Національна академія наук України

Інститут соціології

Бурега Валерій Васильович

УДК 316.334.321

СОЦІАЛЬНО-АДЕКВАТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ:

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МОДЕЛІ

22.00.01 – теорія та історія соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькій державній академії управління, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант доктор соціологічних наук, доцент
Донченко Олена Андріївна
Інститут соціальної і політичної психології
АПН України, завідувач лабораторії мас і
організацій

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Саєнко Юрій Іванович,Інститут соціології НАН України,завідувач відділу соціальної експертизи

доктор соціологічних наук, доцент

Судаков Володимир Іванович,

Міжрегіональна Академія управління

персоналом, завідувач кафедри соціології

доктор соціологічних наук, професор

Сурмін Юрій Петрович,

Українська Академія державного управління

при Президентові України, заступник директора

- начальник центру соціологічних досліджень та

моніторингу Інституту проблем державного

управління та місцевого самоврядування

Провідна установа Харківський національний університет імені
В.Н. Каразіна, кафедра прикладної соціології.

Захист відбудеться "06" червня 2003 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ.

Автореферат розіслано "24" квітня 2003 року.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства визначається як один з найскладніших. Зміни, які відбуваються в державі, накладаються на системну кризу, що посилює нестабільність суспільного розвитку, викликає дисфункції в структурах управління суспільством, в політиці, економіці та культурі. Серед чинників кризи в сучасному українському суспільстві – недосконалість теорії і практики вітчизняного менеджменту. Саме управлінська криза гальмує прогресивну динаміку, демонструє неадекватність управління вимогам часу, а також характерним особливостям українського суспільства.

Одним з інтегральних показників, який зумовлює оцінку ефективності соціального управління є адекватність управлінських дій як на макро-, так і на мікрорівнях, що забезпечує цю динаміку. Нині стає очевидною невідповідність багатьох парадигм управління, що застосовуються, умовам перехідного періоду розвитку українського суспільства і тим соціальним цілям, що виголошуються. Саме тому особливо гостро постає проблема формування менеджменту, який був би адекватним сучасним світовим досягненням науки і практики управління, новим політичним орієнтирам, характеристикам соціально орієнтованої ринкової економіки і резонував би із системними властивостями українського соціуму. Дослідження даної проблеми є актуальним як в теоретичному, так і практичному аспектах.

Менеджмент як наука і практика управління розглядався в роботах О.Амбарцумова, І.Архангельского, А.Ансоффа, А.Анчишкіна, Ю.Васильєва, Х.Вольфанга, Д.Гвішіані, Д.Діксона, П.Друкера, В.Кабакова, М.Мескона, В.Мещерякова, Г.Попова, А.Файоля та інших дослідників. Загальнотеоретичним аспектам досліджуваної проблеми присвячені праці М.Вебера, Д.Кліланда, У.Кінга, Ч.Мілса, К.Манхейма, М.Роберта, К.Янга та інших. У роботах Г.Абрамової, В.Ворони, Е.Гансової, В.Голікова, Д.Даниленка, Ю.Красовського, В.Леги, В.Міщенка, Ю.Пахомова, Л.Потєхіної, М.Пласкунова, Ю.Саєнка, М.Сахарова, Б.Шаповалова та інших науковців аналізуються проблеми підвищення ефективності управління виробництвом, становлення і розвитку менеджменту, підготовки менеджерів.

Проблеми соціального управління як міждисциплінарного об’єкта, філософсько-соціологічні його аспекти, аналіз ролі та якості соціальної інформації в управлінні суспільством, соціального та індивідуального в управлінській діяльності знайшли своє відображення в дисертаційних роботах В.Абізова, М.Гараджі, П.Гоменюка, В.Дієва, М.Дмітрієвої, І.Мартинюка, О.Тимошенкової, Ф.Хеді, В.Южакова. Управлінській праці, як різновиду діяльності, присвячені дослідження Л.Бажуткіної, Г.Дмитренка, В.Жбанова, В.Пилипенка, Т.Погорєлової. Проблема управлінського відчуження та бюрократизму розглядалась в роботах А.Бузгаліна, І.Кального, А.Огурцова, А.Шахназарова, М.Чешкова, а наукові пошуки М.Іванова, С.Колупаєва, Г.Кочеткова, Ф.Котлєра, А.Кутейникова, Е.Уткіна та інших вчених проводились в галузі інноваційного менеджменту.

Різноманітні прикладні аспекти саме соціального менеджменту знайшли своє висвітлення в роботах Р.Арона, Р.Блейка, П.Блау, В.Боголєпова, М.Вудкока, В.Дункана, К.Кіллена, М.Маркова, В.Новікова, А.Ручки, Л.Сокурянської, М. Чурилова та інших дослідників. Чимало праць у сучасній науковій літературі присвячено дослідженню моральної свідомості та її ролі в економічній діяльності, проблемам формування теоретичних засад управління та підприємництва. Серед авторів цих праць – А.Алі-Заде, В.Бакіров, В.Борисенко, А.Герасимчук, Т.Герені, П.Гнатенко, В.Грачов, М.Головатий, К.Грищенко, А.Гусейнов, О.Донченко, А.Єрмоленко, О.Злобіна, А.Ігнатович А.Кривенков, В.Князєв, В.Малахов, І.Надольний, М.Пітерс, Т.Рудницька, Н.Смелзер, М.Стейнберг, В.Тихонович, Г.Щокін, О.Яновський та інші.

Важливо зазначити, що низка досліджень з проблем трансформації та ціннісно-нормативної регуляції різних аспектів життя суспільства та особистості виконана М.Бобнєвою, В.Врублевським, Є.Головахою, В.Корольком, Н.Костенко, О.Куценко, С.Макеєвим, М.Михальченком, В.Оссовським, Н.Паніною, Є.Пеньковим, І.Прибитковою, І.Поповою, Л.Сохань, Є.Суїменком, В.Танчером, Л.Хижняк, В.Хмельком, М.Шульгою, В.Ядовим та іншими науковцями.

Віддаючи належне науковій та практичній значущості праць, в яких розглядаються питання суспільної трансформації, управління та соціального менеджменту, необхідно зазначити, що у вітчизняній та зарубіжній економічній, філософській, соціологічній та соціально-психологічній літературі відсутній цілісний аналіз досліджуваної проблеми. Так, недосліджені питання визначення і застосування поняття "соціально-адекватний менеджмент", аналізу критеріїв оцінки останнього. Недостатня увага приділяється вивченню місця та ролі саме такого менеджменту в контексті суспільної трансформації, стратегій соціально-адекватного менеджменту в залежності від типів лідерства тощо. Практично не досліджувались етносоціальні аспекти управління з урахуванням культурно-інтелектуальної загально-цивілізаційної бази української держави, місце менталітету в системі цінностей соціально-адекватного менеджменту. Треба зазначити, що практично відсутні і дослідження особистісного рівня соціально-адекватного управління. Можна сказати, що нинішній етап суспільної кризи спричинюється саме невідповідністю соціальних, соціально-психологічних потреб і управлінських дій сучасним вимогам процесів демократизації, ринкових відносин, а також невідповідністю їм саморганізаційних і організаційних тенденцій.

Актуальність даної проблематики на етапі подолання цієї невідповідності, а також недостатня розробленість методологічних, теоретичних і практичних питань дослідження соціально-адекватного менеджменту в цілому, зумовили звернення автора дисертації до даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація тісно пов’язана з темами науково-дослідних робіт "Соціально-адекватний менеджмент як складова оптимізації суспільної трансформації" (реєстраційний номер 0100002767) і “Філософсько-методологічні аспекти менеджменту” (реєстраційний номер 0101U003716). У першому випадку дисертант є керівником, а у другому – виконавцем.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи є концептуалізація соціальної адекватності менеджменту на основі застосування міждисциплінарної структурно-функціональної парадигми за умов трансформації українського суспільства, а також узагальнення теоретичних і емпіричних досліджень з даної проблеми, проведених як автором, так і іншими дослідниками та дослідними колективами.

Реалізація мети дисертаційного дослідження спричинила розв’язання наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є процес соціального управління за умов трансформації сучасного українського суспільства.

Предмет дослідження – закономірності і характерні особливості становлення, функціонування та вдосконалення соціально-адекватного менеджменту за умов ринкових перетворень в українській державі.

Теоретичну і методологічну основу дисертаційної роботи становлять ідеї класиків світової філософської, соціологічної та економічної думки в галузі управління (Аристотель, Августин, Ф.Аквінський, Т.Гоббс, Г.-В.-Ф.Гегель, Дж.Локк, К.Маркс, Р.Мертон, Ш.Монтеск’є, Г.Моска, Е.Кант, В.Парето, Платон, К.Поппер, Б.Рассел, П.Сорокін, Г.Спенсер, О.Тоффлер), а також дослідження сучасних науковців, в яких висвітлюються концептуальні аспекти розуміння сутності та взаємозв’язку економічної, політичної та управлінської діяльності як суспільних явищ.

Методи дослідження. Дисертант застосовує міждисциплінарну структурно-функціональну парадигму та, відповідно, методи філософського, соціологічного, соціально-психологічного та загальнонаукового пізнання: системний підхід, порівняльний аналіз, моделювання тощо, які в синтезі допомагають розкрити генезу, основи і принципи формування концептуальної моделі соціально-адекватного менеджменту.

Емпіричну базу дисертаційної роботи становлять результати комплексної науково-дослідної роботи "Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту", що виконувалася кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Донецької державної академії управління за безпосередньою участю автора. Нарешті, в орбіту авторського аналізу були залучені дані соціологічного моніторингу, що проводився Інститутом соціології НАН України впродовж 1994-2002 років.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній соціологічній науці здійснено концептуалізацію соціально-адекватного менеджменту, що створює теоретичне підґрунтя для вирішення багатьох практичних проблем у сфері управління.

У рамках розробленої концепції одержані такі нові результати:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Практична значущість одержаних результатів. Концептуалізована в дисертації модель соціально-адекватного менеджменту може бути використана для подальшого розвитку теорії і практики управління українським суспільством на макро, мікро і особистісному рівнях. Напрацьовані загальнотеоретичні поняття дозволять привести до одного знаменника результати окремих досліджень з проблематики соціального менеджменту. Результати даної праці також можуть стати основою для здійснення подальших досліджень проблем соціально-адекватного менеджменту за умов становлення і розвитку в Україні соціально орієнтованого ринкового господарства. Розроблені в дисертації методологічні та методичні основи професіографічного аналізу управлінської діяльності служать підвищенню ефективності професійної підготовки вітчизняних менеджерів.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані (і використовуються автором) при розробці нормативних та спеціальних курсів з теоретичної та економічної соціології, етносоціології, соціології управління, соціальної психології, психології менеджменту.

Апробація результатів. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на наступних конференціях: Міжнародна наукова конференція "Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту" (Донецьк, 1997), Міжнародна наукова конференція "Концептуальні проблеми модернізації вищої освіти" (Донецьк, 1998), Міжнародна наукова конференція "Влада і культура" (Запоріжжя, 1999), II Міжнародна науково-практична конференція “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2000), Міжнародна науково-практична конференція “Сучасна соціологічна думка та соціологічна освіта” Харківські соціологічні читання-2000 (Харків, 2000), Міжнародна науково-практична конференція “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001), II Всеукраїнська соціологічна конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства” (Київ, 2002), II Міжнародна наукова конференція “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (Донецьк, 2002), VIII Міжнародна наукова конференція “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2002).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 381 с. Список джерел (295 найменувань), 11 таблиць, 2 рисунки займають 39 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься виклад актуальності теми дисертаційної роботи, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та основні завдання дослідження, його об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, апробація результатів дисертаційного дослідження, публікації та особистий внесок здобувача.

У першому розділі "Соціально-адекватний менеджмент: теоретико-методологічні засади соціологічної концептуалізації" здійснюється аналіз основних понять, необхідних для вивчення феномена соціально-адекватного менеджменту, наводиться загальна характеристика ключових аспектів у контексті теми дисертаційного дослідження. Проблема оцінки якісних сторін процесу управління суспільством, державою, окремою організацією була об’єктом уваги багатьох мислителів минулого. Спроби розгляду й оцінки ступеня відповідності системи управління суспільному й економічному життю існували вже з того часу, коли соціальні відносини отримали достатнє оформлення, тобто з моменту зародження державності. Проблема соціальної адекватності управління має коріння, що сягають у глибину тисячоліть.

Свого часу Конфуцій стверджував, що вищим принципом управління є гуманність. Він рекомендує застосовувати метод "виправлення імен", який дозволяє використовувати ролі у відповідності до їх "імен", тобто адекватно їх істинній природі. Але ця доктрина може ефективно застосовуватись лише в державах, які відчувають дефіцит в адекватних управлінських впливах з боку керівництва. Адекватність виступає природною умовою ефективності управління в соціумі. Ефективність як результативність в управлінні державою стала об’єктом уваги іншого китайського мислителя Хань Фей-цзи, за переконанням якого, складовими ефективного управління державою є закон, влада і політичне мистецтво.

Ця ж проблема розглядалась Платоном і Сократом, коли мова йшла про гуманістичне, соціально-етичне управління.

Герберт Спенсер, розглядаючи людське суспільство, вказував на необхідність для його функціонування регулятивної системи. Як умова якісного виконання регулятивних функцій ним відзначалась відмінність рівнів управління та їх переплетіння, коли в реальному житті зустрічаються "гібридні" способи організації суспільного життя, притаманні "перехідним" суспільствам.

Гаетано Моска вважав, що управління суспільством здійснюється на

різних рівнях, а його юридична і моральна база відповідає дійсній потребі людини, пов’язаної з її соціальною природою.

Питанням про легітимність порядку, що розумівся як реалізація типу

панування в суспільстві, переймався Макс Вебер. На його думку, як мотив соціальної дії, так і сама дія не можуть повною мірою і точно відповідати ідеально-типовим конструкціям. Тому типи панування і засоби його забезпечення за рахунок цілеспрямованої діяльності штабу управління не існують у "чистому" вигляді, а несуть риси інших типів. Це є передумовою для того, щоб конкретний тип панування і відповідний йому механізм соціального управління мав характеристику адекватності конкретним історичним умовам, цілям суспільного розвитку.

Якщо поглянути на проблеми, що постають перед українським соціумом, з позицій соціальної адекватності чинної системи управління, то очевидним є зіткнення основ, на яких він будується. Мова йде про рівень суспільного розвитку, котрому відповідає пануюча управлінська парадигма. Але завжди мірилом останньої буде її здатність до розвитку з урахуванням перспективи. Для досягнення адекватності управлінських впливів як інтегральної характеристики соціального менеджменту також є необхідним баланс інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень.

Якісний аспект менеджменту, насамперед обумовлений роллю, яка відводиться людині одночасно як суб’єкту і об’єкту управлінського процесу. Кінець кінцем всі проблеми соціального управління інспіровані розумінням ролі людини як пасивної в суспільному плані істоти. Відводячи людині пасивну роль "гвинтика", управління суспільством впадає в кризу, продукуючи саме соціальну неадекватність управлінських впливів.

Адекватність виступає як характеристика відповідності певної моделі менеджменту провідній меті розвитку системи, якою управляють. Це проявлялось на всіх етапах розвитку теорії й практики менеджменту. Адекватність, як іманентна якість процесу управління забезпечує домірність характеристик управлінської системи стану суспільства, рівню і тенденціям його розвитку. Соціальна адекватність певною мірою притаманна кожній з відомих управлінських парадигм. Тому вона може розглядатися не тільки як окрема управлінська модель, а як концептуальна схема релевантності, що забезпечує таке розуміння сутності й змісту практикованого менеджменту, яке адекватне запитам суспільства.

Разом із тим, багатьма вітчизняними дослідниками не визнається застосування термінів “управління” і “менеджмент” як синонімів. Основою для таких заперечень виступає розбіжність цих понять за змістом. Але, як показало наше дослідження, при дійсній наявності розходжень між поняттями “управління” і “менеджмент” істотними вони стають тільки при теоретичному аналізі. У практиці сучасного соціального управління таке розходження сприймається як несуттєве, що дозволяє використовувати ці терміни в одному значеннєвому ряді. Як базове поняття “діяльність” забезпечує для цього змістовну основу. Визначальним компонентом людської діяльності виступає праця. У ряді основних функцій праці знаходяться: ідеально-модельна, робоча, рухова, передатна, контрольно-управлінська та організаційна. Управлінська праця – один із видів розумової праці, що і визначає її специфіку.

Водночас слід підкреслити, що розуміння, у широкому змісті, управління як узагальнення і відображення сутності процесів упорядкування й регулювання в складних системах природи й суспільства передбачає розгляд сутності процесів управління в окремих системах і підсистемах у таких поняттях: “соціальне управління”, “державне управління”, “економічне управління” та ін.

“Менеджмент” як різновид управлінської праці є поняттям більш вузьким у порівнянні з “управлінням”, особливо в його технологічному аспекті, пов'язаному з управлінням машинами, різними пристроями і т. ін.

У сучасних умовах “менеджмент” розглядається як особливий жанр і сфера “управління” орієнтована, насамперед, на інноваційну діяльність, пов'язану із удосконаленням управлінської системи, підвищенням її ефективності. Саме це дозволяє у контексті даної роботи використання їх як синонімів.

Менеджмент як форму управління людськими ресурсами визначають як процес планування, мотивації та контролю, необхідний для формулювання й досягнення цілей організації. На сьогодні в класичному менеджменті відомі чотири основні підходи, котрі є суттєвим внеском в розвиток теорії і практики управління: 1) виділення різних шкіл у практиці управління;
2) процесний, що розглядає управління як безперервну ланку взаємопов’язаних управлінських функцій; 3) системний, при якому керівники розглядають організацію як сукупність взаємопов’язаних елементів, таких, як: люди, структура, завдання і технології, зорієнтовані на досягнення різних цілей за умов зовнішнього середовища, що змінюється; 4) ситуативний, який концентрується на виборі методу управління та є, в даній ситуації, найбільш ефективним.

Визначаючи менеджмент як процес досягнення поставлених цілей з використанням людської праці, в нього включають такі складові, як: організація, керівництво, мистецтво спілкування з людьми, здатність ставити цілі і знаходити засоби для їх досягнення. Менеджмент на будь-якому його рівні вирішує, в кінцевому рахунку, завдання забезпечення ефективності діяльності як окремого працівника, так і конкретної організації та суспільства загалом. Що стосується сучасних умов соціального життя в Україні, то найважливішою причиною існуючих проблем є управлінська криза, яка проявляється у невмінні спланувати й організувати роботу громадян. Практично всі її аспекти пов’язані з неадекватністю чинної управлінської системи. Поряд із багатьма причинами, що призвели до такого стану, слід назвати недосконалість соціального управління, яка виявляється, на нашу думку, як соціальна неадекватність управлінських впливів на людину. При цьому використовується широкий зміст поняття “соціальне”, коли воно тотожне поняттю “суспільне”. У такому випадку предмет соціального менеджменту – управління соціальними системами. Таке його розуміння є цілком виправданим, якщо визнати, що для соціального менеджменту важлива поведінка людини, яка є об'єктом соціальних відносин, тобто дій із боку суспільства та його інститутів.

Соціальну систему слід розглядати як історично сформований і зумовлений характер взаємодії людей і соціального середовища. Її складовими елементами, які з позицій системного підходу треба розглядати як підсистеми, є нація, народність, соціальна група, організація, колектив, окрема особистість.

Виступаючи неодмінною умовою адекватності соціальної поведінки людей, організація, у свою чергу, зумовлює адекватність управління їх діяльністю. Індикатором адекватності виступають прийняті в організації правила, процедури і т.д. Адекватність управлінських впливів на рівні організації стає критерієм її функціональності. У такому випадку функціонування організації як системи, або частини більш великої системної організації адекватне її корінним цілям на основі обґрунтованого, відповідного й доцільного менеджменту.

Перед сучасним українським суспільством постає складне завдання - пошук нових важелів управління країною на основі демократії, незалежності і свободи. Колишній адміністративно-управлінський гібрид вступає у суперечність із завданнями демократизації суспільного життя, становленням ринкових відносин. Продовження трансформаційних процесів у нашому суспільстві свідчать про те, що жодна зі застосованих управлінських парадигм не принесла бажаних результатів.

Аналіз феномена соціально-адекватного менеджменту набуває продуктивності за умов визначення методологічних позицій дослідника. Визнано, що прагнення до повноти дослідження вимагає використовувати соціально-економічний підхід. Тоді соціально-адекватний менеджмент слід визначити як певну міру відповідності економічних ресурсів, що контролюються менеджером, можливостям вирішення соціальних завдань та проблем конкретного соціуму.

Його доповнює, та, у межах міждисциплінарної структурно-функціональної парадигми, стає основним у контексті даної дисертації соціально-психологічний підхід, що розуміється як діяльнісний (акціоністський).

З цих позицій соціально-адекватний менеджмент визначається як сутнісна характеристика високоефективної моделі управління, яка:

- орієнтована у майбутнє,

- повністю адаптована до функціонування у конкретній соціальній системі з максимальним використанням її соціально-економічного і психокультурного потенціалів,

- спрямовує управлінські впливи в площину самоорганізаційних процесів,

- резонує на всіх рівнях управління найважливішим ментальним характеристикам соціуму та його регіональним складовим,

- виступає інструментом узгодження управлінських зусиль за рівнями та уточнення їх спектра, обумовленого системною природою управління .

Виходячи із системних уявлень про менеджмент, доцільно розглядати його як рівневе утворення. Тоді зміст соціально-адекватного менеджменту реалізується на особистісному, мікро- та макросоціальному рівнях соціального управління.

Соціальна адекватність менеджменту на особистісному рівні забезпечується такими професійно важливими якостями, які дозволяють керівнику реалізувати свій індивідуальний управлінський потенціал, виходячи з його уявлень про соціальну адекватність. Мікрорівневий підхід до соціально-адекватного менеджменту є спробою зняти суперечності між новими засобами господарювання і старими організаційними формами. Він забезпечує конкурентноздатність організації, повну реалізацію потенціалу працівників, захист їх соціальних прав. Макрорівень в соціально-адекватному менеджменті – це управління суспільством, різними сферами його життєдіяльності. Його зміст на даному рівні зумовлений постановкою цілей, досягнення яких забезпечує захист інтересів суспільства, його розвитку, реалізацію його найважливіших потреб.

Соціально – адекватний менеджмент, як різновид управління, тією чи іншою мірою, властивий усім стадіям економічного росту (до індустріальній, індустріальній, науково – технічній). Він еволюціонує від ремісничого виду управління, відповідно переходячи у технократичний, інноваційний та соціально – адекватний. Повною мірою він притаманний саме гуманітарній стадії, а на попередніх проходить своєрідні періоди дозрівання.

Ефективність менеджменту вимірюється за допомогою такого показника як досконалість управління, що визначається як зіставлення результатів управлінської діяльності і ресурсів, витрачених на їх досягнення. Економічний сенс ефективності (за М. Тулєнковим) полягає в співвідношенні отриманого прибутку і витрат на управління. Але такий підхід не завжди може бути визнаний виправданим. По-перше, управління не завжди вимірюється лише прибутком. По-друге, останній виступає як опосередкований результат, що затемнює загальну картину управління. По-третє, результат управлінської діяльності має, окрім економічного, соціальний, політичний і соціально-психологічний аспекти. Нарешті, витрати на управління не завжди можна точно визначити. Тому на практиці ефективність управління частіше визначається зіставленням таких показників як: продуктивність праці, ступінь досягнення поставленої мети, керованість, ритмічність праці, ступінь організаційної структури тощо.

Основними принципами соціально-адекватного менеджменту в межах соціально-психологічного підходу є наступні:

1. Принцип футуристичності. Він враховує, що середовище, у якому реалізується менеджмент, змінюється й буде змінюватися. Це довгострокова орієнтація на перспективу, при якій очікуються якісь нові події, до них готуються, а не тільки реагують на них після того, як вони відбулися. Такий підхід зобов'язує менеджера будь-якого рівня порушувати питання про те, яке місце його організація повинна посідати після цих подій, що для цього необхідне, як розробити стратегію і визначити засоби для досягнення поставленої мети.

2. Принцип урахування зовнішніх впливів на зміст менеджменту. Виходячи з системних уявлень про управління, необхідно враховувати факт існування інших систем у зовнішньому середовищі. Слід брати до уваги відразу декілька параметрів зовнішнього оточення. До таких відносять політико-економічний, технологічний, соціальний, національний, етнічний, релігійний та інші. Соціально-адекватне мислення перших осіб управлінської системи повинне охоплювати параметри впливів комплексно та передбачати, що кожний із них може заважати або сприяти організації у досягненні її цілей. Політичний чинник буде визначати загальні напрямки стратегії, економічний – встановлювати рівень ресурсів організації, а соціальний – обумовлювати, які суспільні групи виграють у результаті діяльності організації.

3. Принцип оперативності управління, за яким соціально-адекватний менеджмент за своєю сутністю зосереджений на вчасному забезпеченні тісного зв'язку між середовищем і організацією, прагне передбачити необхідне для ефективного, соці-ально виправданого існування останньої. В умовах стрімких політичних, економічних і соціальних змін стратегія організації може швидко застаріти, а її ресурси виснажитися. Тому сутністю даного принципу має стати визнання того, що для забезпечення відповідності до змін навколишнього середовища організації необхідно щоразу наново оцінювати свої цілі, переглядати стратегію, модифікувати елементи організації. Соціально-адекватний менеджмент можна розглядати і як стиль мислення стосовно здійснення змін в стратегії і тактиці діяльності організацій.

4. Принцип процесуальності. Соціально-адекватний менеджмент має свій процесуальний бік, а тому певну протяжність у часі займає своїми атрибутами певну частину управлінського простору. Тому методологія адекватності соціальним змінам передбачає функціонування механізмів моніторингу, систематичного відстеження їх динаміки, аналізу, перегляду і поточного коригування. Разом з тим, досягнення соціальної адекватності не може бути короткочасною кампанією.

Другий розділ "Соціально-адекватний менеджмент у контексті трансформації українського суспільства" присвячено розгляду специфіки трансформаційних процесів в українському суспільстві, аналізу соціального управління в контексті суспільної трансформації.

Трансформація як термін застосовується для означення процесу зміни формації, але не означає однозначно прогресивних змін. Для трансформаційних процесів, що відбуваються у сучасному українському суспільстві є характерним зростаюче відчуження населення від соціальних процесів. Поява на пострадянському терені української держави супроводжується тотальним руйнуванням традиційних соціально-регулятивних механізмів, що має такий загальний характер як і попередній соціальний контроль, який базувався на партійній державності. Нинішній стан українського суспільства великою мірою є аномійним.

Пояснення явища аномії зруйнуванням стійкого ролевого спектра, що зумовлює поведінку членів суспільства, є достатнім. Але суттєвою здається і точка зору Р. Мертона, який запропонував розглядати механізм порушення рівноваги між певною культурою, пануючими в суспільстві цілями та прийнятими засобами їх досягнення. як основу для виникнення аномійних реакцій. Кожна соціальна група має свої (характерні для її культури) цінності і засоби їх реалізації, разом з існуючими у конкретному суспільстві моральними нормами.

Культурні цілі й інституціалізовані норми, які створюють форми домінуючих зразків поведінки, не знаходяться між собою в постійних стосунках. Культурне акцентування певних цілей змінюється незалежно від ступеня акцентування інституціалізованих засобів. Цінність певних цілей може піддаватися іноді сильному піднесенню, що викликає порівняно мале піклування про інституціональну представленість засобів їх досягнення. Крайнім проявом такої ситуації є розповсюдження альтернативних способів поведінки.

Можна припустити, що в період трансформації посилюються відцентрові сили суспільства, падає планка культурної самосвідомості, різко знижується роль регулятивної функції культури, зменшується ступінь її інтегрованості. Це відбивається у свідомості людей, втраті ними соціального ґрунту, відчутті відчуженості від сучасності і невпевненості в майбутньому.

Порушення узгодженості соціальної взаємодії за умов кардинальної зміни принципів суспільної організації зумовлює появу низки соціальних феноменів, котрі визначають специфіку посткомуністичної трансформації українського суспільства. До таких феноменів належать: нееквівалентний соціальний обмін, зміна домінуючого типу конформної поведінки, деформація сприйняття соціального простору і часу, порушення соціальної адаптації.

Нееквівалентний соціальний обмін став можливим внаслідок змін у соціальній структурі, викликаних появою нових соціальних груп при практично повному збереженні існуючих раніше. Великою мірою трансформаційні процеси в українському суспільстві пов’язані з формуванням "середнього" класу. Але несприятлива моральна атмосфера в підприємницькому середовищі, неадекватна мотивація їх поведінки та аномійний стан суспільства гальмують створення середнього класу.

За умов трансформації людської свідомості (що залежить від рівня і напрямку розвитку низки соціально-економічних та політичних чинників) актуалізується значущість соціально-адекватної системи управління. Такий менеджмент сприяє становленню певних форм демократизації, за яких відчуження зводиться до мінімуму або, в крайньому випадку, стає політично "безпечним". Мова йде про механізми соціального управління, здатні усунути так зване системне відчуження із суспільних відносин, звести його до рівня особистої недосконалості поведінки окремих об’єктів і суб’єктів управління.

Ефективність соціального менеджменту як механізму трансформації українського суспільства залежить і від урахування, відповідно до національних можливостей, світового досвіду демократичних перетворень у розвинених "ринкових" країнах. Але для того, щоб таке запозичення було результативним, необхідна певна підготовленість менеджерів та чіткі уявлення про основні чинники соціального менеджменту: стихійний та свідомий.

Перший чинник, який пов’язують з ринком та його законами у контексті нового управлінського мислення, істотно змінюється, особливо у зв’язку з формуванням нових соціально-економічних відносин у пострадянських країнах. З "монстра", яким капіталістичний ринок уявлявся за радянських часів, він перетворюється у масовій свідомості на "розумну" організацію суспільного виробництва та споживання, що у змозі забезпечити соціальну справедливість.

У процесі визначення ступеня адекватності управління суспільством постає питання аналізу сутності й змісту управлінських впливів на засадах категорій “можливого” і “реального”. Це робить можливим пояснення багатьох проблем соціального менеджменту у форматі поняття “віртуальність” (від лат. virtualis – можливе, таке, що може проявитися у певних умовах).

Управління (менеджмент) з ознаками віртуальності не може бути віднесеним до розряду існуючого, реального, реалізованого, такого, що дає відчутні результати. Віртуальність управління – поняття, яке протилежне соціальній адекватності. Якщо під соціально-адекватним менеджментом розуміти відповідність управлінської практики провідним інтересам суспільства, тоді сучасна модель соціального управління, у значній мірі може бути визнана адекватною для віртуального соціуму.

Однією з причин сучасної соціально-економічної кризи є необґрунтоване, непослідовне проведення в життя ринкових реформ. Це стало підвалинами того, що не був реалізований позитивний потенціал розпочатої реструктуризації сфер суспільного життя. Відтворилася головна проблема системи управління радянського зразка, а саме: неспроможність поєднати соціально-економічні механізми централізованого регулювання й саморегулювання, не припускання пріоритету саморганізаційних процесів у системі керування суспільним розвитком. Саме це стало підставою віртуалізації практично усіх управлінських схем на особистісному, мікро- і макрорівнях.

Адекватність як характеристика соціального менеджменту повинна також забезпечувати його домірність основним специфічним характеристикам системи, що управляється. Причому, основними механізмами досягнення адекватності повинні бути адаптаційні процеси (пристосування систем управління до реальних умов існування). Сутність адаптивності полягає в зміні алгоритму функціонування. У залежності від ступеня значущості й складності ситуації, що виникла, алгоритм, за яким вона функціонує, не змінюється, а здійснюється пошук оптимального стану. У залежності від гостроти ситуації, у якій опиняється та чи інша система управління, обираються і засоби адаптації. Самоорганізація, самонастроювання, саморегуляція, самоврядування, самонавчання, самозбереження, самореалізація і т.ін. можуть бути визнані такими, що відповідають вимогам до засобів адаптації.

Самоорганізаційна система, якнайшвидше пристосовує свою організацію до умов, що змінилися. Проте функціонування “номенклатурно-олігархічного” апарату управління як управлінської моделі, що виникла в результаті спроби перейти до демократизації державного і громадського життя, ринкових відносин, разом із тим не відмовляючись від спадщини тоталітарного минулого у вигляді командно-адміністративної системи, викликають до життя своєрідні зони “управлінського вакууму”. Такий вакуум – результат реалізації дійсної, докорінної мети функціонування “номенклатурно-олігархічного” апарату, а саме: не реформувати суспільство, а якомога міцніше затвердитися на зайнятих позиціях, у виконуваних ролях, зберегти набуті можливості впливу на практично усі процеси соціально-економічного життя.

Управлінський простір стає вакуумом, своєрідним ринком можливостей, у якому функціонують невидимі відносини сторін, що додає організаційному контексту особливу специфічність, складність і “відсутність”. У реальних умовах суспільства на етапі транзиції вертикаль управління не така. Потрапляючи в ті частини соціально-економічної сфери, де не забезпечується соціально-адекватне управління, в зони “вакууму”, управлінські лінії перериваються, втрачаючи реальність, стають умовними, переходячи з реальних у галузь можливого. У цьому випадку ми маємо справу з ефектом віртуалізації. Тоді управлінські впливи не мають реальних властивостей. Унаслідок такого становища усім елементам системи управління, де панує “управлінський вакуум”, а вертикаль соціального менеджменту відхиляється з галузі “реального” у галузь “можливого”, залишається тільки оптимізувати “під себе” умови існування в системі або у системному середовищі. На жаль, став розповсюдженим стан справ, коли це проявляється у правовому нігілізмі, який вразив усі сфери нашого суспільства.

У повній мірі це має відношення і до нашого сьогодення. Якщо ми не хочемо впасти у “адміністративну оману”, доцільно невідкладно вжити заходи щодо забезпечення соціальної адекватності системи управління українським суспільством. Такі заходи, насамперед, призначені для того, щоб у зонах “вакууму” (якщо вони виникають) адаптивність системи управління досягалася б переважно за рахунок самоорганізаційних процесів, орієнтованих у напрямку перетворень з урахуванням провідних інтересів суспільного розвитку, з усвідомленням найвищого ступеня соціальної відповідальності. Саме це дозволить вірно спрямовувати вектор життєвої сили українського суспільства.

У третьому розділі "Організаційно-особистісна проблематика соціально-адекватного менеджменту" розглядаються питання адекватного управління соціальними організаціями, ефективності стилів управління в контексті формування соціально-адекватного менеджменту, соціальної селекції управлінців.

На початку ХХ століття менеджери великих корпорацій розвинених індустріальних країн дійшли висновку, що традиційні (бюрократичні, функціональні) організаційні структури не відповідають потребам ринку в галузі виробництва товарів і послуг. Необхідність швидкої переорієнтації на нові ринки і групи виробників покликала до життя нові структури організацій, адекватні новим потребам. Задоволення інтересів окремих споживацьких груп стало можливим при створенні організаційних структур, орієнтованих на споживача. Оскільки кожна споживацька група має свої специфічні потреби, адекватна їм структура повинна бути максимально незалежною у своїй діяльності. Одночасно у такій структурі повинні домінувати принципи індивідуального підходу до клієнтів, комерціалізація виробництва. До організаційних структур, орієнтованих на споживача, належить більшість сучасних сервісних фірм, торговельних організацій, комерційних банків, спеціалізованих видавництв, підприємств, що