Інститут психології ім
Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України
Дорожкін Валерій Романович
УДК 159.964
Психологічний аналіз групових
феноменів у котерапії
19.00.05. – соціальна психологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано у Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського.
Науковий керівник: – доктор психологічних наук, професор
Калін Володимир Костянтинович,
Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, завідувач психологічного відділення.
Офіційні опоненти: – доктор психологічних наук, професор
Третъяченко Вікторія Віталіївна, Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, завідувач кафедри психології та педагогіки.–
кандидат психологічних наук,
Кісарчук Зоя Григорівна, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторії консультативної психології та психотерапії.
Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології АПН України, лабораторія психології мас та організацій, м. Київ.
Захист відбудеться "26" лютого 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01. Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою:
01033, м.Київ–33, вул. Паньківська, 2.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.
Автореферат розісланий "24" січня 2003 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Балл Г.О
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність. У сучасній психотерапії нараховується понад 250 різних її видів та форм (Абабков, 1998). Між собою вони різняться теоретико-методологічними засадами, тривалістю вивчення проблеми, формами практичної роботи тощо (Карвасарський, 1999). Викликає інтерес класифікація різних типів психотерапії за формою роботи. Аналіз цієї класифікації дозволяє акцентувати в межах індивідуальної та групової форм терапії особливий режим, коли консультують одночасно два психотерапевти. Ця форма роботи має назву котерапевтичного консультування.
Незважаючи на досить значне поширення котерапії (наприклад, І.Ялом наводить дані, що від 75 до 95% психотерапевтичних груп у США перебувають під керівництвом котерапевтів), у психології практично відсутній опис цієї форми роботи, не проведений методологічний аналіз принципів спільного консультування. З усіх доступних нам джерел ми знайшли згадки про котерапевтичну практику тільки в кількох роботах (Карвасарський, 1999; Кочунас, 2000; Ялом, 2000; Whitaker&Malone, 1981), але й у них специфіка котерапії розглядається тільки на феноменологічному рівні. Проте явище котерапевтичного консультування все більше входить у повсякденну реальність вітчизняної психотерапії. Так, багато терапевтичних груп, тренінгових семінарів проводяться під керівництвом двох психотерапевтів. Наприклад, на щорічному травневому психотерапевтичному семінарі в м. Ялті (організатор – проф. О.О.Коробов) мінімум половиною заявлених груп традиційно керують психотерапевти в парах.
Навчання навичкам консультування на психологічних факультетах також часто здійснюється у режимі котерапії. Викладач на практичних заняттях мимоволі створює котерапевтичну пару зі студентом, який погодився на роль консультанта але навряд чи здатний на етапі свого навчання ефективно розв'язувати психологічні проблеми інших (за матеріалами практичних занять на психологічних факультетах у вузах м. Сімферополя і Вищого гуманітарного коледжу “Артек”).
Збільшення сеансів спільного консультування в реальній психотерапевтичній практиці вимагає проведення ретельного методологічного і методичного аналізу цієї форми роботи. Це і розробка принципів спільного консультування, і вивчення можливих моделей роботи в парі, й аналіз існуючих тактик і стратегій котерапії. Потреба у розвитку методологічної бази котерапевтичного консультування робить дане дослідження своєчасним.
Інша підстава, що надає вивченню котерапії актуальності, полягає в значних дидактичних можливостях цього методу. Виявилося, що навчання консультуванню у режимі котерапії, дає можливість студентам не тільки здобувати спеціальні навички й уміння, але й розвивати також такі особистісні якості як колегіальність, співробітництво, соціальна рефлексія тощо (подібні дані щодо групових форм навчання наводить також В.О.Якунін, 1998). Цей додатковий ефект, виявлений при навчанні й консультуванні в режимі котерапії, свідчить про підвищення якості такого навчання, що робить дослідження роботи в парі цікавим, а сам метод котерапії значущим напрямком в пошуку нових дидактичних можливостей в галузі психотерапії.
Керуючись цим, ми здійснили освоєння галузі спільної психотерапевтичної роботи. У дослідженні котерапії як форми консультування, довелося зіткнутися із низкою її специфічних особливостей і, перш за все, зі специфічним феноменологічним рядом котерапії. Аналіз літератури з цього питання показав недостатню розробленість теми групових феноменів у консультуванні. Це спонукало нас присвятити значну частину дослідницької роботи систематизації й опису таких феноменів.
Саме поняття групових феноменів не є новим для психотерапії. Опис тих чи інших психотерапевтичних феноменів зустрічається в роботах О.О.Александрова, Ю.Є.Альошиної, В.Ю.Большакова, О.Ф.Бондаренка, Ф.Ю.Василюка, Н.Ф.Каліної, Б.Д.Карвасарського, З.Г.Кісарчук, Р.Кочюноса, Л.О.Петровської, О.С.Сосланда, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєвої, Т.С.Яценко, а також у працях іноземних авторів А.Айві, Е.Блоха, М.Кана, Х.Кохута, Х.Кехеле, Ж.Лакана, К.Рудестама, Ж.Сатті, Р.Столороу, Х.Томе, З.Фрейда, І.Ялома. Але дотепер групові феномени вивчалися безпосередньо в контексті психотерапевтичної діяльності та з позицій теорії, що цю діяльність структурувала. Ми ж пропонуємо розглядати психотерапевтичні феномени у безпосередньому зв'язку з внутрішньогруповими процесами, що ці феномени породжують і визначають. Методологічно такий підхід обґрунтований у соціально-психологічних концепціях групи як сукупного суб'єкта (Б.Ф.Ломов; В.К.Калін). Саме в цих концепціях групові процеси і спільна взаємодія розглядаються як субстрат власне феноменів групової психології.
Охарактеризований погляд на групові феномени визначив структурну послідовність подання матеріалу в нашій роботі, значну частину якої ми відвели для вивчення й опису власне внутрішньогрупової взаємодії в котерапевтичному консультуванні. Використання соціально-психологічної теорії й методології виправдане тим, що котерапевтична тріада (два терапевти і клієнт), яку ми досліджуємо, утворює вже малу соціальну групу, а тому соціальна психологія цілком виправдано має в котерапії власний об'єкт. Семіотична природа психотерапевтичного консультування вимагає аналізувати цей об'єкт із залученням уявлень про семіотичну структуру психотерапевтичного дискурсу і символічну природу людського розуміння. Останні подані в працях західних філософів і психоаналітиків: з феноменології (Е. Гусерль), онтології (М. Хайдегер), екзистенціалізму (А.Камю, Ж.-П.Сартр, К. Ясперс), структуралізму і структурного психоаналізу (Р.Барт, Ж. Дельоз, Ж.Лакан, С. Леклер, М.Пеше, М.Фуко).
Груповий психотерапевтичний дискурс зовсім недавно почав вивчатися у вітчизняній психологічній науці (Н.Ф.Каліна, 1999; Т.М.Титаренко, 1998; Н.В.Чепелєва, 1998), тому звернення до цієї теми в дослідженні надає йому додаткової актуальності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане насамперед з розробкою робочих програм з курсу психотерапії для студентів психологічних факультетів. Теоретична частина дослідження може ввійти в базовий курс з основ психологічного консультування, а методичні рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності навчання психотерапії на практичних заняттях. Робота виконувалась в рамках наукової теми кафедри клінічної психології та психотерапії ТНУ ім. В.І.Вернадського “Свідомі та несвідомі детермінанти самоконституювання суб'єкта” (номер держреєстрації 23452U564).
Об'єктом нашого дослідження є взаємодія учасників котерапевтичного консультування, а його предметом – феномени групової психології і процеси, що виникають у ході цієї взаємодії.
Мета дослідження – експлікувати й описати процеси структурування групових феноменів у психотерапії; простежити зв'язки групових феноменів і процесів з методами й ефектами психологічного консультування; виявити специфіку формогенезу феноменів у котерапії.
Основні гіпотези дослідження:
1.
Структурування групових феноменів у психотерапії є поетапним, гетерогенним і системним процесом. Результатом цього процесу постає ієрархічна система феноменів, які містять у собі групові феномени попередніх стадій як підструктури.
2.
Механізми системогенезу феноменів групової психології містяться у площині “суб'єкт-суб'єктних” і “самосуб'єктних” відносин, мають як свідому, так і неусвідомлювану природу і знаходять вияв у зміні семантичного простору взаємозв'язку смислових систем учасників консультування.
3.
Навчання студентів психотерапевтичним навичкам у режимі котерапії сприяє формуванню низки додаткових, професійно важливих для спільної діяльності якостей, таких як колегіальність, взаємна рефлексія тощо.
Досягнення поставленої мети та й перевірка гіпотез дослідження вимагає розв’язання таких завдань:
1.
здійснити теоретичний аналіз процесу системогенезу групових феноменів у психотерапії;
2.
з’ясувати специфіку формування названих феноменів у котерапії;
3.
дослідити механізми структурування сукупного суб'єкту дискурсу в терапевтичній групі;
4.
розробити на основі теоретичної моделі котерапії метод практичного консультування для пари терапевтів;
5.
запропонувати й обґрунтувати тактику й стратегію спільного консультування;
6.
сформувати основні дидактичні принципи навчання психотерапії в парі.
Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження були: концептуальні уявлення про групового суб'єкта діяльності та феномени групової психології (В.К.Калін, Б.Ф.Ломов); філософські категорії цілісних відносин й узагальнених явищ (В.І.Свидерський); закон трансформації етапів розвитку системи в рівні її функціональної організації (Я.О.Пономарьов); концепція системогенетичного розвитку психічних явищ (С.Д.Максименко), концепція системогенезу професійної діяльності (В.Д.Шадриков); методи структурного аналізу дискурсу (М.Пеше; П.Серіо); деякі положення структурного психоаналізу (Ж.Дельоз, Ж.Лакан); методи лінгвістичної психотерапії (Н.Ф.Каліна).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
1.
створено структурно-генетичну модель котерапії;
2.
описано й обґрунтовано тактику і стратегію котерапевтичної діяльності;
3.
розроблено поняття системогенезу феноменів групової психології в психотерапії; на підставі цього поняття побудовано схему розвитку групових феноменів залежно від етапу консультування;
4.
визначено й досліджено феномени структурно-семіотичних і змістовно-смислових трансформацій дискурсу;
5.
здобули подальшого розвитку поняття семіосфери, єдиного семіотичного простору, групового суб'єкта дискурсу;
6.
вперше впроваджуються і розробляються поняття узагальнених групових феноменів: реципрокного простору феноменологічних станів і феноменів трансформацій дискурсу в межах сформованої на сеансі семіосфери;
7.
узагальнено уявлення про механізми формування групових феноменів;
8.
упроваджується поняття символічного конституювання клієнта; на підставі цього поняття уточнюється розуміння ефективності психотерапії.
Теоретичне значення роботи полягає в розробці уявлень про феномени групової психології в психологічному консультуванні й котерапії; у розвитку концептуальних уявлень про групового суб'єкта діяльності; у систематизації механізмів формування групових феноменів і цілісних явищ у психотерапії; у формулюванні принципів роботи в парі з котерапевтом. У дослідженні також сформульована концепція котерапії як форми консультування, виділені її характерні особливості, здійснено порівняльний аналіз системогенезу групових феноменів у котерапії й інших форм терапевтичної роботи.
Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці здобувачем методу психологічного консультування в парі, що одержав назву структурна редукція позначувальних. Сформульовані принципи котерапевтичної роботи і сам котерапевтичний метод дозволили створити ефективний режим навчання студентів психологічному консультуванню. Названі теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження введено в експериментальну програму курсу “Основи психотерапії і психологічного консультування”, який викладається у ряді вузів України і Криму.
Апробація головних положень та результатів дослідження здійснювалася на міжнародних наукових П’ятих Костюківських читаннях “Психологія на межі тисячоліть” (Київ, 1998); на XV Кримському колоквіумі з етології та еволюції людини (Крим, с. Щасливе, 1998); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психологія життєвої кризи особистості: теорія і практика” (Київ, 2000); на наукових конференціях Таврійського Національного університету ім. В.І.Вернадського (Сімферополь, 1998–2001); на II Міжнародній конференції “Сон, хвороба і смерть” (Крим, Гурзуф, 2001); на Першій Міжнародній науковій конференції з психоаналізу “Психоаналіз в Україні: сучасне і майбутнє” (Крим, м. Алушта, 2001); на Другій Міжнародній науковій конференції з психоаналізу “Психоаналіз та глибинна психологія” (Крим, м. Алушта, 2002); також неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри психології ТНУ ім. В.І.Вернадського.
Публікації. Основний зміст та результати дисертаційної роботи викладено в одній монографії та 6 публікаціях.
Впровадження наукових розробок у практику. Отримані теоретичні результати дисертаційного дослідження введені в курси “Психотерапія і психологічне консультування”, “Основи психотренінгу”. Метод котерапії став основним дидактичним прийомом навчання студентів навичкам психотерапії на практичних заняттях за цим курсом.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку літератури і двох додатків. Основний текст роботи представлено на 176 сторінках і проілюстровано 4 пояснювальними таблицями і схемою. Бібліографія містить 125 робот вітчизняних та іноземних авторів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі до дисертації обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені об'єкт і предмет роботи, сформульовано мету, гіпотези і завдання, розкриті теоретико-методологічні засади і наукова новизна, охарактеризовані теоретичні і практичні результати дослідження, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, а також наведені дані щодо апробації роботи і впровадження наукових розробок у практику.
Перший розділ – “Феномени групової психології в котерапії” – присвячений вивченню групових психотерапевтичних феноменів. У цьому розділі будується модель системогенезу цих феноменів, розглядаються стадії їхнього структурування.
Аналіз робот, що стосуються теми групових феноменів в соціальній психології (праці Г.М.Андреєвої, О.І.Донцова, С.Д.Максименко, М.М.Обозова, О.В.Петровського, В.В.Третьяченко, Л.І.Уманського, В.Д.Шадрикова, Ю.М.Швалба) та в психотерапії (О.Ф.Бондаренко, Ф.Ю.Василюк, Н.Ф.Каліна, З.Г.Кісарчук, Р.Кочюнас, Х.Кехеле, К.Рудестам, О.Сосланд, Т.М.Титаренко, Х.Томе, З.Фрейд, Н.В.Чепелєва, І.Ялом, Т.С.Яценко), дозволив виділити єдині засади в систематизації цих феноменів стосовно практики котерапії. Першою підставою аналізу ми вважаємо головний тип взаємодій і взаємин учасників консультування, а другою – процесуально-динамічний аспект розвитку феноменів групової психології.
Були виділені когнітивний, афективний чи поведінковий аспекти взаємодії (за В.К.Каліним, М.М.Обозовим). Названі аспекти взаємин є матеріалом для синтезу психотерапевтичних феноменів. Натомість, якщо головним аспектом у синтезі групових феноменів постає когнітивний, такі феномени переважно репрезентовані у площині когнітивно-рефлексивних відносин. Якщо основною в інтеграції феноменів постає афективна складова, то феномени будуть стосуватися здебільшого простору афективно-емотивних відносин. В останньому випадку, коли в синтезі феноменів переважає поведінковий аспект, феномени виявляють себе в діяльнісно-поведінковій компоненті взаємин учасників терапевтичного процесу. Зазначені аспекти складають першу підставу для класифікації феноменів групової психології і відповідають за гетерогенність цих феноменів.
Друга підстава, за якою систематизуються терапевтичні феномени, пов'язана з часовими характеристиками їхнього структурування. Вона відповідає за процесуально-динамічні особливості генезу групових феноменів і пов'язана з певним рівнем узагальненості внутрішньогрупових процесів. Чим вищий ступінь інтегрованості й узагальненості внутрішньогрупових процесів, чим більш цілісні взаємини між учасниками терапії синтезовані, тим більш розвинену і диференційовану структуру мають групові феномени.
Ми вирізняємо три стадії структурування внутрішньогрупових взаємин. Ці стадії цілком відповідають трьом класичним етапам ведення консультування (В.О.Абабков, Ю.Є.Альошина, О.Ф.Бондаренко). Перший етап, коли відбувається входження клієнта в ситуацію психологічної допомоги, ми співвідносимо з інтрасуб'єктивною стадією становлення терапевтичних феноменів. Етап дії й проживання ситуації психологічної допомоги ми визначаємо як інтерсуб'єктивну стадію. Саме на цій стадії терапевт починає орієнтуватися в суб'єктивному світі клієнта. І, нарешті, останній, третій етап входження клієнта в новий досвід, а потім і входження у повсякденність з новим досвідом, ми називаємо транссуб'єктивною стадією. На цій фазі в психотерапевтичному просторі й розгорнутих у ньому групових феноменах відбувається експлікація підструктури значимих життєвих відносин клієнта, прояснених на основі взаємин у тріаді (два терапевти – клієнт). Якщо на двох попередніх стадіях минулий, до-терапевтичний досвід клієнта організовував і позначував психотерапевтичні взаємини неусвідомлюваними архаїчними конфігураціями (Р.Столороу та ін.), на транссуб'єктивній стадії ці конфігурації усвідомлені й залучені як тематичні підструктури до цілісної структури терапевтичного простору.
Названі дві підстави класифікації групових психотерапевтичних феноменів дозволяють ці феномени типізувати і побудувати модель їхнього системогенезу. Аналіз цієї моделі дозволив експлікувати в диаді котерапевтів цілісне системне утворення, якому ми дали назву групового суб'єкта дискурсу (ГСД). Отже, були вивчені характеристики ГСД, серед яких визначені оперативність існування і системність будови (В.Д.Шадриков); встановлена дискурсивна природа групового суб'єкта (Н.Ф.Каліна; Н.В.Чепелєва; М.Пеше); визначена його залежність від терапевтичної діяльності, внутрішньогрупових відносин і ситуації консультування в цілому (В.К.Калін, Б.Ф.Ломов; В.І.Свідерський).
Розуміння природи котерапевтичних відносин, а також системного розвитку ГСД та групових феноменів дозволило вивчати ці групові феномени як багатомірні і багаторівневі, а систему феноменів – як ієрархічну. До базового рівня належать взаємоозначення учасників психотерапевтичної взаємодії, індукування емоційних станів, а також невербальне і вербальне підстроювання учасників психотерапії. Середній рівень складає єдиний семіотичний простір, континуум спільних переживань і феномени структурно-семіотичної й змістовно-смислової трансформації дискурсу терапії. До вищого рівня належить реципрокний феноменологічний простір психічних станів і феномени структурування систем дискурсів у межах сформованої семіосфери.
Наочно стадії формування терапевтичних феноменів і співвіднесення їх із трьома аспектами представлено в табл. 1:
Таблиця 1
Модель системогенезу феноменів групової психології
у просторі психотерапії
Аспекти
взаємодії |
Феномени групової психології на різних стадіях структурування простору взаємозв'язку смислових систем
Феномени на интрасуб'єктивній стадії |
Феномени на интерсуб'єктивній стадії
(Феномени групової психології 1 порядку) | Феномени на транссуб'єктивній стадії
(Узагальнені феномени групової психології 2 порядку)
Когнітивний
(гносеологічний) | Взаємоозначування учасників психотерапевтичної взаємодії | Єдиний семіотичний простір | Реципрокний феноменологічний простір психічних станів
Афективний
(аксіологічний) |
Емоційне зараження, індукування емоційних станів |
Континуум спільних переживань
Поведінковий
(праксіологічний) |
Рапорт, невербальне і вербальне підстроювання учасників психотерапії |
Феномени структурно–семіотичної і змістовно-смислової трансформації дискурсу терапії | Феномен структурування систем дискурсів у межах сформованої семіосфери
У котерапії системогенез групових феноменів має ряд сутнісних особливостей. До них належить, наприклад, існування єдиної системи семіотичних просторів між котерапевтами, а також наявність “сукупного фонду інформації” і “сукупного фонду пам'яті” (Б.Ф.Ломов, М.М.Обозов). Характеристикою феноменоутворення в котерапії є і те, що самі феномени на котерапевтичному сеансі структуруються швидше і мають більш диференційовану структуру (за рахунок розподілу співчуттєвої й аналітичної стратегій між котерапевтами).
У другому розділі дисертації – “Механізми утворення феноменів групової психології в просторі котерапії” – подається методологічний аналіз механізмів формування феноменів на психотерапевтичному сеансі.
У соціальній психології виділяють різні механізми феноменоутворення. Наприклад, В.К.Калін такими механізмами вважає взаємну рефлексію, спілкування, рухову взаємодію і зміну простору взаємозв'язків особистісних смислових систем членів групи. Інші, але багато в чому схожі механізми утворення феноменів у групі розглядають В.С.Агєєв, Г.М.Андреєва, Д.О.Леонтьєв, К.Муздибаєв, Б.Д.Паригін та інші вчені. Такими механізмами вони вважають психічне зараження, переконання, ідентифікацію, емпатію, соціальну рефлексію, каузальну атрибуцію, децентралізацію (здатність людини прийняти точку зору іншого) тощо.
У свою чергу, в психотерапевтичній практиці серед механізмів психологічного впливу консультанта на клієнта вирізняють зараження, переконання, наслідування, ідентифікацію, інтерпретування (Ю.Є.Альошина, О.Ф.Бондаренко, В.Ю.Меновщиков). Ці ж механізми відповідають за формування спільних когнітивних (єдиний семіотичний простір) і афективних (континуум спільних переживань) феноменів. Когнітивні феномени розгортаються і підтримуються в першу чергу завдяки механізмам переконання, інтерпретування і частково сугестії (Н.Ф.Каліна), а феномени афективного аспекту синтезуються в результаті зараження, наслідування, ідентифікації (З.Фрейд).
Поряд із запропонованими раніше соціально-психологічними механізмами ми розглядаємо ряд інших механізмів, що мають як психологічну, так і семіотичну природу.
У системі соціально-психологічних механізмів ми виділяємо два основних рівні. Перший рівень утворюють механізми “суб'єкт-суб'єктного” аспекту. До цих механізмів належать інтимно-особистісне спілкування, рухова взаємодія і взаємна рефлексія. Другий рівень складають механізми “самосуб'єктного” аспекту. Це рефлексія, вольова регуляція і взаєморозуміння. Наведені шість механізмів реалізують процес об'єктивації-суб'єктивації, який спричинює встановлення феноменів спільності та єдності міжособистісного функціонування.
Окремий параграф у другому розділі присвячений вивченню семіотичних механізмів розуміння дискурсу. Функціонування цих механізмів є необхідною умовою синтезування групових феноменів і взаємного розуміння як групових процесів, так і один одного учасниками терапії (Ф.Ю.Василюк, Е.Гусерль, Ж.Дельоз, Н.Ф.Каліна, Ж.Лакан, О.О.Леонтьев, О.Р.Лурія, М.К.Мамардашвілі, Н.В.Чепелєва).
Третій розділ – “Методи та ефекти котерапевтичного впливу” – майже цілком присвячений методу практичної терапевтичної роботи, названому нами структурною редукцією позначувальних.
Метод редукції складається з кількох структурно-аналітичних і феноменологічних технік, поєднаних загальним принципом редукції позначувальних до неусвідомлюваних структур і латентних смислів клієнта. Важливо, що техніки в методі редукції створюють певну порівневу послідовність процедур роботи з терапевтичним дискурсом. Вектор цієї послідовності спрямований до більшої узагальненості й системності терапевтичного дискурсу і, відповідно, до узагальнення процедури редукції. Крім того, зафіксована послідовність містить у собі також факт переходу від лінгво-аналітичної до феноменологічної стратегії тлумачення дискурсу консультування. Іншими словами, чим більш узагальненим є дискурс тим більше “співчуттєвою” повинна бути стратегія його тлумачення. Це один з висновків щодо методу структурної редукції.
Методологічною основою редукції позначувальних стали деякі твердження структурного психоаналізу Ж.Лакана (наприклад, принцип примату синтаксису над семантикою; твердження про наявність у будь-якого фрагмента мови двох авторів: Суб'єкта свідомого і Суб'єкта неусвідомлюваного – Іншого), принципи структурного аналізу дискурсу (П.Пеше, П.Серіо та ін.) і методи феноменологічної редукції (Е.Гусерль). Поєднання і якісне перетворення зазначеної методології дозволили вирізнити чотири рівні структурної редукції, перші два з яких належать до структурно-лінгвістичного аналізу, а інші – до феноменологічного.
Ми розглядаємо чотири типи структур:
1. Морфологічна структура слова.
На цьому рівні структурна редукція позначувальних зводиться до інтерпретацій різних обмовок, неологізмів тощо, які є носіями множинних смислів.
2. Синтаксична і семантична структура речення (смислове і морфологічне погодження слів у реченні).
Метод структурної редукції позначувальних під час роботи зі структурами речень полягає в аналізі й тлумаченні певних зворотів мови, переважно метафор і метонімій. Інтерпретації терапевта стосуються смислових або лінгвістичних невідповідностей і похибок, що містяться в структурних межах одного речення.
3. Семантична структура дискурсу, створювана його цілісними смисловими фрагментами.
На цьому рівні метод структурної редукції позначувальних подано інтерпретативним аналізом глобальніших, порівняно з попередніми, складових одиниць дискурсу. Такими одиницями постають цілісні, завершені фрагменти терапевтичної роботи. Редукція дозволяє звести окремі фрагменти цілісного дискурсу до еквівалентів неусвідомлюваних відносин клієнта, які існували раніше, або тих, що виникли безпосередньо на сеансі. Це спричинює осмислення цих фрагментів у новій якості.
Важливим є розпізнавання найбільш цілісних фрагментів дискурсу, частоти і послідовності їхньої зміни. При застосуванні методу редукції на цьому рівні необхідно також враховувати наявність семантичної й смислової єдності між окремими фрагментами терапевтичного тексту або відсутність між ними зв’язку та ясної логіки.
4. Семантична структура сукупного дискурсу, створюваного всіма учасниками терапевтичного процесу.
На цьому, останньому, найвищому й узагальнювальному рівні структурна редукція позначувальних – узагальнена редукція – є зведенням сукупного, інтегрального дискурсу психотерапевтичного сеансу до єдиного означаючого певного смислу клієнта, пов'язаного звичайно з його неусвідомлюваними відносинами в терапевтичній групі.
Отже, на цьому останньому рівні редукція позначувальних подана таким тлумаченням цілісного терапевтичного дискурсу всіх членів групи, яке спрямоване на пошук означаючого в неусвідомлюваних сферах взаємин клієнта з іншими учасниками. З технічного боку, щоб провести редукцію найвищого ґатунку, корисно застосовувати переживання членів групи, спровоковані поведінкою клієнта, особливості внутрішньогрупової динаміки, а також специфічні реакції клієнта на інтерпретації й, загалом, на аналітика та інших учасників групи.
Дві техніки аналізу дискурсу і дві процедури тлумачення спільних переживань у своїй сукупності становлять собою не тільки метод доступу до латентних, неусвідомлюваних смислів і аспектів відносин клієнта, але і форму роботи, що активує групові психотерапевтичні феномени. Отже, структурна редукція дозволяє проводити як консультування, так і вивчати терапевтичні феномени у всій їхній розмаїтості.
Поряд зі змістовною характеристикою методу редукції, в третьому розділі також подані особливості використання цього методу в ситуації котерапевтичного консультування. Аналізові особливостей і деяких видів терапевтичних стратегій у котерапії присвячений окремий параграф. У цьому параграфі аналізуються схеми обміну терапевтичними стратегіями в парі консультантів. Докладно розглядається питання про тактику котерапевтичної роботи.
За результатами аналізу з’ясовується, що галузь котерапії пріоритетна для застосування редукції позначувальних. У першу чергу цьому сприяє можливість поділу стратегій у котерапевтичному консультуванні на феноменологічну й структурно-аналітичну.
Останній параграф третього розділу присвячений ефективності спільного консультування. У ньому пропонується новий аспект вивчення ефективності, що одержав назву символічне конституювання клієнта. Під символічним конституюванням ми розуміємо здатність людини відреагувати на неусвідомлювані бажання в мовленні перед Значимим Іншим. Коли в психотерапії вдається досягти такого ефекту, можна говорити про забезпечення належного, досить високого ступеня ефективності в терапевтичній взаємодії.
Нарешті, четвертий розділ – “Спільна психотерапевтична взаємодія та навчання психологічному консультуванню” – цілком присвячений специфіці спільної психотерапії й особливостям навчання студентів навичкам консультування в режимі котерапії. Цей розділ ґрунтується на п'ятирічній практиці навчання студентів-психологів навичкам терапії, а також на матеріалах анкетування 27 осіб, що мають деякий досвід роботи в парі з котерапевтом.
Результатом нашого дослідження є експлікація специфічних характеристик котерапії, що відрізняють її від індивідуальної й групової форм роботи.
1.
У терапевтів-початківців існують суб'єктивні фантазії щодо розподілу відповідальності між ними перед клієнтом, що знижують їх рівень ситуативної тривожності.
Розподіл відповідальності веде також до відсутності специфічної нервозності терапевтів-початківців та інших позитивних ефектів. Наприклад, дані спостережень свідчать, що у студентів, які навчаються консультуванню в режимі котерапії, виникає специфічне вміння тримати паузу в процесі роботи. Студенти більш впевнені у собі, коли працюють у парі. Ще одним плюсом є те, що вони конструктивніше працюють у режимі конфронтації з клієнтом і, головне, перестають побоюватися цього режиму. Крім того, у терапевтів-початківців зростає зрілість інтерпретацій матеріалу стосовно проблеми клієнта (одна голова добре, а дві – краще).
2.
Спільне консультування сприяє взаємній рефлексії щодо професійної майстерності і забезпечує можливість мати за підсумками такої рефлексії зворотний зв'язок чи проводити супервізію.
Навчання у форматі котерапії сприяє розвитку рефлексії на професійні способи діяльності – навіть проста необхідність погоджувати в реальному часі консультування власну роботу з роботою котерапевта-партнера є досить важливою для формування практичних навичок терапевтичної роботи.
3.
Модель різностатевої пари в котерапії відтворює для клієнта модель родини.
Така специфічна риса різностатевої котерапевтичної пари сприяє розвитку ряду інших діагностично і терапевтично важливих явищ. Наприклад, різностатева пара котерапевтів сильніше провокує феномени переносу з боку клієнта. У клієнта актуалізуються конкурентні відносини з консультантом однієї з ним статі, що веде до можливості відігравати Едипові відносини.
4.
Котерапевтична ситуація сприяє перенесенню аутентичних взаємодій між терапевтами в “модель дійсних людських відносин” для клієнта.
5.
У котерапевтичному консультуванні можна гнучко маневрувати розподілом стратегій консультування.
6.
При котерапевтичній формі терапії цікавіше і безпечніше працювати.
Зокрема, збільшення безпеки пов'язано з тим, що в котерапевтів у ситуації психотерапевтичної конфронтації з клієнтом або з терапевтичною групою спрацьовують процеси взаємної підтримки. Останній факт відзначається також у роботах І.Ялома (2000) та у C.Whitaker&T.Malone (1981).
Поряд з відзначеними позитивними ефектами в спільному консультуванні існує і ряд труднощів, які необхідно враховувати котерапевтам-практикам. Серед таких труднощів ми вирізняємо:
1.
Необхідність погоджувати індивідуальні темпоритми ведення консультування.
Так, у парі з більш досвідченим терапевтом котерапевт-початківець може почувати нарцисичне пригнічення, що веде до відхилення від первісних терапевтичних цілей у бік боротьби за владу.
2.
Необхідність погоджувати взаємини в діаді з третьою, близькою одному з терапевтів, особою.
Такою особою може бути чоловік/дружина, близький друг чи подруга, що ревно ставиться до партнера по роботі свого обранця. У деяких випадках значимі інші котерапевта можуть виступати навіть проти самої можливості спільної роботи.
3.
Система взаємин у різностатевій парі котерапевтів може ускладнитися завдяки феноменам переносу і контрпереносу, що виникають між самими консультантами.
4.
Деякі пацієнти намагаються скористатися неусвідомлюваною динамікою взаємин між котерапевтами для того, щоб їх посварити.
Сюди належать усі спроби пацієнтів спровокувати конфлікт між консультантами. Наприклад, клієнт може “ненавмисно” нахвалювати одного з терапевтів на тлі знецінювання іншого.
5.
Конкуренція між самими котерапевтами, особливо якщо вони тільки починають консультувати спільно (можуть бути альтернативні точки зору на шляхи вирішення проблеми, на подальшу стратегію роботи тощо).
Крім переваг і труднощів котерапії в четвертому розділі ми аналізуємо принципи спільного консультування, впроваджуємо поняття етичного кодексу котерапевта і формулюємо правила навчання психотерапії в режимі спільної роботи.
Останній параграф четвертого розділу присвячений експериментальному дослідженню стильової міжособистої взаємодії котерапевтів та їх особистісних властивостей.
Висновки. Головними проблемами, які ми вивчали в цьому дисертаційному дослідженні, були: побудова моделі розвитку групових психотерапевтичних феноменів на конкретному сеансі терапії; вивчення специфіки системогенезу групових феноменів у котерапії; теоретичне і практичне освоєння галузі спільного консультування у цілому; розробка методів котерапевтичної роботи.
Узагальнити результати нашої роботи можна у таких висновках:
1.
Структурування групових феноменів є поетапним, гетерогенним і системним процесом. Результатом цього процесу постає ієрархічна система феноменів, що містить як підструктури групові феномени попередніх стадій. До процесу формування феноменів групової психології можна застосувати поняття системогенезу і вести мову про системогенез групових феноменів у психотерапії.
2.
Матеріальним носієм і об'єктивним репрезентантом феноменогенезу в просторі консультування є феномени структурно-семіотичної і змістовно-смислової трансформації психотерапевтичного дискурсу. Саме за цими трансформаціями можна спостерігати формогенез групових феноменів на терапевтичному сеансі.
3.
У котерапії системогенез групових феноменів має кілька особливостей, до яких належать прискорений розвиток і структурування феноменів групової психології, наявність феномена єдиних семіотичних просторів між котерапевтами, а також можливість підтримки в активному стані групових феноменів усіх трьох аспектів: когнітивного, афективного і поведінкового.
4.
Ще одна специфічна риса феноменогенезу в котерапії полягає в тому, що в спрацьованій парі психотерапевтів формується груповий суб'єкт дискурсу. Груповий суб'єкт дискурсу має ряд специфічних особливостей, до яких належать: а) рефлексія на внутрішньогрупові відносини і поведінку; б) гнучка, погоджена диференціація рольової структури; в) наявність ієрархічної системи групових феноменів; г) наявність індивідуального стилю котерапевтичної діяльності тощо. Крім того, груповий суб'єкт дискурсу є ситуативним системним утворенням, який залежить від виконуваної діяльності й від ситуації консультування в цілому.
5.
Механізми структурування групових феноменів утворюють систему механізмів зі спрямованою дією. Базовий рівень складають інтраіндивідні механізми, до яких належать рефлексія, вольова регуляція, взаєморозуміння і семіотичні механізми функціонування дискурсу. Вищий рівень цієї системи складають соціально-психологічні механізми феноменоутворювання. До останніх належать інтимно-особистісне спілкування, рухова взаємодія, взаємна рефлексія. Ці три процеси формують інтеріндивідний рівень системи механізмів. Соціально-психологічні механізми резюмують дію механізмів інтраіндивідного рівня, ефектом яких є створення групових психотерапевтичних феноменів.
6.
Котерапевтична практика визначається кількома можливими моделями обміну стратегіями терапевтичної роботи. Найбільш адекватною з погляду аналізу дискурсу консультування є модель розподілу стратегій на феноменологічну і структурно-аналітичну. Обмін цими стратегіями в процесі котерапевтичного консультування становить тактику котерапії.
7.
Метод розподілу стратегій на структурно-аналітичну і феноменологичну може бути використаний як центральний прийом котерапевтичної роботи. У поєднанні з принципом редукції позначувальних до деяких несвідомих структур людей, що спілкуються, цей метод перетворюється в процедуру, названу нами структурною редукцією позначувальних. Метод структурної редукції являє собою готову процедуру котерапевтичної роботи і може бути використаний як у самій котерапії, так і при навчанні студентів навичкам психологічного консультування.
8.
Режим котерапевтичної роботи також може бути використаний як дидактичний метод при засвоєнні студентами навичок практичного консультування. Адже, крім власне терапевтичних навичок і умінь, у студентів формуються такі додаткові особистісні якості як колегіальність, співробітництво, здатність до взаємної рефлексії тощо. Що стосується професійно важливих якостей психотерапевта, то при застосуванні котерапевтичної форми консультування вони формуються швидше. Усе це дозволяє стверджувати, що котерапевтичний формат психологічної допомоги у груповій формі роботи поліпшує якість навчання навичкам психотерапії.
9.
Основними нормами і принципами консультування в режимі котерапії є: а) побудова взаємодії між котерапевтами за принципом "невладних відносин"; б) орієнтація на саму терапевтичну діяльність, а не на з'ясування відносин один з одним; в) щирість у взаєминах протягом усього періоду співробітництва; г) регулярний взаємний аналіз.
10.
Що стосується еволюції взаємодії в конкретній терапевтичній парі, ця еволюція йде, переважно, від несиметричних відносин, через конкуруючі, до колегіальних. При колегіальних, партнерських відносинах у котерапевтичної пари спостерігається, зазвичай, широкий репертуар моделей взаємодії з клієнтом. Тактика зміни цих моделей залежить від етапу консультування і рівня розвитку терапевтичних взаємин.
Зроблені нами висновки підтвердили початкові гіпотези. Водночас, отримані дані показали перспективність подальшої розробки галузі спільного консультування, особливо – вивчення дидактичних можливостей методу. Особливий інтерес з позиції навчання навичкам психотерапії в режимі спільного консультування становить вивчення котерапевтичних відносин. Простір котерапевтичних відносин видається нам сприятливим як для вивчення сутності й природи психотерапії, так і для глибинного пізнання основ міжособистісних відносин.
Основний зміст дисертації представлений у таких публікаціях:
1.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Котерапия и практика консультирования. – К.: “Ваклер”, 2001. – 184 с.
2.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Опыт проведения научно-практического тренинга с элементами театрализации и ритуальных практик // Журнал практикующего психолога. / Под ред. Бондаренко А.Ф. 2002/8.– C.146–151.
3.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Некоторые аспекты патогенеза женской сексуальности с позиции психодинамической терапии // Наука і освіта. Одесса. 2002. – № 2.– C.22–27.
4.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Метод структурной редукции означающих в психотерапии // Журнал практикующего психолога. / Под ред. Бондаренко А.Ф. 2001/7.– C.61–83.
5.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Бессознательные аспекты отношений в котерапии // Наука і освіта. Одесса. 2001. – № 4.– C.33–37.
6.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Системогенез феноменов групповой психологии в котерапии // Журнал практикующего психолога. / Под ред. Бондаренко А.Ф. 2000/6. – C.155–164.
7.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Котерапия: тактика и стратегия. Взгляд с позиций группового субъекта деятельности // Психологія на перетинні тисячоліть: Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: Гнозис, 1998. –Т.1. – C. 584-590.
8.
Кейсельман (Дорожкин) В.Р. Групповой субъект деятельности в котерапии: механизмы образования и специфика функционирования // Таврический журнал психиатрии. – Симферополь. – 1999. – № 1(8) – 2(9). – C. 191-194.
АНОТАЦІЯ
Дорожкін В.Р. Психологічний аналіз групових феноменів у котерапії. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за фахом 19.00.05. – соціальна психологія. Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2002.
У дисертації побудована модель системогенезу групових психотерапевтичних феноменів у психотерапії. Охарактеризовано особливості розвитку групових феноменів у котерапевтичній практиці. Для котерапії розроблено метод спільної роботи, що одержав назву структурної редукції позначувальних. Вивчено ефективність котерапевтичного впливу. Введено новий параметр аналізу ефективності – символічне конституювання клієнта. Поряд з цим проаналізована сама котерапевтична ситуація й експліковані ті несвідомі аспекти відносин, що у ній виникають. Показано можливість навчання студентів практиці консультування в режимі котерапії.
Ключові слова: групові психотерапевтичні феномени, котерапія, котерапевт, ефективність психотерапії, символічне конституювання клієнта, структурна редукція позначувальних, навчання терапевтичній практиці.
АННОТАЦИЯ
Дорожкин В.Р. Психологический анализ групповых феноменов в котерапии. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05. – социальная психология. Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 2002.
Диссертация посвящена изучению групповых психотерапевтических феноменов, возникающих в практике совместного консультирования с котерапевтом. Научная новизна работы состоит в построении системной модели котерапии, описании схемы развития групповых феноменов на терапевтическом сеансе, введении новых параметров оценки эффективности психотерапии, разработке феноменов структурно-семиотической трансформации дискурса и др. Практическая значимость полученных результатов состоит в том, что применительно к котерапии разработан новый метод совместной работы, а также изучены возможности обучения практическому консультированию в режиме котерапии.
Диссертация состоит из введения, четырех глав, заключения, списка литературы и приложений.
В первой главе рассмотрено понятие феноменов групповой психологии, выделена специфика групповых психотерапевтических феноменов, построена модель системогенеза феноменов в котерапии. Также введено и описано понятие группового субъекта дискурса.
Вторая глава посвящена механизмам феноменообразования на психотерапевтическом сеансе. Рассмотрены два уровня анализа механизмов образования групповых феноменов, проработаны семиотические механизмы понимания терапевтического дискурса.
В третьей главе описан практический метод консультирования, получивший название структурной редукции означающих. Особое внимание уделено практике использования этого метода в котерапии. Введено понятие тактики и стратегии котерапевтической работы, представлены несколько моделей совместного консультирования. Отдельный параграф третьей главы посвящен анализу эффективность котерапевтического воздействия. Введён новый параметр анализа эффективности – символическое конституирование клиента.
В четвертой главе дано описание экспериментальной программы исследования. На основании этой программы проанализированы дидактические возможности режима котерапевтической работы. Также введены этические принципы совместного консультирования с котерапевтом, рассмотрены некоторые бессознательные аспекты отношений в пространстве котерапии.
В заключении представлен обобщенный анализ всего полученного теоретического и практического материала, подведены итоги данному диссертационному исследованию.
Ключевые слова: групповые психотерапевтические феномены, котерапия, котерапевт, эффективность психотерапии, символическое конституирование клиента, структурная редукция означающих, обучение терапевтической практике.
SUMMARY
Dorozkin V.R. Psychological analysis of the group's phenomena in co-therapy. – Manuscript.
The dissertation for Candidate’s degree in Psychological sciences speciality 19.00.05 – Social Psychology.
G.S.Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kiev, 2002.
In dissertation there has been built a sistemogenesa model of the group psychological phenomena in psychotherapy. Peculiarities of the group phenomena's evolution in co-therapeutic practice have been characterised. A method of joint work (named “structural reduction of denoting”) has been worked out for the co-therapy. A new parameter of efficiency analysis (“symbolic constituting of a client”) has been introduced. The possibility to teach students consultation practice by the method of co-therapy has been shown.
Key words: the group phenomena in psychotherapy, co-therapy, co-therapist, efficiency of the psychotherapy, symbolic constituting of a client, structural reduction of denoting, teaching consultation practice.
