НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Черенько Людмила Миколаївна

УДК 339.1

ПРОБЛЕМИ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ: МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА НАПРЯМИ ПОДОЛАННЯ

Спеціальність 08.09.01 – Демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Лібанова Елла Марленівна,

Рада по вивченню продуктивних

сил України НАН України,

завідувач відділу дослідження проблем

людського розвитку та розселення

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Новіков Валерій Миколайович, Інститут економіки НАН України, завідувач відділом;

кандидат економічних наук, доцент Голеусова Галина Захарівна, Федерація профспілок України, начальник Управління з питань соціального захисту населення України.

Провідна установа - Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління, м. Львів.

Захист відбудеться “5” червня 2000 р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м.Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м.Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “28” квітня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук,

професор Бандур С.І.

Загальна Характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні і пов`язані з переорієнтацією економіки на ринкові відносини, супроводжуються низкою негативних тенденцій, зокрема глибоким спадом виробництва, інфляцією, різким зниженням і поляризацією доходів, загальним падінням рівня життя населення.

Тривала економічна криза значно вплинула на добробут української родини. вимушена неповна зайнятість, криза неплатежів, низькі стандарти оплати праці та недосконалість соціальної політики призвели до погіршення рівня життя значного числа сімей. Особливо гостро економічні негаразди вплинули на родини, що мають дітей та складаються з непрацездатних осіб. Наряду з цим, нагальною залишається проблема доступу до базових можливостей існування: продуктивної зайнятості, освіти, базового медичного обслуговування, нормальних житлових умов. Істотно поширились масштаби та зросла глибина бідності. Значне поширення бідності в державі створює специфічне соціальне середовище, яке підпитує соціальні проблеми і в сьогоденні, і в майбутньому. Отже, бездіяльність у сфері політики протидії бідності сьогодні може мати досить серйозні наслідки, виправлення яких обернеться для держави затратою значно більших коштів в майбутньому. Дослідження проблеми бідності в Україні набуває дедалі більшого значення з точки зору виявлення соціально уразливих груп населення та створення ефективно діючої соціальної політики.

Методологічні та методичні проблеми дослідження такого багатоаспектного явища як бідність завжди стояли на першому плані в світовій економічній науці. Але такі розробки протягом десятиріч велися за межами Радянського союзу та інших держав соціалістичної орієнтації. Вагомий внесок у розробку проблеми бідності зробили зарубіжні дослідники: Оллі Кангас, Велі-Матті Рітакалліо, Дональд Дж. Боуг, Елкок, Вільям Ф. Оджбон, Френсіс Р. Ален, Петер Тоусенд, С. Рінген та інші. Їх підходи до визначення бідності є універсальними для дослідження класичної картини явища, але вони не можуть бути використані для визначення специфічних проявів бідності в Україні.

Політична доктрина, яка заперечувала існування бідності та не припускала істотного маєтного розшарування населення, стала причиною замовчування негативного явища та відсутності будь-якої методико-методологічної бази для його аналізу. Ситуація змінилась лише протягом останніх років

Серед вітчизняних вчених, які досліджували проблеми бідності: Бевз В.П., Голеусова Г.З., Колот А.М., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новіков В.М., Онікієнко В.В., Палій О.М., Ревенко А.Ф., Романюк О.П., Саєнко Ю.І., Скуратівський В.А., Яценко В.В. та інші.

В роботах зазначених вчених досліджуються як методичні підходи до визначення бідності, так і особливості прояву цього явища в Україні та його наслідки, але й досі у вітчизняній науці відсутні спроби комплексного дослідження бідності як багатоаспектного явища, яке охоплює не тільки нестачу доходів, із врахуванням специфічних для України умов.

Отже, існує нагальна потреба в розробці підходів до комплексного дослідження бідності з урахуванням специфічних для України умов.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов`язана з науково-дослідними роботами, що проводяться у відділі дослідження проблем людського розвитку та розселення Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: планові теми РВПС (“Проблеми структурної перебудови економіки України”, “Продуктивні сили України: аналіз і короткостроковий прогноз розвитку”), договірні теми відділу (“Розробка методологічних та методичних основ визначення критеріїв і показників бідності в Україні”, “Розробка інтегрального показника якості життя населення України”).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретико-методичних засад визначення масштабів і рівня бідності в Україні та практичних рекомендацій щодо пом’якшення наслідків її поширення. Відповідно до визначеної мети в роботі вирішувалися такі задачі:

·

· обгрунтування та розробка критерію і системи показників визначення бідності на основі узагальнення міжнародного досвіду встановлення межі бідності;

·

· формування інформаційного забезпечення аналізу бідності в Україні на основі вивчення наявної інформаційної бази та розробки методичної схеми інтеграції даних з різних джерел;

· виявлення макроекономічного підгрунтя бідності в Україні;

·

· виявлення феномену та специфіки прояву бідності в Україні;

· характеристика соціально уразливих груп населення країни на основі проведеного аналізу;

· розробка пропозицій щодо формування державної стратегії подолання бідності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико-методичного забезпечення аналізу проблем бідності та рекомендацій щодо її подолання в Україні на базі адаптації міжнародного досвіду до специфічних для країни умов і особливостей прояву бідності. Найбільш важливі нові наукові результати дослідження полягають в наступному:

Ё

Ё вперше побудовано систему показників бідності в Україні, що інтегрують індикатори бідності за доходами та за можливостями, зокрема введено до наукового обігу інтегральний показник – індикатор бідності за можливостями – розроблений з урахуванням національної специфіки;

Ё розроблено основні методичні засади комплексної оцінки бідності в Україні, яка інтегрує різноманітні аспекти її прояву (бідність за доходами, бідність за можливостями, ризики бідності), вимірювання її масштабів, рівня та визначення особливостей прояву;

Ё сформовано інформаційне забезпечення аналізу бідності з використанням статистичних та соціологічних джерел даних, зокрема введено принципово нову інформаційну базу характеристики соціально уразливих груп населення;

Ё вперше дано кількісну характеристику макроекономічного підгрунтя бідності в Україні, яка спирається на оцінки впливу економічних трансформації та соціальної політики;

Ё розроблено конкретні пропозиції щодо формування державної стратегії та основних напрямків подолання бідності в Україні, орієнтованих на зміни законодавства, чинної соціальної політики, зокрема системи соціального захисту немаєтних, поєднання активних та пасивних методів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методики визначення, комплексної оцінки та вимірювання бідності в Україні та науково обгрунтованих конкретних пропозицій щодо формування державної стратегії та основних напрямків подолання бідності.

Пропозиції здобувача реалізовано при розробці Закону України “Про державні соціальні стандарти і соціальні гарантії”, прийнятого Верховною Радою України (Довідка № 4 від 04.01.2000р.) та при підготовці річної доповіді Світового банку про світовий розвиток в 1999 році.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано комплексне дослідження бідності в Україні з введенням нових методологічних та методичних підходів до аналізу та визначення соціально уразливих груп населення.

Апробація результатів дослідження. Висновки і пропозиції дисертації доповідались та обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Nоціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики – 99” (20-24 вересня 1999 р., смт. Коктебель), “Nуспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (17-18 травня 1999 р., м. Київ), Національному науковому семінарі “Вимір та шляхи подолання бідності в Україні” (27-29 жовтня 1998 р., м. Київ).

Публікації. Основні наукові положення та результати дослідження викладені у 4 одноосібних наукових публікаціях загальним обсягом 3,8 друк. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Структурно дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 140 найменувань). Загальний обсяг роботи – 205 сторінок, ілюстративний матеріал дисертаційної роботи викладено у формі 18 таблиць та 11 рисунків, що відповідає обсягу 16 сторінок.

Основний зміст і висновки дисертації

У першому розділі подано визначення бідності як соціально-економічної категорії, яке спирається на результати критичного аналізу існуючих в сучасній науці теорій; розроблено методологічні засади визначення бідності та комплекс показників для її вимірювання.

Бідність трактується як неможливість внаслідок нестачі ресурсів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству і в конкретний період часу. Тобто людина внаслідок нестачі коштів не в змозі підтримувати той рівень життя, який домінує у її середовищі. Це означає, що відсутність бідності ідентифікується не тільки із забезпеченням фізичних умов життя (прийнятне житло, харчування, одяг, здоров’я), але й з можливістю жити, споживати і брати участь у суспільному житті на рівні, який відповідає найбільш поширеним якісним вимогам.

При розробці державної соціальної політики дедалі більш важливого значення набувають відомості не тільки про те, хто є бідними в країні, але й відносно того, які групи населення мають найбільший ризик збідніти. Для всіх країн існують однакові фактори, що найчастіше асоціюються з бідністю: положення на ринку праці, освіта, тип домогосподарства, кількість дітей, сімейний стан, вік, стать, місце проживання та ін. Але для кожної країни притаманні специфічні особливості, які полягають у різному ступені впливу зазначених факторів на формування бідності.

Найбільш розповсюдженим у світовій практиці є підхід до визначення бідності на основі ресурсів. Цей підхід є простим з точки зору розрахунків та наявності інформації, але він не завжди адекватно відображає дійсний рівень життя домогосподарства Крім того, концентрація на одному вимірі бідності протирічить багатомірності вимірювання, яка дозволяє оцінити різні прояви бідності та соціального виключення.

Бідність, обумовлена нестачею доходів - тільки частина загальної картини цього багатопланового явища. Для ретельного дослідження всіх аспектів бідності доцільним є включення нового показника позбавлення - показника бідності за причиною відсутності можливостей, який концентрує увагу на результатах використання ресурсів для людини та відображає відсоток людей, що не мають базових можливостей. Перелік найважливіших (базових) потреб людини, що найбільш точно окреслюють ситуацію з бідністю в країні та є актуальними для нашого суспільства, включає:

·

· якісне медичне обслуговування;

· доступність якісної освіти;

· побутові умови для нормального життя;

· доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією.

Такий підхід до визначення бідності означає, що люди, навіть маючи рівні доходи, можуть мати різні можливості для забезпечення базових потреб життя: так, мешканці малих міст, і особливо сіл, мають більш обмежений доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст.

Дослідження бідності неминуче стикається з основною методологічною та методичною проблемою, а саме, з вибором оціночних критеріїв для якомога точнішого окреслення масиву бідності. При чому, якщо вибір основного критерію для оцінки бідності впливає на метод наукового дослідження, то комплекс критеріїв та індикаторів визначає профіль бідності, специфічний для конкретної країни. Отже, визначення критеріїв бідності та вибір її індикаторів є невід’ємною складовою всіх національних стратегій і програм зниження бідності.

В роботі розроблено комплекс показників бідності за доходами (витратами), до яких поряд з іншими можна віднести: середній дефіцит доходу бідного домогосподарства, коефіцієнт глибини і коефіцієнт диференціації бідності.

Для аналізу бідності за можливостями необхідно використовувати показники, які найбільш точно характеризують позбавлення за кожною групою факторів.

Так, можливість вести здоровий спосіб життя визначається цілим комплексом факторів, доступ до яких може бути обмежений для деяких категорій населення:

·

· якість продуктів харчування ;

· забрудненість навколишнього середовища;

Для характеристики обмеження доступу до медичного обслуговування доцільно використовувати показники територіальної доступності медичних закладів, наявності профільних спеціалістів, забезпеченості медичних закладів необхідним устаткуванням.

Доступність якісної освіти вимірюється за допомогою таких показників, як охоплення навчанням відповідних груп населення, охоплення дітей дошкільного віку дитячими дошкільними закладами, забезпеченість загальноосвітніх шкіл учителями - спеціалістами за всіма навчальними дисциплінами.

Обмеження щодо нормальних умов життя можна оцінити за допомогою таких показників, як частка населення, яке не має окремого житла, має житлову площу нижче за нормативну, не користується центральним газо- (електро-) постачанням для опалення приміщень, каналізацією і центральним водозабезпеченням.

Доступ до зайнятості характеризується можливістю отримати роботу за спеціальністю та набутою освітою, оскільки сама наявність зайнятості не виключає обмеження можливостей людини реалізувати свою економічну активність у повному обсязі.

Аналіз бідності за можливостями має сенс саме на рівні домогосподарства, до того ж її визначення доцільно проводити не тільки для всіх опитаних у сукупності, а й з орієнтацією на рівень доходу. У порівняльному аналізі бідності за можливостями необхідно враховувати регіональні особливості, а також тип та розмір населеного пункту.

У другому розділі дисертації розглянуті основні підходи до визначення межі бідності та сформовано методичне забезпечення досліджень бідності в Україні – за доходами (витратами) та за можливостями; проаналізовано наявне інформаційне забезпечення досліджень бідності в Україні.

При поглибленому дослідженні проблема встановлення конкретної межі бідності є відправним моментом всієї теорії. Від вибору методики визначення межі бідності залежать як всі подальші розрахунки, так і отримані результати.

Країни перехідної економіки почали широко застосовувати нормативний метод в зв’язку з тим, що значна частина населення опинилася у вкрай скрутному становищі. Але враховуючи існування значних проблем у встановленні нормативів мінімального споживання та застосування нормативного методу в умовах економічної нестабільності, орієнтація на такий підхід видається сьогодні недоцільною. Окремим питанням є застосування нормативного підходу при визначенні глибини бідності. Важливість застосування нормативного методу очевидна при регіональних співставленнях. Якщо середній доход в регіоні нижчий за прожитковий мінімум, розрахований для всієї країни, то можна говорити про бідність як явище на окремій території.

Застосування структурного методу найбільш доречно при проведенні співставлень у споживанні сукупного доходу різними категоріями і групами населення.

Як свідчить міжнародний досвід, більш універсальним підходом у порівнянні з нормативним методом є орієнтація на відносні методи визначення межі бідності. Але враховуючи певні недоліки відносного підходу, найбільш доцільною і методологічно обгрунтованою видається двоетапна процедура дослідження: на першому етапі здійснюється визначення відсоткового порогу на базі співвідношення визначеної нормативним методом межі бідності з середнім по країні рівнем добробуту (в ідеалі – розрахунок нормативу повинен здійснюватися із застосуванням структурного підходу, коли вартість і частка харчового набору розраховується за структурою споживання 1 і 2 витратних децилів, а інші складові нормативу – як відсоток від вартості харчового набору); на другому етапі - застосування визначеного порогового відсотку з автоматичним підвищенням абсолютного рівня межі бідності відповідно до зростання рівня життя населення країни.

Інша сторона проблеми – використання показника доходу на душу населення. Оскільки бідність коректніше розглядати як явище родинне, а не індивідуальне, то межу бідності для надання допомоги слід розраховувати для домогосподарства, а вона не є простою сумою прожиткових мінімумів всіх його членів. У міжнародній статистиці прийнято розраховувати не середньодушовий доход по домогосподарству, а еквівалентний, тобто доход на одного умовного дорослого. Для цього в роботі пропонується використовувати так звану Оксфордську шкалу, яка широко застосовується в міжнародній статистиці: потреби першого дорослого члена домогосподарства приймаються рівними 1, кожного іншого дорослого - 0,7, кожної дитини - 0,5.

На основі визначеного показника межі бідності в роботі побудовано методичну схему аналізу бідності за доходами (витратами). Так, середній дефіцит доходу бідного домогосподарства виражається величиною сумарного дефіциту, співвіднесеного із кількістю домогосподарств, що визнаються бідними (Q) і розраховується за формулою:

,

де Z – встановлена величина межі бідності;

Yі – доход і-го бідного домогосподарства.

Значення показника змінюється від 0 до Z, він віддзеркалює саме рівень відмінності споживання бідними верствами населення від визначеної межі, тобто вимірює наскільки ці верстви бідні, але він не враховує розшарування за доходами або витратами серед бідних.

Отже, до загальної схеми досліджень можна ввести відносний показник – коефіцієнт глибини бідності, який визначає частку зубожілих домогосподарств в сукупності.

,

де W – середній доход бідних домогосподарств

Чим вищий коефіцієнт гостроти бідності, тим більшу частку серед бідних складають зубожілі домогосподарства, тобто ситуація з бідністю в країні незалежно від її масштабів стоїть надто гостро. Розраховувати цей показник також можна за будь-якою шкалою розподілу бідних.

Для дослідження розшарування доходів (витрат) бідних домогосподарств в роботі запропоновано новий показник – коефіцієнт диференціації бідності:

,

де W10 і W90 – порогові значення середнього доходу (витрат) бідних домогосподарств при децильному розподілі

Якщо доходи (витрати) всіх бідних домогосподарств рівні (W10=W90), то Pd=0, а у випадку, коли в першому децилі доходи відсутні, а у десятому збігаються з межею бідності, то Pd=1. Таким чином, чим вище коефіцієнт диференціації бідності, тим більше ступінь розшарування серед бідних.

Вимірювання бідності за можливостями стикається з цілою низкою методичних проблем. По-перше, це встановлення об’єктивних критеріїв, за якими можна визначити стандарт нормального способу життя і нормальних можливостей доступу до базових потреб, що характерні для України. По-друге, визначення системи показників, за допомогою яких можна вимірювати нестачу таких можливостей і способу їх обчислення.

Індекс позбавлення за кожною з базових можливостей розраховується як частка населення, що не має нормативного рівня забезпечення потреб у загальній чисельності потенційних споживачів таких благ.

Так, індекс освітньої обмеженості (Ioo) можна розрахувати як співвідношення чисельності дітей у віці 3-17 років, що не відвідують дитячий садок або школу, та загальної кількості дітей відповідної вікової групи. Індекс обмеженості зайнятості (Іо.з.) розраховується як відношення числа безробітних, що страждають від застійної форми безробіття, чисельності зайнятих, що працюють неповний робочий день (тиждень) не за своїм бажанням, тих, що перебувають у вимушеній неоплачуваній відпустці, кількості осіб, що вимушено працюють не за отриманою освітою або кваліфікацією, до чисельності економічно активного населення.

Індекс обмеженості здорового способу життя (Із.с.ж.) визначається співвідношенням кількості осіб, які живуть на забруднених територіях внаслідок аварії на ЧАЕС, а також на територіях, що характеризуються надлишковим вмістом шкідливих речовин у питній воді і атмосферному повітрі та загальної чисельності населення. Індекс обмеженості нормальних житлових умов (Іж.у.) визначається співвідношенням кількості домогосподарств, що проживають в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і соціальним стандартам, та загальної чисельності домогосподарств. Індекс обмеженості доступу до медичних послуг (Іо.м.) обчислюється як відношення чисельності населення, що територіально віддалене від пункту елементарної медичної допомоги, обслуговується медичним закладом, недостатньо забезпеченим профільними спеціалістами або неукомплектованим найнеобхіднішим медичним обладнанням, до загальної чисельності населення.

На основі перечислених індексів обмеженості доступу до базових можливостей обчислюється агрегований індекс (Іо.б.м.), що акумулює визначені за кожним окремим індикатором обмеженості:

І о.б.м. = Іо.о.*Іо.з.*Іо.м.*Іж.у.*Із.с.ж.

Надання всім змінним рівної ваги обумовлене, по-перше, тим, що ні одна з базових можливостей не може компенсувати відсутність іншої, і відповідно, недоцільністю прагнення розвивати одні можливості за рахунок інших. Другим аргументом на користь такого рішення став досвід ООН щодо побудови агрегатного індексу людського розвитку.

Такий багатоаспектний показник як агрегований індекс обмеження доступу до базових можливостей (Іобм) може стати дієвим інструментом соціальної політики. Тобто, при визначенні права домогосподарства на отримання адресної соціальної допомоги розрахунок агрегованого індексу бідності за можливостями буде відігравати роль коригуючого коефіцієнту, в якому віддзеркаляться специфічні особливості регіону.

Звісно, що аналіз такого багатоаспектного явища як бідність iе може бути повним з огляду на існуючий інформаційний вакуум. Але за допомогою поєднання та інтеграції даних з різних джерел, вже на нинішньому етапі можна отримати досить достовірні результати.

У третьому розділі розкрито макроекономічне підгрунтя існування бідності в Україні, проаналізовано специфічні прояви та феномен бідності, дана характеристика соціально уразливих груп населення.

На початку 90-х років в економіці України сталися серйозні макроекономічні зрушення, що були пов`язані із вкрай негативними економічними факторами, такими як: розрив торгівельних зв`язків; значні масштаби військової промисловості, продукція якої стала здебільшого зайвою; різке зростання цін на енергоносії та інші негативні фактори, що згубно вплинули на економіку країни, загостривши тим самим глибоку кризу ще радянських часів.

Таким чином, на протязі останніх років в країні має місце затяжна економічна криза, про що свідчить динаміка основних макроекономічних показників: продовжується зменшення обсягів виробництва, не ліквідовано бюджетний дефіцит, ростуть ціни споживчого ринку, знижується реальна заробітна плата і, на кінець, так і не досягнуте обіцяне збільшення ВВП.

Кожна країна має притаманні лише їй унікальні особливості такого явища, як бідність. Країна, для якої, виходячи з загальних характеристик, не притаманні широкі масиви бідності, тим більше абсолютної, може з ряду обставин опинитися у становищі, яке призводить до, так званої, тотальної бідності. Перед країною з відносно стабільною економікою, достатнім ресурсним, технічним та інтелектуальним потенціалом раптово постала проблема захисту значної частини населення від зубожіння. Таким чином, феномен бідності в Україні полягає, в першу чергу, в стрімкому характері негативних процесів, що почали відбуватися водночас, і тим самим спричинили появу такого типу бідності, який не був притаманним для світового суспільства.

Проблема бідності в Україні має свої специфічні ознаки, а саме:

-

-

-

-

-

Ще одна з ознак феномену бідності в Україні – відсутність тісної кореляційної залежності фактичних можливостей людини та її доходів. Для України характерною є ситуація, коли більш високий доход не гарантує збільшення можливостей задоволення базових потреб людини, оскільки в дію вступають інші важелі, такі, як регіональні особливості, місце проживання тощо.

Найбільш важливим чинником, що визначає профіль бідності в Україні, є склад сім`ї. В бідних сім`ях, як правило, більше дітей (особливо віком до 3 років) та більше осіб похилого віку, ніж в сім`ях, які не належать до малозабезпечених. Так, серед бідних домогосподарств сім’ї, що мають дітей до 3 років складають майже 9% всієї сукупності проти 5% - серед небідних домогосподарств; при цьому рівень бідності серед домогосподарств з дітьми до 3 років складає 20,3% порівняно з 14 відсотками по Україні в цілому ( відносно межі бідності – 60% медіанних еквівалентних витрат).

Якщо серед бідних домогосподарств сім’ї з дітьми складають 50,2%, то серед небідних - лише 41%. Iайбільш уразливими є неповні та багатодітні сім’ї: домогосподарства, в складі яких є 5 та більше дітей майже повністю потрапляють до розряду бідних, їх середньодушові витрати за шкалою знаходяться нижче межі бідності, а в найкращому становищі опинилися домогосподарства без дітей та ті, що мають 1 дитину (рис.1). Для домогосподарств, що мають в своєму складі осіб пенсійного віку, рівень бідності складає 14,6%, тобто вищий за середній по країні.

Дані офіційної статистики свідчать про те, що другим фактором бідності виступають характеристики глави домогосподарства: вік, освіта, соціально-економічний статус і стать. Слід зазначити, що освіта глави домогосподарства виступає вагомим чинником добробуту сім’ї: якщо серед домогосподарств, глава яких має початкову освіту або не має її зовсім, рівень бідності коливається у межах 19-26%, то серед тих, де глава має базову або повну вищу освіту, рівень бідності становить лише 5-9%. За соціально-економічним статусом найвищі рівні бідності серед сімей, чий глава безробітний, працюючий на сімейному підприємстві або пенсіонер, найнижчі – серед сімей роботодавців, студентів, учнів, самозайнятих та працюючих за наймом. За віком глави домогосподарства найвищий рівень бідності має категорія старше 65 років – близько 16%, а найнижчі (12,6%) - вікові категорії до 30 та 55-65 років. Стосовно статі глави домогосподарства можна зробити висновок, що сім’ї з главою жінкою мають значно більший ризик бідності, ніж з главою чоловіком – рівні бідності відповідно 15,1 і 12,8%.

Викликає інтерес поєднання в дослідженні двох згаданих факторів бідності: наявність в домогосподарстві дітей та характеристики голови домогосподарства. Розрахунки за базою даних житлових субсидій доводять, що найбіднішими в сукупності є домогосподарства з дітьми, глава яких непрацююча жінка або чоловік пенсійного віку, а також сім’ї, що мають 3-х та більше дітей і глава яких працююча жінка.

Ще одним фактором, який має вплив на добробут домогосподарства, можна вважати місце проживання, зокрема тип населеного пункту. За різними даними, найменше від бідності потерпають жителі великих міст (середньодушові сукупні витрати за шкалою у І півріччі 1999 року складали 202,4 грн.) , а найбільше – жителі сіл (відповідно 181,8 грн). Слід зазначити, що чіткої залежності між місцем знаходження регіону та рівнем бідності не спостерігається, але розбіжності у рівнях добробуту в окремих областях є суттєвими (рис.2): якщо рівень бідності в м. Києві становить 3,5% (проти 14% в середньому по Україні), то у Луганській області він сягає 25,5%.

У четвертому розділі зроблено детальний аналіз діючої державної політики протидії бідності та надані конкретні пропозиції щодо формування державної стратегії подолання бідності.

Зниження реальних доходів населення і розповсюдження бідності в Україні у роки ринкових реформ – це результат не тільки падіння обсягів та рівня виробництва, високого рівня інфляції, але й наслідок відсутності ефективних державних механізмів щодо сприяння адаптації населення до нових економічних умов. З 1990 до кінця 1998 року в Україні індекс споживчих цін виріс у 185,1 тисяч разів, а середня заробітна плата - лише у 67,5 тисячі разів Тенденції української економіки. Грудень 1998. – TACIS, 1998. - С.40,44.. Таким чином, реальні грошові доходи населення знизились у 3,4 рази.

Діюча законодавча система не має чіткого визначення щодо вимірювання бідності та встановлення права на цільову соціальну допомогу. Наявність бідності в Україні і досі офіційно не визнається, а згідно з законом “Про межу малозабезпеченості”, визначається межа “середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством”. В законах та нормативних актах України при визначенні бідності згадуються чотири найважливіші терміни: прожитковий мінімум, межа малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет та межа бідності, але в основі їх визначення покладені різні, не пов’язані між собою, нормативи.

Проблема адаптації суспільства до ринкових реформ в умовах перехідного періоду викликає необхідність зміни традиційної системи соціального захисту. Формування aержавної стратегії подолання бідності неможливо відокремлювати від загальної системи соціального реформування.

Пропозиції щодо формування державної стратегії подолання бідності.

1. Переорієнтувати соціальну політику на переважно активні та реабілітаційні заходи, тобто, встановити реальну, науково обгрунтовану межу бідності і повністю компенсувати втрачені з різних причин доходи до встановленої межі бідності тільки непрацездатним групам населення, а працездатним - доплачувати лише частину від суми дефіциту доходу, стимулюючи активізацію власних зусиль працездатного населення.

2. Розмір мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та всіх видів допомог повинен відповідати рівню прожиткового мінімуму протягом всього перехідного періоду.

3. Основу соціального законодавства має складати система взаємопов’язаних соціальних нормативів, базовими з яких є: фізіологічний мінімум, прожитковий мінімум, соціальний мінімум. При цьому решта соціальних нормативів має бути похідними з базових.

4. Для забезпечення ефективності системи соціального захисту необхідно ввести принцип адресності при наданні всіх видів допомог з обов’язковою перевіркою реального рівня життя.

5. З метою спрощення процедури надання всіх видів допомог, фінансового контролю та підвищення якості надання адресних видів допомог необхідно об’єднати всю інформацію щодо формування та використання фондів, місцевих бюджетів, персонального обліку громадян, базу даних податкових інспекцій в єдину інформаційну систему.

6. Звільнити цільові Фонди від невластивих їм виплат.

Таким чином, запропоноване вдосконалення існуючого законодавства повинно поліпшити становище найбільш незахищених його верств. Але загрозливі масштаби бідності та виникнення явища застійної бідності вимагає від держави першочергових дій, направлених на поліпшення становища зубожілих верств. В зв’язку з цим виникає необхідність прийняття спеціальної державної програми, мета якої полягає в покращання становища бідних верств населення шляхом поступового підвищення їх доходів до межі бідності, ліквідації негативних соціальних наслідків, пом’якшення соціально-психологічної напруги у суспільстві.

Висновки і пропозиції

Результати виконаного дослідження дозволяють зробити наступні висновки і рекомендації:

1.

1.

3. Оскільки бідність є явищем родинним, а не індивідуальним, межу бідності для надання допомоги слід розраховувати для домогосподарства, тобто використовувати еквівалентний доход.

5. До схеми досліджень бідності за доходами можна ввести відносні показники – коефіцієнт глибини бідності та коефіцієнт диференціації бідності. На основі індексів обмеженості доступу до базових можливостей має сенс обчислювати агрегований індекс.

6. Феномен бідності в Україні полягає, в першу чергу, в стрімкому характері негативних процесів, що почали відбуватися водночас і, тим самим спричинили появу типу бідності, не притаманного світовому суспільству. Нужденність стала звичною реальністю для великих груп населення, не тільки тих, хто опинився в екстремальних умовах але й для тих, хто раніше міг забезпечити себе і свою родину, тобто для робітників кризових галузей, зокрема осіб з високим рівнем освіти або кваліфікації

7. Найбільш важливим чинником, що визначає профіль бідності в Україні, є склад сім`ї. В бідних сім`ях, як правило, більше дітей та осіб похилого віку, а головою сім’ї найчастіше виступає жінка.

8. Зниження реальних доходів населення і розповсюдження бідності в Україні в роки ринкових реформ – це результат не тільки падіння обсягів та рівня виробництва, високого рівня інфляції, але й наслідок відсутності ефективних державних механізмів щодо сприяння адаптації населення до нових економічних умов.

9. Основу соціального законодавства має складати система взаємопов’язаних соціальних нормативів, базовими з яких є: фізіологічний мінімум, прожитковий мінімум, соціальний мінімум. При цьому решта соціальних нормативів має бути похідними з базових. Необхідною умовою для створення ефективної системи соціального захисту є застосування адресних допомог (з обов’язковою перевіркою реального рівня життя).

10. Загрозливі масштаби бідності та виникнення явища застійної бідності вимагає від держави першочергових дій, направлений на поліпшення становища населення, яке опинилося на межі зубожіння. В зв’язку з цим виникає необхідність прийняття спеціальної державної програми допомоги бідним верствам населення України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Черенько Л.М. Бідність “за доходами” та “за можливостями” в контексті напрямків соціальної політики //Зайнятість та ринок праці / Міжвідомчий науковий збірник – Київ, 1999. – Вип.7. – С. 57-61.

2. Черенько Л.М. Бідність як похідна базових можливостей (українські стандарти) //Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України / Збірник наукових праць. Тернопіль: Економічна думка. - 1998. - Вип. 2. С 298-302.

3. Черенько Л.М. Бідність як обмеження базових можливостей населення України //Зайнятість та ринок праці / Міжвідомчий науковий збірник. – Київ, 1999. – Вип.10. – С. 233-239.

4. Черенько Л.М. Оцінка масштабів та рівня бідності населення України. – Київ: РВПС України НАНУ – 2000. – 75 с.

Анотація

Черенько Л.М. Проблеми бідності в Україні: методи визначення та напрями подолання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 – Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2000.

В дисертаційній роботі розроблено теоретико-методичні засади визначення масштабів і рівня бідності в Україні, надані практичні рекомендації щодо пом’якшення наслідків поширення бідності в країні.

Особливу увагу приділено вибору критеріїв для оцінки бідності та підходів до визначення межі бідності. Обгрунтовано необхідність поєднання у методичній схемі дослідження показників бідності за доходами та за можливостями.

В роботі дана оцінка дієвості державної соціальної політики по відношенню до соціально незахищених верств населення та надані пропозиції щодо її вдосконалення, як в законодавчому полі, так і в практичній діяльності державних структур.

Ключові слова: бідність, критерій, доходи, витрати, споживання, можливості, соціально уразливі верстви населення.

Аннотация

Черенько Л.Н. Проблемы бедности в Украине: методы определения и направления преодоления. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.09.01 - Демография, экономика труда, социальная экономика и политика. - Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертационной работе разработаны теоретико-методические основы определения масштабов и уровня бедности в Украине, представлены практические рекомендации относительно смягчения последствий распространения бедности в стране.

Дано уточнение определения бедности как социально-экономической категории в контексте понятийного аппарата социальной защиты населения. Особое внимание обращено на выбор критериев для оценки бедности и подходов к определению черты бедности. Разработана система показателей для определения бедности на основе критического анализа международного опыта. Создана методика измерения бедности по возможностям. Обоснована необходимость объединения в методической схеме исследования показателей бедности по доходам и по возможностям.

Систематизировано информационное обеспечение анализа бедности на основе имеющейся информационной базы и разработки методической схемы интеграции данных из разных источников.

Определена макроэкономическая основа существования бедности в Украине, дана оценка масштабов и уровня бедности населения страны на основе данных Госкомстата и информации независимых институций. Выявлены феномен и специфика проявления бедности в Украине. На основе проведенного анализа дана характеристика социально уязвимых групп населения страны.

В работе дана оценка действенности государственной социальной политики по отношению к социально незащищенным слоям населения и представлены предложения относительно ее усовершенствования, как в законодательном поле, так и в практической деятельности государственных структур.

Ключевые слова: бедность, критерий, доходы, расходы, потребление, возможности, социально уязвимые слои население.

SUMMARY

Cherenko L.M. Poverty Problems in Ukraine: Methods of Definition and Ways of Overcoming. – Manuscript.

The Dissertation is for Scientific Degree of Candidate of Science (Economics) by Speciality 08.09.01 – Demography, Labour Economy, Social Economy and Policy. - Council of Productive Forces Studies of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

Theoretical and methodical principles of poverty dimension and level definition in Ukraine are made out, practical recommendations for softening consequences of poverty distribution in nation are suggested.

The special attention is paid to problem of choosing poverty estimation criteria and poverty line definition. The necessity of combination of poverty by income and poverty by possibility indicators in methodical scheme of research is grounded.

The state social policy with regard to vulnerable sections of the population is evaluated, propositions for improving both legislation and principles of government establishments’ practical activity are given.

Key words: poverty, criterion, income, expenditures, consumption, possibility, vulnerable sections of population.

Підписано до друку 21.04.2000. Формат 60х84/16

Ум. др. арк. 1,2. Обл.-вид. арк. 0,9.

Наклад 100. Зам.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60

Дільниця оперативного друку РВПС України НАН України

01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60