Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Броницький Олександр Миколайович

УДК 330.342.146

Організаційна культура як інструмент

підвищення ефективності функціонування

ринкової системи

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Александров

Володимир Вікторович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління.

Офіційні опоненти – доктор економічних наук, доцент Архієреєв

Сергій Ігоревич, Харківський національний

університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і

науки України, професор кафедри економічної

теорії;

– кандидат економічних наук, доцент Марченко

Ольга Сергіївна, Національна юридична академія

України ім. Я. Мудрого Міністерства освіти і науки

України (м. Харків), доцент кафедри економічної

теорії.

Провідна установа – Донецький національний університет Міністерства

освіти і науки України, кафедра економічної теорії.

Захист відбудеться 24.10.2003 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. V–67.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий 24.09.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми теоретичного дослідження обумовлена тим, що досить часто принципи індивідуалізму, свободи вибору, максимізації корисності та саморегулювання трактуються як достатні ендогенні основи ринкової економіки. У той же час підвладність ринкових систем фундаментальним змінам та глибинним кризам свідчить про наявність деяких додаткових умов їх існування, які не є в своїй основі ринковими, але надають можливість ринкові виконувати свої функції. Ретельний аналіз ринкових, „доринкових” та „надринкових” механізмів свідчить про те, що жодна суспільна система не здатна функціонувати за відсутності певного „суспільного контракту”, який визначає базові „правила гри” та накладає обмеження на інструменти досягнення функції корисності індивіда, фірми або держави. У сучасній соціологічній та економічній науці цю сукупність правил, критеріїв та обмежень прийнято називати організаційною культурою.

Сьогодні в Україні відбувається системна перебудова економіки, її адаптація до ринкових умов із соціальною орієнтацією. Це визначає об’єктивну необхідність створення відповідних трансформаційних механізмів, які б забезпечували формування сучасної економічної системи, виправлення зроблених у недалекому минулому помилок; змушували б суб’єктів господарювання нарощувати обсяги виробництва, підвищувати його ефективність, оновлювати матеріально-технічну базу. Стратегія розвитку повинна насамперед забезпечити глибокі якісні зрушення у системі економічних відносин, оскільки саме вони є головною передумовою виходу національного господарства на траєкторію сталого зростання суспільного добробуту.

Для реалізації цих завдань важливе значення має формування ефективно діючих механізмів організаційної культури. Від її прогресивності, чіткого спрямування на заохочення підприємницької діяльності та створення сприятливого виробничого клімату в значній мірі залежать темпи економічного росту держави. Тому однією з визначальних умов ефективної економічної політики є розробка єдиної методологічної основи формування організаційної культури як надзвичайно важливого регулятора відтворювального процесу та адекватна її реалізація у практиці господарювання.

Досі вплив держави на загальний хід економічних процесів, які відбуваються в нашій країні, не забезпечував оптимального функціонування економічної системи. Аналізуючи хід цих процесів, ми змушені визнати, що економічна реформа здійснювалась за відсутності як науково обґрунтованої стратегії вдосконалення організаційної культури, так і достатньою мірою розробленої технології її проведення. Зрозуміло, що практичне закладення в Україні фундаменту прогресивної організаційної культури неможливе без розробки її цілісної концепції.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Вихідний поштовх для теоретичного аналізу організаційної культури як специфічного об’єкту економічних відносин надали роботи таких зарубіжних вчених як Е. Гоффман, Г. Мінцберг, Е. Петтігрю, У. Оучі, Т. Діл, Е. Кеннеді, Г. Хофстеде, Р. Рюттингер, Е. Шейн, Г. Трайс, Дж. Бейер, Е.Дж. Долан, М. Кастельс, Р. Лінтон. Ці науковці основну увагу приділяють системній природі організаційної культури та дослідженню її операційних можливостей як інструменту раціоналізації менеджменту в умовах змін та невизначеності.

Серед вітчизняних авторів, у роботах яких вивчаються окремі аспекти організаційної культури, слід виділити таких фахівців як В.В. Александров, С.І. Архієреєв, О.С. Ахієзер, Ю.В. Васильчук, О.С. Віханський, Г.Н. Колесников, І.Й. Малий, О.І. Наумов, Ю.І. Палеха, С.М. Панчишин, С.Е. Пивоваров, В.В. Томілов, Е.А. Уткін.

У той же час досі не існує цілеспрямованих досліджень організаційної культури, які були б присвячені закономірностям її становлення та функціонування у перехідній економіці, вивченню економічних передумов, механізмів та наслідків впровадження сучасної організаційної культури на всіх рівнях господарчої системи в умовах ринкових перетворювань.

Зв’язок з науковими програмами і темами. Дисертаційну роботу виконано у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, тема „Трансформаційна економіка: загальні тенденції і особливості їх прояву в Україні” (номер державної реєстрації 0199U004422).

Об’єктом дослідження у даній роботі виступає система економічних відносин, що складається в зв’язку з функціонуванням організаційної культури на різних рівнях господарської діяльності. Предметом дослідження є соціально-економічна природа організаційної культури, передумови та механізми її формування у ринковій економіці та особливості використання в процесі ринкових трансформацій.

Метою дослідження є вивчення досвіду реалізації організаційної культури у ринковій економіці та розробка теоретичних основ використання організаційної культури через визначення пріоритетних напрямків, шляхів й інструментів її вдосконалення в умовах ринкової трансформації економіки.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:–

дати визначення організаційної культури на макрорівні;–

виявити й описати елементи, які входять до складу організаційної культури економічної системи суспільства;–

створити смислову модель організаційної культури, яка відображає основні способи її реалізації;–

виявити вплив неспроможностей ринку та неспроможностей влади на досягнення цілей організаційної культури;–

описати обмеження моделі організаційної культури в ринковій і трансформаційній економіках;–

визначити основні напрямки і механізми реалізації організаційної культури ринкового типу в трансформаційній економіці.

Теоретико-методологічною основою дисертації є такі загально-наукові методи дослідження як: спостереження й узагальнення (для виявлення головних наслідків низької організаційної культури у трансформаційній економіці), аналіз і синтез (для розкриття суті організаційної культури), єдність логічного та історичного підходів (для визначення специфічних рис сучасної вітчизняної організаційної культури), сходження від абстрактного до конкретного, а саме: використання макроекономічних моделей загальної рівноваги та сукупної поведінки (для доведення важливої ролі організаційної культури у наближенні економічної системи до Парето-оптимуму за наявності неспроможностей ринку; для розкриття можливостей оптимізації суспільного вибору за умов неспроможностей влади).

Наукова новизна результатів дослідження, одержаних особисто здобувачем, полягає в наступному:

1. Розкрито економічну суть організаційної культури як базового механізму зняття невизначеності соціальних контактів між суб’єктами економічної системи, котрий має своєю метою первісне взаємне обмеження конфліктів та узгодження принципів співпраці з приводу ресурсів та результатів господарської діяльності, що є фактором досягнення ефективності за Парето.

2. Доведено, що організаційна культура сприяє зменшенню інформаційної асиметрії у конкурентних та неконкурентних обмінах, що наближає систему до Парето-оптимуму навіть за наявності неспроможностей ринку.

3. Надано розгорнуту характеристику неспроможностей влади щодо максимізації функції суспільної корисності та розкрито особливу роль організаційної культури в оптимізації суспільного вибору у системі механізмів державного регулювання господарчої системи.

4. Виявлено головні наслідки низької організаційної культури у трансформаційній економіці: недостатнє споживання, яке спричиняється швидше економічно неефективним ціноутворенням, ніж недостатністю пропозиції; відсутність на ринку пропозиції певних суспільних благ внаслідок широкого поширення „їзди зайцем”; надмірне споживання суспільних благ, що відносяться до ресурсів спільної власності; поєднання інформаційної асиметрії на первинних ринках багатьох товарів з проблемою суспільних благ на вторинному ринку.

5. Систематизовано та розкрито основні механізми реалізації організаційної культури, спрямовані на вирішення проблем, пов’язаних із неспроможностями ринку та влади, а також проблем у сфері розподілу: звільнення ринків, сприяння їм та їх імітація; використання податків і субсидій для зміни стимулів; встановлення інституційних правил; забезпечення благами за допомогою неринкових механізмів; страхування та запаси на випадок нещасть.

Результати дослідження, викладені в п.п. 1, 2 і 4, є новими та сформульовані у науковій літературі вперше, а в п.п. 3, 5 – суттєво доповнюють наявні у літературі положення та вносять до них часткову новизну.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто та відображені в публікаціях у наукових фахових виданнях (перелік наукових праць за темою дослідження наведено наприкінці автореферату). Зі статті [1], написаної в співавторстві з науковим керівником, у дисертації використано тільки ті положення, які є результатом особистої роботи дисертанта, а саме, розкрито історичні зміни уявлень науковців щодо суті організаційної культури та її значення для ефективного функціонування ринкової системи.

Практичне значення даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що впровадження запропонованих розробок та отриманих результатів дозволяє ввести в дію резерви покращення організаційної культури і, таким чином, підвищити ефективність функціонування вітчизняної економіки. Викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці державних програм та заходів щодо організації виробництва суспільних благ (освіта, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, охорона здоров’я та ін.), забезпечення оптимального поєднання інтересів держави та суб’єктів господарювання в економічній політиці; при розробці законів, що торкаються прав та обов’язків учасників господарської діяльності. Окремі результати дослідження можуть бути використані у викладанні тем курсів „Основи економічної теорії”, „Організаційна поведінка”, „Менеджмент”, „Економіка підприємства”.

Апробація результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференціях:–

Міжнародній науковій конференції „Соціальний і економічний розвиток України: джерела, чинники, механізми, перспективи” (м. Харків, 2002 р.);–

Першій обласній конференції молодих науковців „Тобі, Харківщино, – пошук молодих” (м. Харків, 19-20 березня 2002 року);–

Другій міжрегіональній науково-практичній конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу. Тіньовий бізнес” (Харків-Львів, 25-26 листопада 2002 року).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 наукових робіт, виданих у відповідності до вимог ВАК України, загальним обсягом 1,5 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури й додатків. Повний обсяг дисертації становить 200 стор., основний зміст роботи викладено на 160 стор., список використаних джерел включає 159 найменувань. Робота має 25 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету й окреслено завдання, визначено предмет, об’єкт дослідження та його методи, подано основний зміст нових наукових положень, охарактеризовано практичне значення дослідження та наведено відомості про апробацію його результатів.

У першому розділі „Методологічні основи дослідження організаційної культури в економічній теорії” розглядаються теоретичні передумови розкриття економічного змісту організаційної культури. Організаційна культура – це комплекс базових цінностей, які домінують у суспільній системі та мають своєю метою вирішення певних проблем або досягнення певних цілей. Цінності, що складають організаційну культуру, не просто відповідають на питання, у який спосіб повинні діяти суб’єкти тієї чи іншої системи (зокрема, економічної), але визначають, чого ж конкретно прагне досягти система, щоб потім, на основі визначених пріоритетів, сформулювати конкретні шляхи досягнення цих цілей.

Глобальна нестабільність не може не позначатися на поведінці суб’єктів господарчої системи – фірм, підприємств, організацій, споживачів. Розуміння передумов і механізмів збереження основ цілісності соціально-економічних систем і їх елементів в умовах інтенсивних змін є важливою теоретичною і практичною проблемою. Рівноважні стани в економіці є переважними, оскільки забезпечують оптимізацію цільової функції або максимізацію корисності. Передумовою досягнення рівноважного стану в економіці є його спостережність, тобто суб’єкт повинен спостерігати реалізацію цільової функції. Гіпотеза раціональності передбачає, що суб’єкт інформований про свої переваги, можливості і стан системи. З іншого боку, передумовою спостережності ринкової системи є цільова функція суб’єкта. Таким чином, рівновага в економіці заснована на раціональному виборі, що передбачає наявність свободи вибору.

Хоча рівноважні стани в економіці спостерігаються лише частково, оскільки існує загальносистемний ефект неповноти інформації, це не є перешкодою для досягнення цільової функції. Здатність реалізовувати цільову функцію в умовах неповноти інформації – показник рівня зрілості і ефективності суб’єкта. Проте не зрозуміло, яким чином суб’єкти можуть забезпечувати не просто ефективність вибору, а узгоджену ефективність по Парето, якщо вони позбавлені найважливішої передумови раціонального вибору. Обмежені можливості моделі Парето-оптимуму зумовлені тим, що ця модель не враховує такого ускладнюючого чинника як ієрархічність, коли вибір здійснюється у субординованому господарчому середовищі.

В основу концепції роботи покладено сучасну неокласичну модель ринкової поведінки. Товари індивідуального споживання визначають дві особливості: конкурентність у споживанні та виключність права власності й користування. Конкурентність означає, що товар, спожитий однією особою, не може бути спожитий іншою. Виключність означає, що певна особа – і тільки вона одна – здійснює повний контроль над товаром. Суспільні ж блага завжди є певною мірою неконкурентними у споживанні, або невиключними у користуванні, або першими і другими одночасно. Іншими словами, будь-який товар, який не є товаром суто індивідуального споживання, потрібно вважати суспільним благом. Благо є неконкурентним у споживанні, якщо при наявному рівні пропозиції більше ніж одна особа одночасно може мати вигоду від його споживання.

Особливостями, які визначають специфічну природу суспільних благ, є: по-перше, ступінь конкурентності в споживанні, по-друге, ступінь виключності використовуваного блага і, по-третє, існування переобтяження. Неконкурентність, невиключність або переобтяженість певних суспільних благ майже неминуче спричиняє появу неспроможностей ринку, які перешкоджають досягненню Парето-ефективності. Неспроможності ринку роблять його нестабільною системою, яка може породжувати досить конфліктні форми соціальної взаємодії ринкових суб’єктів. Це в свою чергу спричиняє збільшення невизначеності господарської діяльності та погіршує систему спеціалізації та кооперації.

Значною мірою максимізації корисності учасників ринку завадять монополізм та інформаційна асиметрія. Якщо витрати на пошук малі порівняно з очікуваною купівельною ціною, або розподіл поєднань ціни та якості досить однорідний, або частота купівлі висока супроти темпів зміни розподілу поєднань ціни та якості, то малоймовірно, що інформаційна асиметрія призведе до значної неефективності. Коли ж витрати на пошук товару високі порівняно з очікуваною купівельною ціною, розподіл поєднань ціни та якості дуже неоднорідний, а частота купівлі відносно низька, інформаційна асиметрія може спричинити значне зниження ефективності за Парето.

Потенційна можливість появи ринкової неефективності, пов’язаної з інформаційною асиметрією між продавцями і покупцями, існує на багатьох ринках України. Ця можливість рідко коли велика для пошукових товарів, досить часто велика для досвідних товарів і як правило велика для післядосвідних товарів. Однак, якою мірою ця можливість реалізується залежить передусім від того, чи стане проблема суспільних благ на перешкоді механізмам вторинного ринку, що вносять корективи в інформацію. Неспроможність ринку найдужче виявляється у випадках, коли інформаційна асиметрія на первинних ринках поєднується з проблемою суспільних благ на вторинному ринку.

Тому існує необхідність обов’язкового доповнення механізму взаємодії попиту та пропозиції особливими каналами руху інформації між учасниками ринкових обмінів для того, щоб забезпечити їх відомостями про всі існуючі альтернативи. Але сам ринок нездатний сформувати відповідні канали, тому що потреби в них є або латентними, або їх прояв є можливим на досить довгих інтервалах, які перевищують традиційні часові рамки вироблення та прийняття ринкових рішень господарюючих суб’єктів. Саме задоволення цієї потреби і є найважливішою функцією організаційної культури, яка здатна наблизити систему до Парето-оптимуму навіть за умов неспроможності ринку.

Вирішальним чинником, який у більшості випадків дозволяє розрізняти проблеми структурної та інституційної спільної власності, є наявність чи відсутність у суспільного блага просторової стаціонарності. Коли ресурси просторово стаціонарні, право власності на них можна легко прив’язувати до права власності на землю. Власники землі здебільшого спроможні контролювати всі аспекти права власності, а отже, забезпечуватимуть виключність користування. Якщо існуватиме виключність, ресурси спільної власності стануть приватними ресурсами, що їх будуть використовувати економічно ефективним способом.

Зовнішні ефекти – це впливи від дій, пов’язаних із виробництвом або споживанням певного блага, на третю сторону, які відбуваються незалежно від її бажання. Прикладами зовнішніх ефектів є приватне постачання неконкурентних суспільних благ привілейованими та проміжними групами (позитивний зовнішній ефект) та різниця між суспільними і особистими граничними витратами при користуванні ресурсами спільної власності (негативний зовнішній ефект). Проблеми зовнішніх ефектів пов’язані передусім з послабленням прав власності внаслідок неповноти визначення прав на виключність користування, або відносно високих, порівнюючи з одержуваними вигодами, витрат на утвердження цих прав. Надійно утверджуване право власності часто дозволяє усунути економічну неефективність, пов’язану із зовнішніми ефектами, завдяки приватним операціям.

Зовнішні ефекти можуть виникати і під час виробництва, й під час споживання. Виробничі зовнішні ефекти справляють свій вплив як на фірми (зовнішні ефекти виробник-виробник), так і на споживачів (зовнішні ефекти виробник-споживач). Споживчі зовнішні ефекти також можуть відбиватися й на діяльності фірм (зовнішні ефекти споживач-виробник), і на діяльності інших споживачів (зовнішні ефекти споживач-споживач).

Якщо споживач переоцінює якість товару, забезпечення його інформацією призведе до нижчої ціни, а отже, й до переходу меншої частини надлишку від споживача до виробника, що, ясна річ, не спонукатиме виробника забезпечувати споживачів інформацією. Коли ж споживач недооцінює якість товару, забезпечення інформацією сприятиме підвищенню ціни, яка збільшує надлишок виробника, і тому перспектива такого виграшу може заохотити виробника забезпечувати інформацією споживачів. Стимул подавати інформацію, ймовірно, буде слабший, якщо виробники неспроможні зробити так, щоб споживачі відрізняли їхні товари від товарів конкурентів.

Своєрідним індикатором того, чи залишається незмінною інформаційна асиметрія, може служити частота купівлі товару. Якщо частота купівлі у порівнянні з темпами зміни розподілу поєднань ціни та якості висока, це свідчить, що споживачі з часом нагромаджують інформацію, яка зменшує ступінь інформаційної асиметрії. Якщо ж частота купівлі у порівнянні з темпами зміни вказаного розподілу низька, нагромаджена інформація не конче призведе до зменшення інформаційної асиметрії.

Традиційні неспроможності ринку виявляються за обставин, коли „невидима рука” стає не здатна забезпечити ефективність за Парето. Отже, вони вказують на можливості поліпшити організаційну культуру через колективні дії. Неспроможності ринку разом із необхідністю утверджувати розподільчі цінності становлять найзагальніші підстави для проведення державного управління.

У другому розділі „Вплив організаційної культури на ефективність функціонування ринкової системи” розглянуто специфічні механізми компенсуючої ролі організаційної культури в умовах міжчасового розподілу альтернатив суб’єктів.

Часто припускається, що люди ефективно оцінюють і використовують інформацію, щоб дійти розумних рішень у випадках, пов’язаних із ризиком. Однак сучасні експериментальні дослідження у галузі соціальної психології переконливо свідчать, що при оцінюванні ймовірностей люди схильні робити декілька повторюваних помилок. Щоб без великих зусиль дати собі раду з різноманітністю інформації у такому складному сучасному світі, люди схильні вдаватися до евристики – методу, який іноді дійсно дозволяє приймати слушні рішення, проте завжди пов’язаний з певними упередженнями.

Гіпотеза очікуваної корисності узгоджується з конкурентною моделлю і лежить в основі більшості методів економічного аналізу індивідуальної реакції на ризик. Існує декілька випадків, коли гіпотеза очікуваної корисності систематично не справджується. Так, люди схильні недооцінювати ймовірності рідкісних подій, та все ж таки вони досить чутливі до малих змін імовірностей таких подій, порівняно з прогнозами на основі гіпотези очікуваної корисності.

В умовах, коли вибір здійснюється не за рахунок взаємодії попиту й пропозиції та рівноважних цін, а шляхом певних суспільних дій, максимізація корисності є ще більш складним завданням. Теорема Ерроу про неможливість стверджує, що жодна справедлива схема вибору не здатна забезпечити транзитивного суспільного впорядкування варіантів політики. Іншими словами, за будь-якої справедливої схеми голосування можуть виникати циклічні (тобто, не транзитивні) суспільні вподобання – так, як це відбувається у парадоксі голосування.

Якщо розглядати уявне суспільство, в якому кожне питання політики вирішується через проведення референдуму, й кожен член суспільства щодо кожного питання голосує відповідно до своїх справжніх уподобань, то навіть за таких умов існує ймовірність, що суспільний вибір не буде ні ефективним за Парето, ані справедливим у сфері розподілу. Завжди, коли виборці змушені голосувати за певний пакет політичних пропозицій, не кожна конкретна політична пропозиція в пакеті, який здобув перемогу, виражає волю більшості. Тому навіть „переконлива” перемога на виборах не засвідчує, що пакет політичних пропозицій, який набрав більшість голосів, є від початку до кінця „наказом виборців”.

Парадокс голосування, небезпека тиранії більшості та проблема пакетування вказують на недосконалість демократії як механізму суспільного вибору. Необхідно визнати, що демократичні процеси не завжди призводять до втілення в життя суспільних цінностей. Проте, незважаючи на притаманні їй недоліки, пряма демократія має й кілька позитивних рис. Можливість приймати участь у політичному процесі заохочує людей цікавитися державними справами. Демократія не завжди призводить до правильної, не кажучи вже про оптимальну, політики, проте вона дозволяє виправляти найбільш прикрі помилки.

Часто з метою усунення усвідомлених неспроможностей ринку уряди створюють фінансовані з державного бюджету організації. Військо, судова система та інші інститути забезпечують населення суспільними благами, що їх не здатні у повній мірі постачати приватні ринки. Деякі державні установи регулюють природні монополії, зовнішні ефекти економічної діяльності та протидіють інформаційній асиметрії. Так само, як і приватні фірми, державні інститути для виробництва своїх послуг використовують працю та інші виробничі фактори. Проте, на відміну від приватних фірм, такі інститути не змушені проходити випробування ринком. Тому величина їхнього внеску у сукупний суспільний добробут у значній мірі залежить лише від старанності їхніх працівників. Отже, сама природа державних інститутів часто спричиняє неефективність їхньої діяльності та перешкоджає контролю за нею.

Оскільки виконавці звичайно володіють більшою кількістю інформації про свою діяльність, ніж замовники, вони мають можливість певною мірою домагатися задоволення власних інтересів. Перед замовником стоїть завдання створити таку організаційну структуру, яка б мінімізувала суму витрат внаслідок небажаної поведінки виконавців та витрат на проведення заходів, спрямованих на контроль над цими працівниками. Ці витрати, визначені у порівнянні з ідеальним світом, де панує повна поінформованість, називають організаційними втратами.

Організаційні втрати властиві всім організаціям: і приватним, і державним. Однак проблема організаційних втрат значно меншою мірою торкається державних установ, ніж приватних фірм, внаслідок трьох причин: труднощів оцінювання обсягу виробництва в державних інститутах (а тому й продуктивності), браку конкуренції між державними інститутами та негнучкості систем державної служби. Якщо відсутні неспроможності ринку, гранична суспільна цінність продукції конкурентної фірми дорівнює ринковій ціні. Покупці виявляють цю граничну цінність за допомогою готовності платити. Проте переважна більшість державних інститутів не продає свої послуги у конкурентному середовищі. Значна кількість цих інститутів створена саме тому, що функціонування певних ринків виявилось неефективним.

Розподільчі цілі звичайно ще більше ускладнюють проблему оцінювання. Приватним фірмам немає потреби турбуватися про те, хто саме купить їхні товари. Натомість державні інститути повинні розподіляти свої блага відповідно до таких принципів, як горизонтальна й вертикальна справедливість.

Конкуренція змушує приватні фірми виробляти товари з мінімальними витратами. Фірми, які не використовують наявні ресурси у найбільш ефективний спосіб, врешті решт поступаються фірмам, які працюють з більшою ефективністю. Оскільки державні установи не стикаються з прямою конкуренцією, вони звичайно виживають навіть тоді, коли функціонують неефективно.

Відсутність конкуренції впливає й на динамічну ефективність державних установ. Як правило, у цих установ відсутні достатні стимули здійснювати інновації. Державні інститути звичайно відчувають значно менше спонук впроваджувати щось нове, ніж приватні фірми. Так, прагнення прибутку наполегливо спонукає приватні фірми шукати технологічних новацій, які дозволять скоротити витрати. Коли одна фірма в галузі успішно запроваджує новації, інші мусять крокувати за нею, оскільки інакше їх, врешті решт, виштовхнуть з галузі. Крім того, фірми можуть отримати додаткові вигоди, якщо запатентують свої нововведення. Натомість державні установи, які уникають новацій, ніхто нікуди не виштовхне; і, навіть якщо вони й справді запровадять щось нове, вони однак не отримають такої кількості зовнішніх вигод, як приватні фірми.

Звичайно, певні стимули для новацій у державних установ все ж таки існують. Так, керівники цих установ, які прагнуть службового просування (це просування може прискоритися, якщо їх сприйматимуть за новаторів), часто намагаються запровадити новації – наприклад, задля скорочення витрат, коли їхнім установам зменшують бюджетні кошти, а їм потрібно зберегти попередній рівень виробництва.

Керівники державних установ, що намагаються запроваджувати новації, стикаються з певними труднощами, які невідомі їхнім колегам з приватного сектора. Передусім, у переважній більшості випадків просто не існує конкурентів, яких державна установа могла б наслідувати. Тому, хоча керівники цих установ і вивчають досвід інших інститутів з подібними функціями, перед ними постає проблема оцінки, виникають певні сумніви щодо чистих вигод від використання конкретної нової технології. З іншого боку, на відміну від менеджерів приватних фірм керівники державних установ не можуть взяти позики в банку для покриття стартових витрат на впровадження новації.

Зовнішні ефекти від виробництва виникають тоді, коли організація не бачить повних суспільних граничних витрат і вигод, пов’язаних зі своєю діяльністю. Державні установи мають тенденцію породжувати негативні зовнішні ефекти внаслідок кількох причин. З одного боку, ці установи звичайно мають утверджене законом право використовувати ресурси, навіть якщо й при цьому не покриваються вповні їхні граничні суспільні витрати. З іншого боку, державні організації часто певною мірою звільнені законом від відшкодування заподіяних збитків. Це означає, що ці організації звичайно уникають юридичної відповідальності за зовнішні витрати, навіть й дуже великі за розміром. Незалежно від того, відбувається звільнення з посади конкретного винуватця (або винуватців) витрат чи ні, фінансове відшкодування завданих збитків здійснюється головним чином за рахунок держави, а не даної державної установи.

Розгляд політичних альтернатив без урахування проблем, властивих бюрократичному забезпеченню, може спричинити значні помилки у їх оцінці. Ризик виникає не лише під час розгляду таких фундаментальних питань, як компетенція уряду, а й допоміжних, наприклад, при виборі організаційної форми забезпечення певним суспільним благом.

Отже, існують випадки, коли державна влада виявляється нездатна сприяти суспільному добробуту. Часто неможливо точно передбачити наслідки неспроможностей влади. Щоб певною мірою запобігти неефективним, а інколи навіть і руйнівним державним втручанням у суспільне життя, у процесі розгляду політичних альтернатив потрібно постійно пам’ятати, що такі наслідки можуть виникати.

Проблеми, пов’язані з неспроможностями ринку та влади, так само як і проблеми у сфері розподілу порівняно рідко мають досконалі розв’язки, проте деякі варіанти дій є, безперечно, кращими за інші. Постає завдання визначити такі варіанти дій, які дозволяють найбільшою мірою підвищити ефективність функціонування економічної системи та поліпшити соціальні умови життя – тобто, визначити основні механізми реалізації організаційної культури. Для вирішення цього завдання у дисертації здійснений докладний аналіз механізмів реалізації культури, поділених на п’ять груп: звільнення ринків, сприяння їм та їх імітація; використання податків і субсидій для зміни стимулів; встановлення інституційних правил; забезпечення благами за допомогою неринкових механізмів; страхування та запаси на випадок нещасть.

В основі переважної більшості проблем, пов’язаних із організаційною культурою, лежать неспроможності ринку, неспроможності влади або проблеми у сфері розподілу. Ринок звичайно призводить до виникнення Парето-ефективного розміщення товарів, тому, якщо неспроможності ринку відсутні, його запровадження або відновлення часто є оптимальним способом вирішення проблеми. Безперечно, існують випадки, коли вибір цього способу не є остаточним, оскільки необхідно враховувати й інші цінності, окрім ефективності.

Однак влада не завжди спроможна створити життєздатні ринки, просто надавши дозвіл на приватні торгівельні операції. Часто, щоб забезпечити функціонування ринку, влада повинна відігравати більш визначальну роль. Якщо запровадити справжній ринок неможливо, у більшості випадків його можна імітувати за допомогою певних подібних йому механізмів.

Традиційні неспроможності ринку та інші обмеження конкурентної моделі разом утворюють вичерпний перелік обставин, за яких державне втручання теоретично здатне покращити економічний аспект організаційної культури в Україні.

За деяких обставин індивідуальний вибір не спроможний сприяти утвердженню суспільних цінностей, але іноді на таке не спроможний і колективний вибір. Тому український уряд повинен керуватися розумінням не тільки неспроможностей ринку, але й неспроможностей влади. У свою чергу, неспроможність влади щодо максимізації функції суспільної корисності обумовлює особливу роль організаційної культури в оптимізації суспільного вибору у системі механізмів державного регулювання господарчої системи.

У висновках дисертації узагальнюються основні положення і формулюються підсумки дослідження.

ВИСНОВКИ

Організаційна культура – це комплекс базових цінностей, які домінують у суспільній системі та мають своєю метою вирішення певних проблем або досягнення певних цілей. Однією з найважливіших суспільних цінностей стосовно економічної системи суспільства є ефективність, зокрема ефективність за Парето. Однак загальносистемний принцип неповноти інформації у реальному житті ускладнює як сам зміст цього критерію ефективності, так і його механізми. Якщо припустити, що іноді не існують узгоджені критерії щодо досягнення корисності та використання інструментів її максимізації, то доводиться визнати досить абстрактний характер самого Парето-ефективного розподілу благ. У цьому випадку господарча діяльність буде більш стохастичною і менш детермінованою, що позбавляє сенсу більшість форм спеціалізації та кооперації економічних агентів. Тому саме існування системи суспільного господарювання та її розвиток можливі лише за умови, що в ній діють комплементарні та субституційні механізми неринкового характеру.

Парето-ефективний розподіл благ виникає внаслідок добровільних дій осіб та фірм, без будь-якого втручання з боку держави. Передумовою його виникнення є самомотивована поведінка – тобто така, в основі якої лежить бажання максимізувати віддачу від активів, якими володіють фірми або окремі індивіди. Проте за деяких обставин, а саме, у ситуаціях, які ми кваліфікуємо як неспроможності ринку, економічна діяльність не призводить до встановлення ефективності за Парето. Негативні наслідки таких ситуацій можуть бути певною мірою послаблені або й цілком усунуті за допомогою державного втручання.

Хоча чотири неспроможності ринку (суспільні блага, зовнішні ефекти, природні монополії та інформаційна асиметрія) й є порушеннями ідеальної конкурентної моделі, ми змогли з’ясувати їхній вплив на економічну ефективність за допомогою таких основних понять, як надлишок виробника та надлишок споживача. Наслідки відмови від інших припущень конкурентної моделі не можна так легко проаналізувати за допомогою стандартних засобів мікроекономіки. Проте це аж ніяк не зменшує важливості їх розгляду, оскільки саме вони часто є підставами для державного втручання.

На початку аналізу ми виходили з двох припущень основної конкурентної моделі, а саме: учасники ринку поводяться конкурентно (перше припущення) та можна вважати, що індивідуальні вподобання сталі й екзогенні (друге припущення). Потім було досліджено, які слід зробити припущення, щоб цю модель можна було поширити на невизначені й багатоперіодні світи. І, нарешті, після введення додаткових припущень був здійснений перехід до моделі, у якій економіка може безвитратно перейти з одного стану рівноваги до іншого.

Проте ефективність – це хоча й важлива суспільна цінність, але не єдина. Людська гідність, економічна свобода, участь в ухваленні політичних рішень – цінності, які заслуговують такої ж уваги, як і ефективність. Дуже часто особи, які ухвалюють рішення (зокрема, й ми самі як члени суспільства) готові відмовитися від певної складової економічної ефективності заради захисту людського життя, встановлення більш рівномірного кінцевого розподілу благ або більшої справедливості в процесі цього розподілу. Тож у роботі, окрім ефективності за Парето, ми дослідили й розподільчі та інші цінності, які також є дороговказами у визначенні напрямків державного втручання в економіку.

Кожне суспільство виробляє й розподіляє товари завдяки певному поєднанню індивідуального й колективного вибору. Більшість індивідуальних виборів, які знаходять своє вираження у ринковому та інших добровільних обмінах, сприяють утвердженню таких суспільних цінностей, як економічна ефективність і свобода. Однак у деяких ситуаціях, що їх було кваліфіковано як неспроможності ринку, індивідуальні вибори відступають від вказаних цінностей у певний передбачуваний спосіб. Колективний вибір, який здійснюють владні структури, створює щонайменше можливість для коригування усвідомлених вад індивідуального вибору. Проте, так само як індивідуальний вибір не завжди сприяє утвердженню суспільних цінностей, іноді не спроможний на таке й колективний вибір. Тому, вивчаючи організаційну культуру та впливаючи на неї, необхідно враховувати існування не лише неспроможностей ринку, а й неспроможностей влади.

Розглядаючи доцільність певного державного втручання в приватні справи, завжди необхідно виявляти обережність. Потрібно пам’ятати, що коригування деяких неспроможностей ринку або досягнення певних розподільчих цілей може коштувати суспільству надто дорого. Теорія неспроможностей влади хоча й висуває важливі попередження про загальні проблеми, які можуть виникнути під час обстоювання суспільних цінностей за допомогою державного управління, проте поки що не дозволяє передбачити конкретні наслідки певних державних втручань. Тому, прагнучи вдосконалити суспільство за допомогою такого втручання, завжди необхідно зважати на те, що це може спричинити й безліч негативних наслідків.

Дослідження причин, внаслідок яких приватні та колективні дії призводять до негативних для суспільства наслідків, створює концептуальну основу для визначення проблем державного управління. Запропоновані в роботі механізми реалізації організаційної культури являють собою певні кроки, що їх може здійснити уряд з метою розв’язання проблем, пов’язаних із неспроможностями ринку та влади, які існують в Україні сьогодні або можуть виникнути в майбутньому, а також для встановлення справедливості в процесі розподілу благ. Оскільки ці проблеми звичайно досить складні і завжди обумовлені певним контекстом, механізми реалізації культури здебільшого повинні бути прилаштовані до конкретних обставин. Результати проведеного дослідження механізмів реалізації організаційної культури можуть бути широко використані в Україні, оскільки вони здатні допомогти уряду визначити найдоречніший варіант дій у кожній конкретній ситуації.

Дослідження організаційної культури як важливої складової соціально-економічної системи показало, що найбільш загальними її цільовими цінностями є ефективність за Парето, справедливість як рівність можливостей, розподільчі цінності, рівномірність розподілу доходів, соціальний добробут. Їх реалізація повинна забезпечувати організаційну ефективність суспільства, яка визначається рівнем і якістю життя його членів, їх соціальною безпекою, а також створенням умов для коеволюції людини, суспільства і природи. Більшість із вказаних проблем вивчається економічною теорією. Разом з тим слід вказати, що, по-перше, вони в економічній теорії ще не визначені як проблеми організаційної культури, що значно знижує цінність її практичної функції; по-друге, дослідження цих явищ з точки зору організаційної культури економічної системи певною мірою розширює поле економіко-теоретичних досліджень за рахунок введення в нього соціокультурних факторів, без яких зараз неможливо забезпечити коеволюцію людини (суспільства) і природи, що є імперативом виживання людства у новому столітті. Тому в економіко-теоретичних дослідженнях проблеми аналізу й використання організаційної культури повинні зайняти відповідне місце і сприяти вирішенню завдань соціально-економічного розвитку в транзитивних суспільствах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Александров В.В., Броницький О.М. Історія розвитку уявлень про корпоративну культуру в науці управління // Вісник Харківського державного університету – № 415: Економічні проблеми регіональної економіки в умовах ринку. – Х.: Різо ХДУ, 1999. – С. 218-227.

2. Броницький О.М. Вдосконалення організаційної культури в установах комерційних банків України // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 482. – Х.: Різо ХНУ, 2000. – С. 245-246.

3. Броницький О.М. Поважне ставлення до працівника як одна з найважливіших складових ефективної організаційної культури // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 508. – Х.: Різо ХНУ, 2001. – С. 349-351.

4. Броницький О.М. Функції організаційної культури // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 530: Проблеми прискорення розвитку економіки. – Х.: Різо ХНУ, 2001. – С. 97-100.

5. Броницький О.М. Організаційна культура як інструмент підвищення ефективності функціонування ринкової системи // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – Економічна серія. – № 575. – Х.: Різо ХНУ, 2002. – С. 217-221.

АНОТАЦІЯ

Броницький О.М. Організаційна культура як інструмент підвищення ефективності функціонування ринкової системи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

У роботі розкрито економічну суть організаційної культури як базового механізму зняття невизначеності соціальних контактів між суб’єктами економічної системи, котрий має своєю метою первісне взаємне обмеження конфліктів та узгодження принципів співпраці з приводу ресурсів та результатів господарської діяльності, що є фактором досягнення ефективності за Парето.

Розроблено теоретичну модель впливу організаційної культури на функціонування економічної системи. Доведено, що організаційна культура сприяє зменшенню інформаційної асиметрії у конкурентних та неконкурентних обмінах, що