київський національний економічний університет

Богатирьов Ігор Ігорович

УДК 339.924:364.1

СОЦІАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛЬНУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

Спеціальність 08.05.01 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Київ – 2003Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник : | кандидат економічних наук, доцент Циганкова Тетяна Михайлівна, Київський національний економічний університет, доцент кафедри міжнародного менеджменту

Офіційні опоненти : | доктор економічних наук, старший науковий співробітник

Сіденко Світлана Володимирівна,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України,

провідний науковий співробітник відділу глобальних проблем сучасної цивілізації

кандидат економічних наук, доцент

Дідківський Микола Іванович,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

доцент кафедри міжнародної економіки |

Провідна установа : | Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра міжнародної економіки, м. Донецьк |

Захист дисертації відбудеться 18 грудня 2003 року о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті за адресою : 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 18 ” листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор | Фукс А.Е. |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні тенденції глобалізації об’єктивно формують принципово нові умови інтеграції країн в світову економіку та чинники міжнародної конкуренції. Від того, наскільки ефективно і швидко буде здійснена адаптація до умов глобальної конкуренції, залежать довгострокові перспективи розвитку кожної із країн.

В сучасних дослідженнях міжнародної конкуренції та економічного зростання перевага вже віддається не факторним моделям, базовим галузевим і навіть не макроекономічним показникам, а саме розвитку суспільства в цілому, його соціальної сфери, параметрам розвитку людського капіталу. Головними рушійними силами в прогресу в сучасному світі стають інтелект, знання, навички і творчі здібності людини, формування і ефективне використання яких залежать від розвиненості соціальної сфери, взаємопогодженого соціального і економічного розвитку країни в цілому. На сьогодні вже можна говорити не тільки про інтелектуальний, людський, але й про соціальний капітал як фактор розвитку суспільного виробництва.

Виявлення та аналіз соціального компоненту міжнародних інтеграційних процесів в умовах глобалізації постають важливою умовою подальшого розвитку країн, причому в умовах перехідної економіки України особливого значення набуває послідовна політика забезпечення параметрів соціального розвитку у відповідності до зростання потреби у соціальному захисті населення при зіткненні з реаліями світового ринку.

Актуальність теми дослідження, його практична значущість зумовлюються також і тим, що Україна, знаходячись на стадії реальної інтеграції в глобальну економічну систему, повинна в стратегії економічного і соціального розвитку, а також в тактиці її реалізації встановити баланс між глобалізацією та національною автономією, між цілями та показниками економічного та соціального розвитку з тим, щоб процес інтеграції в світову економічну систему був виваженим, прогнозованим, націленим на взаємопогоджене вдосконалення як економічного, так і соціального розвитку.

Проблематика глобалізації, забезпечення національної конкурентоспроможності, розв’язання нагальних задач розвитку трансформаційних країн в сучасному міжнародному контексті, зв’язки між моделлю відкритої економіки та соціальними параметрами розвитку ґрунтовно досліджувалися в роботах ряду відомих вітчизняних вчених – О.Білоруса, І.Бураковського, В.Врублевського, Б.Губського, В.Гейця, М.Дідківського, М.Диби, М.Дудченка, Д.Лук’яненка, В.Новицького, Ю.Пахомова, С.Пірожкова, А.Поручника, В.Рокочої, В.Савчука, Ю.Саєнка, В.Сіденка, С.Сіденко, А.Сухорукова, Н.Татаренко, А.Філіпенка, Т.Циганкової, а також інших. Розглядувані питання вивчалися такими російськими авторами, як С.Архірєєв, В.Головін, В.Іноземцев, Е.Кочетов, Н.Федоренко та багатьма іншими вченими. Серед відомих західних авторів, які присвятили свої праці означеним проблемам, можна відзначити Р.Брентона, Х.Брукнера, Р.Дорнбуша, Я.Корнаї, А.Оукена, М.Портера, Дж.Стігліця, С.Фішера, А.Шюллера.

Питання соціального розвитку різних країн та регіонів світу в умовах глобалізації висвітлювалися також в оглядах та спеціальних дослідженнях фахівців ООН, МОП, СОТ, відповідних Комісій ЄС, Світового банку, МВФ, а також ряду інших міжнародних інституцій.

Разом з тим, слід відзначити певну суперечність орієнтирів соціальної політики, методик, інструментів та практичних наслідків глобалізації. Аналогічні міркування можна висловити і з приводу наявних розробок у сфері соціально-економічних досліджень. Це, на нашу думку, зумовлює потребу в осмисленні функціонального зв’язку між процесами інтернаціоналізації та цілями соціального розвитку, реальних наслідків лібералізації та зниження регулятивних обмежень трансформаційних економік в сфері соціальної політики, а також зумовило вибір теми дослідження та його структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету за держбюджетною темою “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку”, (номер державної реєстрації 0101U002948). Особисто автором підготовлено матеріал стосовно соціального компоненту інтеграції України в глобальну економічну систему до розділу 1.4. “Взаємодія політичних, соціальних і економічних факторів розвитку”.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні соціального компоненту інтеграції України в глобальну економічну систему та обґрунтуванні теоретичних положень і практичних рекомендацій його розвитку, взаємопов’язаних з економічними пріоритетами закономірностей і особливостей соціалізації розвитку національних економік в процесі їх інтеграції в глобальну економічну систему.

Досягнення зазначеної в дисертації мети передбачає постанову та розв’язання таких завдань:

? дослідження еволюціонізуючої ролі соціального чинника в економічному розвитку суспільства;

? визначення сучасних концептуальних засад структуризації соціального компоненту глобального інтеграційного процесу;

? аналіз системного зв’язку між процесами економічної глобалізації та соціального розвитку країн, визначення системи глобальних чинників соціального розвитку;

? виявлення сучасних структурно-галузевих детермінант національних соціальних політик;

? дослідження геоекономічних та інтеграційних чинників формування соціальних політик відкритих економік;

? вивчення та узагальнення досвіду взаємопогодженого розвитку соціальної сфери та економіки країни в контексті можливостей підвищення національної конкурентоспроможності;

? визначення пріоритетів та ключових задач інноваційної діяльності з урахуванням стану та перспектив соціального компоненту інтеграції країни в глобальну економічну систему;

? визначення механізмів та стратегічних напрямів розвитку соціальної інфраструктури;

? обґрунтування необхідності та напрямів екологізації моделі взаємопогодженого соціального і економічного розвитку України.

Об’єктом дослідження є соціальна сфера економіки України та соціальна політика у контексті завдань і пріоритетів конкурентоспроможного національного розвитку.

Предметом дослідження є соціальний компонент конкурентоспроможного розвитку економіки України, що формується у соціальній сфері.

Методи дисертаційного дослідження. У дисертаційному дослідженні використані методи логічного та історичного аналізу, індукції та дедукції, системно-структурного аналізу, співвідношення загального та індивідуального, методи компаративного та ретроспективного аналізу, прогностичних оцінок. Аналіз та системні узагальнення глобалізаційного контексту соціального компоненту інтеграції країни в світову економічну систему реалізовувалися за допомогою методів покраїнового та секторально-галузевого аналізу, а також критичного використання теоретичних та експертних оцінок щодо досліджуваних явищ. Структурно-галузеві детермінанти національної соціальної політики досліджувались за допомогою діалектичного підходу, шляхом застосування та узагальнення статистичних даних.

Джерельною та статистичною базою є результати досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно глобального соціального розвитку та механізмів його регулювання в умовах глобалізації економіки. Дослідження також спиралось на статистичні дані та звітні матеріали міжнародних організацій (ООН, Світового Банку, Міжнародного Валютного Фонду), Закони України та Укази Президента України.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

? розвинуто методологію дослідження інтеграції країни в глобальну економічну систему і запропонована компонентна структуризація цього процесу. Багатоаспектний і довготерміновий процес інтеграції кожної країни в глобальну економіку доцільно структурувати на такі домінантні компоненти: політичний, економічний, соціальний, інституційний, інфраструктурний та науково-технічний. Визначена їх сутність, показаний взаємозв’язок, роль і місце в інтеграційному процесі;

? сформульовано зміст та сутність поняття „соціальний компонент” глобального інтеграційного процесу, який, з одного боку, є органічним елементом процесу інтеграції, а з іншого – являє собою багаторівневу систему, що утворюється у взаємодії ресурсних і управлінських елементів;

? виявлено, що структурне регулювання умов і параметрів розвитку національної економіки, важливими складовими якого є галузева політика та дії, спрямовані на покращення умов міжнародної спеціалізації окремих груп виробників, належать до спектру обов’язкових сучасних інструментів та макроекономічних підходів практично усіх країн і доведено, що структурно-галузеві пріоритети одночасно є детермінантами ефективності національних соціальних політик, всього соціального розвитку;

? визначені місце та роль геоекономічного та інтеграційного чинника формування соціальної політики; доведено, що вдалі напрями інтеграційного співробітництва позитивно впливають на розвиток соціальної сфери країн-партнерів, підвищуючи ефективність інструментів соціальної політики, і, навпаки; обґрунтовано, що в контексті соціальних цінностей та потенціалу соціального компоненту поглиблення українсько-російської інтеграції (порівняно з європейською) буде сприяти швидшому досягненню соціальних стандартів, розвитку інтелектуального капіталу, реалізації зовнішньоекономічного потенціалу країни в цілому;

? узагальнено досвід взаємопогодженого соціального та економічного розвитку індустріально розвинутих країн та країн з перехідною економікою на основі чого виявлено:

· тенденцію до посилення ролі держави у захисті національних економічних та соціальних інтересів від деструктивного впливу сукупності чинників зовнішнього середовища;

· кардинальні зрушення у підходах до детермінант соціальної політики, які полягають у переході від дотаційних і підтримуючих концепцій до інтегрованих програм економічних і соціальних перетворень;

· систему заходів і інструментів регулювання експортної та імпортної діяльності, які мають позитивні наслідки і у соціальній сфері;

? обґрунтовано стратегічні напрями формування пріоритетів економічного розвитку України з урахуванням сучасних особливостей інтеграції в глобальну економічну систему, які будуть мати довгостроковий соціальний ефект, серед яких:

· інноваційна спрямованість розвитку: проведення такої структурної, галузевої політики, яка має на меті приведення характеру національної міжнародної спеціалізації, структури зовнішньоекономічного обміну у відповідність з перспективами науково-технічного прогресу, потребами структурної реформи економіки країни;

· розвиток сучасної соціальної інфраструктури як системного елементу конкурентоспроможної ринкової економіки шляхом конструктивного використання потенціалу макроекономічного регулювання та приватних капіталів;

· екологізація моделі економічного розвитку: застосування екологічно чистих, ресурсозаощадливих технологій, стимулювання екологічної безпеки виробництва, недопущення на внутрішній ринок шкідливих для життя людини і тварин товарів, забезпечення гарантій екологічної безпеки об’єктів при іноземному інвестуванні шляхом активного використання норм і процедур СОТ, а також міжнародних Конвенцій з охорони навколишнього середовища.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором в дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає в тому, що вони доповнюють і розвивають концепцію взаємопогодженого соціального та економічного розвитку країн в умовах глобалізації та можуть використовуватися при виборі та обґрунтуванні напрямів, механізмів та інструментів економічної та соціальної політики країни, а також в навчальному процесі у вищих навчальних закладах при підготовці спеціалістів з міжнародної економіки та менеджменту.

Пропозиції автора щодо формування пріоритетів соціально орієнтованої інтеграційної політики України враховані при підготовці пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС у 2003 році (Довідка №06-16/633 від 19.06.2003р.). Крім того, розроблені автором пропозиції стосовно впровадження ефективних інструментів інноваційної діяльності враховані при підготовці проекту Закону про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до статті 64 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” (Довідка № 06-15/12 – 4999 від 20.06.2003р.). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в дисципліні „Міжнародна економіка” (теми: „Міжнародна економічна система”, „Міжнародна економічна інтеграція”, „Глобалізація і економічний розвиток”) за освітньо-професійною програмою підготовки бакалаврів зі спеціальності „Міжнародна економіка” Київського національного економічного університету (Акт від 12.03.2003р.).

Апробація результатів дослідження. Основні висновки дисертації, її теоретичні положення й практичні рекомендації обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету. Принципові положення роботи доповідалися на трьох міжнародних конференціях, які проводилися в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України: “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України”, (Київ, 2002р.). „Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” (Київ, 2002р. “Національна економічна стратегія в умовах глобалізації та регіоналізації” (Київ, 2002р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових праць у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,1 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок друкованого тексту. У тексті дисертації розміщено 2 рисунки на 1 сторінці, 15 таблиць на 9 сторінках, 5 додатків на 7 сторінках. Список використаних джерел налічує 178 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, проаналізовано стан наукової розробки даної проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, викладено методологічну основу і методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, охарактеризована їх апробація.

У розділі 1 „Глобалізаційний контекст соціального розвитку країн” розглядається комплекс питань, пов’язаних із сучасними особливостями і тенденціями соціального розвитку країн в контексті процесів глобалізації економічного життя, зокрема досліджено еволюцію ролі соціального чинника в економічному розвитку суспільства, сутність та структуризацію соціального компоненту глобального інтеграційного процесу, глобальні чинники соціального розвитку.

“Історичне поле” доступної для сучасної науки проблематики соціального розвитку охоплює п’ять останніх тисячоліть, протягом яких відбувалася еволюція як соціальних систем та соціальних відносин, так і теоретичних поглядів на означені об’єкти. В роботі показано, що дослідження проблем соціально-економічного розвитку, яке, відповідно до своєї природи, повинно базуватися на емпірико-аналітичній методології та яке еволюціонувало від перфекціоністських, констатуючо-описових, апологетичних схем і соціальних конструкцій до вироблення інтегрованих моделей соціального та економічного розвитку сьогодні не може не набувати синтетичного характеру, не враховувати специфіку та цілі національного розвитку в глобальному середовищі.

Завдяки глобалізації та прозорості параметрів соціальних сфер країн, фактично вже відбувся „вихід” соціальних проблем за межі суто національних кордонів, а в структурі чинників національного соціального розвитку з’явились і набувають дедалі більшої ваги зовнішні за характером і глобальні за природою умови. Глобальні ринкові сили об’єктивно спонукають національні уряди відходити від виконання обов’язків, які традиційно були їм притаманні та на виконання яких законно очікує населення.

Аналіз світового досвіду показав, що розв’язання соціальних проблем в сучасних умовах розвитку країн потребує не мозаїчного застосування ефективних заходів, а принципово нових підходів, що ґрунтуються на врахуванні сучасних особливостей та структури соціального компоненту глобального інтеграційного процесу.

В роботі доведено, що інтеграція кожної країни в глобальну економічну систему є процесом довготерміновим, складним та багатокомпонентним. При цьому автором виділені домінантні компоненти: політичний, економічний, інституційний, соціальний, науково-технічний та інфраструктурний, аналіз яких дозволив визначити економічний компонент як пріоритетний з точки зору державної підтримки та регулювання, а політичний – першочерговим, оскільки саме він утворює основу міжнародного економічного співробітництва, передує налагодженню безпосередніх економічних зв’язків. Показано, що соціальний компонент в структурі глобального інтеграційного процесу посідає особливе місце і суттєво впливає на інші компоненти.

Авторська позиція полягає в тому, що соціальний компонент інтеграції країни в глобальну економічну систему слід розглядати з одного боку як органічний елемент цього процесу, а з іншого – як багаторівневу систему, яка утворюється як ресурсними елементами (населення, людський капітал, інтелектуальний капітал, виробнича база, інфраструктура, соціальна інфраструктура), так і управлінськими (соціальна політика та економічна політика держави) (рис.1).

Рис.1. Компоненти інтеграції країни в глобальну економічну систему

Ресурсні елементи активізуються соціальною політикою та в сукупності і взаємодії з нею утворюють соціальну сферу, яка одночасно є і об’єктом соціальної політики, і матеріально-речовою основою утворення соціального капіталу. Соціальний капітал, в свою чергу, є основою соціального компоненту інтеграції країни в глобальну економічну систему, а його створення і розвиток можливі лише за умов наявності в країні виваженої економічної політики та дієвих механізмів втілення її в життя.

Сучасні глобальні чинники, такі як прогресуюча відкритість національних економік, інтеграційні та дезінтеграційні процеси, транснаціоналізація виробництва, посилення міграційних процесів, укріплення тенденції до наднаціонального регулювання, примушують по-новому оцінити проблематику соціально-економічного розвитку, породжують або дезактуалізують зрушення на рівні суспільного буття, переводять задачі та проблеми місцевого, національного масштабу на рівень міжнародного, навіть глобального розв’язання.

Не зважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв’язок національних процесів соціально-економічного відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складаються регіональні господарські комплекси, формується нова культура спілкування між націями, при цьому об’єктивність процесів глобалізації не тільки не знімає, а й як ніколи раніше актуалізує питання комплексного підходу до державного управління процесом інтеграції країни в глобальну економічну систему, взаємопогодженого розв’язання економічних та соціальних проблем.

У розділі 2 „Міжнародна практика економічного регулювання соціальної сфери в умовах глобалізації” здійснено комплексне дослідження структурно-галузевих, геоекономічних та інтеграційних детермінант національного соціального розвитку, а також узагальнено досвід взаємопогодженого економічного та соціального розвитку країн.

Міжнародна статистика свідчить про нерівномірність розподілу предметів спеціалізації між країнами, причому в багатьох випадках прірва між країнами, що виготовляють складні технологічні вироби та країнами, які приречені на виготовлення низькотехнологічної, працемісткої продукції, поглиблюється. Відповідно поглиблюється і прірва соціальна. Аналіз товарної структури експорту країн за останні десятиріччя показав, що по всіх групах країн спостерігаються однакові тенденції зменшення в експорті питомої ваги продовольства, сировини і палива та збільшення частки готових виробів та напівфабрикатів. Однак при цьому розвинені країни мають 70% світового ринку готових виробів та напівфабрикатів, а країни, що розвиваються, та перехідні економіки відповідно – 26,9% та 3,1%, що віддзеркалює загальні позиції груп країн в світовій економіці (табл. 1).

Таблиця 1

Питома вага груп країн в світовому ВВП, експорті товарів та послуг, населенні світу (2000 р., %)*

Група країн | Кількість країн у групі | ВВП | Експорт товарів та послуг | Населення | Економічно розвинені | 29 | 57,1 | 75,7 | 15,4 | Країни, що розвиваються | 125 | 37,0 | 20, | 77,9 | Країни з перехідною економікою | 28 | 5,9 | 4,3 | 6,7 | * Складено за даними World Economic Outlook. IMF, October 2001, Washington, DC. P.187

Можна констатувати наявність системи кореляцій між станом економіки та зовнішньої торгівлі, усього механізму міжнародного економічного співробітництва та соціальною сферою відкритих соціально-економічних систем. Це зумовлює необхідність системного і взаємопогодженого на різних рівнях управління підходу до створення сприятливих умов інтеграції національної економіки до системи світових господарських зв’язків.

В роботі показано, що сучасні реалії формування сприятливого соціального середовища в глобальних конкурентних умовах примушують по-новому поглянути на проблематику співвідношення об’єктивного та суб’єктивного при виборі моделі спеціалізації. І, хоча сам по собі фактор науково-технічного прогресу не можна не вважати таким, що має об’єктивну природу, характер його стимулювання, адаптації до його вимог та критеріїв окремого національного господарства значною мірою виступає як наслідок свідомого вибору певної стратегії формування нової цивілізаційної моделі.

На основі аналізу міжнародного досвіду проведення соціальної політики на національному рівні було доведено, що її успішність значною мірою залежить від ефективності та конкурентоспроможності сфери національного виробництва. Можливість виготовлення в умовах певної країни високотехнологічних товарів, пропонування відповідних інформаційно-, наукомістких послуг на зарубіжних ринках обумовлена, в свою чергу, наявністю ефективної системи освіти, підвищенням кваліфікації кадрів та їх перекваліфікацією. В цьому контексті в роботі запропоновано систему заходів щодо здійснення активної структурної політики в Україні.

Зважаючи на інтеграційні задачі, слід враховувати необхідність створення цілісного механізму взаємодії соціальних інфраструктур країн, що бажають стати членами інтеграційного об’єднання, а також країн-членів. Для цього необхідним є взаємне узгодження форм та механізмів впровадження соціальних програм, методів стимулювання підприємств соціальної сфери, погодження рівня контролю та уніфікація нормативно-законодавчої бази.

З точки зору соціального компоненту поглиблення україно-російської інтеграції може сприяти досягненню внутрішньої соціально-економічної і політичної стабільності, подоланню зубожіння населення завдяки потенціалу спільної реструктуризації і модернізації економіки, створенню спільних виробничих структур, реальним можливостям кооперації при розвитку науково-технічного потенціалу.

Значення російського вектора української економічної геополітики є особливо вагомим в контексті соціальних цінностей розвитку, зокрема, тому, що потенційні коопераційні, торгові моделі мають “накладатися” на етно-соціальні системи, які мають не тільки спільне історичне коріння, але й довгий час розвивалися згідно єдиних моделей.

Щодо перспектив взаємодії України з ЄС, слід передусім враховувати необхідність попереднього проведення усього комплексу ринкових реформ, оптимізації структури економіки та системи макроекономічного регулювання.

Міжнародна практика, досвід провідних ринкових держав дає підстави стверджувати, що соціально-економічне регулювання являє собою, передусім, систему заходів стимулюючого та регламентуючого характеру, які здійснюються компетентними інститутами – державними та громадськими органами й структурами. Означені заходи можуть бути типовими за змістом та характером реалізації, а також нестандартними, націленими на розв’язання цілком конкретного регулятивного завдання.

Автором виділені основні умови оптимізації експортно-імпортної діяльності, запровадження яких матиме позитивні наслідки у соціальній сфері, серед них: стимулювання експорту високотехнологічної продукції засобами податкової, тарифної політики (з урахуванням обмежуючих вимог з боку СОТ, торговельних партнерів України), створення гнучкої системи кредитування експорту, особливо щодо вивозу інтелектомісткої, машинотехнічної продукції, розробка спеціальної програми підтримки окремих видів експортного виробництва, запровадження системи сертифікації експортоорієнтованих виробництв, поєднання податкових пільг з наданням можливості проведення пріоритетної амортизаційної політики, запровадження преференційного режиму на імпорт продукції, яка є необхідною задля розв’язання важливих завдань соціально-економічного розвитку України, стимулювання вдосконалення географічної та товарної структури ввозу продукції з метою зменшення рівня енергетичної та технологічної залежності, запровадження системи якісних стандартів, сертифікації, санітарно-ветеринарних норм, посилення заходів, пов’язаних з екологічним захистом, а також технічних нормативів стосовно імпортованої продукції.

У розділі 3 „Стратегічні напрями формування соціального компоненту інтеграції України в глобальну економічну систему” доведено, що інноваційність економічного розвитку є передумовою ефективної соціальної політики України і запропоновані напрями активізації експорту високотехнологічної продукції, виділені та досліджені сучасні джерела створення соціальної інфраструктури, обґрунтовано необхідність екологізації суспільного відтворення в умовах оптимізації моделі національної спеціалізації та інтеграції країни в глобальну економічну систему.

Модель експортної спеціалізації визначає подальші тенденції розвитку національного виробництва, освітній рівень кадрового корпусу, а також характерні для певних відтворювальних моделей рівні оплати праці, соціального забезпечення тощо. Сам факт наявності певного виду міжнародної спеціалізації обумовлює зворотний потік грошових ресурсів, які опосередковують фінансові потреби відповідної моделі виробництва та соціальні структури й механізми.

Інноваційна модель розвитку передбачає орієнтацію української економіки на безперервне технічне оновлення, модернізацію засобів виробництва, широкомасштабне впровадження в усі сфери економіки досягнень НТП, а також структурну перебудову економіки в напрямку розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей. За умов прискорення науково-технологічного розвитку, каталізатором якого виступає інноваційна політика, саме остання визначає й саму модель розвитку, характер виробництва майбутнього.

Аналіз показав, що відсутність помітного прогресу в залученні як в сферу зовнішньоекономічних відносин, так і соціального обслуговування вітчизняного науково-технічного та інтелектуального потенціалу погіршує економічне становище держави, ускладнює вихід з трансформаційної кризи і сприяє збереженню розриву між експортоспроможністю та імпортомісткістю економіки.

Динамічне та ефективне входження до світової економіки є детермінантою суспільного розвитку для України, як і для інших країн з перехідною економікою. Але інтеграція соціально-економічної системи до загальної системи світового господарства, світових структур соціальної спрямованості пов’язана із значними труднощами на рівні формування та реалізації економічної політики, а також із протидією потенційних конкурентів, оскільки успішне входження країни в систему міжнародного поділу праці часто наштовхуються на введення санкцій, та не тільки торговельні, а й зовнішньоекономічні війни.

В роботі показано, що міжнародна практика надає чимало прикладів цілеспрямованої науково-технічної, технологічної та інноваційної політики. Саме така політика постала основою економічного зростання Японії, а пізніше й ряду інших країн на Сході Азії. В різні роки важливі заходи в сфері розвитку технологій застосовували європейські країни, держави Південної Америки.

Органічним подовженням національного регулювання інноваційної, науково-технічної сфери є організація міжнародних коопераційних програм у сфері високих технологій. Для України позитивним прикладом такої організації стала угода з Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво. Але будь-який прогрес у сфері соціальної взаємодії з ЄС можливий лише на базі успіхів у сфері інновацій, технологічного прогресу. Прикладами технологічно-коопераційних проектів є будівництво міжнародної космічної станції “Альфа”, в якій беруть участь США, Західна Європа та Росія, будівництво транспортного тунелю через протоку Ла-Манш (Франція, Велика Британія) та ін. Аналогічним проектом за участю України є програма „Морський старт”, яка дозволяє задіяти потужності в розробці космічної галузі.

Слід брати до уваги те, що реалізація таких проектів пов’язана з величезними витратами, тому техніко-технологічна інтеграція вимагає формування чіткої технічної політики, яка в той самий час має й соціальний контекст, оскільки впровадження нових технологічних процесів, у кінцевому підсумку, впливає на споживчий ринок, ціни на товари і послуги, умови праці, а тим самим – і на рівень життя населення.

Суспільно керований розвиток пріоритетних в інноваційному відношенні галузей означає й модифікацію соціальних структур на національному рівні, підвищення добробуту, покращення якості й умов праці. Практичні задачі проведення активної інноваційної політики в Україні актуалізуються й тим, що 2/3 основного капіталу вимагають оновлення. До того ж необхідність активної національної політики сприяння інноваційному розвиткові зумовлюється й факторами міжнародного порядку, такими як: стрімке поширення прогресивних технологій, збільшення питомої ваги складних технологічних виробів, бурхливий розвиток нових галузей, які виникли порівняно недавно, але відтепер визначають характер сучасного виробництва та перспективні напрями споживання.

В зовнішній торгівлі технологічною продукцією за участю України, як показало дослідження, має місце позитивна динаміка, однак експортний технологічний сектор держави в цілому характеризується стагнацією. Якщо в зоні євро 46% експорту та 65% імпорту припадає на високотехнологічну продукцію, то в Україні ці показники становлять відповідно 14% та 21% при коефіцієнті покриття „експорт/імпорт” 0,69.

Важливий аспект інноваційної проблематики пов’язаний із врегулюванням відносин власності в інтелектуальній сфері, чому буде сприяти вступ України до СОТ та приєднання до однієї з обов’язкових для набуття членства Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

В роботі доведено, що передумовою поширення інноваційної моделі розвитку національної економіки в умовах загострення міжнародної конкуренції є інформаційне забезпечення міжнародної комерційної діяльності суб’єктів господарювання, що зумовлено тим, що урядові та спеціалізовані неурядові структури, усвідомлюючи, що володіння оперативною та аналітико-стратегічною інформацією стосовно стану і тенденцій розвитку зарубіжних ринків є одним із ключових чинників розвитку зовнішньоторговельної, інвестиційно-інноваційної діяльності національних виробників, здійснюють цілеспрямовані заходи в цьому відношенні, створюючи широку інформаційну інфраструктуру.

Інноваційна модель економічного розвитку має не тільки переваги галузевого та структурного характеру. Головним, на наш погляд, є те, що можна охарактеризувати як інноваційно обумовлений соціальний прогрес у глобальному конкурентному середовищі.

Економічний детермінізм, який донедавна панував у вітчизняній науці, а також недооцінка соціального компоненту розвитку, зумовили неадекватне ставлення до соціальної сфери як до вторинної (по відношенню до виробничої), допоміжної та некритичної.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу і переводу економіки на інтенсивний, інноваційний шлях розвитку зростає значення соціального обслуговування населення. Для країн з ринковою економікою є характерним збільшення частки послуг у загальному обсязі споживаних населенням життєвих благ. Через їх канали населення одержує велику кількість нематеріальних благ і послуг, тобто реалізується соціальна сторона відтворення робочої сили.

Аналіз міжнародної практики соціально-економічного розвитку довів, що параметри втручання держави в економіку у високорозвинених країнах послідовно збільшувались, частка ВВП, яка розподіляється та регулюється державою, сягнула 45–55 %”, а серйозні структурні проблеми з фінансуванням соціальної сфери можуть призвести (і призводять) до її деградації, що, в свою чергу, обумовлює довгострокові ускладнення при формуванні кадрового, виробничого та експортного потенціалу, механізму економічних мотивацій господарської діяльності.

Проведення ефективної соціальної політики передбачає виділення чітких орієнтирів, оцінки того, що є необхідним мінімумом для підтримки соціальної сфери у життєздатному стані, який забезпечує й прийнятні позиції в міжнародному контексті, а також своєрідної “динамізуючої частини” соціальної політики.

Доцільним, на думку автора, є застосування в Україні світового досвіду формування інвестиційних ресурсів в соціальній сфері країн з перехідною економікою, таких як Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина. Так, поряд з традиційними джерелами фінансових засобів виникають і нові, якими можуть бути фінансові ресурси державних та громадських організацій, підприємств, прибутки від цінних паперів тощо. Для того, щоб ці джерела реально функціонували, необхідні умови, що зроблять фінансові інвестиції в соціальний сектор достатньо привабливими. З цією метою необхідно диференціювати інструменти фінансового ринку і забезпечити їм відповідну державну підтримку.

Серед нетрадиційних засобів фінансування соціальної сфери також може бути використаний лізинг та факторинг. Як показує світовий досвід, його застосування найбільш доцільно там, де є особливо складне обладнання, що обслуговується лізингодавцями краще, ніж це може зробити установа, що його використовує (особливо в сфері надання медичних послуг). Що стосується факторингу, його широке застосування стане ефективним за умов розвинутої системи обов’язкового соціального та медичного страхування.

Таким чином, тільки діалектична єдність державного регулювання та ринкових важелів дозволить ефективно забезпечити прогресивний розвиток інфраструктури соціального сектору України.

Загострення екологічних проблем у світі набуло глобального характеру. Через кризовий стан навколишнього природного середовища багато регіонів світу вже сьогодні мають статус зон екологічного лиха. Тому екологізація як нова домінанта розвитку соціальної сфери є актуальною не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях.

Раніше традиційним щодо вибору моделі розвитку був підхід, пов’язаний із ставленням до природних ресурсів як до необмежених, а до справи охорони навколишнього середовища як до такої, що не є пріоритетною та виступає як функціонально другорядна. Наслідування йому може тільки закріпити технологічне відставання держави та перетворити територію країни на “екологічне гетто”.

Екологізація моделі відкритої економіки України постає одним із ключових факторів прискорення соціально-економічного розвитку, формування її міжнародної конкурентоспроможності, а також покращення життєвого рівня.

В спектрі складових соціальної політики в сучасних умовах науково-технічного розвитку дедалі більшого значення набувають інструменти екологізації економічної діяльності і міжнародної зокрема. Подібний підхід є тим більше важливим, оскільки за умов зростаючої відкритості соціально-економічних систем, глобалізації та регіоналізації, зростаючого валового та співвідносного обсягу опосередкування міжнародними економічними відносинами ВВП окремих країн, екологічні фактори зумовлюють національну спеціалізацію, рівень соціального розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Однак, не лише прямі комерційно-інвестиційні заходи призводять до “екологічної експлуатації” високорозвинутими державами та ТНК країн значної частини решти світу. Важливе значення мають непрямі заходи “перерозподілу” технологічних видів спеціалізації, такі як політика підтримки “своїх” технологічних лідерів з боку держави, до якої вдаються уряди країн Західної Європи, Північної Америки, найбільш успішних країн АТР.

Приєднання України до Світової організації торгівлі безперечно вплине позитивно на екологізацію моделі соціального розвитку за умов вмілого використання в торговій політиці (фактично і у всіх економічних діях) системи багатосторонньо узгоджених правил. Крім того, в межах СОТ передбачено механізм врегулювання торгових суперечок, який, щоправда, прямо не розповсюджується на розв’язання екологічних конфліктів між сторонами, однак СОТ пропонує дієвий механізм розв’язання торговельно-економічних суперечок, пов’язаних з екологічними питаннями.

Таким чином, екологізація моделі розвитку соціальної сфери в найближчій перспективі перетвориться на глобальний імператив економічного розвитку країн та міжнародних економічних відносин все більш інтегрованого світу.

ВИСНОВКИ

В роботі доведено, що соціальний компонент посідає особливе місце в структурі процесу інтеграції країни в глобальну економічну систему: оптимізація моделі національної спеціалізації, максимізації ефекту експортної діяльності, інноваційність та екологізація економічного розвитку позитивно впливають на розвиток соціальної сфери, і – навпаки, параметри останньої є чинником національної конкурентоспроможності.

Результати проведеного дослідження дають змогу зробити такі найбільш важливі висновки та рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. В структурі чинників національного соціального розвитку з’явились і набувають дедалі більшого значення зовнішні за характером і глобальні за природою умови та процеси – прогресуюча відкритість національних економік, активізація міграції робочої сили, транснаціоналізація виробництва, інтеграційна регіоналізація розвитку, формування інститутів наднаціонального регулювання, які обмежують потенціал держав (особливо тих, що не належать до групи розвинених країн) у розв’язанні соціальних проблем, переводять задачі та проблеми місцевого, національного масштабу на рівень міжнародного, навіть глобального розв’язання.

2. Багатоаспектний, складний і довготерміновий процес інтеграції кожної країни в глобальну економічну систему доцільно структурувати на домінантні компоненти: політичний, економічний, інституційний, соціальний, інфраструктурний та науково-технічний. Пріоритетним з точки зору державної підтримки є економічний компонент, а першочерговим – політичний, як утворюючий основу міжнародного економічного співробітництва, передуючий налагодженню безпосередніх економічних зв’язків. Соціальний компонент в структурі глобального інтеграційного процесу посідає особливе місце і суттєво впливає на інші компоненти.

3. Соціальний компонент інтеграції країни в глобальну економічну систему слід розглядати з одного боку як органічний елемент цього процесу, а з іншого – як багаторівневу систему, яка утворюється як ресурсними елементами (населення, людський капітал, інтелектуальний капітал, виробнича база, інфраструктура, соціальна інфраструктура), так і управлінськими (соціальна політика та економічна політика держави). Ресурсні елементи активізуються соціальною політикою та в сукупності і взаємодії з нею утворюють соціальну сферу, яка одночасно є і об’єктом соціальної політики, і матеріально-речовою основою утворення соціального капіталу. Соціальний капітал, в свою чергу, є основою соціального компоненту інтеграції країни в глобальну економічну систему, а його створення і розвиток можливі лише за умов наявності в країні виваженої економічної політики та дієвих механізмів втілення її в життя.

4. Між станом розвитку економіки, зовнішньої торгівлі, усього механізму міжнародного економічного співробітництва та соціальною сферою відкритих соціально-економічних систем можна констатувати наявність системи кореляцій, що зумовлює необхідність системного і взаємоузгодженого на різних рівнях управління підходу до створення сприятливих умов інтеграції національної економіки до глобальної економічної системи.

5. Наявний світовий досвід соціально-економічного регулювання й врахування сьогочасних тенденцій національної політики формування експортної спеціалізації зумовлюють принципово нові наукові підходи щодо визначення структурно-галузевих детермінант національної соціальної політики. Таке визначення повинно відбуватися не тільки і навіть не стільки згідно факторного розподілу, скільки виходячи із суб’єктивно визначених (з врахуванням об’єктивно сформованого виробничого потенціалу та національних інтересів) пріоритетів галузевого, науково-технічного розвитку.

6. З точки зору соціального компоненту глобального інтеграційного процесу поглиблення українсько-російської інтеграції може сприяти швидкому досягненню внутрішньої соціально-економічної і політичної стабільності, подоланню значної частини соціальних проблем завдяки потенціалу спільної реструктуризації і модернізації економіки, створенню спільних виробничих структур, реальними можливостями кооперації при розвитку науково-технічного потенціалу. Щодо перспектив взаємодії України з ЄС, слід передусім враховувати необхідність попереднього проведення цілого комплексу ринкових реформ, оптимізації структури економіки та системи макроекономічного регулювання.

7. Дослідження потенціалу моделі інноваційного розвитку України в контексті соціального компоненту інтеграції в глобальну економічну систему дозволяє стверджувати, що інноваційний розвиток є найбільш перспективним для України, що пов’язано, по-перше, з наявним науково-технічними потенціалом, по-друге – з тенденціями глобалізації (зокрема враховуючи міжнародний досвід наслідування моделям пріоритетного розвитку наукомістких виробництв), і по-третє – з трансформаційними реаліями та необхідністю пошуку ніш на світовому ринку, за умов, коли світовий ринок є поділеним між виробниками та провідними суб’єктами збуту, а вихід на нього вимагає агресивної пропозиції, активної і новаторської підприємницької та регулятивної діяльності.

8. Соціальна інфраструктура є системним елементом конкурентоспроможності національної економіки. Досвід ряду країн з економіками трансформаційного типу свідчить про значні резерви розвитку соціальної інфраструктури внаслідок сполучення конструктивного потенціалу макроекономічного регулювання та приватних капіталів, комерційної ініціативи. В цьому контексті в Україні необхідне доопрацювання пакетів законодавчого та нормативно-організаційного забезпечення лізингової, факторингової та інших форм діяльності бізнесових структур.

9. Умовою сприятливого розвитку соціальної сфери, актуальним для України засобом її оптимізації постає екологізація моделі відтворення. Перехід до застосування екологічно чистих, ресурсозаощадливих технологій, поширення замкнених циклів виробництва не тільки слугує покращенню екологічних параметрів національного соціально-економічного відтворення, але, як свідчить міжнародна практика – й піднесенню конкурентоспроможності держави та окремих комерційних агентів в умовах глобалізації.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Богатирьов І. Структурно-галузеві детермінанти національної соціальної політики // Збірник наукових праць. Вип. 34 / Відп. ред. – В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – С. 336 – 342. – 0,3 д.а.

2. Богатирьов І. Інноваційна політика як ключовий фактор соціальної політики в умовах відкритої економіки // Збірник наукових праць. Вип. 35 / Відп. ред. – В.Є.Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – С. 61 – 69. – 0,5 д.а.

3. Богатирьов І. Особливості формування інвестиційних ресурсів в соціальній сфері України // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. – Часть II. – Донецк: