Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 81’22: 7.046.1

Дикарева Лариса Юріївна

Міфопоетика метаморфози і способи її об’єктивації

в художньому мовленні: лінгвосеміотичний аспект

(на матеріалі прози М. В. Гоголя та М. О. Булгакова)

10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Інституту

філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник –Доктор філологічних наук, професор

Слухай Наталія Віталіївна, Інститут філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти –Доктор філологічних наук, професор

Іванова Людмила Петрівна, Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова, професор кафедри російської мови;

Кандидат філологічних наук Синиця Ірина Анатоліївна, докторант

Інституту мовознавства імені О. О. Потебні

Провідна установа –Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка, кафедра загального

та російського мовознавства, м. Кіровоград

Захист відбудеться “21” лютого 2003 року о 14-00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(252017, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано “21” січня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _________________ Медведєва Л. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Художня мова, форма образного “перегравання дійсності” (Ю. М. Лотман), об’єктивує світ різноманітними засобами, важливе місце серед яких посідають засоби міфопоетичного мовомислення. Міфопоетичні смисли організуються у кілька основних підсистем. Однією з центральних з-поміж них є підсистема, утворена міфопоетичними значеннями за типом “метаморфоза”, що мають високий креативний потенціал і здатні висвітлити етнічну своєрідність мовної міфопоетичної картини світу та специфіку індивідуально-авторських художньо-мовленнєвих систем.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена тим, що дослідження метаморфози як маркера художньо-міфопоетичної мови етносу та систем індивідуально-авторського мовлення дозволяє зробити внесок до вирішення широкого кола сучасних мовознавчих проблем, а саме: проблеми реконструкції архаїчних смислів міфопоетичної картини світу; закономірності організації мови міфопоетичної традиції; співвідношення понять “міфопоетична мова” і “художня мова”; об’єктивація міфопоетичних смислів за типом “метаморфоза” у російській художньо-мовленнєвій традиції; структура мовної картини світу письменника; мова художнього твору та інші.

Явище метаморфози було досліджене у кількох напрямках; серед них чітко виокремлюються такі: культурно-семіотичний, представниками якого є О. М. Афанасьєв, О. О. Потебня, І. Нечуй-Левицький та інші; філософсько-культурологічний, у межах якого відзначимо праці В. Я. Проппа, О. Ф Лосєва, В. В. Іванова, В. М. Топорова; психологічний, який розвивали З. Фрейд, К.-Г. Юнґ, А. Менеґетті, Б. А. Успенський та інші; лінгвістичний аспект осмислення поняття знаходимо у роботах численних авторів, серед яких, зокрема, праці О. О. Потебні, Р. О. Якобсона, В. В. Виноградова, а також В. П. Григор’єва, Є. Т. Черкасової, М. І. Черемісіної, Н. В. Слухай. Кожний з цих напрямків є плідним для ґрунтовного пізнання метаморфози у лінгвосеміотичному аспекті.

Метою дослідження є вивчення системи міфопоетичних значень за типом “метаморфоза” з боку типових ситуацій перетворення, мовленнєвих засобів об’єктивації, складу, структури у художньо-мовних стилях М. В. Гоголя і М. О. Булгакова та в російській художньо-міфопоетичній традиції.

Для досягнення визначеної мети передбачалося вирішення таких завдань:

визначити найширший діапазон способів об’єктивації метаморфози у художньому мовленні;

описати моделі метаморфози в типових ситуаціях перетворення;

структурувати центральну та периферійну зони художньо-мовленнєвого втілення ідеї перетворення;

визначити статус метаморфози як тропа;

проаналізувати способи реалізації метаморфози у міфопоетичному світі позасвідомого (сну, марення, галюцинування) як важливих складових художньо-образних міфосвітів;

розглянути особливості об’єктивації ідеї перетворення в художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя і М. О. Булгакова – іманентно кожній системі та у порівнянні.

Матеріалом дослідження були обрані художньо-мовленнєві системи слововживання М. В. Гоголя і М. О. Булгакова. Звернення до художньої прози цих письменників вмотивоване, насамперед, тим, що втілення задуму у творчості М. В. Гоголя та М. О. Булгакова здійснювалося шляхом широкого залучення міфопоетичних засобів художнього письма, важливе місце серед яких посідали різноманітні способи об’єктивації ідеї перетворення. Проза цих авторів відбиває східнослов’янську міфопоетичну традицію. М. В. Гоголь і М. О. Булгаков – авторитетні носії російської літературної мови; оскільки їхні твори належать до двох різних століть, це надає можливість дослідити й порівняти способи об’єктивації ідеї перетворення у художньо-мовленнєвих системах ХІХ і ХХ ст.

З метою вивчення метаморфози у лінгвосеміотичному аспекті були досліджені всі прозові художні твори М. В. Гоголя й основні (для запобігання значної диспропорції кількості досліджуваних одиниць) прозові твори М. О. Булгакова: “Мастер и Маргарита”, “Белая гвардия”, “Дьяволиада”, “Роковые яйца”, “Собачье сердце”, “Театральный роман”. Загальний обсяг проаналізованих творів М. В. Гоголя складає 1026 сторінок, М. О. Булгакова – 962 сторінки. З обраних текстів шляхом суцільної вибірки вибрані всі контексти, які могли б бути інтерпретовані як метаморфоза, – у художньому мовленні М. В. Гоголя 2695 одиниць, у художньому мовленні М. А. Булгакова 3422 одиниці. Поза увагою залишились фразеологічні конструкції, до складу яких увійшли формальні компоненти метаморфози (“превратиться во внимание”, “превратиться в слух”).

Об’єктом дослідження є метаморфози як засіб втілення ідеї перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова.

Предметом аналізу в роботі є метаморфоза як тип міфопоетичних значень і троп – маркер художніх творів, індивідуальних стилів, етнічної системи міфопоетичних значень.

Основними методами дослідження є такі: метод спостереження, описовий, суперсегментного аналізу, контекстно-лексикографічний, метод логіко-семіотичної рамки.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що робота є першою спробою системного лінгвосеміотичного дослідження метаморфози як типу міфопоетичних значень і тропа, який належить до логіко-лінгвістичної осі псевдототожності. Вперше було визначено групи предикатів перетворення, що об’єктивують метаморфозу в типовій ситуації перетворення у художніх світах змодельованого реального та позасвідомого буття. Описано предикати центральної, центрально-маргінальної та периферійної зон об’єктивації метаморфози. Визначено ступінь приналежності метаморфози до тропів осі псевдототожності (порівняння, метафори, аналогії та асоціації). Дістали подальший розвиток структурно-семіотичні класифікації метаморфоз. Зокрема, були описані такі типи перетворень: метаморфози активної і пасивної осіб, однократні та реверсивні перетворення, постійні та тимчасові, одноактні та багатоступеневі, багатокомпонентні перетворення, вільні (природні, невимушені) та невільні (неприродні, вимушені), циклічні та нескінченні метаморфози. Вперше було здійснено аналіз суб’єкта (лівого боку фігури перетворення) та об’єкта (правого боку фігури перетворення) метаморфози з урахуванням їхньої взаємозалежності. Виділено, описано та зіставлено моделі, за якими будуються метаморфози в індивідуально-мовленнєвих стилях М. В. Гоголя та М. О. Булгакова. Укладено словник метаморфоз, зафіксованих у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що дисертаційне дослідження сприяє вирішенню сучасних проблем лінгвістики, пов’язаних із визначенням лінгвосеміотичної сутності метаморфози, а також із вивченням тропів. Запропоновано вирішення деяких проблем лінгвоміфопоетики, а саме: проблеми організації ментально-вербальної картини світу і пошуку закономірностей об’єктивації міфопоетичних смислів за типом “метаморфоза” у художньо-мовленнєвій традиції східних слов’ян. У теорії художньої мови зроблено внесок у вивчення специфіки індивідуально-авторських художньо-мовленнєвих систем М. В. Гоголя і М. О. Булгакова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні нормативних курсів російської мови: “Лексикологія”, “Стилістика”; спецкурсів та спецсемінарів, присвячених вивченню мови міфопоетичної традиції східних слов’ян, художньої мови, індивідуально-авторських способів реалізації ідеї перетворення у художньому мовленні письменників, мови і стилю М. В. Гоголя та М. О. Булгакова; у російській лексикографічній практиці.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (411 позицій), додатка – словника метаморфоз, зафіксованих у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова. Повний обсяг дисертаційної роботи – 245 сторінок; без бібліографії – 206 сторінок.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорено на таких наукових конференціях: “Сучасна українська романістика”, яка проводилась у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, 1999); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000, 2001); на Міжнародній науковій конференції “Християнство та слов’янські культури” Київського інституту “Слов’янський університет” (Київ, 2000); на Міжнародній науковій конференції “Спадщина М. Гоголя у сучасних дослідженнях (До 150-річчя від дня смерті письменника)”, яка була проведена Ніжинським педагогічним університетом імені М. В. Гоголя (Ніжин, 2001); на Х-ій Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2001); на кафедрі російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2002); на конференції “Мир Гоголя: современные трактовки”, яка була проведена Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедрою російської та зарубіжної літератури Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова та Російським центром міжнародного наукового та культурного співробітництва при Міністерстві іноземних справ Російської Федерації (Київ, 2002).

Основні положення дисертаційного дослідження відбито у 5-ти публікаціях, надрукованих у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, сформульовано мету і завдання, визначено матеріал, методи і новизну дослідження, теоретичне і практичне застосування роботи, вказано на апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Основна частина дисертаційного дослідження складається з трьох розділів. У першому розділі дисертації “Лінгвосеміотичні способи втілення ідеї перетворення в авторській художньо-мовленнєвій системі” досліджено і систематизовано способи об’єктивації метаморфози. Перший підрозділ “Метаморфоза як фігура перетворення” містить короткий екскурс в історію вивчення понять “троп” і “фігура”. Доведено, що метаморфозу можна вважати двобічною фігурою перетворення (лівим боком фігури перетворення називається суб’єкт перетворення, правим боком фігури – об’єкт, на який перетворився суб’єкт метаморфози). Наприклад, у повісті М. В. Гоголя “Майская ночь, или Утопленница”, де панночка обертається на русалку (панночка русалка), з лівого боку фігури перетворення знаходиться образ панночки, а з правого – русалки.

Метаморфози міфологічних персонажів у східнослов’янській міфопоетичній системі зі структурно-семіотичного боку є дуже різноманітними. Позиція суб’єкта (лівий бік) та об’єкта (правий бік) метаморфози охоплюється 9-ма моделями, серед яких зафіксовані такі: 1) антропоморфна модель, до складу якої увійшли перетворення за метонімічною моделлю; метаморфози, суб’єктом чи об’єктом яких є “сакральні соки” (М. І. Толстой) людини – кров, сльози, піт, слина; психологічна модель, яка передбачає духовні метаморфози; перетворення, які вказують на зміну соціального статусу людини; 2) атрибутивна модель; 3) артефактуальна; 4) зооморфна; 5) модель, об’єктом чи суб’єктом якої є першоелементи буття; 6) просторова; 7) вегетативна; 8) астральна; 9) орнітальна. Наприклад, у романі М. О. Булгакова “Мастер и Маргарита” головна героїня перетворюється на відьму, що ілюструє артефактуальну модель при осмисленні правого боку фігури перетворення і антропоморфну – лівого боку метаморфози.

Кількісне співвіднесення різновидів метаморфоз правого та лівого боків фігури перетворення наведене у таблиці:

Лівий бік фігури перетворення | Правий бік фігури перетворення

I. Антропоморфна модель.

1. Фізичні метаморфози – 62

а) метонімічні – 3;

б) метаморфози, суб’єктом чи об’єктом яких є “сакральні соки” людини – 3.

2. Психологічні – 24

а) міфологічніхристиянські та народнопоетичні) –3;

б) метемпсихоз – 3.

3. Соціальні метаморфози – 31.

Усього – 129. | I. Антропоморфна модель.

1. Фізичні метаморфози – 21

а) метонімічні – 2,

б) метаморфози, суб’єктом чи об’єктом яких є “сакральні соки” людини – 2.

2. Психологічні – 26

а) міфологічніхристиянські та народнопоетичні) – 5;

б) метемпсихоз – 2.

3. Соціальні метаморфози – 31.

Усього – 89.

II. Атрибутивна модель – 53. | II. Атрибутивна модель – 54.

IIІ. Артефактуальна модель – 23. | IIІ. Артефактуальна модель – 41.

IV. Зооморфна модель – 6. | IV. Зооморфна модель – 10.

V. Модель, об’єктом чи суб’єктом якої є першоелементи буття – 2. | V. Модель, об’єктом чи суб’єктом якої є першоелементи буття – 19.

VI. Просторова модель – 7. | VI. Просторова модель – 7.

VII. Вегетативна модель – 4. | VII. Вегетативна модель – 2.

VIII. Астральна модель – 3. | VIII. Астральна модель – 3.

IX. Орнітальна модель – 1. | IX. Орнітальна модель – 1.

У цілому виділено 228 різновидів метаморфоз для правого боку фігури перетворення і 226 – для лівого боку. Сукупність усіх досліджуваних метаморфоз свідчить про майже однаковий спектр утілень суб’єкта та об’єкта метаморфози. Це дає підстави говорити про приблизну рівнозначність обох боків метаморфози; отже, заслуговують на увагу дослідників і суб’єкт, і об’єкт перетворення.

Для правого та для лівого боків фігури перетворення найбільш активними виявилися метаморфози за антропоморфною моделлю (89 – для правого боку і 129 – для лівого). Отже, суб’єктом та об’єктом перетворення у більшості випадків є антропоморфні образи. Отримані результати дозволяють зробити висновок про те, що для художньо-мовленнєвих систем М. В. Гоголя та М. О. Булгакова акцентованою є антропоморфна картина світу.

Другий підрозділ “Структурно-семіотичні характеристики метаморфоз” починається з невеликого огляду історії вивчення поняття “метаморфоза” у структурно-семіотичному аспекті; розглядаються опозиції, які визначають це явище. З’ясовано, що усі метаморфози можуть бути результатом акту дії активної або пасивної особи. Метаморфозами пасивної дії називають перетворення, які здійснює посередник, часто такі метаморфози відбуваються поза власним бажанням суб’єкта перетворення. Метаморфози активної дії – це аутометаморфози суб’єкта перетворення, коли суб’єкт метаморфози перетворюється на когось/щось без допомоги інших осіб. Метаморфози можуть бути однократними (одне перетворення суб’єкта метаморфози у межах одного тексту без наступного повернення у вихідний стан) та реверсивними (дві дії суб’єкта перетворення; кінцева ланка метаморфози передбачає обов’язкове повернення у вихідний стан); постійними (остаточні метаморфози) та тимчасовими (перетворення, коли суб’єкт метаморфози повертається до вихідного стану; такі метаморфози є характерними для перевертнів); одноактними (одне перетворення у межах одного тексту з можливим поверненням у вихідний стан) та багатоступеневими (перетворення відбуваються, як у послідовному зв’язку). Багатоступеневі метаморфози є опозицією і до багатокомпонентних перетворень (суб’єкт метаморфози має декілька об’єктів, на які він одночасно обертається, перетворення відбувається за моделлю паралельного зв’язку). Метаморфози активної та пасивної особи можуть бути також вільними, природними, невимушеними (це перетворення, які відбуваються за власним бажанням суб’єкта метаморфози) та невільними, неприродними, вимушеними (такі перетворення завжди відбуваються поза власним бажанням суб’єкта метаморфози); циклічними (суб’єкт перетворення, декілька разів змінивши свій вигляд, повертається до вихідного стану) та нескінченними (прикладом таких метаморфоз може бути метемпсихоз). Наприклад, у повісті М. В. Гоголя “Ночь накануне Ивана Купала” відьма послідовно перекидається на собаку, кішку, відьму, упиря. Це багатоступенева метаморфоза активної особи перетворення: “Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им. <…> Глядь, вместо кошки старуха... <…> Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила из него кровь” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 101-102]. Перетворення Петра Безродного на купу попелу у цій же повісті є прикладом невільної, неприродної, вимушеної метаморфози пасивної особи перетворення, тому що відбувається поза бажанням суб’єкта перетворення: “Вся хата полна дыма, и посреди только, где стоял Петрусь, куча пеплу, от которого местами подымался еще пар” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 106]. З роману М. О. Булгакова “Мастер и Маргарита” наведемо приклади постійної метаморфози активної особи та вільної, природної, невимушеної метаморфози пасивної особи – Маргарита відьма: “Я покидаю тебя навек. Не ищи меня, это бесполезно. Я стала ведьмой от горя и бедствий, поразивших меня” [Булгаков М. А., т. 5, с. 224]; упир звичайна людина: “Отпустите обратно. Не могу быть вампиром. Ведь я тогда Римского едва насмерть с Геллой не уходил! А я не кровожадный” [Булгаков М. А., т. 5, с. 283].

Третій підрозділ “Центральна зона художньо-мовленнєвого втілення ідеї перетворення” складають частини: “Предикати перетворення як провідний спосіб об’єктивації центральної зони метаморфози”, “Мовні та мовленнєві предикати об’єктивації ідеї перетворення”, присвячені лінгвосеміотичному аналізу способів об’єктивації метаморфози. Семантику ситуації перетворення визначають предикати перетворення. Центральну (звичну для свідомості) зону метаморфози об’єктивують мовні предикати, які фіксують мовний досвід колективу як форми існування етнічної, відносно стійкої мовної картини світу і тому зафіксовані в авторитетних словниках.

Ядерними предикатами, які реалізують ідею перетворення поза контекстом, вважаємо дієслова, які в авторитетних тлумачних словниках сучасної російської літературної мови мають тільки те значення, яке вказує на здатність згаданих дієслів оформлювати метаморфозу (“превращаться”, “преображаться”, “возрождаться”, “воскресать”). Наприклад: “Сталкиваясь с людьми, отчаянный Коротков взлетел до самого верха, хотел увидеть красавицу с камнями, у нее что-то спросить, и увидал, что красавица превратилась в уродливого, сопливого мальчишку…” [Булгаков М. А., т. 2, с. 20].

Друга група предикатів перетворення центральної зони включає предикати, трохи віддалені від ядра, які мають ще декілька значень, одне з яких пов’язане зі здатністю дієслова оформити метаморфозу (“делаться”, “становиться”, “быть”, “обращаться”, “воплощаться”, “перевоплощаться”, “оживать”, “принимать”). Наприклад: “Черт, перелетев через шлагбаум, оборотился в коня…” [Н. В. Гоголь, т. , с. 185].

Центрально-маргінальну (перехідну від центра до периферії) зону складають предикати, які об’єктивують метаморфозу, що відбувається: у хтонічний період добового циклу (темний час – вечір, ніч); у хронотопі міфосвітів неповної фактивності, які містяться на межі реального та позасвідомого буття – сну, галюцинування, марення; при описуванні афективних станів, що визначаються звичайно у координатах негативного кінця аксиологічної лінійки – при виявленні емоцій страху, відчаю (“казаться”, “представляться”, “видеться”, “слышаться”, “чудиться”, “мерещиться”, “грезиться”, “мниться”). Наприклад: “Сон крался к Ивану, и уже померещилась ему и пальма на слоновой ноге, и кот прошел мимо…” [Булгаков М. А., т. 5, с. 115].

Отже, мовними називаються предикати, відповідна дієслівна форма яких зафіксована у словниках як така, що нормативно передає ідею перетворення. Вони характеризуються усталеністю, відтворюваністю, обмеженістю. Вони реалізують ідею перетворення в етнічній мовній картині світу.

Дієслова, які оказіонально оформлюють ідею перетворення у тексті, не можуть виконувати пропозиціональну функцію, тому для опису відповідних ситуацій замість поняття “предикат” використовується абревіатура ДФПП (дієслова у функції предикатів перетворення). ДФПП здатні реалізувати ідею перетворення лише у дискурсі, зокрема тексті. ДФПП характеризуються нестійкістю, довільністю, відбивають індивідуально-авторську систему втілення ідеї перетворення у художньому мовленні.

Периферійну зону об’єктивації ідеї перетворення складають дієслова, які мають значення буття або небуття, називають стан, вказують на початкову та кінцеву стадії метаморфози (“зарождаться”, “начинаться”, “возникать”, “появляться”, “рождаться”, “замирать”, “умирать”, “угасать”, “исчезать”) і ДФПП, що реалізують ідею перетворення тільки у контексті. Наприклад: “И тотчас пол сцены покрылся персидскими коврами, возникли громадные зеркала…” [Булгаков М. А., т. 5, с. 124].

Переважну більшість способів об’єктивації ідеї перетворення складають ДФПП: “расцветать”, “зацветать”, “выбегать”, “течь”, “таять”, “соткаться”, “сгущаться”, “вылепляться”, “литься”, “распадаться”, “рассыпаться”, “зажигаться”, “одеваться”, “называть”, “окрестить”, “разрисовываться”, “обморочить”, “разговаривать”, “овладевать”, “сверкнуть”, “освещаться”, “падать”, “покрыться”, “разворачиваться”, “слетать”, “сморщиться”, “вырастать”, “наклоняться”, “выбегать” та багато інших. Наприклад, дієслова “вырастать”, “наклоняться”, “запрыгать”, “засинеть”, “задрожать”, “заостряться”, “выбегать”, “подниматься” поза контекстом не визначають ідею перетворення, хоча у наведеному нижче уривку з повісті М. В. Гоголя “Страшная месть” ці дієслова реалізують значення перетворення: “Когда же есаул поднял иконы, вдруг все лицо его (козака. – Л. Д.) переменилось: нос вырос и наклонился на сторону, вместо карих, запрыгали зеленые очи, губы засинели, подбородок задрожал и заострился, как копье, изо рта выбежал клык, из-за головы поднялся горб, и стал козак – старик” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 199]. Таким чином, у наведеному прикладі перетворення козака на чаклуна об’єктивують різні дієслова, але усі вони реалізують ідею перетворення, тобто вказують на метаморфозу.

У четвертому підрозділі “Особливості об’єктивації метаморфоз за участю предикатів перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова” розглянуто способи об’єктивації ідеї перетворення у прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова.

Дослідження метаморфози дозволило визначити повний спектр образів, які є характерними для правого та лівого боків метаморфози у складі індивідуально-авторської мовленнєвої системи обох письменників, і – ширше – у міфопоетичній системі східних слов’ян.

Для правого боку фігури перетворення у складі антропоморфної моделі у творчості М. В. Гоголя активними є соціальні метаморфози (27 з 56). Це пояснюється тим, що більшість персонажів гоголівських повістей прагне змінити своє соціальне становище. Соціальні метаморфози характерні для усієї творчості письменника, але найчастіше вони відбуваються у циклі “Петербурзьких повістей”. Наприклад, колезький асесор майор: “Он (колезький асесор Ковальов – Л. Д.) два года только еще состоял в этом звании и потому ни на минуту не мог его позабыть; а чтобы более придать себе благородства и веса, он никогда не называл себя коллежским асессором, но всегда майором. <…> Поэтому-то самому и мы будем вперед этого коллежского асессора называть майором” [Гоголь Н. В., т. 3, с. 44].

У творчості М. О. Булгакова як об’єкт перетворення функціонують у більшості випадків антропоморфні (23), атрибутивні (15) та артефактуальні (13) метаморфози.

Аналіз лівого боку фігури перетворення у складі антропоморфної моделі у творчості обох авторів дає підстави стверджувати, що найактивнішою моделлю метаморфоз є фізична (у М. В. Гоголя – 41 метаморфоза, у М. О. Булгакова – 22 метаморфози). Відомо, що найбільш розповсюдженим і найбільш архаїчним є уявлення про метаморфозу як про фізичне, тобто тілесне, перетворення; наприклад, літня людина могла перетворитися на молоду. Тому активність метаморфоз за цією моделлю не є випадковою. Наприклад: тридцятирічна Маргарита двадцятирічна Маргарита: “На тридцатилетнюю Маргариту из зеркала глядела от природы кудрявая черноволосая женщина лет двадцати…” [Булгаков М. А., т. 5, с. 223].

Аналіз творчості М. Н. Гоголя та М. О. Булгакова дає підстави назвати нехарактерні (або взагалі не зафіксовані) моделі метаморфоз у східнослов’янській міфопоетичній системі. Це складені моделі правого боку фігури перетворення. У творчості М. В. Гоголя: антропоорнітальна модель (наприклад, дружина дружина з гусячим обличчям: “На стуле сидит его жена. Ему странно; он не знает, как подойти к ней, что говорить с нею, и замечает, что у нее гусиное лицо. Нечаянно поворачивается он в сторону и видит другую жену, тоже с гусиным лицом” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 262]); антроповегетоморфна модель (людина + рослина). Антропоорнітальна та антроповегетоморфна моделі метаморфоз зустрічаються лише у міфосвітах сну і галюцинування, це зумовлює їх досить низьку активність у художньо-мовленнєвій системі М. В. Гоголя. Наведені моделі демонструють резерви етнічної міфопоетичної системи.

У творчості М. О. Булгакова складеною моделлю вважаємо антропозооморфну (людина + тварина). Ця модель є продуктивною у романі “Мастер и Маргарита”. Наприклад, “кот толстяк с кошачьей мордой”: “…входит кот <…> Я, конечно, кричу ему “брысь”! Он – вон, а вместо него входит толстяк, тоже с какой-то кошачьей мордой…” [Булгаков М. А., т. 5, с. 185]; “кот котообразный толстяк”: “У меня, может быть, полный примус валюты”, – запальчиво встрял в разговор и котообразный толстяк…” [Булгаков М. А., т. 5, с. 337]; антропоорнітальна модель + зміна статі (чоловічої та жіночої).

Ядерні предикати у художньо-мовленнєвій системі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова можуть бути однаковими, але виявляють різну активність. Використання ДФПП у кожного автора є суб’єктивним і відбиває індивідуально-авторські способи мовленнєвої об’єктивації ідеї перетворення.

У другому розділі дисертації “Метаморфоза серед тропів осі псевдототожності та особливості її реалізації у художній прозі М. В. Гоголя і М. О. Булгакова” розглянуто метаморфози, об’єктивовані тропами на логіко-лінгвістичній осі псевдототожності з висхідним ступенем чіткості об’єктивації ідеї перетворення.

Перший підрозділ “Орудний метаморфози і його місце на осі псевдототожності” присвячено вивченню орудного метаморфози серед тропів, які утворюють вісь псевдототожності (порівняння, метафора, аналогія та асоціація). Підрозділ починається з визначення теоретичних засад дослідження цього питання у лінгвістиці. Співвідносяться такі семантичні типи орудного відмінка, як орудний метаморфози, порівняння і метафори; визначаються параметри, завдяки яким розрізняються названі типи орудного відмінка.

Орудні метаморфози, метафори та порівняння розмежовуються за семантичним, морфологічним та синтаксичним принципами. Значення дієслівної форми орудного метаморфози є послабленим. Орудний метаморфози вводять певні допоміжні дієслова (“становиться”, “делаться”), дієслова, що прямо вказують на метаморфозу (“превратиться”, “оборотиться”), та дієслова, близькі їм за значенням (“притворяться”, “прикидываться”, “называться”). За умови вживання орудного перетворення суб’єктом дії переважно виступає іменник, що називає особу (антропонім), займенник, імена власні та загальні. Орудний метаморфози вказує на тимчасові перетворення, які передбачають повернення суб’єкта метаморфози до вихідного стану. В орудному метаморфози перетворення суб’єкта на об’єкт є реальним фактом художньої дійсності, в орудному порівняння і орудному метафори це перетворення відбувається лише в уяві мовця. Орудний метаморфози найчастіше зустрічається у пам’ятках давньоруської літератури, які відбивають розповсюджене для того часу уявлення про здатність людини обертатися на тварин, рослини, речі; у фольклорно-міфологічних сюжетах; у сучасних поетичних та прозових творах, що оповідають про перетворення. Наприклад: “Он (майор Ковальов – Л. Д.) оборотился с тем, чтобы напрямик сказать господину в мундире, что он только прикинулся статским советником, что он плут и подлец и что больше ничего, как только его собственный нос… <…> …он (ніс. – Л. Д.) разъезжает теперь по городу и называет себя статским советником” [Гоголь Н. В., т. 3, с. 47, 51]. Таким чином, орудний перетворення реалізує метаморфозу, що об’єктивована у формі орудного відмінка, і належить до засобів об’єктивації центральної зони ідеї перетворення.

Визначення орудного метафори пов’язане з необхідністю насамперед виділити відповідний мінімальний контекст. У цьому семантичному типі орудного відмінка метафоричне зрушення передбачається не конструкцією, а конкретним лексичним оточенням словоформи, яка такого зрушення зазнає. Наприклад, “зробити людину покірною” можна, але “зробити людину золотом” у прямому значенні не можна: “Пьяницу мельника, который совершенно был ни к чему не годен, она (Василиса Кашпоровна – Л. Д.) …умела сделать золотом, а не человеком” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 248]. Тобто, в іншому лексичному сполученні образне значення зникає, тому що зміст фрази “зробити людину золотом” не може предметно уявлятися у прямому значенні.

В орудному порівняння, на відміну від орудного метаморфози і орудного метафори, суб’єкт і об’єкт порівняння усвідомлюються окремо. Дії суб’єкта лише нагадують дії об’єкта: “летіти кулею” у значенні “летіти, як куля”. Наприклад: “Николка уронил голубое письмо и пулей полетел через книжную в столовую и в ней замер, растопырив руки” [Булгаков М. А., т. 1, с. 326]. Орудний порівняння реалізується при самостійних дієсловах, його походження від орудного метаморфози виявляється у наявності “перехідних” форм, які допускають двоїсту інтерпретацію. Об’єкт порівняння обумовлюється первинною семантикою дієслова (текти рікою, котитися шаром і т. п.). Наприклад, асоціативно з дієсловом “летіти” пов’язані слова “повітря”, “птах”, “стріла”, котрі називають типовий суб’єкт цього процесу. Таким чином, замість уявлення про предмет асоціативно виникає уявлення про характерні властивості цього предмету. Коли мовці говорять “летіти птахом”, вони уявляють собі не птаха, а його характерні властивості – швидкість руху. Отже, чим більш самостійним є дієслово, що вводить форму N5, тим більш вагомою є інформація про суб’єкт, що виражається цим дієсловом, при цьому іменний компонент стає менш необхідним для того, щоб фраза мала сенс. В орудному метафори і порівняння суб’єкт і об’єкт знаходяться у відносинах псевдототожності, і це є підставою до віднесення названих явищ до периферійної зони об’єктивації ідеї перетворення.

Другий підрозділ “Аналогія як спосіб об’єктивації ідеї перетворення” присвячений дослідженню периферії тропеїчних реалізацій метаморфози. Принцип аналогії співвідноситься із принципом інверсії, який у символізмі розуміється як взаємодія протилежностей, коли певна сутність поступається своїй протилежності: смерть поступається життю, ніч – дню, любов – ненависті. Інверсія співвідноситься з архаїчною концепцією взаємного перетворення усіх боків та проявів дійсності (С. Ю. Неклюдов). До широкої символіки інверсії належить метаморфоза. Наприклад, потойбічний хтонічний світ характеризується протилежністю по відношенню до земного (замість дня – ніч, замість сонця – місяць). Перехід з одного світу до іншого супроводжується обов’язковими метаморфозами.

У художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя і М. О. Булгакова відзначено 16 моделей метаморфоз, в основі яких лежить принцип інверсії: “істинне – хибне”, “життя – смерть”, “лице – зворотній бік”, “сутність – видимість”, “цей світ – той світ”, “верх – низ” у космологічному плані, “рух – нерухомість”, “позитивне – негативне”, “світло – темрява”, “день – ніч”, “старе – нове”, “необмеженість – обмеженість”, “центр (зокрема, напрям руху) – віддаленість від нього, відхилення від нього, його відсутність”, “тепло – холод”, “сила – слабкість”, “красиве – некрасиве (потворне)”. Найбільш активною виявилася модель “істинне – хибне”, яка виразно об’єктивує ідею перетворення. Наприклад, Коровйов-Фагот темно-фіолетовий лицар: “Когда же навстречу им из-за края леса начала выходить багровая и полная луна, все обманы исчезли, свалилась в болото, утонула в туманах колдовская нестойкая одежда. <…> На месте того, кто в драной цирковой одежде покинул Воробьевы горы под именем Коровьева-Фагота, теперь скакал ...темно-фиолетовый рыцарь с мрачнейшим никогда не улыбающимся лицом” [Булгаков М. А., т. 5, с. 367, 368].

Таким чином, виділення бінарних моделей метаморфози дає змогу висунути припущення про характерні напрямки об’єктивації ідеї перетворення у художньо-мовленнєвому просторі останніх півтора століть. На мовному рівні інверсія об’єктивується переважно ДФПП (дієсловами у функції предикатів перетворення). Це підтверджується даними, отриманими при співвіднесенні мовних предикатів перетворення і ДФПП.

Третій підрозділ “Особливості реалізації метаморфози серед тропів осі псевдототожності у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова” присвячений аналізу способів реалізації метаморфози як тропа на осі псевдототожності у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова в їх подібності та розбіжностях.

Результати дослідження індивідуально-авторської системи М. В. Гоголя є підставою для твердження, що метафора може виходити за межі осі псевдототожності, перетворюючись на метаморфозу. Це означає, що метафора стає метаморфозою, тому що суб’єкт та об’єкт метаморфози долають відношення псевдототожності, характерні для метафори, і переходять у відношення тотожності, властиві метаморфозі. Наприклад, директор пробка: “Какой он директор? Он пробка, а не директор. Пробка обыкновенная, простая пробка, больше ничего. Вот которою закупоривают бутылки” [Гоголь Н. В., т. 3, с. 179]. Тотожність суб’єкта та об’єкта обумовлюється божевіллям героя повісті. Перетворення метафори на метаморфозу є характерним для міфосвіту марення (“Записки божевільного”) і для казкових перетворень (“Мертвые души”).

У творчості М. О. Булгакова порівняння (“сидел как каменный”) наближається до метаморфози (“был как каменный”): “Прокуратор при этом сидел как каменный, и только губы его шевелились чуть-чуть при произнесении слов. Прокуратор был как каменный, потому что боялся качнуть пылающей адской болью головой” [Булгаков М. А., т. 5, c. 21]. Наближення порівняння до метаморфози підкреслюється предикатом центральної зони перетворення “был”.

Третій розділ “Метаморфози у міфопоетичному світі позасвідомого та їх реалізація у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова” включає підрозділ “Міфопоетичний світ позасвідомого в аспекті концептів психології та міфопоетики”, присвячений науковому обґрунтуванню теоретичного дослідження позасвідомого (праці З. Фройда, К.-Ґ. Юнга, К. Леві-Строса, Р. Барта, А. Адлера, О. Ранка, А. Менеґетті).

Перший підпункт першого підрозділу “Реалізація ідеї перетворення у сновидіннях як явищах позасвідомого: психосеміотичний та міфопоетичний ракурси” присвячено багатоаспектному дослідженню сновидінь у сучасній психології та психолінгвістиці (З. Фройд, К.-Ґ. Юнг, А. Менеґетті, Ю. М. Лотман, Б. А. Успенський). Символи онейрокритики мають багато спільного з міфологічними, релігійними, художніми та первісними символами. За допомогою міфів і снів людина будує свої елементарні уявлення про іншу дійсність, насамперед, про те, що її найбільше турбує, – смерть та безсмертя (воскресіння), тобто метаморфозу.

Другий підрозділ “Особливості реалізації метаморфози у міфосвіті позасвідомого у художньо-мовленнєвій системі М. В. Гоголя” присвячено дослідженню виявів метаморфози у міфосвітах сновидінь, галюцинування та марення у художньо-мовленнєвій системі М. В. Гоголя.

Аналіз метаморфоз у художній творчості письменника дозволив визначити традиційні (такі, що мають аналоги у слов’янській міфопоетичній системі) та індивідуально-авторські моделі метаморфоз.

До традиційних метаморфоз у творчості письменника належать просторово-часові, соціальні, атрибутивні, орнітальні та метонімічні метаморфози. Наприклад, у повісті “Иван Федорович Шпонька и его тетушка” ідея перетворення дружини Шпоньки на гуску, а його тітоньки Василіси Кашпоровни – на дзвіницю, перегукується з перетвореннями Василіси Премудрої, котра послідовно обертається на гуску та церкву. Метаморфози обличчя дружини Черевика на барабан (повість “Сорочинская ярмарка”) і дружини Шпоньки на модну матерію, котру ріже в крамниці купець з метою зшити з неї сюртук, вважаємо індивідуально-авторськими, тому що вони не мають аналогів у міфопоетичній традиції. Наприклад, у складі атрибутивної моделі відбувається перетворення обличчя людини на барабан: “Враг меня возьми, если мне, голубко, не представилась твоя рожа барабаном, на котором меня заставили выбивать зорю…” [Гоголь Н. В., т. 1, с. 85].

Ідея перетворення у міфосвітах сну та марення об’єктивується, насамперед, ДФПП. Менш вживаними є предикати центрально-маргінальної зони (“казаться”, “представляться”, “видеться”, “слышаться”, “чудиться”, “мерещиться”, “грезиться”, “мниться”). Дуже мало вживається ядерних предикатів об’єктивації ідеї перетворення (“превращаться”, “преображаться”, “возрождаться”, “воскресать”). Така особливість пояснюється тим, що людина, яка знаходиться у міфосвіті сну та марення, не може чітко усвідомлювати те, що відбувається. Отже, використання предикатів центральної зони об’єктивації ідеї перетворення, які є аналогічними до прямих значень номінантів секуляризованої мови і реалізують метаморфозу у реальній дійсності, активними у міфосвітах позасвідомого бути не можуть.

Метаморфози у міфосвіті галюцинування відбуваються передусім у темний період добового циклу. Це обумовлює використання предикатів центрально-маргінальної зони (“казаться”, “представляться”, “чудиться”, “видеться” і т. д.) і ДФПП.

Третій підрозділ “Особливості реалізації метаморфози у міфосвіті позасвідомого у художньо-мовленнєвій системі М. О. Булгакова”. Перший та другий підпункти третього підрозділу (“Метаморфози у міфосвіті сновидінь у художньо-мовленнєвій системі М. О. Булгакова”, “Метаморфози у міфосвітах галюцинування і марення”) присвячено аналізу способів об’єктивації метаморфози позасвідомого у прозі М. О. Булгакова.

У складі міфосвіту позасвідомого у творчості письменника виявляються передусім традиційні метаморфози: просторово-часові; перетворення за крос-хронотопічною моделлю, яка з’єднує міфосвіти сну, світу живих і світу мертвих, реального та позасвідомого буття; метаморфози “верху та низу” (у космологічному плані); антропоморфні перетворення. Межею між “цим” та “іншим” світом у міфосвіті галюцинування у творчості письменника часто є дзеркало (у широкому розумінні цього поняття: металеве дзеркало, водяне, скляне). Воно викривлює реальну дійсність і, за міфопоетичною традицією східних слов’ян, яка є комплементарною традиції міфів народів світу, є місцем виходу у потойбічний світ. Наприклад: “Прямо из зеркала трюмо вышел маленький, но необыкновенно широкоплечий, в котелке на голове и с торчащим изо рта клыком, безобразящим и без того невиданно мерзкую физиономию” [Булгаков М. А., т. 5, с. 83]. Метаморфози у міфосвіті позасвідомого об’єктивуються ДФПП.

Висновки

У висновках до дисертаційної роботи викладено і систематизовано основні теоретичні та практичні результати дослідження. У центрі уваги знаходяться, насамперед, способи реалізації ідеї перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова. Дослідження метаморфози як фігури перетворення у складі індивідуально-авторської системи дало підстави визначити повний спектр образів, характерних для суб’єкта і об’єкта перетворення у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, і – ширше – наблизитися до більш точного визначення цих образів у міфопоетичній системі східних слов’ян.

Метаморфози будуються за дев’ятьма моделями: антропоморфною, артефактуальною, атрибутивною, зооморфною; моделлю, суб’єктом чи об’єктом якої є першоелементи буття; астральною, вегетативною, орнітальною та просторовою. Пріоритетними образами для лівого і правого боків фігури перетворення у творчості М. В. Гоголя та М. О. Булгакова є антропоморфні, тобто суб’єктом та об’єктом метаморфоз у більшості випадків є людина. Це дає підстави зробити висновок про сталу антропоморфність художньо-образної картини світу письменників.

Семантику ситуації перетворення визначають предикати перетворення.

Центральну зону об’єктивації метаморфоз складають ядерні предикати перетворення, у функції яких можуть виступати чотири дієслова: “превращаться”, “преображаться”, “возрождаться”, “воскресать”. Ядерні предикати можуть вказувати на метаморфозу поза контекстом, вони мають тільки значення перетворення. Спектр ядерних предикатів є подібним у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, хоча вживаються ці предикати з різною активністю, і це є ще одним свідченням на користь їх віднесення до мовних предикатів перетворення.

До центральної зони об’єктивації метаморфози також належать предикати, трохи віддалені від ядра. У цій функції виступають дієслова, що мають декілька значень, одне з яких передає ідею перетворення і фіксується в авторитетних тлумачних словниках сучасної російської літературної мови: “делаться”, “становиться”, “быть”, “обращаться”, “воплощаться”, “перевоплощаться”, “оживать”, “принимать”.

Семантично близькими до предикатів центральної зони є об’єктивації метаморфози у формі орудного відмінка імені. Ця форма об’єктивації ідеї перетворення належить до найдавніших.

Центрально-маргінальну (перехідну від центру до периферії) зону об’єктивації метаморфози реалізує група предикатів, значно віддалена від ядра і центру: “казаться”, “представляться”, “видеться”, “слышаться”, “чудиться”, “мерещиться”, “грезиться”, “мниться”. Вони об’єктивують ідею перетворення у темний період добового циклу (ввечері, уночі), тобто у такий період часу, який визначається міфопоетикою східних слов’ян як хтонічний час доби; у міфосвітах неповної фактивності, що знаходяться на межі реального та ірреального світів – сну, галюцинування, марення; під час афективних станів, викликаних емоціями страху, відчаю.

Периферійну зону об’єктивації метаморфози склали ДФПП, які оказіонально оформлюють ідею перетворення (“расцветать”, “выбегать”, “таять”, “соткаться”, “сгущаться”, “вылепляться”, “литься”, “распадаться”, “рассыпаться”, “зажигаться”, “одеваться”, “называть”, “падать” та багато інших). Відповідно, поза контекстом ці дієслова, якщо вони фігурують у ситуаціях перетворення, складають периферію великої групи засобів об’єктивації ідеї перетворення, максимально віддаляючись від ядра, центру і відокремлюючись від перехідної (середньої) зони. Ідею перетворення такі дієслова передають тільки у контексті.

Визначено, що переважну більшість одиниць, які вказують на ідею перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, склали ДФПП (їх відношення до мовних предикатів становить пропорцію 90:10). Використання ДФПП у художньому мовленні кожного автора є своєрідним і відбиває індивідуально-авторські способи об’єктивації ідеї перетворення. Отже, цінність дискурсивних предикатів полягає у тому, що вони показують резерви мови у реалізації ідеї перетворення, а також особливості індивідуально-авторського слововживання письменника.

Дослідження ідеї перетворення у міфосвітах позасвідомого (сну, марення, галюцинування) у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова дало можливість визначити традиційні та індивідуально-авторські метаморфози. Традиційні метаморфози є ізоморфними художнім авторським