НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

ХОДЖАЯН АЛІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 330.112.1+330.55 (043)

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

СУКУПНОГО ПОПИТУ

08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Науковий керівник доктор економічних наук, доцент

Кваснюк Борис Євгенович,

Інститут економічного прогнозування НАН України,

заступник директора з наукової роботи,

завідувач відділу економічного зростання та

структурних змін в економіці.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Єщенко Петро Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук

Крючкова Ірина Володимирівна,

Інститут економічного прогнозування НАН України,

завідувач відділу моделювання та короткострокового прогнозування.

Провідна установа: Київський національний економічний університет,

кафедра політичної економії (м. Київ).

Захист відбудеться “09” квітня 2003 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “04” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Основні орієнтири розвитку незалежної України - створення ефективної конкурентоспроможної економіки, здатної забезпечити стабільне економічне зростання і високий рівень життя населення. Базисними передумовами реалізації стратегічних завдань економіки є збалансованість і пропорційність основних її параметрів – сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Актуальність теми. Макроекономічне регулювання сукупного попиту - гостра та нерозв'язана проблема економічної теорії та народногосподарської практики України в умовах ринкової трансформації економіки. Оптимізація сукупних попиту та пропозиції в сучасному світі, навіть у групі промислово розвинутих країн, не відбувається автоматично, а вимагає цілеспрямованих зусиль держави. Це тим більше характерно для перехідної української економіки, де деформовано головні макроструктурні пропорції, не налагоджено належне управління процесами розширеного відтворення валового внутрішнього продукту (ВВП), динаміки та структури доходів домашніх господарств, не задоволено попит юридичних і фізичних осіб за якістю та структурою сучасних товарів і послуг.

Основою сукупного попиту виступає попит домашніх господарств, їх ресурси є визначальною передумовою економічного зростання. В Україні державне регулювання їх потоками практично не здійснюється. Показники наявного доходу домашніх господарств, їх схильності до споживання та заощадження не входять до щорічних програм економічного та соціального розвитку, особисті заощадження громадян не залучені у банківську сферу, конвертуються переважно в іноземну валюту. Це кінець кінцем підриває мотиваційні засади сукупного попиту та його вплив на економічний розвиток.

Теоретичним і прикладним питанням сукупного попиту та пропозиції, їх регуляторним засадам приділялася і приділяється певна увага. Основи методології розв'язання даних проблем закладені у працях таких відомих економістів, як Л.Вальрас, В.Парето, Дж.Кейнс, В.Леонтьєв, П.Самуельсон, Дж.Сакс та інших авторів, які підготували сучасні підручники з макроекономіки. Взагалі більшість українських і російських учених, що займаються проблемами макроекономічного регулювання та економічного зростання, державного регулювання економіки, піднімають актуальні питання регулювання сукупного попиту. Це, зокрема, відноситься до робіт В.В.Андрєєва, А.С.Булатова, В.І.Відяпіна, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, А.А.Гриценка, П.С.Єщенка, Б.Є.Кваснюка, О.П.Кірєєва, І.В.Крючкової, І.І.Лукінова, С.М.Меншикова, А.А.Чухна та багатьох інших відомих учених економістів. Між тим ціла низка теоретичних питань макроекономічного регулювання сукупного попиту, в першу чергу їх категоріального апарату, структури та кількісного вираження сукупного попиту, ролі держави в управлінні сукупним попитом, структурних передумовах його оптимізації, ролі домашніх господарств у системі мотивації та динаміки сукупного попиту, зовнішніх чинниках залишаються нерозв'язаними, а в окремих випадках навіть не поставленими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою комплексної теми наукових досліджень Інституту економічного прогнозування НАН України “Роль держави у здійсненні економічного зростання” (№ ДР 0199U004115). Автором проведено дослідження промислової політики і проаналізовано роль промисловості як визначальної передумови довгострокового економічного зростання.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретичний аналіз системи макроекономічного регулювання сукупного попиту, його особливостей в трансформаційній українській економіці, вироблення рекомендацій щодо ефективного управління сукупним попитом з боку держави, взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:

-

метою відновлення ефективних макроекономічних і міжгалузевих пропорцій;

-

в контексті реальних міжгалузевих зв'язків і пропорцій;

-

класифікації виробництва за видами економічної діяльності;

-

здійснити її ідентифікацію зі структурою споживчого попиту розвинених країн;

-

сукупного попиту та шляхів активізації інвестиційних процесів і структурної перебудови економіки;

-

господарств як основи сукупного попиту;

-

Україні та їх вплив на економічний розвиток.

Предметом дослідження є теоретичні та макроекономічні засади регулювання сукупного попиту.

Об'єктом дослідження є динаміка та структура сукупного попиту і пропозиції в Україні, стан відтворювальних пропорцій, тенденції кінцевого споживання та заощаджень домашніх господарств, зовнішні та внутрішні фактори формування сукупного попиту.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є синтез досягнень шкіл світової економічної думки з питань регулювання сукупних попиту та пропозиції, класичні та сучасні розробки з макроекономічного регулювання та економічного зростання, державного управління процесами оптимізації сукупних попиту та пропозиції.

Для вивчення та узагальнення інформації й забезпечення комплексного підходу до складних багатоелементних процесів господарської діяльності на макрорівні використані методи наукової абстракції, економіко-статистичного та порівняльного аналізів, методологія національних рахунків й міжгалузевого балансу. Для вираження економічних процесів в абстрактному та спрощеному вигляді й наочної демонстрації взаємозалежності макропоказників використані методи графічного та математичного моделювання.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Державного комітету статистики, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Національного банку України, дослідження Інституту економічного прогнозування НАН України, монографії, періодичні видання України та зарубіжжя.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, що становлять наукову новизну, належать такі:

1.

необхідне проходження відновлювального етапу, з метою забезпечення базисних передумов економічної стабілізації. Йдеться про необхідність забезпечення нормальних співвідношень у прибутковості різних галузей економіки, зокрема, обробної і добувної промисловості, а також у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води з метою формування раціональної структури виробництва; розвиток внутрішнього виробництва за рахунок імпортозаміщення; становлення в економіці досконалої конкуренції та подолання монополізму; переключення частини девальваційного потенціалу експортноорієнтованих виробництв на розвиток внутрішнього ринку.

2.

3.

уточнено найбільш адекватний показник, яким є валовий національний наявний доход, що на відміну від ВВП характеризує кінцеві показники особистого та державного споживання. Дана модифікація суспільного продукту, що найбільш вірогідно характеризує обсяги товарів і послуг, що пропонуються, розширює можливості для порівняльного аналізу і кількісного співставлення сукупних попиту та пропозиції.

4.

попиту в Україні за міжнародною класифікацією та здійснено їх ідентифікацію зі структурою споживчого попиту розвинутих країн. Оскільки нераціональності структури споживчого попиту до останнього часу сприяло поглиблення промислової кризи, запропоновано напрями врегулювання сукупного попиту на засадах прискореного промислового розвитку і формування невиробничої інфраструктури економіки України.

5.

неможливість в Україні суто ринкової оптимізації макроекономічних пропорцій і обґрунтовано роль держави в макроекономічному регулюванні сукупного попиту, здійсненні структурної перебудови як головного інструменту економічної оптимізації.

6.

регулюється через динаміку кінцевого споживання домашніх господарств, їх схильності до споживання та заощадження, в тенденціях зміни яких закладені головні мотиваційні механізми формування сукупного попиту та його впливу на економічний розвиток.

7.

тенденціями формування сукупного попиту. Врахування даного взаємозв’язку під час визначення стратегії зовнішньоекономічного розвитку дозволить ефективніше використовувати позитивні сторони глобалізації економіки і мінімізувати її можливий негативний вплив на економічний розвиток України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтованих пропозиціях щодо нормалізації прибутковості галузей української економіки, зокрема, необхідності підвищення рентабельності обробної промисловості як передумови прискорення розвитку української економіки, стримання цін на товари природних монополій, виконання державою функцій антимонопольного регулювання.

Одержані нові підходи щодо кількісного визначення макропоказників сукупного попиту, в тому числі внутрішнього попиту, виробничого та споживчого попиту можуть бути використані в системі індикативного планування та прогнозування. Це ж відноситься до використання ідентифікованої структури споживчого попиту, вироблення поточних і перспективних завдань її оптимізації. Практичне значення мають пропозиції введення до складу програм економічного та соціального розвитку показників схильності домашніх господарств до споживання та заощадження.

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані під час викладання курсів економічної теорії та макроекономіки у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Під час підготовки дисертації основні її положення доповідалися та обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (м. Київ, 2000 р.), міжнародній науково-методичній конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій” (м. Київ, 2000 р.).

За темою дисертаційного дослідження були прочитані лекції та проведені семінарські заняття на факультеті економіки та управління Черкаського державного технологічного університету (довідка додається).

Публікації. За результатами дослідження автором опубліковано п’ять наукових праць у чотирьох наукових журналах і тезах конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, містить 29 таблиць та 8 рисунків загальним обсягом 30 сторінок. Список використаних джерел включає 114 найменувань і розміщений на 9 сторінках. Матеріали дисертації викладено на 170 сторінках машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Сукупні попит і пропозиція в українській економіці” проаналізовано процес формування сукупного попиту та визначено особливості його формування в Україні, обумовлені подоланням кризових явищ, досягненням реальної соціально-економічної стабілізації і необхідністю відновлення ефективних макроекономічних і міжгалузевих пропорцій. Доведено, що для формування сукупного попиту в Україні необхідне проходження відновлювального етапу, з метою створення базисних передумов економічної стабілізації.

Недостатність внутрішнього попиту на товари вітчизняного виробництва пояснюється значною диференціацією підприємств реального сектора економіки за рівнем рентабельності та забезпеченості власними оборотними коштами, ціновою недоступністю банківських кредитів і відсутністю реальних можливостей довгострокового запозичення коштів. Чистий прибуток добувної промисловості, металургії, виробництва та розподілення електроенергії, газу й води дорівнював у 2001 р. 73,2 % промислового прибутку, а машинобудування, легкої та харчової промисловостей, тобто галузей, що безпосередньо працюють на кінцевий попит - тільки 11 %. При цьому добувна промисловість а також виробництво та розподілення електроенергії, газу й води, формуючи 42 % чистого прибутку промисловості, забезпечують лише 30,2 % фонду оплати праці найманих працівників. Дана тенденція свідчить про те, що доходи цих галузей, а також металургії, не реалізуються повністю на внутрішньому ринку, а утворюють ресурси вивозу капіталу.

Враховуючи, що стан сукупного попиту в довгостроковій перспективі вирішальною мірою визначається внутрішнім попитом, для його стимулювання необхідно забезпечити нормальні співвідношення у прибутковості різних галузей економіки, зокрема, обробної і добувної промисловості, а також у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, з метою формування раціональної структури виробництва.

Формування сукупного попиту залежить від становлення в економіці досконалої конкуренції та подолання монополізму, який веде до завищення витрат виробництва та обмежує виробничий попит. Досі ринкові регулятори не призвели до розвитку економічної динаміки, бо не сформований гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій до анонімних запитів. Недосконалий механізм антимонопольного захисту не протидіє нерівності в сфері доступу до ресурсів, інформації, політичної влади, що створює сприятливі умови для нових монополій.

Подальший довгостроковий розвиток має спиратися на інвестиційну макроекономічну модель. Йдеться про створення умов для економічного зростання на основі інвестицій в структурно-технологічну модернізацію української економіки, розвиток існуючих і забезпечення додаткових конкурентних переваг національних товаровиробників як на внутрішньому так і на світовому ринку. В такій ситуації провідною ланкою забезпечення економічного зростання має стати інвестиційний прорив, якому притаманні декілька критично необхідних складових: форсоване зростання капіталовкладень за рахунок формування масового типу працівника і роботодавця з орієнтацією на самообмеження поточного споживання заради забезпечення майбутніх високих доходів і добробуту; структурно-інвестиційний маневр на користь секторів, здатних забезпечити конкурентоспроможність національних товаровиробників; інвестиційна підтримка низки ключових галузей, які не мають належного інвестиційного потенціалу, але вкрай важливі для нормалізації функціонування і подальшого розвитку економіки (аграрно-промисловий сектор, електроенергетика тощо); інноваційне наповнення інвестицій.

Сукупний попит та його динаміка визначальною мірою залежать від особистих доходів населення. У 2000-2001 рр., після десяти років спаду, почалося економічне зростання. За два роки ВВП збільшився на 15,4 %. Але він ще залишається більш ніж удвічі нижчим від рівня 1990 р. (47,4 %). При цьому продовжує поглиблюватись диференціація доходів населення. Так 52,3 % населення мають доходи, нижчі від прожиткового рівня. Співвідношення сукупних витрат між найбільш і найменш забезпеченими групами населення становило у 2001 р. 7,6 раза. Найбільш заможна (п'ята) частка населення робила 40 % сукупних витрат. Між тим попит цієї групи населення не визначає загальної динаміки сукупного попиту. Останній визначається витратами основної маси населення. В цьому сенсі вирішальне значення належить мотивації економічної активності працівників у суспільстві, орієнтованому на солідарність і продуктивну працю. Для належного формування сукупного попиту слід добитись випереджаючого зростання реальних грошових доходів населення шляхом реформування системи заробітної плати, пенсійного забезпечення, удосконалення надання адресної соціальної допомоги та підвищення рівня зайнятості.

Кількісне вираження сукупного попиту в Україні є досить проблематичним у контексті вибору категорії суспільного продукту, що найбільш адекватно визначає його величину. Найбільш поширеним методом, що домінує в науковій та учбовій літературі, є використання категорії валового внутрішнього продукту (ВВП). Це випливає з генеральної тотожності національних рахунків, коли сукупний попит, або ВВП за категоріями доходів, дорівнює виробництву товарів та послуг, або ВВП, обчисленому виробничим методом, що виражає сукупну пропозицію.

Більш детально макропоказники сукупних попиту та пропозиції викладено в міжгалузевому балансі, аналіз якого дає розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємовідносин галузей, що виробляють товари й послуги. Проведені нами розрахунки структури сукупного попиту України на основі міжгалузевого балансу засвідчили: на внутрішній попит припадає 80,3 %; зовнішній - 19,7 %. У структурі внутрішнього попиту 54,9 % припадає на виробничий попит, у тому числі 6,2 % - на нагромадження основного капіталу, 23,9 % - на споживчий попит. Структура внутрішнього попиту є неефективною через високу частку проміжного споживання – 48,7 % і незадовільний рівень чистого нагромадження основного капіталу як базисної передумови економічного зростання.

Під час ідентифікації категорій, що виражають сукупну пропозицію, внесено певні доповнення до основної версії, а саме категорії ВВП. Найбільш вірогідно характеризує обсяги товарів та послуг, що пропонуються для кінцевого споживання й нагромадження наступна модифікація суспільного продукту – валовий національний наявний доход (ВННД).

Формування сукупної пропозиції обумовлене станом відтворення суспільного продукту, тому нарощування її показників є результатом започаткованого з 1999 р. етапу відродження економічної динаміки та внутрішнього ринку.

Головним ресурсом зростання обсягів сукупної пропозиції стало певне піднесення промисловості, передусім обробної. Тільки у 2001 р. продукція обробної промисловості зросла на 116,5 % , а добувної промисловості тільки на 103,3 % при збільшенні ВВП на 109,1 %. При збереженні даної динаміки є підстави для позитивного нарощування обсягів сукупної пропозиції товарів і послуг, а також поступового поліпшення структури економіки в цілому.

Для забезпечення довгострокового економічного зростання та стимулювання сукупної пропозиції першочергове значення мають активізація інвестиційної діяльності, оптимізація галузевої структури економіки на користь галузей, що виробляють кінцевий продукт, прискорення розвитку сільськогосподарського та промислового виробництва на базі інноваційної парадигми економічного зростання, стабілізація цін виробників і роздрібних цін, високі темпи зростання доходів населення, в першу чергу, за рахунок підвищення реальної заробітної плати залежно від продуктивності праці та кінцевих результатів виробництва.

У другому розділі “Структура сукупного попиту та механізми його регулювання”, у зв’язку з переходом України з 2001 р. від галузевої структури на загальносвітову класифікацію ВВП та галузей народного господарства за видами економічної діяльності, представлено і проаналізовано нову структуру виробництва товарів і послуг, що дозволило повніше та структурно більш чітко охарактеризувати сукупний попит і пропозицію. Із загальних позицій можна відзначити, що в Україні (порівняно з розвинутими країнами) занадто високою є частка сільського господарства, мисливства та лісового господарства, занижена частка машинобудування, легкої промисловості, оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуг із ремонту, інших галузей сфери послуг взагалі. Аналіз структури виробничого попиту свідчить: структурні співвідношення в промисловості України, незважаючи на позитивну динаміку 2000 – 2001 рр. ( темпи приросту обробної промисловості - 17,2 %, темпи приросту добувної промисловості – 3,3 %) залишаються досить консервативними та застарілими. Необхідна масштабна структурна перебудова української економіки на користь галузей, що виробляють кінцевий продукт, особливо продукцію з високим ступенем технологічної переробки й наукоємності, і відповідне зниження частки проміжної продукції, особливо базових галузей (виробників капітало-, енерго- та імпортозалежної продукції) та галузей, що займаються первинною переробкою сировини з низьким рівнем доданої вартості на одиницю витрат. Щоб вийти на середньоєвропейські показники пропозиції і попиту промислової продукції необхідно в майбутньому підняти частку машинобудування з 12,2 % до 30 – 35 %, легкої – з 1,5 % до 8 – 10 %, відповідно скоротивши частку металургії та оброблення металу у 3 – 4 рази.

Проведено агреговані розрахунки структури споживчого попиту в Україні за 2000 р. та здійснено їх ідентифікацію із структурою споживчого попиту розвинутих країн за західною методологією. Запропоновано напрями врегулювання сукупного попиту на засадах прискореного промислового розвитку і формування невиробничої структури економіки України.

Стан сукупного попиту вирішальною мірою визначається споживчим платоспроможним попитом населення, що обумовило необхідність аналізу структури споживчого попиту в Україні. Розрахунки свідчать, що дана структура, в якій переважають продовольчі товари (64,1 %), а на непродовольчі товари і послуги припадає, відповідно, 13,6 % і 22,3 %, є досить нераціональною. У ній більше половини попиту становлять продовольчі товари, що властиве для слаборозвинених країн. У результаті проведених розрахунків отримано такі структурні співвідношення споживчого попиту: товари короткострокового користування – 76,5 %, товари довгострокового користування – 1,2 %, послуги – 22,3 %. Відповідні показники структури споживчого попиту США: 14 %, 32 %, 54 %. Це свідчить про абсолютне переважання в структурі споживчого попиту України продовольчих і деяких інших товарів короткострокового користування при незначній частці товарів довгострокового користування. Між тим лише попит на товари довгострокового користування може дійсно стимулювати розширене відтворення та економічне зростання. Крім того, економічний та пов’язаний з ним науково-технічний прогреси багато в чому залежать від строків масової заміни моделей автомобілів, побутової техніки, меблів, житла і т.д. Що стосується частки послуг, то різниця між Україною та розвиненими країнами обумовлена відносно низькими витратами на транспорт, зв’язок, готелі і ресторани, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури і спорту, індивідуальні послуги та послуги домашньої прислуги. Послуги в сфері державного управління, громадської діяльності, освіти, охорони здоров’я та соціальної допомоги тощо в Україні структурно досить високі.

Врегулювати проблеми споживчого попиту можливо лише на засадах прискореного промислового розвитку і формування невиробничої інфраструктури України.

Україна в сучасних умовах розв'язує найбільш складні питання макроекономічної стабілізації та досягнення в найближчі роки оптимуму народногосподарського розвитку. Назрілими та невирішеними досі є питання, що полягають в обґрунтуванні базової моделі рівноважного розвитку.

Економічна теорія традиційно виходить з думки, що тільки конкурентна економіка веде до високої ефективності та прогресу інновацій. Однак періоди масового безробіття та невикористаних ресурсів, велика депресія поставили її під сумнів.

Становлення тієї чи іншої моделі розвитку суспільства обумовлюється її ефективністю, мікро- та макроекономічною оптимальністю. Центральною проблемою макроекономічної рівноваги є координація дій суб'єктів господарської діяльності, гармонізація сукупних попиту та пропозиції.

Модель рівноважного розвитку на ринкових засадах взагалі передбачає чітко визначені передумови, а саме: вільний доступ до усіх ринків, економічної інформації, відсутність усякого монополізму та реальність послідовної раціональної поведінки суб'єктів ринку. Таких стерильно чистих умов немає в жодній країні з розвиненою ринковою системою.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки, ще більш важлива, якщо мова йде про перехідну економіку, в якій ще повністю не спрацьовують навіть суто ринкові регулятори. Але, враховуючи, що результати дій з боку держави можуть мати не моментальний ефект, а проявлятись лише через певний відрізок часу, необхідно заздалегідь прогнозувати економічну ситуацію та передбачати можливу реакцію економічних суб'єктів.

Критично переосмислюючи класичні теорії і новітні погляди, при виборі стратегії і тактики економічного розвитку України, необхідно враховувати усі особливості перехідного періоду.

У цьому контексті обґрунтована роль сучасної держави, перш за все в макроекономічному регулюванні, здійсненні бюджетно-податкової та грошової політик, стимулюванні сукупних попиту й пропозиції.

Основна увага приділена проблемам формування ефективної структури економіки та активізації інвестиційних процесів. Як показали розрахунки (за західною методологією) в теорії трьох секторів економіки, частка третинного сектора, а саме послуг, становить 44,4 %, що істотно менше, ніж у розвинутих країнах.

В економічній структурі України відсутня низка блоків, необхідних для нормального збалансованого відтворення, не створена критична маса галузей, що потрібна для оптимізації попиту і пропозиції. Мова йде про відсутність такої ситуації, коли всі елементи економічної структури функціонують і підтримують процес розширеного відтворення та задоволення потреб населення, не вимагаючи великої фінансової підтримки з боку держави. Така критична маса господарських елементів має складати основу виробничої структури країни. До неї входять не тільки галузі промисловості, а й виробничої та соціальної інфраструктури, сфери послуг. Характерний для України стан економічної структури, що призводить до неможливості функціонування сусідніх блоків без централізованого перерозподілу фінансових ресурсів, можна назвати структурним розривом.

Для піднесення реального сектора національної економіки потрібна активізація інвестиційних процесів і відповідних структурних зрушень за рахунок:

- формування повноцінного інвестиційного ринку;

- збільшення внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів для їх трансформації в національну економіку;

- формування ринку інвестицій на базі залучення заощаджень населення, ресурсів банківських систем і фінансових посередників, коштів державного бюджету, власних коштів підприємств;

- розвитку фондового ринку;

- вивільнення коштів підприємств для інвестицій шляхом зменшення податкового тиску, прискореної амортизації фондів;

-

стратегічних інвесторів, фінансових ресурсів міжнародних фінансових організацій, іноземних кредитів на основі двосторонніх міжнародних і міждержавних угод;

-

акцій із середньорічним прибутком до 3-5 відсотків від обсягів ВВП;

-

його частки у виробленому ВВП;

-

ринкових механізмів вилучення неконкурентоспроможних виробництв.

У третьому розділі “Взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників сукупного попиту” розкрито мотиваційні механізми особистого споживання та заощадження як основи регулювання сукупного попиту.

В Україні в ході ринкової трансформації економіки відбувається певна перебудова обсягів і структури сукупного попиту, на параметри яких впливає динаміка валового національного наявного доходу, а у його складі - наявного доходу домашніх господарств. У 1999-2000 рр. помітно зменшилась частка нефінансових корпорацій – з 14,05 % ВННД до 10,9 %, зросла частка фінансових корпорацій - з 0,1 % до 1,2 %. Головним чинником економічної активності стали домашні господарства. Їх частка у ВННД у 2000 р. становила 57 %, у чистому наявному доході – 67,9 %, скоригованому наявному доході - 86,4 %.

За даними національних рахунків України за 2000 р. у структурі використання наявного доходу 76 % припадало на кінцеві споживчі витрати, 24 % - на валове нагромадження, в тому числі 6 % - на чисте нагромадження. Саме ці елементи наявного доходу виражають мотивацію сукупного попиту в поточному періоді, тобто споживчий та виробничий попит, а чисте нагромадження - динаміку очікуваних змін сукупного попиту.

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств забезпечується передусім їх власними доходами, сектор загального державного управління в 2000 p. забезпечував тільки 13,8 %, а некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, – 3,1 % індивідуального кінцевого споживання. Саме тому доходи домашніх господарств виступають основою регулювання сукупного попиту.

Сукупний попит у короткостроковому періоді є функцією від очікуваного абсолютного рівня реального сукупного доходу та схильності домашніх господарств до споживання. Взаємодія між середньою схильністю до споживання (АРС) та граничною схильністю до споживання (МРС) свідчить, при яких рівнях наявного доходу обсяги споживання менші, дорівнюють або більші від одиниці, що має надзвичайне значення для визначення стану економіки та сукупного попиту, параметрів їх розвитку. У 1991 - 1998 рр. гранична схильність до споживання більшості груп населення була більша за одиницю, що обмежувало сукупний попит, обумовлювало кризовий стан економіки. Чисте нагромадження в ці роки фактично було відсутнім.

Тільки у 1999 - 2001 рр. стало помітним зростання особистих доходів громадян і склались передумови для чистого нагромадження як основи розширеного відтворення та економічного зростання. Проаналізовано та виявлено зовнішні чинники сукупного попиту в Україні та їх вплив на економічний розвиток.

Під час визначення стратегії зовнішньоекономічного розвитку необхідно враховувати високу зорієнтованість економіки України на обслуговування зовнішнього попиту, про що свідчать дані реалізації ВВП: на зовнішньому ринку – 62,4 %, на внутрішньому ринку – 37,6 %. Водночас внутрішнє споживання на 60,7 % складається з імпорту і лише на 39,3 % забезпечується за рахунок вітчизняних товарів і послуг. Зовнішня зорієнтованість економіки України робить її надзвичайно вразливою і залежною від світової економічної кон’юнктури, що практично виключає стабільне економічне зростання.

Зовнішні фактори сукупного попиту обумовлені структурами експорту та імпорту. У 1999 - 2001 рр. Україна добилася вирівнювання торговельного балансу, в окремі періоди виступала як чистий експортер. Однак це не усунуло негативного характеру завищеної у порівнянні з більш розвиненими країнами матеріаломісткості ВВП, призвело до надмірної залежності від кон'юнктури зовнішнього попиту, утворило реальну загрозу збіднюючого економічного зростання внаслідок випереджання індексу цін імпорту над експортними цінами.

Імпортна політика повинна базуватися на стримуванні некритичного імпорту та сприяти розвитку іноземного сектора як позитивного чинника модернізації національного виробництва.

Щоб зовнішня торгівля стала дійсно вагомим стабілізуючим фактором національної економіки, необхідно переорієнтувати структуру українського експорту на товари з високим рівнем доданої вартості і наукоємності. Особливу увагу необхідно приділяти стимулюванню експорту послуг і товарів із низькою імпортоємністю. Традиційні експортні товари мають витіснятися або новими більш складними виробами, або досконалішими аналогами чи субститутами.

На стан сукупних пропозицій та попиту, особливо внутрішнього, суттєвий вплив має курс національної валюти й тенденції його зміни. Протягом багатоьх років після одержання Україною незалежності валютна політика складалась стихійно, спостерігались невпорядковані коливання номінального та реального курсів національної валюти. У 1992 – 1998 рр. відбувалась поступова ревальвація національної валюти. В результаті гривня була істотно переоцінена по відношенню до долара, що пригнічувало внутрішній попит, оскільки більш вигідним для фізичних та юридичних осіб було придбання товарів і послуг за іноземну валюту. Нова ситуація виникла після фінансової кризи 1998 р. Розпочався процес девальвації гривні, що подешевшала удвічі. У 1999 – 2001 рр. відмічено приріст купівельної спроможності за категоріями валового наявного доходу у внутрішніх цінах та відповідне падіння у доларовому еквіваленті. Така ж картина була характерною для доходів домашніх господарств. У результаті з’явились стимули розширення сукупного попиту. У 2000 – 2001 рр. внутрішні ціни та зовнішній попит синхронно сприяли економічному пожвавленню.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і наукове вирішення проблеми макроекономічного регулювання сукупного попиту в умовах ринкової трансформації економіки. Для реалізації цієї проблеми обґрунтовано стратегічні підходи до відновлення головних макроструктурних пропорцій та реформування системи управління процесами розширеного відтворення ВВП, динаміки та структури доходів домашніх господарств, тенденцій зміни сукупної пропозиції в економіці України.

Проведене дослідження обумовило наступні висновки стосовно певних закономірностей, проблем і перспектив розвитку сукупних попиту та пропозиції в українській економіці:

1.

специфіку, пов’язану з подоланням кризових явищ, досягненням реальної соціально-економічної стабілізації, відновленням ефективних макроекономічних і міжгалузевих пропорцій. Йдеться про об'єктивну необхідність проходження свого роду відновлювального етапу; в ринковій трансформації, з метою поліпшення базисних економічних пропорцій, зокрема, реалізації ВВП України на внутрішньому та зовнішньому ринках, забезпеченням нормальних співвідношень у прибутковості обробної та добувної промисловості, а також у виробництві та розподіленні електроенергії, газу й води.

2.

попиту недосконалі, бо абстраговані від численних питань міжгалузевих зв'язків і пропорцій. Уперше запропоновано макропоказники сукупного попиту, що побудовані на базі міжгалузевого балансу, аналіз якого дає розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємовідносин галузей, що виробляють товари й надають послуги. Розрахунки за 2000 р. засвідчили: на внутрішній попит припадає 80,5 %; зовнішній - 19,5 %. У структурі внутрішнього попиту 68,4 % припадає на виробничий попит, у тому числі 7,7 % - на нагромадження основного капіталу, 29 % - на споживчий попит.

3. Уточнено найбільш адекватний показник сукупної пропозиції. Точніше усього його виражає ВННД, який на відміну від ВВП характеризує кінцеві показники особистого та державного споживання і нагромадження основного капіталу. В окремі роки різниця між даними показниками досягала 5-7 % ВВП, що вже суттєво зменшувало сукупну пропозицію. Особливе значення такі відмінності мають під час дослідження пропозиції споживчих товарів й послуг та їх структури домашнім господарствам, що має першорядне значення в ринковій економіці й визначає докорінні проблеми удосконалення сукупної пропозиції товарів та послуг.

4. Проаналізовано структуру виробничого попиту за новою класифікацією. Структурні співвідношення в промисловості України, незважаючи на позитивну динаміку 2000-2001 рр. залишаються досить консервативними та застарілими. Щоб вийти на середньоєвропейські показники пропозиції та попиту промислової продукції, необхідно в майбутньому підняти частку машинобудування з 12,2 % до 30-35 %, легкої промисловості з 1,5 % до 8-10 %, відповідно скоротивши частку металургії та оброблення металу у 3-4 рази. Інакше кажучи, потрібна масштабна структурна перебудова української економіки.

5. Вперше проведено агреговані розрахунки структури споживчого попиту в Україні за 2000 р. та їх ідентифікацію із структурою споживчого попиту США за західною методологією. В результаті отримано такі структурні співвідношення споживчого попиту:

товари короткострокового користування — 76,5 %;

товари довгострокового користування — 1,2 %;

послуги — 22,3 %.

Це свідчить про абсолютне переважання продовольчих і деяких інших товарів короткострокового користування, а попит на телерадіотовари, електротовари, автомобілі, меблі, килими і килимові вироби, будівельні товари, ювелірні вироби тощо є незначним. Між тим лише попит на товари довгострокового користування може дійсно стимулювати розширене відтворення та економічне зростання. Крім того, економічний та пов'язаний з ним науково-технічний прогреси багато в чому залежать від строків масової заміни моделей автомобілів, побутової техніки, меблів, житла і т.д. Врегулювати проблеми сукупного попиту можливо лише на засадах прискореного промислового розвитку України.

6. Оптимізація сукупних попиту та пропозиції в сучасній економіці не відбувається автоматично, на чисто ринкових засадах. Всезростаюча роль у цьому належить державі. Розглянуті моделі рівноважного розвитку, зокрема Л.Вальраса, В.Парето, Дж.Кейнса, в інших працях із макроекономіки міжгалузевого балансу засвідчили, що панівна в науковій літературі модель рівноважного розвитку взагалі передбачає чітко визначені передумови, а саме: вільний доступ до усіх ринків, економічної інформації, відсутність усякого монополізму та реальність послідовної раціональної поведінки суб'єктів ринку. Таких стерильно чистих умов немає в жодній країні з розвиненою ринковою системою.

Крім того, проблематичність реалізації суто ринкової оптимізуючої моделі закладена в майновій диференціації агентів ринку, бо для кожного рівня добробуту членів суспільства існує свій оптимум. Ринкова модель не гарантує узгодженості між майновим станом і оптимальним розподілом доходів усіх господарюючих суб'єктів, включаючи домашні господарства, різні верстви суспільства.

В цьому контексті узагальнено систему державних макроекономічних регуляторів сукупного попиту, обґрунтовано роль сучасної держави, перш за все в макроекономічному регулюванні, здійсненні бюджетно-податкової та грошової політик, стимулюванні сукупних попиту та пропозиції. Головна увага приділена проблемам формування ефективної структури економіки та активізації інвестиційних процесів.

7. Розкрито внутрішній механізм формування попиту домашніх господарств як основи сукупного попиту. Визначено, що в сучасній економіці сукупний попит регулюється через динаміку кінцевого споживання домашніх господарств, їх схильності до споживання та заощадження, в тенденціях зміни яких закладені головні мотиваційні механізми формування сукупного попиту та його впливу на економічний розвиток.

Взаємодія між середньою схильністю до споживання (АРС) та граничною схильністю до споживання (МРС) свідчить, при яких рівнях наявного доходу обсяги споживання менші, дорівнюють або більші від одиниці, що має надзвичайне значення для визначення стану економіки та сукупного попиту, параметрів їх розвитку. У 1991 - 1998 рр. гранична схильність до споживання більшості груп населення була вища за одиницю, що обмежувало сукупний попит, обумовлювало кризовий стан економіки. Чисте нагромадження в ці роки фактично було відсутнім.

Підтвердилась класична формула про те, що лише при збільшенні доходу гранична схильність до споживання знижується, а до заощадження, навпаки, збільшується, що знайшло підтвердження у 1999 - 2001 рр.

8. Розкрито зв’язок валютно-курсової політики з тенденціями формування сукупного попиту. Як засвідчив аналіз, зовнішній фактор, зокрема валютна політика у 1992 -1998 рр., коли відбувалась поступова ревальвація національної валюти, блокували внутрішній попит, оскільки більш вигідним для фізичних та юридичних осіб було придбання товарів і послуг за іноземну валюту. Водночас у 1999 - 2001 рр., після розпочатого процесу девальвації гривні, відмічено приріст купівельної спроможності по категорії валового наявного доходу у внутрішніх цінах і відповідне падіння у доларовому еквіваленті. Така ж картина була характерною для доходів домашніх господарств. У результаті з'явились стимули розширення сукупного попиту. У 2000 - 2001 рр. внутрішні ціни та зовнішній попит синхронно сприяли економічному пожвавленню.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ходжаян А.О. Державне регулювання кругообігу суспільного продукту в економіці перехідного типу // Зб. наук. пр. Черкаського інженерно-технологічного інституту. Серія: Економічні науки. – Черкаси: ЧІТІ, 2000. – С.107-111.

2. Ходжаян А.О. Особисте споживання і заощадження в системі макроекономічної рівноваги // Економіка і прогнозування. – 2001. - № 2. – С. 89-95.

3. Ходжаян А.О. Особисте споживання населення в умовах подолання соціально-економічної кризи // Зб. наук. пр. Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. – 2002. – № 1. – С. 40-46.

4. Ходжаян А. Вплив зовнішньої торгівлі на соціально- економічний

розвиток України // Зб. наук. пр. Академії державної податкової служби України. – 2002. - № 2 . – С. 96-103.

5.

продукту в економіці перехідного типу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття". – К., 2000. – С. 163-164.

АНОТАЦІЯ

Ходжаян А.О. Макроекономічне регулювання сукупного попиту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню