ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

НАН УКРАЇНИ

Дударьов Віталій Валентинович

УДК 327(4): 316. 32

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ДЕРЖАВИ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ, ПОЛЬЩІ І УКРАЇНИ)

23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович

Інститут світової економіки

і міжнародних відносин НАН України,

завідувач відділу

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Оніщенко Ірина Григорівна

Європейський університет,

проректор

кандидат історичних наук, доцент

Каменецький Максим Станіславович

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут соціальних наук Одеського національного університету

імені І. І. Мечникова

Захист відбудеться “9” грудня 2003 р. о 1645 на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д. 26.176.02 при Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “8” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук О. В. Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається наявністю цілого комплексу гострих теоретичних і практичних проблем сучасного світу, обумовлених глобалізацією, що спонукає кожну сучасну країну як до створення власного теоретичного бачення цього макропроцесу, так і до вироблення стратегій виживання та розвитку в глобалізаційному середовищі разом із організаційними механізмами їх здійснення. Глобалізація вже нині вимагає максимального використання інтелектуальних ресурсів кожної нації, що безпосередньо стосується суспільної (зокрема політичної) науки.

Зовнішню політику європейської середньої держави Середньою державою вважатиметься національний актор із обмеженою, у порівнянні з великою державою, національною могутністю, що дозволяє йому лише вибіркове докладення зовнішньополітичних ресурсів і зумовлює вибіркову зацікавленість в тих чи інших регіональних або функціональних сферах міжнародних відносин. Більш ґрунтовне визначення середньої держави і докладно розглянуту теорію статусів див. у ст. Кононенко С. Середньодержавність: формалізація структур осмислення // Дослідження світової політики. К.: ІСЕМВ НАН України, 1999. С. 35.-40.

за умов глобалізації слід розглядати в двох основних ракурсах суспільно-політичному і науково-політологічному.

В першому аспекті, йдеться про соціально-трансформаційний та державотворчий контекст всіх суспільних процесів (в тому числі й наукових), які відбуваються в Україні. З цих позицій означена дисертація є теоретичним внеском в подальший розвиток зовнішньополітичної практики України за умов посттоталітарних системних перетворень і розвитку державності.

В другому аспекті дисертація є актуальним внеском в розвиток молодої української політичної науки як в теоретико-методологічному, так і політично-прикладному вимірах.

Дослідження глобалізаційної проблематики має особливо велику актуальність для України, період державотворення якої збігається з поглибленням та інтенсифікацією глобалізаційних процесів. Становлення і розвиток “нових незалежних держав” (від початку епохи націоналізму і по час отримання незалежності) неможливе без врахування ними новітніх тенденцій світової політики – тоталітарної загрози в період між світовими війнами, біполярності у епоху холодної війни та глобалізації в наші часи.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках планової теми відділу Трансатлантичних досліджень ІСЕМВ НАН України “Західні концепції та моделі забезпечення національних інтересів і реалізації стратегії розвитку перехідних суспільств” № Державної реєстрації 0101U005095.

Мета дослідження: з’ясування міжнародно-політичних умов, зовнішньополітичних механізмів, внутрішньополітичних рушійних сил та теоретико-методологічних засад дослідження зовнішньої політики європейської середньої держави за умов глобалізації. Мета обумовлює й три основні завдання дисертаційного дослідження.

Завдання дослідження: на підставі, передусім, досягнень вітчизняної політичної науки, а також ключових елементів теорій і концепцій глобалізації, “національного інтересу”, “національної могутності”, “середньодержавності”, “імперіалізму”, засобами (синтетичної) системно-порівняльної парадигми розробити адекватну, ефективну, сучасну методологію дослідження cередньодержавної зовнішньополітичної поведінки в глобалізаційному середовищі;

визначити та обґрунтувати основні фактори національної могутності європейської середньої держави та основні стратегічні імперативи зовнішньополітичної поведінки, які дають можливість здійснювати ефективну зовнішню політику в глобалізаційному середовищі. Іншими словами, виокремити глобалізаційні загрози і дати дефініцію глобалізаційного потенціалу середньої держави;

шляхом системно-порівняльного аналізу трьох різнотипних європейських середніх держав (Великої Британії, Польщі, України) знайти оптимальну модель cередньодержавної зовнішньополітичної поведінки за умов глобалізації.

Об’єктом дослідження є міжнародно-політичні відносини в постбіполярній Європі.

Предметом дослідження є детермінанти зовнішньої політики типових середніх європейських держав за умов глобалізації.

Методологія дослідження. Методологічна база дисертації, як і у випадку будь-якого іншого порівняльно-політологічного дослідження є синтетичною, сформованою в процесі адаптивного комбінування різних теоретичних підходів і бачень. Головна методологічна установка автора полягала в оптимальному поєднанні теоретичних та емпіричних аспектів дослідження задля уникнення крайнощів – зайвого теоретизування та надмірного емпіризму у спробі конкретно-методологічного (в рамках даного дослідження) подолання суперечностей між цими протилежними тенденціями теорії і методології політичної науки. Провідним мотивом теоретико-методологічного вибору стало прагнення максимальної прагматизації політичних досліджень, їх перетворення на джерело зовнішньополітичних технологій, адже саме в технології теоретичний та емпіричний елементи поєднуються найкращим чином.

Необхідно наголосити, що інтегруючим та синтезуючим елементом дисертаційної теоретико-методологічної конструкції є напрацювання вітчизняного суспільствознавства і, зокрема, української політичної науки глобалістики, теорії і політології міжнародних відносин, теоретичних уявлень про “національний інтерес”. Дисертант формулює і обґрунтовує теоретико-методологічне положення про досягнення українською теорією та політологією міжнародних відносин такого рівня розвитку, за якого вона спроможна вже сама, без зайвих зовнішніх запозичень, продукувати оригінальні методології та пізнавальні схеми.

В теоретико-методологічному сенсі дисертант найбільшою мірою спирався на досягнення української школи зовнішньополітичних досліджень. Автор широко використовував як суто теоретичні, так і прикладні досягнення вітчизняної політології, зокрема, розуміння ролі та місця політичної науки у політичній практиці, вчення про “національний інтерес”, “цільову парадигму”, “антикризове управління”, “колективну безпеку”, “міждержавну інтеграцію взаємин на євроатлантичному просторі”.

Серед суто теоретичних компонентів комбінованої теоретико-методологічної бази дослідження виокремлюються: вчення про цивілізаційну побудову сучасної світової спільноти; неомарксистські уявлення про її потрійну структуру; різноманітні доктрини “національного інтересу”; теорії середньо державності; найновітніші теоретичні здобутки світової глобалістики.

Методи дослідження як похідні від теоретико-методологічної бази є також комбінованими. Йдеться про розробку і пристосування до предмету дослідження системно-порівняльної парадигми, яка з одного боку є продовженням традиційної західної компаративістики, а з іншого її пристосуванням до специфіки зовнішньо- і міжнародно-політичних студій. Звернення до такої комбінованої методичної парадигми обумовило опосередковане і допоміжне використання автором методів історичної науки і теорії політики.

Наукова новизна дисертації полягає в тім, що вперше у вітчизняній політології, на основі теорій, вчень і доктрин “глобалізації”, “національного інтересу”, “середньодержавності”, “національної могутності”, “імперіалізму” та “неомарксизму” здійснено порівняльний аналіз зовнішніх політик типових європейських середніх держав в глобалізаційному середовищі.

Цілком новим для української політології є укоріненість дослідницьких зусиль автора в досягненнях саме вітчизняного суспільствознавства і, передусім, глобалістики, що доводить факт досягнення суспільною наукою в Україні якісно нового етапу розвитку. Слід вважати є авторське прагнення синтезувати теорії глобалізації з теоріями державного статусу. Останні є, на жаль, ще слаборозвиненими, залишаючись або занадто теоретичними, або занадто прикладними, потребуючи розвитку до рівня вітчизняної глобалістики.

Новим слід також вважати послідовний синтез в процесі дослідження суто теоретико-методологічних аспектів з прикладними, що робить дисертацію водночас теоретико-методологічною і практично-політологічною.

Теоретичне значення дисертації полягає в розробці оригінальної методології системно-порівняльного дослідження зовнішньополітичної діяльності європейської середньої держави у глобалізаційному середовищі з наголосом на здобутках вітчизняної політичної науки та спрямуванням на розвиток вітчизняної теорії “середньодержавності” шляхом її синтезу з теоретичним доробком української глобалістики.

Практичне значення дисертації полягає у авторській розробці прикладних концепцій “глобалізаційної могутності”, “парадигми виживання і розвитку в глобалізаційному середовищі”, “тривекторної моделі зовнішньої політики за умов глобалізації”. Всі ці концептуальні напрацювання можуть стати теоретичним підґрунтям здійснення конкретних зовнішньополітичних дій. Основні теоретичні положення і висновки дослідження можуть бути використані як основа для до розробки цілої низки зовнішньополітичних технологій здійснення cередньодержавної політики в глобалізаційному середовищі.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на постійно діючих наукових семінарах відділу трансатлантичних досліджень ІСЕМВ НАН України, а також під час розроблення планової тематики відділу “Західні концепції та моделі забезпечення національних інтересів і реалізації стратегії розвитку перехідних суспільств”. Про основні теоретичні положення і висновки дисертації автор доповідав на науково-практичній конференції “Європейський вектор України в контексті цінностей Схід-Захід”, проведеної 14.02.2003. спільно ІСЕМВ НАН України, Інститутом міжнародних відносин імені Тараса Шевченка та КНЕУ, а також в рамках двох інтернет-конференцій: “Глобализация и столкновение идентичностей” (24.02.2003 - 14.03.2003), “Состязание новых и старых политик мирового развития” (13.05.2003 – 10.06.2003), проведених російським представництвом фонду ім. К. Аденауера у Москві. http://www.adenauer.ru/conference.php?lang=2&state=archive

Джерельна база дослідження має за ключовий елемент теоретичні напрацювання вітчизняних суспільствознавців за шістьма основними напрямами: економістський, репрезентований працями О. Білоруса, Д. Лук’яненко, В. Мунтіяна, О. Скаленко; консервативно-цивілізаційний Ю. Пахомова, Ю. Павленко, Б. Кримського, О. Шморгуна; протестно-антиглобалістський В. Гури; атлантистсько-прагмативістський Є. Камінського, С. Толстова, П. Рудякова, Н. Яковенко, О. Сушка; синергетико-альтернативістський, яскравим представником якого у вітчизняній політичній науці є Б. Канцелярук, а також конструктивістський методологічний підхід “світового суспільства” репрезентований С. Кононенко.

Автор також звертався до теоретичних здобутків західного й російсько-радянського суспільствознавства в галузях теорії і політології міжнародних відносин Г. Моргентау, Х. Булла, П. Кенеді, Дж. Моравчика, Ф. Фукуями, Р. Арона, Т. Парсонса, І. Валлерстайна, Р. Пребиша, С. Хантінгтона, Р. Кеохейна, Дж. Ная; теорії політичних систем Д. Істона та М. Каплана; глобалістики У. Бека, А. Панарина, С. Удовика, Б. Дікона, М. Халса і П. Стабса, А. Уткіна, К. Коукера, Г. Колодко; порівняльної політології Г. Алмонда і Дж. Пауелла, М. Догана і Д. Пелассі, Г. Віарди, Т. Сміта; теорії демократії Р. Даля; соціології політики Е. Гіденса; теорії та практики дипломатії Г. Нікольсона, В. Матвєєва, Н. Яноша.

Автор залучив доробок європейської прикладної політології, переважно репрезентований в періодичних виданнях “Journal of Common market Studies”, “International Studies Review”, “International Social Science Journal”, “The Political Quarterly”, “Official Journal of the European Communities”, “Polish Market”, “Transition”, “Deutchland”, “Central European Economic Review”, “The Polish Quarterly of International Affairs”.

Вагомий компонент джерельної бази дисертаційного дослідження склали й вітчизняні періодичні видання: збірник наукових праць ІСЕМВ НАН України “Дослідження світової політики”, часописи: “Політична думка”, “Політика і час”, “Економіка України”, “Українсько-європейський журнал міжнародного та порівняльного права”, “Український правовий часопис”, “Національна безпека і оборона”, “Економіка і прогнозування”; газети “Бизнес”, “Деловая столица”.

Публікації: за матеріалами дослідження було опубліковано п’ять статей у фахових виданнях загальним обсягом 2,3 др. арк..

Структура та обсяг роботи: Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 218 стор., список використаних джерел нараховує 416 пунктів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

В першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження зовнішньої політики європейської середньої держави за умов глобалізації” глобалізація розглядається як універсальний і всеосяжний макропроцес, який становить одну з головних середовищних умов зовнішньополітичної діяльності будь-якої держави. Зовнішня політика, здійснювана в глобалізаційному середовищі, вимагає, передусім, розуміння означеного процесу, причому національно-специфікованого, коли кожна країна на підставі універсальних наукових знань виробляє власне бачення глобалізації. Таке національне розуміння глобалізаційного макропроцесу є функцією адекватного розуміння власних національних інтересів, зовнішньополітичної діяльності, в тому числі її наукового аспекту.

Українська політична наука перебуває вже на досить високому ступені розвитку і спроможна продукувати власні уявлення, теоретичні схеми, методи і методології дослідження глобалізаційних процесів. На сьогодні можна виокремити п'ять основних теоретичних підходів до розуміння, глобалізації. Перший може визначатись як консервативно-цивілізаційний. Згідно цього бачення міжнародні відносини, за умов глобалізації, є ареною боротьби і домінування окремих цивілізацій. Відповідно глобалізація сприймається як форма досягнення світового панування однією з цивілізацій Євроатлантичною. Гармонізація наслідків глобалізаційного процесу для представників цієї точки зору є, водночас, гармонізацією міжцивілізаційних відносин. Другий теоретичний підхід можна визначити як суто глобалістський. Йдеться про синтетичний інтердисциплінарний підхід (з домінуванням економістського елементу), який розглядає глобалізацію як окремий соціальний процес, поступово перетворюючись на окрему науку глобалістику. Третій теоретичний підхід може визначатись як атлантично-прагмативістський. Йдеться про систему наукових поглядів, в основі яких лежить цілком прагматичне і реалістичне уявлення про євроатлантичну однополюсність сучасного світу та не менш прагматична та реалістична теоретико-політична установка про необхідність адаптувати національні інтереси країн напівпериферії та периферії (тобто всіх тих, що перебувають поза євроатлантичним центром сил) до сценарію однополюсного перебігу глобалізаційних процесів. Четвертий теоретичний підхід неомарксистського характеру має за ключове положення потрійне бачення структури сучасної світової спільноти: світсистемне ядро (центр), напівпериферія, периферія. Представники цього напрямку розглядають глобалізацію з позицій світового соціального конфлікту між світсистемним ядром (центром) з одного боку, та напівпериферією і периферією з іншого. Останній, п'ятий, теоретичний підхід ґрунтується на новітніх уявленнях про теорію і методологію суспільствознавчих досліджень. Синергетичний погляд на суспільні і міжнародні відносини є яскравим і видатним прикладом такого теоретико-методологічного альтернативізму та інноваційності. На думку представників цього напрямку інші теоретичні підходи не дозволяють зрозуміти і осягнути глобалізаційні процеси, вони або занадто теоретично заглиблені, або занадто прикладні.

Глобалізація не є абстрактним предметом винятково теоретичного пізнання, вона містить в собі чимало суто нагальних політичних (безпекових) аспектів, які впливають на практично-політичну діяльність реальних суб'єктів міжнародних відносин. Сучасний історичний період доводить, що одним з найголовніших реально-політичних ефектів глобалізації є можливість набуття нею імперіалістичних форм, тобто появи новітнього глобалізаційного імперіалізму. На підставі аналізу вже існуючих теорій імперіалізму (ліберальної, консервативної, марксистської) сучасний імперіалізм визначається як “порушення національного інтересу”. Таким чином, серед всіх існуючих форм антиглобалізму найдієвішою і системо-модифікуючою є державний антиглобалізм, адже тільки держава є винятковим носієм національного інтересу і має достатній владно-ресурсний потенціал аби модифікувати перебіг глобалізації. Загалом, теза про занепад національної держави в результаті глобалізації є, на думку дисертанта, хибною. Потужність національної держави є функцією поглиблення глобалізації, тобто чим сильнішою є національна держава, тим більше вона спроможна дати відповідь на глобалізаційні виклики, модифікувавши перебіг цього макропроцесу в світі.

Подолання зайвого теоретизму глобалізаційних досліджень можливе, передусім, на шляху застосування більш прикладних та апробованих методів політологічного дослідження. З огляду на комплексність та багатомірність глобалізаційного макропроцесу можна говорити про синтез методів. Зокрема, на думку дисертанта, одним з найприйнятніших методичних поєднань є синтез компаративного та системних методів в рамках цілісної системно-порівняльної парадигми.

В другому розділі “Зовнішня політика середньої держави за умов глобалізації: ідентифікація викликів та формування потенціалу” глобалізація, як і будь-яке інше соціальне явище, розглядається не лише як цілком позитивний феномен, адже вона може приховувати цілу низку небезпек. Саме ідентифікації цих загроз має бути присвячена значна частина глобалізаційних досліджень, оскільки якщо ці загрози не буде визначено, то й відношення до глобалізації коливатиметься між її демонізацією та ідеалізацією.

Передусім, йдеться про глобалізаційні загрози інституту держави, як головному суб’єкту міжнародно-політичних відносин. Ідентифікація загроз державі виходить з її найзагальнішого і найадекватнішого визначення – як політичного інституту з монопольним правом на легітимне застосування насильства. Відповідно, глобалізація становить загрозу або системі влади, або системі легітимації. В разі, коли глобалізаційний процес вражає владно-силовий потенціал держави (національну політичну систему, адміністративну ієрархію, зовнішньополітичний апарат і дипломатію), можна говорити про глобалізаційну загрозу.

Теж саме стосується і макроструктурних умов політичної, економічної, правової, політико-культурної системи – вони також можуть бути вражені негативними аспектами глобалізації, яка таким чином підриває всю національну політію. З погляду зовнішньополітичної практики і зовнішньополітичних досліджень, найнебезпечнішою є загроза національній дипломатії – її організаційному механізму, кадровому потенціалу, традиціям та стилю. Показовим на думку дисертанта є те, що сучасні глобалізаційні міжнародні відносини вимагають не лише потужної національної держави, але й ефективної національної дипломатії, ґрунтованої на цінностях та практиці реалізму. Сучасний складний і багатомірний світ потребує реалістської практики і філософії.

Другим об'єктом для глобалізаційних загроз є система легітимації сучасної національної держави. Під зовнішнім тиском і навіть руйнівною дією глобалізації можуть опинитися національна політична етика та культура, расова, етнічна, цивілізаційна ідентичності і решта ціннісних систем, які виконують легітимуючу функцію.

Таким чином, будь-який зовнішній (міжнародний) виклик/загроза вражає або “організацію насильства” (тобто владу), або легітимуючу систему, руйнуючи одночасно й політичну систему. Відповідно глобалізація становить небезпеку тоді, коли ослабляє чи руйнує перший або другий елементи.

Окрім двох об'єктів глобалізаційних загроз, виокремлено три ступені небезпеки, які поділяються за трьома базовими цінностями політичної діяльності: безпека, добробут, справедливість. Таким чином, неспроможність сучасної національної держави, засобами легітимної влади, гарантувати національні безпеку, добробут та справедливість свідчить про існування реальної зовнішньої загрози. Коли джерелом такої загрози є глобалізація - варто говорити про глобалізаційну загрозу.

Спроможність національної держави дати адекватну відповідь на глобалізаційні загрози залежить від її глобалізаційного потенціалу. Однак, зважаючи на недостатню розробленість категорії “глобалізаційного потенціалу” та з метою поглиблення її розуміння слід запровадити додатковий аналітичний концепт – “парадигми глобалізаційного потенціалу”, тобто зразку найоптимальнішого поєднання елементів cередньодержавної національної могутності та виокремлення ключових, з погляду глобалізації, її складових. Оскільки глобалізація є надсучасним явищем та тенденцією, то однією з перших парадигм глобалізаційного потенціалу середньої держави є “парадигма технологізму”. Згідно з цією парадигмою, з погляду виживання, існування та розвитку в глобалізаційному середовищі ключовим є технологічний компонент як у вузькому (науково-технічному та економічному) розумінні, так і в найширшому (тобто все, що високотехнологізоване – від комунікацій та культури до адміністрування). Таким чином, глобалізаційно найпотужнішою є та держава і суспільство, які найтехнологізованіші, тобто наслідують “парадигму технологізму”. Технологія – ключовий елемент глобалізаційного потенціалу.

Наступною (після технологічної) парадигмою середньодержавного глобалізаційного потенціалу є “парадигма колективної безпеки”, згідно з якою найпотужнішою в глобалізаційному середовищі буде держава, яка належить до сучасної та ефективної системи колективної безпеки.

Третьою парадигмою глобалізаційної могутності середньої держави є парадигма “національного консерватизму”, згідно з якою, за умов глобалізації, найстійкішим є потенціал тієї середньої держави, що сповідує національно-консервативну ідеологію (в тому числі й у зовнішній політиці). Остання, спроектована у зовнішньополітичну царину, є синтезом національного інтересу і консерватизму, коли перший артикулюється, обґрунтовується та легітимується в термінах саме консервативної ідеології.

Четверта парадигма – “парадигма демократії”. Згідно з нею, найпотужнішою в глобалізаційному середовищі є середня держава, яка збудувала міцну демократію і створила розвинене громадянське суспільство. Цілком очевидним є те, що один державний механізм без суспільної підтримки не зможе дати належну відповідь на виклики глобалізації, адже національне суспільство це перш за все джерело ресурсів і осердя ідентичності. Отже, тільки міцне громадянське суспільство може бути опорою і надійним тилом національної держави в світі, що неухильно глобалізується.

На основі теорії “цільової парадигми”, сформульованої Є. Камінським, виокремлено п'яту парадигму – “парадигму стратегізму” Згідно з цією парадигмою, найпотужнішою в глобалізаційному середовищі буде та середня держава, якій властиве розвинене (теоретичне, аналітичне, інституційне) стратегічне мислення. Брак зовнішньополітичних стратегій та інститутів їх вироблення і втілення є свідченням слабкості. Інакше кажучи, лише середні держави із вже сформованою “цільовою парадигмою” є справді стратегічно потужними, аби вижити в умовах глобалізації.

Отже, глобалізаційний потенціал з позиції потрійного поділу цінностей світової політики – безпека, добробут, справедливість – визначатиметься (оцінюватиметься) залежно від спроможності середньої держави дотримуватися в глобалізаційному середовищі цих цінностей. Таким чином, середня держава на найнижчому, базовому рівні ефективності просто збереже безпеку; на середньому – підтримає добробут; на найвищому – захистить і поширить назовні власні уявлення (разом з інститутами) про справедливість. Відповідно, вирізняються три типи середніх держав і три рівні ефективності їх зовнішньої політики в умовах глобалізації. Першим вдається лише гарантувати свою національну безпеку – переважно, це посткомуністичні країни Східної Європи. Другій групі держав вдається в глобалізаційному середовищі гарантувати добробут і безпеку (прикладом послугують Центральноєвропейські країни). Нарешті, найуспішнішу групу середніх держав становлять країни які за умов глобалізації, не лише захистили добробут і безпеку, але й зберегли власні інститути та уявлення про соціальну справедливість, поширивши їх на решту світу. Серед цих найефективніших середньодержавних механізмів найбільш прикметними є пост-великодержавні середні держави: Німеччина, Велика Британія, Франція.

Окрім парадигм глобалізаційного потенціалу середньої держави, варто також виокремлювати і два основних його компоненти - духовний, пов'язаний із системами легітимації національної держави, і матеріальний, який включає всі компоненти владно-ресурсного потенціалу держави. У держав третьої групи обидва компоненти рівноприсутні. Держави другої групи мають менший владно-ресурсний потенціал. Нарешті, державам першої групи бракує першого і другого. Нарощення державами другої групи владно-ресурсного потенціалу дасть можливість поширити свої легітимуючі системи на решту світу, а разом з цим і свої уявлення про соціальну справедливість, водночас зміцнюючи і розвиваючи інститути соціальної справедливості в себе вдома. Нарешті, національні держави першої групи можуть компенсувати брак владно-ресурсного елементу могутності через мобілізацію національного духовного (легітимаційного) потенціалу.

В третьому розділі “Європейська специфіка cередньодержавної зовнішньої політики за умов глобалізації”, згідно із запропонованим потрійним поділом середніх держав та на основі сформульованих п'яти парадигм “глобалізаційного потенціалу”, розглядаються три типи середніх держав і відповідні їм тривекторні моделі cередньодержавної зовнішньої політики за умов глобалізації. Кожна європейська держава має визначальну і природну зовнішньополітичну доктрину, яка, однак, концептуально експлікується лише в певний історичний момент, підтверджуючи видатне відкриття американського політичного філософа Л. Стросса про те, що кожній вічній істині свій час. Означені природні доктрини зовнішньої політики європейської середньої держави мають тривекторну конфігурацію.

Спроможність здійснювати зовнішню політику за кожним з трьох можливих векторів залежить від потенціалу середньої держави, який у різних середньодержавних утворів різний. Таким чином, тривекторну глобалізаційну зовнішню політику можна визначити як політику потрійної заангажованості, яка, на найвищому владно-силовому рівні, передбачає спроможність до зовнішньополітичної діяльності за всіма трьома векторами. Велика Британія, як перша і найпотужніша з-поміж сучасних європейських середніх держав, виявила здатність діяти за всіма трьома векторами (європейським, американським, південним). Разом з тим, з низки об'єктивних міжнародно-політичних причин, вирішальним є саме європейський вектор. З погляду глобалізаційного потенціалу, у випадку Великої Британії витримуються всі п’ять парадигм виживання та існування в глобалізаційному середовищі – технологізму, колективної безпеки, демократизму, стратегічності, національно-консервативної ідеології. Британська модель зовнішньополітичної поведінки цілковито відповідає всім п’яти парадигмам.

Польща, як одна з найпотужніших середніх держав Центральної Європи, за умов глобалізації також неминуче втілюватиме тривекторну модель зовнішньої політики. Польська зовнішня політика має три основні напрями: Європа (ЄС), Сполучені Штати, країни Східної та Південної Європи, які залишаються поза Євросоюзом. Однак, її середньодержавний глобалізаційний потенціал поступається Великій Британії, тому Польщі складно дотримуватись одразу трьох стратегічних курсів. Через те, західноєвропейський напрямок переважатиме всі інші.

Обумовлюється це й тим, що зазначений вектор, значною мірою, є джерелом польського глобалізаційного потенціалу як в політичному, так і фінансово-економічному сенсі. Таким чином, за своєю суттю глобалізаційний потенціал сучасної Польщі має дві основи. Перша складова – зовнішня, головним чином фінансово-економічна, тоді як друга – внутрішня навпаки, переважно політична.

Таким чином, польський приклад дозволяє стверджувати, що внутрішні джерела глобалізаційного потенціалу виконують функцію формування цілей, обґрунтування а також ідеологічної спонуки до їх реалізації; зовнішні – це фінансово-економічні та матеріальні засоби досягнення сформульованих цілей. За збалансованого поєднання обох груп джерел, середня держава може досягти неабиякого успіху у здійсненні зовнішньої політики та стати дієвим актором міжнародно-політичного середовища. Власне, Польща інтеграційного періоду є прикладом вдалого поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел.

Модель зовнішньополітичної поведінки України, як і будь-якої іншої середньої держави за умов глобалізації, також має тривекторну конфігурацію. Такими трьома векторами є: Європейський, Російсько-Американський (йдеться про стратегічні партнерства) та Балто-Чорноморський. Лише зовнішня політика, що здійснюється за цими трьома векторами і в рамках цих міжнародно-політичних сфер надасть можливість Україні виживати й розвиватись в глобалізаційному середовищі. Однак деградуючий стан національного і, зокрема, глобалізаційного потенціалу української держави не дає їй можливості реалізувати всі три напрями. У випадку України, йдеться про розподіл залежностей за трьома векторами: залежності від Євросоюзу, Росії і Сполучених Штатів, а також більш розвинених держав Балто-Чорноморського регіону.

Цілком слушною може бути така інтерпретація української тривекторності – технології із Заходу, ресурси зі Сходу, ущільнення та інтенсифікація міжнародних відносин в напрямку Балто-Чорноморській вісі (тут йдеться винятково про концептуальне забезпечення і стратегічне планування). В реально-ресурсному ж вимірі Україна позбавлена всіх п'ятьох парадигм виживання та існування середньої держави в глобалізаційному середовищі – вона технологічно відстала, не належить до надійних систем колективної безпеки, стратегічне мислення її політичної еліти поки що далеке від досконалості, національний консерватизм не домінує в зовнішньополітичному мисленні і зовнішньополітичній культурі, а українська демократія ще слабка і неефективна.

Таким чином, можна стверджувати, що за критерієм глобалізаційного потенціалу Велика Британія є середньою державою першого рангу, Польща – другого, Україна – третього.

ВИСНОВКИ

1. Вітчизняна політологія міжнародних відносин за нинішнім рівнем теоретико-методологічної самодостатності дає можливість ґрунтовно досліджувати актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин, зокрема, процес глобалізації. Тим самим втрачає сенс все ще наявний “західноцентризм” української політичної науки та її концептуальна залежність від західної політології.

2. З’ясовані і виокремленні дисертантом шість основних напрямів українських глобалізаційних досліджень – економістський, консервативно-цивілізаційний, протестно-антиглобалістський, атлантистсько-прагмативістський, синергетико-альтернативістський, а також конструктивістський підхід “світового суспільства” – підтверджують самодостатність теоретико-методологічної та гносеологічної схеми вітчизняної політології міжнародних відносин.

3. Атлантистсько-прагмативістський напрям міжнародних, зокрема, глобалізаційних та інтеграційних досліджень найбільш адекватно врахував суперечності між національними інтересами і викликами глобалізації. Прагмативітсько-технологічна методологія зовнішньополітичних досліджень є оптимальною також для вироблення дієвих схем і моделей забезпечення національного інтересу, колективної безпеки та ефективності зовнішньої політики загалом.

4. Проведене дослідження обґрунтовує і фактологічно підтверджує авторське визначення глобалізаційного імперіалізму як опосередкованого порушення національного інтересу. Єдиною дієвою формою антиглобалізму в цьому контексті є етатизм, а саме: винятково носій національного інтересу, тобто держава, може чинити ефективний опір негативним аспектам глобалізації.

5. Авторська інтегральна парадигма політичних досліджень доводить доцільність розгляду політичної системи і зовнішньополітичної підсистеми держави, що функціонує у глобалізаційному середовищі, як системи, яка конвертує глобалізаційні виклики у відповідні зовнішньополітичні дії. Означена теоретична схема найкраще апробується засобами компаративістики з широким використанням зовнішньополітичних зразків.

6. Головними об’єктами середньої держави, яким загрожує негативний глобалізаційний вплив, є система влади і система легітимації, а три ступені ураження відповідно стосуються національної безпеки, добробуту, справедливості.

7. Відсутність єдиної типологізації глобалізаційних загроз спонукає до запровадження “матричного” підходу, за яким доцільно користуватися системою типологізаційних матриць. Це створить передумови для конструювання ієрархії декількох паралельних різновидів загроз, які відповідно потребують суто диференційованого підходу з урахуванням політико-практичних і науково-пізнавальних потреб. Особливої точності потребують загально-соцієтальна, геополітична, цивілізаційна, соціо-економічна, екологічна матриці побудови ступенів і різновидів глобалізаційних загроз. Вирішальну роль слід відвести безпековій матриці в рамках атлантистсько-прагмативістського підходу до міжнародно- і зовнішньополітичних досліджень, розробленого на підставі вчень про національну безпеку і “національний інтерес”.

8. Теоретичне структурування категорії “глобалізаційної могутності”, як різновиду національної могутності, уможливлює виокремлення п’яти базових парадигм виживання і розвитку середньої держави в глобалізаційному середовищі парадигми технологізму, парадигми колективної безпеки, парадигми демократизму, парадигми національного консерватизму та парадигми стратегічності.

9. За критеріями національної могутності та можливостей обстоювання національних інтересів Велику Британію умовно відносимо до середніх держав першого рангу, Польщу – середніх держав другого рангу, Україну – середніх держав третього рангу.

Тривекторна модель зовнішньої політики середньої держави за умов глобалізації є оптимальною, оскільки створює найкращі умови для реалізації національного потенціалу та дипломатичного маневру в глобалізаційному середовищі.

У випадку Великої Британії, такими трьома векторами є Європейський, Атлантично-Американський та Південний (передусім, держави Співдружності).

У випадку Польщі, такими трьома векторами є Європейський Союз, Східна Європа, США та наднаціональні структури Атлантичної спільноти.

У випадку України також слід виокремити три вектори: Європейський ЄС, Російсько-Американський, Балто-Чорноморський.

Спроможність кожної із середніх держав рівноцінно діяти за кожним з цих трьох векторів залежить від обсягу її національного (глобалізаційного) потенціалу. Таким чином, Велика Британія, як найпотужніша з цих трьох компаративістськи-зразкових держав, спроможна здійснювати рівнопотужну зовнішню політику за всіма трьома векторами. Через те її тривекторна зовнішньополітична діяльність може бути означеною як політика “рівної заангажованості”, натомість тривекторна зовнішньополітична діяльність Польщі означається як політика “оптимальної доцільності”, з наголосом на європейському векторі. Зовнішня політика України реалізується в потрійному “полі залежностей”, що обумовлює потребу в остаточній систематизації та легітимації національних інтересів, виокремленні ефективних механізмів їх захисту і поетапному визначенні одного з трьох окреслених векторів як пріоритету.

10. Виклики глобалізаційного середовища обумовлюють повернення політичної філософії реалізму в теорію і практику сучасних міжнародних відносин, уможливлюючи максимальне врахування позицій національних держав в процесі дослідження та, відповідно, національних інтересів у розробці певних положень висновків і рекомендацій практичного характеру.

Список опублікованих автором статей за темою дисертації

у фахових виданнях:

1. Дударьов В. Взаємозумовленість зовнішньої і внутрішньої політики // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. / ред. Є.Є.Камінський. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2001. – Вип. 18. – С. 14-24.

2. Дударьов В. Велика Британія і Україна у вимірах сучасності // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. / ред. Є.Є.Камінський. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. – Вип. 19. – С. 73-83.

3. Дударьов В. Британський погляд на пострадянський простір та центрально-східну Європу // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. / ред. Є.Є.Камінський. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. – Вип. 20. – С. 98-105.

4. Дударьов В. Джерела і складові зовнішньополітичних успіхів Польщі як середньої держави // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. / ред. Є.Є.Камінський. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. – Вип. 23. – С. 93-111.

5. Дударев В. Политическая элита: особенности преобразований на Украине // Нова парадигма. Альманах наук. пр. / ред. В. П. Бех. – Запорізький державний університет, 2000. – Вип. 17. – С. 129-135.

АНОТАЦІЯ

Дударьов В.В. Зовнішня політика європейської середньої держави за умов глобалізації (на прикладі Великої Британії, Польщі і України). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04. – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню зовнішньої політики європейської середньої держави за умов глобалізації. Виокремлено основні теоретичні підходи вітчизняних глобалізаційних досліджень. Розглянуто негативні аспекти глобалізаційних процесів. Дано визначення імперіалізму як “порушення національного інтересу”. Сконструйовано синтетичну системно-порівняльну парадигму зовнішньополітичної поведінки європейської середньої держави за умов глобалізації. Розроблено систему глобалізаційних загроз сучасній державі.

Виокремлено парадигми виживання і розвитку середньої європейської держави за умов глобалізації. На прикладах Великобританії, Польщі та України доведено оптимальність тривекторної моделі зовнішньої політики європейської середньої держави в глобалізаційному середовищі.

Ключові слова: глобалізація, середня держава, національний інтерес, національна могутність, глобалізаційні загрози, зовнішньополітична модель, зовнішньополітичний вектор.

Аннотация

Дударев В.В. Внешняя политика европейского среднего государства в условиях глобализации (на примере Великобритании, Польши и Украины). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. – Политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. – Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию внешней политики европейского среднего государства в условиях глобализации. Определены, классифицированы и детально рассмотрены основные теоретические подходы и методы исследования глобализационных процессов в отечественной и зарубежной политической науке. Выделено шесть основных подходов в исследовании глобализационных процессов украинской политической наукой: экономистский, консервативно-цивилизационный, протестно-антиглобалистский, прагматичо-атлантистский, синергетико-альтернативистский, а также конструктивистский подход “мирового сообщества”.

С точки зрения концепции “национального интереса”, широко и детально рассмотрены негативные аспекты глобализации. Институт национального государства рассматривается как основа для формирования системы критериев оценки этих аспектов. После рассмотрения основных теорий империализма, последний определяется как нарушение национального интереса. Разработана синтетическая системно-сравнительная парадигма исследования внешней политики европейского среднего государства в условиях глобализации. Доказано, что любые проявления глобализации могут исследоваться исключительно путем синтетических методик.

На основании теорий глобализации, сделан вклад в теорию среднего государства. Разработана система глобализационных угроз среднему государству, которые подразделяются на две группы и три уровня: угроза системе власти и угроза системе легитимации; действующие на уровнях национальной безопасности, национального благосостояния, национальных представлений о социальной справедливости. Определены и обоснованы пять парадигм выживания и развития среднего европейского государства в глобализационной среде – парадигма технологизма (необходимость развития технологий), коллективной безопасности, национального консерватизма, демократизма (необходимость демократического обустройства общества) и стратегизма (необходимость высокого развития стратегического мышления).

Сконструирована и обоснована оптимальная модель внешней политики европейского среднего государства в условиях глобализации. Последняя определяется как тривекторная и подтверждается примерами внешних политик Великобритании, Польши и Украины. Тривекторная внешняя политика создает наилучшие условия для реализации национального потенциала и дипломатического маневра в условиях глобализации. В случае Великобритании, такими тремя векторами являются: Европейский, Атлантично-Американский и Южный (прежде всего, страны Содружества). В случае Польши, такими тремя векторами будут: Европейский Союз, Восточная Европа, США и наднациональные Атлантические структуры. В случае Украины, также выделяется три вектора: Европейский – ЕС, Российско-Американский, Балто-Черноморский.

Ключевые слова: глобализация, среднее государство, национальный интерес, национальная мощь, модель внешней политики, внешнеполитический вектор.

SUMMARY

Dudaryov V. V. European middle power foreign policy in a globalisational context (illustrated by British, Polish and Ukraine) - Manuscript.

The dissertation is for Ph.D Degree in Political science under the specialization code 23.00.04 - Political problems of international system and global development. Institute of World Economy and International Relations, National Academy of Sciences of Ukraine, Kiyiv, 2003.

The dissertation is on European middle power foreign policy in a globalisational context. The main theoretical approaches of Ukrainian and world politology toward globalisation are regarded and conceptualized. The negative aspects of globalisational processes are studied. The definition of imperialism as a breach of national interest is put forward. The synthetic comparative-system paradigm is constructed to analyse middle power foreign policy behaviour in a globalisational environment.

Two-components and three-levels system of globalisational threats to middle-power to be classified is elaborated. Five paradigms of middle-powership survival and development in a globalisational context are defined and conceptualised.

Proved that the most optimal model of European middle powership foreign policy behaviour is three-vectors one. This hypothesis is illustrated by British, Polish and Ukrainian foreign policy’s examples.

Key words: globalisation, middle-powership, national interest, national power, globalisational threats, foreign policy model, foreign policy vector.