Укр-А
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
БЕЛЬСЬКА Олена Альбертівна
УДК: 616.611-002-07-08+616.63-008.9]-053.2
ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТУ У ДІТЕЙ З ОКСАЛАТНО-КАЛЬЦІЄВОЮ ГІПЕРОКСАЛУРІЄЮ
14.01.10 – педіатрія
АВТОРЕФЕРАТ
на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Харків - 2003
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Донецькому державному медичному університеті МОЗ України
Науковий керівник:
- доктор медичних наук, професор ПРОХОРОВ Євген Вікторович, завідувач кафедри дитячих хвороб №1, Донецький державний медичний університет МОЗ України
Офіційні опоненти:
-
доктор медичних наук, професор ОДИНЕЦЬ Юрій Васильович, завідувач кафедри факультетської педіатрії, Харківський державний медичний університет МОЗ України
- доктор медичних наук, професор ДУКА Катерина Дмитрівна, завідувач кафедри пропедевтики дитячих хвороб, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України
Провідна установа: Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України
Захист відбудеться “21” травня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.609.02 при Харківській медичній академії післядипломної освіти
(61176, Україна, Харків, вул. Корчагінців, 58)
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти (61176, Україна, Харків, вул. Корчагінців, 58)
Автореферат розісланий “18” квітня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат медичних наук, доцент Савво В.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На теперішній час проблема гломерулонефриту займає важливе місце у практиці педіатра внаслідок значної поширеності і подальшої тенденції до зростання цієї патології, схильності до затяжного і хронічного перебігу, серйозності прогнозу, пов’язаного з частим розвитком хронічної ниркової недостатності І.В.Багдасарова, 1999, В.Г.Майданник, 2002, Н.А.Коровіна, 1998.
Відомі на сьогодні досягнення дитячої нефрології стосовно питань патогенезу і терапії гломерулонефриту у низці випадків не вирішують проблеми ефективного лікування захворювання, запобігання його рецидивів і хронізації процесу. Це здебільшого обумовлено недостатньою вивченістю деяких механізмів розвитку у загальній складній концепції патогенезу захворювання. Окрім достатньо вивченого при гломерулонефриті у дітей первинного імунокомплексного характеру пошкодження клубочкового апарату нирок і послідовних гемостазіологічних порушень, залишаються до кінця не з’ясованими частота і характер метаболічних, зокрема, оксалатних порушень [Ю.Е.Вельтіщев, М.С.Ігнатова, 1992, Є.В.Прохоров та співавт, 1998].
Між тим, низка дослідників [Н.В.Вороніна, 1996, О.З.Гнатейко, 1999, Е.А.Харіна,1998
зовсім справедливо вказують на несприятливий нефротоксичний вплив оксалатних розладів у дітей. В зв’язку з цим, а також враховуючи недостатню вивченість питання, з метою підвищення ефективності лікування гломерулонефриту проведене це дослідження, спрямоване, по-перше, на з’ясування частоти зустрічності і характеру оксалатних порушень, їх ролі у генезі пошкодження нирок у дітей як одного з неімунних факторів розвитку, підтримки і прогресування захворювання, а, по-друге, на розробку на цьому підгрунті методів корекції подібних розладів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри дитячих хвороб №1 Донецького державного медичного університету ім. М.Горького “Розробка та удосконалення критеріїв діагностики, способів лікування і профілактичних заходів при захворюваннях нирок у дітей” (№ держреєстрації – 0100U000026).
Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування гломерулонефриту у дітей на підставі вивчення характеру і ролі порушень оксалатного обміну з наступною їх корекцією шляхом додаткового включення до комплексу терапії основного захворювання препарату з групи бісфосфонатів – ксидіфону.
Задачі дослідження.
1.
Визначити частоту і характер порушень оксалатного обміну у дітей в залежності від клініко-лабораторних проявів гломерулонефриту.
2.
Виділити серед дітей, хворих на гломерулонефрит, групу ризику, погрозливу через оксалатну дезадаптацію.
3.
Встановити характер кристалографічних змін сечі при різних клініко-лабораторних проявах, особливостях перебігу гломерулонефриту у дітей із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією.
4.
З’ясувати стан оксидантної та антиоксидантної систем при гломерулонефриті у дітей з супутніми оксалатно-кальцієвими розладами.
5.
Визначити роль встановлених порушень оксалатного обміну як одного з неімунних механізмів розвитку і підтримки гломерулонефриту у загальній концепції патогенезу захворювання.
6.
Визначити доцільність призначення і вивчити ефективність корекції винайдених порушень оксалатного обміну при гломерулонефриті у дітей шляхом використання у комплексній терапії ксидіфону.
Об’єкт дослідження - діти, хворі на гострий і хронічний гломерулонефрит.
Предмет дослідження – стан оксалатного обміну.
Методи дослідження - клінічний, генеалогічний, біохімічний, тезіографічний, інструментальні (ультразвукове дослідження нирок, екскреторна урографія), морфологічний (нефробіопсія), аналітико-статистичний.
Наукова новизна отриманих результатів. На підставі сукупності результатів аналізу скринінг-тестів на кальціфілаксацію та антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію, а також чинників, відбиваючих вміст щавлевої кислоти у сечі і добовій екскреції оксалатів з сечею, встановлено тип порушень оксалатного обміну у дітей з гломерулонефритом – оксалатно-кальцієва гіпероксалурія.
Частота реєстрації оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії визначена в залежності від клініко-лабораторних проявів та особливостей перебігу гломерулонефриту у дітей.
Встановлено досить специфічний характер кристалографічних змін сечі у дітей з різними клініко-лабораторними варіантами і характером перебігу гломерулонефриту, перебігаючого із супутніми оксалатно-кальцієвими порушеннями.
З числа захворівших на гломерулонефрит дітей визначена група ризику по оксалатній дезадаптації.
Встановлено негативний вплив оксалатно-кальцієвих порушень як одного з важливих неімунних факторів підтримки і прогресування гломерулонефриту у дітей.
З метою усунення оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії у дітей з гломерулонефритом розроблено та апробовано засіб лікування, пов’язаний із застосуванням препарату ксидіфон.
Практичне значення результатів дослідження. Дітям з гломерулонефритом для запобігання нефротоксичного впливу кінцевих продуктів оксалатного обміну доцільне використання методів, що дозволяють встановити характер оксалатно-кальцієвих порушень, а серед захворівших необхідне виявлення групи ризику, погрозливої по оксалатній дезадаптації.
Використання скринінг-тестів на кальціфікацію та антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію дозволяє виявити, а визначення вмісту щавлевої кислоти у сечі та рівня добової екскреції оксалатів із сечею у поєднанні з кристалографічним дослідженням сечі – уточнити характер оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з гломерулонефритом. До групи ризику по оксалатній дезадаптації слід віднести хворих з встановленими ознаками ниркового дизембріогенезу, уродженими аномаліями розвитку сечової системи, а також пацієнтів з хронічним перебігом гломерулонефриту.
Винайдена у хворих з гломерулонефритом оксалатно-кальцієва гіпероксалурія у поєднанні з дисбалансом перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту визначає необхідність корекції подібних розладів шляхом призначення кальційрегулюючого і мембраностабілізуючого препарату – ксидіфону.
Застосування у комплексній терапії гломерулонефриту у дітей, які входять до групи ризику по оксалатній дезадаптації та з встановленою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, ксидіфону дозволяє, поряд з усуненням останньої, підвищити ефективність лікування основного захворювання, веде до скорочення термінів перебування пацієнтів на ліжку і сприяє зниженню частоти загострень.
Практичні рекомендації, пов’язані з використанням ксидіфону у дітей при гломерулонефриті із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, пропоновані до впровадження у лікувально-діагностичний процес дитячих соматичних і спеціалізованих нефро-логічних відділень (Інформаційний лист МОЗ України від 03.06.2001 р.).
Пропозиції на підставі виконаного дослідження, методика обстеження, тактика лікування і ведення гломерулонефриту у дітей із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією запроваджені до практики обласних дитячих клінічних лікарень Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Полтавської, Харківської областей та в дитячих лікувально-профілактичних закладах міст Донецької області: Макіївки, Краматорська, Маріуполя, Слов’янська, Сніжного.
Індивідуальний внесок пошукувача. Дисертантка самостійно провела пошук та аналіз літератури, визначила методичний підхід до вирішення поставлених задач, сформувала групи дітей.
Авторка самостійно провела клінічне обстеження і спостереження дітей з гломерулонефритом, у тому числі із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Вивчення тестів на кальціфілаксію, антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію, чинників вмісту щавлевої кислоти у сечі, добову екскрецію оксалатів з сечею, кристалографія проводилися у біохімічній лабораторії кафедри дитячих хвороб №1, а показників перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту – у Центральній науково-дослідній лабораторії Донецького державного медичного університету.
Пошукувач встановила частоту зустрічності і характер порушень оксалатного обміну у дітей з різними клінічними проявами гломерулонефриту, виконала оцінку отриманих даних, визначила зв’язок між окремими параметрами, брала участь у виконанні статистичної обробки та узагальненні одержаних результатів.
Аналіз результатів дослідження і написання усіх розділів дисертації проведені автором особисто.
Апробація результатів дослідження.
Основні результати дослідження і положення дисертації докладені та обговорені на I Національному з’їзді нефрологів України (Київ, 2001), II з’їзді нефрологів Росії (Москва, 1999), науково-практичній конференції “Первинний пієлонефрит. Інтерстиціальний нефрит. Дизметаболічні нефропатії” (Тернопіль, 1995); науково-практичній конференції дитячих нефрологів України “Інфекції сечової системи у дітей та дизметаболічні нефропатії” (Артек, 2000), V науково-практичній конференції дитячих гастроентерологів і нефрологів України “Актуальні питання хронічних захворювань печінки та нирок у дітей, асоційованих з бактеріально-вірусними інфекціями” (Сімеїз, 2002), III науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фармакотерапії в педіатрії” (Луганськ, 2002), науково-практичній конференції дитячих нефрологів “Актуальні питання дитячої нефрології” (Оренбург, 1997), ювілейній науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю кафедри дитячих хвороб педіатричного факультету ЗДМУ “Актуальні проблеми педіатрії” (Запоріжжя, 1995), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми медицини Донбасу” (Донецьк, 1996).
Публікації.
З теми дисертації опубліковано 12 робіт, з них 5 – у центральних журналах; підготовлені та видані інформаційний лист, методичні рекомендації; одержано посвідчення на 2 раціоналізаторські пропозиції.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційну роботу подано на 165 сторінках машинопису. Складається із вступу, 6 розділів, обговорення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Роботу ілюстровано 15 рисунками, 16 таблицями, двома виписами із історій хвороб обстежених дітей. Список літератури містить 236 джерел, з яких 141 – латиницею, 95 – іноземних.
ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали і методи. Рішення поставлених задач виконано на підгрунті обстеження і спостереження за 115 дітьми у віці від 3 до 14 років з первинним гломерулонефритом*, які перебували у клініці з 1995 до 1999 рр. У 76 (66,1%) констатовано ГГН, у 39 (33,9%) – ХГН. ГГН перебігав з нефритичним (46 – 50,5%), рідше – ізольованим сечовим (24 – 26,4%) і нефротичним (21 – 23,1%) синдромами. У хворих з ХГН переважала гематурична форма, яка встановлена у 24 пацієнтів (61,5%), в решті 15 випадках (38,5%) діагностована нефротична форма захворювання. Розподіл захворівших дітей за віком: з 3 до 6 років – 18 осіб, з 7 до 10 років – 41 особа, з 11 до 14 років – 56 осіб. Серед них 72 (62,6%) хлопчики і 43 (37,4%) дівчинки. Крім того, обстежені 23 дитини з ХГН, які з метою корекції оксалатно-кальцієвих порушень отримували ксидіфон. У відповідності з поставленими задачами, комплекс досліджень включав загальноприйняте для нефрологічних хворих обстеження, а для виявлення оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з ГН на першому етапі проводили скринінг-тести на кальціфілаксію та антикристалоутворюючу здібність сечі до оксалатів кальцію (Э.А.Юр’єва і співавт.). На наступному етапі у хворих на ГН досліджували щавлеву кислоту (ЩК) у сечі за методом Н.В.Дмитрієва та добову екскрецію оксалатів із сечею за методом Г.А.Сивориновського. Для підтвердження оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії використовували тезіографічний метод, запропонований Л.А.Мороз з співавт. При цьому враховували кількість центрів кристалізації, характер кристалографічного малюнка і структуру кристалів. Вивчені показники процесів перекисного окислення ліпідів (ДК, МДА, ПГЕ), факторів антиоксидантного захисту (ОАА, каталаза, вітамін Є) у дітей з ГН і супутніми метаболічними оксалатними розладами.
Конкретизована норма вивчених чинників кожного з методів встановлена при обстеженні не менше 20 практично здорових дітей (від 19 до 27).
Одержані результати були оброблені за методом варіаційної статистики з використанням критерія Стьюдента, кореляційного аналізу з обчисленням коефіцієнта кореляції. Порівняння двох чинників проводили за допомогою критерія t, використовуючи формулу Фішера. Підрахунок показників вірогідності різниць (Pt) проводили шляхом використання таблиці Стьюдента.
При підрахунках застосована програма для статистичної обробки на базі персонального комп’ютера Pentium-IV.
Результати дослідження та їх обговорення. Нами встановлено, що серед 115 обстежених пацієнтів з ГГН та ХГН тест на кальціфілаксію був сумарно позитивний в 43,5% випадках, що представлено у таблиці 1.
________________________________________
* - Діагноз виставляли у відповідності з класифікацією, прийнятою у Вінниці (1976 р.).
Таблиця 1
Скринінг-тести діагностики оксалатних порушень у дітей з різними варіантами перебігу гломерулонефиту
Тести | Діти з ГГН
(n=76) | Діти з ХГН (n=39)
абс. | P±m, % | абс | P±m, %
Тест на кальціфілаксію
·
Слабко виразний (+)
·
Помірно виразний (++)
·
Інтенсивно виразний (+++) |
6
15
10 |
7,89±3,09
19,73±4,56
13,16±3,88 |
4
7
8 |
10,26±3,84
17,95±4,91
20,51±5,18
Разом | 31 | 19
Зниження антикристалоутворюючої здіб-ності сечі до оксалатів кальцію |
31 |
40,78±5,63 |
19 |
48,72±8,86
При цьому у дітей з ГГН тест на кальціфілаксію оцінено позитивно у 31 з 76 пацієнтів (40,8%), а при ХГН – у 19 з 39 (48,7%). Тест на антикристалоутворюючу здібність сечі до оксалатів кальцію у дітей з ГГН знайдений зниженим у 31 хворого (40,78±5,63%), при ХГН – у 19 (48,72±8,86%). Варто уваги те, що значення ступеня зниження антикристалоутворюючої здібності сечі до оксалатів кальцію у дітей з ГГН і ХГН чітко корелюють (r = 0,89) з показниками тесту на кальціфілаксію.
На другому етапі у хворих з ГН з урахуванням виконаних у них скринінг-тестів вивчено вміст ЩК у сечі і рівень добової екскреції оксалатів з сечею.
Матеріали, що відображають середні значення показників ЩК у сечі і добовій екскреції оксалатів із сечею, містяться у табл. 2
З’язувалося, що серед 45 пацієнтів з ГГН, у яких за даними скринінг-тестування не було відмічено будь-яких оксалатних порушень, вміст ЩК у сечі практично не відрізнявся (р > 0,05) від встановленого середнього значення у дітей контрольної групи. Так само добова величина екскреції оксалатів з сечею у цих хворих також була у межах нормальних значень.
При дослідженні ЩК і екскреції оксалатів з сечею у пацієнтів, у яких ГГН за результатами скринінга були супутні оксалатно-кальцієві порушення, значення ЩК у сечі, як і добова екскреція оксалатів із сечею, істотно перевищували аналогічні показники практично здорових дітей і пацієнтів, у яких були відсутні оксалатні порушення (р < 0,05).
Розгляд показників, що відбивали вміст ЩК у сечі і добову екскрецію оксалатів із сечею у дітей із загостренням ХГН, свідчив про збережену кореляцію вивчених величин з отриманими значеннями скринінг-тестів (r = 0,86).
Таблиця 2
Вміст щавлевої кислоти у сечі і добова екскреція оксалатів із сечею у дітей у гострій стадії гломерулонефриту
Групи обстежених | n | Щавлева кислота у сечі (мг/л),
M±m | Екскреція оксалатів з сечею (мг/доба),
M±m
Здорові діти | 23 | 15.09±1.92 | 26.82±1.71
Діти з гострим гломеруло-нефритом:
-без оксалатних розладів
-з оксалатно-кальциєвою гі-
пероксалурією |
45
31 |
15,48±2.63
р>0,05
23,56±3.24
p<0,05; p1>0,05 |
24,66±2,35
р>0,05
42,73±2,83
p<0,001; p1<0,001
Діти з хронічним гломеруло-нефритом:
-без оксалатних розладів
-з оксалатно-кальцієвою гі-
пероксалурією |
20
19 |
18,62±2,68
p>0,05
27,71±3,05
p<0,001; p1<0,05 |
28,32±2,86
p>0,05
51,86±3,52
p<0,001; p1<0,001
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі, p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Підвищення рівня ЩК і рівня добової екскреції оксалатів з сечею відмічено лише серед 19 хворих із загостренням ХГН, у яких за даними скринінг-тестування мали місце оксалатно-кальцієві зміни (р<0,01).
Таким чином, на підставі скринінг-тестів і показників ЩК у сечі та добовій екскреції оксалатів із сечею практично у половини (42,6%) обстежених дітей з гломерулонефритом встановлено варіант порушення оксалатного обміну у вигляді оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії (ОКГ).
При аналізі генеалогічних відомостей серед найближчих родичів пробандів, у яких ГН перебігав із супутньою ОКГ (основна група) і без такової (контрольна група), було встановлено, що в основній групі частіше зустрічалися нирковокам’яна хвороба (9,66±2,22%), пієлонефрит (15,34±2,72%) і жовчнокам’яна хвороба (24,36±2,23%), на відміну від показників контрольної групи, у якій показники нирковокам’яної хвороби складали 6,59±1,84%, пієлонефриту – 7,14±1,9% і жовчнокам’яної хвороби – 9,89±2,21% (р > 0,05). Також у цій групі відмічається тенденція до збільшення частоти зустрічності ознак уродженого ниркового дизембріогенезу та аномалій сечової системи (подвоєння нирок, підковоподібна нирка).
Для верифікації супутньої ГН ОКГ у 115 обстежених дітей здійснений кристалографічний метод обстеження сечі. Пацієнти були розподілені на дві групи: перша – 65 дітей з ГН без супутніх оксалатно-кальцієвих порушень і друга – 50 хворих з ГН і встановленою ОКГ. При цьому серед 76 пацієнтів з ГГН у 31 (40,8%) була виявлена ОКГ, а серед 39 дітей з ХГН – у 19 (48,7%) була супутньою ОКГ.
Результати виконаної кристалографії сечі у 27 практично здорових дітей використані за контроль. Макроскопічно кількість центрів кристалізації у сечі практично здорових дітей коливалась від 18 до 82 і складала в середньому 46±6,48. Визначався променевий характер малюнка кристалограм. Чітко обмежені кристали виходили з окремих центрів в усіх напрямках у вигляді променів циліндричної форми, що розходяться, які кінцево утворювали доволі густу сітку.
У групі хворих з ГН без метаболічних порушень кількість центрів кристалізації складала при ГГН 245±12,43, а при загостренні ХГН – 277±16,97. В той же час у випадках супутньої ОКГ, відповідно, при ГГН – 182±11,68, а у дітей з ХГН – 348±46,2. У період виразних клінічних проявів захворювання макроскопічно при ГН на відміну від здорових спостерігалися ознаки хаотичної кристалізації, а мікроскопічно відмічена структурна неоднорідність кристалів, шаровитість променів, численні зломи, вторинні центри кристалізації. Примітно, що у групі хворих із супутньою ОКГ спостерігалася унікальна кристалооптична картина: кристали оксалату кальцію, що випали із сечі в процесі кристалізації, мали вигляд конверту, що надавало кристалограмам специфічного характеру. Важливо відзначити, що істотні зсуви макро- і мікроскопічної картини кристалограм сечі встановлені у дітей при загостренні ХГН, якому були супутні метаболічні оксалатно-кальцієві порушення. Причому, ознаки ОКГ закономірно виявляються не тільки у період загострення, але й стійко зберігаються у періоді ремісії ХГН.
Особливе зацікавлення в зв’язку з метою і задачами дослідження викликало вивчення показників ПОЛ та АОЗ у дітей з ГН, перебігаючого на тлі осалатно-кальцієвих розладів. Показники, які відображають стан процесів ПОЛ та АОЗ у групах дітей з ГГН і ХГН в активній стадії захворювання, показують, що найбільше напруження процесів вільнорадикального окислення і депресія факторів антиоксидантного захисту спостерігаються у пацієнтів з ГГН, якому були супутні ознаки ОКГ (табл. 3).
Як свідчать матеріали табл. 4, при настанні ремісії напруження вільнорадикального окислення і депресія факторів антиоксидантного захисту здебільшого зберігаються у хворих з хронічним перебігом захворювання. Оцінюючи результати дослідження стану АОЗ, слід констатувати, що найбільші зсуви, що свідчать про збережену депресію факторів у періоді ремісії, винайдені у пацієнтів, у яких ХГН перебігав у поєднанні з оксалатно-кальцієвими розладами.
Ураховуючи результати виконаних досліджень, нами з метою корекції винайденої ОКГ у хворих з ХГН, одночасно з традиційним лікуванням, використано один з препаратів, який усуває оксалатно-кальцієві порушення, - ксидіфон.
Таблиця 3
Показники процесів ПОЛ і факторів АОЗ у дітей в активній стадії гострого гломерулонефриту, в т.ч. із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією
Показники,
Одиниці виміру | Практично здорові діти
(контрольна група) | Діти з гострим гломерулонефритом | Діти з ГГН і супутньою оксалатно-кальцієвою
гіпероксалурією
n | Mm | n | Mm | n | Mm
ДК (ум.од) | 25 | 2,140,16 | 32 | 3,160,12 p<0,005 | 26 | 4,420,28 p<0,001; p1<0,001
МДА (мкмоль/г білку) | 25 | 7,760,59 | 32 | 8,890,21 p>0,05 | 26 | 8,110,78 p>0,05; p1>0,05
ПГЕ (%) | 25 | 7,741,39 | 32 | 8,440,76 p>0,05 | 26 | 10,321,74 p>0,05; p1>0,05
-токоферол (мкмоль/л) | 25 | 7,270,78 | 32 | 4,990,74 p<0,05 | 26 | 5,550,23 p<0,05; p1>0,05
Каталаза (мкатал/л) | 25 | 16,460,96 | 32 | 13,890,72 p<0,05 | 26 | 10,280,84 p<0,001; p1<0,001
СОД (Од/мг білку) | 25 | 0,100,01 | 32 | 0,0810,013 p>0,05 | 26 | 0,0780,001 p<0,05; p1>0,05
ЗАА (%) | 25 | 45,952,95 | 32 | 53,371,26 p<0,05 | 26 | 57,851,53 p<0,001; p1<0,05
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі; p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Раніше встановлено, що ксидіфон (аналог етідронат), є калій-натрієвою сіллю оксиетіліденбісфосфонової кислоти, знижує концентрацію йонізованого кальцію, нормалізує рівень загального кальцію у сироватці крові і пригнічує утворення і зростання оксалатно-кальцієвого каміння. Поряд з цим, внаслідок присутності у структурі фосфорновуглецевого зв’язку, ксидіфон легко включається до фосфорноліпідних компонентів клітинних мембран, викликаючи їх стабілізацію. Крім того, важливо, ксидіфон, знижуючи вихід кальцію із клітин мітохондрій, пригнічує активність різних лізосомальних ферментів, у тому числі кислу фосфатазу, пірофосфатазу.
З метою вивчення ефективності використання ксидіфону у комплексній терапії ХГН із супутніми оксалатно-кальцієвими порушеннями, проведено співставлення клінічних, біохімічних, а також кристалографічних показників у двох групах хворих. I групу (контрольну) склали 19 хворих, які, незважаючи на супутні оксалатні порушення, що малися, отримували традиційне лікування з приводу гломерулонефриту. До II (основної) групи були включені 23 пацієнти, яким, поряд із загальноприйнятим лікуванням, в зв’язку з супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, додатково включали ксидіфон.
Таблиця 4
Показники процесів ПОЛ і факторів АОЗ у періоді клініко-лабораторної ремісії хронічного гломерулонефриту у дітей із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією
Показники, одиниці виміру | Практично здорові діти | Діти з ХГН | Діти з ХГН і супутньою ОКГ
n | Mm | n | Mm | n | Mm
ДК (ум.од) | 25 | 2,140,16 | 14 | 2,490,41 p>0,05 | 19 | 3,790,53 p<0,05; p1>0,05
МДА (мкмоль/г білку) | 25 | 7,760,59 | 14 | 7,850,34 p>0,05 | 19 | 7,990,83 p>0,05; p1>0,05
ПГЕ (%) | 25 | 7,741,39 | 14 | 8,041,03 p>0,05 | 19 | 8,610,97 p>0,05; p1>0,05
-токоферол (мкмоль/л) | 25 | 7,270,78 | 14 | 5,490,96 p>0,05 | 19 | 5,110,64 p>0,05; p1>0,05
Каталаза (мкатал/л) | 25 | 16,460,96 | 14 | 15,231,22 p>0,05 | 19 | 11,860,87 p<0,001; p1<0,05
СОД (Од/мг білку) | 25 | 0,100,01 | 14 | 0,0930,008 p>0,05 | 19 | 0,0900,006 p>0,05; p1>0,05
ЗАА (%) | 25 | 45,952,95 | 14 | 46,241,65 p>0,05 | 19 | 47,031,83 p>0,05; p1>0,05
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника, встановленого у контрольній групі, p1 - вірогідність відзнаки від показника у дітей з гломерулонефритом без супутніх оксалатних розладів.
Ураховуючи задачі дослідження, визначення вивчених показників у двох групах дітей проводилося двічі. Перше обстеження – до початку терапії, друге – через 3-4 тижні після початку лікування, на тлі клінічного покращання і нормалізації аналізів сечі.
Вивчаючи рівень ЩК у сечі і добову екскрецію оксалатів із сечею у хворих основної і контрольної груп, нами були одержані результати, які містяться у табл. 5.
Показники серед пацієнтів обох груп, що до початку лікування вірогідно відрізнялися від показників здорових дітей, виявилися майже рівнозначно порушеними. Це відноситься як до середнього значення ЩК у сечі, так і до середньої величини добової екскреції оксалатів із сечею.
Порівнюючи результати досліджень вмісту ЩК і добової екскреції оксалатів з сечею у пацієнтів основної групи, слід констатувати, що після проведення коригуючої терапії відбулася нормалізація середніх рівнів ЩК і добової екскреції оксалатів із сечею, тоді як у контрольній групі серед пацієнтів збереглися достатьньо виразними прояви оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії.
Слід також відзначити, що на період ремісії ХГН у дітей з супутніми метаболічними оксалатними порушеннями, отримувавших ксидіфон, спостерігалася і більш позитивна динаміка кристалографічної картини сечі.
Таблиця 5
Вміст щавлевої кислоти у сечі і добовій екскреції оксалатів з сечею у дітей з ХГН і ОКГ в залежності від характеру терапії, M±m
Показники, одиниці виміру | Здорові діти
(n=23) | I обстеження | II обстеження
I група
(контрольна)
(n=19) | II група
(основна)
(n=23) | I група
(контрольна)
(n=19) | II група
(основна)
(n=23)
Щавлева кис-лота у сечі
(мг/л) |
15,09±1,92 |
27,72±3,05
р<0,001 | 26,58±3,21
р<0,05, р2>0,05 | 25,63±3,66
р<0,05
р1>0,05 | 17,32±2,97
р>0,05
р1>0,05
р2>0,05
Екскреція ок-салатів з сечею
(мг/доба) |
26,82±1,71 |
51,86±3,52
р<0,001 | 50,24±4,13
р<0,001, р2>0,05 | 48,91±4,55
р<0,001
р1>0,05 | 27,99±3,30
р>0,05
р1<0,001
р2>0,001
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника здорових дітей; p1 - вірогідність відзнаки від показника в дебюті захворювання, р2 - вірогідність відзнаки від показника дітей контрольної групи
При цьому форма кристалів набувала правильного променевого характеру, нормалізувалася кількість центрів кристалізації у спостережених пацієнтів. Цікаво, що кристали оксалату кальцію по мірі нормалізації оксалатного обміну вже не відмічалися.
У пацієнтів I групи, які отримували традиційне лікування, на кристалограмах сечі зберігалися зміни, здебільшого принадні періоду загострення хронічного гломерулонефриту із супутньою ОКГ.
Характеризуючи стан оксидантної та антиоксидантної систем у 23 дітей, у лікуванні яких з метою корекції ОКГ використовували ксидіфон, слід підтвердити більш чітку позитивну динаміку показників порівняно з результатами, які одержані при обстеженні 19 дітей із загостренням ХГН, отримувавших традиційну терапію (див. табл. 6).
Таким чином, результати виконаного науково-практичного дослідження свідчать щодо очевидної ефективності використання препарату із групи бісфосфонатів – ксидіфону у комплексній терапії ХГН, перебігаючого із супутньою ОКГ, як з метою усунення супутніх оксалатних розладів, так і для корекції порушеного балансу процесів ПОЛ і факторів АОЗ.
Слід відзначити, що використання ксидіфону у комплексній терапії ХГН значно підвищує ефективність лікування захворювання в цілому, веде до скорочення термінів перебування дитини у стаціонарі. Зокрема, якщо в основній групі показник середнього перебування хворої дитини на ліжку складав 23,7±2,4, то у хворих, які отримували тільки традиційне лікування, він складав 28,5±3,7, тобто в 1,2 рази менше.
Таблиця 6
Показники процесів ПОЛ і АОЗ при хронічному гломерулонефриті з оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією у дітей в залежності від
проведеної терапії
Показники,
одиниці виміру | Практично здорові діти
n=25 | Результати обстеження хворих дітей до початку терапії | Результати обстеження хворих дітей на момент настання ремісії
I група (n=19)
(контрольна) | II група (n=23)
(основна) | I група (n=19)
(контрольна) | II група (n=23)
(основна)
Дієнові кон’югати
(ум.од) |
2,14±0,16 | 3,79±0,12
p<0,001 | 3,96±0,16 p<0,001
p2>0,05 | 3,61±0,14 p<0,001
p1>0,05 | 2,18±0,15 p>0,05
p1<0,001 p2<0,001
Малоновий діальдегід
(мкмоль/мг белку) |
7,76±0,59 | 11,85±1,56
p<0,05 | 12,04±0,99 p<0,01
p2>0,05 | 10,31±1,57 p>0,05
p1>0,05 | 8,06±1,23 p>0,05
p1<0,05 p2>0,05
Перекисный гемоліз еритроцитів, (%) |
7,74±1,39 | 12,13±1,67
p<0,05 | 11,78±1,09 p<0,05
p2>0,05 | 9,93±1,07 p>0,05
p1>0,05 | 7,88±0,81 p>0,05
p1<0,01 p2>0,05
б-?окоферол
(мкмоль/л) |
7,27±0,78 | 3,58±0,69
p<0,001 | 4,60±0,44 p<0,001
p2>0,05 | 5,64±0,81 p>0,05
p1>0,05 | 6,12±1,01 p>0,05
p1>0,05 p2>0,05
Каталаза
(мкатал/л) |
16,46±0,96 | 10,37±1,02
p<0,001 | 10,37±1,18 p<0,001
p2>0,05 | 11,64±0,95 p<0,001
p1>0,05 | 15,38±0,78 p>0,05
p1<0,001 p2<0,01
Супероксиддисмутаза
(Од/мг белка) |
0,10±0,01 | 0,08±0,01
p>0,05 | 0,07±0,02 p>0,05
p2>0,05 | 0,09±0,04 p>0,05
p1>0,05 | 0,11±0,01 p>0,05
p1<0,05 p2>0,05
Загальна антиокислювальна активність, (%) |
45,95±2,05 | 53,53±2,09
p<0,05 | 52,27±1,89 p<0,05
p2>0,05 | 53,16±1,17 p<0,05
p1>0,05 | 46,98±1,64 p>0,05
p1<0,05 p2<0,01
Примітка. Р - вірогідність відзнаки від показника здорових дітей;
p1 - вірогідність відзнаки від показника в дебюті захворювання,
р2 - вірогідність відзнаки від показника дітей контрольної групи
ВИСНОВКИ
У роботі за допомогою сучасних методів дослідження наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачи по визначенню патогенетичної ролі в розвитку гломерулонефриту у дітей оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії, а також визначені показання для використання ксидіфону у лікуванні таких хворих.
1.
У відповідності з результатами виконаного дослідження, по-перше, встановлені частота і характер порушень оксалатного обміну у дітей з різними клініко-лабораторними варіантами гломерулонефриту; по-друге, - вирішена науково-практична задача, яка дозволила встановити факт несприятливого впливу розладів оксалатного обміну як одного з важливих неімунних факторів загальної складної концепції патогенезу гломерулонефриту; по-третє, - серед хворих дітей визначена група ризику по оксалатній дезадаптації і, накінець, - обгрунтована необхідність і показана ефективність корегуючої терапії оксалатно-кальцієвих розладів шляхом використання препарату з групи бісфосфонатів – ксидіфону.
2.
Результати обстеження і спостереження дозволили визначити групу ризику по оксалатній дезадаптації, до якої увійшли діти з встановленими ознаками ниркового дизембріогенезу, уродженими аномаліями розвитку сечової системи, а також пацієнти, найближчі родичі яких страждають на нирковокам’яну хворобу, пієлонефрит та жовчнокам’яну хворобу.
3.
Використання на першому етапі обстеження скринінг-тестів на кальціфілаксію та антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію дозволяє констатувати наявність порушень оксалатного обміну у дітей, страждаючих на гломерулонефрит. Послідовне визначення у цих хворих вмісту щавлевої кислоти у сечі та рівня добової екскреції оксалатів з сечею дає можливість уточнити характер оксалатно-кальцієвих розладів. Ті чи інші порушення оксалатного обміну у вигляді різного ступеня виразності оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії встановлені приблизно у половини (43,5%) обстежених дітей з гломерулонефритом, причому, при гострому гломерулонефриті – в 40,8%, а при хронічному – в 48,7% випадків.
4.
Призначення дітям з гломерулонефритом кристалографічного дослідження сечі дозволяє підтвердити оксалатно-кальцієві порушення внаслідок винайдення досить специфічних змін на кристалограмах. Найбільший ступінь відхилень та їх стійкість на кристалограмах сечі у вигляді хаотичного характеру малюнка (47,4±11,5%), численних зломів променів (68,4±10,6%), окремо випавших кристалів оксалату кальцію у вигляді конвертів (78,9±9,4%) спостерігаються у дітей при хронічному перебізі гломерулонефриту із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією.
5.
При гломерулонефриті більш високий ступінь пероксидації ліпідів і депресія факторів антиоксидантного захисту спостерігаються у хворих із супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Встановлений дисбаланс не усувається повністю при хронічному перебізі гломерулонефриту.
6.
Закономірно знаходжена у дітей з хронічним гломерулонефритом оксалатно-кальцієва гіпероксалурія у поєднанні з характерними кристалографічними змінами сечі та встановленим дисбалансом оксидантної та антиоксидантної систем визначають необхідність медикаментозної корекції подібних порушень.
7.
Лікарська корекція оксалатно-кальцієвих порушень з послідовним усуненням супутніх розладів процесів пероксидації ліпідів досягається застосуванням ксидіфону, що веде до нормалізації оксалатного обміну і чинників, характеризуючих стан перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту.
Використана корекція позитивно відзначається на досягненні ремісії хронічного гломерулонефриту, веде до зниження частоти його рецидивів та покращення прогнозу захворювання в цілому.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1.
Серед захворівших на гломерулонефрит дітей необхідно визначити групу ризику по оксалатній дезадаптації. Зокрема до неї відносять пацієнтів, найближчі родичі яких страждають на захворювання, що мають патогенетичний зв’язок з розладами оксалатного обміну (нирковокам’яна хвороба і пов’язаний з нею пієлонефрит, жовчнокам’яна хвороба). З числа хворих до цієї групи слід віднести дітей з проявами ниркового дизембріогенезу, уродженими аномаліями розвитку сечової системи та з хронічним перебігом гломерулонефриту.
2.
На першому етапі обстеження дітей з гломерулонефритом у якості скринінг-тестів, що дозволяють констатувати оксалатно-кальцієві порушення, показано використання тесту на кальціфілаксію і тесту на антикристалоутворюючу здатність сечі до оксалатів кальцію.
3.
З метою уточнення ступеня розладу оксалатного обміну при гломерулонефриті, особливо у дітей з групи ризику по оксалатній дезадаптації, слід прибігти до визначення вмісту щавлевої кислоти у сечі та рівня добової екскреції оксалатів із сечею.
4.
Для верифікації винайдених оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з гломерулонефритом як додатковий діагностичний критерій виправдано застосування досить інформативного метода кристалографічного дослідження сечі.
5.
У випадках винайдення у дітей з гломерулонефритом і хворих з групи ризику по оксалатній дезадаптації ознак оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії показано призначення препарату з групи бісфосфонатів – ксидіфону.
6.
Ксидіфон призначається усередину у вигляді 2% розчину, який готується ex tempore. Розфасований до флаконів 20% концентрований розчин розводять дистильованою або кип’яченою водою у розведенні 1:10. Дозується ксидіфон в залежності від віку. Від 3 до 10 років – по 1 десертній ложці (0,2) 3 рази на день, дітям старше 10 років – по 1 столовій ложці (0,3) 3 рази на день. Добова доза складає в середньому 10 мг/кг маси тіла. Курс лікування триває 3 тижні, досягаючи в окремих випадках 4-5 тижнів.
7.
З метою оцінки ефективності коригуючої терапії ксидіфоном доцільне динамічне дослідження чинників, характеризуючих порушення оксалатного обміну, в тому числі кристалографічне дослідження сечі, а також перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту.
ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ:
1.
Состояние и коррекция процессов перекисного окисления липидов при гломерулонефрите у детей с сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией //Врачебная практика.-1999.-№ 4.- С.83-86. (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Лимаренко М.П.) Дисертантка встановила зміни пероксидації у дітей з гломерулонефритом і супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією, обгрунтовала доцільність корекції винайдених порушень, зібрала кліничний матеріал.
2.
Характер поражения почек у детей с нарушениями оксалатного обмена //Запорожский медицинский журнал.- 2002.- № 4.- С.48-50. (співавт. Прохоров Е.В.) Дисертантка представила характер порушень оксалатного обміну у генезі захворювань нирок у дітей.
3.
Особенности кристаллографии и ее диагностическая значимость при гломерулонефрите у детей с сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией //Врачебная практика.- 2002.- № 2.- С.47-49.
4.
Эпидемиологическая характеристика первичного гломерулонефрита у детей, проживающих в крупном промышленном регионе //Вестник гигиены и эпидемиологии.- 2000.- № 1.- С.98-102 (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Балычевцева И.В., Лимаренко М.П.) Дисертанткою вивчена епідеміологічна характеристика гломерулонефриту, перебігаючого з порушеннями оксалатного обміну у дітей Донецького регіону.
5.
Структурные изменения почек при остром гломерулонефрите // Врачебная практика.-1999.-№ 2.- С.24-27. (співавт. Прохоров Е.В., Борисова Т.П., Лепихов П.А., Турпакова Г.Н., Левин В.Б., Лимаренко М.П.) Дисертанткою встановлена роль порушень оксалатного обміну в генезі гломерулонефриту, зроблено статистичну обработку груп хворих.
6.
Корекція оксалатних порушень у дітей з гломерулонефритом //Педіатрія, акушерство та гінекологія.-2002.-№ 2.-С.58. (співавт. Прохоров Є.В., Толстикова О.О., Сорока Ю.А., Макущенко О.В.) Дисертанткою обгрунтована необхідність і показана ефективність корекції оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з гломерулонефритом, проведен аналіз кліничного матеріалу.
7.
Характеристика ураження нирок та особливості терапії гломерулонефриту при геморагічному васкуліті у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія.-2000.-№ 6.-С.78. (співавт. Прохоров Є.В., Челпан Л.Л., Бурбело О.Н., Педенко О.В., Трубачева С.П.) Дисертанткою вивчено стан пероксидації у дітей з вторинним гломерулонефритом.
8.
Дифференцированный подход к коррекции нарушений оксалатного гомеостаза у детей с хроническим гломерулонефритом //Матер.5-ої наук.-практ.конфер.дитячих гастроентерологів, нефрологів та педіатрів України “Актуальні питання хронічних захворювань печінки та нирок у дітей, асоційованих з бактеріально-вірусними інфекціями”, 19-20 вересня.-Симеіз, 2002.- С.28-29. (співавт. Прохоров Е.В., Юлиш Е.И.) Дисертанткою встановлена група ризику по оксалатній дезадаптації та обгрунтована доцільність використання ксидіфону з метою корекції оксалатно-кальцієвих порушень у дітей з хронічним гломерулонефритом; представлені результати досліджень, які відповідають розділу дисертації.
9.
Характеристика дисметаболічних порушень та їх корекція у дітей з гломерулонефритом //Збірник наук.праць “Актуальні проблеми нефрології”- Київ, 2001.-С.104-106. (співавт. Баличевцева І.В., Толстикова О.О., Педенко О.В., Макущенко О.В., Прохоров І.Є., Коршак Т.А.) Дисертанткою встановлено вплив оксалатно-кальцієвих порушень на дисбаланс процесів пероксидації при гломерулонефриті у дітей, запланована робота, підготовлена до публікації.
10.
Особенности лечения гломерулонефрита у детей с сопутствующими нарушениями оксалатного гомеостаза //Тез. докл. науч.конф. “Актуальные проблемы медицины Донбасса”.- Донецк, 1996.-С.21. (співавт. Балычевцева И.В., Самойленко И.В.) Дисертантка визначила показання для корекції супутніх гломерулонефриту у дітей оксалатних порушень ксидіфоном, провела статистичну обробку результатів дослідження.
11.
Коригуюче лікування метаболічних порушень обміну оксалатів у дітей з гломерулонефритом //Матер.конфер. Первинний пієлонефрит. Інтерстиціальний нефрит. Дисметаболічні нефропатії. -Тернопіль, 5-6 жовтня, 1995.- С.106-107 (співатв. Прохоров.Є.В.) Дисертантка показала особливості реабілітаційної терапії дітей з гломерулонефритом та супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Здобувач прийняв участь в збиранні клінічного матеріалу.
12.
Обоснование и характер коррекции гипероксалурии у детей с гломерулонефритом //Юбилейный сборник науч.трудов, посвященных 10-летию кафедры детских болезней педиатр.фак. ЗГМУ.- Запорожье,1995.- С.122 (співавт. Прохоров Е.В., Балычевцева И.В., Светайло Е.А., Самойленко И.Г., Чернышева О.Е.) Дисертантка надала обгрунтування необхідності корекції порушень оксалатного обміну у дітей з гломерулонефритом.
Анотація
Бельська О.А. Особливості діагностики та лікування гломерулонефриту у дітей с супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.10 – педіатрія. – Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Харків, 2003.
Дисертація присвячена вивчанню частоти зустрічаємості, характеру та ролі оксалатно-кальцієвої гіпероксалурії в генезі гломерулонефриту у дітей як одного з неімунних факторів підтримки і прогресування хвороби, розробці на цьому грунті методів їх корекції.
Встановлена група ризику по оксалатній дезадаптації серед дітей, хворих на гломерулонефрит, корелятивний зв’язок скринінг-тестів на кальціфілаксію, антикристалобразуючу здібність сечі до оксалатів кальцію та показниками щавелевої кислоти в сечі та добової єкскреції оксалатів із сечею. Виявлена оксалатно-кальцієва гіпероксалурія підтверджувалася за допомогою кристалографічного методу дослідження. Показники пероксидації мали більші розлади у дітей з хронічним гломерулонефритом та супутньою оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією. Показано високу ефективність використання ксидіфону для корекції розладів щавлевої кислоти при хронічному гломерулонефриті у дітей з оксалатно-кальцієвою гіпероксалурією.
Результати роботи використовуються в практиці дитячих соматичних та спеціалізованих нефрологічних відділень.
Ключові слова: гломерулонефрит, оксалатно-кальцієва гіпероксалурія, оксалатний обмін, ксидіфон, діти.
Аннотация
Бельская Е.А. Особенности диагностики и лечения гломерулонефрита у детей с сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.10 – педиатрия. - Харьковская медицинская академия последипломного образования МОЗ Украины, Харьков, 2003.
Диссертация посвящена изучению частоты встречаемости и характера оксалатно-кальциевых нарушений и их роли в генезе гломерулонефрита у детей как одного из неиммунных факторов поддержания и прогрессирования заболевания и разработке метода коррекции выявляемой оксалатно-кальциевой гипероксалурии.
Обследовано 115 больных гломерулонефритом в возрасте от 3 до 14 лет.
Выполнено последовательное изучение состояния оксалатного обмена у детей с различными клинико-лаборатоными проявлениями первичного гломерулонефрита. На первом этапе обследования использовали скрининг-тесты на кальцифилаксию и тест на антикристаллообразующую способность мочи к оксалатам кальция, на втором – определены содержание щавелевой кислоты в моче и уровень суточной экскреции оксалатов с мочой. Кроме того, для определения характерных изменений на кристаллограммах применен тезиграфический метод исследования мочи. Установлена корреляционная связь между результатами скрининг-тестов и средними значениями показателей щавелевой кислоты в моче и суточной экскреции оксалатов с мочой у детей с гломерулонефритом и сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией. Наряду с этим изучено состояние процессов пероксидации у пациентов с гломерулонефритом и сопутствующей оксалатно-кальциевой гипероксалурией.
Определена группа риска по оксалатной дезадаптации, в которую вошли дети с установленными признаками почечного дизэмбриогенеза, врожденными
