Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень

Громова Олена Миколаївна

УДК 330.15 (432. 343) +338. 24

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УправлІння

МОРСЬКИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Спеціальність 08.08.01 - Економіка

природокористування і охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора економічних наук

Одеса-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.

Науковий консультант | доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Буркинський Борис Володимирович,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти |

доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Долішній Мар’ян Іванович,

Інститут регіональних досліджень НАН України, директор

доктор економічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук

Трегобчук Валентин Михайлович,

Інститут економіки НАН України,

завідувач відділу

доктор економічних наук, професор

Гречановська Ірина Генріхівна,

Одеська державна академія будівництва і архітектури, Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри

Провідна організація |

Сумський державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра економіки,

м. Суми

Захист відбудеться “4” липня 2003 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий “2” червня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тараканов М.Л.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Запобігання прогресуючої деградації Азово-Чорноморського басейну відноситься до глобальних проблем сучасності економіко-екологічного характеру, що обумовило необхідність вживання на міжнародному і національному рівнях радикальних заходів щодо забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності і збалансованого соціально-економічного розвитку приморських регіонів. Для України проблема переорієнтації морського природокористування на сталий шлях розвитку придбала ще більшу значимість у зв'язку з тим, що приморський регіон, відповідно до “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки”, віднесений до одного з трьох екологічно кризових регіонів країни. В цьому зв'язку виникла необхідність фундаментальних теоретичних і прикладних досліджень економічних форм і методів екологоорієнтованого управління морським природокористуванням.

В даний час у практиці морського природокористування економічний механізм управління не розроблений. Економічне управління морським природокористуванням здійснюється в контексті загального управління природокористуванням без належного урахування специфіки морського природно-ресурсного потенціалу, різноманітності видів морегосподарської діяльності та їх впливу на морські екосистеми. Управлінським процесом не охоплений повною мірою комплекс складних і різноманітних якісно нових економіко-екологічних відносин у морському природокористуванні, що трансформуються під впливом ринкових перетворень у країні. В результаті економічному управлінню морським природокористуванням властиві централістські елементи, фрагментарність, фіскальність, дублювання, а найчастіше, і парадоксальність, які не сприяють комплексному вирішенню морських екологічних проблем.

У вітчизняній науці існують розробки в галузі управління окремими видами морської та прибережної господарської діяльності. У той же час питання, пов'язані з економічним механізмом управління морським природокористуванням , досить не висвітлені й обумовлюють необхідність теоретичних узагальнень і прикладних удосконалень.

Авторитет України, як морської держави, а також репрезентативність і оперативність рішення морських екологічних проблем багато в чому залежить від розробки національної політики морського природокористування, ключовою ланкою реалізації якої має бути економічний механізм. Основою концептуальних і теоретичних розробок виконаної дисертаційної роботи є принципи сталого розвитку, адаптовані до процесу ринкових перетворень у країні, а також системний підхід. У прикладному аспекті актуальність роботи полягає в деталізованому теоретичному і методологічному обґрунтуванні інструментаріїв, що є основою інституціонального управління морським природокористуванням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів бюджетної і госпрозрахункової тематики Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. В темі “Науково-методичні основи формування нормативної бази економіко-екологічного механізму управління прибережною господарською діяльністю в Чорноморсько-Азовському басейні (у межах України)” (1998-2000 рр., номер державної реєстрації 0198U001373), здобувачем розроблено концептуальні та теоретичні основи економічного механізму управління морським природокористуванням. В рамках теми “Розробка наукових основ формування морегосподарського комплексу України з метою її інтеграції у Світове господарство” (1992-1994 рр., номер державної реєстрації 0193U024606) автором виявлено тенденції в розвитку морського ресурсокористування, а також сформульовано стратегічні задачі економічного управління морегосподарською діяльністю. В темах “Проведення фундаментальних, еколого-економічних досліджень доцільності використання водяних, енергетичних ресурсів на підставі раціонального освоєння природно-ресурсного потенціалу морів України (1992-1994 рр., номер державної реєстрації 0193U024607) і “Розробка проекту Державної програми соціально-економічного розвитку Українського Причорномор'я” (1995-1997 рр., номер державної реєстрації 0195U009755) дисертантом сформульовано основні положення політики ресурсно-екологічної безпеки у водо- і енергозабезпеченні на основі нетрадиційного морського ресурсокористування. Внесок автора в теми “Наукові основи і організаційно-методичні рішення урахування екологічних факторів у механізмах ринкових трансформацій в Україні” (1995-1997 рр., номер державної реєстрації 0195U026180), “Розробка теоретико-методологічних і прикладних основ управління сталим розвитком продуктивних сил і природокористування в береговій зоні Чорного й Азовського морів (у межах України)” (1995-1997 рр., номер державної реєстрації 0195U009403) полягає в розробці концепції та методології управління природокористуванням у береговій зоні.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці концептуальних і теоретичних основ економічного механізму управління морським природокористуванням в умовах переходу суспільства на сталий шлях розвитку. Реалізація поставленої в дослідженні мети зробила необхідним рішення таких основних задач, що обумовили структуру і зміст дисертаційного дослідження:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Об'єкт дослідження – системи економічних форм і методів управління морським природокористуванням.

Предмет дослідження – концептуальні, теоретичні і прикладні основи економічного механізму управління морським природокористуванням в умовах переходу суспільства на нову модель розвитку.

Методи дослідження. Практично всі теоретичні висновки і результати роботи ґрунтувались на дослідженні процесів розвитку економіко-екологічних відносин у морському природокористуванні з позицій нових положень економічної теорії і системного підходу. В ході дослідження широко використовувалися логічні й емпіричні методи пізнання механізмів і форм управління морським природокористуванням у їх тимчасовому історико-діалектичному розвитку, а також методи порівняльного, факторного, проблемно-ситуаційного, статистичного, техніко-економічного аналізу, прогнозування економіко-екологічних процесів, графоаналітичні й алгоритмічні методи відображення результатів досліджень, програмні методи з використанням комп'ютерних технологій. Пріоритетність використання того чи іншого методу визначалась виходячи з конкретної розв'язуваної задачі і поставленої мети. Зокрема, методи економічного аналізу дозволили виявити тенденції і закономірності в розвитку екологічної ситуації Азово-Чорноморського басейну, регіональної економіки, морському ресурсокористуванні, розробити пакет нормативних документів, що містять науково обґрунтовані ставки в системах платності за морське природокористування. Логічні методи і методи економіко-екологічного прогнозування були домінуючими при розробці стратегічних напрямків розвитку національної політики морського природокористування і теоретичному обґрунтуванні реалізації принципів сталого розвитку. При вирішенні задач оцінки шкоди у морському ресурсокористуванні використані програмні методи комп'ютерних технологій.

Інформаційною базою дослідження були також законодавчі акти, Постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, рішення (декларації) міжнародних форумів, економіко-екологічні нормативні методичні документи, статистичні матеріали та інші інформаційні джерела, що стосуються галузі економічного управління морським природокористуванням.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні методології формування економічного механізму управління морським природокористуванням, його інструментаріїв в умовах ринкових перетворень і переходу на сталий розвиток. Результати проведеного дослідження складають фундаментальні основи нового наукового напрямку – економіки і управління морським природокористуванням.

Основні наукові результати, що мають наукову новизну:

уперше

·

·

·

·

·

а) систему платежів за морські простори і погіршення якості морського середовища, в основу якої вперше покладено систематизацію морських природокористувачів за характером користування морськими просторами, типізацію морських просторів за функціональним використанням, а також їхнє ранжирування за сукупністю критеріальних ознак;

б) систему платежів за користування ресурсами морських надр, у якій уперше обґрунтовано і враховано рентну складову на підставі диференціації морських родовищ за сукупністю критеріальних характеристик;

в) систему зборів за забруднення навколишнього природного середовища в прибережній зоні, у якій автором запропоновано видові модифікації її складу адекватно специфічним для приморської зони природним об'єктам забруднення і трансформовано методологічні основи кількісної оцінки базових нормативів зборів з урахуванням ступеня відносної екологічної небезпеки забруднення в просторовому відношенні;

удосконалено:

·

·

·

·

одержали подальший розвиток:

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Зроблено істотний теоретичний внесок у розвиток нового наукового напрямку – економіки і управління морським природокористуванням. Одержані результати в галузі управління морським природокористуванням на державному, регіональному і місцевому рівнях мають використовуватися в діяльності законодавчих і виконавчих органів влади. Уперше розроблені системи платежів і оцінки шкоди у морському природокористуванні можуть використовуватися Міністерством екології і природних ресурсів України для інституціонального управління. Запропоновані інструментарії активізації екопідприємництва становлять інтерес для місцевих органів влади, підприємців, суспільних і приватних природоохоронних організацій. Методи обґрунтування морегосподарської діяльності, рекомендації щодо організації і проведення економіко-екологічної експертизи необхідні для розроблювачів розділу “Оцінки впливу на навколишнє середовище” (ОВНС), інвестиційних проектів, аудиторських фірм. Результати дослідження, у тому числі методологія економіко-екологічного обґрунтування рішень у морському природокористуванні, були використані при реалізації чотирьох великих проектів, що не мають аналогів у регіоні Чорного, Азовського і Мармурового морів: “Міжнародний науково-дослідний Центр країн ЧЕС “Ekomorsphera” (м. Стамбул), створений за рішенням Міністрів закордонних справ країн ЧЕС (BS/FM/R (95/1) від 14.04.95, (м. Афіни, Греція); міжнародна програма BSEC “Захист акваторій портів, Чорного, Азовського і Мармурового морів від забруднення морським транспортом”, проведена в розвиток Draft Blackea Action Plan, схваленому в резолюції Міністрів закордонних справ країн BSEC від 25.10.96, додаток IV, п. 19 (м. Москва); “Багатоцільовий екологічний пересувний комплекс у районі Принцевих островів “BSEC – TURMERA-1” (Мармурове море, Туреччина); “Багатоцільовий екологічний стаціонарний комплекс “Екопорт”, створюваний в м. Одесі на виконання доручення Президента України Л.Д. Кучми за № 137/737-01 від 13.01.98 і Постанови Кабінету Міністрів України № 766 від 01.06.98 р. За даними проектами оцінений особистий внесок Громової О.М. складає не менш 8 млн. дол. США, з яких на долю України припадає не менш 1,2 млн. дол. США (довідка Black Sea Economiс Cooperation: Ekomorsphera Centre від 24 вересня 1998 р.).

Основні результати дисертації використовувались також: у п'ятьох звітах науково-дослідних робіт Українського центра екології моря, виконаних за замовленням Міністерства екології і природних ресурсів України, Держкомнафтогазу (акт використання результатів № 330/13 від 26.03.2002 р.); при виконанні науково-дослідної роботи “Розробка нормативної бази природокористування ОТЕЦ-1 в умовах переходу до ринкових відносин” за замовленням Одеської ТЕЦ (акт впровадження від 09.09.1993 р.); при підготовці і викладанні курсів “Економіка природокористування”, “Екологічний менеджмент”, “Стратегія планування в комплексному управлінні прибережною зоною” в Одеському державному екологічному університеті та у Російському державному гідрометеорологічному університеті (акти впровадження: № 156/272 від 20.03.2002 р. і № 02-197 від 27.02. 2003 р.); при розробці Міжгалузевої програми Міністерства освіти Росії і Міністерства природних ресурсів Росії “Розробка і впровадження системи економіко-правового регулювання природокористування в прибережних областях північного заходу Російської Федерації” (акт впровадження № 156/272 від 20.03.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в результаті якої автор зробив значний внесок у розвиток теорії і методології економічного управління морським природокористуванням. Результати всіх наукових досліджень, наведених у роботі, одержані здобувачем самостійно і знайшли відображення в списку публікацій. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, що належать здобувачу.

Апробація і впровадження результатів роботи. Основні теоретичні висновки і положення роботи доповідались на 7-х міжнародних, 18-ти Всесоюзних і республіканських конференціях. Найважливіші з них: “Symposium on Desalination for Europe” (м. Амстердам, 1995 р.),“Причорномор'я на порозі ХХI сторіччя: тенденції глобалізації і регіоналізації соціально-економічного розвитку” (м. Феодосія, 2001 р.), “Управління і охорона узбереж північно-західного Причорномор'я (м. Одеса, 1996 р.), “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії” (м. Вінниця, 2000 р.), “Проблеми комплексного управління прибережною зоною” (м. Санкт-Петербург, 1997 р.), “Еколого-економічні проблеми приморських регіонів” (м. Миколаїв, 1993 р.), “Приморський міжгалузевий комплекс республік Радянської Прибалтики” (м. Рига, 1987 р.), “Економічні проблеми впровадження ресурсозберігаючих і безвідходних виробництв і використання вторинних ресурсів” (м. Донецьк, 1987 р.) та ін.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковано в 19 монографіях і брошурах, 34 статтях, у тому числі 24 у фахових виданнях, 23 тезах доповідей на конференціях. Загальний обсяг друкованих праць складає 142,82 д.а., з яких 93,8 д.а. належить особисто автору.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 9 розділів, висновків, списку використаної літератури (275 найменувань на 24 сторінках) і 3 додатків (на 70 сторінках). Повний обсяг роботи складає 533 сторінки, з них 408 сторінок основного тексту, 87 таблиць на 57 сторінках, 50 рисунків на 43 сторінках

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертаційної РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність і ступінь дослідження проблеми; сформульовано мету і задачі дослідження; визначено об'єкт і предмет дослідження; викладено методологію і методи дослідження; обґрунтовано наукову новизну одержаних результатів, їхню практичну значимість; відзначено ступінь апробації і впровадження основних результатів роботи в економічну практику та особистий внесок здобувача в дослідженні теми.

В першому розділі “Нові доктрини економічного управління морським природокористуванням” автором обґрунтовано нову ідеологію економічного управління морським природокористуванням, що базується на проведеному системному дослідженні даного процесу. Розроблено економіко-екологічну систему управління морським природокористуванням у вигляді ієрархічної співпідпорядкованості структурних компонентів, що входять до неї. На вищому рівні виділено такі взаємодіючі системи управління: суб'єкт управління (керуюча система) як сукупність територіально-галузевих організаційних структур управління; об'єкт управління (керована система) – морське природокористування, представлено у свою чергу системою більш нижчого порядку “морське середовище – суспільство” чи “морські екосистеми (морський природно-ресурсний потенціал - МПРП) – морське ресурсокористування (морегосподарський комплекс)”; економічний механізм як система способів, засобів здійснення управлінської діяльності.

В роботі розкрито дефініції категоріального і загальпонятійного апарату, що використовуються в їхньому класичному трактуванні, адаптованому до морського природокористування. Сформульовано цільові настанови розвитку керованої системи, що полягають у переорієнтації морського ресурсокористування на екологоорієнтований сталий шлях розвитку, а якісно новою інтегративною її властивістю є екологізація економічних відносин у морському природокористуванні. Нами визначено провідну роль економічного механізму в реалізації процесу управління і область його функціонування - сукупність виявлених економіко-екологічних відносин. Вибір способів і засобів управлінської діяльності в дисертації пов'язаний зі специфічними особливостями керованої системи, з її великою залежністю від впливу зовнішніх факторів, що обумовило визначення проблемно-орієнтованого характеру процесу управління. Запропоновано дворівневі критеріальні підходи до зонування морських просторів, що дозволили розмежувати просторові сфери регулювання і повноваження різнорівневих територіальних систем управління (міжнародний, державний, регіональний, місцевий). Визначено конкретні цілі, функціональні задачі стосовно державного і місцевого рівнів управління морським природокористуванням. Прерогативою місцевого рівня є управління природокористуванням у прибережних смугах моря і суші.

На основі причинно-наслідкового аналізу взаємозв'язків у макросистемі “суспільство – морське середовище” установлено, що практично будь-який вид морегосподарської діяльності спряжений з погіршенням споживчих властивостей МПРП, а, отже, зі шкодою державі, конкретним морським природокористувачам. У цьому зв'язку головною функцією економічного управління є регулювання практично усіх видів морегосподарської діяльності.

В другому розділі “Проблемно-ситуаційний аналіз розвитку морського природокористування” нами виявлено закономірності і тенденції розвитку екологічної ситуації в Азово-Чорноморському басейні, що засновані на дослідженні процесів просторової дестабілізації морських екосистем під антропогенним впливом. Відповідно до проведеної в роботі диференційованої оцінки “шкодоємності” господарської діяльності в басейновому і територіально-адміністративному розрізі загальна щорічна шкода у результаті забруднення Чорного й Азовського морів оцінюється величинами порядку 2,2 млрд. грн., частка приморського регіону в якій – близько 64 %. При цьому встановлено, що найбільшу небезпеку для прибережних вод мають скидання забруднених вод береговими джерелами, шкодоємність яких у 2–4 рази вище шкодоємності скидань річкових стоків. У цьому зв'язку виявлено тенденції в розвитку регіональної економіки за останній 10-річний період, що обумовлюють негативний вплив на екологічні трансформації в Азово-Чорноморському басейні: подальше зростання ресурсоємності економіки (за проведеними розрахунками – на 10-27 %); збільшення частки “екологічно небезпечних (брудних)” виробництв у галузевій структурі промисловості в 2,2 рази; надто низький рівень екологізації техногенного базису (частка екологізованих технологій в інноваційній діяльності промисловості – лише 30–35 %); нестабільність і невідповідність темпів зростання природоохоронних потужностей темпам зростання промисловості; високий ступінь фізичної і моральної зношеності основних виробничих фондів на 40–50 %, при щорічних темпах їхнього виводу тільки 2-3 %.

Дисертантом оцінено потенційні можливості розвитку традиційних видів морського ресурсокористування (рекреації, рибного господарства, морського транспорту, портово-промислових комплексів, морських добувних галузей: видобуток піску, мушлі, нафти, газу і газового конденсату), виходячи з особливостей їхнього розвитку і ступеня забезпеченості морськими ресурсами. Визначено доцільність варіантів використання нетрадиційних морських ресурсів у водо- і енергозабезпеченні для вирішення проблеми забезпеченості приморського регіону ресурсами, що лімітують його соціально-економічний розвиток. Проведено систематизацію традиційних і нетрадиційних видів морегосподарської діяльності відповідно до авторської класифікації морських ресурсів і властивостей за ознаками вичерпності, поновлювання і масштабності. Визначено функціональні задачі економічного управління видами морегосподарської діяльності для різних рівнів ієрархії, що полягають у диференційованому підході до їхньої регламентації, економіко-екологічного обґрунтування і вибору пріоритетів.

В третьому розділі “Новації у формуванні національної політики морського природокористування” автором сформульовано і обґрунтовано інноваційні напрямки розвитку національної політики морського природокористування.

Стратегія територіального управління в морському природокористуванні полягає в підвищенні ролі місцевих органів управління у вирішенні морських екологічних проблем на базі:

·

·

·

·

Основна стратегічна мета концепції створення морської екоіндустрії – забезпечення екологічно безпечних умов соціально-економічного розвитку приморського регіону на якісно новій екотехногенній основі. Екоіндустрія, відповідно до авторського бачення, має бути подана: береговою екологічною інфраструктурою, що запобігає подальшій деградації морських екосистем; підгалузями машинобудівного комплексу, що забезпечують екологізацію її техногенного базису; науковими підрозділами, що займаються морськими дослідженнями. Сформульовано основні положення політики ресурсно-екологічної безпеки, розглянутої з позицій раціоналізації морського природокористування, економіко-екологічних переваг ресурсорозміщення у водо- і енергозабезпеченні. Авторська концепція економічного механізму полягає у: фінансовому забезпеченні регіональних і місцевих морських екологічних програм; попередженні подальшої деградації морських екосистем; стимулюванні екопідприємництва.

В четвертому розділі “Реалізація принципів сталого розвитку в морському природокористуванні” автором теоретично обґрунтовано концепцію проблемно-орієнтованого управління для нової моделі розвитку морського природокористування в авторському її трактуванні “перехідного етапу до сталого розвитку”. Відповідно до зазначеної ідеології, процес управління розглядається як система цілеспрямованих інструментаріїв, що регулюють розвиток ресурсно-екологічної ситуації за сприятливим сценарієм в контексті екологізації економічних відносин, що подано в розробленій процедурній схемі економічного управління. На підставі дослідження розвитку взаємин у системі “суспільство – морське середовище” визначено такі основні процеси екологізації економічних відносин у морському природокористуванні: формування трьохланкової структури морегосподарського комплексу на підставі виділення екологічної індустрії в самостійну сферу діяльності; включення екологічних факторів до фінансово-економічних відносин. Головна ідея сформульованих нами принципів збалансованого розвитку морського природокористування – досягнення максимальних соціально-економічних результатів при мінімізації шкоди з обмеженнями морегосподарської діяльності межами екологічної ємності морських екосистем.

В роботі встановлено, що інституціональне управління морським природокористуванням здійснюється в контексті загального управління природокористуванням, дії окремих економічних інструментаріїв розрізнені, непогоджені і не виконують своїх функціональних задач, системою платності охоплено вкрай обмежене коло морських ресурсів і морських ресурсокористувачів, не врахована морська специфіка. Відсутність правових основ місцевого управління в прибережних морських водах і на узбережжі, перешкоджає ефективному використанню економічних форм і методів. Так, неоднозначність у трактуванні прибережних територій сприяє можливості множинності їхніх оцінок, що відрізняються у 16,7 разів, а в окремих випадках, більш ніж у 167 разів, що створює прецедент для арбітражних процесів. Система зборів за забруднення неприйнятно кореспондується з компенсаційним механізмом відшкодування збитків. Крім того, низькі необґрунтовані ставки зборів не стимулюють на мікрорівні реалізацію природоохоронних заходів. Відсутність обґрунтованих наукових підходів до оцінки економічної шкоди призвела до того, що підрахована відповідно до діючих методик величина шкоди від забруднення моря тією самою речовиною (наприклад, нафтою, нафтопродуктами), але від різних джерел, відрізняється на декілька порядків.

У п'ятому розділі “Теоретичні основи формування економічного механізму управління морським природокористуванням” на підставі теоретичних досліджень процесів екологізації економічних відносин обґрунтовано методологію економічного механізму, його інструментаріїв. Формування трьохланкової структури морегосподарської діяльності обумовило необхідність дослідження МРПР з позицій теорії відтворення як фактора виробництва, природного (екологічного) капіталу, що володіє споживчою вартістю і вартістю. В такому категоріальному визначенні МПРП найважливішого значення набуває проблема визначення фінансових джерел його відтворення, головним чином, у вигляді запропонованої у роботі системи платності в морському природокористуванні.

З метою включення МПРП до системи фінансово-економічних відносин автором внесено пропозиції щодо трансформації економічного змісту поняття екологічних витрат суспільства, урахування їх в економічних показниках “основного виробництва” на макро- і мікрорівнях, а також стосовно розвитку відносин власності на морські ресурси. Розроблено принципи формування “екологічних витрат” і “економічної шкоди” для різних типів і моделей економіки, що актуально для розвитку системи стандартизації в галузі понятійного апарату в морському природокористуванні. Ці розробки забезпечують наукову обґрунтованість включення екологічної складової до системи національних рахунків, а отже, і порівнянність розвитку національних економік у планетарному масштабі.

В роботі обґрунтовано принципові підходи до визначення гранично можливої величини екологічної складової у ВВП на підставі оптимізації співвідношення між “екологічними витратами” і “шкодою”. Емпіричним шляхом встановлено, що в індустріально розвинених країнах екологічні витрати складають 1-2 % ВВП, а шкода (тобто втрати) – 4-6 % ВВП при стабільних темпах економічного зростання ~2 %. Для України в теперішній час характерна частка екологічних витрат у ВВП – 1-2 %, однак величина шкоди складає 18 % ВВП. При цьому відзначаються нестабільність, стагнаційні процеси в розвитку економіки. З метою скорочення даної диспропорції на основі розроблених сценаріїв, сприятливих з економіко-екологічних позицій розвитку суспільства, закордонного досвіду, нам уявляється доцільним для приморського регіону збільшити частку екологічної складової до 5-6 % ВВП регіону, а в окремих найбільш екологічно кризових областях регіону – до 10 %.

На основі теоретичних досліджень розроблено структуру економічного механізму управління морським природокористуванням, що заснована на синтезі взаємозалежних, взаємодоповнюючих, взаємосполучених економічних інструментаріїв (рис. 1). Із системних позицій розроблено методологічні основи побудови окремих інструментаріїв, що виходять з конкретних цільових і функціональних задач в аспекті єдиної системи економіко-екологічного управління.

В дисертації обґрунтовано теоретичні підходи до оцінки економічної шкоди при побудові різних інструментаріїв і до формування платежів за морське ресурсокористування (рис. 2). Розроблено схему багатомірного “адресного” і “реципієнтного” уявлення економічної шкоди.

Із системних позицій автором розроблено узагальнені схеми розділів комплексу нормативних документів щодо інституціонального управління морським природокористуванням адекватно розробленій системі пріоритетів.

В шостому розділі “Система платності в морському природокористуванні” сформульовано і обґрунтовано принципи побудови системи платності, що засновані на її ідентифікації із системою регіонального екологічного оподатковування. Автором внесено пропозиції щодо удосконалення Бюджетної класифікації, що полягають у виділенні морегосподарського комплексу, специфічного для України, у самостійний розділ подібно іншим секторам економіки, з деталізацією доходних і видаткових статтей. За проведеними прогнозними оцінками частка морських екологічних платежів у доходній частині бюджету при впровадженні системи, що рекомендується нами, може досягти 9 – 11 % від загальної величини надходжень за статтею “платежі за використання природних ресурсів” і до 0,02 % у видатковій частині.

В дисертації вперше подано у виді самостійної системи і удосконалено платежі за користування морськими надрами. Авторські теоретико-прикладні пропозиції полягають в оцінці рентної складової платежів за допомогою системи

факторних коефіциєнтів, що враховують різноякісність родовищ, а також сукупність інших факторів економічного, екологічного і технічного порядків. Значення факторних коефіциєнтів наведені в роботі на підставі проведеного узагальнення існуючої в цій галузі інформаційної бази. За результатами проведених прогнозних оцінок плата за користування морськими ресурсами складатиме 1,5 – 6 % від вартості добутої продукції.

В роботі сформовано нову систему платежів за користування морськими просторами (морськими акваторіями, морським дном), в основу якої покладено запропоновану нами систематизацію морських природокористувачів за характером користування морськими просторами (табл. 1.). Відповідно до окремих видів користування розглядаються і методи оцінки величини плати, диференційовані за запропонованими у роботі типами морських просторів, що подібно землям суші типізовані в залежності від їхнього функціонального використання (виділено 15 типів морських просторів).

Автором розроблено наукові основи платежів за погіршення якості морського середовища на підставі виділення двох груп морських природокористувачів (табл. 1). Для І-ї групи морських користувачів в основу платежів покладено витрати на відтворення якості морського середовища (обґрунтована нами фіксована процентна ставка від оподатковуваних доходів суб'єктів морегосподарської діяльності - 0,4 %). Для ІI-ї групи – разові платежі від кошторисної вартості об'єкта і регулярні платежі від вартості продукції і послуг, що надаються, у залежності від шкоди в результаті зміни якісних параметрів морського середовища.

В роботі запропоновано кардинальну трансформацію системи зборів за забруднення морського середовища, прибережних територій, атмосферного повітря, що заснована на “реципієнтній” модифікації видового складу зборів, на використанні “витратно-шкодоутворюючого підходу” до оцінки базових ставок, їхньому коректуванню відповідно до встановлених нами рекреаційної, рибогосподарської, соціальної значимостей різних морських ділянок, а також ступеня небезпеки їхнього забруднення різними речовинами. Апробація даного підходу до формування системи платежів за забруднення успішно була проведена в сфері рекреаційного природокористування. При цьому використано програмно-цільовий підхід до формування переліку середозахисних заходів, що лежать в основі системи зборів за забруднення в приморських регіонах.

Таблиця 1

Систематизація морських природокористувачів за характером

користування морськими просторами

Види користування | Види морегосподарської діяльності | Оподатковувана база

I. Загальне корис-тування без відчуження морських просторів, загальне користування | Рекреація

Лікувальні, оздоровчі установи

Судноплавство

Берегові промислові, комунальні підприємства | Чистий доход суб'єктів господарської діяльності за винятком ПДВ та інших обов'язкових платежів

II. Спеціальне користування: тимчасове і постійне користування з відчуженням морських просторів |

Пошук, розвідка і розробка морських родовищ корисних копалин

Будівництво і експлуатація штучних островів, споруджень і установок

Порти

Днопоглиблювальні роботи

Морські водозабори

Глибоководні випуски

Рибний промисел

Марігосподарства

Берегові комунальні і промислові підприємства

Лікувально-оздоровчі установи

Рекреаційні установи | Грошова оцінка вартості морських просторів

У сьомому розділі “Оцінка економічної шкоди в морському ресурсокористуванні” визначено особливості оцінки шкоди в різних цільових задачах на підставі авторського трактування широко застосовуваних у практиці термінів “шкода” і “збитки” відповідно до виділеної комплексної і сукупної шкоди. Обґрунтовано використання показника сукупної шкоди, що відбиває витрати на ліквідацію негативних наслідків, для оцінки збитків у компенсаційному механізмі, а комплексної шкоди, що включає також витрати на попередження негативних наслідків, при економіко--екологічному обґрунтуванні прийняття рішень у морському ресурсокористуванні (рис. 2). В залежності від часової тривалості негативного впливу на морське середовище виділено систематичну (поточну) і одноразову (разову) шкоду. Систематична шкода покладена в основу системи платежів за погіршення якості морського середовища, а одноразова – для компенсаційних взаєморозрахунків.

Обґрунтовано принципові положення оцінки збитків (сукупної шкоди) для “екологічно небезпечних” видів морегосподарської діяльності, представлених днопоглиблювальними, добувними роботами, забрудненням моря нафтою, нафтопродуктами, дампингом. Оцінка економічної шкоди здійснюється на основі визначення втрат доходів (ефекту) у природокористувачів і витрат на компенсаційні заходи.

Проведено систематизацію негативних впливів зазначених видів діяльності на природні компоненти і властивості морського середовища, що обумовило наступну “пореципієнтну” диференціацію шкоди: шкода у результаті забруднення гідрологічних ресурсів моря, від втрати морських біоресурсів, рекреаційних ресурсів (у тому числі пляжів), прибережних територій, освоєних у рекреаційних, селітебних і промислових цілях. За характером впливу на соціально-економічні реципієнти (у авторській трактовці “адресності” шкоди) виділено шкоду: державі, галузям (рибному господарству, рекреації, морському транспорту), а також конкретним природокористувачам. На базі запропонованого підходу розроблено прикладні методики.

У восьмому розділі “Наукові основи економіко-екологічного обґрунтування рішень у морському ресурсокористуванні” розроблено процедуру економіко-екологічної експертизи “екологічно небезпечних” видів морського ресурсокористування на прикладі розробки морських нафтогазових родовищ. Розроблено положення щодо економіко-екологічного обґрунтування нетрадиційного морського ресурсокористування на базі інноваційних екотехнологій у водо- і енергозабезпеченні приморського регіону, що засновані на синтезі наукових підходів до оцінки економічної ефективності в результаті заміни первинної сировини вторинною і середозахисної діяльності, трансформованих адекватно специфіки технологічного процесу і екологізації економічних відносин. Запропоновано дворівневий диференційований підхід до оцінки ефективності: державний і локальний. На державному рівні оцінку ефективності пропонується здійснювати на основі грошової оцінки заощаджених традиційних ресурсів, запобігнутої шкоди, економії поточних витрат у порівнянні з традиційними варіантами вирішення проблеми. При прийнятті рішень на локальному рівні як головний критерій нами запропоновано оцінку конкурентноздатності нового проекту за показниками його рентабельності з урахуванням екологічної складової. При цьому розроблено підходи до оцінки шкоди від сольового і теплового забруднення морського середовища.

Розроблено сценарії розвитку нетрадиційної морської енергетики. За прогнозом до 2010 року економія органічного палива може скласти до 2,3 млрд. умовних тонн, що дозволить задовольнити потреби приморського регіону в енергоресурсах на 10 % і, приблизно, на 10 % скоротити викиди шкідливих речовин в атмосферу. Нами встановлено, що за економічними критеріями морські нетрадиційні об'єкти (морські хвильові, теплонасосні станції) конкурентноздатні з традиційними, а за екологічними – це практично “екологічно чисті” виробництва. Аналіз сценаріїв розвитку нетрадиційної енергетики показав, що в противагу нині домінуючим поглядам на пріоритетність розвитку сонячної і вітрової енергетики, варіанти морської енергетики за економіко-екологічними оцінками мають більше переваг. Обґрунтовано, з економіко-екологічної точки зору, перспективні напрямки використання гідрологічних ресурсів моря у вирішенні проблеми водопостачання приморського регіону.

У дев'ятому розділі “Фінансово-інвестиційні та організаційні інструментарії активізації екопідприємництва в морському природокористуванні” міститься комплекс досліджень щодо обґрунтування регіональних інструментаріїв стимулювання морської екологічної діяльності. Виявлено особливості і тенденції процесу фінансового забезпечення реалізації стратегії територіального управління в морському природокористуванні. Встановлено, що в морському природокористуванні позитивні тенденції національної екологічної політики (законодавчо встановлений порядок надходження і розподілу екологічних платежів, а також широкі повноваження місцевих органів влади в коректуванні розмірів екологічних платежів і стягнутих збитків) залишаються номінальними. Так із загальної величини екологічних витрат на охорону, раціональне використання морських ресурсів виділяється лише 1,2 %, у той час як частка морегосподарського сектору в економіці країни складає 10-15 %. Нами рекомендовано віднести прибережні морські акваторії до категорії місцевих ресурсів, що забезпечить надходження платежів за користування морськими просторами до місцевих бюджетів. Запропоновано також процедурну схему планування мореохоронних інвестиційних програм, що, на нашу думку, є основою розподілу екологічних надходжень між різними рівнями ієрархії управління.

В роботі обґрунтовано і сформульовано стратегічні напрямки інвестиційної політики в морському природокористуванні на підставі авторського трактування організаційно-господарської структури морської екологічної сфери діяльності (рис. 3) і узагальнення закордонного досвіду. Визначено пріоритетність екологізації сфери матеріального виробництва і розроблено напрямки екологоорієнтованої перереструктуризації машинобудівного комплексу приморського регіону.

Для підвищення конкурентності, якості екологічних послуг в дисертації досліджено процес демонополізації екологічної сфери діяльності з малого і середього бізнесу, який заснований на деструктуризації великих господарських утворень з виділенням підрозділів з діяльністю екологічної спрямованості. Розроблено сценарії розширення ринку пропозицій і ціноутворення.

В напрямку активізації екологічної підприємницької діяльності на місцевих рівнях автором запропоновано підвищення ролі місцевих природоохоронних органів з доданням їм інжинірингових функцій шляхом створення при них мобільних високопрофесійних колективів, що функціонують на принципах самофінансування. Зазначена організаційно-економічна форма буде сприяти позавідомчому, більш репрезентативному підходу до прийняття морегосподарських рішень.

Для створення умов інвестиційної привабливості екологічної сфери діяльності в роботі обгрунтовується створення територіальних екологічних банків чи екологічних відділів у діючій банківській системі. Досліджено можливі джерела грошових надходжень до екологічного банку, серед яких найважливіша роль відведена бюджетним вкладенням (кошти екологічних фондів, спеціальних рахунків), що мають виконувати роль гаранта приватних внесків і стабільності одержання дивідендів, нівелюючи більш низький відсоток кредитної ставки в порівнянні з комерційними банками. Кредитну ставку екобанку нами рекомендується встановлювати з дотриманням міжгалузевого принципу адекватності одержання доходів від вкладених коштів.