ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АРТЮШЕНКО Андрій Олександрович

УДК 37.032

ВИХОВАННЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ В УЧНІВ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ в ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

13.00.07 - теорія і методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Волков Леонід Вікторович,

Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди,

кафедра теорії та методики фізичного

виховання.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Ложкін Георгій Володимирович, Національний

університет фізичного виховання і спорту України,

завідувач кафедри психології і педагогіки;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Зубалій Микола Дмитрович, Інститут проблем виховання

АПН України, завідувач лабораторії фізичного виховання.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім.М.П.Драгоманова, кафедра теорії і методики фізичного

виховання та спорту, Міністерство освіти і науки України,

м. Київ.

Захист відбудеться “ 16 ” грудня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 15 ” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зміни у суспільно-політичному житті Української держави вимагають докорінної перебудови процесу виховання молодого покоління. Це засвідчено Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про фізичну культуру і спорт”, Цільовою комплексною програмою „Фізичне виховання – здоров’я нації ”, Концепцією фізичного виховання в системі освіти України.

Однією з найбільш складних і значущих у вихованні є проблема волі, в основі якої лежить свідоме спрямування людиною своєї діяльності відповідно до поставлених цілей і завдань, здатність долати перешкоди на шляху їх досягнення. В переліку вольових якостей основними є цілеспрямованість, наполегливість і завзятість, рішучість і сміливість, витримка і самовладання, ініціативність і самостійність.

У розробці проблеми вольових якостей та їх виховання значну роль відіграли роботи І. Д. Беха, Л.С. Виготського, А.І. Висоцького, В.А. Іваннікова, Є.П. Ільїна, К.Н. Корнілова, В.А. Крутецького, А.Ц. Пуні, П.І.Розмислова, С.М.Рівеса, П.А. Рудика, В.І. Селіванова, Б.М. Смирнова, К.Д. Ушинського, О.А. Черни-кової, Т.І. Шульги, I. W. Atkinson, G. H. Litwin, L. H. Farber, P. Ricoeur та ін.

Незважаючи на проведені дослідження у цій сфері залишається багато невирішених проблем. Зокрема, немає єдиної думки стосовно психологічної структури вольових дій та їх спонукального механізму. Аналіз спеціальної літератури та дисертаційних досліджень дозволяє констатувати, що й до цього часу не вивчені психолого-педагогічні умови підвищення ефективності роботи вчителів загальноосвітніх шкіл з формування вольових якостей в учнів на уроках фізичної культури та в процесі позакласної роботи. Не обґрунтовані також зміст, форми і методи виховання вольових якостей підлітків у процесі занять фізичною культурою. Вимагають подальшого вивчення й питання діагностики вольових якостей, особливостей їхнього вікового становлення і залежності від біологічних та соціальних факторів. У результаті недостатньої розробленості даної проблеми наявні в психолого-педагогічній та методичній літературі рекомендації фахівців (В.К.Вілюнас, Г.М.Гагаєва, М.Г.Озолін, В.М.Пла-то-нов, А.Ц.Пуні, А.О.Романов, Р.З.Шайхтдінов, Є.П.Щербаков та ін.) щодо виховання вольових якостей стосуються, в основному, спортивної діяльності і не охоплюють вікових аспектів. У зв’язку з цим на уроках фізичної культури навчання рухам, функціональне навантаження недостатньо узгоджуються з вирішенням виховних завдань. Усе це вказує на актуальність обраної теми і свідчить про необхідність проведення спеціальних досліджень у цьому напрямі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до зведеного плану НДР у сфері фізичного виховання та спорту за темою 1.4.5 "Методичні аспекти фізичного виховання в державній системі освіти" і проблемою 1.2.1 № 0196U010518, яка є основним напрямом роботи наукової лабораторії кафедри теорії та методики фізичного виховання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди і входить до тематичного плану НДР Інституту проблем виховання АПН України на 1999 – 2001 роки. Вона є складовою частиною теми: „Педагогічні основи фізичного і військово-патріотичного виховання дітей та молоді в сучасних умовах”, державний реєстраційний номер 0198U008173.

Об’єкт дослідження – процес формування вольових якостей в учнів середнього шкільного віку загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – педагогічні засоби і методика формування вольових якостей молодших підлітків у процесі занять фізичною культурою.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов, засобів і методики формування вольових якостей в учнів 5-7 класів у процесі занять фізичною культурою.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні про те, що формування вольових якостей в учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою буде ефективним, якщо: процес виховання вольових якостей буде узгоджений з формуванням рухових навичок і розвитком фізичних здібностей, що передбачає планування й підбір відповідних педагогічних засобів і методичних прийомів; будуть створені педагогічні умови, що забезпечують: систематичне підвищення об’єктивних і суб’єктивних труднощів у процесі фізичної підготовки; усвідомлення учнями значущості поставленої мети, конкретизацію завдань на найближчу та віддалену перспективу; формування в учнів упевненості у власних силах; формування свідомого прагнення до самовдосконалення; своєчасну і об’єктивну оцінку педагогом результатів занять фізичною культурою; формування у школярів здатності до самоконтролю й самооцінки під час виконання фізичних вправ.

Досягнення поставленої мети й перевірка гіпотези здійснювалися шляхом розв’язання таких завдань:

1.

2.

3.

4.

Теоретико–методологічною базою дослідження є Концепція фізичного виховання в системі освіти України, концептуальні засади педагогічної науки про значення фізичного виховання у формуванні гармонійно розвиненої особистості, загальнонаукове розуміння значущості вольових якостей особистості для життєдіяльності людини, психолого-педагогічні положення про формування морально-вольових якостей.

У процесі експериментальної роботи використаний комплекс методів дослідження, який включав: аналіз і узагальнення філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення навчальних програм і нормативних документів з фізичного виховання; педагогічні спостереження; узагальнення досвіду роботи вчителів з виховання в учнів вольових якостей у процесі занять фізичною культурою; бесіди, опитування, констатуючий і формуючий етапи експерименту з використанням інструментальної методики й експертної оцінки вольових якостей; методи математичної статистики і порівняльного аналізу; тестові обстеження рівнів фізичної підготовленості учнів експериментальних і контрольних класів.

Експериментальна база дослідження.

Експериментальна робота проводилася на базі загальноосвітніх шкіл № 6 і 23 м. Черкаси. В ході констатуючого етапу експерименту тестувалися 404 учні (92 у віці 10 років, 96 у віці 11 років, 86 у віці 12 років, 61 у віці 13 років, 69 у віці 14 років). Виховання вольових якостей учнів здійснювалось у процесі формуючого етапу експерименту, в якому взяли участь чотири паралельні класи, два з яких склали контрольну групу і два – експериментальну.

Дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі (1996?1997 рр.) вивчалася й аналізувалася психолого-педагогічна і методична література з проблеми дослідження, визначалися мета, предмет і об'єкт дослідження, формувалася гіпотеза, конкретизувалися завдання.

На другому етапі (1998?1999 рр.) проводився констатуючий експеримент, у ході якого визначалися методики і критерії оцінювання вольових якостей в учнів середнього шкільного віку, простежувалася вікова динаміка вольових якостей. Були теоретично обґрунтовані й розроблені педагогічні умови, засоби і методика виховання в учнів вольових якостей у процесі занять фізичною культурою.

На третьому етапі (1999?2001 рр.) проводився формуючий експеримент, у ході якого визначалася ефективність засобів і методики формування вольових якостей учнів у процесі фізичного виховання, проводився аналіз і узагальнення експериментальних даних, здійснювалося літературне оформлення дисертації, публікувалися й обговорювалися результати дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні та систематизації уявлень щодо змістової сутності процесу виховання вольових якостей в учнів на заняттях фізичною культурою; розробці технології виховання в учнів вольових якостей у процесі занять фізичною культурою; розробці комплексів фізичних вправ і методичних прийомів виховання вольових якостей учнів у процесі спрямованого розвитку конкретних фізичних здібностей.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні психолого-педагогічних чинників, які впливають на вольове становлення особистості; визначенні педагогічних умов формування вольових якостей учнів у процесі занять фізичною культурою; розробці методики і критеріїв оцінювання вольових якостей у молодших підлітків; уточненні вікової динаміки й особливостей взаємозв’язку вольових і фізичних якостей в учнів середнього шкільного віку.

Практичне значення дослідження полягає в розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою; впровадженні в практику методики кількісного і якісного оцінювання вольових якостей учнів з метою проведення об’єктивного поетапного контролю і корекції педагогічного процесу. Розроблені комплекси фізичних вправ та методичні прийоми, спрямовані на формування вольових якостей учнів, можуть бути застосовані вчителями загальноосвітніх шкіл, працівниками позашкільних закладів та батьками в процесі виховання дітей у сім’ї.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному і ґрунтовному аналізі психолого-педагогічних аспектів досліджуваної проблеми; розробці теоретичних засад формування вольових якостей молодших підлітків у процесі навчання; науковому обґрунтуванні педагогічних умов і технології виховання вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою.

Вірогідність наукових положень і результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних позицій, використанням методів, адекватних предмету, меті та завданням дослідження, кількісним і якісним аналізом експериментальних даних, репрезентативністю вибірки, результатами експериментальної роботи, можливістю повторення експериментів, зіставленням отриманих даних з результатами інших досліджень.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися в процесі експериментальної роботи, яку дисертант проводив особисто і за його безпосередньою допомогою проводили вчителі загальноосвітньої школи № 6 м. Черкаси, а також у навчальному процесі факультету фізичної культури Черкаського державного університету ім. Богдана Хмельницького при підготовці вчителів фізичної культури. Результати дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях та конгресах, що відбулися в Луцьку (1999 р.), Києві (2000 р.), Львові, Сумах, Переяслав-Хмельницькому, Вінниці, Черкасах, Херсоні в 2001 році, а також на семінарах учителів фізичної культури загальноосвітніх шкіл м. Черкаси та Черкаської області.

На захист виносяться:

1.

2.

3.

4.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 14 публікаціях автора, з яких 4 одноосібні надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів і висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури

( 248 джерел, з них 21 – іноземні) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 202 сторінки друкованого тексту. Основний текст викладено на 164 сторінках. Робота містить 22 таблиці й 9 рисунків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, методологічні та теоретичні засади; сформульовано об'єкт, предмет, гіпотезу, мету та основні завдання дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок автора та основні положення, що виносяться на захист; описано апробацію та шляхи впровадження отриманих результатів; названі етапи дослідження й визначено кількість публікацій.

У першому розділі "Теоретичні основи дослідження волі особистості" розглядається дана проблема в контексті філософських, соціологічних і психолого-педагогічних знань; аналізується література з теми дослідження; визначається сутність, зміст і взаємозалежність понять: воля, вольові якості, вольові дії, вольова регуляція, довільне керування, мотивація.

На основі аналізу наукової літератури констатується, що воля є однією з центральних проблем в історії психолого-педагогічної думки й належить до найскладніших психологічних проблем. Ще у Давній Греції визначалися два погляди на розуміння волі. Платон розумів волю як певну здатність душі, що спонукає активність людей. Аристотель пов’язував волю з розумом. Подібна неоднозначність у розумінні проблеми волі зберігається і в наш час. Сформувалося кілька наукових напрямів, представники яких по-різному інтерпретують психологічну природу волі: воля як мотивація, воля як вольова регуляція, воля як свобода вибору, воля як довільне керування діяльністю та поведінкою. Розглядаючи волю на основі цих варіантів тлумачення, різні автори ставали прихильниками одночасно декількох підходів. Волю як вибір одного з кількох спонукань або як розв’язання конфлікту мотивів розглядали, зокрема, Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Г.П.Челпанов, Д.Н.Узнадзе та інші. Участь механізмів волі у розв’язанні суперечностей в процесі мотивації, тобто подоланні внутрішніх перешкод, що передує вольовій дії, також визнавали В.А.Іванніков, В.К.Калін, К.Н.Корнілов, В.І.Селіванов. „Вільний вибір” (свободу вибору) Л.С. Виготський характеризував тим, що дійсною причиною будь-якого вольового акту вважається розміркування людини над цінністю та значущістю мети стосовно власних знань, поглядів і світосприймань. Вольова дія за С.Л.Рубінштейном – це свідомий вибір та рішення. Л.С. Виготський, В.І. Селіванов, А.Ц. Пуні, П.А. Рудик пов’язували регуляційну функцію волі з умінням людини керувати собою. Довільне керування за Є.П. Ільїним є більш загальним поняттям ніж вольова регуляція і визначає довільну поведінку (в тому числі й вольову). Структура довільного керування включає в себе самодетермінацію (мотивацію), самоініціацію і самогальмування дій, а також самоконтроль, самомобілізацію та самостимуляцію.

У структурі вольових дій умовно виділяються такі стадії: постановка мети, обговорення і боротьба мотивів, рішення про дію й виконання дії (С.Л.Рубінштейн) або постановка мети дії, планування, виконання подумки й самовиконання (В.І.Селіванов). Ці стадії пов’язані одна з одною і являють собою єдність, де внутрішня психічна робота особистості ( мета і план) переходить в її розумову дію у зовнішньому плані.

Аналіз поняття „воля”, проведений у працях К.Л.Бабаяна, І.Д.Беха, Л.С.Виготського, А.І.Висоцького, В.К.Вілюнас, Г.М.Гагаєвої, В.А.Іваннікова, Є.П.Ільїна, В.К.Каліна, К.Н.Корнілова, В.А.Крутецького, А.Ц.Пуні, П.І.Розмислова, П.А.Рудика, Б.М.Смирнова, В.І.Селіванова, К.Д.Ушинського, Р.З.Шайхтдінова, Т.І.Шульги, Є.П.Щербакова та інших, дозволив нам трактувати його сутність як здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи за таких умов внутрішні й зовнішні перешкоди. Отже „воля” розглядається як психічна діяльність людини, яка виявляється у свідомих та цілеспрямованих діях, боротьбі мотивів, їх виборі, що передує вольовій дії. Визначаються такі специфічні ознаки вольових дій: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дій, наявність вольового зусилля.

Волю пропонується розглядати сукупно з іншими сторонами психіки, насамперед, з пізнанням, почуттями, увагою і руховими діями (Г.Г.Ващенко, В.А.Комогоркін, І.П.Лисенко, Є.В.Маркова, І.К.Петров, С.А.Поліщук, А.Ц.Пуні, П.А.Рудик). Багато психологів розуміють волю як психологічний механізм, що сприяє подоланню перешкод (П.А.Рудик, П.В.Симонов, Б.М.Смирнов, Р.З.Шайхтдінов). Конкретні прояви волі, обумовлені характером подоланих перешкод, визначаються як вольові якості (Б.М.Смирнов, Є.П.Ільїн). Вольові якості особистості, їх змістовні характеристики також є предметом полеміки: має місце неоднозначне розуміння у визначенні окремих вольових якостей (В.А.Іванніков, Є.П.Ільїн, В.А.Крутецький, С.Л.Рубінштейн, Б.М.Теплов та ін.), розглядаються різні підходи щодо класифікації вольових якостей (К.Л.Бабаян, Ф.Н.Гоноболін, Є.П.Ільїн, В.А.Іванніков, В.К.Калін, А.Ц.Пуні, С.А.Петухов, В.І.Селіванов), методики їх оцінки (Н.І.Олександрова, Т.І.Шульга, К.Л.Бабаян, А.І.Висоцький, В.А.Іванніков, М.Н.Ільїна, Є.П.Ільїн, Г.А.Калашников, І.П.Петяйкін, Б.М.Смирнов, Є.В.Ейдман), вікових особливостей становлення та виховання (М.А.Андреєв, Л.І.Божович, А.І.Висоцький, А.В.Веденов, П.П.Зимін, Н.І.Олександрова, І.К.Петров). Різноманітність поглядів на природу волі і вольових якостей, труднощі у їх визначенні ускладнюють розв’язання методичних проблем.

Проведений аналіз літературних джерел дав змогу простежити багатоплановість фрагментарних рекомендацій щодо виховання вольових якостей в процесі навчання (П.А.Жоров, В.І.Камишова, Д.В.Колесов, В.А.Комогоркін, В.А.Крутецький, П.І.Размислов, С.М.Рівес, Л.І.Рувінський, В.І.Селіванов, С.І.Хохлов) та спортивної діяльності (К.Л.Бабаян, Г.Н.Гагаєва, Т.Т.Джамгаров, К.П.Жаров, Є.П.Ільїн, Г.А.Калашников, Л.А.Карбель, М.Г.Озолін, І.П.Петяйкін, А.Ц.Пуні, А.О.Романов, П.А.Рудик, Б.М.Смирнов, В.Г.Темпераментова, Р.З.Шайхтдінов, Т.І.Шульга). Незважаючи на неоднозначність думок спеціалістів з проблеми виховання волі, практично усіма дослідниками підтримується діяльнісний підхід, про який писав ще К.Д.Ушинський. Воля може розвиватися тільки в ході складної, націленої в майбутнє діяльності шляхом подолання перешкод (Д.В.Колесов, К.Н.Корнілов). Розвивається й удосконалюється все те, що діє, що працює напружено, на межі своїх можливостей (О.І.Вишневський). Вольові якості виробляються в боротьбі з труднощами і з самим собою. Найкраще формуються вольові якості на основі природних властивостей, соціальних факторів і успішної діяльності (Є. П. Щербаков).

До основних чинників, які впливають на формування вольових якостей, належать: наявність боротьби з труднощами; чітке усвідомлення мети; впевненість у власних силах; свідоме прагнення до самовдосконалення; здатність до самоконтролю і самооцінки в процесі діяльності.

Правильно організоване навчання містить у собі стимули для розвитку вольової активності учнів. Навчальне завдання – це психологічна вольова дія, яка вимагає від учня чіткої постановки мети, пошуку найкращих способів його розв’язання (планування) і виконання (В.А.Комогоркін, П.П.Зимін). Основним засобом виховання вольових якостей в учнів на заняттях фізичною культурою є вправи (С.Н.Бубка, А.Ц.Пуні, А.О.Романов, Б.М.Смирнов). Іх можна розглядати як своєрідні перешкоди, що створюють об’єктивні й суб’єктивні труднощі (П.А.Рудик, Р.З.Шайхтдінов). Фізичні вправи, що перестають бути важкими, втрачають значення для виховання вольових якостей, тому в навчально-виховному процесі слід планувати систематичне і своєчасне підвищення труднощів шляхом підбору вправ відповідно до рівня підготовленості учнів.

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури показав, що проблема виховання волі у процесі навчальної і спортивної діяльності розкрита неповністю. Не визначені педагогічні умови й не розроблена технологія виховання вольових якостей учнів у процесі занять фізичною культурою, потребують удосконалення й систематизації уявлення про змістовну сутність цього процесу.

У другому розділі "Вольові якості учнів середнього шкільного віку та їх формування в процесі фізичного виховання" визначені ефективні методики оцінювання вольових якостей учнів, проведено дослідження вікової динаміки й особливостей взаємозв’язку вольових і фізичних якостей, теоретично обґрунтовані та експериментально перевірені педагогічні засоби і методика формування вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі фізичного виховання.

Для оцінювання вольових якостей була використана методика А.І.Висоцького із застосуванням двох варіантів оцінок. У першому варіанті оцінювалися дев’ять вольових якостей (цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, рішучість, сміливість, витримка, самовладання, ініціативність, самостійність). З трьох оцінок експертів виводилася середня з кожної вольової якості. Отримані таким способом дані були застосовані для вивчення вікової динаміки і взаємозв’язку вольових якостей учнів. У другому варіанті оцінювалися дві групи вольових якостей. Це пояснюється тим, що різноманітність і неоднозначність міркувань фахівців щодо змісту, кількості та діагностики вольових якостей привели до необхідності їхньої класифікації. Об’єктивною підставою для поділу різних вольових якостей на групи є динаміка процесів збудження й гальмування. З деякими варіаціями К.Л.Бабаян, Ф.Н.Гоноболін, Є.П.Ільїн і В.І.Селіванов умовно розподіляють усі вольові якості на дві основні групи. До першої групи автори включили наполегливість, витримку і самовладання, до другої - ініціативність, рішучість і сміливість. Упорядкування вольових якостей за цим принципом значно спростило роботу експертів у процесі проведення педагогічного експерименту.

Крім того, для оцінювання першої групи вольових якостей ми використовували інструментальну методику М.В.Макаренка. Для оцінювання другої групи вольових якостей була застосована тестова вправа, запропонована Г.А.Калашниковим, і адаптована нами для учнів 5?7 класів. Для кількісної оцінки рівня прояву учнями окремих вольових якостей були модифіковані відомі раніше й розроблені нові тестові фізичні вправи.

У результаті проведених педагогічних досліджень встановлено, що формування вольових якостей з віком відбувається нерівномірно. Так, в учнів 10 і 12 років вольові якості оцінюються значно вище, ніж у 11-, 13-, 14-річних школярів (табл. 1). Учні 10 років, наприклад, виділяються більш високим рівнем розвитку сміливості (4 бали) і самостійності (4,1 бала).

Таблиця 1

Показники розвитку вольових якостей у школярів 10-14 років (Х±m)

№

п/п | Вольові якості

(у балах) | Вік (років)

10 | 11 | 12 | 13 | 14

1 | Цілеспрямованість | 3,7 ± 0,08 | 3,6 ± 0,07 | 3,5 ± 0,07 | 3,5 ± 0,07 | 3,4 ± 0,06

2 | Наполегливість | 3,8 ± 0,09 | 3,7 ± 0,09 | 3,7 ± 0,09 | 3,6 ± 0,08 | 3,6 ± 0,08

3 | Завзятість | 3,7 ± 0,08 | 3,7 ± 0,1 | 3,7 ± 0,08 | 3,7 ± 0,09 | 3,6 ± 0,08

4 | Рішучість | 3,8 ± 0,09 | 3,6 ± 0,08 | 3,8 ± 0,11 | 3,6 ± 0,08 | 3,5 ± 0,07

5 | Сміливість | 4,0 ± 0,11 | 3,6 ± 0,09 | 3,8 ± 0,09 | 3,7 ± 0,09 | 3,7 ± 0,09

6 | Витримка | 3,9 ± 0,1 | 3,6 ± 0,12 | 3,7 ± 0,08 | 3,6 ± 0,07 | 3,5 ± 0,1

7 | Самовладання | 3,9 ± 0,11 | 3,6 ± 0,09 | 3,7 ± 0,09 | 3,6 ± 0,08 | 3,5 ± 0,07

8 | Ініціативність | 3,9 ± 0,1 | 3,5 ± 0,07 | 3,7 ± 0,09 | 3,5 ± 0,07 | 3,5 ± 0,07

9 | Самостійність | 4,1 ± 0,12 | 3,7 ± 0,09 | 3,7 ± 0,08 | 3,6 ± 0,09 | 3,6 ± 0,08

У процесі дослідження встановлено, що у межах кожного вікового періоду оцінки різних вольових якостей істотно не розрізняються. Різниця у більшості випадків складає 0,1–0,2 бала, однак між віковими групами розходження в оцінках значніші. Наприклад, ініціативність у віці 10 років оцінюється у 3,9 бала, а у віці 11,13 і 14 років - 3,5 бала (різниця складає 0,4 бала).

Оцінка вольових якостей, умовно розподілених на дві групи, також показує нерівномірний характер їхнього вікового розвитку в молодших підлітків, що підтверджується результатами виконання тестових фізичних вправ і експертною оцінкою.

Аналіз кореляційних взаємозв'язків між показниками вольових якостей учнів середнього шкільного віку показав високий ступінь їхньої взаємозалежності в усіх вікових періодах. Так, у віці 10,11,13 і 14 років практично всі значення коефіцієнтів кореляції між основними вольовими якостями (цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, рішучість, сміливість, витримка, самовладання, ініціативність, самостійність) перебувають у межах від 0,6 до 0,9. Помітно знижується загальний рівень кореляційного взаємозв'язку між показниками вольових якостей у школярів 12 років.

У цілому ж високий ступінь кореляційних взаємозв'язків дозволяє припустити, що цілеспрямоване формування якоїсь однієї чи двох вольових якостей може мати позитивне перенесення й на інші якості.

Результати досліджень вказують на істотну залежність вольових якостей учнів від рівня їхньої фізичної підготовленості, що особливо наочно проявляється у 12- річному віці. Учні, які мають високий рівень фізичної підготовленості відрізняються і більш суттєвим проявом вольових якостей. Отримані дані свідчать, що у молодших підлітків віковий період від 10 до 13 років характеризується відносно високою оцінкою вольових і фізичних якостей (найбільшою мірою швидкісно-силових) і його можна вважати сприятливим для цілеспрямованого їх формування.

У процесі розробки методики формування вольових якостей учнів ми враховували думку фахівців (С.Н. Бубка, В.М.Платонов, А.Ц. Пуні та ін.) про те, що в кожної людини вольові якості є єдиною цілісною системою, але заняття різними видами фізичних вправ сприяють формуванню чітко визначених вольових якостей і специфічного їх поєднання (структури). Експериментальна методика фізичної підготовки молодших підлітків містила в собі до 50% тренувальних засобів, спрямованих на акцентований розвиток швидкості та швидкісно-силових якостей. Решта 50% від загального обсягу всіх вправ були спрямовані на розвиток інших фізичних здібностей.

Були розроблені комплекси фізичних вправ і методичні прийоми, які сприяють формуванню вольових якостей учнів у процесі переважного розвитку швидкісних і швидкісно-силових здібностей. Забезпечення систематичного підвищення труднощів у процесі виконання фізичних вправ здійснювалося шляхом їх підбору, поступового ускладнення умов виконання, збільшення інтенсивності й обсягу фізичного навантаження.

У процесі формування в учнів рухових навичок на заняттях фізичною культурою також використовувались методичні прийоми, які сприяли вихованню вольових якостей. Вони передбачали дотримання таких вимог: заняття починати з простих і доступних вправ, поступово підвищуючи їхню складність; виконувати складні вправи в полегшених умовах і частинами; спочатку освоювати підвідні вправи, які підвищують упевненість учнів у своїх силах і можливостях; забезпечувати належну страховку під час виконання складних вправ; використовувати диференційований підхід у процесі оцінювання навчальної діяльності учнів.

На експериментальних заняттях дотримувалися таких педагогічних умов, які забезпечували: систематичне й поступове підвищення об’єктивних і суб’єктивних труднощів у процесі фізичної підготовки; формування в учнів упевненості у власних силах; усвідомлення учнями значущості поставленої мети; формування свідомого прагнення до самовдосконалення; своєчасну й об’єктивну оцінку результатів занять фізичною культурою; формування здатності до самоконтролю і самооцінки при виконанні фізичних вправ.

Усе це склало основу розробленої нами технології виховання вольових якостей учнів на заняттях фізичною культурою (рис. 1). Вона передбачає узгодженість процесу виховання вольових якостей з формуванням рухових навичок і розвитком фізичних здібностей, що забезпечується використанням відповідних педагогічних засобів і методичних прийомів. Впровадження в експериментальних класах цієї технології допомогло знайти оптимальні шляхи формування вольових якостей учнів у процесі занять фізичною культурою.

При розробці методики виховання в учнів окремих вольових якостей і їх груп у процесі занять фізичною культурою ми опиралися на роботи Т.А.Атаєва, К.Л.Бабаяна, Г.М.Гагаєвої, Є.П.Ільїна, А.Ц.Пуні, А.О.Романова, Б.М.Смирнова, В.Г.Темпераментової, Т.І.Шульги. Згідно цієї методики для формування в учнів вольових якостей першої групи, зокрема наполегливості, необхідно забезпечувати: конкретизацію завдань і усвідомлення учнями значущості поставленої мети у процесі фізичної підготовки; проведення обов’язкового контролю за виконанням поставлених завдань з боку вчителя; поступове ускладнення вправ і умов їх виконання.

У процесі формування в молодших підлітків наполегливості на експериментальних уроках фізичної культури використовувались переважно вправи на витривалість і на подолання втоми.

Основним засобом виховання в учнів витримки і самовладання у процесі занять фізичною культурою були фізичні вправи різної складності та спрямованості, а також ускладнені умови їх виконання. В процесі моделювання виховних ситуацій особливе значення надавалось труднощам, які виникають несподівано, і заздалегідь продуманим і запланованим учителем факторам, що впливають на поведінку учнів. Такі прийоми, як підтверджують результати дослідження, доцільно використовувати після певної інтелектуальної, емоційної та фізичної підготовки учнів.

З метою переважного формування у молодших підлітків вольових якостей другої групи (сміливості, рішучості, ініціативності) моделювались виховні ситуації, які потребують швидкого і самостійного прийняття рішень. Різноманітність виховних ситуацій забезпечувалась у цьому випадку підбором фізичних вправ, пов’язаних із ризиком та індивідуальними завданнями, які ще більше ускладнювали виконання вправ за умов досягнення оптимального результату. Серед фізичних вправ, пов’язаних із ризиком, нами використовувались найрізноманітніші стрибки через штучні та природні перешкоди, пробігання колодою, акробатичні вправи, боротьба за верхні м’ячі з рівними суперниками у спортивних іграх тощо. Виховні ситуації передбачали досягнення максимального результату з бігу на короткі дистанції, у стрибках, метаннях, плаванні тощо. На уроках фізичної культури такі завдання ставились у процесі виконання контрольних нормативів. Основним засобом розвитку рішучості були тренування з багаторазовим повторенням ситуацій, в яких учні самостійно приймали рішення.

Основною умовою виховання ініціативності є створення ситуацій, з яких учням треба знаходити вихід власними зусиллями. За такого підходу, як підтверджують результати дослідження, необхідно ставити перед молодшими підлітками доступні за складністю завдання, які слід розглядати як своєрідні перешкоди, що створюють об’єктивні і суб’єктивні труднощі. Завдання, що перестають бути важкими, втрачають значення для виховання в учнів вольових якостей.

Експериментальна перевірка педагогічних засобів і методики виховання вольових якостей молодших підлітків проводилася в процесі дворічного формуючого етапу експерименту. В контрольних класах уроки фізичної культури проводилися за загальноприйнятою методикою, а в експериментальних - з урахуванням розробленої технології виховання вольових якостей.

У процесі проведення формуючого етапу експерименту значна увага приділялася отриманню учнями системи знань з фізичної культури і спорту. При цьому особливе значення надавалося чіткій постановці мети виховання і конкретизації завдань на найближчу та віддалену перспективу. Враховувалося, що реальність досягнення поставленої мети створює для учнів перспективу, яка надає мотивам особливо сильного спонукального характеру. У зв’язку з цим на уроках фізичної культури передбачалося планування доступних, але постійно зростаючих за складністю завдань.

У ході експериметальних уроків учитель звертав увагу на необхідність розвитку фізичних якостей, кожного разу намагався досягти свідомого засвоєння молодшими підлітками методичних знань щодо організації і проведення самостійних занять. Особливе значення надавалося вихованню в учнів експериментальних класів потреби фізичного вдосконалення і досягнення високого рівня фізичної підготовленості, що створювало само по собі ситуацію успіху. Передбачалося й формування в учнів здатності використання мотиваційних прийомів: самостимулювання (самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання) і самопримусу (самоосудження, самозаборони, самонаказу).

Моделювання виховних ситуацій здійснювалося за схемою: постановка завдань щодо формування конкретних вольових якостей; вибір адекватних педагогічних засобів та методичних прийомів, спрямованих на формування вольових якостей в процесі виконання конкретних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів; вибір завдань, спрямованих на самооцінку, самоконтроль і самомобілізацію учнів при виконанні заданих фізичних вправ; поточна корекція дій учнів у процесі виконання фізичних вправ та індивідуальних завдань; підбиття підсумків за результатами виконання завдань.

Динаміка показників сформованості вольових якостей в учнів експериментальних і контрольних класів за період дворічного формуючого експерименту показана на рис. 2.

В експериментальних класах спостерігається значний приріст усіх показників, що свідчить про ефективність розроблених рекомендацій з виховання вольових якостей учнів у процесі занять фізичною культурою. В учнів же контрольних класів досліджувані показники майже не змінилися (винятком є оцінка за методикою М.В. Макаренка). Показники рухової підготовленості за два роки поліпшилися як в експериментальних, так і в контрольних класах. Однак більш значний приріст за всіма показниками виявився в учнів експериментальних класів. Якщо до початку експерименту в учнів експериментальних і контрольних класів усі показники були практично на одному рівні (Р>0,05), то після експерименту ці показники стали істотно розрізнятися (в усіх випадках Р< 0,05). Більший приріст показників рухової підготовленості учнів експериментальних класів пояснюється, на наш погляд, активнішим і свідомішим їх ставленням до занять фізичною культурою та педагогічними умовами і виховними ситуаціями, що були створені в процесі експерименту. Таким чином, істотне поліпшення показників сформованості вольових якостей учнів супроводжувалося помітним приростом результатів їхньої фізичної підготовленості.

Рис. . Показники сформованості вольових якостей в учнів експериментальних  та контрольних класів на різних етапах формуючого експерименту.

Зіставлення темпів приросту в молодших підлітків досліджуваних показників за перший і другий рік експерименту показує їхній нерівномірний характер як в експериментальних, так і в контрольних класах. Суттєве поліпшення в учнів показників вольових і фізичних якостей відзначається за перший рік експерименту, тобто у віковому періоді від 11 до 12 років. Другий рік експерименту характеризується меншим приростом вказаних показників. Отже, віковий період від 11 до 12 років можна вважати сприятливішим для виховання вольових якостей учнів у процесі занять фізичними вправами.

Результати педагогічного експерименту в цілому підтвердили робочу гіпотезу й засвідчили високу ефективність експериментальної методики виховання вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою.

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Необхідність удосконалення виховного процесу в школі визначається актуальністю проблеми формування особистісних якостей учнів на сучасному етапі розвитку суспільства. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури вітчизняних і зарубіжних авторів засвідчив, що проблема виховання волі в процесі навчання розкрита неповністю: не вивчені психолого-педагогічні умови підвищення ефективності роботи шкіл з формування в учнів вольових якостей на уроках фізичної культури; не обґрунтовані зміст, форми і методи виховання вольових якостей учнів у процесі виконання фізичних вправ. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення, обгрунтування, експериментальну перевірку й розробку нових підходів до вирішення проблеми формування вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою.

2. Експериментальна робота підтвердила, що для успішного формування в молодших підлітків вольових якостей у процесі занять фізичною культурою необхідно створити певні педагогічні умови, які забезпечують: чітке усвідомлення учнями мети навчально-виховного процесу; систематичне і поступове підвищення труднощів у процесі фізичної підготовки; формування в учнів упевненості у власних силах, свідомого прагнення до самовдосконалення, здатності до самоконтролю та самооцінки своєї діяльності, вміння володіти собою при несподіваних труднощах і ситуаціях, пов’язаних із ризиком.

3. Процес виховання в учнів вольових якостей на уроках фізичної культури слід узгоджувати з формуванням у них рухових навичок і розвитком фізичних здібностей, що передбачає застосування відповідних педагогічних засобів і методичних прийомів. Основним педагогічним засобом виховання в учнів вольових якостей на уроках фізичної культури є вправи, які можна розглядати як своєрідні перешкоди, що створюють об’єктивні та суб’єктивні труднощі. Фізичні вправи, що перестали бути важкими, втрачають значення для виховання вольових якостей і тому в навчально-виховному процесі потрібно планувати систематичне і своєчасне підвищення трудності виконання вправ відповідно до рівня підготовленості учнів.

4. На основі результатів теоретичного аналізу проблеми волі і спеціальних обстежень була розроблена експериментальна програма виховання вольових якостей учнів середнього шкільного віку в процесі занять фізичною культурою. Вибір адекватних педагогічних засобів, спрямованих на виховання вольових якостей, здійснювався з урахуванням результатів дослідження вікової динаміки й особливостей взаємозв’язку вольових і фізичних якостей у молодших підлітків.

Експериментальна програма містила в собі до 50% тренувальних засобів, спрямованих на акцентований розвиток в учнів швидкості та швидкісно-силових якостей. Решта 50% від загального обсягу всіх вправ були спрямовані на розвиток інших фізичних здібностей. Були розроблені комплекси фізичних вправ та методичні прийоми, які сприяють формуванню в учнів вольових якостей у процесі переважного розвитку швидкісних і швидкісно-силових здібностей. Забезпечення систематичного підвищення об’єктивних і суб’єктивних труднощів у процесі виконання фізичних вправ здійснювалося шляхом підбору цих вправ, поступового ускладнення умов їх виконання, збільшення інтенсивності й обсягу фізичного навантаження. При цьому використовувались такі методичні прийоми: розпочинати заняття з простих і доступних вправ, поступово підвищуючи їхню складність; виконувати складні вправи в полегшених умовах і частинами; спочатку освоювати підвідні вправи, які підвищують упевненість учнів у своїх силах і можливостях; забезпечувати належну страховку в процесі виконання складних фізичних вправ; застосовувати диференційований підхід до оцінювання навчальної діяльності учнів. Впровадження в експериментальних класах цих педагогічних засобів і методичних прийомів допомогло знайти оптимальні шляхи формування в учнів вольових якостей у процесі занять фізичною культурою.

5. У процесі дослідження були експериментально апробовані педагогічні умови і технологія виховання вольових якостей в учнів на уроках фізичної культури, впровадження яких у педагогічну практику забезпечує можливість цілеспрямованого й послідовного створення виховних ситуацій для ефективного особистісного розвитку та формування вольової сфери учнів. Так, з метою переважного формування в учнів вольових якостей першої групи, зокрема, наполегливості, слід забезпечувати: конкретизацію завдань та усвідомлення учнями значущості поставленої мети в процесі фізичної підготовки; поступове ускладнення фізичних вправ і умов їх виконання; здійснення обов’язкового контролю за виконанням завдань з боку вчителя. У процесі створення ситуацій для виховання витримки й самовладання особливого значення слід надавати труднощам, які виникають несподівано, і заздалегідь продуманим учителем факторам, що впливають на поведінку учнів. З метою переважного формування вольових якостей другої групи (сміливості, рішучості, ініціативності) слід створювати виховні ситуації, які вимагають швидкого і самостійного прийняття учнями рішень. Різноманітність виховних ситуацій у цьому випадку забезпечується підбором фізичних вправ, пов’язаних з ризиком, індивідуальними завданнями, що повинні ще більше ускладнити виконання вправ за умови досягнення оптимального результату. Основною умовою виховання в учнів ініціативності є створення ситуацій, з яких їм треба самостійно знаходити вихід. Підвищує рішучість та ініціативність учнів упевненість у власних силах, яка виникає в результаті опанування запропонованих фізичних вправ.

6. Результати проведених досліджень дозволяють стверджувати, що для діагностики вольових якостей в учнів середнього шкільного віку цілком виправдовує себе методика їх оцінювання за допомогою спеціально розроблених тестових фізичних вправ і бальної