НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 341.5.347.79 (497.1)

БОЙОВИЧ ВОЙО

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ МОРЕПЛАВСТВА В СР ЮГОСЛАВІЇ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеській національній морській академії

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, професор

Прусс Володимир Митрофанович,

Одеська національна морська академія,

завідувач кафедри адміністративного та

кримінального права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Висоцький Олександр Федорович,

провідний науковий співробітник Інституту

держави і права ім. В.М.Корецького НАН

України (м. Київ)

кандидат юридичних наук, доцент

Анцелевич Герольд Олександрович,

Українська академія зовнішньої торгівлі (м.Київ),

завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства.

Провідна установа - Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету ім. Тараса Шевченка,

кафедра міжнародного права (м. Київ)

Захист відбудеться 21 лютого 2003 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 21 січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Проблема забезпечення безпеки мореплавства є найважливішою на морському транспорті, оскільки від її успішного рішення залежить охорона життя і здоров’я членів екіпажів суден і пасажирів, збереження суден і вантажів, стан морського середовища. Незважаючи на постійний розвиток методів, способів і технічних засобів забезпечення безпеки, у морі щорічно терпить катастрофу декілька тисяч суден, з них більш 200 великих суден загальною валовою місткістю до 1,5 млн. тонн. Щорічно у морі гине понад 2 тис. чоловік, зникає більш 1 млн. тонн вантажів, у морське середовище потрапляє велика кількість нафтопродуктів та інших забруднюючих речовин.

Важлива роль у забезпеченні безпеки мореплавства належить Міжнародній Морській Організації (ІМО), співробітництву з відповідними урядовими і неурядовими міжнародними організаціями. У рамках ІМО створена досить розвинута система міжнародних угод, в яких значна увага приділена питанням забезпеченню безпеки мореплавства. Однак ця проблема продовжує існувати, оскільки негативні наслідки аварій великих морських суден поширюються не тільки на учасників морського підприємства, судна, його екіпаж і пасажирів, судновласника, але і на прибережні країни, великі соціальні групи людей, діяльність яких не рідко зачіпається морськими аваріями. Однією з причин того, що це явище набуває все більш загрозливого характеру, є недостатня ефективність національних правових заходів щодо забезпечення безпеки мореплавства, які мають відповідати сучасним нормам міжнародного морського права.

Проблема забезпечення безпеки мореплавства є багатоаспектною і містить різні напрямки, зв’язані як з міжнародним співробітництвом у цій сфері, так і з становленням і застосуванням технічних норм і стандартів, підготовкою і дипломуванням моряків, повноваженнями держави порту, прапора і прибережної держави, організацією пошуку і рятування на морі, діяльністю класифікаційних товариств і страхових компаній, імплементацією міжнародно-правових норм тощо.

Для ефективного забезпечення безпеки мореплавства велике значення має удосконалення діяльності універсальних міжнародних механізмів і процедур. Поряд з ними повинні розвиватися регіональні механізми, які також відіграють важливу роль у міжнародному співробітництві у даній сфері. Крім того, в кожній державі має функціонувати власний механізм безпеки мореплавства.

Особливе значення має створення системи безпеки мореплавства в нових незалежних державах, які утворилися у результаті розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) і Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФР Югославії). Причому можна говорити про визначену подібність процесів, що відбуваються у цій сфері в Україні і Союзній Республіки Югославії (СР Югославії). Наявність такої системи нерозривно пов’язана з становленням морської правосуб’єктності зазначених держав. Виходячи з цього актуальним як для України, так і для СР Югославії є комплексний аналіз міжнародно-правових норм щодо безпеки мореплавства з метою їх імплементації в правові системи зазначених держав. Виходячи з цього, в роботі започатковано системний аналіз уже сформованого масиву відповідних міжнародно-правових угод з урахуванням перспектив і правових наслідків участі СР Югославії в цих угодах. Тим більше, що в результаті подій за останні 10 років, у цій країні теоретична розробка даної проблеми не відповідає сучасним критеріям і відстає від вимог практики.

Все це й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження, присвяченого підвищенню ефективності забезпечення безпеки мореплавства, важливе місце в якій відводиться співробітництву держав у рамках міжнародних організацій, а також імплементації міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок держав.

Питання свободи судноплавства, безпеки руху і експлуатації водного транспорту досліджувалися в працях таких вчених, як Н.А. Бондаренко, О.Ф. Висоцький, І.А. Дришлюк, С.Н. Захаров, В.І. Касинюк, А.В. Юдович. Аналізу морського піратства присвячені дослідження Р.М. Короткого, Я. Маховського, І.В. Можейко, О.Н. Шем’якіна, І.Х. Нейкирхена. Морський тероризм досліджували В.В. Демиденко, С.О. Сопілко, Л.А. Моджорян. Серед зарубіжних дослідників слід назвати імена Вєйтмана, Грана, Д. Коломбоса, Ламеєра, Франка, М. Хальберштама.

У працях вказаних вчених основна увага приділена дослідженню питань, пов’язаних з подальшим розробленням загальних міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення свободи судноплавства і безпеки руху. У даний час першочергового значення набули проблеми, пов’язані з підвищенням ефективності процедур та механізмів, що діють у рамках міжнародних структур як універсального, так і регіонального характеру. Тому міжнародна інституційна система все більш переймає на себе функції контролю за дотриманням державами своїх міжнародних зобов’язань у забезпеченні безпеки мореплавства.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів даного дослідження, дисертантом використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять застосування в сучасній науці та практиці міжнародного права.

У процесі досліджень використовувалися такі загальновизнані у правовій науці конкретно-наукові методи як історичний, соціологічний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та ін.

Використання історичного, формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст міжнародно-правових норм про забезпечення безпеки мореплавства. При встановленні ступеню імплементації даних норм у чинне законодавство СР Югославії використовувались логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.

При всій очевидній актуальності цих питань в науці міжнародного права дотепер не було проведено досліджень комплексного характеру, спеціально присвячених проблемам СР Югославії в цій сфері. При написанні дисертації автор спирався на чинне законодавство СР Югославії, а в теоретичному плані на більш загальні роботи з міжнародного морського права.

Нормативною базою дисертації є Конституція СР Югославії, Кодекс торгівельного мореплавства СР Югославії, Кодекс торгівельного мореплавства України, Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про відкрите море 1958 р.; Конвенція про вантажну марку 1966 р.; Конвенція з обмірювання суден 1969 р.; Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р.; Міжнародна конвенція з підготовки і дипломування моряків і несення вахти 1978/1995 р.; Міжнародна конвенція з пошуку і рятування на морі 1979 р.; Міжнародна конвенція з рятування 1989 р.; Міжнародний кодекс з керування безпечної експлуатації суден і запобігання забруднення 1993 р. та інші міжнародні і національні нормативно-правові акти, що регламентують безпеку мореплавства.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці відомих вчених в області міжнародного права, міжнародного морського права, правової регламентації безпеки мореплавства, адміністративного права: українських вчених Г.О. Анцелевича, Т.Б. Ванданова, О.Ф. Висоцького, В.В. Демиденко, В.Н. Денисова, В.М. Прусса, Л.А. Козиря, В.Г. Торського, О.В. Сідоренка, Ю.С. Шемшученка, В.П. Цемка, А.Б. Юдовича; російських учених – Г.Г. Іванова, В.П. КирилєнкА, І.І. Лукашука, М.І. Лазарєва; радянського періоду – Н.Д. Амаляна, Ю.Г. Барсєгова, В.А. Кісільова, А.Л. Колодкіна, А.Л. Маковського, Р.А. Мюлєрсона, В.Ф. СидорченкА, Г.І. Тункіна та ін. У них досліджувалося широке коло питань, зв'язаних з міжнародно-правовою регламентацією безпеки мореплавства. Проводився аналіз змісту відповідних міжнародно-правових угод, порядок реалізації міжнародно-правових норм, вимоги національного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження автора затверджена науковою радою Одеської національної морської академії і є складовою частиною науково-дослідних робіт Академії у рамках відповідних тематичних планів.

Науково-дослідні роботи за тематикою досліджень виконувались у рамках теми: “Розробка та обгрунтування комплексних теоретичних проблем та правового регулювання запобігання забруднення морського середовища” (державна реєстрація НДР № 0198 U 001690).

Метою дисертаційного дослідження є розроблення рекомендацій з питань удосконалення правового механізму забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії.

Відповідно до зазначеної мети основна увага у дисертації зосереджена на розв’язанні таких завдань:

– провести порівняльний аналіз чинних нормативно-правових актів СР Югославії і міжнародно-правових угод, ратифікованих СР Югославією в досліджуваній області;

– проаналізувати міжнародно-правовий механізм безпеки мореплавства, в тому числі в зв’язку з діяльністю міжнародних морських організацій;

– визначити зміст правового забезпечення безпеки мореплавства, його місце в системі глобальних проблем сучасності;

– сформулювати поняття безпеки мореплавства в міжнародному морському праві, виходячи з його комплексного характеру;

– визначити співвідношення міжнародного морського права і національного права у сфері безпеки мореплавства;

– розробити проект програми державної системи СР Югославії щодо безпеки мореплавства;

– сформулювати правові підходи до створення в СР Югославії механізму функціонування аварійно-рятувальної служби і ліквідації розливів на морі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є комплекс міжнародно-правових відносин, пов’язаних зі створенням, розвитком та практикою застосування механізмів та процедур міжнародних органів у сфері безпеки мореплавства .

Предметом дослідження є конкретні механізми і процедури, що діють у межах міжнародної інституційної системи у сфері безпеки мореплавства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробленні правових засобів підвищення ефективності правового регулювання безпеки мореплавства в СР Югославії, їх відповідності міжнародно-правовим нормам і стандартам у цій сфері.

Наукову новизну відбивають такі основні висновки і положення дослідження:

– концепція примату міжнародного морського права утвердилася в теорії та практиці СР Югославії, проте її реалізація в національному законодавстві ще далека від завершення, зокрема має бути створений механізм пошуку і рятування на морі;

– висновок про невідповідність ряду норм морського законодавства СР Югославії міжнародному морському праву, насамперед нормам, що стосуються контролю за виконанням конвенційних вимог та стандартів з підготовки спеціалістів морського транспорту;

– розроблено детальний проект програми державної системи СР Югославії із забезпечення безпеки мореплавства, здійснення якого може сприяти формуванню в країні ефективної системи безпеки мореплавства, що відповідає сучасним міжнародним стандартам (с. 12 – 13 автореферату);

– правова кваліфікація суб’єктивних та об’єктивних причин аварій, що випливають з людського фактору на морі, та пропозиції щодо удосконалення морського законодавства СР Югославії з їх запобігання (с. 11 автореферату);

– висновок про недоцільність покладання на порти СР Югославії функції пошуку та рятування, як це має місце у даний час, і необхідність у зв’язку з цим створення в рамках Міністерства транспорту спеціального державного органу з відповідними повноваженнями для здійснення цієї функції;

– висновок про те, що норми міжнародного морського права у сфері безпеки мореплавства разом із відповідними нормами національного морського законодавства держав становлять підгалузь міжнародного морського права, яку можна визначити як “Міжнародне право безпеки мореплавства”.

Практична значимість результатів дослідження полягає в тому, що його положення та висновки, пропозиції і рекомендації можуть мати як загально-теоретичне, так і спеціально-галузеве значення для розвитку морського права СР Югославії, оскільки розширюють і поглиблюють знання про безпеку мореплавства як вкрай небезпечного явища. Аналіз процедур і механізмів, що діють у рамках ІМО, спрямований на забезпечення більш ефективного використання їх у сфері безпеки мореплавства, а також може слугувати певною базою для створення відповідних процедур та механізмів в СР Югославії.

Положення і висновки дисертації можуть бути використані в подальшій науково-дослідній роботі, у процесі професійного добору майбутніх курсантів і навчання фахівців морського транспорту, а також при викладанні загальних курсів з міжнародного права, морського права, а також спецкурсів: “Міжнародно-правова регламентація безпеки мореплавства”, “Правове регулювання пошуку і рятування на морі”.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на: науково-практичному семінарі Міністерства транспорту СР Югославії “Організація служби рятування на морі” (м. Подгориця, 2000 р., тези не опубліковані); науковій і науково-методичній конференції професорсько-педагогічного складу Одеської державної морської академії (Одеса 26-27 квітня 2000 р., тези не опубліковані); науковій конференції Одеської національної юридичної академії “Міжнародне морське право і Чорноморський регіон”(Одеса 2001 р., тези опубліковані); міжнародній конференції Одеської національної морської академії (Одеса 18-22 вересня 2002 р., тези не опубліковані).

Основні положення дисертації викладені у семи публікаціях, що містяться у відповідних фахових наукових виданнях, а також у відповідних розділах колективної монографії.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Її результати викладені у 6 наукових статтях, де основні положення та висновки і весь матеріал, що стосується югославської практики, належать дисертанту, а також в науковій монографії, в якій 7 глав (1-7) з 9 написані особисто здобувачем.

Структура й обсяг дисертації.

Дисертація складається з вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 156 сторінок; в т.ч. список використаної літератури – 8 сторінок (108 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, зв’язок з науковими програмами, дається характеристика об’єкта, предмета і методів дослідження, показано практичне значення роботи, її наукова новизна, ступень апробації, впровадження і характер публікацій, в яких сформульовані результати дослідження.

У першому розділі “Міжнародно-правові аспекти безпеки мореплавства” здійснено аналіз відповідних міжнародно-правових актів та міжнародної інституційної системи, що становлять основу міжнародного співробітництва держав у сфері безпеки мореплавства.

Питання безпеки мореплавства сягають корінням у стародавні часи, коли морська торгівля і мореплавства регулювалися звичаями і застосовувалися мореплавцями добровільно. Найбільш важливими збірниками морських звичаїв, які дійшли до нашого часу, є Родоський кодекс і Олеронські свитки. На Середземному морі застосовувався збірник “Consolato del Mare”, який, на думку вчених, став основою для більш пізніх морських кодексів європейських країн. Цей збірник завоював довіру всього торгівельного світу і був визнаний обов’язковим із загальної згоди країн Середземномор’я.

Наступний етап у розвитку морського права відноситься до створення суверенними державами національних морських законів. Ці закони, що засновувалися на однакових нормах права, діяли ще у ХVII-XVIII ст.

На початку XIX ст. виникли суттєві розбіжності у практиці держав, що віддзеркалили історичні особливості їх розвитку. Небачений раніше розвиток морського судноплавства і морської торгівлі стикнулися з національними бар’єрами у морському праві, що поставило питання про повернення до уніфікованих норм морського права. Ці розбіжності діяли у супереч інтересів цих держав, що виступали у ролі експортерів і імпортерів вантажів, з одного боку, і країнами власниками великих торгівельних флотів, з іншого боку.

Брюссельський конгрес 1888 р. розробив принципи подальшого розвитку міжнародно-правового регулювання торгівельного мореплавства і міжнародного співробітництва в цій області. Конгрес прийняв резолюцію, що містила проект у вигляді Міжнародного морського кодексу. У ньому були сформульовані правила стосовно запобігання зіткнення суден у відкритому морі, з питань взаємної допомоги під час морських катастроф, відповідальності судновласника, морських перевезень по чартеру, ліквідації аварій та інші питання. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. були прийняті ряд конвенцій, зокрема: Міжнародна конвенція для об’єднання деяких правил стосовно зіткнення суден 1910 р., Міжнародна конвенція для об’єднання деяких правил стосовно допомоги і рятування на морі 1910 р., Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р., конвенція про вантажну марку 1930 р., та інші, які сприяли уніфікації норм міжнародного морського права у сфері безпеки мореплавства. Значною подією стало створення Міжнародної морської консультативної організації (ІМКО). На ІМКО були покладені важливі задачі стосовно забезпечення співпраці між державами-членами в області міжнародного мореплавства з точки зору виконання суднами всякого роду технічних вимог, а також допомоги загальному прийняттю найвищих практично можливих норм і стандартів відносно безпеки на морі та ефективності мореплавства. У 1982 р. ця організація була перейменована у Міжнародну морську організацію (ІМО). Вона сприяє співробітництву між державами насамперед в рішенні технічних проблем розвитку міжнародного мореплавства, з питань запобігання забруднення морів із суден і забезпечення безпеки людського життя на морі.

Незважаючи на ці здобутки міжнародного співтовариства у сфері забезпечення безпеки мореплавства, статистика свідчить, що рівень аварійності світового морського флоту все ще залишається дуже високим. При цьому негативні наслідки аварій великих морських суден поширюються не тільки на учасників морського підприємства, судно, його екіпаж і пасажирів, судновласників, але і на прибережні країни та широкі соціальні групи людей, життя яких нерідко зачіпається морськими аваріями.

Важливим для безпеки мореплавства є співвідношення національного морського права і міжнародного морського права. Звернення дисертанта до цієї проблеми зумовлене тим, що найчастіше норми однакового змісту містяться як у національних законах, так і в міжнародних інструментах, які регулюють ту ж саму сферу морської діяльності, що має розв’язувати проблему взаємодії цих норм права.

Значним кроком уперед у регламентації співвідношення міжнародно-правового і національно-правового регулювання, стала Конвенція ООН з морського права 1982 р.. Вона розмежовує універсальні норми міжнародного морського права, з одного боку, і національне законодавство держав, з іншого боку. Якщо перші норми мають лише регулятивний характер, то національні норми держав виступають як регулятивні та імплементаційні норми.

У рішенні питань, зв'язаних з забезпеченням безпеки торгівельного мореплавства, важлива роль належить координації зусиль всіх держав. Це зв'язано з двома факторами. По-перше, мореплавство завжди було однією з найбільш небезпечних видів діяльності людини. По-друге, внаслідок міжнародного характеру мореплавства, мабуть, що і заходи для підвищення безпеки можуть бути більш ефективними, якщо вони будуть прийматися на міжнародному рівні, а не окремими країнами в односторонньому порядку. Отже, тільки виконання державами міжнародних договорів у галузі використання Світового океану може сприяти прогресу і рішенню проблем торгівельного мореплавства.

Другий розділ “Забезпечення безпеки мореплавства”, присвячений розвитку міжнародних механізмів та процедур, спрямованих на підвищення безпеки мореплавства.

В умовах розвитку техніки і збільшення розмірів морських суден, значного підвищення інтенсивності судноплавства в багатьох районах Світового океану, міжнародно-правове регулювання безпеки мореплавства набувало все більшого значення. Починаючи з середини ХІХ ст. стали широко застосовуватися правила попередження зіткнення суден у морі і для їх кодифікації у 1914 р. була скликана Лондонська міжнародна конференція, яка прийняла Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі. Хоча дана конвенція не набула чинності, вона показала напрямки створення міжнародно-правових засобів з охорони людського життя на морі. На міжнародних конференціях 1929, 1948, 1960 та 1974 рр. було прийнято низку міжнародних угод, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавства з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

В юридичної літературі досить поширеною є точка зору, що безпека мореплавства забезпечується лише такими вимогами як конструкція суден, їх устаткування, підготовки і укомплектування екіпажу з одного боку, і застосування відповідних правил плавання, з іншого боку, що є на думку дисертанта недостатнім.

У дисертації вимоги із забезпечення безпеки мореплавства поділені на п'ять груп, що відносяться до: проектування суден, їх конструкції й устаткування; контролю при будівництві; експлуатації (укомплектування екіпажа, перевезення, зв'язок та ін.); організації пошуку і рятування; контролю в портах і організації розслідування аварій.

Зазначені вимоги повинні однаковою мірою відноситися до всіх суден будь-яких держав, під прапором яких вони плавають, оскільки вони закріплені в конвенційних нормах і у національному законодавстві морських держав.

Виходячи з цього, безпека мореплавства визначається дисертантом як сукупність технічних, організаційних, експлуатаційних і правових засобів і методів охорони людського життя на морі і безаварійної роботи флоту, включаючи проектування і будівництво суден з врахуванням їхньої відповідності досягнутому рівню науково-технічному прогресу, тобто ця безпека має комплексний характер.

Визначення придатності судна відповідно до конвенційних норм покладається на уряди держави прапора, під яким плаває судно, але таку відповідальність несе й уряд будь-якої іншої держави, що є учасницею цих норм.

У зв'язку з тим, що в доктрині і практиці мореплавства існують різні підходи до оцінки надання суднам права на прапор, автор вважає, що в контексті забезпечення безпеки мореплавства користування іноземним прапором при відсутності реального зв'язку судна з державою, що надала прапор, не сприяє зміцненню правового порядку на морі. Тим більше, що така практика негативно впливає на забезпечення безпеки мореплавства.

При відсутності реального зв'язку з державою прапора і контролю над такими суднами конвенційні норми у сфері забезпечення безпеки мореплавства часто ігноруються, зокрема внаслідок відсутності чітких положень з цих питань.

Розглянута в дисертації міжнародно-правова практика дозволила автору дійти висновку, що основні недоліки міжнародно-правового регулювання безпеки судноплавства пов’язані з відсутністю контролю з боку держав, неучасті держави прапора в нагляді, керуванні та укомплектуванні суден.

Для забезпечення виконання положень міжнародних конвенцій важливе значення має регіональне співробітництво держав у сфері державного контролю за суднами у портах. У 1978 р. вісім держав Північного моря домовилися про обмін інформацією стосовно відповідності суден стандартам СОЛАС 74, що відвідують їхні порти (Гаазький меморандум про взаєморозуміння). Однак, регулярний контроль за станом суден у портах почав здійснюватися у 80-і роки ХХ ст., коли ІМО прийняла з цього питання ряд резолюцій.

Правова основа співробітництва з питань організації і проведення портового контролю створена в резолюціях ІМО А.742 (18) Процедури контролю за експлуатаційними вимогами, що відносяться до безпеки суден і запобіганню забруднення, А.787 (19) Процедури контролю держави порту.

Регіональний підхід має великий динамізм, зумовлений політичними й економічними факторами, готовністю \прибережних держав активно брати участь у рішенні питань безпеки мореплавства. Так, у 1982 р. між п'ятнадцятьма європейськими державами був підписаний Паризький меморандум про взаєморозуміння у відношенні контролю з боку держави порту, який став регіональною угодою з контролю за суднами в їх портах, відповідно до якої кожний учасник зобов'язався встановити у своїх портах ефективну систему контролю. В рамках Меморандуму був сформований Комітет, що безпосередньо вживає необхідних заходів по узгодженню процедур перевірки суден і накладення санкцій. З 1987 р. Берегова охорона США і Канади почали брати участь у засіданнях Комітету. У 1992 р. такий же статус країн, що співробітничають, одержали Хорватія і Японія, а Польща і Канада у 1994 р. одержали статус повноправних членів. Російська Федерація стала учасником Меморандуму з 1996 р., а Ісландія й Естонія з того же року є його асоційованими членами.

У 1992 р. десять латиноамериканських держав уклали угоду про співробітництво з контролю за застосуванням міжнародних конвенцій на суднах. Аналогічна угода була укладена в 1993 р. між 18 державами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, у 1996 р. – всіма державами Карибського басейну, а у 1997 р. вісім країн Середземномор'я підписали Меморандум про взаєморозуміння при проведенні контролю за судами, що відвідують їхні порти.

В дисертації обґрунтовується пропозиція про приєднання СР Югославії до Паризького меморандуму. Виходячи з аналізу вимог даного меморандуму, обґрунтовано пропозиції щодо формування державного контролю з охорони мореплавства в законодавстві СР Югославії. Зокрема зроблено висновок про те, що необхідно нормативно закріпити перелік органів, що здійснюють нагляд за безпекою мореплавства із зазначенням наглядових функцій кожного з них. Що стосується удосконалення системи державного контролю з питань безпеки мореплавства у законодавстві СР Югославії, то насамперед необхідно:

– забезпечити на своїх суднах повне застосування норм міжнародних конвенцій;

– створити в морських портах діючу систему контролю за виконанням вимог міжнародних конвенцій, стосовно вітчизняних та іноземних суден;

– створити центр з підготовки інспекторів контролю порту.

Одним з важливих чинників у забезпеченні безпеки мореплавства є людина. Статистика свідчить, що 80% аварій на морі відбувається внаслідок людських помилок. Передусім звертається увага на професійний добір майбутніх курсантів і на їхню психологічну придатність. Адже аварії мають майже завжди несподіваний і екстремальний характер. Тому правильність ухвалення рішення у нетиповій ситуації залежить від якостей психіки, що зумовлюють здатність усвідомити в даний проміжок часу умови, що змінилися, і на основі інформації, що надійшла, обрати єдино вірний спосіб дії. Однією з найбільш поширених психологічних причин, що породжує аварії на морі, є самовпевненість командного складу екіпажу, а саме, “почуття безпеки”. Особливо це характерно для молодих недосвідчених фахівців та осіб, що мають великий професійний досвід. Таке почуття виявляється винятково при сприятливих умовах чи плаванні в знайомих районах. Ці умови роблять розслаблюючий вплив і у поєднанні з безтурботністю людини, часто призводять до аварій.

Аналізуючи аварії, які мали місце внаслідок дії людського фактору, в дисертації виділяються такі причини людських помилок: індивідуальні фактори; погана організація керування; недостатня підготовка екіпажа; мала кількість екіпажа; багатонаціональний екіпаж.

У зв’язку з цим здійснено аналіз Конвенції про правила дипломування моряків і несення вахти (ПДМНВ) 1978/1995 р. і дана оцінка її ролі у забезпеченні безпеки мореплавства та впливу на підготовку морських фахівців.

Відповідна увага приділена в дисертації сертифікації берегових служб як складової людського фактора, оскільки раніше людський фактор асоціювався лише з екіпажем. Статистика свідчить, що 10% всіх аварій на морі є результатом помилки берегових служб.

У 1993 р. ІМО прийняла Міжнародний кодекс з керування безпечної експлуатації суден і запобігання забруднення (МККБ), який вимагає обов'язкової сертифікації берегових підрозділів і судноплавних компаній відповідно до міжнародних стандартів безпеки в судноплавстві. Раніше судновласник міг якимсь чином дистанціюватися від відповідальності за технічний стан судна, рівень підготовки і укомплектованості екіпажа. В даний час обов’язки судноплавних компаній складається з забезпечення персоналу основою для дотримання міжнародного стандарту у рамках своєї компетенції. Компанія повинна забезпечити виконання персоналом вимог як у морі, так і на усіх рівнях організації на березі. Це означає, що посадові обов’язки персоналу приводяться у відповідність до національного законодавства, а також до положень відповідних конвенцій і резолюцій ІМО.

Третій розділ “Проблеми забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії” присвячений розвитку державної системи безпеки мореплавства в країні. Результатом дослідження є запропонований автором проект Програми державної системи безпеки мореплавства.

Ефективність функціонування мореплавства в СР Югославії залежить від здійснення відповідної цілеспрямованої та збалансованої політики, заснованої на національних інтересах. Однієї з найважливіших складових частин цієї політики є забезпечення безпеки мореплавства. Програма містить мету, основні завдання, структуру і принципи функціонування державної системи безпеки мореплавства.

Основною метою створення і функціонування державної системи безпеки мореплавства, на думку здобувача, є забезпечення безпеки на суднах СР Югославії (незалежно від району плавання), у портах, на судноплавних шляхах у територіальному морі, внутрішніх водах і на внутрішніх водних шляхах згідно з міжнародними стандартами безпеки і вимогами національного законодавства.

Крім забезпечення безпеки мореплавства, ефективне функціонування державної системи мореплавства має стосуватися підвищення:

– рівня конкурентоспроможності торгівельних суден СР Югославії за рахунок їх максимальної відповідності міжнародним нормам та правилам;

– привабливості югославських портів шляхом зменшення ризику для мореплавства в портах і на суднохідних шляхах;

– ефективності використання внутрішніх вод і територіального моря, внутрішніх водних шляхів СР Югославії, швидкість їх інтеграції у єдину міжнародну систему транспортних коридорів.

Розвиток такої системи, на наш погляд, повинен здійснюватися поетапно, шляхом розроблення відповідної законодавчої бази.

Кожна держава зобов'язана забезпечити прийняття усіх необхідних заходів щодо організації спостереження з берегу і рятування людей, що терплять аварію на морі. Ці заходи повинні включати створення, експлуатацію і технічне обслуговування таких морських рятувальних засобів, які розглядаються як практично можливі і необхідні. Вжиття всіх необхідних заходів, що дозволяють щонайкраще організувати пошук людей і судів, які зазнають аварії на морі і поблизу його берегів, накладає на держави обов'язок створення служби з пошуку і рятуванню на морі.

Пошук та рятування на морі вимагає проведення цілого комплексу таких мір, як: організація морських рятувальних координаційних центрів/підцентрів (МРКЦ\МРПЦ); організація взаємодії під час проведення операцій з пошуку та рятування на морі; розроблення планів проведення таких операцій; організація співробітництва.

Для належного функціонування системи пошуку та рятування на морі важливою є також і створення правової бази у відповідності з вимогами міжнародних конвенцій і потребами СР Югославії, а також прийняття національного плану з пошуку і ліквідації розливів нафти та інших забруднюючих речовин на морі. Національний план пошуково-рятувальних робіт повинен регулювати правовідносини, які утворюються під час надзвичайних ситуацій на морі, а також для проведення аварійно-рятувальних робіт і аварійних розливів нафти та інших забруднюючих речовин.

У роботі дана критика закону СР Югославії з пошуку і рятуванню 1998 р. Відповідно до Закону, “пошук і рятування людей і суден, що терплять нещастя на морі, покладається на адміністрацію порту”. Доводиться, що покладати пошук і рятування людей і суден на адміністрацію порту недоцільно і неможливо. У першу чергу, це суперечить міжнародним конвенціям: Конвенції про відкрите море 1958 р., Міжнародній конвенції з пошуку та рятуванню на морі 1979 р. і Конвенції ООН з морського права 1982 р.. Адже в них передбачено створення Адміністрації служби з пошуку і рятуванню поза портами. По-друге, доцільно покласти пошук і рятування на адміністрацію порту лише в акваторії порту. Саме недотримання вимог цих конвенцій привело до того, що в даний час практично відсутня служба рятування і пошуку на морі.

Виходячи з потреби створення служби рятування і пошуку на морі, та розуміючи, що ціна запобігання аварії завжди менше ціни ліквідації наслідку, в дисертації сформульовані принципи створення і функціонування в СР Югославії служби з пошуку-рятуванню і ліквідації розливів на морі. В дисертації розроблено положення щодо пошуково-рятувального району та принципів організації МРКЦ і МРПЦ, особлива увага приділена висвітленню взаємодії міністерств та відомств СР Югославії під час проведення аварійно-рятувальних операцій на морі.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження та визначаються основні тенденції розвитку міжнародних механізмів та процедур у сфері забезпечення безпеки мореплавства.

Діяльність класифікаційних товариств, державного портового контролю, інших організацій з безпеки мореплавства не дае очікуваного результату. Однією з основних причин неефективної діяльності в цій сфері зазначених організацій є недостатній рівень імплементації міжнародних норм у національне законодавство, покликаних забезпечити безпеку мореплавства.

Позитивні зміни у вирішенні питань безпеки мореплавства неможливі без активної і конструктивної ролі усіх держав, які беруть участь у використанні Світового океану. На них покладається проведення низки заходів, спрямованих на створення нормативної бази; підготовку ефективної морської адміністрації; організації контролюючих та інспектуючих органів.

Міжнародне співробітництво є найважливішим фактором забезпечення безпеки мореплавства. Правові форми міжнародного співробітництва визначені в універсальних і регіональних угодах щодо забезпечення безпеки мореплавства та практики їх застосування. Розширення і розвиток цих форм співробітництва держав підсумовує необхідність оптимального поєднання універсальних і регіональних заходів із забезпечення безпеки мореплавства, здійснених як безпосередньо державами, так і через міжнародні організації.

У даний час обгрунтованим і цілеспрямованим є виділення комплексної підгалузі міжнародного морського права - права безпеки мореплавства.

Для удосконалення організаційно-правового механізму забезпечення виконання міжнародних стандартів з безпеки мореплавства необхідно забезпечити на національних суднах повне застосування міжнародних конвенцій та створити діючу національну систему портового контролю з виконання вимог міжнародних конвенцій на національних і іноземних суднах.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Бойович В. Международное сотрудничество государств по обеспечению безопасности мореплавания; Формирование системы правовой регламентации безопасности мореплавания; Международно-правовая регламентация безопасности мореплавания; Система контроля по обеспечению безопасности мореплавания; Проблемы обеспечения безопасности мореплавания в СР Югославии; Международно-правовые стандарты квалификации в морской отрасли; Международно-правовые аспекты организации поиска и спасания на море. // Прусс В.М., Бойович В., Короткий Т.Р. Международно-правовые аспекты безопасности мореплавания: Монография. – Одесса: Латстар, 2001. – С.11-86.

2. Бойович В., Прусс В.М. Проблемы становления законодательной базы морской отрасли Украины // Судоходство – 1998 – № 8 – 9. – С. 28 – 29.

3. Бойович В., Прусс В.М. Співвідношення національного і міжнародного морського права // Право України. – 2000 – № 10. – С. 166 – 174.

4. Бойович В., Прусс В.М. Система контроля по обеспечению безопасности мореплавания // Судовождение: Сб. науч. трудов ОНМА. – Выпуск 2. – Одесса: Латстар, 2000. – С. 66 – 76.

5. Бойович В., Прусс В.М. Международно-правовые стандарты квалификации в морской отрасли // Специальный выпуск научно-аналитического журнала “Митна справа”. – Одесса, 2001. – С. 114 –122.

6. Бойович В., Прусс В.М. Проблемы борьбы с терроризмом против безопасности морского судоходства. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск. – Одеса, 2002. – С. 36 – 41.

7. Бойович В., Короткий Т.Р. Международно-правовые аспекты организации поиска и спасания на море. – Збірник наукових праць ОНЮА. – Випуск 16. – Одеса, 2002. – С. 97 – 102.

Бойович В. Міжнародно-правові аспекти забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Одеська національна морська академія, Одеса, 2002 р.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми забезпечення безпеки мореплавства. В ній проаналізовано історію становлення міжнародно-правової системи безпеки мореплавства, розкриті компоненти механізму реалізації міжнародно-правових норм у досліджуваній галузі, на сучасному етапі запропоновані основні напрями вдосконалення правових заходив підвищення безпеки мореплавства.

Ключові слова: міжнародне морське право, міжнародне співробітництво, безпека мореплавства, держава прапору, людський фактор, система контролю, пошук і рятування на морі, державна система безпеки мореплавства.

Боёвич В. Международно-правовые аспекты безопасности мореплавания в СР Югославии. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Одесская национальная морская академия, Одесса, 2002 г.

Диссертация посвящена проблеме обеспечения безопасности мореплавания как глобальной проблеме. В ней рассмотрены международно-правовые проблемы обеспечения безопасности мореплавания. Проанализированы история становления международно-правовой системы безопасности мореплавания, раскрыты компоненты механизма реализации международно-правовых норм в исследуемой области на современном этапе. Безопасность мореплавания является самостоятельным компонентом глобальной системы безопасности

Безопасность мореплавания нельзя свести только к предотвращению аварий путём совершенствования конструкций судов и методов судовождения. Данная проблема требует комплексного подхода, включающего принятия организационных, технических и правовых мер по её разрешению. Показано, что меры по повышению обеспечения безопасности мореплавания становятся более эффективными, когда они принимаются на международном уровне.

Эффективность функционирования международно-правовых норм в области обеспечения безопасности мореплавания зависит от способов и форм имплементации.

Сделан вывод, что динамика нормотворчества в области обеспечения безопасности мореплавания позволяет сгруппировать эту категорию норм, в подотрасль международного морского права, которую можно назвать “Право безопасности мореплавания”.

Внутригосударственные нормы по обеспечению безопасности мореплавания необходимо выделить в самостоятельный раздел Кодекса торгового мореплавания, на основе которого необходимо разработать комплекс подзаконных нормативных актов, регламентирующих все аспекты проблемы безопасности мореплавания.

Особое внимание в работе акцентируется на укреплении правового порядка на море, установлении реальной связи судна с государством флага. При отсутствии реальной связи с государством флага нормы по обеспечению безопасности мореплавания в основном игнорируются в виду отсутствия чётких положений.

Для совершенствования системы межгосударственного контроля по обеспечению безопасности мореплавания в праве СР Югославии необходимо обеспечит на своих судах полное применение международных конвенций; создать в портах действенную систему контроля, за выполнением конвенционных требований; создать центр подготовки инспекторов контроля государства порта.

Одним из важнейших факторов обеспечения безопасности мореплавания является человеческий фактор. Статистика свидетельствует, что 80% аварий на море происходит вследствие человеческих ошибок. Из них 70% - ошибки экипажа и 10% - ошибки береговых служб. Определены факторы, приводящие к человеческим ошибкам и влияющие на безопасность мореплавания.

Внесены конкретные предложения по обеспечению безопасности мореплавания в СР Югославии. Предлагается проект Программы государственной системы безопасности мореплавания, а также сформулированы принципы создания в СР Югославии службы поиска и спасания и ликвидации разливов.

Ключевые слова: международное морское право, международное сотрудничество, безопасность мореплавания, государство флага, человеческий фактор, система контроля, поиск и спасание на море, государственная система безопасности мореплавания.

Bojovic V. International-legal aspects of the protection safety to navigate in the SR Yugoslavia. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 International Law. Odessa National Marine Academy, Odessa, 2002.

The dissertation is devoted to the research problems of the protection safety to navigate on the sea.

Great attention is paid to the analysis of the international legal acts in the systems protection safety on the sea, the components of realization of the system of international – juridical norms in the discovered field, the basic branches of developing of methods on increasing the safety of the sea are shown on the modern step.

Key words: international sea law, international collaboration, safety to navigate, flag state, man’s factor,