Криворізький державний педагогічний університет

Федорович Людмила Олександрівна

УДК 373.2.018(043.3)

ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ

13.00.09 - теорія навчання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г.Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бойко Алла Микитівна,

Полтавський державний педагогічний

університет ім. В.Г.Короленка,

проректор з наукової роботи, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Богуш Алла Михайлівна,

Південноукраїнський (м. Одеса) державний

педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри теорії і методики

дошкільної освіти;

кандидат педагогічних наук,

Тарапака Наталія Володимирівна,

Кіровоградський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

завідувач кафедри методики дошкільного

виховання та початкової освіти.

Провідна установа: | Запорізький державний університет,

кафедра управління і соціальної педагогіки, Міністерство освіти і науки України,

м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 15 травня 2003 року о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті за адресою: 50086, м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 54, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 54).

Автореферат розісланий 14 квітня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Б.Штельмах

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному і світовому освітньому просторі, зумовлюють нагальність розв’язання комплексних соціально-педагогічних завдань, одним із яких є перехід до систематичного навчання дітей з 6-и років (”Закон про загальну середню освіту” (1999 р.), Постанова ”Про поетапний перехід до 12-річної освіти” (2000 р.), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001 р.),”Закон про дошкільну освіту” (2001 р.), що неможливе без подальшого дослідження проблеми дитинства.

Перехід від дошкільного до молодшого шкільного дитинства є одним із найбільш відповідальних періодів у життєвому циклі людини. Тому пошук інноваційних шляхів підготовки дітей до школи, що забезпечило б „озброєння їх не стільки премудростями шкільної науки, скільки наукою життя, адекватного сприйняття світу” Кремень В.Г. Про підсумки роботи загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів у 2001/2002 навчальному році та основні завдання на новий навчальний рік // Педагогічна газета. –– 2002. –– серпень-вересень. — № 8-9. –– С. 1., набуває в сучасних умовах особливого значення. Підготовку дітей до школи розглядаємо як особистісне становлення кожної дитини, її фізичний, психічний і соціальний розвиток відповідно до індивідуальних можливостей, що зумовлює поступову інтеграцію дошкільника у шкільне життя.

Сучасний стан підготовки до школи не забезпечує літичного переходу дитини до нового соціокультурного середовища, зводиться, здебільшого, лише до формування конкретних навичок навчальної діяльності. Причини цього мають соціально-педагогічний і організаційно-методичний характер. Загострюється суперечність між наявними передумовами піднесення ефективності процесу підготовки дітей до школи і відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов, що забезпечили б його доцільну організацію, відповідний зміст та засоби. Подоланню цієї суперечності найбільшою мірою сприяє навчально-виховний комплекс, де досягається особистісно орієнтована підготовка і гуманістична система взаємовідносин дитини і дорослих, наступність у діяльності сім’ї, дошкільного закладу і школи, їх взаємодія, неперервність дошкільної і початкової освітніх ланок, створюється єдиний соціально-педагогічний простір для успішного формування цілісної особистості дошкільника і першокласника.

До проблеми дитинства як наукової категорії, полідисциплінарного явища зверталися вчені А. Богуш, В. Зеньковський, Д. Ельконін, В. Мухіна, В. Сухомлинський та інші. Підготовка дітей до школи знайшла широке відображення у світовому і вітчизняному історико-педагогічному досвіді (Г. Ващенко, П. Каптєрєв, Я. Коменський, Я. Корчак, Ж. Піаже, Р. Оуен, С. Русова, К. Ушинський, Ф. Фребель, С. Шацький та ін.).

Теоретико-методологічні засади гуманізації педагогічного процесу, особистісно орієнтованої моделі розвитку дитини як суб’єкта власного життя розроблялися вченими Ш. Амонашвілі, А. Бойко, І. Бехом, О. Захаренком, С. Лисенковою, О. Савченко, О. Сухомлинською та ін.

Психологічні основи підготовки дітей до школи досліджувалися в таких напрямах: загальні закономірності формування особистості дитини (Б. Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін); спеціальна її підготовка (Л. Божович, В. Давидов, Б. Ельконін, О. Запорожець, Г. Костюк, Г. Люблінська та ін.); діагностика психологічної готовності до шкільного навчання (О. Венгер, Ю. Гільбух, В. Дубровіна та ін.).

Педагогічних і методичних аспектів підготовки дітей до школи, переважно їх традиційних моделей, торкалися вчені В. Аванесова, Ю. Бабанський, З. Борисова, Р. Буре, Р. Жуковська, Т. Кондратенко, В. Котирло, С. Ладивір, В. Ликова, Ф. Шохіна, Т. Тарунтаєва, К. Щербакова, проте проблема організації підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу ними не ставилася.

У дослідженні зафіксовано зростання за останнє десятиріччя інтересу вітчизняних учених до проблеми підготовки дітей до школи. Про це свідчать праці Л. Артемової, А. Богуш, Л. Калмикової, О. Кононко, С. Лаврентьєвої, Л. Низьковської, Л. Пироженко, Л. Покроєвої, К. Прищепи, О. Проскури, Р. Рєпіної, А. Середницької, Н. Уткіної та ін. Дослідження ведуться в контексті теорії і методики гуманістичної парадигми особистісно орієнтованого навчання і виховання дошкільників, ставлення до дитини як до найвищої цінності, активного суб’єкта, проте особливості процесу підготовки до школи в умовах навчально-виховного комплексу ними не розглядалися.

Констатуючи суттєвий внесок учених у розробку проблеми, слід відзначити, що серед значної кількості досліджень, що є свідченням її важливості, немає таких, в яких би окремо і цілісно обґрунтовувався процес підготовки до школи в навчально-виховному комплексі на основі спеціально організованої взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, виявлялися і характеризувались його педагогічні умови.

Отже, реформування дошкільної і початкової ланок освіти в Україні, гостра соціальна потреба інноваційної організації підготовки дітей до школи, недостатність науково-теоретичної розробленості проблеми в дидактиці та наявність передумов для її розв’язання дало підстави для визначення теми дослідження: “Підготовка дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є плановою у структурі науково-дослідної роботи кафедри педагогіки ПДПУ імені В.Г. Короленка з вивчення проблем забезпечення єдності теорії і практики в загальнопедагогічній підготовці бакалаврів, спеціалістів та магістрів; затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету (протокол № 6 від 26.02.2001 р.) і Радою з координації наукових досліджень в Україні в галузі педагогіки і психології (протокол № 2 від 28.02.2001 р.).

Об’єкт дослідження: підготовка дітей до школи.

Предмет дослідження: процес підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та експериментальна апробація педагогічних умов забезпечення ефективної організації процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі.

Концептуальною ідеєю дослідження є розуміння навчально-виховного комплексу як інтегрованого освітнього закладу з новими організаційними формами і технологіями, що сприяє неперервності та наступності освіти, реалізації суб’єкт-суб’єктної моделі підготовки дітей до школи, формуванню базисних якостей особистості, її життєвої компетентності, самоактивізації власних сутнісних сил. Це спонукає до наукового обґрунтування педагогічних умов ефективної організації процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі на основі спеціально організованої взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що процес підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі набуває ефективності за створення і дотримання передусім таких взаємопов’язаних організаційно-педагогічних, змістово-дидактичних і технологічних умов:

— організації у навчально-виховному комплексі педагогічно доцільної суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи („батьки-діти-педагоги”) в процесі підготовки дітей до школи;

— забезпечення всіх видів наступності у змісті взаємодії у процесі підготовки дітей до школи для досягнення літичного переходу від дошкільного до молодшого шкільного дитинства;

— проведення педагогічного діагностування як основи особистісно орієнтованого процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі.

У відповідності до об’єкта, предмета, мети й гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1) здійснити історико-педагогічний аналіз і синтез вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми підготовки дітей до школи та з’ясувати її сучасний стан;

2) уточнити і науково обґрунтувати основні дидактичні поняття щодо підготовки дітей до школи;

3) теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати провідні умови процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі;

4) розробити, науково обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-функціональну модель процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі, визначити й охарактеризувати його основні етапи;

5) виявити критерії й охарактеризувати рівні готовності дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу;

6) розробити й експериментально апробувати методику педагогічного діагностування у процесі підготовки дітей до школи.

Методологічну основу дослідження становлять: фундаментальні положення теорії пізнання, зокрема про активну позицію індивідуума; філософської, педагогічної, психологічної наук щодо закономірностей розвитку і виховання особистості; методологічні висновки про взаємозв’язок теорії і практики, єдність навчання і виховання, національних і загальнолюдських цінностей; історико-логічний, особистісно-діяльнісний підходи до аналізу і синтезу педагогічних явищ і процесів. Законодавчі акти та нормативні документи України про освіту, зокрема, ”Закон про дошкільну освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Базовий компонент дошкільної освіти, Постанова ”Про поетапний перехід до 12-річної освіти”.

Теоретичну основу роботи складають: учення А. Макаренка і В. Сухомлинського про суб‘єкт-суб’єктні відносини як головний виховний чинник; сучасні педагогічні концепції філософії освіти і нової парадигми виховання (А. Бойко, І. Зязюн, О. Савченко); дослідження проблеми дитинства як наукової категорії, глобального культурно-історичного феномену (А. Богуш, М. Стельмахович, О. Сухомлинська); педагогічні, психологічні і соціальні основи організації і змісту навчання, виховання та розвитку дошкільників (Л. Виготський, О. Леонтьєв, О. Проскура, В. Сухомлинський); праці зарубіжних учених Т. Беньова, Г. Халаша, Дж. Чейпі, присвячені дослідженню становлення дітей дошкільного віку.

Методи дослідження. Теоретичні: логіко-теоретичного та ретроспективного аналізу й синтезу для обґрунтування теоретичних положень процесу підготовки дітей до школи та визначення основних наукових понять; теоретичного моделювання, співставлення та прогнозування для розробки теоретичної моделі та визначення основних умов підготовки до школи; емпіричні: опитування (анкетування, бесіда, тестування), обсерваційні методи (прямого, опосередкованого спостереження та самоспостереження), праксиметричні (аналізу, систематизації та узагальнення вітчизняного й зарубіжного досвіду) з метою вивчення стану, умов та наявних моделей підготовки дітей до школи; педагогічний експеримент; методи педагогічного діагностування, а також методи математичної статистики і комп’ютерної обробки даних.

Організація дослідження. Дослідження проблеми здійснювалося впродовж 1993-2002 рр. і складалося з трьох етапів: 1) теоретико-аналітичного (1993-1997 рр.); 2) конструктивно-моделюючого (1997-2000 рр.); 3) апробаційно-узагальнюючого (2000-2002 рр.).

Експериментальна база: середні загальноосвітні школи № 24, № 25 м. Полтави, навчально-виховні комплекси № 9 м. Полтави, № 1 м. Кременчука, № 1 м. Комсомольська, дошкільні заклади №№ 9, 10, 17, 27, 32, 36, 55, 56, 65, 68 м. Полтави. В експерименті брали участь 527 дітей, 72 педагоги, 360 батьків.

Наукова новизна: вперше виявлено, теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано педагогічні умови забезпечення ефективної організації особистісно орієнтованого процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі: організаційно-педагогічні (наявність педагогічно доцільної суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи); змістово-дидактичні (забезпечення наступності в змісті взаємодії у процесі підготовки до школи для досягнення літичного розвитку дитини); технологічні (проведення стартового, поточного та фінішного педагогічного діагностування); розроблено й експериментально перевірено організаційно-функціональну модель процесу, виявлено його послідовні етапи: дистантно-організаційний, контактно-змістовий, особистісно-суб’єктний; дістали уточнення і розвиток дидактичні поняття „навчально-виховний комплекс”, „підготовка дітей до школи”, „готовність до школи”, „взаємодія”.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що теоретично узагальнено провідні історико-педагогічні тенденції підготовки дітей до школи, з’ясовано її сучасний стан; на основі трансформації загальнодидактичних виявлені спеціальні дидактичні принципи організації взаємодії у навчально-виховному комплексі (інноваційності, суб’єктності і модальності, особистісно-соціальної взаємодії, педагогічної компетентності); визначено дидактичний зміст взаємодії у таких напрямах: оздоровчо-валеологічному, пізнавально-розвивальному, мовленнєво-комунікативному, художньо-естетичному, морально-ціннісному; з’ясовано і розкрито види наступності; виявлено критерії підготовленості (загальної підготовленості, індивідуальної пріоритетної позиції дитини), їх показники й охарактеризовано рівні готовності дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу; розроблено й експериментально перевірено методику проведення діагностування процесу підготовки дітей до школи (стартового, поточного, фінішного).

Практичне значення роботи полягає в розробці інноваційної технології підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі на основі спеціально організованої суб’єкт-суб’єктної взаємодії; у виявленні й обґрунтуванні умов підготовки дітей до школи, а також принципів, напрямів і засобів взаємодії. За результатами дослідження розроблено методичні рекомендації психолого-педагогічного діагностування дітей при зарахуванні до гімназії чи ліцею (1993 р.), навчальний посібник (1994 р.) й експериментальну програму підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу (2002 р.) “Час до школи”, методичні рекомендації “Навчально-виховний комплекс: сім’я – дошкільна установа – школа-гімназія” (1999 р.), які дістали підтвердження в практиці і можуть бути рекомендовані до впровадження в загальноосвітніх школах, дошкільних закладах, сім’ї, у різних типах навчально-виховних і освітніх комплексів, а також –– у педагогічних закладах III-ІV рівнів акредитації для підготовки фахівців за спеціальностями „Дошкільне виховання” й „Початкове навчання”.

Особистий внесок здобувача в роботах у співавторстві полягає в уточненні
та модифікації понять дидактики щодо підготовки дітей до школи; обґрунтуванні й експериментальній апробації педагогічних умов забезпечення ефективної організації процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи, визначенні його етапів, у розробці програмно-методичного забезпечення підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу.

Достовірність одержаних результатів та висновків дисертаційного дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій; багатовимірним аналізом одержаних даних із застосуванням комплексу взаємодоповнюючих і взаємоперевіряючих методів реалізації мети, гіпотези і завдань дослідження; значним обсягом одержаних емпіричних даних; впровадженням результатів дослідження у практику.

Апробація і впровадження. Основні результати дослідження обговорювалися й отримали позитивну оцінку на засіданнях кафедри педагогіки, вченої ради університету, у наукових доповідях і повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях “Обдаровані діти: виявлення, діагностика і розвиток” (м. Полтава, 1995 р.), “Розвиток мислення молодших школярів” (м. Кременчук, 1996 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Теоретико-методичні основи формування громадянина України” (м. Полтава, 1993 р.), “Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів” (м. Полтава, 2000 р.), “Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури і змісту початкової освіти” (м. Полтава, 2001 р.). Наукові положення, дидактичні матеріали, методичні рекомендації впроваджено в Полтавському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників ім. М.В. Остроградського (довідка № 538 від 25 листопада 2002 р.), Кременчуцькому педагогічному училищі ім. А.С. Макаренка (довідка № 175 від 22 листопада 2002 р.), дошкільному закладі № 78 м. Кременчука (довідка № 33 від 22 листопада 2002 р.), Комсомольському навчально-виховному комплексі (довідка № 229 від 22 листопада 2002 р.).

Результати й основний зміст дисертації представлено у 18 публікаціях (1 навчальний посібник, 1 програма, 2 методичні рекомендації (одні –– у співавторстві), 8 статей — у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій —15,1 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (299 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 254 сторінки: основний текст — 180 сторінок, у тому числі 8 рисунків, 19 таблиць, та 12 додатків на 50 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання, методологічні й теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, обґрунтовано вірогідність одержаних результатів, зроблено висновок щодо її апробації та впровадження результатів.

У першому розділі — “Підготовка дітей до школи як педагогічна проблема” –– висвітлюються результати ретроспективного аналізу науково-педагогічної й соціально-психологічної літератури з проблеми, починаючи з ХVІІ століття, а також ідей та пошуків сучасних вітчизняних і зарубіжних педагогів. Підготовка дітей до школи розглядається передусім як соціально-педагогічне явище, яке вперше набуло теоретичного обґрунтування в праці “Материнська школа” Я. Коменського, що фактично є першою програмою підготовки дітей до школи. Нами виявлено, що прототипом підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу були трудові комуни “Нова гармонія” та „Квінвунд” (США), започатковані Р. Оуеном, до яких входили школи для дітей віком від 2 до 5 років. У вітчизняному педагогічному досвіді — це українська козацька педагогіка, в якій дошкільно-родинне виховання дітей було обов’язковим перед вступом до навчальних закладів.

За радянських часів педагогічний досвід Н. Крупської, Є. Тихєєвої, О. Усової та інших сприяв поглибленню науково-теоретичних основ дошкільного виховання, але, на жаль, зводився до пошуків шляхів поліпшення підготовки дітей до навчання. Запроваджувалися ”нулівки” як перехідний щабель до систематичного шкільного навчання, основна умова забезпечення наступності між дошкільною і початковою ланками освіти, передумова подальшого успішного навчання. Спробами систематизації змісту підготовки дітей до школи стали типові програми виховання у дитячому садку (1932, 1938, 1953, 1962, 1969, 1979, 1985 рр.), за якими навчально-виховний процес підпорядковувався підготовці дитини до шкільного навчання. Підготовка, у свою чергу, розглядалася як складний, багатокомпонентний, тривалий і взаємозумовлений процес загальної (достатній фізичний і психічний розвиток) та спеціальної (конкретні шкільні знання й уміння) підготовки дитини до школи.

Відродження запровадженого К. Ушинським принципу педагогічного антропоцентризму знаходимо у філософсько-педагогічних поглядах на дитину як найвищу цінність у творчості В. Сухомлинського, що стали підґрунтям педагогіки співробітництва, яка набула теоретичного пояснення і практичного втілення в нових дидактичних концепціях освіти наприкінці 80-х років ХХ ст. (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов). Реформування системи освіти зумовило нові методологічні й теоретичні засади змісту освіти. Більш очевидним ставало те, що традиційна підготовка дітей до школи втратила свою перспективу. Насамперед утверджується цінність особистісного формування дитини. Базовий компонент дошкільної освіти (1998 р.) визначив державний стандарт якості розвитку дитини як набуття нею особистісної зрілості, соціальної і життєвої компетентності, а Закон про дошкільну освіту (2001 р.) започаткував обов’язковість дошкільної підготовки кожної дитини, що потребувало докорінних змін педагогічного процесу.

Із таких позицій нами досліджено сучасний стан підготовки дітей до школи, який полягає в переорієнтації її змісту від суто навчального до розвивально-соціального, що забезпечує формування творчої особистості дитини і зумовлює необхідність створення умов для її фізичного, психічного й соціального розвитку як складових особистості, передбачених Базовим компонентом. За підсумками історико-педагогічного аналізу підготовки дітей до школи та сучасного вітчизняного й зарубіжного прогресивного педагогічному досвіду виявлено, що вона розглядалася у двох аспектах: у вузькому розумінні (як підготовка до навчання), й у широкому (як підготовка до життя). Це дає підстави вважати, що сутність підготовки дітей до школи складає формування особистості дитини через набуття нею соціальної і життєвої компетентності, певних знань і моральних якостей як інтегрованого результату дошкільної освіти. Таким чином, в сучасних реаліях підготовка дітей до школи в умовах комплексу являє собою інноваційне соціально-педагогічне явище, детерміноване пріоритетними напрямами реформування і модернізації освітньої галузі. У зв’язку з цим розглянуто фізичний, психологічний і соціальний аспекти розвитку дитини в умовах комплексу. Отже, на педагогічній основі виокремлено підготовку дітей до школи в умовах комплексу засобом взаємодії у спеціально організованому соціально-педагогічному середовищі, що оптимально поєднує родинне і суспільне виховання. Це зумовило розробку й обґрунтування організаційно-функціональної моделі процесу підготовки дітей до школи в умовах комплексу. З цією метою з’ясовано теоретичні підходи до організаційно-функціональної моделі процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі, що функціонує на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, інтеграції родинного і суспільного виховання. В результаті теоретичного моделювання та дослідження взаємозв’язків компонентів організаційно-функціональної моделі й складових педагогічного процесу виявили основні етапи організації підготовки дітей до школи, що зумовили визначення її змісту, а саме: дистантно-організаційний, контактно-змістовий та особистісно-суб’єктний. Цілеспрямоване теоретичне абстрагування, ідеальне моделювання процесу, його експериментальна перевірка на основі конструювання педагогічного досвіду підготовки дітей до школи в навчально-виховному комплексі дозволило виявити специфічні умови її функціонування: наявність суб’єкт-суб’єктної взаємодії, наступності у змісті навчально-виховної роботи сім’ї, дошкільної установи і школи, педагогічного діагностування як підґрунтя особистісно орієнтованого педагогічного процесу, а також уточнити структуру організаційно-функціональної моделі процесу підготовки дітей до школи на основі взаємодії в навчально-виховному комплексі та її можливе функціонування й запровадження в практиці. Виявлені ознаки моделі процесу підготовки дітей до школи на основі взаємодії дозволили визначити „взаємодію” як особистісно-соціальний феномен, засіб і умову, що реалізує особистісно орієнтований підхід у підготовці дітей до школи. Це зумовлює саморух особистості “дитина – вихованець – учень”.

Таким чином, підготовка дітей до школи потребує інноваційної організації і змісту педагогічного процесу, що забезпечується у навчально-виховному комплексі передусім шляхом спеціально організованої суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи. Головним ціннісним орієнтиром процесу підготовки до школи в умовах навчально-виховного комплексу є взята у цілісному вимірі особистість дитини, компонентами розвитку якої виступають фізичні, психічні і соціальні складники, що забезпечують її життєву й соціальну компетентність, стають передумовами її повноцінної самореалізації й адаптації в соціумі.

У другому розділі “Взаємодія сім’ї, дошкільної установи і школи у підготовці дітей до школи у навчально-виховному комплекс” охарактеризовано взаємодію як основну умову й ефективний засіб організації підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі, завдяки якій досягається докорінна організаційно-методична її перебудова.

Взаємодію ми розглядаємо як умову функціонування навчально-виховного комплексу і як засіб організації освітнього середовища, що разом з іншими умовами забезпечує особистісно- і соціально-культурну загальнотеоретичну модель сучасного педагогічного процесу, практичний варіативний зразок реалізації особистісно орієнтованої підготовки дітей до школи. У контексті підготовки взаємодію визначаємо як цілеспрямовано спроектований і організований педагогом процес формування суб’єкт-суб’єктних відносин на рівні співробітництва і співтворчості усіх суб’єктів у складі навчально-виховного комплексу й основний засіб підготовки дітей до школи в його умовах. Навчально-виховний комплекс є інтегрованим освітнім закладом з новими організаційними формами і технологіями, що сприяють неперервності та наступності освіти, реалізації суб’єкт-суб’єктної моделі підготовки дітей до школи, формуванню базисних якостей особистості, її життєвої компетентності, самоактивізації власних сутнісних сил.

Отже, комплекс є загальноосвітньою школою з високим рівнем розв’язання навчально-виховних завдань, забезпечення неперервної освіти завдяки широкій взаємодії, яка створює організаційно-педагогічні, загальнодидактичні і технологічні умови для формування цілісної особистості дитини.

У працях А. Бойко доведено, що термін відносини є тотожним терміну “взаємодія”, яка доцільно формується педагогом. Це зумовило необхідність актуалізації загальнодидактичних принципів у контексті організації підготовки дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, а саме: гуманізації і демократизації, неперервності, комплексності й інтеграції, науковості й природовідповідності, та розробки й обґрунтування спеціальних принципів: інноваційності, особистісно-соціальної взаємодії, педагогічної компетентності, суб’єктності й модальності, що визначають вимоги до змісту й організації педагогічного процесу підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу. Підготовка дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи визначається нами як особистісно-соціальне явище, зумовлене сукупністю умов, методів, засобів і форм сучасного навчання і виховання, а також адміністративних загальноосвітніх заходів, які забезпечують процес, спрямований на формування особистості, її соціальної компетентності. Це дозволяє розглядати навчально-виховний комплекс з його різноплановою структурою функціонування як соціально-педагогічну сукупність умов ефективної, підготовки дітей до школи.

Процес підготовки дітей до школи в умовах комплексу передбачає на першому дистантно-організаційному етапі об’єднання сім’ї, дошкільної установи і школи у цілісне соціально-педагогічне середовище навчально-виховного комплексу з відповідною дистантно-організаційною взаємодією; на другому — контактно-змістовому етапі відбувається розвиток відносин, визначається зміст та напрями суб’єкт-суб’єктної взаємодії (оздоровчо-валеологічний, пізнавально-розвивальний, мовленнєво-комунікативний, художньо-естетичний і морально-ціннісний); на третьому етапі взаємодія набуває на всіх напрямах особистісно-суб’єктного характеру. Нами зафіксовані якісні зміни (фізичні, психічні і соціальні компетентності) особистості. Вони складають зміст і результат взаємодії у підготовці дітей до школи в умовах комплексу і поєднують як основні сучасні (фізичний, психологічний і соціальний) її аспекти, так і змістові лінії “Я-суспільство”, “Я-культура”, “Я-природа”, “Я-сам” Базового компонента дошкільної освіти, які мають забезпечувати цілісність у становленні особистості. Слід зауважити, що якісні зміни особистості дитини відбуваються на кожному етапі, під впливом усіх умов, а не лише взаємодії.

Відтак, підготовка дітей до школи на основі взаємодії — це закономірний, соціально зумовлений процес, суб’єкти якого перебувають у соціально регульованих і нормативно керованих суб’єкт-суб’єктних відносинах у рамках навчально-виховного комплексу, що забезпечує умови для фізичного, психічного і соціального розвитку, навчання і виховання дитини у відповідності до сучасних вимог і особистісних потреб.

Багатофункціональна структура навчально-виховного комплексу, охоплюючи сім’ю, дошкільну установу, школу та інші заклади, забезпечує освітнє середовище, де практично реалізує відповідні зв’язки. Тому організація взаємодії сім’ї, дошкільної установи і навчального закладу у підготовці дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу спрямована на досягнення наступності педагогічного процесу для цілісного особистісного розвитку дитини. В зв’язку з цим наступність обґрунтовується як важлива умова підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі, що надає неперервності і послідовності організації педагогічного процесу, забезпечує особистісно орієнтований підхід у формуванні дитини і забезпечує реалізацію суб’єкт-суб’єктної підготовки дітей до школи. Оскільки підготовка дітей до школи в сучасних умовах здійснюється, як правило, в сім’ї, на базі загальноосвітніх шкіл у різних режимах та в групах короткочасного перебування у дошкільних освітніх установах, що порушує наступність і цілісність освітнього середовища дошкільників і молодших школярів, то проблема наступності в цей період загострюється.

Одним із засобів вирішення проблеми наступності у підготовці дітей до школи є забезпечення її у змісті взаємодії, що сприяє цілісності соціально-педагогічного середовища дошкільників і початківців, чим і зумовлена сучасна поширеність комплексів типу ”дошкільний заклад – початкова школа” та інших. В умовах навчально-виховного комплексу нами виділені три види наступності: у діяльності сім’ї і дошкільного закладу; дошкільного закладу і школи, сім’ї, дошкільного закладу і школи, що забезпечують єдиний процес підготовки дітей до школи на основі наступності.

Таким чином, наступність у змісті взаємодії у процесі підготовки дітей до школи в навчально-виховному комплексі, виступаючи умовою літичного переходу дитини до школи, забезпечує з цією метою неперервність навчання і виховання дошкільників і молодших школярів, цілісний особистісний розвиток кожного індивіда, чим створює середовище для повноцінної особистісної й соціальної життєдіяльності дитини, її розвитку, навчання, виховання й реалізації нахилів і пізнавальних потреб протягом дитинства й плавного сходження на вищі освітні ступені.

У третьому розділі “Організація підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу” висвітлено логіку та основні позиції виконаної експериментальної роботи, охарактеризовано етапи дослідження, здійснено аналіз результатів дослідження, доведено ефективність визначених педагогічних умов підготовки дітей до школи в навчально-виховному комплексі на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, адекватних засобів її забезпечення, проведено педагогічне діагностування рівнів взаємодії й рівнів сформованості підготовленості дітей та обчислено отримані результати. Програма експериментальної роботи містила 4 етапи — констатуючий першого порядку, формуючий і констатуючий другого порядку, а також зіставно-порівняльний аналіз результатів експерименту. Оскільки підготовка дітей до школи в умовах комплексу реалізує особистісно орієнтований підхід, то це зумовлює організацію освітнього процесу за моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії, підґрунтям забезпечення якої є педагогічна діагностика. У зв’язку з цим, визначаємо діагностування як умову особистісно орієнтованої підготовки дитини до школи в умовах навчально-виховного комплексу. Діагностика розвитку дошкільників допомагає педагогам і батькам правильно будувати суб’єкт-суб’єктну взаємодію з дитиною, створювати доцільні умови для досягнення її підготовленості, оцінювати наявний рівень.

Поняття ”готовність”, як психічний стан особистості, внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили у порівнянні з поняттям „підготовленість” у нашому розумінні є явищами індивідуального розвитку дитини, що детермінуються суб’єкт-суб’єктною взаємодією як цілеспрямовано організованим виховним впливом, що сприяє особистісним змінам дитини, зокрема формуванню соціальної і життєвої компетентності, а відтак можуть вживатися як рівнозначні. Оскільки підготовленість вважаємо сукупним результатом процесу підготовки кожної дитини до школи, то на етапі констатуючого експерименту першого порядку (стартовий етап діагностування) вивчалася підготовленість дітей до школи в умовах комплексу № 9 і загальноосвітньої школи № 24. Установлено, що ефективність підготовки дітей до школи істотно зумовлена усвідомленням педагогами й батьками сутності взаємодії та необхідності її формування суб’єктами педагогічно процесу відповідно сучасних дидактичних концепцій, що підтвердило необхідність поглиблення гуманізації процесу підготовки до школи через цілеспрямовану його організацію на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи на етапі формуючого експерименту. З таких причин було створено авторську експериментальну програму підготовки дітей до школи в умовах комплексу, в основу якої було покладено розроблену організаційно-функціональну модель підготовки на основі взаємодії. По закінченні її впровадження як інноваційної моделі підготовки проводився констатуючий експеримент другого порядку, який передбачав визначення її ефективності та залежності підготовленості дітей від рівня взаємодії, а відтак, діагностувалася й остання. На стартовому, поточному і фінішному етапах діагностування використовувались елементи методики А. Бойко, О. Венгера, Ю. Гільбуха, В. Дубровіної та власна методика на основі розроблених критеріїв, показників, рівнів у відповідності до предмета, мети та завдань дослідження. Перевірці підлягав цілісний процес підготовки дітей до школи в умовах комплексу № 9 й загальноосвітньої школи № 24, а саме: з’ясовувався стан організації підготовки, його результативність та функціонування взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи. Визначалися критерії підготовленості дітей до школи у навчально-виховному комплексі (загальної підготовленості, індивідуальної пріоритетної позиції дитини) та їх показники (активність, самостійність, творчість) й охарактеризовано рівні підготовленості (високий, середній, низький), критерії взаємодії (узгодженість дій педагогів і батьків, задоволення потреби дітей в суб’єкт-суб’єктній взаємодії) та їх показники (комфортність, задоволеність, незадоволеність) й охарактеризовано рівні взаємодії (співпідпорядкування, співробітництво, співтворчість). На кожному з етапів результати аналізувались і диференціювалися за трьома рівнями (співпідпорядкування, співробітництво й співтворчість), а також вивчалася результативність підготовки дітей до школи та рівні підготовленості, що розподілялися також за трьома рівнями (високий, середній, низький) в експериментальних і контрольних групах. За результатами зіставно-порівняльного аналізу виявлялася доцільність організації взаємодії у процесі підготовки дітей до школи. Експериментально підтверджено зростання рівнів підготовленості дітей до школи в експериментальних групах навчально-виховного комплексу № 9 до + 42 % (високий) і + 56 % (середній), яке зумовлене відповідним підвищенням рівнів взаємодії до співробітництва й співтворчості — + %— відповідно проти +18 %, + 38 % підготовленості та + 34 % взаємодії у загальноосвітній школі № 24, що свідчить про взаємозалежність функціонування взаємодії та її вплив на формування рівнів підготовленості дітей до школи, а відтак ефективність визначених педагогічних умов організації підготовки дітей до школи на основі взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи у навчально-виховному комплексі (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Результати апробації педагогічних умов у процесі підготовки дітей

до школи в НВК у порівнянні із загальноосвітньою школою

Наявність педагогічних умов | Рівні підготовленості | НВК | сш | Експериментальний ефект (%)

інноваційна

модель | інші

моделі

експериментальні групи | контрольні

групи

кільк. дітей | % | кільк. дітей | %

Педагогічні умови | Процес підготовки | Дистантна-організаційний етап––––

діагностування | високий | 3 | 6 | 4 | 8––

середній | 15 | 30 | 14 | 28––

низький | 32 | 64 | 32 | 64––

Контактно-змістовий етап

взаємодія

наступність

діагностування | високий | 14 | 28 | 5 | 10 | +18

середній | 28 | 56 | 19 | 38 | +18

низький | 8 | 16 | 26 | 52– | 36

Особистісно-суб’єктний етап

взаємодія

наступність

діагностування | високий | 21 | 42 | 9 | 18 | +24

середній | 28 | 56 | 19 | 38 | +18

низький | 1 | 2 | 22 | 44– | 42

Знаками “+” і “–“ показано розбіжність між експериментальними й контрольними групами

Контрольні дані експериментальних груп вказують на зростання високого (+ % — +24 %) й середнього (+ 18 % — +18 %) та зниження низького (– 36 % — – %) рівнів на другому і третьому етапі процесу. Це підтверджує гіпотезу дослідження про істотне зростання ефективності процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі за науково обґрунтованих педагогічних умов.

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше досліджено процес підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу на основі взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи, теоретично обґрунтовано й експериментально підтверджено педагогічні умови його забезпечення.

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки:

— на основі аналізу філософських, психолого-педагогічних літературних джерел, даних експериментальної роботи, власного практичного досвіду з’ясовано, що підготовка дітей до школи в сучасних умовах потребує інноваційної організації і змісту педагогічного процесу. Це забезпечується у навчально-виховному комплексі на основі дотримання певних організаційно-педагогічних, змістово-дидактичних і технологічних умов;

— у результаті аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел теоретично узагальнено провідні історико-педагогічні тенденції підготовки дітей до школи (взаємозв’язки у ступеневій освіті, наступність у діяльності сім’ї і школи, врахування нахилів і здібностей дітей), з’ясовано сучасний стан проблеми;

— уточнено і науково обґрунтовано такі дидактичні поняття: „навчально-виховний комплекс” як інноваційне соціально-педагогічне явище, інтегрований освітньо-виховний заклад із новими організаційними формами і технологіями, що сприяє неперервності та наступності освіти, реалізації суб’єкт-суб’єктної моделі підготовки дітей до школи; „підготовка дітей до школи” в умовах навчально-виховного комплексу як закономірний, соціально і дидактично зумовлений процес взаємодії, суб’єкти якого перебувають у педагогічно доцільних, суб’єкт-суб’єктних, гуманних відносинах, що забезпечує особистісно орієнтований фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини у відповідності до її можливостей і потреб; „готовність до школи” як індивідуальна характеристика особистості дитини, яка виявляється у процесі діагностування на основі критеріїв і показників — активності, самостійності, творчості, що є свідченням фізичної, психічної й соціальної розвиненості, життєвої компетентності, тобто наявності базових якостей особистості як інтегрованого результату спеціально організованої підготовки до школи на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії в умовах навчально-виховного комплексу; „взаємодія” як основний засіб і провідна умова процесу підготовки дітей до школи на основі спеціально організованих педагогічно доцільних відносин сім’ї, дошкільної установи і школи (батьків, педагогів і дітей);

— теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано організаційно-педагогічні, змістово-дидактичні і технологічні умови організації ефективного процесу підготовки дітей до школи, а саме: організації у навчально-виховному комплексі педагогічно доцільної суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи („батьки-діти-педагоги”) в процесі підготовки дітей до школи; забезпечення усіх видів наступності в змісті взаємодії у процесі підготовки дітей до школи для досягнення літичного переходу від дошкільного до молодшого шкільного дитинства; проведення педагогічного діагностування як основи особистісно орієнтованого процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі.

— розроблено й експериментально перевірено організаційно-функціональну модель спеціально організованого цілеспрямованого процесу підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу у єдності дистантно-організаційного, контактно-змістового, особистісно-суб’єктного етапів;

— визначено критерії підготовленості дітей до школи у навчально-виховному комплексі (загальної підготовленості, індивідуальної пріоритетної позиції дитини) та їх показники (активність, самостійність, творчість) й охарактеризовано рівні підготовленості (високий, середній, низький). Виявлені критерії взаємодії (узгодженість дій педагогів і батьків, задоволення потреби дітей в суб’єкт-суб’єктній взаємодії) та їх показники (комфортність, задоволеність, незадоволеність) й охарактеризовано рівні взаємодії (співпідпорядкування, співробітництво, співтворчість);

— створено й експериментально перевірено методику стартового, поточного та фінішного педагогічного діагностування, яка включає застосування п’яти варіантів індивідуальних творчих завдань, методи спостереження, бесіди, на основі чого визначаються оцінка і самооцінка взаємодії, робляться висновки про життєву компетентність майбутнього школяра і особливості подальшої підготовки дітей до школи в умовах комплексу;

— виявлено, що головним ціннісним орієнтиром процесу підготовки до школи в умовах навчально-виховного комплексу є взята у цілісному вимірі особистість дитини, компонентами розвитку якої виступають фізичні, психічні і соціальні складники, що забезпечують її життєву й соціальну компетентність, стають передумовами її повноцінної самореалізації й адаптації в соціумі;

— обґрунтовано пріоритет особистісно орієнтованого підходу у підготовці дітей до школи, організацію освітньо-виховного процесу за моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії, ціннісного ставлення дорослого до дитини, а також свідомого відношення дитини до світу та самої себе;

— виявлено на основі загальнопедагогічних специфічні принципи організації підготовки дітей до школи в умовах комплексу: суб’єктності й модальності, інноваційності, педагогічної компетентності, особистісно-соціальної взаємодії;

— обґрунтовані основні види наступності у змісті взаємодії суб’єктів у процесі підготовки дітей до школи: у діяльності сім’ї і дитячого закладу, дитячого закладу і школи, сім’ї, дитячого закладу і школи, що, взяті в єдності, забезпечують неперервний і літичний процес підготовки дітей до школи на основі названих видів наступності;

— розроблено й охарактеризовано основний зміст підготовки дітей до школи на основі взаємодії за напрямами: оздоровчо-валеологічним, пізнавально-розвиваючим, мовленнєво-комунікативним, художньо-естетичним