КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БУРЯК ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ

УДК 398(477)+070 (477)

ФОЛЬКЛОРНЕ, ХУДОЖНЄ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

У КОНТЕКСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ОБРАЗНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

(Форми і методи вираження інформації

у творчій свідомості етносу )

10.01.07 – фольклористика

10.01.08 - журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор

ДУНАЄВСЬКА Лідія Францівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач

кафедри фольклористики

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Бойко Володимир Григорович;

доктор філологічних наук, професор

Шкляр Володимир Іванович, Інститут журналістики

Київського національного університету ім. Тараса

Шевченка, кафедра міжнародної журналістики,

професор;

доктор філологічних наук, професор

Будівський Петро Олексійович, Луганський

педагогічний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра

української літератури, професор.

Провідна установа – Львівський національний університет імені

Івана Франка Міністерства

освіти і науки України,

кафедра фольклористики.

Захист відбудеться “9” червня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ- 17, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференцзал.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені

М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано 7 травня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Копаниця Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Тема наукового дослідження – фольклорне, художнє та публіцистичне мислення в контексті інформаційної інтелектуально-образної еволюції форм і методів вираження інформації у сфері інтелектуалізації творчої свідомості етносу - передбачає з’ясування багатьох питань, пов’язаних з розвитком національного творчого інтелекту як духовної системи, що засвоює досвід народу на різних горизонтах відображення інформації. Це одна з перших спроб окреслити генезис і розвиток національного інтелекту в царині інтерпретації інформації від її архетипного рівня до сучасного інформконтексту міфологічного, художнього (фольклорного та літературного), публіцистичного мислення. Акцент зроблено саме на формуванні національних інформаційних модулів (особистостей), які утверджували й утверджують інформаційно-художню свідомість як свідомість усіх рівнів сприйняття й обробки інформації (міфологічне, фольклорне, літературне та публіцистичне мислення), як свідомість нового європейського змісту, що своїми духовними надбаннями репрезентує український народ у світовому інформаційному просторі. У зв’язку з цим проблема, що порушується в роботі, вимагала філософсько-психологічного, соціального, культурологічного висвітлення і, безумовно, досліджувалася в аспекті теорії фольклору, літератури та публіцистики.

Актуальність звернення до проблеми формування національного творчого інтелекту у сфері інтерпретації інформації у міфологічному, фольклорному, літературному та публіцистичному мисленні зумовлена:

1) необхідністю створення державних програм духовного розвитку суспільства в царині культури інформаційно-інтелектуального вираження;

2) науковим осмисленням проблем еволюції форм і методів вираження інформації у свідомісному контексті з метою активнішої інтеграції української творчої свідомості у світовий інформаційний контекст;

3) прагненням до позбавлення рис міфологічності, інформаційно-етнічної загерметизованості творчого та суспільного мислення, з іншого боку – потребою утвердження позитивності міфологічного мислення як архетипно-базового для сучасної етносвідомості, зокрема її творчого горизонту;

4) необхідністю формування творчих модуль-особистостей, які б визначали напрямки розвитку суспільства на рівні створення нових соціальних та творчих систем відображення інформації;

5) потребою виявлення та осмислення теоретичних основ образної комунікації та сприяння концептуально-творчій інтенсифікації інформаційного вираження;

6) концептуальною кризою в осмисленні й впровадженні нових ідей часу: необхідністю розробки нових художніх систем відображення суспільного буття.

Зв’язок роботи з науковими темами, програмами.

Дисертаційна робота пов’язана з науковою темою Інституту філології КНУ "Актуальні проблеми розвитку української філології", філологічного факультету ДНУ “Література у соціокультурному контексті” і науковою темою факультету систем та засобів масової комунікації цього ж навчального закладу “Сучасний стан теорії і практики журналістики в Україні та за її межами”.

Метою дослідження є проведення теоретико-методологічного аналізу еволюції форм і методів інтерпретації інформації в контексті інтелектуалізації творчої свідомості; виявлення закономірностей ідентифікації типів вираження інформації від міфологічного, синкретичного фольклорного до літературно-художнього, публіцистичного; виявлення національного (етнічного) елемента на рівні системного відображення буття; обгрунтування необхідності формування творчих особистостей (модулів) нації у сфері фольклорного, художнього (література, мистецтво) та документального (ЗМІ) мислення. Виходячи з цього, дисертант ставить перед собою завдання проаналізувати :–

еволюцію форм і методів інтелектуально-образної комунікації в контексті трансформації реальної основи інформації, починаючи від синкретичного періоду.–

розвиток форм і методів вираження національної інформаційно-художньої свідомості у зв”язку з її диференціацією на мислення умовно реальне (міфологічне), образно відображене (художнє) та реально відображене (публіцистичне) у процесі формування менталітетно-домінантних і модульних горизонтів свідомості етносу;–

еволюцію авторської модульності в Україні ХІХ – початку ХХ ст. у контексті диференціації інформаційно-художньої свідомості на мислення образно відображене (художня творчість) та реально відображене (публіцистика, критика, наука);

- сучасний інформаційно інтелектуально-модульний рівень українського публіцистичного мислення кінця ХХ ст. (радіотелепростір) та еволюцію міфоархетипів у сучасному інтелектуально-свідомісному контексті.

Міфологічне, фольклорне, літературне та публіцистичне мислення досліджується у сфері інформаційної інтелектуально-образної еволюції як своєрідна система – інформаційно-художня свідомість (свідомість інформаційно-образного відображення). Вирізьбляється й певний тематичний фокус - еволюція форм і методів вираження інформації в контексті інтелектуалізації творчої свідомості.

Дослідження еволюції форм і методів вираження інформації в контексті інтелектуалізації творчої свідомості на загальному культурологічному тлі дало змогу окреслити головні поняття проблеми: інформаційно-художня свідомість (свідомість інформаційно-образного відображення), мислення умовно реального відображення (міфологічне), мислення образного відображення (художнє), мислення реального відображення (публіцистичне), інтелектуально-образна комунікація, архетипізація інформації, сугестивізація інформації, суб’єктивізація інформації, “інформаційно-архетипний анахронізм”, свідомісна інтенсифікація вираження факту, свідомісно-домінантний рівень творчості, авторська інтелектуальна модульність.

Об’єктом дослідження є структура інформаційно-художньої свідомості як система сприйняття і відображення інформації, яка складається з трьох типів мислення - умовно реальне відображення (міфологічне), образне відображення (художнє, зокрема, його різновид фольклорне, літературно-художнє) та реальне відображення (публіцистичне). Безперечно, об”єктом дослідження також є інформація (факт), як результат образного свідомісного відображення.

Поняття інформаційно-художня свідомість (свідомість інформаційно-образного відображення) виражає весь спектр свідомісного вираження інформації у всіх її видах і формах. Тобто йдеться про загальну систему фіксації інформації на таких рівнях відображення: міфологічному, фольклорному, літературно-художньому, публіцистичному.

Оскільки поняття інформаційно-художня свідомість - це система вираження інформації, то функцію аналітичної обробки факту виконує мислення. Мислення – це другий рівень об’єкта дослідження, бо воно виявляє відношення людини (свідомості) до світу на таких основних рівнях інтерпретації інформації: міфологічному (умовно реальному), художньому (відображеному), зокрема, у його різновидах фольклорному, літературно-художньому та реальному (публіцистичному, науковому).

Перший рівень (міфологічний) базується на логічно не виокремленому, образно емоційному вираженні інформації (за Я. Голосовкером – “поетична логіка”).

Другий рівень мислення (відображений) - це повністю розфокусована документальна основа інформації найвищої міри суб’єктивізації, паралельна модель реального факту, яка базується на образній аналогії.

Третій рівень - (реальний) ґрунтується на логічній реальності факту, без розфокусування документальної основи інформації або лише частковому її розфокусуванні.

Предметом дослідження є форми і методи вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості, що базуються на фіксованих і нефіксованих творчих системах відображення: міфологічний твір, фольклорний твір, літературно-художній твір, публіцистичний твір, які виражаються у відповідних формах структури (жанрах) міфологічного, фольклорного, художнього, публіцистичного мислення в контексті інтелектуальної еволюції вираження інформації.

Предметом дослідження також є специфіка свідомісно-образної інтелектуалізації інформації в еволюційному аспекті, вплив сучасного інтелектуально-творчого аспекту вираження інформації на фольклорне, художнє та публіцистичне мислення, національну (етнічну) творчу свідомість в цілому з метою вироблення нових комунікативно-творчих критеріїв формування модуль-особистостей (інтелектуальних носіїв-створювачів), які б сприяли швидшій інтеграції української суспільності у світовий інформаційний простір.

Методологічна база дослідження Серед методів, за допомогою яких розкривається проблема, основні такі:

Історичний метод. Простежується повна картина розвитку об’єкта дослідження – структури інформаційно-художньої свідомості та її трьох головних рівнів (міфологічного, художнього, публіцистичного) -- і таким чином виявляється цілісна архітектоніка цієї свідомості на рівні еволюції форм і методів інтелектуально-образної комунікації в контексті трансформації реальної (документальної) основи інформації від її архетипного рівня; розвиток форм і методів вираження національної інформаційно-художньої свідомості в контексті її диференціації на мислення умовно реальне, реальне, образно відображене (Х1-ХУШ ст.).

Історико-генетичний метод. Саме еволюція форм і методів вираження інформації в контексті інтелектуалізації творчої свідомості виявляє генезисний аспект дослідження від архетипного інформатизму до синкретичного мислення і далі - трансформацію нових інформаційних архетипів у наступні системи мислення: образно відображене (художнє) та реальне (публіцистичне). Часова тривалість еволюції досліджуваного об’єкта (інформаційно-художня свідомість) надто велика (фактично весь період інформаційної еволюції людської свідомості), але це дало можливість виявити панорамність інтелектуально-образної інформаційної еволюції саме в контексті нарощування свідомісної аналітичної функції у сприйнятті і переробці образної інформації, виявити саме національну специфіку інформаційно-інтелектуального творення.

Порівняльно-історичний метод дав змогу дослідити загальні закономірності виникнення інтелектуального поля інформаційної свідомості етносу, визначити поняття модуль-особистість, виявити інформаційно-свідомісні “білі плями” у формуванні національного інформаційного інтелектуалізму, пересвідчитися, що базові дані (рівень інформаційного генофонду) української етносвідомості були високими.

Хронологічний метод. Розглянуто проблему в хронологічній послідовності, в динаміці (від давнини до сучасності). Виведено загальні закономірності еволюції рівнів інформаційно-художньої свідомості та її основних горизонтів мислення (міфологічного, фольклорного, літературного, публіцистичного).

Метод періодизації (діахронний метод). У роботі критерії періодизації визначались специфікою свідомісної еволюції в контексті історичних реалій та методів вираження інформації на рівні її інтерпретації в межах відповідної парадигми часу.

Статистичний метод допоміг узагальнити й синтезувати широкий однотипний матеріал. У дослідженні розроблено таблицю еволюції форм і методів інтелектуально-образної комунікації в контексті жанрової трансформації реальної основи інформації. Друга таблиця відображає еволюцію авторської модульності інформаційно-художньої свідомості ХІХ-ХХ ст. у контексті її диференціації на мислення образно відображеного факту (художня творчість) та реального факту (публіцистика, критика, наука).

Системний метод уможливив дослідити інформаційно-художню свідомість та її основні горизонти мислення як сукупність ознак, які визначають єдине ціле (тип свідомості), що вбирає весь комплекс творчого сприйняття і переробки (відображення) інформації на рівні аналізу і синтезу.

Наукові підходи до теми зумовила вагома теоретична база, яку сформували вчені:

- у дослідженні архетипної інформації, її генезису та еволюції - К. Юнг, його послідовники та дослідники Е. Сем’юелс, Б. Шортер, Ф. Плот, Е. Нойманн, Г. Тома, Х. Кехеле та ін.;

- у сфері дослідження національного образного етногенезу – Ф. Бодянський, М. Максимович, М. Куліш, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик, Ф. Колесса, В. Гнатюк;

- у контексті дослідження еволюції міфологічного, фольклорного, літературного та публіцистичного мислення

а) вітчизняні вчені: М. Грушевський, М. Возняк, Є. Гуменна, О. Дей, І. Денисюк, В. Бойко, С. Мишанич, М. Шумада, Л. Дунаєвська, Т. Комаринець, В. Качкан, В. Давидюк, О. Таланчук, Л. Копаниця, Ф. Погребенник, В. Погребенник, К. Фролова, М. Наєнко, Ю. Ковалів, М. Тимошик, Є. Чорноіваненко, Г. Скрипник, І. Іваньо, В. Крекотень, В. Микитась, О. Мишанич, В. Нарівська, Г. Штонь, М. Веркалець, В. Яременко, А. Животко та ін.;

б) зарубіжні дослідники поетики фольклору: В. Пропп, С. Азбелєв, А. Дандес, А. Павінья, Б. Кирдан, В. Торопов, В. Іванов, В. Гоцак, П. Богатирьов, Б. Путілов та ін.;

- у сфері комунікативної функції інформації – Арістотель, Августін, М. Бахтін, О. Брудний, Л. Рєзніков, С. Аверінцев, Л. Андреєв, Л. Гаспаров;

- у царині еволюції форм і методів образної інтелектуальної комунікації - Ю. Лотман, М. Бахтін, В. Біблер, М. Кодак, В. Шкляр, Б. Потятиник, Н. Заверталюк, Б. Черняков, І. Михайлин, Ю. Бідзіля, В. Святовець;

- у сфері гносеологічних та методологічних проблем публіцистичного відображення – Д. Прилюк, В. Здоровега, В. Різун, В. Матвієнко, К. Каландаров, Г. Почепцов, М. Кастеллс, Ю. Хабермас, Є. Прохоров, В. Учонова, О. Кузнецова;

- у контексті комунікативної функції сучасних ЗМІ - А. Москаленко, В. Шкляр, В. Демченко, Й. Лось, В. Лизанчук, В. Іванов, О. Сербенська, Ю. Шаповал, М. Романюк, Н. Зелінська, С.Горевалов, Т. Лильо.

Наукова новизна результатів дослідження зумовлена якісно новим підходом до проблеми інтелектуалізації образної інформації.

1. Уперше українська інформаційно-художня свідомість (свідомість інформаційно-образного відображення) розглядається як система ідентифікованого інформаційного відображення в аспекті її еволюції (Х1-ХХ ст.) та творчої інтелектуалізації як єдиний свідомісний комплекс - художньо-інформаційна свідомість етносу. Визначається еволюція її параметрів на рівні розвитку концептуалізму, методу, жанрового мислення, свідомісної інтенсифікації вираження інформації, вияву домінантно-психологічних особливостей, а також у контексті архетипізації, сугестивізації та суб’єктивізації інформаційного вираження. Акцент робиться на умовно реальному (міфологічному), художньому (образному), публіцистичному (реальному) горизонтах відображення інформації (від ХI ст. до сучасності), на формуванні національних інформаційних модулів (особистостей), які утверджують інформаційно-художню свідомість народу як свідомість усіх рівнів сприйняття й обробки факту (міфологічне, фольклорне. літературне та публіцистичне мислення), як свідомість нового європейського змісту, що своїми духовними надбаннями репрезентує український народ у світовому інформаційному просторі.

2. Визначаються критерії авторської творчої модульності трьох інформаційних горизонтів: етнічного, національного, світового, окрім концептуальних критеріїв, застосовуються критерії комунікативно-творчі: рівень сугестивності інтерпретації інформації, суб”єктивізації, міфологізації, антиміфологізації, континууму множинності.

3. Досліджується рівень синхронізації української інформаційно-художньої свідомості зі світовим контекстом, що дозволяє виявити закономірності її розвитку та необхідність процесу подальшої інтенсифікації форм вираження інформації.

4. Досліджується генезис інформаційно-художньої свідомості з часів міфологічної, синкретичної інформаційності та диференційні процеси виокремлення з синкретичної свідомості літературного, та публіцистичного мислення як окремих свідомісних горизонтів інтерпретації факту.

Теоретичне та практичне значення дослідження.

1. Інформаційно-художня свідомість (свідомість інформаційно-образного відображення) розглядається в контексті трирівневого інформаційного відображення: умовно реальне, образно відображене та реальне мислення.

2. Уперше, окрім концептуальних критеріїв, уводяться комунікативно-творчі критерії, які виходять за параметри тексту і враховують його комунікативну сферу (рівень інформаційних горизонтів інтерпретації інформації, рівень сугестивності, міфологізації, антиміфологізації, авторської модульності, суб’єктивізації, континууму множинності тексту та ін.).

3. Пропонується внутрішньожанрова ідентифікована системність міфологічного, фольклорного, літературного та публіцистичного твору як визначальний фактор комунікативної структури тексту (системи автор, герой, суспільство (проблема), концепція).

4. Образна свідомість розглядається у площині менталітетної специфіки відображення, при цьому підкреслюється значення архетипного мислення у соціосвідомісному контексті.

5. Виявляється саме інтелектуальна сфера інформаційного вираження з часів синкретичного періоду, який впливає на культуру суспільства, зокрема на рівень літератури та ЗМІ України (проблема синхронізації за концептуальною місткістю художньої творчості з документальною), що спонукатиме до розробки нових програм інтелектуального забезпечення нації (проблема модульності національних інтелектоносіїв). Таким чином, здійснюється певний внесок у досі ще не достатньо вивчену ділянку теорії фольклору, літератури та публіцистики саме в контексті інформаційного образного відображення в системі інтелектуальних координат.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що його матеріали та результати можуть бути використані в курсах “Теорія фольклору”, “Теорія літератури”, “Теорія та методика журналістської творчості”, “Теорія масової комунікації”, а також у спецкурсах, розрахованих на загальну культурологічну підготовку філологів і журналістів. Концепція цього дослідження може бути використана для розробки державних програм збереження та примноження національного інформаційно-свідомісного генофонду.

Апробація роботи здійснювалась:

1) у курсах лекцій “Теорія фольклору”, “Теорія літератури”, “Історія української літератури”, “Теорія та методика журналістської творчості”, “Теорія масових комунікацій” для студентів філологічного факультету та факультету систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету;

2) у доповідях на регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях: “Мова, культура, література та філософія Франції” (Дніпропетровськ, 1994); “Національна психологія та духовні цінності народу” (Дніпропетровськ, 1994); “Спадщина М. М. Бахтіна і проблеми розвитку діалогічного мислення в сучасній культурі” (Донецьк, 1996); “Актуальні проблеми духовності” (Кривий Ріг, 1995); “Книга в соціокультурному просторі” (Львів, 1995); “Література й історія” (Запоріжжя, 1996); “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1997); “Олесь Гончар і шістдесятництво” (Дніпропетровськ, 1998); “Журналістика в 1998 році” (Москва, 1998); “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1998); “Джерела духовності: генеза творчого процесу та розвиток мистецтва” (Дніпропетровськ, 1999); “Українське народознавство. Стан і перспективи розвитку на зламі віків ( Київ, 2000, 2002), ”Національна журналістика і європейський вибір України”(Львів, 2000); “Шістдесятництво як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000); “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2000, 2002); “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, 2000); “Володимир Гнатюк і сучасність” (Тернопіль, 2001); “Українсько-польські літературні взаємини” (Луцьк, 2001); “Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі” (Дніпропетровськ, 2001); “Сучасне літературне Придніпров’я” (Дніпропетровськ, 2001).

Публікації. Усі структурні частини дисертації забезпечені публікаціями загальним обсягом близько 45 авторських аркушів. Усього за темою дисертації опубліковано: одна монографія, один посібник, двадцять п’ять наукових статей, тези наукових конференцій, інші публікації.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис обсягом 410 стор., який складається зі вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, який нараховує 374 позиції, додатку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, сформульовано мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, теоретико-методологічну основу, окреслено теоретичну і практичну вартість одержаних результатів та форми їх апробації, а також структуру та обсяг роботи.

У розділі І “Інформаційно-художня свідомість: базові теоретичні домінанти” робиться спроба системного теоретичного осмислення інформаційно-художньої свідомості в її еволюції.

У підрозділі 1.1. “Фольклорне мислення як система інформаційного відображення: еволюція теоретичного осмислення” акцентується на загальній відображувальній специфіці творчого мислення, міфологічного та фольклорного зокрема.

Творча свідомість (свідомість образного відображення) в її генезисі досліджується як система відображення інформації, що видозмінюється залежно від історико-соціальної специфіки епохи. Йдеться про певні рівні (типи) свідомісного відображення інформації (міфологічний, фольклорний, літературно-художній, публіцистичний), які синхронізуються зі зростаючою функцією свідомості як системи аналітично-образної. У цьому контексті дисертант користується визначенням тип літературно-художньої свідомості, який подає Є. Чорноіваненко, - “це властива певній історичній епосі система уявлень про співвідношення етичного й естетичного начал, про функції літератури в житті суспільства і людини, про зміст літератури, її специфіку в контексті інших форм суспільної свідомості та інших видів мистецтва, про відношення літератури до фольклору, про специфіку літературної творчості і природу слова.” 11 Чорноіваненко Є. М. Літературний процес в історико-культурному контексті: Розвиток і зміна типів літератури і художньо-літературної свідомості в російській словесності Х1-ХХ століть: - Одеса, “Маяк”, 1997. –С. 68.

Образне відображення інформації дисертант визначає як комунікативну систему, що еволюціонує відповідно до рівня суспільної свідомості. Відповідно, фольклорне мислення – спеціальна знакова система, особливий тип естетичної комунікації між колективним автором, виконавцем (інтерпретатор-співавтор) та слухачем (споживач інформації), які “працюють” у контексті кодового поля фольклорного образу-сюжету. Колективний автор фіксує прадавню архетипно-образну основу, автор-інтерпретатор, транслюючи (інтерпретуючи) текст, демонструє варіативний суб’єктивізм інформації. Слухач (споживач), долучаючи текст до свого інформаційного фонду (пам’яті), отримує оригінальну систему народного образного ( часто міфологізованого) уявлення про світ та людину в ньому. Тобто естетична комунікація фольклору полягає саме у варіативності творчого канону, в специфіці інформаційного поліфонізму на рівні трьох суб’єктів, що функціонують в аурі фольклорного тексту (фольклорного матеріалу).

Далі в підрозділі акцентується на архетипному рівні відображення інформації в образній комунікації. Аналізується базовий горизонт - архетипний. Архетипи (Archetypes; Archetyp) – клас психічних змістів, події якого не мають свого джерела в окремому індивідуумі. “Специфіка цих змістів, - зауважує В. Зелінський, - полягає в їх приналежності до типу, що несе в собі властивості всього людства як такого собі цілого. Ці типи, або “архетипі залишки”, К. Юнг назвав архетипами”.11 Зеленський В. Толковый словарь по аналитической психологии. Санкт-Петербург: В@К, 2000. – С. 42 . В.Зеленський зазначає, що архетип походить від лат. “типос” (печать, відбиток) і означає певне утворення архаїчного характеру, що включає міфологічний мотив. Архетип є тенденцією до утворення уявлень такого мотиву –уявлень, які можуть значно коливатися в деталях, не втрачаючи при цьому своєї базової схеми.

Архетипічна сфера як несвідоме пеленгування інформації - це усереднена картина психічного життя. Вона хоч і не є складовою свідомості в реальному поняттєвому плані, все ж є найпершим інформаційним фіксатором життєвого досвіду. З перших несвідомих відбитків світу картина відображення синтезується в інформаційні архетипічні мотиви несвідомого рівня. Архетипічні мотиви створюють своєрідне комунікативно-психологічне поле перебігу внутрішньої інформації. Послідовник К. Юнга Е. Нойманн зауважує, що “поряд із первісним значенням архетип в той же час має виправданий історичний аспект. Створення мислячої особистості розвивається, проходячи ряд “незмінних” образів, і в цьому процесі Еgо постійно встановлює нові зв”язки з архетипами... Здатність розпізнавати, розуміти та інтерпретувати ці образи змінюється в залежності від рівня свідомості в ході філогенічної та онтогенетичної історії розвитку людства”.22 Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. Пер. с анг. – М.: “Рефл-бук”; -К.: “Ваклер”,1998. – С. 10. Вчений підкреслює аналітично-образну еволюцію свідомості в контексті трансформації, “наповнення” архетипів.

Поняття фольклорний архетип (фольклорний образ) - це свідчення процесу активізації свідомісної функції і перенесення у сферу осмислення основних образних мотивів, на яке впливають традиція, міграція текстів (смислово-образних конструкцій), етноспадковість. Виникнення на архетипній базі поняттєво-образної свідомості засвідчить утворення образних архетипів. Пізніше виділиться умовно названа архетипною інформація (новий рівень архетипів) – затверджені досвідом означення і персоналії соціуму, стандарти психології поведінки, історична інформація і т. п.). 11 Буряк В. Д. Міфоархетипи у сучасному журналістському мисленні і державотворчий свідомісний контекст // Актуальні проблеми журналістики. Зб. наук. пр. Ужгород, 2001. – С. 37.

Українська фольклористична школа від початку прагнула розглянути генетично-образний аспект розвитку фольклорного мислення. Поетапно це визначалося на таких рівнях осмислення фольклорогенезу: історичному, зокрема, етнологічному, менталітетно-психологічному, образному. Звичайно, ці рівні спочатку не диференціювалися у зв”зку з нерозпрацьованістю (невиокремленістю) проблематики і невиробленістю термінологічного інструментарію. Але досвід першовідкривачів був надзвичайно цінним у створенні теоретичної бази для подальшого розпрацювання законів синкретичної творчості. У цьому контексті важлива заслуга В. Антоновича і М. Драгоманова, що фактично наголошували на історичному аспекті свідомості народу-творця22 Исторические песни малороссийского народа с объяснениями Н. Антоновича и М. Драгоманова. – К., 1874. – Т.1 – С. 111. ; М.Максимовича, Ф. Бодянського (акцент на тонкому пласті формотворення народної свідомості як жіноче і чоловіче начало, на сугестивній специфіці фольклорної творчості)33 Максимович М. А. О малороссийских народних песнях // Собр. соч., 1877. – Т.2.– С. 441- 442. ; Ф. Колесси (про процеси, які відбуваються у фольклорній свідомості як живому творчому організмі44 Колеса Ф. М. Фольклористичні праці. – К., 1970. – С. 35. ; І. Франка (проблеми психології створення пісні, інтерпретації тексту, специфіки колективної поезії);55 Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. - К., 1981. –Т.27. – С. 57-56. В. Гнатюка (народна пам”ять і етногенез)66 Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість.- К., 1966. – С. 86. .

У контексті історичної ретроспективи помітно як вітчизняна та світова фольклористичні школи намагались активно осмислити першообразну сутність фольклорного мислення (роботи М. Максимовича, Ф. Бодянського, О. Веселовського, О. Потебні, І. Франка, В. Проппа, М. Альбеділя, А. Дандеса, С. Томпсона, Б. Путілова, С. Неклюдова, А. Павіньї.) Скажімо, в осмисленні інтелектуального начала фольклорного мислення цікава концепція-класифікація фольклорних текстів А. Павіньї, що базується на психологічному принципі інформаційного відображення. Ця концепція акцентує на поняттєво-смисловому рухові образного відображення, а, отже, вирізьбляє первинний етап інтелектуалізації інформації.

Фольклорне мислення ділиться тут на три горизонти: фольклор інтелекту – оповідні форми літератури (байка, казка, оповідь, легенда), а також розповідні (мовні) форми (приказка, загадка); фольклор почуття – музично-співові жанри; фольклор волі – пластичні мистецтва77 . Povina Alfredo. Teoria del folklor. Cordoba. 1954.- C. 4.

. Безперечно, цей розподіл досить умовний, він не виділяє соціосферу побутування тексту в контексті образної комунікації, але тут наявна спроба пояснити генезис фольклорного мислення на рівні раціоналізації почуття, довести те, що розщеплення міфомислення і утворення все ще синкретичної фольклорної (але вже за ознаками художньої) свідомості – це рух до свідомісного індивідуального дистанціонування від життєвого факту (суб’єктивізоване мислення), утворення аналітично-образної індивідуальноавторської творчої функції.

Незважаючи на складність концептуально-ідеологічних канонів, українська фольклористика у 70-80-ті роки ХХ-го ст. повернулася до розробки проблем художньої свідомості, що стали базовими для розуміння формотворчих процесів у фольклорі. (О. Дей, І. Березовський, В. Бойко, М. Шумада, М. Грицай, Л. Дунаєвська, Т. Комаринець та ін.). З”явилися праці, що системно висвітлювали специфіку фольклорного мислення на рівні його структури. Так, у праці О. Дея “Поетика української народної пісні” виявлено типові композиційні принципи і засоби української народної пісні, її художній метод, вплив усності побутування та колективності виконання і сприйняття на композицію пісні. Вчений досліджує весь формотворчий спектр народної пісні, виділяючи головні структурно-творчі домінанти (зокрема, стабільні мікроструктури і “блоки”).11 Дей О. І. Поетика української народної пісні. – К., 1978. –С. 29-35..

Діалектика розвитку архетипного, міфологічного, історичного, їх взаємозв”язок і взаємовплив зриміше постають у працях вітчизняних та зарубіжних вчених після заідеологізованих 30-80-х років ХХ-го ст. Це новий рівень науково осмислення міфологічної, фольклорної проблематики, де базова синкретична свідомість представлена як концептуальний етнічний субстрат, що визначає менталітет, долю цілого етносу. Вчені чітко диференціюють рівні творчого мислення, починаючи з образно-архетипного (М. Пазяк, О. Правдюк, Г. Скрипник, С. Грица, Р. Кирчів, М. Федченко, В. Качкан, О. Мишанич, Ф. Погребенник, В. Погребенник, С. Мишанич, І. Денисюк, А. Іваницький, Л. Дунаєвська, М. Гримич, Ф. Кейда, М. Івашків, К. Фролова, П. Будівський, О. Таланчук, Л. Копаниця, В. Давидюк, М. Новикова, В. Сокіл, М. Павлюк, О. Киченко, М. Дмитренко, Г. Дем”ян, О. Бріцина, Л. Шурко, Н. Пазяк, М. Остапик, Г. Сокіл, О. Гінда, І. Довгалюк, Я. Герасим та ін.). Так, О. Киченко формулює основні етапи становлення образної свідомості22 Киченко А.С. Введение в теорию фольклора. - Черкасы.1998. –С. 88. , Л. Дунаєвська розглядає специфіку художньої вигадки, проблеми жанрової класифікації фольклору, генезис сюжетних мотивів казки. Дослідниця аналізує природу казкових символів, магічність казкової свідомості, яка часто фіксується і в інших жанрах народної творчості.33 Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. –К.: Вища школа. 1987. –127 с. Л. Копаниця торкається складної сфери співвідношення міфу, архетипу, їх впливу на жанри фольклору, зокрема пісню44 Копаниця Л. Формульний мотив – поетичний переказ архетипу // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. пр. –К: ВПЦ Київський ун-т. 2000. Вип. 7. –С. 147. , етно-астральний архетипний аспект народної творчості розглядає Л. Шурко55 Шурко Л. До питання “епічної землі” в героїчному епосі. //Література. Фольклор. Проблеми поетики. Зб. наук. пр. –К: ВПЦ Київський ун-т, 2001. Вип. 11. –С. 34. . Дослідження еволюції міфологічного мислення дало змогу осмислити поняттєві параметри сучасної творчої свідомості - архетипний образ, міфологічний образ, фольклорний образ, художній образ, документальний образ.

Підрозділ 1.2. “Соціально-психологічний та філософський аспект інформаційно-художньої свідомості” становить собою концептуальне узагальнення специфіки інформаційно-художньої свідомості як структури свідомісно-інтелектуальної організації, що вбирає весь комплекс творчого сприйняття й переробки (відображення) інформації на рівні аналізу і синтезу. У центрі інформаційно-художньої свідомості як сукупності системи інтелектуального сприйняття й відображення дійсності стоїть інформація. Не існує загального визначення поняття “інформація”. Варіюються можливі його ознаки. Поняття “інформація” завжди виходить із контексту поняття “свідомість”, тому є одним із головних чинників свідомості, ядром всіх її систем від мікро- до макрорівня. Інформаційною даністю найвищого буттєвого рівня є наявність матерії як первинності, що сама собою існує. Ефективність інформаційного впливу залежить від глибини інформаційного фонду (інформаційна пам’ять), який як система має етносоціальну регламентацію поведінки – своєрідний інформаційно-філософський погляд індивідуальності на світ, а також синхронність з усвідомленням плину часу. Інформаційний фонд пам’яті як система фіксації й відтворення факту є засобом оволодіння людиною власним внутрішнім світом. Звідси – початок процесу суб’єктивізації інформації. Рівень суб’єктивізації демонструє міру аналітичності факту, що виражається трьома рівнями його інтерпретації (умовно реальний, образно відображений і реальний).

Визначаються теоретичні підходи до розуміння структурності інформації. Аналізуються погляди давніх філософів (Августин, Платон, Аристотель, Плотін). Виділяються типи пам’яті: почуттєвий (образний) та інтелектуальний (логічний, науковий). Аналізується базовий інформаційний горизонт – архетипний. Відзначається важливий етап розвитку методів пізнання - системний інформаційний аналіз, який має вагоме значення в осмисленні складних соціальних і духовних процесів. Розглянуто складову інформації - факт, який сам по собі нейтральний і не має оціночних категорій. Аналізується комунікативна природа відображення. Подається аналіз основних моделей комунікації. Осмислюються нові теорії комунікативної природи свідомості.

Проблема діалогічності як засобу вираження інформаційної свідомості спонукала радикальну трансформацію гносеологічних схем і моделей філософії. Основу теоретичних побудов у літературній герменевтиці утворює ідея М. Бахтіна про діалогічність прозових текстів [розуміння літературного тексту передбачає знання попередніх текстів (претекстів), рефлекси яких є в тексті, що сприймається]. Виходячи з концепції М. Бахтіна, можна вважати, що свідомісні інформаційні горизонти (попередня несвідомісна та свідомісна інформація) різних рівнів є своєрідним інформаційним претекстом. У мисленні відображеного факту преінформація – це факт суб’єктивізований. У мисленні реального факту преінформація зберігає свій фондовий масив (інформаційну достовірність) і служить модулем для нових інформаційно-художніх новоутворень. Відображена інформація стає претекстовою (преінформацією) у контексті людського свідомісного життя лише за умови реалізації високих естетико-художніх критеріїв, коли претекст (твір) стає модуль-системою свідомісної інформації (видатний твір). Здатність до стимулювання специфічних переживань, яку має видатний твір, це своєрідне інформаційно-сугестивне “допінгування” свідомості, виведення її на горизонт неординарного мислення, це злам системи традиційного інформаційного потоку, новий фокус бачення й відчуття інформації, це зміна коду сприйняття життєвих явищ.

У розділі аналізуються принципи системності творчого мислення.

Свідомісна (творча) обробка інформації не суперечить, а, навпаки, синхронізується з головними завданнями системного підходу: розробка засобів подання об’єктів як інформаційних систем, що досліджуються або конструюються (особливість художньої, публіцистичної творчості, специфіка масової інформації); побудова узагальнених моделей систем (формулювання концепції, її складових: теми, ідеї, шляхів реалізації); дослідження структури теорій систем і різних системних концепцій і розробок (рівень синтезу, аналізу, інтелектуальної інтерпретації факту). Творчий процес як система організації інформації передбачає виявлення авторською свідомістю закономірностей управління, що реалізуються даною системою, форм передачі інформації від одних підсистем до інших, пошук шляхів дії та засобів впливу одних частин системи на інші, координацію нижчих рівнів системи з боку елементів її вищого рівня (система комунікації: твір – читач / глядач / слухач).

У системному творчому процесі головною інформаційною системою є твір (художній, публіцистичний, мистецький), який складається з декількох систем (підсистем): автор – герой – суспільство (проблема) – концепція (система реалізації). Залежно від порядку розташування систем (підсистем відносно системи твір) формується жанрове вирішення інформації будь-якого типу. Скажімо, для художнього мислення (образне відображення інформації) характерні системи автор – герой – суспільство – концепція або герой – автор – суспільство – концепція. Цей блок систем виражається епічними жанрами (роман, повість, оповідання, новела, етюд), ліричними жанрами (вірш, пісня, гімн, сатира, елегія, монолог і т. п.), драматичними жанрами (драма, трагедія, комедія). У публіцистичних жанрах, де факт реальний, послідовність систем більш різноманітна. Скажімо, в аналітичних жанрах, як правило, перевагу має система суспільство – автор – концепція. Відсутність системи (підсистеми) герой пояснюється тим, що в аналітичних жанрах (реальне відображення інформацій) на першому місці – розкриття проблеми. У художньо-публіцистичній інтерпретації факту жанрова системність наближається до художнього мислення, коли на перший план виходить або система автор (есе), або - герой (нарис). Іноді у внутрішньоінформаційній класифікації деяких жанрових підвидів (проблемний нарис) система суспільство (проблема) стоїть на першому місці, що підкреслює перевагу реальної інформації (реального факту) над інформацією, яка відтворена свідомістю на рівні паралельної образної інтерпретації (художнє мислення).

Акцентується на сучасному розумінні понять комунікація, комунікативний процес, комунікативна особистість, яке відповідає суспільному інтелектуально-інформаційному

свідомісному контексту. Робиться висновок, що інформаційно-виражальна еволюція людської свідомості свідчить, що рівень та інтелектуальний діапазон інформації безпосередньо пов’язані з можливостями самої людської свідомості вдосконалюватися, виробляти нові системи осмислення життя, творити світ на основі естетичної гармонії.

У розділі ІІ “Еволюція форм і методів інтелектуальної комунікації в контексті трансформації реальної основи факту” розкривається структура образно-інтелектуальної комунікації.

У підрозділах 2.1. “Розвиток образних форм вираження інформаційно-художньої свідомості”, 2.2. “Метод як філософсько-образна система відображення інформації”, 2.3. “Жанр як зображально-виражальна система суб’єктивізації факту”, 2.4. “Концептуальність сучасної інформаційно-художньої свідомості” йдеться про генезис та еволюцію образної інформації у контексті інтелектуалізації людського мислення, визначаються параметри методу як сукупність прийомів практичного чи теоретичного освоєння дійсності у еволюції, ілюструється генезис жанрових форм відображення інформації, розглянуто архітектоніку суперсистеми твір, що має ряд внутрішніх систем (підсистем), їй підпорядкованих.

Розвиток виражальних засобів міфологічної інтерпретації інформації базувався на принципі колективно-суб’єктивного узагальнення. Поява синекдохи дала можливість в інформаційному відображенні підняти часткове до узагальнення. Виділення в зображуваному предметі якоїсь риси чи ознаки (епітет, метафора) уможливило індивідуалізацію характерів. Порівняльний принцип був одним із перших засобів посилення тексту. Порівняльність демонструє розвиток художньої інформаційності, бо метафора і гіпербола після розпаду синкретичної свідомості стануть провідними виокремленими тропами, що виражатимуть інформацію на почуттєвому рівні. Подальший розвиток форм вираження факту засвідчив виникнення алегорії, де абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу. Творче мислення збагатиться стилістичними фігурами: оксюморон, катахреза, еліпсис. Вирізьбляться образи-деталі, портрет, характер. З розвитком інформаційно-художньої свідомості вираження конфлікту набуде поліфонічності. Авторська свідомість підніметься до історичної масштабності, глобальності зображення протиріч. Образи характерів і обставин унаслідок їх взаємодії утворять цілісні образи долі і світу.

Вищий рівень аналізу і синтезу відображення інформації (метод) сформувався у зв’язку з необхідністю руху інформаційно-художньої свідомості до вищих (інтелектуальних) форм інтерпретації інформації, її осмислення на рівні нової системи мислення. Відродження кращих традицій античного мистецтва й літератури йшло в каноніці реалізму – способу свідомісного відображення інформації, при якому розкриваються закони його внутрішнього розвитку. У межах художньої суб’єктивізації факту в реалізмі правдивість у відтворенні деталей серед усіх методів найвища. Реалізм як цілісна концепція свідомісного відображення дійсності охоплює декілька історичних періодів. Ця етапність виявляє реалістичну, наближено документальну або типово документальну інтерпретацію факту в його генезисі: античний реалізм, реалізм Відродження, просвітницький реалізм, реалізм XIX – ХХ ст. Еволюціонуючи, метод як спосіб відображення інформації виявляє нові горизонти інтелектуальної інтерпретації. Натуралізм ілюструє перенасичення свідомісної фактури, романтизм прагне порушити “інформаційну гармонію” реальності. XX ст. засвідчує виокремлення стилів, що не вписуються в систему реалізм. З’являється новий метод естетично-художнього вираження факту – модернізм.

Якщо брати реалістичний спосіб художнього мислення як базовий, оскільки він подає найширший горизонт реальності висвітлення факту, то можна помітити, що людська свідомість постійно відходить від інформаційної конкретики та прагне підняти рівень суб’єктивізації факту. Інформація (факт) як головна конструкція, що несе всі ознаки системи світ, проходить декілька рівнів суб’єктивізації. Мінімальна суб’єктивізація – інтерпретація факту на початковому рівні авторського осмислення (наявні елементи авторської оцінки). Середня суб’єктивізація – рівень інтерпретації не змінює документальну основу факту, але авторська інтерпретація розфокусовує її до рівня створення початкової суб’єктивної моделі, яка має часткові ознаки узагальненого факту. Максимальна суб’єктивізація – рівень найвищої інтерпретації, коли документальна основа розфокусовується настільки, що з`являються ознаки паралельної моделі (структури) факту. В аналітичній і частково інформаційній групі жанрів реального відображення факту суб`єктивізація відбувається за рахунок аналітичного “опрацювання” (осмислення) інформації індивідуумом. У художньо-публіцистичній групі спостерігаємо поєднання аналітичного та образного рівнів інтерпретації факту. У мисленні образно відображеного факту (художня творчість) суб`єктивізація базується на повному відриві від документальної основи факту і створенні нової моделі факт, яка має узагальнюючі риси багатьох документальних фактів.

Історично тривалим виявився пошук інтерпретації факту на рівні форми (жанр). Процес жанротворення відбувався синхронно зі здатністю свідомості суб’єктивізувати інформацію. Легенди та казки на відміну від ранніх жанрових форм (трудові пісні, замовляння, обрядова поезія) вже підіймають факт з середнього рівня суб’єктивізації реальної основи до максимального. У легенді