Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Бродецька Юлія Юріївна

УДК 316.344.7

ФЕНОМЕН МАРГІНАЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 22.00.01 – теорія та історія соціології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат соціологічних наук,

доцент Швидка Лідія Іванівна, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри галузевої соціології | Офіційні опоненти: | доктор соціологічних наук

Макеєв Сергій Олексійович

Інститут соціології НАН України, завідувач відділу соціальних структур

кандидат філософських наук,

доцент Лантух Ала Павлівна,

Харківський державний медичний університет, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства | Провідна установа: | Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, кафедра соціології, Міністерство освіти та науки України, м. Одеса |

Захист відбудеться “11”.11.2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051. 15 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-14.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 03.10.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _________________ доц. Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна соціальна реальність України, що характеризується в категоріях перетворення, транзитивності, трансформації структурного і соціокультурного рівнів соціуму, включає в себе якісні зміни всіх елементів соціокультурного поля (у термінології П. Штомпки) - цінностей, норм, ідеалів, можливостей. Це призводить до руйнування усталених соціальних відносин, зміни у соціально-економічній сфері, появи нових технологій, статусів і соціальних ролей та пов'язаних з цим модифікацій способу життя. Посилюється необхідність формування нових практик, корінних змін у структурі ідентифікації індивідів в ряді соціальних позицій. Позбавившись звичайних ролей і функцій, втративши орієнтири особистісних біографій, соціальні суб'єкти тим самим опинилися в становищі невизначеності, перехідності, що інтерпретується в рамках соціологічної традиції категорією “маргінальність”.

У значенні „маргінального” виступає і соціальна реальність, експлікація якої поряд з конструюванням нових категорій, вимагає критичного і творчого переосмислення концепцій і понять, що складають визнані канони класичної і сучасної соціології.

До числа категорій, що вимагають переосмислення, необхідно віднести й поняття маргінальності, яке до цього часу не одержало загальноприйнятого визначення в сучасній вітчизняній соціології. У загальному розумінні (в рамках класичного канону інтерпретації) це поняття служить для характеристики відносно стійких соціальних явищ, що виникають у межах взаємодії різних культур, соціальних спільностей, структур, у результаті чого певна частина соціальних суб'єктів виявляється за їх межами. Для характеристики такого роду явищ плідно використовувати поняття маргінальності, що набуває в сучасних умовах якісно нового змісту. При цьому очевидно, що воно істотно відрізняється від традиційних інтерпретацій, що викликає необхідність більш детального розгляду й уточнення даного поняття як конструктивної основи для аналізу сучасних процесів і явищ у суспільстві, розробки адекватних методів його пізнання.

Виходячи з цього, зазначимо, що аналіз транзитивної соціальної реальності в категоріях маргінальності дозволить нам виділити нові смислові грані даного явища, визначити його роль та значення в процесах трансформації соціальної структури.

Проблемна ситуація дисертаційного дослідження визначається недостатнім концептуальним поясненням феномена маргінальності та масштабами його прояву в умовах сучасного українського суспільства.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Соціальна маргінальність дозволяє оцінити ступінь стабільності як суспільства в цілому, так і позицій окремих індивідів. З цієї причини соціологічна традиція вивчення концепції маргінальності включає цілий комплекс підходів, ідей і теоретичних напрямків, представлених у західній і вітчизняній соціологічній думці.

Узагальнюючи наявні здобутки досліджень феномена маргінальності, необхідно відзначити, що в цілому емпіричний і теоретичний досвід аналізу даного феномена включає два аспекти, що містять як описовий, так і пояснювальний потенціал.

По-перше, аналіз маргінальності як суб'єктивного явища - результата конфлікту культур і пов'язаних з ним проблем дезадаптації індивіда - учасника культурного конфлікту. Така традиція вивчення маргінальності характерна в основному для представників психономіналістичного підходу, основоположниками якого виступають американські соціологи Р. Парк і Е.Стоунквіст. Саме в даній інтерпретації в першій половині ХХ століття термін "маргінальність" був введений у соціологічний дискурс.

По-друге, розгляд маргінальності як продукта соціоструктурних протиріч. У межах даного наукового підходу, який характерний в основному для європейської соціологічної думки, термін "маргінальність" з'являється в 60 - 70-і роки ХХ століття й інтерпретується як категорія аналізу соціальної структури, як наслідок цілком об'єктивних соціально-політичних і економічних процесів. Відповідно в межах вказаного підходу акцент переноситься головним чином на аналіз об'єктивних аспектів даного феномена як атрибута реструктураційних процесів.

Теоретико-методологічний аналіз сучасного значення феномена маргінальності з урахуванням перетворень українського суспільства здійснювався на основі праць зарубіжних та вітчизняних дослідників. Аналіз окремих елементів традиційних підходів до феномена маргінальності, здійснювався на основі досліджень етнокультурних та структурних аспектів досліджуваного явища (А.Атоян, Л.Бевзенко, І.Кравченко, А.Лантух, В.Мандибурга, Н.Михальченко, І.Попова, І.Прибиткова, І.Пєтрова, М.Руткевич, Е.Стариков, Т.Тоічкина, Б.Шапталов, Н.Шульга), сучасного стану суспільств, що трансформуються (Е.Головаха, Т.Заславська, Н.Михальченко, В.Радаєв, Р.Ривкіна, А.Хлопьєв), соціальної структури (Т.Заславська, К.Маркс, Р.Мертон, С.Макєєв), соціальної дезорганізації (А.Авер'янов, Ф.Знанецький, У.Томас), процесів соціокультурного інсценування (Л.Іонін), відчуження (В.Ільїн, Ф.Енгельс, В. Лейбін, К. Маркс, Й. Мілюска, Е.Фромм), інноваційних аспектів природи індивіда (Ф. Гваттарі, Ж. Делез, М. Фуко, П. Штомпка, В. Шапінський), проблем бідності (Е. Балабанова, В. Ільїн, К. Маркс, С. Ярошенко), безробіття (О.Лісогор, С.Медведєва, І. Петрова, В. Хінрікс).

Аналіз комплексу теоретичних та емпіричних підходів до феномена соціальної маргінальності як у рамках західної, так і вітчизняної соціологічної думки дозволяє говорити про певну обмеженість у її інтерпретації. Про неї говориться переважно або як про результат структурних протиріч, або в контексті внутрішнього особистісного конфлікту індивіда, пов'язаного з втратою ідентифікацій, що супроводжується переважно негативним, деструктивним соціальним ефектом. Однак в умовах якісного перетворення суспільства, потрібне переосмислення багатьох явищ сучасності, у тому числі і маргінальності. Необхідним, у рамках цілісного підходу до досліджуваного феномена є виділення детермінант, форм, а також ролі маргінальності в контексті трансформаційних процесів сучасного українського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною держбюджетного науково-дослідного проекту: № 05-158-00 “Життєві стратегії й адаптивна поведінка студентської молоді” (№ держреєстрації 0100U005234).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в розробці концептуальних основ сучасного розуміння феномена соціальної маргінальності і детермінуючих його факторів, а також форм прояву в сучасному українському суспільстві.

Реалізація поставленої мети вимагає вирішення наступних дослідницьких задач:

- критично проаналізувати традиційні підходи до пояснення феномена маргінальності, визначити їх переваги, недоліки, евристичні можливості;

- розробити концептуальні основи сучасного розуміння феномена маргінальності шляхом аналізу змістовного наповнення досліджуваного поняття;

- розробити концептуальну (аналітичну) модель соціальної маргінальності, що базується на її співвіднесенні з соціальною структурою суспільства;

- визначити основні форми соціальної маргінальності в залежності від характеру її детермінації в соціальному просторі українського суспільства;

- типологізувати суб'єкти маргінальних явищ в аспекті “периферійність/ граничність” і виділити їх об'єктивні та суб'єктивні характеристики;

- виявити соціальні ефекти феномена маргінальності в українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є соціологічне знання про феномен маргінальності та особливості його прояву в сучасному українському суспільстві.

Предметом дослідження – евристичний потенціал концепту “маргінальність” у дослідженнях трансформації українського суспільства.

Методами дослідження є загальнонаукові методи: порівняльний аналіз (при виявленні специфічних особливостей і сутності теоретичних підходів до досліджуваного явища), критичний метод, компаративний аналіз (при виділенні основних детермінант феномена маргінальності), а також системний аналіз досліджуваного феномена в контексті сучасних трансформаційних процесів українського суспільства.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Здійснене в дисертаційній роботі дослідження феномена маргінальності спирається на базові положення концепції маргінальності в тому її варіанті, що розроблявся, головним чином, у рамках європейської (М.Вебер, К.Маркс, Б.Манчині, А.Фарж та ін.) та американської (Р.Парк, Е.Стоунквіст, Д.Головенскі, Дж.Голдторп та ін.) соціологічних традицій. Поряд з цим, теоретико-методологічну основу даної роботи складають принципи структурно-функціонального аналізу (у рамках виділення основних складових елементів і детермінант маргінальності); положення конструктивістської парадигми (зокрема, при аналізі соціокультурних аспектів феномена маргінальності); теорія соціальних змін (П. Штомпка); принципи системного аналізу. У дисертації були використані також роботи П.Бергера, Ф. Знанецького, Л. Іоніна, С. Макеєва, У.Томаса.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали офіційні статистичні матеріали, опубліковані Держкомстатом України, результати соціологічних опитувань Інституту соціології НАН України (1990-2001р.р.), оброблені методом вторинного соціологічного аналізу, а також результати соціологічного дослідження кафедр теорії та історії та галузевої соціології Дніпропетровського національного університету (1999-2002 р.р.), проведеного за участю автора: "Життєві стратегії та адаптивна поведінка студентської молоді" (2002, n=414).

Як інформаційна база використовувались також дослідження, що пов'язані з експлікацією понять “безробіття”, “інноваційна поведінка”, “відчуження” у соціологічній, психологічній та інших галузях науки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці комплексного соціологічного підходу до аналізу маргінальності, на основі розуміння її як суб’єктивно-об’єктивного явища, атрибутивно притаманного сучасному українському суспільству та наділеного детермінуючою силою стосовно соціальних суб'єктів. Наукова новизна роботи включає наступні положення:

1. Вперше у вітчизняній науці реінтерпретовано поняття “маргінальність” стосовно умов сучасного українського суспільства. Маргінальність визначена як становище елементів соціальної системи (та процес його досягнення) в ситуації розузгодження їх соціальних якостей, що зумовлює трансформацію останніх. Аналіз основних рівнів прояву досліджуваного феномена дозволяє подолати певну обмеженість його вивчення, а також розширити емпіричну основу аналізу феномена маргінальності (с. 77).

2. Розроблена й обґрунтована концептуальна модель соціальної маргінальності, що дозволяє розкрити особливості природи і механізми прояву, стадії протікання даного явища як на рівні основних підсистем суспільства, так і на особистісному рівні. Аргументовано, що соціальна маргінальність є не просто “побічним продуктом” (у термінології Р.Парка) соціальних змін. Це результат розузгоджених зрушень на окремих рівнях соціальної структури, а саме - соціокультурному та стратифікаційному (с.77).

3. Виявлено основні форми соціальної маргінальності в залежності від характеру її детермінації. Відзначено, що такі форми „втечі від реальності”, як ціннісне відчуження, ескапізм, а крім того, соціокультурне інсценування та формування нових культурних форм – з одного боку, та так звані “жертви структурації” (соціально виключені) і суб'єкти інноваційних практик – з іншого, є сучасними формами маргінальності (с. 71-76).

4. На підставі виділених емпіричних показників феномена соціальної маргінальності розкрита сутність, позначені й типологізовані суб'єкти маргінальних процесів, що займають граничне (проміжне) або периферійне положення щодо характеру детермінації досліджуваного феномена (с.110-151).

5. На підставі аналізу змістовного наповнення поняття маргінальності розкрито соціальні ефекти досліджуваого явища в сучасному українському суспільстві (с. 84-151).

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у визначенні понятійного апарата концепції маргінальності, що відповідає умовам перехідного суспільства, з виробленням авторської концептуальної моделі соціальної маргінальності, яка дозволяє проводити комплексний аналіз досліджуваного феномена. Запропоновані в дисертації теоретичні положення можуть бути використані для подальшої теоретичної, а також практичної розробки концепції маргінальності.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в можливості використання її матеріалів для викладання загальних і спеціальних курсів з соціології девіантної поведінки, економічної соціології, соціології культури. Крім того, отримані теоретичні положення можуть бути використані для розробки ефективної соціальної політики, спрямованої на використання креативних можливостей соціальної маргінальності, а також як методологічна основа для конкретних соціологічних досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були апробовані на Харківських соціологічних читаннях у 2000, 2002 р.р., на Міжнародній Київській школі молодих соціологів у 2001 році, на Міжнародній соціологічній конференції “Соціологія міста: перспективи розвитку” (2001р., м. Дніпропетровськ), на Четвертій Міжнародній конференції молодих вчених “Проблема особистості в науці: результати і перспективи досліджень” (2001 р., м. Київ), на П'ятій Міжнародній школі Молодих вчених і викладачів (2001р., м. Ялта), а також на теоретико-методологічних семінарах кафедр теорії та історії соціології та галузевої соціології Дніпропетровського державного університету.

Публікації. Основні положення дисертації були представлені в одинадцяти друкованих публікаціях, п'ять з яких – у виданнях, що входять у перелік спеціалізованих видань соціологічних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, два розділи, п’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел. Обсяг дисертації – 164 с. Список джерел (130 найменувань) займає 10 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, гіпотези та завдання дисертації, визначено об’єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічну основу, науково-теоретичну новизну, практичне значення та шляхи подальшого наукового розвитку теми.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні аспекти вивчення феномена маргінальності” висвітлюється стан наукової розробленості теми, аналізуються основні поняття дослідження, удосконалюється науковий апарат аналізу феномена маргінальності, визначаються основні концептуальні засади дослідження маргінальності.

У першому підрозділі - "Суб’єктивно-психологічний фокус аналізу феномена маргінальності” розглядаються підходи до визначення маргінальності в межах американської психономіналістичної традиції. Узагальнюючи трактовки поняття ”маргінальність”, можна зробити висновок, що в межах класичної інтерпретації маргінальність виступає суб’єктивним явищем. Умовами виникнення маргінальності у даному випадку виступають: по-перше, конфлікт культур, а, по-друге, - суперечності соціокультурних практик суб’єктів.

Визначено, що як результат зіткнення, конфлікту культур маргінальність інтерпретується в контексті „класичної” концепції Р.Парка та Е.Стоунквіста, що акцентує увагу на внутрішньому конфлікті індивідів, які опинилися на межі декількох культурних світів. У фокус дослідження потрапляють індивіди та соціальні групи, які з певних причин набувають статусу „культурних гібридів” (мігранти, полукровки). За цих умов відбувається формування компенсаторного комплексу маргіналів, до якого дослідники відносять наступні психологічні риси: почуття моральної дихотомії, подвоєння, наявність внутрішнього особистісного конфлікту, коли старі звички відкинуто, а нові ще не сформовано. Суб’єктивне розуміння природи маргінальності базується на вихідних умовах її виникнення - конфлікті культур, неприйнятті навколишнім оточенням, дезорганізації індивідуальної структури досвіду - що обумовлює нестабільність та розпад цілісності особистості. В такій інтерпретації проблема маргінальності співвідноситься з категорією „аномії”, яка характеризується суперечністю, неконгруентністю цінностей та норм в суспільстві. Оскільки термін „аномія” відображає стан системи, а „маргінальність”- положення особистості в цій системі, то треба зазначити, що аномійний стан окремого моменту соціального середовища (у даному випадку антагоністичності культур), переводить індивіда, який приймає в ньому участь, в маргінальне становище. Тобто аномія виступає в даному випадку механізмом, що „запускає” феномен маргінальності в дію. В зв’язку з цим маргінал виступає „побічним продуктом” акультурації.

Пізніші дослідження концепції маргінальності дозволяють Р.Парку та Е.Стоунквісту характеризувати маргінала не тільки з деструктивних позицій, але й як відповідного сучасному типу суспільства індивіда завдяки його інноваційній природі та здібностям до інтелектуальної діяльності. В зв’язку з цим, конструктивний потенціал маргінальної особистості зосереджується саме в його демонополізованності яким-небудь єдиним способом існування, що дозволяє успішно реалізуватися в умовах кризових ситуацій, адаптуватися (асимілюватися, націоналізуватися або обрати роль посередника) й перерости таким чином межі маргінального статусу.

Подальша розробка концепції маргінальності є спробою відходу від розгляду лише психологічного розуміння даного феномена (А.Антовські, М.Голтроп, Т.Веблен). З цією метою дослідники акцентують увагу на аналізі соціокультурної практики, яка по суті є джерелом виникнення маргінальних ситуацій. Це дозволило розширити теоретичні рамки розуміння культурної маргінальності й звернути увагу дослідників на такі граничні культурні ситуації як проблеми міжетнічного спілкування, міждержавного культурного обміну, соціальної дистанції.

Конструктивним моментом критичної оцінки класичної суб’єктивно-психологічної концепції маргінальності, представленої Т.Вебленом, Р. Глассом, М. Гордоном, М. Вудсом та іншими, є дослідження креативного потенціалу маргінальності. Вказана дослідницька позиція підкреслює конструктивний характер маргінального положення індивіда в культурному середовищі, що обумовлено амбівалентністю свідомості маргінала, його здатністю до поєднання декількох культурних взірців. Основна відмінність критичної оцінки феномена, що досліджується, від її класичної інтерпретації полягає в тому, що маргінал у даному випадку виступає не просто як „продукт культурного конфлікту”, але й як діяч, конструктор власних культурних практик.

В цілому інтерпретація категорії ”маргінальність” характерна для класичного підходу, дозволила нам характеризувати її як результат дезінтеграції ціннісно-нормативної системи в свідомості індивіда, що безпосередньо визначає індивідуально-психологічний стан соціальних суб’єктів. Це дає можливість констатувати наповнення концепту, що вивчається, мікросоціальними характеристиками, що дозволяє досліджувати маргінальність як культурно-історичне явище. При цьому, маргінальність як ситуація дезадаптації суб’єктів детермінує маргінальність самої культури.

У другому підрозділі - "Розвиток концепції структурної маргінальності в рамках західної соціологічної думки” розглядається західноєвропейська традиція вивчення маргінальності з її акцентуацією на об’єктивному характері досліджуваного феномена. Такий підхід є модифікацією класичної трактовки маргінальності і дозволяє констатувати не унікальність, але атрибутивність даного феномена для суспільства.

На відміну від представників класичного підходу, західноєвропейські дослідники (М.Вебер, Л. Васлович, К.Маркс) включають до предмету вивчення той його аспект, що стосується взаємозалежності маргінальності й соціальної структури суспільства. Таким чином створюється наукова база для аналізу соціального статусу та системи цінностей маргінальних груп в умовах загострення соціальних відносин між самими маргіналами та референтними групами. Специфіка даного підходу полягає в зосередженні на конкретно – історичних умовах формування маргінальності, а також на аналізі її об’єктивного характеру.

Інтерпретація поняття маргінальності в межах аналізу суспільних суперечностей дозволяє екстраполювати надбаний досвід і на сучасне українське суспільство, в якому маргіналізаційні процеси набувають значних масштабів. Як об’єктивний процес, маргінальність постає у вигляді природного функціонального продукту життєдіяльності суспільства, а саме його соціальної структури, що не обов’язково виникає під час корінних соціальних змін. З цих позицій маргінальність знаходить своє відображення як:

- продукт структурних взаємозв’язків та умов розвитку суспільної системи (М.Вебер, Л.Васлович, К.Маркс). Це результат розладу рівнів соціальної системи (культурного та стратифікаційного). В даному випадку маргінальність проявляється у мірі участі соціальних суб’єктів у виробничих, соціально-економічних процесах, розподілі прибутків, просторовому переміщенні. Сутнісною характеристикою тут виступає інституційна незакріпленість маргіналів;

- результат конфлікту із загальновизнаними нормами (А. Фарж, Б. Манчіні, Т.Шибутані). Переважно в результаті неузгодження ціннісно-нормативних систем в свідомості індивіда й формується альтернативна позиція маргінальності. Це визначає специфіку життєдіяльності суб’єкта як порушника нормативної системи.

Багаторівнева модель маргінальності дозволяє з’ясувати потенційну сферу дослідження даного феномена, його складність, виділити його сутнісні риси.

У третьому підрозділі - "Специфіка сучасної інтерпретації феномена маргінальності” - формулюється синтетичний підхід щодо визначення соціальної маргінальності, виділяються характеристики та форми досліджуваного феномена в залежності від характеру його детермінації.

Базуючись на багаторівневості досліджуваного феномена, а також на поліаспектності факторів, що його породжують (це випливає з теоретико-методологічного аналізу основних підходів щодо дослідження маргінальності) маргінальність в сучасних умовах визначається як результат протиріч, розузгоджень на стратифікаційному та культурному рівнях соціуму.

Окрім цього, маргінальність набуває поліаспектного характеру й завдяки подвійній інтерпретації терміну. Змістовне наповнення поняття "маргінальність”, виходячи з його етимології, передбачає виділення "граничності" та "периферійності" як основних характеристик досліджуваного явища. Обидві характеристики феномена займають різні позиції в соціальній системі. Гранична маргінальність відображає перехідне положення між функціональними процесами системи та її периферією. Периферійна маргінальність характеризує ситуацію „стояння на краю”, завжди пов’язану з ризиком втрати чи надбання себе в новій якості. Проведений аналіз змістовного наповнення концепту „маргінальність” дозволяє досліджувати вказане явище з позицій не лише його деструктивного, але й конструктивного потенціалу.

В сучасних умовах феномен маргінальності з позицій аналізу соціокультурних та структурних суперечностей, набуває суб’єктивно-об’єктивного характеру. Механізм маргінальності "запускають" в дію ряд системостворюючих детермінант (умов), а саме – соціокультурна та стратифікаційна. Трансформація останніх обумовлює формування маргінальних суб’єктів, тобто індивідів та соціальних груп, які зазнали змін своїх соціальних якостей (позицій та диспозицій) в соціальній структурі. Якісне перетворення позицій та диспозицій суб’єктів детермінує придбання ними нових соціальних якостей, які дозволяють позиціонуватися в межах вже нової трансформованої структури.

В процесі трансформації (як суспільства в цілому, так і положення суб’єкта) маргінали набувають граничних чи периферійних характеристик, які й визначають потенціал їх соціального статусу. Схематично це може бути зображено наступним чином (схема 1.1).

Схема 1.1. Механізм формування маргінальних суб’єктів в умовах трансформації соціальної структури

периферійна маргінальність

функціональні процеси

гранична маргінальність

Граничні маргінальні суб’єкти формуються як перехідні групи між вихідним та новим соціальними конструктами. Зазначені маргінали в процесі трансформації соціального конструкту „відхиляються” від функціональних суспільних процесів, формуючи тим самим структуровідтворюючий матеріал для конструювання нової соціальної реальності. Механізм граничної маргінальності передбачає придбання маргіналами нових соціальних якостей, які дозволяють їм „повернутися” в суспільство в якості суб’єкта – діяча. Тобто гранична маргінальність наділяється такими особливостями, які дозволяють характеризувати її з позиції конструктивного соціального феномена.

На відміну від граничної, периферійна маргінальність набуває характеристик негативного соціального ефекту, оскільки виступає продуктом виключення суб’єктів з функціональних культурних та соціально–економічних процесів. В зв’язку з цим, периферійні соціальні суб’єкти формуються як результат дезорганізаційних процесів та характеризуються як пасивно–індиферентне соціальне утворення. Це визначає деструктивний характер периферійної маргінальності.

Складовими механізму маргінальності як на рівні культурної, так і стратифікаційної детермінації виступають „позиції” (тобто об’єктивні умови – соціальне положення суб’єкта в структурі) та „диспозиції” (тобто суб’єктивні оцінки – ідентичність, цінності, уявлення суб’єкта). Виходячи з цього, механізм маргінальності в рамках культурного рівня детермінації зосереджується у зміні „диспозицій” суб’єкта при відносному збереженні його „позицій”. На стратифікаційному рівні механізм маргінальності базується на трансформації „позицій” при відносному збереженні „диспозицій” суб’єкта.

Виходячи з аналізу соціальної структури як структурного контексту з однієї сторони, та аналізу особистісної проблематики – з іншої, можна констатувати, що в ситуації трансформації каркаса соціальної структури маргінальність як S – O феномен набуває зовнішнього, примусового характеру – епіфеномена, атрибутивно притаманного українському суспільству. Про це свідчать характер та масштаби маргінальності в суспільстві. І саме за умов нової диференціації маргінальність набуває амбівалентних характеристик: з однієї сторони, вона сприяє руйнуванню соціальних якостей елементів соціальної системи (підсистем, суб’єктів), з іншої – виступає необхідним моментом їх соціальної регенерації.

Під впливом основних детермінант маргінальності в рамках соціальної структури з’являються ті нові явища та процеси, які характерні як для суспільства в цілому, так і для кожної його підсистеми окремо, а саме: формування нових культурних форм, соціокультурне інсценування, „втеча від реальності” (ціннісне відчуження, ескапізм), безробіття, формування таких соціальних утворень, як „жертви структурації”, формування нових професійно-статусних груп тощо. За своєю суттю всі зазначені явища та процеси виступають формами маргінальності і складають проблемне поле дослідження.

На базі проведеного дослідження автор пропонує аналітичну модель маргінальності, яка дозволяє описати її основні характеристики, фактори та форми (схема 1.4.).

Схема 1.4. Аналітична модель феномена маргінальності |

МАРГІНАЛЬНІСТЬ

ПЕРИФЕРІЙНА

ГРАНИЧНА

Соціокультурні умови прояву маргінальності | Стратифікаційні умови прояву маргінальності

Формування нових культурних форм, соціальне інсценування, форми „втечі від реальності” (ціннісне відчуження, ескапізм) | Формування нових професійно-статусних груп, безробітні, ”жертви структурації”

Визначити соціальну маргінальність можна наступним чином: це становище (та процес його досягнення) елементів соціальної системи в ситуації розузгодження їх соціальних якостей, яка зумовлює трансформацію останніх.

В якості індикатора соціальної маргінальності виступає трансформація становища (позицій та диспозицій) суб’єктів в соціальній структурі. До об’єктивних показників маргінальності можна віднести: включення /виключення соціальних суб’єктів в соціальні, виробничі, суспільні процеси, характер соціальних зв’язків, соціальний статус. До суб’єктивних, які визначають диспозицію соціального суб’єкта – характер ідентифікації, ступінь ціннісно–нормативної інтеграції .

У другому розділі - „ Маргінальність в Україні: специфіка та форми прояву” розглядається специфіка механізмів протікання маргінальних процесів в сучасному українському суспільстві, аналізуються основні форми маргінальності, в залежності від характеру їх детермінації.

У першому підрозділі „Соціокультурна обумовленість феномена маргінальності” аналізується механізм функціонування досліджуваного феномена в соціокультурному середовищі.

В контексті відносин „суб’єкт – ціннісно-нормативне середовище” основним показником маргінальності виступає ступінь інтеграції ціннісно-нормативних систем суспільства соціальним суб’єктом. На базі зазначеного показника периферійна маргінальність в її соціокультурному прояві характеризується як ситуація ізоляції чи „втечі” маргінального суб’єкта (ціннісне відчуження, ескапізм) з системи функціональних цінностей, норм, що супроводжується дезінтеграцією останніх в свідомості індивіда. Гранична маргінальність означає інтеграцію ціннісно – нормативної системи суспільства в свідомості маргінала шляхом синтезу декількох ціннісно-нормативних систем, що знаходить своє відображення в формуванні нових культурних форм, соціокультурному інсценуванні.

Ситуація трансформації українського суспільства на сучасному етапі є сприятливим ґрунтом для дезінтеграції ціннісно–нормативної системи індивіда, що сприяє розвитку периферійної маргінальності. За цих умов особистість втрачає загальні орієнтири життєдіяльності. Її становище в суспільстві стає нестійким, а попередні ідентитети втрачаються. Внутрішній конфлікт, що має місце в даній ситуації, стає джерелом характерних для маргінального суб’єкта почуттів відчуження, самотності, збентеженості.

Периферійна маргінальність у вказаному випадку знаходить своє відображення у різних формах „втечі від реальності”, добровільної самоізоляції чи примусовому віддаленні маргінальних суб’єктів на периферію культурного та суспільного життя, що супроводжується втратою традиційних зв’язків, дезадаптацією, кризою ідентифікації.

В українському суспільстві ситуація відчуження як найбільш характерна форма периферійної маргінальності детермінована ситуацією об’єктивного розриву між діяльністю індивіда та результатом цієї діяльності. За даних умов актуалізується негативний морально-психологічний стан суб’єкта, загострюється внутрішній особистісний конфлікт. Така ситуація означає, що індивід трансформується в пасивний об’єкт соціокультурних процесів.

Ще одним проявом феномена маргінальності в соціокультурному просторі виступає гранична маргінальність, яка знаходить своє відображення в інтеграції у свідомості суб’єктів цінностей та норм різних соціальних спільнот чи культурних світів. Тут маргінальність позиціонується в якості конструктивного феномена і знаходить свій прояв в соціокультурному інсценуванні та формуванні нових культурних форм.

Для маргінальних суб’єктів, що бажають позиціонувати себе в ситуації невизначеності, соціокультурне інсценування є свого роду адаптаційною моделлю. Його механізм включає в себе момент вибору індивідом особистого стилю та способу життя. В умовах масової втрати біографій, тобто співвідношення минулого життєвого шляху та перспективних життєвих планів, відбувається регенерація досвіду суб’єкта, формується нова ідентифікаційна матриця. Протягом ціннісно-нормативної кризи граничний маргінал здатний краще адаптуватися в умовах нової диференціації.

Ситуація трансформації сучасного українського суспільства засвідчує, що для вдалого входження в нове культурне поле, для здійснення інновативної діяльності індивід не повинен обмежуватися інтерналізованою системою соціальних цінностей, ролей, норм. Його свідомість повинна бути відкрита для новацій та альтернатив. Така ситуація вдало відображає конструктивний потенціал граничних маргіналів, потенціал яких зосереджує багаті творчі можливості маргінала-інтелектуала.

У другому підрозділі „Соціальна маргінальність в контексті соціостратифікаційних суперечностей” розкривається специфіка механізму маргінальності в контексті соціостратифікаційних суперечностей на основі аналізу її основних показників.

Трансформація соціальної структури сучасного українського суспільства призвела до інтенсифікації маргіналізаційних процесів. Останні, в свою чергу, найбільш рельєфно відображаються в контексті аналізу процесів соціальної дезорганізації. Подвійність розуміння останньої (з одного боку дезорганізація – це порушення структурної цілісності об’єкту, з іншого – попередній етап організаційних процесів) дає можливість зрозуміти периферійну маргінальність як один з елементів процесу соціальної дезорганізації. В контексті стратифікаційної проекції периферійна маргінальність інтерпретується як процес перевтілення маргінальних суб’єктів у „соціальну периферію”. Аналіз показників дає можливість в якості таких, що характеризують периферійну маргінальність наступні: втрата економічного базиса, виключення з процесів суспільного виробництва, зміна (втрата) соціального статусу, дезорганізація соціальних зв’язків та відносин. Врахування зазначених характеристик периферійної маргінальності дає можливість виділити пасивно-індиферентне утворення та соціальну периферію, як основні стадії досліджуваного явища.

Перша стадія периферійної маргінальності (пасивно–індиферентна) знаходить своє відображення в статусних суперечностях, частковому розриві функціональних зв’язків, протиріччях ціннісно-нормативної системи суспільства, відносній бідності, епізодичному виключенню з соціально-економічних, культурних, виробничих процесів. Представники даного пасивно-індиферентного маргінального статусу, до яких відносять пауперів та фіксованих безробітних, що повністю не втратили морально-психологічні та професійні якості, мають реальну можливість позбавитися свого маргінального статусу. Але динамічність процесів зубожіння, погіршення економічного рівня життя в сучасних умовах ускладнює цю можливість, що спричинює подальше закріплення маргінального статусу. Цей факт веде до формування другої стадії периферійної маргінальності, яка позначена через деструктивний соціальний статус. На даній стадії (формування соціальної периферії) периферійна маргінальність ідентифікується з декласуванням соціальних суб’єктів, порушенням функціональних системних зв’язків.

Безперспективність зазначеної стадії виражається в неможливості включення її представників (андеркласу) до функціональних процесів суспільства. Стадія формування соціальної периферії супроводжується повною втратою базисного соціального статусу й прийняттям в свою чергу негативного, розривом функціональних соціальних зв’язків, відчуженням, ідентифікацією себе з маргінальною групою, дезінтеграцією ціннісно-нормативної системи, слабкою мотиваційною системою, деструктивністю соціальної ролі. Суперечність даної стадії заключається в тому, що з однієї сторони, зазначений соціально-психологічний комплекс допомагає маргіналу вижити на „периферії” соціальної структури, а з іншої – остаточно відкидає можливість покинути „соціальне дно”.

В свою чергу, гранична маргінальність виступає системовідтворюючим матеріалом соціальної структури, адаптивною реакцією маргінальних суб’єктів на ситуацію транзитивності соціуму. Перехідні маргінальні групи становлять структурний фундамент нової системи. За допомогою їх реконструюються елементи соціальної структури. Граничні маргінали забезпечують генетичний зв’язок між профілями соціальної стратифікації в різних суспільствах, що якісно і кількісно відрізняються один від одного.

Гранична маргінальність як ситуація трансформації позицій та диспозицій соціальних суб’єктів, характеризується формуванням нових соціальних відносин, зв’язків, якостей. В зв’язку з цим гранична маргінальність передбачає проходження маргіналом двох стадій. Перша характеризується стабільною економічною базою суб’єкта, участю в соціальних, культурних процесах, частковою трансформацією соціальних зв’язків, відносин, ідентифікаційних схем. Це знаходить своє відображення в різних формах часткової та додаткової зайнятості суб’єктів, яка в сучасних умовах виступає свого роду формою пошуку нових можливостей, своєрідною стратегією виживання.

Наступною стадією граничної маргінальності виступає конструктивна, яка веде до затвердження конструктивного потенціалу феномена. На даному етапі відбувається зміна базового соціального статусу й конструювання нового, що супроводжується збагаченням соціальних зв’язків, інтеграцією ціннісно-нормативної системи, застосуванням допоміжних адаптаційних та мотиваційних механізмів. За цих умов маргінал вже не просто приймає ціннісно-нормативний комплекс соціальної спільноти, в яку інтегрується, але й намагається впливати, змінювати соціальну структуру. Використовуючи весь спектр соціальних зв’язків, маргінальні суб’єкти намагаються вийти за межі наявних форм, безперервно генеруючи структурні відхилення, через які здійснюється постійний пошук нових альтернативних можливостей.

Найбільш рельєфно в сучасному українському суспільстві дана стадія граничної маргінальністі проявляється в такій практиці виживання, як підприємництво. Зазначена стадія є „зоною переходу” маргінальних суб’єктів до функціональних процесів системи, де вони втрачають свій статус маргінала.

Таким чином, гранична маргінальність стає явищем, що набуває конструктивного соціального потенціалу. Евристичні можливості та потенціал даного типу маргінальності знаходить своє відображення в збагаченні зв’язків, відносин з соціальним середовищем, а також у конструктивній адаптивній моделі маргінального суб’єкта.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження процесів, що охопили сучасне українське суспільство, вимагає розробки певних концептуальних основ аналізу. Поняття “соціальна маргінальність” має в цьому відношенні значний евристичний потенціал, оскільки основні трансформаційні процеси соціальної структури в наш час найбільш рельєфно просліджуються саме через призму маргінальних явищ. Останні знаходять своє відображення в процесах формування нових соціальних груп та прошарків, трансформації стратифікаційного рівня соціальної структури, зміні стилів і способів життя, кризі ідентичності та вільному конструюванні нових ідентитетів, фрагментарності ціннісно-нормативної системи, в формуванні нових культурних форм.

Теоретико-соціологічний аналіз досліджуваного феномена дає можливість констатувати, що соціальна маргінальність є багаторівневим та багатоаспектним явищем, що знаходить своє відображення в суспільних явищах і процесах. Це положення підтверджується комплексним аналізом концепцій маргінальності, що мають місце в соціологічній науці. Перша група теоретичних підходів, представлена головним чином роботами Д. Головенскі, М. Голдберга, Е.Стоунквіста, Р. Парка та ін., акцентувала увагу на вивченні екзистенційних основ феномена, його соціокультурного характера як продукта процесів аккультурації та конфлікту культур. В рамках концепції культурної маргінальності остання розглядається як суб'єктивний феномен, що супроводжується внутрішнім конфліктом норм та цінностей декількох культурних систем в свідомості індивіда.

Представники структурної лінії інтерпретації (М. Вебер, Б. Манчині, К.Маркс, Р. Фарж та ін.) аналізували феномен маргінальності в контексті стратифікаційних суперечностей, тобто як об'єктивне явище.

Аналіз представлених теоретичних підходів дозволяє інтерпретувати маргінальність в сучасних умовах як багаторівневий феномен, що виявляється як на рівні окремого індивіда, так і на рівні структури в цілому.

Узагальнення досвіду дослідження поняття маргінальності дає можливість побудувати інтерпретаційну лінію концепту “соціальної маргінальності” на підставі комплексного підходу. Змістовне наповнення поняття маргінальності дозволяє набагато ширше досліджувати його евристичні можливості з позицій граничності та периферійності. З урахуванням особливостей змісту поняття “маргінальність” і в співвідношенні його із соціальною структурою сучасного українського суспільства, була розроблена аналітична модель маргінальності, виділені її основні форми та детермінанти.

Підставою цього стали положення концепції структурного функціоналізму Р. Мертона, Т. Парсонса, К. Маркса, а також положення діяльнісної парадигми П.Штомпки (схема INIO).

В результаті аналізу представлених підходів було виявлено, що маргінальність – це складне явище, яке виступає атрибутом структурних перетворень сучасного українського суспільства. Відтак основними детермінантами маргінальності виступають стратифікаційні та соціокультурні умови її функціонування. Це дозволяє аналізувати маргінальність з позицій S – O феномена, що сприяє збагаченню його евристичного потенціалу. В залежності від рівня детермінації маргінальність набуває конкретних форм прояву.

Аналіз маргінальності в контексті трансформаційних процесів сучасного українського суспільства показав, що на відміну від гомеостатичних структур, трансформаційні процеси українського суспільства детермінують примусовий характер маргінальності, який в залежності від змістовного наповнення даного явища несе в собі конструктивний або деструктивний потенціал. В залежності від характеру детермінації феномен маргінальності набуває різних форм. В результаті було виявлено, що формування нових культурних форм, соціальне інсценування, „втеча від реальності” (ціннісне відчуження, ескапізм), інноваційні практики виживання та „жертви структурації” – є форми, що приймає соціальна маргінальність в залежності від умов, що її породжують.

Як результат соціокультурних протиріч маргінальність знаходе своє відображення (в залежності від змістовного наповнення) не лише у різних формах “втечі від реальності”, але й у формуванні нових культурних форм, соціокультурному інсценуванні. Це дає можливість констатувати позитивний соціальний ефект феномена.

З погляду стратифікаційних процесів маргінальність заявляє про себе (знову ж у залежності від змістовного наповнення) формуванням пасивно-індиферентних соціальних утворень. Вони виконують деструктивну функцію в соціальній структурі українського суспільства у вигляді андеркласу, люмпенів, пауперів, декласованих елементів (периферійна маргінальність). Поряд з цим відбувається формування нових соціально-професійних груп, що володіють інноваційним потенціалом і виконують роль конструкторів нової системи (гранична маргінальність). Аналіз маргінальності в контексті культурного та стратифікаційного рівнів структури дозволяє поряд з деструктивними виділяти конструктивні аспекти її соціального ефекту.

Таким чином, проведений теоретико-соціологічний аналіз є спробою переосмислення такого традиційного явища, як маргінальність, що у сучасних умовах здобуває якісно іншого наповнення. У результаті цього склалося комплексне бачення феномена соціальної маргінальності, його форм, факторів, розкриті його евристичні можливості, що дозволяє в цілому поповнити соціологічне знання про феномен маргінальності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Бродецька Ю.Ю. Концепт “маргінальності” в теоріях західних дослідників// Грані: Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. –Дніпропетровськ, 2000. - №6(14). - С.47-49.

2. Бродецкая Ю.Ю. Феномен маргинальности в контексте социокультурного измерения// Грані: Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2002. - № 2(22). - С.68-71.

3. Бродецкая Ю.Ю. Особенности и специфика маргинальных процессов в контексте трансформационных преобразований украинского общества// Грані: Науково-теоретичний та громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2002. - № 5(25). - С.89-92.

4. Бродецька Ю.Ю. Феномен маргінальності в умовах трансформації українського суспільства: соціоструктурний аспект// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна „Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”.- 2002.-С.63-67.

5. Бродецкая Ю.Ю. К вопросу о специфике маргинализационных процессов в украинском обществе //Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск 8.-Дніпропетровськ, РВВ ДНУ, 2002.-С.111-115.

6. Бродецкая Ю.Ю. К вопросу о специфике субкультур в контексте рассмотрения периферийной маргинальности// Молодь в умовах нової соціальної перспективи. Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції.-Житомир, 2002.-С.32-33.

7. Бродецкая Ю.Ю. Трансформирующееся украинское общество: от маргинальности к лимитрофности// Вісник: Світова цивілізація і міжнародні відносини. Науковий журнал.- Дніпропетровськ: вид-во ДНУ, 2002.-№1(3).-С.231-234.

8. Бродецкая Ю.Ю. Постановка проблемы маргинальности в контексте постмодернистских воззрений// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць.-Харків: Видавничий центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2002.-С.268-272.

9. Бродецька Ю.Ю. До питання про соціокультурні аспекти феномену маргінальності// Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології - Збірник наукових праць. –Дніпропетровськ: ДНУ, 2001.-С.131-133.

10. Бродецкая Ю.Ю. Социостратификационные маркеры феномена маргинальности в трансформирующемся обществе// Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення II Всеукраїнської соціологічної конференції /Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України.-К., 2002.-С.464-468.

11. Бродецкая Ю.Ю. Маргинальные явления в структуре современного украинского общества// Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Четвертої Міжнародної конференції молодих науковців. - К.: Вид-во КНУ ім. Т.Шевченка, 2001.-С.53-54.

АНОТАЦІЯ

Бродецька Ю.Ю. Феномен маргінальності в сучасному українському суспільстві: теоретико-методологічний аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття