Національна академія оборони україни

деревінський василь федорович

УДК 329.733 (477 = 161.2) “1940/1953”

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ В 1940 – 1953 РОКИ: ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

20.02.22 – військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Панібудьласка Володимир Федорович, завідувач кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Кучер Володимир Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН

України, головний науковий співробітник

доктор історичних наук, професор Сергійчук Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, директор Центру українознавства, професор кафедри давньої та нової історії

Провідна установа Інститут історії України НАН України, відділ історії України

періоду Другої світової війни

Захист відбудеться 04.06.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.709.04 у Національній академії оборони України (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28, ауд.____.)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28)

Автореферат розісланий 30.04..2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. ЇЇ обсяг 190 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку скорочень, списку джерел і літератури (24 сторінки – 305 позицій).

Вступ. Актуальність роботи. Процес становлення новітньої Української держави потребує розробки і реалізації різних аспектів державного будівництва. Особливого значення з-поміж них набувають питання, пов’язані з витворенням державної концепції етнонаціональної політики. Адже здійснення раціональної етнонаціональної політики може створити сприятливі умови для внутрішньодержавного міжнаціонального порозуміння та забезпечити реальний стабільний розвиток українського суспільства і держави.

Етнонаціональна політика передбачає забезпечення гармонічних взаємовідносин титульного етносу з етнічними групами та національними меншинами всередині держави. Одночасно з нормалізацією міжнаціонального внутрішньодержавного життя етнонаціональна політична діяльність держави має також забезпечувати захист національних інтересів країни на міжнародній арені. Тобто пріоритетними завданнями етнонаціональної політики є забезпечення міжнаціональної злагоди в суспільстві країни та досягнення і підтримання рівноправних відносин з іншими націями і державами.

Cтворення української державної концепції етнонаціональної політики є надзвичайно складною й відповідальною справою, бо питання міжнаціональних відносин в Україні є багатогранними і проблематичними. Тому для стабільного та ефективного функціонування цієї концепції необхідно ґрунтовно вивчити особливості здійснення етнонаціональної політики різними українськими урядами та структурами українського визвольного руху протягом всієї історії України. Зокрема, значний і вагомий матеріал для наукового дослідження становить етнонаціональна політична діяльність українських визвольних формацій, що діяли у 40-і рр. ХХ ст. Ретельне вивчення, глибокий і вдумливий аналіз та врахування попереднього досвіду розробки й реалізації етнонаціональної політики посприяє позитивному вирішенню багатьох сучасних етнонаціональних проблем та дозволить запобігти небезпеці повторення гірких помилок і трагічних прорахунків.

Актуальність теми також зумовлена науково-пізнавальними причинами, через те, що вона не була піддана достатньому ґрунтовному і об’єктивному вивченню. Пояснюється це тим, що в час існування СРСР радянська історична наука однобоко заідеологізовано висвітлювала питання, які стосувалися діяльності ОУН і УПА. Зокрема, етнонаціональна політика ОУН і УПА сфальшовано була увібрана в шати людиноненависництва, нетерпимості і агресивності. Закордонні дослідники ОУН і УПА переважно здійснювали вивчення їхньої діяльності в цілому, не проводячи конкретно дослідження цієї проблематики. Подібна ситуація спостерігається і в дослідженнях науковців, проведених після відновлення незалежності України.

На користь необхідності й важливості вивчення діяльності ОУН і УПА, зокрема їх етнонаціональної політики, свідчать також розгорнуті останнім часом гострі дискусії (як наукового, так і суспільно-політичного характеру) щодо їхньої сутності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науковою Програмою “Історія етнонаціональних процесів в Україні”, розробленою і затвердженою науково-експертною радою Міністерства освіти і науки України за фаховим напрямом “Історія”, яка розробляється на кафедрі політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності означеної теми. Дисертант ставить за мету комплексно дослідити особливості створення й реалізації на практиці концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА у 1940 – 53 роках. Відповідно до поставленої мети в дисертації визначено такі основні завдання:–

проаналізувати стан наукової розробки обраної теми;–

дослідити специфіку формування ідейно-теоретичних основ етнонаціональної політики ОУН і УПА;–

розглянути ставлення ОУН і УПА до національних меншин України;–

висвітлити політику ОУН і УПА стосовно різних держав і народів;–

розкрити причини і особливості створення ОУН і УПА фронту спільної боротьби поневолених тоталітарними режимами народів;–

висвітлити, за допомогою яких форм і методів агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА реалізували принципи етнонаціональної політики;–

дослідити процес практичного втілення принципів етнонаціональної політики ОУН і УПА під час їхньої боротьби з двома тоталітарними режимами.

Об’єкт дослідження: Організація українських націоналістів (бандерівців) та Українська повстанська армія, створена за ініціативи ОУН (б).

Предметом дослідження: є етнонаціональні аспекти діяльності ОУН (б) і УПА, що формувалися й реалізовувалися в 1940 – 1953 роках.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1940 – 1953 років, від часу створення ОУН (б) (надалі, по тексту ОУН) до припинення організованої збройної боротьби ОУН і УПА. Обумовлені тим, що саме в цей час відбулося завершення витворення етнонаціональної концепції ОУН і УПА, а також найхарактерніше й найповніше були реалізовані принципи цієї етнонаціональної концепції. Для повного й цілісного створення образу формування етнонаціональної політики ОУН і УПА дисертантом при розгляді деяких питань досліджується етнонаціональна політична діяльність єдиної ОУН періоду 1920 – 1930 рр.

Методологічна основа. Використано принципи історизму, об’єктивності, критичного та структурно-системного підходів до джерельного матеріалу. В процесі написання дисертації використовувалися аналітичний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи наукового дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала в достатній мірі всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі чисельних джерел, насамперед архівних документів, дисертант комплексно проаналізував етнонаціональний аспект діяльності ОУН і УПА у 1940 – 53 роки. У результаті цієї роботи було отримано ряд висновків і положень, що містять наукову новизну і виносяться на захист:–

в дисертації вперше визначено, що після тривалого процесу формування етнонаціональних засад політичної діяльності ОУН і УПА у 1940-х рр. в умовах війни витворили власну цілісну концепцію етнонаціональної політики;–

встановлено, що у відповідності до власної концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА в ході збройної боротьби прагнули налагоджувати відносини з іншими народами та державами на основі взаємоповаги, толерантності, рівноправності і невтручання у внутрішні справи протилежної сторони. Крім того, ОУН і УПА розділяли своє ставлення щодо окремо взятого народу та шовіністично налаштованих представників провідної верхівки цього народу (хоча спостерігається розбіжність між теоретичними засадами і практичною діяльністю);–

з’ясовано, що в етнонаціональній концепції ОУН і УПА було визначено ставлення до національних меншин України, яким гарантувалися рівні з українцями права, зокрема право на вільний політичний, соціальний, національний і культурний розвиток;–

встановлено, що в етнонаціональній концепції ОУН і УПА значну увагу звернено на потребу створення фронту спільної боротьби поневолених нацистським і радянським тоталітаризмом націй задля свого визволення. Також наголошувалося, що лише поневолені цими режимами нації є природними союзниками українців;–

охарактеризовано специфіку і значення методів та форм агітаційно-пропагандистської діяльності для практичної реалізації принципів етнонаціональної політики ОУН і УПА;–

здійснено аналіз досягнень і недоліків етнонаціональної політичної діяльності ОУН і УПА у 1940-1953 рр.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки, а також уведені до наукового обігу документальні матеріали можуть застосовуватися науковцями при подальшій розробці досліджуваної теми та взагалі діяльності ОУН і УПА. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України, українського війська та ОУН і УПА, підготовки підручників, лекцій та семінарських занять із курсу історії України, а також спецкурсів із новітньої історії України та українського війська. Результати дослідження можуть бути використані також під час розроблення принципів сучасної етнонаціональної державної політики України.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та рекомендації до захисту на засіданні кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури. Найважливіші її результати викладені в статтях, доповідях і повідомленнях на наукових конференціях різних рівнів: міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Україна в роки Другої світової війни” (м.Київ, 2000), всеукраїнській науковій конференції “Роман Шухевич – “Тарас Чупринка”: постать на тлі епохи воюючої України” (м.Тернопіль, 2000), міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Україна-Польща: шлях до європейської співдружності” (м.Тернопіль, 2001), міжнародній студентській історичній науково-практичній конференції “Історія Батьківщини. Україна на зламі століть” (м.Київ, 2002), міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми історії і політології” (м.Київ, 2002), науковій конференції, присвяченій 60-річному ювілею створення Української повстанської армії (м.Київ, 2002) та науково-практичних конференціях Київського національного університету будівництва і архітектури (2000, 2001, 2002). Основні результати дисертації були подані у дев’яти авторських публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” подано історіографічний аналіз теми та характеристику використаних джерел.

Стан наукового вивчення теми дослідження. З метою здійснення ретельної характеристики досліджень, які складають історіографію цієї проблематики, можна їх розділити на декілька груп.

До першої групи належать праці, написані вітчизняними дослідниками до розпаду СРСР та після відновлення незалежності України, що характеризуються заполітизованим і упередженим підходами до висвітлення етнонаціональної політики ОУН і УПА. В інтерпретації цих науковців, що писали праці у фарватері радянського ідеологічного штампа, етнонаціональна концепція ОУН і УПА характеризувалася за своєю суттю як шовіністична, людиноненависницька Чередниченко В.П. Анатомия предательства. – изд. 2-е перераб. и дополн. – К., 1983; Поліщук О.О. Український буржуазний націоналізм і його “теорія” держави. – К., 1986; Без срока давности / Коллективная монография. Под. Общей ред. Войцеховського А.А. и Ткаченко Г.С. – Харьков, 2001 та ін..

Другу групу становлять дослідження, що були здійснені українськими науковцями в роки незалежності України. Характерними особливостями цих праць є об’єктивність у висвітленні історії ОУН і УПА та незаангажованість ідеологічним пресом КПРС. Проте доводиться стверджувати, що насьогодні немає праць, в яких було би зроблено комплексний і ґрунтовний аналіз етнонаціональної політики ОУН і УПА. Хоча у значній кількості досліджень піднімаються питання етнонаціональної політики ОУН і УПА.

Особливе місце за своєю змістовністю займають праці А.Кентія Кентій А.В. Нарис історії ОУН (1929-41). – К. 1998. – 2000; Кентій А.В. Нарис історії боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-56). – К., 1999 та ін., здійснені в рамках роботи Урядової комісії з приводу вивчення діяльності ОУН і УПА. Піднімаються питання етнонаціональної політики ОУН і УПА в колективному дослідженні історії української дипломатії – “Нариси з історії дипломатії України” Нариси з історії дипломатії України / Галенко О.І., Камінський Є.Є., Кірсенко М.В., та ін. Під ред. Смолія В.А. – К., 2001., праці В.Кучера “ОУН-УПА в боротьбі за незалежність України” Кучер В. ОУН-УПА в боротьбі за незалежність України. – К.: Бібліотека українця, 1997. та інших. Вони кардинально відрізняються від тих книг, що були видані за час існування СРСР. В цих працях приділяється належна увага висвітленню діяльності ОУН і УПА.

Безпосередньо питання етнонаціональної політики висвітлюються в працях і статтях дослідників історії ОУН і УПА та національних меншин України Ф.Левітаса, А.Русначенка В.Сергійчука Левітас Ф. Євреї в Україні в роки Другої світової війни. – К.,1997; Русначенко А. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940-80-х рр. – К.,1999; Сергійчук В. Наша кров – на своїй землі. – К., 1996. та інших.

Аспекти етнонаціональної політики ОУН і УПА піднімаються в низці сучасних дисертаційних досліджень, зокрема, О.Озимчука, І.Патриляка Озимчук О.Б. Антифашистська боротьба ОУН-УПА в роки Другої світової війни (період 1941-1944 рр.) на матеріалах Волині: дис. кан. іст. наук: 07.00.01. / Рівненський педагогічний ін-т – Рівне, 1995; Патриляк І.К. Діяльність ОУН(б) у 1940-42 рр. (військовий аспект): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2001.

.

До третьої групи належать праці українських емігрантських дослідників. Їхні роботи зробили вагомий внесок у висвітлення історії ОУН і УПА. Оскільки в той час, коли Україна була в складі СРСР, лише вони могли відкрито вивчати діяльність українського визвольного руху 1940 – 50-х рр., що дозволило нам сьогодні мати чисельні видання з історії ОУН і УПА. Потрібно водночас зауважити, що значна частина цих досліджень мають певні недоліки – заполітизованість та обмежена джерельна база. Крім того, відсутні праці, в яких ґрунтовно й комплексно висвітлювалася саме етнонаціональна політична діяльність ОУН і УПА, адже ця тема в багатьох дослідженнях подається лише оглядово.

Авторами відомих праць з історії ОУН і УПА, в яких побіжно піднімаються питання етнонаціональної політики ОУН і які вийшли за межами України, є В.Косик, М.Лебедь, П.Мірчук, Л.Шанковський Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993; Лебедь М. УПА. – Дрогобич, 1993; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Мюнхен, 1968; Шанковський Л. Історія українського війська. – К., 1991..

Четверту групу складають праці закордонних дослідників не українців, в яких піднімаються аспекти етнонаціональної політики ОУН і УПА. Активно вивчалася й вивчається ця проблематика в польській історіографії. Одразу потрібно зазначити, що праці польських авторів, які написані в час існування комуністичної Польщі, різняться від тих, котрі вийшли друком після усунення комуністів від влади. Праці комуністичного періоду характеризуються явним антиукраїнським спрямуванням. В них упереджено аналізуються причини трагедії українсько-польських відносин Prus E Heroji spod znaku tryzuba. – Warszawa, 1985; Wegerski J. W Lwowskej Armiji Krajowej. – Warszawa, 1989.. В посткомуністичній польській історіографії теж зберігається ця тенденція у підході до українсько-польських відносин та до діяльності ОУН і УПА, хоча з’явилися праці зі значною долею об’єктивізму Motyka G. Tak byіo w Bieszczadach (walki polsco-ukrainskie 1943-1948). – Warszawa, 1999; Torzecki R. Poіacy i Ukraincy. Sprawa ukrainska w cїasie II wojni swiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1993..

Існує значна кількість праць, написаних англомовними авторами, які в більшій чи меншій мірі висвітлюють етнонаціональну політику ОУН і УПА. Найпомітнішою з-поміж них є монографія Д.Армстронга Armstrong J. Ukrainian nationalism 19391945. – New York, 1955.. Автор завдяки використанню чисельних і різноманітних джерел робить досить об’єктивний аналіз діяльності ОУН і УПА, в тому числі їхньої етнонаціональної політичної діяльності.

Відбувається процес дослідження цієї тематики в російській історіографії. Потрібно зазначити, що в деякій мірі пострадянська російська історична наука зберегла ще імперські штампи, а тому ще існує тенденційний підхід щодо висвітлення діяльності ОУН і УПА. Зокрема, В.Ільїн у своєму підручнику “Політологія” для студентів вузів твердить, що “злочинно реабілітувати боротьбу ОУН і УПА” Ильин В. Политология: Учебник для студентов вузов. – М., 1999.. Проте є також праці, в яких існує більш об’єктивне трактування діяльності ОУН і УПА. Серед них потрібно звернути увагу на книгу М.І.Семіряги Семиряга М.И. Коллаборационизм. Природа, типология и проявления в годы второй мировой войны. – М., 2000..

У білоруській історіографії це питання також висвітлено недостатньо. У працях, що відносяться до цього періоду, подається лише побіжний огляд питань українсько-білоруських відносин, тим більше майже нічого не згадується про ОУН і УПА. Зокрема, у книжці С.Ерша згадується лише про контакти білоруських партизан із самостійницького табору із загоном Тараса Бульби Ерш С. Беларуская партызанка. – б/м, 1999..

Підсумовуючи історіографічний огляд досліджуваної проблеми, варто зазначити, що вона є недостатньо розробленою. Більше того, не існує ні в українській, ні в закордонній науці ґрунтовного й комплексного наукового дослідження етнонаціональної політики ОУН і УПА.

Джерельна база дослідження складається передусім з архівних документів та опублікованих документів.

Для написання дослідження використано матеріали, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Документи, які стосуються етнонаціональної політики ОУН і УПА в цьому архіві, переважно зосереджені у фонді “Краєвий провід ОУН на західноукраїнських землях” (1933 – 47 рр.) (Ф. 3833). Хоча в інших фондах цього архіву є документи, що стосуються проблематики дослідження, тому були опрацьовані також наступні фонди: Ф. 3836 – Оп. 1; Ф. 3971 – Оп. 1 і Ф. 3838 – Оп. 1. Матеріали, що знаходяться на зберіганні в цих фондах, повністю складаються з документів-оригіналів ОУН і УПА. Їх авторами були різні керівні структури ОУН і УПА і навіть окремі члени визвольного руху. Опрацювання документів дало можливість з’ясувати як ставлення ОУН до представників українських національних меншин, інших народів і урядів різних держав, так і ставлення до ОУН і УПА останніх.

У процесі дисертаційного дослідження були опрацьовані документи, що перебувають на зберіганні в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України). В цьому архіві не створено окремих фондів, в яких би знаходилися документи ОУН і УПА, а такі джерела переважно сконцентровані у фонді “Центрального Комітету Комуністичної партії України” (Ф. 1 – Оп. 23) “Особливий сектор – секретна частина”. Одночасно з вивченням документів 23 опису було опрацьовано документи, що стосуються діяльності ОУН і УПА, які розташовані в інших фондах та описах. Так було досліджено матеріали фондів: Ф. 1 – Оп. 22; Ф. 57 – Оп. 4 і Ф. 62 – Оп. 1.

Колекцію фондів ЦДАГО України складають документи-оригінали ОУН і УПА, або вже переклади цих документів російською мовою, а також документи різноманітних радянських структур. В цих документах міститься інформація про діяльність ОУН і УПА, їх ставлення до німецької і радянської влади, представників інших народів тощо.

Важливу групу джерел становлять опубліковані документи в різних збірниках і працях. Цінними для вивчення теми дисертаційного дослідження є видання Закордонних Частин ОУН. Значний інтерес становить тридцятитомне видання “Літопису Української повстанської армії” та його нова серія “Літопису УПА”, започаткована в Києві Літопис Української повстанської армії. – Торонто; Львів, 1977–2002. – Т. 1-32; Літопис УПА. Нова серія. – К.; Торонто, 1995–2000. – Т. 1-3..

Велика кількість документів є опублікована в трьохтомному збірнику документів “Українсько-суспільно-політична думка в ХХ столітті” за редакцією Т.Гунчака та Р.СольчаникаУкраїнська суспільно-політична думка 20 столітті: Докум. і мат.: В 2т. / Упоряд. Т.Гунчак, Р.Сольчаник. – б/м, 1983. . До досліджуваного періоду відносяться документи з другого й третього томів.

Серед опублікованих в Україні джерел змістовну інформацію про етнонаціональну політику ОУН і УПА містять збірники архівних документів І.Біласа, В.Косика та В.Сергійчука Біласа І. Репресивна-каральна система в Україні. 1917-1953 роки. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: В 2 кн.: К., 1994; Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К., 1996; Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних матеріалів: В 3 т. / Зібрав і упоряд. В.Косик. – Львів, 1997..

Вийшли друком збірники, які безпосередньо містять матеріали з етнонаціональної проблематики. Це праця, виконана під редакцією В.Панібудьласки, і збірник, упорядкований М.Панчуком та І.Курасом Національні відносини в Україні у ХХ столітті: Зб. док і мат. / НАН України, Ін-т національних відносин і політології: Упоряд М.І.Панчук та ін: Редкол.: І.Ф. Курас та ін. – К., 1994; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник: В 2 ч. / Упоряд. І.О.Кресіна, О.В.Кресів, В.П.Ляхоцький, В.П.Панібудьласка. – К., 1997..

Значну кількість неопублікованих документів, що зберігаються у фондах Державного архіву Служби безпеки України, надруковано в журналі “З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ”. Зокрема, цінний документ про особливості відносин між українським і польським визвольним рухом подано у публікації Ю.Телеховського “Українсько-польські відносини: деякі факти і міркування щодо об’єктивної оцінки минулого” Телеховського Ю. Українсько-польські відносини: деякі факти і міркування щодо об’єктивної оцінки минулого // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2001. – № 2..

Наступну велику групу джерел становлять дослідження, пов’язані з вивченням суті нації і націоналізму. Це праці С.Бандери, Д.Донцова, Д.Мирона, В.Старосольського Бандера С. Перспективи української революції. – 2-е вид., репр. – Дрогобич, 1998; Донцов Д. Націоналізм. – 3-е вид. – Лондон; Торонто, б/р.; Мирон Д. (Максим Орлик) Ідея і чин України. – б/м, 1941; Старосольський В.Теорія нації. – Нью-Йорк, 1966. та інші.

Цінними джерелами для вивчення особливостей формування етнонаціональної політики ОУН і УПА є статті провідних членів українського визвольного руху. З-поміж них потрібно назвати статті О.Дякова, Й.Позичанюка, П.Федуна Дяків О. Ідея і чин: Зб. творів – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1968; Позичанюк Й. Тактика щодо російського народу // Літопис Української повстанської армії. – Львів, 1996 – Т. 8; Федун П. (П.Полтава) Наше вчення про національну державу // Український націоналіст “Іди за мною”: Зб. ідеологічних матеріалів. – б/м, 1995. та інші.

Ще одним джерелом дисертаційного дослідження є мемуаристика – спогади учасників подій. Серед таких спогадів варто назвати спогади К.Гіммельрайха, М.Скорупського Літопис Української повстанської армії. – Торонто, 1987. – Т. 15: Спогади командира відділу особливого призначення УПА-Схід Кость Гіммельрайха (“Шелест”, “Кий”); Скорупський М. Спогади: Збірник. – К., 1992. та інших.

Отже, саме така достатньо широка джерельна база послужила основою для підготовки дисертації з досліджуваної теми.

У другому розділі “Формування засад етнонаціональної політики ОУН і УПА” розкриваються ідеологічні основи українського націоналізму і ОУН та висвітлюються теоретичні засади концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА.

Після отриманої поразки в боротьбі за незалежність України в 1917 – 20-х рр., завдяки старанням офіцерів української армії, український визвольний рух знову постав як організована структура, будучи здатним продовжувати подальшу боротьбу за самостійність України. Ними були створені дві тогочасні українські організації – Українська військова організація (УВО) та ОУН, що спричинилися до створення підпільної української армії – УПА. Ці структури визначали пріоритети української визвольної політики протягом 1920 – 50-х рр.

Із створенням нових визвольних структур творилася і нова політика, що керувалася українською національною ідеєю. В цій системі визвольних ідей значне місце займали принципи етнонаціональної політики, які напрацьовувалися, поглиблювалися і ставали всеохоплюючими в процесі розвитку й становленні ідеології українського націоналізму. Адже тогочасний український визвольний рух, що його репрезентували ОУН і УПА, потребував налагодження нормальних відносин з українськими національними меншинами та іншими народами, щоб скоординувати з ними визвольну боротьбу, отримати підтримку, доброзичливе або нейтральне ставлення задля визволення України. Відтак із становленням ідеології українського націоналізму була створена його концепція етнонаціональної політики.

Загальні засади етнонаціональної концепції формувалися ще в час існування єдиної ОУН, а після її розколу лягли в основу діяльності двох частин ОУН, зазнаючи подальшого доопрацювання. Що характерно, під час досліджуваного періоду, коли ОУН (бандерівська) поглиблювала розробку етнонаціональної концепції і вела активну етнонаціональну політику, то ОУН (мельниківська) не відзначалася активністю в цьому. З огляду на даний факт, у цьому дослідженні розглянуто лише становлення та реалізацію етнонаціональної політики ОУН (б).

Ідейні засади етнонаціональної політики ОУН і УПА утворювалися на основі українського етнічного самосприйняття й сформованого в українській нації досвіду міжетнічного спілкування. Ця політика формувалася у відповідності до стратегічної мети ОУН і УПА – створення єдиної, нероздільної і вільної Української держави та забезпечення їй “відповідного місця серед інших державних народів світу”. Концепція етнонаціональної політики ОУН і УПА враховувала питання, пов’язані як з українськими національними меншинами, так і стосовно інших народів і держав, тобто розглядала питання, які стосувалися внутрішньо-української та міжнародної проблематики. Критерієм реалізації такої діяльності ОУН і УПА були українські національні інтереси.

В концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА, по-перше, чітко були розроблені засади, на яких мала базуватися внутрішньо-українська державна етнонаціональна політика, завданням якої було сприяти підтриманню суспільного та міжетнічного миру в державі. Відповідно стверджувалось, що в Українській державі національним меншинам гарантуватиметься повна рівноправність з українцями.

По-друге, етнонаціональна концепція ОУН і УПА вміщувала засади налагодження відносин між українською державою та іншими державами, що мали остаточно закріпитися у світі після реалізації, маніфестованої ОУН, нової прогресивної політичної перебудови світу на основі принципу “свобода народам, свобода людині”. Зміна політичної системи світу мала сприяти зміцненню Української держави, та всіх інших держав, а також дозволила би забезпечити мир і стабільність у світі, оскільки передбачала ліквідацію існуючої політичної системи світу, що часто ігнорувала права окремих народів (у тому числі українського) на самовизначення.

Відносини між націями і державами, згідно концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА, повинні були налагоджуватися з непохитним дотриманням критерію шанування права на самовизначення кожної нації, взаємотерпимості, рівноправності й толерантності. В концепції було проголошено курс до порозуміння і мирного співжиття з усіма сусідами України на принципі взаємного визнання права на власні держави на етнографічних землях кожного народу. Цей етнографічний принцип утворення нових держав мав лягти в основу формування нової політичної системи світу. Всі суперечливі питання, що могли виникнути під час реалізації цього принципу, повинні були вирішуватися лише шляхом переговорів між зацікавленими сторонами.

З метою консолідації зусиль з іншими народами ОУН проголосила ідею створення фронту спільної боротьби поневолених радянським і нацистським тоталітаризмом народів.

Потрібно зазначити, що в 1920 – 1940-х рр. серед частини членів ОУН існувало дещо критичне ставлення до окремих етнічних спільнот (польської, російської і єврейської). Ознакою цього було трактування цих спільнот як таких, що є негативно налаштовані до українського народу і вороже ставляться до ідеї утворення Української держави. Для з’ясування причин цього ставлення варто подати слова І.Лисяка-Рудницького, які стосуються цієї проблеми. Він зазначає: “Український націоналізм був протиросійський і притипольський не в сенсі ворожості до російського і польського народів, але тільки в сенсі природної й законної ворожнечі до російського й польського володіння над Україною. Українські націоналісти не мали претензій до територій, що не були заселені українцями. Але, обстоюючи самобутність власної країни, вони неминуче мусили бути противниками Росії і Польщі, які панували над нею. Так само природною й законною була ворожість українського націоналізму до чужих колонізаторських елементів на Україні”. Тобто українським націоналістичним рухом було взято за основу природне ставлення до явищ, спричинених окупацією. Природним було й те, що поодинокі члени цього руху могли мати свої власні погляди на цю проблему. Однак такі погляди не були притаманні всьому членству ОУН, не було їх і в постановах Великих Зборів і Конференцій ОУН. Вони поступово, із викристалізуванням етнонаціональної концепції, витіснялися і піддавалися справедливій критиці.

Отже, в процесі діяльності визвольний рух витворив пристосовану до умов і часу концепцію власної етнонаціональної політичної діяльності.

У третьому розділі “Реалізація етнонаціональної політики ОУН і УПА” проаналізовано особливості здійснення етнонаціональної політики ОУН і УПА в 1940 – 1953 роках. З’ясовано значення реалізації етнонаціональної політики методів і форм агітаційно-пропагандистської діяльності. Висвітлено відносини ОУН і УПА з безпосередніми учасниками Другої світової війни, розглянуто процес формування при УПА інонаціональних військових загонів.

Теоретичні засади етнонаціональної політики ОУН почала практично реалізовувати ще в 1920 – 30-х рр., а 1940 – 50-і роки стали черговим етапом її здійснення. Саме в ці роки ОУН і УПА, заради здобуття незалежності Українській державі, довелося воювати з двома тодішніми найбільшими тоталітарними державами – нацистською Німеччиною й комуністичним СРСР. Однак незважаючи на несприятливі обставини і домінуючі людські та технічні сили противників, ОУН і УПА вдавалося наполегливо і з реальним результатом здійснювати етнонаціональну політичну діяльність. Така її результативність була досягнута завдяки структурованому та ефективнодіючому агітаційно-пропагандистському апарату ОУН і УПА, який проводив широкомасштабну популяризацію етнонаціональних ідей українського визвольного руху.

Війна між двома тоталітарними державами (СРСР і Німеччиною) була використана ОУН і УПА для розгортання власної збройної боротьби проти них за відновлення незалежності України. Хоча на початку німецько-радянської війни ОУН сподівалася на допомогу Німеччини, а тому виступала тоді лише проти СРСР. Розгорнена агітаційно-пропагандистська діяльність ОУН перед і на початку цієї війни, була спрямована перш за все на підрив боєздатності Червоної армії, організацію протирадянської боротьби (передбачалося створювати при українських військових частинах інонаціональних збройних загонів) та утворення державних адміністративних структур відновленої Української держави.

Під час боротьби з нацистською окупацією ОУН і УПА здійснювали заходи по налагодженню спільної боротьби різних народів проти нацистського і радянського тоталітаризму. До УПА перейшла значна кількість вояків національних легіонів вермахту, створених переважно з числа колишніх полонених червоноармійців; угорці заключили з УПА договір про нейтралітет; румуни вели такі переговори, але угоди не було підписано через претензії румунів на Буковину; значна кількість представників інших європейських народів, які були в складі німецької армії і адміністрації на території України, вступали в УПА або відмовлялися діяти проти неї, допомагали українському руху опору.

Складною виявилася етнонаціональна політика українського визвольного руху стосовно польського визвольного руху. Протягом Другої світової війни не вдалося припинити конфронтацію між двома визвольними рухами – лише в 1945 р. між УПА і АК було укладено угоду про співпрацю. Стан непорозуміння призвів до збройної боротьби між двома рухами, через що постраждало як українське, так і польське цивільне населення.

Певні досягнення отримала етнонаціональна політика ОУН і УПА під час боротьби з радянською владою після 1944 р., завданням якої було налаштувати червоноармійців проти радянського тоталітаризму. В результаті чого формувалося позитивне ставлення червоноармійців, як офіцерів, так і солдат, до ОУН і УПА, були факти переходу бійців Червоної армії в лави українських повстанців, а також відбувалися сутички червоноармійців з енкаведистами тощо.

Після Другої світової війни керівництво ОУН і УПА, поряд з очікуванням протирадянської війни західних країн, проводило діяльність з активізації антирадянської боротьби у народів-сусідів: білорусів, поляків, румунів, словаків та інших. З цією метою було проведено значну кількість успішних агітаційно-пропагандистських рейдів у ці країни. Таким чином, потрібно зазначити, що реалізацією концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА, в основу якої був закладений принцип взаєморозуміння, взаємодопомоги й рівності між націями, посилила боротьбу цих українських визвольних структур, а також були закладені підвалини співпраці й взаєморозуміння з представниками інших народів.

У висновках дисертації узагальнено результати дослідження:–

встановлено, що стан наукового вивчення досліджуваної проблематики є недостатнім внаслідок відсутності комплексних, об’єктивних досліджень етнонаціональної політики ОУН і УПА;–

досліджено, що етнонаціональна політика ОУН була концептуально довершеною системою, що сформувалася в процесі становлення нової української визвольної ідеології. Вона була однією з основних складових частин політичної діяльності організації, покликана сприяти втіленню її стратегічної мети – відновлення та зміцнення незалежності України;–

створення українським визвольним рухом в 1940-х рр. такої власної концепції етнонаціональної політики є знаковою подією в історії України. Оскільки це вказує на те, що український визвольний рух періоду Другої світової війни здійснював свою боротьбу в контексті попередніх українських та загальноєвропейських визвольних тенденцій, та в контексті загальнолюдських, гуманних і демократичних ідей; –

згідно цієї концепції українське етнодержавотворення повинно було базуватися на принципі поділу українського суспільства на титульний етнос і етнічні меншини, та створення єдиної української державної нації. Таким чином, ОУН і УПА проголошували повну рівноправність національних меншин з українцями;–

встановлено, що ОУН і УПА прагнули налагоджувати відносини з іншими народами, визвольними рухами та державами на основі взаємоповаги, толерантності, рівноправності й невтручання у внутрішні справи протилежної сторони. Крім того, ОУН і УПА розділяли своє ставлення щодо окремо взятого народу та шовіністично налаштованих представників провідної верхівки цього народу. А тому, поборюючи імперіалізм, намагалася не вести боротьби з цілим народом як спільнотою, а лише з апологетами шовінізму (однак були випадки ігнорування цього);–

виявлено, що ОУН і УПА цілеспрямовано намагалися створити фронт спільної боротьби поневолених нацистським і радянським тоталітаризмом народів. Наголошувалося, що ці народи для українців є природними союзниками, оскільки вони перебувають в однаковому політичному становищі з українцями і мають тотожні плани щодо свого майбутнього;–

стверджено, що агітаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА ефективно впливала на українців, військовослужбовців німецької, радянської та угорської армій, населення різних країн та на українські національні меншини; –

етнонаціональна політика ОУН і УПА здобула наступні позитивні результати: по-перше, вдалося зменшити кількість збройних зіткнень між представниками поневолених народів, що служили в національних батальйонах німецької армії та військовими підрозділами німецьких союзників (угорців, румун), які діяли на території України з українським визвольним рухом. По-друге, до УПА перейшла значна кількість представників різних народів, що служили у вермахті. Це дало можливість ОУН і УПА збільшити чисельність власних військових підрозділів та зміцнити власну боєздатність, через перехід в УПА кадрових військовиків. По-третє, посилити свій вплив серед українського народу, національних меншин, та представників різних народів, що перебували на території України. По-четверте, активізувати антирадянські, антирежимні, визвольні настрої серед червоноармійців і представників радянської влади, а також тих народів, що попали під радянський тоталітарний контроль. По-п’яте, через представників інших народів розповсюджувалася правдива інформація, за що боролася ОУН і УПА, а це дозволило знайти підтримку українському визвольному рухові за межами України;–

з’ясовано, що не всі завдання етнонаціональної політичної діяльності ОУН і УПА були реалізованими; не завжди виваженою була політична позиція ОУН і УПА; не принесли сподіваних результатів плани орієнтації на Німеччину, а згодом – США і Велику Британію; не вдалося створити реальнодіючий фронт спільної боротьби поневолених народів; однією з гострих невирішених проблем ОУН і УПА протягом всієї війни з Німеччиною були відносини з польським визвольним рухом. У свою чергу потрібно зауважити, що внаслідок спричиненої війною складної ситуації ОУН і УПА, подібно як і визвольні чи державні структури інших народів в схожих умовах, вдавалися до методів боротьби з представниками інших етносів, що підпадають під визначення антигуманних.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження:

1. Етнонаціональна політика Української головної визвольної ради // Український патріотизм – фактор державності, стабільності, добробуту: Колективна монографія / За заг. ред. докт. іст. наук, проф. Г.І.Гончарука. – Одеса: Астропринт, 2002. – С. 55-70.

2. Пропагандистська діяльність ОУН-УПА // Пам’ять століть. – 2002. – № 4. – С. 92-101.

3. Політична діяльність Української повстанської армії (етнонаціональний аспект) // Воєнна історія. – 2002. – № 5-6. – С. 49-55.

4. Місце міжнародно-зовнішнього фактора в етнонаціональній діяльності ОУН в 20 – першій половині 40 – х рр. ХХ ст. // Вісник Київського славістичного університету. – 2003. – Вип. 13. Серія історія. – С. 251-262.

5. Рівноправність національних меншин гарантувалась // Віче. – 2001. – № 8. – С. 120-129.

6. Агітаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА під час виборів до Верховної Ради СРСР у 1946 році // Визвольний шлях. – 2001. – № 12. – С. 64-71.

7. Інонаціональні військові підрозділи УПА. Хто вони, звідки ? // Віче. – 2003. – № 1. – С. 55-59.

8. Етнонаціональна політика українського руху опору // Сторінки історії: Зб. наук. пр. / Відп. ред. Н.Ф.Гнатюк. – К.: Вид-во Європейського університету, 2000. – Вип. 15. – С. 34-37.

9. Українсько-польські відносини у першій половині 1940-х років // Україна і Польща в ХХ столітті: Проблеми і перспективи взаємовідносин: Зб. наук. пр. / За ред М.П.Чернеги. – К.; Краків: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. – С. 158-160.

АНОТАЦІЇ

Деревінський В.Ф. Діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії в 1940 – 1953 роки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія оборони України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню етнонаціональної політики ОУН і УПА в 1940 – 1953 роки. Основні положення й результати дослідження, зроблені в результаті вивчення широкої джерельної бази, розкриваються ідеологічні основи українського націоналізму і ОУН та висвітлюються теоретичні засади концепції етнонаціональної політики ОУН і УПА. Зокрема,