Загальна характеристика роботи
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
БОРОДІНА ГАЛИНА ГРИГОРІВНА
УДК 02(477.7)"18/19"
Мережа бібліотек Півдня України :
формування та тенденції розвитку
(ХІХ – початок ХХ ст.)
07.00.08 – книгознавство,
бібліотекознавство, бібліографознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і мистецтв України, м. Київ.
Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент
Одинока Лініна Павлівна,
Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства.
Державний комітет архівів України, завідувач сектору науково-технічної інформації.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Слободяник Михайло Семенович,
Державна Академія керівних кадрів культури і мистецтв , професор кафедри інформаційних систем і технологій;
кандидат історичних наук
Симоненко Ігор Михайлович,
Центр пам'яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, науковий співробітник
Провідна установа: Національна бібліотека України імені
В. І. Вернадського НАН України, Інститут рукопису.
Захист відбудеться 23.05.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.807.01 при Київському національному університеті культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36)
Автореферат розісланий 23.04.2003 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н. В. Коваленко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток історичної науки в Україні дозволяє переосмислити вітчизняну історію. Активний інтерес до минулого окремих регіонів країни зумовив появу нового напряму історичної науки – регіоналістики. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває вивчення культурних надбань регіонів, роботи культурно-освітніх осередків та діячів української культури, громадських і просвітницьких рухів, що сприяли українському соціокультурному розвитку.
Осмислення та об’єктивне відтворення регіональної історії бібліотечної справи як складової вітчизняної історії культури, виявлення її особливостей, зумовлених своєрідністю історичного шляху, вимагає вивчення на новій джерельній базі історії як окремих бібліотек, так і бібліотечної системи в цілому. Таке дослідження потребує використання сучасних методів і нових підходів до оцінки історичних фактів. Зокрема, специфіка розвитку бібліотечної справи Півдня України потребує дослідження з позиції сучасного історичного знання, оскільки вона характеризується особливою багатоманітністю, що досі знаходилася поза увагою дослідників. Виникає потреба в історико-бібліотекознавчих дослідженнях основних напрямів та аспектів формування мережі бібліотек Півдня України протягом ХІХ – початку ХХ ст., що є складовою історії бібліотечної справи певної територіальної одиниці та України в цілому.
Історичне дослідження тенденцій регіонального розвитку бібліотек Півдня України сприятиме вивченню самобутності історико-бібліотечного процесу, аналізу формування бібліотечної системи України.
Регіональний розгляд історії бібліотечної справи України дозволить виявити тенденції її розвитку з їх специфічними, властивими певній місцевості, ознаками, дасть можливість підсумувати досвід, збагативши регіональну історіографію, а також прогнозувати розвиток бібліотечної справи в досліджуваному регіоні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено у відповідності до загальної концепції наукової діяльності Київського національного університету культури і мистецтв, основних напрямів наукових розробок кафедри і є складовою її комплексної наукової теми “Бібліотечна україністика”. Крім того, дослідження передбачене планом наукової роботи Національної парламентської бібліотеки України, згідно з яким створюється історія вітчизняних бібліотек.
Об’єкт дослідження — мережа бібліотек Півдня України ХІХ — початку ХХ ст.
Предмет — виявлення особливостей формування та тенденцій розвитку мережі бібліотек Півдня України ХІХ – початку ХХ ст.
Хронологічні межі дослідження охоплюють усе ХІХ ст., коли в ході заселення та освоєння Півдня України розпочалися формування та розвиток бібліотечної мережі регіону, та початок ХХ ст. (до 1917 р.), після якого новий соціально-політичний устрій Півдня України обумовив кардинальні зміни у структурі мережі бібліотек. Вивчення цього періоду дозволяє простежити становлення та розвиток мережі бібліотек Півдня України, виявити їх тенденції, як загальні, так і специфічні.
Територіальні межі дослідження охоплюють причорноморський регіон Півдня України, а саме степову зону: Миколаївську, Одеську та Херсонську області, що протягом досліджуваного періоду входили до складу Херсонської, Новоросійської, Таврійської та Південної частини Бессарабської губернії. Вони мали спільну історію заселення та освоєння, а також схожі рівень і характер соціально-економічного та політичного розвитку, що і визначало загальні тенденції розвитку культурно-освітнього. Бібліотеки Криму, згідно з традиціями історичної науки, не охоплені дослідженням з огляду на його географічні та регіональні особливості, що вплинули на історичне, етнографічне, культурне становлення.
Мета роботи полягає у виявленні основних напрямів розвитку мережі бібліотек Півдня України ХІХ – початку ХХ ст. в контексті регіональних досліджень, а також в теоретичному обґрунтуванні тенденцій та специфіки їх діяльності.
Завдання визначено відповідно до поставленої мети:
· проаналізувати стан та ступінь дослідженості обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;
· простежити процес формування бібліотечної мережі регіону в межах суспільно-політичного та історико-культурного розвитку краю ХІХ – початку ХХ ст.;
· визначити основні види бібліотек на території Півдня України протягом ХІХ – початку ХХ ст.;
· здійснити аналіз формування книжкових фондів в бібліотеках Півдня України;
· проаналізувати культурно-освітню та суспільну роль мережі книгозбірень;
· виявити основні тенденції розвитку бібліотечної мережі регіонів у досліджуваний період;
· сформулювати пропозиції щодо подальшого розвитку наукових досліджень бібліотечної мережі Півдня України в контексті регіональних історико-культурологічних досліджень.
Методи дослідження. У дисертації застосовано сукупність методів історичного дослідження: історико-порівняльний, хронологічний, конкретно-історичний, історіографічний і джерелознавчий аналіз документів; аналітико-синтетичний метод обробки документів; типологічний метод і метод системного аналізу.
Джерельна база дослідження включає архівні, бібліографічні та літературні джерела, а також протоколи нарад, довідки, статистичні дані звітів бібліотек та міської влади, нариси безпосередніх учасників бібліотечного руху Півдня України: М. Беккера, В. Загоруйка, М. Попруженка, В. Яковлєва та ін.
У процесі роботи над дисертацією до наукового обігу залучені архівні документи Державного архіву Миколаївської області (ф. 142 — Миколаївська громадська бібліотека, зокрема "Протоколи засідань дирекції бібліотеки за 1893–1895 рр.", "Проект статуту бібліотеки і листування про його зміни"; ф. 207 — Миколаївський особливий комітет піклування про народну тверезість; ф. 208 — Миколаївський комітет народних читань; ф. 216 — Миколаївська міська управа (Звіт дирекції Миколаївської громадської бібліотеки за 1900 р.); ф. 229 — Канцелярія Миколаївського градоначальника читань; ф. 297 — Миколаївський суднобудівний завод "Наваль"; ф. 300 – Миколаївський суднобудівний завод "Рассуд"), Державного архіву Автономної Республіки Крим (ф. 26 — Канцелярія Таврійського Губернатора), Державного архіву Одеської області (ф. 1 — Управління Новоросійського генерал-губернатора; ф. 2 — Канцелярія Одеського градоначальника, ф. 4 — Одеська міська дума; ф. 5 — Управління Тимчасового генерал-губернатора; ф. 16 — Одеська міська управа; ф. 42 — Канцелярія опікунства Одеського навчального округу; ф. 44 — Рішельєвський ліцей; ф. 45 — Новоросійський університет (зокрема, оп. 4, спр. 2840 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1911–1912 рр."; спр. 2845 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1914 р."; спр. 2846 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1915 р."); ф. 62 — Одеські вищі жіночі медичні курси; ф. 91 — Одеська повітова земська управа. Шкільний відділ; ф. 159 — Попруженко М. Г.; ф. 273 — Звіт про діяльність Слов'янського Благодійного товариства; ф. 276 — Одеське Слов'янське Благодійне товариство ім. Кирила і Мефодія (1873–1919), ф. 307 — Управління Одеського поштово-телеграфного округу: оп. 7, спр. 51 — Статут "Бібліотеки поштової контори"); Державного архіву Херсонської області (ф. — Кредитні товариства Херсонського повіту; ф. 143 — Херсонський повітовий відділ народної освіти); Державного Історичного архіву м. Києва (ф. 442); НБУВ, Інститут рукопису — ф. 42 — Полонської-Василенко Н. Д., спр. 265. Загалом, для підготовки дисертації було опрацьовано 76 архівних документів.
У роботі використані і вперше введені в науковий обіг інформаційні матеріали різного характеру, у тому числі публікації місцевих періодичних видань (часописів, газет державного значення і таких, що належали громадським організаціям, товариствам, окремим меценатам).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше введено в науковий обіг численні архівні джерела, що сприятимуть подальшому дослідженню науковцями Півдня України. На основі залучених архівних джерел здійснено спробу виявити основні тенденції та напрями розвитку бібліотечної справи Півдня України в територіально-адміністративних межах сучасних Миколаївської, Одеської та Херсонської областей протягом ХІХ – початку ХХ ст. Встановлено, що було сформовано мережу бібліотек таких типів: публічні (міські, губернські, громадські, народні), спеціальні (навчальних закладів — вищих, середніх і галузевих), громадських організацій, а також власні книжкові зібрання. Показано активність процесу формування мережі публічних бібліотек на Півдні України. Документально доведено, що відкриття публічних бібліотек на Півдні України значною мірою впливало на формування мережі бібліотек у Російській імперії. Виявлено, що саме в цьому регіоні відбувалося формування мережі бібліотек вищих навчальних закладів, а також бібліотек громадських організацій. У дослідженні вперше охарактеризовано внесок українських вчених, громадських і політичних діячів (М. Аркаса, Г. Ге, С. Русової, М. Пирогова, С. Сільванського, А. Скальковського), бібліотекознавців (М. Беккера, М. Попруженка, В. Шенфінкель), а також книговидавців (М. Клочкова, К. Тотті, В. Картамишева) у розвиток бібліотечної мережі регіону.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані у подальшому вивченні мережі бібліотек Півдня України, а документальні матеріали — у вивченні навчальних курсів: “Історія бібліотечної справи”, “Бібліотекознавство”, “Книгознавство”, “Бібліотечне краєзнавство”. Методика дослідження мережі бібліотек Півдня України може застосовуватись у бібліотечних системах інших регіонів, у викладанні навчальних дисциплін факультету документознавства та бібліотечно-інформаційних систем Миколаївського філіалу КНУКіМ. Залучення одержаних даних до наукового обігу сприятиме подальшому вивченню історії української культури, складовою якої є й історія бібліотечної справи.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри бібліотекознавства Київського національного університету культури і мистецтв (1995–2002 рр.), оголошувалися на щорічних звітних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів КНУКіМ, на науково-практичних конференціях та семінарах: “Розвиток іноетнічних культур в контексті української культури Півдня України” (Миколаїв, 1996 р.), “Бібліотечне краєзнавство у відновленні історичної пам’яті народу України” (Київ, 26–27 травня 1997 р.), “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань” (Київ, 28–29 жовтня 1997 р.), “Бібліотека. Інформація. Суспільство” (Київ, 20–22 жовтня 1998 р.), “Професійний бібліотечний рух: назустріч змінам бібліотечно-інформаційного середовища” (Київ, 22–23 березня 2001 р.), “Архіви — складова інформаційних ресурсів суспільства” (Київ, 17–18 жовтня 2001 р.), а також на Міжнародній науково-практичній конференції “Степан Сірополко — визначний український вчений, громадський, політичний і культурно-освітній діяч (1872–1959)” (Київ, 24–25 вересня 2002 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження були відображені в 11 публікаціях, з яких 10 — одноосібних, у фахових журналах — 5, збірниках наукових праць — 4 та матеріалах наукових конференцій — 2.
Структура дисертації обумовлена її метою, завданнями та логікою дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (455 найменувань) та додатків.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі дослідження, сформульовано мету та завдання, охарактеризовано теоретико-методологічні засади, методи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, вказано форми апробації результатів.
У першому розділі дисертації — “Історіографія та джерельна база дослідження формування мережі бібліотек Півдня України ХІХ — початку ХХ ст.” — визначається рівень історіографічної розробки теми, окреслюється виявлена джерельна база дисертаційного дослідження.
Історіографію даної проблеми можна поділити на кілька груп: за часом появи джерел і за мірою висвітлення окремих регіональних проблем. Відзначається, що важлива роль належить працям, написаним безпосередньо працівниками бібліотек Півдня України, а також громадськими діячами, причетними до створення книгозбірень (М. Беккером, Г. Ге, А. Гавриїлем, М. Попруженком, А. Скальковським, В. Шенфінкель, В. Яковлєвим). Перші спроби аналізу та узагальнення фактичного матеріалу з історії бібліотек Півдня України були здійснені вже у ХІХ ст., у тому числі у виданнях другої половини ХІХ ст., присвячених ювілеям міст (Миколаєва, Одеси, Херсона) та публічних бібліотек.
Оцінюючи стан дослідження бібліотечної мережі Південної України в контексті історії України ХІХ – початку ХХ ст., слід відзначити, що найбільш репрезентативними є соціально-культурний та соціально-освітній аспекти наукових праць, використаних при дослідженні теми. У дореволюційній історіографії особливе місце посідають роботи відомих українських дослідників: Д. Багалія, М. Грушевського, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, С. Єфремова, С. Сірополка, С. Русової та ін., в яких подано аналіз як культурно-національного руху в Україні взагалі, так і окремих його складових, в тому числі й просвітництва, видавничої та бібліотечної справи.
Для різнобічного дослідження окремої теми вагомими є матеріали з’їздів працівників позашкільної освіти, бібліотекарів, а також праці книгознавців і бібліотекознавців Д. Балики, К. Дерунова, К. Рубинського, С. Сірополка та ін., в яких узагальнюється досвід організації бібліотек, відображено умови створення і діяльності деяких книгозбірень і приватних “кабінетів для читання”, склад фондів та контингент читачів. На особливу увагу заслуговують праці визначного українського бібліотекознавця С. Сірополка, який, крім теоретичних аспектів бібліотекознавства (“Короткий курс бібліотекознавства”, 1924 р., “Народні бібліотеки”, 1912 р.), оприлюднив значний обсяг фактичних матеріалів про відкриття та розвиток бібліотек: народних, громадських, шкільних тощо. Закономірності та загальні риси процесу зародження громадських бібліотек Російської імперії (в тому числі в українських містах Одесі, Харкові, Чернігові та ін.) розкрив К. Дерунов у своїй науковій роботі “Типичные черты в эволюции русской общественной библиотеки”.
Окрему групу становлять роботи українських радянських дослідників. Значним внеском у розробку досліджуваної проблеми стали наукові праці 20–30 рр. ХХ ст. Так, у роботі відомого книгознавця С. Маслова “Друкарство в Україні в кінці ХVІХVІІІ ст.” (1924 р.) розкривалася історія розвитку українського книгодрукування, зокрема на Півдні України. Історію бібліотек як складову історико-культурного процесу простежив Д. Балика у праці “Бібліотека в минулому” (1925 р.). Низку праць В. Ігнатієнка присвячено розвитку українських періодичних видань, в тому числі південного регіону. Стаття Н. Полонської-Василенко “Перша бібліотека на Південій Україні та її доля” (1930 р.) вперше наводить дані про бібліотеку князя Г. Потьомкіна.
Варто також назвати роботи І. Вугмана, Л. Когана, П. Зленка, що містять значний фактичний матеріал; певною мірою тематично близькими до досліджуваної проблеми є деякі роботи з питань освіти, книговидавничої справи та бібліографії (І. Анопова, І. Корнєйчика, І. Максіна, М. Машкової, М. Тимошика).
Цінним матеріалом для дисертаційного дослідження є фундаментальні праці з історії заселення краю, його економічного та культурного стану в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Це, зокрема, роботи А. Афанасьєва-Чужбинського, Д. Багалія, К. Дружиніної, В. Кабузан, О. Шмідта.
Історію бібліотек південного краю вивчають сучасні фахівці обласних універсальних бібліотек Миколаєва, Одеси, Херсона. Їхні роботи мають переважно краєзнавчий характер і стосуються діяльності окремих бібліотек. Зокрема це стосується праць з історії Одеської публічної бібліотеки (В. Загоруйко “Гордость города-героя”, 1955, С. Свиридова “На благо города”, 1993), Херсонської обласної бібліотеки (“Джерело знань”, 1979; 1992).
Питання національно-культурного відродження України, в тому числі її бібліотечної справи, зокрема, південного регіону, в 90-х роках ХХ ст. стали предметом обговорення на всеукраїнських та регіональних наукових конференціях. Проте доповіді і повідомлення мали здебільшого інформативний характер, тому їх можна вважати лише прелюдією до цієї важливої актуальної проблеми. Оскільки історія бібліотечної справи є складовою історії нашої держави, то вивчення даної теми спиралося і на такі фундаментальні видання, як “Історія міст і сіл Української РСР” у 26 томах, (Миколаївська область, Одеська область, Херсонська область), а також на “Енциклопедію українознавства”. Ці видання мають ґрунтовну фактологічну базу щодо розвитку мережі бібліотек України, в тому числі і досліджуваного регіону – Півдня України.
Новий етап у вивченні історико-бібліотекознавчих проблем розпочався з проголошенням державної незалежності України. Він характеризується залученням до наукового обігу широкого кола історичних джерел, доланням догматичних штампів у висвітленні історичного процесу. Важливими для розкриття проблеми дисертаційного дослідження стали загально теоретичні праці В. Сарбея, О. Коновця, М. Поповича. Окрему групу становлять праці українських бібліотекознавців та бібліографознавців, книгознавців Л. Дубровіної, Т. Ківшар, М. Слободяника, М. Кушнаренко, А. Чачко, Т. Новальської, Л. Одинокої, М. Ашаренкової, В. Бабича, Г. Ковальчук, М. Онищенка, Л. Каліберди. Науковий доробок сучасних вчених став важливим теоретичним підґрунтям для розробки обраної теми.
Наприкінці 90-х років здійснено ряд дисертаційних досліджень: А. Волинець (А. Радзівіло), Л. Бандилко, М. Зніщенко, В. Мозгової, в яких об'єктом спеціального вивчення стали проблеми становлення і розвитку бібліотек різних типів, розглядаються умови виникнення бібліотек-ліцеїв, дитячих бібліотек, приватних книгозбірень при книжкових магазинах, а також діяльність народних бібліотек, облаштованих громадськими установами і товариствами.
Організацію народних бібліотек-читалень досліджували В. Борисенко, С. Піналов. У науковому доробку російських бібліотекознавців і книгознавців (К. Абрамова, І. Бендерського, А. Ванєєва, М. Дворкіної, М. Карташова, А. Костіна) розглянуто створення публічних бібліотек у повітових містах Росії ХІХ ст., здійснено спробу типологічного аналізу структури бібліотечної мережі.
Важливою складовою історіографічної бази дисертації є роботи істориків діаспори. Одними з найпомітніших є ґрунтовні дослідження української культури, здійснені ще у 20–30 рр. ХХ ст. за редакцією Д. Антоновича, І. Крип’якевича та І. Огієнка. Вони дають цінні знання про розвиток української культури, вітчизняної освіти, книгодрукування, бібліотечної та музейної справи від найдавніших до новітніх часів. У 80-х рр. розробку загальних питань розвитку української культури продовжив М. Семчишин.
У 90-х роках в Україні перевидаються нариси української історії відомих дослідників діаспори – Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного, І. Лисяка-Рудницького.
Отже, очевидно, що в масиві наявної літератури, практично, відсутні комплексні роботи з досліджуваної теми. Однак докладні дослідження окремих аспектів культурно-національного руху, в тому числі книгознавчих, бібліотекознавчих та бібліографознавчих, заклали основу для аналізу обраного предмета.
У другому підрозділі — “Джерельна база дослідження” — зроблено огляд опрацьованих документів.
Вирішення завдань дисертаційного дослідження вимагало залучення широкого кола архівних, бібліографічних та літературних джерел. Багатий і різноманітний матеріал містять фонди Державних архівів Миколаївської (далі ДАМО), Одеської (далі ДАОО), Херсонської (далі ДАХО) областей, Автономної Республіки Крим (далі ДААРК). Серед них чимало статутів бібліотек, внутрішньої документації (протоколи засідань дирекції та загальних зборів, звіти тощо). Питання культурного піднесення краю у Російській імперії ХІХ — початку ХХ ст. знаходились під опікою численних урядових закладів, тому серед фондозасновників, що нас цікавлять, варто відзначити Канцелярію Таврійського губернатора (ДААРК, ф. 26), Канцелярію Миколаївського градоначальника (ДАМО, ф. 229), Управління Новоросійського генерал-губернатора (ДАОО, ф. 1), Канцелярію Одеського градоначальника (ДАОО, ф. 2) та ін. Більшість із цих архівних матеріалів залучено до наукового обігу вперше, що сприяло дослідженню даної теми і допомогло проаналізувати діяльність бібліотек у контексті соціально-культурних перетворень Півдня України у ХІХ — на початку ХХ ст.
Зокрема, у процесі роботи над дисертацією до наукового обігу залучені архівні документи ДАМО (ф. 142 —Миколаївська громадська бібліотека, у тому числі "Протоколи засідань дирекції бібліотеки за 1893–1895 рр.", "Проект статуту бібліотеки і листування про його зміни"; ф. 207 — Миколаївський особливий комітет піклування про народну тверезість; ф. 208 — Миколаївський комітет народних читань; ф. 216 — Миколаївська міська управа (Звіт дирекції Миколаївської громадської бібліотеки за 1900 р.); ф. 229 — Канцелярія Миколаївського градоначальника читань; ф. 297 — Миколаївський суднобудівний завод "Наваль"; ф. 300 — Миколаївський суднобудівний завод "Рассуд"); ДААРК (ф. 26 — Канцелярія Таврійського Губернатора); ДАОО (ф. 1 — Управління Новоросійського генерал-губернатора; ф. 2 — Канцелярія Одеського градоначальника, ф. 4 — Одеська міська дума; ф. 5 — Управління Тимчасового генерал-губернатора; ф. 16 — Одеська міська управа; ф. 42 — Канцелярія опікунства Одеського навчального округу; ф. 44 — Рішельєвський ліцей; ф. 45 — Новоросійський університет (зокрема, оп. 4, спр. 2840 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1911–1912 рр."; спр. 2845 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1914 р."; спр. 2846 "Звіт Одеського Бібліографічного товариства за 1915 р."); ф. 62 — Одеські вищі жіночі медичні курси; ф. 91 — Одеська повітова земська управа. Шкільний відділ; ф. 159 — Попруженко М. Г.; ф. 273 — Звіт про діяльність Слов'янського Благодійного товариства; ф. 276 — Одеське Слов'янське Благодійне товариство ім. Кирила і Мефодія (1873–1919), ф. 307 — Управління Одеського поштово-телеграфного округу, оп. 7, спр. 51 — Статут "Бібліотеки поштової контори"); ДАХО (ф. 20 — Кредитні товариства Херсонського повіту; ф. 143 — Херсонський повітовий відділ народної освіти); Державного Історичного архіву м. Києва (ф. 442); НБУВ, Інститут рукопису — ф. 42 — Полонської-Василенко Н. Д., спр. 265. Загалом, для підготовки дисертації було опрацьовано 76 архівних документів.
Серед опублікованих раніше матеріалів, використаних у нашому дослідженні, важливе місце посідають звіти та каталоги книгозбірень Одеси, Миколаєва, Херсона. Друковані каталоги бібліотек сприяли вивченню фондів книгозбірень у типо-видовому, мовному, хронологічному аспектах. Важливими для дослідження стали каталоги Херсонської громадської бібліотеки, укладені В. Шенфінкель, вони характеризуються точністю та об'єктивністю.
Значну частину історичних джерел становлять довідкові та статистико-економічні збірники документів, що присвячувалися ювілейним датам Херсона, Одеси, Миколаєва. У них зібрані матеріали з фінансово-господарської діяльності книгозбірень і т.п. Довідкові видання — "Адрес-календарь и справочная книжка г. Николаева (Херсонской губернии) на 1900 год", "Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1907 год", "Памятная книжка Херсонской губернии на 1864 год", "Памятная книжка Херсонской губернии на 1901 год", "Памятная книжка Херсонской губернии на 1911 год" — місять важливі дані про стан бібліотечного обслуговування, контингент читачів, бібліотечних працівників, вказують адресу книгозбірень.
Цінну інформацію для нашого дослідження дає особисте листування: "Переписка с дирекцией Николаевской общественной библиотеки об избрании разных лиц в члены дирекции", "Переписка с попечителями Одесского учебного округа о разрешении в 1902–1903 году чтений публичных лекций в г. Николаеве в пользу общественной библиотеки. Список лиц, изъявивших желание читать лекции" (ДАМО, ф. 229); "Письма М. Г. Попруженка графу М. М. Толстому из заграничных поездок с вопросами об Одесской библиотеке" (ДАОО, ф. 159). У цих документах порушено питання про покращання роботи книгозбірень шляхом проведення масових заходів та залучення до співпраці діячів українського культурно-національного руху.
У дисертації широко використовуються матеріали періодичної преси ХІХ — початку ХХ ст. Це загальноросійські часописи, губернські і повітові газети південного регіону України. Зміни в бібліотечній сфері знайшли своє відображення у періодичних виданнях "Херсонские губернские ведомости" (1838-1917 рр.), "Одесский вестник (1852-1868 рр.), "Одесский листок", "Новороссийский телеграф", "Юг", "Родной край" (1906-1911 рр.) та ін. Немало уваги приділено на їх сторінках проблемі доброчинності на користь книгозбірень.
Важливою складовою джерельної бази є спогади видатних українських громадських і культурних діячів, працівників бібліотек: А. Безредки, Б. Лавренєва, А. Пошви, С. Сільванського та ін. Деякі з них зберігаються у відділах рукописів державних бібліотек. Незважаючи на їх суб'єктивізм, часті фактологічні хиби, ці джерела мають значну цінність, бо містять нові відомості, дають змогу відчути дух свого часу.
У роботі використовувалися також наукові довідники, бібліографічні покажчики та статистичні матеріали.
Зважаючи на сказане, можна констатувати, що значний історіографічний доробок і джерельна база є підставою вважати дисертаційну тему документально забезпеченою. Порівняння залучених джерел та критичне ставлення до них дозволило всебічно дослідити проблему, вирішити поставлені в роботі завдання.
У третьому підрозділі — “Історичні передумови виникнення бібліотек Півдня України” — розкрито соціально-політичні, економічні та культурні процеси, що впливали на розвиток книговидавничої, бібліотечної, музейної справи на Півдні України. Приєднання Північного Причорномор’я до Російської імперії мало велике значення для економічного розвитку краю. На узбережжі почали зароджуватися нові міста: Херсон (1778), Миколаїв (1789), Одеса (1794). Головна причина створення міст — формування опорної бази Чорноморського флоту.
Строкатість етнографічного складу населення, економічні та торговельні інтереси краю позначилися на розвитку культури й освіти. Зокрема, становлення книговидавничої справи в регіоні пов’язане з відкриттям 1798 р. у м. Миколаєві друкарні при адміралтействі Чорноморського флоту.
Дослідження історії бібліотечної справи Півдня України кінця XVIII —початку ХХ ст. переконує, що на розвиток цієї сфери культури позитивно впливали демократичні настрої в суспільстві. Загалом, бібліотечна справа краю розвивалася невіддільно від економіки й культури, від загального бібліотечного руху України, підвалини якого закладені на початку ХІХ ст.
У другому розділі — “Розвиток мережі публічних бібліотек Півдня України” — досліджується організація та становлення книгозбірень цього регіону: створення “кабінетів для читання”, “бібліотек для читання”, приватних, громадських, народних, відкритих за сприяння земств та інших відомств.
У підрозділі 2.1 — “Міські публічні бібліотеки” — доведено, що на початку ХІХ ст. цей тип бібліотек творився на основі приватних публічних та міських публічних бібліотек. Основним джерелом задоволення читацького попиту були комерційні бібліотеки – “кабінети для читання”, “бібліотеки для читання”. Наголошено, що перші бібліотечні заклади такого типу виникли в Одесі. Здійснено детальний аналіз діяльності першої такої книгозбірні – “бібліотеки для читання” М. Клочкова та каталогу книгозбірні, датованого 1830 роком — “Роспись книгам, ландкартам, планам, эстампам, портретам и нотам в книжном магазине и библиотеке чтения Н. Клочкова”. “Роспись...” М. Клочкова відповідає рівню кращих книготорговельних каталогів такого зразка і містить близько 1000 бібліографічних описів та періодичних видань за два перших десятиліття ХІХ ст. з різних галузей знань.
Проаналізовано діяльність одеських комерційних бібліотек В. Картамишева, К. Тотті, В. Сотникова та їх каталоги. У цьому ж підрозділі особливу увагу приділено значному зростанню кількості приватних бібліотек Херсона та Миколаєва у другій половині ХІХ ст. Більшість із них мали багато переваг перед громадськими: належне фінансове становище, власне приміщення, добре укомплектовані фонди художньої, наукової, довідкової літератури, наявність періодики (значної кількості журналів, альманахів), сталий контингент читачів.
Таким чином, приватні бібліотеки при книжкових магазинах відігравали певну культурно-освітню роль і частково виконували функції публічної бібліотеки, певною мірою задовольняючи попит читачів.
Проаналізовано діяльність першої в Україні губернської публічної бібліотеки в Одесі, заснованої 1829 року. В дисертації зазначається, що з відкриттям Одеської публічної бібліотеки була започаткована традиція відкриття публічних бібліотек у крайових і губернських містах. Подібні заклади відкрились у Сімферополі (1839 р.), Керчі (1840 р.), Катеринославі (1842 р.).
Водночас аналіз роботи Одеської публічної бібліотеки у першій половині ХІХ ст. дає підстави констатувати, що через брак коштів, відсутність власного приміщення, непрофесіоналізм працівників та недостатність книжкового фонду її роботу не була зразковою. Лише у другій половині ХІХ ст. за ініціативи громадськості, що виражала прагнення суспільства до культурного, духовного розвитку, Одеська публічна бібліотека набула статусу справді культурно-освітнього закладу.
У підрозділі 2.2 — “Громадські публічні бібліотеки” — згідно з документальними джерелами, в описуваний період за ініціативи і підтримки громадських діячів, членів товариств та органів самоврядування в краї стали відкриватися громадські публічні бібліотеки: спочатку в Херсоні, а з часом — у Миколаєві. Фонди бібліотек комплектувалися з урахуванням самодержавного законодавства, однак у діяльності книгозбірень започатковано багато прогресивних методів: організація філій бібліотек у робітничих районах Херсона, Миколаєва, Одеси; влаштування літературних вечорів, лекцій, читань, цікавих зустрічей. Висвітлюється діяльність громадських публічних бібліотек Одеси, Херсона, Миколаєва із складання і видання каталогів своїх фондів. Виявлено особливості фонду залежно від регіону, складу читачів, рівня освіти, наявності навчальних закладів.
У дисертації акцентовано увагу на тому, що громадські бібліотеки краю значну увагу приділяли краєзнавчій літературі, що підвищувало їх авторитет як просвітницьких закладів.
У підрозділі 2.3 — “Організація народних бібліотек” — докладно розглянуто діяльність земств, зокрема їх участь в організації бібліотек-читалень, народних бібліотек.
Народні бібліотеки діяли згідно з “Правилами про народні бібліотеки” від 15 травня 1890 р. і комплектувалися за каталогами Міністерства народної освіти, в яких бракувало української літератури. Звіти народних бібліотек свідчать, що лише після 1905 р. у їх фондах знаходилась незначна кількість літератури українською мовою, що користувалась попитом. У дослідженні підкреслено, що народні бібліотеки, відкриті земствами, незважаючи на бідні фонди, брак коштів, постійні утиски з боку уряду, відіграли значну роль у поширенні знань серед селян і робітників.
У висновках до другого розділу наголошується, що робота публічних комерційних бібліотек сприяла залученню читачів різних верств населення до книги та читання, підвищувала рівень освіти населення.
Третій розділ роботи — “Формування мережі спеціальних бібліотек” — складається з підрозділів, у яких послідовно розглянуто особливості поширення у ХІХ ст. бібліотек при навчальних закладах та професійних установах.
Перші навчальні бібліотеки створені у Миколаєві – бібліотека при Штурманському училищі, при Гідрографічному депо. На той час вони були найбільшими зібраннями літератури з морської справи не лише в Україні, а і в Російській імперії. У фондах цих бібліотек переважала література навчального характеру: лоції, атласи, книги з математики, креслення. Здебільшого це були видання Миколаївської друкарні, що почала діяти 1798 року.
У першій половині ХІХ ст. провідне місце серед бібліотек навчальних закладів посідала “Основна бібліотека” Рішельєвського ліцею в Одесі. Вона була заснована одночасно з ліцеєм 1817 року. Бібліотека поповнювалася за рахунок добровільних пожертвувань прогресивних діячів Одеси – А. Рішельє, М. Воронцова та ін. Завдяки їм бібліотека мала повноцінні добірки давньогрецької, французької, латинської літератури.
Велику роль у справі соціально-культурного розвитку краю відіграв і Новоросійський університет (м. Одеса), відкритий у травні 1865 року. Наприкінці ХІХ ст. бібліотека університету стала однією з найбагатших бібліотек такого типу на Півдні України. Вона мала впорядковані книжкові фонди, унікальні видання та демократичне обслуговування.
В описуваному розділі також зосереджено увагу на виявленні умов створення спеціальних бібліотек, що належали різним товариствам, громадським та науковим установам. Спеціальні бібліотеки є нечисленними в регіоні, проте значними за характером своєї діяльності. Серед найбільших книгозбірень даного типу — Севастопольська морська офіцерська бібліотека у Миколаєві, що вважалася кращою бібліотекою Європи. Її діяльність – результат плідної роботи передових людей Чорноморського флоту, які піклувалися про формування фонду, видання друкованих каталогів, удосконалення структури книгозбірні. Факти з історії Севастопольської бібліотеки свідчать, що вона відіграла значну роль у формуванні мережі бібліотек Південної України, ефективно сприяючи просвіті, заснуванню подібних установ в інших морських портах Росії, а її статут був зразком для інших бібліотек.
У четвертому розділі — “Соціально-культурна значимість книгозбірень громадських організацій, товариств, особистих книжкових зібрань” — досліджено процес становлення та розвитку безкоштовних народних бібліотек, заснованих різними громадськими установами та організаціями, товариствами: “Товариством піклування про народну тверезість”, “Просвітою” тощо. В ньому зазначено, що друга половина Х1Х ст. на Півдні України характеризується новими економічними та суспільно-політичними умовами, які склалися в Україні в епоху промислового капіталізму. Для забезпечення фінансування народної освіти та культури 1864 року уряд розпочав проведення земської реформи, внаслідок чого були створені земства як орган місцевої адміністрації. Значну увагу громадські установи і земства приділяли культурно-освітній роботі: відкриттю шкіл, бібліотек-читалень та поповненню їх літературою.
З 1896 р. на Півдні України почали створюватися комітети народної тверезості. Завдяки їх діяльності відкривалися чайні, в яких працювали народні бібліотеки-читальні, влаштовувались народні читання та розваги, що сприяло підвищенню культурно-освітнього рівня населення.
Проаналізовано основні напрями діяльності Одеського та Миколаївського товариств “Просвіта”. Члени цього товариства багато уваги приділяли позашкільній роботі та бібліотечній справі: відкривали бібліотеки-читальні при самій організації у Миколаєві, Одесі та у сільських філіях. З метою популяризації української мови і книжки діячі “Просвіти” друкували кращі надбання української літератури, видавали та перекладали часописи й альманахи українською мовою, здійснювали продаж та книгообмін, організовували театральні вистави, сімейні вечори для дітей і дорослих тощо.
Товариству “Просвіта” належить вагомий внесок у справу підвищення культурно-освітнього рівня міського і сільського населення, в розвиток культури півдня України.
У підрозділі 4.2 — “Нелегальні бібліотеки” — доведено, що ці бібліотеки відкрили важливу сторінку в історії бібліотечної справи Півдня України. Їх заснуванню сприяв визвольний рух в Росії 70–80-х рр. ХІХ ст. Їх діяльність сформувала демократичні, прогресивні традиції бібліотечного обслуговування, успадковані і вдосконалені вітчизняною бібліотечною практикою.
У підрозділі 4.3 — “Церковні бібліотеки. Бібліотеки духовних закладів” — показано, що ці книгозбірні стали необхідним елементом соціальної структури Півдня України. Поширення мережі бібліотек даного типу почалося з середини 60-х років ХІХ ст. Вони комплектувались християнською і художньою літературою, в них відбувалися бесіди і публічні читання.
У підрозділі 4.4 — “Особисті книжкові зібрання” — досліджено значення приватних бібліотек, що є частиною загальнонаціонального книжкового фонду і джерелом поповнення державних бібліотек рідкісними і цінними виданнями. В історії бібліотечної справи Півдня України важливе місце належить приватним бібліотекам князя Г. Потьомкіна-Таврійського, М. Аркаса та багатьох інших.
У висновках узагальнено результати дослідження, викладено основні його положення:
1. Проблеми формування мережі бібліотек Півдня України протягом ХІХ – початку ХХ століття досліджувалися фрагментарно, тільки в окремих їх напрямах та аспектах. Встановлено, що наявна джерельна база загалом достатня для об'єктивного дослідження. На основі історико-культурного, джерельного (насамперед архівного), історіографічного матеріалу створено цілісну картину розвитку мережі бібліотек Півдня України протягом ХІХ – початку ХХ ст. Проведено реконструкцію історичного процесу формування бібліотечної мережі, виявлено провідні його тенденції та напрями.
Вперше запропонована типо-видова структура бібліотечної мережі Південної України, визначено її зв’язок із загальним станом бібліотечної справи України зазначеного періоду. Зібраний та узагальнений у дослідженні фактичний матеріал сприятиме суттєвому розширенню інформаційного простору в історичній науці, зокрема, в регіоналістиці.
2. Процес формування бібліотечної мережі Півдня України був складним і суперечливим, залежав від політичних, соціально-економічних та історико-культурних чинників, відбувався активніше порівняно з іншими регіонами країни, проте створення бібліотечної мережі у повному обсязі не вдалося ні державним, ні громадським організаціям, установам, ні органам місцевого самоврядування.
3. Виявлено, що на Півдні України, в територіально-адміністративних межах сучасних Миколаївської, Одеської та Херсонської областей протягом XIX — початку ХХ століття було сформовано мережу бібліотек таких типів: публічні (“кабінети для читання” при книжкових магазинах, губернські міські); народні (різного виду – земські, громадських організацій, товариств та ін..); спеціальні – галузеві, навчальних закладів (середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, вищих навчальних закладів, в тому числі університетів).
4. Прообразом публічних бібліотек можна вважати “кабінети для читання”. Основу їх книжкового фонду становила художня література та періодичні видання. Однак значні членські внески за користування “кабінетами для читання” обмежували користування ними. Починаючи з другої половини ХІХ ст., спостерігаються демократичні зміни в діяльності приватних бібліотек: було зменшено членські внески та введено систему пільг, що сприяло залученню до бібліотек широкого кола читачів.
5. Після утворення Одеської губернської публічної бібліотеки (1829 р.) з ініціативи прогресивної інтелігенції та підтримки представників місцевої влади на Півдні України активізувався процес формування нового виду публічних бібліотек. Для управління бібліотекою створювалися особливі попечительські комітети з "первенствующих чинов и лиц дворянского сословия", призначалися надійні бібліотекарі. Головним джерелом комплектування цієї книгозбірні були доброчинні внески городян, а також пожертвування установ, товариств, редакцій газет і журналів.
Відкриття губернської публічної бібліотеки в Одесі стимулювало процес формування мережі губернських і повітових публічних бібліотек в Російській імперії.
6. Особливу групу публічних бібліотек складали загальнодоступні народні бібліотеки. Визначальною типологічною рисою для поділу народних бібліотек на певні групи стали засновники, оскільки важливо було встановити, кому належала ініціатива відкриття та функціонування бібліотеки.
У дисертації документально встановлено таку типологічну структуру народних бібліотек на Півдні України:
а) бібліотеки, відкриті офіційними установами і організаціями: комітети попечительства про народну тверезість, духовні відомства, державні підприємства (здебільшого оборонного значення);
б) бібліотеки, відкриті органами місцевого самоврядування (громадсько-адміністративні установи різного рівня, які не отримували коштів від держави): земства, міські думи, сільські общини;
в) бібліотеки, відкриті громадськими організаціями добровільного характеру, без владних повноважень: просвітницькі організації, в тому числі товариства "Просвіта", товариство тверезості, церковні братства, профспілкові організації тощо;
г) бібліотеки, започатковані приватними особами та за рахунок доброчинних пожертв.
Визначені чотири основні групи книгозбірень мали широке розповсюдження у багатьох містах, робітничих селищах і селах. Однак здебільшого вони не володіли власними приміщеннями, через нестачу коштів та утиски влади постійно мали проблеми з книгопостачанням: фонди цих бібліотек не вирізнялися різноманітністю, поповнювалися, як правило, так званою літературою "для народу".
7. Виявлено, що в цьому регіоні протягом першої половини ХІХ ст. розпочинається формування мережі спеціальних бібліотек, галузевих — морського та технічного профілю (бібліотека при Гідрографічному депо у Миколаєві, бібліотека штурманського училища, Севастопольська морська офіцерська бібліотека та інші), при семінаріях, ліцеях (в тому числі Рішельєвського ліцею, згодом — Новорійського університету тощо).
8. У другій половині ХІХ ст. почали створюватися громадські публічні бібліотеки у Херсоні та Миколаєві. Відкривалися вони з ініціативи прогресивних громадських діячів, товариств, організацій. Основну частину фондів складала художня література та періодичні видання. Бібліотеки видавали свої каталоги. Головним читацьким контингентом була інтелігенція і студентська та учнівська молодь.
9.