Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Борщ Людмила Михайлівна

УДК 330.332.01(477)

Стратегія інвестиційного зростання економіки

в умовах ринкової трансформації

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор,

Ковальчук Трохим Тихонович

заслужений діяч науки і техніки України, голова Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки України при Раді національної безпеки і оборони України

Офіційні опоненти:

академік НАН України, доктор економічних наук, професор,

Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, директор

Пахомов Юрій Миколайович

доктор економічних наук, професор,

Інститут економічного прогнозування НАН України, заступник директора

Кваснюк Борис Євгенович

доктор економічних наук, професор,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, професор кафедри світового господарства і

міжнародних економічних відносин

Дудченко Микола Андрійович

Провідна установа:

Київський національний економічний університет,

кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів.

Захист відбудеться 26 грудня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м.Київ, вул.Васильківська, 90-А, ауд.704

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12

Автореферат розіслано “25” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солодовникова І.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема інвестування в Україні стала одним з найбільш актуальних завдань сьогодення. Капіталовкладення мають виступити засобом забезпечення сталого економічного зростання, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, технічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях і, головне, життєвого рівня населення. Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою успішних соціально-економічних перетворень.

Практична злободенність проблеми формування сприятливого інвестиційного середовища поєднується з гострою необхідністю створення власної методолого-теоретичної бази інвестиційного процесу, адекватної специфічним українським умовам. Теоретичні основи самого по собі інвестування як практичної діяльності у високорозвинених економічних системах розроблено досить глибоко та всебічно. Вони до найдрібніших деталей, крок за кроком описують процеси вкладення коштів, містять досконалий математичний апарат для всіх можливих випадків кількісних розрахунків, але не враховують специфіку перехідних економік, в зокрема української реальності, в якій ще не завершено перехідні процеси від командно-адміністративної системи до ринку, економіка ледь виходить з тривалої стагнації.

У широкому розумінні висвітлення проблем економічного розвитку, яке можна було б не прямо застосувати в умовах України, але принаймні використати при побудові національної моделі інвестиційних процесів, здійснено в працях таких відомих на світовому рівні дослідників, як Гітман Л. Дж., Стіглиц Дж. Е., Кейнс Дж. М., Крушвіц Л., Норткотт Д., Рут Френклін Р., Сакс. Дж., Хансен Е., Харрод Р.Ф., Шарп У.Ф., Шумпетер Й.А. та інших.

Значну користь в дослідженні принесло ознайомлення з працями російських авторів: Абалкіна Л.І., Абрамова С.І., Балацького Є.В., Барда В.С., Вольського А.П., Лювова Д.М., Мау В.А., Стародубровського В.С. та ін.

Враховуючи особливу актуальність проблеми інвестування для України, у вітчизняній науковій літературі в цьому напрямі працює багато вчених і фахівців, захищено ряд докторських дисертацій, зокрема – Пересада А. А. (1998), Губський Б. В. (1998), Гаврилюк О. В. (1999), Махмудов О. Г. (2001), Попова Г.. Ю. (2001), Музиченко А. С. (2001), Яковенко Л. І. (2001), Носова О. В. (2002), Онищенко В. О. (2002), Денисенко М. П. (2002). Різноманітні аспекти зв’язку інвестування з економічним зростанням висвітлено в працях Бажала Ю.М., Базилевича В.Д., Власюка О.С., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Губського Б.В., Дудченка М.А., Єщенка П.С., Кваснюка Б.Є., Ковальчука Т.Т., Козаченка А.В., Коломойцева В.Е., Колосова О.Є., Лукінова І.І., Мертенс А.В., Мочерного С.В., Ніколенка Ю.В., Панасюка Б.Я., Симчука Н.С., Татаренко Н.О., Федоренка В., Філіпенка А.С. та багатьох інших.

Отже, проблему інвестування не можна вважати нерозробленою в економічній літературі. Проте проблематика, що перебуває в полі зору економічної теорії, порівняно з конкретно-економічними аспектами інвестиційного процесу, розроблена недостатньо. Однак більшість наукових досліджень, в тому числі захищених докторських дисертацій, стосується конкретно-економічних аспектів інвестиційного процесу, водночас проблематика, що перебуває в полі зору економічної теорії, значно поступається ступенем розробленості. Депресивний стан економіки України в цілому та інвестиційної діяльності зокрема в поєднанні з непереборними об’єктивними перешкодами для економічного зростання та інвестиційного нарощування продуктивного потенціалу, слабкість теоретичного обґрунтування найважливіших державних рішень свідчать про те, що завдання формування теоретичної основи економічної стратегії й тактики для економічного зростання в Україні остаточно не вирішені. Причому найбільшої уваги потребує не так розроблення конкретних механізмів вкладення інвестиційних ресурсів, як з’ясування основних рис сприятливого клімату для їх залучення, тобто аналіз усієї системи суспільних відносин в Україні під кутом зору їх спроможності стимулювати економічне зростання та інвестиції. З цих міркувань і було обрано тему та спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає стратегічним підходам і планам держави щодо питань змісту інвестицій, механізмів і умов реалізації інвестиційного процесу в ринковій економіці.

Дослідження є складовою частиною наукової теми „Пріоритети структурних зрушень в економіці України та їх інвестиційне забезпечення” кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 1997-2000 рр. (номер державної реєстрації 0198U003629). Автором проаналізовано відтворювальну структуру продуктивного потенціалу і виявлені найбільш гострі диспропорції її впливу на динаміку економічного розвитку в Україні.

Із 2001 р. дослідження стало частиною наукової теми кафедри економічної теорії та науково-дослідної лабораторії проблем перехідної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2001 – 2005 рр. „Порівняльний аналіз трансформаційних процесів в перехідних економіках. Структурні фактори та інституціональні умови економічного зростання в Україні” 01 БФ040 – 01 (державний реєстраційний номер 0101U006977) і є певним вкладом автора у реалізацію її першого (2001 р.), другого (2002 р.) та третього (2003 р.) етапів (заключення кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – проаналізувати, узагальнити та розкрити комплекс умов, що мають бути створені для формування сприятливого середовища, яке забезпечить перехід української економіки від стану довготривалої депресії до стабільного економічного зростання на основі власних і залучених інвестиційних ресурсів.

Виходячи з цієї мети, було поставлено конкретні завдання:

Виявити сутність та функціональну роль інвестиційних процесів в економічних системах, визначити концептуальні аспекти інвестиційної діяльності.

На базі інституційного підходу до інвестиційно-відтворювальних процесів здійснити аналіз економічної політики держави на етапах спаду, депресії, макроекономічної стабілізації та зростання.

Провести аналіз динаміки інвестиційних процесів з метою розроблення теоретико-методологічної концепції ефективної стратегії на нинішній стан і перспективу з урахуванням реального стану економіки України.

Проаналізувати головні напрями економічної політики держави на різних етапах ринково-демократичних перетворень, виявити реальні наслідки економічних експериментів і з`ясувати їх основні хиби, що призвели до деградації рушійних сил економічного зростання.

Дослідити відтворювальну структуру продуктивного потенціалу з метою виявлення найбільш гострих диспропорцій і їх впливу на динаміку економічного розвитку в Україні.

Оцінити обсяги та структуру реального інвестування з різних джерел та встановити причини його відставання від потреб та можливостей економіки.

Дослідити діючу модель інвестиційного процесу з напрацюванням рекомендацій у сфері регуляторної політики держави.

Провести всебічний аналіз механізму державного стимулювання інвестиційних процесів з метою оцінки впливу економічної політики і існуючої інфраструктури на інвестиційну привабливість окремих галузей.

Дослідити вплив пільгових умов на інвестиційну діяльність і активізацію економічного процесу у загальнодержавному масштабі, а також для територій СЕЗ, ТПР.

Здійснити аналіз стану окремих територій, регіонів і галузей економіки з метою відпрацювання пропозицій з пожвавлення відтворювальних процесів, які є основою інвестиційної привабливості.

Проаналізувати відтворювальні процеси з метою виявлення динаміки і тенденції розвитку інвестиційної діяльності, а також розробити пропозиції із захисту внутрішнього ринку від надмірної конкуренції виробників розвинутих країн.

Дослідити залежність інвестиційного клімату в державі від грошово-кредитної політики Національного банку України. Оцінити стан фінансової інфраструктури України та її можливості задовольнити потреби економіки в організації залучення і просування інвестиційних потоків.

Розробити пропозиції з стратегії інвестиційного зростання економіки України в умовах ринкової трансформації.

Об’єкт дослідження – інвестиційні джерела розширеного відтворення виробництва в перехідних економіках.

Предмет дослідження – стратегія держави та діяльність субєктів економічного процесу щодо забезпечення відтворювального процесу та стимулювання вкладення інвестицій у різних галузях і сферах економіки.

Методологія та методика дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання загального, особливого й одиничного у саморозвитку, саморухові, єдності та боротьбі протилежностей, конкретний аналіз динаміки явищ і процесів у всіх їх зв’язках і взаємовідносинах. Застосовувалися окремі елементи маржиналізму, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму й інших поширених у світовій науці напрямів економічного дослідження (Розділи 1,2). При дослідженні державної інвестиційної політики поєднувалися як об’єктивний, так і суб’єктивний підходи до трактування економічних відносин (Розділи 3,4). У процесі дослідження було використано методи комплексного системного аналізу економічних і соціальних явищ, синтезу їх результатів, економічного моделювання на основі логічних побудов (Розділи 3,5), методи порівняльного економічного аналізу, вибіркових обстежень, розрахунково-аналітичного та статистичного аналізу, апробації (Розділи 3,4).

Інформаційною базою дослідження є публікації в українській і зарубіжній економічній та економіко-правовій літературі, статистичні збірники Держкомстату України, доступні звітні й оперативні матеріали міністерств, відомств та інформаційні повідомлення підприємств, законодавство України, нормативно-правові документи органів державної влади, виступи та публікації політичних діячів Української держави.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні концептуальних аспектів інвестиційної діяльності в Україні та підходів до інвестиційно-відтворювального процесу. Отримано ряд нових наукових висновків, обґрунтовано методологічні рекомендації до державної економічної політики та перспективних напрямів інвестиційної стратегії в Україні. Наукова новизна й особистий внесок автора сформульовані в конкретних положеннях, що винесено на захист:

Виявлено, що інвестиційна активність й економічне зростання не пов'язані прямою причинно-наслідковою залежністю. Активізація інвестиційних процесів розпочинається в суспільстві як наслідок внутрішніх стимулів до економічного зростання, і лише потім інвестиції стимулюють подальше зростання через механізми зворотного зв’язку.

Визначено головний напрям стимулювання інвестиційного процесу в умовах ринкової трансформації, яким має бути випереджальне збільшення споживчого попиту у поєднанні з протекціоністськими заходами щодо розвитку вітчизняного виробництва і захисту внутрішнього ринку. Найбільш адекватною економічною політикою для України в нинішньому стані має бути застосування кейнсіанських рекомендацій стимулювання економіки через збільшення державних видатків.

Уточнено, що за роки ринкової трансформації Україна пережила не один, як прийнято вважати, а два етапи економічної кризи різного анамнезу (1992-1994 та 1995-1998 роки), викликаних спадом виробництва в перехідний період та деякими прорахунками в економічній політиці, які призвели до зниження сукупного споживчого попиту.

Визначено, що основними напрямами інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому буде поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері. Обґрунтовано, що економіка України сьогодні одночасно відчуває вплив залишкових структурних деформацій, усунення яких уповільнює поєднання активної підтримки з боку держави з тимчасовими чинниками зовнішнього походження, а також депресію через стагнацію споживчого попиту, викликану концептуальною помилковістю обмежувальної фінансово-грошової політики.

Доведено, що головною причиною стагнації інвестиційного процесу в цілому слід вважати не брак умов і механізмів інвестування взагалі, а несприятливі умови прибуткового функціонування в більшості галузей внаслідок звуження споживчого попиту. Переінвестування деяких галузей української економіки, як пивобезалкогольна чи тютюнова, свідчить про наявність принаймні в окремих сферах сприятливого інвестиційного клімату в Україні.

Обґрунтовано, що створення спеціальних пільгових умов для окремих територій, галузей і підприємств не вирішує проблем активізації економічних процесів у загальнодержавному масштабі, водночас сприяє консервації наявних структурних диспропорцій.

Виявлено, що орієнтація на залучення зовнішніх інвестицій шляхом створення штучних переваг для зовнішніх інвесторів не має перспектив до повної реалізації внутрішніх, законсервованих інвестиційних джерел зростання, а також потенціалу безінвестиційного нарощування обсягів внутрішнього виробництва за рахунок більш повного використання наявного продуктивного потенціалу.

Визначено, що поки не утвердиться перехід до незворотного стану зростання, необхідні дієві заходи щодо захисту внутрішнього ринку від надмірної зовнішньої конкуренції. Для запобігання можливим санкціям з боку іноземних держав і міжнародних організацій слід утримуватися від заходів тарифного та митного обмеження імпорту й активно використовувати можливості, які надає помірне зниження обмінного курсу національної валюти.

Обґрунтовано твердження, що при застосуванні стимулювальної монетарної політики прояви інфляційних тенденцій не стануть непереборною перешкодою на шляху залучення зовнішніх капіталів; водночас це може стати додатковим стимулом для продуктивного вкладення внутрішніх нагромаджень у вигляді виробничих інвестицій. Доведено, що банківська система України в нинішньому стані цілком спроможна задовольнити потреби економіки в організації просування можливих інвестиційних потоків у своїй розрахунковій функції, але з огляду на відносно значні темпи інфляції на першому етапі державного стимулювання економічної активності вона не може ефективно акумулювати наявні внутрішні інвестиційні ресурси та фінансувати інвестиційні потреби суб’єктів економічної діяльності традиційним шляхом довгострокового кредитування суб’єктів економічної діяльності.

Доведено, що інфраструктура фондового ринку в Україні за своїм потенціалом спроможна забезпечити просування необхідних обсягів інвестиційних коштів за умови відносно незначного зміцнення.

Сформульовано пропозиції щодо стратегії інвестиційного зростання економіки України в умовах ринкової трансформації. Обґрунтовано, що для концентрації інвестиційного потенціалу виробничих комплексів доцільно створювати консорціуми, фінансово-промислові групи, холдинги та інші структури. Центр ваги державної інвестиційної діяльності має переміститися на регіональний рівень, причому найбільш ефективною формою могло б бути змішане фінансування проектів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні конкретних системних рекомендацій щодо економічних заходів подолання кризи – грошової політики, умов притоку та стимулювання інвестицій, податків, створення промислово-інвестиційних структур тощо. Результати дослідження апробовані у вигляді комплексу рекомендацій.

Пропонована концепція прискорення економічного розвитку й активізації внутрішніх інвестицій спирається виключно на власні ресурси українського суспільства та не потребує на першому етапі допомоги із зовнішніх джерел. Водночас можна передбачити, що послідовне впровадження запропонованого механізму активізації виробництва через випереджальне нарощування споживчого попиту зміцнить внутрішній ринок і через історично короткий проміжок часу без спеціальних пільг і створення додаткових стимулів матиме наслідком масштабне надходження інвестицій зі світового фінансового ринку.

Викладена в дисертації теоретична концепція дає відповідь на ряд невирішених проблем в економічній теорії, надає можливість остаточно здійснити правильний вибір основної концептуальної парадигми економічної політики держави в Україні, заслуговує на місце невиправдано поширеної на сьогодні монетаристсько-лібертаріанської концепції, що скомпрометувала себе як непридатна для реальних умов України і така, що не має підстав для подальшого розвитку.

Особистий внесок автора. Всі основні дослідження та побудову моделей виконано автором особисто або під безпосереднім його керівництвом. Окремі питання розроблялися з фахівцями-співавторами, що відображено в публікаціях, однак узагальнення та включення таких фрагментів у систему належать автору.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати, отримані в дисертаційній роботі, представлено на міжнародних і всеукраїнських конференціях, висвітлено у доповідях і виступах дисертанта на 18 науково-методичних і науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, ”круглих столах”, що відбулися протягом 1999 – 2003 років в Україні та за її межами, зокрема: Науково-практична конференція “Питання розвитку Криму” (Сімферополь, 1999 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Іноземні інвестиції в Україну: проблеми привабливості і залучення” (Львів – Ширгісвальде (Німеччина), 2000 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення” (Київ, 2000 р.), Науково-практична конференція “Перспективи розвитку банківської системи в умовах ринкової трансформації економіки України” (Львів, 2001 р.), Науково-практична конференція “Проблеми удосконалювання фінансово-кредитного механізму в умовах переходу України до ринку” (Феодосія, 2001 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 2001 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону” (Дніпропетровськ, 2001 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми економічного зростання України на сучасному етапі: мікро- і макрорівень” (Феодосія, 2002 р.), круглий стіл ”Проблеми формування іпотечного ринку в контексті фінансової безпеки України” (Київ, 2002 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (Чернівці, 2002 р.), Науково-практична конференція “Шляхи та механізми протидії відмиванню коштів злочинного походження” (Київ, 2002 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Роль малих та середніх банків у розвитку підприємництва” (Львів, 2002 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Недержавне пенсійне забезпечення в контексті розвитку ринку фінансових послуг” (Київ, 2003 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика перехідного періоду до ринку” (Ужгород – Сніна, Словаччина, 2003 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Економічне зростання України: стан, проблеми та перспективи” (Феодосія, 2003 р.).

Впровадження одержаних результатів в економіку України. Прикладне значення одержаних наукових результатів полягає у можливості практичного використання розроблених методів, прийомів, модельного інструментарію.

Наукові розроблення автора, прийняті до впровадження в міністерствах, відомствах і на підприємствах.

Міністерством вищої освіти і науки України, науково-методичним центром впроваджено у навчальний процес вищих навчальних закладів основні положення монографії автора “Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи” (довідка № 14/18,2–1537 від 26.09.2003 р.).

Радою національної безпеки і оборони України використано матеріали дисертаційного дослідження при підготовці засідання Ради національної безпеки і оборони України 3 липня 2001 р. з питання “Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку”, рішення якого введене в дію Указом Президента України від 20 серпня 2001 р. № 640, в ряді доповідних та аналітичних записок з питань інвестиційної і інноваційної політики на ім’я Президента України, покладених в основу відповідних доручень Глави держави, а також в аналітичних матеріалах Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України (довідка № 6/10-1032-6-2 від 18.09.2003 р.).

Верховною Радою Автономної Республіки Крим та її апаратом у своїй законотворчій і безпосередньо практичній діяльності використали висновки та пропозиції дисертаційного дослідження (довідка № 2616/28-24 від 29.09. 2003 р.).

Радою міністрів Автономної Республіки Крим та її підрозділами при розробленні регіональних програм соціально-економічного розвитку Криму Автономної Республіки Крим (довідка Заступника Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим В. Казаріна, б/н).

Міністерством економіки Автономної Республіки Крим при виробленні програми стратегічного соціально-економічного розвитку республіки до 2011 р. (довідка № 060/943 від 10.10.2003 р.).

Українською академією зовнішньої торгівлі використовуються результати наукового дослідження в навчальній і науковій роботі (довідка № 26/02-58 від 01. 20.2003 р.).

Феодосійською міською радою використано результати наукового дослідження і пропозиції дисертанта при обґрунтуванні створення у місті Феодосії території пріоритетного розвитку та впровадженні комплексу заходів щодо зростання привабливості м. Феодосії та регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (довідка № 02-30-2353 від 08.10.2003 р.).

Постійними комісіями з питань бюджету і фінансів, соціального захисту населення Севастопольської міської ради, а також Державною податковою адміністрацією результати наукових досліджень, викладені у дисертації, було застосовано при складанні Програми соціально-економічного розвитку м. Севастополя (довідкі № 03-15/1565 від 18.09. 2003 р., № 3270/7/03 від 17.09.2003 р.).

Феодосійським державним фінансово-економічним інститутом матеріали і результати дослідження використані при вивченні відповідних курсів: “Мікро-макроекономіка”, “Інвестування”, “Економіка підприємства”, “Інвестиційне проектування”, “Аналіз інвестиційних проектів” (довідка №126 від 07.05. 2003 р.) та при викладанні навчальних дисциплін “Інвестування”, “Планування діяльності підприємства”, “Аналіз інвестиційних проектів” (витяг з протоколу Вченої ради Феодосійського державного фінансово-економічного інституту МІРВП №6 від 12.12. 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено в 37 публікаціях загальним обсягом 60,3 друк. арк. авторського тексту, з них 1 монографія обсягом 18,6 друк. арк., 25 наукових статей у фахових виданнях загальним обсягом 8,55 друк. арк. авторського тексту, 12 в інших виданнях загальним обсягом 33,2 друк. арк. авторського тексту.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п`яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 395 сторінок, містить 25 таблиць на 9 стор., 14 рисунків – 5 стор., список використаних джерел з 544 найменувань – 50 стор., 1 додаток – 28 стор.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 – “Теоретичні засади інвестиційного процесу” – присвячено розгляду суті та функціональної ролі інвестиційних процесів в економічних системах, концептуальних аспектів інвестиційної діяльності в Україні; інституційного підходу до інвестиційно-відтворювального процесу.

Проблема інвестування в Україні стала одним з найбільш актуальних завдань сьогодення. Капіталовкладення мають виступити засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, технічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях і, головне, життєвого рівня населення. Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою успішного продовження соціально-економічних перетворень.

Необхідне розроблення адекватного українським реаліям інвестиційного механізму, що органічно поєднає форми приватного та державного інвестування і забезпечить оптимізацію взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази й інші заходи, що активізують інвестиційний процес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.

Практична актуальність проблеми інвестування поєднується з гострою необхідністю створення власної методолого-теоретичної бази інвестиційного процесу, адекватної специфічним українським умовам. Запозичені методики та дослідження в українських реаліях не дають позитивних результатів

Оцінюючи можливості та результативність запозичень із західної економічної думки для створення національної теоретичної концепції, слід чітко зрозуміти, що навіть найбільш яскраві та глибоко індивідуальні дослідники світового рівня творять і можуть бути зрозумілими лише у власних національних умовах і актуальні для того часу, коли працювали їх автори.

Для теоретичного осмислення сутності та функціонального призначення інвестиційних процесів в економічних системах в дисертації досліджуються внутрішні причинно-наслідкові та функціональні, прямі та зворотні звязки між такими фундаментальними економічними категоріями, як “потреби”, “доход”, “споживання”, “заощадження” на мікро- і на макрорівні економіки. Причому розглянуто не тільки процес вкладення інвестицій сам по собі, а виявлено глибинні причини їх вкладення чи невкладення, які формуються на рівні об’єктивних виробничих відносин. Викладено альтернативні погляди на інвестиції. Саме поняття інвестицій розглянуто в загальноприйнятому розумінні – як вилучення економічних благ із поточного споживання та використання їх як ресурсів для збільшення можливостей створення благ у подальшому.

На базі ретроспективного аналізу зарубіжної та вітчизняної літератури автор загострює увагу на питанні відповідності кількості наявних інвестиційних ресурсів і попиту на продукцію тієї сфери, куди будуть спрямовуватися інвестиції. В більшості випадків проблема інвестування зводиться до проблеми пошуку інвестиційних коштів, її вирішувало чимало економістів представників як західної, так і вітчизняної економічної думки. Значно рідше дослідники звертають увагу на інший аспект проблеми – чи знайдеться попит на ринковий додатковий продукт, що стане наслідком вкладення інвестицій? Цікаві в цьому аспекті ідеї М. Туган-Барановського, які набули визнання й подальшого розвитку у концепціях Дж. М. Кейнса, Й. Шумпетера, А. Шпитгофа, Г. Касселя та ін. Зокрема, М. Туган-Барановський виходив з того, що розширення основного капіталу країни створює додатковий довгостроковий попит. Наявність інвестиційних ресурсів у державі ще не означає, що вони будуть автоматично вкладені – має спочатку створитися необхідний рівень попиту на продукцію тієї сфери, куди будуть спрямуватися інвестиції.

Приймаючи тезу, що в закритій економіці вся величина заощаджень (S) перетворюється на інвестиції (І), тобто S = І, а гранична схильність до заощадження (MPS) тим вища, що вища загальна величина доходів домогосподарств (У), і беручи до уваги емпірично підтверджену тезу про відносно нижчу еластичність попиту на товари споживчого вжитку щодо цін і доходу, порівняно з інвестиційними товарами, що є матеріальним втіленням реальних інвестицій, зроблено висновок, що ринок реальних інвестицій є більш динамічним і нестабільним порівняно з ринком споживчих товарів.

Інвестиції, викликані появою нових методів виробництва й організації у різних сферах економіки, надають економіці динамічного розвитку, створюється нова виробнича функція, що забезпечує нові співвідношення у системі “витрати-випуск”. Ця ідея розроблялася лауреатами Нобелівської премії Р.Солоу, Е. Денісоном, В. Леонтьєвим в їхніх теоріях економічного зростання, зокрема їм належить визначення фактора технологічних нововведень (поряд з працею та капіталом) як важливого відносно самостійного чинника збільшення обсягів випуску.

Субєктивне рішення про нові інвестиції для реального капіталотворення здійснює шумпетерівський “Новатор” (тобто “підприємець-інноватор”), що прагне отримати більшу норму прибутку, понад ту що забезпечують традиційні “технологічні способи виробництва”. Новатор вказує дорогу іншим підприємцям, які також здійснюють додаткове реальне інвестування у нововведення, підіймає всю економіку на новий, більш високий щабель економічної рівноваги. В цій моделі можливості вийти із стаціонарного етапу кругообігу з’являються тільки у разі отримання кредитів від банківської системи, і гроші (або фінансові інвестиції) стають сполучною ланкою між реальними економічними процесами та грошовими потоками. В такому процесі, на думку Й.Шумпетера, гроші стають “квитанцією про надання та розпискою про отримання” ресурсів агентами грошових ринків (ринків активів) сфери реального інвестування (ринок товарів і послуг) як інститутів, що повязують між собою виробництво та доход, отриманий від чинників, які взаємодіють. У цьому аспекті для стратегічних інтересів держави небайдуже, який капітал, на якій технологічній основі здійснює широку експансію на економічному просторі України у процесі приватизації її стратегічних промислових обєктів.

Отже, висновки сучасної зарубіжної та вітчизняної економічної науки переконливо свідчать, що інституційне вдосконалення інвестиційного процесу взагалі в економіках, і в перехідній економіці України зокрема, має стратегічний напрям, — максимальне зближення реального та фінансового інвестування. Можливості “самодостатнього” фінансового інвестування вичерпуються (або майже вичерпані), і тільки позитивні тенденції у зростанні ВВП можуть бути реальним фундаментом для привабливості інвестицій в економіку України.

Загальновизнаною в українській економічній думці є теза, що розвиток національної економіки залежить від інвестиційної діяльності. Причому мова про інвестиції йде переважно у контексті міжнародного руху капіталів. Іноді питання взагалі ставиться безальтернативно, на різних рівнях проголошується, що в Україні піднесення технологічного рівня виробництва, забезпечення конкурентоспроможності національної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках без широкомасштабного залучення капіталу з-за кордону просто неможливе.

Надмірний обсяг інвестиційної діяльності з-за кордону робить національну економіку залежною від іноземного капіталу, що може викликати повну втрату економічної (а з нею і політичної) незалежності. Іноземні інвестиції, конкуруючи з вітчизняним капіталом, можуть відбирати у нього ринки збуту. Така загроза призводить до необхідності розгляду інвестування, особливо іноземного, з точки зору національної безпеки. Отже, проблема державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в тому, як забезпечити максимально сприятливі умови для інвестування, не втративши при цьому контролю за стратегічно найважливішими галузями.

Аналіз інвестиційного клімату України в регіональному зрізі є принципово важливим, оскільки, по-перше, Україна має чітко сформовані науково-технологічні та промислові центри, і, по-друге — для неї характерні диспропорції в природно-ресурсних потенціалах і рівнях економічного розвитку регіонів. Масштабні іноземні інвестиції можуть або поглибити ці диспропорції, або нівелювати, коли буде здійснюватися відповідна цілеспрямована інвестиційна політика. Оцінюючи стан правового забезпечення умов іноземного інвестування в Україні, з достатнім ступенем впевненості можна віднести їх до несприятливих. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта щодо іноземного інвестування, який би був достатньо задовільним та усталеним. Необхідна координація стратегічних зусиль всіх державних органів на всіх рівнях для кардинального поліпшення інвестиційного клімату країни, враховуючи, що будуть напрацьовані спеціальні механізми захисту прав іноземних і вітчизняних інвесторів не податкові, а цивільно-правові.

При застосуванні інституціонального підходу до інвестиційно-відтворювального процесу враховано, що економічна теорія в Україні, як і в інших пострадянських країнах, втратила залежність від повної монополії марксистської концепції, почала долучатися до розмаїття методологічних підходів, притаманного сучасним суспільним наукам, однак здебільшого схиляється до класичної спадщини, започаткованої А. Смітом і Д.Рікардо. Практика українських реформ показала, що методами макроекономічної стабілізації за допомогою повної лібералізації та самоусунення держави від керівництва економікою неможливо вивести країну на шлях стабільного ринкового розвитку. Можна стверджувати, що саме брак обґрунтованих кроків щодо впорядкування інституціонального середовища призвів до значного спаду виробництва, відтоку капіталу, кризи неплатежів і хронічних бюджетних проблем тощо. Українська держава повинна виробити свої спеціальні механізми захисту внутрішніх, вітчизняних, а також іноземних інвесторів в цивільно-правових аспектах. На думку автора, в українській реальності інвестиційного клімату найбільш гострою проблемою сьогодні є не надлишок чи дефіцит формальних правил, а їх структура та спосіб їхнього проникнення й утвердження в економіці. Українська інституціональна система суттєво відрізняється від західної, і тому, сприймаючи нашу національну ідентичність такою, як вона є, з урахуванням руйнування основних засад власної інституціональної системи та насильного впровадження західної зазначимо – цей шлях може принести результати лише через кілька поколінь і однакове буде неприродним для нашої генетично успадкованої ментальності. Наш уклад не гірший за західний – але він інший. Треба не бездумно впроваджувати запозичені, нехай і ефективні в інших умовах інститути, в українське життя, а узгоджувати свої власні з чужими.

Проведене дослідження дало змогу зробити деякі висновки.

У теоретико-методологічному плані слід зазначити, що зростання національного доходу пов'язане не тільки з інвестиціями у виробничу сферу, хоч вони визначають обсяг випуску та реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, в інфраструктуру тощо.

У світлі вдосконалення моделі інвестиційного процесу виявлено вирішальний вплив на інвестиційну привабливість такого чиннику, як стійке зростання валового внутрішнього продукту.

З метою поліпшення інвестиційного клімату та підвищення економічної активності необхідно через удосконалення законодавчих і нормативних актів упорядкувати регулювання діяльності внутрішніх і зовнішніх інвесторів, поставити їх у принципово рівні умови. Надійний правовий базис надасть можливість як скоординувати зусилля державних органів усіх рівнів, так і скоротити розрив у рівнях економічного розвитку між різними регіонами України.

4. Надмірний обсяг інвестицій із-за кордону робить національну економіку залежною від іноземного капіталу, що може призвести до повної втрати економічної незалежності. Така загроза потребує розгляду інвестування, особливо іноземного, з точки зору національної безпеки.

5. Інституціональний підхід до інвестиційно-відтворювального процесу дав змогу припустити, що: впровадження загальносвітових і європейських правових, культурних і політичних норм завершиться і перетвориться на комплексну систему тільки тоді, коли будуть прийняті суспільством як органічний спосіб життя; відтворення ринкових інститутів в Україні за закордонними рецептами, без глибокого дослідження їхніх особливостей і принципової прийнятності, неперспективне.

У розділі 2 –“Матеріальні передумови та стан інвестиційної діяльності в Україні” –розглядаються проблеми відтворювальної структури виробничого потенціалу та її вплив на динаміку економічного розвитку України, масштабів і структури інвестиційних вкладень, чинної моделі інвестиційного процесу.

Аналіз показав, що для предметнішого розгляду напрямів формування інвестиційного механізму в Україні необхідно оцінити рівень макроекономічної збалансованості в державі, оскільки саме виявлення, з'ясування та усунення причин і джерел макроекономічного дисбалансу надасть змогу створити привабливий інвестиційний клімат.

Матеріали, проаналізовані в ході дослідження, переконливо свідчать про те, що загальний обсяг капітальних вкладень за роки незалежності знизився значно більше, ніж скоротилося поточне виробництво. Для розуміння впливу відтворювальної структури економіки на розвиток країни важливе значення має розгляд функціональної структури валового внутрішнього продукту, а в ньому – визначення частки, яка використовується для капіталовкладень. Питома вага капіталовкладень відносно ВВП в Україні впала вдвічі. Світовий досвід показує, що без підвищення норми виробничого нагромадження вийти з кризи неможливо. В Україні навіть тепер частка нагромадження у валовому внутрішньому продукті нижча, ніж у всіх країн, що показували стрімке зростання, і навіть ніж у розвинутих країнах Заходу.

Детальний аналіз показує, що структура валового національного продукту в Україні формується на нездоровій економічній основі, а саме: складається під впливом не економічного зростання, а, навпаки, спаду. Можна сказати, що вона є структурою "вмираючого" організму. Структурно-технологічне відновлення виробничого потенціалу має відбуватися на основі доданого продукту, нагромадження й інвестицій, зміни моделі відтворення виробничих фондів. За останнє десятиріччя XX століття структура валового внутрішнього продукту України за категоріями кінцевого споживання змінилася на гірше. Матеріальні диспропорції настільки міцно вкоренилися, що не змінилися навіть при суттєвій реформі відносин власності. Результати структурних перетворень свідчать про низьку ефективність спроб втручання у відтворювальний процес в Україні через виробничу компоненту. Приватизація в Україні не мала суттєвого впливу на стан відтворювального процесу, який продовжує відчувати системну кризу нераціонального розподілу суспільних ресурсів.

Причини економічного занепаду України можна поділити на дві групи: успадковані, що склалися внаслідок перебування України в складі Радянського Союзу; і власні, які посилили розбалансованість уже після проголошення незалежності. Важливою причиною успадкованої розбалансованості в нашій економіці є незавершеність виробничого циклу. Надто мала частка сукуп-ног-о суспільного продукту в Радянській Україні була придатна для реального споживання як готового продукту. Як свідчать матеріали дослідження, дані центральних органів виконавчої влади, виступи керівників Української держави, макроекономічну розбалансованість посилили певні дії Української держави вже після проголошення її незалежності.

Кожна країна, яка здобула незалежність, змушена обрати за головний лише один із шляхів можливого розвитку: державне будівництво, економічне зростання чи підвищення життєвого рівня своїх громадян. Одночасно у повному обсязі всі три завдання вирішувати не можна – одне з них слід обрати за пріоритетне. З іншого боку, відкласти на майбутнє не можна вирішення жодного з них. Потрібна така збалансована політика, яка б забезпечувала прогрес на кожному з трьох напрямів при безумовному дотриманні обраного пріоритету. Україна обрала пріоритетом зміцнення державної влади, яке слід було б здійснювати не насамперед, а спільно з розвитком економіки і зростанням життєвого рівня. Тому економіка почала ховатися "в тінь" від держави. "Тінізація" економіки порушує природний хід відтворювальних процесів і поглинає потенційні ресурси стратегічного розвитку.

Співставлення автором у процесі дослідження даних за всі роки незалежності України показує, що кризові явища у матеріальному виробництві відбувалися в два етапи. Спад обсягів ВВП нібито відбувався безперервно, але погіршення показників ефективності розпочалося з 1995 року, коли почала діяти антиінфляційна політика. Як і слід було очікувати, "макроекономічна стабілізація" за рахунок нестримного позичання закінчилася крахом — після "успішного" 1997 року економіку України струсонула фінансова криза 1998 року.

На окрему увагу заслуговує галузева структура капіталовкладень у вітчизняній економіці. Серйозні диспропорції простежуються в розподілі капіталовкладень між галузями промисловості, а також, як свідчать матеріали, розглянуті в ході дослідження, їх розподіл між регіонами України. Міжрегіональні структурні диспропорції також свідчать про глибоку кризу в інвестиційному середовищі вітчизняної економіки.

З викладеного видно, що проблема оптимізації структури капіталовкладень для нашої держави є більш актуальною, ніж збільшення їх обсягів. За браком зв'язку фінансової підтримки інвестування підприємств із досягненням запланованих урядом результатів немає змоги ідентифікувати інвестиційний процес як "програмно-орієнтований", а низький рівень розвитку фондового ринку — як "ринково-орієнтований". Можна з певною умовністю говорити про перспективи створення в Україні "корпоративно-орієнтованого" інвестиційного процесу. Інвестиційний процес також тяжіє до "директивно-керованого" типу, не перетворюючись на його класичний варіант.

Для досягнення вищих темпів інвестування та економічного зростання найбільш важливо – задіяти наявні в державі, але не використовувані внутрішні ресурси. Співставлення деяких параметрів багатьох країн виявляє, що, чим вищий рівень розвитку країни, ВВП на душу населення, тим вища продуктивність кожної одиниці національного багатства — добре живуть не ті країни, які мають велике багатство на душу населення, а ті, котрим вдається втягнути це багатство в ринковий обіг. Для залучення суспільного багатства в цей обіг необхідний розвиток фінансових ринків. Для активізації фондового ринку як інвестиційного механізму, зважаючи на існування викликаної "фінансовими пірамідами" недовіри населення до цінних паперів, доцільно запровадити елементи системи участі держави у ризику для пожвавлення вторинного ринку цінних паперів. Додатковим стимулом пожвавлення інвестиційної діяльності могло б стати створення Національного інвестиційного банку (НІБ). Світовий досвід пропонує кілька можливих варіантів формування капіталу такої фінансової інституції.

Викладений матеріал дає змогу зробити такі висновки:

1. Капітальні вкладення підприємств та організацій всіх форм власності мають тенденцію до зниження за 1991 – 2000 роки з середньорічним темпом 7,2 % , а в період 2001 – 2002 років відслідковується стійке зростання в середньому 125 % за