КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БУЛГАА АЛТАНГЕРЕЛ

УДК – 341.241

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ПРАКТИКА ТЛУМАЧЕННЯ

НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ – 12.00.11 – МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник Кандидат юридичних наук, доцент

Заблоцька Людмила Григорівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент.

Офіційні опоненти Доктор юридичних наук, професор

Денисов Володимир Наумович, завідувач відділом міжнародного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Кандидат юридичних наук,

Гребенюк Валерій Миколайович, заступник директора Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України

Провідна установа Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться 17 лютого 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 17 січня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах сучасної глобальної міждержавної системи нова епоха орієнтує міжнародну політику на мирні засоби вирішення міжнародних проблем. Становлення взаємозалежного і цілісного світу, що є характерним для сучасності, визначає подальше зростання значення та ролі міжнародного права, одним з основних джерел якого є міжнародні договори. З кожним роком кількість договорів зростає. Особливо це стало помітним в умовах розширення сфери впливу міжнародного права на регулювання таких міжнародних сфер, як гуманітарні відносини, міжнародна безпека, міжнародна економіка.

Одним з факторів, що впливають на активізацію договірного процесу в міжнародних відносинах, є збільшення кількості суб'єктів міжнародного права, що відбулося в результаті розпаду СРСР і інших держав (наприклад, колишня Союзна Республіка Югославія). Відносини між колишніми союзними державами перейшли в ранг міжнародних і будуються також на основі міждержавних договорів.

Також важливим щодо цього процесу фактором є дуже швидкий ріст міжнародної активності суб'єктів різних федерацій. Австрійські і німецькі землі, австралійські й американські штати, канадські провінції і бельгійські громади, швейцарські кантони підписують договори з іноземними державами.

У цих умовах перед наукою міжнародного права з особливою гостротою постає проблема функціонування міжнародних договорів, у тому числі особливостей їх тлумачення.

Застосування норм міжнародного права завжди пов'язано із з'ясуванням змісту правових вимог. Вибір правових норм для застосування передбачає розуміння їхнього змісту. В більшості випадків використовуються спеціальні роз'яснення нормативно-правових актів, що надаються в офіційному і неофіційному порядках. З'ясування норм як внутрішній інтелектуальний процес і роз'яснення їх як вираження назовні певних висновків найчастіше визначають одним поняттям — “тлумачення права”.

Проблема тлумачення виходить за межі реалізації права. Вона має самостійне значення в процесі наукової чи практичної правової діяльності держави. Необхідність мати чітке уявлення про зміст чинних норм виникає і в ході правотворчої роботи. Ані видавати новий акт, ані систематизувати наявні акти неможливо без знання справжньої волі суб’єкта нормотворчості, що одержала свій офіційний вираз.

Тлумачення є невід'ємною частиною правозастосування, адже не з'ясувавши зміст норми її неможливо застосувати. Лукашук І.І. вказує, що тлумачення є складним творчим процесом, що вимагає знань і досвіду. Тлумачення обґрунтовано вважається і наукою, і мистецтвом.

У практиці реалізації міжнародних договорів проблема тлумачення набуває усе більшої питомої ваги. До питання тлумачення міжнародних договорів зверталися в своїх роботах ще Г. Гроцій, Е. Ваттель, Р.Філімор, А.Н.Стоянов., деякі правила тлумачення розглядалися Ф.Ф. Мартенсом, Дж. Муром, Г. Анцілоті, оскільки ця проблема є надзвичайно багатогранною і багатоаспектною. У науці міжнародного права тлумаченню міжнародних договорів були присвячені роботи М. Ясіна, І.І.Лукашука, О.І.Лукашук, Р.А.Мюллерсона, І.С.Претерського, А.Н.Талалаєва, А.Ф.Черданцева, А. Леонетті, В. Плазі, М. Хільфа, В. Ланге, І.Синклера, П. Ретера, Т. Елайєса. Сучасна українська наука міжнародного права також приділяє увагу проблемам тлумачення. Тлумачення міжнародного права досліджувалося у фундаментальних роботах учених Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України В.І. Євінтова, Н.М.Ульянової. Велику роботу в цьому напрямку проводять також представники Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (О.І. Лукашук). У зв'язку із зазначеним, нам видається доцільним розглядати проблему тлумачення в сенсі її можливого впливу на підвищення ефективності міжнародних договорів на стадіях їх укладення та реалізації.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової програми Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних правових, політичних і економічних основ державності України” (№97128), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір" (№ 01БФ048 - 01).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головною метою даного дослідження є аналіз доктрин міжнародного права і правозастосовчої практики з метою визначення основних властивостей, сутності і структури одного з найбільш складних видів юридичної діяльності - тлумачення міжнародних договорів. Відповідно до поставленої мети дисертації було визначено наступні завдання:

- проаналізувати поняття тлумачення і розкрити особливості тлумачення міжнародних договорів;

- дослідити генезис доктринальних підходів до тлумачення міжнародних договорів;

- класифікувати принципи, застосовувані в практиці тлумачення міжнародних договорів;

- розкрити сутність кодифікованих норм, що регулюють тлумачення норм міжнародних договорів;

- дослідити тлумачення як елемент реалізації норм міжнародних договорів;

- проаналізувати діяльність суб'єктів міжнародного права та міжнародних установ в сфері тлумачення, а саме:

а) практики тлумачення норм міжнародних договорів міжнародними судовими установами (на прикладі судової практики Європейського Суду з прав людини в Страсбурзі);

б) практики тлумачення норм міжнародних договорів у резолюціях міжнародних організацій (на прикладі резолюцій та інших матеріалів Генеральної Асамблеї ООН і Ради Безпеки ООН);

в) практики тлумачення міжнародних договорів у спільних загальнополітичних заявах держав.

Об’єкт дослідження - комплекс питань теоретичного і практичного характеру, що визначає природу, основні властивості, види й інші характеристики тлумачення міжнародних договорів як одного з найскладніших видів правничої діяльності.

Предмет дослідження - теоретичні основи і нормативна база, на яких будується сучасна діяльність з тлумачення міжнародних договорів і практика тлумачення міжнародних договорів різними суб'єктами міжнародного права.

Методи дослідження. Вибір методів і методології обумовлені науковою і прикладною доцільністю. В основу дисертаційного дослідження покладені наукові методи і принципи, що властиві як загальній теорії права, так і теорії міжнародного права з притаманними йому специфічними особливостями. У роботі використано порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи дослідження і метод системного аналізу. Методологічною основою дослідження обрано принципи системності, об'єктивності і формальної логіки.

Джерелознавчою базою роботи є: нормативні документи (конвенції і договори), а також матеріали практичної діяльності різних міжнародних органів та установ (рішення, резолюції, заяви і таке інше). Необхідність аналізу існуючих у науці концепцій і поглядів з приводу досліджуваного питання обумовила вивчення і використання значної кількості монографій українських, російських і західних учених, таких як Буткевич В.Г., Денисов В.Н., Дурденевський В.М., Євінтов В.І., Заблоцька Л.Г., Коскеньємі М., Лукашук І.І., Лукашук О.І., Макдугал М., Макнейр Л., Мармор Е., Мюллерсон Р.А., Перетерський І.С., Талалаєв А.Н. , Черданцев А.Ф. та інші.

Наукова новизна отриманих у дослідженні результатів полягає в тому, що вперше автором здійснено аналіз основних властивостей і характеристик тлумачення міжнародних договорів на підставі практики застосування норм договорів різними суб'єктами міжнародних відносин. На цій основі показано основні властивості, сутність і структура тлумачення міжнародних договорів як особливого виду юридичної діяльності. Наукову новизну дослідження найбільше повно відображають такі найважливіші науково-теоретичні положення і висновки:

проаналізовано поняття й особливості тлумачення міжнародних договорів як одного з видів юридичної діяльності;

- досліджено існуючі на сьогоднішній день доктринальні підходи до тлумачення міжнародних договорів і перспектива розвитку цього напрямку в науці і практиці, що визначається великою кількістю доктрин і теорій. Різноманітність, в свою чергу, пов’язана з наявністю двох кардинально різних підходів до проблеми – філософсько-правового і прикладного;

- здійснено класифікацію застосовуваних на практиці принципів тлумачення міжнародних договорів;

- розкрито сутність кодифікованих норм міжнародного договірного права, що регулюють тлумачення норм міжнародних договорів. На підставі вищезазначеного зроблено висновок про те, що універсальні Конвенції 1969 та 1986 рр. Мають певні прогалини щодо врегулювання питань тлумачення норм міжнародних договорів;

- досліджено тлумачення як елемент реалізації норм міжнародних договорів.

- з’ясовано, що норми про тлумачення, які містяться в міжнародних договорах, поділяються на чотири основних види: “застереження про тлумачення”, “визначення термінів”, “правило примата тексту на певній мові” і “правила тлумачення”;

- проаналізовано практичну діяльність суб'єктів міжнародного права та міжнародних установ з тлумачення, а саме:

а) проаналізовано практику тлумачення норм міжнародних договорів міжнародними судовими установами (на прикладі судової практики Європейського Суду в правах людини у Страсбурзі);

б) уперше вивчено практику тлумачення норм міжнародних договорів у резолюціях міжнародних організацій (на прикладі резолюцій і інших матеріалів Генеральної Асамблеї ООН і Ради Безпеки ООН) і зроблено відповідні висновки;

в) уперше проаналізовано практику тлумачення міжнародних договорів у спільних загальнополітичних заявах держав.

Теоретичне і практичне значення роботи визначається тим, що положення й основні висновки дисертаційного дослідження дають можливість визначити принципові недоліки існуючого механізму тлумачення міжнародних договорів і визначати напрямки його вдосконалення. Результати дослідження можуть мати практичне застосування безпосередньо в процесі тлумачення міжнародноправових норм різними суб'єктами міжнародних відносин. Положення і висновки цього дослідження можуть використовуватися при підготовці підручників і методичних рекомендацій, при читанні курсів “Міжнародне публічне право”, “Право міжнародних договорів”, “Міжнародні судові установи” і “Право міжнародних організацій”.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження апробовані у виступі на міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-річчю встановлення дипломатичних зносин між Україною та Туреччиною, яка відбулася у травні 2002 р. у Києві. (тези виступу опубліковані), виступах на Генеральній Асамблеї ООН про право міжнародних договорів (1986 та 1987 рр.), Спеціальній Сесії Міжпарламентського Союзу (Нью-Йорк, 1996 р.), а також обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 185 сторінок, перелік використаних джерел займає 10 сторінок і складається з 151 джерела..

ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета і завдання дисертації, визначено зв'язок теми дослідження з планами науково-дослідних робіт, розкрита наукова новизна отриманих результатів і сформульовано основні положення, що виносяться на захист, зазначено теоретичне і практичне значення дисертації.

Перший розділ - “Поняття й особливості тлумачення міжнародних договорів” - складається з трьох параграфів. Перший параграф - “Філософсько-правовий зміст процесу тлумачення нормативних актів” - розкриває сутність такої юридичної дії, як тлумачення норм міжнародного права. Зазначений параграф є оглядом стану проблеми, доктринальних положень і розробок, що існують на сьогоднішній день. Дисертант відзначає, що питанням про те, що варто розуміти під категорією “тлумачення права”, займалося багато радянських і пострадянських юристів: Бліщенко І.П., Євінтов В.І., Лукашук І.І., Лукашук О.І., Менжинський Н., Мюллерсон Р.А., Перетерський І.С., Талалаєв А.Н., Черданцев А.Ф. та інші. Дисертант висловлює своє заперечення щодо думки А.Ф. Черданцева, який пише, що під тлумаченням варто розуміти розумовий процес і, одночасно, результат цього розумового процесу. Дисертант вказує, що результатом тлумачення є певні акти правотворчості. Такі акти, що є документальним вираженням правотворчості, не прийнято називати “тлумаченням”, їх називають саме актами: правовими, нормативними актами, актами адміністративного чи судового реагування, але не “тлумаченням”. На думку дисертанта проблема викладеної вище концепції полягає в тому, що відбувається змішування понять “тлумачення-правова дія” і “тлумачення-термін”. Якщо аналіз “тлумачення-правової дії” є завершеною філософською позицією автора, то в другому випадку він лише вказує на відсутність чіткості в російській юридичній мові.

У параграфі також аналізується поняття “з'ясування” як частина поняття “тлумачення”. Воно означає інтелектуальний процес з обробки певного інформаційного блоку – норми права, а також формування у самого суб'єкта, який тлумачить, висновків щодо змісту такого інформаційного блоку. Виходячи з правил морфології російської мови, термін “роз'яснення” означає також інтелектуальний процес з обробки певного інформаційного блоку, але вже спрямований назовні, на визначеного (чи невизначеного) адресата. Таким чином, “роз'яснення норми права” полягає в повідомленні адресатові (невизначеному чи визначеному) висновків суб'єкта тлумачення про зміст даної норми.

Розглянуто проблему визначення деякими авторами “мети тлумачення”, як “правильного застосування і здійснення договору”. Автор у своєму аналізі вказує, що подібне визначення не є однозначним. Якщо презюмувати, що “правильне застосування договору” - це застосування, яке цілком відповідає основним принципам права і самому “духу права”, то висновок А.Н. Талалаєва не зовсім відповідає реальному станові речей. Практика (як публічноправова, так і приватноправова) показує, що дійсні цілі сторін у правовідносинах далеко не завжди правомірні, вони бувають приховані за допомогою формулювань іншими - уявними цілями. На думку дисертанта, при визначенні терміна “тлумачення” не слід обмежуватися тільки його бажаним і правомірним змістом, таке визначення повинно охоплювати всю сутність правового явища, у тому числі й реально існуючі негативні явища і прояви.

Автор роботи також відзначає, що тлумачення нерозривно пов'язане з застосуванням норми права. Тлумачення — це процес з'ясування змісту норми, а також визначення наслідків, що за змістом норми повинні настати при даному станові речей. Застосування норми є діяльністю сторін по реалізації норми відповідно до результатів тлумачення. При з'ясуванні змісту норми варто встановити: а) її зміст; б) взаємозв'язок з іншими принципами і нормами; в) зв'язок норми з іншими нормативними явищами, політикою, мораллю.

У першому параграфі автор коротко зупинився на окремих видах тлумачення - логічному, історичному, телеологічному (цільовому). Автор зокрема зазначає, що при тлумаченні договору на особливу увагу заслуговують норми, що відображають компроміс, оскільки часто необхідно з'ясувати, які взаємні поступки зробили договірні сторони, і як у результаті цього була сформульована обопільна воля сторін. Тлумачення окремих статей у відриві від усього змісту договору може призвести до помилкових висновків.

Дисертант вивчив і проаналізував ряд закордонних доктрин про сутність поняття “тлумачення”: “теорію радикальної інтерпретації” (radical interpretation theory) Дональда Девідсона, роботу Ендрю Мермора з досліджуваного питання, погляди МакДугала, Лассуела і Міллера, викладені останніми в роботі “Тлумачення договорів і світовий публічний порядок”, А. Блекманна ("Про встановлення і тлумачення міжнародного звичаєвого права"), а також праць Лорда МакНейра, Марті Коскеньємі та інших вчених.

Другий параграф - “Доктрини тлумачення норм міжнародного права” - присвячений безпосередньо теоріям про правила і шляхи тлумачення. У своєму дослідженні автор виходив з того, що існуючі на сьогоднішній день теорії про тлумачення норм міжнародного договору дуже різноманітні. Розбіжності між теоріями проводяться за різноманітними ознаками: за методами і способами тлумачення, суб'єктами тлумачення, об'єктами тлумачення, суб'єктивного відношення до тексту того, хто тлумачить і т.д. Якщо більш ранні теорії (50-х – 70-х років) групували в кілька напрямків відповідно до їхнього ставлення до природи і цілей процесу тлумачення міжнародних договорів, то сучасні теорії тлумачення стають усе більш своєрідними і важко піддаються будь-якій класифікації. У післявоєнний період найбільш розповсюдженими напрямками у вивченні тлумачення стали так звані “суб'єктивістські”, “текстуалістські” і “функціоналістські” школи.

Дисертант пропонує в роботі коротку характеристику цих основних напрямків. Представники напрямку “суб'єктивізму” вважають, що метою тлумачення є з'ясування намірів сторін при укладенні договору. Головною категорією, якою оперують суб'єктивісти, є категорія “наміру” (intention). Прихильники суб'єктивізму відзначають головну роль таких матеріалів у порівнянні з договірним текстом при тлумаченні міжнародного договору. На думку дисертанта, “суб'єктивізм” надає перебільшеного значення документам, що називаються саме допоміжними, ігноруючи при цьому значимість норм, викладених в основних документах.

Представники так званого напрямку “текстуалізму” головну мету тлумачення вбачають у з'ясуванні змісту, закладеного безпосередньо в тексті договору. Зазначений зміст тексту розцінюється як “зафіксовані наміри”. Юридичне значення має лише прийнятий текст норми. Автор цього дослідження зазначає, що текст не може бути визнано єдиним об'єктом тлумачення вже в силу того, що існують норми, зміст яких не охоплюється офіційним текстом — звичаєві норми, положення усних угод. Позитивний момент цієї теорії полягає лише в тім, що підкреслюється основне положення тексту серед інших засобів тлумачення.

Третя школа - "телеологічна" або “школа намірів”. В літературі вона називається також “функціоналістською школою”. Її прихильники виходять з того, що норма служить певним цілям, виконує певні функції і, тому, повинна тлумачитися таким чином, щоб забезпечити досягнення цілей і реалізацію цих функцій. Дисертант прийшов до висновку, що дотепер серед учених немає єдиної точки зору з приводу включення мети в зміст права. Було б неправильно заперечувати зв'язок правової природи мети і засобів її досягнення. Мета у нормі права і об'єктивна, і суб'єктивна. Об'єктивна її сторона виражається в детермінованості її виникнення і спрямованості об'єктивними економічними і політичними умовами. Суб'єктивна сторона мети в правовій нормі виражає той факт, що вона не з'являється мимовільно, стихійно, а є результатом відповідної розумової діяльності. Мета являє собою бажаний стан у майбутньому, ідеальний образ очікуваного результату.

У роботі автор зупиняється також на характеристиці особливих видів тлумачення: еволюційного тлумачення, відповідно до якого зміст тексту повинен тлумачитися з урахуванням нових умов; цільового тлумачення. Автор вважає, що позитивне значення телеологічної (цільової) школи полягає в тому, що вона підкреслює значення цілей. Негативне — відрив норми від волі суб'єктів, без якої вона не в змозі досягти своєї мети. Норма — це завжди юридично закріплена воля суб'єктів.

Дисертантом було вивчено і проаналізовано специфічні зарубіжні теорії, автори яких не відносять себе до великих шкіл, але які, на думку дисертанта, укладаються в одну з трьох вищевказаних концепцій, наприклад, “теорія придатності” Рональда Дворкіна. Рональд Дворкін визначив два різних на його погляд поняття – “конструктивна інтерпретація” (constructive interpretation) і “контроверсіальна інтерпретація” (controversal interpretation). У полеміку з автором цієї теорії вступив англійський дослідник Н. Сіммондс. Дисертант вивчив його заперечення, що зводяться в кінцевому рахунку до наступного:

а) критерій придатності не може застосовуватися в якості визначального для практики тлумачення, оскільки він позбавлений об'єктивності і не може чітко відокремити інтерпретацію від творчості (у тексті - “invention”).

б) неможливо визначити показники придатності для кожного окремого випадку при колосальному обсязі сучасної практики тлумачення.

в) питання полягає в тому, чому судове рішення є передусім актом тлумачення, а не актом правотворчості.

Одна із сучасних доктрин відстоює ту точку зору, що основним методом юриспруденції є семантика і притримується тієї думки, що найбільш принципова складова в процесі створення “концепції права” - семантичний аналіз терміна “право” і інших найважливіших термінів правової науки.

Ще одна цікава теорія тлумачення – теорія “співтовариства, яке тлумачить” (interpretative community). Вона зводиться до наступного: “співтовариству, що тлумачить” повинні бути властиві деякі однакові риси:

а) консенсус походження – тобто учасники “співтовариства” повинні користуватися однією мовою і вести один спосіб життя;

б) учасники приходять до згоди щодо меж практики, що є спільною для учасників;

в) повне визнання учасниками “істинності” того, що практика припускає вважати правильним.

У також параграфі викладено і проаналізовано позиції українських і російських учених: С.С. Алєксєєва, І.І. Лукашука, О.І. Лукашук, В.І. Євинтова та інших.

У третьому параграфі - “Принципи тлумачення міжнародних договорів” -вивчається термін “принципи тлумачення”, а також зміст і значення зазначених принципів. Автор дисертації розділив принципи тлумачення на два види: загальноправові і міжнародноправові. Основні загальправові принципи беруть початок ще з римського приватного права. З погляду дисертанта, загальні принципи права, створені в Стародавньому Римі, застосовувані до будь-яких правовідносин через їх високий рівень абстрагованості, їхнього універсального характеру і виняткової відточеності формулювань. Римське право є неперевершеною класикою правової думки і, тому, може застосовуватись до міжнародного публічного права в тому числі. Зазначене автор продемонстрував у другому параграфі на прикладах із практики.

Автор підкреслив, що принцип права – це правило “як повинно бути”, а не “як є”. Іншими словами, якщо реально існуюче законодавство заперечує сутність якого-небудь принципа права, то це не означає неправильність принципу, а означає лише невідповідність норми права цьому принципу. Дисертант також відзначає, що існують випадки, коли необґрунтований примат одного принципу заподіює шкоди іншому принципові.

Другий розділ дисертації - “Нормативне закріплення правил тлумачення в міжнародному праві” - складається з двох параграфів.

Перший параграф “Віденські конвенції про право міжнародних договорів 1969 і 1986 р.р.” присвячений правилам тлумачення міжнародних договорів, закріпленим у Віденських конвенціях. При підготовці текстів Конвенцій їх автори сприйняли “текстуалістську” концепцію, відповідно до якої справжні наміри сторін виражаються насамперед у тексті міжнародного договору і їх виявлення — головне завдання тлумачення. Аналіз зазначеного пункту дозволив автору зробити висновок про ті основні принципи тлумачення, які вважалися необхідними (чи прийнятними) авторам Конвенції: 1) сумлінність тлумачення; 2) прийняття термінів у їхньому звичайному значенні 3) врахування контексту, об'єкта і цілей договору. Дисертант зупинився досить докладно на цих принципах. Ним було зроблено висновок про те, що “сумлінність тлумачення” — це чесність у відносинах з контрагентом, прагнення установити справжній зміст міжнародного договору, закріплений у його тексті. Останнє прямо випливає з принципу расtа sunt servanda, тому що сумлінне виконання міжнародного договору можливе тільки у випадку, якщо воно здійснюється відповідно до його справжнього змісту. У поняття “сумлінності” у даному випадку варто включати також визнання сторонами “принципу взаємовигідності договірної норми”. Якщо внаслідок тлумачення однією стороною норми договору інша сторона (сторони) виявляються в явно невигідному для них положенні (якщо тільки таке положення не погоджено сторонами в ході переговорів), таке тлумачення не можна вважати сумлінним.

Дисертант відзначає, що стаття 31 Конвенції, будучи створеної для вирішення проблем тлумачення, містить в собі масу таких проблем. Наприклад, вираз “звичайне значення терміна” потребує більш докладного розкриття його змісту й відповідного нормативного закріплення. Воно є дуже суб'єктивним і розмитим. На думку дисертанта, його варто було б викласти так само чітко, як це було зроблено, наприклад, з терміном “контекст”.

Характерно те, що відповідно до Конвенції в поняття контексту входять взаємно узгоджені тексти - усі частини договору, тобто преамбула, тіло договору, а також додатки, якщо вони є. Що стосується інших документів, пов'язаних з договором, у тому числі односторонні документи, що відносяться до договору, чи укладені в зв'язку з ним, то вони можуть вважатися такими, що входять в контекст договору, якщо їх зв'язок з ним було визнано іншими його учасниками. Рішення залежить від наміру сторін і конкретних обставин.

В другому параграфі - “Норми міжнародних договорів про тлумачення” - дисертант реалізував наступну мету: відповісти на запитання про те, які саме норми щодо тлумачення виявилися найбільш затребуваними практикою і чому. У цьому параграфі досліджуються зазначені вище норми, що містяться в сучасному договірному праві. Автором було вивчено велику кількість різноманітних договорів – двосторонніх і багатосторонніх, політичних і економічних. У результаті було виділено групи норм, що зустрічаються в договірному масиві найбільш часто.

Першу групу норм умовно названо “застереження про тлумачення”. Типове “застереження про тлумачення” передбачає певний порядок дій сторін у випадку виникнення в їхніх відносинах розбіжностей у тлумаченні норм договору, учасниками якого вони є. “Застереження про тлумачення” поділяються на окремі підвиди: а) за суб'єктним критерієм б) за рівнем деталізації механізму.

Крім того, у договорах зустрічаються такі норми про тлумачення, як “визначення термінів”, “правило примата тексту на певній мові” і “правила тлумачення”. Інші типи норм, що не ввійшли в ці чотири групи, зустрічаються лише в одиничних випадках і є скоріше виключенням, ніж правилом.

Теоретичні формули “застереження про тлумачення” виглядають у такий спосіб:

- норма-правило про механізм дій сторін; - норма-правило про уповноважені органи; - “змішана” норма-правило; - норма-принцип про дії сторін; - норма-принцип про уповноважені органи;

Специфіка норм – “визначень термінів” полягає в тому, що в переважній більшості випадків вони дають визначення термінів-іменників, тоді як величезне логічне навантаження в тексті договору несуть дієслова й прикметники. Несумлінний учасник договору, зацікавлений у невиконанні договору, завжди знайде необхідний матеріал для реалізації своїх намірів.

Шляхом нормативного закріплення визначень деяких термінів можна істотно знизити імовірність розбіжностей щодо тлумачення договорів, але не можна цілком вирішити проблему – занадто великою і непередбачуваною є кількість неоднозначних формулювань у договорі.

У випадках підписання обопільної умови, як правило, формулюється “нейтральний текст” третьою мовою, що є зручним для обох сторін На користь англійського тексту зазвичай говорить найбільш високий рівень поширеності його у світовій практиці міжнародного спілкування, а також добре розроблена і стабільна юридична мова. Російська мова в якості третьої робочої мови застосовується традиційно в спілкуванні держав СНД і ряду країн колишнього соціалістичного табору. Застосування на засадах обопільності застереження про примат тексту третьою мовою дозволяє не тільки поставити обидві сторони у рівні умови у випадку виникнення розбіжностей, але й забезпечує захист сторін від “політичної непорядності” контрагента.

Правила тлумачення поділяються на правила “як слід” і правила “як не слід”. Якщо перші спрямовані на опис бажаного правильного тлумачення, то другі є найбільш розповсюдженим у текстах договорів явищем - “обмежувальним застереженням”. “Обмежувальне застереження” є нормою превентивного характеру, передбаченою для запобігання такого явища як конкуренція норм. Норми про правила тлумачення бувають як імперативними, так і диспозитивними. “Обмежувальні застереження” є безумовно імперативними нормами, правила тлумачення за типом “як слід” у переважній більшості випадків є диспозитивними і носять рекомендаційний характер.

Третій розділ дисертації - “Тлумачення як елемент реалізації норм міжнародних договорів” - складається з трьох параграфів.

Перший параграф - “Практика тлумачення норм міжнародних договорів міжнародними судовими органами” - було написано на підставі робочих матеріалів Європейського Суду з прав людини. Автор відзначає, що для повного осмислення можливостей судової процедури служити ефективним засобом вирішення міжнародних суперечок необхідно враховувати органічно притаманні їй обмеження. Міжнародні судові установи не мають повноважень, що дозволяли б їм за власною ініціативою приймати до розгляду міжнародні спори. До числа підсудних їм, як правило, належать лише спори юридичного характеру. У більшості випадків судовій процедурі надаєтся додатковий характер: вона застосовується тоді, коли не вдається досягти врегулювання іншими мирними засобами. Лише в Західній Європі, завдяки прихильності країн регіону принципам верховенства права, схожості моделей їхнього розвитку й інтеграційних процесів, що розгорнулися між ними, міжнародні судові установи перетворилися на неодмінний атрибут повсякденного життя, дієвий інструмент зміцнення юридичних основ економічного і соціального життя.

Проаналізувавши судові рішення, у першу чергу їх мотивувальні і резолютивні частини, автор сформулював зроблено було певні висновки про структуру і механізм діяльності Суду з тлумачення, і, в остаточному підсумку, установлено, що судове тлумачення – найбільш складний і найбільш професійний акт тлумачення в порівнянні з аналогічною діяльністю інших суб'єктів.

Винесене судом рішення зазвичай являє собою результат складного процесу тлумачення, що складається з ряду окремих актів тлумачення. Перш ніж Судом буде зроблено остаточний висновок у справі, мають місце наступні його дії:

а) тлумачення Судом відповідних норм Конвенції про захист прав людини й основних свобод;

б) тлумачення Судом норм національного законодавства, яким керувалися органи держави-відповідача;

в) аналіз пояснень держави-відповідача, що фактично являють собою тлумачення Відповідачем згаданих вище норм Конвенції і національного законодавства (іншими словами має місце “тлумачення тлумачення”);

г) аналіз заяви, що представляє собою бачення питання Заявником, тобто тлумачення Заявником норм Конвенції і законодавства (також проводиться “тлумачення тлумачення”);

д) аналіз фактичних обставин справи та дій Сторін;

е) підсумок усіх зазначених висновків і результатів тлумачення Суду повинен звести воєдино і знову витлумачити для одержання кінцевого результату.

На думку дисертанта, застосовуваний у даному випадку метод тлумачення є комплексним за цілим рядом ознак. По-перше, тлумачення здійснюється в кілька окремих етапів. По-друге, тлумаченню підлягає абсолютно різна за своєю природою інформація, а саме: власне правові норми, тлумачення правових норм третіми особами, а також фактичні обставини справи. По-третє, суб'єктів тлумачення також є кілька: Суд, Заявник і Відповідач. По-четверте, застосовується одночасно кілька методів тлумачення: історичний, порівняльний, спеціально-юридичний і інші.

Автор дисертації також установив, що іноді зроблений Судом висновок у певній справі є дуже суб'єктивним. Наприклад, оцінка того, які дії посадових осіб є катуванням, а які – тільки “нелюдським поводженням” цілком покладається на особисте ставлення суддів до досліджуваного питання. Тлумачення Судом того, що по певній справі є “достатнім доказом” а що таким доказом не є – також суб'єктивне питання. З цієї причини тлумачення Судом подібних фактів і обставин видається автору не стільки результатом власне правового аналізу, скільки застосуванням інших властивих досвідченим юристам засобів, таких як професійна інтуіція, загальні правила застосування аналогій у праві, а також здоровий глузд.

На прикладі однієї із судових справ автор продемонстрував, що рішення Суду іноді ґрунтувалося не тільки на юридичному аналізі обставин справи, але і на його політичному забарвленні, на політичній ситуації.

Другий параграф третього Розділу присвячений “Тлумаченню міжнародних договорів у резолюціях міжнародних організацій” і написаний на основі матеріалів Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН. При виборі категорії норм для аналізу дисертант керувався тим, що, характерною рисою сучасного міжнародного права є неухильне зростання ролі міжнародних органів і організацій як суб'єктів тлумачення. Відіграючи важливу роль у міжнародному спілкуванні і, відповідно, у здійсненні норм міжнародного права, вони беруть участь в їхньому тлумаченні. Найчастіше важко провести межу між практичним тлумаченням міжнародного органа і його правотворчістю. Резолюція є однією з найбільш активно використовуваних форм роботи в практиці міжнародних міжурядових організацій. Дослідження резолюції як джерела діяльності по тлумаченню побудовано було на вивченні матеріалів Генеральної Асамблеї ООН і Ради Безпеки ООН. Резолюції Генеральної Асамблеї являють собою наочні приклади того, що вважається самим духом, основою міжнародного права і як воно розуміється більшістю держав. За своїм впливом на міжнародні відносини резолюції поступаються лише міжнародним договорам. У порівнянні з договорами вони мають деякі переваги, але і певні недоліки. Позитивною їх характеристикою є те, що вони найчастіше охоплюють питання, не порушені договірним регулюванням. Резолюції організацій більш оперативні, гнучкі, ніж договори, що має істотне значення для своєчасності, а, отже, і ефективності тлумачення.

Приклади, тлумачення міжнародних договорів і інших міжнародноправових актів, що містяться в резолюціях, побудовані, як правило, за однією схемою, що відповідає структурі резолюції. Зазвичай Преамбула резолюції містить посилання на норму правового акту, а текст резолюції і є, на думку дисертанта, безпосередньо “текстом тлумачення”. Текст резолюції цілком побудований на баченні і розумінні органом, який її приймає, розглянутої проблеми. Не випадково одним із значень терміна “resolution” є “аналіз, розкладання на складові частини” - тобто саме той процес, що лежить в основі тлумачення. Вивчивши величезну кількість резолюцій зазначених вище органів, ми зробили розгалужену класифікацію текстів тлумачення за різними критеріями, що дозволяє докладно охарактеризувати діяльність міжнародних органів з тлумачення.

Прийнявши за основу критерій результату тлумачення, ми поділили норми резолюцій, в яких міститься тлумачення, на чотири групи: норма-відсилка, норма-оцінка, норма-припис, норма-розпорядження, самостійний нормативний акт. Відповідно до зазначеної класифікації в параграфі розглянуто було приклади діяльності міжнародних органів з тлумачення.

Норма-відсилка (чи “бланкетна норма”) передбачає наявність у своїй диспозиції посилання на інший правовий акт (чи акти), що підлягає застосуванню в зв'язку з виконанням договору, який тлумачиться. Систематизація резолюцій, що містять норми-відсилання, показує, що при цьому можливі два основних варіанти таких відсилань:

- відсилання до іншої норми, тобто до договору;

- відсилання до порядку, тобто до процедури, що підлягає застосуванню для належного виконання договору, який тлумачиться в резолюції.

За критерієм застосовуваності вказівок резолюції, що є результатом тлумачення договору, їх можна поділити на прикладні і декларативні. Прикладне тлумачення міжнародної норми може бути привнесене у нормативний акт, що має обов'язкову юридичну силу і повинен застосовуватися безпосередньо як норма прямої дії завдяки своєму абсолютно чіткому і конкретному змістові.

За формою звертання до адресата і ступеня категоричності такого звертання такі норми поділяються на норми-прохання, норми-заклики, норми-рекомендації і норми-вимоги. Окремого юридичного навантаження ці підвиди не несуть, однак тлумачення норми набуває визначеного політичного відтінку і несе на собі відбиток ставлення міжнародної організації до питання, що викладається.

Третій параграф третього Розділу присвячений “Тлумаченню норм міжнародних договорів у загальнополітичних заявах держав”. Дисертант виходив з того, що загальнополітична заява — це заява держави або групи держав (у цьому випадку воно називається “спільною заявою”), що виражає загальну позицію суб'єктів у ствленні чи договору події міжнародного життя. При цьому держава, що робить заяву, не має, як правило, наміру викликати цим юридичні наслідки. Під час підписання чи остаточного прийняття договору держави шляхом заяв нерідко дають загальну оцінку договору, пропонують поліпшення, яке варто було б внести в договір, і т.д. Іноді держави, роз'ясняючи свою позицію, зайняту під час переговорів про договір, закликають інші держави взяти участь у ньому. Такого роду заяви можуть враховуватися при з'ясуванні розуміння даним суб'єктом об'єкта і цілей, а також конкретних положень договору. У будь-якому випадку заява є дуже специфічним за своєю природою документом: вираженої в заяві позиції не достатньо для прийняття на себе чітко сформульованих юридичних зобов'язань, але і проігнорувати її держава не вважає можливим. Як документ, що містить оцінку і характеристику різних міжнародних договорів, загальнополітична заява є цікавим джерелом практики тлумачення договорів державами.

Автором було проаналізовано тексти декількох десятків спільних і самостійних заяв держав, що дозволило автору зробити ряд висновків про практичну діяльність держав як суб'єктів тлумачення міжнародних договорів. Основною характеристикою тлумачення договорів у спільних заявах держав є, по-перше, застосування суб'єктами тлумачення методу політичного тлумачення, а по-друге, виразний телеологічний характер тлумачення. З'ясування і роз'яснення цілей договору, що тлумачиться в заяві, є головною характеристикою заяв як джерел діяльності з тлумачення.

Основною характеристикою тлумачення договорів у спільних заявах держав є, по-перше, застосування суб'єктами тлумачення методу політичного тлумачення, а по-друге, виразний теологічний характер тлумачення. З'ясування і роз'яснення цілей договору, що тлумачиться в заяві, є головною характеристикою заяв як джерел такої діяльності. Політичне тлумачення — це з'ясування змісту норми з урахуванням політичних умов, що існують під час її здійснення, а також політики учасників. Поданий у роботі аналіз різних заяв побудований у порядку зростання реальної значимості тлумачення для практичних правовідносин. Заяви містять наступні види тлумачення договорів

а) тлумачення договорів на рівні “загального зауваження з приводу...”. За своїм характером таке тлумачення є “тлумаченням-оцінкою” двох актів міжнародного права, у яких учасники знайшли загальні риси і вважали за потрібне підкреслити цей факт окремою загальнополітичною заявою. Практичне значення такого роду тлумачення є невеликим, тому що воно не породжує ніяких юридичних наслідків, однак при певних обставинах таке тлумачення може стати базою для подальшого поглибленого тлумачення згаданих у ньому договорів.

б) Комплекс декларативних заяв про прагнення зробити ряд конкретних заходів у зв'язку з підписання договору - “тлумачення-декларація”. Воно носить комплексний характер, тому що містить у своєму тексті підтвердження узятих на себе раніше зобов'язань за договором, виклад намірів по виконанню такого договору, що, безперечно, вимагає попереднього цільового тлумачення такого договору. Таке тлумачення усе ще є невеликим за своїм значенням з юридичної точки зору, але вже є дуже істотним з погляду політичної позиції держав.

в) “Тлумачення-оцінка”, що є оцінкою самої тлумачуваної угоди з погляду її цілей і значення для відносин країн. Текст угоди при цьому не цитується, оскільки оцінюється документ у цілому і сам факт його своєчасного висновку. Тлумачення договору при цьому полягає в застосуванні його норм і принципів до ситуації на політичній арені