КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Фляк Марія Михайлівна

УДК 17 (09): 37.013 (477.83/86) “19”

МОРАЛЬНІСНЕ ПІДГРУНТЯ ГАЛИЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 09.00.07 – етика

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики

та культурології філософського факультету

Науковий керівник -доктор філософських наук,

професор, Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

ЛЕВЧУК Лариса Тимофіївна

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор,

завідувач кафедри філософії Прикарпатського університету

ЛАРІОНОВА Вікторія Костянтинівна

- кандидат філософських наук, доцент, Українська ака-

демія державного управління при Президенті Ук-

раїни ВАСИЛЕВСЬКА Тетяна Едуардівна

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться 27 лютого 2002 р. о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

252001, м.Київ, вул..Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м.Київ, вул.Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 23 січня р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради _______О.В.Шинкаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку ХХI століття людина надзвичайно пильно вглядається в майбутнє, пов’язане з ненасильством, злагодою, сумлінним пошуком взаємоприйнятних вирішень. Радикальні зміни в світі роблять необхідним і серйозним акцентування моралі. Ідеал консенсусу, згоди, порозуміння стає обов’язковим елементом нової моральної парадигми, що передбачає поєднання воєдино значної кількості моральних систем різних культурних регіонів і світових релігій, інтеграцію в культурному і соціальному відношенні найкращих досягнень людської цивілізації. Надзвичайна актуальність моральної проблематики, характерної для сьогодення, зумовила інтерес у виборі дослідження морально-етичної спадщини минулого. Проблема формування моральності особистості у час радикальних змін в житті нашого суспільства, висуває на перший план актуальність подальшого вдосконалення морального виховання, необхідність пошуку шляхів оптимального його вирішення. А це можливе при щонайглибшому вивченні історичної спадщини нашого народу у сфері філософії, етики, педагогіки. Адже ж без знання минувшини подальше вдосконалення морального виховання, вибір пріоритетних для особистості цінностей , її духовно-моральне самовизначення, активність життєвої позиції, підвищення рівня моральної свідомості, зрештою і стабілізація життєвого рівня, і вдосконалення суспільно-політичних відносин, і гармонійне співжиття людини і природи - не можливе.

Тому дослідження моральнісного підгрунтя досвіду українських галицьких педагогів 30-х років ХХ століття може розглядатися як певна спроба більш глибшого його розуміння та аналізу. Акцентування уваги на дослідженні моральнісного виховання в українському середовищі Галичини в період від 1919 по 1939 дасть можливість кращого розуміння специфіки характеру галичан, своєрідності галицької культури та морально-духовного рівня населення Східної Галичини, його звичаї, традиції, обряди, що тісно переплетені із загальноукраїнськими, проте мають свою особливість.

Ступінь розробленості проблеми: дослідженням охоплено те, що торкається морального виховання в українському середовищі Галичини в міжвоєнний період. Якщо мораль регулює і оцінює суспільну та особистісну діяльність людини, її поведінку з точки зору відповідності мотивів і прагнень інтересам та потребам суспільства, то завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до цих

2

мотивів, прагнень, інтересів та потреб, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.

Філософсько-етичний аспект дослідження грунтується на ідеях, сформованих під впливом праць класиків філософської та етичної думки минулого: Платона, Арістотеля, Епікура, Августина Блаженного, Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, Г.-В.-Ф.Гегеля, В.Г.Бєлінського, В.С.Соловйова, С.Н.Булгакова, М.О.Бердяєва.

Чи не найважливішим у житті є орієнтація життєвого вибору, вагому роль у якому відіграє мораль, що в якості засобів цієї орієнтації пропонує уявлення про сенс життя, щастя, свободу тощо. Тому дисертант звертається до публікацій, присвячених цій проблематиці, а саме Т.Аболіної, А.Єрмоленка, В.Малахова (етичні норми та цінності), О.Кисельової (феномен людського життя), В.Плавича (філософсько-соціологічний аналіз переконань). В.Шинкарука (проблеми віри, надії, любові).

Дослідження досвіду галицьких педагогів ішло у контексті із вивченням змісту морального виховання, проблема якого виникає на рівні філософії, етики та педагогіки. Так до 1939 року питанню національно-патріотичного виховання присвячено піблікації П.Біланюка, І.Велигорського, Я.Кузьміва, В.Кузьмовича, В.Пачовського, С.Русової, Г.Терлецького І.Ющишена та інших педагогів. Після 1939 року до питання українського шкільництва на Галичині зверталися Л.Баїк, О.Дзеверін, В.Мітюров, Ю.Сливка, В.Смаль у своїх історико-педагогічних роботах: аналіз освітньої політики австро-угорських та польських властей, оцінка стану початкової, середньої та вищої школи, висвітлення боротьби народу за демократизацію освіти, зібирання великої кількості фактів з історії освіти на західній Україні.

В останні роки почалося переосмислення історичних та культурно-національних процесів в Україні, з’являються дослідження, в яких автори намагаються дати об’єктивну оцінку суспільним явищам, що відбувалися у період боротьби за національну школу на Галичині у 30-і роки XX століття. Серед них праці М.Антонця, А.Бандар, О.Вишневського, М.Євтух, Н.Калениченко, В.Майбороди, Б.Мітюрова, Н.Ничкало, Ю.Руденко М.Стельмахович, М.Ступарика, М.Чепіль. М.Ярмаченко, Питанням та проблемам виховання в українських закладах освіти на Галичині цього періоду цікавилися більш конкретно О.Вишневський, Л.Баїк, В.Кравець, Б.Ступарик. Деякі розвідки з’являлися за кордоном у журналах “Літопис Бойківщини”, “Визвольний шлях”, зокрема М.Цепко, В.Яніва. Тому дисертантом використовується аналіз окремих аспектів педагогічної та психологічної літератури даної проблематики.

3

Роботи радянських науковців 60-80 років, що торкаються педагогічного надбання в Галичині до 1939 року, мають фактологічно-хронологічний характер. Виховання у національних школах трактувалося як “націоналістичне“, а то і взагалі окремо не досліджувалося. Так, наприклад, таке високонаціональне українське Педагогічне Товариство “Рідна школа“ розглядалося винятково як “зрадницьке“, як таке, що “співпрацювало з Польщею“. Про Перший Український Педагогічний Конгрес навіть і не було мови.

Багато аспектів даної проблеми залишилося поза увагою дослідників. Питанню моралі, морального виховання, моральнісного підгрунтя галицької педагогіки 30-их років ХХ століття майже не приділялося уваги. В наукових працях вищезгаданих авторів великий акцент було зроблено на національному вихованні та вихованні взагалі. Питання моралі вони тільки іноді торкалися.

Об`єкт дослідження : морально - етичне виховання українців в Галичині у 1919-1939 рр.

Предмет дослідження : моральний фундамент змісту, засобів та шляхів виховання у галицькій педагогіці міжвоєнної доби.

Мета дослідження : розкрити суть моральнісного підґрунтя та моральнісних засад як основи особистісної орієнтації індивіда, та ролі морального виховання у формуванні цієї орієнтації.

Виходячи з об`єкту та предмету дослідження, були визначені завдання дослідження:

- аргументувати сутнісну значимість моралі і ролі морального виховання у людському бутті;

- обгрунтувати теоретичний зміст понять “моральні засади”, “моральнісне підгрунтя”;

- проаналізувати історичні та політичні передумови морально-етичних засад національної освіти в Галичині;

- охарактеризувати виховну діяльність галицьких педагогів міжвоєнного періоду (1919-1939 рр.);

- узагальнити джерела моральнісного підгрунтя галицької педагогіки 30-х років та обгрунтувати їх значення у контексті формування сучасної моделі гуманітарної освіти в Україні.

Наукова новизна: Вперше в українській етиці досліджується моральнісне підгрунтя галицької педагогіки 30-х років ХХ століття, яке визначається єдністю індивідуальних

4

якостей людини, оточуючим середовищем, специфічністю геополітичного розташування, соціальним фактором та духовно-нормативним надбанням краю.

В процесі дослідження автор дійшов висновків, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

- обгрунтовано поняття “моральнісне підгрунтя” як єдність факторів, що формують людську дію, поведінку і вчинки, відношення людини до світу природи, до інших людей та до самої себе, її світогляд і духовність, що визначаються: а) індивідуальними якостями людини; б) оточуючим середовищем, яке охоплює специфічність геополітичного розташування території (географія земель Галичини зумовила своєрідність витвореної на її теренах духовності і культури, які мали свій вплив на мораль); і соціальний фактор (сім’я, школа і громадськість); в) духовно-нормативним надбанням краю (галицький виховний ідеал, що був обумовлений характерними моральними цінностями) та “моральні засади” як сутнісно-визначальна моральна основа, яка формує людську свідомість та сенс її

- з”ясовано, що основні тенденції і особливості розвитку національної освіти в Галичині, були обумовлені сформованими упродовж віків ідеалами та національними традиціями

народу, а також подолано теоретичні стереотипи висвітлення національної освіти та педагогіки цього регіону;

- розкрито зміст та шляхи формування моральнісного підгрунтя галицької педагогіки 30-х років ХХ століття, які полягають у наступному: моральних нормах, що базувались на засадах загальнолюдської та національної моралі, національній освіті, наповненій пріоритетними ідеалами - любов до Бога і Батьківщини, та національній традиції, що становить частину духовного життя народу і була стрижнем української ідентичності галицької спільноти;

- доведено, що націоналізації школи (відкриття українських класів у польських школах та створення українських шкіл), організація громадських утворень “Просвіта”, “Рідна школа”, “Підойма”, “Українське педагогічне товариство”, “Наукове товариство імені Т.Шевченка”, “Українська бесіда” та ін., юнацьких утворень “Пласт”, “Січ”, “Сокіл”, “Луг”, “Боян” тощо, була засобом морального виховання ;

- аргументовано, що цінності - добро, любов, надія, милосердя, віра - мають стати пріоритетним началом у сучасній смисловожиттєвій переорієнтації індивіда та домінантою морально-духовної культури усього людства.

Елементи наукової новизни визначаються і введенням в теоретичний ужиток низки

5

архівних документів, забутих імен, маловідомих фактів з життя та діяльності галицьких педагогів

Методологічна і теоретична основа дослідження відображає прагнення автора розглянути проблему об”єктивно та логічно, застосовуючи комплексний підхід, якого

вимагає складність вибраної теми: міждисциплінарна інтеграція філософських, етичних та педагогічних концепцій моральних засад, моральнісного підґрунтя. Використання історичного методу виявилося необхідним в дослідженні витоків три направленості функціювання освіти в Галичині; аналітичного – для вивчення першоджерел та філософської, етичної, педагогічної літератури з теми; функціонально-соціологічного – при з”ясуванні ролі сім”ї, школи, церкви у формуванні моральнісної орієнтації людини.

За основу дослідження взяті архівні матеріали Центрального державного історичного архіву у Львові, історико - педагогічні роботи опубліковані до 1939 р; матеріали Першого Українського Педагогічного Конгресу (1935 р.); радянська історична та педагогічна література; окремі наукові твори вітчизняних та зарубіжних авторів; періодична преса кінця ХІХ - першої третини ХХ століття, соціально - політичні та педагогічні журнали “Діло“, “Промінь“, “Українське дошкілля“, “Український учитель“, “Визвольний шлях“, “Шлях навчання і виховання“ та ін., а також сучасна періодика. Крім цього автором використані спогади громадських діячів, вчителів навчальних закладів “Рідної школи“, тривіальних шкіл та захоронок (дитячих установ дошкільного віку). Були використані необхідні словники та довідники.

Теоретично-практичне значення дослідження полягає в науковому обгрунтуванні значущості моралі у вихованні підростаючого покоління у міжвоєнний період 1919-1939 рр. на Галичині , та її ролі у створенні сучасної нової парадигми освіти в Україні. Дослідження розглядає проблему двонаправленності розвитку освіти і виховання на Галичині до 1939 року; обидві гілки носили національний характер - український і польський. Дослідження охоплює так звану українську “ гілку “ галицької педагогіки і виявляє цікаві аспекти змісту національної освіти в умовах двомовного соціально-культурного простору.

Матеріали дисертації сприятимуть подальшому дослідженню виховного процесу у національній галицькій освіті до 1939 року, також спонукають вивчати і досліджувати надбання педагогічного досвіду Галичини 30-их років ХХ століття. Її матеріали, положення та висновки можуть використовуватися науковцями та педагогами при розробці історико-педагогічних спецкурсів та спецсемінарів, з метою підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій; розробки національних моральних моделей в багатонаціональних регіонах.

6

Обгрунтованість та вірогідність наукових положень забезпечується методологією, що об`єднує теоретичні пізнання, історичний досвід, педагогічну теорію і практику, орієнтацію

на класичну філософію і педагогіку; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, які відповідають змісту та завданням дисертаціі; висновки роботи базуються на узагальнених фактах, що є результатом філософсько-педагогічного аналізу архівних, документальних та інших джерел.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження проходили апробацію на

- науково-практичній конференції “Вища педагогічна освіта: сучасний стан та перспективи розвитку” (Дрогобич, 1999) ;

- міжнародній науковій конференції. “Вплив геополітичного положення на формування духовності” (Київ, 2000) ;

- міжнародній науковій конференції “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (Острог, 2000).

Структура дисертації. Викладення матеріалу дисертації зумовлено та визначено логікою розкриття теми дослідження, поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, двох розділів (8 підрозділів), висновків, додатків та списку використаних літературних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обгрунтована актуальність дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значимість роботи, а також формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі – “Моральна необхідність у формуванні особистості людини майбутнього” - дається обгрунтування пріоритетності моралі у духовному відродженні України; розкривається сутнісна значимість моралі при вирішенні глобальних проблем людства у теперішній час; з’ясовуються основні, найбільш важливі загальнолюдські цінності, що необхідно розвивати і формувати у молодому поколінні.

Підрозділ 1.1. – “Мораль в контексті людського буття” - розкриває філософську суть моралі, а також у ньому дано аналіз змісту моралі різних історичних періодів.

Генеза змісту моралі починається з античних часів. Вперше глибоку, синтетичну теорію моралі вибудував Арістотель. Найбільш значні ідеї цього філософа щодо моралі - це: вчення про щастя, вчення про благочестя, вчення про дружбу. В основі інтерпритації моральності в період Середновіччя розум відсувається на другий план, а на перше місце

7

виступає релігійна віра. Божественна ідея морального абсолюту моральну проблему вкладає в певні межі - Бог виступає як безумовне, об’єктивне, єдиноістинне джерело моралі. В період Нового часу пошук морального джерела спрямований у виявленні гармонії між об’єктивними і суб’єктивними визначниками моралі. В цей період моральна основа трактується в натуралістичному розумінні.

Фундаментальне обгрунтування моралі, моральності і етики взагалі належить Імануїлу Канту. Він робить теоретичний аналіз моральності. За Кантом мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля людини є автономною. Надання автономій волі морально-

позитивного значення здійснюється через узгодженість її з вищим моральним законом - категоричним імперативом, сутність якого - чини так, як би ти хотів, щоб робили інші. Гегель принципово розмежував поняття моралі і моральності. Так, мораль він трактує як обмеження діяльності сферою духу, а моральність, як своєрідну другу природу людини, сутністю якої є підпорядкування особистості державним інтересам.

У ХІХ-ХХ столітті на перший план висунута була необхідність Божого освячення моралі; моральні цінності тісно пов’язуються із буттям Бога (М.Бердяєв, С.Булгаков В.Солов’йов). Цікавими є думки щодо моралі у роздумах Бєлінського, у якого моральний прогрес можливий через зміну соціальних порядків, а у Добролюбова цей прогрес можливий тільки через соціальну революцію.

Зовсім протилежної точки зору дотримуються марксисти. Дотримуючись гегелівської думки, що моральність людей в кінцевому результаті і визначається тим способом життя, який зумовлений сформованим способом виробництва, вони відтісняють мораль на другий план по відношенню до реального людського буття.

Також у підрозділі розкрито філософську сутність моралі, акцентується увага на обгрунтуванні моралі, на ролі моральної відповідальності особистості, яка залежить від рівня її моральної свідомості, важливе місце у якій, як зазначає дисертант, займають цінності.

В дисертації звернуто увагу на цікаве трактування вищих цінностей з позиції християнства ,серед яких основними є Віра, Надія, Любов.

Аналізуючи зміни, що відбуваються сьогодні у світі дисертант робить висновок, що знову на порядок денний поставлено проблеми моралі, яка в свою чергу ставить певні вимоги:

- панування нашого духу над матеріальними потребами нашої людської природи і безперервне вдосконалення людської духовності і моральності;

- без правдивої, істинної любові до людей неможливий повний і гармонійний розвиток людини, ні людської спільноти вцілому;

8

- переорієнтація, повернення до первинних морально-етичних начал і безперервного духовно-морального росту;

- наша мораль повинна бути пов’язана з державою у якій живемо, з народом до якого належимо.

Моральний закон вимагає від людини нашого часу бути духовною, мати любов до

людей, високу мораль і бути патріотом свого народу.

В підрозділі 1.2. - ”Моральне виховання в динаміці руху від минулого до майбутнього” зроблено аналіз обгрунтування специфіки морального виховання, його завдань і цілей в певні історичні епохи.

Роблячи аналітичний історичний екскурс, дисертант зупиняється на тому, що спроби наукового обгрунтування специфіки морального виховання, його завдань і цілей зустрічаються ще у філософських системах Давньої Греції, античні філософи були прихильниками індивідуального підходу в моральному вихованні: першим, хто звернувся до внутрішнього світу людини, був Демократ, який казав, що бути доброю людиною, значить не тільки не чинити несправедливості, а й не бажати цього іншому; Сократ моральне виховання пов`язував із самовихованням: Платон виходив з положення, згідно з яким моральність має джерело поза людиною і поза суспільством, cуть морального виховання він зосереджував у ідеї обов`язку, у тому, що справжній громадянин мусить керуватися не особистим благом, а благом держави; Арістотель розробив ціле вчення про чесноти, моральне виховання по Арістотелю виступає як процес переборення природного , певна вправа , здійснення відповідних дій.

У подальшому часі філософська позиція щодо морального виховання була різна. Так , мораль у Сенеки збігалося з Природою , у Августина Аврелія - з волею Бога.. Рішучий поворот в аналізі морального виховання пов`язаний з природничо-науковим тлумаченням моралі Рене Декартом. Він шукає “важелі управління “ в самій людині.

У дослідженні розкрито обґрунтування морального виховання, його суті, мети, принципів, методів великими педагогами та філософами - Я.Коменським, Песталоцці, К.Ушинським, С.Русовою, Д.Локком, Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковородою.

Моральне виховання І.Франком ототожнювалося з вихованням національним, суттю якого було виховання людини-борця, “вічного революціонера“, “каменяра“ нового суспільства у незалежній Українській Державі.

У сучасній науковій літературі питанню морального виховання відво-диться особлива роль і місце. Ним займаються і досліджують як педагоги-новатори так і науковці.

9

Автором розкрито зміст концепцій виховання, що з’явилися в останні роки на Україні та обґрунтовано їх орієнтацію на пріоритет моралі.

У підрозділі 1.3. – “До визначення поняття “національне виховання” (позиція галицьких педагогів 30-х років)” обгрунтовано сутність національного виховання, спираючись на праці галицьких педагогів.

Автор зазначає, що в Україні історично склалася своя система виховання, що максимально враховує національні риси і самобутність українського народу, національне відродження усіх сфер життя українського суспільства та процес розбудови самостійної, незалежної держави. Поняття “національне виховання“ вбирає в себе всі названі особливості стану країни.

Дисертант, спираючись на резолюції Першого Українського Педагогічного Конгресу, котрий відбувся у Львові в 1935 році, підкреслює, що національне виховання молоді у той час охоплювало виховання вцілому: плекання знання рідної духовної й матеріальної культури; розвиток ідеї української духовної й культурної соборності, національної єдності; здійснення зв'язку з рідним народом; прищеплювання любові до рідного краю; вироблення характерів; розвиток позитивних громадських чеснот та здатності до творчої праці.

Національне виховання у своїй найглибшій суті - творення і безупинне вдосконалення нації, тобто це виховання, спрямоване безпосередньо на потреби нації. Тому, акцентується у дисертації, провідним завданням виховання було формування українця, основними прикметами якого виступають свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, господарність, освіченість, підприємливість та ініціатива.

Аналізуючи систему національного виховання в Галичині у 30-х роках зазначається, що вона базувалася на моралі, любові до краю і прагненні до вдосконалення суспільного та індивідуального. На морально - етичний аспект була сконцентрована уся педагогічна праця українських педагогів того часу.

Підрозділ 1.3.1. “Український характер в етнопсихологічній оцінці його особливостей” розкриває роль психолого-особистісного фактору у формуванні моральності.

Автор зазначає, що дослідження моральнісного підгрунтя галицької педагогіки не можливе без аргументації впливу внутрішньо-психологічної специфіки кожного індивіда на формування його світобачення і світосприйняття, а також без аналізу поглядів галицьких педагогів 30-х років щодо обгрунтування специфіки характеру галичан у контексті із загально-українським характером. Виховання не може буди ефективним, якщо не врахувати усе багатство якостей, строкатих відтінків національної психології.

10

Особливий дослідницький інтерес щодо проблеми психології української нації, викликала праця Якима Яреми “Українська духовність в її культурно - історичних виявах“, звертаючись до якої дисертант аргументує, що повноцінне становлення особистості, духовне зростання, формування її моральності неможливе без пізнання психології дитини, стану її душі, із врахуванням думки і прагнень цілого народу, серед якого дитина зростає,

виховується, беручи до уваги усе багатство якостей, відтінків національної культури, психології, духовності. Щодо трактування педагогом українського характеру, у дослідженні він визначений як такий, що у своїй первісній основі виявляє низку прикмет однобічно-інтроверсійного типу.

Майбутнє тогочасної Галичини в значній мірі залежало від того, чи зуміє інтелігенція витворити сильні характери з великим почуттям відповідальності, а разом з тим сміливі , відважні й рішучі особистості. Час і обставини вимагали зміни українського характеру, формування інтелектуально багатої людини, яка вміла б підпорядкувати свої почуття розумові і в якої міцна воля, що забезпечила б благо нації і особисте благо. Тому виховання характерів стало у той час доволі важливою справою цілого народу - справою його відродження.

Автор розкриває морально-етичний аспект характеру, адже важливо на що і якою дорогою скеровані воля людини, її наміри та прагнення, згідно з якими людина гартує себе морально в процесі діяльності, протягом власного життя, а тому вона не повинна піддаватися зовнішньому впливу, безоглядно залежати від навколишніх обставин, капітулювати перед ними. Тому, звернення педагогів Галичини до генетично індивідуальних якостей людини, а саме до характеру, дає можливість робити висновок, що специфіка характеру українців-галичан у 30-ті роки була однією з складових частин моральнісного підгрунтя тогочасної галицької педагогіки.

У підрозділу 1.3.2. – “Рідна мова , як засіб морального становлення особистості” розкрито значення рідної мови з позиції головного рушія духовної культури народу. Немає народу, байдужого до рідної мови, до рідного слова, рідної домівки, рідної землі. Рідна мова та національна культура взаємопов’язані. Рідна мова - то душа народу, то його дивне серце: гине чи занепадає мова - гине й занепадає народ. З рідною мовою тісно пов’язані звичаї, народні перекази і взагалі традиційний спосіб життя. Без рідної мови, він, такий нам близький та рідний, стане тільки простою етнографією. Мова - це немов кров , що оббігає тіло нації. Виточи з людини кров, то втече життя: відбери у народу його мову, він перестане існувати. Поза рідною мовою не можливо дістатися до скарбниці уявлень,

11

розумінь і почувань душі людини. Адже рідна мова й душа людини залишаються вічними у безперервному стані буття . Поділяючи думку галицького педагога І.Ющишина про те, що рідна мова повинна б бути “осереднім, сочковим“ елементом у шкільному вихованні і навчанні і який порівнював рідну мову із сонцем і призмою та стояв на позиції, що вивчати рідну мову - це значить не тільки знати граматику, літературу, поезію і прозу, вміти добре читати і розказувати - цього замало, дисертант підкреслює, що через призму рідної мови пізнаються складові елементи національної культури та її джерело - народ. У Галичині в 30-ті роки вивчення рідної мови велося в основному в народній школі. Рідна мова та виховання й навчання в цей час стали синонімами, аксіомою, що її ніхто категорично не наважувався ні заперечувати, ні навіть доводити. Через рідну мову збуджувалася й міцніла національна свідомість поколінь, що виявилася у високій патріотичній свідомості українців-галичан.

Дисертант показує, що галицькі педагоги, спираючись на досягнення національної і світової педагогічної науки, прийшли до висновку - моральність забезпечується прилученням людини з раннього віку до духовної і матеріальної культури українського народу через рідну мову, українознавство і культуру. Рідна мова - це самобутній спосіб мислення, оригінальний засіб пізнання дійсності, неповторний і нічим не замінний інструментарій творчості народу.

Другий розділ – “Сутнісно-визначальні чинники моральнісного підгрунтя у Га-лицькій педагогіці XX століття” присвячений аналізу і характеристиці основних складових морального виховання, а саме, родини, школи і громадськості; розкрито зміст моральнісного підгрунтя та його проблемності.

У цьому розділі також обгрунтовано виховний ідеал з позиції поглядів галицьких педагогів і зроблено оцінку морально-виховних традицій як елементу саморегуляції особистості.

Наукова і практична діяльність українських педагогів Галичини (1919 - 1939 рр.) проходила у дуже складних умовах. Уряд Польщі, поста-вивши в основу навчально-виховного процесу в школі спольщенням, що мало бути підставою виховання відданих польській державі і нації грома-дян, взяв курс на асиміляцію українців і, по суті, ліквідацію українського шкільництва.

Антиукраїнська політика правлячої влади привела до того, що освіта українців була в повному занепаді. Проте українські педагоги Га-личини в цей період свою головну увагу зосередили на розробці теоре-тичних питань національного шкільництва, національних

12

кадрів і усього виховного процесу. Вони вважали, що все у школі повинно бути виховне, все має бути підпорядковане його основним концепціям.

У підрозділі 2.1. – “Структурні компоненти морального виховання: а) сім’я; б) школа; в) громадськість; г) церква” розглянуто в найзагальнішому вигляді ті складові частини соціального середовища, котрі найбільше впливають на формування морального рівня особистості.

Вивчення педагогічних праць 30-х років дає підстави зробити висновок про те, що в них відображена проблема реалізації ідеї інтегрування зусиль і заходів у формуванні українського громадянина - борця за свою державність , творчого діяча її розбудови.

У дослідженні зазначається, що моральність формується і в школі, і дома, і в “цілій суспільності “. Засобами цього формування є звичаї, обряди, опінія, переконання, традиція, релігія, мова, письменство, національні генії, поети, герої, рідне мистецтво, національні духовні й матеріальні надбання тощо. У діяльності українських громадських педагогічних, наукових, кооперативних, молодіжних організацій та товариств національного напрямку виявлялася повна єдність, інтеграція зусиль, взаємодопомога, взаєморозуміння, чого, на жаль, немає у роботі сучасних демократичних формувань, скоріш між ними проявляється безпідставна, шкідлива конфронтація. Особлива єдність, інтеграція і координація спостерігалася у діяльності товариства “Рідна школа“, Взаємна Поміч Українського Вчительства (ВПУВ ), Учительська громада, Наукового товариства ім. Т. Шевченка (20-30 роки ХХ сторіччя).

Взаємодії школи, сім`ї та громадськості у моральному вихованні мала системний характер і включала три складові частини: організаційні, методичні, інформаційні зв`язки, спільна діяльність яких забезпечувала закріплення за кожним елементом системи певного змісту в загальному процесі виховання з урахуванням його специфіки, а також перехід від епізодичних, розрізнених виховних заходів до послідовної лінії впливу.

В сім`ї, що є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, опікувалися, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, набувала елементарних знань про навколишнє середовище, постійно розширювала горизонти власної духовності, знала й шанувала традиції та звичаї рідного народу. Обгрунтовуючи думку про те, що прищеплювати дитині загальнолюдські та національні вартості повинна, насамперед, сім`я дисертант звертається до праць педагогів Я. Чуми, М. Хавлюка, Ю.Редька, Й.Маркевича і

13

показує що саме сім`я була у 30-х роках основним інститутом формування молодого покоління нації на основах традиційних ідеалів: глибокої щирої віри та любові до краю.

Важливе місце педагоги Галичини у 30-і роки відводили школі, дошкільним закладам: захоронкам, дитячим садкам, півоселям, світлицям.У цих дитячих інституціях підростаюче покоління отримувало необхідні добрі навички, через добрий приклад батьків, вихованців та вчителів; вироблявся у дітей сильний характер, адже людина, яка отримує сформований характер, має постійні переконання, поступає згідно з ними, керує своїми вчинками і не дається збити з доброї дороги, не дає володіти над собою лихим намірам і пристрастям ; дітей привчали до громадського життя і колективної праці; плекалася народна

свідомість і культура, тому що тільки свідома дитина свідомого народу носить у своїй душі любов до рідної мови, до рідної землі, до своїх предків, до своєї церкви, до рідної історії, літератури, мистецтва, до рідних звичаїв і обрядів, словом, до всього, що надбали й збудували попередні старші покоління .У дисертації відзначено особливо велика значимість національної школи, роль педагогів українців Галичини 30-х років, у місцевостях, де було мало інтелігенції. Через школу в людській спільності галицького краю закріплювалися, утворювалися, формувалися і навіть зароджувалися національні, патріотичні, загальнолюдські високодуховні цінності.

Поруч з сiм'єю на сторожi народних принципiв моралi эавжди стояла громада. Як свiдчать факти iсторiї, громадську думку поважали та підтримували. Озброєна неписаними законами народної моралі, що відображали її християнські та морально-етичні цінності, громада по суті здійснювала соціальний контроль над усіма ланками суспільного життя. Контролювала і сімейні стосунки , суворо доглядаючи за укладом родини, зокрема, за моральною поведінкою подружжя, і в разі якоїсь провини - їх карала.

Прикметним явищем українського життя є відоме з давніх-давен тяжіння до народної Церкви. Збираючись навколо неї, громада виробляла свої правила співжиття, мораль, яку повсякчас оберігала громадською думкою. Стоячи поряд з церквою, вона й надалі стежила за додержанням народом християнських принципів і морально-етичних норм, маючи помітний вплив як на сім'ю, так і на важелі системи виховання.

Підсумовуючи аналіз компонентів морального виховання в Галичині у 30-х роках, дисертант аргументує, що родина, школа і громадськість у цьому плані виявляли безперечну єдність, яка не завадила б українському суспільству і в наш час.

Підрозділ 2.2. – “Проблема змісту моральнісного підґрунтя”. Скільки різних сторін і напрямків має життя народу, стільки й може бути різних шляхів для його пізнання. У даному випадку, для з’ясування змісту, завдань і грунту виховних аспектів галицької педагогіки

14

основна увага спрямована саме на духовність української нації. Дисертант акцентує увагу на тому, що починаючи з другої половини XVI століття духовно-освітній розвиток у Галичині характеризується або поступовим піднесенням, або поступовим занепадом і здійснювався він, особливо освітній, головним чином через бурси, парафіяльні школи, гімназії, колегіуми, академії- православні, католицькі і протестанські. Саме у цих трьох напрямках формувалися наукові, педагогічні, виховуючі, організаційні прямування, форми, методи, принципи та структура в освітніх осередках.

Особливого і щораз відчутнішого впливу зазнавала галицька педагогічна наука із Заходу: поширення, вивчення латинської мови, поруч зі студіями творів Платона, Плутарха

вивчалися філософські праці Дж.Бруно, Бекона, Декарта, тому вона, спираючись на православні традиції, все більше зверталася до ідей західної педагогічної думки.

Дисертант звертає увагу на те, що в Галичині українська духовність плекалася до другої світової війни і велику роль у цьому відігравала українська еліта, зокрема вчительство. Тому Перший Український Педагогічний Конгрес який відбувся у Львові в 1935 році акцентував увагу на морально-етичних засадах співжиття, аналізі національних цінностей, патріотизмі мо-лоді,її господарській підприємливості та волі.

Психологія українців характеризувалася, певною мірою, культом духовності. У моральному плані пріорітетним був релігійний ідеал у якому через хри-стиянське розуміння любові досягається злагода і гармонія внутрішнього світу. Релігійність галичан формувалася під впливом двох гілок християнства - католицизму і православ'я. Відверта експансивність, залізна воля, різноманітність у всіх напрямках практичної діяльності (просвітництво, освіта, підприємниц-тво тощо) католизму, на противагу неорганізованості з нахилом до анархії, формували в тогочасному галицькому суспільстві сувору організованість, що грунтувалася на єдиності дій папи і влади. Співпраця з науками, войовничість, практицизм, стають ознаками галицьких українців.

До складу духовності входили і національна культура, яка ха-рактеризувалася галицькими педагогами з позиції двох типів, яка зазнала впливу культур Заходу і Сходу. Внутрішня досконалість, прагнення пізнати зовнішній світ, жадоба до знань, науки, високий патріотизм - ось головні характерні ознаки тогочасної га-лицької культури.

У дисертації зазначається, що галицькі педагоги акцентували на необхідності зосередити увагу на перших паростках моралі та духовності, що зароджу-ються в сім'ї, ідуть від матері, рідного краю, від любові до рідної приро-ди, поваги до рідної мови, культури. У підгрунті цих перших паростків значна роль відводилася релігії та культурі з їх

15

специфічними факторами формування, що значною мірою впливали на вироблення ціннісної орієнтації галичанина-українця.

У підрозділі 2.3. – “Виховний ідеал у світлі ідей галицьких педагогів 30-х років” обгрунтовано сутність виховного ідеалу, його роль у виховному процесі та нормативнісну значущість моральності галичан. Основна форма , в якій функціонують цінності - це ідеал. Він є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі цінності - риси більш загострені, у них чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність, а тому він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле,

цілеспрямований процес. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності і, формуючись у запереченні дійсності, він, до певної міри, відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя.

Обгрунтовуючи зміст виховного ідеалу у галицькій педагогіці дисертант звертається до думки учасників Першого Українського Педагогічного Конгресу (Львів, 1935 р.), і робить висновок, що всебічно вихована українська людина повинна бути життєрадісною, фізично добре розвинена, мати свій власний світогляд, належне світле ставлення до Бога - творця, бути вірним членом своєї церкви, все і всюди пам`ятати, що вона є дитиною українського народу і для нього готова віддати не тільки свою працю, але, в разі потреби, і своє життя. До того ж бути добре приготовленою до фахової праці, до розумної співпраці і гідного співжиття з іншими людьми. Тому то визначальним для тогочасних поглядів було поєднання морального та релігійного аспектів. Галицька інтелігенція усвідомлювала, що релігія виступає організуючим елементом щодо функціонування національної культури, здорової моралі, сприяє збереженню національної самобутності, самосвідомості і традицій. Найвищий ідеал тогочасноі Європи, до якого вона прагнула і хотіла піднестися дорогою виховання повновартості особистості в поколіннях 3 3 - це ідеал внутрішньої гармонії, як найвищий ідеал етичної свідомості.Галицькі педагоги окреслили виховний ідеал, як ідеал, що грунтується на двох головних цілях: служіння Богові та служіння нації, тобто основою для навчання і виховання була християнська мораль і національна свідомість.

Підрозділ 2.4. – “Морально-виховна традиція, як елемент саморегуляції особистості” висвітлює морально-виховний аспект українських традицій.

На основі аналізу історичних процесів творення та розвитку національних традицій диснртант робить таке узагальнення: національні традиції – це процес відтворення у

16

наступних поколіннях тих моральних, політичних, культурних і побутових якостей, які були

вироблені українським народом впродовж усього періоду свого існування. У традиціях люди відтворювали себе, свої національні особливості, свою духовну культуру, свій характер і свої психологічні ознаки.

Аналізуючи думку українських педагогів Галичини міжвоєнної доби стосовно характеристики якостей ідеалу українця, специфіки його характеру, геополітичного розташування території та його вплив на своєрідність духовності, то вона адекватна загальноприйнятій характеристиці українця – людини лагідної і щирої, правдолюбної і доброзичливої, дотепної і жартівливої, талановитої і працьовитої, витривалої і терпеливої, з її високою емоційністю, чутливістю та ліризмом, що виявляються, зокрема, в естетизмі українсько-народного життя і звичаєвості та обрядовості, в артистизмі вдачі, у

прославленій пісенності, у своєрідному гуморі, в яскравості ужитково-прикладного мистецтва, у концентрованій спрямованості на самопізнання через природу та тонких рефлексіях на її красу.

У Висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

Досліджуючи моральнісне підгрунтя галицької педагогіки 30-х років, можна констатувати, що воно базується на аналізі педагогічних праць та документів Першого Українського Педагогічного Конгресу цієї доби. Також аргументовано, що незважаючи на багаточисельні перешкоди, створювані Австро-угорськими та Польськими урядовими структурами, українські педагоги на початку XX століття створили альтернативну до державної системи сферу українського шкільництва. Основою навчально-виховного процесу було формування національно-морального змісту освіти. Він здійснювався на фундаменті генетично-індивідуальних якостей соціуму Галичини людності, для яких пріоритетними були воля і розум індивіда.

Узагальнення результатів дослідження дає змогу зробити висновок, що галицькі педагоги у своїх працях спиралися також на нищесформовані вимоги щодо моралі.

1. Велику увагу приділяли галицькі педагоги закладенню в душі молодого покоління тогочасної Галичини великої сили духу, що витворював у подальших роках патріотизм, мужність, відданість, сміливість, жертовність, несхибність і стабільність дотримання ідеї через самовдосконалення і консолідацію культурно-просвітницьких та громадсько-політичних товариств, союзів, організацій. Таке підгрунтя, що було закладене у моральне виховання піднесло національну свідомість галичан.

17

2. В умовах асимілятивної політики польських властей, активного наступу на національну освіту українські педагоги Галичини стали чи не єдиними носіями національного життя, своєрідними оберегами української культури. Пріоритетним у своїй діяльності вони вбачали виховання підростаючого покоління у двомовному середовищі, що вимагало витворенню в юному серці таких моральних якостей, як толерантність, терпимість, милосердя, співчуття, лагідність, ввічливість, уважність тощо. Фундаментом цих

якостей, на думку педагогів Галичини, була любов до ближнього: любов до людей є основою гармонійного розвитку людини і цілої української спільноти.

З. В Галичині у 30-ті роки формувалося ціле покоління борців за українську справу.. Велику роль відігравало те, що галицькі педагоги спиралися на переорієнтацію та повернення до первинно-моральних