Київський Національний університет
Київський Національний університет
імені Тараса Шевченка
Церковна Антоніна Олексіївна
УДК 347.122:347.15/.18(477)
Гідність і честь
у цивільному праві України
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік
Академії правових наук України
Підопригора Опанас Андронович
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України
Довгерт Анатолій Степанович,
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права
кандидат юридичних наук,
Шимон Світлана Іванівна,
Київський національний економічний університет, доцент
Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра цивільного права (м. Харків), Міністерство освіти та науки України
Захист відбудеться "19" червня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий "17" травня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент Боднар Т.В.
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. У сучасний період розвитку українського суспільства виникла необхідність у формуванні правового механізму, який би забезпечував ефективне регулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи із системою її суб’єктивних прав та інтересів.
Відповідно до ст. 3 Конституції України вперше в історії розвитку нашої держави гідність і честь людини, як і її життя, здоров’я, недоторканність і безпека, визнано найвищими соціальними цінностями. У новому Цивільному кодексі України права на ці цінності особи визначаються як такі, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Крім того, на розвиток положень ст. 28 Конституції України про повагу до гідності кожного в статті ЦК України також закріплюється право на повагу до гідності та честі. Усе це разом, а також ряд інших положень з позначеної проблематики викликають необхідність розроблення механізму забезпечення й реалізації цих прав, а отже, нового наукового осмислення.
Аналіз досліджень проблеми гідності та честі свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в аспекті охоронної (неґативної) функції права. На сьогодні такий стан уже не в змозі повною мірою відбити їх правовий статус як особистих немайнових прав, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи. Така правова характеристика передбачає, по-перше, здійснення та реальне забезпечення гідності та честі фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності їх носіїв, а не тільки при порушенні цих цінностей. По-друге, для надання суспільним відносинам стабільності, порядку, а отже, для виконання їх ос-новного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість розгляданої проблематики та необхідність її комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 7 Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих на-вчальних закладів МВС України на період 2001-2005 рр.), планами наукових досліджень ка-федри державно-правових дисциплін Луганської академії внутрі-шніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України та є частиною загальної науково-дослідної роботи академії відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № /2000. Код нормативного акта: 17467/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічний аналіз існуючого стану наукового розроблення питань визначення й інтерпретації в цивільному праві понять гідності та честі фізичної особи, формулювання теоретичних положень і практичних висновків з урахуванням сучасних уявлень та чинного законодавства України, визначення й конкретизація в цьому аспекті дієвих правових засобів їх здійснення й реалізації, а також розроблення і внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства у сфері реґулювання особистих немайнових відносин.
Відповідно до цього в дисертації головна увага приділяється вирішенню таких основних завдань, як:
- історико-правове дослідження ідеї про гідність і честь у праві та виявлення факторів, що мають істотне значення як для характеристики цих цінностей, так і для властивих їм закономірностей існування та розвитку;
- визначення понять гідності та честі як об’єктів цивільних правовідносин;
- з’ясування суті гідності та честі фізичної особи та обґрунтування їх соціально-правового значення;
- виявлення необхідного правового засобу здійснення й реалізації гідності та честі фізичної особи;
- з’ясування правової природи права на повагу до гідності та честі фізичної особи;
- розроблення поняття суб’єктивного права особи на повагу до гідності та честі, а також виявлення сутності, змісту й проблем, пов’язаних з його здійсненням;
- розроблення й обґрунтування теоретичних та практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення механізму цивільно-правового реґулювання особистих немайнових відносин.
Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини, пов’язані з проблемою гідності та честі фізичної особи з позицій їх цивільно-правового реґулювання, а також загальної тенденції та закономірності їх розвитку.
Предметом дисертаційного дослідження є історичні пам’ятки джерел світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно гідності та честі людини, система нормативно-правових актів, що становить сучасний правовий інститут особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, складовою частиною якої є право на гідність і честь, судова практика та літературні джерела, у яких викладено теоретичні обґрунтування щодо юридичної природи та механізму забезпечення і реалізації суб’єктивного права фізичної особи на повагу до гідності та честі.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження насамперед складає діалектичний метод пізнання правових явищ.
Його категорії: “конкретне й абстрактне”, “явище і сутність”, “зміст і форма”, “структура й елементи”, “ціле і частина” тощо використовувалися як для визначення понять гідності і честі фізичної особи, так і для визначення поняття суб’єктивного права на повагу до гідності та честі.
Системно-структурний підхід, по суті орієнтує та спрямовує весь дослідницький процес. Так, наприклад, цей метод дозволив розробити визначення гідності і честі з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного змісту.
На основі історико-логічного методу провадиться ретроперспективний аналіз ідеї гідності та честі в праві.
Формально-юридичний метод використовується при дослідженні чинних правових норм, присвячених регулюванню відносин, пов’язаних з проблемою гідності та часті фізичної особи, також при аналізі наукових пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин.
Порівняльно правовий метод застосовується при дослідженні законодавства зарубіжних країн, міжнародного законодавства, а також при аналізі проекту ЦК України й нового ЦК України.
У ході роботи також використовуються й інші сучасні методи наукового пізнання (метод моделювання, соціологічний, статистично-правовий тощо.)
Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких видатних цивілістів, насамперед "золотого віку": Є.В. Васьковського, В.М. Гордона, Ю.С. Гамбурова, К.І. Малишева, Й.О. Покровського, Г.Ф. Шершеневича, С.А. Бєляцького, а також їх попередників Д.І. Меєра і О.П. Куніцина.
Новий ЦК України та дослідження, що з’явилися в сучасний період, дозволили об’єктивно оцінити значущість багатьох положень, розроблених у працях таких учених у галузі теорії права, цивільного права, як: М.М. Агарков, С.С. Алєксєєв, М.І. Бару, А.В. Бєлявський, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, Д.М. Генкін, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.А. Єрошенко, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцова, М.М. Малеїна, М.С. Малеїн, А.В. Малько, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, М.А. Придворов, О.А. Пушкін, Л.К. Рафієва, З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.І. Сенчищев, О.П. Сергєєв, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишова, Я.М. Шевченко, Л.С. Явич та ін.
Значний внесок у розроблення понять гідності та честі зробили і представники філософської думки: В.А. Блюмкін, В.А. Малахов, С.А. Серебренікова-Миготіна, І.Р. Стрем’якова, А.Ф. Шишкін, та ін.
Зроблені в роботі висновки базуються на результатах досліджень, проведених зарубіжними вченими, такими як М. Оссовська (Maria Ossowska), Ч.Л. Бербер (Barber C.L.), Б. Мандевіль (Mandeville V.) та ін.
Заслуговують на особливу увагу дослідження сучасних вітчизняних цивілістів з проблем гідності, честі та ділової репутації, до яких слід віднести: С.І. Шимон, В.П. Паліюка, О.В. Кохановську, Р.О. Стефанчука, С.І. Чорно-оченко, Л.В. Красицьку, а також російських учених А.Л. Анісімова, О.М. Ерде-левського та інші.
Нормативну основу дослідження складають міжнародні нормативно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права тощо).
Крім того, з метою порівняльного аналізу та додаткової арґументації на підтримку окремих результатів дослідження дисертанткою використовується національне законодавство різних держав, зокрема Цивільні кодекси України, Російської Федерації, Німецьке Цивільне Уложення, Конституції України, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан та інших держав, відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України.
Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням монографічного рівня з проблем гідності та честі фізичної особи та їх доктринального тлумачення.
З метою визначення особливості цих юридичних явищ у роботі обґрунтовуються нові в концептуальному плані та важливі в практичному відношенні положення й висновки, які стосуються цих цінностей особи в сучасних соціальних умовах життя суспільства.
Дисертантка вперше розглядає вищезазначені правові категорії в аспекті "позитивної" функції права та з урахуванням нового - аксіологічного підходу - до їх інтерпретації.
Наукову новизну проведеного дослідження відбивають такі основні положення:
- дослідження гідності та честі в історичній ретроспективі дало змогу визначити, що процес розвитку загальної ідеї про ці цінності особи має еволюційно-діалектичний характер і що вирішальною історичною причиною, яка зумовлює їх зміст та якісні характеристики, є соціальний, а не класовий зв’язок між людьми;
- уперше проведено дослідження терміна "соціальний" стосовно гідності та честі фізичної особи й установлено, що використання його як визначення щодо аналізованих цінностей потребує системного підходу, для якого властиве як "загальне", так і "особливе", а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь є постійне згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Ці результати було використано в дисертації в ході розроблення визначення понять гідності й честі та їх наукової інтерпретації;
- установлено, що за всю історію цивілізації гідність і честь навперемінно відігравали роль лідера в системі соціального ранжирування. В умовах побудови правової демократичної держави домінуюче значення має гідність. Для вираження такої ролі гідності дисертантка вперше обґрунтовує висновок, що, будучи вихідним положенням у формуванні цивільного права, гідність у його системі самостійно виступає як окремий правовий принцип;
- узявши за основу принципово нове в розумінні сутності гідності та честі, для об’єктивного відображення їх правового статусу як об’єктів цивільних правовідносин проведено їх нову наукову інтерпретацію та розроблено визначення їх понять, які, по-перше, відбивають не тільки їх особистісну значущість для людини, але й природне, культурне та загальне значення. По-друге, вони націлюють на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві, по-третє, дозволяють виявити їх самостійне значення;
- уперше окремо досліджено питання про співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація";
- обґрунтовано положення, що необхідним правовим засобом здійснення гідності та честі як найвищих соціальних цінностей є суб’єктивне право фізичної особи на їх повагу, що відповідає сучасній тенденції позитивного реґулювання пов’язаних з ними відносин;
- уперше розроблено визначення поняття суб’єктивного права на повагу до гідності та честі, а також розкрито його сутність, що має значення для його змісту та здійснення;
- із метою виявлення реального змісту юридичної природи суб’єктивного права на повагу до гідності та честі порушено багато проблем, пов’язаних із його здійсненням (аналізується теоретична конструкція права абсолютного характеру; досліджується проблема меж його здійснення; визначається характер взаємозв’язку права й моралі при його здійсненні; порушується проблема "колізії інтересів" при здійсненні різних суб’єктивних прав, що входять до системи особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи тощо);
- установлено, що суб’єктивне право на повагу до гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правочинностей;
- суб’єктивне право на повагу до гідності та честі здійснюється тільки правоможною особою незалежно від інших осіб, різними способами і може виявлятися як у поодинокій дії, так і в діях, що багаторазово повторюються;
- сфера здійснення суб’єктивного права на повагу до гідності та честі збігається з його змістом і не може бути обмеженою;
- на основі теоретичних висновків розроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та внесення змін і доповнень до деяких положень ЦК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та внесені пропозиції можуть бути використані при розробленні механізму забезпечення та реалізації прав на гідність і честь людини в процесі вдосконалення законодавства України, і в першу чергу в процесі розроблення нових законів, що будуть прийняті в розвиток Цивільного кодексу України.
Крім того, вони мають значення для судової діяльності при розгляді цивільних справ даної категорії.
Згідно з довідкою заступника голови Конституційного Суду України науково-теоретична інформація, викладена в дисертації, а також аналіз положень чинного законодавства, яким передбачається правовий режим честі й гідності фізичних осіб, неодноразово використовувалися в роботі працівників Управління правової експертизи, діяльності Конституційного Суду України.
Зауваження та пропозиції щодо вдосконалення реґулювання цивільних правовідносин з проблем гідності та честі фізичної особи, які розроблені в ході дисертаційного дослідження, було використано при доопрацюванні Цивільного кодексу України Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у навчальному процесі з курсу "Цивільне право", під час підготування підручників, навчальних і навчально-методичних посібників, а також у ході підготування студентами й курсантами наукових праць із відповідної тематики. Деякі зі сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть служити базою для по-дальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем гідності та честі фізичної особи як об’єктів цивільних правовідносин, виконаним на монографічному рівні.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження та висновки знайшли своє відбиття в наукових статтях і тезах виступів на таких науково-практичних конференціях:
міжвузівській науково-практичній конференції "Творча спадщина П.І. Новгородцева" (до 130-річчя від дня народження) та актуальні проблеми побудови правової держави в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1996 р.); республіканській науково-практичній конференції "Загальна декларація прав людини як міжнародний стандарт правового становища особи в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999 р.); міжнародній науковій конференції пам’яті П.І. Новгородцева
(другі Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (Луганськ, Луганська академія внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України, 2002 р.).
Результати дослідження використовувались автором у процесі викладання лекційного курсу "Цивільне та сімейне право", а також під час практичних занять із курсантами й студентами Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України.
Публікації. Основні положення і висновки дослідження знайшли своє відображення в п’яти статтях у провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що ставляться ВАК України, і в п’яти тезах наукових виступів.
Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 194 сторінки, із яких основний текст – 169 сторінок. Кількість використаних джерел – 268.
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об’єкт і предмет, мета й основні завдання дослідження, його логіка та методологія, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації одержаних результатів, список публікацій за темою дисертації.
Розділ перший "Поняття гідності та честі фізичної особи", який складається із трьох підрозділів, присвячений загальнотеоретичним питанням визначення понять "гідність" і "честь" як об’єктів цивільних прав. У ньому аналізується процес становлення й розвитку ідеї гідності та честі в праві, розкриваються поняття гідності та честі, провадиться їх наукова інтерпретація та обґрунтовується соціально-правове значення, визначається співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація".
У підрозділі 1.1 "Ідея гідності та честі в праві: ретроспективний аналіз" розглядаються уявлення про гідність і честь фізичної особи стосовно до різних періодів історії як філософської, так і теоретико-правової думки.
Визначено, що генезис ідеї про ці цінності особистості відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу. Тому дисертантка не поділяє висловленої в літературі точки зору, що уявлення про честь та гідність не могли скластися ні в первісному, ні в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Однак у роботі уточнюється, що древнім не була відома ідея про ці духовні цінності тільки на ранньому етапі первіснообщинного ладу, оскільки на його першій стадії, пов’язаній із присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов’язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Ідея про честь людини стала наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.
Дослідження світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно процесу дальшого розвитку ідеї про гідність і честь свідчить про те, що гідність і честь не є якимись даними, константними категоріями, а їх змістові притаманний безперервний розвиток, що безпосередньо відображає зміни в соціальному житті суспільства.
Аналіз уявлень стосовно честі в так званий "рицарський період", коли ця ідея мала домінуюче значення, показує, що вже тоді вона набула правового характеру. Із юридичних джерел видно, що честь була не тільки "аристократичною пихою", а поступово ставала об’єктом захисту з допомогою писаного права ("jus scriptum") замість права неписаного ("jus non scriptum"), за яким вона захищалася через санкції приватної помсти. Свідченням цього становища є така історична пам’ятка права, як Закони ХII таблиць (451-452 рр. до н.е.), де містилися норми, що закріплювали так звані "приватні делікти". Найважливішим серед них дослідники називають injuria, поняттям якого охоплювалися правопорушення, пов’язані з особистою образою (О.А. Підопригора, І.Б. Новицький). Зважаючи на це, дисертантка зазначає, що визначуване деякими авторами (І. Екштейном, А.Л. Анісімовим) значення честі часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму у вигляді "імпульсу всяких вищих прагнень" і "спонукання до подвигів" тощо не повною мірою віддзеркалює її роль у суспільному житті того давнього періоду.
У дисертації особливо простежується генезис розвитку ідеї гідності й честі в праві України. Дослідження багатьох пам’яток вітчизняної правової культури (Руська Правда (Коротка редакція), Статут князя Ярослава про церковні суди (Просторова редакція), Статутна Двинська грамота й інші) показало, що вже за часів Київської Русі честь мала статус об’єкта захисту. Їх аналіз свідчить, що, незважаючи на те, що в цей історичний період честь підлягала кримінально-правовій охороні, вона як самостійна правова категорія не виокремлювалася, а сама лексема "честь" у законодавстві не вживалася. Судебник Івана III 1497 року, що став основою Судебника 1550 року, Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.), а також Соборне Уложення 1649 року містили поняття "безчестя". На думку дисертантки, до одних із перших нормативних актів вітчизняного законодавства, відповідно до якого поняття "честь" було введено в юридичну діяльність, слід віднести Конституцію Пилипа Орлика 1710 року, Воїнський Артикул 1715 року.
У ХIХ столітті правовий статус честі як об’єкт охорони мав уже достатньо широкий соціальний зміст, оскільки Уложення про покарання кримінальні та виправні 1885 року (розділ "Про злочини проти життя, здоров’я, волі та честі приватних осіб") прирівнювало її значення до таких благ, як життя, здоров’я і воля людини, без указівки на її станову та класову належність. Однак слід зазначити, що, незважаючи на це, саму категорію "честь" було введено в юридичну діяльність тільки на рівні згадки про неї, оскільки ні у відповідному законодавстві, ні в теорії права її поняття не закріплювалося.
І якщо ідея честі мала домінуюче значення в рицарський період і за часів феодального середньовіччя, то ідею людської гідності особливо широко було розроблено й осмислено в XVI-XVIII ст.ст. у багатьох роботах представників лібералізму й просвітництва. Великий внесок в українську теоретико-правову думку цього історичного періоду щодо уявлень про гідність людини зробили філософ, історик і політолог Станіслав Оріховський-Роксолан, професор Києво-Могилянської академії Інокентій Гізель, викладач Харківського університету Іоанн Баптист Шад.
У першій половині XIX століття бурхливо розвинулася "позитивістська юриспруденція", неґативно настроєна до всього "природженого" і "невід’ємного", і ідея гідності та честі не отримує свого розвитку. Лише наприкінці ХIХ століття ідея гідності стала переважною.
Від кінця ХIХ – початку ХХ століття спостерігається досить розвинений правовий інститут захисту честі й гідності. Великий внесок в удосконалення та подальший розвиток ідеї гідності та честі фізичної особи в праві зробили в цей важливий історичний період і вчені-цивілісти (Й.О. Покровський, Д.І. Меєр та ін.). Незважаючи на неоднозначність правової думки кінця ХIХ – початку ХХ століття щодо правового статусу гідності й честі, можна впевнено відмітити, що в зазначений період вона була пов’язана з початком понятійно-теоретичних досліджень (з допомогою логічних дефініцій і загальних понять) цих цінностей фізичної особи та з виокремленням їх як самостійних об’єктів цивільних прав.
Важливим етапом у формуванні правового статусу гідності й честі як об’єктів цивільних прав є розвиток вітчизняної правової думки після жовтневого перевороту 1917 року. Аналіз погляду цивілістів стосовно порушеної проблеми свідчить про те, що, незважаючи на їх проґресивний характер, багато з них мали яскраво виражений класовий підхід. Генезис ідеї про гідність і честь свідчить, що вирішальною істо-ричною причиною, яка зумовлює зміст гідності та честі, є тип соціального, а не класового зв’язку між людьми. З урахуванням цього процес розвитку ідеї про ці цінності є не тільки постійним і безперервним, а має й еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на часом значні несприятливі історичні умови розвитку людського суспільства, її епопея, почавшись з "аристократичної пихи", досягла правового статусу "найвищої соціальної цінності". Це означає, що честь і гідність є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність, що є підтвердженням їх спонукальної сили. І тільки тому, що поняття про гідність і честь людини в Стародавній Греції та Римі, а також у феодальних суспільствах не мали соціального характеру і не поширювалися на рабів і кріпаків, вони не вплинули й не могли вплинути на основний напрямок розвиток ідеї про ці цінності особи. Ось тому, на думку дисертантки, так неприйнятний для характеристики честі та гідності людини історично обмежений ортодоксальний підхід.
У роботі досліджено визначення "соціальний" і встановлено, що воно за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь мають відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам індивіда, які хоч і відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, треба зазначити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об’єктивним критерієм якого є збереження цілісності інтересів суспільства і здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами.
Завдяки методові історичної ретроспективи встановлено, що гідність і честь перебувають у певному співіснуванні та тісному взаємозв’язку. Однак їх генезис показав, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони навперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь мала домінуюче значення в "рицарський період" і в період середньовіччя, а гідність як основа гуманізму відігравала провідну роль в епоху Відродження (Ренесансу) і його кульмінації – Просвітництва. Особливо значущою гідність стає в сучасний період розвитку суспільства.
Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь в умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення й реалізацію через різні структурні елементи системи права. Будучи вихідним положенням у формуванні права, гідність самостійно виступає як окремий правовий принцип. З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї дисертантка пропонує доповнити статтю 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність".
У підрозділі 1.2 "Гідність і честь людини як найвищі соціальні цінності" вирішуються питання визначення в праві понять гідності та честі фізичної особи та провадиться їх наукова інтерпретація.
У дисертації зазначається, що в юридичній літературі не вироблено єдиного поняття гідності й честі, немає їх леґального правового закріплення. Аналіз різноманітних підходів до вирішення цього питання дозволив виявити основну причину такого становища, що полягає в першу чергу у відсутності комплексно-системної концепції в його юридичному осмисленні. Оскільки гідність і честь не тільки правові, а й філософські, етичні категорії, то суто юридичний аспект дослідження істотно збіднює їх усебічне пізнання і передбачає взаємодію всіх галузей наукового знання. Дисертантка не підтримує позиції цивілістів, котрі розглядають ці категорії окремо як філософський феномен у вигляді моральної оцінки й окремо як правовий феномен у вигляді об’єкта права, а також розкривають їх сутність окремо в аспекті конституційного права як найвищої соціальної цінності й окремо в аспекті цивільного права як особистого немайнового блага, і висвітлює їх поняття з урахуванням нового – аксіологічного – підходу до їх інтерпретації.
У роботі обґрунтовується думка про те, що єдиного, всеосяжного визначення поняття гідності та честі розробити практично неможливо з огляду на їх специфіку, а тому безліч правових моделей гідності та честі, наявних у цивілістиці, мають право на існування, але потребують певного вихідного положення, яке б виступало як об’єднувальне начало всіх дефініцій. Використовуючи не тільки філософське, етичне, етимологічне, але й правове значення поняття "цінність", дисертантка робить висновок про те, що його використання найбільш прийнятне для розв’язання цієї проблеми. Завдяки ст. 3 Конституції України воно отримало леґальне закріплення, а тому є не тільки складовою аксіології, а й важливою правовою категорією, що найбільш повно відбиває сутність досліджуваних явищ. Водночас зазначається, що в даний час поняття "цінність" витіснило поняття "благо", яке традиційно застосовувалося в цивілістиці для позначення цивільних прав. Такий висновок обґрунтовується останніми досягненнями як філософської, так і правової думки. З урахуванням викладеного звертається увага на позицію цивілістів, які пропонують поняття "благо" розкривати через поняття "цінність", як на таку, що суперечить вищезазначеній тенденції.
Аналіз найбільш загальних визначень (характеристик) гідності й честі, широко представлених у праві, а отже, відповідних до загальнопоширених наукових поглядів на позначену проблему, свідчить про те, що більшість із них досі містять як вихідні положення поняття "самооцінка" й "оцінка". Вирішуючи її, автор дисертації досліджує питання про співвідношення понять "оцінка" та "цінність". З урахуванням цього в дисертації критично оцінюється погляд учених на гідність як на самооцінку, а на честь як на оцінку та підкреслюється, що ними не вичерпується ємність досліджуваних понять і не відбивається їх сутність.
У роботі здійснено філософсько-правове осмислення поняття "найвища соціальна цінність" та обґрунтовано висновок про те, що його використання у визначенні гідності та честі служить не тільки своєрідним ґарантом бережного й поважливого ставлення до їх носія та доказом нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації, а й виразом їх особливого правового статусу. Порушується в дослідженні й питання про співвідношення понять "особиста гідність" і "людська гідність". Виходячи з аналізу як філософських, так і правових поглядів на цю проблему, зазначається, що гідність як правова категорія неподільна на два самостійні поняття: "людська гідність" і "особиста гідність" і що вони утворюють єдине ціле, складову досліджуваного явища. Ця обставина дозволила критично оцінити думку авторів про те, що людська гідність є родовим поняттям відносно особистої гідності.
Досліджується питання про зміст гідності та честі, куди традиційно включаються об’єктивна (зовнішня) й суб’єктивна (внутрішня) сторони. Аналіз сучасної юридичної літератури показав, що використання суб’єктивного й об’єктивного аспектів у змісті гідності та честі має не тільки теоретичне, а й практичне значення, а тому дисертантка, не поділяючи точку зору авторів про те, що виокремлення суб’єктивного аспекту не має значення, розкриває обидві сторони гідності й честі та використовує їх для визначення відповідних понять. Крім того, обґрунтовується висновок, що обидві сторони досліджуваних цінностей мають соціальний аспект, а тому застосування цивілістами словосполучень "об’єктивна (соціальна)" і "суб’єктивна (індивідуальна)", на думку дисертантки, не відповідає змістові визначення "соціальне" й приводить до необґрунтованого протиставлення цього поняття і поняття "індивідуальне".
Виходячи з вищевикладеного в дисертації робиться висновок про те, що гідність – найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об’єктивного, боку, про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від її належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи та становища у суспільстві, а з іншого, суб’єктивного, боку – про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, про усвідомлення і почуття цієї значущості.
Честь – це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об’єктивного, боку, про значущість особи для суспільства, визначувану в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв’язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи – соціальної, професіональної, національної та ін.; а з іншого, суб’єктивного, боку – про особистісну значущість особи як представника соціальної, професіональної, національної та іншої конкретної групи людей, визначувану на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
У підрозділі 1.3 "Співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація" позначається диференційований підхід до досліджуваних цінностей особи.
Відзначаючи спірність питання про співвідношення гідності й честі між собою та проаналізувавши наявні наукові роздуми з цього приводу, автор дисертації виокремлює два основні напрямки: ототожнення гідності та честі (повне або часткове) і визначення самостійного значення кожної категорії з виявленням їх тісного взаємозв’язку між собою. Солідаризуючись з позицією цивілістів, які вказують на самостійний характер гідності та честі, дисертантка перш за все обґрунтовує її результатами попереднього дослідження про об’єктивний процес існування й розвитку цих цінностей протягом усього періоду людської цивілізації. Водночас у роботі відмічається, що в основі їх тісного взаємозв’язку лежить не один, а кілька спільних критеріїв, що, на думку дисертантки, і є основною причиною нечіткості тієї грані, яка утруднює їх розмежування як самостійних категорій. У дисертації аналізується проблема інтерпретації гідності й честі як самостійних, але чітко виражених відносно одне одного понять. Дослідивши ті аспекти диференціації, які використовуються в юридичній літературі, і взявши до уваги їх нечіткість, дисертантка вважає, що до вирішення позначеної проблеми більш прийнятним є філософський підхід, в основі якого лежить сутність гідності й честі. Оскільки ці ідеї відповідають теорії гуманізму, то робиться висновок, що саме спрямованість гідності й честі є тим критерієм, який дозволяє чітко розмежовувати їх між собою: у честі це диференціація людей у суспільстві залежно від належності до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві.
У дисертації розглядаються і питання співвідношення категорій "гідність" і "честь" з категорією "ділова репутація". Проаналізувавши генезис останньої, її поняття, сутність і зміст, автор обґрунтовує висновок про те, що правова природа гідності й честі істотно відрізняється від правової природи ділової репутації.
У другому розділі дисертації "Гідність і честь як суб’єктивне право фізичної особи, яке забезпечує її соціальне буття" чітко простежується головний задум дослідження: саме в суб’єктивному праві на повагу до гідності й честі фізичної особи знаходить своє втілення реалізація правового статусу гідності й честі як найвищих соціальних цінностей. З урахуванням цього він і присвячений з’ясуванню правової природи права на повагу гідності й честі фізичної особи: розкриттю його поняття, сутності, змісту й аналізу проблем, пов’язаних із його здійсненням.
Розділ складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 "Поняття, природа та сутність суб’єктивного права фізичної особи на повагу гідності та честі" досліджується поняття "особисте немайнове право" стосовно до різних періодів розвитку цивілістичної думки, починаючи з робіт дореволюційних юристів і закінчуючи сучасними уявленнями. Крім того, аналізується підхід законодавця, закріплений у главі 22 другої книги нового ЦК України, де право на гідність і честь віднесено до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Аналіз позицій цивілістів щодо сутності права на гідність і честь, які в основному зводяться або до "права кожної особи на недоторканість її гідності й честі та можливості вимагати від усіх суб’єктів утримання від їх порушення", або до права "вимагати спростування розповсюджених відомостей, які не відповідають дійсності та порочать її честь, гідність і ділову репутацію", дозволив зробити висновок про те, що юридична природа права з такою сутністю не може повною мірою забезпечити соціальне буття фізичної особи. Гідність і честь – духовні цінності людини, що свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені чи ні. Тому її соціальне буття забезпечується не лише з допомогою суб’єктивного права особи на захист цих найвищих соціальних цінностей. Проаналізувавши не тільки Конституцію України, а й конституції країн СНД і Балтії, а також позиції дореволюційних цивілістів Д.І. Меєра, Й.О. Покровського, погляди сучасних цивілістів, автор робить висновок, що до такого права слід віднести право кожного на повагу до його гідності та честі, закріплене в ст. Конституції України та в ст. 297 нового ЦК України. Його обґрунтування супроводжується розглядом низки наукових проблем. Так, у дисертації аналізується дискусійне питання про юридичну природу конституційних (основних, загальних) прав громадян, за якими деякі автори не визнають якості суб’єктивних прав (Ю.К. Толстой, Л.О. Халфіна). Дисертантка, погоджуючись з Л.С. Явичем, який піддає критиці точку зору цих авторів та вважає її теоретично необґрунтованою і практично неконструктивною, підкріплює свою думку посиланням на цілий ряд правових документів, серед яких особлива увага приділяється позиції авторів ЦК України. Аналізуючи ст.ст. 270, 297, автор робить висновок, що в них знаходить своє часткове відображення ідея так званого позитивного реґулювання, яке забезпечує організованість суспільних відносин закріпленням суб’єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті реґулятивної функції права, а не тільки пов’язаних з охороною особи від образливого поводження та інших принизливих дій (охоронна функція права).
Торкаючись цього питання, дисертантка розглядає три основні концептуальні підходи: радикальний, неґативний і позитивний. Проаналізувавши погляди представників цих напрямків наукової думки, і насамперед стосовно до сучасного стану даної проблеми, вона поділяє твердження С.І. Шимон, що точка зору представників саме позитивної концепції здобула перемогу в результаті тривалих дискусій.
Для виявлення юридичної природи права на повагу гідності та честі в дисертації здійснюється філософсько-правове осмислення проблеми "право на повагу". Після дослідження конструкції абсолютного суб’єктивного права, яка послужила підставою для сумніву деяких авторів щодо того, чи охоплює поняття "право на повагу" сутність відносин, які виникають з приводу честі, гідності та ділової репутації, у роботі робиться висновок, що цією моделлю не визначається юридична природа досліджуваного суб’єктивного права. Усуваються сумніви
