ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

БАЛАНДІНА Надія Францівна

УДК 811.162.3:81’373.48

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНИЙ І ЛІНГВОМЕНТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

ЧЕСЬКИХ ПРАГМАТИЧНИХ КЛІШЕ

Спеціальність 10.02.03 – слов’янські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі західно- і південнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Науковий консультант – академік НАН України, доктор філологічних наук, професор Русанівський Віталій Макарович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, завідувач відділу західно- і південнослов’янських мов.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Багмут Алла Йосипівна,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, кафедра слов’янської філології, професор;

доктор філологічних наук, доцент

Бардіна Наталія Василівна,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова,

завідувач кафедри прикладної лінгвістики;

доктор філологічних наук, доцент

Тищенко Олег Володимирович,

Рівненський інститут слов’янознавства Київського

славістичного університету, проректор з наукової роботи.

Провідна установа – Ужгородський національний університет, кафедра словацької філології, Міністерство освіти і науки України, м. Ужгород.

Захист відбудеться “18” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “17 ” травня 2003 р.

Учений секретар спеціалізованої І.А.Самойлова
вченої ради, кандидат філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Останнім часом увагу вчених привертають відрегульовані елементи мовної системи, у яких знаходять відображення культурні стереотипи поведінки і через які людина впливає на думки, почуття і дії співрозмовника. До них належать і чеські прагматичні кліше (далі ПК) – об’єкт нашого дослідження. Ці елементи в мовознавчій науці (М.М.Шанський, Н.І.Формановська, Є.В.Клюєв, С.Богдан, Р.Ратмайр, Ф.Колмес, М.Рулфова, O.Шолтис, M.Maрцяник, K.Ожуг та ін.) називають по-різному: мовними, рутинними, етикетними кліше чи формулами, прагматичними формативами чи ідіомами, семіінтеракціональними одиницями, комунікативними фразеологізмами, зворотами ввічливості тощо, обсяги значення яких близькі, але не однакові. Вони разом із прислів’ями, приказками та іншими знаками ідіоматичного характеру утворюють, на думку вчених, ширше угруповання – мовні стереотипи, але, на відміну від прислів’їв, приказок і фразеологізмів, одночасно являють собою і “продукт діяльності”, і “діяльність”. Це гумбольдтіанське розуміння мови використано нами не як метафоричне пояснення природи ПК, а як акцентуалізація їх діяльнісної суті.

Поведінкова специфіка ПК полягає: а) у виявленні більш-менш передбачуваної стандартної мовної реакції на стереотипні контексти (ситуації) – типові, повторювані події в ланцюгу соціального процесу, наприклад вітання, прощання, знайомство, звертання, прохання, подяка тощо; б) у прагматичній спрямованості на адресата: ПК призначені шляхом емоційно-вольового впливу на свідомість людини регулювати поведінку і формувати сприятливу для спілкування атмосферу взаєморозуміння; в) у здатності імплікувати функціонально-смисловий потенціал, що сигналізує про комунікативні інтенції (мету) мовця; г) у потребі реакції, принаймні у формі “прийнято, зауважено”.

Виділені ознаки комунікативного характеру спонукають розглядати ПК на рівні parole з урахуванням екстралінгвальних факторів, на тлі й під впливом яких вони актуалізуються. З іншого боку, їх належність до ідеалізованого “банку даних” — langue — очевидна. Ці одиниці відзначаються: а) стандартністю форми з передбачуваним лексичним складом і граматичним значенням, б) автосемантичністю, тобто збереженням свого значення в умовах ізоляції від контексту, в) відтворюваністю в певних контекстах і г) здатністю вступати в синтагматичні та парадигматичні відношення.

Наявність динамічних і статичних ознак робить об’єкт дослідження маргінальним, у зв’язку з чим його аналіз необхідно виводити з більш загальних, комунікативно-прагматичних, функціональних засад. Формуючи їх, ми виходимо з того, що дослідження значення прагматично осмислених мовних знаків має здійснюватися з погляду контекстуальності та функціональних взаємозв’язків з урахуванням мети і компетенцій мовців при їх уживанні. Власне, це становить предмет нашої уваги.

Усвідомлення зв’язку семантики мовних знаків з прагматикою зумовило формування нових методів дослідження, які, будучи зорієнтованими на комунікативно-прагматичну перспективу, поєднують чисто лінгвістичний аналіз з описом комунікативного середовища (ідеться не тільки про лінгвістичний контекст, скільки про багатовимірний – невербальний, соціальний, історико-культурний, ментальний тощо) й ураховують когнітивну природу мовної взаємодії і проблематику значення пов’язують із проблематикою вживання.

У руслі комунікативної парадигми написано чимало наукових праць, насамперед тих, що стосуються теорії мовленнєвих актів (Дж.Остін, Дж.Сepль, А.Вежбицька, М.Я.Гловинська, Г.Г.Почепцов), теорії мовленнєвої діяльності (О.О.Леонтьєв, Ю.O.Сорокін, Є.Ф.Тарасов, О.М.Шахнарович, Я.Корженський, Я.Гоффманнова, O.Мюллерова) і особливо їх стереотипних мовних репрезентантів (Н.І.Формановська, Р.В.Шиленко, Т.В.Пономарьова, Я.Главсова, М.Швеглова, M.Maрцяник, K.Ожуг). У цілому в них засвідчується експансія лінгвістики в суміжні науки, зокрема в теорію комунікації, психологію і соціологію. У вітчизняному мовознавстві існують спроби підходити до проблеми аспектуально; наприклад, в україністиці в кандидатських дисертаціях реалізовано намір дослідити структури мовного етикету (В.М.Литовченко), подати функціонально-стилістичний аналіз мовних формул у дипломатичних текстах (О.М.Мацько) й описати етнолінгвістичний та функціональний аспекти вигукових етикетних формул (Г.Т.Кузь). У контексті теорії перформативності на матеріалі німецької мови досліджено деякі перформативні семантико-ілокутивні різновиди формул (Т.В.Терещенко).

Українськими і зарубіжними вченими написано низку праць, переважно статей, про окремі функціонально-семантичні типи висловлювань – спонукання (Л.Бірюлін, Г.Є.Блішунова, Т.М.Нікульшина, В.Г.Куликова, Я.Свободова); вирази, що несуть контактну мовну інформацію – звертання (Ж.Лендел, Л.П.Рижова, Т.А.Лещинська, A.Богуславський, В.Стиблик, Ї.Дршатова); установлено види фатичної метакомунікації та її специфіку (Т.Г.Винокур, Є.В.Клюєв, Г.Г.Почепцов, O.Мюллерова, A.Шимечкова). Чимале місце в комунікативно зорієнтованих студіях посідають мовленнєві акти зі значенням згоди / незгоди (Н.В.Прокоф’єва, С.Ф.Гедз, І.М.Рудик), дозволу і заборони (Л.І.Грачова, Е.Г.Паповянц, А.Ґалчиньська), як типову прагматичну підсистему подано оцінні вирази (І.А.Бєляєва, Л.О.Кокойло, В.Я.Міщенко, Б.Левандовська-Томашчик).

Отже, за останні тридцять років нагромадився чималий досвід у дослідженні клішованих і неклішованих стереотипних знаків. Вироблені на сьогодні теоретичні та методологічні засади уможливлюють постановку і розв’язання в дисертації актуального завдання спеціального системного дослідження чеських ПК в контексті комунікативної парадигми.

Увиразнюючи актуальність теми дисертації, зазначимо, що вона зумовлена, по-перше, поширенням і поглибленням уваги лінгвістики до свого традиційного об’єкта, насамперед уключення різних аспектів комунікативної поведінки людини у процесі спілкування, по-друге, важливістю соціальної функції, яку виконують у суспільстві мовні стереотипи, і, по-третє, відсутністю у вітчизняному і чеському мовознавстві спеціального дослідження мовних прагматичних кліше, які б розглядалися і в мовному, і в мовленнєвому контекстах.

На актуальності позначається і потреба оптимізації навчання іноземних мов на комунікативній основі, що вимагає формування комунікативної компетенції й оволодіння не тільки мовною системою, а й уміння застосовувати її в мовленні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Концептуально й методично дисертаційне дослідження пов’язане з плановою науковою темою Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України “Славістика в Україні”, яка розробляється у відділі західно- і південнослов’янських мов, де виконано дисертацію.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні прагмасемантичних характеристик значення ПК, у встановленні системних зв’язків між одиницями, визначенні їх функцій і на цій основі поданні функціонально-прагматичного опису виділених різновидів.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

а) установлення пресупозицій уживання знаків, що формують обсяг об’єктивного смислу;

б) визначення інтеракціональних, актомовленнєвих і структурних функцій;

в) аналізу соціальної значущості вибору потрібної одиниці в конкретній ситуації;

г) ідентифікації мовних індикаторів функцій і їх опису з прагмалінгвістичного погляду;

ґ) виявлення поширювачів формул, які індивідуалізують, інтенсифікують, актуалізують сказане;

д) дослідження зв’язку ПК з іншими прагматично і непрагматично осмисленими вербальними і невербальними знаками.

6.

7.

Джерельною базою дисертаційного дослідження послужили твори чеської і перекладної прози, журнальні публікації, газетні статті, наукові тексти, офіційно-ділові документи, епістолярії, розмовники переважно новітнього періоду загальним обсягом понад 16450 сторінок. Залучались також лексикографічні джерела й усне мовлення.

Матеріалом дослідження стала вибірка 1227 ПК, що становить понад 8135 вживань у творах різних функціональних стилів сучасної чеської мови. При виборі бралися до уваги і репліки-реакції адресата.

Методи дослідження. Для системного опису чеських ПК використано методи комунікативно-прагматичного та функціонального аналізу, спрямовані від спостереження й аналізу формул до встановлення закономірностей їх використання. Для визначення функціонального навантаження ПК в цілому та їх структурних компонентів зокрема використано метод конструювання метамовних еквівалентів семантичної структури з елементами пресупозиційного, інтенційного та контекстуального аналізу й метод ідентифікації з елементами структурно-семантичного і дистрибутивного аналізу. Деякі чеські ПК характеризуються на тлі українських та російських, що поглиблює загальнославістичний аспект дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному аналізі чеських ПК, відсутньому як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві, зокрема в чеському, на основі комунікативно-прагматичної парадигми. Уперше на теоретичних засадах семантики, прагматики і синтактики досліджено значення ПК і виділено його складники. З урахуванням інтердисциплінарних досліджень (соціолінгвістики, психолінгвістики, прагмалінгвістики, паралінгвістики, культурології тощо) установлено функціонально-смислові типи ПК і системно описано в позамовному та мовному контекстах. З’ясовано лексичні, граматичні і лексико-граматичні індикатори функціональних смислів та їх прагматичні характеристики.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається тим, що подані в ньому спостереження і висновки сприяють поглибленню фундаментальних знань з комунікативної семантики, виявляють особливості функціонування прагматично осмислених клішованих знаків і тим самим збагачують новими положеннями теорію комунікації, лінгвопрагматику, конкретизують уже відомі та вводять нові знання про мовлення в умовах стереотипного спілкування, формують наукове уявлення про маргінальні підсистеми мови і мовлення та їх структурні елементи – сталі прагматичні формули ритуального і неритуального характеру. Праця являє собою певний вклад у розробку теоретичних аспектів прагматичного синтаксису, теорії мовленнєвих актів, прагматичної багатозначності та мовної ввічливості.

У загальнонауковому плані використаний підхід, на відміну від традиційного структурно-семантичного, що вивчає дихотомію форми і значення, дозволяє з погляду комунікативності по-новому сприймати прагматично осмислені знаки в цілому і їх складники та граматичні категорії зокрема. Комплексний характер здійсненого дослідження уможливив виділення найбільш суттєвого, типізованого семантичного ядра ПК – об’єктивне функціонально-смислове значення, що на рівні мови дозволяє аналізувати системні відношення між одиницями, і суб’єктивне, спричинене взаємозв’язком мети і контекстуального фактора, тобто уживанням мовного знака на рівні мовлення. Дослідження вносить певний вклад у проблематику вивчення прагматичної варіативності та багатозначності. Виділення мовних індикаторів функцій показало, що мовні знаки дієвої природи і притаманні їм граматичні категорії мають виразне комунікативно-прагматичне значення, котре спонукає до необхідності переходу аналізу від семантики, що задається мовою, до семантики вживання мовних знаків і тим самим виявляти додаткові смисли, незафіксовані на рівні мови.

Зібраний та описаний матеріал може стати основою для подальшого осмислення і розбудови концепції комунікативно-прагматичного аналізу мовних знаків при написанні підручників, посібників, практикумів з чеської мови, особливо при розробці комунікативно-орієнтованих вправ і завдань, укладанні розмовників та словників стереотипних формул, доповнення реєстрів значень виразів, поданих у словниках.

Результати дослідження можна використати в лекційних та практичних курсах з теорії мови і комунікації, мовленнєвого етикету, риторики, а також з функціональної граматики; для написання спецкурсів, дипломних та курсових робіт із відповідної тематики.

Особистий внесок здобувача. Усі положення дисертаційної роботи здобувач розробив самостійно.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на розширеному засіданні відділу західно- і південнослов’янських мов Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. Результати роботи апробовано в доповідях, виголошених на 23 міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Функціональна семантика слов’янських і германських мов” (Житомир, 1995); “Слов’янська культура: здобутки і втрати” (Полтава, 1996); “Россия и Украина на пороге ХХІ века” (Воронеж, 1997); ІV Гоголівські читання (Полтава, 1997); “Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 1997); “І.П.Котляревський – перший класик нової української літератури” (Полтава, 1998); “Іван Котляревський і світова культура” (Полтава, 1998); Міжнародна славістична конференція пам’яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1998); “14-е Оломоуцкие дни русистов” (Оломоуць, 1998); “15-е Оломоуцкие дни русистов” (Оломоуць, 1999); Всеукраїнська науково-практична конференція з нагоди 150-річчя від дня народження Панаса Мирного (Полтава, 1999); “Лингвистическая панорама рубежа веков” (Волгоград, 2000); “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 2000); “Християнство і слов’янські культури”: До 2000-річчя християнства (Київ, 2000); “Актуальні проблеми дослідження мови і мовлення” (Мінськ, 2001); “Комунікативний підхід до вивчення мови” (Полтава, 2000); “Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2001); “Филология и культура” (Тамбов, 2001); “Актуальні проблеми семантичних досліджень” (Харків, 2001); VIII Міжнародна конференція з функціональної лінгвістики (Ялта, 2001); “Україністика на порозі нового століття і тисячоліття” (Оломоуць, 2001); „Граматика української мови у функціональному висвітленні“ (Полтава, 2001); Другі Всеукраїнські Граматичні читання, присвячені 65-річчю кафедри української мови ДонНУ (Донецьк, 2002); „Через опанування іноземних мов, культур і демократичний вибір до взаєморозуміння, співробітництва та стабільності на планеті ХХІ століття“ (Полтава, 2002).

Публікації. Проблематику, теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи висвітлено в 46 публікаціях, серед яких монографія, 33 статті в наукових журналах та збірниках, а також 12 доповідей, надрукованих у формі тез та матеріалів на міжнародних та всеукраїнських конференціях.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (381 позиція) та джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг роботи без списку літератури – 384 с. Повний обсяг – 419 с.

Основний зміст роботи

У вступі пояснено специфіку об’єкта дослідження і форми його пізнання, обґрунтовано актуальність і вибір теми, окреслено місце дисертації серед праць комунікативно-прагматичної орієнтації при аналізі прагматично осмислених одиниць, сформульовано мету та завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, указано методику та фактичний матеріал, використаний у праці.

У першому розділі “Складники значення чеських прагматичних кліше” на основі динамічних і статичних ознак об'єкта дослідження з’ясовано особливість його семантики. Відправним пунктом у вивченні прагмасемантичних характеристик ПК обрано денотативний рівень, пов'язаний із реальними предметами та ситуаціями. Пошуки значення із залученням референції досить проблематичні: бо, на відміну від судження, яке своєю референцією вказує на конкретний стан справ, ПК з дійсністю мають інший зв’язок. Наприклад, уживаючи формули Velmi lituji, Dekuji, Рrеjі vam љtмstн, ?одночас виконують стереотипну дію вибачення, подяки, побажання.

Зважаючи на це, проблема пов’язаності референційного значення із ситуацією вимагає іншого підходу, що виходить із засад комунікативності. Референційний потенціал формул дозволяє встановлювати зв’язок з ідеальними стереотипними ситуаціями за участю двох суб’єктів спілкування, локалізованих у певному місці та часі, чи розташованих у системі координат “я – ти – тепер – тут”. Це положення обґрунтовується на прикладі мовних знаків і категорій – носіїв референційного значення. До них віднесено особові займенники, які репрезентують “постаті” суб’єктів інтеракції, і такі граматичні категорії, як відмінок і число. Референційна ідентифікація адресата відбувається також за допомогою іменників у вокативній формі (іноді номінативній) у ситуаціях звертання (pane profesore, mami, tati). Номінативна форма імені і / чи прізвища встановлює відношення тотожності в ситуації знайомства: Jsem X, To je X, a to Y. Іменники при цьому можуть уточнювати соціальні характeристики мовців: To je X. Je docentem na universite. Один і той самий референт як у звертаннях, так при знайомстві може мати різне мовне позначення: до однієї і тієї ж особи залежно від ситуації та ролі, у якій вона з’являється, можна звертатися: tati, pane, pane profesore, pane Zumre, а знайомлячи, указувати: Je docentem na universite, Mщj manћel, Vybornэ љachista. ?еякі іменники, що колись були звертаннями, утративши референційне значення ідентифікації, виконують регулятивну функцію: clovмиe, paneиku, holenku, jeћнљmarjб.

Крім позицій мовців, значна кількість формул здатна виділяти актуальні для певної ситуації предмети, факти, події: To je uиes!, To je byt! ?бо, не називаючи, лише вказувати на них за допомогою займенників: Je to od vas milй, My proti tomu nic nemбme. ?датністю реферувати ситуацію наділені перформативні дієслова, головною ознакою яких, поряд з указанням на персональність, є позначення часового плану. У ПК немає “плану історії” чи “плану майбутнього”, а є “план сучасності”, що на мовному рівні виражений насамперед формою теперішнього часу: Souhlasim, Omlouvбm se. ?ункціонування інших часів – минулого і майбутнього – засвідчує лише багатство мовних форм і не зачіпає темпоральної суті ситуації на осі “тепер”.

Формули наділені потенцією соціального дейксису, указуючи на сферу спілкування, пор.: Dobry den! і Pa! Pa!, тональність, пор.: Z povмћenн celй naљн delegace blahopшeji Vбm k titulu vнtмze ? Blahopшeji k titulu vнtмze, ? також на стосунки між комунікантами за шкалою “вищий – нижчий”, “старший – молодший”, “незнайомий – знайомий” тощо, де стосовно перших уживаються більш увічливі ПК, ніж стосовно других. Деякі ПК марковані ґендером.

Це дозволяє зробити висновок про автореферентність формул, тобто здатність виявляти ситуативні ознаки “я – ти – тепер – тут”, притаманні навіть логічно нерозчленованим виразам на зразок Ahoj!, Na shledanou!, Ano, Ne.

Увиразнення людського фактора в установленні референції дозволяє говорити і про семантичний, і про прагматичний характер значення ПК. Людський фактор впливає на інформаційність референції. Засобами посилення інформаційно “слабких” ПК або з повністю “вивітреною” семантикою є семантичні актуалізатори, темпоральні та локальні конкретизатори, емоційні інтенсифікатори, пор.: (Moc) dekuji (zа роmос / zа radи), Preji (z celйho srdce) љtмstн / ъspмchщ / zdravн, Ten ъиes vбs dмlб mladљн, Pojdґte, prosнm, sem, Navљtivte nбs zнtra. ?нформаційним є і вибір мовної одиниці з ряду синонімічних, за смислом однакових, але з різною референцією. Референція актуалізується при її конфронтації із ситуативними обставинами, при недоречному вживанні ПК. Усе це свідчить, що інформаційність / неінформаційність референції може представляти певний теоретичний інтерес з комунікативного погляду. При слововживанні виділяються дві виразні тенденції: з одного боку, ідеться про стандартизацію форми, що стимулює стандартизацію мислення, спрощення людської діяльності і як наслідок деактуалізує референцію; з другого боку, виявляється тенденція відходу від рутинності, яка стимулює мислення, ускладнює діяльність і підсилює значеннєві характеристики завдяки актуалізації референції. Одноманітність на одному полюсі компенсується різноманітністю на іншому.

У міркуванні про референційне значення не можна оминути проблеми істинності. Відхилення від істини має два різновиди: перший – при навмисному викривленні референції, коли мовець знає, що сказане не істинне, але для адресата подає як істинне і хоче, щоб той про це не здогадався; тобто одна референція подається як інша; другий – при неточності референції, доповненні її іншою, не зовсім правдивою інформацією, зокрема при непрямому вживанні, метафоризації, перебільшенні чи применшенні, коли комуніканти знають про можливість і допустимість обману.

Прикладом обману може бути іронічне вживання ПК. Ознаками іронізування є: а) невідповідність значення “для себе” і “для адресата”, яка іноді доходить до протилежності, б) значення “для себе” приховує негативно-оцінне ставлення мовця до дійсності, в) потреба в інтеракційному домінуванні. Здатністю „запрограмованої“ лжі наділені ПК з потенцією непрямого вживання. Наприклад, замість того, щоб зробити свій намір явним і попросити прямо: Chci, abyste otevrel okno, вдаються до „мови маскування“, зокрема питань у функції прохань: Stalo by vбm to moc prбce, kdybyste otevшel okno? ?казана під час паспортного контролю прикордонником фраза Bud?te tak laskav a pшedloћte mi svщj pas ?ідходить від правди істинності, бо, уключаючи індикатори прохання, виконує функцію наказу.

Здатністю перебільшувати наділені клішовані звертання характеризаційно-ідентифікативного типу: Mily pшнteli!, Drahэ kolego!, ?о, уживаючись як сигнали доброзичливості, дозволяють відчути себе поза межами соціальної ієрархії. Ще більше перебільшують, прикрашають дійсність ПК-гіперболи. Тенденція до гіперболізації притаманна звертанням-характеризаціям, компліментам, побажанням метафоричного характеру: Krбsnб dбmo – vy kvмtete (Jeшбbek).

Протилежну тенденцію приниження позиції мовця, надмірну ввічливість виражають ПК Smim se zeptat?, Posluљnм prosнm, Raиte dovolit. ?онтактна формула Libбm ruku ?акож є зразком неправди, але спричиненої історичними змінами в ритуалі. Від ритуалу “цілування ручок” залишився тільки вербальний знак, субститут невербального, функціонування якого ґрунтується на традиції. Фіктивне зацікавлення особою адресата виявляється у фатичних розмовах, де важливий сам факт розмови, а не її семіотична цінність.

Неістинність референції пов’язана з реактивними репліками. „Запропонований світ“ адресат може прийняти або відкинути, зокрема, на похвалу подякувати або під маскою скромності применшити свої заслуги. Неправдиві судження заперечують у формі непрямої незгоди, висуваючи в сильну позицію початку фіктивну згоду: Mate pravdu, ale…, Dobшe, ale… ?налогічні техніки пом’якшення дисгармонійних виразів уживаються і при відмові: Lituji, ze vбm musнm oznбmit…, Bohuћel, ale…, ?е маніпулюють виразами псевдожалкування.

Мова по-своєму „протистоїть“ обману і має арсенал лексичних одиниць, що підкреслюють правдивість сказаного: Tedy, vite, opravdu bylo to ohromnэ, иestnм (Adlovб). ?лова opravdu, doopravdy, vaћnм, urиitм, иestnм ?лугують превентивним засобом проти можливої підозри адресата в неправдивості сказаного. Неправдиві ПК маркерів лжі не мають і не можуть мати. Не можна сказати Ja si vas poslechnu moc rбda, ale je to n?pravda, бо це призведе до того, що З.Вендлер образно називав “ілокутивним самогубством”. Таким чином, практика вживання ПК диктує закони комунікації, підпорядковані не тільки максимам ефективного спілкування, зокрема максимі якості “кажи правду”, а й увічливості, де протилежність правда / неправда стає відносною.

Невід’ємною частиною системного значення ПК є емоційність. Емоційне значення виражає чуттєве ставлення до дійсності, зумовлене стосунками мовців, їх компетенціями та пресупозиціями, і слугує: (1) стимулом установлення атмосфери взаєморозуміння, симпатії, довіри тощо і, можливо, виникнення базових позитивних емоцій, регуляторів поведінки людей; (2) реакцією на факти позамовної дійсності, пов’язаною з базовими емоціями – радості, інтересу, любові, вдячності, з одного боку, і жалю, суму, горя – з другого. Образно кажучи, у першому випадку емоційність ПК виконує роль камертона, що задає спілкуванню чуттєву тональність, а в другому – нерва комунікації, який реагує на реалії життя.

Сказане засвідчує об’єктивні властивості емоційного значення – вербальну соціалізацію почуттів. Можна навіть стверджувати, що об’єктивне емоційне значення настільки прикметне для ПК, що виконує роль дейксиса ситуації, але її психологічно-чуттєвого аспекту, і може бути поставленим в один ряд зі смисловим. Емоційність багатьох ПК (Tak se mej!, Na zdravн!, Atґ љtґastnм dojedete!) ?находиться на поверхні і становить їх категоріальну ознаку. Не випадково вони наводяться у граматиках серед прикладів такої частини мови, як вигук. Тип емоційності одних формул може мати узагальнений, нерозчленований характер, інших – конкретний. Точніше встановити різновид узагальненої емоційності та пов’язаної з ним емоції без знання контексту і відповідних йому інтонації та кінесики не можливо. Емоційне значення інших ПК не тільки вказує на аксіологічний знак емоції, а й більш-менш точно конкретизує її, тобто може бути носієм емоційного значення радості (Blahopreji k narozeninбm), ?дивування (To je ale necekanй setkбnн!), ?алкування (Je mi lito), суму (Jsem hluboce zarmoucen) тощо.

Мовне вираження формул настільки різноманітне, що виділити типові структурно-семантичні моделі та їх компоненти, які б регулярно репрезентували емоційне значення, досить проблематично, хоча такі трапляються. Певну регулярність виявляють: а) оцінні ПК з ілокуціями похвали, компліменту, схвалення, подяки, вибачення тощо зі словами оцінки й образними виразами у функції предикатів; б) ПК поздоровлення, побажання, тостів з асоціативно емотивною лексикою; в) ПК з перформативними дієсловами психологічного стану, за природою експресивами; г) ПК з предикатами понятійної семантики, ґ) звертання-характеризації, утворені за допомогою демінутивних суфіксів і метафоричного перенесення. Однак їх емоційність ґрунтується не стільки на структурно-семантичних моделях, скільки на структурних компонентах.

Серед експліцитно виражених структурних одиниць, що є індикаторами емоційності, доцільно виділяти емоційно-поняттєві та власне емоційні. На тлі емоційно-поняттєвих носіїв емоційності виразно виділяються емоційно-оцінні. Ці слова, у тому числі фразеологізми, надзвичайно негомогенні й виражають узагальнені та конкретні (за зовнішністю, психічним і фізичним станом, вихованістю, трудовою діяльністю, моральним образом тощо) оцінки: dobry, upшнmnэ, vychovanэ, vэbornэ, hodnэ: Ty jsi hodnб ћena, Ty jsi velmi inteligentnн иlovмk! ?иразною емоційністю виділяються слова і фразеологізми з образним значенням: radost, krasa, dбma, andмl, moudrб hlava, zlatй ruce, dмvиe krev a mlйko. ? складі ПК набувають властивості виражати емоційність іменні поняттєві лексеми завдяки асоціативній пов’язаності з емоційним станом. Типовим прикладом є лексика на позначення приводу поздоровлення: Blahopreji k narozeninбm!, ?б’єкта побажання: Preji hodnм љtмstн. ?моційне значення виражають і перформативи, але тільки ті, що мають характеристики експресивів. Зразками можуть слугувати експресиви подяки, побажання, вибачення, співчуття тощо: Velmi lituji, Dekuji.

Носіями емоційності є також слова, що через поняття увиразнюють власний психологічний стан: (Opravdu) libнљ se mi, kamarбde (Marek), (Velice) potмљila jste mм, sleиno (Adlovб), Jsem (hluboce) zarmoucen. ? звертаннях й оцінках трапляється значна кількість комплексних лексем, які водночас є носіями референційного й емоційного значення, де емоційне значення виражається не стільки лексично, скільки граматично. Кореневі морфеми позначають денотат виразу, а демінутивні суфіксальні (-ick-, -ниk-, -биk-, -eиk-, -ink-, -нnk-, -uљk-, -щrk-, -ouљk-, -ek-, -k- ?а ін.) – емоційне ставлення до нього: zeniиko, maminko, tatнnku, dceruљko, synбиku, milбиku. ?орму демінутивів мають й образні слова: srdiиko, koиiиka, myљka, rybiиka. ?ндикаторами “чистої”, а не емоційно-понятійної емоційності є вигуки і частки, які, на відміну від прислівних інтенсифікаторів й актуалізаторів, відносяться до всієї формули: Je! Vy jste andмl! (Neff).

Засобами квантитативного посилення емоційного значення, крім інтонації, є інтенсифікатори velmi, moc, mnohokrat, mockrбt, velice, tolik: Je mi vбs moc lнto ? актуалізатори, які підкреслюють не тільки силу почуття, а й різні суб’єктивні конотації вербальної поведінки, наприклад, vrelй, uctivм, pokornм, pмknм, upшнmnм: Vшelй dнky. ?одібно до лексичних інтенсифікаторів посилює емоційність повтор лексем чи окремих словосполучень й нанизування кількох однакових чи близьких за смислом ПК: Dekuji ti za vљechno… za vљechno; Dнky, dнky; Dмkuji vбm. Mockrбt vбm dмkuji; ?оширення іншими за смислом знаками, допустимих контекстуально, наприклад прощання + побажання; подяка + похвала; вітання + комплімент. Неабияку роль у вираженні емоційності відіграє синтаксична позиція ПК – початку чи кінця речення або тексту. Засобами актуалізації й інтенсифікації значення можуть бути ще й графічні засоби, наприклад написання з великої літери (Spanilomyslna Sleиno!) ?бо підкреслювання (Drahб Miliиko!).

У стереотипних ситуаціях активно експлуатується емоційний компонент значення і, будучи пов’язаним з актуальним емоційним станом мовця, його потребами, реалізується в такій категорії, як щирість / нещирість. Ця категорія розглядається нами в контексті емоційного значення подібно до того, як і категорія істинності / неістинності – в контексті референційного значення, і стосується, на наш погляд, ширшого поняття – чесності / нечесності. Указану опозицію варто сприймати як комплексну і про чесність говорити, коли сказане відповідає не лише дійсності, тобто засвідчується референційна істинність, а й думкам і почуттям мовця, тобто – емоційна, чуттєва істинність, або щирість; для нечесності справедлива протилежна залежність. Категорія щирості ґрунтується на: а) демонстрації позитивного емоційного стану мовця, б) позитивному ставленні до адресата, в) намірі викликати в адресата задоволення і схвалення.

Не без перебільшення можна сказати, що для увиразнення щирості (справжньої чи вдаваної) слугують практично ті самі засоби, що інтенсифікують й актуалізують емоційність (оклична інтонація, нанизування ПК, повтори, синтаксично сильна позиція тощо), бо щирість й емоційність – обумовлені одне одним явища. Однак якщо емоційне значення є категоріальною ознакою більшості ПК, не пов’язаною з контекстом, то щирість – категорія комунікативна. На наш погляд, найбільший потенціал щирості закладений в ПК, що слугують сигналами високої зацікавленості, – у проханнях і особливо в умовляннях: Prosim tм, nenechбvej mм tady, Pavle! Pro Jeћнљe Krista! Vйzmi mм s sebou! (Prochбzka). ?ирість можна зимітувати, і тоді вона набуває ознак пейоративно оцінюваних вербальних дій – лестощів і лицемірства. Щоб забезпечити довіру, намагаються підкреслити правдивість сказаного словами на зразок, виділених курсивом: Zustбvбm Vбљ bэvalэ upшнmnэ Amant (Kochan), Vy jste namouduљi hroznм prima! (Prochбzka).

Заслуговують на увагу вигуки, зокрема вокативного характеру, які, здається, прямо „виводять“ на щирість мовлення: Jezнљmarjб!, Paneиku!, Vole! ?а ін. Їх точніше варто було б називати не вигуками, а афективами. Вони виникають як реакція на якусь ситуацію, і в цьому плані начебто наближені до кінця події. Незалежні від раціонального мислення афективи “втягуються” у сферу дії наступних реплік, виконуючи роль каталізаторів щирості. Здається, що надійними сигналами щирості є несинтаксичні паузи (Prijmмte mou… upшнmnou… soustrast,), ?о їх, як і ПК-афективи, у мовленні важко зимітувати, а також просодичні засоби (інтонаційний контур, тембр голосу, сила промовляння, висота тону). Урахування вказаних трьох факторів (уживання вигуків, несинтаксичних пауз і просодичних засобів) дозволяє слухачеві більш-менш надійно, та все ж інтуїтивно встановити істинність почуттів, тобто щирість.

Смислове значення, інваріантне, типізоване й усталене, також має комунікативне підґрунтя. ПК маніфестують об’єктивні (мовні) і суб’єктивні (контекстуальні, інтенційні) смисли. Формування інваріантного об’єктивного смислу пов’язане зі стереотипним контекстом, який “породив” аналізовані мовні одиниці, “увів” їх у лінгвістичний ужиток і при цьому “маніфестується” ними. Мислення контролює відбір елементів дійсності і за допомогою мовних засобів конструює “предметно-логічну” схему конкретного факту, яку в мовознавстві називають пропозицією. Система відношень між предикатом і аргументами утворює поняттєву пропозиційну модель конкретної реальної ситуації. На основі семантико-синтаксичного моделювання можна описувати смислове значення багатьох прагматичних формул, що структурно і семантично є повними реченнями: Vitame vбs!, Louиim se s vбmi. ? функції предикатів виступають ілокутивні дієслова типу pozdravit, loucit se, blahopшбt, dмkovat ? формі перформативів. Однак правильні предикатні структури становлять лише різновид. Чималу кількість складають “уламки” колись повних структурно і семантично утворень, які не вписуються в системні схеми, тому виводити смисл ПК на основі структурно-семантичних особливостей досить проблематично. Щоб зарадити проблемі, потрібно підходити до мовних знаків маргінальної природи інакше, зокрема, брати до уваги те, що, уживаючи їх, мовець не тільки щось каже, а й одночасно виконує дію, сповідуючи певну мету: привернути увагу, про щось запитати, попросити, порадити, погодитися, побажати тощо. Тому будь-яке пояснення смислу неодмінно має відштовхуватися від ситуативного контексту і функції в ньому аналізованих знаків.

Семантичну конфігурацію контексту можна подати у формі набору елементарних смислових передумов (пресупозицій), типових для вживання ПК й актуальних для досягнення певного комунікативного ефекту. Інтенція, або мета, є визначальною у функціональній репрезентації смислу чи, інакше, функції ПК. При цьому варто виділяти функції: а) інтеракціональні (стратегічні), що мають прагматичну природу, серед яких інваріантною є вияв взаєморозуміння. У конкретних смислових різновидах функція може уточнюватися; б) актомовленнєві (ілокутивні) – семантично-прагматичні (подяка, вибачення, похвала, комплімент, прохання, порада, запрошення, поздоровлення, побажання, розрада, співчуття і т. ін.); в) структурні (ініціальні та реактивні) репрезентують місце ПК у структурі діалогу.

Указані функції виявляються непослідовно: є ПК, позбавлені здатності виражати усі три функції водночас. У своїй типології ми виходили насамперед з актомовленнєвих функцій. Такий підхід умотивовано тим, що в переважній більшості ПК смисл має надійний мовний індикатор – перформативні дієслова. За винятком перформативів, усі інші індикатори смислової функції є менш надійними через свою багатозначність. До них належать деякі стандартні синтаксичні структури, наприклад оцінні, побудовані за схемою „суб’єкт оцінювання – оцінка – об’єкт оцінювання / дія, стан“, „об’єкт / дія, стан + оцінка“, які можуть мати смисл похвали, компліменту, схвалення, вибачення, жалкування, розради, співчуття тощо. ПК у формі питання може мати не тільки первинне значення запиту інформації, а й прохання, запрошення, пропозиції: Nebudete mit nic proti tomu, jestli ћe…? ?енадійно маркує спонукальність наказова форма дієслова. Дієслова в цій формі функціонують у вітаннях, прощаннях, побажаннях, вибаченнях, проханнях, розрадах тощо: Promin?te, Budґte tak laskav…, Mмjte se hezk?! Не завжди узгоджуються із системою координат „я – ти – тепер – тут“ такі граматичні категорії, як спосіб, час, вид, особа. Деінде спостерігається явище транспозиції під впливом прагматичного фактора, зокрема для підкреслення ввічливості, виділення соціальної дистанції між мовцями. Значну роль відіграють і лексичні засоби, насамперед в оцінних ПК, а також у функції різноманітних інтенсифікаторів й актуалізаторів.

Чимале значення у визначенні смислів ПК відіграють і системні зв’язки – синтагматичні та парадигматичні. Синтагматика смислів має вибірковий характер, тобто кожен смисл має свою дистрибуцію; одні ПК можуть поєднуватися, інші – ні. Синтагматика смислів ПК залежить від актуальної ситуації і відносин між мовцями, але вживання у стереотипній ситуації більш ніж однієї формули завжди є свідченням посилення прагматичного впливу на співрозмовника. Іноді синтагматика смислів може викликати багатозначність формул.

Смисли є величиною нестабільною і в системі конкретного спілкування можуть зазнавати змін. Традиційно вважається, що об’єктивний смисл є елементом мовної системи, а суб’єктивний відноситься до сфери реалізації цієї системи і його поява вмотивована чинниками прагматичної природи, до яких відносимо насамперед емоційний фактор і ввічливість. Роль емоційного фактора незаперечна у виникненні полісемії деяких ПК. Продемонструємо це положення на прикладі побажань. ПК Bud? zdrбv! ?а своїм об’єктивним первинним смислом, представленим імпліцитним перформативом preji, є побажанням, але частіше функціонує як вітання чи прощання. Побажання здоров’я може виступати самостійно або ж у ланцюгу інших стандартних вербальних стимулів та реакцій з метою посилення емоційності, тобто бути природним “шлейфом” формул вітання / прощання, пор.: Zaplat? vбm to Pбn Bщh vљe, co jste mi udмl?li a dej vбm stбlй zdravн. Spбnembohem (Nмmcovб). ?итуація вживання стандартних формул відіграє не тільки мотивуючу і смислодетермінуючу роль, а й роль синтагматичного фільтра, який не пропускає надлишкове і банальне. У свою чергу, мовці з формулами поводяться досить вільно: вони можуть щось підсилювати, а щось “затінювати”. Здається, що саме з цих причин відбулася елімінація прямого вітання / прощання як менш емоційного і з меншою прагматичною силою. Це посприяло поліфонії функціонального навантаження, збагаченню змісту і виникненню комбінаторного варіанта значення побажання як вітання / прощання. Після повної деструктуризації старого смислу побажання з причин його послаблення й автоматизації вживання з’явився новий, “узаконений” словником смисл вітання / прощання.

Інший різновид перенесення викликаний максимами ввічливого спілкування. Прикладом вияву полісемії є функціонування прохання як наказу або питання як прохання. При цьому умови успішності прямих висловлювань мають явно семантичну природу, а непрямих – прагматичну. Наказ у формі фіктивного прохання – не поодиноке явище у стереотипному спілкуванні в умовах демократизації дискурсу. Свободу вибору, особливо можливість відмови, надають адресатові клішовані питання зі значенням прохання: Muћeљ mi to pшinйst?, ?е ввічливішими є формули гіпотетичні: Mohl bys me to pшinйst?, ?есміливість питання може підкреслюватися вживанням заперечення: Nemohl bys mi to (nбhodou) pшinйst?, Nevadilo by ti, kdybys mi to pшinйsl? ?аведені приклади дозволяють побачити, що тип речення і функціональний смисл – не однакові сутності: один і той самий смисл може бути реалізованим за допомою різних речень.

Ознакою системності смислів ПК є здатність вступати в парадигматичні відношення, зокрема полісемічні, синонімічні й антонімічні. Полісемічними вважаються такі ПК, які мають два і більше функціональних значень й об’єднані навколо головного. Об’єднання значень відбувається на основі прямого, незалежного від контексту прототипового смислу; полісемантам властива еквіреляційність, тобто схожість чи паралелізм семантичних пресупозицій. Обґрунтуванням цих міркувань слугує аналіз значень формули Рrosim / Рrosime (tм / vбs / Vбs), ?ка, на відміну від інших ПК, виявляє надзвичайну багатозначність. У ній без претензій на повноту виділено 17 значень, що може знадобитися при лексикографуванні, що прямує від традиційного семантичного опису лексеми до об’ємного, чим дозволяє максимально реалістично подати лексикографічний портрет мовного знака.

Віднесеність певних ПК до однієї ситуації та можливість більш-менш адекватної заміни в межах цієї ситуації дозволяє говорити про синонімію і таким чином увиразнювати пізнання смислу того чи іншого функціонально-ілокутивного типу. Синонімічними вважаємо такі ПК, які рівнозначні чи тотожні за смислом і близькі функціонально. Ознаками синонімії ПК є: а) смислова рівнозначність чи тотожність, з одного боку, і розбіжність у відтінках значення,