренах святості "найвищого" рівня (власних святих) в поєднанні з уявленнями про Богообранність власної землі та напруженим есхатологічним очікуванням змушувала русичів пришвидчувати наближення свого топокосму до ідеального Небесного прототипу (Небесного Єрусалима). Цим, власне, пояснюється ототожнення Києва з "Новим, або ж Другим Єрусалимом", а також етизація філософської думки Київської Русі як специфічна ознака, що суттєво відобразилась у подальшій історії української філософської думки.

В дисертації також вказується на глибинний зв'язок, який існує між давньоруськими просторово-часовими уявленнями (на прикладі Києва як сакрального центру) і появою східнослов'янського феномену "Святої Русі", особливостей хронотопу Московського царства (напр. ідея "Москва – третій Рим") і Російської імперії (напр. ідея Богообранності Росії). Тим самим окреслюються подальші перспективи, які розширюють та актуалізують межі дослідження проблеми.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Образ Земного раю в східнослов`янських середньовічних текстах // Семантика образу в культурі середньовічної Європи: Схід?Захід. Матеріали до міжнародної наукової конференції. – К., 1996. – С. 31.

2. Образ Індії у середньовічних текстах доби Київської Русі // Київські обрії: історико-філософські нариси. – К.: Стилос, 1997. – С. 40–45.

3. До характеристики просторово-часових уявлень доби Київської Русі // Духовна спадщина Київської Русі. – Одеса: Маяк, 1997. – Вип. І. – С. 67–72.

4. Київ у системі сакральної онтології в культурі давньоруської доби // Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Наукові записки. – К.: Видавничий дім: "КМ Academia", 1999. – Т. 8. Філософія та право. – С. 50–55.

5. Завгородній Ю.Ю., Остапенко М.А. Сакральний вимір острова Хортиця (до постановки питання) // Культурологічні студії: Зб. наук. праць. – К.: Видавничий дім: "КМ Academia", 1999. – Вип. 2. – С. 247–275.

6. Образ Єрусалима в книжній культурі Київської Русі ХІ – першої половини ХІІІ ст. // Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Наукові записки. – К.: Видавничий дім: "КМ Academia", 2001. – Т. 19. Філософія та релігієзнавство. – С. 59–64.

7. Хронотоп Земного раю у книжній культурі Київської Русі ХІ – перш. пол. ХІІІ ст. // Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Наукові записки. – К.: Видавничий дім: "КМ Academia", 2001. – Т. 19. Спеціальний випуск. У двох частинах. Частина І. – С. 66–69.

АНОТАЦІЇ

Завгородній Ю.Ю. Ідея сакрального центру в культурі Київської Русі: ХІ ст. – перша третина ХІІІ ст. (до характеристики просторово-часових уявлень). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню ідеї сакрального центру в культурі Київської Русі ХІ ст. – першої третини ХІІІ ст. У процесі аналізу тогочасних писемних пам'яток феномен сакрального центру реконструюється крізь просторово-часові уявлення давньоруських книжників. Розглядаються "Земний рай" і "Єрусалим" – сакральні центри зовнішнього просторового виміру та "Київ" – сакральний максимум топокосму Давньої Русі. В кожному з трьох названих випадках окремо розглядається паломництво, яке у середньовічній європейській культурі відігравало надзвичайно важливу роль для повноцінного функціонування і збереження виміру "сакральної географії". Дисертаційне дослідження звертає увагу на те, що давньоруські уявлення стосовно особливостей ідеї сакрального центру виявились надзвичайно актуальними упродовж усього часу свого існування до наших днів включно.

Ключові слова: сакральний центр, топос, локус, простір, час, хронотоп, топокосм паломництвo (релігійна мандрівка, проща).

Zavhorodniy Yu. Yu. The Idea of Sacred Centre in the Kievan Rus Culture. – Manuscript.

Thesis submitted for acquisition of a scientific degree of the сandidate of philosophical sciences by speciality of 09.00.05. – History of philosophy. – The Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2001.

The thesis focuses on the study of the idea of sacred centre in the Kievan Rus culture from the 11-th to the early 13-th century. It analyzes the phenomenon of sacred centre in the manuscript-culture of the Kievan Rus and reconstructs its peculiarities of Time and Space perception. The author makes a point that Paradise and then the Jerusalem were the most considerable sacred centres (the ideal places) of outer world in the consciousness of the Old Russian scribes, and Kyiv was the most significant sacred centre of the Kievan Rus space. He considers also the role of pilgrimage for the existence of "sacred geography". The dissertation provides evidence that the Old Russian notion of sacred centre is still valid in modern culture.

Key words: sacred centre, topos, locus, space, time, space-time, topocosm, pilgrimage.

Завгородний Ю.Ю. Идея сакрального центра в культуре Киевской Руси: ХІ ст. – первая треть ХІІІ вв.(к характеристике пространственно-временных представлений). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию идеи сакрального центра в культуре Киевской Руси ХІ ст. – первой трети ХІІІ ст. В процессе анализа древнерусских текстов феномен сакрального центра реконструируется сквозь пространственно-временные представления древнерусских книжников. Рассматриваются "Земной рай" и "Иерусалим" в качестве сакральных (смысловых) центров внешнего пространственного измерения и "Киев" – как сакральный максимум топокосма Древней Руси. В каждом из трёх названных случаях отдельно рассматривается или упоминается паломничество, игравшее исключительно важную роль для полноценного функционирования и сохранения измерения "сакральной географии" как в средневековой европейской культуре, так и в киеворусской.

Осуществлённое исследование способствует целостной реконструкции внешнего и внутреннего пространственно-временного измерения киеворусской картины мира на принципах сакральной географии, даёт возможность проследить взаемодействие между ними. Автор приходит к выводу о существовании промежуточного измерения между земным и Небесным мирами – сакрального пространства, святых мест, сакральной топики. Его специфика как раз и анализируется на примере трёх вышеупомянутых смысловых центров.

Образ Земного рая в древнерусской картине мира свидетельствует о его уникальной и доминирующей позиции в земной сакральной иерархии, которая в значительной мере возникла благодаря максимально граничному положению рая между земным и Небесным мирами. Заданное Земным раем (сакральным Центром мира) напряжение сакрального дало возможность закрепить существование горизонтального измерения сакральных центров, создав тем самым дополнительную зону, зону постоянного присутствия Божественного, Небесной иерархии в земном мире.

Обращение к внешнему измерению пространственно-временных представлений в культуре Киевской Руси на примере святого города Иерусалима, а также святынь Палестины, подтвердило их исключительную позицию среди других существующих сакральних центров. Одной из главнейших целей посещения сакральных мест оказывается способность их внутренней природы приобщить паломника к проявлениям Божественного, вывести его за границы мирского хронотопа. Тем самым создаётся общее християнское пространство (макропространство), которое состоит из святых христианских мест разного сакрального напряжения и составляет промежуточный уровень между мирским и Небесным мирами. Его освоение древнерусскими книжниками характеризуется этноориентацией, которая была направлена не только на уже существующие реалии, но и на создание собственной региональной сакральной географии христианского варианта.

Анализ истоков и особенностей сакрального статуса Києва убедительно показал, почему киевское пространство (сложный культурный текст) занимает высшую позицию в сакральной географии Руси. Его ключевыми точками, или же узлами, выступают "места духовного подвига, встречи с Богом – пещеры, монастыри, церкви" (В.Топоров), появление которых было предусмотрено Божиим избранием. Русичи оказываются народом, способным не только воплотить Божий замысел и полноценно "войти" в Священную Историю, но и взять на себя всю тяжесть ответственности за Богообранность "Русьской земли" и отождествить Киев с Новым Иерусалимом и Римом. Предлагается рассматривать три периода ("три храма") в процессе целосного оформления Киева в качестве сакрального центра Древней Руси: Десятинного (Иерусалимско-Римская составляющая), св.Софии (Иерусалимско-Константинопольская составляющая) и Печерского монастыря (Афонско-Константинопольская составляющая). Во время выделенных нами периодов трёх храмов происходило не только создание полноценного сакрального измерения в границах Киева, но и всей Киевской Руси. Именно в это время закладывались и основания для появления в последующем феномена "Святой Руси".

Достаточно органическое и быстрое усвоение идеи сакрального центра в его христианской интерпретации древнерусскими книжниками объясняется удачным наложением на близкий, но более архаический и языческий архетип. Благодаря этой христианско-языческой контаминации на Руси чрезвычайно остро воспринимается представление о её Богообранности и о её решающей роли в напряжённо ожидаемом Судном дне. Эсхатологическое предчуствие начинает быть тем фактором, благодаря которому Киевская Русь за чрезвычайно короткое время станет Русью христианской со своей почти самодостаточной сакральной географией.

Важную роль в формировании киевского топоса в качестве сакрального центра сыграли сознательные усилия нескольких поколений древнерусских книжников (интеллектуалов и духовников). В результате чего Киев не только получил статус духовного первородства среди восточнославянских земель, но и много в чём обусловил появление сакральной географии Московского царства и Российской империи, в том числе идеи "Москва – третий Рим".

Ключевые слова: сакральный центр, топос, локус, пространство, время, хронотоп, топокосм, паломничествo (религиозное путешествие).