ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ДЖОЧКА ІРИНА ФЕДОРІВНА

УДК 811.161.2’373

ДЕРИВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДІЄСЛІВ КОНКРЕТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ДІЇ З СЕМАНТИКОЮ СТВОРЕННЯ ОБ’ЄКТА

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Ґрещук Василь Васильович, завідувач кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Вихованець Іван Романович, завідувач відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України

– кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка

Білоус Марія Прокопівна

Провідна установа – Рівненський державний гуманітарний університет Міністерства освіти і науки України, м. Рівне,

кафедра української мови

Захист відбудеться 21 березня 2003 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розіслано 20 лютого 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н. Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Дериватологія впродовж останніх десятиліть розвивалася як формантоцентрична. Відправним моментом в аналізі словотвірних систем чи її складових був і залишається словотворчий формант. В цьому напрямку сучасна наука про словотвір має чималі напрацювання. Однак двокомпонентність основної одиниці словотвору – похідного слова – зумовлює необхідність детального опису словотвірної системи і з опорою на твірну основу як типологізуючий чинник. Тому в сучасній дериватології як доповнення до формантоцентричного аспекту дослідження формується основоцентричний напрям.

Найважливішою проблемою в основоцентричній дериватології є дослідження словотворчої спроможності різних класів твірних слів, всебічне вивчення їх дериваційної поведінки. Комплексною системоутворювальною одиницею, що відображає словотворчий потенціал різних лексико-семантичних, тематичних, структурно-семантичних, лексико-граматичних груп слів, в таких дослідженнях є словотвірна парадигма (СП) як набір похідних від однієї твірної основи на одному ступені дериваціїДив.: Земская  Е.А. О парадигматических отношениях в словообразовании // Русский язык. Вопросы его истории и современного состояния. Виноградовские чтения 1-8. – М.: Наука, 1978. –С. ; Манучарян Р.С. Словообразовательные значения и формы в русском и армянском языках. – Ереван, 1981. – С. 216-232; Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ.: Плай, 1995. – С. 12-21..

Актуальність теми дослідження. Незважаючи на те, що в сучасній українській дериватології є окремі праці, в яких досліджений дериваційний потенціал певних груп твірних на основі аналізу структури й семантики їх словотвірних парадигм ( зокрема з цього погляду в україністиці вивчені вже прикметники (монографія В.В Ґрещука), окремі лексико-семантичні групи іменників (на позначення спорідненості й свояцтва, рідин, абстрактних понять, рослин) (дослідження О.Д. Микитин), темпоральні і локативні субстантиви (статті О.А. Скварок), назви свійських тварин (стаття Р.О. Бачкура)), така вузлова частина мови в словотвірній системі, як дієслово, ще не була предметом дослідження як база творення слів. Важливість для сучасної дериватології основоцентричного дослідження словотвору, з одного боку, і відсутність праць про дериваційний потенціал дієслів, з іншого, зумовлюють актуальність нашої теми.

Дієслова з семантикою створення об’єкта, дериваційний потенціал яких став предметом аналізу в дисертації, входять до класу дієслів на позначення конкретних фізичних дій (КФД). Вони описують ситуації, в яких за допомогою інструментів, машин, спеціальних пристроїв на підприємствах, заводах, у майстернях і т.д. створюються різноманітні предмети, речі, продукти, речовини, будівлі та їх частини тощо. І.І. Овчиннікова поділяє їх на дві неоднакові за обсягом групи: дієслова з абстрактною, узагальненою семантикою (12 лексем) і дієслова з конкретизованою семантикою (113 лексичних одиниць), які в свою чергу поділяються ще на сім підгруп.11 Детальний аналіз складу і семантичних особливостей дієслів конкретної фізичної дії див. : Овчиннікова І.І. Лексико-семантична класифікація дієслів конкретної дії з семантикою створення об’єкта в українській мові: Дисертація канд. .філол. наук: 10.02.01. – К., 1993 – 202 с. Зважаючи на семантичні особливості досліджуваних номінативних одиниць і враховуючи специфіку словотвірного дослідження, в роботі аналізується дериваційний потенціал восьми груп дієслів КФД з семантикою створення, оскільки окремими лексико-семантичними варіантами деякі дієслова з абстрактним, узагальненим значенням створення входять до певних підгруп дієслів конкретизованої семантики.

До дієслів КФД із семантикою створення об’єкта належать вербативи груп із значенням: “будувати, зводити які-небудь споруди” (будувати, виводити, гатити, городити, зводити, класти, крити, мостити, мурувати тощо), “майструвати, займатися рукоділлям” (валяти, випилювати, в’язати, гаптувати, гнути, довбати (довбти), клепати, кроїти, майструвати, мережати, плести, ткати, шити тощо), “утворювати виїмки, заглибини, отвори тощо” (буравити, бурити, вертіти, витискати і витиснути, вминати, дірявити, длубати, довбати і довбти, дряпати, жолобити, зубити, карбувати, колупати, копати, рити, розтесати, рубати, свердлити, свердлувати, точити, щербити тощо), “готувати страви, їжу” (будити, варити, вудити, в’ялити, жарити, квасити, колотити, консервувати, коптити, маринувати, пекти, пряжити, прягти, смажити, тушкувати, шкварити тощо), “створювати різноманітні типи записів” (друкувати, дряпати, конспектувати, нотувати, писати, публікувати, реферувати, стенографувати тощо), “створювати, виготовляти об’єкт, з’єднуючи частини (компоненти)” (брошурувати, валькувати, збивати, збирати, клеїти, колекціонувати, комплектувати, компонувати, монтувати, низати, скиртувати, стогувати, стожити тощо), “створювати різноманітні типи зображень предметів (знаки, малюнки, схеми тощо)” (гравірувати, значити, ілюструвати, клеймувати, копіювати, креслити, малювати, мітити, писати, рисувати тощо), “створювати об’єкт (узагальнене значення)” (виготовляти, конструювати, моделювати, продукувати, проектувати, рихтувати, робити, складати, творити, фабрикувати, формувати тощо).Загальна кількість ЛСВ дієслів, СП яких описані у дисертації, становить 270 одиниць.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження структурно-семантичної типології СП дієслів КФД із семантикою створення об’єкта сучасної української мови відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Мета роботи – визначити й описати дериваційний потенціал дієслів КФД з семантикою створення об’єкта, виявити структурно-семантичну типологію відповідних віддієслівних утворень. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи:

– встановити континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від дієслів КФД із семантикою створення об’єкта;

– проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених дієслів та його реалізацію у мові;

– дослідити способи та засоби реалізації словотвірних значень;

– визначити фактори, що зумовлюють дериваційну поведінку твірних дієслів;

– простежити вплив валентних характеристик як визначального чинника аналізованих твірних на їх словотворчу спроможність.

Об’єктом дослідження є деривати, мотивовані дієсловами конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта.

Предмет дослідження – континуум словотвірних значень, реалізованих девербативами, способи і засоби деривації віддієслівних похідних, чинники, які детермінують словотворчий потенціал дієслів.

Джерела фактичного матеріалу. Праця ґрунтується на спеціально укладеній картотеці девербативів (близько 3000 одиниць), зафіксованих в одинадцятитомному Словнику української мови, Словнику української мови за ред. Б. Грінченка, двотомному Частотному словнику сучасної української художньої прози, Словнику синонімів української мови, Інверсійному словнику української мови, шеститомному Українсько-російському словнику, тритомному Російсько-українському словнику, Українському орфографічному словнику, Етимологічному словнику української мови (1-3 тт.).

Методи дослідження. Мета й завдання роботи зумовили використання описового методу з елементами статистичного, компонентного і трансформаційного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в українській дериватології проаналізований дериваційний потенціал дієслів КФД з семантикою створення об’єкта, зокрема встановлено набір словотвірних значень, у межах яких здійснюється творення похідних від вказаних дієслів, описані способи й засоби деривації аналізованих девербативів, виявлені чинники, які зумовлюють дериваційну поведінку твірних дієслів.

Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані при аналізі дериваційного потенціалу дієслів як класу твірних слів у працях монографічного характеру. Результати й матеріали дисертаційного дослідження знайдуть застосування при укладанні нових словотвірних та морфемних словників, підготовці довідково-рекомендаційних видань з культури українського мовлення. Матеріали роботи можуть використовуватись у вузівських курсах із морфеміки та словотвору, при вивченні української мови іноземцями із застосуванням так званого гніздового методу.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника та апробована на таких наукових конференціях: щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (Івано-Франківськ, 2000, 2001, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Граматичні одиниці і категорії української мови” (Луцьк, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002).

Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 7 публікаціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (261), додатків у вигляді таблиць (10) та словника дієслів КФД з семантикою створення об’єкта. Повний обсяг дисертації – 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна роботи, її практичне значення.

У першому розділі – “Структурно-семантична характеристика субстантивного блоку словотвірних парадигм дієслів КФД з семантикою створення об’єкта” – встановлюються словотвірні значення девербативів-іменників, виявляються способи і засоби їх вираження, висвітлюється реалізація словотворчої спроможності дієслів у субстантивному блоці.

Встановлено, що визначальним чинником дериваційної поведінки дієслів є їхня валентність. Як відзначає І. Р. Вихованець, “дієслово займає найцентральніші семантико-синтаксичні позиції в структурі речення, оскільки його семантична валентність визначає кількість іменникових компонентів та їх функції в елементарній реченнєвій конструкції” Вихованець І.І. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – С. .. Найпоширенішим і загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці є визначення семантико-синтаксичної валентності як здатності предиката сполучатися з іншими (переважно неознаковими) словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або повинні заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи Степанова М.Д., Хельбиг Г. Части речи и проблемы валентности в современном немецком языке. – М., 1978. – С. 137.. У нашій роботі використано розширене поняття валентності, вперше запропоноване С. Д. Кацнельсоном: “валентність – здатність дієслова певним чином реалізуватися у реченні і вступати у певні комбінації з іншими словами” Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. – Л.: Наука, 1972. – С. 133., тобто поєднуватися не тільки зі словами-назвами предметних актантів, а й зі словами, що позначають ознаки дії, з прислівниками. Використовуємо введені Т. С. Морозовою поняття векторної валентності та валентності ступеня інтенсивності дії Морозова Т. С. Структура словообразовательных парадигм русского глагола: Автореф. дисс. … канд. филол. наук: 10.02.01. Институт русского языка АН СССР. – М., 1980. –20 с., оскільки структура СП дієслова взаємопов’язана з можливістю/неможливістю сполучуваності дієслова з прислівниками певної семантики.

Кількість і семантика девербативних субстантивів зумовлена насамперед актантною структурою твірних. Актантні значення виконавця дії і прямого об’єкта (найчастіше штучного предмета – артефакту) виступають обов’язковими, однак для дієслів цієї лексико-семантичної групи як факультативні можуть виступати актанти зі значенням матеріалу, із якого що-небудь створюється, місця, де відбувається виготовлення чого-небудь, знаряддя, за допомогою якого здійснюється процес створення. В аналізованих дієсловах релевантними можуть виявитись і семи, які характеризують спосіб дії. Перераховані учасники ситуації (актанти) формують валентність дієслів із семантикою створення об’єкта.

На словотвірному рівні ці значення (суб’єкт, об’єкт, знаряддя, місце, спосіб) можуть бути виражені похідними іменниками за допомогою відповідних морфем. Типова СП дієслів КФД з семантикою створення об’єкта у межах субстативного блоку представлена семантичними позиціями: “виконавець дії”, “результат дії”, “місце дії”, “знаряддя дії”, “спосіб дії”, “матеріал для дії”, “опредметнена дія”.

Найбільш регулярно утворюються деривати із словотвірними значеннями “виконавець дії” (малювальник, гаптар, споруджувач, ткач, монтер тощо) та “результат дії” (будова, міст, мереживо, розшивка, вимивина, пробій, буженина, печиво, композиція тощо), які реалізують відповідно облігаторну лівобічну суб’єктну та облігаторну правобічну об’єктно-результативну валентності. Серед похідних семантичної позиції “виконавець дії” виділяємо дві групи найменувань суб’єкта дії: “виконавець-неспеціаліст” і “виконавець-спеціаліст”. Для субстантивів першої групи дія, яка характеризує виконавця, не є постійною і обов’язковою, а носить випадковий характер, вона не пов’язана з його професійною діяльністю: споруджувач, прокладач, копальник, готувач, скиртувальник, зображувач, в’язальник, виробник, складач і т.д. Змістова структура цих іменників побудована за схемою “той, хто діє”, наприклад : готувач – “той, хто готує що-небудь”, гаптар ? “той, що гаптує”. При деривації іменників зі значенням виконавця – спеціаліста значний вплив на їх утворення має спеціалізація, яка закладена в самому характері дії, для виконання якої необхідні спеціальні знання, досвід: будівельник, муляр, свердлувальник, пекар, коптильник, ілюстратор, гравірувальник, копіювальник, формувальник і т.д. Основою для побудови значеннєвої структури іменників-назв професій стали синтагми на зразок “робітник, що займається…” (клепальник ? “робітник, що займається клепанням”, паяльщик ? “робітник, що займається паянням”). Визначальним компонентом семантичної структури дієслів КФД з семантикою створення об’єкта виступає сема, що позначає мету дії, – створення об’єкта, тому закономірним є той факт, що майже від усіх аналізованих вербативів засвідчені похідні зі словотвірним значенням “результат дії”, наприклад: будинок, кладка, мурування, риштунок, вишивка, мереживо, плетиво, шитво, вимивина, провалля, свердловина, щерба, буженина, колотуха, пряжанка, колекція, монтаж, скрутень, малюнок, ілюстрація, рисунок, видання, публікація, твориво. Стримуючим фактором у творенні девербативів на позначення результату дії є виразна конкретизованість семантики дієслів, що вказує на обмежені можливості щодо заміщення актантів. Найменш продуктивними в реалізації словотвірного значення “результат дії” виявились дієслова з виразною конкретизованою семантикою, які мають словесний конкретизатор на позначення об’єкта створення, виражений відповідними іменниками. Так, у позиції об’єкта при дієслові городити може виступати обмежене коло іменників: огорожа, тин; споруджують переважно щось велике, складне; дієслова колотити, збивати поєднуються тільки з іменниками масло, крем, мус, вершки тощо. Натомість від дієслів, які характеризуються найбільшою абстрактністю своїх значень, засвідчена значна кількість похідних: будувати “споруджувати, зводити яку-небудь будівлю (будівлі)” (будівництво, будування, будинок, будівля, будова, будка), провалювати “давлячи, натискаючи на що-небудь, робити дірки, проломи, заглибини і т. ін.” (провалина, провал, провалля), квасити “готувати, піддаючи бродінню, окислюючи що-небудь” (кваша, квашення, квас, квасиво) і ін.

Менш активними виступають аналізовані твірні у породженні іменників із словотвірним значенням “місце дії” ( ткацька, пекарня, прядильня, буджарня тощо) та “знаряддя дії” (плавильник, прядка, свердло, колотівка, писак тощо). Ці семантичні позиції реалізували факультативні правобічні валентності місця та знаряддя дії, які не є властивими для всіх твірних. Поняття “місце” передбачає більш конкретні поняття “місце-об’єкт” і “місце-площина”. Девербативів на позначення місця-площини нами виявлено тільки сім. Усі вони утворені від дієслів із семантикою “будувати, зводити які-небудь споруди або їх частини” : будівництво, будова, городище, ставка, становище, стан, станок. Поняття “місце-об’єкт” у свою чергу деталізується значеннями “місце-посудина” і “місце-приміщення”. Девербативи на позначення місця-посудини утворені від дієслів із семантикою “готувати страви, їжу”: варійка, варійник, варінник, варінча, жаровня. Продуктивними виявились аналізовані дієслова у породженні похідних із значенням місця-приміщення: валяльня, брошурувальня, креслярня, плавильня, прядильня, складальня, ткальня, точильня, теслярня, швальня, штопальня (змістова структура цих іменників побудована за схемою “фабрика або майстерня, де виготовляють …”: прядильня ? “фабрика або майстерня, де прядуть пряжу”, “майстерня для …”: ткацька ?“майстерня для ткання”, брошурувальня ? “майстерня для брошурування”).

Змістова структура більшості девербативів на позначення знаряддя дії описується перифразою “інструмент для…”: довбало ? “інструмент для довбання”, струг ? “інструмент для грубої обробки деревини струганням”, прясло, копаниця, рубанок, свердло, пробивач, пробійник. Низькою дериваційною продуктивністю характеризуються мотивувальні дієслова в реалізації семантичних позицій “спосіб дії”: зварка, зварювання, вирізування, плетиво, плетення, низь, робота, прошивка, “матеріал для дії”: прядиво, начинка, силянка, протрава. Змістову структуру останніх похідних схематично можна представити як “те, що використовується під час створення об’єкта”.

Словотворчо продуктивні аналізовані твірні у породженні імен-назв опредметненої дії. Немає жодних семантико-граматичних перешкод для утворення таких дериватів, якщо в процесі комунікативної діяльності виникає потреба у них. Збереження дериватом дієслівної семантики вихідного дієслова зумовлює функціонування в системі сучасної української літературної мови великої кількості віддієслівних іменників на позначення дії або стану. Зазначимо, що семантична позиція “опредметнена дія” відзначається й найбільшою глибиною місць у парадигмі, наприклад: будування, будівництво, будівля, будова, споруджування, спорудження, споруджання, прокол, проколення, проколка, проколювання, вариво, варка, варінка, варення, варіння, протравляння, протрава, протравлення, протравлювання.

Універсальним засобом словотворення похідних іменників від дієслів КФД з семантикою створення об’єкта виступає суфіксація. Незначна частина девербативів утворена за допомогою субстантивації. Такі похідні ми теж вважаємо віддієслівними утвореннями, оскільки субстанціональна валентність дієслів регулярно виражається як субстантиват прикметника. Віддієслівні іменники характеризуються різноманітністю дериваційних афіксів Так, при творенні похідних із словотвірним значенням “результ дії” виявились задіяними більше 40 суфіксів, у семантичній позиції “виконавець дії” – 26 афіксів, “знаряддя дії” ? 15, “опредметнена дія” ? 15, “місце дії” ? 9 тощо. Продуктивними засобами творення іменників на позначення результату дії виступили суфікси –Ш, -?н-я та його варіанти, -к-а, -ин-а. Субстантиви зі значенням “виконавець дії” найчастіше утворюються за допомогою суфіксів –ник-, -льник-, -ач-, -ар-(-яр-), девербативи-назви опредметненої дії утворюються здебільшого за допомогою формантів –нн-я(-енн-я, -інн-я), -O, -тт-я і т. д. Девербативи інших семантичних позицій утворені теж за кількома словотвірними моделями, при цьому спостерігається різний ступінь словотворчої активності дериваційних формантів у межах однієї семантичної позиції, поділ їх на ядерні і периферійні. Водночас один і той же словотворчий афікс може характеризуватися різною продуктивністю у межах кількох словотвірних значень, наприклад, суфікс –нн-я та його варіанти (основний – у семантичній позиції “абстрагована дія”, вторинний – у семантичній позиції “результат дії”). На ступінь продуктивності словотворчого форманта впливають і лексико-семантичні особливості твірного слова. Так, в межах дієслів КФД з семантикою створення об’єкта суфікс –ин-а (-вин-а, овин-а) є продуктивним у творенні похідних із словотвірним значенням “результат дії” на базі вербативів із семантикою “утворювати виїмки, заглибини, отвори тощо” і непродуктивним при деривації іменників на позначення результату дії від твірних інших груп.

Другий розділ - “Формально-семантичні особливості віддієслівних прикметників”, у якому аналізується дериваційний потенціал дієслів у ад’єктивному блоці, за структурою і методикою близький до першого. Однак якщо при визначенні словотвірних значень субстантивного блоку визначальною виступала актантна структура твірних основ, то при встановленні словотвірних значень похідних ад’єктивів поряд із врахуванням суб’єктних та об’єктних валентностей аналізованих вербативів основна увага зверталась також на синтагматичні характеристики похідних ад’єктивів. Це зумовлено суттєвою відмінністю між структурою лексичних значень похідних субстантивного і ад’єктивного блоків. Зважаючи на сигніфікативно-денотативний характер прикметників, при визначенні їхньої семантики обов’язково враховуються парадигматичний та синтагматичний вектори структурної організації лексики. Саме колом референтів і визначається семантичний обсяг кожного окремого лексико-семантичного варіанта похідного прикметника, його належність до певного словотвірного значення.

Ад’єктивний блок дієслів КФД з семантикою створення об’єкта представлений меншою порівняно з субстантивним кількістю семантичних позицій: “ознака суб’єкта за дією, яку він виконує”, “ознака об’єкта за дією, яка спрямована на нього”, “ознака за дією об’єкта, який призначений для її виконання”, “ознака за дією, що стосується абстрактних понять”, “ ознака за дією об’єкта, який придатний для її виконання”.

Облігаторна суб’єктна валентність маніфестована семантичною позицією “ознака суб’єкта за дією, яку він виконує”, наприклад: будівельний (загін), плавильний (майстер), вибійний (група) тощо. Поєднання імен із значенням суб’єкта дії, що називають істоту, точніше ? особу, з прикметниками, утвореними від дієслів КФД з семантикою створення об’єкта, не є характерним для української мови. Оскільки випадки вживання аналізованих прикметників з іменами на позначення людини в українській мові трапляються рідко, то закономірним є той факт, що деривати з аналізованим словотвірним значенням становлять незначну кількість серед похідних ад’єктивного блоку. Як згадано вище, неможливе утворення похідних, значення яких не передбачене валентною структурою твірних. Тому, якщо у позиції суб’єкта при аналізованих прикметниках імена на позначення особи є рідковживаними, а похідні, які реалізують суб’єктну валентність, функціонують у мовленні, то їх місце повинні заміщати інші номінативні одиниці. Такими найменуваннями виступають іменники на позначення не окремо взятої людини, а групи осіб, наприклад: видавничий (спілка), виробничий (бригада), виробничий (колектив), вибійний (група), майстровий (люд). До аналізованого словотвірного значення зараховуємо і похідні робочий (рідко) “який уміє добре працювати, трудитися; працьовитий, роботящий”, роботящий “старанний, завзятий у праці, працьовитий”, яким властиві лексикалізовані значення, тобто ці лексеми передають не тільки “чисту” ознаку за дією (такий, який робить), але й містять додаткові семи “добре”, “старанно”, “багато”.

Словотвірне значення “ознака об’єкта за дією, яка спрямована на нього” представлене найбільшою кількістю похідних, які реалізували облігаторну правобічну об’єктно-результативну валентність (наприклад, споруджений, плетений, прорізний, намивний, варений, тушкований, писаний, зварний, монтований, вибивний, різьблений, вироблений, формований, штампований). Вказуючи на тісну залежність між кількістю і характером словотвірно виражених значень і актантною структурою дієслова, К. Бузашіова водночас зазначає, що “одне й те ж СЗ може виражатися словами різних ступенів деривації ” Бузашиова К. Возможности и границы моделирования на уровне словообразовательных парадигм // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. – М.: Наука, 1987. – С.7. Тому до аналізованої семантичної позиції зараховуємо дієприкметники пасивного стану та ад’єктиви (як безпосередньо мотивовані дієсловами, так і ті, що виникли в результаті ад’єктивації дієприкметників), які майже послідовно, за незначними винятками, утворюються від аналізованих твірних .

У семантичній позиції “ознака за дією об’єкта, який призначений для її виконання” реалізовані одночасно валентності знаряддя, місця і матеріалу, наприклад: в'язальний (спиця), стругальний (верстат), прядильний (фабрика), валяльний (цех), протравлювальний (речовина) тощо. Прикметники, які реалізують інструментальну валентність, легко поставити в синтагматичний зв’язок з іменниками на позначення знаряддя дії, пор.: стругальний (верстат), сукальний (машина), бурильний (молоток), зварювальний (апарат).У позиції денотата найчастіше виступають лексеми машина, верстат, апарат, інші іменники (наприклад, молоток, спиці, різці тощо) поєднуються тільки з прикметниками відповідної семантики, пор.: в’язальні спиці, довбальні різці, карбувальні молотки тощо. Ад’єктиви, які актуалізували локальну валентність, корелюють з іменниками на позначення місця дії, пор.: прядильний (фабрика), малювальний (клас), теслярний (цех). У ролі ідентифікатора при цих прикметниках найчастотнішим є іменник цех, можуть вживатися також субстантиви: відділ, завод, майстерня, фабрика, клас, піч. Валентність матеріалу дії маніфестована у прикметниках, що поєднуються з іменниками-назвами матеріалу, речовини, які використовуються при виконанні дії: протравлювальний (речовина), друкарський (фарба), витравний (розчин), будівельний (ліс), паяльний (рідина), в’язальний (матеріал), прядивний (культура). У позиції денотатів при таких ад’єктивах виступають дві групи іменників: субстантиви із значенням речовинності і субстантиви на позначення не-речовин. До перших належать лексеми рідина, фарба, розчин, кислота тощо, до других – іменники, які називають різноманітні предмети (здебільшого тверді).

Факультативну об’єктну валентність матеріалу реалізує семантична позиція “ознака за дією об’єкта, який придатний для її виконання” (варкий (картопля), плавкий (метал), клейкий (стрічка) тощо). У семантичній позиції “ознака за дією, що стосується абстрактних понять” маніфестовані похідні, що поєднуються з абстрактними іменниками, наприклад: свердлильний (робота), виробничий ( процес), будівельний ( досвід).

Основним способом творення похідних ад’єктивного блоку виступає суфіксація. Найпродуктивнішими засобами при деривації аналізованих прикметників виступають форманти –н-(-ен-),-т- (у семантичній позиції “ознака об’єкта за дією, яка спрямована на нього”), -льн- (-ельн-), -н- (у семантичних позиціях “ознака за дією об’єкта, який призначений для її виконання” і “ознака за дією, що стосується абстрактних понять”. Засвідчені випадки незбігання формальної і семантичної мотивації (наприклад, креслярський “признач. для креслення” – такий, яким креслять, такий, на якому креслять тощо, формальною базою виступає іменник кресляр). Похідні, що виражають спільне словотвірне значення, можуть утворюватись на різних ступенях деривації (так, смажений – дієприкметник і смажений – прикметник, утворений внаслідок ад’єктивації дієприкметника, належать до семантичної позиції “ознака об’єкта за дією, яка спрямована на нього”).

У третьому розділі – “Вербальний блок словотвірних парадигм дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта: структура і семантика” – аналізується словотворча спроможність твірних дієслів у вербальному блоці.

Найбільшою дериваційною продуктивністю аналізовані вербативи відзначаються у породженні дієслів. У вербальному блоці маніфестовані семантично можливі модифікації дієслів: результативні, векторно-об’єктні, або локативно-об’єктні, темпоральні, квантитативні, дистрибутивні. Тільки дієсловами дериваційно реалізуються аспектно-результативна валентність та валентності, які передбачають ознаки дії, що виражені у реченні прислівниками.

Векторна валентність, яка передбачає поєднання дієслова з просторовими прислівниками на зразок знизу, зверху, збоку, навколо, всередину, транспонується в дієслова, що позначають просторові модифікації дії. Такі похідні актуалізовані у семантичних позиціях: “виконувати дію, спрямовуючи її навколо або на всю поверхню об’єкта”, “виконувати дію, відокремлюючи щось від чого-небудь або частину від предмета”, “виконувати дію, за якої відбувається проникнення якогось об’єкта в інший”, “додатково або трохи виконувати дію, спрямовану на збільшення розміру, обсягу об’єкта”.

У семантичній позиції “виконувати дію, спрямовуючи її навколо або на всю поверхню об’єкта” представлені похідні, утворені від дієслів, для яких є коректним поєднання з прислівником навколо та синтагмою “на всю поверхню” (оббудувати, обмурувати, обмережати, заткати, оббурити, окопати, обжарити, обварити, обписати, скреслити, обмалювати, зарисувати). Дієслова, що позначають дії, в результаті яких відбувається збільшення розміру, обсягу об’єкта за рахунок вставлення, проникнення усередину нього додаткового елемента, компонента, реалізували свій дериваційний потенціал у семантичній позиції “виконувати дію, за якої відбувається проникнення якогось об’єкта в інший” (вбудувати, замурувати, вмережати, вплести, вшити, впаяти, вдрукувати, вмонтувати, вписати, вклеїти). У семантичній позиції “виконувати дію, відокремлюючи щось від чого-небудь або частину від предмета” маніфестовані лексеми, що позначають дії, в результаті яких відбувається відокремлення різних об’єктів або часткове пошкодження, роз’єднання частин одного об’єкта, його зруйнування (відмурувати, обгородити, перегородити, розмурувати, відварити, розплести, розшити, перекопати, надщербити, розклеїти, демонтувати, відкреслити). Семантична позиція “додатково або трохи виконувати дію, спрямовану на збільшення розміру, обсягу об’єкта” містить похідні, утворені на базі твірних, для яких коректним є поєднання з прислівниками додатково, трохи, збоку, скраю, зверху, знизу. При додатковому або частковому виконанні дії обов’язково відбувається збільшення розміру об’єкта (підбудувати, підгатити, пригородити, надбудувати, розбудувати, докласти, підліпити, надплести, пришити, розсвердлити, додрукувати, підрисувати, доробити) .

Темпоральні модифікації дії, що реалізують темпоральну валентність, маніфестовані дієсловами, які виражають початок, кінець, розгортання дії протягом певного часу і які можуть поєднуватися з прислівниками довго, швидко та з фазовими дієсловами починати, закінчувати. Темпоральна валентність дієслів реалізована у семантичних позиціях “починати виконувати дію” (замайструвати, заплести, запрясти, задряпати, задовбати, заварити, зарубати), “виконувати дію якийсь час” (помурувати, повертіти, прокарбувати, прошити, поварити, протушкувати), “закінчувати виконувати дію” (доткати, довити, доліпити, досмажити, домалювати, доплести, допекти, домалювати). Серед часових модифікацій найбільшою кількістю похідних представлене словотвірним значенням “закінчувати виконувати дію”. На марґінесі темпоральних модифікацій перебуває об’єктно-часове значення дієслів “виконувати дію над об’єктом повторно”. Семантика таких дериватів передбачає повторне виконання дії після її завершення, відновлення дії після закінчення усіх фазових етапів (початку, тривання, завершення), додаткове проходження одночасно трьох фаз (перебудувати, перекарбувати, пересвердлити).

Валентність ступеня інтенсивності дії і міри виконання дії, яка передбачає поєднання дієслова з прислівниками ступеня інтенсивності дії на зразок сильно, легко, ледве, ретельно, старанно тощо і прислівниками міри на зразок багато, мало, трохи, недостатньо, надміру і т.д., транспонується в дієслова, що позначають квантитативні модифікації дії. Дієслова, що позначають власне кількісний вияв дії, характеризують її, здебільшого, з погляду визначеної кількості. Такі девербативи легко поєднуються з означено-кількісними числівниками: “Усе село [одне] обковуємо в нього, до чого ще можна причепитися” (М. Стельмах); “Винизала усе намисто, ? і намистинки не зосталося” (Словник за ред. Б. Грінченка); “Матвій підвівся, навпомацки знайшов своє весло, стругнув [один раз] держало дідовим ножем” (М. Стельмах). Аналізовані похідні можуть виражати однократність, багатократність дій, дії, в результаті яких виготовляється визначена (мала, велика, достатня) кількість продукції. Лексеми із вказаними значеннями актуалізовані у семантичних позиціях: “виконуючи дію, створювати певну або велику кількість чого-небудь” (наваляти, наварити, накреслити, нафабрикувати), “виконати дію один раз” (стругнути, стібнути, довбнути), “виконувати тривалу переривчасту дію” (подряпувати, пописувати, поколупувати).

Квантитативні модифікації дії представлені також девербативами, що реалізують валентність ступеня інтенсивності дії, у семантичних позиціях “трохи або злегка (іноді додатково) виконувати дію” (підварити, підкоптити, підсмажити), “інтенсивно, ретельно, старанно виконувати дію” (ужарити, просмажити, відпресувати), “виконувати дію не до кінця, не завершувати” (недобудувати, недопекти, недописати), “виконувати дію надміру, довше, ніж треба” (перестругати, перевертіти, пережарити), “виконувати дію наддостатньо інтенсивно, внаслідок чого виконання її припиняється” (відмалювати, перепекти). Схематично градацію квантитативних ознак у дієслів КФД можна зобразити так: недостатність виконання дії (недоварити) – немаркування дії (варити) – інтенсивність дії (дієслова даного типу характеризуються семою “багато, вдосталь зробити що-небудь”) (поварити) – вичерпність дії у заперечному аспекті (переварити).

Квантитативні модифікації дії передають і дієслова розподільної та багатократно-дистрибутивної дії, які вказують на розчленування дії, поширеність її на кілька об’єктів. У семантичній позиції “виконувати дію, поширюючи її на багато об’єктів” актуалізовані девербативи, до значеннєвої структури яких входять компоненти “все”, “багато чого-небудь”, “багато разів”, наприклад: перепрядати (перепрясти) “прясти все або багато чого-небудь”, позводити “спорудити, збудувати все або багато чого-небудь”, перекарбувати, перекопати, пересвердлити тощо.

На периферії кількісних модифікацій знаходяться похідні, які реалізують семантичні позиції “виконуючи дію, виготовляти необхідну кількість предметів” (обкувати, облатати, обіпрясти), “виконуючи дію, витратити певну кількість чогось” (спрясти, виткати, винизати, скреслити), “виконуючи дію, заробити що-небудь” (замайструвати, запрясти, заробити), “виконуючи дію, відробити позичені кошти, віддати борг” (відпрясти, відробити), “виконуючи дію, одержувати, добувати якісь речовини” (виварити, вишкварити, висмажити, вижарити). До кількісних модифікацій дії такі девербативи зараховуємо умовно, оскільки кількісна характеристика стосується не так самої дії, як об’єктів, що пов’язані з цією дією. Семантика аналізованих похідних містить додаткові семи, які пов’язані з екстралінгвальними факторами. В результаті вторинних номінацій дієслова набувають нових значень, які загалом не є характерними для одиниць подібної структури у мовленнєвій діяльності людини.

Здійснюючи будь-яку дію, людина здебільшого прагне досягнути результату. Цілеспрямована дія завершується тільки тоді, коли досягає певного результату. Тому й результативне значення є характерним для дієслів КФД з семантикою створення об’єкта, які позначають трудову цілеспрямовану діяльність людини (виробничу, побутову). Аспектно-результативна валентність реалізується дієсловами, що виражають результативне завершення дії, не ускладнене різними обставинами, наприклад: забарикадувати, прокласти, викувати, вивертіти, сколупати, розрити, висвердлити, прорити, вишкрябати, відварити, приготувати, зажарити, закоптити, видряпати, нашкрябати, покопичити, склеїти, відпресувати, прокреслити, вирізьбити, заштрихувати, створити, відштампувати, створити і т.д. Аналізоване значення характеризується й найбільшою глибиною місць, або позицій парадигми.

Девербативи, які на дериваційному рівні реалізують об’єктні валентності, представлені у словотвірних значеннях “виконуючи дію, переводити щось із стану об’єкта в стан суб’єкта”: зводитися, буритися, друкуватися (об’єктно-результативна валентність), “бути підданим певній дії, бути придатним для виконання певної дії”: куватися, тушкуватися, пресуватися, штампуватися (валентність матеріалу), “з’являтися, поставати, створюватися в результаті виконання дії”: ставитися, підніматися, друкуватися та “виконувати дію для себе”: барикадуватися, будуватися, обрубатися (об’єктно-результативна валентність).

У семантичній позиції “виконуючи дію, переводити щось із стану об’єкта в стан суб’єкта” актуалізовані пасивні дієслова з відоб’єктним значенням (суб’єктом дії пасивного дієслова стає об’єкт дії вихідного дієслова, наприклад: робітники споруджують канал – канал споруджується робітниками): ставитися, прошиватися, друкуватися, креслитися тощо. Вслід за І. Вихованцем вважаємо, що дієслова пасивного стану є предметом словотворення, а не формотворення. Дієслівні значення активності/пасивності належать до словотвірного рівня у зв’язку з тим, що пов’язані з утворенням нової лексеми.

Відзначені вербативи пасивного стану можуть розширювати семантику за рахунок додаткових характеристик пасивності. Так, у дієсловах на зразок писатися “створюватися (про який-небудь текст, твір і т. ін.), колотитися “збиватися (про масло)”, сукатися “скручуватися, звиватися разом”, зводитися “з’являтися, поставати в результаті будування (про споруди)” на перший план виходить сема результату, тоді як значення пасивності займає марґінальні позиції, пор.: “- Може почитаємо? – Е. Не хочу. Надокучило… Що там в тих романах… Не знаю, для кого вони пишуться” (М. Коцюбинський). У таких реченнях реальний суб’єкт дії на формальному рівні виражається за допомогою додатка у формі орудного відмінка. Однак багато мовознавців відзначають, що експліцитно формальний об’єкт може бути і не виражений. На нашу думку, саме такі двочленні конструкції, у яких відсутній семантично обов’язковий логічний суб’єкт, і стали базою для розширення значення пасивності зворотних дієслів за рахунок семи результативності. Похідні з пасивно-результативним значенням маніфестовані у семантичній позиції “з’являтися, поставати, створюватися в результаті виконання дії”.

Непрямо-зворотні дієслова, що позначають дію, виконувану суб’єктом для себе, у своїх інтересах (об’єкти ж, на які могла б бути скерована співвідносна перехідна дія, або взагалі відсутні, або вжиті в формі непрямого додатка), актуалізовані у словотвірному значенні “виконувати дію для себе”: барикадуватися, будуватися, копатися, обрубатися (обрубуватися) (заст.), пробитися (пробиватися). Обов’язковим компонентом у синтаксичних конструкціях із непрямо-зворотними дієсловами виступає суб’єкт дії, наявність об’єкта дії носить факультативний характер. Аргумент результату у таких реченнях представлений імпліцитно, домислюється на семантичному рівні. Пор.: “Часи були тривожні, і Улас Уласович старанно барикадувався [робив барикади] на ніч” (Ю. Смолич); “Кругом обрубались [спорудили огорожу] [гайдамаки] лісом” (Словник за ред. Б. Грінченка).

Пасивно-якісні, або якісно-характеризуючі, дієслова реалізують семантичну позицію “бути підданим певній дії, бути придатним для виконання певної дії”: куватися, снуватися, стругатися, плавитися, солитися, сушитися, маринуватися, тушкуватися, клеїтися, пресуватися, штампуватися. Такі вербативи позначають типові дії – ознаки, яким можуть бути піддані предмети, матеріали. Дія, яку вони називають, вказує на здатність діючого предмета підпадати впливові дії іншого предмета. Ці ознаки є статичними, носять позачасовий характер. У синтаксичних конструкціях дієслова вживаються у формі теперішнього неактуального часу, наприклад: “Що у мене в полі – сіється, ореться, А прийду додому – прядеться, снується” (П. Чубинський). У позиції формального підмета і логічного об’єкта виступають іменники на позначення матеріалів, з яких у процесі виконання дії може створюватися певний предмет, річ, пор.: “- Ти зможеш плести корзини з лози… або клеїти коробочки [з паперу] для аптеки” (Ю. Яновський). Твірними для аналізованих зворотних дієслів можуть виступати тільки ті лексеми, яким притаманна валентність матеріалу.

Основним засобом реалізації модифікаційних значень, представлених у вербальному блоці, виступає префіксація, при якій твірною базою служить ціле слово. Один і той же префікс бере участь у творенні похідних кількох семантичних позицій (від 2 до 6). Так, за допомогою префікса за- утворюються дієслова зі словотвірними значеннями “виконувати дію, спрямовуючи її навколо або на всю поверхню об’єкта”, “виконувати дію, за якої відбувається проникнення якогось об’єкта в інший”, “виконувати дію, відокремлюючи щось від чого-небудь або частину від предмета”, “почати виконувати дію”, “виконуючи дію, заробити що-небудь”, “виконуючи дію, довести її до результату”. При деривації девербативів із певним словотвірним значенням можуть бути задіяними від 1 до 14 словотворчих афіксів, наприклад, в утворенні дієслів семантичної позиції “виконуючи дію, довести її до результату” беруть участь префікси ви-, в- у-, від-, за-, з- (зі-, із-) с-, на-, над-, о- об-, по-, пере-,під-, при-, про-, роз-(розі-). Суфіксація виступає в словотвірному значенні “виконувати дію один раз” (формант –ну-), постфіксація – у семантичних позиціях “виконуючи дію, переводити щось із стану об’єкта в стан суб’єкта”, “з’являтися, поставати, створюватися в результаті виконання дії”, “виконувати дію для себе”, “бути підданим певній дії, бути придатним для виконання певної дії” (постфікс –ся), дієслова з словотвірним значенням “виконувати тривалу переривчасту дію” утворюються за допомогою конфікса по-...-ува-.

На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки:

Типовою для дієслів КФД з семантикою створення об’єкта в сучасній українській мові є тризонна СП з такими семантичними позиціями:

у субстантивній зоні – “виконавець дії”, “результат дії”, “місце дії”, “знаряддя дії”, “матеріал для дії”, “спосіб дії”, “опредметнена дія”;

в ад’єктивній зоні - “ознака суб’єкта за дією, яку він виконує”, “ознака об’єкта за дією, яка спрямована на нього”, “ознака за дією об’єкта, який призначений для її виконання”, “ознака за дією, що стосується абстрактних понять”, “ознака за дією об’єкта, який придатний для її виконання”;

у вербальній зоні – “виконувати дію, спрямовуючи її навколо або на всю поверхню об’єкта”, “виконувати дію, відокремлюючи щось від чого-небудь або частину від предмета”, “виконувати дію, за якої відбувається проникнення якогось об’єкта в інший”, “додатково або трохи виконувати дію, спрямовану на збільшення розміру, обсягу об’єкта”, “почати виконувати дію”, “ виконувати дію якийсь час”, “закінчувати виконувати дію”, “виконати дію над об’єктом ще