ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОЙКО Володимир Володимирович

УДК [94 “1922-1930” + 338.43.01] (477.75)

ЗЕМЕЛЬНІ ГРОМАДИ КРИМСЬКОЇ АРСР

(1922-1930 рр.)

07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі гуманітарних наук Кримського навчально-консультаційного центру Запорізького державного університету (м.Сімферополь).

Науковий керівник:–

доктор історичних наук, доцент

Корольов Віктор Іванович,

Запорізький державний університет

Міністерства освіти і науки України,

заступник директора Кримського НКЦ ЗДУ

Офіційні опоненти:–

доктор історичних наук, професор

Тригуб Петро Микитович,

Миколаївський державний гуманітарний

університет ім. Петра Могили,

завідувач кафедри міжнародних відносин,

історії і філософії–

кандидат історичних наук

Кривко Ірина Миколаївна,

Запорізький державний університет,

доцент кафедри історії України

Провідна установа: Харківський національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра історії України

Захист відбудеться 14 листопада 2003 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К17.051.05 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп.V, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського 66, корп. II.

Автореферат розісланий 14 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Старух О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна Україна останнє десятиліття знаходиться в пошуку оптимальних форм розвитку як місцевого самоврядування, так і селянського господарства. Багато гострих питань у цій сфері повною мірою не вирішені і вимагають постійної уваги. Не завжди ефективно будується взаємодія місцевих рад як органів самоврядування і державних адміністрацій як структур виконавчої влади. Потребує посилення система фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. Здійснення аграрної реформи в Україні відбувається в умовах низького рівня самоорганізації і кооперації селянства та відсутності практичного досвіду самостійного господарювання на землі. Поземельні відносини в Україні на сучасному етапі часто розвиваються без врахування позитивного вітчизняного та закордонного історичного досвіду.

В контексті вищезазначеного становить інтерес вивчення традиційних для нашого народу інститутів селянського самоврядування, зокрема, земельних громад 1920-х років, які мали великий досвід в галузі регулювання соціально-економічних відносин на селі. За своїм правовим статусом земельні громади були об’єднаннями селян-одноосібників. В умовах націоналізації землі держава надавала її в користування земельним громадам, які, в свою чергу, наділяли нею окремі домогосподарства. Земельні громади несли відповідальність перед державою за раціональне використання земельних угідь і дотримання всіх норм земельного законодавства, а також виконували найважливіші функції повсякденної організації селянського життя. В умовах організаційної і фінансової слабкості сільрад земельні громади фактично були повноправними господарями села. На наш погляд, досвід діяльності земельних громад 1920-х років вимагає всебічного вивчення з тією метою, щоб вичленити найбільш актуальні для сьогоднішнього дня елементи регулювання поземельних відносин, розвитку самоврядування на селі, взаємин держави і селянських об’єднань.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри російської історії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського “Історія соціально-економічного та політичного розвитку України і Криму”; номер державної реєстрації № V001959. Особистий внесок автора дисертації полягає у всебічному аналізі земельних громад Кримської АРСР як основної форми самоорганізації та кооперації селянства протягом 1920-х років.

Метою дисертаційної роботи є аналіз діяльності земельних громад Кримської АРСР як інститутів селянського самоврядування.

Для досягнення цієї мети автор ставить перед собою такі дослідницькі завдання:–

проаналізувати правові засади функціонування земельних громад у Криму;–

з’ясувати роль земельних громад у проведенні міжселищного та внутріселищного землеустрою в Кримській АРСР; –

дослідити повсякденну діяльність земельних громад як органів селянського самоврядування; з’ясувати реалізацію їхніх повноважень на практиці;–

визначити специфіку та особливості діяльності земельних громад Криму в порівнянні з громадами інших регіонів України;–

проаналізувати роль земельних громад Криму в соціально-економічних процесах на селі: розвитку кооперації, орендних відносин тощо;–

простежити розвиток соціальних та національних відносин в земельних громадах Криму;–

з’ясувати місце земельних громад у системі органів влади та місцевого самоврядування на селі;–

скоригувати оцінки, дані земельним громадам радянською історіографією щодо їхнього місця та ролі в аграрних відносинах періоду 1920-х років;–

простежити процес ліквідації земельних громад у ході суцільної масової колективізації в Криму.

Об’єктом дослідження є земельні відносини у кримському селі періоду 1922-1930 років.

Предметом дослідження є правове поле, практична діяльність та соціальна структура земельних громад Криму, а також розвиток соціально-економічних та національних відносин, що мали місце в кримських земельних громадах у зазначений час.

Хронологічні рамки дослідження – 1922-1930 роки – визначаються часом існування земельних громад в Кримській АРСР. У травні 1922 року 3-тя сесія ВЦВК прийняла закон “Про трудове землекористування”, який увів інститут земельних громад, а затверджений у жовтні того ж року Земельний кодекс РРФСР дав офіційну регламентацію їхньої діяльності. Земельні громади Криму проіснували до кінця 1930 року, поступово передаючи свої функції сільрадам.

Територіальні межі дослідження – Кримська АРСР, яка існувала на території Кримського півострова з 1921 року і входила до складу РРФСР.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше вивчена діяльність земельних громад Кримської АРСР і їх вплив на хід поземельних і соціально-економічних відносин, що розвивалися в 1920-ті роки на півострові; піддані коригуванню оцінки, дані земельних громадам радянською історіографією; уточнені кількісні показники соціальних груп кримського селянства доколгоспного періоду; визначені кількість та специфіка земельних громад Криму, зокрема, показане переважне поширення общинного землекористування в Криму в порівнянні з іншими регіонами України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України 1920-х років. Окремі положення роботи можуть використовуватися при читанні загальних курсів з історії України та спецкурсів з історії соціально-економічних відносин у Кримській АРСР в 1920-х роках. Висновки, викладені в дисертації та публікаціях автора, можуть бути враховані при підготовці концепції реформи системи місцевого самоврядування в Україні.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічною та теоретичною обґрунтованістю його положень; застосуванням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів історичного дослідження, підпорядкованих предмету, меті та завданням роботи; репрезентативною джерельною базою.

Апробація результатів роботи здійснена під час виступів на Х та ХII наукових читаннях “Культура народів Причорномор’я з давніх часів і до наших днів” (Сімферополь, 2001, 2002 рр.), на науково-практичній конференції “Крим: Розвиток фізичної культури, спорту, туризму, готельного і курортного бізнесу” (Сімферополь, 2003 р.), на науковому семінарі кафедри гуманітарних наук Кримського НКЦ Запорізького держуніверситету (листопад 2002 р.). Основні результати дисертації висвітлено у 6 публікаціях, з них 5 – у фахових виданнях обсягом у 4 друкованих аркуша.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (356 найменувань), додатків. Обсяг основної частини дисертації складає 159 сторінок машинописного тексту, загальний обсяг дисертації – 213 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність, новизна, практичне значення, хронологічні та територіальні рамки дослідження, визначаються його предмет та об’єкт, окреслюються мета і завдання дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Історіографія проблеми, характеристика джерел, методологія дослідження” – розглядається стан наукової розробки теми дисертації, робиться огляд джерельної бази та викладаються методологія і методика дослідження.

Земельні громади Кримської АРСР до останнього часу залишалися однією з маловивчених тем. Протягом 1920-40-х років комплексного історичного дослідження земельних громад не проводилося. Література цього періоду була різножанровою і складалася із брошур, статей, полемічних нотаток, звітів та оглядів, авторами яких виступали управлінці та партійні функціонери різного рівня, агітатори, землевпорядники, агрономи, економісти тощо. За своєю природою і призначенням вона мала прикладний характер: роз’яснювала зміст юридичних актів з регулювання поземельних відносин; давала рекомендації щодо ефективного ведення сільського господарства тощо Домбровский Е. Крестьянский двор и семейно-имущественные разделы. – М., 1927; Дубровский С. Расслоение крестьянства и задачи партии в деревне // На аграрном фронте. – 1927. – №№11-12. – С. 23-41; Дудин К. Сельскохозяйственный кредит, его основы и направления // На аграрном фронте. – 1925. - №3. – С. 130-142; Жиров В.Д. Краеведческие программы по изучению экономики крымской деревни. – Симферополь, 1929; Зданович С. Сельские Советы и земельные общества // Большевик. – 1928. – №6. – С. 39-53.. Література 1920-х років, присвячена розгляду аграрних відносин, відзначалася різножанровістю, вузькістю хронологічних рамок, тенденційністю.

Після ліквідації земельних громад на початку 1930-х років вивчення цього соціального інституту не здійснювалося. Історіографічна традиція наукового дослідження земельних громад розпочинається на початку 1960-х років. Насамперед варто вказати на роботи одного з провідних радянських істориків-аграрників В.П.Данилова. На його думку, в 1920-ті роки земельні громади виступали в якості неминучого і доцільного посередника між державою, що здійснювала загальне законодавче регулювання поземельних відносин, і мільйонами дрібних розрізнених користувачів землі Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. – М., 1977. .

Питання, пов’язані із з’ясуванням ролі земельних громад у здійсненні аграрних перетворень радянської влади, обговорювалися на науковій конференції “Проблеми аграрної історії радянського суспільства”, що відбулася в Москві 9-12 червня 1969 року. У виступах В.П.Данилова, М.Я.Гущина, Ю.В.Куперта, Ф.А.Каревського, В.Я.Осокіної озвучувалися дві основні точки зору. За однією з них, у нашій країні здійснилося передбачення К.Маркса і Ф.Енгельса про можливість переростання общини у вищу, колективну форму землеробства, а вміле керівництво земельними громадами з боку партії сприяло їхньому перетворенню в опорні пункти соціалістичного будівництва на селі. За іншою – процес розпаду общини до кінця 1920-х років зайшов так далеко, що вона стала гальмом у становленні соціалістичних форм господарювання. Останнє твердження належить, зокрема, одному з перших дослідників функціонування общини в роки непу В.Я.Осокіній, яка присвятила її вивченню спеціальну монографію. В цілому такий висновок відбиває точку зору, що панувала в радянській історіографії на роль земельної громади, общини в аграрній політиці радянської влади. В.Осокіна та інші автори твердили, що земельні громади як соціальний інститут тому і були узаконені, що розглядалися більшовиками в якості перехідної сходинки від індивідуальної праці до колективного сільськогосподарського виробництва. С.П.Трапезников навіть дійшов висновку, що земельна громада як витвір Жовтневої революції полегшувала роботу партії по подальшому кооперуванню селянських мас Проблемы аграрной истории советского общества. Материалы научной конференции 9-12 июня 1969 г. – М., 1971; Осокина В.Я. Социалистическое строительство в деревне и община. 1922-1933. – М., 1978; Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос: в 2-х томах. – М., 1983..

В той же час українські історики С.В.Кульчицький, С.Р.Лях і В.І.Марочко висловили точку зору, за якою селянську общину не можна вважати одним з важелів формування нового укладу життя в радянському селі, а земельні громади перших років радянської влади були перехідною формою, що зберігала багато нашарувань феодальної і капіталістичної епох. Подібна думка по суті виражена й у працях деяких закордонних істориків, які стверджували, що проникнення партії на село протягом 1920-х років було мінімальним, і селянський мир аж до початку колективізації залишався недоторканим Кульчицкий С.В., Лях С.Р., Марочко В.И. Становление основ социалистического уклада жизни крестьянства УССР. – К., 1988; Верт Н. История советского государства. 1900-1991: Пер. с фр. – М., 1994..

Коротка характеристика інституту земельних громад міститься й у роботах інших істориків, зокрема, Ю.А.Полякова, М.І.Бахтіна, В.В.Кабанова та ін. Поляков Ю.А. Переход к нэпу и советское крестьянство. – М., 1967; Бахтин М.И. Начало великого пути: Из истории социалистического преобразования деревни, 1917-1925. – М., 1979; Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация России ХХ века. – М., 1997.

Характеризуючи українську історіографію, варто виділити статтю І.Є.Громенка. По суті це одна з перших спроб дослідження земельних громад України. У 1980-90-ті роки деякі питання функціонування земельних громад в Україні піднімалися в працях В.В.Калініченка. Він звернув увагу на різницю між земельними громадами періоду непу як територіальними об’єднаннями землекористувачів і дореволюційними сільськими громадами як адміністративними одиницями нижчого рівня Громенко І.Є. Земельні громади України (1927-1929 рр.) //Український історичний журнал. – 1972. – №9. – С. 99-102; Калініченко В.В.Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. – Харків, 1997..

В останні півтора десятиліття в Україні відбуваються активні процеси переосмислення історичного минулого, ліквідації “білих плям” у вітчизняній історії, відновлення історичної справедливості у відношенні багатьох явищ і особистостей. У зв’язку з цим можна говорити і про посилення інтересу й уваги з боку істориків до земельних громад. У 1990-ті роки в Київському і Запорізькому університетах були виконані кандидатські дисертації В.В.Анісімова “Земельні громади України (1921-1929 рр.)” та І.М.Кривко “Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.)”. Безперечною заслугою цих дослідників є об’єктивне, не обмежене певними ідеологічними рамками вивчення аграрних відносин, властивих українському селу епохи непу, і ролі земельних громад в організації місцевого самоврядування, землекористування, кооперації селянства й у цілому повсякденного життя українського села. Однак територіальні рамки зазначених дисертаційних робіт не охоплювали Кримську АРСР, мабуть тому, що вона в 1920-ті роки входила до складу РРФСР.

Таким чином, історіографічна традиція даної проблеми короткотривала і представлена незначною кількістю робіт.

Джерельну базу дослідження складають документи і матеріали, що вважалися раніше мало актуальними, а тому не піддавалися докладному аналізу. Основна маса цих документів не була опублікована і зберігається в архівних фондах.

Аналіз використаних джерел було проведено за формальними ознаками, за походженням і за видовою приналежністю.

За формальними ознаками джерела, опрацьовані автором, поділяються на опубліковані й архівні.

З опублікованих джерел, опрацьованих автором, слід виділити насамперед законодавчі і нормативно-правові акти, що приймалися вищими органами влади СРСР і РРФСР з різних господарських питань, у т.ч. земельних. Їх можна виокремити в першу групу опублікованих джерел з теми дослідження. В роботі використані декрети, резолюції і постанови з’їздів рад, ВЦВК і Раднаркому РРФСР, Радянського уряду, випущені окремими збірниками Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – М., 1967. – Т. 1.1917-1928 годы; Сборник документов по земельному законодательству СССР и РСФСР. 1917-1954. – М., 1954 та ін.. Основним документом, що докладно регламентував діяльність земельних громад, був Земельний кодекс РРФСР, прийнятий 30 жовтня 1922 року IV-ю сесією ВЦВК.

Другу групу опублікованих джерел, опрацьованих автором, склали видання 1920-х років: збірники документів і інструкцій, статистичні й інформаційні огляди, агітаційні матеріали і т.п. Про роботу земельних громад згадувань у них наводиться небагато, але тут можна одержати інформацію про хід міжселищного і внутріселищного землеустрою в Криму, соціальну і національну структуру кримського села тощо.

До третьої групи опублікованих джерел можна віднести періодичні видання 1920-х років: газети “Известия ВЦИК”, “Красный Крым”, “Рабочий и крестьянин”; орган Економічної наради при РНК Криму “Крымское хозяйство”; Кримський економічний бюлетень та ін.

З неопублікованих джерел автором були опрацьовані і проаналізовані документи і матеріали тридцяти семи фондів Державного архіву Автономної Республіки Крим та Севастопольського міського архіву. В залежності від походження ці джерела можна поділити на кілька підгруп: 1) документи і матеріали вищих органів влади СРСР і РРФСР; 2) документи і матеріали Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів Кримської АРСР: стенограми і постанови Всекримських з’їздів рад, сесій і засідань Президії КримЦВК, протоколи засідань Раднаркому Криму; 3) документи і матеріали Наркоматів землеробства, робітничо-селянської інспекції та фінансів Кримської АРСР; 4) документи і матеріали районних виконавчих комітетів рад та районних земельних відділів; 5) документи і матеріали сільських рад Криму; 6) документи і матеріали громадських і політичних організацій (Кримського обласного комітету ВКП(б), Кримського товариства переселенців і розселенців); 7) документи і матеріали земельних громад Криму: протоколи земельних сходів і засідань земельних рад, приговори, подвірні списки, акти ревізій, орендні договори, заявки на придбання тракторів, насіння та ін.

За видовою належністю джерела з історії земельних громад поділяються на актові, справочинні, статистичні та наративні.

Серед актових джерел, використаних у процесі написання роботи, можна виділити: 1) законодавчі акти (постанови вищих та місцевих органів влади, укази, положення, інструкції); 2) звітні матеріали Кримського уряду, Наркомзему, місцевих органів влади та земельних органів; 3) циркуляри владних структур усіх рівнів. Більша частина актових джерел першої підгрупи опублікована, документи ж двох інших підгруп переважно зберігаються в архівних фондах.

Справочинні документи представлені стенограмами з’їздів рад, партійних з’їздів та конференцій, протоколами сесій та засідань Президії Кримського ЦВК, Раднаркому Криму, Наркомзему, райвиконкомів, бюро Кримського ОК ВКП(б); інформаційними довідками та звітами, доповідними записками, листуванням між державними, народногосподарськими та партійними установами; документами діловодства самих земельних громад (протоколи земельних сходів та засідань земельних рад, акти ревізій, листування тощо).

Серед справочинних документів слід виділити матеріали обстеження земельних громад Криму, яке проводилося Наркоматом землеробства Кримської АРСР у листопаді 1926 року. В ході його проведення земельні органи дослідили специфіку соціальних та національних відносин на селі, роль земельних громад у процесах землеустрою, їх повсякденну діяльність, доходи тощо.

Велике значення для відтворення життя земельних громад мають також статистичні матеріали. Вони надають інформацію щодо чисельності земельних громад, соціальних верств та національної структури селянства, розповсюдження відносин оренди та найму робочої сили. На жаль, дуже бідною є статистика щодо фінансів земельних громад, бо в Криму протягом 1920-х років такого дослідження не проводилося.

Наративні джерела представлені матеріалами преси – нарисами, критичними нотатками, авторськими статтями, дописами сількорів з місць. На жаль, кримська періодика 1920-х років збереглася далеко не в повному обсязі і містить небагато цінної інформації про діяльність земельних громад на півострові. Найбільше таких матеріалів було виявлено в центральному партійно-радянському виданні Кримської АРСР – газеті “Красный Крым”.

Таким чином, джерельна база дослідження відзначається різноманітністю та малою вивченістю опрацьованих документів та матеріалів, переважну більшість яких складають неопубліковані архівні джерела.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали діалектичні принципи пізнання – історизму, об’єктивності та науковості. Принцип історизму полягає у всебічній оцінці подій та фактів з урахуванням специфіки розвитку аграрних відносин у 20-ті роки, еволюції політики уряду щодо селянства взагалі і земельних громад зокрема. Принцип об’єктивності означає розгляд історичного минулого таким, яким воно було в дійсності. Принцип науковості означає, що лише на основі узагальнення теоретичного та фактичного матеріалу автор робить висновки за результатами дослідження.

Реалізацію вказаних принципів було здійснено паралельно із застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів пізнання історичної дійсності. Серед загальних теоретичних методів наукового пізнання слід відзначити індукцію, дедукцію, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналогію тощо.

Застосування вказаних методів в історичному дослідженні дало змогу розглянути процес виникнення та діяльність земельних громад Криму в динаміці. За допомогою логічного аналізу визначаються особливості функціонування земельних громад Криму, специфіка їх діяльності, соціальної структури.

Серед використаних спеціальних методів історичного дослідження слід вказати історико-порівняльний, історико-типологічний, описовий, статистичний, проблемно-хронологічний.

Зазначені методи дозволили досягти поставлену мету і розв’язати наукові завдання.

У другому розділі – “Соціально-правовий статус земельних громад Кримської АРСР” – на основі аналізу земельного законодавства 1920-х років та інших джерел розкриваються сутність інституту земельних громад, їх права й обов’язки, соціальний та національний склад селянства, загальні умови функціонування в кримському селі.

До Жовтневої революції 1917 року більшовики підійшли без конкурентноздатної аграрної програми, а їхнє бачення подальшого розвитку земельних відносин не завжди відповідало інтересам селянських мас. Тому дуже часто більшовикам доводилося йти за подіями й узаконювати ті соціальні інститути, які на селі склалися історично. Саме таким соціальним інститутом була сільська громада або община, корені якої в українському та російському селі сягають сивої давнини.

На кінець 1926 року в Криму налічувалося 1767 земельних громад, до складу яких входило понад 91% селянського населення півострова88 Державний архів АР Крим. – Ф.Р.-663. – Оп.1. – Ср.763. – Арк. 43-44. .

З огляду на популярність громад серед селян органи влади приділяли велику увагу їх діяльності, намагаючись поставити її під свій контроль.

Офіційне закріплення та правова регламентація діяльності земельних громад в РРФСР відбулась у 1922 році. Основу правового поля функціонування громад у Криму складав Земельний кодекс РРФСР. За цим документом, земельна громада визначалася як сукупність дворів, що мали спільне користування польовими землями. Земельними громадами визнавалися також комуни, артілі, товариства із спільного обробітку землі й об’єднання окремих дворів, що виділилися з колишніх громад. Повноправними членами громади були всі особи, які досягли вісімнадцятирічного віку та входили до складу дворів, що утворювали громаду. Вищим органом управління громади вважався земельний сход, який встановлював і змінював спосіб і форми землекористування в громаді, приймав до громади нових членів, приймав рішення про проведення земельних переділів і розверстання, розпоряджався угіддями загального користування тощо. Постанови на сході приймалися простою більшістю голосів, але з питань, що стосувалися встановлення способу землекористування, була потрібна більшість двох третин голосів присутніх на зборах. Повсякденними справами земельних громад займалися уповноважені, які обиралися на сході. Якщо громада в своїх межах збігалася з територією сільської ради, обов’язки її виборних органів покладалися на сільраду.

В середині 1920-х років вносилися зміни і доповнення до Земельного кодексу РРФСР, приймалися інші акти, які певним чином лібералізували земельні відносини на селі. У липні 1925 року декретом ВЦВК і СНК РРФСР земельним громадам було дозволено здавати свої землі в оренду як окремим землекористувачам, так і їх об’єднанням. У лютому 1926 року було збільшено максимальний термін здачі земель в оренду до 12 років, а землеробські господарства одержали можливість наймати працівників на термін до 1 року для обробки не тільки власної, але й орендованої ними землі.

Однак з 1927 року ситуація починає змінюватися, оскільки ліберальна економіка не відповідала політичним інтересам керівництва партії і держави. ХV з’їзд ВКП(б), що відбувся у грудні 1927 року, оголосив партійний курс на колективізацію і прийняв постанову про необхідність підпорядкування земельних громад сільрадам. З цього часу розпочинається наступ на інститути непу, в т.ч. й на земельні громади. Політична лінія XV з’їзду була закріплена в новому земельному законі 1928 року, що прийшов на зміну Земельному кодексу 1922 року.

В дисертації на основі маловідомих статистичних матеріалів досліджено соціальний та національний склад селянства в земельних громадах Криму. Зроблено висновок про те, що збереження общинних традицій на півострові протягом 1920-х років значною мірою можна пояснити саме особливостями соціальної структури кримських земельних громад. Незважаючи на поширеність за радянських часів твердження про поширеність на півострові куркульських господарств, аналіз опрацьованих документів свідчить про інше. В середині 1920-х років навіть заможних селян в Криму було небагато, тоді як більше 55% господарств можна віднести до категорії бідних. Саме бідняцькі та середняцькі верстви селянства тяжіли до общинної форми землекористування, сподіваючись завдяки традиції періодичних рівнянь наділів поліпшити свою земельну забезпеченість. У більшості земельних громад відзначена однорідна за кількістю землі, реманенту, худоби тощо структура селянства. Найчастіше відмінності мали місце між різними земельними громадами, наприклад, німецькі були заможнішими за російських чи українських, а татарські – найбіднішими. Все це свідчить про те, що об’єктивних передумов для глибоких соціальних протиріч, а тим більше класової боротьби в земельних громадах Криму не було.

Проте політика радянської влади щодо різних верств селянства призводила до штучного розпалювання класової боротьби на селі та загострювала соціальні і національні протиріччя в кримських земельних громадах. Підтримка бідняків як соціальної групи і татар як етнічної групи, відверте цькування більш заможних селян, серед яких в Криму переважали етнічні німці, по суті породжували атмосферу національної ворожнечі, яка сформувалася в кримському селі до кінця 1920-х років. Глибокі протиріччя на ґрунті непорозуміння у питаннях земельних відносин існували між татарськими, російськими, німецькими, болгарськими, вірменськими, грецькими селянами.

Таким чином, діяльність земельних громад Криму проходила в умовах гострої боротьби між різними соціальними та національними групами селянства.

У третьому розділі – “Роль земельних громад Кримської АРСР у проведенні землевпорядних робіт та розвитку поземельних відносин на півострові” – проаналізовано повсякденну діяльність земельних громад Криму, реалізацію їх повноважень на практиці, взаємини із сільськими радами й іншими сільськими організаціями, хід та основні результати землевпорядної кампанії, що проводилася в Криму в 1920-ті роки.

Процес міжселищного землеустрою, в ході якого земельні громади мали одержати селищні відводи, у Кримській АРСР розтягнувся на 5-6 років. Внаслідок гострого дефіциту земельних ресурсів значна частина громад Південного узбережжя, Гірського та Передгірського Криму одержала відводи на 30-50% нижче норми наділення. Політика пріоритетної підтримки радгоспів, неузгодженість дій з боку Управління землеустрою та Лісового управління Наркомату землеробства Криму призводили до того, що навіть ті земельні громади, які могли бути наділені за повною нормою, не одержували потрібної кількості землі. Що стосується процесу внутріселищного землеустрою, він розпочався лише в середині 1920-х років, а до багатьох громад черга землевпоряджуватися взагалі дійшла після 1928 року, коли урядова земельна політика вже змінилася. Невирішеність земельного питання вносила елементи дестабілізації в соціальні відносини всередині общини. Часті переділи земель за новими нормами наділення, самочинні захвати ділянок призводили до того, що частина селян взагалі опинялася майже без наділу. Нестабільність у земельних відносинах виявлялася на користь заможніших селян, які часто чинили опір проведенню землевпорядних робіт, побоюючись, що процес внутріселищного землеустрою зменшить їхні наділи. Переселенська політика, яка здійснювалася в Криму з метою поліпшення землезабезпеченості селянства, внаслідок власної неорганізованості до позитивних наслідків не привела. Незважаючи на намагання влади створювати на базі переселенських земельних громад колективні господарства, їхня організація відбувалася дуже повільно, тоді як традиційний общинний спосіб землекористування впроваджувалися у 96% випадків.

В цілому в процесах землеустрою земельні громади Кримської АРСР відіграли ключову роль, оскільки саме вони наділяли селян землею і стежили за її ефективним використанням. Це була одна з головних функцій общини, виконання якої збереглося ще з давніх часів. Про спадкоємність земельних громад Криму 1920-х років щодо дореволюційних сільських громад свідчать і інші факти, наприклад поширеність інституту кругової поруки, регулювання не тільки поземельних відносин, але і більшості актуальних питань селянського життя від утримання шкіл до забезпечення громадського порядку. Як і раніше, протягом 1920-х років община намагалася зберігати свою замкнутість, консерватизм, заперечувала класові протиріччя і класову боротьбу; в багатьох громадах мало місце підпорядкування молодших членів старшим. У той же час земельна громада відзначалася своєю демократичністю, її члени мали рівні права, в роботі земельних сходів могли брати участь усі селяни незалежно від їх соціального стану та політичних уподобань.

Аналіз численних архівних документів дозволяє зробити висновок про те, що саме земельні громади виконували функції повсякденного управління селянським життям, тоді як сільради, комітети взаємодопомоги, групи бідноти популярністю та авторитетом на селі не користувалися. Так само як і колгоспи, ці інституції створювалися не за ініціативою “знизу”, а нав’язувалися “згори”, селяни добре розуміли їхню штучність на тлі традиційного общинного стилю життя, тому переважно не підтримували їх діяльність. Взагалі община в Криму зберегла досить сильні позиції: протягом 1920-х років понад 75% земельних громад степового Криму обрали общинний спосіб землекористування99 Державний архів АР Крим.– Ф.1. – Оп.1. – Спр.611. – Арк.266..

Проте тривале існування одноосібного селянського господарства суперечило аграрній політиці радянської влади, тому наприкінці 1920-х років було оголошено курс на суцільну колективізацію. В Криму колективізація фактично розпочалася на початку 1929 року практичним втіленням положень так званої земельної реформи. Основними механізмами втягування земельних громад до колгоспів стали примусова контрактація, створення виробничих товариств, формування місцевих селянських страхових насіннєвих фондів, скликання виробничих нарад при сільських радах, організація колгоспів-гігантів, що поглинали десятки населених пунктів тощо. Колективізація в Криму здійснювалася насильницькими методами, а земельні громади до останнього намагалися чинити опір руйнуванню традиційного ладу життя. В березні-квітні 1930 року почалися масові виходи з колгоспів, відсоток колективізації протягом року зменшився майже вдвічі, але повернення колишніх колгоспників до земельних громад не вберегло цей селянський інститут від ліквідації. 30 липня 1930 року ВЦВК та РНК РРФСР прийняли постанову, за якою земельні громади припиняли існування і передавали свої функції сільським радам. Але земельні громади були настільки популярним та зрозумілим для селян інститутом самоврядування, що процес їх ліквідації в Кримській АРСР розтягнувся майже до середини 1931 року.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Політика партійних і радянських органів влади, що проводилася стосовно земельних громад протягом 1920-х років, була вкрай суперечливою. З одного боку, більшовики намагалися використовувати общинний дух селянства з метою колективізації сільського господарства. З іншого боку – класовий підхід, з позицій якого здійснювалися всі заходи радянської влади на селі, руйнував общину і вносив елементи дестабілізації в соціальні відносини між різними групами селянства. Тому земельні громади не тільки не стали “стовповою дорогою колективізації”, як стверджувалося в радянській історіографії, але були по суті єдиною масовою організацією селянства, що чинила опір соціалістичним перетворенням на селі.

Земельні громади Криму були популярним у селянському середовищі інститутом самоврядування. Їхня діяльність охоплювала вирішення більшості актуальних питань селянського життя і спиралася на вікові общинні традиції. Нав’язування ідеологічних функцій органам самоврядування не призводило до очікуваних результатів, тому сільради, комітети селянської взаємодопомоги, групи бідноти тощо не користувалися підтримкою з боку мас, їхнє створення переважно нав’язувалося “згори”.

У порівнянні з земельними громадами інших регіонів України та Росії земельні громади Кримської АРСР мали деякі специфічні особливості. Їх діяльність здійснювалася в умовах нерозв’язаності земельного питання, частих переділів землі за новими нормами наділення, слабкого поширення інституту оренди землі. У Криму основним типом земельних громад були громади з общинним способом землекористування. Гостро складалися відносини між різними національними групами селянства, насамперед, між татарами, росіянами, греками, німцями, вірменами. У Криму в порівнянні з іншими регіонами держави раніше почалися процеси масової колективізації, в ході якої земельні громади були ліквідовані. В той же час процес ліквідації земельних громад на півострові здійснювався досить довго – майже до середини 1931 року.

Земельні громади відіграли позитивну роль у роки непу як інститути самоорганізації і кооперації селянства. Їхній досвід може бути використаний і сьогодні, однак відродження земельних громад на нинішньому етапі розвитку українського села в умовах законодавчого закріплення приватної власності на землю недоцільно. Більш перспективним видається вдосконалення наявних законів про місцеве самоврядування і практики їх застосування із врахуванням сформованого в 1920-ті роки позитивного досвіду регулювання поземельних відносин, розвитку самоврядування на селі, взаємин держави і селянських об’єднань.

Те, що земельні громади змогли настільки яскраво проявити себе у важкі 1920-ті роки, було невипадковим. Україна має глибокі традиції селянського самоврядування, які в роки непу ще не були втрачені. Пізніше, в умовах багаторічного панування тоталітарної системи, ці традиції виявилися багато в чому вихолощеними і незаслужено забутими. Переважна більшість населення сучасної України виросла і сформувалася в умовах цієї системи, не маючи і не знаючи досвіду самостійного господарювання на землі. Політика диктату в сполученні з патерналізмом, що здійснювалася в радянському селі протягом десятиліть, сковувала всіляку ініціативу, формувала утриманські настрої і безгосподарність.

Тому відродження історичного досвіду епохи непу полягає насамперед у зміні соціальної психології вітчизняного селянства, формуванні почуття хазяїна, відповідальності і заповзятливості. Досвід земельних громад 1920-х років показує, що більшість актуальних питань життя села може вирішуватися не на рівні держави, а самим громадянським суспільством. І сьогодні ініціатива самоврядування повинна виходити від самих селян. Селянству в сучасних аграрних відносинах варто виступити не розрізненою масою, а єдиною громадою, що почуває себе хазяїном рідної землі. Інакше аграрні реформи, що проводяться в Україні, зазнають невдачі.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у таких публікаціях автора:

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Бойко В.В. Земельные общества России 20-х годов ХХ века как разновидность сельской общины // Культура народов Причерноморья. – Февраль 2001. – №17. – С. 110-116.

2. Бойко В.В. Земельные общества Крымской АССР 20-х годов ХХ века как органы крестьянского самоуправления // Культура народов Причерноморья. – Август 2001. – №22. – С. 79-84.

3. Бойко В.В. Земельные общества и землеустроительный процесс в Крыму в 20-е годы ХХ века // Культура народов Причерноморья. - Октябрь 2001. – №24. – С. 74-79.

4. Бойко В.В. К вопросу о социальной стратификации крымской доколхозной деревни // Культура народов Причерноморья. – Апрель 2002. – №30. – С. 158-164.

5. Дементьев Н.Е., Бойко В.В. О формах и нормах крестьянского землепользования в Крыму на протяжении 20-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья. – Июнь 2001. – №20. – С. 72-75.

Особистий внесок: Автором сформульовано ті положення статті, що стосуються діяльності земельних громад на півострові протягом 1920-х років.

Матеріали наукових конференцій:

6. Бойко В.В. Национальные отношения в земельных обществах Крымской АССР в 20-е годы ХХ века // Материалы межвузовской научно-практической конференции профессорско-преподавательского и студенческого состава “Крым: Развитие физической культуры, спорта, туризма, гостиничного и курортного бизнеса”. – Симферополь, 2003. – С. 91-93.

Бойко В.В. Земельні громади Кримської АРСР (1922-1930 рр.). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2003.

В дисертації досліджується діяльність земельних громад Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки протягом 1920-х років. Розглядається ступінь вивчення і висвітлення даної проблеми в історичній літературі, характеризується джерельна база дослідження. Аналізується правове поле діяльності земельних громад Криму, реалізація їх повноважень на практиці, соціальна і національна структура селянства, роль громад в землевпорядних процесах і соціально-економічних відносинах періоду нової економічної політики. В дисертації визначена специфіка земельних громад Криму, яка полягала в їх низькій землезабезпеченості, слабкому розвитку відносин оренди, строкатому національному складі і напруженості у відносинах між різними національними групами селянства, переважному поширенню общинного землекористування.

Ключові слова: аграрна історія, селянство, Кримська АРСР, земельна громада, земельні відносини, община.

Boyko V.V. Land Associations of the Crimean ASSR (1922-1930). – Manuscript.

Thesis on obtaining the degree of Candidate of Sciences (History), spesiality 07.00.01 – History of Ukraine. – Zaporizhzhya State University, Zaporizhzhya, 2003.

The thesis presents the analysis of the Crimean Autonomous Soviet Socialist Republic land associations’ activities during 20-ths of the XX-th century. The level of studying and elucidation of this problem in historic literature is examined; the sources of research work are characterized. In the thesis there is given analysis of legal field of activities of the Crimean land associations, implementation of their authorities in practice, social and national structure of peasantry, the role of societies in the land-forming processes and social economic relations at the period of the new economic policy. In the thesis the specific of the Crimean land associations is defined, which consists of low land provision, poor development of lease relations, diverse national composition, tension in interrelations among different national groups of peasantry, preferential spreading of community land usage.

Key-words: agrarian history, peasantry, the Crimean ASSR, land associations, land relations, community.

Бойко В.В. Земельные общества Крымской АССР (1922-1930 гг.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Запорожский государственный университет, Запорожье, 2003.

В диссертации исследуется деятельность земельных обществ Крымской Автономной Советской Социалистической Республики на протяжении 1920-х годов. Рассматривается степень изученности и освещенности данной проблемы в исторической литературе, характеризуется источниковая база исследования. Анализируется правовое поле деятельности земельных обществ Крыма, реализация их полномочий на практике, социальная и национальная структура крестьянства, роль обществ в землеустроительных процессах и социально-экономических отношениях периода новой экономической политики.

Для изучения темы привлечены в основном не публиковавшиеся ранее документы и материалы: протоколы заседаний ЦИК и СНК Крымской АССР, бюро Крымского ОК ВКП(б), итоги обследований крымской деревни, проводившихся в 1920-е годы, сводки и донесения уполномоченных по проведению коллективизации, приговоры земельных сходов.

В диссертации показано, что политика властных структур, проводившаяся по отношению к земельным обществам на