МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ГАВРИЛЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 658.11:336.77

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ШЛЯХОМ ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

Спеціальність 08.06.01 – економіка, організація та управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті харчових технологій Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент

Прядко Володимир Васильович,

Буковинський державний фінансово-економічний

інститут, ректор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Столяров Василь Федосійович, Київський

національний університет технологій та дизайну

Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри

економічної теорії та фінансів;

кандидат економічних наук, доцент

Слободян Наталія Геннадіївна

Національний університет харчових технологій,

кафедра обліку і аудиту

Провідна установа - Рада по вивченню продуктивних сил НАН України, відділ проблем розвитку і розміщення харчової промисловості, м. Київ

Захист відбудеться “24 “ жовтня 2003 року о 15.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.058.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук в Національному університеті харчових технологій Міністерства освіти та науки України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 68, аудиторія В - 502.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету харчових технологій Міністерства освіти і науки України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 68.

Автореферат розісланий “23” вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент В.М.Марченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перебудова діяльності підприємств галузі у відповідності до сучасних вимог можлива лише за рахунок розширення джерел її фінансування.

Стратегії розвитку підприємства, які пов’язані із нарощуванням обсягів виробництва, передбачають переважно зовнішнє фінансування, в той час як недосконалість кредитних відносин в нашій країні не дозволяє будувати коректні відносини кредиторів та позичальників та виступає гальмом розширення можливостей фінансування стратегічного розвитку підприємств. Актуальним для підвищення ефективності виробництва на підприємствах харчової промисловості є питання визначення фінансових потреб та можливостей фінансування різних типів стратегій розвитку. Адже одним із головних інструментів реалізації стратегічного розвитку виступає відповідна стратегія фінансування. За умов недосконалої інфраструктури ринку, яка існує зараз в Україні, головним джерелом надходження грошових коштів ззовні виступають банківські установи. Саме банківська система в Україні акумулює переважну більшість тимчасово вільних грошових коштів населення та суб’єктів підприємницької діяльності.

Головними принципами надання кредитів підприємствам будь-якої форми власності виступають: поверненість, терміновість, цільова спрямованість, але найбільші проблеми виникають із заставністю, оскільки інтереси і позикодавців і позикоотримувачів за існуючих законодавчої бази та методик визначення вартості заставного майна не завжди захищені. Крім того, визначення заставної вартості майна потребує, як правило, значних додаткових коштів з боку позичальників, що лягає додатковим тягарем при позичанні коштів та здорожчує вартість впроваджуваних проектів. Відсутність системного підходу до визначення виду та вартості застави не дозволяє розширювати кредитні відносини.

Забезпечення поверненості кредитних ресурсів можливе лише за умови досягнення підприємством певного рівня рентабельності виробництва та розміру прибутку, який дозволяє покривати витрати підприємства на залучення додаткових коштів, в той же час обмежена покупна спроможність населення не дає можливості формувати необхідну норму прибутковості при виробництві товарів першої необхідності, у тому числі і при виробництві продуктів харчування, тому питання визначення співвідношення між можливими обсягами фінансування за рахунок комбінації різних джерел фінансування при реалізації обраної стратегії розвитку підприємства – є актуальним.

Стан вивчення проблеми. Питання джерел фінансування стратегій розвитку підприємств для економічної науки не нове, воно розроблялось в економічній літературі зарубіжних країн та в працях сучасних українських економістів. Цій темі присвячені праці І.Бланка, О.Стоянової, Л.Павлової, Р.Холта, Р.Брейлі, Брігхема, Ю.Потійко, М.Савлука, В.Жукова, О.Дзюблюка, О.Лаврушина та ін. Ці роботи є значним внеском в розвиток економічної теорії. В той же час слід зазначити, що питання пошуку оптимального співвідношення джерел фінансування при реалізації конкретних стратегій розвитку підприємств розроблені недостатньо.

Питання забезпечення стратегій розвитку виробництва за допомогою розширення фінансових можливостей підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів мають свої особливості, які визначаються технологічними особливостями виробництва продукції, специфікою структури активів, сезонністю виробництва та споживання продуктів харчування. Саме ці проблеми не знайшли розробки в працях сучасних науковців.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота є складовою частиною програми науково-дослідних робіт Національного університету харчових технологій з тем “Формування фінансово-кредитного механізму в умовах переходу харчової промисловості до ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0198v002126), та “Шляхи удосконалення господарського механізму підприємств харчової промисловості” (номер договору 910/11).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка організаційно-економічних і методичних основ стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості за рахунок залучення кредитних ресурсів.

Поставлена мета обумовила такі задачі дослідження:

-

-

-

-

-

-

-

-

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступає процес залучення кредитних ресурсів підприємствами харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції в умовах необхідності формування конкурентних переваг продукції при реалізації стратегій розвитку підприємств та забезпечення поточних потреб фінансування.

Об’єкт дослідження - система економічних відносин, яка формується в процесі залучення кредитних ресурсів з метою забезпечення стратегічного розвитку підприємств галузі.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження і його методичною базою стало надбання класиків економічної науки та праці сучасних вчених-економістів України та зарубіжних країн у площині формування стратегій розвитку підприємств, джерел їх фінансування та методів реалізації фінансових рішень.

При проведенні досліджень та обгрунтуванні наукових положень використовувались абстрактно-логічний, монографічний та експериментальний методи, методики економічного, фінансового, системного, статистичного та порівняльного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні існуючих та розробленні нових теоретичних та практичних положень щодо удосконалення методики залучення кредитних ресурсів з метою забезпечення стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції, зокрема:

вперше:

-

-

-

-

удосконалено:

-

-

набули подальшого розвитку:

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та пропозиції автора по результатах дослідження доведено до рівня методичних розробок, які використовуються підприємствами галузі при вирішенні питань забезпечення фінансової підтримки стратегій розвитку підприємства за рахунок кредитних ресурсів та банківськими установами при визначенні можливості надання кредитів.

Теоретичні напрацювання використовуються в навчальному процесі в Національному університеті харчових технологій при викладанні дисциплін: “Економіка підприємства”, “Банки і банківська діяльність”, “Фінансовий менеджмент”, “Стратегічний менеджмент”.

Одержані результати та розроблені методичні підходи видані окремими методичними рекомендаціями та оформлені Інструкцією з аналізу кредитних ризиків, затвердженою рішенням кредитного комітету АТ “Укрінбанк” (протокол № 165 від 06.09.2002 р.) і використовуються в роботі АТ “Укрінбанк”, можуть бути використані на підприємствах харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів всіх форм власності.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, тому наукові результати, одержані в дисертації, є особистими розробками автора.

Внесок автора полягає в подальшому розвитку теоретичних, методичних та практичних питань залучення кредитних ресурсів для забезпечення стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості..

Апробація результатів дослідження. Наукові розробки автора пройшли апробацію в АТ “Укрінбанк” при одержанні кредитів підприємствами харчової промисловості та перероблення сільського господарства у період 2002-2003 роки (10 підприємств різної форми власності).

Результати досліджень обговорювались та дістали позитивну оцінку на Другій міжнародній третій всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2002 р.), Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції “ Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю “ ( м.Черкаси 2002 р.), наукових семінарах кафедри менеджменту та зовнішньоекономічної діяльності Національного університету харчових технологій.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 8 друкованих праць загальним обсягом 9,7 друкованих аркушів (особисто автору належить 5,8 д.а.), із них 4 одноосібні статті в наукових фахових виданнях загальним обсягом 1,6 д.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних літературних джерел, який налічує 180 найменувань, і 4 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 196 сторінках друкованого тексту, шо містить 15 рисунків (6 сторінок), 31 аналітичну таблицю (12 сторінок).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовані мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, вказано на зв’язок дисертації з науковими темами, відображено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, їх апробацію, впровадження у виробництво та навчальний процес, виділено особистий внесок здобувача.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні та методичні основи кредитування стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості” розглянуто стратегії розвитку підприємств та визначені можливі джерела їх фінансування, досліджена економічна сутність категорії кредиту та проаналізовані сучасні методики оцінки кредитоспроможності промислових підприємств.

Ефективність роботи підприємства на ринку визначається обгрунтованістю обраної підприємством стратегії розвитку. Кожна стратегія розвитку підприємства передбачає визначені темпи зростання обсягів ринку і відповідно до цього, обсягів виробництва, рівня конкурентоспроможності продукції та відповідної політики розвитку основного виробництва. Масштаби та можливості фінансування впливають на обсяги ресурсів, що витрачаються на вдосконалення технологій, інтенсивність оновлення та розширення асортименту продукції, тобто на ефективність сукупної економічної діяльності.

Необхідні обсяги фінансування визначаються поточними та стратегічними проблемами розвитку підприємства. Забезпечення таких обсягів фінансування можливе за рахунок зовнішнього або внутрішнього фінансування та комбінації у різних пропорціях цих методів.

Акумулюючи лише власні кошти для покриття фінансових потреб при реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємства галузі не зможуть реалізувати поставлені задачі. Тому необхідним є залучення зовнішніх джерел фінансування стратегій розвитку підприємства. Основним джерелом зовнішнього фінансування для підприємств залишається кредит, доля якого в загальних обсягах фінансових ресурсів підприємств харчової промисловості є ще й досі значною.

Проведене дослідження теоретико-правової сутності кредиту дає можливість стверджувати, що відхід від методологічних питань економічної теорії призводить до відповідної термінологічної плутанини, яка в свою чергу ускладнює облік та аналіз кредитних операцій суб’єктів господарської діяльності.

Більшість визначень кредиту, які надані в національних законодавчих актах (Положенні “Про кредитування”, Законі “Про банки і банківську діяльність”, Цивільному кодексі України, Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”) та наукових виданнях трактують кредит, виходячи із зовнішніх його проявів, тобто форми, не вдаючись до сутності.

В сучасних нормативно-правових актах сутність кредиту зводиться до:

1. договору позики, за яким одна сторона надає іншій у власність гроші, а остання зобов’язана їх повернути (Цивільний кодекс України);

2. грошових засобів, які надаються юридичними і фізичним особам на строк і на визначених умовах (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Положення НБУ ”Про кредитування”);

3. будь-якого зобов’язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов’язання сплатити проценти та інші збори з такої суми (Закон України “Про банки і банківську діяльність”).

Сутність кредиту завжди стійка і незмінна незалежно від форми його прояву. Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин.

Враховуючи сказане, та з метою уніфікації поняття кредиту, в основу якого покладена сутність, а не форма явища, кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником з приводу повернення вартості грошових коштів, які надані в позику.

Одержання кредитів підприємствами харчової промисловості, попри всю їхню інвестиційну привабливість, ускладнюється оцінкою кредитоспроможності, методика визначення якої не має однозначного тлумачення як в інструкціях банківських установ, так і у наукових доробках сучасних економістів. Проблема оцінки кредитоспроможності позичальника відноситься до числа недостатньо розроблених. Перш за все потребує уточнення саме поняття “кредитоспроможність”. В економічній літературі та законотворчій практиці поширеною є думка, у відповідності до якої кредитоспроможність розглядається як здатність позичальника у повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

В роботі на основі аналізу законодавчих актів та наукових праць проведено аналіз визначення кредитоспроможності щодо відповідності його економічній сутності і доведено, що дане визначення не зовсім вірно відображає підхід до визначення кредитоспроможності.

З метою усунення можливості некоректного використання визначення “кредитоспроможність” автором пропонується розглядати її як оцінку можливості укладання кредитної угоди з позичальником на визначених умовах. Зважаючи на те, що основоположними принципами кредитування є повернення, терміновість, платність, здатність підприємства повернути кредит закладена в основу оцінки можливості укладання кредитної угоди.

Оцінка рівня кредитоспроможності повинна здійснюватися на основі балансу інтересів позичальника та кредитора. Завищення вимог кредитора до позичальника, як правило, призводить до пошуку останнім інших банківських установ, які задовольнять потребу підприємства в кредитних ресурсах, або ж до зростання витрат по залученню кредитних ресурсів. Послаблення вимог кредитора до позичальника може призвести до ризику неповернення кредиту.

Виділяючи кредитоспроможність, як важливий критерій у формуванні кредитних відносин між кредитором і позичальником, слід відмітити, що економічна теорія не виробила чітких положень щодо кількісного виміру даного показника. Це призводить до використання в практичній діяльності банківських установ різних методичних підходів до оцінювання кредитоспроможності, що дає можливість суб’єктивної оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника. Оцінка кредитоспроможності позичальника, яка здійснюється кредитним відділом банку, ґрунтується на основі використання інформації, наданої підприємством та отриманої із інших джерел офіційного та неофіційного характеру. Основними джерелами інформації є відомості вказані в документах, які вимагає кредитна установа для оцінки кредитоспроможності клієнта.

У результаті оцінки кредитоспроможності потенційних претендентів на одержання позики, банк обирає найбільш привабливого клієнта, кредитні відносини з яким забезпечують мінімальний ризик неповернення наданого кредиту. Але розвиток конкурентного середовища також дає право підприємству-позичальнику обрати кредитора, який забезпечить найбільш сприятливі умови отримання і повернення кредиту.

Оцінка власної кредитоспроможності позичальником здійснюється з метою виявлення внутрішніх можливостей повернення залучених коштів та процентів за користування ними. Якщо кредитні ресурси залучаються позичальником під реалізацію певного інвестиційного проекту, позичальник надає до банківської установи бізнес-план інвестиційного проекту, який і містить оцінку кредитоспроможності позичальника, виходячи із можливостей реалізації того інвестиційного рішення, під яке планується отримання кредитних ресурсів. При складанні бізнес-плану позичальник розробляє типові розділи: характеристика ринку товару, конкурентоспроможність товару, виробничий план та план управління, графік реалізації проекту, фінансовий план тощо.

У випадку, якщо кредитні ресурси планується залучити на поповнення оборотних коштів підприємства, позичальник оцінює кредитоспроможність, спираючись на поточні показники ефективності загальної господарської діяльності та аналіз можливостей ринкового зростання.

В дисертації досліджено та удосконалено теоретичні положення оцінки кредитоспроможності підприємства, що представлено у вигляді логічної послідовності наступних етапів: визначення критеріїв оцінки кредитоспроможності позичальника, визначення переліку первинної документації, необхідної для проведення оцінки кредитоспроможності клієнта, експертиза переліку документів і зібраної інформації, вибір методів оцінки кредитоспроможності клієнта, аналіз результатів оцінки, вибір об’єкту і визначення його заставної вартості, прийняття рішення щодо можливості укладання кредитної угоди, формування системи кредитних умов та умов договору застави.

Автором проаналізовані світові методики оцінки кредитоспроможності позичальника (6–СІ, CAMPARI, PARSER ), національні стандарти оцінки визначені Положенням НБУ, та висвітлена практика оцінки кредитоспроможності підприємств рядом провідних банків України. При аналізі методики оцінки кредитоспроможності обґрунтовуються методи такої оцінки: нормативний, статистичний, бальний.

Акцентована увага на необхідності доведення закріплених в нормативних актах НБУ вимог щодо оцінки кредитоспроможності позичальника до світових стандартів та практики банківської діяльності в Україні.

У другому розділі “Аналіз потреб і можливостей кредитування стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості” проведено аналіз стану ринку кредитних ресурсів та банківської системи України і зроблено висновок, що в супереч тому, що інтенсифікація виробництва в харчовій промисловості та переробці продуктів сільського господарства останнім часом визнана питанням загальнодержавної ваги, надання пільгових кредитів для підприємств цієї галузі обмежено, розвиток процесів кредитування відбувається занадто повільно і викликано це, в першу чергу, станом ринку кредитних ресурсів. Така ситуація формує високі ціни на кредитні ресурси та робить їх недоступними для більшості підприємств галузі.

Підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції мають різну потребу у фінансових ресурсах в залежності від виду виробничої діяльності, ступеня сезонності виробництва, рівня конкурентної боротьби на ринку товару. Ці потреби визначають вид кредитування. Визначення обсягів фінансування залежить від обраної фінансової стратегії, яка визначається загальною стратегією розвитку підприємства, можливостями ринкового зростання, орієнтацією на власні або зовнішні джерела фінансування, прибутковістю діяльності підприємства тощо. Автором пропонується методика визначення потрібного фінансового забезпечення діяльності підприємства в залежності від цілей його функціонування, етапи якої представлені рис.1.

Ефективна діяльність підприємства визначається необхідністю формування достатніх обсягів фінансування, які забезпечують необхідні темпи економічного розвитку. Найбільше підприємства харчової промисловості потерпають від нестачі оборотних коштів. Нестачу власних обігових коштів можна покрити шляхом скорочення розміру дебіторської заборгованості, нарощування кредиторської заборгованості або за рахунок більш якісного управління оборотними активами. Але задоволення потреб підприємства у додатковому фінансуванні несе в собі крім розширення можливостей виробництва та маркетингової діяльності іще і здророжчання продукції за рахунок додаткових витрат, тому воно має бути економічно обгрунтованим. Головними принципами, якими керуються підприємства при зверненні до ринку позикового капіталу, мають стати: орієнтація на стратегічні цілі підприємства; комплексний характер прийняття управлінського рішення; гнучкість та адаптивність до зміни ринкової кон’юнктури; збереження фінансової стійкості підприємства.

Поклавши в основу аналізу стратегічні альтернативи розвитку підприємств, представлені Ф.Месконом, Ф.Альбертом та А.Хедоурі, автором пропонується характеристика потреб у кредитних ресурсах для забезпечення певних стратегій розвитку підприємства та ризиків, що при цьому виникають (табл.1).

Таблиця 1.

Характеристика потреб у кредитних ресурсах та ризиків, що при цьому виникають

Обрана стратегія розвитку |

Потреба

у кредитних ресурсах | Види кредиту |

Ризики, що виникають | Аналіз кредитоспроможності за групами коефіцієнтів

Росту | ·

·

·

·

·

·

·

·

·

Обмеженого росту | ·

·

·

·

·

Скорочення | ·

·

·

·

·

·

·

Сполучення | ·

·

·

·

·

·

·

У третьому розділі “Удосконалення організаційно-економічного механізму кредитування стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості” обґрунтовано особливості формування потреби підприємств харчової промисловості в позиковому капіталі, запропоновано методику вибору та оцінки об’єктів застави, відсутність якої призводила до певного суб’єктивізму при оцінці кредитоспроможності позичальника, та розглянуті загальні питання організації фондів взаємного кредитування в Україні.

Підприємства

галузі | Особливості

виробництва | Потреба в кредитуванні

Характерною особливістю харчових виробництв є висока питома вага в структурі собівартості продукції матеріальних витрат, тому правильність планування грошових потоків на придбання сировини та матеріалів – є резервом зменшення поточних фінансових потреб.

Проведений аналіз потреб підприємств харчової промисловості дозволив зробити групування підприємств галузі за потребою в кредитних ресурсах для покриття поточних витрат (рис.2). Показники ефективності управління оборотним капіталом підприємства визначають ступінь кредитоспроможності підприємств харчової промисловості. Тому, на думку автора існуючі методики оцінки кредитоспроможності підприємств харчової промисловості, та обгрунтування необхідності та розміру кредиту необхідно доповнити показниками використання оборотного капіталу, які розраховуються із врахуванням галузевих особливостей діяльності підприємств. Загальний коефіцієнт оберненості оборотного капіталу розраховується як сума окремих коефіцієнтів оберненості за видами оборотних активів (сировини, матеріалів, готової продукції, незавершеного виробництва, тощо).

Впроваджуючи запропоновану методику розрахунку необхідного обсягу поточного фінансування, можна визначити мінімальні потреби у додатковому фінансуванні як при реалізації стратегій обмеженого росту та сполучення, так і при значному зростанні обсягів виробництва (стратегія росту) для забезпечення необхідного обсягу оборотних коштів. Автором пропонується методика розрахунку нормативного терміну оберненості товарно-матеріальних запасів підприємства, який забезпечує роботу підприємства в оптимальному операційному циклі.

Оптимальний операційний цикл – це операційний цикл, який враховує особливості технологічного процесу, терміни зберігання сировини та її оптимальну кількість для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції.

1. Розрахунок витрат на сировину у собівартості продукції через коефіцієнт матеріаломісткості виробництва продукції (Км):

ВС = СВ *Км

ВС – вартість сировини на випуск продукції;

СВ – собівартість продукції.

2. Визначення вартості сировини на 1 день роботи підприємства через питому вагу витрат кожного виду сировини у загальних витратах на сировину:

BN = У Н?артi

BN – сумарна вартість сировини для забезпечення роботи підприємства в нормативному операційному циклі.

Nвартi = Ki*ВС*tn/T

Nвартi – вартість і-го виду сировини для забезпечення нормативу запасів на складі;

Ki – коефіцієнт, що визначає питому вагу вартості і-го виду сировини у витратах на сировину 1 т продукції;

tn – кількість днів забезпечення і-го виду сировини за нормативами;

T – тривалість періоду, визначеного як базового (рік, квартал), днів.

3.

ОбN с = СВ/ ВN

4.

ТN ос = Т/Об Nc

5. За аналогією розраховуються коефіцієнти оберненості всіх товарно-матеріальних запасів (матеріалів, готової продукції, незавершеного виробництва тощо). В чисельнику – сумарна собівартість виробленої продукції, а в знаменнику – відповідна сума витрат на нормативний запас певного виду оборотних активів:

ОбN м – нормативний коефіцієнт оберненості матеріалів розраховується через показники нормативної вартості матеріалів відповідно до нормативних термінів зберігання (допоміжні 30-60 діб, основні – 30 діб);

ОбN гп – нормативний коефіцієнт оберненості готової продукції розраховується через показники термінів придатності випущеної продукції;

ОбN нв – нормативний коефіцієнт оберненості незавершеного виробництва розраховується через показники тривалості виробничого процесу.

6.

Об N тмз = ОбN с +ОбN м +ОбN гп +ОбN нв

7. Визначається нормативний термін оберненості товарно-матеріальних запасів

ТN тмз = Т/Об N тмз

Визначення нормативних коефіцієнтів оберненості товарно-матеріальних запасів для підприємств різних підгалузей харчової промисловості дасть можливість при порівняльному аналізі визначити ефективність використання частини оборотного капіталу, який використовується на придбання сировини, матеріалів, реалізації готової продукції та забезпечення виробничого технологічного циклу. Недотримання нормативного коефіцієнту оберненості – це результат незадовільного управління поточними витратами та оборотним капіталом.

Підприємства, стратегія розвитку яких передбачає залучення зовнішніх джерел фінансування, стоять перед проблемою вибору виду заставного майна.

Практика кредитних відносин вимагає необхідності розробки методичних підходів щодо обгрунтування вибору видів заставних об`єктів з точки зору найбільшої збалансованості інтересів кредитної установи та підприємства-позичальника. Розробка комплексної методики оцінки заставних об`єктів позичальника дасть можливість банкам знизити ризик неповернення кредитних ресурсів шляхом перенесення джерела відшкодування кредитних ресурсів з результатів господарської діяльності на результати від реалізації заставного об`єкту.

На сьогодні на рівні виробничих підприємств відсутні методичні розробки, які б допомогали професійно визначати вид застави та її вартість, достатню для забезпечення визначеної суми кредиту. Адже неповне покриття заставою обсягу кредитних ресурсів практично усуває для підприємства можливість отримання кредиту, а значне перевищення заставою вартості кредитних ресурсів може призвести до необгрунтованої втрати підприємством активів.

Запропонована методика вибору виду забезпечення та його оцінка на основі факторного аналізу передбачає ряд послідовних етапів дій як з боку позичальника так і з боку кредитора.І етап. Оцінка сукупності можливих об`єктів застав; ІІ етап. Аналіз факторів, які можуть вплинути на неповернення кредиту; ІІІ етап. Аналіз ділової репутації позичальника; IV етап. Вибір об`єкту застави; V етап. Оцінка об’єкту застави; VІ етап. Узгодження об’єкту застави; VІІ етап. Укладання договору застави.

Об’єкт застави має задовольняти вимоги як кредитора так і заставодавця.

Нами запропонована методика вибору розміру забезпечення кредиту.

Якщо об`єктом забезпечення є депозит, то враховуючи зростання вартості депозиту за період дїї кредитного договору розмір депозиту в момент укладання договору застави визначається за формулою:

де С - сума кредиту, грошових одиниць;

R – процентна ставка за кредитним договором, долі одиниці;

d – процентна ставка за депозитним договором, долі одиниці;

Т’- період дії депозитного договору, днів;

Т- період дії кредитного договору, днів;

Квит– витрати банку, пов`язані з реалізацією договору застави.

Якщо об`єктом застави обрано товари, при цьому враховується прогноз кон`юнктури на ринку даного товару і розмір забезпечення визначається за наступною формулою:

?Ц - темп зростання (зниження) ціни на товари за період дії кредитного договору, долі одиниць

Якщо вартість товару зростає, розмір забезпечення знижується і навпаки.

Оскільки вартість товарів в обороті чи на складі з часом змінює своє значення, пропонуємо визначати розмір забезпечення в залежності від прогнозу зміни ціни на товар.

Якщо об`єктом забезпечення обрано нерухомість, обладнання, оцінку розміру даного забезпечення пропонуємо проводити за формулою:

Qн =

Нам- річна норма амортизації, %;

Криз- коефіцієнт ризику, %.

Оскільки за період дії кредитної угоди обладнання, рухоме і нерухоме майно підприємства втратить вартість рівну величині нарахованої амортизації за даний період, пропонуємо при розрахунку розміру забезпечення збільшити вартість кредиту на розмір амортизації, оскільки в силу більшої величини зносу ринкова вартість обладнання за період дії кредитного договору може бути меншою. Крім зростання розміру забезпечення на величину амортизації, розмір забезпечення повинен бути збільшений на величину витрат банку по реалізації заставного майна. До даних витрат можуть відноситись: витрати по проведенню аукціонів, на вчинення виконавчого напису, та ін.

Враховуючи, що довгострокове кредитування підприємств на інвестиційні цілі здійснюється здебільшого під заставу нерухомого майна підприємства та його технологічного обладнання, пропонуємо збільшити розмір застави на суму коефіцієнтів ризику.

З метою визначення сумарного коефіцієнту ризику пропонуємо кожному із розглянутих факторів присвоїти максимальний коефіцієнт ризику за критерієм ваги даного фактору в загальній сукупності факторів так, щоб максимальне значення сумарного ризику не перевищувало 1 тобто, щоб загальне покриття не було більшим за коефіцієнт 2.

Запропонована шкала факторних ризиків буде мати вигляд представлений в табл.2.

Таблиця 2

Максимальне значення факторного ризику

№№

пп |

Фактор | Максимальне значення ризику

1 | Ризикованість проекту | 0,5

2 | Запровадження економічних чи

адміністративних дій держави | 0,3

3 | Можливість зміни кон`юнктури ринку | 0,05

4 | Погіршення конкурентних позицій фірми | 0,1

5 | Погіршення менеджменту на підприємстві | 0,05

Запропонована методика розрахунку розміру забезпечення буде гарантувати банку покриття ризику неповернення кредиту, а позичальникові давати певну впевненість в отриманні кредитних ресурсів.

Обмеженість доступу підприємств до ринку традиційного позикового капіталу через жорсткі вимоги до якості застави, які висуваються банківськими установами, вимагають певних дій з боку підприємств щодо пошуку альтернативних джерел кредитних ресурсів.

Певною мірою вирішенню проблем підприємств при одержанні кредитів може сприяти створення при об’єднаннях на галузевому рівні виробників харчової промисловості (“Укрпиво”, “Укрмолпром”, “Укрспирт”, “Укрцукор”, “Укрхліб”, “Укрконсервмолоко” тощо) фондів взаємного кредитування. Іншим варіантом вирішення проблеми можуть стати об’єднання у вигляді фондів взаємного кредитування, які створюються за регіональним принципом.

Фонди взаємного кредитування будуються за принципом роботи кредитних спілок і можуть вирішувати проблеми кредитування діяльності підприємств харчової промисловості. Головною задачею створення фонду взаємного кредитування повинно стати забезпечення необхідними коротко- або середньостроковими кредитними коштами підприємств-засновників за помірними відсотковими ставками на засадах заставності.

Фонд взаємного кредитування (ФВК) – це добровільне об’єднання підприємств за галузевим (територіальним) принципом, яке будується на договірних засадах з метою формування фінансових ресурсів і надає їх підприємствам-членам фонду на засадах платності, поверненості та заставності. Розмір внеску обумовлюється при створенні ФВК і впливає на суму позики.

Наведемо основні переваги та недоліки ФВК, побудованих на регіональних та галузевих засадах (табл.3).

Таблиця 3

Порівняльні характеристики ФВК, створених на засадах регіональних та галузевих об’єднань

Характеристики | Фонди взаємного кредитування

галузеві | регіональні

Знання щодо ринкових можливостей | На галузевому ринку | На регіональному ринку

Об’єктивність оцінки заставного майна | Фахові знання | Оцінка за допомогою експертів

Поповнення оборотних коштів | Майже одночасна потреба у збільшенні оборотного капіталу | Диференційований підхід в силу різночасових потреб в поповненні оборотного капіталу

Підсилення внутрішньогалузевої конкуренції | Висока ймовірність | Можлива узгодженість дій

Реалізація застави | Полегшена (досвід роботи на ринку однорідної продукції) | Ускладнена

В організації ФВК будуть зацікавлені безпосередньо позичальники кредитних ресурсів, тому ефективність їх роботи та якість інформації, що надається буде вищою.

Основними позитивними моментами створення ФВК як на галузевому, так і на регіональному рівнях виступають: невисокий коефіцієнт покриття застави при наданні кредитних коштів; нижча, ніж на ринку позикового капіталу, ставка відсотків по кредитних ресурсах.; об’єктивні знання щодо ведення бізнесу підприємством-позичальником; знання кон’юнктури ринку і перспектив його розвитку.

Загальними недоліками ФВК можна визнати: обмеженість сум надання кредитів; надання лише коротко- та середньострокових кредитів; можливість витоку конфіденційної інформації за межі фонду.

Функціями ФВК можуть бути: акумулювання грошових коштів для здійснення операцій кредитування діяльності підприємств-членів ФВК; визначення кредитної політики ФВК; надання кредитів підприємствам-членам ФВК; юридичний та організаційний супровід кредитування у ФВК; збір і обробка інформації (джерелами інформації для реалізації даної функції можуть бути звіти підприємств-учасників ФВК за визначеним переліком форм обов’язкової звітності); надання юридичних послуг підприємствам-членам ФВК у випадку звернення до банків при необхідності одержання довгострокових кредитів; здійснення оцінки застави при оформленні кредитів у ФВК та банківських установах.

Створення ФВК дозволить вирішити проблему кредитування діяльності підприємств харчової промисловості для забезпечення стратегічного розвитку та створення конкурентних переваг продукції на ринку продуктів харчування.

ВИСНОВКИ

1. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити ряд висновків та рекомендацій методологічного, теоретичного та науково-практичного спрямування.

Кожна стратегія розвитку підприємства передбачає визначені темпи зростання обсягів ринку і, відповідно до цього, обсягів виробництва, шляхів зростання конкурентоспроможності продукції та відповідної політики розвитку основного виробництва. При цьому масштаби та можливості фінансування впливають на ефективність сукупної економічної діяльності. Таким чином, потенційні можливості підприємства та можливість їх реалізації залежать від фінансової стратегії підприємства.

2. Фінансова стратегія визначає можливості залучення фінансових ресурсів підприємства (внутрішніх та зовнішніх) та напрями використання фінансових потоків з метою забезпечення реалізації загальної стратегії розвитку підприємства. Фінансові потреби визначаються потребами стратегій розвитку підприємства: поточні для поповнення обігових коштів та потреби у довгостроковому фінансуванні для удосконалення існуючих виробничих процесів, впровадження новітніх технологій виробництва, менеджменту, маркетингу. Це передбачає різні варіанти фінансування та різний вплив в майбутньому на фінансовий стан підприємства.

3. Підприємства харчової промисловості є одними із основних споживачів кредитних ресурсів у країні (18,2% кредитів, наданих промисловим підприємствам). Темпи приросту кредитування підприємств харчової промисловості значно виросли за останній рік – на 73,2%, а за період, що розглядається, сума одержаних кредитів збільшилась майже у 2,5 раза, але якість використання кредитів погіршилась, про що свідчить погіршення відносних показників використання позикових коштів. Рентабельність позикового капіталу на підприємствах харчової промисловості значно нижча, що викликано необхідністю зменшення рівня рентабельності виробництва продуктів харчування для підтримання попиту населення на продукти харчування на достатньому рівні.

4. Реалізація фінансових стратегій, які передбачають залучення зовнішніх джерел фінансування, пов’язані з процедурою оцінки кредитоспроможності позичальника. Єдиної методики оцінки кредитоспроможності позичальника на сьогодні не існує. Враховуючи специфіку діяльності підприємств харчової промисловості, яка заключається в яскраво вираженій сезонності, значній матеріалоємкості виробництва пропонується включити до складу показників, що характеризують рівень кредитоспроможності підприємств харчової промисловості, коефіцієнти оберненості оборотних активів та термін їх обертання через питому вагу окремих видів оборотних активів та обсягів випуску продукції протягом 1 доби. Дані показники дають можливість оцінити ефективність використання оборотних коштів, якість управління оборотними активами та з’ясувати реальну потребу у додаткових фінансових коштах.

5. Проведений аналіз фінансового стану підприємств харчової промисловості та їх кредитоспроможності дав можливість визначити особливості формування поточних фінансових потреб та виникнення ризиків, які виникають при залученні зовнішнього фінансування на підприємствах галузі із урахуванням виробничих особливостей, особливостей споживання та реалізації продукції.

6. Дослідження підтверджують, що кредитоспроможність підприємств харчової промисловості значно знижується у зв’язку із відсутністю високоліквідного майна, яке може виступати заставним об’єктом при підписанні кредитної угоди. Основні засоби підприємств харчової промисловості мають значну ступінь зношеності (по окремих підприємствах до 60 %), товарно-матеріальні запаси мають обмежені строки зберігання, або ж їх вилучення призводить до дестабілізації діяльності підприємства, цінні папери підприємств не мають високого ступеню ліквідності. Все це являється причиною завищених вимог банківських установ щодо заставної вартості обєктів.

7. Цілі при здійсненні операцій кредитування у кредитора і позичальника суттєво різняться. Якщо для позичальника головними критеріями одержання позики можуть виступати: мінімізація вартості кредитних ресурсів, своєчасність їх надходження та вплив на фінансову стійкість підприємства, то для позикодавця – це мінімізація ризику, своєчасність повернення та забезпечність кредиту. З метою уніфікації підходів до обгрунтування вартості застави доцільною була б розробка методики вибору та оцінки вартості об’єктів застави, яка б давала можливість підприємствам реально оцінювати свої позиції і в певній мірі усунути суб’єктивізм, притаманний кредитним відносинам.

8. Частковим вирішенням проблем, пов’язаних із процесом кредитування підприємств харчової промисловості, може бути створення на галузевому або регіональному рівні фондів взаємного кредитування- добровільних об’єднань підприємств з метою акумулювання вільних грошових коштів підприємств-учасників і подальшим наданням їх в позику. Основними перевагами організації даних фондів є: невисокий коефіцієнт покриття застави, нижча, аніж на ринку кредитних ресурсів ставка відсотку, доступ до об’єктивної інформації про стан бізнесу позичальника та конкуренцію на ринку.

Реалізація зазначених заходів дозволить активізувати процес стратегічного розвитку підприємств харчової промисловості з використанням зовнішніх джерел фінансування. Це сприятиме успішному вирішенню проблем, пов’язаних із розширенням масштабів промислового розвитку підприємств, розширенням ринків збуту, підвищенням конкурентоспроможності продукції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Гавриленко С.М. Кредит як суб‘єктивна економічна категорія ринкової економіки. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – №1. – С. 48-53.

2. Гавриленко С.М. Визначення потреби підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції у позиковому капіталі // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту: Зб. наук. пр. Вип. 4: Економічні науки. – Чернівці.– 2003. – С.356 - 360.

3. Гавриленко С.М. Визначення стратегій розвитку підприємств та можливих джерел їх фінансування. // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 8. – Черкаси: ЧДТУ. – 2003. – С. 231-237.

4.Гавриленко С.М. Удосконалення організаційних відносин взаємодії