НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕцького

ГОЛОВКО Оксана Ігорівна

УДК [341.174: 061. 1 ЄС]: 304.42

ФУНКЦІЇ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент

Микієвич Михайло Миколайович,

завідувач кафедри європейського права

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент, член-кореспондент

Академії правових наук України

БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,

професор кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (м.Харків);

кандидат юридичних наук

САВЧУК Костянтин Олександрович,

науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Провідна установа - Інститут міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка, кафедра

європейського права та порівняльного правознавства

Захист відбудеться 14 листопада 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 10 жовтня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради УСЕНКО І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Побудова в Україні правової, соціальної держави, діяльність якої спрямована на захист людини як основної соціальної цінності, гостро ставить проблему відповідності правового забезпечення соціальної політики держави універсальним та регіональним стандартам. У формуванні цих стандартів значну роль відіграє таке міждержавне утворення як Європейський Союз (ЄС), у рамках якого питанням правового регулювання соціальної політики приділено значну увагу. Правові стандарти забезпечення соціальної політики у ЄС відображені передусім у тих соціальних цілях та завданнях, які закріплені в установчих договорах Європейського Союзу та Європейського Співтовариства.

Правовою основою співробітництва між Україною та Європейським Союзом є Угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною (УПС), в якій поставлено завдання здійснити адаптацію законодавства України до правових стандартів ЄС, включаючи і стандарти правового забезпечення соціальної політики в ЄС. Відповідно, ці завдання конкретизовано у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 р. Офіційний Вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 870., та Концепції Загальнодержавної програми адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 12., що вимагає дослідження основних засад правового регулювання соціальної політики ЄС, в тому числі компетенції Європейського Співтовариства та їх держав-членів, а також інституційного механізму реалізації соціальної політики ЄС.

Не дивлячись на те, що соціальним аспектам інтеграційних процесів у рамках ЄС у зарубіжній науковій літературі почали приділяти увагу з 70-80-х рр. ХХ ст., компетенція ЄС у сфері соціальної політики залишилася значною мірою поза увагою дослідників, оскільки основні акценти були зроблені на дослідженні прикладних проблем гармонізації соціального законодавства держав-членів, таких як фінансування систем соціального забезпечення та захисту населення, різний рівень гарантування соціальних і трудових прав тощо. Згодом увагу зарубіжних дослідників було привернуто до теоретичного обґрунтування концепцій соціальної політики ЄС (Г. Кун, К. Кремаліс, О. Щульц, Б. Янсен і ін.), однак сама соціальна компетенція ЄС була і залишається малодослідженою. У вітчизняній правовій літературі головним чином увагу приділено дослідженню соціальних стандартів, сформованих у рамках ООН і Міжнародної Організації Праці – МОП (Н.Б. Болотіна, М.В. Буроменський, В.Н. Денисов і ін.), у Раді Європи. В Україні дослідження у царині права ЄС зосереджено в основному на теоретико-правових аспектах (В.К. Забігайло, В.Ф. Опришко та ін.) або ж економічних аспектах (М.М. Ентін, В.І. Муравйов та ін.) євроінтеграційних процесів.

Дослідження компетенції ЄС, Європейського Співтовариства та їх держав-членів пов’язане з нормативним регулюванням відносин між ЄС та Україною у соціальній сфері та ставить ряд питань щодо теоретичних аспектів практичної реалізації співробітництва між ЄС та Україною, підтверджуючи таким чином необхідність комплексного аналізу цієї проблематики.

Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові напрацювання вітчизняних та закордонних вчених у сфері міжнародного права, права міжнародних організацій та права Європейського Союзу: М.В. Буроменського, В.Н. Денисова, М.М. Ентіна, В.І. Євінтова, В.К. Забігайла, Л.Г. Заблоцької, Л.Я. Камаровського, А.Я. Капустіна, М.Л. Костенко, Н.В. Лаврьонової, М.М. Микієвича, Г.І. Морозова, В.І. Муравйова, Т.Н. Нешатаєвої, Ю.А. Тихомирова, Б.Н. Топорніна, Г.І. Тункіна, О.О. Шибаєвої, Ю.А. Юмашева, А.С. Фещенка, Дж. Ашера, Р. Бібера, А. Блекмана, Р. Бьома, З. Бродецького, Й. Вайлера, О. Гарньє, В. Гуммера, Р. Дегоса, Д. Діффера, Д. Дорна, Й. Еггера, Ф. Еммерта, Г. Кляйнгерца,
Г.-П. Краусера, Г. Кун, К. Кремаліса, Н. Лоренца, В. Моравецького, Г. Петцольда, М. Пехштайна, Ж.-К. Піріса, Г.-В. Плятцера, Й. Рінглера, А.М. Святковського, Г. Скермерса, М. Швайцера, П. Шіндлера, Е. Штайндорфа, О. Щульца, Б. Янсена та ін.

Емпіричну базу дослідження соціальної політики ЄС склали конвенції та інші міжнародно-правові акти ООН, МОП та Ради Європи; установчі договори Європейського Союзу і Європейських Співтовариств; регламенти, директиви, рішення Європейської Ради, в тому числі Хартія фундаментальних прав ЄС та проект Конституції ЄС, інші правові акти органів ЄС у сфері соціальної політики; Конституція України та конституції держав-членів ЄС; національне законодавство України. Значну увагу було приділено практиці Суду ЄС щодо правового забезпечення і регулювання соціальних аспектів інтеграційних процесів.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планового дослідження кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка “Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (№ державної реєстрації 0102U003572). Тема дисертації також пов’язана із дослідженнями права Європейського Союзу, які проводяться кафедрою міжнародного права та кафедрою європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000 “Вивчення європейського права в університетах України”.

Мета дисертаційної роботи – розкриття основних етапів становлення і розвитку правового забезпечення соціальної політики ЄС, відповідної компетенції ЄС на основі аналізу функцій та повноважень його органів у соціальній сфері, а також механізмів міжінституційної співпраці у сфері соціальної політики ЄС.

Зазначена мета зумовила наступні завдання:

– дати характеристику правового забезпечення соціальних відносин у рамках міжнародних організацій;

– показати особливості функцій та повноважень органів ЄС, визначивши правову основу соціальної компетенції ЄС;

– визначити предмет соціальної політики ЄС та методи її правового забезпечення;

– визначити етапи формування соціальної компетенції ЄС;

– дати характеристику видів компетенції ЄС у сфері соціальної політики;

– висвітлити характер договірних відносин держав-членів ЄС у сфері соціальних відносин;

– охарактеризувати повноваження ЄС, Європейського Співтовариства, держав-членів у соціальній сфері;

– розкрити правові механізми міжінституційної співпраці у сфері соціальної політики ЄС;

– проаналізувати сучасний стан співробітництва між Україною та ЄС із соціальних питань та окреслити перспективи взаємного співробітництва у цій сфері.

Об’єктом даного дослідження є правовідносини у сфері соціальної політики, яка здійснюється органами ЄС. Предметом дослідження є функції і компетенція органів Європейського Союзу, Європейського Співтовариства та держав-членів у соціальній сфері, а також основні механізми її реалізації.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено нормативний метод, який використано при з’ясуванні сутності та форм правового забезпечення соціальних відносин у рамках ЄС. Порівняльний метод використано для виокремлення особливостей правового регулювання соціальної політики держав-членів ЄС від форм співробітництва у рамках інших міжнародних організацій з соціальних питань. Системний аналіз застосовано для з’ясування місця компетенції ЄС у системі права ЄС та міжнародного публічного права, дослідження міжнародної правосуб’єктності ЄС та Європейського Співтовариства. Використано історичний метод, який дозволив розглянути соціальну політику ЄС як особливе явище у процесі її становлення, зосередити увагу на особливостях інтеграційного регулювання соціальної політики та визначити поняття соціальної політики ЄС і компетенції ЄС у сфері соціальних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням компетенції ЄС у сфері соціальної політики, в якому подано аналіз становлення і розвитку правового забезпечення соціальної політики ЄС, охарактеризовано компетенцію ЄС у сфері соціальної політики, досліджено принципи поділу компетенції між державами-членами та Європейським Співтовариством у соціальній сфері, а також правові механізми її реалізації.

Наукова новизна проведеного дослідження відображена насамперед у наступних положеннях та висновках:

– форми співробітництва держав у соціальній сфері у рамках таких міжнародних організацій як ООН, МОП та Рада Європи базуються на диспозитивному методі правового регулювання, який зберігає за державами більшу внутрішню компетенцію у здійсненні своїх зобов’язань порівняно з компетенцією держав-членів ЄС;

– особливістю соціальної політики в рамках ЄС є те, що трудові відносини, як більш уніфіковані, забезпечуються імперативним методом, а соціальні відносини, що стали новим об’єктом співпраці держав-членів, – диспозитивним методом;

– компетенція ЄС у соціальній сфері включає в себе відповідну компетенцію Європейського Співтовариства, тобто має дворівневу структуру: на рівні ЄС визначено соціальну мету, яка полягає у сприянні соціальному прогресу та розвитку (ст. Договору про ЄС у редакції 1997 р.), а на рівні Європейського Співтовариства закріплено соціальні цілі (сприяння зайнятості, соціальному розвитку тощо) та встановлено спеціальну компетенцію, яка надає йому право приймати правові акти з відповідним механізмом їх реалізації;

– соціальна мета ЄС включає діяльність Ради ЄС з розробки основних засад співробітництва держав-членів у соціальній сфері, що виражається у прийнятті відповідних актів Ради ЄС і проведенні моніторингу ситуації з зайнятістю;

– за механізмом реалізації (виключністю наданих їм повноважень) компетенцію ЄС та Європейського Співтовариства можна поділити на виключну, конкуруючу і паралельну, при чому компетенція Європейського Співтовариства з соціальних питань є конкуруючою;

– механізм набуття Європейським Співтовариством компетенції, в тому числі і у сфері соціальної політики, ґрунтується на так званому принципі обмежених повноважень, що передбачає передачу певної частини суверенних прав Співтовариству з правом останнього діяти автономно і незалежно від держав у сфері його виключної компетенції, що надає Європейському Співтовариству наднаціонального характеру;

– основними принципами правового забезпечення соціальної політики у рамках ЄС виступають такі базові принципи як: верховенства права ЄС, солідарності, субсидіарності, пропорційності, заборони дискримінації, а також принципу рівності та соціальної справедливості;

– здійснення компетенції основних органів Європейського Співтовариства у сфері соціальної політики пов’язане із самостійністю і незалежністю реалізації його виключної компетенції, що походить із наднаціонального характеру Європейського Співтовариства;

– формою реалізації компетенції ЄС у соціальній сфері є також відповідні міжнародні договори, що укладаються як Європейським Співтовариством, так і державами-членами з соціальних питань;

– реалізації Угоди про партнерство та співробітництво України з ЄС (ст. , 29 та 71) сприятиме розвиток договірних відносин у сфері Україною та державами-членами за прикладом Угоди України з Королівством Іспанії про соціальне забезпечення громадян 1996 р. (набула чинності у 1997 р.), яка надає гарантії захисту соціальних прав громадян обох країн..

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливостях застосування його результатів органами державної влади (Верховною Радою України, Міністерством закордонних справ, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством юстиції України) у процесі формування державної програми соціальної політики та у процесі приведення правового забезпечення соціальної політики України до правових стандартів Європейського Союзу.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшій теоретичній розробці правового регулювання соціальної сфери в рамках ЄС, його вивченні соціальних стандартів та при обґрунтуванні механізмів гармонізації соціального законодавства України до відповідних стандартів ЄС.

Подальшою сферою використання результатів дисертації є педагогічна діяльність з викладання відповідних правничих дисциплін, таких як міжнародне публічне право, право міжнародних організацій, право Європейського Союзу. Крім цього, основні результати дослідження можуть стати базою для формування нових навчальних курсів з права соціального забезпечення ЄС та міжнародного права соціального забезпечення тощо.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дослідження доповідалися на щорічних звітних наукових конференціях факультету міжнародних відносин Львівського національного університету (лютий 2001 р., лютий 2002 р., лютий 2003р., тези не публікувалися), Конференції молодих вчених Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (квітень 2001 р., м. Київ, тези опубліковано), на міжнародних конференціях “Українсько-польські стосунки” (Пулави, Польща, листопад 2000 р.– грудень 2000 р., тези не публікувалися), Європейському Форумі у Альпбаху (Альпбах, Австрія, вересень 1999 р., тези не публікувалися), на українсько-австрійському семінарі “Розширення ЄС: правові наслідки для України” (травень 2002 р., Львів, тези не публікувалися), українсько-шведському семінарі (травень 2003 р., Львів, тези не публікувалися).

Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 9 наукових публікаціях, 7 з яких надруковано у фахових виданнях з юридичних наук.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 298 позицій і займає 20 сторінок. Повний обсяг дисертації зі списком джерел становить 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертації, висвітлюється рівень дослідженості теми дисертації у вітчизняній та закордонній літературі, визначається її мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, її наукова новизна, ступінь апробації, характер публікацій, в яких сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, а також його структура та обсяг.

Перший розділ дисертаційного дослідження – "Сучасні тенденції розвитку співробітництва держав у сфері соціальної політики" – присвячено проблемам міжнародно-правового регулювання соціальної політики, в тому числі у рамках міжнародних організацій, та особливостям правового регулювання соціальної політики ЄС.

У цьому розділі досліджується взаємозв’язок між соціальною політикою держави та концепціями соціальної держави, котрі сформувалися у державах Європейського Союзу: континентально-європейська модель соціальної держави; англосаксонська модель держави благоденства (“welfare state”); держава благоденства скандинавського типу. Відзначаючи відсутність єдиної дефініції соціальної політики, яка б була закріплена у національних актах держав або у міжнародно-правових актах, в дисертації зазначено, що критеріями її визначення виступають відносини, яких ця політика стосується, предметна сфера, її мета та конкретні завдання. Обґрунтовано висновок, що під соціальною політикою слід розуміти сукупність заходів державних, недержавних та міждержавних інституцій, спрямованих на забезпечення належного рівня життя людини. Предметом соціальної політики є соціальні відносини, метою яких є забезпечення розвитку особистості та забезпечення гідних умов життя людини. У свою чергу об’єктом соціальної політики виступає людина та забезпечення її належного життєвого рівня.

У дисертації аналізується конституційно-правове та міжнародно-правове забезпечення соціальної політики. У внутрішньому праві держав регулювання соціальної політики відбувається у двох взаємопоєднаних площинах: через визначення статусу особи крізь призму соціальних і трудових прав людини і громадянина, з одного боку, та через правове забезпечення реалізації цих прав (створення системи соціального страхування, державне забезпечення соціальних програм тощо), з іншого. Оскільки об’єктом соціальної політики є індивід, то міжнародно-правове забезпечення соціальної політики держав пов’язане із правовим статусом населення держави як у сукупності, так і кожного індивіда зокрема. Враховуючи те, що правове регулювання статусу населення належить до внутрішньої компетенції держав, то саме держави відіграють значну роль у міжнародно-правовій регламентації соціальної політики у рамках міжнародних організацій, особливо в процесі реалізації міжнародно-правових стандартів. Характерною рисою міжнародно-правового співробітництва держав у сфері соціальної політики є формування відповідних міжнародних стандартів, що здійснюється у рамках міжнародних організацій (ООН, МОП, Ради Європи, а також в Європейському Союзі). Ці стандарти охоплюють сферу захисту основних прав і свобод людини, питання праці та сферу соціального забезпечення. На основі аналізу міжнародно-правового забезпечення соціальної політики в ООН та МОП зроблено висновок про те, що об’єктом міждержавного співробітництва у соціальній сфері виступають підвищення життєвого рівня, правове регулювання статусу трудящих-мігрантів, оплата праці, заборона всіх видів і форм дискримінації, просвітництво і професійна освіта.

На підставі аналізу правових актів ООН та МОП визначено три сфери міжнародної співпраці з соціальних питань: зайнятість, соціальний розвиток та права людини, при чому діяльність МОП сконцентрована навколо захисту трудових і соціальних прав індивіда. Зроблено висновок, що при міжнародно-правовому забезпеченні соціальної політики держав ідеться, як правило, про узгодження соціальних політик держав-членів у рамках міжнародних організацій, яке відбувається шляхом формування міжнародних стандартів спочатку у формі рішень міжнародних організацій з подальшим їх закріпленням у формі міжнародних договорів на основі дотримання базових принципів міжнародного права соціального забезпечення: однакового поводження, збереження набутих прав, збереження прав у процесі їх набуття та належної підтримки з боку державної адміністрації. У регулюванні соціальних питань міжнародні організації виступають контролюючою ланкою за дотриманням державами міжнародних стандартів захисту прав людини і є форумом для обговорення проблем міжнародного співробітництва з соціальних питань.

Наявна універсальна система міжнародно-правового регулювання соціальної політики держав знайшла свій подальший розвиток у різних регіональних системах, зокрема в ЄС, де найбільш детально розроблено правову регламентацію його соціальної політики. Підкреслюється, що ЄС, маючи низку специфічних рис, є утворенням sui generis, в той час як Європейське Співтовариство є міжнародною організацією з елементами наднаціональності. Відтак, ЄС властиві договірна база створення; цілі та завдання; відповідний інституційно-правовий механізм; членський склад; інститут громадянства ЄС та специфічний характер вторинного права, особливо права Європейських Співтовариств.

Досліджуючи соціальну політику ЄС, в дисертації подано характеристику розвитку та становлення її правового забезпечення в установчих договорах ЄС, а також представлено основні сучасні концепції соціальної політики ЄС, а саме Європейського Соціального Союзу, Європейського Соціального Простору та мінімальних стандартів. На основі аналітичного опрацювання наукових доробків вітчизняних та зарубіжних правознавців під соціальною політикою ЄС пропонується розуміти сукупність повноважень ЄС у сфері соціальних відносин, виходячи з того, що, згідно з установчими договорами так звана соціальна компетенція у рамках ЄС зосереджена на рівні Європейського Співтовариства і це стало підставою для виокремлення та аналізу в сучасній правовій літературі соціальної політики Європейського Співтовариства, а не соціальної політики Європейського Союзу. Метою соціальної політики Європейського Співтовариства є сприяння міждержавному співробітництву у соціальній сфері, що складає суттєву відмінність від державної соціальної політики, метою якої є забезпечення належного розвитку індивіда. Зазначається, що особливістю правового регулювання соціальних відносин у ЄС можна визнати той факт, що Європейське Співтовариство після внесення низки змін та доповнень до установчих договорів отримало повноваження на прийняття обов’язкових для держав-членів нормативно-правових актів навіть у такій чутливій сфері як соціальне законодавство, які можуть бути прийняті навіть проти їх волі.

У роботі виокремлено координаційну, регулятивну та охоронну функції правового забезпечення соціальної політики у рамках ЄС, які здійснюються його органами. В установчих договорах ЄС та Європейських Співтовариств містяться норми щодо регулювання соціальних аспектів інтеграційних процесів, однак ступінь деталізації правового регулювання соціальних відносин у межах ЄС є різним. Правове забезпечення соціальної політики у рамках ЄС за предметом регулювання сконцентровано, аналогічно до правового регулювання державної соціальної політики, навколо проблем формування каталогу основних соціальних прав трудящих та фундаментальних прав громадянина ЄС, в той час як в установчих актах Європейського Співтовариства координація міждержавного співробітництва у сфері трудових відносин і відносин у сфері соціального забезпечення визнана метою соціальної політики Європейського Співтовариства.

Соціальні acquis communautaire складаються з двох частини, які відрізняються між собою цілями, завданнями та методами правового регулювання. До першої частини належать положення про вільне пересування трудящих в рамках ЄС, де правове регулювання здійснюється на основі верховенства права Європейського Співтовариства щодо внутрішнього права держав-членів. До другої частини належать положення про координацію міждержавного співробітництва з соціальної політики та зайнятості, правове регулювання у рамках якої здійснюється на основі примату внутрішнього права стосовно права Європейського Співтовариства.

У другому розділі "Компетенція Європейського Союзу у сфері соціальної політики" основну увагу присвячено дослідженню теорії компетенції ЄС, формам її реалізації, визначенню місця і ролі міжнародних договорів у здійсненні компетенції ЄС та особливостям компетенції ЄС та Європейського Співтовариства у сфері соціальних відносин.

Виходячи з нормативного підходу до визначення компетенції, пропонується її розуміти як сукупність повноважень щодо предметів та об’єктів діяльності ЄС, а також повноважень щодо прийняття правових актів з відповідною юридичною силою згідно із установчими договорами. В дисертації підкреслюється, що правовий механізм набуття компетенції ЄС, особливо, Європейським Співтовариством базується на концепції передачі повноважень, що є відмовою держави від здійснення власних суверенних прав із одночасним визнанням дії актів міжнародного об’єднання у національних правопорядках. Висвітлено значення основного принципу надання повноважень Європейському Співтовариству – принципу передачі обмежених, тобто спеціальних, конкретних повноважень (Prinzip enumerativen Einzelermchtigung) та особливості його застосування у праві ЄС.

У дисертації визначено критерії класифікації компетенції Європейського Співтовариства: вид діяльності (нормотворча та імплементаційна компетенція); предмет та об’єкт правового регулювання (економічна, соціальна); правовий механізм її реалізації (виключна, конкуруюча та паралельна компетенція); спосіб закріплення в установчих договорах (експліцитна компетенція – explicite competence) та імпліцитна компетенція – implied powers) тощо. Виходячи з положень установчих актів ЄС та Європейського Співтовариства, охарактеризовано соціальну компетенцію, основними формами реалізації якої виступають правові акти ЄС, Європейського Співтовариства та міжнародні договори.

На основі аналізу системи правових актів ЄС та дослідження їх правових ознак зроблено висновок, що регламентам і директивам (основним правовим актам Європейського Співтовариства у царині реалізації соціальної компетенції ЄС) властиві різні правові ознаки. Характерною рисою регламентів є їх імперативність, яка проявляється у неприпустимості їх імплементації у внутрішньому праві держав-членів. Директивам властива диспозитивність, яка встановлена в обов’язку держав-членів імплементувати їх положення у своє національне законодавство, що призводить до активного використання директив у сфері соціальної політики ЄС.

У дисертації подано аналіз відповідних положень конституцій держав-членів щодо дій норм міжнародного права та права ЄС в їх внутрішньому праві. Значна увага приділена практиці Суду ЄС та судів держав-членів, особливо Конституційного Суду ФРН. На основі аналізу доктрини і практики судових органів зроблено висновок про те, що співвідношення права ЄС та національного права держав-членів визначається принципом верховенства права ЄС, включаючи і конституційне право. Реальною межею для визначення дії права ЄС у внутрішньому праві держав-членів виступають основні права і свободи, які гарантовані на рівні ЄС та в основних законах держав-членів. При цьому конституційні суди залишають за собою право конституційного контролю вторинного права ЄС, якщо правові акти ЄС порушують основні права і свободи індивіда, особливо у тому випадку, коли Суд ЄС не гарантує їх дотримання, або ж захист, наданий Судом ЄС, буде менш ефективним, ніж захист аналогічних прав і свобод, гарантований у конституційному праві відповідної держави.

Міжнародні договори Європейського Співтовариства як форма реалізації компетенції ЄС мають особливий статус у праві ЄС, зумовлений особливостями їх укладення. При укладенні міжнародних договорів Європейського Співтовариства особлива роль належить доктрині паралельності внутрішньої та зовнішньої компетенції, сформульованої Судом ЄС у відповідних консультативних висновках, суть якої полягає у тому, що Європейське Співтовариство вповноважене виступати стороною міжнародного договору за умови наявності у нього відповідної компетенції, зазначеної в установчому договорі expressis verbis, або імпліцитної компетенції. У цих міжнародних договорах уточнюється як предметна компетенція Європейського Співтовариства у сфері соціальної політики (угоди про асоціацію, угоди про партнерство та співробітництво), так і організаційна компетенція його органів (Брюссельська конвенція, Луганська конвенція та ін.). Аналізуючи договірну практику Європейського Співтовариства як загалом, так і в соціальній сфері зокрема, в дисертації зроблено висновок, що договори мають подвійний вплив на компетенцію ЄС: з одного боку, їх суть і зміст прямо залежать від договірної правоздатності Європейського Співтовариства, а з іншого – їх особливий статус як інтегральної частини права ЄС зумовлює їх обов’язковість для органів і інститутів ЄС, що часто призводить до змін і доповнень компетенції. Враховуючи специфіку міжнародних договорів Європейського Співтовариства, в дисертації також досліджено сучасний стан та проблеми співпраці у сфері соціальної політики між ЄС, Європейським Співтовариством – з одного боку, та МОП, Радою Європи – з іншого, і наголошено на фактичному розформуванні універсальної системи захисту трудових і соціальних прав людини, сформованій у рамках МОП.

У дисертації висвітлюється договірно-правове співробітництво між Україною та ЄС. Об’єктами двостороннього співробітництва Україна-ЄС у соціальній сфері є насамперед трудові відносини і відносини щодо соціального забезпечення та захисту економічно активного населення. Предметом двостороннього співробітництва України та ЄС у сфері соціальної політики є реалізація ст. 24-29, 51 та 71 УПС. Виходячи з реального стану імплементації положень УПС, відповідної національно-правової бази її імплементації, а також механізму імплементації у праві ЄС, зроблено висновок, що правовим проблемам співробітництва між Україною та ЄС у соціальній сфері приділено мінімальну увагу як з боку європейських інституцій, так і з боку держав-членів ЄС, так і з боку України. З метою активізації співробітництва між Україною та ЄС у сфері соціальної політики слід використати диференційований підхід і зосередити увагу на договірно-правовому регулюванні соціальних відносин між Україною та державами-членами ЄС, що дозволить приділити увагу особливостям відносин із кожною державою-членом ЄС саме у соціальній сфері.

Третій розділ – "Характеристика інституційного механізму Європейського Союзу у соціальній сфері" присвячено дослідженню засад функціонування інституційного механізму ЄС, повноважень основних і допоміжних органів ЄС у соціальній сфері, а також форм і методів співробітництва між органами ЄС.

Проведено аналіз теоретичних засад функціонування інституційно-правового механізму ЄС та визначено два базові критерії для поділу інститутів та органів ЄС на основні та допоміжні: визначення правового статусу в установчих договорах та самостійна, незалежна участь у процесах прийняття рішень. Застосовуючи ці два критерії, основними органами ЄС є Європейська Рада, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств, які реалізовують компетенцію ЄС у соціальній сфері. Виходячи із загальної характеристики інституційно-правового механізму ЄС, у дисертації досліджено основні процедури прийняття рішень, визначені установчими договорами: консультації (consultation), спільного прийняття рішень (codecision), співпраці (cooperation) і згоди Європейського Парламенту (assent), а також представлено базові положення двох моделей розвитку інституційно-правового механізму ЄС у контексті його розширення: регулюючої моделі (regulatory model) та парламентської моделі (parlaimentary model).

Аналізуючи роль основних органів ЄС у реалізації правотворчих повноважень у сфері соціальної політики, в дисертації зроблено висновок, що у цій сфері повною мірою дотримується загальна схема прийняття рішень, де основним ініціатором нормативно-правових актів виступає Європейська Комісія. Після ініціювання відповідного правового акту Рада ЄС та Європейський Парламент приймають рішення в основному відповідно до процедури спільного прийняття рішень (ст.251 Договору про Європейське Співтовариство) на основі пріоритетних напрямів, визначених Європейською Радою. Водночас у сфері соціальних відносин Європейська Комісія здійснює виконавчі повноваження щодо Європейського Соціального Фонду та імплементації прийнятих Радою ЄС директив та регламентів. Інформаційну функцію у цій сфері в рамках ЄС реалізують Європейська Комісія та Європейський Парламент, які проводять наукові дослідження та студії. Судові функції щодо забезпечення і дотримання соціальних acquis communautaire здійснює Суд ЄС, докладаючи чималих зусиль у формуванні єдиного правового простору у соціальній сфері, про що свідчить розвинута судова практика.

На основі вивчення правових підстав створення допоміжних органів ЄС, діяльність яких пов’язана з соціальною компетенцією Європейського Співтовариства, запропоновано таку їх класифікацію:

органи, створені на підставі установчих договорів з визначеною у них компетенцією (Економічний та Соціальний Комітет, Комітет Регіонів, Комітет з зайнятості);

структурні одиниці, створені у рамках основних органів на основі принципу функціональної необхідності та на підставі внутрішніх розпорядків роботи основних органів або ж відповідних положень установчих договорів (КОРЕПЕР, Генеральні дирекції Європейської Комісії тощо);

органи, створені на підставі вторинного права ЄС або відповідних положень міжнародних договорів (комітології, ради асоціації тощо).

Зазначено, що особливістю системи допоміжних органів ЄС у соціальній сфері є залучення європейських профспілок та об’єднань працедавців безпосередньо до процесу правотворчості у рамках Європейського Співтовариства. Це є важливим кроком на шляху підвищення ефективності як міждержавного співробітництва у сфері соціальних відносин, так і співробітництва між соціальними партнерами в державах-членах.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження, які характеризують стан міждержавного співробітництва у сфері соціальної політики на універсальному та регіональному рівнях, відображають основні етапи становлення компетенції основних органів ЄС в сфері соціальної політики та відбивають сучасний стан співробітництва Україна-ЄС у соціальній сфері.

Порівнюючи міжнародно-правове і внутрішньо-правове забезпечення соціальної політики, автор вважає, що у першому випадку основну увагу зосереджено на регулюванні трудових відносин, в той час, як у другому випадку основну увагу зосереджено на регулюванні відносин у сфері соціального забезпечення.

Характерною рисою міжнародно-правового забезпечення соціальної політики, автор відзначає тенденцію до поступової гуманізації сучасних міжнародних відносин та міжнародного права і зміщення акцентів із захисту прав та інтересів держави на забезпечення захисту основних прав та свобод індивіда. Водночас тенденція до регіоналізації сучасних міжнародних відносин сприяє створенню потужних регіональних об’єднань у всіх частинах світу, і Європи зокрема. Необхідність формування єдиного правового забезпечення соціальних аспектів інтеграційних процесів у ЄС зумовлена подібністю правового регулювання соціальних відносин у державах-членах та важливістю єдності тлумачення в процесі правозастосування відповідних положень Договору про Європейське Співтовариство щодо вільного пересування робочої сили.

Особливою рисою соціальної політики у рамках ЄС є двояка природа її мети: захист основних прав і свобод індивіда та активізація і підвищення ефективності міждержавного співробітництва з соціальних питань. Аналізуючи правове забезпечення соціальної політики у рамках ЄС, дисертант наголошує на тому, що на рівні ЄС закріплено єдину соціальну мету – сприяння соціальному прогресу та розвитку (ст. Договору про ЄС у редакції 1997 р.), але не передбачено конкретних механізмів її реалізації. Натомість у рамках Європейських Співтовариств визначена соціальна компетенція як у формі цілей Європейського Співтовариства, так і у формі спеціальної компетенції, яка є підставою для прийняття відповідних правових актів, а також у формі конкретних механізмів її реалізації.

Досліджуючи питання реалізації соціальної компетенції органами ЄС (Європейською Радою, Радою ЄС, Європейським Парламентом, Європейською Радою та Судом ЄС), у дисертації підкреслено важливу роль міжнародно-правового регулювання соціальних відносин у ЄС, що відображено з, одного боку, у ролі договірного регулювання в процесі розвитку і становлення соціальної політики ЄС та у системі міжнародних договорів Європейського Співтовариства, включаючи і соціальні питання, з іншого боку.

Досвід правового регулювання соціальних відносин у ЄС має велике значення для України, яка перебуває у процесі реформування українського суспільства та формування правового забезпечення соціальної політики відповідно до універсальних і регіональних міжнародних стандартів. Дисертантом сформульовано пропозиції щодо удосконалення правових форм та методів розвитку співробітництва Україна–ЄС у соціальній сфері, які, зокрема, полягають у доцільності активізації двостороннього співробітництва у першу чергу з державами-членами ЄС за прикладом Королівства Іспанії, з якою Україна уклала у 1996 р. спеціальну Угоду про соціальне забезпечення громадян обох країн.

Отже, для формування в Україні соціальної, правової держави надзвичайно актуальним видається дослідження міжнародних стандартів співробітництва держав як на універсальному, так і на регіональному рівнях, зокрема у рамках Європейського Союзу. Використання досвіду держав-членів ЄС у сфері правового забезпечення соціальної політики є важливим для України у контексті її зобов’язань з імплементації УПС 1994 р., зокрема у частині співробітництва України та ЄС з соціальних питань. Адже належна імплементація УПС є наріжним каменем курсу на зміну її статусу до активного і повноправного учасника євроінтеграційних процесів.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено автором
у наступних публікаціях:

1. Роль і значення Європейської Ради в системі органів Європейського Союзу // Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 1999. – № 1. – С. .

2. До питання про поділ влад у міжнародній організації // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 2. – С. 157-161.

3. Інституційні аспекти європейської соціальної політики: місце і роль Ради Європейського Союзу // Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2000. – № 2. – С. .

4. Правовий статус та значення Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу // Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2000. – № 2. – С. (у співавторстві з Микієвичем М.М.)

5. Європейська Комісія: правовий статус в системі органів Європейського Союзу // Держава і право: збірник наук.праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 9. – К.: Ін-т держави і права НАН України, Спілка юристів України, 2001. – С. .

6. ЄС і Україна: політико-правові аспекти співробітництва // Working Papers in Ukrainian Studies. – 2001. – ISSN 1467-0372 –Див.://www.unl.ac.uk/ukrainiancentre/WP/28.html

7. Механізми уточнення меж компетенції у рамках Європейського Союзу // Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2001. – № 5. – С. .

8. Основні напрямки формування і правової регламентації соціальної політики Європейського Союзу // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. К.: Інт-т д-ви і права імені В.М. Корецького НАН України. – 2001. – С. .

9. International Legal Aspects of Ukrainian Foreign Policy // German Yearbook of International Law. – 2002. – Vol. 45. – P. 431-441.

Головко О.І. Функції та компетенція органів Європейського Союзу у сфері соціальної політики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню сутності та змісту інституту компетенції Європейського Союзу і Європейського Співтовариства у сфері соціальної політики. У роботі проведено комплексний аналіз доктрини компетенції міжнародних організацій, особливостей компетенції Європейського Співтовариства як міжнародної організації з елементами наднаціональності, розкрито механізми реалізації компетенції ЄС у соціальній сфері, досліджено особливості правового забезпечення соціальної політики ЄС, визначено функції її правового забезпечення та висвітлено повноваження основних органів ЄС у соціальній сфері.

Ключові слова: Європейський Союз, органи Європейського Союзу, соціальна політика, соціальна політика Європейського Союзу, принцип обмежених повноважень, приницип субсидіарності, імпліцитна компетенція, експліцитна компетенція.

Головко О.И. Функции и компетенция органов Европейского Союза в сфере социальной политики. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. – международное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2003.

Диссертация посвящена исследованию сути и содержания института компетенции Европейского Союза и Европейского Сообщества в сфере социальной политики. В работе проведён комплексный анализ доктрины компетенции международных организаций, особенностей компетенции Европейского Сообщества как международной организации с элементами наднациональности, раскрыто механизмы реализации компетенции Европейского Союза в социальной сфере, исследовано особенности правового регулирования социальной политики в ЕС, раскрыто функции правового регулирования социальной политики ЕС, а также полномочия и функции главных органов ЕС в социальной сфере.

Ключевые слова: Европейский Союз, органы Европейского Союза, социальная политика, социальная политика Европейского Союза, принцип ограниченных полномочий, принцип субсидиарности, имплицитная компетенция, експлицитная компетенция.

Holovko Oksana. Functions and Competencies of the European Union Institutions in the Field of the Social Policy. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of sciences (Law) on the speciality 12.00.11. – International Law. Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2003.

The dissertation is devoted to the research of the content of the social policy issues within the EU based upon the investigation of the competencies of the EU institutions in the maintenance of the legal regulations of inter-state co-operation in social matters.

The first chapter deals with the basics of the social policy legal regulations such as the notion of the social policy and the legal framework of the regulation of social relations on the constitutional and international level. The notion of the social policy has been investigated on national and international levels with special attention to the basic international legal regulation of the social policy aspects within the framework of the international intergovernmental organizations (United Nations Organization, International Labor Organization). This chapter deals with development of legal provisions, which regulate the social aspects of the European integration process within the framework of the EU, especially on the basis the European Union (EU) and European Community (EC) founding treaties.

The second chapter is dedicated to the theoretical aspects of the competence of the European Union. In the middle of the scientific research are the types of the powers of