Все це свідчить як про низький рівень санітарної культури чоловіків, так і про їх переважно утилітарно-фізіологічне ставлення до своїх позашлюбних партнерок.

Проблема інформування чоловіків про хвороби, що передаються статевим шляхом актуальна і вимагає подальшого вивчення. З цією метою ми провели поглиблений розгляд ряду аспектів висвітлених соціально-епідеміологічною анкетою. Для цього були розроблені спеціалізовані анкети - Первинний опитувальник /ПО/ з 19 пунктів і Вторинний опитувальник /ВО/ з 27 пунктів з фіксованим набором 6 варіантів можливих відповідей . Захворілі чоловіки заповнювали їх /ПО/ протягом першої доби перебування в ШВД і напередодні виписки, тобто по завершенні відповідного курсу терапії - ВО. Це дало можливість порівняти "стартові" оцінки і наміри захворілих чоловіків з їх "підсумковими" роздумами. За ступенем психологічного усвідомлення своєї вини в інфікуванні на момент їх госпіталізації "кваліфікована більшість" /58,2% + 18% = 76,2%/ захворілих чоловіків усе ще не була готова реально оцінити свою власну роль у тому, що сталося.

Досить тривале /близько 3-4 тижнів/ перебування у ШВД та психокорекція, яка там проводилася, суттєво не вплинули на зменшення кількості осіб, що психологічно заперечували свою активну роль у власному інфікуванні. І це при тому, що вдвоє /з 27,8 до 14,3%/ зменшилася кількість осіб, що вважали свою хворобу наслідком незрозуміло чого. Процент посилань на "зовнішні" обставини виріс з 30,5 до 38,1 як і усвідомлення закономірності того, що це сталося внаслідок власної поведінки /з 23,6 до 30,9%/, Тобто ми маємо справу із своєрідним механізмом психологічного захисту, коли, здавалося б, цілком очевидні явища і факти продовжують заперечуватися. А точніше, це один з проявів неадекватного психологічного реагування в ситуації хвороби, що в значній мірі базується на певних особливостях преморбідної акцентуйованості характеру захворілих чоловіків.

Якщо на момент госпіталізації в клініку кожний другий захворілий вважав неприйнятним для себе самолікування, а до кінця курсу терапії так вважали вже 66,7%. Однак, кожний п'ятий чоловік усе ж вважав як при першому, так і при другому тестуванні самолікування для себе можливим, хоч і небажаним.

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ПОЗАШЛЮБНИХ ВІДНОСИН У ЧОЛОВІКІВ.

Таке вкрай складне і неоднозначне явище як гетеросексуальні статеві зв’язки між чоловіком і жінкою являє собою далеко не однозначне явище. Воно як саме впливає на інші сфери людського життя, так і знаходиться в суттєвій залежності від них. У нашому дослідженні ми намагалися визначити статистично достовірні і суттєві зв'язки ряду зовнішніх факторів ( місця проживання, віку, освіти, професії, сімейного стану ) які в більшій чи меншій мірі впливають на базисну модель ведення чоловіками статевого життя (с/ж) а також, по можливості, визначити динаміку зміни с/ж за останні десятиріччя.

Виявилось, що серед багатьох факторів провідне місце належить такому, на перший погляд ніби-то чисто зовнішньому фактору, як формальна освіченість людини. Проте освіченість, мабуть, ніколи і не була чисто формально-зовнішнім параметром тієї чи іншої людини, а завжди являла собою певною мірою щось внутрішньо-психологічне, особистісно-неповторне, яке лише дуже умовно піддається формальному поділу, характерному для конкретного суспільства. Нижче в таблиці приведені відповідні показники, які з різних боків характеризують с/ж чоловіків.

Різні характеристики | Рівні освіченості чоловіків

статевого життя у чоловіків | Почат-кова | Неповнсередня | СШ | Технікум | ВУЗ

Середній вік початку с/ж | 19,8 | 16,7 | 17,6 | 19,1 | 16,5

Середній вік регулярного с/ж | 26,0 | 20,0 | 21,8 | 22,2 | 24,6

Середній вік першого шлюбу | 26,2 | 28,4 | 21,8 | 23,2 | 26,2

Середній вік першого розлучення | 38,4 | 32,1 | 27,6 | 28,2 | 26,1

Середній вік першої статевої партнерші | 20,1 | 17,9 | 19,4 | 23,2 | 18,1

Середній вік дружини | 43,7 | 29,4 | 28,4 | 27,1 | 25,8

Середній вік коханки | 42,4 | 24,2 | 25,7 | 26,4 | 23,1

Середній вік джерела зараження | 39,8 | 21,8 | 22,4 | 22,8 | 19,8

Оцінюючи у цілому якесь явище чи проблему, перш за все, необхідно точно визначити "крапку відліку", тобто те, з чого слід починати. Краще всього це робити з урахуванням динаміки процесу, оскільки саме біля "витоків" його часто лежить "ключ" до розуміння всього питання в цілому. Саме виходячи з цього методологічного підходу, ми вважали найбільш доцільним проаналізувати структуру базової чоловічої моделі статевих взаємовідносин, яка у підсумку і призводить до венеричного захворювання. Її основні положення можуть бути сформульовані наступним чином:

- Вік пробудження у юнака-підлітка статевого потягу, а внаслідок і цікавості до інформації у цій області, частиною якої звичайно і є початкові відомості про ВХ і їх клінічні прояви, був тим молодший, чим вищий його інтелектуально-освітній рівень. Власне реалізація статевого потягу, тобто першого в житті юнака с\ж навпаки наступало тим пізніше, чим більше він уваги приділяв навчанню. Тобто, тут має місце певна „конкуренція”. В період „пробудженої сексуальності” провідну роль в реальному введенні у с\ж мали їх перші жінки, які вже до того часу мали певний власний сексуальний досвід. І відповідно саме їм і належить в цей період більш активна, а точніше домінуюча роль в його веденні.

- Регулярне дошлюбне життя явно домінує, а його початок лише у шлюбі зустрічається не просто рідко, а має стійку тенденцію до подальшого прогресуючого зменшення. Слід вважати реальністю переважне ведення саме такого виду с\ж більшістю молодих чоловіків, що розпочинають його в 20-21 рік, тобто вже через 3-4 роки після першого свого сексуального досвіду. Його тривалість також значною мірою детермінована рівнем освіти і коливається від 2-3 років серед осіб з середньою освітою, до 7-8 років у осіб з вузівським дипломом. Зворотня залежність характерна для довго тривалості „пут Гіменея”. Чим вищою була освіта, тим швидшою ставала очевидність помилковості шлюбного союзу і тим він швидше офіційно розривався. Так само суворо детермінованим виявився рівень інформованості чоловіків про ВХ та їх мотиваційна структура.

- Динаміка змін основних параметрів с\ж характеризувалась не просто вираженою акселерацією, а якісним переходом початку його проявів з юності у підлітковий період, тобто – різко зменшилась можливість адекватного психологічного сприйняття і зрілого соціального реагування, що в свою чергу, об’єктивно створює умови для всякого роду аномалій поведінки. Проведений кореляційний аналіз мотиваційної структури ведення чоловіками позашлюбних гетеросексуальних зв'язків показав їх значну схожість як у випадках їх ведення при звичайному с\ж , так і для переважного числа конкретних ситуацій с\ж, що власне і послужили безпосереднім джерелом їх інфікування ВХ. Крім того, стало очевидним, що місце проведення позашлюбного с\ж потрібно розглядати і як цілком об’єктивний критерій реальної зацікавленості чоловіків у своїй с\п так і як побічний показник сутності або тільки „видимості” офіційно вказаних ним мотивів її проведення.

Було також встановлено, що тривалість попереднього знайомства перед вступом у позашлюбний зв’язок здебільшого не перевищувало тижня. Зі слів більшості протестованих чоловіків – цього строку цілком вистачало, щоб схилити вподобану жінку до с\ж, або впевнившись в її „нечуйності”, облишити її та розпочати пошуки іншої більш „перспективної” подруги. Про інтенсивність подібного роду пошуків свідчив той факт, що за 6 місяців, які передували інфікуванню в середньому „змінювалось” від 2-х до 3-х подруг. Хоча при цьому – чим частіше і регулярніше чоловік вів статеве життя з однією постійною с\п , тим пізніше він інфікувався. Парадоксальність цієї закономірності нам уявляється логічним пояснити виходячи з міркування про те, що при регулярному веденні чоловіками позашлюбного с\ж, воно все більше стає подібним до власне шлюбної моделі гетеро сексуальних взаємин, а відповідно, ні він ні вона в цей час вже не відчувають вираженої потреби до пошуку „кращого” партнера де-ін-де. І їх захворювання в цій ситуації дійсно майже завжди ставало наслідком випадкового зв'язку, який мав місце або внаслідок раптового гострого психологічного конфлікту між ними, або ж непомірного вживання алкоголю. Оптимумом такої частоти проведення подібного роду с\ж більшість опитаних вважала – від 1 до 3-х разів на тиждень.

В ході проведеного нами поглибленого опитування чоловіків, з'ясувалася також їх самооцінка стану нервової системи в ході лікування в ШВД. При цьому захворівші чоловіки оцінювали у себе: працездатність, втомлюваність, рівень роздратованості, рівень емоційної лабільності, ступінь впливу на уражений орган, наявність проявів імпотенції, лабільність настрою і стану нервової системи в цілому; прагнення до самотності; психологічні труднощі. З чисто соматичних скарг найбільший психологічний резонанс, обумовлюючий розвиток у тривало хворих астено-невротичного синдрому, мали наступні соматичні прояви: болі в області промежини і калитки; явища припухлості яєчок і больові відчуття в них; прояви фімозу-парафімозу; наявність явищ парестезій в уретрі (відчуття "повзання мурашок"); поява після курсу нераціональної антибіотико терапії ерозійних баланітів або баланопоститів переважно дріжджової етіології; невеликі гнійні виділення з уретри та змінюючі їх незначні слизисті уретральні виділення зранку, які "залишаються" після всіх курсів антибіотико терапії; наявність навіть невеликого числа ниток пластівців у сечі зранку, особливо у другій порції.

У значної кількості чоловіків мало місце існування "конкурентних взаємовідносин" між веденням активних позашлюбних гетеро секусуальних зв'зків і мірою вживання алкоголю, що, в свою чергу, впливало на вік як початку ведення ними статевого життя, так і на час їх першого інфікування. Крім цього, підтверджена наявність певного кореляційного зв'язку типів алкогольного вживання, темпу і шляхів їх формування від освіченості, віку, соціального стану.

Таким чином, дані поглибленого прямого опитування хворих чоловіків підтвердили і уточнили цілком апріорно прогнозовану наявність помітного впливу наявної у них специфічної соматичної патології урогенітального тракту як на стан копулятивного циклу, так і на їх нервову систему в цілому. А це, в свою чергу, безумовно є об'єктивною основою потреби подальшого наукового пошуку в цій сфері, спрямованого як на уточнення тих чи інших деталей психологічного сприйняття хвороби особистістю, так і всього паттерну психологічного реагування в ситуації розвитку такого специфічного захворювання в цілому.

КОПУЛЯТИВНИЙ ЦИКЛ У ЧОЛОВІКІВ І ЙОГО СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ.

При дослідженні контингенту з 702 чол. була звернута увага на те, що значна кількість обстежених /197 чол./ переважно з торпідним перебігом запальних процесів урогенітальної сфери скаржились на ті чи інші порушення копулятивного циклу. І це при тому що у переважної більшості хворих аналіз сперми був у межах вікової фізіологічної норми. Це дало нам підставу розглядати ці розлади сексуальної функції як субклінічні і віднести їх до одного з чотирьох варіантів /по Г.С.Васильченко, 1983/ статевих порушень: переважання надмірних вимог до себе /94 чол./; неадекватна особистісна реакція на природні фізіологічні коливання сексуальних проявів /58 чол./; переважання неадекватної поведінки у конкретній ситуації одного чи обох партнерів /27 чол./; приписування собі уявних вад /18 чол./.

Все це лягло в основу визначення нами чоловічої сексуальної формули (СФЧ) не тільки серед хворих зі скаргами сексологічного характеру, а й серед усіх обстежених нами чоловіків, які не мали таких скарг.

На відміну від стандартної формули уявних статевих розладів, тобто псевдо імпотенції, яку вивів професор Васильченко Г.С., отримана нами шляхом використання квантифікаційної шкали і вирахування середніх арифметичних значень, формула СФЧ мала вигляд такого ряду:

2,5-2, 6-2/2,2-3,0-2,8/2,2,7-2,6/2,9-7, 4/8,0/7,7/2,9-25,9.

Оскільки користування квантифікаційними шкалами є, на думку академіка М.М.Амосова, окремим випадком структурного моделювання, то, підсумовуючи вищевикладені наслідки клініко-експериментального вивчення з допомогою квантифікаційної шкали СФЧ, ми з допомогою дисперсійного аналізу отримали принципово нові знання про не самоочевидні, але статистично достовірні корелятивні зв"язки між основними параметрами статевого життя чоловіків у ситуації хвороби і деякими факторами.

Проведене дослідження показало, що майже у кожного третього хворого відзначаються ті чи інші субклінічні порушення копулятивного циклу, які знаходять свій вираз у різноманітних скаргах, дизритмії статевого життя і тимчасовій дезактуалізації статевих відносин, вираженість яких значною мірою зумовлена як тривалістю і тяжкістю соматичної патології, так і особливостями преморбідної акцентуйованості характеру і типом психологічного реагування хворого.

Сексуальні порушення у чоловіків при специфічних соматичних ураженнях сечостатевих органів не є симптомом чи синдромом цієї патології, а є полісиндромними розладами, які мають різне відношення до уретро-простатитів. В одних випадках статеві порушення своїм виникненням зобов'язані більше клінічному розвитку відповідного патологічного процесу /не психогенний дебют/, а в інших - вони виникають переважно внаслідок "самореалізації" певних преморбідних рис акцентуйованості характеру у ситуації розвитку того чи іншого неадаптивного типу психологічного реагування на хворобу /психогенний дебют/.

Основним сполучним ланцюгом між розвитком власне соматичного ураження сечостатевих органів і виникненням порушень потенції у чоловіків була тимчасова дезактуалізація сексуальних відносин, обумовлена як запально-соматичними, так і психопатологічними проявами загострення відповідного уретриту чи простатиту, яка досить швидко призводила до дизритмії статевих відносин. Дизритмія, в свою чергу, сприяла розвитку застійних явищ в урогенітальній сфері, що вже власне і є безпосередньою причиною не психогенного дебюту статевих розладів.

Таким чином, все вищевикладене дає нам повне право вважати, що при специфічних соматичних ураженнях сечостатевих органів у чоловіків відзначались досить значущі по суті полісиндромні розлади копулятивного циклу переважно функціонального характеру, які, в основному, проявлялись у тимчасовій дизритмії статевих відносин. На етапі психотерапевтичної дезактуалізації відзначено функціонування психологічних компенсаторних механізмів, які допомагають особистості уникнути психотравмуючого впливу факту тимчасового зниження власної статевої активності.

ЕМОЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ЗАХВОРІВШИХ ЗА ДАНИМИ ТЕСТУ АЙЗЕНКА.

Емоційно-психологічна стійкість чи нестійкість, стабільність чи нестабільність - це фактори вродженої лабільності вегетативної нервової системи. Потреба розгляду їх структури у обстежених хворих диктувалася необхідністю вивчення цих особистих властивостей у досить специфічного контингенту соматичних хворих з переважним ураженням сечостатевої сфери венеричного генезу. Якщо для практикуючого лікаря-венеролога не байдужа глибина і повнота його попередньої інформованості про суто клінічні прояви цієї групи хвороб, то такою ж потрібною повинна бути інформація про загальну структуру емоційно-психологічного статусу цієї ж категорії захворівших,. Бо саме від неї в значній мірі залежить їхня поведінка. А вона потенційно може проявлятись у поведінці по типу "зовнішньої норми" за якою ховається вплив всіляких психологічних пертурбацій, що провокують таких хворих до раптових і видимо немотивованих проявів неврівноваженості їхньої "внутрішньої" нервово-психічної діяльності. Своєчасний облік та врахування важливості фактору нейротизму лікарями в даному контексту важко переоцінити.

Виходячи з цих теоретичних міркувань, а також бажаючи доповнити наявний вакуум об'єктивної інформації про структуру і особливості внутрішньої картини хвороби /ВКХ/ у захворівших нами було проведено тестування 673 захворівших чоловіків за допомогою класичного опитувальника Айзенка.

З отриманих внаслідок обробки первісних цифрових даних очевидно, що частка дійсно емоційно не стабільних осіб серед усього масиву захворівшиї більш ніж значима - 281 особа з 673-х, тобто - кожен третій. А те, що ця 281 особа дійсно внутрішньо емоційно нестабільна, підтверджується їх високою /16,17/ середньою бальною значимістю за шкалою Нейротизму. Така значна вага внутрішньо емоційно-психологічно нестійких осіб робить зрозумілою схильність цього контингенту хворих до розвитку у багатьох з них неврозів під впливом зовсім незначних субстресових ситуацій. І тільки для кожного третього із захворівших була характерною внутрішня емоційна стабільність /7,03 бал./, тобто - була відсутня реальна загроза виникнення й розвитку з них неврозу навіть під впливом значного зовнішнього стресу.

Все це робить більш, ніж обгрунтованим загальний висновок про те, що майже для половини захворівших чоловіків навіть не дуже значний зовнішній стресовий вплив може бути цілком достатнім, щоб викликати серед них виникнення і розвиток неврозів, обумовлених їхньою внутрішньою емоційно-психологічною нестабільністю та нестійкістю. А це, в свою чергу, повинно розцінюватися як пряме підтвердження необхідності відносити хворих з запальними ураженнями сечостатевої системи специфічно-інфекційного генезу до групи захворювань, що потребують для свого вилікування застосування не тільки традиційних протизапальних препаратів /антибіотики, сульфаніламіди і ін./, але й використання різноманітних психопрофілактичних засобів для попередження і зняття неврозоподібних станів, які майже завжди виникають під час обстеження та лікування в ШВД.

Для більшості захворівших чоловіків типовою є їх психологічно непевна поведінка з тенденцією до інтровертованості і прагненням виставити себе в "хорошому" та "вигідному" плані в очах медперсоналу ШВД. Із розглянутих "зовнішніх" факторів одні більш значимо впливають на рівень невротизму / "багатий" сімейний досвід, значна схильність до захворювань /, а інші / освіта, вік / посилюють інтровертованість поведінки. Загальна преморбідна акцентуйованість характеру досить однозначно посилює емоційну нестійкість і в меншій мірі послаблює риси інтровертованості поведінки в ситуації розвитку хвороби. Для не акцентуйованих осіб є характерною відносна емоційна стабільність, щирість та переважно інтровертована направленість реагування в ситуації розвитку в них соматичної патології.

СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАГУВАННЯ ХВОРИХ ЧОЛОВІКІВ У СИТУАЦІЇ

РОЗВИТКУ У НИХ СПЕЦИФІЧНОЇ СОМАТИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ.

Відношення людини до свого захворювання по своїй суті інтегрує всі його психологічні особливості, в рамках яких аналізується поняття "внутрішня картина хвороби", яке включає як власне відчуття, переживання та уявлення хворого щодо соматичних проявів хвороби, так і її /хвороби/ усвідомлення особистістю, розуміння ролі та впливу патології на життєве функціонування, емоційні та поведінкові реакції на пристосування до неї або на відсторонення від неї..

Під час захворювання у людини неодмінно формується та чи інша стратегія поведінки. І дуже важливим для лікаря є раннє виявлення адаптивної чи дезадаптивної скерованості характеру реагування хворого, тобто - особливостей реалізації захисно-пристосовницьких механізмів особистості. Психологічне відношення до хвороби завжди досить значуще і обов'язково впливає також і на інші системи відношень особистості, що визначається як власне преморбідними рисами, особливостями емоційного реагування, рівнем інтелекту, життєвим досвідом, так і природою соматичної патології, особливостями мікро соціального оточення.

Цілком очевидно, що саме відношення до свого захворювання перш за все і головним чином проявляється у поведінці хворого, в його відносинах з оточуючими його людьми під час лікування. Можливий спектр особистісного реагування на патологію досить широкий: від "заглиблення" у хворобу до її повного психологічного витіснення-ігнорування.

Для обстеження хворих нами була вибрана тестова форма опитувальника для психологічної діагностики типів відношення до хвороби /ТВХ/, розробленого у лабораторії клінічної психології Санкт-Петербурського психоневрологічного інституту ім. В.М.Бехтєрева, що надало можливість отримати об'єктивну інформацію про весь спектр відношень особистості в ситуації розвитку такої специфічної інфекційної соматичної патології як ураження сечостатевої сфери венеричного генезу. В цілому профіль тесту ТВХ характеризує сукупність окремих аспектів багатомірного відношення хворої людини до свого захворювання й інтерпретується по аналогії з іншими психологічними опитувальниками. При його допомозі визначалось до 12 "чистих" типів відношення до хвороби, а також декілька варіантів "змішаних" і "дифузних" типів, а також побудувати усереднений загальний профіль співвідношення окремих шкал тесту, що й знайшло своє відображення у цифровому ряді, таі в графічному зображенні.У цілому середньобальна величина шкал тесту ТВХ виявилась досить невисокою - 7,8 бала, і це при тому, що по окремих шкалах вона піднімалась до 12,25 /Г/ - 12,02 /С/, а по інших опускалась до 5,18 /Д/ - 5,30 /М/. Привернув до себе увагу такий суттєвий параметр як більш ніж значний розмах, тобто різниця між мінімальними і максимальними бальними значеннями по кожній із 12 шкал тесту ТВХ. А це досить однозначно вказує на внутрішньо в багато дечому суперечливий характер психологічного реагування хворих чоловіків у ситуації розвитку у них специфічного соматичного ураження сечостатевої сфери. Це підтверджується також формою зведеного профілю ТВХ, який відображає глибоко-дифузний характер загального паттерну відносин, при якому в семибальну зону не увійшли лише показники трьох з 12 шкал тесту.

Для всього обстеженого контингенту хворих чоловіків найбільш характерним виявився дифузний ТПР, який досить суттєво і специфічно змінювався в залежності від переважання того чи іншого ТПАХ.

Використання методики "ТВХ" у стаціонарах ШВД показало, що серед чоловіків з ураженнями сечостатевих органів венеричного генезу лише в 19,91% виділявся чисто гармонійний ТПР. Частка всіх трьох адаптивних / гармонійного, анозогнозичного та ергопатичного / типів з мінімальною соціально-психологічною дезадаптацією складає лише - 39,9% від загальної кількості обстежених нами чоловіків.

Аналіз змістовного боку співвідношення між складовими змішаних ТПР показав серед них наявність як внутрішньо узгоджених, так і явно суперечливих сполучень, що свідчить про вельми суперечливий характер самої структури відношень особистості в ситуації хвороби венеричного генезу. Під час обстеження виділився такий збірний блок психологічного реагування, як невизначений. До нього увійшли такі окремі шкали елементів ТВХ, кількісний бік яких знаходиться на досить високому рівні. Це було підставою для того, щоб віднести цих хворих до групи осіб з вираженою дезадаптацією їх реагування в умовах хвороби, хоча сам характер дезадаптації має невизначений характер, маючи приблизно однаку ступінь вираженості рис як інтра-, так і інтерпсихологічного направлення реагування.

Більше третини (39,68%) обстежених хворих по своєму ТПР відносились до блоку дифузного реагування: 8,08% до інтра - і 4,04% до інтерпсихічного ТПР, тобто - більша половина відносилась до тих чи інших дезадаптивних типів психологічного реагування в ситуації хвороби.

В міру збільшення ЗРПАХ мало місце явне зниження рис гармонійного, ергопатичного та анозогнозичного патернів відношень при досить різкому одночасному підсиленні рис тривожності та сенситивності. Мала місце виражена кореляційна залежність між преморбідною акцентуацією характеру хворих і паттерном їх психологічних відношень у ситуації розвитку хвороби. І цей паттерн очевидно визначається не стільки загальним рівнем, скільки типом акцентуації.

При допомозі частотного аналізу був проаналізований взаємозв'язок ТПР у чоловіків на венеричну патологію з низкою соматичних і соціальних параметрів. При цьому був встановлений різний ступінь вираженності - від максимального з тривалістю захворювання до статистично низько достовірного від сімейного стану і міри вживання алкоголю.

Таким чином, можна зробити загальний висновок про те, що в ситуації розвитку специфічного соматичного ураження сечостатевої сфери має місце досить неоднозначний і часто внутрішньо суперечливий паттерн психологічного відношення до хвороби, який однозначно залежить як від преморбідної акцентуйованості характеру, так і в різній мірі від таких "зовнішніх" факторів, як вік, освіта, сімейний стан, міра алкогольної наркозалежності, тривалості захворювання.

ДЕЯКІ ПОВЕДІНКОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ХВОРИХ ЧОЛОВІКІВ ЗА ДАНИМИ ТЕСТУ "Q - Sort"

З метою вивчення основних тенденцій поведінки хворих чоловіків в умовах ШВД було використано тестову методику Q-Sort", запропоновану D.Stock i H.Thelen у 1958 році. Вона дає змогу не тільки визначити шість основних поведінкових реакцій /залежність, незалежність, товариськість, нетовариськість, прагнення до "боротьби" і уникання "боротьби", а й характеризує їх кількісно.

Слід відмітити, що кожна з цих поведінкових тенденцій, на наш погляд, має як внутрішню, так і зовнішню характеристику, тобто - "боротьба", незалежність, товариськість можуть бути внутрішньо притаманні певній особистості, а можуть бути лише зовнішньою характеристикою, яка приховує дійсність. І ще варто зазначити - якщо виявляється "нульова тенденція", тобто - кількість "так" і "ні" однакова чи майже однакова, то це вважається об'єктивним підтвердженням наявності у хворого внутрішнього особистісного конфлікту. Адже його особистість явно перебуває під впливом "гри" протилежних поведінкових тенденцій, які мають, якщо і не однакову, то дуже схожу вираженість.

Аналіз цифрового матеріалу, отриманого при заповненні даного тесту 642 хворими чоловіками показав наявність досить подібної з "нульовою" ситуації по другій та третій сполучених парах /залежність-незалежність, боротьба-уникання/, що свідчить про внутрішню конфліктність у них через майже однакову їх бальну вираженість. Лише поведінкова тенденція товариськості-контактності виражена досить однозначно.

В міру росту нейротизму бальна величина всіх шести тенденцій як збільшувалася, так і послаблювалася переважанням прагнення до прийняття групових соціально-етичних стандартів.Помітно збільшувалося переважання вираженості активного прагнення хворих зайняти більш "високий" статус у системі між особистісних відносин в міру зменшення їх щирості під час тестування, що варто розглядати як своєрідну форму їх міжособистісного спілкування в ситуації хвороби, коли багато з них вибрали шлях приховування своїх власних суджень заради зовнішньої "показової" єдності.

Досвід реальних між особистісних сімейних відносин у більшості хворих, а також при більш високому рівні освіченості очевидно знижували серед них бажання емоційно контактувати між собою під час лікування. Соціальна залежність, як відомо, підвищується з віком, але разом з тим у дорослих чоловіків помітно знижувалась тенденція до товариськості-контактності і бажання до встановлення емоційних взаємозв'язків під час лікування у стаціонарах ШВД.

Таким чином, все вищевикладене дає можливість твердити про встановлену наявність помітного внутрішнього конфлікту між основними поведінковими тенденціями у хворих чоловіків, що проявлялось у дуже подібній бальній значущості ряду їх протилежних складових, які мали майже однакову вираженість. А це, в свою чергу, без сумніву є відображенням того значущого нервово-психологічного напруження, яке неминуче супроводжує власне соматичні ураження сечостатевої сфери у хворих чоловіків.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНІВ РЕАКТИВНОЇ І ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ МЕТОДИКОЮ СПІЛБЕРГЕРА-ХАНІНА.

Із спеціальних тестових психологічних методів, які дають можливість досліджувати психологічну напруженість у людини найбільш поширеним є стандартний опитувальник Spilberger Ch. у модифікації Ханіна Ю.Л. /1976/. З його допомогою можна оцінити як стан реактивної тривоги /РТ/ на даний момент, так і тривожність як рису особистості /ОТ/.

Заповнити опитувальник Спілбергера-Ханіна /ОСХ/ пропонувалось обстежуваним чоловікам двічі: при вступі на стацлікування у ШВД /651 чол./ і при їх виписуванні /214 чол./. При цьому вони двічі заповнювали шкали, які визначають рівні як особистісної тривожності /ОТ/, так і реактивної тривожності /РТ/.

Аналіз експериментально отриманих даних по визначенню індексів ОТ та РТ дає змогу дійти таких умовиводів:

= у розпалі розвитку соматичних проявів хвороби у переважної більшості обстежених нами чоловіків відзначався виражений ступінь як особистісної тривожності /ОТ= 41,91/, так і сумарної реактивної тривоги /РТ = 48,46/, які в результаті комплексного лікування дещо знизились /ОТ до 41,55; а РТ до 42,31/. При цьому особистісна тривожність, як характеристика особистості хворого, помітно слабкіше змінювалась у ході лікування, а ніж сумарна реактивна тривога;

= тип психологічного реагування /ТПР/ хворого у ситуації хвороби явно домінуюче впливав на структуру, бальну величину і динаміку ОТ і РТ. Як і передбачалося, при адекватному ТПР різні ОТ і РТ були мінімальні, а при інтра-психологічному ТПР – максимальні. Крім того на ступінь психологічної напруженості ОТ - РТ досить виражено впливали: загальний рівень освіченості хворих, їх сімейний стан, вік, загальна тривалість хвороби, ступінь вживання ними алкоголю, рівень емоційності та щирості, а також знання ними свого клінічного діагнозу. Даний корелятивний зв'язок має такий характер: початковий сумарний рівень РТ в ситуації хвороби буде тим значнішим, чим у більш освічених людей вона виникла; чим більший /у межах року/ термін вона триває; чим був "багатший" попередній сімейний досвід хворого; чим меншою була алкогольна наркозалежність; чим вищим був віковий ценз хворого; чим помітнішою була емоційна нестабільність особистості і її ж щирість у відповідях. Стосовно впливу клінічного діагнозу, то знаття його хворим також досить неоднозначно впливало на ІОТ-ІРТ.

В ситуація виявлення вираженого ступеню сумарної РТ у хворих необхідно застосовувати вже інші тестові методики, які дають можливість визначати окремі складові компоненті /соматичні, психологічні, соціальні/ реактивної тривоги у хворих.

Таким чином, у цілому можна сказати, що, не дивлячись на низку позитивних рис /простота і швидкість застосування, можливість об'єктивно визначати ІОТ і ІРТ/, тест Спілбергера-Ханіна має досить обмежену сферу використання для визначення психологічного напруження у чоловіків з специфічним соматичними ураженнями сечостатевої сфери венеричного походження.

ВИЗНАЧЕННЯ РЕАКТИВНОЇ ТРИВОГИ МЕТОДИКОЮ "ЛШПТ - "MAS"

Багаторазові перевірки "цінності" методики Taylor відомої під назвою "Особиста шкала проявів тривоги" /ОШПТ - MAS"/ багатьма авторами в ряді країн показали високий ступінь відповідності даних, одержаних за її допомогою, з даними, одержаними за допомогою інших методик, які визначають тривогу і страх у людей.

Нами було встановлено, що на висоті розвитку хвороби, тобто на момент госпіталізації, найбільші абсолютні значення стривоженості були характерні для психологічних побоювань. На другому місце - соціальні страхи і лише на третьому власне соматичні. При цьому рівень психологічних переживань помітно перевищує /на 30-45%/ відповідні рівні соматичних і соціальних побоювань. Ця особливість притаманна для всіх без винятку форм-типів психологічного реагування чоловіків в ситуації хвороби.

Загальною закономірністю є також своєрідне ранжирування рівнів абсолютної величини стривоженості всередині кожного з 3-х її основних видів: соматичного, психологічного і соціального. В найбільшій мірі вона виражена при інтрапсихологічному ТПР, потім йде інтер-ТПР, і невизначений ТПР. І мінімальні рівні всіх 3-х видів страхів при адаптивному ТПР.

Основним рівнем як соматичної, так і нервово-психологічної і соціальної тривог у явної більшості хворих чоловіків був невротичний ступінь його виразності, доля якого зменшувалася, але не дуже різко, на кінець лікування в ШВД. Відмічені вихідні ступені виразності тривоги і їх динаміка явно були більш залежні від характеру того чи іншого ТПР, ніж від "змісту" тієї чи іншої реактивної тривоги .

Перебування хворих на лікуванні в ШВД безсумнівно привело до помітно сприятливої зміни структури і абсолютної величини виразності всіх трьох різновидів РТ, хоча в ряді випадків це свідчило про своєрідне "розшарування" основного невротичного рівня на низько- і високо- тривожних.

З 3-х видів РТ, які вивчалися, схоже саме соціальна тривога в динаміці зменшувалася в меншій мірі в своїх кількісних параметрах, хоча саме при ній найбільшої виразності досягло відоме "розшарування" її структури на кінець курсу терапії. Соматична РТ в ході лікування в ШВД збільшувалася у переважної більшості обстежених чоловіків. Винятком були особи з дуже незначною /до 10 днів/ тривалістю хвороби, які, по всій вірогідності, ще просто не встигли усвідомити значимість нещодавно виниклої у них соматичної патології.

Власне висхідні величини психологічної та соціальної РТ послідовно збільшувалися по мірі збільшення тривалості хвороби. Динаміка їх в ході лікування відзначалася відомою "хвилеподібністю" на фоні тенденції до зменшення відповідних бальних рівнів ІРТ. В основі цього феномену, вірогідніше за все, було бажання хворих чоловіків приховати саме свої соціально-психологічні побоювання і тривоги, об'єктивно обумовлені наявністю соматичного ураження сечостатевої сфери.

По мірі посилення виразності емоційності хворих у них росла і бальна величина висхідних рівнів ІРТ, яка в ході лікування достатньо пропорційно зменшувалася. Найбільш адекватною була стривоженість серед дорослих чоловіків старших 30 років, а серед підлітків і юнаків 20-24-х років рівні ІРТ не відзначалися потрібною доцільністю. Клінічний діагноз, а точніше усвідомлення його "значимості" хворими, виявляло досить неоднозначний його вплив на бальні рівні ІРТ: трихомоніаз викликав найбільшу, а свіжа гонорея і сифіліс мінімальну РТ. Рівень загальної освіченості хворих чоловіків очевидно і цілком неоднозначно впливав на бальну величину як висхідних, так і підсумкових ІРТ. І був він тим значимішим, чим вище освіченість хворих.

Все вищевикладене дозволяє в цілому позитивно оцінити можливості використання стандартного тесту "ОШПТ-Mas" в клініці ШВД для оцінки стану різних видів РТ.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ У ДИНАМІЦІ ОСНОВНИХ КОМПОНЕНТІВ РЕАКТИВНОЇ ТРИВОГИ ЗА ДОПОМОГОЮ СКРИНІНГОВИХ ШКАЛ "ШВПХ-ШЗТ"

З метою усунення конструктивних вад стандартних як тестів Спілберга-Ханіна і Тейлора, так і модифікованих - "ЛШПТВБ , "ЛШОПТВБ" нами і була розроблена оригінальна тестова методика - Шкала Визначення Побоювань Хворого /ШВПХ/, яка дозволяє окремо визначити висхідні рівні уретральних, простатичних, загальносоматичних, лабораторних, сексуальних, соціальних та алкогольних страхів - побоювань чоловіків у період їх лікування у ШВД. Для вивчення динаміки зміни РТ у ході лікування на базі тесту "ШВПХ" нами також була створена інша тестова методика - Шкала Залишкової Тривоги /ШЗТ/, яка дозволила окремо визначати до семи компонентів РТ у хворих в період завершення ними курсу специфічної терапії. Створення цих спеціалізованих тестів та їх апробація на статистично значимій сукупності хворих /657 осіб/ паралельно із стандартними тестовими методиками дало можливість не тільки більш повно оцінити як загальні висхідні рівні РТ, так і їх динаміку у обстеженого нами досить специфічного контингенту хворих чоловіків. Крім того, вони /ШВПХ-ШЗТ/ допомогли визначити не тільки загальну структуру РТ, але й уточнити відповідну конструкцію її конкретних складових соматичних, психологічних і соціальних компонентів.

Було встановлено, що загальний рівень психологічної стурбованості, обумовленої хворобою на початку лікування досить високий /67,7 бала/ і відповідав вираженому ступеню РТ. При цьому явна більшість хворих /більше 70%/ чоловіків характеризувалася неадекватно високим, тобто - невротичним рівнем психологічного реагування. Динаміка зниження РТ в ході лікування явно недостатня, оскільки не характеризувалася поверненням в діапазон адекватного /з 45 до 60 балів/ психологічного реагування на хворобу.

Проведене у ШВД специфічне лікування призводило до помітного зниження переважно соматичної складової реактивної стривоженості, що обумовлено, якщо і не повним клінічним одужанням хворих, то вираженим покращенням їх клінічного статусу. Соціальна стривоженість, пов'язана з побоюванням чоловіків втрати свого соціального статусу внаслідок розголошення медперсоналом як таємниці діагнозу, так і самого факту лікування венеричного захворювання, навпаки помітно виростало до кінця їх лікування у ШВД. Особливо це відносилося до молодих чоловіків, а також до найбільш соціально адаптованих осіб. Аналогічна, хоча і не настільки явно виражена тенденція характерна і для побоювань, пов'язаних з можливим зниженням статевої активності і шкідливого впливу алкоголю на здоров'я.

Якщо сімейний стан відносно слабо позначався як на рівнях стривоженості, так і на її адекватності, то вік хворих, навпаки, досить суттєво. Найбільш висока і найменш адекватна за своєю структурою стривоженість серед підлітків до 16 років, а мінімальна серед молодих людей 17-19 років з поступовим зростанням у зрілих чоловіків. У останніх стацлікування в ШВД лише підвищувало частку неадекватно високо стривожених осіб перед випискою.

РТ, обумовлена різними соматичними порушеннями, помітно залежала від основних ТПР чоловіків в ситуації хвороби і лікування. Співвідношення різних рівнів стривоженості і їх динаміка в ході проведеного лікування досить специфічна для кожного ТПР.

Реактивна стривоженість, викликана переважно психологічними переживаннями в ході соматичного ураження сечостатевих органів у чоловіків, статистично значима лише у відношенні 3-х побоювань-тривог, обумовлених можливістю: наявності "поганих" результатів лабораторних аналізів; несприятливого впливу алкоголю на хід хвороби і лікування; зниження потенції. До цього слід додати, що і "всередині" кожного з них РТ мала свої специфічні особливості при різних ТПР.

Підсумовуючи все вищезгадане слушно сказати про достатню інформативність вжитих нами тестів "ШВПХ" і "ШЗТ" для оперативно-скринінгового визначення в динаміці основних компонентів РТ серед хворих чоловіків.

В И С Н О В К И

Дисертаційна робота вирішує одну з актуальних наукових проблем сучасної дерматовенерології – визначенню особливостей психосоматичного стану хворих уретропростатитами чоловіків та їх потреби в відповідній психокорекції. Розроблено скрінінг-тести для (критерії) оперативної тестової діагностики рівнів особистісної реактивної стривоженості як на висоті соматичних проявів так і її залишкових величин під кінець медикаментозної терапії.

1. Вивчення особливостей характеру інформованості обстеженого під час виконання дисертаційного дослідження контингенту хворих зі специфічними інфекційно-соматичним ураженням сечостатевої сфери виявило досить стабільне функціонування неоднозначної структури "внутрішнього самоінформування" підлітків відносно статевого життя. Це і є психологічною основою формування стійкого уявлення про необхідність і в дорослому житті не дуже розраховувати на офіційну допомогу і тим самим хоча б зокрема пояснює їх небажання активно співробітничати з медиками навіть у ситуації хвороби. І все це на фоні недостатньої повноти і переважно неадекватного характеру відповідних інформаційних уявлень про венеричні захворювання навіть у хронічно хворих чоловіків-городян.

2. Отримані шляхом багаторічних досліджень експериментально-соціологічні відомості дали підставу встановити базові моделі гетеро сексуальних статевих зв'язків у осіб, які відносилися до різних національно-етнічних і соціально-культурологічних середовищ. Необхідність урахування такого роду інформації зумовлена нагальною потребою практичної медицини знати хоча б основні її реальні