Міністерство охорони здоров’я України

Харківська медична академія післядипломної освіти

Гнатюк Роксолана Михайлівна

УДК: 616.85-056.4-058

ВИХІД НЕВРАСТЕНІЇ

ТА ДИСОЦІАТИВНИХ НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДІВ

(КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНИЙ

ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ)

14.01.16 - психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільській державній медичній академії

ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, доцент

Чабан Олег Созонтович,

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології

соціальної і судової психіатрії та наркології

МОЗ України,

завідувач відділення пограничних станів і

соматоформних розладів.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин Валентинович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри сексології та медичної психології;

доктор медичних наук, професор Казакова Світлана Євгенівна, Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідуюча кафедрою психіатрії, наркології та медичної психології.

Провідна установа: Львівський державний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України.

Захист відбудеться 26.03.2003 року, о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.609.01 при Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м.Харків, вул. Корчагінців, 58).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м.Харків, вул. Корчагінців, 58).

Автореферат розісланий 24.02. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент____________________ Марченко В.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Психічне здоров’я та психосоціальне благополуччя належать до найважливіших проблем сьогодення. Психічні розлади входять до десяти основних причин інвалідності населення, а в останні десятиріччя ще й відмічається ріст нервово-психічних захворювань, тому в сучасній теоретичній та практичній медичній науці все більше уваги приділяють вивченню цих станів (Б.Д.Карвасарский, 1990; Ю.А.Александровский, 1992; І.Й.Влох, 1995; В.В.Кришталь, 1999; С.Є.Казакова, 2001; R.Jenkins, 1990 та ін.).

Аналіз структури захворювань на психічні розлади характеризується невпинним збільшенням непсихотичних форм, і насамперед - невротичних розладів, що зумовлено впливом нових різноманітних та чисельних соціально-психологічних та соціально-економічних чинників (Б.Д.Карвасарский, 1990; П.В.Волошин, 1990, Н.О.Марута, 1995; В.І.Сухоруков, 1990; О.С.Чабан, 1996; E.Bernardo, 1996).

Так, за офіційними даними ВООЗ, кількість неврозів за останні 65 років зросла в 24 рази, водночас кількість ендогенних психічних захворювань - лише в 1,6 раза (А.М.Вейн, 1998). За статистичними даними різних країн ознаки невротичних розладів виявляють у 10-20 % населення, причому у жінок вони діагностуються вдвічі частіше, ніж у чоловіків (М.С.Гнатишин, 1997).

Значна поширеність невротичних порушень серед людей працездатного віку, часто довготривала втрата працездатності, інвалідизація хворих на невротичні розлади, зв’язок цієї патології із соціально-політичними, економічними змінами свідчать, що невроз не лише медична, а й важлива соціальна проблема (П.В.Волошин, 1998; Н.О.Марута, 2002; В.С.Підкоритов, 1987; В.В.Кришталь, 1999; С.Є.Казакова, 2001).

Невротичні розлади, незважаючи на їхню зворотність, нерідко прогресують, набувають затяжного характеру і, навіть, при успішному лікуванні можуть давати рецидиви (Г.К.Ушаков, 1987; Н.О.Марута, 2000; В.С.Підкоритов, 1984; В.Я.Семке, 1987).

В Україні, зокрема, зростання кількості невротичних порушень, зумовлене шкідливими екологічними умовами, змінами виробничих відносин, соціально-психологічних стереотипів і цінностей в умовах ринкових перетворень (Б.В.Михайлов, 1998; В.М.Козідубова, 1998; В.В.Кришталь, 1999; А.И.Сердюк, 1999; С.Є.Казакова, 2001).

Підсумовуючи вищеописане, необхідно зазначити, що невротичним розладам відведено багато робіт, в яких вивчалися етіологія, патогенез, вплив різних факторів на розвиток невротичних порушень (Н.Д.Лакосина, 1988; В.А.Абабков, 1992; Ю.Л.Нуллер, 1992; А.М.Свядощ, 1982; Б.В.Михайлов, 1998, E.Bernardo, 1996 та ін.). Однак проблема виходу невротичних порушень у більшості досліджень не висвітлювалася. Не узагальнювалось та не до кінця вивчено також питання виходу невротичних розладів залежно від провідного синдрому, типу перебігу захворювання, індивідуальних особливостей хворих, соціально-психологічного статусу пацієнтів та їх патопсихологічних характеристик. Не висвітлені критерії прогнозування виходу цієї патології, а в зв’язку з цим відсутні повноцінні заходи соціальної реабілітації даних пацієнтів.

Ефективність лікування невротичних розладів визначається успішністю соціальної адаптації, а вона не можлива без аналізу виходу даної патології. Відновлення якості життя пацієнтів з неврастенією та дисоціативними невротичними порушеннями можливе лише на підставі комплексного розуміння їхнього захворювання, в тому числі вивчення їх виходу.

Все вищевказане і стало підгрунтям для поглибленого вивчення виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів, а також дослідження виходу залежно від провідного синдрому, характеру психотравми, типу перебігу захворювання, індивідуальних особливостей хворих, соціально-психологічного статусу пацієнтів та їх патопсихологічних характеристик.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з науковими планами Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського і є частиною науково-дослідної роботи кафедри психіатрії з курсом основ психології та медичної психології названого вузу “Вплив соціальних факторів на клініку, перебіг та вихід невротичних розладів” (строки виконання 2001-2003 роки, номер державної реєстрації 0101U00315).

Мета роботи: психопатологічні закономірності виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типу перебігу, характеру психотравми, особистісних особливостей хворих, їх соціально-психологічних характеристик для розробки критеріїв прогнозування виходу та соціальної реабілітації пацієнтів з даною патологією.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі задачі:

1. Вивчити основні клініко-психопатологічні закономірності виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типів перебігу захворювання та характеру психотравми.

2. З’ясувати особливості виходу вищевказаних порушень в залежності від особистісних особливостей пацієнтів та їх соціально-психологічного статусу.

3. Виявити патопсихологічні особливості виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів.

4. Розробити моделі (варіанти) виходу та критерії прогнозування досліджуваних невротичних розладів.

5. На основі вивчення виходу неврастенії та дисоціативних невротичних порушень розробити принципи реабілітації пацієнтів з даною патологією.

Об’єкт дослідження: неврастенія та дисоціативні невротичні розлади.

Предмет дослідження: закономірності формування виходів неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типів перебігу хвороби, особистістно-типологічних особливостей хворих, їх патопсихологічних характеристик та соціально-психологічного статусу пацієнтів.

Методи дослідження: у дисертаційній роботі було використано комплекс методів дослідження: клініко-психопатологічний, патопсихологічні з використанням соціально-психологічних методик, методи статистичної обробки даних.

Наукова новизна одержаних результатів. В результаті всестороннього наукового аналізу досліджуваного матеріалу в дисертації вперше вивчено та встановлено основні закономірності виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від їх провідного синдрому. Детально досліджено особливості виходу вищевказаних невротичних порушень в залежності від особистісних особливостей пацієнтів. Встановлено зв’язок між виходами неврастенії, дисоціативних невротичних порушень та типами перебігу недуги. З’ясовано особливості виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від характеру психотравми. Вивчено особливості виходу вищевказаних невротичних порушень в залежності від соціально-психологічного статусу пацієнтів. Виявлено патопсихологічні особливості виходу неврастенії та дисоціативних невротичних порушень. Всі отримані дані систематизовано і розроблено моделі (варіанти) виходу невротичних розладів. Встановлено критерії прогнозування виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів. На основі отриманих даних про варіанти виходу невротичних порушень розроблено принципи реабілітації пацієнтів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даної дисертації дають можливість прогнозувати виходи невротичних розладів в залежності від їхніх клінічних проявів, провідного синдрому, характеру психотравми, особистісних особливостей хворих, їх патопсихологічних характеристик, соціально-психологічного статусу пацієнтів, що має суттєве практичне значення для лікаря-психіатра.

Це дозволяє покращити діагностику неблагоприємних виходів, доповнивши її елементами прогнозування, і дає можливість адекватніше коригувати лікування та застосовувати при цьому відповідні заходи реабілітації пацієнтів на неврастенію та дисоціативні невротичні розлади.

При діагностиці та лікуванні неврастенії та дисоціативних невротичних розладів необхідно враховувати провідний синдром, характер перебігу захворювання та їх зв’язок з особливостями виходу невротичних порушень. Для адекватного та інформативного прогнозування виходу невротичних розладів потрібно брати до уваги характер психотравми, особистістно-типологічні, соціально-психологічні та патопсихологічні характеристики пацієнтів, враховувати компенсаторні можливості особистості.

Адекватне прогнозування виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів є важливою умовою для розробки не тільки повноцінного лікування хворих на невротичну патологію, а й принципів їх реабілітації та повернення в суспільство.

Отримані результати дослідження використовуються в навчальному процесі (матеріали лекцій та практичних занять з психіатрії), а також в науковій роботі кафедри психіатрії з курсом основ психології та медичної психології Тернопільської державної медичної академії ім.І.Я.Горбачевського. Основні положення роботи впроваджені в навчальний процес на кафедрі нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім.С.М.Савенка Буковинської державної медичної академії, на кафедрі психіатрії, наркології з курсом медичної психології Івано-Франківської державної медичної академії. Результати дослідження впроваджені в роботу психіатричних закладів України (дорожня клінічна лікарня № 1 ст. Київ, психо-неврологічне відділення, Тернопільська обласна клінічна психо-неврологічна лікарня, відділення пограничних станів).

Особистий внесок здобувача. Здобувачем здійснено розробку основних теоретичних та практичних положень роботи, проведений аналіз літератури, сформульовані мета та завдання дослідження. Автором самостійно проведено аналіз досліджуваного матеріалу, статистична обробка отриманих даних, сформульовані основні положення та висновки, підготовлені матеріали до друку.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на II, III, IV, V-му міжнародних медичних конгресах молодих науковців і студентів (Тернопіль, 1998, 1999, 2000, 2001), на підсумкових наукових конференціях Тернопільської державної медичної академії імені І.Я.Горбачевського (Тернопіль, 1999, 2000, 2001), на ювілейній підсумковій науковій конференції студентів і молодих вчених, присвяченій 100-річчю Одеського державного медичного університету (Одеса, 2000), республіканському науковому пленумі “Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології у світлі концепції розвитку охорони здоров`я населення України” (Тернопіль, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 17 наукових робіт, з них 7 - у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, літературного огляду, розділу “Матеріали та методи досліджень”, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та списку використаної літератури. Основний зміст дисертації викладений на 150 сторінках машинописного тексту, дана робота ілюстрована 14 рисунками, 52 таблицями. Список використаної літератури включає 258 джерел, з них 55 наукових праць іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Досліджено 135 пацієнтів, які знаходилися на лікуванні у відділенні пограничних станів Тернопільської обласної клінічної психо-неврологічної лікарні в 1996-2001 роках: 75 хворих з неврастенією (з провідними астенічним, астено-депресивним, астено-іпохондричним та тривожно-депресивним синдромами) та 60 пацієнтів з дисоціативними невротичними розладами (з порушенням моторики, з розладами чутливості та зі змішаними порушеннями). У контрольну групу увійшло 50 здорових осіб у віці від 23 до 30 років. Вік пацієнтів, які страждали на неврастенію коливався від 21 до 49 років, серед них було 57 жінок (76,0 ± 5,0) % та 18 чоловіків (24,0 ± 5,0) %. Вік хворих на дисоціативні невротичні розлади коливався від 19 до 52 років. Серед них було 56 жінок (93,3 ± 3,3) % та 4 чоловіки (6,7 ± 3,3) %. Тривалість хвороби від 1 до 5 років.

Клініко-психопатологічне дослідження включало вивчення скарг хворого, анамнестичних даних, соматичного, неврологічного і психічного стану. При анамнестичному дослідженні зверталась увага на раніше перенесені хвороби. Історія хвороби вивчалась за загальноприйнятою схемою. При цьому враховувалася соматична патологія, на фоні якої виникали невротичні розлади. Особливу увагу приділялось характеру психотравми, змісту психотравмуючої ситуації, ставлення хворих до власної патології. Дослідження невротичних розладів включало визначення провідних клінічних синдромів та динаміки перебігу захворювання. Також оцінювались особистісно-типологічні особливості хворого. У якості діагностичних критеріїв використовувалися критерії МКХ-10.

Патопсихологічне обстеження включало наступні тестові методики: шкалу самооцінки особистісної та реактивної тривожності Спілберга-Ханіна (Л.Ф. Бурлачук, С.М.Морозов, 1999), тест РНП (визначення рівня невротизації-психопатизації, Ласко Н.Б., Тонконогий І.М., 1978), тест MMPI (Міннесотський багатопрофільний опитувальник у модифікації Ф.Б.Березіна, 1976). Ми використали також соціально-психологічну методику: опитувальник “Соціальна ситуація в зв’язку з захворюванням” (О.С.Чабан, О.П.Венгер, 2000).

Отримані в результаті проведеного дослідження дані оброблялися за допомогою комплексу параметричних і непараметричних методів математичної статистики, проводився також кореляційний аналіз (визначення коефіцієнтів кореляції - r) [Г.Г.Автанділов, 1990; Е.В.Сидоренко, 2001]. Всі цифрові величини оброблялися на персональному комп’ютері з використанням програми Microsoft Excel.97.

Комплексом методів дослідження (клініко-психопатологічного, патопсихологічних з використанням соціально-психологічних методик та методів статистичної обробки) обстежено 75 хворих на неврастенію (F-48.0). Встановлено, що пацієнтів з астенічним синдромом було (19,9 ± 4,6) % від усіх спостережень, хворих з астено-депресивним, астено-іпохондричним та тривожно-депресивним синдромами - по (26,7 ± 19,5) % у кожному випадку.

При вивченні перебігу неврастенії встановлено наступні його варіанти: благоприємний, приступоподібний і затяжний. При благоприємному перебігу відмічалася регресія симптомів і відновлення соціального функціонування пацієнтів. До затяжних відносились невротичні порушення, що продовжувалися 1 рік і більше, оскільки приступоподібні невротичні розлади могли мати зворотній розвиток протягом року, а в більшості випадків у найближчі 6 місяців. Благоприємний перебіг досліджуваної патології був виявлений у (42,7 ± 5,8) % пацієнтів. Приступоподібний варіант перебігу мав місце у (33,3 ± 5,5) % випадків, а затяжний - у (24,0 ± 5,0) %.

Вихід невротичного розладу розглядався як певний стан фізіологічних, психологічних та соціальних характеристик пацієнта, які визначають його соціальну адаптацію в мікро- і макросоціумі після проведеної терапії. При цьому ми спостерігали наступні варіанти виходів невротичних розладів: а) видужання; б) резидуальні невротичні порушення; в) клінічно оформлені і стабільні невротичні розлади; г) невротичний розвиток особистості [Сергеєв І.І., 1989].

В наших спостереженнях видужання виявлено у (26,7 ± 5,1) % пацієнтів з неврастенією, резидуальні невротичні порушення - у (36,0 ± 5,6) % хворих. Клінічно оформлені і стабільні невротичні розлади - у (21,3 ± 4,8) %. З найменшою частотою спостерігався невротичний розвиток особистості (16,0 ± 4,2) % (табл.1).

Таблиця 1

Структура виходу неврастенії серед досліджуваних пацієнтів

Варіанти виходу | Частота реєстрації

Абс. | М m, %

Видужання | 20 | 26,7 5,1

Резидуальні невротичні порушення | 27 | 36,0 5,6

Клінічно оформлені і стабільні невротичні розлади | 16 | 21,3 4,8

Невротичний розвиток особистості | 12 | 16,0 4,2

Всього | 75 | 100,0

Резидуальні невротичні порушення виражались в рудиментарних, розрізнених симптомах перенесенного неврозу. Дані симптоми існували постійно або епізодично відновлювалися на тривалий час. Особливим виходом невротичних порушень, який спостерігався нами, були клінічно оформлені та стабільні невротичні стани, що зберігаються роками і не виявляють при цьому ні прогредієнтних, ні регредієнтних тенденцій. Невротичний розвиток особистості характеризувався поступовим поглибленням і ускладненням симптоматики неврозу, ослабленням психологічно зрозумілих зв’язків психогенних порушень з травмуючою ситуацією, виникненням стійких розладів настрою і психохарактерологічних змін.

Важливим був також аналіз структури виходу невротичних розладів у групі хворих з певним провідним синдромом. Дослідженнями виявлено, що видужання серед хворих з провідним астенічним синдромом складало (53,3 ± 13,3) %, з астено-депресивним - (30,0 ± 10,5) %, з тривожно-депресивним – (25,0 ± 9,9) %, а у пацієнтів з провідним астено-іпохондричним синдромом – (5,0 ± 4,9) %. Резидуальні невротичні порушення найчастіше виявлялися у хворих з провідним астено-депресивним синдромом - у (50,0 ± 11,5) % спостережень, серед хворих з провідним астенічним синдромом - у (40,0 ± 13,1) %, серед пацієнтів з астено-іпохондричним – у (20,0 ± 9,2) %, а серед хворих з тривожно-депресивним синдромом – у (35,0 ± 10,9) % спостережень. Клінічно оформлені та стабільні невротичні стани з найменшою частотою виявлялися у пацієнтів з провідним астенічним синдромом (6,7 ± 6,6) %, Серед хворих з астено-депресивним синдромом вищезгаданий вихід зустрічався у (10,0 ± 6,9) % випадків, серед пацієнтів з астено-іпохондричним - у (35,0 ± 10,9) %, а серед хворих з тривожно-депресивним - у (30,0 ± 10,5) %. Невротичний розвиток особистості найчастіше виявлявся серед пацієнтів з провідним астено-іпохондричним синдромом - (40,0 ± 11,2) %. Серед хворих з астено-депресивним та тривожно-депресивним синдромами вищезгаданий вихід досягав (10,0 ± 6,9) % у кожному випадку, а серед пацієнтів з провідним астенічним синдромом невротичний розвиток особистості не зустрічався.

При вивченні взаємозв’язку виходу неврастенії та характеру психотравми, встановлено, що між видужанням при вказаній патології та поодинокими короткотривалими психотравмами, і навіть, інтенсивними, мав місце значний зв’язок (r = +0,67), дещо менший він був між резидуальними невротичними порушеннями та вищевказаними психотравми (r = +0,60). Досліджуваний показник між поєднаними, тривалими психотравмами середньої інтенсивності та клінічно оформленими та стабільними невротичними розладами при неврастенії був сильним (r = +0,73), а між цими психотравмами та невротичним розвитком особистості він досягав величини (r = +0,65). Приведені дані кореляційного аналізу свідчать, що виходи неврастенії залежать від характеру психотравми.

При вивченні перебігу невротичної хвороби та її виходу, встановлено, що сильний кореляційний зв’язок існував між видужанням та благоприємним перебігом неврастенії (r = +0,84). Дещо слабший взаємозв’язок виявлений між резидуальними невротичними порушеннями та приступоподібним варіантом перебігу недуги. Коефіцієнт кореляції при цьому досягав (r = +0,64). Необхідно зауважити, що між невротичним розвитком особистості і затяжним варіантом перебігу неврастенії спостерігався значний взаємозв’язок (r = +0,56). Між клінічно оформленими та стабільними невротичними станами і приступоподібним перебігом вказаної патології досліджуваний зв’язок був дещо менший від попереднього (r = + 0,49).

Аналіз особистісних характеристик за даними MMPI показав, що для хворих на неврастенію були властиві певні особистісні радикали: сором’язливість, невпевненість у собі, підвищена відповідальність, сумлінність, схильність до самоаналізу. Оцінкою взаємозв’язку особистісних радикалів та виходу неврастенії відмічено: серед хворих з видужанням у 60,0 % зустрічалися такі риси особистості, як вразливість, сором’язливість, невпевненість у своїх силах, у 50,0 % виявлялися замкнутість, підвищена чутливість та емоційна лабільність, у 45,0 % – нерішучість, зниження настрою, у 35,0 % - фізична невитривалість, невираженість емоційних реакцій, схильність до сумнівів, у 25,0 % - пасивність, сумлінність, стурбованість з приводу здоров’я та майбутнього, схильність до самоаналізу.

При резидуальних невротичних порушеннях у 92,6 % зустрічалася емоційна лабільність, у 81,5 % – нерішучість, невпевненість у своїх силах, у 66,7 % – підвищені чутливість та виснажливість, вразливість, у 63,0 % – пасивність, песимізм, зниження настрою, схильність до самоаналізу, стурбованість з приводу здоров’я, у 59,2 % – сором’язливість, незадоволення життям, у 40,7 % – замкнутість, сумлінність, тривожність, стурбованість з приводу майбутнього, у 37,0 % – деяка відірваність від реальності, індукованість.

У пацієнтів на неврастенію з клінічно оформленими та стабільними невротичними порушеннями у 100,0 % зустрічалися такі риси особистості, як фізична невитривалість, песимізм, у 93,75 % – стурбованість з приводу майбутнього, у 87,5 % – пасивність, емоційна лабільність, у 75,0 % – сором’язливість, підвищена виснажливість, самоіндукованість, у 62,5 % – невпевненість у своїх силах, підвищена чутливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, відчуття власної недосконалості, у 55,6 % – зниження настрою, у 50,0 % – незадоволення життям, тривожність, у 43,75 % – замкнутість та сумлінність.

У всіх хворих з невротичним розвитком особистості виявлено фізичну невитривалість, пасивність та песимізм, у 91,7 % – вразливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, самоіндукованість, у 83,3 % – зниження настрою, тривожність, стурбованість з приводу майбутнього, відчуття власної недосконалості, у 66,7 % – сором’язливість, незадоволення життям, схильність до самоаналізу, у 58,3 % – замкнутість, сумлінність, вразливість, у 41,6 % – бідність емоційних реакцій, схильність до перевірки зробленого.

Аналізом результатів тесту Спілберга-Ханіна встановлено, що низький рівень реактивної та особистісної тривожності відмічався у 17 осіб (22,7 ± 4,9) % : серед них 12 чоловік з видужанням (60,0 % осіб з вказаним типом виходу), 4 пацієнти з резидуальними невротичними порушеннями (14,8 %) та 1 хворий з клінічно оформленим та стабільним невротичним станом (6,25 %). Низький рівень реактивної та середній особистісної тривожності спостерігався у 9 осіб (12,0 ± 3,8) %: із них 4 пацієнти з видужанням (20,0 %) і 5 осіб з резидуальними порушеннями (18,5 %).

Середній рівень реактивної та особистісної тривожності був виявлений у 25 чоловік (33,3 ± 5,5) %: серед них 4 особи з видужанням (20,0 %), 15 пацієнтів з резидуальними невротичними порушеннями (55,6 %), 5 осіб з клінічно оформленими станами (31,25 %) і 1 хворий з невротичним розвитком особистості (8,3 %). Середній рівень реактивної та високий рівень особистісної тривожності відмічався у 3 чоловік (4,0 ± 2,3) %: серед них 1 пацієнт з клінічно оформленим та стабільним невротичним станом (6,25 %) і 2 хворих з невротичним розвитком (16,7 %). Високий рівень реактивної та особистісної тривожності спостерігався у 21 пацієнта (28,0 ± 5,2) %: серед них 3 особи з резидуальними порушеннями (11,1 %), 9 чоловік з клінічно оформленими та стабільними невротичними розладами (56,25 %) і 9 хворих невротичним розвитком особистості (75,0 %).

При дослідженні хворих на неврастенію за допомогою тесту РНП встановлено, що низький рівень невротизації та психопатизації зустрічався у 44 чоловік (58,7 ± 5,7) %: серед них 20 осіб з видужанням (100 %), 22 пацієнти з резидуальними невротичними порушеннями (81,5 %) та 2 хворих з клінічно оформленими та стабільними невротичними станами (12,5 %). Високий рівень невротизації та низький рівень психопатизації відмічався у 26 осіб - (34,7 ± 5,4) %: серед них 5 пацієнтів з резидуальними порушеннями (18,5 %), 13 хворих з клінічно оформленними та стабільними невротичними станами (81,3 %) та 8 осіб з невротичним розвитком особистості (66,7 %). Високий рівень невротизації та високий рівень психопатизації мав місце у 5 пацієнтів (6,7 ± 2,8) %: серед них 1 хворий з клінічно оформленними та стабільними невротичними станами (6,2 %) та 4 пацієнти з невротичним розвитком особистості (33,3 %).

За допомогою опитувальника “Соціальна ситуація в зв’язку зі захворюванням” ми вивчали стан соціальної адаптації наших пацієнтів, а також досліджували зв’язок соціальної ситуації з виходом невротичних порушень. Встановлено, що у 70,7 % пацієнтів на неврастенію проблема зі здоров’ям зменшила кількість спілкуваннь, у 66,7 % - звузила коло інтересів, у 64,0 % - погіршила відносини з людьми в цілому, у 56,0 % - створила порушення в мікросоціальній сфері; у 53,3 % - створила матеріальні труднощі, у 46,7 % - погіршила відносини з друзями, у 45,4 % - погіршила відносини на роботі з колегами. У 24,0 % хворих на неврастенією проблема здоров’я привела до безробіття, внаслідок неможливості виконання обов’язків, у 32,0 % - погіршила сексуальне життя, у 18,7 % - погіршила відносини на роботі з керівництвом, у 17,3 % - привела до зміни роботи на менш кваліфіковану, у 12,0 % - привела до розлучення з чоловіком (дружиною).

Отже, результати психо-діагностичних методів свідчать про певний взаємозв’язок між особистісними особливостями пацієнтів, їх соціальними характеристиками, рівнем особистісної і реактивної тривожності, рівнем невротизації і психопатизації та виходом неврастенії.

Комплексом методів дослідження (клініко-психопатологічного, патопсихологічних з використанням соціально-психологічних методик та методів статистичної обробки) обстежено 60 хворих на дисоціативні невротичні розлади (F-44). У 25 хворих (41,7 ± 6,4) % відмічалися порушення моторики, у інших 25 чоловік (41,7 ± 6,4) % - порушення чутливості і у 10 осіб (16,6 ± 4,8) % з даною патологією виявлені змішані порушення.

У (20,0 ± 8,2) % пацієнтів з порушенням чутливості відмічалась гіпестезія, а у (16,0 ± 7,5) % – анестезія. У (28,0 ± 9,2) % зустрічалися парестезії. Хворі скаржились на поколювання, локальні болі, підвищену чутливість, відчуття печії та “гусячої шкіри”. У (16,0 ± 7,5) % (4 випадки) спостерігалися порушення чутливості у вигляді головного болю. Прояви цього моносимптому були наступними: у 2 хворих спостерігалися “ниючі” болі, у 1 – головний біль за типом розпирання, ще у 1 особи відмічався головний біль невизначеного характеру. Порушення зору мали (8,0 ± 5,5) % хворих, а у (4,0 ± 3,9) % пацієнтів відмічалися порушення сприймання запаху та смаку. У (8,0 ± 5,5) % пацієнтів спостерігалися синпсихалгії, що характеризувалися підвищеною болючістю нестійкого та мігруючого характеру, яка виникала у відповідь на побачені, почуті чи прочитані сцени хвороби та насильства (біль у серці чи у верхніх кінцівках, порушення ходьби, задишка).

Клінічні прояви рухових розладів проявлялися припадками - у (28,0 ± 9,2) %, астезією-абазією (20,0 ± 8,2) %, загальним тремором (8,0 ± 5,5) % та тремором кінцівок (12,0 ± 6,6) %, порушенням координації (8,0 ± 5,5) %, паралічем (4,0 ± 3,9) %, парезами (8,0 ± 5,5) %, порушенням мови (8,0 ± 5,5) % та мутизмом (4,0 ± 3,9) %.

До групи “змішані” дисоціативні невротичні розлади ввійшли (16,6 ± 4,8) % пацієнтів. Комбінація порушень - припадки, головний біль, парестезії, а також астезія-абазія, тремор кінцівок, парестезії, головний біль зустрічалися у (30,0 ± 15,3) % пацієнтів в кожному випадку. Астезія-абазія, загальний тремор, порушення зору відмічались у (20,0 ± 13,3) % чоловік. Комбінація порушень - припадки, порушення мови, головний біль, а також парез, порушення мови і зору зустрічалися у (10,0 ± 9,9) %.

При вивченні перебігу дисоціативних невротичних порушень ми спостерігали наступні його варіанти: благоприємний, приступоподібний і затяжний. Благоприємний перебіг хвороби був виявлений у 4 пацієнтів (6,7 ± 3,3) % на дисоціативні невротичні розлади. Затяжний перебіг досліджуваної патології зустрівся в 44 випадках (73,3 ± 5,2) %. Приступоподібний варіант перебігу мав місце у 12 спостереженнях (20,0 ± 5,2) %.

При вивченні дисоціативних невротичних порушень ми зустрілися з виходами, аналогічними виходам при неврастенії, але в іншому співвідношенні (табл.2). Видужання серед пацієнтів з дисоціативними невротичними розладами зустрічалося у (8,3 ± 3,6) % спостережень. Клінічно оформлені і стабільні невротичні порушення мали місце у (30,0 ± 6,0) % осіб, а резидуальні невротичні розлади у (25,0 ± 5,6) % випадків. Найчастіше зустрічався невротичний розвиток особистості, він був виявлений у (36,7 ± 6,3) % пацієнтів.

Таблиця 2

Структура виходу дисоціативних невротичних розладів

серед досліджуваних пацієнтів

Варіанти виходу |

Частота реєстрації

Абс. | M m, %

Видужання | 5 | 8,3 3,6

Резидуальні невротичні порушення | 15 | 25,0 5,6

Клінічно оформлені і стабільні невротичні розлади | 18 | 30,0 6,0

Невротичний розвиток особистості | 22 | 36,7 6,3

Всього | 60 | 100,0

Співставлення провідного синдрому та виходу показало, що видужання серед пацієнтів на дисоціативні невротичні розлади з порушеннями моторики складало (16,0 ± 8,8) %, а у хворих з порушеннями чутливості – (4,0 ± 1,0) %. Резидуальні невротичні стани було виявлено у (32,0 ± 9,5) % хворих на дисоціативні невротичні розлади з порушеннями моторики, у (28,0 ± 9,2) % осіб з порушенням чутливості. Клінічно оформлені та стабільні невротичні стани найчастіше зустрічалися серед пацієнтів на дисоціативні невротичні розлади з порушеннями чутливості (40,0 ± 1,0) %, а у хворих з розладами моторики та зі змішаними порушеннями - (24,0 ± 8,7) % і (20,0 ± 13,3) % відповідно. Невротичний розвиток особистості найчастіше спостерігався у пацієнтів на дисоціативні невротичні розлади зі змішаними порушеннями (80,0 ± 13,3) %, серед хворих з розладами чутливості і з порушеннями моторики по (28,0 ± 9,2) % в кожному випадку.

При вивченні взаємозв’язку виходу дисоціативних невротичних порушень та характеру психотравми, встановлено, що між видужанням при вказаній патології та поодинокими короткотривалими психотравмами, і навіть, інтенсивними, мав місце значний кореляційний зв’язок (r = +0,64), між вищевказаними психотравмами та резидуальними невротичними порушеннями кореляційний зв’язок був дещо менший (r = +0,57). Досліджуваний показник між поєднаними, тривалими, середньої інтенсивності психотравмами та клінічно оформленими і стабільними невротичними розладами був сильним (r = +0,75), а між цими психотравмами та невротичним розвитком особистості він був дещо слабшим (r = +0,71). Сила психотравми визначалась за суб’єктивними відчуттями пацієнтів.

Співставлення перебігу та виходу свідчило про те, що сильний зв’язок існував між клінічно оформленими та стабільними невротичними станами і затяжним варіантом перебігу дисоціативних невротичних розладів. Коефіцієнт кореляції при цьому дорівнював + 0,83. Значний зв’язок був встановлений між резидуальними невротичними порушеннями та затяжним варіантом перебігу (r=+0,58). В умовах цієї патології помірний взаємозв’язок (r=+0,34) спостерігався між видужанням та благоприятним варіантом перебігу захворювання. Сильний взаємозв’язок мав місце між невротичним розвитком особистості та затяжним перебігом дисоціативних невротичних порушень (r = +0,84), а між цим же виходом та приступоподібним варіантом перебігу він був слабшим (r = +0,55).Отже, вихід дисоціативних невротичних розладів в основному залежить від варіантів їхнього перебігу.

Аналіз особистісних характеристик за даними MMPI для хворих на дисоціативні невротичні порушення показав, що для пацієнтів були характерними певні особистісні радикали: егоцентризм, демонстративність, підвищена емоційність.

Встановлено, що вихід дисоціативних невротичних розладів залежав також від особистісних радикалів. У хворих з невротичним розвитком особистості у 100,0 % зустрічалися егоцентризм, у 95,5 % – демонстративність та тривожність, у 72,2 % – підвищена емоційність та самоіндукованість, у 59,1 % – впертість, у 45,5 % – навіюваність, у 40,9 % – замкнутість і рішучість, у 36,4 % – фізична та психічна невитривалість, у 31,8 % – самовпевненість, у 9,1 % – відчуття самоповаги та вразливість, у 4,8 % – сміливість та індукованість.

Серед пацієнтів на дисоціативні невротичні розлади, де виявлялися клінічно оформлені та стабільні невротичні порушення, у 100,0 % зустрічалася така риса особистості, як егоцентризм, у 94,4 % – тривожність, у 88,9 % – демонстративність, у 83,3 % - нерішучість, у 72,2 % – підвищена емоційність, у 61,1 % – впертість, у 44,5 % – втомлюваність і самоіндукованість, у 27,8 % – активність, у 21,2 % – навіюваність, замкнутість, рішучість та відчуття самоповаги, у 16,7 % – сміливість, самовпевненість та індукованість, у 11,1 % – вразливість.

У хворих на дисоціативні невротичні розлади, де діагностувались резидуальні невротичні порушення, у 86,7 % зустрічалася підвищена емоційність, у 73,3 % – демонстративність, у 66,7 % – фізична невитривалість та нерішучість, у 53,3 % – впертість, у 46,7 % – вразливість, у 40,0 % – егоцентризм та тривожність, у 33,3 % - сміливість та рішучість, у 26,7 % – самовпевненість та навіюваність, у 20,0 % – відчуття самоповаги та самоіндукованість, у 13,3 % – індукованість.

При видужанні у 60,0 % виявлені такі риси особистості, як нерішучість і вразливість, у 40,0 % – втомлюваність, демонстративність, тривога, сміливість та впертість, у 20,0 % – егоцентризм, самовпевненість та відчуття самоповаги.

При дослідженні 60 пацієнтів на дисоціативні невротичні порушення за допомогою тесту Спілберга-Ханіна встановлено, що низький рівень реактивної та особистісної тривожності відмічався у 4 чоловік, що становило (6,7 ± 3,3) % від усіх хворих: серед них 2 особи з видужанням (це становило 40,0 % пацієнтів з даним виходом) і 2 пацієнти з резидуальними порушеннями (13,3 %). Низький рівень реактивної та середній особистісної тривожності спостерігався у 6 людей (10,0 ± 3,9) %: із них 3 осіб з видужанням (60,0 %) та у 3 чоловік з резидуальними невротичними порушеннями (20,0 %). Середній рівень реактивної та особистісної тривожності був виявлений у 10 чоловік (16,7 ± 4,9) %: із них 9 осіб з резидуальними порушеннями (60,0 %) і 1 пацієнт з клінічно оформленними та стабільними невротичними станами (5,6 %). Середній рівень реактивної та високий рівень особистісної тривожності відмічався у 8 чоловік (13,3 ± 4,4) %: серед них 1 особа з резидуальними порушеннями (6,7 %), 4 пацієнти з клінічно оформленними та стабільними невротичними станами (22,2 %) і 3 хворих з невротичним розвитком (13,6 %). Високий рівень реактивної та особистісної тривожності спостерігався у 32 пацієнтів (53,3 ± 6,5) % серед них 13 осіб з клінічно оформленними невротичними станами та 19 пацієнтів з невротичним розвитком особистості (86,4 %).

За допомогою тесту РНП встановлено, що низький рівень невротизації та психопатизації зустрічався у 13 чоловік (21,7 ± 5,3) %: серед них 5 хворих (100 %) з видужанням та 8 чоловік (53,3 %) з резидуальними невротичними порушеннями. Високий рівень невротизації та низький рівень психопатизації відмічався у 28 осіб - (34,7 ± 6,4) %: серед них 6 пацієнтів (40,0 %) з резидуальними невротичними порушеннями, 14 хворих (77,7 %) з клінічно оформленими і стабільними невротичними станами та 8 чоловік (36,3 %) з невротичним розвитком особистості. Високий рівень невротизації та високий рівень психопатизації мав місце у 19 пацієнтів (31,7 ± 6,1) %: серед них 1 пацієнт (6,7 %) з резидуальними невротичними порушеннями, 4 хворих (22,2 %) з клінічно оформленими та стабільними невротичними станами та 14 чоловік (63,7 %) з невротичним розвитком особистості. Найвираженіші зміни в соціальній сфері виявлені у хворих з невротичним розвитком особистості: порушення в мікросоціальній сфері (95,5 %), погіршення стосунків з людьми, безробіття (81,8 %), порушення сексуального життя (72,7 %), зменшення спілкування поза домом (59,1 %). Отже, результати психо-діагностичних методів свідчать про певний взаємозв’язок між особистісними особливостями пацієнтів, їх соціальними характеристиками, рівнем особистісної і реактивної тривожності, рівнем невротизації і психопатизації та виходом дисоціативних невротичних розладів.

В результаті проведеного комплексного вивчення хворих на неврастенію та дисоціативні невротичні розлади встановлені основні клініко-психопатологічні та патопсихологічні закономірності виходу досліджуваних патологій, виявлені їхні взаємозв’язки з провідним синдромом, типами перебігу, характером психотравми, особистісними особливостями пацієнтів та їхнім соціально-психологічним статусом, розроблені також моделі виходу, критерії прогнозування та принципи реабілітації пацієнтів на невротичну хворобу.

ВИСНОВКИ

1. В дисертації наведено результати аналізу, теоретичне узагальнення та обгрунтування важливої наукової задачі, яка полягала у встановленні закономірностей виходу невротичних порушень на прикладі неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типів перебігу недуги, особистісних особливостей пацієнтів та їх соціально-психологічних характеристик, виявленні патопсихологічних особливостей виходів, розробленні моделей виходу, критеріїв прогнозування та принципів реабілітації хворих з цими патологіями.

2. Встановлено, що виходи захворювання при неврастенії та дисоціативних невротичних розладах достовірно відрізняються. Ця різниця зумовлена істотно більшою кількістю видужань у групі хворих на неврастенію (26,7 %). Вихід при дисоціативних невротичних порушеннях відрізняється достовірно більшою кількістю невротичного розвитку особи (36,7 %) і клінічно оформлених та стабільних невротичних станів (30,0 %).

3. При вивченні виходу хвороби у пацієнтів з неврастенією відзначено, що видужання характерне для осіб із благоприємним типом перебігу (100,0 %), з провідними астенічним (40,0 %) та астено-депресивним (30,0 %) синдромами. Резидуальні невротичні порушення найчастіше виявляються у хворих з приступоподібним (55,6 %) та благоприємним (44,4 %) типами перебігу, з провідними астено-депресивним (37,0 %) та тривожно-депресивним (26,0 %) синдромами. Клінічно оформлені та стабільні невротичні стани характерні для пацієнтів з приступоподібним (62,5 %) та затяжним (37,5 %) типом перебігу неврастенії, з провідними астено-іпохондричним та тривожно-депресивним синдромами. Невротичний розвиток особистості найвірогідніше виникає у хворих з затяжним типом перебігу недуги (100,0 %), з провідним астено-іпохондричним синдромом (66,6 %).

4. Видужання при дисоціативних невротичних розладах найбільш характерне для хворих зі благоприємним (60,0 %) та приступоподібним (40,0 %) типами перебігу, з порушеннями моторики (80,0 %). Резидуальні невротичні стани з однаковою ймовірністю відмічаються у пацієнтів з порушеннями моторики (53,3 %) та чутливості (46,7 %), переважно у хворих з затяжним типом перебігу (66,7 %). Клінічно оформлені та стабільні невротичні стани вірогідніше зустрічаються у пацієнтів з затяжним типом перебігу недуги (94,4 %), з порушеннями чутливості (55,6 %) та моторики (33,3 %). Невротичний розвиток особистості переважно виявляється у пацієнтів з затяжним типом перебігу недуги (77,3 %), зі змішаними порушеннями (36,4 %), з розладами чутливості (31,8 %) та моторики (31,8 %).

5. Встановлено, що поодинокі та короткотривалі психотравми в тому