КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГАНЗЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 340.114 (477)

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИ

В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальноправових дисциплін

Запорізького юридичного інституту МВС України

Науковий керівник—кандидат юридичних наук

Заслужений юрист України Мурашин Геннадій Олександрович

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: —доктор юридичних наук, професор

Заслужений діяч науки і техніки України

Бабкін Володимир Дмитрович
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат юридичних наук

Головченко Валентин Васильович

Конституційний Суд України,

консультант судді Конституційного Суду України

Провідна установа — Національний університет

внутрішніх справ (м.Харків), кафедра теорії та історії держави і права

Захист відбудеться “17.” ...лютого. 2003 року о 14-00. годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119, Україна, м.Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Україна, м.Київ,

вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий “.9.” січня. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.В. Бурлай 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Така держава неможлива поза правовою культурою більшості її громадян. Адже правова культура кожного громадянина обумовлює загальну повагу до права в суспільстві, культивування принципу верховенства права, і, таким чином, реальне функціонування всіх інших інститутів держави.

Економічні і політичні реформи супроводжуються суттєвою кризою суспільного життя. Перенасиченість інформаційного поля, ідеологічне роз-шарування, культ удаваних цінностей (грошей, свободи-свавілля, “правомір-ного” насильства) унеможливлює належне усвідомлення теоретичних доказів соціальної цінності права. Все це обумовлює актуальність проблеми формування правової культури громадян України.

Сьогодні є нагальною потреба у відповідній сучасним умовам життя ефективній системі правовиховного впливу, яка б ураховувала всі особливості світогляду сучасної людини, останні досягнення правознавства, психології, філософії і сформувала високу правову культуру особи.

Проблема формування правової культури особи, незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою в юридичній науці, маючи при тому глибокі історичні корені.

Перші вказівки на необхідність поважати закон зустрічаємо в роботах Платона, Цицерона, римських юристів. Особливе місце посідає повага до права і закону у вченнях мислителів епохи Просвітництва та перших буржуазних революцій, у фундаментальних працях Канта і Гегеля. Увагу культурному вихованню приділяли українські філософи, правознавці і політичні діячі — Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Микола Палієнко, Федір Тарановський, Богдан Кістяківський.

У Радянській Україні у визначенні правової культури увага акцентувалась на суб’єктивно-психологічних характеристиках: знанні особою законодавства, усвідомленні змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формуванні поваги до них, почутті законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури — фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.

У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з’ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція нібито не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Пізніше в юридичній літературі з’явився новий аспект у розумінні правової культури, який можна назвати функціональним. У ньому зовнішні форми її прояву взаємодіють з внутрішніми (органічними) якостями суб’єктів права.

У 80-90-х роках з’являються цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, в яких висвітлювався широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані, але через високий ступінь теоретизації були залишені поза увагою деякі практичні аспекти процесу формування правової культури особи.

У сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян, на подоланні правового нігілізму. Але недостатньо розробленими залишаються питання змістовного наповнення системи правового виховання, визначення пріоритетних методів і засобів правовиховного впливу. Отже, існує потреба у продовженні пошуку шляхів та засобів формування правової культури особи на сучасному етапі.

Підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини визначено як один з основних напрямків державної політики у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. №575-XIV.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи відповідає плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на 2001 рік Запорізького юридичного інституту МВС України (Розділ IV, п.4.17); Національній програмі правової освіти населення, затвердженій Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року №992/2001.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процес формування правової культури особи.

Предметом дослідження є чинники та особливості процесу формування правової культури громадян України і засоби правовиховного впливу на особу.

Правова культура особи в нашому дослідженні розглядається як індивідуальна правова культура, тобто як правова культура фізичної особи.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на здобутки правознавства, педагогіки, психології та філософії з проблем загальної та правової культури, визначити засоби формування правової культури особи в сучасних умовах та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правовиховного процесу.

Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати наступні завдання:

з’ясувати загальні тенденції формування правової культури особи та конкретизувати їх прояви стосовно сучасних умов державотворення в Україні, переходу її до ринкової економіки;

провести комплексний аналіз чинників, які впливають на процес формування правової культури особи;

визначити елементи індивідуальної правової культури, що потребують першочергового виховного впливу на особу, простежити їх взаємозв’язок з іншими компонентами її світогляду;

визначити модель належної правової культури особи на засадах Конституції та у відповідності до загальновизнаних європейських та світових стандартів у сфері прав і свобод людини, відповідного рівня економічного і правового мислення;

розробити та сформулювати рекомендації щодо створення певної ідеологічної основи для правового виховання з гуманістичною спрямованістю;

визначити шляхи й засоби формування такого рівня правової культури особи, який максимально відповідав би правовим цінностям світового співтовариства;

сформулювати методичні рекомендації, які можуть бути запроваджені у правовиховну практику навчальних закладів, телебачення, радіомовлення та преси.

Теоретико-методологічна основа дослідження спирається на принципи соціального гуманізму та діалектичного взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільного розвитку, зокрема розвитку суспільної та індивідуальної свідомості та культури (включаючи й правову), на визнання соціальної детермінованості державно-правових явищ. Дисертант виходить з необхідності комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.

З-поміж філософських методів дослідження застосовується діалектичний метод, принципи об’єктивності та історизму. Враховуючи проблему дисертації, найчастіше застосовуються такі філософські категорії, як можливість і дійсність, форма і зміст, сутність і явище, простір і час, ціле й частина та інші, а також закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення заперечення тощо.

Діалектичний метод використовується у відповідності до принципу історизму: правова культура особи розглядається як явище, що рухається у часі під впливом факторів, які відповідають певному історичному етапу (періоду).

Принцип об’єктивності дозволяє виявити тенденції і закономірності виникнення та розвитку феномену правової культури, спираючись на об’єктивні знання, отримані внаслідок глибокого і всебічного вивчення всієї сукупності фактів, що впливають на об’єкт дослідження.

Із загальнонаукових методів дослідження використовуються прийоми логічного методу, структурно-функціональний і системний методи. Зі спеціаль-них методів дослідження застосовуються наступні методи: порівняльного правознавства, формально-догматичний, історико-правовий і метод юридичного моделювання.

У першому розділі використовується структурно-функціональний, формально-догматичний і системний методи, а також аналіз та синтез як прийоми логічного методу для формулювання визначення поняття правової культури (п.1.1.1.); через рух від абстрактного до конкретного автор досліджує рівень правової культури особи (п.1.2.). Під час характеристики чинників правовиховного впливу на особу використовується системний метод і принцип об’єктивності (п.1.3.). У другому розділі за допомогою методу юридичного моделювання і логічних прийомів індукції та дедукції зроблено спробу сформулювати прикладне визначення індивідуальної правової культури (п.2.1.); на основі системного методу і принципу соціального гуманізму визначаються напрямки формування правової культури особи та вдосконалення методики правового виховання (п.2.2.).

Упродовж роботи над дисертаційним дослідженням опрацьовано і проаналізовано ряд нормативно-правових актів. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн. Зокрема, науково-теоретичною базою роботи слугували дослідження правової культури й правосвідомості, які виконувались українськими і російськими вченими О.В. Аграновською, С.С. Алексєєвим, В.Д. Бабкіним, К.С. Бєльським, В.О. Бур-мистровим, В.В. Головченком, О.В. Зайчуком, В.П. Зеніним, Д.А. Керімовим, М.І. Козюброю, В.В. Копейчиковим, В.О. Котюком, В.М. Кудрявцевим, О.А. Лу-кашевою, М.І. Матузовим, Г.Д. Марковою, Г.О. Мурашиним, Є.В. Назаренко, В.В. Оксамитним, П.М. Рабіновичем, Р.К. Русиновим, В.П. Сальниковим, Р.А. Сафаровим, О.П. Семітко, С.С. Сливкою, С.Р. Станік, О.В. Татаринцевою, Є.І. Федиком, а також іноземними дослідниками Р.Давидом, К.Жоффре-Спінозі, І. Анденесом та іншими.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації дістало подальший розвиток дослідження форм та методів формування правової культури особи. На основі наукового узагальнення вперше запропоновано прикладне визначення правової культури особи як сукупності позитивних правових установок; визначено, що формування установки на непорушність прав і свобод людини є важливою умовою існування індивідуальної правової культури. Правова культура особи вже неодноразово визначалась у літературі як позитивна правосвідомість у дії такими вченими, як В.П. Сальников, О.В. Агра-новська, О.А. Лукашева, В.В. Оксамитний, О.Ф. Скакун, П.М. Рабінович та ін. Спираючись на вказане визначення, з метою більш цілеспрямованого правовиховного впливу на особу, дисертант акцентує увагу на правових установках як складових правосвідомості, які й визначають динамічний аспект індивідуальної правової культури. На захист, зокрема, виносяться:

авторське визначення правової культури з урахуванням статичного та динамічного аспектів;

теоретичне положення про можливість наявності негативних елементів правосвідомості у складі правової культури особи, але тільки на інтелектуальному рівні, не допускаючи їх реалізації у правовій поведінці;

характеристика чинників формування правової культури особи, серед яких акцентується увага на соціальних та економічних факторах виховного впливу на особу;

сформульовані автором положення щодо порядку реалізації спеціальних принципів правового виховання як невід’ємного чинника формування правової культури особи;

визначені автором структурні елементи загального світогляду особи та її правової культури, які потребують першочергового формування і розвитку, а також з’ясовані критерії їх взаємозв‘язку з іншими компонентами світогляду;

порівняльна характеристика правової установки у співвідношенні з іншими елементами правової культури особи;

авторське визначення індивідуальної правової культури в динаміці як моделі належної правової культури особи, що відповідає Конституції України;

положення про необхідність створення гуманістичної ідеологічної основи формування правової культури особи.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульо-вані автором теоретичні висновки, практичні рекомендації спрямовані на розвиток теоретичних засад теорії правової культури і правового виховання.

На основі матеріалів дисертаційного дослідження підготовлено записку до Міжвідомчої координаційно-методичної Ради з правової освіти населення в Запорізькій області щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових засобів правового виховання.

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників, проведенні занять з курсу “Теорії держави і права” у навчальних закладах юридичного спрямування.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорю-вались, були схвалені і рекомендовані кафедрою загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України для використання в навчально-виховному процесі.

Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на науково-практичних конференціях: “Сучасні проблеми управління” (30 листопада — 1 грудня 2001 р., м.Київ); “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14_ травня 2002 р., м.Запоріжжя).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях.

Структура та обсяг роботи. Відповідно до мети, завдань дослідження, дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків (обсяг — 174 сторінки) та списку використаних джерел (176 най-менувань). Повний обсяг дисертації складає 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь її наукової розробки та зв’язок з науковими планами, темами, програмами, визначається об’єкт, предмет, мета, основні завдання та джерельна база дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів роботи.

Розділ “Правова культура особи” присвячений загальнотеоретичним питанням щодо поняття, структури та видів правової культури.

У першому підрозділі “Поняття правової культури та її види” в результаті аналізу різноманітних підходів до визначення поняття правової культури виділено її динамічний аспект, який визначають як якісний стан правового життя суспільства (А.П. Семітко, Р.К. Русинов), і статичну, або “ідеальну”, форму, яка визначена суспільно-політичною практикою як сукупність критеріїв оцінки існуючої правової культури і являє собою систему правових цінностей (В.В. Копейчиков, О.Ф. Скакун), “ідеальних” правових форм.

Зазначена ідеальна, “досконала” правова культура відображає належний стан правової системи, який забезпечує основні права і свободи людини. Цей ідеал наявний у свідомості значної кількості людей і тому не може бути змінений з волі окремих індивідів; отже, має самобутнє онтологічне буття, існує об’єктивно. Такий підхід є діалектичним і пов’язаний з новими концепціями праворозуміння. Так, юридико-лібертарна концепція визначає, що право (правова культура) — це реально, об’єктивно існуючі феномени, які не залежать від визнання чи невизнання, наприклад, державою (В.С. Нерсесянц).

Простеживши еволюцію поняття правової культури (переорієнтація на аксіологічний підхід, ціннісний аспект), автор дослідження запропонував певне його вдосконалення. Пропонується визначити правову культуру як систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної справедливості, інші найважливіші соціальні цінності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи й суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод людини та їх захист.

У другому підрозділі “Індивідуальна правова культура” здобувач, використовуючи метод індукції, виходить на рівень правової культури особи. У дослідженні підтримано думку про те, що правова культура особи — це, перш за все, така її властивість, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою у всіх життєвих ситуаціях (П.М. Рабинович).

Показано, що правова культура особи охоплює лише позитивні елементи правосвідомості, тому влучним є її визначення як позитивної правосвідомості у дії (В.П. Сальников).

Детально розглянуто структуру та різновиди індивідуальної правової культури з метою визначення моделі належного рівня правової культури особи. Підтримано думку про те, що модель правової культури особи має такі головні елементи: усвідомлення сутності права, його соціальної й особистісної цінності як вияву справедливості і гаранта невід’ємних прав, свобод, честі і гідності кожної людини; усвідомлення пріоритету права над державою; знання Конституції і законодавства, їх оцінка з точки зору сутності права; повага до Конституції і правового закону, до прав і свобод кожної людини; усвідомлене бажання втілення приписів правового закону в життя, принципова звичка правомірної поведінки; громадянсько-правова активність у галузі здійснення своїх політичних, громадянських прав, свобод і обов’язків; принципово обґрунтоване критичне ставлення до чинного законодавства та прагнення його удосконалення відповідно до принципів права; нетерпимість до будь-яких порушень правопорядку, неприйняття будь-якого насильства, жорстокості, терору щодо людини (Є.В. Назаренко).

У третьому підрозділі “Чинники формування правової культури особи” проведено комплексний аналіз чинників формування правової культури особи.

По-перше, розглянуто соціальні та економічні чинники правовиховного впливу на особу. З метою виявлення всіх можливих чинників впливу на процес формування індивідуальної правової культури проведено їх систематизацію за двома ознаками.

Першою є вік особи, в залежності від якого ряд чинників розташовано у хронологічному порядку. Другою є визначена сфера суспільних відносин і відповідна галузь права.

Отже, за першою ознакою це:

виховання у сім’ї;

виховання у школі та вищих навчальних закладах;

виховання в організації, на виробництві (у відносинах громадянського суспільства).

За другою ознакою це:

відносини між особою та державними органами (конституційне право);

відносини власності (цивільне право);

відносини у сфері підприємницької діяльності (цивільне право, податкове законодавство та інші нормативно-правові акти, що регулюють підприємництво);

відносини у сфері праці (законодавство про працю);

відносини, пов’язані із засобами масової інформації (адміністративне право, нормативно-правові акти щодо засобів масової інформації);

правоохоронні відносини (Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси, цивільне право, адміністративне право, Прецеденти Європейського Суду з прав людини);

шлюбно-сімейні відносини (Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти);

Проведено правовий аналіз названих чинників і визначені можливості їх урегулювання за допомогою норм права з метою викликати в особи зворотну повагу до права взагалі і до тих правових норм, реалізація яких забезпечить задоволення матеріальних та духовних потреб людини.

По-друге, основним чинником формування правової культури особи названо правове виховання, розглянуто різні підходи до визначення його поняття. Проаналізовано систему, цілі та завдання правовиховного процесу як безпо-середнього, спрямованого, безперервного і всеохоплюючого впливу на індиві-дуальну правосвідомість і правову культуру особи та, відповідно, на її правову поведінку для досягнення такого рівня правової культури, який забезпечував би безконфліктну реалізацію всіма суб’єктами своїх прав та обов’язків у різного роду правовідносинах та сприяв би суспільному розвитку (Є.І. Федик).

Здобувач окремо зупиняється на визначенні спеціальних принципів правового виховання, серед яких потрібно виділити:

1) принцип гуманізму. Для реалізації цієї засади-принципу варто взяти на озброєння гасло: “Найвищою цінністю є права і свободи людини”;

2) світоглядні засади загальнолюдських цінностей та ідею побудови громадянського суспільства, в якому всі громадяни об’єднані єдиною національною ідеєю — побудувати вільну, високорозвинуту економічно країну з неповторними традиціями, культурою та авторитетом у світі;

3) положення-принципи Конституції України;

4) плюралізм ідеологій політичних партій та суспільних організацій;

5) принципи філософсько-релігійної суспільної свідомості, позитивний досвід християнської релігії у вихованні поваги до іншої людини;

6) взаємозв’язок та узгодженість правового виховання із сучасними державотворчими процесами в Україні.

Автор погоджується з думкою В.В. Головченка, Г.І. Неліп, М.І. Неліпа, які дійшли висновку, що ефективність правового виховання можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому значенні ефективність правового виховання, як і будь-яку іншу діяльність, визначають як співвідношення між фактично досягнутим рівнем правовиховної діяльності і тією педагогічно-правовою метою, заради якої ця діяльність запроваджувалась. У більш широкому розумінні — це здатність правовиховної діяльності реально, в оптимальний термін, із найменшими економічними витратами давати соціально-корисний результат, тобто — високий рівень правової культури особи.

Загальний світогляд особи названо основою формування її правової культури. За допомогою теоретичного аналізу здобувач виділяє ті структурні елементи світогляду особи, які, на його думку, зумовлюють спрямованість та зміст індивідуальної правової культури і потребують першочергового виховного впливу. Особливу увагу звернено на блок соціальних установок, які безпосередньо зумовлюють характер і зміст правової поведінки особи.

Виходячи з того, що право є всезагальною і необхідною формою рівності, свободи і справедливості у сучасному житті людей (В.С. Нерсесянц), здобувач робить висновок про необхідність формування у світогляді особи установки на неухильне дотримання принципу формальної рівності (свободи і справедливості). Крім того, визначено, що установка на дотримання принципу формальної рівності певною мірою є тотожною та взаємопов’язаною з соціальною установкою на повагу до прав і свобод людини.

Таким чином, метою правового виховання має стати формування в особи фіксованої установки на повагу до прав і свобод людини.

Для досягнення такої мети здобувач підкреслює необхідність поєднувати правове виховання з певним ідеологічним вихованням особи, яке повинно бути наповнене гуманістичним змістом і народними традиціями українського суспільства, і відбуватися, в першу чергу, в молодіжних організаціях (наприклад, у мережі козацької організації “Спас” або організації скаутів України тощо).

Держава має виступити ініціатором створення такої організації через оновлення існуючої мережі молодіжних організацій, забезпечити її матеріально-технічну і фінансову підтримку.

У Розділі 2 “Установки у правовій культурі особи як неодмінний фактор характеру і змісту правової поведінки” з метою формулювання практичних пропозицій щодо вдосконалення методики правового виховання використані здобутки психології для більш глибокого розуміння феномену установки, її місця і ролі у правовій культурі особи.

У першому підрозділі “Поняття і структура правової установки, її місце у правовій культурі особи” розглянуто поняття правової установки та її співвідношення з іншими компонентами індивідуальної правової культури.

Визначено, що в результаті практичної реалізації ціннісного ставлення за участю волі, яка виконує роль енергетичного двигуна, виникає нове утворення — інтелектуально-емоційно-вольове, або — правова установка. Під установкою розуміється тенденція або схильність особистості певним чином сприймати й оцінювати інформацію, процеси, явища тощо та готовність діяти по відношенню до них у відповідності з цією оцінкою. У своїй сукупності установки організуються у систему ціннісних орієнтацій, заснованих на системі переконань. Домінуючі установки визначають спрямованість особистості, її життєву позицію і характеризують змістовний бік ціннісних орієнтацій. Відповідно, правова орієнтація — це сукупність правових установок індивіда або спільноти (групи, колективу), що безпосередньо формують внутрішній план, програму діяльності у юридично значущих ситуаціях (Н.Л. Гранат).

Показано, що фактично всі інші елементи правової культури особи під час правової поведінки входять до складу правових установок. Ураховуючи вищезазначене, зроблено висновок про те, що модель належного рівня правової культури особи повинна містити почуття загальної поваги до права, позитивну правову установку на повсякденну правомірну поведінку та повагу до прав і свобод людини, необхідний мінімум правових знань і вміння їх реалізовувати.

З використанням логічних методів індукції та синтезу сформульовано прикладне визначення правової культури особи у динамічному аспекті: “активна правова культура особи є сукупністю позитивних правових установок на основі визначальної установки на повагу до прав і свобод, честі і гідності людини”.

У другому підрозділі “Формування позитивних правових установок у процесі правового виховання” на основі проведених теоретичних досліджень у роботі визначаються основні напрямки формування правової культури особи:— 

по-перше, через правовий захист і заохочення позитивних чинників правовиховного впливу. Основними позитивними чинниками формування правової культури особи, які потребують правового захисту і заохочення, названо: реальність правового захисту особи правоохоронними органами і судом; право на самозахист, гарантоване державою кожній особі; правовий захист сім’ї, материнства і дитинства з метою утворення позитивного психологічного клімату для виховання дитини; загальне та спеціальне утримання в адміністративному і кримінальному праві як фактор формування поваги до приписів держави, правопорядку і правоохоронних органів; соціальна реабілітація осіб, які повертаються з місць позбавлення волі; суспільні відносини у галузі праці і виробництва, позитивний характер яких обумовлює можливість задоволення матеріальних і духовних потреб людини і зворотну повагу до відповідних галузей права; інформаційні відносини як чинник правокультурного наповнення інформаційного поля країни і правовиховного впливу на особу; правова освіта учасників педагогічного процесу як перша ланка у формуванні правової культури громадян України;— 

по-друге, через протидію негативним чинникам формування правової культури особи. Серед негативних чинників названі такі, як: корупція, яка порушує фундаментальний принцип права — руйнує відчуття рівності всіх перед законом у правосвідомості особи, викликаючи зневіру у можливості права, неповагу до нього; тіньова економіка, яка “переконує” особу у безглуздості слідування приписам правових норм, можливості обійти закон; безробіття, що зумовлює падіння соціальної і правової активності особи в результаті неможливості задовольнити свої матеріальні і духовні потреби; вживання молоддю наркотичних і психотропних речовин як чинник руйнації психіки людини, деформації її правосвідомості; культ насильства та жорстокості на екранах телебачення, у пресі, творах кіно та відеопродукції, що зумовлює формування антиправових установок, правового нігілізму у правосвідомості особи.

Визначено засоби протидії названим негативним явищам суспільного життя: реалізація законодавства про боротьбу з корупцією, посилення юридичної відповідальності за здійснення корупційних дій; прийняття Податкового Кодексу, легалізація тіньових капіталів; активна реалізація загальнодержавної політики підтримки вітчизняного виробника: ідеологічне (агітація і пропаганда) та матеріальне (законодавча база, пільгове оподаткування) сприяння розвитку сектора вітчизняної економіки, розвиток наукоємких та інформаційних технологій з метою утворення нових робочих місць; організація дозвілля молоді через удосконалення існуючої мережі молодіжних організацій, проведення державних антинаркотичних програм; звернення уваги правоохоронних органів на необхідність посилення боротьби з такими злочинами, як розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості тощо;— 

по-третє, шляхом цілеспрямованого формування позитивних правових установок як вирішальних чинників правомірної поведінки. Першим і найважливішим суб’єктом цілеспрямованого формування правової культури особи названо сім’ю. Зроблено акцент на необхідності формування в особи відчуття національної єдності, поваги до співгромадянина як основи індивідуальної правової культури. Конкретною формою цілеспрямованого формування позитивних правових установок названо реалізацію Національної програми правової освіти населення, розповсюдження практики організації клінік безкоштовної юридичної допомоги, створення комп’ютеризованих центрів правової культури. Як позитивний досвід наведено результати діяльності організації “Знання” щодо підвищення рівня правової культури населення.

Найоптимальнішим засобом формування загальної і правової культури особи названо утворення Національної дитячо-молодіжної організації, основною метою якої повинно стати виховання поваги до прав і свобод людини в дусі національних традицій (на прикладі козацької організації “Спас”) та з використанням позитивного досвіду скаутської організації. Структура останньої є основою для формування самостійної і відповідальної особистості, здатної приймати рішення, керуючись принципами поваги до прав і свобод іншої людини, навколишнього середовища та держави.

Не менш важливим для цілеспрямованого формування правової культури особи є використання християнських традицій у діяльності Національної дитячо-молодіжної організації на засадах плюралізму ідеологій та поза шкільною освітою (що є вимогою ст.35 Конституції України). Принципи християнської релігії, її багатовікові традиції містять потужний виховний потенціал, а деякі з них фактично збігаються з позитивними правовими установками, які складають фундамент правової культури особи (“не вбий”, “не вкради”, “возлюби ближнього” тощо).

З метою забезпечення набуття громадянами мінімуму правових знань як складового елементу моделі належного рівня правової культури особи пропонується прийняти закон “Про порядок правового інформування”. Його реалізація забезпечить цілеспрямоване формування фундаменту правової культури всіх вікових категорій та більшості соціальних груп населення України. Право знати свої права і обов’язки гарантується кожному у ст.57 Конституції України. Таким чином, необхідність прийняття закону “Про порядок правового інформування” визначена Основним законом країни.

У висновках підведено результати дисертаційного дослідження, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових засобів формування правової культури особи. Автор акцентує увагу на наступних положеннях:

1. На основі виявленої тенденції гуманізації державно-правових явищ пропонується визначення правової культури з урахуванням статичного і динамічного аспектів — як системи правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної справедливості, інші найважливіші соціальні цінності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи і суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод людини та їх захист.

2. Комплексний аналіз чинників формування правової культури особи дозволив визначити можливості їх урегулювання за допомогою норм права. Показано, що характер соціально-економічних умов життя особи зумовлює її ставлення до тих галузей права, що регулюють відповідні правовідносини. Нормативно-правове та організаційне забезпечення реалізації прав і свобод людини обумовить поважливе ставлення особи до права. Сформульовано порядок реалізації спеціальних принципів правового виховання як основного чинника формування правової культури. Головним названо принцип гуманізму, який повинен визначати мету, зміст і методи правового виховання.

3. Підтримано думку про те, що правова культура особи є такою її властивістю, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту правових норм і вмінням їх застосовувати, а також активною правомірною поведінкою у всіх життєвих ситуаціях; є позитивною правосвідомістю у дії. Показано можливість наявності негативних елементів правосвідомості у складі правової культури особи, але тільки на інтелектуальному рівні, не допускаючи їх реалізації у правовій поведінці. Серед елементів правової культури особи виділено блок правових установок, що безпосередньо зумовлюють характер, спрямованість і зміст правової поведінки і тому потребують першочергового правовиховного впливу. Формування установки на повагу до прав і свобод людини забезпечить правокультурну поведінку особи у більшості правовідносин, з якими вона стикається протягом життя.

4. Визначено модель належної правової культури особи, яка, в першу чергу, повинна містити: почуття загальної поваги до права, позитивну правову установку на повсякденну правомірну поведінку та повагу до прав і свобод людини, необхідний мінімум правових знань і вміння їх реалізовувати. Сформульовано прикладне визначення правової культури особи у динамічному аспекті — як сукупності позитивних правових установок на основі визначальної установки на повагу до прав і свобод людини. З метою забезпечення набуття громадянами мінімуму правових знань пропонується прийняти закон “Про порядок правового інформування”.

5. Сформульовано рекомендації щодо створення ідеологічної основи для правового виховання у вигляді гуманістичних ідеологічних засад організації і функціонування Національної дитячо-молодіжної організації, основною метою якої повинно стати виховання поваги до прав і свобод людини в дусі національних традицій та з використанням позитивного досвіду скаутської організації. Держава має виступити ініціатором створення такої організації через оновлення існуючої мережі молодіжних організацій, забезпечити її матеріально-технічну і фінансову підтримку.

6. Визначено шляхи й засоби формування належного рівня правової культури особи через сприяння позитивним і протидію негативним чинникам формування правової культури особи, а також шляхом цілеспрямованого правовиховного впливу на особу.

7. Сформульовано методичні рекомендації, які можуть бути запроваджені у правовиховну практичну навчальних закладів, телебачення, преси та радіомовлення.

Враховуючи все вищезазначене, ми пропонуємо такі заходи вдосконалення правовиховного впливу на особу:

розробити і впровадити у життя систему гуманістичних ідей і створити на її основі мережу Національної дитячо-молодіжної організації, однією із завдань якої стане формування правової культури молодих громадян;

розповсюджувати практику організації клінік правової допомоги при вищих навчальних закладах юридичного спрямування для надання безкоштовних юридичних консультацій:

прийняти реально діюче законодавство з соціального захисту материнства і дитинства (розвиток інституту сімейних дитячих будинків, реабілітаційних центрів та їх фінансова підтримка);

звернути увагу правоохоронних органів на необхідність посилення боротьби з такими злочинами, як розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості;

активно реалізовувати загальнодержавну політику підтримки вітчизняного виробника: ідеологічне (агітація і пропаганда) та матеріальне (законодавча база, пільгове оподаткування) сприяння розвитку сектора вітчизняної економіки;

забезпечити соціальну орієнтованість державного бюджету;

сприяти через правовий захист розвитку малого та середнього бізнесу з метою утворення у суспільстві середнього класу як основи громадянського суспільства;

збільшувати обсяги матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів і судів з метою підвищення ефективності їх діяльності як важливого чинника формування правової культури особи;

сприяти створенню телевізійних програм, художніх фільмів, що відображають діяльність органів внутрішніх справ і формують позитивне ставлення до їх діяльності, усвідомлення значущості їх роботи для нормального життя суспільства;

створити комп’ютеризовані центри правової культури з метою забезпечення доступного користування нормативною базою для всіх верств населення;

розробити систему підготовки викладачів правознавства при вищих юридичних закладах;

вести подальшу наукову розробку концепцій громадянського суспільства, верховенства права як ідеологічної основи формування правової культури особи.

Значна частина перерахованих вище заходів вже запроваджується у життя країни, що стала на шлях розбудови соціальної, демократичної, правової держави. Але багато ще потрібно зробити, щоб забезпечити формування розвинутої правової культури громадян незалежної України.

Список опублікованих праць

Ганзенко О.О. Правова культура особи в умовах розбудови правової держави Україна (значення, проблеми, шляхи вирішення)Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1999.— №2.— С.279-284.

Ганзенко О.О. Загальний світогляд особи та її правова культураВісник Запорізького юридичного інституту.— 1999.— №3.— С.271-276.

Ганзенко О.О. Конституційні засади формування правової культури особиДержава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.— Вип.12.— К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.— С.170-174.

Ганзенко О.О. Динаміка правової культури особи в умовах становлення ринкових відносин в УкраїніВісник Запорізького юридичного інституту.— 2001.— №2.— С.88-93.

Ганзенко О.О. Формування загальної культури громадян України як основна мета державного регулювання соціокультурною сфероюЗбірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми управління”Уклад.: Б.В. Новіков, В.А. Гайченко та ін.— К.: ІВЦ “Політехніка”, 2001.— С.245-247.

Ганзенко О.О. Інтеграція у Європейське Співтовариство — стратегічний курс розвитку української держави і права: деякі культурологічні аспектиМатеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”. 14-15 травня 2002 р. м.Запоріжжя: У 2 ч.— Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002.— Ч.1.— С.171-173.

Анотації

Ганзенко О.О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна.— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень.— Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена теоретичним і практичним аспектам формування правової культури особи. У ній досліджуються сутність, поняття і місце правової культури особи у правовій системі суспільства. Аналізуються чинники формування правової культури особи і визначаються можливості їх урегулювання за допомогою норм права. На підставі аналізу юридичної літератури щодо співвідношення правової культури особи з її правосвідомістю і загальним світоглядом виділяється блок правових установок. Показано, що правові установки як структурний елемент правової культури особи потребують першочергового правовиховного впливу. Формулюються пропозиції з удосконалення форм та способів правовиховного впливу на особу.

Ключові слова: правова культура, правова культура особи, правосвідомість, правове виховання, принципи правового виховання, правова освіта, правова установка, чинники правовиховного впливу, засоби правовиховного впливу.

GanzenkoFormation of Personal Legal Culture in the Conditions of Establishing a Legal State in Ukraine.— Manuscript.

Thesis for a Candidate degree of Law sciences on speciality 12.00.01 — aand history of state and law; history of political and law sciences.— Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2003.

Thesis is devoted to theoretical and practical aspects of the formation of personal legal culture. The essence, notion and place of personal legal culture in the legal system of society are investigated. The factors of the formation of personal legal culture are analysed and the possibilities of their regulation with the help of legal norms are defined. On the basis of the theoretical analysis of the literature on the problems of correlation between personal legal culture and legal consciousness a complex of legal attitudes is singled out. It is illustrated that legal attitudes as structural elements of personal legal culture mast be given priority in legal upbringing. Recommendations on more effective forms and ways of upbringing a legally educated person are formulated.

Key words: legal culture, personal legal culture, legal consciousness, legal upbringing, principles of legal upbringing, legal education, legal attitude, factors of legal upbringing, ways of legal upbringing.

Ганзенко А.А. Формирование правовой культуры личности в условиях развития правового государства Украина.— Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 — теория и история государства и права; история политических и правовых учений.— Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим аспектам формирования правовой культуры личности. В ней исследуются сущность, понятие и место правовой культуры личности в правовой системе общества. Определяется соотношение и взаимосвязь между правовой культурой личности и ее правосознанием. Анализируются факторы формирования правовой культуры личности и определяются возможности их урегулирования с помощью норм права.

Правовое воспитание рассматривается как основной фактор формирования правовой культуры личности. Исследуются сущность, понятие и цели правового воспитания, определяются его принципы. На основе теоретического анализа юридической литературы относительно соотношения правовой культуры личности с ее общим мировоззрением выделяется блок правовых установок.

Показано, что правовые установки как структурный элемент правовой культуры личности синтезируют в себе все составляющие правового сознания личности и обуславливают характер и направленность правового поведения. Сформировано прикладное определение правовой культуры личности в динамике и положение о том, что блок правовых установок требует первоочередного правовоспитательного воздействия. Анализируются пути формирования положительных правовых установок через содействие позитивным и противодействие негативным факторам формирования правовой культуры личности.

Рассматриваются пути целенаправленного формирования правовой культуры личности. Формируются предложения по усовершенствованию форм и способов правовоспитательного воздействия на личность.

Ключевые слова: правовая культура, правовая культура личности, правосознание, правовое воспитание, принципы правового воспитания, правовое образование, правовая установка, факторы правовоспитательного воздействия, средства правовоспитательного воздействия.