Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Білик Людмила Степанівна

УДК 808.3 – 087 (477.61)

ДІЄСЛІВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ У СХІДНОСТЕПОВИХ ГОВІРКАХ ДОНЕЧЧИНИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ — 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Донецького національного університету

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Фроляк Любов Дмитрівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Юридична академія МВС,

м. Дніпропетровськ,

професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Глуховцева Катерина Дмитрівна,

Луганський державний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти

і науки України, м. Харків,

кафедра української мови.

Захист відбудеться 5 червня 2003 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49 050 м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, філологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050 м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано 30 квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ковальчук М.С

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема словосполучення серед актуальних проблем теорії синтаксису досі займає важливе місце і становить значний інтерес як у теоретичному, так і у практичному плані. Базою у вченні про словосполучення є дослідження зв’язків між його компонентами, з’ясування правил і закономірностей співвідношення слів та встановлення чинників, які зумовлюють його структуру.

Вивчення синтаксису на діалектному рівні відзначається незначною кіль-кістю досліджень, присвячених словосполученню. На сьогодні розглянуто синтак-сис закарпатських говірок, зокрема структура та семантика прийменникових конструкцій та безприйменникових об’єктних (В.Добош), східнополіських – склад, функції та семантика у просторових синтаксемах (М.Железняк), частини середньополіських, зокрема виконано структурно-функціональний аналіз синтак-сичних особливостей (О.Юсікова), західнополіських – опис прийменникових конструкцій (М.Перетятько), східнослобожанських – опис локативних та темпо-ральних синтаксем, зокрема їх різноманітних моделей (Т.Сердюкова) та ін. Важлива інформація про синтаксичні конструкції, прийменники та сполучники подається у “Атласі української мови” та регіональному атласі українських говірок Північної Буковини К.Германа. Деякі питання про особливості синтаксичних структур окремих діалектів розглянуто у працях Г.Шила, В.Ващенка, В.Шимановського, І.Верхратського та ін. Однак синтаксис говірок південно-східного наріччя, зокрема східностепових, ще не одержав системного опису.

Актуальність роботи зумовлена недостатньою розробкою питань діалектного синтаксису в українському мовознавстві, відсутністю системного опису синтаксису східностепових говірок та вичерпної інформації про їхню синтаксичну будову, а також визначається необхідністю поглибленого вивчення дієслівних конструкцій з метою встановлення їх структури та семантики у східностепових говірках.

Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри Донецького національного університету “Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (Г 00/12) і затверджений фаховою координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 11 від 7 листопада 2002 року).

Метою дисертаційного дослідження є системний опис дієслівних словосполучень східностепових говірок Донеччини у структурно-семантичному та функціональному аспектах.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

1) зібрати і систематизувати синтаксичні одиниці у говірках Донеччини;

2) виділити типи дієслівних словосполучень з іменним компонентом за їх формальною структурою;

3) подати структурно-семантичну та функціональну характеристику дієслівних словосполучень з іменним компонентом;

4) встановити діалектну специфіку семантики і структури дієслівних словосполучень східностепових говірок;

5) виконати опис семантики і структури дієслівних словосполучень східностепових говірок у лексикографічному аспекті.

Об’єктом дослідження є дієслівні словосполучення із залежним іменним компонентом з об’єктними, локативними, темпоральними та іншими обставинними семантичними відношеннями, які функціонують в українських східностепових говірках.

Предметом дослідження є семантика, структура та функціонування дієслівних словосполучень східностепових говірок.

Основним методом дослідження є метод наукового опису, використовуються також прийоми компонентного й функціонального аналізу мовних одиниць, а також лексикографічного опису.

Матеріалом дослідження послужили зв’язні тексти у вигляді магнітофонних записів, хрестоматійні тексти, а також відповіді на запитання авторського питальника у 110 н.п. Донецької області. Для системного опису синтаксичних засобів східностепових говірок використано також матеріали фонотеки кафедри української мови Донецького національного університету, опублікованих хрестоматій, словників лексики східностепових говірок.

Особистий внесок здобувача в отриманні наукових результатів, викладених у дисертаційній роботі, полягає у тому, що результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим системним описом дієслівних словосполучень з об’єктними, темпоральними, локативними та іншими обставинними відношеннями східностепових говірок з урахуванням їх функціональних, структурних і семантичних відмінностей, що дасть змогу з’ясувати закономірності формування і розвитку синтаксису діалектної мови як цілості і сприятиме створенню вичерпної характеристики українських діалектів.

Теоретичне значення дисертації полягає у з’ясуванні закономірностей і специфіки структури, значення та функціонування дієслівних словосполучень з об’єктними, темпоральними, локативними та іншими обставинними відношеннями українських східностепових говірок.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його матеріали можуть бути використані для подібних досліджень дієслівних словосполучень інших ареалів української діалектної мови. Висновки та результати аналізу знайдуть застосування при опрацюванні загальнотеоретичних проблем діалектології, висвітленні питань розвитку прийменникових або безприйменникових конструкцій діалектної мови, а також у курсі української діалектології та історії мови, у відповідних спецкурсах.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження оприлюднено на науково-теоретичних семінарах кафедри української мови (1999 – 2003 рр.), на Міжнародних наукових конференціях: “Всеукраїнські граматичні читання (І)” (Донецьк 2000), “Всеукраїнські граматичні читання (ІІ)” (Донецьк 2002); “Діалектна лексикографія. Актуальні проблеми української діалектології” (Львів 2002), “Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир 2002); Всеукраїнській науковій конференції: “Актуальні питання української лінгвогеографії” (Луганськ, 2001). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Донецького національного університету.

Основні положення й результати дослідження викладено в 4 публікаціях у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списків умовних скорочень, використаної літератури (261 найменування) та додатків, у яких вміщено статті до Словника дієслівних словосполучень східностепових говірок й список обстежених населених пунктів. Повний обсяг дисертаційного дослідження – 230 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі визначено об’єкт і джерела дослідження, обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертації, сформульовано мету й завдання роботи, її теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “Дієслівні словосполучення як об’єкт наукового дослідження” розглядаються вихідні теоретичні положення синтаксису словосполучення, з’ясовуються аспекти дослідження словосполучень у літературній та діалектній мові, подається короткий огляд основних проблем словосполучення, які опрацьовуються в українському мовознавстві, встановлюється ступінь вивченості дієслівних словосполучень у діалектній мові.

Другий розділ “Об’єктні словосполучення: семантичне і функціональне варіювання” присвячено вивченню семантики й функціонування дієслівних словосполучень з об’єктними семантичними відношеннями. Семантичне варіювання об’єктної синтаксеми зумовлюється насамперед семантичною природою предиката, щодо якого в об’єктній синтаксемі виділяються семантичні варіанти: об’єкта дії, об’єкта стану, об’єкта якісної ознаки-відношення, об’єкта локативного предиката дії. Основним семантичним варіантом виступає синтаксема об’єкта дії, в якій найповніше відбита семантична своєрідність категорії об’єктності.

У підрозділі “Безприйменникові конструкції” визначено функції род., дав., знах. та ор. безприйм. у складі дієслівних конструкцій з об’єктними відношеннями, які побутують у східностепових говірках Донеччини.

Дав. безприйм. у правобічнй позиції дієслів характеризується такими функціонально-семантичними різновидами синтаксичних відношень: 1) власне дав.; 2) дав. об’єкта призначення; 3) дав. об’єкта стану; 4) дав. аблативний.

У функції власне дав. виступають звичайно іменники-назви істот при дієслові ?дат’ та семантично співвідносних з ним вез|ти, вер|нут’, ку|пит’, наси|пати, по|зичити, |нести, об’і|ц’ати тощо, а також при дієсловах із найбільш загальним значенням мовлення (гово|рити, ка|зат’, на|гадуват’, шеп|тат’: да|йут’ то|му |шишку; да|ли йо|му |викуп; вез|ли йім |хл’іба; розпо|в’ів йо|му про все; не |кажут’ меи|н’і н’і|чого), при яких власне дав. не виявляє діалектних відмінностей. Спеціальної уваги заслуговують конструкції з дієсловами типу дару|ват’, де поряд із власне дав. простежується (переважно в обрядовому мовленні) і знах. безприйм. об’єкта: подару|вала йій сво|йі |плат’:а – да|руйе у|с’іх |родич’ів; слу|жит’, пла|тит’ - поряд із власне дав. нерідко наявний знах. віддаленого об’єкта: во|на йо|му запла|тила - ти ме|не все |врем’а пла|тив; су|дит’ - поряд із власне дав. реалізується і знах. безприйм. об’єкта: в’ідсу|дили йо|му ху|добу – то|го |року су|дили сво|йу |земл’у.

Як семантичний різновид власне дав. виділяємо дав. об’єкта призначення, співвідносного у функціонально-семантичному плані із дл’а + Р.в. при дієсловах із найбільш загальним значенням “зробити” та “призначатися”: ко|сили кол|хозу л’у|церну; сте|лив |д’іткам |пост’іл’; |справив |хату су|с’ідам.

Особливої уваги заслуговує дав. безприйм. об’єкта стану при дієслові не хва|та (хва|тайе), вжитому у значенні відсутності чогось: шо то|б’і не хва|та; йо|му вс’іг|да н’і|чого не хва|тайе; мо|йій свек|рус’і шос’ та не хва|та. Подібні конструкції виступають як паралельні до з + О.в. стану: шо з |ними то|д’і |було; шос’ із то|бойу |сталос’а; шо з |вами бу|ло.

Серед конструкцій з дав. об’єкта стану виділяється так званий дав. об’єкта психічних процесів. Він послідовно простежується при дієсловах типу ба|жати, за|видуват’ (|заздрити), |снитис’а (прис|нитис’а) і под.: же|лали йім доб|ра; ко|лис’ і |смерт’і ме|н’і жа|дав; нам за|видував |сил’но.

У досліджуваних говірках зрідка простежуються конструкції з дав. віддаленого об’єкта, зокрема при дієсловах чинності, спрямованої на відчуження об’єкта, що належить особі (істоті): в’ід’іб|рат’, |вихопит’, |викопат’, |видовбат’, пови|т’агуват’, в’ід|н’ат’, |видерти (в’ід’ір|вала б йій |голову; |видовбили су|с’ідам йа|рик), при неперехідних дієсловах із найбільш загальним значенням зникнення, пропажі: |здохнут’, про|пасти (ми|н’і пропа|дав о|дин |м’іс’ац’ ро|боти).

Відповідно до валентних можливостей та функціонально-семантичних властивостей З.в. у конструкціях з об’єктним відношенням виділяємо: 1) знах. власне прямого об’єкта; 2) знах. тавтологічний; 3) знах. віддаленого об’єкта; 4) знах. об’єкта стану.

Серед конструкцій із знах. прямого об’єкта розмежовуються два різновиди: а) конструкції із знах. зовнішнього об’єкта; б) конструкції із знах. внутрішнього об’єкта. Найпродуктивнішими серед конструкцій із знах. зовнішнього об’єкта є конструкції з дієсловами: а) конкретної, фізичної дії типу |бит’, б’і|лит’, |гладит’, дер|жат’ (|била |мене |мати; три|мали по|вод’:а; ви|сушували о|д’ожу); б) чинності (переміщення / зміщення об’єкта): вез|ти, вес|ти, |в’ішат’, |класти, переса|дит’, т’аг|ти і под.: нес|ла |воду; приене|су му|ку; переса|дила ква|сол’у, придбання / відчуження: |брати, |вз’ат’, |дат’, д’і|лит’, заро|бит’ (|заро|била ко|п’ійку; вз’а|ли м’іш|ки); в) абстрактної чинності, пов’язаної з волевою, психічною, чуттєвою і взагалі інтелектуальною діяльністю типу |гн’івити, ду|рит’, жа|л’іт’, ка|рат’, л’у|бит’ (пожа|л’іла ди|тину; л’уб|л’у ва|реники с кар|тошкойу; не |гн’іви |бат’ка ).

Найчастіше зустрічається знах. віддаленого об’єкта при ряді дієслів пізнання чи сенсорної діяльності (д’із|натис’а, |думат’, за|бут’, заз|нат’, зга|дат’, |знат’): заз|нала бу|ла нев|дачу; н’і|коли це не за|буду. У деяких випадках конструкції із знах. віддаленого об’єкта співвідносяться із за + З.в. синонімічного про + З.в.: зга|дали за моло|д’і л’і|та; розка|жу за сво|йу |жиз’н’, а також при деяких дієсловах мовлення із найбільш загальним значенням “розповідати про щось”: рос|казуват’, розпов’і|дат’ (рос|казав св|ойу б’і|ду; розпов’і|дала ус’і сни), рідше – ка|зат’, при|казуват’, кри|чат’ (гово|рив йа|к’іс’ д’і|ла; ка|зали вс’і но|вини про кал|хоз; при|казувала те і те).

Особливо часто при зазначених дієсловах фіксується знах. віддаленого об’єкта із займенниками у|се, це, те (то): роска|зав вс’о |жинц’і; то|д’і не розпов’і|дали це; шчас роска|жу то.

Дуже рідко замість загальновживаного на + З.в. об’єкта простежується знах. віддаленого об’єкта при дієсловах зі значенням раптової дії, як на|пасти, на|дибат’, по|пасти тощо: на|пала його смерт’; |йакос’ на|дибав |одного |вовка. Типовим є знах. віддаленого об’єкта при дієсловах на|радит’, по|радит’, нагово|рит’, а також |зрадит’, ви|ховуват’, |вчит’, пи|сат’, спо|добат’, ро|бит’ тощо: йі|йі хтос’ на|радив; нагово|рили йі|йі і заб|рали.

Серед ор. безприйм. у конструкціях з об’єктними відношеннями ми виділяємо такі підтипи: 1) ор. знаряддя; 2) ор. обмеження; 3) ор. засобу; 4) ор. матеріалу; 5) ор. стану.

Характерною рисою ор. знаряддя є те, що конструкції з ним виражають дію, яка виконується безпосередньо за допомогою того чи іншого знаряддя, у функції якого виступають конкретні іменники (|дошка, ло|пата, |вили, |в’іник, |крейда, ц’іп, ма|шина) при перехідних дієсловах чинності: йіх пи|л’али |пилкойу; не ка|тали йіх машинамие; йо|го тов|кли товка|чом; ко|сили |с’іно ко|саркойу.

Малопродуктивні у досліджуваних говірках конструкції з ор. засобу, який зрідка простежується з іменниками-назвами тварин, природних явищ: оброб|л’али во|лами; воло|чили |к’ін’ми, та назв осіб: гос|тинц’і переда|ли ку|мойу; коли му|ку |будут’ ро|бити |мел’никами/ то да|сиш йім по м’іш|ку. Іноді зустрічаються конструкції з ор. засобу, який має відтінок посередництва в деяких експресивно-образних фразеологічних словосполученнях: жи|вим |Богом Вас |просимо/ не ру|б’іт’; |Богом мо|лила вер|нутис’а в с’і|мйу тощо.

У досліджуваних говірках ор. стану виявляється у двох варіантах: а) ор. об’єкта вияву стану і б) ор. об’єкта психічної реакції.

Конструкції з ор. об’єкта вияву стану співвідносяться з конструкціями з Н.в., іноді з О.в. суб’єкта (|пахне го|р’ілкойу – го|р’ілка |пахне).

У східностепових говірках конструкції з так званим ор. об’єкта психічної реакції є рідковживаними, вони виступають при неперехідних дієсловах на позначення внутрішнього чи психічного стану або дії суб’єкта: сти|диц’:а, жу|риц’:а, зан’і|мац’:а (зани|мац’а), |т’ішитис’а, тво|рит’: вс’іг|да хва|л’ус’а сво|йіми оу|нуками; со|ромив то|йу д’і|вулейу/ шоб |слухалис’.

Род. безприйм. у досліджуваних говірках, як і в літературній мові, характеризується чи не найбільшими валентними можливостями і синтаксичною продуктивністю. Йому властиві: род. прямого об’єкта і род. непрямого об’єкта. У дієслівних конструкціях з об’єктним відношенням виділяються два основні різновиди род. безприйм.: 1) род. партитивний: а) род. квантитативної партитивності; б) род. темпоральної партитивності; і 2) род. непрямого об’єкта.

Род. на позначення квантитативної партитивності, який виражає неповне охоплення об’єкта дією, більш поширений. При цьому керованими є іменники -назви речовин або груп деяких предметів у множині (збірні іменники вживаються і в однині), що допускають вираження частковості або подільності чи означають нечітко окреслені предмети, зокрема такі, які не піддаються поштучному перерахуванню (молоко, вода, с’іл’, |грош’і, здо|ровйа тощо): йа до |сховки/ а нема зап’і|канки/ то не хо|т’іла ни|чого; пода|ла |сити/ |каш’і. Характерною особливістю цих конструкцій є те, що в них род. партитивний безприйм. майже не виявляє протиставлення із знах. прямого об’єкта, повністю охоплюваного дією.

Другий різновид род. партитивного (род. об’єкта із значенням темпоральної партитивності) виражає повне охоплення об’єкта дією дієслова, але з обмеженням у часі її перебігу (об’єкта тимчасового користування). У цій функції виступають іменники з конкретним, чітко окресленим речовим значенням (ко|са, н’іж, ло|пата, гра|бл’і, бу|лавки) при дієсловах увиразнення тимчасового користування типу по|зичит’, |вз’ат’, д’іс|тат’, попро|сит’и: от п’і|ди і воз’|ми но|жа; та не да|ла йо|му ко|си на той раз; ко|лис’ по|зичила ме|н’і |голок. Їх значення увиразнюється відповідним контекстом за допомогою лексико-граматичних засобів типу на |завтра, на с’о|годн’і, а також можливими формами наказового, умовного способів активної валентності дієслів: дай йо|му ко|л’аски/ |поки ма|ла ди|тина; в’із’|ми на |завтра сво|йіх тор|бинок.

Однією з характерних семантичних ознак род. партитивного є те, що він здатний виступати у функції суб'єкта-підмета, при якому присудок вживається у формі середнього роду однини або інфінітива: кар|топл’і вро|дило харо|шо |с’ого |року; той р’ік |хл’іба |мало повс|ходило/ невро|жай був; на|роду попри|ходило з о|бох с’іл; бур’а|к’ів про|пало |ск’іки то|д’і.

Продуктивність конструкцій з род. безприйм. придієслівним у функції непрямого об'єкта у досліджуваних говірках порівняно незначна. Серед них виділяються:

1) конструкції, у яких род. безприйм. з функціонально-семантичного боку співвідноситься з до + Р.в.: до|жити |тойі |днини; |треба поче|кати |празника; ос|талис’ у се|л’і дож|датис’ зи|ми.

2) конструкції, у яких род. безприйм. корелює з в’ід + Р.в.: огоро|дивс’а |мене; сторо|нилас’а |мене; одгоро|дилас’а |його; од’ій|шла сво|йейі сеис|три.

3) конструкції, у яких род. безприйм. співвідноситься з іншими безприйм. чи прийм.-відм. формами: із за + З.в. та до + Р.в.: хва|талас’а |вс’акойі ро|боти; дер|жалас’ зем|л’і; три|мавс’ |брички |д’ад’ковойі; |вз’авс’а |риби (пор.: во|на вз'а|лас’ за ц’у ро|боту; о|це во|ни |бралис’ до ро|боти). До цього ж різновиду належать також конструкції з род. непрямого об'єкта, інколи навіть з відтінком мети при дієсловах у|читис'а, на|вчитис'а, на|вчит’: хо|т’іла на|вчитис’а п’і|сен’; хо|див |вчиц’:а |дейакого ремес|ла.

У підрозділі “Прийменникові об’єктні конструкції” розглядаються дієслівні словосполучення з об’єктними відношеннями, які реалізуються за допомогою прийменників.

У конструкціях з прийменником в (у) + Р.в. об’єктні відношення виступають у функції так званого род. аблативного при об’єкті-особі, у якої щось відчужується: про|сила в |нейі |сол’і; заб|рав у |н’ого |коней; д’із|налас’ в |н’ого про сес|тру; |треба бу|де |вз’ат’ у |мамки |хл’іба; у них по|мер |бат’ко. Найбільш типовими є конструкції з в (у) + З.в. іменників-назв одягу, взуття, прикрас і под. при дієсловах чинності із загальним значенням одягання (од’аг|лас’ в |плат’:а; вбравс’ у ха|лош’і; |клали в пла|точок; уз’а|ла у св’ій |хвартух ди|тину), а також у функції об’єкта дотику чи зіткнення, які в літературній мові передаються конструкціями з о (об) + З.в.: вче|сав в |ухо; |вдарила в ст’іл. Вживаними є також конструкції з в (у) + З.в. об’єкта, близькі за своїм функціонально-семантичним значенням до по + М.в. при дієсловах типу |бити, |лускати і под.: бив у |ноги; |лускав у |дошку; |била у |ст’іну. Також в(у) простежується як паралельний до на + З.в. і кр’із’ + З.в. у функції об’єкта, крізь який проходить дія: загл’а|дав в |двер’і; п’ідг’ла|дали в |д’ірку за |ними.

Конструкції з дл’а + Р.в. в мовній практиці фіксуються дуже рідко. Це насамперед відповіді на прямі питання (ку|пила дл’а |себе пла|т’:а; зро|бив дл’а них са|рай; при|н’іс дл’а |мене |с’івалочку; переда|ла дл’а |сина гос|тинц’ів). У конструкціях приіменного керування прийменник дл’а набуває виразного атрибутивного відтінку: |пилка дл’а |дерева; |гр’адка дл’а бур’а|к’ів.

У конструкціях з об’єктними відношеннями простежуються два функціонально-семантичні різновиди з прийменником на + З.в., Д.в., М.в. власне об’єкта: шче ме|н’і бу|деш нар’і|кат’ на ско|тинку; не |гн’івайс’ на |нейі; м’і|н’ав на |грош’і; мо|тав на дере|вину і на + З.в. об’єкта призначення: це бу|де на |свад’бу; то в’із’|мете на кан|хвети; п’ідготов|л’али |земл’у на пше|ниц’у; да|ла на до|рожку хл’іб|ц’а; по|зичив на гурт |грош’і. У конструкціях цього типу на + З.в. об’єкта призначення майже в усіх випадках набуває більшою мірою виразного атрибутивного відтінку або відтінку мети чи умови (пор.: дер|жала |пару во|л’ів на |базар – дер|жала сви|ней дл’а |продажу).

Конструкції з об'єктними відношеннями з прийменником про + З.в. реалізуються у функції деліберативного об'єкта: про д’і|тей вс’ім рос|казуйу; н’і|чого про той ден’ не |знайемо; аби не бу|ло |л’уд’ам што про вас |згадувати; та у функції об’єкта призначення, що простежуються лише у кількох випадках: то бу|де про |тебе – млин і блин; чи не |найдец’:а про нас йа|кас’ ро|бота.

У третьому розділі “Локативні дієслівні словосполучення: структура, семантика і функції” розглядаються дієслівні словосполучення з локативним значенням, описується семантика, структура, варіанти, особливості функціону-вання словосполучень цього типу в досліджуваних говірках, вивчається також поєднуваність дієслів різної семантики з прийм.-імен. конструкціями та безприйм. валентністю дієслів.

Опорними членами словосполучень, які включають прийменники просто-рового значення, виступають дієслова різних лексичних груп, серед яких особливо активні дієслова руху, фізичної дії, місцезнаходження, перебування, стану тощо. Залежні їх компоненти – іменники просторової і конкретно-предметної семантики, значно рідше в цій функції використовуються особові займенники і субстантивовані прикметники. У дієслівних словосполученнях, які виражають просторові вихідні і досягальні відношення, префіксальні дієслова переважають над безпрефіксними. За допомогою префіксів збагачується лексичне значення дієслів, додаються найрізноманітніші відтінки до характеру прояву дії, розширюється співвідносність дієслів тощо.

У підрозділі “Прийменникові конструкції” розглянуто прийменникові локативні словосполучення, репрезентовані різноманітними моделями.

Для вираження постійної локалізації у східностепових говірках функціонує ряд прийменників, які позначають найрізноманітніші нюанси просторових значень: в’ід (од), до, в (у), з (із), |коло, |б’іл’а, по|б’іл’а, |близ’ко, |поблизу, неда|леко в’ід (от/од), непода|л’ік в’ід (от/од), |р’адом, |поруч, |пор’ад, за, |поза, на, п’ід (|поп’ід), з-п’ід (з-|поп’ід), |через, над, |понад, м’іж (|межи), |пом’іж, |пром’іж, кру|гом, нав|коло, |мимо, |повз, |поперед (по|перед(у)), |проти, навп|роти (нап|роти), |серед, |посеред (|посиеред), в(у)се|редин’і (в(у)сие|редин’і), посе|редин’і (посие|редин’і), на|зустр’іч, |навстр’іч, по, при, к’і|нец’, край. Спільною семантичною ознакою, яка об’єднує словосполучення в синтаксичний ряд, є загальна вказівка на місце дії або стану.

Окремим типам словосполучень притаманний семантичний синкретизм, зокрема поєднання просторових і об’єктних відношень у конструкціях із залежним іменником – назвою істоти (приейі|жайут’ до Ма|р’йіниех бат’|к’ів; при|вод’ат’ до |матер’і).

Найширше представлені у досліджуваних говірках конструкції, у яких прийменник в (у) + З.в., М.в. виступає у функції виразника місця за особою. На вираження просторових відношень близькості конструкції з в (у) + Р.в. зустрічаються досить рідко. Вони замінюються переважно структурами з |коло, |б’іл’а, край (л’аг|ла у |стога |с’іна – си|д’ів |коло |груши – |спала |б’іл’а |п’ічки – найш|ла край го|рода). Залежні іменники на позначення обмеженого відрізку простору або отвору з в (у) + З.в. можуть вживатися паралельно з |через, скр’із’ + З.в. (|вскочив в’:ік|но – |вил’із |через в’ік|но).

Досить продуктивні і словосполучення з до + Р.в., у яких функція до зводиться до увиразнення межі поширення дії, позначуваної іменником у Р.в.

Конструкції з прийменником в’ід (од) виражають специфічні локальні відношення аблативного характеру, тобто спрямування дії від меж певного простору або від зовнішнього боку предмета. Досліджувані словосполучення передають неконтактну дію на об’єкт і становлять незначну групу: повеир|тавс’а в’ід |церкви; п’іш|ли од нас; |йіхали в’ід |бат’ка.

Для передачі руху між двома пунктами вживаються складні синтаксичні конструкції з в’ід (од) + Р.в. + на + З.в.; в’ід (од) + Р.в. + до + Р.в.: пере|возили од Мар’і|упол’а на хуто|ри; хо|дили в’ід |центра до |школи |п’ішки.

Дієслівні словосполучення з прийменником з (із)+ Р.в. виражають: а) спрямованість дії зсередини предмета або з меж певного простору: ви|т’агували с |форми; вие|ход’ат’ із |хатие с |хл’ібом-|сол’:у; б) спрямованість дії з поверхні якогось об’єкта чи відкритої площі: спус|калиес’а з по|р’ід; прин’і|мали |роди зс |прип’ічка; |прийдеимо с |пол’а; в) спрямованість дії з конкретного часового періоду або процесу: прий|шов з в’ій|ни; прией|шов з: |арм’ійі; вер|тайемос’ з ро|боти.

Ряд локативних синонімічних словосполучень утворюють конструкції з прийменниками |б’іл’а, |коло, при, |близ’ко, |поблизу, по|б’іл’а, неда|леко в’ід, непода|л’ік, |поруч (з), |пор’ад (з), п’ід, край, к’і|нец’, кожен з прийменників вносить у словосполучення своєрідний відтінок значеннєвого або стилістичного характеру. Так, за допомогою прийменника |коло виражається загальна просто-рова близькість у досліджуваних говірках. Він окреслює незначну віддаленість предметів. Дієслова у сполученні з прийменником |коло виражають як загальне локативне значення (зна|ходитис’а, розта|шовуватис’, розм’іс|титис’а), так і позицію предмета (сто|йати, си|д’іти, ле|жати і т.ін.): бу|ла |коло |двору, сто|йала |коло |нейі, п’ідож|дала |коло му|зейа.

Серед локативних словосполучень наявні також синонімічні утворення, відзначені і в мовленні одного діалектоносія з прийменниками до + Р.в. і у (в) + З.в. (в’ідп|равила до |м’іста – при|йіхав у |центр); до + Р.в. і на + З.в. (ви|ходили до |степу – вийіжд|ж’али на |поле); у (в) + З.в. і |через + З.в. (поди|вилас’а у в’ік|но – по|бачила |через в’ік|но).

Конструкції з п’ід (|поп’ід)+ З.в. в аналізованих говірках зустрічаються не часто, означають просторові стосунки між дією і предметом, до нижньої частини якого або під який спрямовується дія. Розрізняються ці відтінки за допомогою семантики залежних компонентів: |с’іла п’ід |хату; за|кинула п’ід ст’іл; не ст’ій п’ід в’ік|ном. Структури із складним прийменником |поп’ід за семантикою стоять близько до словосполучень з прийменником п’ід, особливо до тих, що позначають спрямованість дії в бік певного предмета чи місцевості. Особливістю таких конструкцій є відтінок поширення, розподілу дії або руху на певному просторі, на який вказує перша частина прийменника по: перез’іму|валис’а |поп’ід |ст’інами; пос|тавила |поп’ід |двер’і.

Конструкції з прийменником з-|поп’ід + Р.в., які передають додатковий відтінок дистрибутивності дії у просторі і позначають переважно простір або предмет, з заднього боку якого спрямовується рух чи дія (|вийшла з-|поп’ід |хати; поди|вилас’а з-|поп’ід ку|ш’ів; вигл’а|дало з-по|п’ід де|рев), зафіксовані лише в кількох населених пунктах.

У ряді випадків прийменник при + М.в. може позначати просторову близькість як синонім |коло: став при |йавор’і – |стали при до|роз’і. Крім того, словосполучення з прийменником при з іменниками на позначення установ, навчальних закладів вживаються паралельно з прийменниками в або на + М.в: п’ідс|п’івувала при цер|ковному |хор’і – ро|бив на |шахт’і – |учиц’а в |школ’і.

Маловживані у східностепових говірках структури з прийменником над + З.в. іменників на позначення певного простору, що виступає межею руху. Такі конструкції замінюються структурами з до + Р.в: хо|дила над |берег – п’і|шов до |берега; на|правив над |гори – |йіхали до |степу.

Найбільш типовими і загальновживаними у досліджуваних говірках є літературно-нормативні конструкції із за + З.в., що позначають місце за просторовим орієнтиром: пове|ла за дв’ір; |кинула за пле|т’ін’. Проте структури із за + О.в., за допомогою якого здійснюється дія, зустрічаються не часто: соби|райец’:а за дво|ром; жи|ве за |городом; си|д’іли за сто|лом.

Поширеними є словосполучення з прийменником на + З.в., М.в., які при більшості дієслів спрямованої чинності набувають більш виразного просторового відтінку, виражають об’єкт, на поверхню чи верхню частину якого спрямований рух чи дія, вказуючи таким чином на місце спрямування дії: |пишут’ на бал|ках; ста|новл’ац’:а на руш|ник; по|том с’ів на |бричку. Дієслівні словосполучення з прийменником на + З.в. можуть фразеологізуватися: не пуш|чу на по|р’іг; с’ів на дно; |вискочила на су|хе.

Конструкції з |через + З.в., кр’із’ + З.в. означають спрямування руху на проходження якогось отвору й подолання перешкоди і перебувають у синонімічних відношеннях: перейш|ли |через до|рогу; |йіхали |через |поле; пеиреийі|ж:али |череиз |р’ічку; сто|йіт’ |через до|рогу.

Менш поширені словосполучення з прийменником |через + З.в. із статичною ознакою, коли дієслово означає місцезнаходження, розташування предмета: жив |через |вулиц’у; си|д’ів |через л’у|дину; сто|йала |через |гр’адку.

Діалектну специфіку становлять конструкції з прийменниками м’іж (|межи) + О.в. при дієсловах буття, стану та неспрямованої чинності, що вказують на місце між двома або декількома просторовими орієнтирами, куди скеровується дія, паралельні до м’іж (|межи) + З.в.: найш|ла м’іж де|ревами – пок|лала м’іж сто|ли; хо|дила м’іж л’уд’|ми – пус|тила м’іж во|рота.

Конструкції з прийменниками |мимо, повз + З.в. за семантикою наближаються до словосполучень з прийменниками |коло, |б’іл’а. Вони позначають рух уздовж чогось, коли один предмет минає інший, перебуваючи близько іншого в момент руху: про|ходиеш |мимо |двору; б’іг повз л’ісос|мугу. Дуже рідко у східностепових говірках зустрічаються конструкції з прийменником нав|коло + Р.в., або З.в., що передають рівномірність розподілу руху чи дії по колу, в центрі якого знаходиться предмет. Лише в окремих випадках зафіксовані конструкції у функції власне-просторових відношень. У цій функції частіше виступає прийменник кру|гом: роз’ійш|лис’а нав|коло |пол’а; протоп|тали |стежки кру|гом |хати.

Конструкції з прийменникми к’і|нец’, край + Р.в. означають певну дію, яка відбувається в одному якомусь місці, граничному або безпосередньо сусідньому з предметом: жи|ве край |л’ісу; с’і|дали край сто|ла; пост|ройіли к’і|нец’ |двору; ос|тавили к’і|нец’ |пол’а; зби|ралис’а край до|роги.

Форма к’ін|ц’і може вживатися з прийменником в (у), на: похо|вала в к’ін|ц’і кладо|вишча; жи|вут’ в к’ін|ц’і |вулиц’і; |стали од:их|нут’ на к’ін|ц’і до|роги.

Прийменник край також має ускладнений варіант – на кра|йу: хо|дила в |школу на кра|йу се|ла; жи|ве на кра|йу |города.

Спорадично виявлені конструкції з прийменниками |перед, по|перед(у); |проти, навп|роти (нап|роти), що більшою мірою мають відтінок міри і способу дії (ве|зут’ по|переду нас; |с’ійала попе|ред |хатойу; сто|йав нап|роти |бат’ка), на|зустр’іч, |навстр’іч: по|б’ігла на|зустр’іч |матер’і; повер|нув |навстр’іч йій.

У підрозділі “Безприйменникові конструкції” простежено функціонування род., знах., ор. безприйм. на вираження просторових відношень.

У східностепових говірках майже не знаходимо конструкцій з род. безприйменниковим. Виняток становлять поодинокі словосполучення, де дієслова мають переважно префікси до-, д’і-: не дове|лос’а дой|ти |пол’а.

Локативні відношення, виражені словосполученнями із знах. безприйм., точніше передаються за допомогою прийм. конструкцій, передусім з |через, які й потіснили безприйм. структури (перейіз|дили |через се|ло; прой|шов |через |вулиц’у), проте прийм. словосполучення з дієсловами руху, що мають префікси пере-, про-, не усунули вживання безприйм. конструкцій з таким же опорним членом, оскільки останні виражають своєрідні відтінки просторових значень: про|ходили |р’ічку; перей|шов до|рогу.

Найбільш активним серед конструкцій на вираження локальних відношень є ор. безприйм. У досліджуваних говірках не зафіксовано ор. безприйм. на позначення отвору, через який проходить рух чи дія. Так званий ор. отвору витіснили словосполучення з прийменниками в, кр’із’, |через.

Конструкції з залежним дав. і місц. безприйм. зовсім не представлені у досліджуваних говірках.

У четвертому розділі “Темпоральні словосполучення: структура, семантика і функції” відзначено, що у синтаксичній системі досліджуваних говірок дієслівні словосполучення з часовими відношеннями представлені досить широко, серед яких є прийм. та безприйм. утворення. Опорними членами таких словосполучень виступають дієслова різних лексичних груп, серед яких особливо активні дієслова руху, фізичної дії, місцезнаходження, перебування, стану та ін. Залежними компонентами їх виступають іменники, числівники, прислівники часової і конкретно-предметної семантики. Дуже рідко у цій функції використовуються субстантивовані прикметники.

У підрозділі “Прийменникові конструкції” проаналізовані у досліджуваних говірках дієслівні словосполучення з прийм.-відм. поширювачами на вираження часових відношень з прийменниками.

Більшість прийменників, які впливають на формально-граматичний склад темпоральних конструкцій східностепових говірок, вживаються з іменниками нечасової семантики. У досліджуваних говірках функціонують конструкції на позначення часової наступності з прийменником за + З.в., які вийшли з ужитку в літературній мові. Активними є маловживані й ненормативні з погляду української літературної мови конструкції з до + родовий часової межі з іменниками чи кількісно-іменними сполученнями із значенням часової кількості (р’ік, |тижден’, |м’іс’ац’ тощо) на позначення часу, повністю охопленого дією: |пройде до двох |тижн’ів; до |року прийі|ж’:ала на мо|гилку.

Вузьким є діапазон вживання словосполучень з прийменником к + Р.в., які зустрічаються у кількох населених пунктах: зро|били к |пйатойі |ранку. Ширший ареал мають структури з до + Р.в.

Система часових відношень відображає загальну модель об’єктивно існуючих темпоральних відношень. Функцію темпорального детермінанта виконують лексеми часової семантики (частин доби, тижня, місяців року тощо), які у складі конструкцій з відповідними прийменниками утворюють загальне значення конструкції: зуст|р’іли до о|б’іду; п’і|ду у поне|д’ілок; |встану за го|динку. Нерідко до її складу входять іменники нечасової семантики.

Кількісно-часові відношення дії передаються конструкціями типу |мокло з |м’іс’ац’; ви|с’іла тут до |л’іта; пробу|ли у |м’іст’і |тижден’. Приблизний час репрезентований словосполученнями: прода|ла дес’ у |тому |роц’і; прожи|ла дес’ на с’ім |рок’ів |б’іл’ше; до|держували п’іст |близ’ко тр’ох |м’іс’ац’ів і под.

У підрозділі “Безприйменникові конструкції” в межах одного з різновидів безприйм. конструкцій досліджуються особливості прислівників, які виражають часові значення в говірках, а також особливості лексико-семантичної співвідносності дієслів. Розглядаються конструкції з часовими відношеннями з Р.в., З.в., О.в. у ролі морфологічних варіантів темпоральних синтаксем.

Морфологізовані прислівники виражають: 1) одночасність (|утром, |л’ітом); 2) часову попередність (|вчора; ко|лис’); 3) часову наступність (|завтра, |пот’ім); 4) початкову часову межу (|зранку); 5) кінцеву часову межу (до|в’іку).

Род. часу, як і в українській літературній мові, вживається тільки в однині. Продуктивність використання конструкцій з род. часу у досліджуваних говірках досить обмежена, оскільки паралельно з ним вільно вживається знах. (пор.: не п’іш|ла |того дн’а – |хмарилос’а той раз |дуже |сил’но).

Неповторювана точна тривалість дії у досліджуваних говірках представлена конструкціями із знах. безприйм., який вказує на те, що дія переходить повністю на об’єкти і має точну окресленість відрізка, заповненого одночасним з ним явищем. Велику роль при цьому відіграє означення: прож|дали |ц’ілий |веч’ір; не роб|л’у вже |пйатий р’ік.

Конструкції із знах. часу неозначеної тривалості, які на відміну від української літературної мови витіснені род. безприйм. та відповідними прийм.-відм. сполученнями, у східностепових говірках функціонують як паралельні до конструкцій з род. безприйм. часу, а також з в або на + З.в.: вийіжд|ж’ала |того |вечора, захво|р’іла на |другий ден’, встав у ту н’іч.

Зрідка простежуються конструкції із знах. безприйм. передчасу, до яких входить кількісний числівник + іменник з часовим значенням у супроводі частки у|же (вже), прислівника-частки те|пер, теи|пер, рідше займенника-частки то|му (останні, як правило, виступають у постпозиції), напр.: у|же р’ік роб|л’у на за|вод’і; те|пер |м’іс’ац’ си|д’у |вдома; по|мерла два |роки то|му.

Словосполучення з ор. часу досить вузько реалізуються у східностепових говірках: готу|вали |л’ітом; ло|вили зи|мойу; вста|вав вечо|рами.

Не властиві для досліджуваних говірок конструкції з ор. часу неозначеної тривалості, як |голодом, вой|нойу (= під час голоду, під час війни).

Ор. часу в досліджуваних говірках, як і в українській літературній мові, виявляє сильну тенденцію до адвербіалізації. Форми вес|нойу, |вечером, |л’ітом тощо відчутно тяжіють до прислівників; випадки вживання з означенням типу |п’ізн’ім |вечером; |ран’:ойу вес|ной і под. тут рідкісні.

Звичайним для аналізованих говірок є також ”специфічний різновид ор. часу”, який вживається для оформлення назв вікових і деяких інших тимчасових станів людей та інших істот при вираженні обставинно-часового значення, напр.: по|мерли ма|лен’кими; хо|дили го|лодними; ле|жала |форойу.

Відзначена тенденція функціонального взаємозаступлення часових структур: у (в) + З.в. і на + З.в., у (в) + М.в. і на + М.в. (в’ід:а|ла у той ден’ – зро|била на той ден’; при|йіхала у |ц’ому |роц’і – заб’і|гала на |тижн’і); у (в) + З.в. і п’ід час + Р.в. або за + О.в. (б’іду|вали у роз|руху – перест|райівали п’ід час роз|рухи – суму|вав за ве|черейу).

Синтаксис досліджуваних говірок за структурою локативних і темпоральних конструкцій не має відчутних відмінностей від літературної мови, проте їх конкретне наповнення характеризується відмінностями, завдяки яким твориться індивідуальна характеристика синтаксису східностепових говірок.

У п’ятому розділі “Дієслівні словосполучення з іншими обставинними від-ношеннями” простежуються прийменникові утворення з причиновими, способо-вими, допустовими відношеннями, а також відношеннями міри і ступеня та мети.

У функції виразника міри і ступеня вияву дії нерідко простежується до + Р.в., зокрема іменників, уживаних у переносному значенні, та деяких кількісно-іменних сполучень при дієсловах різноманітної чинності (ска|кав аж до |неба в’ід |радост’і; попо|йіли |гост’і у|се до крихт |чисто; пройн’а|ла до ду|ш’і |зв’істка).

Конструкції з по + З.в. зі значенням міри й ступеня майже не зустрічаються у східностепових говірках. У поодиноких випадках залежними компонентами таких структур виступають іменники-назви частин тіла, рідше інших конкретних предметів (на|сунула со|б’і сукн’у по ко|л’іна; зада|вив нас аж по |саме |горло; вл’із в бо|лото по |пойас; |вимив усе гет’ по ко|р’ін:а).

Серед конструкцій зі значенням мети розрізняються: а) на + З.в. іменників із значенням опредмеченої дії типу ве|с’іл’:а, ро|бота (прийш|ли ме|н’і на |пом’іч; хо|т’іли ку|пит’ на хрес|тини; ко|пив |грош’і на ве|с’іл’:а); б) діалектоспецифічні конструкції, простежувані по всій досліджуваній території, із на + З.в. назв плодів, фруктів, продуктів харчування, одягу і т. п. інших предметів, так чи інакше пов’язаних із споживанням (|б’ігав в са|рай і на мед; п’іш|ла на бузи|ну; хо|дили на клуб|н’іку; зби|ралас’ і|ти на |хворост).

Конструкції з по + З.в. малопродуктивні для східностепових говірок. Простежуються вони більш-менш регулярно лише у поодиноких словосполученнях (п’і|шов по гри|би; і|ду по черем|шину; |б’ігала по |воду).

Однією з характерних діалектних особливостей досліджуваних говірок є поширення конструкцій із про + З.в. із семантикою допустовості з різноманітними додатковими відтінками (про |мене хот’ спа|л’іт’ все це; про то |можеш |йіхати; про |мене за|буд’ до|рогу до |нейі).

Конструкції із на + З.в., О.в. або Р.в. способу, що означають спосіб здійснення, вживані у досліджуваних говірках, бувають трьох різновидів: а) на + непрямі відмінки іменників на означення абстрактних та числових понять, зокрема при дієсловах на позначення придбання, відчуження або будь-якого виконання дії (не |стану на |ногу; мо|тав на |л’ікот’; |пр’али на |пр’алку; розр’і|зали на кус|ки полот|но; ка|талис’а на л’о|дишки); б) на + З.в. синонімічний з ор. безприйм. способу чи знаряддя (привйа|зали на в’і|р’овку ко|зу; |двер’і н’і|коли не п’ідпи|рали на ко|лодку); в) на + З.в. синонімічний з |через + З.в., в (у) + З.в. (ди|вис’ не да|вай пит’ на по|р’іг; не |можна да|ват’ на за|бор і вже ш брат’).

Конструкції із способовим відношенням із п’ід + З.в. у досліджуваних говірках рідкісні і малопродуктивні, представлені