НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Бойко Олександр Валерійович

УДК 316.33 - 301

НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯВИЩА

22.00.03. – соціальні структури та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Соболєв Василь Олександрович,

Національний університет внутрішніх справ, начальник науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС України.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Герасіна Людмила Миколаївна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри соціології та політології.

кандидат соціологічних наук, доцент

Ніколаєвська Алла Михайлівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри соціології.

Провідна установа: Інститут соціології Національної академії наук України, відділ соціології культури та масової комунікації, м. Київ.

Захист відбудеться “26” грудня 2003р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50–річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50–річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “25” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Основним принципом побудови правової, соціально-орієнтованої держави є забезпечення охорони життя, здоров'я кожного члена суспільства, його честі і гідності, недоторканості і безпеки. Осередком збереження “людяності”, гуманності суспільства за всіх часів була сім'я. Протягом тисячоліть інститут сім'ї “випробовувався на міцність”, зазнаючи тиску з боку інших суспільних інститутів, трансформуючись унаслідок соціально-економічних змін.

Життєздатність сім'ї визначається, насамперед, характером взаємодії між елементами її статусно-рольової структури. Нерідко взаємини у сім'ї набувають форму конфліктної взаємодії, в межах якої конфліктна ситуація вирішується у насильницький спосіб. Звичайно, така форма взаємодії не є результатом людської еволюції та актуальність її не обумовлена раптовою появою цього феномену в суспільному житті. Проте процеси демократизації соціальних відносин, реалізація принципу відкритості в обговоренні проблем суспільства виносять на суд громадськості такі сторони життя, про які в часи існування командно - адміністративного режиму в країні не прийнято було говорити. Незважаючи на достатньо високий рівень латентності сімейного насильства, стають більш ясними масштаби явища. За даними різних досліджень близько 70% жінок зазнають різноманітних форм сімейного насильстваВ.М. Закирова. Развод и насилие в семье – феномены семейного неблагополучия \\ Социс: М., №12, 2002, С. 131-133; Громадська програма співробітництва по запобіганню насильству в сім`ї: Матеріали 1-го науково-практичного семінару/ За ред. Ф.К. Думка. – Одеса: ОІВС, 1999. – 116с.; Асанова Н.К. Руководство по предупреждению насилия над детьми. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 512 с.. До 35% неповнолітніх систематично застосовуються жорстокі форми покарання, майже половина усіх випадків зґвалтувань відбувається в сім'ї, більше третини усіх навмисних убивств і злочинів із нанесенням тяжких тілесних ушкоджень скоюються в сім'ї. І дані статистики свідчать про позитивну динаміку насильницьких злочинів, що чиняться на сімейно-побутовому ґрунті.

В умовах певної криміналізації сімейних стосунків актуальними стають питання організації ефективної протидії поширенню насильства в цій сфері. В останні роки з'явилась низка публікацій стосовно соціологічних аспектів насильства, накопичений певний статистичний матеріал. Актуальність обраної автором теми дослідження обумовлена тим, що у вивченні насильства в сім'ї відсутній чітко визначений соціологічний погляд на проблему як на соціальне явище, існування і поширення якого набуло певних форм.

Ступінь наукової розробки загальних теорій насильства, особливо в контексті теорії конфлікту, достатньо висока. Накопичена багата теоретична спадщина, що обумовлює можливість дослідження різноманітних аспектів насильства.

Фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К. Маркса, Р. Мертона, Г. Москі, У. Самнера, Н. Смелзера, А. Смолла, П. Со-рокіна, О. Шпенглера, Г. Тарда, З. Фройда, Е. Фромма та ін. Проблематиці насильства як загальносоціального явища торкаються у своїх роботах вітчизняні дослідники: А.А. Гусейнов, Л.М. Герасіна, В.В. Голіна, В.Д. Губін, І.Н. Даньшин, А.К. Зайцев, А.М. Ковальов, А.П. Огурцов та ін.

Різноманітні аспекти проблематики насильства в сім'ї розглянуті в працях зарубіжних (психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н. Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.) і вітчизняних (А.І. Антонова, Л.І. Альперн, А.А. Бесєдіна, О.О. Кочемирівської, М.С. Мацковського, В.А. Тулякова, А.Г. Харчева, І.А. Хозраткулової, Т.В. Шипунової та ін.) дослідників.

Проблем віктимної поведінки та криміналізації сім'ї торкаються в своїх роботах О.М. Бандурка, Ф.К. Думко, А.Ф. Зелінський, С.В. Кудрявцев, Н.П.Осипова, М.І. Панов, І.П. Рущенко, В.О. Соболєв, В.О. Ядов, О.О. Якуба. Насильство в сфері шлюбно-сімейних відносин у конфліктному контексті розглядалося А.Я. Анцуповим, А.Г. Здравомисловим, А. М. Ніколаєвською, Л.А. Петровською, Т.М. Титаренко, А.І. Шипіловим та ін.

Аналіз теоретичних підходів до розгляду насильства в сім'ї виявив деякі їх риси. Соціологія, соціальна психологія, загальна психологія, кримінологія, правові науки в залежності від предмету та методів дослідження описують різноманітні аспекти насильства. Загальна психологія акцентує увагу на ролі внутрішньо психічних особливостей, що впливають на вчинення насильства на індивідуальному рівні. Соціальна психологія виявляє соціально-психологічні закономірності та механізми насильницької поведінки окремих індивідів і груп при зіткненні їхніх цілей або інтересів, а також розглядає насильство в сім'ї: як наслідок фрустрацій; як негативне соціально-психологічне явище, що здійснює вплив на діяльність особистості всупереч соціальним нормам; як результат “невідповідностей” у пізнавальній сфері суб'єкта та наслідок недостатньо виправданого вибору. Кримінологічна концепція насильства базується на розгляді насильства як певної сукупності дій суб'єкту, що обумовлює її делінквентний характер. Особливістю соціологічного підходу є спроба розгляду насильства з позицій аналізу взаємозв'язку індивідуально-психологічних характеристик агентів насильства та об’єктивних умов їх життєдіяльності, з одного боку, і прагнення індивідів мати певні можливості з метою перетворення свого оточення, з другого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед науково-дослідними та навчальними установами системи МВС України, зокрема Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 -2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25.11.2000 р. Тема дисертації є складовою частиною Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2003 рр.

Напрямок роботи обумовлено набранням чинності Закону України “Про профілактику насильства в сім'ї” від 15.12.2001 р., а також деякими іншими нормативно-правовими актами, що регулюють шлюбно-сімейні відносини та спрямовані на зміцнення і підтримку законності та правопорядку в сім'ї.

Об'єкт дослідження – насильство як спосіб конфліктної взаємодії.

Предмет дослідження - особливості насильницьких форм сімейної комунікації.

Мета дослідження - здійснити соціологічний аналіз форм і комунікативних процесів насильницького характеру, які відбивають сучасний стан сімейної організації, а також визначити пріоритетні напрямки профілактичної, правоохоронної і реабілітаційної діяльності держави та суспільства щодо протидії вчиненню насильства у сім'ї, виробити рекомендації щодо оптимізації діяльності органів та установ, що займаються припиненням і запобіганням насильству в сфері сімейно-побутових відносин.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу тематичної літератури визначити особливості розгляду насильства як загальносоціального феномену та його впливу на сферу шлюбно-сімейних відносин.

2. Виділити труднощі, пов’язані з використанням термінології щодо насильства в сім’ї та можливостями ідентифікації його проявів.

3. Виділити та описати основні ознаки насильницької поведінки в сім'ї.

4. Показати особливості поширення окремих видів насильства в залежності від конфліктного стану сімейної організації.

5. Виявити основні тенденції злочинності, що пов'язана з вчиненням насильства в сім'ї, на загальнодержавному та регіональному рівнях за період з 1996 по 2002 рр., а також виділити відмінності, які характеризують насильство як протиправну поведінку в сім’ї.

6. Визначити пріоритетні соціальні важелі запобігання насильству в діяльності державних органів та громадських організацій.

Теоретико - методологічні основи та емпірична база дослідження. Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних соціологів, соціальних психологів, кримінологів, юристів, присвячені аналізу насильства як соціального явища та родового поняття, а також механізмів та процесів формування насильницької поведінки в сім'ї, форм її проявів.

З метою подальшої розробки проблеми насильства в сім'ї головним методом дослідження було поєднання конфліктологічного підходу та біхевіористичного аналізу в контексті розглядання насильства як девіантної поведінки. Теорії девіантної поведінки розглядають насильство в сім'ї через формування механізмів визнання людини, яка вчинила акт насильства, девіантом. Проте теорії девіації у розгляді сімейного насильства недостатньою мірою розкривають характер конфліктної взаємодії між членами сім'ї. Тому цілком виправдане звернення до конфліктологічної теорії для формування більш повного уявлення про природу насильства в сім'ї.

Емпіричну базу роботи складають матеріали самостійних досліджень, а також досліджень, проведених співробітниками НДЛ соціальної та психологічної роботи в ОВС при Національному університеті внутрішніх справ. При написанні дисертації було використано дані конкретних соціологічних досліджень вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері вивчення проблеми насильства в сім'ї.

Поставлені дослідницькі завдання зумовили використання наступних методів: аналізу статистичних даних щодо злочинності у сімейно-побутовій сфері, методу опитування (анкетування та інтерв'ю), методу експертних оцінок, вторинного аналізу існуючих соціологічних даних, методів соціально-психологічного дослідження конфліктної поведінки (опитувальник К. Томаса). Валідність та надійність отриманих результатів забезпечується взаємодоповнюваністю використаних методів і репрезентативністю вибіркової сукупності.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в:

1. Вперше у вітчизняній науці доведена ефективність використання комплексного підходу до вивчення насильства в сім’ї як соціального явища. Це дозволило виявити: масштаби його розповсюдженості, об’єкт та суб’єкт насильства, а також стратегії їх взаємодії, сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників, що відбивають особливості причинно-наслідкового зв'язку подій, характер соціально-психологічних наслідків такої взаємодії, характер дій, охоплюваних поняттям насильство в сім'ї, особливості сприйняття і реалізації респондентами різноманітних видів насильницьких дій стосовно членів своєї сім'ї.

2. Вперше на основі вивчення кримінально-статистичної звітності та використання соціологічних методів вимірювання виявлено основні тенденції та можливості організації профілактичної, реабілітаційної та правоохоронної діяльності в сфері протидії насильству в українських сім’ях.

3. Одержало подальшого розвитку поняття “насильство в сім’ї” через сукупність певних ознак: форми конфліктної взаємодії, наявність мотиваційного компоненту, об'єктивну і / або суб'єктивну ідентифікацію дій як таких, що носять насильницький характер, здійснення дій примусового характеру, заподіяння шкоди, відсутність провокуючої поведінки жертви.

4. Уточнено дані щодо особливостей ідентифікації насильницьких проявів на повсякденному та професійному рівнях, характеру насильницького впливу на сім’ю, умов насильницької взаємодії, соціальних характеристик агентів насильства.

5. Одержали подальшого розвитку теоретичні положення про взаємозв'язок між типом сім'ї і поширеністю окремих форм насильства.

6. Одержали подальшого розвитку положення щодо впровадження в систему соціальної роботи моделі фостерних сімей.

Теоретичне і практичне значення роботи обумовлено новизною дослідницького підходу до проблеми насильства в сім'ї, що розширює наукове уявлення про природу аналізованого явища, форми прояву насильства, його основні тенденції, а також можливості його профілактики.

Проведені дослідження особливостей сприйняття населенням проблеми насильства в сім'ї, розповсюдженості окремих насильницьких проявів в межах внутрішньосімейних відносин уможливили визначення структури насильства та основних груп чинників, що впливають на його виникнення.

Висновки та матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності ОВС, а також установ і організацій, що займаються соціальною роботою із сім'ями, в яких мають місце насильницькі прояви; у процесі викладання навчальних курсів “Соціологія сім'ї”, “Соціологія девіантної поведінки”; у розробці навчальних курсів з профілактики та запобігання насильству в сім'ї для юридичних і соціально-психологічних факультетів ВНЗ.

Апробація отриманих результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладено у курсах “Соціологія конфлікту”, “Практикум з соціальної роботи в ОВС”, а також у наукових публікаціях автора і доповідях на загальноукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції ад'юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ, м. Харків (17 травня 2002 р.), науково-практичній конференції з проблем девіантних підлітків (Інститут внутрішніх справ, м. Львів, жовтень, 2002), VII міжнародній науковій конференції “Харківські соціологічні читання” (28 - 29 листопада 2002 р.), а також у 4-х міжнародних науково - практичних семінарах: “Семінар з методів розслідування статевих й інших злочинів, що вчиняються на сімейно-побутовому ґрунті.” ((ICITAP - International Criminal Investigative Program by United States Department of Justice), Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, листопад - грудень 1999 р.), осінньому та 2-ох весняних науково-практичних семінарах з проблем соціальної роботи з неблагополучними сім'ями (Pressley Ridge Schools, м. Пітсбург, США, квітень –червень 1999р., жовтень 2001 р.; травень 2002 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 211 сторінок. Обсяг основного тексту складає 184 сторінки. Список використаних літературних джерел складається із 181 найменування на 13 сторінках, додаток викладено на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються ціль і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, визначаються теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження; обґрунтовується наукова новизна отриманих результатів; формулюється теоретичне та практичне значення результатів роботи, а також форми їх апробації.

Перший розділ „Теоретико-методологічні основи вивчення насильства в сімейному середовищі” присвячений аналізу традиційних підходів дослідження феномену насильства як загальносоціального явища, а також, насильства в сім'ї як його часткового випадку; розглянутий ряд теоретико-методологічних підходів до цієї проблеми. Методологічною основою вивчення насильницької поведінки в сім'ї є соціологічні теорії девіантної поведінки та конфлікту.

У першому підрозділі “Насильство як соціальний феномен: поняття, види, функції” проведений аналіз основних підходів до вивчення насильства, а також розглянуті аспекти релігійного інтересу до проблематики насильства, обгрунтована необхідність комплексного використання соціально-психологічного, біолого-генетичного та соціологічного підходів до вивчення насильства.

Огляд основних соціологічних підходів до вивчення насильства як родового поняття, а також типологій насильницьких проявів (Д. Галтунг, В. Кантор та ін.) дозволив визначити особливості дослідницьких стратегій, які відбивають це явище на різних рівнях. Індивідуально-психологічні та біолого-генетичні концепції (Ломброзо, Бенедикт, Гаррофало, Фройд, Уайт та ін.) в основному розміщують акцент на формах індивідуального насильства. Цей підхід проілюстрував певну обумовленість причинно-наслідкового механізму насильства особливостями індивідуально-психологічної та біологічної природи людини, де, власне кажучи, психічні процеси домінують у визначенні мотиваційної сфери людини. Багато концепцій, взагалі, пов’язували здійснення насильницьких дій з патологічними відхиленнями та іншими психо-соматичними змінами функцій людини (Даллі, Мінзлов, Ломброзо та ін.). Однак сучасний стан розвитку цього напрямку характеризується більшою лояльністю до урахування впливу зовнішнього середовища на можливість здійснення насильства.

Теорії обумовленості насильства економічними та соціокультурними умовами вивчають “коерсивне насильство” (змушувальне) у контексті опису та пояснення масштабних соціальних процесів (К. Маркс, Р. Мертон, Т. Парсонс, Е. Клінеберг). Це спричинило появу точки зору щодо визнання протиріччя між цінностями та можливостями їх досягнення як основної причини насильства.

Третім напрямком, який обумовив характер нашого дослідницького підходу, є конфліктний підхід (М. Вебер, Т. Парсонс, Г. Зіммель, В. Парето, Е. Дюркгейм, Л. Козер). Він враховує не тільки раніше вже вказані фактори, але й дозволяє концентрувати увагу на самому процесі насильства. У контексті конфліктної взаємодії насильство розглядається нами як діяльність примусового характеру, котра прямо або опосередковано порушує життєдіяльність як окремих елементів соціальної системи, так і самої системи в цілому, і характеризується специфічними формами виявів та наслідків.

Розгляд різноманітних форм насильницької поведінки з позицій їх сумісності з морально-етичними, загальнолюдськими принципами та нормами поведінки надав можливість виділити функції насильства, які доцільно розвести на дві групи, що характеризують деструктивний і конструктивний початок насильства та відбиваються на різних рівнях соціальної системи. До деструктивного відносяться функції насильства, пов'язані з негативним впливом на психофізіологічний стан його учасників. Дуже часто в результаті насильства взаємовідносини учасників конфлікту взагалі припиняються. Серед інших функцій деструктивного характеру виділяються функції, пов'язані з формуванням “образу ворога”, що сприяє становленню та зміцненню негативної установки стосовно опонента, а також зниженню ефективності групової та індивідуальної діяльності.

Крім функцій значну роль у формуванні уявлення про насильство як соціальний феномен є типологізація його проявів. Типології насильства, засновані на підході до вивчення насильства як родового поняття, стали базовим елементом у подальшій диференціації насильницьких проявів у сім'ї. Ці прояви включають пряме насильство, тобто безпосереднє нанесення певної шкоди станові об'єкту насильницької взаємодії, а також “вчинення насильства заради насильства”, та структурне насильство, яке характеризує досягнення певних, не пов'язаних із нанесенням прямої шкоди, цілей.

Другий підрозділ “Концептуальні підходи до аналізу насильства в сім'ї” присвячений розгляду методологічних основ вивчення насильства в сфері шлюбно-сімейних відносин, що дозволило говорити про його специфіку. Особливістю його є те, що найбільш очевидних форм воно набуває на мікросоціальному рівні: рівні малих соціальних груп, міжособистісному, внутрішньоособистісному рівнях.

Для теоретичного осмислення феномену насильства в сім'ї проведений аналіз підходів дослідження цього феномену. Огляд наукової літератури свідчить про те, що диференціація основних напрямків в розгляді насильства практично дублює загальну методологічну схему. Більшість наукових концепцій, які пояснюють насильство в сім'ї, реалізовані в трьох основних напрямках: теорії соціально-історичної спрямованості у вивченні насильства в сім'ї (К. Маркс, Е. Фромм, М. Страус та ін.); системно-сімейні концепції (Н. Смелзер. Р. Мертон, Е. Дюркгейм, Д. Галтунг, Л. Берковіц та ін.); концепції індивідуально-психологічної обумовленості насильства в сім'ї (З. Фройд, Т. Парсонс, Е. і П. Добаш та ін.).

Найбільш повно можливість розгляду насильства як процесу, який містить певні етапи, представляє підхід до розгляду сім’ї як системного утворення. Аналіз теорій цього підходу дозволив виділити чотири основні дослідницькі аспекти сімейного насильства. Перший аспект стосується розгляду насильства в сім'ї як такої форми комунікації, що складається з окремих соціальних актів (Т. Парсонс); другий - відбиває інтеракційний характер сімейного насильства (Г. Беккер, У. Томас, Т. Шипунова); третій свідчить про девіантний характер насильницьких дій (Н. Смелзер, Ч. Кулі, Е. Дюркгейм, Е. Сатерленд, Е. Лемерт, Е. Шур), четвертий - про конфліктологічні передумови виникнення та розвитку насильства (Г. Патерсон, А. Бандура, М. Фельдман, Дж. Тедеши, А. Здравомислов, А. Анцупов, А. Шипілов і ін.). Розгляд питання про зв'язок насильства та теорії девіантної поведінки вкрай важливий, адже, на наш погляд, при аналізі насильства в сім'ї необхідно враховувати два значних системних утворення: стан системи “агресор - соціальні норми” та систему “агресор - жертва”. Перше утворення відбиває формування образу девіанта, а друге пов'язане із розглядом насильства в рамках конфлікту інтересів або взаємин між членами сім'ї.

Основна проблема міждисциплінарного підходу при вивченні насильства в сім'ї вбачається у формуванні його цілісного “образу” як явища, яке можна охарактеризувати із застосуванням аналізу певних характеристик: масовидність насильства, соціально-психологічні характеристики агентів насильства, особливості їх взаємодії, цінністно-нормативний аспект.

Серед наведених характеристик важлива роль відведена соціальній взаємодії агентів насильства. Насильство як взаємодія виражається в трьох основних проявах, серед яких найбільш поширеною є поведінка, заснована на вчиненні “неявного” насильства, тобто такого, яке не усвідомлюється суб’єктом як насильницьке, у формах “педагогічного”, “соціалізаційного”, “інформаційного” примусу. Такі форми насильства пояснюють конструктивну функцію насильства в сім'ї, пов'язану із забезпеченням культурної спадкоємності.

Ще два види насильства пов'язані з відкритим проявом агресії: поведінка, пов'язана з механізмами визнання агресивних дій насильницькими за своєю сутністю, а також насильство-імітація. Виникає необхідність урахування спрямованості дій, що у свою чергу визначає характер взаємодії. Насильство-імітація на рівні внутрішньосімейних відносин пов'язана з дискримінаційною поведінкою членів сім'ї.

Конфліктна взаємодія, де вирішальним способом розв’язання складної ситуації є насильство, характеризується тим, що в процесі інтеракції порушуються соціально-правові норми. Розгляд нормативного аспекту такої взаємодії пов'язаний з поняттям девіантної поведінки. Насильство в сім'ї в контексті розвитку динаміки девіантної поведінки формується на таких етапах: формування та можлива інституалізація певних соціальних норм, що визначають тим або іншим чином рамки припустимої і суспільно схвалюваної поведінки; формування ставлення суб’єкта насильства до соціальної норми; вчинення насильницької дії, що характеризує безпосереднє порушення положень певних норм суб'єктом; ідентифікація та визнання дій насильницькими; визнання суб'єкта “агресором”; етап стигматизації; прояв наслідків стигматизації.

Третій підрозділ “Ідентифікація насильства в сім'ї: можливості щодо типологізації основних проявів” присвячений ідентифікації насильницьких проявів як процесу визначення на основі наявного соціального досвіду відповідності якостей досліджуваного об’єкту набору якостей певної поведінкової моделі. Ідентифікація як процес “впізнавання” насильства є не тільки етапом формування девіантної поведінки, але й значним елементом взаємовідносин між конфліктуючими сторонами та обов’язковою ознакою насильства. Ідентифікація не можлива без взаємодії. Це обумовило власне уявлення про насильство в сім'ї як форму конфліктної взаємодії, результатом якої є навмисне заподіяння шкоди одним членом сім'ї фізичному, психічному здоров'ю та економічним інтересам іншого члена сім'ї шляхом здійснення примусової дії прямого або інструментального характеру, якщо таке не пов’язане з провокуючою поведінкою особи, що постраждала.

Процес ідентифікації насильства не обмежується використанням загальних положень про насильство в сім’ї. Сукупність таких проявів складає основу для типологізації насильницьких проявів як мінімум в двох площинах. Перша відбиває мотиваційну складову, де основними формами є пряме та структурне насильство. Друга площина відбиває характер впливу на об’єкт: фізичне, психологічне та економічне, а також сексуальне, яке може мати як фізичні властивості, так і психологічні.

Другий розділ “Стан та динаміка поширеності насильства в сім'ї в Україні” присвячений аналізу стану насильницької злочинності в сфері сімейно-побутових відносин в Харківській області та Україні в цілому, характеру насильницького впливу, особливостей ідентифікації насильства в сім'ї на професійному та побутовому рівнях, умов насильницької взаємодії, характеристик агентів насильства в сім'ї.

У першому підрозділі “Методи соціологічного дослідження феномену насильства в сім'ї” розглядаються найбільш поширені засоби дослідження насильницької поведінки в сім'ї, визначаються їхні переваги та недоліки. Окремо зазначено недоліки існуючої системи збору офіційної статистичної інформації. Серед труднощів, які ускладнюють ефективне використання таких даних, є проблема встановлення параметрів інформації, яка підлягає збору – в структурі статистичного відображення насильницької злочинності в сім’ї враховуються також злочини, скоєні під час ведення господарства не тільки членами однієї родини. Друге утруднення пов’язане із співвідношенням офіційної та неофіційної статистики, що характеризує рівень латентності явища. Тут може бути корисним досвід зарубіжних фахівців, які для цих цілей використовують абсолютний (prevalence) та відносний (incidence) показники насильства. Перший відбиває гіпотетичний рівень досліджуваного явища, відносний характеризує реальну кількість зареєстрованих фактів насильства на 1000 населення певної категорії. Абсолютний показник вимірюється за формулою P = I х n, де I – відносний показник насильства, n – загальна кількість потенційних об’єктів насильства.

У результаті порівняння різноманітних методів були обрані найбільш інформативні: анкетне опитування, спрямоване напівформалізоване інтерв'ю, аналіз документів, метод “фокус-груп”, а також метод тестування (опитувальник К.Томаса), тобто такі, що дозволяють виділити соціальні характеристики насильницької поведінки в сім'ї, його відображення у міжособистісних відносинах. Застосування вищевказаних методів дослідження значною мірою дозволяє відбити особливості здійснення профілактичної, реабілітаційної та діяльності з припинення насильства в сім'ї, а також обумовлено їх доступністю та простотою у використанні. Важливим є і те, що ці методи взаємодоповнюють один одного та дозволяють розглянути проблему з різноманітних точок зору.

В другому підрозділі “Поширеність насильства в сім'ї як різновиду протиправної поведінки в Україні” був проведений аналіз кримінально-правової статистики (відносний показник сімейно-побутового насильства), який виявив тенденцію збільшення питомої ваги тяжких злочинів у сфері сімейних відносин у загальному обсязі аналогічних правопорушень. Дана тенденція виявляється на тлі зниження їх загальної кількості. З огляду на високу суспільну небезпеку дій, пов'язаних з убивством або нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, відзначена їх значна питома вага у структурі сімейно-побутової злочинності.

У третьому підрозділі “Соціологічний вимір основних проявів насильства сім’ї” обрані напрямки вивчення характеристик явища насильства в сім'ї були реалізовані за допомогою використання таких методів конкретно-соціологічних досліджень, як метод експертних оцінок, опитування, тестування.

Одним з актуальних питань при розгляді особливостей насильницької поведінки в сім'ї є ідентифікація насильницьких проявів. Фахівці визначають насильство в сім'ї як сукупність дій, що відбиває фрустрований стан об'єкту насильства. Основним компонентом у механізмі оцінки дій є чинник суб'єктивності. У такій ситуації важливу роль грає формування оцінки насильницьких дій у осіб, що професійно виконують функції з профілактики, припинення насильства в сім'ї. Результати дослідження дозволили говорити про три основні чинники, що впливають на створення образу “насильства”: особливості правової культури індивіда; інтеріорізація змісту соціальних норм, що визначають рамки соціально прийнятної поведінки як у сім'ї, так і поза неї, індивідуально-психологічні установки, що базуються на особистому досвіді спілкування.

Загальною рисою, що характеризує ставлення більшості громадян, є тенденція розгляду насильства в сім'ї як явища, характерного, насамперед, для подружніх відносин, а також відносин між дітьми та батьками. Причому чоловіки набагато частіше відносять насильницькі дії, що чиняться в сфері шлюбно-сімейних відносин, до здійснення процесу виховання дітей.

Найчастіше до насильства в сім'ї відносять побої (72% респондентів), адиктивну поведінку (52%), вираження погрози застосування фізичного примусу (45%), а також фізичне покарання дітей (38%). У дисертації окремо приділено увагу фізичному покаранню батьками своїх дітей. Виявлено ситуацію, у якій, незважаючи на те, що більшість жертв насильства в сім'ї самі були об'єктом фізичного покарання з боку батьків, близько 60% з них піддають своїх дітей фізичним покаранням, при цьому визнаючи останнє насильством. Це, перш за все, свідчить про формальний характер сприйняття фізичних покарань як різновиду насильницьких дій. Вивчаючи причини застосування фізичного покарання до дітей, нами було зафіксовано, що більш ніж 50% випадків застосування покарання до дітей пов'язані з впливом стресогенних чинників, що обумовлюють прояв ефекту усунутої агресії.

Громадська думка щодо поширеності різноманітних форм насильства значною мірою збігається з “насильницьким досвідом” самих респондентів. Найбільш поширеними формами насильства в сім'ї є різноманітні прояви психологічного насильства - 86% жінок і 41% чоловіків, які зазнавали насильства, відчували на собі психологічний вплив інших членів сім’ї у формах погроз, приниження, інвектив, ізолювання, негативного оцінювання (переважно з боку батьків або подружжя). Форми подружнього фізичного насильства є порівняно рідкісними (15% жінок та 10,5% чоловіків із числа респондентів, що піддавалися насильству). Практично 10% усіх респондентів зазнавали систематичного фізичного покарання з боку батьків, причому чоловіки в 2 рази частіше, ніж жінки.

Аналіз відповідей респондентів показав, що громадяни не завжди звертаються по допомогу у випадках насильства в сім’ї - 47% респондентів, що піддавалися насильству з боку інших членів сім'ї, зверталися по допомогу до сторонніх осіб (в міліцію, соціальні служби, громадські організації, до сусідів, родичів, друзів). В результаті порівняльної оцінки відповідей респондентів щодо схильності вважати окремі дії насильством і здійсненням таких дій самими респондентами, було виявлено наступні тенденції: 1) із зростанням фізичного характеру дій, які оцінюються, зростає схильність респондентів розглядати такі дії як насильницькі; 2) найбільш поширеними формами насильницьких дій, які скоюються як чоловіками, так і жінками проти членів сім’ї, можна вважати вербальні образи, погрози застосування фізичних форм впливу, а також прояви фізичного примусу, які однак не відносяться до побоїв та знущання; 3) респонденти більше скоюють ті насильницькі дії, які вони не схильні розглядати як насильство.

Сучасна сім'я характеризується поширеністю такої форми взаємодії, як конфлікт, причому значна більшість осіб, які мають “насильницький” досвід, характеризуються низьким рівнем застосування конструктивних стратегій вирішення або управління конфліктом. Аналіз результатів опитування показав, що практично 90% сімей характеризуються наявністю міжособистісних конфліктів. Використання диференціації типів сімейної організації, в основі якої лежить класифікація неблагополучних сімей на конфліктні, кризові, проблемні, невротичні та два додаткових види (частково дезорганізовані та неконфліктні), дало можливість говорити про те, що насильницька поведінка найбільш характерна для сімей конфліктного типу (77% від загальної кількості сімей даного виду). Крім того, у значній мірі схильні до ризику вчинення насильства сім'ї кризового (57%), невротичного (68%) та проблемного (68%) типів. Аналіз окремих форм насильства в залежності від типу сімейної організації показав, що практично половина всіх проявів фізичного насильства коїться в сім’ях проблемного типу, тобто таких, які характеризуються відсутністю постійного житла, тривалою хворобою одного з членів сім'ї, відсутністю засобів на утримання сім'ї, осудом за скоєне правопорушення і т.д. Взагалі більшість фактів насильства була зафіксована саме в сім’ях цього типу.

Конфлікт не завжди веде до насильства. Найбільш поширеним варіантом розвитку конфлікту є виникнення взаємної образи головних його учасників. Дуже поширеним наслідком конфлікту є від'їзд одного з подружжя, розлучення, а також формування паттернів агресивної поведінки у неповнолітніх. Зокрема, даний висновок підтверджується тим, що всі розлучені респонденти (3,5% від загальної кількості респондентів), зазначили те, що насильство було одним із поширених засобів розв’язання сімейних конфліктів.

Серед факторів, що суттєво підвищують рівень ризику вчинення насильства, найбільший вплив мають фактори соціально-обумовленого характеру: соціально-економічна ситуація в країні, матеріально-фінансове положення сім'ї, а також чинники, що обумовлюють внутрішньосімейні зв'язки, насамперед, особливості виховання дітей. До факторів, що безпосередньо сприяють учиненню насильства в сім'ї, відносяться, у першу чергу, перевага у фізичній силі, наявність у винного засобів, що полегшують вчинення насильницьких дій.

Аналіз результатів дослідження дозволив розширити уявлення про соціальні характеристики суб'єктів насильства. Найчастіше жертвами насильства в сім'ї, не сполученого з вчиненням тяжкого злочину, стають жінки та діти. Частка чоловіків, що потерпіли від насильства в сім'ї зростає при розгляді насильницьких злочинів. У такій ситуації відсоткове співвідношення жінок і чоловіків приблизно однакове. Фізичне насильство найчастіше застосовується проти працездатних осіб у віці від 25 до 50 років, психологічне насильство в більшості випадків чиниться стосовно осіб у віці від 31 до 55 років, а також осіб похилого віку.

Певний зв’язок існує між скоєнням насильства та демографічними характеристиками “агресорів” (статтю та освітнім рівнем). Так більш ніж 2/3 осіб, що вчинили злочини на ґрунті шлюбно-сімейних відносин, мали незакінчену середню освіту. Характер скоєння насильства в залежності від статі може бути розглянутий тільки у тісному зв’язку з окремими його видами. Так, фізичне покарання дітей застосовується переважно жінками, коли у структурі психологічного насильства обидві статі представлені приблизно у рівних пропорціях – чоловіки та жінки практично однаково часто застосовують різні форми психологічного насильства до інших членів сім’ї. Деякі відмінності помітні при розгляді делінквентного насильства. Чоловік виступає суб'єктом у 90% злочинів, пов'язаних з убивством і катуваннями, 93% злочинів, вчинених із нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Особливістю чоловіків, які скоїли насильницькі злочини проти членів сім’ї, є схильність до рецидиву, до скоєння протиправних дій неодноразово.

Третій розділ “Напрямки діяльності держави та суспільства щодо протидії насильству в сім’ї в Україні” присвячений розгляду можливостей комплексного регулювання процесів, пов'язаних із вчиненням насильницьких дій в сім'ї. Аналіз діяльності державних і громадських установ, організацій дозволив виділити три основних напрямки роботи із сім'ями, в яких відбувається насильство: здійснення кризового втручання спеціалізованими установами та організаціями; превентивна діяльність правоохоронних органів, соціальних служб, центрів медико-соціальної реабілітації; довгострокова психосоціальна реабілітаційна діяльність, спрямована як на об'єкт, так і суб'єкт насильства. Однією з головних проблем здійснення превентивної діяльності правоохоронними органами є невизначеність системи оцінки показників ефективності проведених заходів. Аналіз ефективності масштабних заходів передбачає вимірювання великої кількості показників, поточна профілактична діяльність може бути оцінена через відповідність основним критеріям. Як такі для підрозділів ОВС – суб’єктів профілактичної діяльності, ми бачимо наступні:

1. Динаміка звернень про факти насильства в сім'ї. Неможливо з впевненістю сказати знизиться або зросте рівень звернень, оскільки, якщо профілактична діяльність включає заходи інформаційного характеру, то за умов належного їх проведення, кількість заяв може зрости.

2. Динаміка кількості правопорушень. Даний критерій може бути заснований на зборі наступної інформації, що відображає:

1) форми насильства;

2) суб'єкти насильства, їх соціально-демографічні характеристики;

3) чинники здійснення насильства (релігійні, культурні особливості сім'ї, рівень і характер конфліктності в сім'ї, віктимність поведінки членів сім'ї, вплив стресогенних чинників, адиктивність поведінки);

4) характер заподіяної шкоди.

Наведені критерії ефективності роботи з попередження насильству в сім’ї логічно сполучити з певними методами реалізації завдань профілактики:

1.Оптимізація діяльності суб'єктів профілактичної діяльності. Поточна профілактична діяльність може здійснюватися в рамках спеціально розробленої щорічної програми. Розробку, управління програмою і її корегування доцільно доручити окремому підрозділу у складі або одного з управлінь МВС, або при одному з ВНЗ системи МВС.

2. Оптимізація та розвиток міжорганізаційної взаємодії. Враховуючи цей аспект, програма може розроблятися в двох площинах: на кожному структурному рівні формується певна модель здійснення зовнішніх зв'язків ОВС з іншими установами, організаціями. Чітко визначається круг суб'єктів взаємодії, відповідність діяльності зовнішніх суб'єктів цілям програми, визначаються завдання, які вирішуються в ході такої взаємодії, форми і методи здійснення.

Ефективна профілактична діяльність пов’язана не тільки з розробкою та застосуванням адекватних форм оцінки профілактики, але і з пошуком та впровадженням новітніх форм роботи з сім’ями, в яких чиниться насильство. Перш за все, це стосується роботи з неповнолітніми жертвами насильства. Потенційним інструментом, який би сприяв подоланню травмуючих наслідків насильства над дітьми, є впровадження в соціальну роботу моделі фостерних сімей. Зараз в Україні відсутня практика і механізми використання такої форми соціальної роботи у випадках, коли жертвою насильства стає дитина. Розмаїття форм організації фостерної допомоги сприяє вирішенню різнопланових завдань, пов'язаних із наданням, у першу чергу, психосоціальної допомоги неповнолітньому. При здійсненні комплексу заходів реабілітаційного характеру враховується середовище проживання дитини, характеристика виховної стратегії батьків, конформність; рівень безпеки в сім'ї; її загальний добробут. Ці ж показники є й основними елементами в оцінці ефективності програм фостерної допомоги. Модель фостерних сімей має реальні можливості в застосуванні її для реабілітації неповнолітніх жертв насильства в сім'ї. Проте, насамперед, для того, щоб можливість використання даної форми соціальної роботи стала реальною в умовах України, необхідно її реалізовувати за такими напрямками:

1. Вивчення соціально-економічних можливостей використання моделі фостерної сім'ї в якості сімейного середовища для неповнолітніх жертв насильства.

2. Формування відповідної правової основи для впровадження моделі фостерної сім'ї в Україні.

3. Визначення модели взаємодії різноманітних установ і служб, які будуть залучені до життєдіяльності фостерної сім'ї, із самою сім'єю.

4. Дослідження можливості використання “прийомної сім'ї” у якості терапевтичного середовища.

У Висновках узагальнені результати дослідження та сформульовані основні напрямки здійснення державної політики стосовно запобігання та припинення насильства в сім'ї та реабілітації осіб, що постраждали від насильницьких дій із боку членів сім'ї.

1. Гносеологічний аспект дослідження, що полягає в застосуванні соціологічного підходу до дослідження насильства в сім'ї, дозволив інтерпретувати міжособистісне насильство в контексті теорій взаємодії та їх поєднанні з міждисциплінарним визначенням конфлікту та девіантної поведінки.

2. Проведений теоретичний аналіз свідчить про доцільність диференціації насильницьких проявів за двома основними класифікаційними ознаками, які відбивають мотиваційний компонент взаємодії та його об’єктивний характер. За першою ознакою - це пряме та структурне насильство у проявах: імпульсивної реакції на ситуацію, обумовлену емоційною нестриманістю; інструментального насильства; вимушеного насильства як результату непідкорення вимогам іншого члену сім’ї; насильства як результату індивідуальної або групової солідарності; “насильства заради насильства”; “агресивного драйву”; насильства, пов'язаного з емоційною напругою, спровокованого комплексом чинників, що шкідливо впливають на суб'єкта. За другою ознакою має місце диференціація на фізичне, психологічне, сексуальне та економічне насильство. Причому сексуальне насильство може за характером прояву відноситись як до психологічного, так і до фізичного примусу, але за значенням для правової кваліфікації дій його доцільно виділяти в окремий вид.

3. Дисертаційне дослідження зафіксувало той факт, що найбільш поширеними є окремі прояви психологічного насильства, пов’язані з різноманітними формами вербальних висловлювань та специфічним емоційним проявом ставлення до “жертви” (вербальні образи, погрози, образлива міміка і т.д.). Поширеність окремих видів насильства пов’язана із суб’єктивним ставленням громадян до них як до небезпечних форм стосунків. Чим лояльніше ставляться люди до насильства, тим частіше вони його скоюють. Вчинення насильства також залежить від деяких соціально-демографічних характеристик агентів насильства. Аналіз різних видів насильства свідчить про те, що чоловіки частіше, ніж жінки скоюють тяжкі насильницькі злочини, причому це стосується не тільки стосунків між подружжям, але й між іншими членами родини.

4.