імені Тараса Шевченка

ШУМАК Ігор Олексійович

УДК 342.4(477)

ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ

ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого

самоврядування Інституту держави і права

імені В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник: член-кореспондент АПрН України

доктор юридичних наук, професор

Погорілко Віктор Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

завідувач відділу права та місцевого самоврядування

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович,

Національна академія внутрішніх справ України,

професор кафедри конституційного права

кандидат юридичних наук, професор

Шукліна Наталія Георгіївна

Київський університет імені Тараса Шевченка,

завідуюча кафедрою конституційного та

адміністративного права

Провідна установа: Національна юридична академія імені

Ярослава Мудрого, Міносвіти, м. Харків

Захист відбудеться 21 квітня 2000 р. о 13 годині на

засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.04 по захисту дисертацій

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних

наук у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка

(01033, м. Киів – 33, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

(01033, м. Киів – 33, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий 1 березня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бобровник С.В.

кандидат юридичних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним з головних елементів конституційної системи фундаментальних прав, свобод та обов’язків людини в Україні є громадянські права і свободи. Вони посідають чільне місце у структурі конституційно-правового статусу особи, оскільки їх характер зумовлюється самою природою людини як представника соціуму.

Громадянські права і свободи людини є пріоритетними правами і свободами, без проголошення яких втрачає сенс існування решти конституційних прав і свобод. Вони стосуються таких фундаментальних категорій, як життя, свобода, гідність людини, її приватного життя, недоторканності особистої та недоторканності житла. Це природжені права і свободи, які зумовлені єством людини, котре не може переробити жодна держава та змінити жодне суспільство. Значущість громадянських прав і свобод індивіда полягає також у тому, що вони є одвічними правами людини, носять постійний та сталий характер.

До останнього часу громадянські права і свободи людини в нашій державі залишаються найменш дослідженими. У національній юридичній літературі вони окреслені лише загальними рисами, українські конституціоналісти торкаються питань прав і свобод людини даної групи здебільше оглядово.

Актуальність теми. Система громадянських прав і свобод людини, закріплена чинною Конституцією України, докорінно відрізняється від радянської моделі особистих прав і свобод громадянина, яку було проголошено Конституцією Української РСР 1978 р. Перелік прав і свобод даної групи значно розширено, приведено у відповідність до міжнародно-правових стандартів з цих питань. Вперше за тисячолітню історію Української держави людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані Основним Законом нашої країни як найвища соціальна цінність. Минуло три роки після прийняття чинної Конституції України, проте основні права і свободи людини, зокрема громадянські, залишаються найменш захищеними. Суттєвою перешкодою на шляху забезпечення громадянських прав і свобод людини в Україні є відсутність глибоких теоретичних досліджень з цих питань. Не можна повноцінно користуватися громадянськими правами і свободами, якщо бракує теоретичної бази, на якій вони ґрунтуються.

Серед основних проблем науки конституційного права України є відсутність єдиного найменування прав і свобод людини даної групи. В юридичній літературі зустрічається десять різних назв стосовно громадянських прав і свобод, що, безперечно, негативно відбивається на їх практичній реалізації.

Немає досліджень з питань ознак громадянських прав і свобод, що не дозволяє виокремити їхнє ядро та виявити співвідношення із суміжними конституційними правами і свободами особи. Зустрічається неправомірне поєднання ознак громадянських прав і свобод людини з такою важливою конституційно-правовою категорією, як їх принципи.

Бракує науково обґрунтованої та виваженої класифікації громадянських прав і свобод людини в Україні. Це ускладнює не тільки визначення місця і ролі даних прав і свобод у конституційній системі основних прав і свобод людини і громадянина в нашій республіці, але й дослідження складових елементів їхнього блоку. Праці українських конституціоналістів характеризуються наявністю великого розмаїття думок (часто суперечливих) щодо конкретних суб’єктивних громадянських прав і свобод людини.

Недостатнім і слабким, як на погляд автора, є пошук практичних механізмів реалізації громадянських прав і свобод особи в нашій країні. Якщо нормативно-правові гарантії даних прав і свобод є більш-менш дослідженими, то відносно організаційних гарантій у національній правознавчий літературі панує повний вакуум. Не існує чіткої системи організаційно-політичних, організаційно-економічних, організаційно-технічних, організаційно-соціальних, організаційно-культурних та інших організаційних гарантій конституційних прав і свобод цієї групи. З цього приводу у працях українських юристів зустрічаються лише одиничні розпорошені міркування з окремих питань.

Враховуючи вищенаведене, вважаємо за доцільне проведення, перш за все, теоретичних досліджень з головних проблем громадянських прав і свобод людини в Україні. Розв’язання відповідних теоретичних питань об’єктивно сприятиме вдосконаленню механізму їх втілення у життя, позитивно вплине на подальший розвиток конституційного права України як галузі права, як науки та навчальної дисципліни.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Вибраний напрямок досліджень повністю узгоджується з науковими планами відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, співробітники якого переймаються серед іншого й проблемами конституційно-правового статусу особи в Україні, що, безумовно, є найбільш актуальним питанням сьогодення.

Тема даної кандидатської дисертації відповідає затвердженому Вищою атестаційною комісією України переліку тем, де особливо наголошується на необхідності проведення досліджень з питань прав людини. Крім того, тема цієї дисертації цілком узгоджується з Програмою правової освіти населення України, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Мета і задачі дослідження. Вперше постановка даної наукової проблеми відбулася в ході підготовки Концепції нової Конституції України від 19 червня 1991 р. Питання громадянських прав і свобод людини одержало свій подальший розвиток у наступних проектах нової Конституції України і, нарешті, знайшло своє вирішення у чинній Конституції України 1996 р. Проблема громадянських прав і свобод людини в Україні є складним і багатогранним конституційно-правовим питанням. Природно, що в рамках однієї кандидатської дисертації неможливо дослідити весь спектр проблем, пов’язаних з даною групою конституційних прав і свобод особи.

У зв’язку з цим метою даної кандидатської дисертації є теоретичне обґрунтування громадянських прав і свобод людини в Україні як пріоритетної групи системи конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Для досягнення цієї мети, автор намагається вирішити наступні головні задачі:

1) висвітлити основні наукові теорії з питань громадянських прав і свобод людини;

2) знайти відповідне єдине найменування для прав і свобод даної групи;

3) дати визначення громадянських прав і свобод людини в Україні;

4) виявити ознаки, притаманні громадянським правам і свободам людини як групі конституційний прав і свобод особи в нашій державі;

5) розкрити сутність та види принципів громадянських прав і свобод людини в Україні;

6) віднайти прийнятні критерії класифікації громадянських прав і свобод людини в нашій країні;

7) визначити систему громадянських прав і свобод людини, встановлену Конституцією України, та їх співвідношення із суміжними конституційними правами і свободами людини і громадянина;

8) виділити складові елементи кожного конкретного суб’єктивного громадянського права чи свободи людини в Україні;

9) дослідити систему нормативно-правових гарантій громадянських прав і свобод людини в нашій республіці;

10) з’ясувати систему організаційних гарантій громадянських прав і свобод людини в нашій державі.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження використовувалася сукупність методів, які призначені для отримання об’єктивних достовірних результатів з цієї проблематики. Автор умовно поділи їх на: а) загальнонаукові методи, які властиві всім природничим та гуманітарним наукам (системний, діалектичний, історичний і матеріалістичний); б) галузеві методи, що притаманні лише окремим групам наук (формально-логічний); в) спеціальні методи, котрі застосовуються лише для наукового пізнання різноманітних конституційно-правових явищ (порівняльно-правовий, статистичний і формально-юридичний).

Наукова новизна результатів, одержаних в рамках даного дисертаційного дослідження полягає у наступному:–

ґрунтовно досліджено еволюцію теорій громадянських прав і свобод людини від давнини до сьогодення, окреслені ймовірні подальші напрямки їх розвитку;–

удосконалено поняття громадянських прав і свобод людини в нашій країні та обґрунтована їх теперішня назва через приналежність індивіду даних прав і свобод як члену громадянського суспільства;–

вперше виявлено та систематизовано загальні та спеціальні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні, розкрито їх сутність;–

удосконалено систему принципів громадянських прав і свобод людини в нашій державі, розкрито їх основний зміст, види та значення для практичної реалізації;–

дістало подальший розвиток питання класифікації громадянських прав і свобод людини в Україні, удосконалено старі та віднайдено нові критерії їхньої типології;–

удосконалена система громадянських прав і свобод людини в нашій республіці, в її рамках виділені власне громадянські та змішані конституційні права і свободи особи;–

вперше досліджені складові елементи структури окремого громадянського права або свободи індивіда, його об’єкт, форма тощо;–

дістала подальший розвиток система гарантій громадянських прав і свобод людини в Україні, дано їх поняття та класифікація, розкрито зміст їх окремих видів;–

удосконалена система нормативно-правових гарантій громадянських прав і свобод в нашій країні, внесено пропозиції щодо їх поліпшення;–

вперше досліджена система організаційно-правових гарантій громадянських прав і свобод людини в нашій державі, зокрема організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні та організаційно-культурні гарантії;–

в рамках теоретичного обгрунтування громадянських прав і свобод людини в Україні вперше виявлено нові перспективні напрямки для подальших досліджень, зокрема групу духовних (психічних) прав і свобод особи, які, на думку автора, є правами людини четвертого покоління.

Практичне значення дисертації. Однією із специфічних рис конституційного права України є обмеженість у проведенні експеременту, особливо коли йдеться про природжені та невідчужувані права людини. У зв’язку з цим дисертація охоплює здебільшого теоретичний аспект громадянських прав і свобод людини в нашій країні. Однак її переважно теоретична спрямованість не означає відірваності від практики. Одержані результати досліджень можуть широко використовуватися у реальному житті:

1. У правотворенні – підведене теоретичне підґрунтя з цих проблем об’єктивно сприятиме вдосконаленню національного законодавства з питань громадянських прав і свобод людини. Нагальною потребою у цьому плані є усунення розбіжностей між Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Виникає необхідність ліквідації численних прогалин у національному правовому полі, усунення наявних суперечностей щодо даної групи основних прав і свобод особи.

Враховуючи значущість громадянських прав і свобод людини вбачається доцільним регулювати переважну більшість пов’язаних з ними питань нормативно-правовими актами, що мають силу закону. Відповідні рекомендації наводяться автором під час дослідження окремих суб’єктивних громадянських прав і свобод людини.

2. У правозастосуванні – результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню громадянських прав і свобод людини в Україні. Запропоновано комплекс організаційних заходів, які можуть гарантувати ефективне здійснення даних конституційних прав і свобод особи у повному обсязі.

3. У науково-дослідній сфері – окреслено найголовніші магістральні напрямки для майбутнього вивчення прав і свобод даної групи. До них, на погляд автора, належать дослідження практичної реалізації конкретного суб’єктивного громадянського права чи свободи людини в Україні; дослідження діяльності державних та соціальних інституцій у справі забезпечення громадянських прав і свобод індивіда; з’ясування теоретичних та практичних аспектів такої важливої складової громадянських прав і свобод людини, як духовна безпека особи, її психічна недоторканність.

4. У навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані для написання наукових праць, підручників, навчальних посібників, науково-популярної юридичної літератури, курсів лекцій з конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, житлового, цивільного, цивільно-процесуального права та інших галузей національного права.

Апробація результатів дисертації. Деякі результати досліджень, що включені до дисертації було оприлюднено під час доповіді на всеукраїнській науковій конференції молодих вчених, аспірантів та студентів “Конституцію в життя” (м. Київ, 1997 р.).

Основна частина матеріалів цього дослідження була висвітлена під час участі у школі аспірантів, молодих вчених та викладачів “Входження України до європейського правового простору” (м. Харків, 1997 р.).

Проблемні питання громадянських прав і свобод людини в Україні широко обговорювалися на конференціях та кафедральних семінарах, що проводилися на юридичному факультеті Дніпропетровського державного університету.

Структура дисертації, зумовлена метою і завданням дослідження, складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких містить два підрозділи, висновку та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 193 сторінки, в тому числі список використаної літератури – 17 сторінок (159 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі висвітлюється актуальність теми та ступінь розробки проблеми, її наукова новизна, дається загальна характеристика основних напрямків дослідження, визначається його мета, задачі та методологічні підходи.

Розділ 1 “Правові вчення з питань громадянських прав і свобод людини” присвячується виникненню, становленню та розвитку основних наукових теорій щодо даних прав і свобод.

Історія громадянських прав і свобод людини тісно пов’язана з теорією природного права. У давньоєгипетському, індоарійському, давньокитайському суспільствах первісне природне право мало форму божественно-природного, божественно-космічного права. Внаслідок подальшого розвитку давнього суспільства відбувся поступовий перехід від теономних концепцій природного права до натурономних.

Важливими для природно-правової доктрини були погляди Сократа, Платона, Епікура, Арістотеля. Їх геніальні передбачення знайшли відображення у стоїків, римських юристів, філософів Відродження, класичній німецькій філософії Канта, Гегеля, Фейєрбаха доктринах природного права кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Християнська релігія залишила значний відбиток на доктрині природного права, яка стала базуватися виключно на нормах Святого Письма, що носило водночас і прогресивний і реакційний характер. Природне право у цей період розроблялося А. Блаженним, Ф. Аквінським.

В епоху Відродження з’являються соціальні утопії Т. Мора, Т. Кампанелли, які потім отримали подальший розвиток у трудах Ж. Мельє, А. Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Р. Оуєна та інших. Всі вони пропагували ідеї природного права, ідеї суспільства, заснованого на розумних “природних началах”. Значний внесок до розробки природно-правової теорії зробили Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, Х. Томазій, С. Пуфендорф, Ш. Монтеск’є та багато інших. Їх концепції широко використовували ідеологи та провідники буржуазних революцій.

Теорії природного права приділяли увагу й українські філософи, зокрема С. Оріховський, Ф. Прокопович, П. Русин, Я. Козельський, Й. Шад, П. Лодій, Г. Сковорода, Т. Шевченко, М. Драгоманов.

У кінці ХІХ – поч. ХХ ст. у багатьох країнах відновився інтерес до природно-правової проблематики. В Німеччині цими питаннями переймаються Р. Штамлер, Г. Радбурх, Л. Савіньї, Цительманн, Біркмейєр; у Франції – Жені, Салейль; у Росії – М. Новгородцев, Л. Петражицький, В. Гессен, В. Соловйов, М. Бердяєв, С. Булгаков, П. Струве, Б.О. Кістяківський та ін.

Саме в рамках природно-правової теорії вперше знайшли своє відображення природжені права і свободи людини: право на життя, на свободу, рівність, свободу слова, думки, переконань, недоторканність житла, недоторканність особи тощо. Представники природної школи права першими обґрунтували такі ознаки даних прав і свобод, як їх первинність, невідчужуваність, загальність; принципи справедливості, рівноправності, гуманізму тощо.

Проблеми громадянських прав і свобод людини в сучасній зарубіжній та національній юридичній літературі за традицією продовжують розглядатися в рамках природно-правової доктрини. Серед сучасних зарубіжних теоретиків природного права найбільш видними є Х.Р. Лорка-Наваретта, Г. Тамелло, Д. Лойд, Е. Боденхаймер, Ф. Бекль, О. Вейнбергер, Д. Холл, М. Месснер, А. Фердрос та ін.

Однак сучасне розуміння природного права суттєво відрізняється від його попередніх концепцій. Новітні природно-правові вчення перетинаються з теоріями соціальної держави та плюралістичної демократії, поєднуються з історичними та соціологічними дослідженнями правових ідеалів.

З прийняттям міжнародних універсальних та регіональних актів з питань прав і свобод людини, вплив доктрини природного права почав зменшуватися. У багатьох зарубіжних країнах навіть втратили інтерес до теорії природних прав особи. У цьому плані автор вважає перспективною інтеграцію двох основних напрямків юридичної думки – природно-правового та позитивістського.

У становленні системи радянських особистих прав і свобод громадянина, ідеологія яких базувалася на концепції класової боротьби, можна виділити три етапи: І – 1918-1936 рр.; ІІ – 1936-1977 рр.; ІІІ – 1977-1991 рр. Їх дослідженню присвячували свої праці велике число вчених різних галузей права, зокрема, М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, А.П. Горшенев, В.Є. Гулієв, А.І. Денисов, Б.С. Ебзеєв, Д.А. Керімов, М.Г. Кириченко, В.В. Копейчиков, В.Ф. Коток, Н.Я. Купріц, В.Н. Кучинський, А.І. Лепьошкін, К.О. Лукашова, А.Г. Мазохіна, М.С. Малеїн, Г.В. Мальцев, М.І. Матузов, П.Ф. Мартиненко, П.О. Недбайло, М.П. Орзіх, В.А. Патюлін, І.Д. Перлов, В.Ф. Погорілко, Ф.М. Рудінський, М.С. Строгович, Я.Н. Ушанський, І.Є Фарбер, Є.А. Флейшиц, В.М. Чхіквадзе та ін.

Радянська концепція особистих прав і свобод індивіда збагатила наукову думку теоретичними дослідженнями з даної проблематики. Було обґрунтовано їх поняття, дано їх визначення, виділені ознаки, класифікація, система та співвідношення з іншими групами радянських конституційних прав і свобод громадян, означено їх зміст та гарантії.

В Україні серед основних теорій громадянських прав і свобод людини переважає теорія природного права. Однак, ґрунтовні дослідження з проблем громадянських прав і свобод людини на даний момент відсутні. Оглядово громадянських прав і свобод торкаються у своїх дослідженнях Н. Карпачова, В. Копейчиков, В. Кравченко, О. Лотюк, П. Мартиненко, В. Мелащенко, Н. Мяловицька, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна, та ін.

У розділі 2 “Громадянські права і свободи людини в системі конституційно-правового статусу особи в Україні” розкриваються питання поняття, ознак, загальноправових та конституційних принципів цих прав і свобод особи.

Автор, досліджуючи структуру громадянських прав і свобод людини, складним конституційно-правовим субінститутом, який входить до основного (головного) інституту конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, котрий, у свою чергу, є складовою генерального інституту правового статусу особи. Як субінститут конституційного права України громадянські права і свободи людини поділяються на прості (одноелементні, початкові) інститути: інститут права на життя, інститут права на свободу, інститут недоторканності житла тощо.

Проблема адекватного найменування прав і свобод даної групи є досить гострим питанням у галузі конституційного права України. В юридичній науці зустрічається десять видів найменувань цих прав і свобод: громадянські; елементарні; особисті; особові; особистісні; життєві; фізичні; індивідуальні; права і обов’язки в області індивідуальної свободи та особистої безпеки; права і свободи людини та громадянина у сфері особистої безпеки та приватного життя.

На думку автора, найбільш відповідним найменуванням цієї групи прав і свобод є термін “громадянські права і свободи людини”. Він абсолютно не пов’язується з їхньою належністю лише громадянам нашої держави. Ці права і свободи є загальними, надтериторіальними й наднаціональними. Аналіз іноземного законодавства засвідчив, що у переважній більшості країн, які підписали та ратифікували Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, вказаними правами і свободами людина наділяється як член громадянського суспільства.

Автор також розуміє термін “громадянські права і свободи людини” у двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному смислі – це сукупність конституційно-правових норм, які встановлюють і гарантують дані права (тобто конституційно-правовий субінститут). У суб’єктивному – це конкретні конституційні права і свободи людини (право на життя, на свободу, на недоторканність житла тощо).

За своєю суттю суб’єктивні громадянські права і свободи є певними можливостями, передбаченими Конституцією України, які держава визнає за особою. За змістом вони є певними духовними (немайновими) благами особи, які визначаються державою – життя свобода, честь, гідність тощо. За формою – це міра або образ поведінки людини та держави, які визначаються ними щодо інших суб’єктів цих прав.

Автором підтверджено, що всі принципи громадянських прав і свобод людини в Україні мають універсальну природу. Вони поширюються на всі без винятку конституційні права, свободи і обов’язки незалежно від того, якою галуззю права їх закріплено.

У розділі 3 “Система громадянських прав і свобод людини в Україні” відповідно до ознак та принципів даних прав і свобод визначається їх коло, співвідношення з іншими конституційними правами і свободами, класифікація та зміст всіх власне громадянських прав і свобод.

Право на життя – найперше найважливіше фундаментальне абсолютне право людини. Воно полягає у необмеженій можливості людини користуватися життям; можливості захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань всіма засобами, які не заборонені законом.

Право на свободу – це можливості людини у свободі вибору; свободі прийняття рішень на власний розсуд; свободі самостійних дій, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Право на особисту недоторканність є можливістю будь-якої особи мати свободу від незаконних і необґрунтованих арештів, затримань, обшуків, оглядів або інших примусових фізичних заходів, не передбачених законом. Людині надається можливість бути вільною від моральних та психічних (духовних) посягань з боку держави, недержавних організацій чи окремих осіб.

Право на повагу гідності особи надає їй можливість усвідомлювати і відчувати свою цінність як людини; мати позитивну моральну оцінку щодо себе; повністю уникати катування; уникати жорстокого, нелюдського або такого, що принижує її гідність поводження; уникати принизливого покарання; вільно погоджуватися на медичні, наукові чи інші досліди.

Право на невтручання в особисте життя полягає у можливостях людини організовувати своє особисте і сімейне життя без будь-яких перешкод з боку третіх осіб; мати особисті таємниці, які становлять захищену законом конфіденційну інформацію; знайомитися в державних і недержавних органах, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною чи комерційною таємницею.

Право на недоторканність житла – це можливості для людини забороняти проникати до її житла чи іншого володіння стороннім особам без законних підстав; не допускати незаконного відчуження житла чи іншого володіння, яке належить особі; не допускати порушення таємниці житла без її вільної згоди.

Право на таємницю комунікацій надає людині можливість вільно і безперешкодно обмінюватися особистою кореспонденцією; недоступність приватної кореспонденції стороннім особам; збереження таємниці кореспонденції.

Розділ 4 “Гарантії громадянських прав і свобод людини в Україні” присвячено проблемам нормативно-правового та організаційного забезпечення прав і свобод даної групи.

Гарантії громадянських прав і свобод людини в Україні класифікуються автором за наступними підставами: 1) за сферою дії (національні (внутрішньодержавні), міжнародні (інтернаціональні)); 2) за способом захисту (судові, несудові (позасудові)); 3) за характером правових норм (процесуальні, матеріальні); 4) за способом викладення (прості, складні та змішані інституційні гарантії); 5) за видами правового статусу особи (загальні, спеціальні (професійні) та індивідуальні (персональні)); 6) за формою закріплення (конституційні, галузеві); 7) за ступенем державного забезпечення (державні, суспільні); 8) за способом дії (прямі (безпосередні), непрямі (опосередковані)); 9) за ступенем конкретизації (основні, особливі).

Автором досліджуються процесуальні гарантії прав і свобод людини даної групи. Їх вперше закріплено в Конституції України, що є одним з показників реальності цих прав і свобод, характерною рисою найбільш розвинутих правових систем.

Також аналізуються нормативно-правові гарантії охорони громадянських прав і свобод людини, які базуються на юридичній відповідальності винних за їх порушення: кримінально-правовій, адміністративно-правовій, цивільно-правовій (матеріальній і моральній) та дисциплінарній.

Особливу увагу автор приділяє організаційним гарантіям громадянських прав і свобод людини в Україні. Організаційні гарантії за змістом звичайно класифікують на контрольні, процедурні та організаційно-технічні. Поряд з ними надзвичайно важливу роль відіграють організаційно-політичні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні, організаційно-економічні гарантії. На ці види їх можна поділити за сферою їх переважного застосування. Саме вони в юридичній літературі залишаються поза увагою вчених, що звужує рамки механізму реалізації даних прав і свобод людини в цілому.

ВИСНОВКИ

Підсумками кандидатського дослідження є наступні результати:

1. Громадянські права і свободи людини тісно пов’язані з теорією природного права – основною доктриною, на якій базується ідеологія прав і свобод даної групи в Україні. У подальшому автор вважає перспективною інтеграцію природно-правової та позитивістської концепції для обґрунтування теорії громадянських прав і свобод людини.

2. Автор пропонує наступне визначення прав і свобод даної групи: громадянські права і свободи людини – це визнані і гарантовані Конституцією і законами України пріоритетні природні можливості людини громадянського користуватися невідчужуваними благами приватного життя та індивідуальної свободи.

Найбільш відповідним найменуванням цієї групи конституційних прав і свобод особи в Україні є, на думку автора, термін “громадянські права і свободи людини”.

3. Громадянські права і свободи людини, як одна з груп конституційних прав і свобод, мають загальні та спеціальні ознаки. До загальних, які властиві всім основним правам і свободам, ознак належать: фундаментальність, значущість, постійність, універсальність, особливий механізм охорони. Спеціальними ознаками громадянських прав і свобод є пріоритетність, природженість, сталість, загальність та їх індивідуальний характер.

4. Принципи громадянських прав і свобод людини – це визнані і закріплені державою висхідні засади, на основі яких формуються, розвиваються та здійснюються дані права і свободи.

До загальноправових принципів, які охоплюють всю правову систему нашої держави належать принципи: гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності, соціальної свободи, верховенства права, демократизму, обопільної відповідальності людини і держави.

До власне конституційно-правових принципів громадянських прав і свобод людини відносяться принципи, які поширюються на всі основні права і свободи людини і громадянина в Україні: невідчужуваність, непорушність, невичерпність, гарантованість та недопустимість обмеження конституційних прав і свобод.

Складовими елементами принципу гарантованості громадянських прав і свобод людини є наступні права-гарантії (принципи-гарантії): захист прав і свобод; міжнародно-правовий захист прав людини; відшкодування державою шкоди, завданої особі; відкритість інформації щодо прав і обов’язків особи; недопустимість зворотної дії закону; правова допомога; невиконання злочинного наказу; єдина юридична відповідальність; презумпція невинуватості; захист від самозвинувачення.

5. До власне громадянських прав і свобод людини в Україні належать: право на життя; право на свободу; право на повагу гідності; право на особисту недоторканність; право на невтручання в особисте життя; право на таємницю комунікацій; право на недоторканність житла. Вони повністю відповідають їх спеціальним ознакам.

Право на життя; право на свободу; право на повагу гідності та право на особисту недоторканність є абсолютними правами людини, оскільки не можуть бути обмежені в жодному разі (навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану).

До змішаних громадянських прав і свобод людини відносяться ті, які одночасно мають ознаки інших груп конституційних прав і свобод: право на свободу пересування; право на вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; права людини щодо шлюбу та сім’ї; право користуватися рідною мовою тощо.

6. Громадянські права і свободи людини класифікуються за наступними підставами: 1) за еволюцією (першого і другого покоління); 2) за генезою (основні, похідні); 3) за характером (загальні, конкретизуючі); 4) за формами виявлення (сфера індивідуальної свободи і безпеки та сфера духовного і морального життя); 5) за категорією належного (моральні, позитивні); 6) за змістом правових норм (матеріальні, процесуальні); 7) за ознаками (власне громадянські та змішані); 8) за ступенем обмеженості (абсолютні, відносні).

7. Гарантії громадянських прав і свобод людини – це система юридичних норм, соціально-економічних умов, політичних засобів, моральних принципів, організаційних способів і заходів, які забезпечують реалізацію даних прав і свобод людини в Україні.

8. Організаційно-політичні гарантії включають в себе діяльність держави, її органів, політичних партій і громадських об’єднань, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій всіх форм власності у сфері правотворчості, правозастосування, здійснення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру з метою підвищення ефективності національних та міжнародних гарантій прав людини.

9. Організаційно-економічні та організаційно-соціальні гарантії – це сукупність різноманітних правових та організаційних процедур, завдяки яким забезпечується економічна та соціальна захищеність громадянських прав і свобод людини. Основною серед них є розбудова соціально спрямованої ринкової економіки, здатної забезпечити належний життєвий рівень для кожної людини.

В сучасних умовах головним чинником ефективного забезпечення громадянських прав і свобод мають стати організаційно-ідеологічні та організаційно-культурні гарантії. Їх визначальний елемент – правове виховання, формування громадянського суспільства, основою якого є високоморальна Людина.

10. Зазначені основні результати дослідження теоретичного аспекту громадянських прав і свобод людини в Україні не є вичерпними. Практика державного будівництва в нашій державі, розвиток конституційно-правового статусу особи на національному та міжнародному рівнях спонукатиме до подальшого розширення кола наукових і практичних проблем, пов’язаних з громадянськими правами і свободами людини в Україні.

Основні результати дослідження відображено в наступних публікаціях автора:

Грабыльников А.В., Шумак И.А. Конституционный статус личности в Украине (теоретический аспект) // Вісник Дніпропетровського університету: Правознавство. – 1996. – Вип. 3. – С. 23-25.

Шумак І.О. Основні засади теорії природного права // Вісник Дніпропетровського університету: Правознавство. – 1998. – Вип. 4. – С. 13-18.

Шумак І.О. Теорія природного права Станіслава Оріховського // Держава і право / Щорічник наук. праць молодих вчених. – К.: Ін Юре, 1999. – Вип. 2. – С. 33-37.

Шумак І.О. Ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні // Нова політика. – 1999. – № 5. – С.

Шумак І.О. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1999. – № 10. – С.14-16.

анотації

Шумак І.О. Громадянські права і свободи людини за Конституцією України.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право.- Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено теоретичним питанням пріоритетної групи конституційних прав і свобод людини в Україні. Досліджено їх еволюцію, поняття, ознаки, принципи, класифікацію, співвідношення з іншими конституційними правами і свободами, нормативно-правові та організаційні гарантії. Виділено систему змішаних та власне громадянських прав і свобод (право на життя; право на свободу; право на повагу гідності; право на особисту недоторканність; право на невтручання в особисте життя; право на недоторканність житла; право на таємницю комунікацій). Доведено, що основною формою їх забезпечення мають стати організаційні гарантії.

Ключові слова: права людини, життя, свобода, гідність, особиста недоторканність, таємниця комунікацій, особисте життя, недоторканність житла.

Шумак И.А. Гражданские права и свободы человека в соответствии с Конституцией Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02- конституционное право.- Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена теоретическим вопросам приоритетной группы конституционных прав и свобод человека в Украине. Исследована их эволюция с древних времен до наших дней. Идеология гражданских прав и свобод человека тесно связана с теорией естественного права, которая на современном этапе дополнена позитивистскими концепциями.

Дано понятие прав и свобод данной группы, доказана целесообразность использования термина “гражданские” в качестве их единого наименования, предложены общие и специальные признаки гражданских пав и свобод человека в Украине, а также систематизированы их принципы, установленные Конституцией и законами Украины.

Исследовано соотношение гражданских прав и свобод с другими конституционными правами и свободами человека и гражданина, предложена их новая классификация. В системе данных прав и свобод выделена группа смешанных (право на свободу передвижения; право на свободный вибор места жительства; право на свободу мысли и слова; права человека относительно брака и семьи; право пользоваться родным языком и др.) и собственно гражданских прав и свобод (право на жизнь; право на свободу, право на уважение достоинства; право на личную неприкосновенность; право на невмешательство в личную жизнь; право на неприкосновенность жилища; право на тайну коммуникаций). Определена структура каждого собственно гражданского права и свободы, детально исследованы их составляющие елементы (объект, форма и т.д.).

Получила дальнейшее развитие система гарантий гражданских прав и свобод, внесены предложения по усовершенствованию нормативно-правовых гарантий. Впервые исследована система организационно-правовых гарантий данных прав и свобод (организационно-политических, организационно-идеологических, организационно-економических, организационно-социальных, организационно-культурных). Доказано, что последние должны стать основной формой их обеспечения.

Ключевые слова: права человека, жизнь, свобода, достоинство, личная неприкосновенность, тайна коммуникаций, личная жизнь, неприкосновенность жилища.

Shumak I.O. Citizen Rights and Liberties In The Constitution Of Ukraine. – Manuscript.

Thesis for Ph Doctor’s degree in low by specialty 12.00.02 – Constitutional Low. – Kyiv Shevchenko University, Kyiv, 2000.

This work investigates in the theory of the priority group among constitutional rights and liberties of Ukraine. It considers their evolution, conception, characteristics, principles, classification, relationship to other constitutional rights and liberties, legal regulations and organizational guaranties. The work presents a system of mixed and proper citizen rights and liberties, such as right to life, right to freedom, right to dignity respect, right to non-intervention into private life, right to sanctity of the home, right to secrecy of communication. It is clearly demonstrated that organizational guaranties are the basics of their security.

Key words: human rights, life, freedom, dignity, personal immunity, secrecy of communication, privacy, sanctity of the home.

Підписано до друку 31.01.2000. Формат 60х90/16.

Папір друкарський. Друк плоский. Гарнітура Times New Roman Cyr.

Умовн. друк. арк. 1. Тираж 100 прим. Замовлення № 194.

Типографія Дніпропетровського державного університету.

49050, м. Дніпропетровськ - 50, вул. Козакова, 4б.