БІЙЧУК Галина Леонідівна

УДК 7.016:821.161.2:37.035.6 (=161.2)

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ СТАРШОКЛАСНИКІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ

13.00.02 - теорія і методика навчання

(українська література)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Волошина Ніла Йосипівна,

Інститут педагогіки АПН України,

завідувач лабораторії літературної освіти.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Білоус Петро Васильович,

Житомирський державний педагогічний університет ім. І.Франка, професор кафедри української літератури;

кандидат педагогічних наук, доцент

Лаврусевич Надія Олексіївна,

Кам’янець-Подільський педагогічний університет, викладач кафедри української літератури.

Провідна установа: Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, кафедра української літератури,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 21.05.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий 18.04.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зміна парадигми гуманістичного виховання в сучасному науковому пізнанні робить проблему людини тим вузловим пунктом, до якого практично зводяться наукові дослідження філософів, психологів, соціологів, педагогів, літературознавців, митців.

Кардинальні перетворення нашого суспільства ведуть до утвердження пріоритету загальнолюдських духовно-моральних цінностей і відродження національних.

Сучасні підходи до проблем виховання вимагають змін у побудові навчально-виховного процесу, нових технологій, які були б тісно пов’язані з проблемою мети виховання, вибору морального ідеалу.

Формування нової людини, що усвідомлювала б себе громадянином незалежної України, уміла відстоювати інтереси нації, держави – найважливіше завдання української школи, яка, нарешті, стає національною, починає спиратися на здобутки вітчизняної етнопедагогіки та етнопсихології.

Необхідність “відродження українського народу, його історичної свідомості” відображена в Декларації про державний суверенітет України.

У Національній доктрині підкреслюється: “Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвиткові культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями” Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті // Освіта. – 2002. - №26. – С.2..

Позитивне розв’язання цих завдань можливе тільки за умови використання виховного потенціалу всіх навчальних предметів, поєднання класної і позакласної роботи, врахування інтересів та зацікавлень учнів, розробки особистісно орієнтованої методики навчання і виховання.

Формування українського національного характеру, ціннісних орієнтацій є основою, системотворчим фактором у побудові виховного процесу, що сприяє об’єднанню завдань, форм і методів роботи в єдине ціле.

Зміст, природа й особливості національного характеру розглядалися у працях філософів (Ш.Монтеск’є, Д.Юм, Е.Кант, Г.Гегель, Г.Гердер, К.Гельвецій). Структура, особливості формування і функціонування його досліджувались у працях учених Є.Баграмова, А.Бєлих, Ю.Бромлея, А.Даждамирова, Н.Джандільдіна, В.Євтуха, П.Гнатенка, М.Гримича, В.Москальця, Г.Шпета.

Рівні свідомого й несвідомого в структурі національного характеру аналізують психологи Б.Ананьєв, І.Бех, І.Кон, С.Кульчицький, Л.Леонтьєв, С.Рубінштейн, архетипи колективного несвідомого у внутрішньому житті індивіда - Є.Ґартлі, Г.Лейбніц, В.Одайник, З.Фройд, К.Юнг.

Відкриття несвідомого та різноманітних його виявів стало початком глобальної переорієнтації величезного масиву філософської проблематики, що визначає місце і роль свідомості у житті індивіда та суспільства (Х.Артуеме, С.Маленко, М.Мамардашвілі, А.П’ятигорський, Є.Шацький).

Літературознавці зосереджуються на дослідженні національного характеру як категорії художньо-естетичної і трактують “характер” як образ людини, у якому глибоко і яскраво відтворено індивідуальні риси, і який співвідноситься з поняттям “образ”, “персонаж”, “герой”, “архетип”, “монотип” (В.Даниленко, М.Жулинський, Н.Медвідь, Н.Нарівська, Г.Клочек, К.Сичов, Г.Лозко, В.Сулима, М.Ткачук, Г.Токмань, В.Шевчук, В.Шляхова).

Педагогіка акцентує увагу на плеканні цінностей (загальнолюдських і національних), національного ідеалу у навчально-виховному процесі (К.Ушинський, В.Сухомлинський, О.Вишневський, В.Москалець).

Психологічним закономірностям формування моральних цінностей засобами літератури присвячено праці Л.Виготського, Л.Жабицької, Н.Молдавської.

Методичний аспект проблеми формування духовних цінностей, вольових якостей характеру, естетичного ідеалу, національної самосвідомості засобами художньої літератури розглядали вчені-методисти Т.Бугайко, Ф.Бугайко, Н.Волошина, Г.Гуковський, М.Кудряшов, О.Мазуркевич, Є.Пасічник, А.Капська, Б.Степанишин, П.Хропко.

Проблеми українського національного характеру завжди були в полі зору вчених діаспори. Їхні погляди на особливості його формування пройшли шлях від споглядання й опису до активного осмислення і спроб сформувати основні ідеологічні настанови, завдяки яким можна було б виховати нову людину. Наукові дослідження Д.Чижевського, В.Яніва, В.Онацького, О.Кульчицького, Г.Ващенка, І.Гончаренка, Б.Цимбалістого, В.Липинського, Д.Донцова, М.Шлемкевича – це той фундамент, на якому зростатимуть нові покоління України. Їхні праці з етнопсихології стали доступними для українських науковців і вчителів-практиків.

З позицій вимог українського державотворення розглядаються й проблеми національного виховання, формування національних цінностей особистості (В.Кремінь), формування світогляду майбутнього українця-громадянина (Б.Степанишин), морально-етичних ідеалів старшокласників засобами літератури (О.Слоньовська), поняття “національний образ-персонаж” (А.Мартинець), українського патріотизму як виховання свого особистісного національного “я” (В.Коваль), морально-етичного виховання (Л.Драчук), аналіз образу-персонажа на ментальній основі (О.Забарний), методика формування національної самосвідомості учнів під час вивчення біографії письменника (У.Нетаврована), духовного світу старшокласників (А.Фасоля), уявлень про ментальне (В.Ходанич).

Водночас проблема формування українського національного характеру в методиці літератури й досі залишається малодослідженою.

Відсутня система чітко визначених критеріїв, які дозволяли б діагностувати рівень сформованості українського національного характеру.

У психолого-педагогічній та методичній літературі практично відсутні праці, у яких розглядалися б джерела формування українського національного характеру як цілісності, не знайшли ще належного відображення його структура, складники та їх вплив на навчально-виховний процес.

Актуальність дослідження, недостатня теоретична і практична розробленість проблеми формування українського національного характеру старшокласників засобами художнього слова, аналіз навчально-виховних, пізнавальних та розвивальних можливостей, закладених у творах української літератури, зумовили вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова частина комплексної теми “Науково-методичне забезпечення реалізації Концепції літературної освіти в середній загальноосвітній школі”, над якою працювала лабораторія літературної освіти Інституту педагогіки АПН України (реєстраційний №0100U000046).

Формування українського національного характеру - це процес якісних змін в ієрархії ціннісних орієнтацій особистості (загальнолюдських, національних), актуалізації архетипів підсвідомого українського етносу, усвідомлення особистістю національного виховного ідеалу та ідентифікація себе з ним.

Література як навчальний предмет через розкриття учнями рис українського національного характеру письменника та його героїв сприяє створенню узагальненого образу представника своєї національної спільноти, національного ідеалу, ідентифікації особистості.

З огляду на таке розуміння сутності процесу формування українського національного характеру старшокласників засобами літератури визначаємо об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес на уроках української літератури в 9 – 11 класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – методика формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення української літератури.

Мета дослідження полягає в теоретичній розробці й експериментальній перевірці системи роботи вчителя-словесника, спрямованої на формування українського національного характеру засобами літератури.

Гіпотеза дослідження: методика формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення літератури буде ефективною, якщо:

- навчально-виховний процес на уроках української літератури буде особистісно зорієнтований, базуватиметься на засадах педагогіки співробітництва;

- моделюватимуться такі навчальні ситуації, які сприяють формуванню ціннісних орієнтацій старшокласників, національного ідеалу, актуалізації архетипів підсвідомого;

- методична система роботи вчителя-словесника матиме національну спрямованість;

- художній твір розглядатиметься як цілісність.

Відповідно до мети й гіпотези визначено такі з а в д а н н я:

- вивчити теоретичні засади формування українського національного характеру старшокласників засобами літератури;

- проаналізувати сучасний стан проблеми в методичній науці та шкільній практиці;

- з’ясувати педагогічні можливості формування українського національного характеру засобами художнього слова;

- визначити критерії сформованості українського національного характеру старшокласників;

- розробити систему формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення літератури;

- перевірити ефективність запропонованої методики на практиці.

Методологічною основою дослідження є:

- праці вітчизняних і зарубіжних учених про національний характер, його структуру, особливості формування й функціонування (Г.Ващенко, П.Гнатенко, А.Дістервег, О.Кульчицький, І.Лисяк-Рудницький, І.Мірчук, В.Сухомлинський, К.Ушинський, М.Шлемкевич, М.Шульга, К.Юнг, В.Янів);

- досягнення сучасної науки в створенні особистісно зорієнтованих виховних технологій (І.Бех, О.Вишневський, В.Москалець, О.Сухомлинська);

- дослідження вчених-методистів у розробці проблем формування українського національного характеру старшокласників засобами літератури (О.Бандура, Н.Волошина, В.Неділько, Є.Пасічник, Б.Степанишин, П.Хропко).

Для реалізації поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:

- теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, науково-методичної та філософської літератури, теоретичне узагальнення передового педагогічного досвіду з метою з’ясування стану та основних підходів до розв’язання досліджуваної проблеми в науці й практиці роботи вчителів-словесників;

- емпіричні: констатуючий зріз, анкетування, інтерв’ю, бесіди з учителями-словесниками та учнями, спостереження за навчально-виховним процесом, вивчення документації, аналіз письмових робіт, педагогічний експеримент, кількісний і якісний аналіз результатів зрізових робіт та експериментального навчання із застосуванням методів математичної статистики.

Базою проведення експериментальної роботи були Український гуманітарний ліцей Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Гірська ЗОШ І – ІІІ ступенів Бориспільського району Київської області, ЗОШ №92 м. Львова, Новояворівська ЗОШ №1 Львівської області, В’язовецька і Ямпільська середні школи Хмельницької області.

Загалом в експерименті взяло участь 620 учнів контрольних і експериментальних класів.

Дослідження проводилось в три етапи:

На першому (1995 – 1997 рр.) – опрацьовувалася філософська, психолого-педагогічна, методична література з досліджуваної проблеми, вивчався й аналізувався передовий педагогічний досвід, проводився констатуючий зріз, розроблялася методика формуючого експерименту.

На другому (1998 – 2001 рр.) етапі був проведений формуючий експеримент. Окремі питання методики апробувалися послідовно в дев’ятих, десятих і одинадцятих класах. За спеціально розробленою програмою вивчалася творчість Т.Шевченка, Лесі Українки, Ю.Клена, Гр.Тютюнника, О.Ольжича, О.Теліги.

Підсумки формуючого експерименту були підбивалися на третьому (2001 – 2002 рр.) етапі. Зіставлялися результати констатуючого зрізу, визначався рівень сформованості національного характеру учнів контрольних й експериментальних класів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

- виявлено найважливіші умови активізації формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення літератури;

- розроблено критерії визначення рівня сформованості українського національного характеру старшокласників;

- обґрунтовано правомірність і доцільність використання поняття “архетип” у процесі аналізу художнього твору;

- розроблено й експериментально перевірено науково обґрунтовану методичну систему формування українського національного характеру старшокласників засобами літератури.

Практичне значення дослідження полягає:

- у можливості використання теоретичних висновків для вдосконалення навчально-виховного процесу, розробки методики вивчення предметів шкільного курсу, укладання програм з української та зарубіжної літератур;

- у практичному впровадженні науково обґрунтованої системи роботи вчителя-словесника, яка сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, українського національного характеру старшокласників, активізації архетипів колективного підсвідомого;

- у застосуванні основних положень дисертації для дослідження проблем формування українського національного характеру старшокласників засобами літератури в школах етнічних меншин.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечувалася обґрунтованим методологічним підходом до розв’язання проблеми, опорою на найновіші досягнення педагогічної та психологічної наук, вивченням і узагальненням передового педагогічного досвіду, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його предмету, меті і завданням, якісною і кількісною обробкою результатів експерименту, перевіркою експериментальних матеріалів у процесі впровадження в педагогічну практику; безпосередньою участю автора дисертації в організації і проведенні педагогічного експерименту в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, школах Київської, Львівської та Хмельницької областей.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом публікації статей, виголошення доповідей на конференціях, наукових засіданнях, науково-практичних семінарах. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях лабораторії літературної освіти (1998 – 2002 рр.), звітних науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України “Педагогічна наука: пошуки, здобутки, завдання” (1997 р.), “Зміст і технології шкільної освіти” (2000 р.), “Зміст і технології шкільної освіти” (2002 р.), всеукраїнських науково-практичних конференціях “Педагогічні інновації: реалії, перспективи” (Херсон, 1997 р.), “Гуманітарна освіта в Україні: проблема оцінювання навчальних досягнень учнів” (Львів, 2002 р.).

Основні положення дисертації висвітлено у 9 публікаціях, серед них в 1 посібнику та 5 фахових журналах.

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 199 сторінок, основного тексту – 175 сторінок (у тому числі 9 таблиць і одна схема). Бібліографія містить 296 джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано його гіпотезу й основні завдання, схарактеризовано методи та етапи експериментально-дослідницької роботи, визначено методологічні засади та наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, вірогідність здобутих результатів.

У першому розділі – “Формування українського національного характеру як психолого-педагогічна проблема” - визначаються методологічні основи експериментальної роботи, розглядається відображення проблем формування українського національного характеру в філософській, соціологічній, психолого-педагогічній, методичній літературі.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дав можливість визначити основні напрями розв’язання поставленої проблеми – з’ясувати зміст, структуру, психологічні особливості формування національного характеру, простежити взаємозв’язки між окремими його складниками.

Вивчення літератури з питань формування українського національного характеру свідчить, що досліджувана проблема привертала увагу представників різних наукових галузей знань: філософів, психологів, етнопсихологів, літературознавців. У центрі їхньої уваги знаходиться теорія характеру і його національних виявів (архетипів несвідомого), загальнолюдських і національних цінностей. У межах певних відношень характер постає як психічне явище, що формується в процесі діяльності особистості й несе в собі смисловий досвід індивіда, зміст його спрямованості, на основі значень розкриває образ світу, свідоме й несвідоме, підсвідоме в процесі освоєння певної культури (А.Ананьєв, В.Вундт, П.М’ясоїд, Г.Костюк, О.Леонтьєв).

Дослідження проблем національного характеру мають давні традиції і пов’язані з іменами Аристотеля, Ш.Монтеск’є, Ґ.Ґердера, Х.Штейнталя.

Аналіз проблем української духовності пов’язаний з іменами В.Антоновича, В.Вернадського, М.Грушевського, М.Костомарова, І.Нечуя-Левицького, Г.Сковороди, Д.Яворницького. Зацікавлення ними зростає після поразки у боротьбі за Українську Державу. Невдачі змагань починають аналізуватися не тільки під кутом зовнішніх, а й внутрішніх причин.

60 – 70-і роки ХХ століття є початком нового етапу дослідження проблем національного характеру. Робляться щораз нові спроби сформулювати визначення самого поняття, аналізуються його структура, закономірності формування й функціонування, активно розробляється термінологічний апарат.

Подальший крок зроблено у 80-х – 90-х роках (О.Бауер, М.Бердяєв, Ю.Бромлей, І.Вирост, Н.Даждамиров, Н.Джандільдін, Р.Емерсон, О.Киричук, М.Москалець, В.Нарівська).

Із здобуттям Україною незалежності інтерес до проблеми поглиблюється (П.Гнатенко, В.Євтух, Г.Лозко, М.Непадковська, М.Шульга).

Поняття “український національний характер” займає належне місце в чинних шкільних програмах з літератури, на сторінках підручників (О.Бандура, Н.Волошина, Р.Мовчан, Г.Семенюк, Б.Степанишин, П.Хропко).

У науковому дослідженні за основу було взято погляд на сутність національного характеру як “сукупність соціально-психологічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), що властиві національній спільноті на певному етапі розвитку і виявляються в ціннісних ставленнях до навколишнього світу, а також культурі, традиціях, звичаях, обрядах” Гнатенко П. Український національний характер. – К.: ДОК, 1997. – С.6..

Основу національного характеру складають ціннісні орієнтації, які охоплюють загальнолюдське і національно-психологічне, властиве певному народові, що виявляється в його культурі, традиціях, звичаях, обрядах, національному ідеалі тощо.

Сучасні дослідження в галузі формування національного характеру (Х.Когут, А.Маслоу, К.Роджерс) свідчать, що реальні потреби, ціннісні орієнтації, ідеали є рушійною силою життєдіяльності особистості.

Пріоритетними у формуванні українського національного характеру старшокласників були визнані абсолютні (загальнолюдські) та національні цінності, до яких проф. О.Вишневський відносить доброту, працьовитість, правду, любов, гідність, совість, красу, свободу, щирість, мудрість, шляхетність, любов до землі, прагнення краси, патріотизм, почуття національної гідності, історичну пам’ять, рідну мову, культуру, пошану до державних символів.

Важливим для формування національного характеру є рівень ідентифікації особи з національною спільнотою на основі спільності мови, кровної спорідненості, відчуття єдності з духовною культурою, спільності національного характеру тощо. Саме ідентифікація лежить в основі становлення національної самосвідомості особистості, коли відбувається процес поєднання особистісного й колективного несвідомого, яке, не маючи розробленої форми мови, логіки, має образи і вміє оперувати ними, має свою систему вподобань, своє уявлення про добре і погане у поведінці людини, має пам’ять, що сягає далекого минулого, а також здатність розвиватися під впливом довкілля, культури.

Засобами культури етносу розкриваються зміст і особливості національного характеру, його архетипів (К.Леонтьєв, Ґ.Ґердер, В.Жмир, О.Забужко, Б.Кравченко, А.Маковецький).

Архетипи – це певні структурні схеми, моделі, що існують у сфері колективного несвідомого і які “біологічно” є успадкованими як концентрований вираз психічної енергії, яку актуалізує об’єкт. Архетип постає своєрідною матрицею для створення образів, наділених великим емоційним потенціалом. Вони не усвідомлюються, не піддаються рефлексії, теоретичному аналізові, а закарбовуються у пам’яті особистості острівцями “закодованої” інформації, у психіці – емоційно забарвленими переживаннями, залишками етнокультурного піднесення (збудження). Акумульовані у такий спосіб, ці першообрази стають феноменом етнічної та національної пам’яті, міфології, культурної самобутності етносу чи нації.

У художній літературі вони заявляють про себе архетипними образами, міфологемами, символами, що виникають згідно з синхронними суспільно-історичними, духовно-культурними процесами.

Архетипи колективного несвідомого українського етносу так чи інакше впливають на творення національного характеру українців, систему головних уявлень: настанов, вірувань, цінностей, умонастроїв (концепція соціальної особистості).

Однією з рушійних сил формування національного характеру є наявність національного ідеалу, через який відбувається ціннісно-мотиваційна спрямованість особистості й визначається характер її діяльності.

Протягом вікового досвіду людство витворило загальнолюдський виховний ідеал, в основу якого покладено цінності добра, поваги, любові, милосердя. Однак, як переконливо довели Г.Ващенко і В.Янів, за основу виховання повинен братися національний виховний ідеал, який, враховуючи загальнолюдські цінності, формується на національних традиціях, звичаях, обрядах, відображених у фольклорі і творах письменників.

І, нарешті, один із духовних вимірів, без якого не може бути повною оцінка особистості, – це її воля, з наявністю чи відсутністю якої прямо пов’язується можливість реалізації тих чи інших планів, задумів, досягнення мети і намічених ідеалів.

Таким чином, спираючись на дослідження вчених, національний характер визначаємо як сукупність ціннісних орієнтацій, що містять загальнолюдське й національно-психологічне, яке корениться в архетипах колективного підсвідомого.

У другому розділі – “Експериментальна робота з питань формування українського національного характеру старшокласників засобами української літератури” – подано матеріали констатуючого зрізу, обґрунтовано зміст, описано хід і викладено результати формуючого експерименту.

Констатуючий зріз проводився у спеціалізованій ЗОШ №97 м.Києва, Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Гірській ЗОШ І – ІІІ ступенів Бориспільського району Київської області, ЗОШ № 92 м. Львова, Новояворівській ЗОШ №3 Львівської області, Ямпільській і В’язовецькій середніх школах Хмельницької області.

Під час проведення констатуючого зрізу ставилися такі завдання: узагальнити педагогічний досвід учителів-словесників у контексті досліджуваної проблеми; вивчити психолого-педагогічні та методичні передумови формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення літератури; з’ясувати, наскільки глибоко старшокласники володіють поняттями “національний характер”, “національний ідеал”, “архетип підсвідомого”; розробити тематику усних і письмових робіт, анкети, критерії для з’ясування рівнів сформованості українського національного характеру.

Опитування учнів відбувалося під час вивчення творчості І.Нечуя-Левицького (“Кайдашева сім’я”), Лесі Українки (“Лісова пісня”), О.Довженка (“Зачарована Десна”), Л.Костенко (“Маруся Чурай”), У.Самчука (“Марія”), Гр.Тютюнника (“Зав’язь”, “Три зозулі з поклоном”).

Під час проведення констатуючого зрізу проанкетовано 52 учителів, проаналізовано 408 учнівських анкет та 325 письмових робіт.

Аналіз результатів анкетування вчителів засвідчив наявність значних труднощів у розумінні ними термінів “народ” і “нація”, “національна ідентифікація”, фактичне ототожнення понять “національний характер” і “український національний характер”, відсутність цілеспрямованості й системності у проведенні роботи з питань формування українського національного характеру, незнання його закономірностей.

На основі аналізу наукової психолого-педагогічної літератури було визначено дві групи критеріїв сформованості українського національного характеру старшокласників:

1. Критерії, що допомагають визначити рівень теоретичних знань учня про український національний характер та наявність практичних умінь і навичок застосовувати здобуті знання: уміння давати визначення поняття “національний характер”, “архетип” і розуміння його суті; уміння аналізувати позитивні і негативні риси українського національного характеру героя художнього твору; наявність умінь і навичок аналізу загальнолюдських і національних цінностей образу-персонажа; уміння простежувати вияви архетипів у діях, характері, вчинках героїв художнього твору; уміння визначати вольові якості в характері письменника, художньому образі.

2. Критерії, які дають змогу визначити рівень сформованості українського національного характеру: особисте ставлення до позитивних ціннісних орієнтацій та їх спрямованість; рівень актуалізації архетипів підсвідомого українського етносу; місце вольових якостей у характері особистості; наявність прагнення до національного ідеалу.

Відповідно до цих критеріїв визначено три рівні сформованості українського національного характеру:

Високий рівень: учень вільно володіє термінологією; може визначити риси української ментальності, проаналізувати особливості національного характеру як письменника, так і його героїв, виявляє інтерес до цієї проблеми; розуміє сутність поняття “архетип”, може віднайти й пояснити вияви певних архетипів у власних діях та вчинках героїв художнього твору; має національний ідеал та прагне його наслідувати; обов’язок, відповідальність, воля, національна гідність, історична пам’ять, активний патріотизм посідають вагомі місця у системі ціннісних орієнтацій; учень активно працює над самовдосконаленням.

Середній рівень: учень не завжди розуміє зміст понять і не може визначити риси українського національного характеру письменника та його героїв; розуміє сутність поняття “архетип”, вміє віднаходити архетипи в художньому творі, однак не завжди може встановити зв’язок між наявністю архетипів і поведінкою особистості; має національний ідеал, але не прагне його наслідувати; позитивні риси українського національного характеру не є пріоритетними в системі ціннісних орієнтацій; відчуває потребу, але не займається самовдосконаленням.

Низький рівень: учень слабко володіє понятійним апаратом, не виявляє інтересу до проблеми; не може визначити рис українського національного характеру письменника, образу-персонажа, своїх власних і оточуючих; позитивні риси українського національного характеру займають низьке місце в ієрархії ціннісних орієнтацій; відчуває труднощі у розумінні понять “національний характер”, “архетип”, не може віднайти архетипи у художньому творі; не має національного ідеалу; не виявляє потреби у самовдосконаленні.

Результати констатуючого зрізу узагальнювалися за таким параметрами:

1. Знання змісту теоретичних понять.

2. Наявність інтересу до проблеми, практичних умінь і навичок аналізу українського національного характеру і його архетипів.

3. Рівень сформованості ціннісних орієнтацій (місце загальнолюдських – любов, гармонія, доброта, свобода, працьовитість, справедливість, відповідальність – і національних – любов до землі, національна гідність, Україна, національні і державні символи, історична пам’ять, мова, національний ідеал – цінностей).

4. Рівень сформованості позитивних рис українського національного характеру.

За кожен із показників рівня сформованості українського національного характеру учень одержував від 3 до 12 балів ( 3 – 6 балів – низький рівень, 7 – 9 балів – середній рівень, 10 – 12 балів – високий рівень).

Загальна кількісна характеристика розраховувалася за формулою:

Р - рівень сформованості українського національного характеру,

Р = , де С - сума набраних балів,

К – кількість показників, що враховувались.

Результат від 8,5 до 12 балів вважався свідченням високого рівня сформованості українського національного характеру, від 5,5 до 8,0 – середнього, від 3,0 до 5,0 – низького.

Було встановлено, що високий рівень сформованості українського національного характеру мають 9,3%, середній – 27,2%, низький – 63,5% опитаних.

Констатуючий зріз дозволив зробити такі висновки:

1. Формування українського національного характеру старшокласників засобами художньої літератури відбувається і в процесі соціалізації особистості. Однак його завершеність є неможливою без цілеспрямованого навчально-виховного процесу школи.

2. Старшокласники недостатньо усвідомлюють внутрішньо-почуттєву структуру українського національного характеру, його аналіз частіше зводиться до переліку позитивних і негативних рис автора та образу-персонажа.

3. Учні відчувають певні труднощі у володінні етнопсихологічною термінологією, уміннями аналізу особливостей національного характеру письменника та літературних героїв, самоаналізу.

4. Під час аналізу художнього твору школярі не завжди враховують важливість таких складових національного характеру, як національні цінності, ідеал, національний ідеал, архетип, воля.

З огляду на сказане можна зробити висновок про необхідність проведення систематичної роботи з питань формування українського національного характеру засобами літератури у навчально-виховному процесі школи.

На виправлення означених недоліків і було спрямовано розроблену методику формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення української літератури.

Формування українського національного характеру старшокласників засобами художньої літератури у ході проведення формуючого експерименту відбувалося в такій послідовності:

а) оволодіння учнями знаннями теоретичних понять, уміннями і навичками аналізу особливостей національного характеру письменника, образу-персонажа, самоаналізу;

б) визначення місця позитивних рис у ціннісній ієрархії особистості;

в) актуалізація архетипів підсвідомого українського етносу;

г) створення в уяві учня узагальненого образу представника своєї національної спільноти та національного ідеалу;

д) процес ідентифікації особистості з цими образами, побудова на їх основі “Я” – концепції;

е) впровадження механізму волі, що забезпечить формування українського національного характеру.

Головна увага зосереджувалася на класно-урочній системі роботи, яка передбачала:

1. Засвоєння учнями змісту морально-етичних та літературознавчих понять, схеми аналізу особливостей національного характеру письменника та його героїв.

2. Вироблення практичних навичок володіння морально-етичними та літературознавчими поняттями, аналізу особливостей національного характеру письменника та образу-персонажа.

Організація роботи учнів під час проведення експерименту ґрунтувалася на:

а) індивідуальній та груповій діяльності;

б) таких формах і методах роботи, які сприяли виробленню особистісного ставлення старшокласників до прочитаного, заглиблення в характер письменника та його героїв, уміння проаналізувати позитивні і негативні риси українського характеру, архетипи підсвідомого (випереджаючі завдання, коментоване читання, “повільне” читання, переказ та аналіз основних епізодів тексту, бесіда, лекція з елементами бесіди, диспут, проблемне навчання).

Для досягнення методичного забезпечення поставленої мети було розроблено:

1.

2.

3.

4.

Засвоєння знань, вироблення вмінь і навичок аналізу українського національного характеру відбувалося протягом трьох взаємопов’язаних етапів:

І етап (9 клас) - аналіз понять, які утворюють складові національного характеру; введення до активного вжитку термінів: відчуття належності до свого рідного етносу, мови, національна ідентифікація, архетип колективного несвідомого, загальнолюдські й національні цінності; вивчення пам’ятки аналізу внутрішньо-почуттєвої структури українського національного характеру; вироблення вмінь аналізувати окремі риси українського національного характеру; встановлювати залежність між особливостями національного характеру автора та його героїв і їхніми вчинками, уміння виявляти авторську позицію в творі;

ІІ етап (10 – 11 класи) – зведення розрізнених понять у цілісність; розкриття сутності його складових, визначення позитивів і негативів; місця волі в структурі українського національного характеру; розкриття змісту таких понять, як “національна гідність”, “почуття національної гордості”, “історична пам’ять”, “національний ідеал”, “архетип підсвідомого української ментальності”, аналіз архетипів “Бога”, “родини”, “батька”, “матері”, “землі”, “мови”, “душі” тощо; вироблення вмінь зв’язно будувати розповідь про особливості національного характеру письменника та його героїв на основі аналізу позитивних і негативних рис, вчинків тощо;

ІІІ етап (11 клас) – удосконалення вмінь аналізувати особливості національного характеру письменника та його героїв, вияви архетипів у художньому творі, вироблення вмінь аналізувати художній твір як цілісність.

Окремі елементи методичної системи апробувалися протягом вивчення усього курсу української літератури у 9 – 11 класах. За спеціально розробленою методикою вивчалася творчість Т.Шевченка, О.Довженка, Гр.Тютюнника, О.Ольжича, О.Теліги, Ю.Клена, У.Самчука.

Вибір творчості названих письменників був обумовлений:

а) виховним потенціалом творів;

б) художньою майстерністю митця у відображенні й розкритті позитивних рис українського національного характеру героїв;

в) жанровою специфікою творів.

Аналіз результатів формуючого експерименту підтвердив правильність висловленої гіпотези і обраних методів, прийомів роботи з формування українського національного характеру старшокласників засобами художньої літератури.

Так, повне розуміння змісту поняття “український національний характер” засвідчили 46,8% учнів експериментальних класів і 29,2% - контрольних, часткове, відповідно, 40,2% і 39,9%, нерозуміння – 16,4% і 31,2%. Розуміння й уміння аналізувати позитивні і негативні риси в експериментальних і контрольних класах склали: повне – 40,1% і 19,8%, часткове – 46,3% і 42,2%, нерозуміння і відсутність умінь – 18,2% і 38,1%. Зросла кількість ознак національної ідентифікації, серед яких значно вагоміший відсоток почали займати морально-етичні показники (мова, культура, релігія тощо).

Зміни відбулися в ціннісній ієрархії учнів. Зросло розуміння важливості волі в характері особистості, цілеспрямованості, активності, працьовитості, вагомішим стало ставлення до почуття національної гідності, обов’язку перед Україною. Відтак зросло несприйняття таких рис, як почуття меншовартості, індивідуалізм, слабкість волі.

В експериментальних класах відсоток вибору тем, до формулювання яких входив термін “український національний характер”, зріс із 6 до 24 (в контрольних – від 5% до 9%).

Якщо в контрольних класах учні давали загальну характеристику творчості письменника, зупинялися лише на окремих рисах характеру, відповідна термінологія вживалася рідко, то в експериментальних класах було продемонстровано вільне володіння термінологією, в центрі аналізу школярів знаходився аналіз національного характеру автора та його героїв.

Динаміку змін, що відбулися в характері учнів контрольних та експериментальних класів, відображено в таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка змін, що відбулися в характері

учнів контрольних та експериментальних класів |

9 класи | 10 класи | 11 класи

Контр. | Експер. | Контр. | Експер. | Контр. | Експер.

К-ть | % | К-ть | % | К-ть | % | К-ть | % | К-ть | % | К-ть | %

Низький | 83 | 56,9 | 76 | 47,5 | 75 | 51,7 | 59 | 37,6 | 70 | 47,3 | 45 | 29,0

Середній | 53 | 36,3 | 73 | 45,6 | 59 | 40,7 | 78 | 49,7 | 64 | 43,2 | 80 | 50,6

Високий | 10 | 6,8 | 11 | 6,9 | 11 | 7,6 | 20 | 12,7 | 14 | 9,5 | 33 | 20,4

Разом | 146 | 160 | 145 | 157 | 148 | 158

У контрольних класах, де навчання велося за традиційною методикою, високий рівень сформованості українського національного характеру засвідчили 9,5% учнів, в експериментальних, де апробувалася розроблена методична система, їх 20,4%, на середньому рівні знаходиться 43,2% і 50,6%, на низькому – 47,3% і 29,0%.

Таким чином, і якісний, і кількісний аналіз результатів формуючого експерименту засвідчили ефективність розробленої методики.

На основі результатів проведеного дослідження було зроблено такі висновки:

1. Формування українського національного характеру особистості - одна з найважливіших проблем сучасної української школи. Саме його наявністю визначається ставлення людини як до самої себе, так і до світу, її готовність до побудови нового життя. Найбільше можливостей для розв’язання цієї проблеми має школа, зокрема уроки з української літератури, хоча їх навчально-виховний потенціал використовується не повністю.

Причиною такого стану є як недостатня увага до цієї проблеми вчителів-словесників, органів освіти, так і відсутність цілісної, науково обґрунтованої системи роботи з питань формування українського національного характеру старшокласників засобами художньої літератури.

2. Формування українського національного характеру – це процес якісних змін усіх його складових, відображених у ціннісній орієнтації особистості, актуалізації архетипів національного підсвідомого українського етносу: землі, матері, батька, родини, воїна-хлібороба, дому, Бога; усвідомлення особистістю виховного ідеалу й ідентифікації себе з ним; формування вольових якостей (волі) у структурі національного характеру: внутрішньої організованості, дисциплінованості, цілеспрямованості, активності, рішучості, сміливості, наполегливості, працелюбності, впевненості в собі.

3. Формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення української літератури відбувається через розкриття рис характеру письменника й образу-персонажа; вироблення в учнів умінь і навичок аналізу особливостей національного характеру автора та його героїв, виявів архетипів у художньому творі, національного ідеалу, самоаналізу.

Створення узагальненого образу українця сприяє також національній ідентифікації особистості іншої національності, але на основі не уподібнення, а розрізнення. З українського національного ідеалу беруться ті позитивні риси, які є важливими для національної спільноти, представником якої є конкретна особистість.

4. Активізація процесу формування українського національного характеру особистості у процесі вивчення української літератури можлива, якщо:

-

-

-

-

- застосовуються активні форми і методи роботи вчителя й учнів над текстом художнього твору (випереджувальні завдання, коментоване читання, “повільне” читання, переказ та аналіз основних епізодів тексту, бесіда, лекція з елементами бесіди, диспут, проблемне навчання);

-

-

5. Для підвищення фахового рівня вчителів-словесників є потреба у введенні спецкурсів у системі підвищення кваліфікації, проведення методичних семінарів, пропаганди передового педагогічного досвіду з питань формування українського національного характеру старшокласників, висвітлення цих проблем у пресі, фахових журналах.

Проведене дослідження може служити для подальших розробок проблем формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення української та зарубіжної літератур; поглибленого дослідження процесу формування українського національного характеру старшокласників засобами художньої літератури; створення системи роботи вчителя-словесника над формуванням національного характеру в школах етнічних меншин; здійснення принципу наступності і перспективності у формуванні українського національного характеру учнів між основною і старшою школою; дослідження взаємозв’язку емоційного сприймання художнього твору й формування особливостей національного характеру на уроках української і зарубіжної літератур.

Матеріали дослідження дають теоретико-методичні підстави для вдосконалення процесу вивчення літератури в загальноосвітній школі: внесення уточнень і доповнень до програм з української літератури; створення нових підручників та посібників.

Результати наукових пошуків та дослідно-експериментальної роботи знайшли відображення в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Бійчук Г.Л.

Формування українського національного характеру старшокласників у процесі вивчення літератури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання (українська література). - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

Представлено теоретично обґрунтовану та експериментально перевірену систему роботи вчителя-словесника з питань формування українського національного характеру засобами літератури.

Формування українського національного характеру особистості розглядається як процес якісних змін усіх його складових: в ієрархії ціннісних орієнтації особистості, актуалізації архетипів колективного підсвідомого українського етносу: землі, матері, батька, дому, Бога, “воїна-землероба”, засвоєння особистістю національного ідеалу й ідентифікації з ним; формування вольових якостей характеру: внутрішньої організованості, дисциплінованості, цілеспрямованості, активності, сміливості, наполегливості, впевненості в собі.

Встановлено, що оволодіння учнями змістом морально-етичних та літературознавчих понять, вироблення відповідних умінь і навичок самоаналізу, аналізу особливостей національного характеру письменника та його героїв сприяє формуванню образу представника своєї національної спільноти, національного ідеалу. Процес ідентифікації з ними і зумовлює якісні зміни в ієрархії ціннісних орієнтацій особистості.

Дослідження дає конкретний матеріал для подальшого вдосконалення навчально-виховного процесу в школі.

Ключові слова: особистість, національний характер, ціннісні орієнтації, архетип, колективне несвідоме, воля, національний ідеал.

Бийчук Г.Л. Формирование украинского национального характера старшеклассников в процессе изучения литературы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения (украинская литература). - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2003.

Защищаются результаты теоретико-экспериментального исследования.

Формирование украинского национального характера личности рассматривается как процесс качественных изменений всех его составляющих: в иерархии ценностных ориентаций личности, актуализации архетипов коллективного бессознательного украинского этноса: земли, матери, отца, дома, Бога, “воина-земледельца”, усвоения личностью национального идеала и идентификации с ним; формирование волевых качеств характера: внутренней организованности, дисциплинированности, целеустремленности, активности, смелости, настойчивости, уверенности в себе.

Разработаны критерии определения уровня сформированности украинского национального характера старшеклассников, изучены теоретические условия его формирования средствами литературы.

Представлена теоретически обоснованная и экспериментально проверенная система работы учителя-словесника.

В ее основе – последовательное трехэтапное овладение учащимися содержанием морально-этических и литературоведческих понятий; выработка умений и навыков анализа особенностей украинского национального характера писателя и героев его произведений, их поступков, проявлений коллективного бессознательного.

Установлено,