ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м. Одеса) ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

ЧЕБАН ОКСАНА МИХАЙЛІВНА

УДК:130+300.38+323.1

ЕТНОКУЛЬТУРНЕ У СВІДОМОСТІ ПОЛІЕТНІЧНОГО СОЦІУМУ

(НА МАТЕРІАЛАХ ПРИДУНАВ’Я)

Спеціальність 09.00.03. – соціальна філософія

та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук.

Одеса–2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, Міністерство освіти та науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Кавалеров Анатолій Іванович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри філософії і соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Пунченко Олег Петрович,

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова,

завідувач кафедри філософії та українознавства

кандидат філософських наук

Надибська Оксана Ярославівна,

Одеський юридичний інститут

Харківського університету внутрішніх справ,

викладач кафедри соціально-економічних дисциплін

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться " 28" травня 2003 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського за адресою:

65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського,

за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий " 26 " квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г. Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Етнічний ренесанс сьогодення та докорінна зміна усталених парадигм багатьох суспільних явищ та стереотипів, що визначають нові пріоритетні пошуки наукової думки у сфері міжнаціональних відносин, зумовлюють подальше дослідження стану національної свідомості та самосвідомості.

Сьогодні на передній план фiлософської науки виступає проблема етнокультурного у свідомості поліетнічного соціуму, складників етносвідомості, її еволюції у процесі наступу цивілізації на етнос й аналіз дії захисних механізмів етносу задля збереження власної самоцінності спільноти за сучасних умов.

Актуальність дослідження зумовлюється потребою відродження національної самосвідомості нинішнього покоління народу України і формування свідомості у майбутніх поколінь та необхідністю з’ясування ролі фактору етнічності у процесі націотворення, що неможливо зробити без чіткого наукового апарату, найперше, соціофілософського тлумачення етнокультури.

Крім того, актуальність зазначеної проблеми диктується необхідністю дослідження етнічної свідомості особи як найважливішого індикатора етносу, що проявляється в усіх сферах життя та діяльності людей і на різних рівнях: побутовому, громадському, політичному, науковому та, найголовніше, етнокультурному.

Потрібно констатувати недостатність робіт, присвячених соціально-філософському осмисленню особливостей формування і прояву етнокультурного у свідомості поліетнічного соціуму, його реалізації у сучасному багатонаціональному суспільстві, функції етнокультурного у формуванні світоглядних засад представників етноспільнот.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з плановою тематикою кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського "Інноваційність в методології і технології наукового та соціального пізнання" (Затверджена на засіданні Вченої ради університету. Протокол № 5 від 25.12.1997).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення детермінант формування і прояву етнокультурного у свідомості членів поліетнічного соціуму.

Згідно з означеною метою в роботі поставлені такі задачі:

- розглянути етнокультуру як категорію соціальної філософії;

- виявити особливості розвитку етнічних груп, умови їхнього формування у Придунав’ї та становлення етносвідомості;

- провести соціально-філософський аналіз особливостей існування духовної етнокультури в Придунав’ї та стану збереження народної культури її носіями;

- через загальне і особливе розкрити сучасний стан етнокультур національного соціуму та визначити роль національної свідомості в формуванні духовних цінностей поліетнічного соціуму Придунав’я.

Об’єктом дослідження є поліетнічний соціум Придунав’я.

Предметом дослідження є етнокультурне у свідомості мешканців поліетнічного соціуму Придунав’я.

Методи дослідження. У роботі використані сучасні методи і підходи соціально-філософського дослідження: структурно-функціональний, емпіричний, конкретно-історичний, компаративний, генетичний та контент-аналізу.

Дослідження стану етнокультурного у свідомості шляхом вивчення особливостей функціонування етнокультури у середовищі мешканців Придунав’я здійснюється структурно-функціональним та компаративним способами, оскільки саме функціональний аналіз дає змогу простежити особливості розвитку етнокультурного процесу і визначити рівень традиційного буття народної культури, а порівняльний – ступінь збереження етнічних стереотипів та вияви етноархетипного у свідомості, особливості світосприйняття мешканців Придунав’я, толерантність їх стосунків з іншими етносами.

Емпіричний і конкретно-історичний методи дисертаційного дослідження використані для отримання соціальних показників, які з’ясовують стан функціонування народної культури в умовах поліетнічності та особливості вияву етнокультури у свідомості народів Придунав’я. Крім того, проведений контент-аналіз законодавчих документів, з яких визначальним та основним, що унормовує етнічні взаємостосунки народів України, є Конституція, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

Використання вищеназваних джерел з критичною їх оцінкою дає можливість розкрити основні аспекти обраної теми, поглибити розуміння окремих моментів міжнаціональних стосунків.

Вибір напрямку дослідження визначає як підхід до теоретичного аналізу предмета, так і його емпіричне вивчення та шляхи узагальнення отриманих емпіричних даних. Такий комплексний підхід до дослідження вимагає комплексного ж розгляду основних моментів дослідження, ключовими проблемами якого стали вирішення методичних питань збору емпіричного матеріалу, логіка інтерпретації отриманих даних та статистичне забезпечення аналізу.

Генетичний метод дозволяє розглянути духовну культуру з точки зору своєрідності її вияву в умовах поліетнічності Придунав’я, допомагає встановити особливості тенденцій і напрямків розвитку етнокультурних процесів в Україні початку ІІІ-го тисячоліття.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається, насамперед, тим, що: вперше здійснена спроба осмислення детермінант формування “етнокультурного” та його вияву у суспільній свідомості; фіксується рефлексія етнокультурних процесів у свідомості особистості.

Свідомість представників етнічних груп Придунав’я характеризується актуалізацією – “осучасненням” передусім тих сенсів минулого, що виправдовують етнічні інтереси сучасного буття. Передумовою формування національної визначеності особистості є вироблення нею національної самосвідомості; на основі філософського аналізу історичних та сучасних джерел вперше встановлюється якісний рівень збереження етнокультури придунайських етносів. Введено до наукового обігу систематизовані дані перебігу сучасних етнокультурних процесів у Придунав’ї і їх вплив на суспільну свідомість, прогнозуються можливі шляхи розвитку міжетнічної взаємодії в регіоні та наголошується на важливості зваженої загальнодержавної політики щодо національних меншин, створення для них умов проживання, близьких до тих, що властиві для їхнього материнського етносу. Поглиблена експлікація свідомості поліетнічного соціуму через розгляд етнокультурного, що дало можливість конкретизувати найбільш значимі сутнісні ознаки етносвідомості в умовах поліетнічного соціуму Придунав’я та з'ясувати поняття етнокультури на основі широкої емпіричної та теоретичної бази; вперше здійснено тлумачення етнічних процесів та розкриття функціонування етнокультур поліетнічного соціуму через об’єктивну діалектику загального й особливого. В етнічних спільнотах біологічне існує через соціальне і навпаки, позаяк етнос становить собою діалектичну єдність саме цих протилежних сторін. На рівень трансформації народної культури етнічних спільнот Придунав’я впливає екстравертна чи інтравертна спрямованість етнокультури кожного етносу, що зумовлюється походженням етносу, мовною близькістю з сусідами, схожістю побуту, рівнем розвитку етнічної свідомості та характером вияву етноцентричних тенденцій у бутті людей.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при подальшому соціально-філософському дослідженні етнічної свідомості, особливостей функціонування етнокультури, історії заселення краю, у культурологічних дослідженнях, при проведенні етнографічних експедицій, плануванні господарської та етнокультурної політики тощо.

Матеріали дослідження можна застосувати при написанні спеціальних і узагальнюючих праць з соціальної філософії та стану міжетнічних відносин в країні, культурології, українознавства, при підготовці лекційних курсів та навчальних посібників з української культури.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження знайшли відображення в доповідях на міжнародній та всеукраїнській науково – практичних конференціях: “Світоглядні, методологічні проблеми вдосконалення навчально–виховного процесу” (Одеса, 1998), “Інновації наукового та соціального пізнання” (Одеса, 2002). Результати обговорювались також на методологічних семінарах та засіданнях кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського в листопаді 2001 та квітні 2002 року.

Результати, основні теоретичні положення дисертації, висновки та концептуальні узагальнення, які розкривають зміст та основні напрями соціально-філософського аналізу проявів етнокультурного у свідомості поліетнічного соціуму, знайшли своє відображення у семи наукових публікаціях, три з яких опубліковані у фахових виданнях відповідно до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаної літератури. Обсяг дисертації становить 161 сторінку, крім цього список використаних джерел (313 найменувань) нараховує 25 сторінок. Загалом 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, відповідність науковим програмам, планам, темам, з’ясовані стан та рівень наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження. охарактеризовані його методологічні засади, визначена наукова новизна, підкреслюється теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, вказана її апробація, структура та обсяг.

У першому розділі "Етносвідомість у контексті буття народу" досліджується свідомість індивіда як першооснова буття етносу (народу), її зміст і етнокультурні вияви; свідомість розглядається як породження соціуму (суспільно – історичне), а саме: національна й етнічна, оскільки осмислення етнічно визначеного простору дозволяє дослідити “етнокультурне”.

У першому підрозділі "Етнокультура у соціально-філософському осмисленні" обстежується етнокультура як категорія соціальної філософії, котра є визначальним складником суспільного буття, впливає на суспільну свідомість і формує суспільні взаємини; основу її становлять дух, духовність, етнічно означені духовні цінності, які знаходять свій безпосередній вияв у соціальній та побутовій галузях.

Етнокультуру як основу будь-якої національної культури (первісну культуру), оскільки це сукупність створених та створюваних народом (відповідною етнічною спільністю) в процесі своєї суспільно – історичної практики матеріальних та духовних цінностей, що характеризують історично досягнутий ступінь його розвитку, розглядає С. Грица.

У системно-структурному розумінні тлумачить це поняття К. Леві-Стросс. На думку вченого, етнокультура є такою ж самою "адаптивно-адаптуючою" системою, як і вся культура. Етнос – це мікролюдство і мікроуніверсум.

Дослідники культурологічного аспекту етнокультури підкреслюють взаємозв’язок ціннісних уявлень особи як іманентних характеристик культури, їх входження в культурну тканину як конкретної епохи, так і всієї історії людства (В. Андрущенко, А. Бичко, Н. Чавчавадзе, В. Шинкарук, О. Яценко).

Національна культура завжди була в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних науковців, це вже усталене поняття з конкретним визначенням, що виконує інтегруючу функцію (Д. Антонович, Д. Чижевський, В. Лісовий та інші

Взаємозв’язок свідомості з культурою, політикою, ціннісною парадигмою розглядають В. Андрущенко, Е. Звьоздкіна, А.І. Кавалеров, М. Михальченко, С. Наумкіна, М. Попович, З. Самчук та ін.

З позицій діяльнісного підходу, структурно-системних зв’язків, управління процесом соціальної ідентифікації свідомість досліджують М. Дмитрієва, Г. Гончарова, Е. Гансова, О. Ручка, В. Степаненко, А. Уйомов та інші вчені.

В різний час теоретичні питання дослідження етнічної свідомості грунтовно опрацьовувались вченими: Ю. Бромлеєм, В. Козловим, О. Нельгою, П. Гнатенком.

Поліетнічність як основа гармонізації суспільного буття розглядається в дослідженнях Й. Вироста, Ю. Римаренка, О. Болдецької та інших.

Система цінностей особистості, місце національного складника в їхній структурі в основі наукових пошуків П. Сорокіна, С. Рубінштейна, А.А. Кавалерова.

Конкретним етнодуховним аспектам життя іноземних колоністів та їх взаєминам з сусідніми етносами присвятили свої праці А. Клаусс, Ф. Вовк, А. Пономарьов, П. Сохань, В. Наулко та інші дослідники колонізації придунайських земель.

Серед монографій і спеціальних збірників, що висвітлюють методологічні проблеми філософських, етносоціальних досліджень з питань національно-духовного відродження та етнокультурного процесу в сучасних умовах слід відзначити роботи І. Кураса, О. Кульчицького, М. Панчука, В. Панібудьласки, А. Слюсаренка, Д. Шелеста, Ю. Смирнова, Л. Клейна, В. Козлова, Г. Громова, В. Овсянникова.

Дослідники стверджують, що етнокультура покликана забезпечити рівні умови для збереження і відтворення складових чинників народної культури етносів поліетнічного соціуму та сприяє самовизначенню конкретного народу.

Цілісне формування етнокультури набуває ефективності за умов взаємодії зовнішніх (суперстратних) і внутрішніх (субстратних) складників. Цінності, що складають основу етнокультури, виступають як об'єкт регулювання та саморегулювання одночасно.

Всебічний розвиток саморегульованих засад в утвердженні цінностей етнокультури, зміщення акцентів з зовнішнього регулювання на внутрішнє саморегулювання є досить важливим чинником розвитку та формування етнодуховного потенціалу етносуспільного буття народів, чи формування протосуспільств. Реалізація цієї функції етнокультури досягається шляхом поєднання в процесі формування та розвитку загальнолюдського, національного, національно-особливого та національно-специфічного.

Етнокультура як категорія соціальної філософії визначається через різні функції, пов’язані зі сферами матеріального виробництва (власне – економічною діяльністю), соціальним упорядкуванням спільноти (передусім щодо політичної та правової зорганізованості), виховання, як закладення підгрунтя подальшої спадковості етнокультурного процесу.

Вона покликана забезпечити рівні умови для збереження і відтворення складових чинників народної культури всіх етносів, що мешкають, наприклад, у Придунав’ї (діалог культур); в поліетнічному середовищі спрацьовує на самовизначення конкретного народу.

Етнокультуру можна визначити і як специфічну генетично неуспадковану сукупність засобів, моделей взаємодії людських спільнот з довкіллям, наслідком чого є створення духовних та матеріальних цінностей. Етнокультура – все те, що належить конкретному народові, може змінюватись в процесі розвитку суспільства. Проте вона зберігає певні сталі характеристики, найперше, в сфері духовній.

Відтак “етнокультурне” експлікується таким чином:

1) наявністю певних висхідних принципів мислення, розуміння та переживання-тривоги (ментальність), котрі пронизують і визначають усі прояви культури даного етносу;

2) узвичаєністю системи традицій щодо пізнавальної чи політичної галузей, закінчуючи побутовою;

3) функціонуванням етнічно означеної системи, насамперед, через загальнозрозумілі символи, загальновідомі сюжети, аналогії, репродуковані свідомістю носіїв певного типу культури.

У другому підрозділі "Етносвідомість як етнобуття соціуму" розглядається свідомість як сукупність образів, що регулюють етнонаціональні стосунки, оскільки це є вища форма відображення об’єктивної дійсності, з розвитком котрої формуються культурні цінності, завдяки чому збільшується вплив культури на все суспільство. Свідомість – це властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові; здатність усвідомлювати навколишній світ і саму себе, пізнаючи явища дійсності через їхні співвідношення з набутими знаннями.

Етнізація – становлення, розвиток і закріплення в особистісних структурах якостей, котрі відбивають особливості культури етносу, членом якого є особа. Етнізація розгортається як аспект соціалізації, елемент виховання, зріз формування типу життєдіяльності особи, перш за все становлення її емоційних, когнітивних, вольових процесів, набуття особливостей оцінних, моральних суджень, естетичних уявлень, формування набору умінь, засвоєння типових виробничих навичок, прийомів, стилю спілкування і поведінки, специфічного сприйняття світу, притаманної культурі етносу картини світу. Це процес, що продовжується все життя особистості, що пов’язано як з величезним обсягом етнокультурної інформації, котра сприймається людиною, так і з тим, що в етносвідомості особи відбуваються зміни, іде постійний розвиток, доповнення, перетворення.

Етнічна самосвідомість відображає якісно новий рівень розвитку етнічної свідомості особи, якісні зміни в самій людині як представникові етнічної спільноти – вона усвідомлює себе як суб’єкт історичної творчості, орієнтується в соціальних процесах, регулює свою поведінку. Важливим визначальним моментом етнічної самосвідомості є самооцінка, котра відіграє значну роль у регулюванні діяльності людини, її орієнтації у житті соціуму.

У співвідношенні етнічної та загальнонаціональної компоненти на етногруповому рівні подвійної самосвідомості спостерігається динамічна єдність, характер якої вирішальною мірою залежить від конкретних історичних соціально-політичних, ідеологічних чинників, між ними можуть виникати суперечності й навіть конфлікти.

Суб’єктивно усвідомлена етнічність є виразником згуртованості народу, його здатності до єдності дій в ім’я спільних цілей. Разом з тим, це показник суспільних настроїв та відносин, тому вивчення етнічної самосвідомості має не тільки наукове, а й практичне значення.

Отже, ідентифікація з етносом чи нацією – цілком свідомий психологічний процес, тобто є і процесом, і результатом самосвідомості як рефлексії, самопізнання. Етносвідомість поступово набуває, окрім суто ідентифікаційних аспектів, ширшого значення, включаючи настанову на дію, певні зміни й перетворення в етнічній, національній спільноті, навіть пасіонарно наповнену суспільно значущу діяльність особи.

У третьому підрозділі "Особливості поліетнічного середовища" аналізується сучасне буття української нації, процес самовизначення інонаціональних груп, що відбувається суперечливо, а тому й сприймається неоднозначно, позаяк існують об’єктивні національні, етнічні та міжетнічні суперечності, що є принциповим неминучим і одвічним супутником держави з поліетнічним складом населення.

Як зазначається у дисертації, етнорегіональна специфіка буття етносів в Українському Придунав’ї зумовлюється природними, політичними, соціальними обставинами різнобічної взаємодії двох або багатьох етносів у ландшафті регіону, часовим і просторовим розповсюдженням етнокультури, її окремих елементів або навіть цілих традиційних комплексів у чужому етнічному середовищі.

Етнокультурні процеси за сучасних умов активно впливають на свідомість і самосвідомість людей та визначають форми їхнього етнобуття, що виявляються в рівні розвитку народної культури.

Саме в етнокультурі відбувається самопізнання етносу, вона є джерелом своєрідності етносів поліетнічного соціуму Придунав’я; саме тут увиразнюється вплив етнокультури на етнічну свідомість і самосвідомість людей, формування їхнього світогляду.

Таким чином, культурна основа людства (етнокультура) стає вирішальним чинником формування свідомості особистості, через що феномен етнокультури, власне етнічності як суттєвої характеристики людини не вичерпав себе на шляху до розуміння природи людства, а поліетнічний регіон Придунав’я як простір концентрованого вияву етнонаціонального фактора визначається високим ступенем інтенсивності міжетнічних і етнополітичних взаємин та, головне, толерантністю, фіксованої свідомістю індивіда.

Розділ другий "Етнокультурні особливості розвитку національного соціуму українського Придунав’я" містить два підрозділи.

У першому підрозділі "Загальне та особливе у свідомості етносів національного соціуму Придунав’я" вивчення явищ об’єктивної дійсності здійснюється через застосування філософських категорій діалектики, поскільки кожне явище, з одного боку, має якісь індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці явища, з іншого – кожне окреме, індивідуальне явище має в собі і деякі загальні ознаки, характерні для багатьох явищ. Ці об’єктивні ознаки речей і явищ відображаються в мисленні за допомогою категорій одиничного і загального.

Як взаємопов’язані протилежності загальне і одиничне переходять одне в одне. Скажімо, суспільна свідомість впливає на індивідуума, особу, формує їх, загальне переходить в індивідуальне, окреме. Однак суспільна свідомість – це результат розвитку різних її форм окремими теоретиками, ідеологами, вченими, котрі привносять у неї дещо своє, індивідуальне, окреме. Тобто відбувається зворотний процес – індивідуальне, окреме переходить у загальне, в суспільну свідомість.

Український соціум є загальним у національному вимірі етноеволюційних зрушень у свідомості поліетнічного соціуму. Специфіка етнополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що державотворчий процес відбувається в умовах денаціоналізованого населення. Багато в чому деструктивні процеси, що відбуваються у соціумі та фіксуються свідомістю особи, пов’язані з цим.

В загальному етноландшафті України Придунав’є є особливим характерним регіоном, конкретизує загальне як макросоціальне явище, породжене співіснуванням і взаємодією етнорегіонів у межах державного утворення.

Етнокультурний простір Придунав’я репродукує в регіоні традиції, визначає смисловий простір людської свідомості, представлений найбільш універсальними знаковими системами: мовою, способом життєдіяльності, нормами поведінки. Етнокультурні зв’язки в регіоні зумовлені постійним існуванням поруч різних народів, їхнім спілкуванням, а також особливостями природного середовища і географічним положенням.

Прикметним є, що етнічні особливості сьогодні все частіше переміщуються зі сфери матеріальної культури у сферу духовну, у сферу свідомості, що обумовлюється як соціальними факторами, так й інформаційними зв’язками.

Отже, Придунав’є в українському вимірі й є особливим регіоном, що відзначається характерністю перебігу різноманітних процесів взаємодії й відштовхування етнокультур представників поліетнічного соціуму, а за збереженням традиційної звичаєвості та етнічної свідомості – окремим, одиничним.

У той же час, рівень взаємодії етносів Придунав’я та її наслідки, фіксовані свідомістю особи у її одиничному (окремішньому, особливому) визначенні виявляє Придунав’є загальним (загальником) для всієї сукупності етнокультурних процесів регіону.

Відтак, поліетнічність регіону створює повсякчасні і широкоглядні умови взаємозбагачення етносів досвідом освоєння довколишньої природи, розгортання їхнього національного простору та інш.

При всій різноманітності вияву регіонального фактору в Українському Придунав’ї в дисертації зазначається, що його сутність зберігається й нині, хоча складні державотворчі процеси зумовили значні зрушення у свідомості поліетнічного соціуму, адже регіональні суспільні відносини – це історично сформовані, відносно стійкі суспільні відносини, що постійно поновлюються, передаються від одного покоління до іншого, вони зумовлені особливостями прикордонного регіону та детерміновані суспільною свідомістю.

На феноменологічному рівні загальна системотворча функція регіонального фактору постає як функція конструювання поліетнічного соціуму.

У другому підрозділі "Національна свідомість в контексті духовних цінностей поліетнічного соціуму" аналізуються філософські поняття цінностей та місце національної свідомості в системі духовних цінностей.

Усі конкретні цінності відносні, але ця їхня відносність не абсолютна. Відносність цінностей має певні обмеження, котрі накладаються на них об’єктивною природою оцінюваних предметів, з одного боку, й актуальними конкретними потребами людей – з іншого.

Цінність особистості як система становить собою цілісний аспект, що має певне число функціонуючих, сумісних один з одним, пов’язаних елементів та взаємовідносин між ними. Цінностям особистості притаманні такі системоутворюючі ознаки, як цілісність, інтеґративність, структурність, ієрархічність та сумісність елементів, зв’язок із середовищем.

Серед найбільш значимих в системі ціннісних орієнтирів особистості авторка вирізняє категорію "національного". Нація – конкретний вияв етнічного, його вище утворення. Етнос становить собою діалектичну єдність двох протилежних сторін: природно-біологічної та соціальної. В етнічних спільнотах біологічне існує через соціальне і навпаки. Утворення історичних національностей не є сплетінням явищ біологічного характеру з явищами соціального характеру, це утворення історичної конкретності, історичної індивідуальності з природного расового хаосу. Будучи за своїм походженням феноменом ані суто соціальним, ані виключно біологічним, етнічне виявляється на межі вказаних характеристик.

Передумовою формування національної визначеності особистості є вироблення нею національної самосвідомості. Разом з тим, особистість отримує національну визначеність, лише включаючись у внутрішню структуру спільноти, враховуючи діалектику етнічних і соціальних ролей особистості, яка реалізується за допомогою етнокультури взагалі, мови, релігії, мистецтва, історії, ідеології зокрема.

Розвиток національної свідомості українського народу, первісно зумовлений виявом різних культур, починаючи з праобразів давніх космогонічних уявлень і закінчуючи сучасним станом, завдяки чому стала можливою реалізація прадавнього прагнення українців до творення власної держави.

Оскільки етнічність є основою самоусвідомлення особи і чинником етнокультури, саме остання формує свідомість етносів Придунав’я. Взаємодія етнічних спільнот регіону впливає на формування свідомості, проявляючись в усьому комплексі традиційної народної культури на рівні етичних норм, фольклору, мови тощо.

Регіональний підхід до вивчення традиційно – побутової культури етносів Придунав’я слугує основою для виявлення спільних рис у розвитку народних культур даних спільнот.

Зближення народів і культур у сучасному індустріальному і постіндустріальному суспільстві – це світ, що характеризується все більшою гуманністю і культурним різноманіттям, повагою до людської особи, розумінням того, що культурна основа людства (етнокультура) є головним складником формування свідомості особистості. Специфіка буття етносів Придунав’я призводить до етнічної дифузії, часового і просторового розповсюдження етнокультур, їхніх окремих елементів і цілих традиційних комплексів у іноетнічному середовищі. Однією з передумов збереження та розвитку етнічної меншини постає рівень компактності проживання.

Успішне державотворення у країні можливе тільки на основі структурних зрушень етносвідомості у бік національного визначення, а разом з тим, по-друге, толерантності.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у розкритті особливостей і виявленні детермінант формування і прояву етнокультурного у свідомості особистості в умовах поліетнічного соціуму. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки:

етнокультура як категорія соціальної філософії включає в себе найсуттєвіші результати комунікативного досвіду етносоціальних спільнот з освоєння суспільного буття, становить собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, які складають її сенс, має всезагальний, універсальний характер, оскільки вона є складником буття соціуму, впливає на суспільну свідомість і формує суспільні відносини: ядро етнокультури складають духовність (етнічні духовні цінності), а безпосереднім виявом стає культурно – побутова сфера діяльності етносу;

поліетнічність даного регіону створює повсякчасні умови взаємозбагачення етносів досвідом освоєння природи, розгортання культурного простору, його осмислення; у представників діаспорних груп Придунав’я: болгар, росіян, гагаузів, румунів та інших національна свідомість склалась внаслідок рефлексії, об’єктивованої інтересами етнічної спільноти, адже вона формується як своєрідний погляд сучасного в минуле: в сучасній етнічно визначеній картині світу актуалізуються – “осучаснюються” ті сенси минулого, що виправдовують інтереси сучасного буття;

“етнокультурне” є важливим фактором зміцнення духовної усуспільненості, оптимального функціонування культуротворчого процесу взагалі. Важливою умовою оптимізації процесу формування етнокультури є постійний пошук способів вирішення категоріальних суперечностей “національне” та “загальнолюдське” у сфері духовного життя, що забезпечує процес розкриття духовного потенціалу етнічної спільноти та особистості;

загальним у свідомості етносів полінаціонального соціуму Придунав’я є відсутність негативного ставлення до іншої етнічної культури, тобто наявність у свідомості носія певної етнокультури позитивного образу іншої культури за умови збереження позитивного (прихильного) сприйняття власної та тенденція до закріплення архетипних етнодиференціюючих ознак кожного етносу; криза системи традиційних норм, звичаїв, обрядів, викликана загальною кризою цінностей аграрної цивілізації та наступом маскультури;

особливим у свідомості етносів Придунав’я є збереження в основній масі обрядовості, що стала активною компонентою життєдіяльності етносу;

сьогоднішньому етапові етногенези у Придунав’ї як частині всесвітньо-історичного процесу притаманне зниження напруженості у відносинах між етносами, що вже тривалий час мають свою державність (тобто між націями). Нормою стають етнічна взаємоповага й усвідомлення непересічної цінності кожної етнічної культури для змістовного буття людства як цілого;

визначальною у свідомій етнокультурній орієнтації в якості головного життєвого фактору слугує обставина, що, незважаючи на об’єктивні умови й ідеологічні настанови владних інститутів, стимулювання асиміляційних процесів, культурні відмінності між різними за своїм походженням етнонаціональними групами не зникають, а зберігаються, закріплюючись у свідомості особи як етнодиференціюючі ознаки, причому знову виявляється тенденція до стійкості цих відмінностей;

одним із засобів збереження етнічної цілісності є долучення до народної культури, котра виконує сигнифікативну функцію і є однією із провідних сфер реалізації етнічної самосвідомості. Остання – не лише сукупність певних сенсів, понять, норм, традицій, ідей, поглядів, стереотипів, а й символічне буття, оскільки саме ідентифікація спільноти чи особи в межах конкретного етносу не зводиться до окремих культурно значущих дій, а сприймається як приналежність до цілого, і сприйняття це набуває дещо міфологізованого (символічного) характеру;

етнорегіон Українського Придунав’я відбиває і процеси деетнізації та маргіналізації, що виражаються в демографічній і культурній експансії панівного етносу. Тому для мешканців Придунав’я досить важливим залишається почуття батьківщини, його вплив на формування самосвідомості особистості;

в картині світу, менталітеті, латентно притаманних свідомості кожного індивіда, фіксуються сенси таких понять як "народ", "нація", "рідний край"; вони диференціюються не лише залежно від національності, а й від регіональної приналежності індивідів, що виявляється у специфіці етнобуття мешканців Придунав’я.

вирішальну роль у формуванні національної свідомості представників поліетнічного соціуму відіграє етносвідомість, заснована на етнокультурних цінностях, до складу котрих належать етнічна мова, стереотипи, пам’ять про спільне історичне (міфічне) походження, релігія, народне мистецтво.

Передумовою формування високого рівня національної свідомості поліетносу є національна визначеність особистості, котра, в свою чергу, грунтується на етнічній самосвідомості. Особистість отримує національну визначеність, лише включившись у систему етнодуховних цінностей етнічної спільноти, ціннісна свідомість дозволяє особі ототожнювати себе з етносом, виконує функцію її соціокультурної ідентифікації.

Специфіка буття етносів Придунав’я призводить до етнічної дифузії і часового та просторового розповсюдження етнокультур, їхніх окремих елементів і цілих традиційних комплексів у іноетнічному середовищі. Однією з передумов збереження та розвитку етнічної меншини постає рівень компактності проживання.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при подальшому соціально-філософському дослідженні етнічної свідомості, при вивченні стану взаємодії етнічних спільнот.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АНОТАЦІЇ

Чебан О.М. Етнокультурне у свідомості поліетнічного соціуму (на матеріалах Придунав’я).–Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03.–соціальна філософія та філософія історії.–Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2003.

У дисертації здійснюється соціально-філософський аналіз проявів етнокультурного у свідомості представників етнічних спільнот поліетнічного соціуму українського Придунав’я на прикладі найбільш чисельних етносів. Етнокультурне є визначальним складником суспільного буття, впливає на формування свідомості соціуму і стан суспільних взаємин. У загальному етноландшафті України Придунав'є постає особливим регіоном, конкретизує загальне як макросоціальне явище, породжене співіснуванням і взаємодією етнорегіонів у межах державного утворення, а за рівнем збереження традиційної звичаєвості – окремим, одиничним. Рівень взаємодії етносів Придунав'я та її наслідки, фіксовані свідомістю особи, виявляють поліетнічний соціум Придунав'я загальним для перебігу всієї сукупності етнокультурних процесів регіону. На феноменологічному рівні загальна системотворча функція регіонального фактору постає як функція конструювання поліетнічного соціуму.

Ключові слова: етнокультурне, етнічна свідомість, етнізація, поліетнічність, поліетнічний соціум.

Чебан О.М. Этнокультурное в сознании полиэтнического социума (на материалах Придунавья).-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03.-социальная философия и философия истории.-Южноукраинский государственный педагогический университет (г. Одесса) им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2003.

В диссертации осуществляется социально-философский анализ проявлений этнокультурного в сознании представителей этнических общин полинационального социума украинского Придунавья на материалах исследования этнокультуры этносов региона, определяются методические основы его познания и выявляются механизмы формирования и влияния процессов социальной трансформации общества на характер мировосприятия представителей полиэтнического социума Придунавья в реалиях современности.

Этнокультура – общее понятие, отражающее универсальные свойства объектов этнической реальности, исполняет важную этнодифференцирующую и этноинтегрирующую функцию, поскольку дает возможность сохранять в сознании социума уникальность и неповторность каждого этноса. Этнокультура, противопоставляясь иноэтническим культурам, содержит в себе элементы последних, как вследствие взаимопроникновения соседних культур, так и через наследие исторического развития этносов. В условиях коренных изменений в общественной жизни особенно большая роль принадлежит моральным ценностям как определяющим в самоорганизации этнических сообществ.

Среди наиболее значимых в системе ценностных ориентиров личности определена категория “национального”. Нация – конкретное проявление этнического, его высшее образование. Общечеловеческого вне национального не существует.. Личность получает национальную определенность лишь при условии включения во внутреннюю структуру этнической общности, учитывая диалектику этнических и социальных ее ролей. Этничность является основой самосознания личности и производной этнокультуры., именно она формирует сознание этносов Придунавья.

Стабилизация и гармонизация этнонациональных и этнических отношений, наполнение их собственно этническим содержанием невозможны без свободы этнодуховной и этносоциальной самореализации, в частности, без свободы проявления национального на личностном уровне, где именно и реализуется неповторимость этнической индивидуальности, ее духовный потенциал, играющие ведущую роль в генезисе полиэтнических социумов.

Каждая этнокультура, ассоциативность ее знакового универсума всегда связана с определенной фольклорной традицией, знаковыми национальными стереотипами. И это, безусловно, отражает социальную реальность, особенно там, где национально-этнические основы сохранились прежде всего в мифопоэтической традиции.

Как система, формирующая определенный информационный фон социального бытия народа, этнокультура предусматривает мировоззренческое самоосмысление, приводящее к критическому восприятию ценностей этнического бытия конкретного сообщества. В то же время этносоциокультура измеряет уровень взаимодействия людей, в процессе которого воссоздаются культурные ценности.

В работе утверждается мысль, что этнокультурное является определяющей составной частью общественного бытия, влияет на формирование сознания социума и состояние общественных взаимоотношений; основу этнокультуры (этнокультурного) составляют дух, духовность, этнически определенные духовные ценности, непосредственно выявляющиеся в социальной и бытовой сферах.

Этнизация – становление, развитие и закрепление в личностных структурах качеств, отражающих особенности культуры этноса, членом которого является индивид. Этническое сознание и самосознание основаны на осознании людьми своего этнического состояния, т.е. в самоидентификации человека в иноэтническом окружении.

В работе указано, что уровень взаимодействия этносов Придунавья и его последствия, зафиксированные в сознании индивида в ее единичном (отдельном, особенном) определении представляет Придунавье. Установлено также, что на феноменологическом уровне системно – созидающая функция является общей для всей совокупности этнокультурных процессов региона.

Функция регионального фактора предстает как функция конструирования полиэтнического социума. В общем этноландшафте Украины Придунавье предстает особенным регионом, конкретизирует общее как макросоциальное явление, порожденное сосуществованием и взаимодействием этнорегионов в пределах государственного образования, а по уровню сохранения обычаев – отдельным, единичным. Специфика бытия этносов Придунавья приводит к этнической диффузии культур, распространению их отдельных элементов и целых традиционных комплексов в иноэтнической среде.

Сближение народов и культур в современном индустриальном и постиндустриальном обществе – это мир, который характеризуется все большей мерой гуманности и культурным разнообразием, уважением к личности, пониманием того, что культурная основа человечества (этнокультура) является главной составляющей формирования сознания личности.

Ключевые слова: этнокультурное, этническое сознание, этнизация, полиэтничность, полиэтнический социум.

Cheban O.M. The ethnic-cultural aspect in consciousness of people in multiethnic society.– Manuscript.

Dissertation for the Candidate’s in Philosophy in speciality 09.00.03. – Social Philosophy and Philosophy of History. – The South-Ukrainian State K.DUshinskyPedagogical University, Odesa, 2003.

In this dissertation it is fulfilled the social-philosophical analysis of the signs of ethnic-cultural in consciousness of representatives of the ethnic groups in multiethnic society in the Ukrainian area of the Danube region on the example of the most numerous ethnic groups. The ethnic-cultural is a determining component of social existence, it influences on the forming of consciousness of society and on the state of public interrelations. In the general ethnic landscape of Ukraine the Danube region is a particular region, it gives concrete expression of common as a macro-social phenomenon, outcoming from the joint existence and interaction of ethnic regions within a state formation and, taking into consideration the level of customs' preservation, this region is just unique. On the phenomenological level the common system-creative function of regional factor appears as a function of construction of the multiethnic society.

Key words; ethnic-cultural, ethnic consciousness, ethnic processes, multiethnic, multiethnic society.

Підписано до друку 17.03.03. Формат 60х90 1/16

Умовн. друк. арк.0,9. Наклад 100 прим. Зам.№631

Віддруковано на поліграфічній базі малого приватного

підприємства “Анна”

65062, Одеса, вул.. Генуезька, 22