КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГАРАЩЕНКО Наталія Миколаївна

УДК 65.01

СТРАТЕГІЧНА ПЛАТФОРМА ПІДПРИЄМСТВА

(ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному економічному університеті Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

НАЛИВАЙКО Анатолій Петрович

Київський національний економічний університет, завідувач кафедри стратегії підприємств

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

ГЕРАСИМЧУК Василь Гнатович

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут",

завідувач кафедри міжнародної економіки

кандидат економічних наук, доцент

НОРІЦИНА Наталія Іванівна

Вищий навчальний заклад “Національна академія управління” (м. Київ), доцент кафедри маркетингу та підприємництва

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра теоретичної та прикладної економіки,

Захист відбудеться “23” травня 2003 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розіслано “23” квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, професор О.С. Федонін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для успішного довгострокового розвитку підприємств України та прогресу економічної системи в цілому нагальним є забезпечення потреб первинних ланок господарювання в інструментально-методологічному апараті для прийняття рішень у середовищі нової економічної структури, динаміки та змісту. Механічне перенесення здобутків світової наукової думки в українську практику показує, що історичні відмінності країн з розвиненими та трансформаційними економіками, національна специфіка вимагають видозмінення та адаптації теоретико-методологічних концепцій для їх успішного використання або навіть розробки суттєво нових. За порівняно різних умов застосування серед світових наукових надбань слід відбирати за оптимальними оціночними критеріями ті, які носять більш універсальний характер.

Вже майже півсторіччя еволюціонує в західних країнах теорія стратегії підприємств і серед величезного кола праць, присвячених проблематиці довгострокового успішного функціонування підприємств та організацій, які належать до різних наукових шкіл, сьогодні все більше з’являється таких, які втілюють нову парадигму економічного мислення і виходять за рамки традиційного розуміння економічних процесів класичною західною науковою думкою. Ця нова парадигма відзначається тяжінням до системного підходу, до аналізу підприємства як цілого економічного організму, його властивостей та принципів як продукту, створеного свідомою діяльністю людей, з визначенням основних характеристик і загальних законів, які відіграють суттєву роль у формуванні, функціонуванні та розвитку мікросистеми. Вивчення цих характеристик дасть змогу проникнути в механізми внутрішньої активності економічної системи, виявити принципи її саморуху.

Теоретичні та практичні аспекти проблем розвитку, стратегічного вибору і досягнення успіху компаній та організацій в західних країнах знайшли відображення в наукових роботах багатьох закордонних вчених. Найбільший внесок у становлення та розвиток світової стратегічної думки зробили Р. Акофф, І. Ансофф, К. Арджиріс, Дж. Барні, Б. Вернерфельт, Г. Гамел, Р. Грант, П.Ф. Друкер, К. Ендрюс, Дж. Куїнн, Г. Мінцберг, Р. Майлз, Р. Нельсон, К. Омає, Е. Пенроуз, М.Е. Портер, К.К. Прахалад, Р. Румельт, А. Стрікленд, К. Сноу, А.А. Томпсон, Д. Тіс, С. Уїнтер, Е. Чандлер, Д. Шендел та ін.

Проблемам стратегічного управління підприємством присвятили багато праць українські науковці, у тому числі В.А. Білошапка, В.Г. Герасимчук, Г.А. Дмитренко, Л.Є. Довгань, Л.Х. Доленко, А.П. Наливайко, В.Д. Нємцов, В.С. Пономаренко, А.В. Шегда, З.Є. Шершньова та інші, а також вчені країн СНД Г.П. Азоєв, О.С. Виханський, О.П. Градов, Ю.В. Гусєв, В.С. Єфремов, М.І. Круглов, В.П. Петров, А.Р. Стерлін, І.В. Тулін, Е.А. Уткін, Р.А. Фатхутдінов та ін. У працях зарубіжних авторів представлені погляди різних шкіл і течій стратегічного управління (за класифікацією Г. Мінцберга, Б. Альстренда та Д. Лемпела їх десять), результати міждисциплінарних досліджень, тоді як автори країн СНД в основному звертаються до наукових шкіл позиціювання, планування та дизайну.

Запропоноване дослідження, присвячене комплексному розгляду на міждисциплінарній основі базису довгострокового розвитку підприємства, передбачає застосування категоріального апарату та аналітичного інструментарію економічної теорії, економіки підприємства, стратегічного менеджменту, соціології й психології управління, менеджменту персоналу, організаційної поведінки та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з планами наукових досліджень Київського національного економічного університету за темами: “Розробка теоретичних та прикладних аспектів проблеми адаптації підприємств до оточуючого середовища” (номер державної реєстрації 0196 ИО 10115). Особисто автором підготовлено окремий підрозділ, присвячений дослідженню методологічних проблем застосування теорії конкурентних переваг для розроблення та обґрунтування стратегії підприємств; “Методологія стратегічного управління фірмою в умовах трансформаційної економіки України” (номер державної реєстрації 0198 U 007276). Автор особисто здійснив типологію українських підприємств за умов перехідної економіки на основі визначення конгруентності компонентів їх функціонування умовам ринкових відносин; “Стратегія та економічна безпека підприємства” (номер державної реєстрації 01012002945). Автором особисто розроблено підрозділ щодо застосування концепції організаційного навчання для розвитку організаційних здатностей підприємства, досліджено методологічний інструментарій управління змінами на підприємстві.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у науковому обґрунтуванні засад довгострокового успішного розвитку підприємства на основі подальшого розвитку концепції стратегічної платформи підприємства.

Виходячи з мети дослідження, були визначені і вирішені такі завдання:

- здійснено аналіз базових положень наукових дисциплін, що вивчають проблеми формування та реалізації стратегії підприємства;

- охарактеризовано сучасний стан і виявлено основні тенденції подальшого розвитку світової наукової стратегічної думки;

- обґрунтовано необхідність використання концептуально нових підходів до управління довгостроковим розвитком підприємства;

- запропоновано авторське тлумачення поняття стратегічної платформи підприємства;

- розкрито сутність та зміст концепції стратегічної платформи підприємства, запропоновано підхід до встановлення параметрів формування стратегічної платформи підприємства;

- досліджено сучасні умови функціонування українських підприємств, виявлено причини, які створюють можливості та перепони для їх довгострокового успішного розвитку;

- здійснено типологію українських підприємств за глибиною відповідності їх стратегічної платформи ринковим умовам функціонування;

- розроблено методичні рекомендації щодо управління змінами на підприємстві з точки зору процесу їх впровадження.

Об’єктом дослідження є комплекс теоретичних, методологічних та прикладних питань, пов’язаних з забезпеченням успіху функціонування підприємства у довгостроковому періоді.

Предметом дослідження є формування та реконфігурація стратегічної платформи підприємства як базису його довгострокового розвитку.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено:

· метод діалектичної єдності історичного і логічного - для окреслення ретроспективи концептуалізації стратегії підприємств;

· метод абдукції – для створення наукової гіпотези, обґрунтування концепції стратегічної платформи підприємства як базису його успішного довгострокового розвитку;

· методи аналізу і синтезу – для виокремлення елементів стратегічної платформи як об’єктних одиниць дослідження та розробки методології її реконфігурації;

· метод абстрагування – для декомпозиції стратегічної платформи підприємства;

· метод формалізації – для складання алгоритмів визначення ключових компетенцій підприємства, етапізації процесу управління змінами на підприємстві;

· морфологічний метод – для розробки типології підприємств за глибиною досягнення конгруентності з типовими ринковими утвореннями.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативно-правові акти України, які регулюють діяльність підприємств та суспільства в цілому, матеріали Державного комітету статистики України, монографій, періодичних видань, наукових конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у подальшому розвитку теорії стратегії підприємства, проведенні міждисциплінарного дослідження факторів довготривалого розвитку первинної господарської ланки з метою поглиблення теоретико-методологічних засад успішного функціонування підприємств за умов трансформаційної економіки. Основними результатами дослідження слід вважати такі:

- визначено та обґрунтовано, що для подальшого успішного розвитку вітчизняної управлінської науки необхідні знання й розуміння тих концепцій світового наукового досвіду щодо розробки та реалізації стратегії підприємства, які втілюють нову парадигму економічного мислення. Для доказу даного твердження автором виявлено етапи, особливості концептуалізації стратегії підприємств, визначено найбільш впливові течії і підходи на кожному з етапів розвитку світової конкуренції, окреслено причинно-наслідковий ланцюг поглиблення універсальності результатів наукових досліджень довгострокової діяльності підприємств;

- встановлено, що розвиток теорії конкурентних переваг передував виокремленню сучасної парадигми теорії стратегії, яка базується на міждисциплінарному підході до розгляду діяльності мікросистем, що об’єднує низку дисциплін економіко-управлінського спрямування;

- запропоновано авторське визначення поняття стратегічної платформи підприємства, яке інтегрує когнітивний, системний та динамічний підходи до розгляду організацій і можливостей їх розвитку. Стратегічна платформа (СП) являє собою набір ресурсно-компетенційних і функціональних характеристик підприємства, які уможливлюють довгострокову діяльність і забезпечують виокремлення його як одиниці господарювання й складається з трьох основних елементів - ресурсів, ключових компетенцій (КК) та організаційних здатностей(ОЗ), які знаходяться в ієрархічному взаємозв’язку;

- запропоновано методологічний підхід до діагностики параметрів формування стратегічної платформи підприємства, що включає ідентифікацію та оцінку окремих її складових, виявлення структурних і процесних чинників її конфігурації та реконфігурації; зокрема запропоновано підходи до аналізу ресурсів і ключових компетенцій підприємства як елементів стратегічної платформи; розкрито основні теоретичні засади розвитку та визначені принципи вдосконалення організаційних здатностей підприємства;

- систематизовано та узагальнено теоретико-методологічну базу концепції організаційного навчання; охарактеризовано його елементи, визначено їх вплив на розвиток складових СП підприємства, обґрунтовано взаємозалежність між організаційним та індивідуальним навчанням, способи оптимізації навчання в організації;

- визначено взаємозв’язок складових зовнішнього середовища підприємства з елементами його стратегічної платформи: фізичний та технологічний складники визначають головним чином ресурсну базу фірми, технологічний та соціальний компоненти дозволяють окреслити ключові компетенції, а економічна, соціальна, політична, правова та культурна складові зовнішнього оточення віддзеркалюються у її організаційних здатностях. На основі даної гіпотези та аналізу суспільно-економічних факторів національної господарської системи окреслено можливості досягнення відповідності стратегічної платформи українських підприємств законам функціонування ринкових механізмів;

- дістала подальший розвиток таксономія підприємств. Виділено чотири підходи до класифікації підприємств: статичний локальний, динамічний локальний, статичний глобальний та динамічний глобальний; за динамічним локальним підходом здійснено типологію українських підприємств та організацій, яка вирізняє їх п’ять типів (інертори, агресори, адаптори, претенденти та самопідсилювачі). Обґрунтовано, що із запропонованих типів підприємств вищого ступеня відповідності своєї стратегічної платформи ринковим засадам функціонування досягли агресори, самопідсилювачі та адаптори, тоді як претенденти та інертори характеризуються меншою її мірою, що зумовлено якісними та часовими параметрами їх історичного розвитку;

- обґрунтовано застосування методологічного інструментарію управління змінами на підприємстві, в розрізі чого розмежовано змістовні та процесні аспекти перетворень, окреслено основні проблеми реалізаційного характеру та визначено критерії ефективного управління змінами; обґрунтовано виділення в якості основних параметрів перехідних процесів в організації їх індивідуальне емоційно-ментальне сприйняття; розроблено методичні рекомендації щодо управління змінами на підприємстві.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертаційної роботи слугують базою для подальших теоретичних та прикладних досліджень факторів забезпечення успіху підприємства в довгостроковому періоді та методів управління ними. Практична значущість теоретичних, методичних та науково-прикладних розробок дослідження підтверджується результатом їхнього використання в практиці роботи ряду підприємств: товариства з обмеженою відповідальністю “Орімі-Трейд” (довідка №10-125 від 12.11.2002 р.); товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКС” (довідка № 11/7 від 03.10.2002 р.).

Теоретичні положення і практичні рекомендації, які містяться в дисертаційній роботі, використовуються в курсах “Стратегія підприємства”, “Стратегічне управління”, “Управління стратегічними змінами на підприємстві”, які реалізовуються в нормативних програмах підготовки бакалаврів за спеціальністю “Економіка підприємства” та магістерських програмах “Менеджмент проектів та консалтинг”, “Виробничий менеджмент”, “Інвестиційний менеджмент” та “Менеджмент підприємницької діяльності” Київського національного економічного університету (довідка від 03.11.2002 р.), а також в курсі “Стратегічне управління” для слухачів Програми перепідготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва (довідка від 09.01.2003 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного роботи доповідались автором на науково-практичній конференції “Шляхи реформування економіки України на сучасному етапі” (Київ, 9 грудня 1999 року); VI міжнародній науково-практичній конференції “Теорія управління організацією: стан та перспективи”. (Київ-Трускавець, 6-7 квітня 2000 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток мікроекономічної теорії: навчально-методичні та науково-дослідні аспекти” (Київ, 25-26 жовтня 2001 року). Основні положення дисертації обговорювались на науково-теоретичних семінарах і засіданнях кафедри стратегії підприємств Київського національного економічного університету.

Публікації. Основні положення й найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно та у співавторстві в 9 наукових працях. Загальний їх обсяг, який належить особисто автору, становить 4,0 д. а.; у тому числі 3 статті у наукових фахових виданнях загальним обсягом 1,6 д. а., 6 публікацій в інших наукових виданнях (автору належить 2,4 д. а.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Основний зміст роботи викладено на 177 сторінках друкованого тексту. У тексті дисертації розміщено 14 рисунків на 14 сторінках та 19 таблиць на 28 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 261 найменування. Дисертація має також додатки на 31 сторінці, що їх становлять Методичні рекомендації щодо управління змінами на підприємстві та 4 довідки про впровадження і використання наукових результатів дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено його мету і завдання, наукову новизну одержаних результатів, їхнє теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію.

Розділ 1. Концепція стратегічної платформи в контексті становлення і розвитку теорії стратегії підприємства. Окреслення ретроспективи формування та розвитку стратегії підприємства як науки на основі аналізу та систематизації наукових напрацювань переважно західних вчених та практиків дозволяє зробити висновок, що на кожному певному етапі розвитку конкуренції на вершині популярності по черзі перебували такі наукові течії: інституціоналізм, економіка індустріальної організації (промисловості) та біхевіоризм. Як показано на рис.1, зміщення фокусу уваги науковців відбувалося від суто стратегії до оточення, потім до проблем реалізації, а потім до актуальних і на сьогодні параметрів внутрішнього функціонування підприємства, які можна описати за допомогою понять гнучкості, технології, навичок і накопичення досвіду. Співіснування та розвиток цих течій сьогодні дозволяє констатувати зміщення у парадигмі стратегічного мислення у напряму використання всієї різноманітності накопиченого за тривалу наукову історію інструментарію й говорити про актуальність міждисциплінарних досліджень на сучасному етапі розвитку науки про стратегію підприємств.

Узагальнення наукових теорій росту фірми дозволило зробити важливий висновок про те, що категорія “стратегія підприємства” замикає раціональність індивідуумів як імператив інституціоналізації фірми, у певні контури, звідки випливає, що будь-якому господарюючому суб’єкту притаманна іманентна здатність стратегізації діяльності.

На основі дослідження еволюції підходів до формування стратегії підприємства, які найбільш широко та ґрунтовно представлені в американській науці, ми зазначаємо, що всі вони можуть бути об’єднані за критерієм мети застосування – досягнення підприємством конкурентної переваги, і саме тому теорія конкурентних переваг посідає чільне місце в теорії стратегії підприємства. Опираючись на визначення конкурентної переваги, запропоноване Р. Грантом, як “порівняльної переваги по відношенню до інших фірм галузі, або фірм, які виробляють товари-субститути, що забезпечує фірмі винятково високу прибутковість” ми аргументуємо висновок, що стійкість конкурентної переваги , її довготривалість визначається певними внутрішніми характеристиками підприємства і може бути обґрунтована існуванням так званих компромісів діяльності компаній. Як стверджує М. Портер, у ситуації з конкуруючими підприємствами, окрема фірма володіє історично обумовленим набором видів діяльності та характерних прийомів взаємодії з оточенням, порівняльно ефективним по відношенню до інших компаній у сенсі задоволення певних ринкових потреб. Відносна перевага компаній у певних видах діяльності примушує її йти на компроміс із власним бажанням змінити горизонти цієї діяльності. У якості методології забезпечення довготривалої ситуації компромісу автором запропоновано застосувати концепцію стратегічної платформи підприємства.

У дисертації обґрунтовано вживання терміну “стратегічна платформа підприємства” та доведено ієрархічний взаємозв’язок її основних складових. Ресурси є елементом першого рівня, ключові компетенції є елементом другого рівня, організаційні здатності є елементом третього (найвищого) рівня, і при цьому нижчий рівень означає підпорядкованість вищому з точки зору впливу та значущості в процесі створення конкурентної переваги фірми. Трактування вищеназваних складових стратегічної платформи підприємства базується на положеннях концепції доданої вартості: її формування відбувається як у виробничих, так і комерційних процесах, а цінність продукту для споживача втілює в собі як додану вартість, так і вартість, створену у минулих періодах, тобто ресурси, використані для виробництва продукту.

Для аналітичних цілей дослідження кожного з елементів стратегічної платформи підприємства використано модифікований теоретико-методологічний інструментарій різних управлінських та економічних дисциплін, відібраний за критерієм універсальності та адекватності логіко-структурній побудові концепції СП.

Аналіз ресурсів здійснюється на основі вирізнення матеріальних ресурсів, нематеріальних ресурсів і знань про продукти й процеси з застосуванням положень інформаційної асиметрії ринків. Ключові компетенції розглядаються у продуктово-технологічному аспекті з визначенням їх місця та значення у створенні продуктів неперевершеної функціональності для споживача. Організаційні здатності аналізуються з точки зору їх ролі у забезпеченні координації використання ресурсів та адаптації до змін у середовищі, опираючись на сучасні досягнення організаційної теорії, організаційної поведінки, психології та соціології управління. Така композиція дослідження дає змогу довести першочерговість і більшу значущість внутрішніх притаманностей у порівнянні з аналізом зовнішнього контексту функціонування з точки зору визначення перспектив майбутнього розвитку підприємства. Дане положення обґрунтовано вихідною ідеєю когнітивної психології: оточення є функцією свідомості індивідуума, тому підприємство аналізує середовище, виходячи зі своєї “колективної свідомості”, і тому, відповідно, якість такого аналізу та його застосування залежать від так званих когнітивних особливостей підприємства. Організаційні здатності у зв’язку з цим займають найвищу позицію в ієрархії елементів СП підприємства.

У розділі 2 “Декомпозиція стратегічної платформи підприємства та діагностика параметрів її формування” розглядаються теоретичні і методичні проблеми оцінки та ідентифікації окремих складових стратегічної платформи підприємства. Пропонується методологічний підхід до визначення стратегічної ефективності ресурсів підприємства, який включає в себе всебічний аналіз таких характеристик ресурсів, як цінність, унікальність, асубституційна якість, захищеність від імітації та тривалість циклу використання. На рис.2. показано запропонований нами підхід графічного моделювання до визначення стратегічної ефективності ресурсів, а в табл.1 представлені питання для тестування кожного з ресурсів на предмет наявності параметрів стратегічної ефективності.

Опрацювання висвітлених в літературі питань стосовно аналізу та синтезу ключових компетенцій компанії показало, що з причини їх неявної природи та за відсутності на сьогодні ринків ключових компетенцій, їх оцінка може бути здійснена на основі використання інформації щодо продуктових

Рис. 2. Система координат для визначення стратегічної ефективності ресурсів

Таблиця 1

Матриця визначення стратегічної ефективності ресурсу на основі тестування наявності у нього основних якісних характеристик

Ресурс | Стратегічна ефективність ресурсу

є цінним | є унікальним | має тривалий цикл викорис-тання | захищений від імітації | має високу асубсти-туційну якість

ні | - | - | - | - | дуже низька

так | ні | - | - | - | низька

так | так | ні | ні | - | незначна

так | так | ні | так | так | середня

так | так | так | ні | - | вище середньої

так | так | так | так | ні | висока

так | так | так | так |

так | дуже висока, стійка

ринків; ретроспектива еволюції розвитку продуктів компанії на ринку за час її існування дозволить виділити та оцінити її ключові компетенції в аспекті забезпечення задоволення потреб споживачів та створення доданої вартості.

Для ідентифікації та аналізу ключових компетенцій пропонується застосовувати розроблену нами схему, представлену на рис.3.

Визначені за наведеною схемою ключові компетенції обов’язково мають пройти тестування на відповідність вимогам до ключової компетенції, що дасть змогу говорити про їх довготривалість та інноваційну спроможність, за такими властивостями:

- бути унікальною для підприємства;

- забезпечувати суттєвий внесок в переваги кінцевого продукту компанії над іншими продуктами для покупця;

- надавати потенційний доступ до широкого набору ринків;

- бути більш змістовною та комплексною, ніж компетенції окремих людей в організації;

- бути важкоповторюваною (імітація її майже неможлива).

Ідентифікація організаційних здатностей, на думку автора, потребує розуміння основних принципів побудови та функціонування організації. На сьогодні найбільш розвиненим щодо визначення організаційної архітектури (дизайну) підприємства є підхід, запропонований Г. Мінцбергом, за використання якого пропонується виділити не сім, а п’ять базових типів організаційних конфігурацій (підприємницька, механістична (апаратна), професійна, дивізіональна, новаторська організація) та два особливих типи організаційних утворень – місіонерський та політичний, що виникають тоді, коли формування організації як поєднання її складових частин поступається місцем похідним такого поєднання – абсолютній ідеології на одному кінці континууму та відсутності її (що виражено у протидії різних політичних сил) – на іншому. Автором запропоновано для визначення організаційних здатностей проводити аналіз оргкультури підприємства, визначати відповідність між основними елементами організації (діяльність, індивіди, формальні та неформальні стосунки), здійснювати діагностику функціональних вмінь робітників, підприємства в цілому та аналіз інформаційних систем.

Ідентифікація і оцінка ресурсів, ключових компетенцій та організаційних здатностей компанії створює можливості для аналізу шляхів реконфігурації її стратегічної платформи з метою досягнення довготривалого успіху. В дисертації виділено процесні й структурні аспекти формування й реконфігурації СП. Зокрема, за складовими визначено необхідні дії для розвитку СП підприємства, до яких віднесено: розробку та реалізацію програм залучення ресурсів у варіантах купівлі на загальних ринкових засадах, організації конкурентних торгів, вертикальної інтеграції; захист унікальності ресурсів; впровадження технологічних інновацій для побудови КК; використання різних способів реконфігурації КК (реанімація, омолодження, ризикові вкладення, реструктуризація) та їх дифузії; придбання нових функціональних знань та їх використання для розвитку організаційних здатностей; зміна принципів управління підприємством для вдосконалення ОЗ.

Як доведено, із накопиченням досвіду відбувається шліфування організаційних можливостей, тому триваліше перебування підприємства на ринку дозволяє говорити про вищу якість використання його, за виразом Р.Нельсона та С.Уїнтера, “рутин”. З іншого боку, знаходження на початкових стадіях життєвого циклу означає більший потенціал накопичення досвіду і засвоєння нових “рутин”. Розгортання наукового дискурсу у такому напрямку призводить до висновку, що накопичення досвіду, організаційне навчання та управління процесом змін на підприємстві є основою реконфігурації СП.

В дисертації проведено дослідження категорії організаційного навчання, визначено умови його здійснення по типу одиничної та подвійної петлі (без зміни або з модифікацією керуючих факторів дій відповідно). Це дозволило обґрунтувати висновок, що критичним для навчання підприємства по типу подвійної петлі, яке зумовлює його довгострокову ефективність, є стимулювання індивідуального навчання, що тісно пов’язано із застосуванням поняття ментальних (інтелектуальних) моделей індивідуумів, зачіпає питання їх модифікації на засадах системного мислення. Необхідно наголосити на вирішальній ролі у оптимізації процесу індивідуального та організаційного навчання таких факторів, як достатній рівень експериментального менталітету, наявність механізму стимулювання внутрішньофірмової конкуренції та механізмів передачі знань, відсутність покарання за невдачі (в певних межах) та ін. Важливим є доступ до баз знань при застосуванні адекватних інформаційних технологій.

Розділ 3. Формування стратегічної платформи підприємств в Україні.

У цьому розділі наведені результати досліджень, які стосуються визначення факторів, що окреслюють базис перспективного розвитку українських підприємств, проведення таксономії господарюючих суб’єктів та оцінки відповідності їх СП ринковим правилам функціонування. Виходячи з того, що підприємство не може розглядатися у відриві від свого оточення, визначено, що кожен рівень цього оточення виказує різний ступінь впливу на формування СП; найвпливовішим є загальне оточення (макросередовище), яке віддзеркалюється у організаційних здатностях, визначає ресурсну базу та ключові компетенції підприємства. Здійснений в роботі аналіз умов функціонування національних підприємств за компонентами загального оточення (фізичним, соціальним, економічним, політичним, правовим, технологічним та культурним) дозволив зробити висновок про загально невисокий рівень розвитку стратегічних платформ і дозволив здійснити подальшу типологію вітчизняних підприємств. На сьогодні в економічній науці на думку автора склалося як мінімум чотири підходи до таксономії підприємств: статичний локальний, динамічний локальний, статичний глобальний та динамічний глобальний. Використання динамічного локального підходу дозволило розробити типологію українських підприємств за критерієм глибини змін у порівнянні з підприємством командно-адміністративної системи та наближеністю до типового учасника ринкових дій. З табл. 2 видно, що виділені типи підприємств різняться за якісним складом компонентів, що визначають їх положення в системі суспільних взаємозв’язків, і тому їх можливості щодо повного засвоєння умов та правил ринкового функціонування є також різними.

Таблиця 2

Типи підприємств в перехідній економіці

Типи підприємств | Основні компоненти, що визначають положення підприємства в системі суспільних взаємозв’язків

Зовнішньо-матеріальний | Внутрішньо-матеріальний | Зовнішньо-організаційний | Внутрішньо-організаційний

Інертори | К, Р | К, Р | Р | К

Претенденти |

К, Р | К, Р | Р | К, Р

Агресори | К, Р | К, Р | Р | Р

Адаптори | К, Р | Р | Р | Р

Само-підсилювачі | К, Р | - | Р | Р

Примітка.

Р- елементи, властиві типовим ринковим утворенням

К- елементи, властиві підприємствам в командно-адміністративній економіці

Агресори та адаптори відносяться до таких підприємств, що мають відповідну ринковим засадам стратегічну платформу; у інерторів майже відсутній потенціал довгострокового успішного розвитку, претенденти потребують застосування кардинальних методів внутрішнього реформування для конфігурації адекватної ринку СП; самопідсилювачів ми виділяємо в окрему групу організаційних утворень, які своїми діями здатні значно прискорити розвиток як своєї СП, так і СП інших підприємств. Універсальним інструментом розвитку стратегічної платформи підприємства будь-якого з виділених типів визначено управління процесом проведення змін на мікрорівні.

Подолання когнітивних бар’єрів учасників змін через застосування методів балансу політичних сил, управління ментальним сприйняттям змін, “дієвого навчання” стимулюватиме процеси накопичення досвіду та підвищення конгруентності СП мікросистем ринковим правилам функціонування. Запропонована автором схема проведення процесу змін на підприємстві, представлена на рис. 4, є формалізацією узагальненого представлення щодо вирішення даної проблеми західною управлінською наукою.

Така формалізація дозволяє адаптувати зарубіжні напрацювання, які традиційно не мають схематизованого характеру, але можуть з успіхом застосовуватися, до умов та особливостей національної управлінської практики.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення ряду наукових завдань, що виявляється в поглибленні засад довгострокового успішного розвитку підприємства на основі міждисциплінарного дослідження, здійсненого з позицій концепції стратегічної платформи підприємства. Загальні висновки дисертації є такими:

1. Викладення у дисертації позицій, здобутків і перспектив різних наукових течій щодо обґрунтування підвалин довгострокового успішного функціонування підприємства дозволяє говорити про розвиток нової парадигмальної основи економічної та управлінської науки. Виявлені етапи та особливості концептуалізації стратегії підприємств окреслюють причинно-наслідковий ланцюг поширення міждисциплінарного характеру і поглиблення універсальності результатів досліджень з проблематики розвитку та стратегічного управління підприємством.

2. Обґрунтування положеннями теорії конкурентних переваг і запропонованої М. Портером теорії компромісів головної, первинної ролі внутрішніх характеристик для забезпечення успішного розвитку підприємства у довгостроковому періоді є необхідною умовою для формування концептуальної конструкції стратегічної платформи підприємства. Сутність вибраного для позначення концепції терміну розкривається через таке авторське визначення: “стратегічна платформа підприємства - це набір ресурсно-компетенційних і функціональних характеристик підприємства, які уможливлюють його функціонування у довгостроковому періоді та забезпечують виокремлення його як одиниці господарювання”. Вона складається з трьох основних елементів (ресурси, ключові компетенції та організаційні здатності), які знаходяться в ієрархічному взаємозв’язку; при чому найвищу позицію займають організаційні здатності, які забезпечують координацію ресурсів у процесі діяльності для створення та використання ключових компетенцій з метою надання споживачеві продуктів неперевершеної функціональності.

3. Діагностика стратегічної платформи підприємства передбачає ідентифікацію й оцінку його ресурсів, ключових компетенцій та організаційних здатностей, для чого використовуються різні наукові підходи. Параметри стратегічної ефективності ресурсів(їх здатності забезпечувати стійку конкурентну перевагу) визначаються на основі розуміння механізмів функціонування ринків факторів виробництва та явища інформаційної асиметрії, і такими параметрами можна вважати цінність, унікальність, асубституційну якість, захищеність від імітації та тривалість циклу використання. Тестування ресурсу на наявність у нього відповідних параметрів з табличним і графічним представленням результатів є основою для визначення необхідних заходів вдосконалення ресурсної бази підприємства.

4. Оцінка ключових компетенцій проводиться шляхом їх тестування за споживчо-ринковими критеріями, а також за допомогою технологічної ендоскопії ключових та кінцевих продуктів, для чого може бути проведено дослідження еволюції продуктів компанії на ринку. Загальна схема визначення КК підприємства передбачає застосування картографічного методу аналізу технологічного розвитку галузі, побудову блок-схем продуктів, які виробляє компанія, вирізнення принципових для споживачів параметрів кожного блоку та аналіз технологічних можливостей їх задоволення по кожному з параметрів з односавним порівняльним аналізом таких у конкурентів. Тестування на відповідність вимогам до КК є завершальним етапом запропонованої схеми, що дозволяє остаточно виділити 1-6 ключових компетенцій підприємства.

5. Для ідентифікації та оцінки організаційних здатностей необхідно поводити аналіз архітектури (дизайну) компанії, визначати відповідність між основними елементами організації, здійснюватися перевірку функціональних вмінь індивідуумів та підприємства в цілому, що дозволяє оцінити організаційні здатності з точку зору їх адекватності певним умовам функціонування. В дисертації узагальнено складові організаційного навчання підприємства, визначено низку стимулюючих чинників здійснення організаційного навчання за типом подвійної петлі (зміна ментальних моделей, стимулювання індивідуального навчання та розвитку, психологічні тренінги тощо). Нами аргументовано доведено, що організаційне навчання виступає основним інструментом конфігурації стратегічної платформи підприємства.

6. Формування та реконфігурація стратегічної платформи підприємства відбувається із застосуванням певних механізмів розвитку кожного з елементів. Серед них виділяють залучення та внутрішній розвиток ресурсів, побудову та поширення ключових компетенцій, вдосконалення організаційних здатностей на принципах споживацького пріоритету, методів регулювання, симбіозу та рефлексії, усунення зайвих бюрократичних процедур. Використання дієвого навчання та заохочення індивідуального розвитку дозволяє підвищити загальний рівень розвиненості стратегічної платформи підприємства. Універсальним інструментом реконфігурації стратегічної платформи виступає управління процесом змін на підприємстві.

7. Для аналізу можливостей довгострокового розвитку українських підприємств (сформованості їх стратегічної платформи) застосовано теоретично обґрунтований динамічно-локальний підхід до класифікації підприємств. За результатами його застосування стало можливим виявити неоднорідність щодо ступеня розвитку стратегічної платформи підприємств різних типів (інерторів, адапторів, агресорів, претендентів та самопідсилювачів). У адапторів та агресорів стратегічна платформа є досить розвиненою у порівнянні з необхідним рівнем її розвитку для типового ринкового утворення. Претенденти показують значно нижчий рівень розвитку, а інертори мають дуже слабо розвинену стратегічну платформу.

8. Загальний вплив на формування стратегічної платформи спричинюють суспільно-економічні фактори, аналіз яких дозволяє окреслити стримуючі чинники розвитку СП українських підприємств. Ці чинники можуть бути певною мірою нейтралізовані шляхом застосування інструментарію управління змінами на підприємствах, що дозволить ініціювати та прискорити процес реконфігурації їх стратегічної платформи. Головна увага має бути зосереджена на процесних аспектах реалізації перетворень для подолання індивідуальної та групової емоційно-ментальної нестабільності під час їх проведення.

9. Концепція стратегічної платформи підприємства суттєво розширює аналітичний потенціал науки про стратегію і дозволяє визначати засади довгострокового успішного розвитку підприємства. Крім того, подальший розвиток даної концепції, на нашу думку, дозволить розробляти алгоритми вибору стратегії та реалізації стратегічного вибору підприємства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації в наукових фахових виданнях

1. Гаращенко Н.М. Стратегічна платформа підприємства// Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. Випуск 2-3.– К.: КНЕУ, 2000.- с. 123-131 (0,7 д.а.).

2. Гаращенко Н.М. Нові підходи до управління підприємством //Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. Випуск 4.– К.: КНЕУ, 2000.- с.236-239 (0,3 д.а.).

3. Гаращенко Н.М. Типологія українських підприємств в перехідний період // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць – Вип. 143.- Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – с. 3-14 (0,6 д. а).

Публікації в інших наукових виданнях

1. Гаращенко Н.М. Нові підходи до управління підприємством //Сборник научных трудов “Пути реформирования экономики Украины на современном этапе”. Приложение №4 к научному журналу “Персонал”, 2000. – К.: МАУП. – с. 146-148 (0,4 д. а.).

2. Гаращенко Н.М. Компетенційний напрямок в теорії стратегії підприємства //Теорія управління організацією: стан та перспективи. Матеріали VI міжнародної науково-практичної конференції. 6-7 квітня 2000 року. Київ-Трускавець: НТУУ “КПІ”, КНЕУ, ДДПУ, 2000. – 248 с. 36-37 (0,05 д.а.).

3. Наливайко А.П., Оголь О.В., Гаращенко Н.М. Практикум з курсу “Стратегічне управління” для магістрів ділової адміністрації спеціальностей “Виробничий менеджмент “ та “Менеджмент проектів і консалтинг” усіх форм навчання. –К.: КДЕУ, 1997. – 84 с. (3,5 д. а.) (Особисто здобувачу належить розробка теоретичних питань, аналітичних робіт та ситуацій до тем 2, 4, 8, а також розробка методики проведення кейс-аналізу, обсяг авторської частини – 1 д. а.).

4. Магістерські програми. Економіка підприємства: Програма "Виробничий менеджмент". 2001/02 навч. рік. Ч. ІІ / Колектив авт. під кер. А.П. Наливайка -К.: КНЕУ, 2001. – 176 с. (4,4 д. а.) (Особисто здобувачу належить розробка питань тем 1, 3, 7 методичних вказівок з вивчення дисципліни "Стратегічне управління (управління стратегічними змінами на підприємстві)"; обсяг авторської частини – 0,15 д. а.).

5. Гаращенко Н.М., Наливайко А.П., Оголь О.В. Типова програма нормативної навчальної дисципліни “Стратегія підприємства” //Нормативні програми професійно-орієнтованих дисциплін для спеціальності “Економіка підприємства” /Кол. авт. під заг. кер. А. Ф. Павленка- К.: КНЕУ, 1998 – 60 с., с. 3-17 (0,3 д. а.) (Особисто авторові належить розробка питань тем 4, 7, 14; обсяг авторської частини – 0,1 д. а.).

6. Наливайко А.П., Оголь О.В., Гаращенко Н.М., Кухта А.А. Методичні вказівки для проведення практичних занять та завдання для самостійної роботи студентів з дисципліни “Стратегія підприємства”. -К.: КНЕУ, 2000. – 96с. (4,0 д. а.) (Особисто авторові належить розробка питань тем 2, 4, 13; кейсів 3, 4, 5, обсяг авторської частини – 0,7 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Гаращенко Н.М. Стратегічна платформа підприємства (теоретико-методологічний аналіз). –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – Економіка, організація і управління підприємствами. -

Київський національний економічний університет, Київ, 2003.

У дисертації здійснено детальний аналіз еволюції, сучасного стану та напрямків розвитку світової науки про стратегію. На цій основі дано авторське визначення, обґрунтовано понятійно-категоріальний базис та розвинуто концепцію стратегічної платформи підприємства. Здійснено дослідження та вибір адекватних змістовному наповненню запропонованої концепції методів та інструментів аналізу елементів стратегічної платформи підприємства. Розглянуті питання забезпечення стратегічної ефективності ресурсів, розвитку інноваційноспроможних ключових компетенцій та принципів вдосконалення організаційних здатностей підприємства. Репрезентовано схеми аналізу та встановлено можливі шляхи та способи розвитку кожного з елементів стратегічної платформи підприємства та її реконфігурації в цілому. Викладено рекомендації щодо застосування окремих інструментів розвитку стратегічної платформи: залучення ресурсів, дифузії ключових компетенцій, управління процесом змін, дієвого навчання, заохочення індивідуального розвитку тощо. Виконано типологію вітчизняних підприємств та здійснено аналіз розвиненості їх стратегічних платформ.

Ключові слова: стратегічна платформа підприємства, стратегія підприємства, сучасна парадигма, міждисциплінарні дослідження, ресурси, ключові компетенції, організаційні здатності, управління процесом змін, організаційне навчання.

АННОТАЦИЯ

Гаращенко Н.Н. Стратегическая платформа предприятия (теоретико-методологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 - Экономика, организация и управление предприятиями. - Киевский национальный экономический университет, Киев, 2003 г.

В диссертации осуществлен детальный анализ эволюции, современного состояния и направлений развития мировой стратегической науки. На выделенной в качестве парадигмальной в современной экономической и управленческой науке междисциплинарной основе было раскрыто содержание понятия “стратегическая платформа предприятия” и сформулированы основные научные положения концепции, обозначенной данным термином. Междисциплинарный подход, использующий научные достижения экономической теории, организационного поведения, организационного развития, стратегического управления, психологии и социологии управления и других общественных дисциплин, позволил отобрать адекватные логико-структурному построению концепции стратегической платформы инструменты анализа ее элементов - ресурсов, ключевых компетенций и организационных возможностей. Выявлена специфика идентификации составляющих стратегической платформы предприятия

В диссертации рассмотрены вопросы анализа ресурсов с точки зрения их стратегической эффективности, изложены новые и модифицированные схемы идентификации и оценки ключевых компетенций, разработаны подходы к выявлению организационных способностей предприятия. В работе представлен комплекс предложений по использованию механизмов развития каждого из элементов и стратегической платформы предприятия в целом. Изложены рекомендации по использованию таких инструментов формирования стратегической платформы предприятия, как привлечение или внутреннее развитие ресурсов, диффузия ключевых компетенций, обучение действием, стимулирование индивидуального развития и др.

Работа содержит результаты анализа факторов внешнего окружения предприятия, которые формируют базис перспективного развития украинских предприятий. Обоснованы выделенные подходы к таксономии предприятий, на основе одного из подходов осуществлена типология украинских предприятий по критерию глубины изменений в правилах функционирования по сравнению с типичным предприятием командно-административной системы и приближенностью их параметров деятельности к таковым, характерным для рыночных микросистем. На основе предложенной классификации выполнена оценка конгруэнтности стратегических платформ выделенных типов предприятий рыночным условиям функционирования.

Предложено использование в качестве универсального инструмента формирования и реконфигурации стратегической платформы управление процессом изменений на предприятиях и изложены рекомендации по его