ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ
Дідковська Лариса Іванівна
УДК 159.922.75 (76)
ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ ПРО СВОЄ МАЙБУТНЄ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ІЗ СОМАТИЧНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології навчання
Науковий керівник – дійсний член АПН України,
заслужений діяч науки і техніки України,
доктор психологічних наук, професор
Максименко Сергій Дмитрович,
Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, директор
Офіційні опоненти – доктор психологічних наук, професор
Савчин Мирослав Васильович,
Дрогобицький державний педагогічний
університет ім. І. Франка,
кафедра психології, завідувач
–
кандидат психологічних наук
Омелаєнко Ігор Борисович,
Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,
лабораторія загальної та етнічної психології,
старший науковий співробітник
Провідна установа – Інститут педагогіки і психології професійної освіти
АПН України, відділ психології трудової
та професійної підготовки, м. Київ
Захист відбудеться 22 жовтня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ – 33, вул Паньківська, 2
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України
Автореферат розісланий 22 вересня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.В.Андрієвська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. В широкій палітрі питань, пов’язаних з дослідженням внутрішнього світу людини, проблема репрезентації у її самосвідомості суб’єктивної картини майбутнього життєвого шляху, образу бажаного майбутнього, посідає особливе місце, оскільки прямо і безпосередньо пов’язується з найактуальнішою потребою сьогодення, – потребою виховання особистості як суб’єкта власної життєдіяльності. В цьому контексті етап раннього юнацького віку посідає виняткове становище, адже у цей період відбувається глибокі внутріособистісні трансформації, формуються психологічні новоутворення, які визначають подальший зміст і напрямок розвитку особистості, її майбутню життєву лінію, врешті, повноту її самоінтеграції і самоздійснення як неповторної цілісності.
Ставлення особистості до різних часових модусів, передусім до прийдешнього, розглядається як один з стрижневих компонентів (атрибута) її структури, неодмінна умова її повноцінного психосоціального розвитку, важливий критерій її зрілості, врешті-решт як універсальний принцип буття особистості як такої. Попри наявність певних досягнень у згаданому напрямку концептуальні засади останніх полишають доволі широке поле для дискусій. З позиції порушеної у нашому дослідженні проблеми дискусійним, зокрема, залишається питання щодо можливості включення в контекст дослідження вибірок досліджуваних з соматичними порушеннями. Натомість дослідження феноменології поведінки учнів із цими формами психосоматичних порушень, характеру і специфіки їх уявлень про власне майбутнє, здійснюється представниками клінічно-орієнтованих дисциплін, що не може не накладати серйозних обмежень на результати таких досліджень.
Актуальність дослідження цієї категорії учнів зумовлюється передусім потребами педагогічної практики, адже знання про психологічні особливості побудови цими учнями образу майбутнього сприятиме, з одного боку, оптимальному добору психолого-педагогічних впливів, а, з іншого, – підвищенню психологічної готовності останніх до самостійного й відповідального вибору власного майбутнього.
Зважаючи на актуальність зазначеної проблеми, її недостатньої розробленості у сучасній педагогічній психології, а також вагомість у розв’язанні практичних завдань освіти щодо розвитку потенційних можливостей майбутнього громадянина, було визначено тему дисертаційного дослідження “Особливості уявлень про своє майбутнє у старшокласників із соматичними порушеннями”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти”. Номер держреєстрації 196U006943.
Тема затверджена 01.07.2002 р. на Вченій Раді Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (протокол № 7) та погоджена з координаційною Радою АПН України (протокол № 8 від 29.10.2002 р.)
Об’єкт дослідження – уявлення старшокласників із соматичними порушеннями про своє майбутнє.
Предмет дослідження – процес побудови учнями старшого шкільного віку своєї майбутньої часової перспективи.
Мета дослідження полягала у вивченні суб’єктно-діяльнісних виявів особливостей побудови випускниками закладів середньої ланки освіти із соматичними порушеннями образу бажаного майбутнього і розробці в разі потреби програми психологічної допомоги .
Основні гіпотези дослідження:
-
припускається, що за наявності спільної для раннього юнацького віку тенденції у побудові власної часової перспективи, існує певна специфіка прояву цієї тенденції у осіб з ознаками соматичного захворювання;
-
виокремлення в якості самостійного предмету психологічного аналізу феноменології соматичних порушень є неодмінною умовою для з’ясування механізмів породження на етапі раннього юнацького віку психологічних новоутворень загалом, та способів конструювання часової перспективи – зокрема;
-
характер структурування діяльнісних складових уявлень старшокласників із соматичними порушеннями про своє майбутнє опосередковується їх досвідом взаємодії із дійсністю, з одного боку, і породжувані цим досвідом формами цілепокладання – з іншого.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети передбачали розв’язання таких завдань:
1.
Здійснити теоретичний аналіз сучасних підходів до дослідження проблеми часу у психологічній літературі загалом, у предметному полі педагогічної та вікової психології зокрема;
2.
Розробити дослідницьку модель процесу репрезентації власної часової перспективи у самосвідомості учнів старшого шкільного віку та способів її об’єктивації в ситуаціях діяльнісного самовизначення;
3.
Встановити зміст і структуру уявлень старшокласників із соматичними порушеннями про своє майбутнє та притаманні їм способи їх структурування;
4.
Розробити й емпірично верифікувати комплекс прийомів вдосконалення (корекції) процесу побудови учнями старшого шкільного віку із соматичними порушеннями власної часової перспективи у формі розвивальних (тренінгових) вправ;
5.
Здійснити аналіз ефективності розробленого комплексу формувальних вправ і окреслити можливі шляхи впровадження отриманих результатів у практику діагностичної і психопрофілактичної роботи шкільної психологічної служби.
Методологічну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб’єкта власної життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, В.А. Брушлінський, Г.С. Костюк, В.О. Моляко, В.В. Рибалка, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, Л.В. Сохань, В.О. Татенко, Т.С. Яценко); концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський); положення про механізми регуляції й саморегуляції діяльності (М.Й. Боришевський, М.В. Савчин, П.Р. Чамата); філософські і психологічні теорії цілепокладання (М.Т. Макаров, Н.Ф. Наумова, Ю.М. Швалб, А.І. Яценко); основні положення психології часу загалом (Д.Г. Елькін, В.П. Зінченко, В.І. Ковальов, А.А. Кронік, М.С. Роговін, Б.Й. Цуканов), в контексті онтогенетичних досліджень проблеми часової перспективи зокрема (Є.І. Головаха, Ю.М. Забродін, І.С. Кон, В.С. Хомик); уявлення про поведінкові реалізації часової перспективи осіб із соматичними порушеннями (Б.С. Братусь, Л.Ф. Бурлачук, Б.Д. Карвасарський, Н.Ю. Максимова, В.Д. Менделевич, В.М. Мясищев, В.В. Ніколаєва, А.І. Селецький).
Методи дослідження. Для реалізації завдань дослідження було дібрано комплекс взаємодоповнюючих, адекватних предметові дослідження теоретико-емпіричних методів: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, емпіричні методи дослідження – анкетування, спостереження, експертне оцінювання, аналіз продуктів діяльності, контент-аналіз. В основу дослідження було покладено психолого-педагогічний експеримент.
Отримані дані піддавались кількісному аналізу (кореляційний, кластерний, факторний) з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовим узагальненням. Статистична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою персонального комп’ютера на базі пакету статистичних програм SPSS 10.0.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснена спроба суб’єктно-діяльнісного аналізу уявлень випускників середніх навчальних закладів із соматичними порушеннями про власне майбутнє, з’ясовані способи структурування зазначених уявлень залежно від приналежності особистості до певної нозологічної групи. Відповідно до цього в роботі здійснено теоретичне обґрунтування змісту і послідовності застосування психологічних (психореабілітаційних) впливів, спрямованих на оптимізацію способів побудови особистістю власного майбутнього, відтак і на умови її саморозвитку, самокорекції і самоінтеграції.
Теоретичне значення полягає в розробці і емпіричному обґрунтуванні моделі процесу побудови старшокласниками із соматичними порушеннями образу власного майбутнього, створенні типології їх уявлень про майбутнє на підставі встановлених особливостей репрезентації у їх свідомості форм цілепокладання; у розкритті механізму особистісної регуляції часової перспективи, в розробці комплексу психолого-педагогічних впливів в формі розвивальної (тренінгової) програми.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані у ньому результати можуть бути використані для діагностики особливостей побудови учнями старшого шкільного віку із соматичними порушеннями образу власного майбутнього, а також для оптимізації заходів, спрямованих на формування у згаданої категорії учнів здібності до несуперечливого проектування ними власного майбутнього. Розроблені прийоми діагностування й корекції можуть бути використані шкільними психологами з метою актуалізації у старшокласників із соматичними порушеннями здібностей до діяльнісного самовизначення, до самостійного обрання ними життєвого шляху відповідно до актуальних можливостей і умов життєздійснення.
Особистий внесок автора дослідження становлять: теоретичне обґрунтування, побудова та апробація діагностично-корекційної моделі дослідження часової перспективи в умовах психолого-педагогічної практики, збір та опрацювання емпіричних даних, розроблення рекомендацій щодо використання отриманих результатів.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.
Дослідження проводилося протягом 1999-2002 навчальних років на базі середніх шкіл м. Львова. Загалом у дослідженні взяли участь 117 учнів старших класів.
Положення, що виносяться на захист:
1.
Старшокласникам із різними за своїм походженням соматичними порушеннями властиві відмінності якісно-кількісних констеляцій показників орієнтації на майбутнє; ця орієнтація опосередкована структурою актуального Я і попереднім досвідом взаємодії із навколишньою соціальною дійсністю.
2.
Спосіб розгортання ними часової перспективи свого життя співвідноситься із формами цілепокладання, які об’єктивуються у відповідних актах діяльнісного самовизначення особистості.
3.
Оптимізація процесуально-змістових характеристик уявлень про своє майбутнє старшокласників із соматичними порушеннями уможливлюється в разі застосування спеціально організованої процедури керування, зокрема, в формі психологічного тренінгу.
Апробація та впровадження. Головні положення та результати наукового дослідження були опубліковані в наукових збірках та наукових періодичних виданнях, доповідалися на науково-технічній конференції “Фізичні методи та засоби контролю матеріалів та виробів” (Славське, 1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Освіта як фактор національної безпеки” (Київ, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції “Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці” (Хмельницький, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Психологічні проблеми на шляху від зовнішньої до внутрішньої свободи” (Львів, 2002), обговорювалися на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.
Зміст роботи відбито у 10 публікаціях.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел, що нараховує 246 найменувань, і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 181 сторінках. Робота містить 9 таблиць і 5 рисунків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається об’єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкриваються методологічна основа і методи, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі “Особистість в просторі станів здоров’я-хвороби” подається огляд літератури з проблематики часу загалом, в модусі майбутнього – зокрема. Обґрунтовується добір теоретичних засад даного дослідження, способи їх втілення відповідно до психологічних особливостей учнів раннього юнацького віку із різними соматичними порушеннями.
Введення в контекст дослідження з педагогічної та вікової психології психосоматичної проблематики пов’язане як з теоретичною потребою створення цілісної картини психічного розвитку особистості, так і з суто практичним аспектом – необхідністю надання ефективної психологічної допомоги особам, процес розвитку яких відбувається на тлі соматичних відхилень тієї чи іншої етіології.
У численних літературних джерелах з проблеми психосоматичних порушень, які спостерігаються у значної частини сучасної молодої генерації, в тому числі й тієї, що охоплюється поняттям раннього юнацького віку (Ю.Ф. Антропов, С.І. Болтівець, Б.С. Братусь, Б.Д. Карвасарський, К.П. Кіскер, Б. Любан-Плоцца, В.Д. Менделевич, В.В. Ніколаєва, І.Б. Омелаєнко, А.І. Селецький), феноменологія соматичних розладів залишається поза увагою як клінічної (медичної), так і “нормальної” психології. В результаті психологічна специфіка доволі значної кількості учнівської молоді, передусім старшого шкільного віку, виявилася недостатньо розкритою, що не може не накладати серйозних обмежень на результати дослідження згаданого етапу онтогенезу. В цьому контексті вікова межа, що передує початку обрання молодою людиною (зокрема, випускником середнього загальноосвітнього закладу) самостійного життєвого шляху, становить особливий інтерес. Останнім часом цей інтерес набув особливої гостроти і дискусійності, спричиненими невідповідністю традиційних уявлень про психологічні особливості старшокласника сучасному його психологічному портрету (В.І. Слободчиков, Л. Фрідман, Є.А. Шумілін). Домінантою згаданих дискусій постає питання щодо особливостей, місця і регуляторної функції образу майбутнього як суттєвої психологічної характеристики, “головного виміру”, “центрального новоутворення”, “детермінанти самоздійснення”, “потенційного поля самореалізації”, “ознаки психічного здоров’я” особистості старшокласника (С.А. Башкова, Л.І. Божович, Б.С. Братусь, І.С. Кон, Г.С. Костюк, О.І. Купрєєва, Д.А. Леонтьєв, К. Муздибаєв, Є.В. Некрасова, А.М. Прихожан, С.Л. Рубінштейн, В.С. Собкін, З.А. Шабарова).
Здійснений нами у розділі в руслі даної лінії досліджень аналіз засвідчив, що саме ця атрибутивна характеристика виявляється найвразливішою в разі виникнення того чи іншого соматичного порушення (Л.Ф. Бурлачук, Т.В. Віноградова, О.А. Донченко, А.Ш. Тхостов, В.С. Хомик, С.І. Яковенко), а отже може служити і найбільш чутливим індикатором оптимальності обрання такою особистістю індивідуального вектору майбутнього самоздійсненя.
Попри значну кількість праць з досліджуваної проблематики і до сьогодні бракує чітких уявлень про структуру і зміст психологічних новоутворень сучасного старшокласника, про особливості актуального самооцінювання старшокласниками з ознаками соматичних порушень, про вплив результатів цього самооцінювання на процесуальні і змістові характеристики часової перспективи, про можливості і способи оптимізації процесу побудови ними картини бажаного майбутнього.
На підставі узагальнення праць, присвячених теоретико-експериментальному вивченню психологічних особливостей раннього юнацького віку, та з огляду на визначальну роль у складі психологічних новоутворень цього етапу онтогенезу феномена діяльнісного самовизначення, було визнано доцільним застосування в якості теоретико-методологічної засади даної роботи суб’єктно-діяльнісного підходу (К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський, В.І. Моросанова, В.О. Татенко), а також концепції цілепокладання (Ю.М. Швалб, А.І. Яценко), які дозволяють уникнути строкатості поглядів на проблему часової перспективи, а також розробити й застосувати у експериментальному дослідженні систему продуктивних методів і прийомів, що базуються на спільній парадигмальній основі.
У другому розділі “Експериментальне дослідження особливостей побудови старшокласниками із соматичними порушеннями власної часової перспективи” – викладається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується закладений у його зміст комплекс методичних прийомів, аналізуються дані, отримані впродовж констатуючого експерименту, подається емпірична модель типології розгортання часової перспективи у просторі бажаного майбутнього.
У дослідженні взяли участь 117 досліджуваних – учні випускних класів м. Львова і Львівської області. Серед них 36 складали контрольну вибірку, 32 – групу із порушеннями шлунково-кишкового тракту, 28 - серцево-судинної системи і 21 – із порушеннями органів дихання. Дослідження проводилося упродовж 2000 – 2002 навчальних років. Віковий діапазон досліджуваної вибірки розташовувався в межах 16-17 років. Якісний склад вибірки визначався метою і завданням даної роботи.
Дослідження здійснювалося у два етапи – підготовчий і основний.
Мета підготовчого етапу полягала у розробці і попередній апробації (верифікації) діагностичного потенціалу розроблених нами дослідницьких прийомів оцінки особливостей побудови старшокласниками із соматичними порушеннями власного майбутнього, з одного боку, актуального рівня сформованості базових властивостей особистості сучасного випускника загальноосвітнього навчального закладу – з іншого.
Мета другого (основного) етапу – проведення експерименту, аналіз і інтерпретація отриманих даних, створення узагальненої моделі процесу побудови досліджуваними вибірками учнів власної часової перспективи.
В ході підготовчого етапу були створенні дослідницькі версії питальників, які дозволяли як діагностувати змістовні характеристики образу майбутнього, так і отримувати відносно цілісну картину самооцінки опитуваними їх актуального Я. В результаті застосування процедури кластеризації для кожної групи окремо було отримано чотири таксони (див. табл. 1).
Табл.1.
Типи структурування часової перспективи в досліджуваних вибірках. (Констатуючий етап).
Група | Тип структурування
Аморфний | Локальний | Констеляційний | Цілісний
Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | %
1.
Контрольна
(n = 36) | 20 | 55,5 | 10 | 27,8 | 6 | 16,7 | 0 | 0
2. З шлунково-кишковими розладами
(n = 32) | 20 | 62,5 | 9 | 28,1 | 3 | 9,4 | 0 | 0
3. З серцево-судинними розладами
(n = 28) | 15 | 53,6 | 9 | 32,1 | 3 | 10,7 | 1 | 3,6
4. З розладами органів дихання
(n = 21) | 11 | 52,4 | 6 | 28,6 | 3 | 14,3 | 1 | 4,7
Здійснений якісний аналіз між- і внутрішньогрупових відмінностей показників, що презентували існуючі у носіїв наведених груп уявлення про майбутнє, дозволив констатувати, по-перше – наявність спільного для всіх вибірок дискримінантного фактору, по-друге – відсутність значущих відмінностей за абсолютними величинами досліджуваних індикаторів в уявленнях про майбутнє представників різних груп.
Критерієм диференціації виокремлених угруповань слугував характер взаємоузгодженості таких діяльнісних складових механізму цілепокладання як мета – засіб – умови – результат. Згідно із зазначеним критерієм було виокремлено чотири типи структурування часової перспективи: аморфний (стихійний, дорефлексивний перебір зазначених складових), локальний (відсутність засобу досягнення мети), констеляційний (неусвідомлюваність умов) і цілісний (застосування у процесі побудови моделі майбутнього всіх діяльнісних компонентів). Змістовим референтом отриманої типології були такі форми цілепокладання як задум, передбачення, намір і самовизначення, з якими відповідно співвідносилися такі способи втілення часової перспективи як ескіз, стратегія, програма і план. Здійснений за вказаним критерієм аналіз виявив абсолютне домінування у складі встановленого локального типу побудови образу майбутнього (83,3 % учнів першої (контрольної), відповідно 90,6 %, 85,7% і 81,0 % учнів 2, 3, і 4 груп) і майже цілковиту відсутність випадків цілісного типу.
Переважання в усіх досліджуваних групах локального типу супроводжується одначе доволі виразними відмінностями між ними за змістовними показниками уявлень про майбутнє, з одного боку, і характером структурування самооцінкових суджень – з іншого. Зокрема, для представників першої (контрольної) групи властивим є беззастережно оптимістичне ставлення до майбутнього і до власних можливостей, які ставляться водночас у безпосередню залежність від конкретних життєвих умов і зовнішніх обставин. Провідним фактором структурної організації глобальної самооцінки (образу Я) постає орієнтація на досягнення бажаного майбутнього шляхом максимальної адаптації до соціального середовища за допомогою певного переліку узгоджуваних з вимогами цього середовища комплексу здібностей. Ефективність соціальної адаптації пов’язується, зокрема, у свідомості представників цієї групи із такими вимірами як професійна компетентність, працездатність, вразливість до ситуацій невизначеності, поміркованість, низька тривожність, активність, нерішучість у прийнятті самостійних рішень, енергійність і самовпевненість. За сенсом отриманих показників носії цієї групи були віднесені нами до об’єктного (уречевленого, безособистісного) типу із орієнтацією на так зване “рольове майбутнє”.
На відміну від контрольної, представникам решти груп, незалежно від нозологічної приналежності, спільним є песимістичне ставлення до майбутнього, обмеженість перспективи найближчим часовим відрізком, вибір майбутнього шляху в залежності від ступеня задоволеності теперішнім і актуальної оцінки власних можливостей, які й відіграють функцію селекції майбутньої перспективи самореалізації. Провідне місце у структурі самооцінок “соматичних” груп займають, зокрема, такі показники, як почуття провини, тривожності, невпевненості, схильності до самоаналізу і самоконтролю, постійне зважування перспектив майбутнього виключно на базі власного досвіду.
Рис.1
Схема розгортання процесу побудови особистістю
образу бажаного майбутнього
самопізнання і попередніх досягнень. Отриманий комплекс показників дозволив віднести представників цієї групи до егоцентричної орієнтації, перспектива майбутнього для яких несе на собі виразний відбиток їх особистості, що дає змогу типізувати останніх як таких, провідна інтенція яких у ставленні до майбутнього безпосередньо детермінується мірою самоцінності власного Я.
На базі отриманих даних було розроблено емпіричну модель (див. рис. 1), яка відігравала у подальшому функцію засобу, водночас і загальної програми організації формувального (тренінгового) етапу дослідження.
У третьому розділі – “Корекція уявлень старшокласників про майбутнє засобами психотренінгу” – подається загальна процедура організації і застосування програми формувальних (тренінгових) впливів, обґрунтовується закладений у її зміст комплекс методичних прийомів, аналізуються дані, отримані впродовж формувальної частини дослідження, здійснюється порівняльний аналіз ефективності розробленої програми, накреслюються перспективи впровадження отриманих результатів у педагогічну практику.
Зміст програми тренінгу складався із 6 занять (сесій) тривалістю 1,5 – 2 години. Кількість учасників в одній групі складала 12 – 15 осіб.
Формування тренінгових вибірок відбувалося без урахування приналежності досліджуваних до певної нозологічної групи.
У розділі доводиться, що через розмаїття можливих варіантів розбудови програми навчання у формі тренінгу, доцільнішою є, з огляду на розв’язання поставлених у даному розділі конкретних завдань, запропонована Г.О. Баллом загальна стратегія дотримання послідовності етапів здійснення психологічних впливів, яка передбачає такі три аспекти: інтенціональний (предмет і мета впливу), операційний (техніки здійснення впливів) і результативний (оцінка передбачуваного результату) (Г.О. Балл,1994). Згадана модель і була покладена в основу нашої програми тренінгу, яка реалізувалася впродовж шести етапів.
Узагальнена картина кількісного розподілу типів структурування часової перспективи після закінчення процедури психолого-педагогічних впливів в формі розробленої психокорекційної програми подається у табл.2.
В порядку прийнятої у табл.1 послідовності представлення показників досліджуваних вибірок, зазначимо майже цілковиту тотожність відтворення кількісних характеристик розподілу виокремлених типів у представників контрольної (1) групи до і на час постекспериментального заміру. За всіма абсолютними показниками, величини зрушень виявилися мінімальними (5,5 % – для аморфного, 2,7 % – для локального, 2,8 % – для констеляційного типів). Жодного випадку приналежності до цілісного типу виявлено не було. Отримані дані підтвердили висунуте припущення про те, що поза спеціальної організації системи психологічних впливів активно-дійового характеру, позитивних (з огляду оптимального узгодження діяльнісних (операціональних) компонентів механізму цілепокладання), змін не відбувається. Переконливим аргументом на користь зробленого висновку є дані, що були отримані нами у інших групах, які брали участь у психотренінговій програмі.
На відміну від контрольної, зрушення у решти груп піддослідних мали істотно глибший характер. Так, зокрема, у досліджуваних другої групи (патологія шлунково-кишкового тракту) кількість випадків аморфного (невизначеного) типу зменшилась на 34,4 %, відповідно локального на 15, 6% із одночасним збільшенням констеляційного (40,6 %) і цілісного (9,4 %) типів.
Табл.2.
Динаміка розподілу типів структурування часової перспективи
до (А) і після (Б) експерименту
група | Тип структурування
Аморфний | Локальний
А | Б | А | Б
Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | %
1 | 20 | 55,5 | 18 | 50 | 10 | 27,8 | 11 | 30,5
2 | 20 | 62,5 | 9 | 28,1 | 9 | 28,1 | 4 | 12,5
3 | 15 | 53,6 | 5 | 17,8 | 9 | 32,1 | 3 | 10,7
4 | 11 | 52,4 | 2 | 9,6 | 6 | 28,6 | 9 | 42,8
Тип структурування
Констеляційний | Цілісний
група | А | Б | А | Б
Абс. | % | Абс. | % | Абс. | % | Абс. | %
1 | 6 | 16,7 | 7 | 19,5 | 0 | 0 | 0 | 0
2 | 3 | 9,4 | 16 | 50,0 | 0 | 0 | 3 | 9,4
3 | 3 | 10,7 | 18 | 64,3 | 1 | 3,6 | 2 | 7,2
4 | 3 | 14,3 | 7 | 33,3 | 1 | 4,7 | 3 | 14,3
Загалом, порівняно із вихідним (констатуючим) станом, кількість опитуваних із локальним типом зменшилася вдвічі (90,6 % до і 40,6 % після тренінгу), натомість із констеляційним і цілісним типами збільшилось на таку саму величину (9,4 % до – проти 59,4 % після тренінгу).
В свою чергу, величини зсувів у групі досліджуваних із функціональними порушеннями серцево-судинної системи (третя група) становили: 35,8 % і 21,4% за аморфним і локальним типами (у напрямку їх зменшення), відповідно 42,7 % і 3,6 % – для констеляційного і цілісного типів (у напрямку збільшення). Середній відсоток випадків зменшення для аморфного і локального типів, порівняно із початковим (констатуючим) етапом зменшився на 57,2 % (85,7 % на початку проти 28,5 % наприкінці дослідження).
Нарешті, у четвертій групі (досліджувані із порушеннями органів дихання) величина змін виявилася максимальною за аморфним типом і становила 42,8 % (у напрямку зменшення кількості піддослідних із згаданим типом), в той час як із локальним вона сягнула 14,2 % (також в бік зменшення). Навпаки, кількісний приріст за констеляційним і цілісним типами (у напрямку збільшення) становив 19,9 % і 9,6 % відповідно. Цікаво зазначити, що величини змін за сумарним відсотком випадків як аморфного й локального, так і констеляційного та цілісного, виявилася (порівняно із попередніми групами) однаковою, і становила 28,6 %. У першому випадку, однак, абсолютні значення виявилися дещо вищими (81 % на початку, проти 52,4 % наприкінці дослідження), в той час як у другому таке співвідношення становило 19 % (на початку) проти 47,6% (наприкінці тренінгу). Що ж до міжгрупових відмінностей, то можна констатувати дещо вищі показники змін у представників четвертої групи за аморфним типом (42,8 % проти 35,8 % і 34,4 % третьої і другої групи), так само вищі, але у представників третьої групи за локальним типом (21,4 % проти 15,6% і 14,2 % другої і четвертої груп). За відсотком випадків локального типу перевагу мали представники другої і четвертої груп, що більше аніж удвічі перевищувало величину приросту у представників третьої групи (3,6 % проти 9,4 і 9,6 % носіїв другої і четвертої груп).
За психологічним змістом отриманих даних наведені вище трансформації кількісного розподілу типів структурування досліджуваними часової перспективи вказують на перехід переважної кількості тих, що взяли участь у тренінгових сесіях, до створення взаємо узгодженої ланки діяльнісних компонентів, що, згідно з поданою нами вище моделлю розгортання часової перспективи, означає наявність у них таких форм цілепокладання як намір і самовизначення, які, в свою чергу, об’єктивуються у виважених програмах і планах.
Змістовним еквівалентом наведеної вище динаміки кількісного розподілу слугують зміни орієнтацій у напрямку оптимістичного ставлення до майбутнього, упевненості у досягненні життєвої мети, що позбавлена спонтанного фантазування за рахунок наявності відповідних для останньої альтернативних засобів і умов реалізації у майбутньому з одночасним поточним самоконтролем проміжних вірогідних продуктів (результатів) процесу втілення бажаного стану у середньо тривалій і довготривалій перспективі. Отже, теза про доцільність спеціальної організації формувальних впливів у формі тренінгу як засобу корекції уявлень старшокласників із соматичними порушеннями про власне майбутнє отримала своє експериментальне підтвердження.
Вагомим аргументом на користь зробленого висновку є ті позитивні трансформації у змістові особистісних утворень старшокласників, що були зафіксовані нами у повторному тестуванні, виконаному після завершення тренінгової програми.
Зміни, що відбулися у структурній організації особистісних властивостей досліджуваних другої (захворювання шлунково-кишкової системи) групи внаслідок опанування ними технік діяльнісного моделювання часової перспективи, вказують на наявність як певних відносно усталених рис (самозадоволеність, прагнення до визнання й досягнень), так і властивостей, що постали психологічними новоутвореннями (самоконтроль, самоствердження, загальна активність, автономність). Водночас згадані новоутворення не підкріплюються належною впевненістю у реалізації запрограмованого чи запланованого результату. Невизначеність останнього і детермінує доволі виразний стан тривожності. Водночас, очевидна переорієнтація (перегляд) попередніх ставлень до майбутнього, робить значний прогрес у побудові носіями цього виду психосоматичних порушень безсумнівним.
У постекспериментальній самооцінці носіїв третьої (порушення серцево-судинної системи) нозологічної групи, на відміну від змісту першого фактору, отриманого на етапі констатації, спрямованість провідних показників, отриманих після тренінгу свідчить про суттєву переорієнтацію самосвідомості з площини пасивної позиції щодо впливів соціального оточення на рівень дійового настановлення до активної діяльності за рахунок активізації власних можливостей, впевненості у досягненні, що спирається на чітко сформульовану мету і адекватні їй засоби.
Домінантна установка на автономність, що складала зміст другого фактору на етапі констатації, змінилася на таку організацію структури самооцінки, що відбиває прагнення до самостійності і доволі високий рівень домагань.
Зміст сукупності змінних, що утворили третій фактор вказує на схильність до контролю власних дій, і водночас на відсутність у досліджуваних впевненості в їх достатності для досягнення поставленої мети.
Найсуттєвіші зміни у факторних структурах мали місце у четвертій групі досліджуваних (захворювання органів дихання). Провідну основу центрального фактору склали такі самооцінки як “Я можу цілком покладатися на власні оцінки”, “Не зношу, коли хтось мною опікується і приймає за мене рішення”, “У невідомих ситуаціях я почуваю себе розкуто і невимушено”, “Я керуюсь здебільшого власними думками і бажаннями” тощо.
Стрижневими і такими, що посідають найвищі позиції у ієрархічній структурі самооцінок, постають твердження, якими і визначається змістовність фактору “Впевненість у собі” (“Я намагаюся зберігати незалежність навіть від близьких для мене людей”, “Я намагаюся не відмовлятися від прийнятого мною рішення”, “Немає нічого, від чого я був би стурбований” тощо).
Всупереч змісту отриманого на констатуючому етапі фактора “Відкритості світу”, що віддзеркалював швидше невідрефлексоване, “мрійливе” ставлення представників цієї групи до соціального оточення, виокремлений на підсумковій стадії дослідження фактор засвідчує факт більш тверезого, рефлексивного ставлення до майбутнього.
За змістом провідних пунктів цього фактору, останній вказує, з одного боку на потребу у афіліації, а з іншого – на чутливість до можливих невдач, в першу чергу у випадку несподіваних, нових для особистості подій чи впливів.
Отже, здійснений аналіз ефективності застосування програми дозволив отримати результати, які свідчать про суттєві зміни у обсязі уявлень про майбутнє, що містили у собі елементи (мета – засіб – умови – результат), які не дозволяли досліджуваним залишатися у межах попереднього (нереалістичного, схематичного) досвіду проектування власного майбутнього, так само як і в межах попереднього уявлення про себе як про суб’єкт життєтворчості.
У висновках підведено підсумки проведеного теоретичного і експериментального дослідження, результати якого підтвердили висунуту гіпотезу, накреслено перспективу подальшого розроблення проблеми.
Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків:
1.
Проведене дослідження поглиблює розуміння механізму особистісної регуляції часової перспективи (образу бажаного майбутнього) старшокласниками із соматичними порушеннями, зокрема, розкрито структуру та характер опосередкування типів його побудови досвідом взаємодії із власним і навколишнім світом, а також способом об’єктивації останнього у змістові складових суб’єктивної картини прийдешнього (ескіз, стратегія, програма, план); з’ясовано психологічні чинники і умови організації психолого-педагогічних впливів з метою актуалізації у старшокласників із соматичними порушеннями можливостей несуперечливого конструювання ними моделі власного прийдешнього.
2.
Виявлено, що спричинений певним соматичним порушенням психосоматичний стан опосередковує як зміни актуальної структури самооцінки особистості старшокласника, так і характер проектування ним шляхів майбутнього самоздійснення. Провідною засадою, а водночас і критерієм диференціації за змістовністю, обсягом і зв’язністю уявлень про майбутнє носіями соматичних порушень постає усвідомлюваність (рефлексія) ними провідних діяльнісних вимірів цілепокладання, якими забезпечується цілісність і внутрішня несуперечливість акту побудови (конструювання) картини власного прийдешнього.
3.
Аналіз концептуальних засад дослідження феномену суб’єктивного часу, експериментальних прийомів його вивчення, а також форм репрезентації образу майбутнього у самосвідомості, дозволив розробити теоретичну модель функціонування механізму створення суб’єктом картини прийдешнього як новопоставленого психологічного утворення.
4.
На базі згаданої моделі, верифікованої на діагностичній (констатуючій) стадії дослідження, встановлено, що старшокласникам, які належать до різних груп психосоматичних розладів, властиві відмінності у характері взаємозв’язків якісно-кількісних констеляцій показників орієнтацій на майбутнє, зміст яких, до того ж, зумовлюється панівною на даний момент стану самосвідомості особистості формою цілепокладання.
5.
Показано, що домінування у самосвідомості особистості певних форм цілепокладання (мріяння, задум, передбачення, намір, самовизначення) співвідноситься із такими їх діяльнісними референтами як мета – засіб – умови – результат, взаємоузгодженість котрих і визначає відповідний тип побудови особистістю своєї майбутньої часової перспективи, зокрема – аморфний, локальний, констеляційний, цілісний.
6.
Встановлено, що ефективним психологічним чинником корекції процесуально-змістових (діяльнісних) характеристик уявлень про майбутнє є спеціальна організація психолого-педагогічних впливів, зокрема, у формі тренінгу. Останній призводить до трансформації актуальної структури особистості і форм цілепокладання у напрямку, який дозволяє твердити про становлення у неї нових уявлень про себе як суб’єкт власного життєздійснення.
Щодо перспективи вивчення особливостей побудови старшокласниками власного майбутнього можна припустити, що подальше дослідження в обраному напрямку дозволить поглибити існуючі уявлення про механізм саморегуляції поведінки й діяльності людини і створити продуктивніші психологічні засоби актуалізації цього механізму.
Основний зміст роботи відбито у таких публікаціях:
1.
Дідковська Л.І. Особливості судово-психологічної експертизи неповнолітніх // Фізичні методи та засоби контролю матеріалів та виробів. Матеріали доповідей науково-технічної конференції – Славське, 1996 – С. 128.
2.
Дідковська Л.І., Василькевич Х.М., Козій М.В. Соціально-психологічний тренінг для педагогів. Навчально-методичний посібник – Львів.: ЛДУ, 1999 – 37 с.
3.
Дідковська Л.І. Досвід застосування особистісно орієнтованої психотерапії в роботі з підлітками з відхильними формами поведінки // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка – К.: Гнозіс, 2002. Т.4 Ч.4 – С. 90 – 93.
4.
Дідковська Л.І. Особливості мотиваційної сфери підлітків з адиктивною поведінкою // Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Ч. 2. – Київ – Хмельницький – Кам’янець-Подільській, 2002 – С. 203 – 205.
5.
Дідковська Л.І. Досвід застосування проблемно-орієнтованого підходу в процесі корекції образу “Я” учнів із соматичними порушеннями // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка – К.: Гнозіс, 2002. Т.4 Ч.6 – С. 68 – 71.
6.
Дідковська Л.І., Козій М.В. Пізнайте і зрозумійте свого студента // Організаційно-методичні та психолого-педагогічні основи виховної роботи наставника. Навчальний посібник для наставників студентських груп – Львів, 2002 – С. 54 – 75.
7.
Дідковська Л.І. Оптимізація уявлень старшокласників із соматичними порушеннями про своє майбутнє засобами психотренінгу // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка – К.: Гнозіс, 2002. Т.4 Ч.7 – С. 56 – 61
8.
Дідковська Л.І., Козій М.В. Педагогічне спілкування // Організаційно-методичні та психолого-педагогічні основи виховної роботи наставника. Навчальний посібник для наставників студентських груп – Львів, 2002 – С. 76 – 105.
9.
Дідковська Л.І. Феномен психологічного здоров’я в контексті задач психологічної служби закладів освіти // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Освіта як фактор національної безпеки” – Київ., 2003 – С. 255 - 259.
10.
Дідковська Л.І., Козій М.В. Практичне визначення особливостей темпераменту і характеру методами інструментальної (тестової) діагностики // Організаційно-методичні та психолого-педагогічні основи виховної роботи наставника. Навчальний посібник для наставників студентських груп – Львів, 2002 – С. 106 – 117.
Анотація
Дідковська Л.І. Особливості уявлень про своє майбутнє у старшокласників із соматичними порушеннями – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2003.
Дисертація присвячена вивченню психологічних детермінант побудови старшокласниками із певними соматичними порушеннями власної часової перспективи (уявлення про своє майбутнє). В дослідженні запропоновано новий підхід у вирішенні проблеми побудови особистістю власного майбутнього, який ґрунтується на концепції суб’єктно-діяльнісного підходу і теорії цілепокладання. У роботі розкривається специфіка співвідношення форм цілепокладання (мріяння, задум, передбачення, намір, самовизначення), способів об’єктивації останніх в суб’єктивній картині життєпроектування (ескіз, стратегія, програма, план) і зумовлених ними типів побудови особистістю майбутньої часової перспективи у просторі бажаного майбутнього (аморфний, локальний, констеляційний, цілісний).
Встановлено, що процес і результат побудови особистістю образу власного майбутнього призводить до таких змін актуальної структури особистості, які можуть розглядатися як особистісне новоутворення.
Отримані дані можуть бути використані як диференційно-діагностичні критерії процесуальних і змістовних характеристик уявлень про своє майбутнє старшокласників загалом, що страждають на соматичні порушення – зокрема, а також при організації заходів психокорекційного (психотренінгового) спрямування.
Ключові слова: уявлення про майбутнє, цілепокладання, діяльнісне самовизначення, моделювання, психосоматика, актуальне Я, локус контролю, психотренінг, часова перспектива, тип структурування.
Аннотация
Дидковская Л.И. Особенности представлений о своем будущем старшеклассников с соматическими нарушениями – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности – 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2003.
Выполненное в контексте субъектно-деятельностного подхода исследование содержит теоретический и экспериментальный материал, посвященный психологическому анализу процесуально-содержательных характеристик представлений учащихся выпускных классов общеобразовательной школы с симптоматикой функциональных соматических нарушений (желудочно-кишечной, сердечно-сосудистой и респираторных систем) о своем будущем.
В работе освещается история исследования проблемы, дан психологический анализ ведущих теоретических подходов к исследованию представлений о будущем современных старшеклассников, которые стоят на пороге самостоятельного выбора своего жизненного пути.
Основное внимание в
