НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ДОРОШЕНКО Андрій Дмитрович

УДК: 327. 83

ФАКТОР ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем

і глобального розвитку

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті світової економіки і

міжнародних відносин НАН України

Науковий керівник :

доктор історичних наук, професор

БІЛОУСОВ Михайло Михайлович,

Дипломатична академія України

при МЗС України

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

ТЕЛЕШУН Сергій Олександрович,

Інститут внутрішніх справ МВС України

кандидат історичних наук

ДЕРГАЧОВ Олександр Петрович

провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Провідна установа:

Національний інститут стратегічних досліджень

Адміністрації Президента України

Захист дисертації відбудеться “10” червня 2003 року о
15.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5).

Автореферат розісланий “03” травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сушко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед міжнародних факторів, які наприкінці ХХ – початку ХХІ століття становлять серйозну загрозу безпеці людства, відзначаються, зокрема, тероризм, поширення наркотиків, зброї, радіоактивних, отруйних речовин, СНІДу та інших небезпечних хвороб, неконтрольована міграція тощо. Транснаціональна злочинність в цьому контексті посідає особливе місце, оскільки так або інакше взаємозв’язана з різними факторами, посилює їхню небезпеку.

????????? ?????????? ???????????????? ??????, диверсифікації ??????????? ??'?????, ????????? “????????” ???????? ????????????? ?????????? ?? ?????????? ???????? ?????????????? ? ?????????? ????? ?'??????? ????????? ????? ??? ??????????? ????????? ?? ??????. ?? ???????? ?????????????? ?????? ?????? ????????, ?? ????????? ????? ????????? ??????????? ?? ????????? ??????????? ????????.

???????????? ???? ?????????????? ??????????? ???????????? ????????? ?????? ??????????? ? ??????????? ??????????? ??????????? ???????? ?????, ??? ? ????????? ?????????? ????? ?????????, ???'?????? ? ??????? ?? ????????? ??????????? ????????????????? ??????????? ? ????????? ??????????? ???????? ? ?????? ?? ???? ?????????? ???????? ???????.

Крім цього, актуальність дослідження теми для України обумовлена додатковими чинниками – по-перше, зростанням впливу транснаціональної злочинності на всі сфери життя країни; по-друге, тенденцією до інтеграції українських кримінальних утворень із зарубіжними мафіозними структурами, їхньої діяльності поза межами України; по-третє, важливістю розробки для України політики оздоровлення держави, зокрема, з точки зору адаптації міжнародного досвіду подолання злочинності.

Актуальність теми визначила і наукову проблему, яка вирішується в дисертації: особливості формування транснаціональної злочинності та механізмів її впливу на політику держав і міжнародних організацій, а також його наслідки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (номер держреєстрації 0196U015204) та Інституту міжнародних відносин "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер держреєстрації 0197U003322).

Мета і завдання дослідження. Автор поставив за мету дослідження з’ясувати причини та наслідки інтернаціоналізації злочинності, визначити напрямки її впливу на сучасні міжнародні відносини для напрацювання науково обґрунтованих форм і методів боротьби з транснаціональною злочинністю.

Для реалізації мети дослідження були визначені наступні завдання:

· зясувати ступінь впливу транснаціональної злочинності на сучасні міжнародні відносини, її перетворення на політичний фактор розвитку;

· визначити роль глобалізації як одного з криміногенних чинників сучасних міжнародних відносин;

· дослідити супутні транснаціональній злочинності міжнародні явища на прикладі корупції, з’ясувати їхні взаємозв’язки;

· виявити вплив транснаціональної злочинності на країни та регіони світу з огляду на нерівномірність розвитку останніх;

· вивчити особливості процесу інтернаціоналізації пострадянської організованої злочинності;

· проаналізувати стан сучасної системи міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю, визначити її засади та головні принципи;

· дослідити політику України в царині боротьби з транснаціональною злочинністю;

· сформулювати наукові рекомендації щодо модернізації системи міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Об`єктом дослідження є світова політика на рубежі ХХ і ХХІ століть.

Предметом дослідження є транснаціональна злочинність, що створює серйозні проблеми в дво- та багатосторонніх відносинах, впливає на політичне життя сучасного світу.

Концепція дисертанта – транснаціональна злочинність породжена об’єктивними та суб’єктивними чинниками міжнародного життя і є виразом суперечностей сучасного світу в його глобальному вимірі. Викоренити транснаціональну злочинність практично неможливо, але цілком можливо зменшити її негативний вплив на сучасну світову політику.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з грудня 1991 року, тобто з моменту розпаду СРСР та розвалу біполярної системи міжнародних відносин, що уможливило бурхливий розвиток процесів глобалізації міжнародного життя, до 2001 року включно, коли організована злочинна діяльність мережі “Аль-Каїда” як ідейне, ресурсне та організаційно-технічне підґрунтя терористичного нападу на США 11 вересня 2001 року стала однією з головних передумов для глибоких змін, перебудови всієї системи міжнародних відносин.

Теоретико-методологічною основою дослідження є закони діалектики із залученням принципу історизму та використанням аналітичних методів наукового дослідження.

Принцип історизму передбачає розгляд минулого з урахуванням тих змін, які відбувалися не тільки з предметом (об’єктом) дослідження, але й з усіма пов’язаними з ним процесами й явищами. Завдяки використанню цього принципу явище інтернаціоналізації організованої злочинності розглянуто як логічне продовження еволюції організованої злочинності протягом десятиліть.

Під поняттям аналіз автор розуміє використання певних меж у класифікації одержаної інформації, впровадження індуктивної і дедуктивної логіки, окреслення термінів та усвідомлення їхньої суті, з’ясування критеріїв певних суджень, організацію інформаційної бази з пристосуванням її до поставлених завдань.

Контент-аналіз був використаний для дослідження офіційних матеріалів різних держав, угод, програм партій і громадських рухів, звітів про офіційні переговори, мемуарів, виступів, заяв і листування державних діячів.

Івент-аналіз застосовано для розгляду та порівняння подій, пов'язаних з проблемою, в їхній динаміці. Це дало змогу виявити об'єктивні закономірності еволюції організованої злочинності, можливість досліджувати конкретні політичні процеси як у тісному зв'язку з тією історичною обстановкою, в якій вони виникли і розвивалися, так і в їхніх якісних змінах на різних етапах розвитку.

Системний підхід дозволив розглянути інтернаціоналізацію організованої злочинності як комплексний процес у міжнародних відносинах, виявити його найважливіші елементи, простежити їхню взаємозалежність та взаємообумовленість.

Емпіричну базу дисертації складають документальні джерела, статистичні дані, результати соціологічних опитувань, а також особисті спостереження автора за розвитком сучасних політичних процесів.

Наукова новизна дисертації. Вперше в українській політології міжнародних відносин зроблена спроба ґрунтовно дослідити генезу та перспективи інтернаціоналізації організованої злочинності, її впливу на політику держав, зокрема України, і міжнародних організацій.

Основні положення дисертаційної роботи, які відбивають особистий внесок автора в розробку наукової проблеми, полягають у наступному:

1) визначені та проаналізовані чинники інтернаціоналізації організованої злочинності в досліджуваний період, виявлена її роль як фактора в міжнародних відносинах;

2) сформульовані наукові рекомендації щодо удосконалення сучасної системи міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю;

3) вперше здійснено цілісний аналіз концептуально-теоретичних доробок як західних та російських, так і вітчизняних науковців щодо транснаціональної злочинності; доведена наукова неспроможність концепцій гіперболізації цього явища в актуальних міжнародних відносинах;

4) визначені домінуючі тенденції інтеграційних процесів між транснаціональними кримінальними організаціями; проведено систематизацію та класифікацію цих альянсів; з’ясовані особливості їхнього функціонування;

5) конкретизовані принципи формування та реалізації державної політики України щодо боротьби з транснаціональною злочинністю.

Практичне значення дисертації визначається як її політичною актуальністю, так і науковою новизною. Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичного та правоохоронних відомств України при аналізі та прогнозуванні державної політики з проблеми, що досліджується.

Матеріали праці можуть бути використані для розробки нормативних та спеціальних курсів у вузах із проблем міжнародних відносин, міжнародної безпеки, зовнішньої політики провідних держав сучасного світу.

Результати дисертаційного дослідження знайшли застосування при проведенні автором практичних занять з курсів “Вступ до міжнародних відносин”, “Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики”, “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету, під час стажування в Польщі.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження були оприлюднені у доповіді “Антимафія: європейський вимір України”, опублікованій в матеріалах наукового семінару “Приватні- та публічно-правові засади формування європейського правового простору, місце і роль у цьому процесі України” (Київ, 25 травня 1998 року); у виступі на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, 29-30 жовтня 1998 року), обговорювалися на засіданнях провідної кафедри Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, а також викладені в 9 наукових публікаціях, з яких 7 – фахові.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, що використовувалися при написанні дослідження, та переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 170 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 254 найменування (20 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукове значення праці, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет дослідження, його хронологічні рамки, повідомлено про наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів дисертації.

У першому розділі “Транснаціональна злочинність як проблема науки та практики” представлена методологія дослідження, дається характеристика використаних джерел та здійснено огляд найважливіших здобутків вітчизняної і зарубіжної політологічної думки з проблематики дисертації.

У першому підрозділі “Історіографія та напрямки дослідження проблеми” характеризуються джерела, які були використані при написанні дисертації, значна частина з яких уперше вводиться в науковий обіг.

Це стосується, насамперед, аналітичних доповідей національного центрального бюро Інтерполу в Україні, в котрих досліджуються різні аспекти та наслідки функціонування в Україні структур транснаціональної злочинності; документів, що приймалися під час дискусій та генеральних асамблей ООН і стосувалися пошуку міжнародною спільнотою шляхів найефективнішого реагування на виклик транснаціональної злочинності; Ради Європи, Євросоюзу та СНД, які є прикладом регіональної співпраці країн у подоланні цього явища; на міжнародних науково-практичних конференціях, що дозволило авторові значною мірою дослідити еволюцію світової наукової думки щодо транснаціональної злочинності; рапортів державних і неурядових організацій, котрі, в більшості випадків, містили конкретні приклади функціонування сучасних транснаціональних кримінальних організацій, впливи цих структур на динаміку міждержавних, регіональних і глобальних стосунків.

У дисертації також були використані доступні авторові джерела та література українською, російською, англійською, польською й іншими мовами. У цьому зв’язку матеріали наукового характеру умовно розділені на такі напрямки.

По-перше, дослідження радянських і зарубіжних теоретиків та практиків міжнародних відносин до 1991 року. По-друге, праці українських і російських авторів у 90-х роках ХХ століття. По-третє, сучасна зарубіжна література з проблем організованої злочинності та корупції, їхніх транснаціональних форм в контексті еволюції системи міжнародних відносин. По-четверте, публікації дисертанта та інші матеріали щодо досліджуваної наукової проблеми.

Значний внесок в аналіз історичних аспектів становлення та розвитку організованої злочинності було зроблено, зокрема, науковими працями Д.Гулара, Д.Крессі, Х.Хесса, що, серед іншого, викривають походження та сутність таємних організацій мафіозного типу, а також причини швидкої транснаціоналізації мафії у період до другої світової війни. Дослідженню ролі та можливостей Інтерполу протидіяти транснаціональним злочинцям в умовах дуалістичної системи забезпечення міжнародної безпеки і загального протистояння поміж Сходом і Заходом присвячені роботи М.Фюнера, Р.Родеса, Р.Скревенса, Г.Іріарте та інших зарубіжних авторів. Тенденція інтернаціоналізації зарубіжної організованої злочинності до 1991 року аналізувалася в різних її аспектах у доробках радянських фахівців, насамперед, Ф.Решетникова, Л.Галенської, І.Карпеця.

Внаслідок глобальних перетворень, що сталися в кінці 80-х – на початку 90-х років, розпався СРСР і постали нові незалежні держави. Слабкість цих утворень, інтеграція в них посткомуністичних правлячих еліт з організованою злочинністю, ґвалтовне поширення корупції стали однією з найсуттєвіших політичних проблем. Процеси криміналізації швидко охопили й всі, без винятку, сфери життя України.

Починаючи з 1991 року, в Україні вийшла низка праць, присвячених різним аспектам організованої злочинності та корупції, - Г.Омельченка, М.Мельника, А.Хавронюка, Є.Невмержицького, М.Камлика, А.Бови, О.Дудорова, В.Гвоздецького та інших. Характерною особливістю цих праць є те, що науковці, по-перше, значною мірою, обмежуються аналізом тільки національного виміру організованої злочинності, її впливу виключно на інститути української держави та суспільства; по-друге, їхній аналіз стосується лише юридичних аспектів проблеми. Інколи вони аналізують проблеми розвитку в Україні тіньової економіки, але знову ж, швидше, як ілюстрацію до основної юридичної теми, звужують при цьому політичний вимір організованої злочинності тільки до проблеми корупції, при цьому в найбільш локальній її частині – хабарництві. Таким чином, політична функція організованої злочинності залишається, як правило, поза увагою українських дослідників так само, як проблеми інтернаціоналізації кримінальних організацій.

Дисертант в цьому зв’язку особливо відзначає доробок О.Турчинова, оскільки його праці стали чи не першою у вітчизняній історіографії спробою комплексного аналізу політичних, економічних, соціальних та інших причин, умов і наслідків інтеграції організованої злочинності з політичною елітою України. Однак О.Турчинов не аналізує міжнародні аспекти організованої злочинності – явища, від якого найбільше потерпає сьогодні Україна. За цією ж схемою своє дослідження побудував, зокрема, О.Долженков.

Вагомий внесок у загальне бачення теми мали теж висновки, узагальнення та фактичний матеріал, що міститься у працях П.Біленчука, С.Єркенова, А.Кофанова, П.Лупші, Дж.Ная, П.Уільямса, Д.Манке та А.Політі.

В дисертації критично використані роботи Р.Фрея, П. ван Ханнеманна, в котрих досліджуються процеси корпоратизації злочинних синдикатів. Підвищений інтерес становлять праці В.Поповича, О.Ярмоленка, Д.Кауфмана, М.Грабовського, А.Каліберди та інших авторів. Характерною рисою цих наукових доробок є, як правило, широке використання в них статистичних даних, що ілюструють вплив організованої злочинності на національні економіки учасників міжнародних відносин. Водночас в них майже не висвітлюються проблеми інфільтрації злочинних капіталів в міжнародні економічні стосунки, особливо в умовах глобалізації.

Дослідженню відмивання злочинних капіталів, їхнього впливу як на розвинені держави світу, так і ті, що розвиваються, присвячені, серед інших, монографії Л.Віоланте, І.Жмуйди, І.Каганця, Р.Кнапа, А.Кобякова, М.Коршунова тощо. Ці дослідження на багатій фактологічній базі досить точно характеризують ступінь вразливості глобальної економіки та політики перед корупційним тиском злочинного капіталу, неспроможність сучасної міжнародної системи контролю ефективно протидіяти проникненню коштів транснаціональної злочинності у різні сфери життя.

Окрему групу джерел складають матеріали МВС та Служби безпеки України, інші відомчі документи, зокрема, ЦРУ та ФБР США, ФСБ Російської Федерації. Всі ці матеріали дозволяють простежити полеміку спеціалістів щодо предмету дослідження.

У другому підрозділі “Концепції виникнення транснаціональної злочинності” показано різні погляди на генезу проблеми та її сучасний стан. Як категорія, що вимагає визначеної відповіді, а разом з тим вирішення, питання про транснаціональну злочинність об'єктивно виникає ще на початку ХХ ст., у період першої італійської еміграційної хвилі до США та формування італо-американського синдикату “LA COSA NOSTRA”. З тих пір воно стає постійним фактором політичного життя різних країн.

Дисертантом визначені наступні причини інтернаціоналізації сучасної організованої злочинності:

1) розпад біполярної системи міжнародних відносин і зникнення “залізної завіси” між Сходом і Заходом, розвиток процесів регіональної інтеграції та глобалізація міжнародних відносин;

2) загострення проблеми нерівномірності соціально-економічного та політичного розвитку різних країн світу, наявність глобальної дихотомії у рівнях споживання товарів і послуг;

3) прогресуюча недосконалість міжнародної системи взаємодії у боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Другий розділ “Глобалізація міжнародних відносин та інтернаціоналізація злочинності” присвячений дослідженню динаміки розвитку злочинності транснаціонального характеру в 90-і рр. ХХ ст.

У першому підрозділі “Глобалізація як криміногенний чинник у сучасних міжнародних відносинах” дисертант зазначає, що найістотнішим фактором, котрий каталізував процес інтернаціоналізації організованої злочинності, стала глобалізація. На формування розгалужених злочинних транснаціональних мереж в цьому контексті особливо вплинули: а) розвиток регіональних інтеграційних проектів, який нівелював значення національних кордонів, що сприяло спрощенню та збільшенню міжнародних зв’язків; б) розвиток світової торгівлі за рахунок нарощування обсягів експорту – імпорту товарів і послуг на ринках, що стали доступнішими внаслідок процесів суспільно-політичної трансформації; в) значне прискорення темпів урбанізації та утворення багатонаціональних мегаполісів, що перебрали на себе функції портових міст, які здавна потерпали від організованої злочинної діяльності; г) розвиток високих технологій, формування глобальних комунікаційних і фінансових мереж, котрі суттєво полегшили міжструктурний обмін; д) формування культу суспільства масового споживання в країнах “золотого мільярда”, що сприяло збільшенню в них попиту на незаконні товари та послуги.

У другому підрозділі “Сфери та наслідки діяльності транснаціональ-ної злочинності” дисертант аналізує питання наркобізнесу, протизаконного обігу зброї, організованих форм нелегальної міграції. З початку 90-х років проблема боротьби з наркомафією стала однією з ключових, зокрема, в політиці США щодо країн Південної Америки. Принцип сертифікації, тобто оцінки адміністрацією США зусиль південноамериканських урядів у подоланні організованої злочинності як головної умови подання їм політичної, фінансової і технічної допомоги, виступає чинником, що посилює суперечності в міжамериканських відносинах, створює сприятливий ґрунт для нестабільності та конфліктів у регіоні Південної та Мезоамерики.

У третьому підрозділі “Транснаціональні кримінальні альянси: механізми формування, сутність і методи боротьби” акцентується увага на дослідженні транснаціональних кримінальних альянсів як специфічних форм міжнародної інтеграції, спроможних сприяти створенню гнучких коаліцій у кримінальному середовищі задля забезпечення ширшого доступу злочинців до нових ринків, а також до сфер міжструктурного та високотехнологічного обміну. Стратегічні альянси в міжнародному плані дають транснаціональній злочинності змогу, по-перше, віднайти шляхи на нові ринки або збільшити свою частку на вже існуючому національному, регіональному чи макрорегіональному ринку; по-друге, нейтралізувати реальних і потенційних конкурентів або ж зробити їх своїми партнерами; по-третє, забезпечити більшу регулярність і передбачуваність міжнародним зв’язкам кримінальних організацій, що виникають, перш за все, навколо товарного ланцюга “сировина – готовий продукт (послуга) – споживач”. Дисертант виокремлює три головних види альянсів: виборчий, компенсаторний і торговельний. Всі вони підвищують ресурсну базу злочинців, дозволяють їм заповнювати так звані стратегічні прірви, тобто різницю між тим, чого хоче досягти синдикат, і тим, чого дозволяють йому досягти наявні ресурси.

У четвертому підрозділі “Міжнародні стратегії розвитку пострадянської злочинності” дисертант доходит висновку, що в досліджуваний період ця проблема розглядалася під кутом зору двох взаємопов’язаних тенденцій: а) інтернаціоналізації, що викликана виходом пострадянської організованої злочинності на ринки близького та далекого зарубіжжя; б) інтернаціоналізації як наслідку освоєння регіону СНД кримінальними організаціями з інших країн світу.

У третьому розділі “Міжнародне співробітництво у боротьбі з транснаціональною злочинністю” аналізуються механізми і форми міжнародної співпраці у боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Перший підрозділ “Міжнародні організації та режими в боротьбі з транснаціональною злочинністю” присвячений аналізові найважливіших здобутків міжнародної спільноти у подоланні транснаціональної злочинності. Центральне місце у системі міжнародної координації посідає ООН. Із початку 90-х років ООН стала провідним осередком праці світової спільноти над створенням політичної і правової бази боротьби зі злочинністю. Найважливішим досягненням глобальної політики протидії стало прийняття країнами-членами ООН у 1994 році Неапольської політичної декларації та Світового плану дій проти транснаціональної злочинності. Своєрідним підсумком десятиліття роботи ООН у сфері подолання злочинності слід вважати підписання більшістю членів ООН у 2000 році Всесвітньої конвенції щодо боротьби з транснаціональною злочинністю.

Проведено науковий аналіз діяльності міжнародної спеціалізованої організації кримінальної поліції (Інтерполу) в контексті протидії транснаціональній злочинності. Попри великий досвід і широкі глобальні можливості, визначені Статутом організації, проблема, що досліджується, стала, на думку дисертанта, істотним викликом для Інтерполу. Оскільки в засадах його функціонування є принципи добровільності, політичної нейтральності та невтручання у внутрішні справи держав, Інтерпол насправді має досить обмежені можливості для боротьби з транснаціональними злочинними організаціями, що базуються, перш за все, у країнах міжнародної периферії. Корумпованість урядів таких держав, котрі створюють прикриття для цих організацій, та пов’язана з цією тенденцією зростаюча криза довіри у міждержавних стосунках є суттєвими чинниками, що об’єктивно звужують обшар багатосторонньої співпраці, сприяють виникненню “білих плям” у системі міжнародного співробітництва, а з тим знижують її ефективність. Інтерпол перебуває в сталому пошуку форм і методів модернізації системи міжнародної взаємодії, свого місця в ній.

У другому підрозділі “Принципи, форми та напрямки європейської політики подолання транснаціональної злочинності” дисертант досліджує регіональну взаємодію на прикладі політики Європейського Союзу щодо боротьби з транснаціональною злочинністю. Визнання Мадридським 1995 року саммітом ЄС предмета дослідження міжнародною проблемою, що загрожує безпеці Європи, спонукало Брюсель до опрацювання формули трансєвропейського співробітництва. Його підставою є уніфікація норм національного законодавства країн-членів ЄС, а також інституціоналізація системи протидії транснаціональній злочинності. Реалізація концепції співробітництва сприяла прийняттю Євросоюзом в середині 90-х років низки конвенцій та рамкових планів дій щодо боротьби зі злочинністю транснаціонального характеру, корупцією посадових осіб і легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом. Важливим здобутком стало також заснування Європолу. Органічною складовою цієї моделі співпраці є поширення європейського досвіду та стандартів боротьби на інші регіони світу, їхнє залучення в європейський політичний і правовий простір. Більшою мірою ця тенденція охоплює країни Центральної і Східної Європи, Російську Федерацію, проте з кінця 90-х років Європейський Союз все активніше співпрацює в цій царині також з державами Магрибу та країнами Латинської Америки.

Третій підрозділ “Україна в боротьбі з транснаціональною злочинністю” присвячений транснаціональній злочинності як одній з загроз національній безпеці України та чинника її міжнародних стосунків. Ця проблема має очевидний політичний характер: процеси криміналізації, що охопили українське суспільство, сформували, значною мірою, негативне ставлення провідних держав Заходу до України, суттєво ускладнили європейську й євроатлантичну інтеграцію України, дали підстави зарубіжним партнерам для здійснення на неї дипломатичного та іншого тиску. В цьому зв’язку вирішального значення набуває здатність України ефективно використовувати іноземну допомогу та зовнішній вплив, оскільки внутрішні передумови для декриміналізації держави і суспільства, на думку дисертанта, практично відсутні. Автор зосередився, зокрема, на аналізі співробітництва України з ЄС та у рамках Інтерполу. Співробітництво в першому випадку здійснюється, перш за все, у межах “Плану дій для України”, затвердженого Комісією ЄС у 1996 році. Головними цілями співпраці виступають: по-перше, новелізація та гармонізація норм українського законодавства згідно з європейським правом; по-друге, сприяння інститутам громадянського суспільства задля розвитку демократичної політичної системи та ринкової економіки; по-третє, технічна модернізація розвитку регіональної взаємодії між національними правоохоронними та судовими системами. Особливість політики ЄС – її комплексний підхід, який охоплює не тільки політично-правову, але й техніко-економічну сферу. Вступ України в Інтерпол у 1992 році відіграв позитивну роль у зміцненні та диверсифікації зв’язків з іншими країнами світу в сфері боротьби з транснаціональною злочинністю. Координацію співробітництва здійснює Національне центральне бюро Інтерполу в Україні, функціонування якого не дозволяє Російській Федерації монополізувати вплив на діяльність цієї міжнародної організації на пострадянському просторі через Субрегіональне бюро Інтерполу, що знаходиться у Москві.

Відповідно до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки:

1. Транснаціональна злочинність належить до числа найскладніших міжнародних питань, що мають національний, регіональний і міжнародний характер, вирішення якого не може бути забезпечене в рамках однієї держави. Складність подолання цього явища пояснюється протиріччям між зростанням міжнародного чиннику в діяльності сучасних злочинних організацій внаслідок трансформації системи міжнародних відносин і розвитку процесів глобалізації та обмеженими можливостями національних урядів здійснювати контроль за діяльністю злочинних структур транснаціонального характеру.

2. Значення фактору транснаціональної злочинності в сучасних міжнародних відносинах автор визначає трьома взаємозалежними групами чинників:

· перша група – внутрішні фактори. Це, перш за все, рівень розвитку, динаміка й напрямки подальшої еволюції транснаціональної злочинності;

· друга група – чинники регіонального характеру, тобто взаємозв’язок між розвитком транснаціональної злочинності й ситуацією у конкретних регіонах світу. Існує тісний взаємозв’язок між такими подіями, як падіння диктатур і наступна демократизація політичних режимів у Латинській Америці, розпад СРСР і утворення нових держав, фрагментація Югославії, динаміка розвитку регіональних конфліктів, наприклад у СНД та на Балканах, і фактором транснаціональної злочинності. Конфлікти та нестабільність сприяли зміцненню транснаціональних злочинних структур, водночас їхня діяльність сприяла загостренню конфліктів і поглибленню нестабільності;

· третя група – міжнародні фактори. Закінчення холодної війни внесло суттєві зміни в політику багатьох держав щодо організованої злочинності. У розв’язанні проблеми виявилися зацікавленими та задіяними, насамперед, розвинені країни. Цьому теж сприяє потенціал і досвід міжнародних організацій, що перебувають в стані перегляду свого місця та ролі в постбіполярному світі.

3. Глобалізація міжнародних відносин, окрім, безумовно, позитивних наслідків, створила водночас сприятливий ґрунт для інтернаціоналізації злочинності. Криміногенність чиннику глобалізації в актуальних міжнародних відносинах визначається трьома основними тенденціями: по-перше, глобалізація сприяє спрощенню та диверсифікації міжнародного обміну, відкриттю нових ринків, формуванню світових комунікаційних і фінансових систем, чим активно користуються злочинці в своїй діяльності; по-друге, глобалізація сприяє занепадові традиційних етнічних кримінальних організацій, що все більше поступаються місцем структурам поліетнічним за складом, багатофункціональним за способами та методами діяльності, макрорегіональним за ареалами функціонування. Доступ до політичної влади для цих кримінальних структур стає важливою конкурентною перевагою в боротьбі за ринки сировини та збуту; по-третє, глобалізація сприяє загостренню проблеми криміналізації, переродження держави, особливо світової периферії, позбавленої можливостей ефективно протистояти впливові транснаціонального капіталу злочинного походження. Аби вирішити власні бюджетні, соціальні проблеми, уряди відсталих країн, як, наприклад, Болівії, Нігерії, Науру, змушені йти шляхом залучення цього капіталу та гарантування злочинцям недоторканості, що сприяло появі феномену держав-притулків для злочинців.

4. Поширення корупції та криміналізація багатьох політичних режимів у світі є одним з об’єктивних наслідків розвитку злочинності транснаціонального характеру, між явищами існує тісний взаємозв’язок та взаємозалежність. Симбіотичні союзи, що виникають між корумпованими політичними режимами та транснаціональною злочинністю, є одним з наслідків нерівномірного розвитку країн світу, протиріч між багатою Північчю та бідним Півднем, способом виживання для слабких і відсталих країн.

5. Вплив транснаціональної злочинності на країни світу залежить від рівня їхнього розвитку. Як для розвинених, так і відсталих держав депресивний характер впливу виявляється у збільшенні обсягів тіньової економіки, втраті механізмів керованості економічними процесами, поширенні корупції та формуванні тіньового політичного ринку. Натомість, якщо в розвинених державах організована злочинність визнається загрозою, з якою намагаються боротися, то у багатьох відсталих країнах імідж організованої злочинності як сили, що забезпечує робочі місця та добробут значної маси населення, є, скоріше, позитивним, що створює серйозні перепони у подоланні цього явища.

6. Особливостями інтернаціоналізації пострадянської організованої злочинності визначені: по-перше, високі показники міграційних процесів на терені СНД, які полегшили формування альянсів між злочинними організаціями; по-друге, потужні фінансові ресурси пострадянського криміналітету, отримані внаслідок безпрецедентного розграбування національного багатства країн СНД, що дозволили йому проводити широку інвестиційну діяльність в різних регіонах світу; по-третє, зрощення організованої злочинності з політичними режимами в багатьох країнах СНД, що зумовлює перетворення території Співдружності на притулок для злочинних структур.

7. Україна бере формальну участь у боротьбі з транснаціональною злочинністю, про що свідчить її приєднання до режимів відповідних міжнародних угод і конвенцій, участь у роботі міжнародних організацій, зокрема ООН, Інтерполу, а також в інтеграційних проектах на європейському та пострадянському просторах. Проте головний сумнів викликає наявність політичної волі у керівництва України насправді боротися з організованою злочинністю та корупцією.

8. Сформульовано наукові рекомендації щодо модернізації міжнародної системи боротьби з транснаціональною злочинністю: а) на національному рівні – це зміцнення політичних систем демократичного типу, підвищення якості права, подолання бідності, постійна технічна модернізація правоохоронної та судової систем; б) на регіональному рівні – зміцнення регіональних інтеграційних проектів, інституціоналізація регіональних систем попередження та реагування, формування уніфікованої правової бази; в) на міжнародному рівні – це подальше зміцнення та диверсифікація міжрегіонального співробітнитва, подання ефективної допомоги бідним державам і регіонам світу, більша відповідальність розвинених країн за розвиток світової спільноти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Дорошенко А., Овсій І. Організована злочинність: міжнародний аспект // Політика і час. – 1997. – № 3. – С. 41 – 51.

2. Дорошенко А. Проблеми політизації організованої злочинності // Нова політика. – 1997. – № 6. – С. 38 – 45.

3. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. – № 8. – С. 14 – 21 (закінчення у № 9, с. 29 – 36).

4. Дорошенко А. Антимафія: європейський вимір України // Розвиток підприємництва в Україні і європейський правовий досвід. – К.: Інститут приватного права та підприємництва АпрН України, 1998. – С. 20 – 30.

5. Дорошенко А., Овсій І. Спрут, що охоплює планету // Політика і час. – 1998. – № 5. – С. 28 – 34 (закінчення у № 6, с. 28 – 36).

6. Дорошенко А., Овсій О. Тоталітарні секти: нова міжнародна загроза // Політика і час. – 1998. – № 11 – 12. – С. 45 – 54.

7. Дорошенко А. Законодавство України і питання боротьби з політичною злочинністю: проблеми гармонізації з міжнародним правом // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – С. 377 – 380.

8. Дорошенко А. Організована злочинність як фактор політичного процесу // Віче. – 2000. – № 10. – С. 90 – 101.

9. Doroshenko A. European standards and struggle against corruption of state machinery // EU-Enlargement to the East: public administration in Eastern Europe and European Standards. – Warsaw, 2000. – P. 201 – 214.

АНОТАЦІЯ

Дорошенко Андрій Дмитрович. Фактор транснаціональної злочинності в сучасних міжнародних відносинах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2003.

В дисертації досліджується чинник транснаціональної злочинності в міжнародних відносинах наприкінці ХХ – початку ХХІ століття. Проблема розглядається як політичний конфлікт, виявляється специфіка, глибинні причини її виникнення. Досліджено політику світової спільноти щодо проблеми транснаціональної злочинності. Сформульовано рекомендації щодо шляхів протидії транснаціональній злочинності. Показано вплив регіональних і міжнародних чинників на еволюцію транснаціональної злочинності в період, що досліджується. Дається авторське бачення еволюції транснаціональної злочинності в стратегічній перспективі, показано взаємозв’язок транснаціональної злочинності з іншими видами злочинності, зокрема з корупцією. Доведена наукова неспроможність концепції гіперболізації цього явища в сучасних міжнародних відносинах.

Ключові слова: транснаціональна злочинність, глобалізація, корупція, ООН, ЄС, Інтерпол, національна безпека України.

АННОТАЦИЯ

Дорошенко Андрей Дмитриевич. Фактор транснациональной преступности в современных международных отношениях. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации исследуется фактор транснациональной преступности в постбиполярной системе международных отношений в 90-х годах ХХ – начале ХХІ века. Предметом исследования является транснациональная преступность, которая создаёт серьёзные проблемы в дву- и многосторонних отношениях. Указанная проблема рассматривается как политический конфликт, как особая форма социальных отношений, выявляется её специфика, глубинные причины и источники возникновения. Дано авторское видение возможных путей её решения. Показывается взаимосвязь эволюции организованной преступности, её интернационализации и состояния международных отношений в исследуемый период.

Исследуется политика отдельных государств, региональных интеграционных объединений и международных организаций по проблеме борьбы с организованной преступностью. Прослеживается процесс трансформации организованной преступности из объекта политики национальных и региональных сил, прежде всего государств и интеграционных объединений государств, которые ведут успешную борьбу с оргпреступностью, и сил внешних, представленных, главным образом, международными организациями универсального характера (ООН, Интерпол), в самостоятельный фактор международных отношений, который вышел за пределы отдельных регионов, бросая вызов всему мировому сообществу.

Автором показано, что проблема организованной преступности, её транснационального измерения принадлежит к числу сложных международных проблем, которые имеют национальный, региональный и международный характер, и её решение не может быть обеспечено в рамках какого-либо одного государства. Особенно опасной тенденцией является интеграция структур транснациональной организованной преступности и структур международного терроризма. Альянс терроризма и организованной преступности является одним из важнейших компонентов современной политической ситуации в странах Латинской Америки, СНГ, в мире в целом.

Раскрыты три взаимосвязанные группы факторов, которыми определяется значение проблемы транснациональной преступности в системе международных отношений. Первая группа – факторы внутренние. Под ними автор имеет в виду уровень развития, динамику и направления эволюции транснациональной преступности.

Вторая группа – региональные факторы, то есть взаимосвязь между интернационализацией организованной преступности и ситуацией в различных регионах мира. Показана тесная взаимосвязь между такими событиями, как демократизация политических режимов в Латинской Америке, распад СССР и создание новых государств СНГ, фрагментация Югославии, динамика развития региональных конфликтов и проблемой интернационализации организованной преступности.

Третья группа – факторы международные. В силу объективных и субъективных причин в разрешение указанной проблемы оказались вовлечёнными в той или иной степени не только государства, ставшие жертвами транснациональной преступности, но и другие страны, а также международные организации. Окончание холодной войны и глобализация внесли существенные изменения в политику государств мира по реагированию на вызов организованной преступности. Катализирующую роль в этом процессе играют международные организации, прежде всего ООН и Интерпол.

Показано влияние региональных и международных факторов на эволюцию организованной преступности в исследуемый период. Сформулированы научные рекомендации в отношении возможных путей решения исследуемой проблемы. Проанализированы возможные угрозы от интернационализации организованной преступности для национальной безопасности Украины, влияние этой проблемы на международные позиции страны.

Даны научные рекомендации по модернизации международной системы борьбы с организованной преступностью, укрепления позиций Украины в дву- и многостороннем сотрудничестве в исследуемой сфере, участия украинского государства в региональных проектах, в первую очередь в трансевропейской системе борьбы с организованной преступностью.

Даны научные рекомендации по декриминализации политической системы Украины, институтов гражданского общества, борьбе с теневой экономикой и коррупцией на основе апробированных международных моделей и опыта.

Ключевые слова: транснациональная преступность, глобализация, коррупция, ООН, ЕС, Интерпол, национальная безопасность Украины.

ANNOTATION

Andrew D. Doroshenko. The factor of transnational crime in modern international relations. – Manuscript.

The dissertation for candidate’s degree in Political Sciences by specialty 23.00.04 Political Problems of International Systems and Global Development. Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

In the thesis the place and role of transnational crime in the system of international relations in the 1990-s – 2001 are studied. The author proves the fact of existence of the problem of transnational crime in the global as regional international relations systems. The object of study is transnational crime and its evolution in the period being studied. Its specific character, deep reasons and sources of its origin have been revealed. The policy of international organizations, regional coalitions and different countries of the world regarding the organized crime’s problem has been studied. The author’s conception of the possible ways of its solution was suggested. Interdependence of the evolution of the problem of organized crime and the condition of international relations in post-bipolar period was displayed.

Key words: transnational crime, globalization, corruption, United Nations, European Union, Interpol, national security of Ukraine.