МІнІстерство оХоронИ здоров’я УкраЇнИ

УКраїнський Науково-дослідний Інститут соціальної і судової
психіатрії та наркології

ІВАНОВ ДМИТРО АРКАДІЙОВИЧ

УДК 616.89-007.1-07:61:355

КЛіНіКО-ПСИХОПАТОЛОГіЧні ОСОБливОСТі
ПСИХіЧнОГО ІНФАНТИЛіЗМу
У Військовослужбовців строкової СЛУЖБи

14.01.16. – психіатрія

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті проблем військової медицини Збройних Сил України.

Науковий керівник |

доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, директор

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Булахова Лідія Олександрівна, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ медико-соціальних проблем терапії психічних розладів, відділення медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків з психічними та поведінковими розладами, головний науковий співробітник

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра психіатрії і медичної психології, завідувач кафедри

Провідна установа

Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, м. Харків

Захист відбудеться 26 вересня 2003 року 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий 16 серпня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат медичних наук Гриневич Є.Г.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Роль людського фактора в проблемі підвищення боєздатності військ істотно підсилюється у зв’язку з експлуатацією більш високотехнологічного озброєння в сучасній армії (В.Я. Білий, О.О. Сохін, М.М. Вовкодав, В.І. Варус, 2000). Тому психічне здоров’я військовослужбовців, як один з провідних аспектів у даному питанні, вимагає підвищення якості психіатричної експертизи як на етапі призову до Збройних Сил України, так і безпосередньо в умовах військової служби (Н.Н. Козачок, О.Г. Сыропятов, 2001; О.М. Візарко, Ю.М. Астапов, 2001).

В теперішній час особливо турбує суттєве зростання серед підлітків та юнаків пограничної психопатології (Б.В.Михайлов, А.К. Напреенко, А.Л. Квасневский, Н.А. Марута, С.И. Табачников, И.К. Сосин и др., 1998; В.П. Самохвалов, 1998; Л.Н.Юрьева, В.Е.Каракчеева, 1999; Т.Б. Дмитриева, 1999; D.R.Lerew, N.B. Schmid, R.J.Jackson, 1999; В.Ф. Москаленко, Є.М. Горбань, С.І. Табачніков, П.В. Волошин, 2001), у межах якої психічний інфантилізм (ПІ) залишається однією з найменш розроблених медико-соціальних проблем (Г.Е. Сухарева, 1959; В.В. Ковалев, 1995; М.И. Буянов, 1998). Між тим, в останні роки питання ретардації набувають великої наукової і практичної значущості, викликаючи інтерес представників різних наукових дисциплін — медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо (М.И. Буянов, 1990; Д.Н.Крылов, 1990; О.В. Обидин, 1997; П.В.Волошин, В.С.Подкорытов, 1998; Л.А. Булахова и др., 2001). Занепокоєння викликає повсюдне зростання ПІ у світі (М.И. Буянов, 1988). У 2000 р. в Росії з числа випускників середніх шкіл (потенційних призовників) психічно повноцінними було признано лише 10 %, а серед решти — 50 % склали психічно незрілі суб’єкти (А.Л.Сиротюк, 2003). Однак, дана проблема, в основному, є об’єктом уваги дитячих психіатрів. Особливості прояву ПІ в юнацькому віці, і, тим більше, в умовах військової служби, практично не вивчалися.

Разом з тим, у пубертатному та постпубертатному періодах дане захворювання посідає особливе місце при здійсненні суспільно небезпечних дій (В.А.Гурьева и др., 1982; P.A.Coben, L.A. Palinkas, 1988; В.М. Кузнєцов, В.М. Чернявський, 1993; Н.В.Вострокнутов, 1999; Е.В.Макушкин, 2001). Судово-психіатрична практика свідчить (С.А.Амоаший, Э.А.Бурелов, 1988), що за своїм характером, частотою та мотивацією ПІ займає одне з найбільш тривожних місць у правопорушеннях, які здійснюються військовослужбовцями строкової служби. Кількість антисоціальних вчинків, скоєних психічно незрілими людьми, коливається від 30 до 50% (М.И.Буянов, 1986; Т.Б. Дмитриева, 1999). Також зустрічається велике число осіб, що страждають на ПІ (75 %) серед алкоголіків та наркоманів (М.И.Буянов, 1986), схильних до аддиктивної поведінки (А.Е.Личко, В.С.Битенский, 1991).

Військова служба для психоінфантильних юнаків багато в чому є особистісно позамежним психофізіологічним навантаженням, що призводить до військових злочинів (дезертирство, суїцидні вчинки й інші правопорушення). Згідно з публікаціями у періодичній пресі (И.Усманов, 1998), в Російській армії щорічно здійснюється близько 3 тис. злочинів, багато з яких скоюються особами з інфантильними рисами. До 40 % новобранців не можуть виконувати мінімальні нормативи з фізичної підготовки, близько 12 % мають дефіцит маси тіла, у 28% призовників виявляються ознаки незрілості психічного розвитку. Велика поширеність ПІ серед військовослужбовців строкової служби (13-31 %) безумовно збільшує криміногенні передумови у збройних силах (R.Furger, 1963; В.В.Опанасенко, Г.Ю. Пишнов та ін., 2002; З.О. Собко, С.В. Лішенко та ін., 2002). У зв’язку з цим своєчасна діагностика ПІ військовими психіатрами, лікарями призовних пунктів з метою визначення ступеня придатності осіб з даною патологією до служби в армії є найважливішою задачею в плані профілактики адаптаційних зривів, реактивних станів у військовослужбовців (И.Л.Акулова, 1966; Н.Е.Бачериков, Б.С.Фролов, 1967; М.И.Буянов, 1990). Однак, складність феномена ПІ в юнаків, його недостатнє вивчення та недооцінка вагомості проблеми не дозволяють повною мірою вирішувати експертні питання, що нерідко призводить до великих надзвичайних подій у військах.

Аналіз вітчизняної і закордонної літератури, результати спостережень за поведінковими девіаціями психоінфантильних суб’єктів в умовах військової служби виявили необхідність цілеспрямованого глибокого аналізу особливостей внутрішньої структури таких осіб для розробки диференціально-діагностичних критеріїв ПІ з метою своєчасного виявлення його у військовослужбовців строкової служби (ВСС) та попередження надзвичайних подій у Збройних Силах України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних Сил України за темою: “Моніторинг стану здоров’я особового складу українських миротворчих контингентів з урахуванням можливого впливу регіональних факторів медичного ризику” (шифр “Синдром”, № державної реєстрації 0101U003247).

Мета і задачи дослідження. Мета дослідження: виявити клініко-психопатологічні особливості і розробити критерії диференціальної діагностики психічного інфантилізму у військовослужбовців строкової служби.

Відповідно до зазначеної мети було поставлено наступні задачі:

1. Дослідити психопатологічну структуру психічного інфантилізму в юнацькому віці і виділити його найбільш характерні клінічні прояви у військовослужбовців строкової служби.

2. Провести порівняльний аналіз психопатологічної структури психічного інфантилізму і астенічної психопатії в умовах військової служби.

3. Виявити сомато-психофізіологічні особливості при гіперстенічній та гіпостенічній формах психічного інфантилізму у військовослужбовців строкової служби в умовах фізичного та розумового навантаження.

4. Вивчити показники основного обміну у військовослужбовців строкової служби з психічним інфантилізмом при його гіперстенічній та гіпостенічній формах.

5. Встановити взаємозв’язок особливостей функціонального стану вищої нервової діяльності та клінічних проявів психічного інфантилізму.

6. Розробити клініко-психопатологічні та психофізіологічні критерії диференціальної діагностики психічного інфантилізму у військовослужбовців строкової служби.

Об’єкт дослідження - психічний інфантилізм у військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Предмет дослідження - клініко-психопатологічна та психофізіологічна структура психічного інфантилізму у військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Методи дослідження - клініко-психопатологічний, психофізіологічний, експериментально-психологічний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено дослідження психопатологічної структури ПІ у ВСС, порівняльний аналіз клінічних проявів ПІ та психопатії в юнаків в умовах військової служби. Уперше доведено, що соматичними показниками стану вищої нервової діяльності при психічному інфантилізмі є характерні зміни функції зовнішнього дихання та основного обміну. Уперше виявлено і сформульовано певні патофізіологічні особливості ПІ. Для об’єктивізації клініко-психопатологічних проявів психічного інфантилізму уперше застосовано комплекс адекватних, інформативних та доступних в умовах військової служби експериментально-психологічних та психофізіологічних методик. Уперше на основі всебічного аналізу клініко-психопатологічних та сомато-психофізіологічних особливостей розроблено диференціально-діагностичні критерії психічного інфантилізму у військовослужбовців строкової служби.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі системного аналізу встановлених клініко-психопатологічних особливостей прояву психічного інфантилізму в умовах військової служби показано доцільність застосування комплексу ефективних для діагностики даного захворювання експериментально-психологічних і психофізіологічних методів, спрямованих на об’єктивізацію експертних рішень. Розроблено та обґрунтовано диференціально-діагностичні критерії ПІ у ВСС, що сприятиме ранньому розпізнаванню такої категорії осіб і запобіганню правопорушень у військах.

Основні наукові дані досліджень впроваджено в роботу Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України з 1999 р. (акт про впровадження від 12.12.2001 р.), 1120 Центрального військового клінічного госпіталю Західного оперативного командування з 1999 р. (акт про впровадження від 15.01.2002 р.), медичних установ (військових частин 77064, 22262, 65211) Старокостянтинівського гарнізону Хмельницької обл. з 1995 р. (акт про впровадження від 20.11.1997 р.), військового госпіталю (військової частини А-1067) м. Старокостянтинів Хмельницької обл. з 1992 р. (акт про впровадження від 17.05.98 р.), Ірпіньського міського військового комісаріату з 1996 р. (акт про впровадження від 14.02.1999 р.), Старокостянтинівського районного військового комісаріату з 1998 р. (акт про впровадження від 15.02.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно здійснено увесь обсяг досліджень. Виділено та описано найбільш характерні клініко-психопатологічні та психофізіологічні ознаки маловивченого юнацького етапу ПІ у ВСС, розроблено його диференціально-діагностичні критерії. Проведено клініко-психопатологічне, психофізіологічне, експериментально-психологічне дослідження хворих і здорових осіб контрольної групи. Обґрунтовано важливість використання психофізіологічних методів дослідження для об’єктивізації клінічних проявів ПІ у ВСС. Автором проведено статистичну обробку та аналіз отриманих результатів, написано всі розділи дисертаційної роботи, сформульовано висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися та обговорювалися на: науковому семінарі кафедри психіатрії Військово-медичної академії ім. С.М. Кірова (м. Санкт-Петербург, 1991); науково-практичній конференції медичної служби при науковому центрі Харківського інституту льотчиків ВПС України: “Медичні і психологічні аспекти проблеми безпеки польотів” (м. Харків, 1996); засіданні наукової секції вченої ради Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних Сил України у складі науково-дослідного управління – медицини військової праці (м. Ірпінь, 2001, 2002); засіданні вченої ради Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних Сил України (м. Ірпінь, 2001); III Всеукраїнській науковій конференції: “Індивідуальні психофізіологічні особливості людини і професійна діяльність” (м. Черкаси, 2001); засіданні вченої ради Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних Сил України з залученням фахівців Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (м. Ірпінь, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції: “Структура індивідуальної і соцієтальної психіки і кадровий менеджмент” (м. Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції: “Біопсихосоціальна модель як нова парадигма розвитку психіатрії в Україні” (м. Симеїз, 2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць (10 статей, 1 тези доповіді). З них 7 статей — у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК. Усі роботи в моноавторстві.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 211 сторінках машинописного тексту (134 стор. основного тексту) і складається з вступу, п’яти розділів, узагальнення результатів дослідження, висновків, списку із 221 використаного літературного джерела (з них 188 кирилицею, 33 латиницею), 12 додатків. Дисертацію ілюстровано 43 таблицями і 17 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Обстежено 200 військовослужбовців строкової служби з діагнозом “психічний інфантилізм”, що за МКХ-10 відповідає рубриці F60.8 – інфантильний розлад особистості. Порівняльну групу склали 100 хворих на астенічну форму психопатії (рубрика F60.7 – залежний розлад особистості) і контрольну - 80 здорових осіб – військовослужбовців строкової служби віком від 18 до 20 років, які за соціально-побутовими умовами, терміном служби, фізичними даними, характером діяльності, ступенем навантаження не відрізнялися від основної групи. Діагнози встановлювали у відповідності з діючою нині практикою прийняття експертних рішень у Збройних Силах України згідно Наказу Міністра оборони України №2 від 04.01.94 р. “Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України”.

Дослідження проводилися в 1990-2001 рр. у стаціонарних умовах психіатричних відділень 1120 Центрального військового клінічного госпіталю Західного оперативного командування і військового госпіталю — військова частина А-1067, лазаретів військової частини 22738 військово-транспортної авіації Військово-повітряних сил і Харківського інституту льотчиків ВПС України.

Для визначення клінічних диференціально-діагностичних критеріїв ПІ у ВСС здійснювався порівняльний аналіз психопатологічних структур психічного інфантилізму та астенічної форми психопатії – захворювання, клінічно найбільш подібного до ПІ в юнацькому віці.

Кожний з хворих на ПІ та особи контрольної групи проходили клінічне обстеження з оглядом невропатолога, терапевта, офтальмолога, отоларинголога і стоматолога. У процесі клініко-психопато-логіч-ного обстеження у хворих оцінювали соматовегетативні відхилення, диспластичні стигми і психомоторні дисфункції. Також, у межах експериментально-психологічного дослідження виявляли тип акцентуації характеру за допомогою патохарактерологічного діагностичного опитувальника М.Я.Іванова, А.Є.Личко, визначали приналежність до груп нервово-психічної стійкості з використанням методики “Прогноз”, для оцінки інтелектуального рівня та його особливостей застосовували адаптовану клінічну стандартизовану методику Д.Векслера (WAIS), процеси відвертання та узагальнення досліджували за методикою виключення предметів, встановлювали рівні пам’яті за Ф.Є.Рибаковим та уваги – за допомогою коректурної проби з кільцями Ландольта.

Для характеристики нейродинамічних зрушень асоціативному експерименту піддавалися ті самі особи, яким проводилось клінічне дослідження. Всього проведено 482 дослідження у 250 чоловік (100 хворих на гіперстенічну форму ПІ, 100 хворих на гіпостенічну форму ПІ і 50 здорових осіб).

Дослідження проводили 2–3 рази для надійності отриманих результатів.

З метою об’єктивізації особливостей психоінфантильної структури і розробки клініко-психофізіологічних критеріїв захворювання поряд із клінічним обстеженням застосовувалися психофізіологічні методи дослідження.

Всього у 380 ВСС проведено 2610 вимірів. З них у 250 чоловік (200 хворих на ПІ і 50 здорових осіб) для визначення вісцеральних дисфункцій при ПІ за допомогою вітчизняного спірографа “Метатест-1” досліджено функцію зовнішнього дихання в умовах фізичного (60 присідань за 2 хв.) і розумового (закреслювання кілець Ландольта в коректурній таблиці упродовж 15 хв.) навантаження, що склало 686 досліджень, включно визначення ступеня насичення артеріальної крові киснем (з використанням оксигемографа — О36М) і реєстрацію типу дихальних рухів грудної клітки. Обчислювали коефіцієнт використання кисню Гербста і дихальний еквівалент Кніппінга.

У вказаних осіб також визначали особливості функціонального стану вищої нервової діяльності за допомогою власного приладу для дослідження психічної втомлюваності та індивідуальної рухливості нервових процесів за методикою професора А.Е.Хільченка (посвідчення на раціоналізаторську пропозицію №97/03 від 24.03.90 р., ВМедА ім. С.М.Кірова). Дослідження проводили з застосуванням словесних і образних подразників, як у звичайній обстановці, так і в умовах шумових перешкод, близьких до “білого” шуму (70 дб). Усього проведено 988 досліджень.

З метою встановлення рівня енергопродукції хворих (з використанням спірографа “Метатест-1”) визначали основний обмін у 100 суб’єктів з ПІ з урахуванням форми захворювання, а також 30 здорових осіб; число вимірів – 454.

Дослідження, проведені у перші 2 роки (1990-1992), чітко показали наявність астенічного стану в усіх ВСС із ПІ, як дезадаптаційного синдрому, з функціональними зрушеннями соматовегетативних механізмів, серцево-судинної і дихальної систем, вищих відділів центральної нервової системи. Цим визначався вибір зазначених методик досліджень.

Статистична обробка отриманих даних містила у собі визначення середнього арифметичного, середнього квадратичного відхилення, середньої помилки, застосування критеріїв t Стьюдента,2 і знаків, для чого використовували стандартні комп’ютерні програми SРSS @ Statistica і програмне забезпечення MS Office, Windows95. Математичну обробку отриманих даних здійснювали в системі електронних таблиць EXCEL7.0.

Найбільшу складність клінічного розмежування з ПІ в юнацькому віці являє астенічна форма психопатії (І.Л.Акулова, 1966 та інш.). Однак, ретельний порівняльний аналіз даних захворювань виявив різницю вже за кількістю та особливостями скарг, що висувалися хворими.

При ПІ скаржилися на підвищену втомлюваність 72,5±3,2 % хворих, що майже вдвічі перевищує такі скарги при психопатії (p < 0,001).

У початковий період на прояви астенії, що виражалися більше у вигляді загального соматичного дискомфорту, особи з психічним інфантилізмом не звертали серйозної уваги. Вони не могли назвати час початку погіршення самопочуття, вказати чіткий зв’язок стомлюваності з психогенними ситуаціями, в той час як у психопатичних особистостей астенія наставала періодично слідом за розбурханням психогенних розладів, тобто посилення її носили мало епізодичний, як би хвилеподібний, характер. Стомлюваність у хворих на психічний інфантилізм, будучи тлом повсякденного життя, також підсилювалася в періоди декомпенсації до умов побуту та діяльності, однак таке емоціогенне посилення не носило настільки гострий характер, але мало затяжний перебіг.

Таким чином, у своєму підгрунті астенія при ПІ мала фізіогенний характер, тоді як у більшості хворих на психопатію вона була близькою до психогенної форми.

На головний біль – один із постійних супровідних симптомів синдрому дратівливої слабості – скаржилися 69,5±3,3 % ВСС із ПІ, при психопатії – у 2,5 рази менше (p < 0,001). Головний біль у хворих на ПІ має різний характер з переважанням почуття “важкості” в голові. Він посилювався від інтенсивної роботи, особливо при розумовому напруженні. Частіше біль локалізувався в лобно-скроневих ділянках, з періодичним полегшенням, підсилюючись, як правило, у другій половині дня. У той же час хворі на психопатію частіше відзначали головний біль зранку, його інтенсивність була у тісній залежності від афективного тону, переважно він мав характер “каски” чи “обруча”, що стискають голову.

Як прояв патофізіологічної дизритмії у хворих на ПІ виступав розлад сну (57,5 ± 3,5 %), певно через дезінтеграцію систем мозку, низьку рухливість нервових процесів. Було характерним утруднення засипання з частими пробудженнями і сновидіннями “невизначено-страхітливого” змісту за органічним типом. При психопатії поверхневий сон (31,0 4,6 %) був частіше зі сновидіннями “тематично-страхітливого” характеру, в котрих у вигадливій формі відбивався реальний психогенний зміст (р<0,001).

Скарги на біль у ділянці серця в обох групах висловлювали частіше лише при навідних запитаннях лікаря: у хворих з ПІ біль мав тупий чи ниючий характер, що становило 40,53,5 %, у хворих на психопатію – 11,03,1% (p < 0,001).

На почуття задишки, що характеризувалося хворими як незадоволення диханням і необхідністю глибокого вдиху, скаржилися 29,03,2% хворих на ПІ, це майже в п’ять разів перевищувало такі скарги при психопатії (p < 0,001).

При вивченні об’єктивних даних хворих обох груп чітко виступали якісна і кількісна різниця психопатологічних симптомів, що дозволяють диференціювати хворих на ПІ від хворих на психопатію (табл. 1).

Астенічний симптомокомплекс при ПІ виявлявся у 91,51,9% хворих на ПІ, у той час як при психопатії – у 1,5 рази менше (р<0,001).

Низький рівень активної уваги, як елементарна складова астенічного симптомокомплексу при психічному інфантилізмі, відмічався у 77,0% випадків, частіше реєструвався при гіпостенічній формі, у хворих на психопатію він спостерігався у 3,5 рази менше (p < 0,001).

Інтелектуальна недостатність у 4,5 рази частіше виявлялася у хворих на ПІ, ніж у групі хворих на психопатію: 68,0±3,3 % проти 15,0±3,6 % (р<0,001). Пізнавальна діяльність при ПІ відзначалася формальністю бажання пізнання, виснажливістю стимулів через інтелектуальну незрілість, в тому числі за рахунок дефіциту волі та уваги. Звуження пізнавальної діяльності при психопатії частіше було пов’язано з ригідністю сприйняття інформації через прояви негативізму, егоцентричного протиставлення.

Інтереси хворих на ПІ були обмеженими, невираженими, непостійними, зі швидкою зміною нетривалих захоплень. В обстежених хворих на психопатію інтереси частіше були однобічними, звуженими, бідними, без глибоких уподобань, спрямованими на задоволення власних бажань і потреб.

Таблиця 1

Характеристика і частота психопатологічних ознак у військовослужбовців строкової
служби з психічним інфантилізмом та астенічною психопатією (%, ‰ ± m)

Психопатологічні ознаки | Частота виявлення

Хворі на ПІ,
n = 200 | Хворі на астенічну
психопатію, n = 100 | Оцінка значущості різниці,

р | критерій
t Стьюдента

астенія | 91,5±1,9 | 61,0±4,9 | <0,001 | 5,8

недостатність активної уваги | 77,0±3,0 | 21,0±4,1 | <0,001 | 11,0

інтелектуальна недостатність | 68,0±3,3 | 15,0±3,6 | <0,001 | 10,8

слабість вольового зусилля | 65,5±3,4 | 26,0±4,4 | <0,001 | 7,1

підвищена дратівливість | 64,5±3,4 | 53,0±5,0 | >0,05 | 1,9

емоційна нестійкість | 63,5±3,4 | 61,0±4,9 | >0,05 | 0,4

психоорганічні риси | 54,0±3,5 | 7,0±2,7 | <0,001 | 10,6

істероїдні реакції | 49,0±3,5 | 33,0±4,7 | <0,01 | 2,7

сензитивність | 47,0±3,5 | 39,0±4,9 | >0,05 | 1,4

туга | 41,5±3,5 | 12,0±3,2 | <0,001 | 6,2

тривожність | 39,0±3,4 | 27,0±4,5 | <0,05 | 2,1

іпохондрична налаштованість | 34,0±3,3 | 21,0±4,2 | <0,05 | 2,4

апатико-абулічні прояви | 7,0±1,8 | 1,0±1,0 | >0,05 | 1,4

Вольова настанова у хворих на ПІ характеризувалася підвищеною сугестивністю, слабохарактерністю, відсутністю цілеспрямованості, нездатністю відстоювати свої інтереси, легкою переключаємістю за першим спонуканням, швидким зниженням активності, що відрізняло їх від хворих на психопатію, в яких вольова активність була спрямована на задоволення егоїстичних нахилів, а також пов’язана з миттєвим збудженням, без гальмування перед необачними вчинками і діями.

У хворих обох груп (з ПІ та психопатією) на тлі астенії відмічалися емоційні зрушення різного ступеня вираженості, однак у ВСС із ПІ, переважно з ГіпоФ захворювання, в обставинах, що вимагали зосередження та швидкого вирішення питань переважали тужно-тривожні депресивні прояви, неможливість стримуватися від хвилювання і дратівливості.

У відносно спокійних умовах служби у хворих на ПІ, здебільш з ГіперФ, виступала істероїдна поривчастість афектів із прагненням звернути на себе увагу, що нерідко супроводжувалося бажанням нових вражень, схильністю до фантазування. У хворих на психопатію, в першу чергу, виявлялися диференційовано спрямовані із негативним забарвленням афекти з експлозивними реакціями, розгальмованість, нестримність потягів і посилена жестикуляторна психомоторика.

У настрої хворих ПІ переважали безтурботність, легковажність, немотивована поляризація настрою — від сліз до сміху, від демонстративної радості — до підкресленої туги, вони по-дитячому сприймали похвалу і співчуття. ВСС з психопатією виявляли егоїстичність, і негативно заряджений настрій у них частіше був пов’язаний з реактивними моментами при гіперболізації їхньої значущості.

У ВСС із ПІ депресивні прояви іноді розвивалися на тлі переживань, пов’язаних з енурезом або відчуттями пониження потенції. Хворі були пригнічені через думки про невиліковність, неповноцінність, непрацездатність, часто плакали, висловлювали суїцидні наміри.

Іпохондричні фіксації хворих на ПІ (34,03,3 %) частіше розвивалися на тлі вісцеро-вегетативних дисфункцій, іноді вони поєднувалися з почуттям страху за доручену справу, що менше спостерігалося у хворих на психопатію (21,04,2 %) (p < 0,05).

При ПІ набагато частіше, ніж при психопатії, зустрічалися соматовегетативні зрушення, диспластичні стигми (малі аномалії розвитку), функціональний дефіцит деяких органів.

У більшої частини обстежених ВСС з ПІ у сукупності відзначалися: слабка рослинність на обличчі і тілі при добре розвиненій рослинності на черепній ділянці голови, наявність додаткових повних чи часткових завитків у волосистій частині голови (14,52,4 %), асиметрія розміщення вушних раковин (39,03,5 %), легка косоокість (15,52,5 %), короткозорість (17,02,6 %), недостатність конвергенції (9,52,0 %), відсутність третіх молярів – зубів “мудрості” (9,52,0 %), аномальне розміщення верхніх центральних різців – помірна розгорнутість уздовж подовжніх осей в медіальному співвідношенні один до одного (16,52,6 %), утруднення носового дихання (17,52,6 %), “географічний” язик (6,01,7 %), монорхізм (1,01,0 %).

При об’єктивному дослідженні у хворих на ПІ виявлено помірно виражену вегетативну нестійкість у вигляді гіпергідрозу (46,53,5 %), частого позіхання, лабільності ритму дихання (26,53,1 %) і пульсу (15,52,5 %), акроціанозу (33,03,3 %), позитивних рефлексів Ашнера, Маринеску - Радовичи, тремору пальців витягнутих рук (16,52,6 %),

Незалежно від форми ПІ, привертало увагу переважання екстрапірамідної моторики у хворих на ПІ, що може вказувати на недосконалість кортикального рівня нервової діяльності.

Дефіцитарність моторики при ПІ у ВСС переважно проявлялася у вигляді неекономності та нераціональності рухових актів. Хворі при виконанні досить елементарних повсякденних робіт бентежилися перед руховою активністю, не помічали неузгодженості з партнерами, намагаючись пристосуватися, розгублювалися в пошуках зручності. Недосконалість психомоторики даних хворих проявлялася бідністю міміки, жестів і наявністю численних невиразних і слабокоординованих рухів, чим вони різко відрізнялися від хворих на психопатію. Аномальний розвиток психомоторики хворих на ПІ, що не є прямим психопатологічним феноменом і неврологічним критерієм, вносив певне збідніння і викривлення в їхню особистісну цілісність, побічно міг поповнити роль факторів міжособистісних ускладнень, понижуючи тим самим пристосувальні можливості до навколишнього середовища.

З аналізу клінічних проявів ПІ і психопатії випливає, що кожне з цих зовні схожих захворювань має свої специфічні характерні риси, на підставі чого розроблено критерії диференціальної діагностики, частину з котрих представлено в табл. 2.

Пропоновані диференціальні діагностичні критерії ПІ можуть створити засади експертизи призовників і військовослужбовців строкової служби, бути корисними для профілактичних заходів щодо попередження надзвичайних подій у військах.

Таблиця 2

Найбільш суттєві диференціально-діагностичні ознаки, характерні для хворих
на психічний інфантилізм та астенічну психопатію

При психічному інфантилізмі | При астенічній психопатії

Розвиток захворювання

Найбільш загальною ознакою захворювання виступає астенічний симптомокомплекс | Найбільш характерною ознакою захворювання є емоційна нестійкість

Переважає фізіогенна астенія | Домінує психогенна астенія

Перебіг хвороби відносно рівномірний, з тривалим повільним затуханням поведінкової патології та поступовим покращенням готовності до соціальної адаптації | Перебіг хвороби нерівномірний, більша залежність загострення від біологічних вікових криз, без помітного згасання поведінкової патології

Слабкість критичної оцінки власної соціальної дезадаптації | Вказуються конкретні суб’єктивно значущі психотравматичні фактори як причина декомпенсації

Схильність до емоційної прихильності з дитинства | Схильність до емоційного відсторонення з дитинства

Значна поліморфність клінічної картини | Незначна поліморфність клінічної картини

Соматизація клініки виражена | Соматизація клініки незначна

Диспластичні ознаки – часто | Диспластичні ознаки - рідко

Ознаки вегетодистонії та психоорганічного синдрому – частіше | Ознаки вегетодистонії, особливо психоорганічного синдрому – менше

Скарги

Підвищена стомлюваність, що підсилюється частіше у другій половині дня | Почуття підвищеної стомлюваності спостерігається переважно зранку

Наявність відчуття важкості в голові, що посилюється при розумовому напруженні | Наявність почуття стиснення голови, що підсилюється при афективному напруженні

Дратівливість при виконанні службових обов’яз-ків, що потребують зосередження. | Дратівливість на тлі чутливого тону, в стані емоційної насиченості

Утруднений процес засинання при сонливості вдень. Зміст страхітливих сновидінь переважно складають важкопояснювані випадки, процес падіння тощо | Чуткий переривистий сон, нерідко з страхітливими сновидіннями, що, головним чином, зображають епізоди реальних подій

Ниючий біль в ділянці серця, перебої, що підсилюються при втомі | Нечастий біль у ділянці серця

Відчуття нестачі повітря (необхідність в додатковому глибокому вдихові) | Відчуття нестачі повітря без афектів не відмі-ча-ється

Психопатологічні прояви

Інтелектуальна незрілість - в усіх випадках | Незначний дефіцит інтелектуального розвитку - у рідких випадках

Мислення поверхневе, категоричне, на почуттєвих засадах, переважає над логічними процесами | Мислення прямолінійно-афектив-не, з переважанням ригідної егоцентричної логіки, частіше з “душевною глухотою”

Емоційні прояви частіше мають спонтанний, примітивний характер, іноді з істероїдним відреагуванням без орієнтованої спрямованості | Емоційні реакції частіше мають бурхливий характер з переважанням афективних спалахів із направленістю, з відбитком особистісно-психогенного фактора

Переважає пасивна увага над активною | Переважає активна увага над пасивною

Зазвичай – мала інертність афекту | Частіше – слабе затухання, в’язкість афекту

Сильна піддатливість хворих впливу навколишнього середовища через навіювання | Менша піддатливість хворих впливу навколишнього середовища

Запас знань невеликий за рахунок дитячої легковажності, звуження та незрілості інтересів | Збідніння ерудиції за рахунок високого порогу сприйняття у зв’язку з егоцентричним принципом “Я і так все знаю”

Обмеженість та мінливість інтересів — “скакання примітивних ідей та захоплень” | Інтереси звужені, без глибоких прихильностей, егоцентричні

Вольові якості слабі; схильність до вчинків при першому спонуканні | Вольова активність може бути досить стійкою залежно від зацікавленості

При дослідженні функції зовнішнього дихання (ФЗД) у стані спокою ВСС з ПІ відрізнялися від здорових осіб більш широким діапазоном коливань за ступенем насичення крові киснем (SРО2), частотою дихання (ЧД), глибиною дихання (ГД) і хвилинного об’єму дихання (ХОД). Величини коефіцієнта використання кисню (КВО2) і дихального еквіваленту у них були менш оптимальними (табл.3).

Таблиця 3

Показники функції зовнішнього дихання і насичення артеріальної крові киснем у військовослужбовців строкової служби з психічним інфантилізмомо та здорових осіб у стані спокою

Досліджувані
групи | Кількість, n | ЧД, хв | ГД, мл | ХОД, л | ДЕ | КВО2 | SРО2, %

М±m | М±m | М±m | М±m | М±m | М±m

здорові особи
(контрольна група) | 50 | 17,3±0,4 | 462,0±9,5 | 7,6±0,2 | 2,80±0,06 | 36,2±0,4 | 96,1±0,1

хворі на ГіперФ ПІ | 100 | 18,0±0,3 | 442,0±13,1 | 7,8±0,2* | 3,00±0,05* | 37,8±0,3*** | 96,3±0,1

хворі на ГіпоФ ПІ | 100 | 19,0±0,2*** | 348,0±4,4*** | 6,6±0,1 | 2,50±0,03*** | 33,6±0,2*** | 95,9±0,1

Примітка. Тут і далі: різниця з контрольною групою вірогідна: * – р<0,05, ** – р<0,01, *** – р<0,001.

Якщо на пневмограмі в здорових осіб у стані спокою амплітуди дихальних циклів були майже однаковими, то у хворих з ГіперФ періоди прискореного дихання змінювалися на його уповільнення або глибокі додаткові вдихи, спостерігалися “ламані”, “деформовані” дихальні цикли. Для хворих на ГіпоФ ПІ властивим було поверхневе дихання при відносно сталій його частоті.

На початку дозованого фізичного навантаження у ВСС з ГіпоФ ПІ на відміну від хворих на ГіперФ ПІ, величина насичення артеріальної крові киснем змінювалася в бік пониження і дорівнювала 92,2±0,2 % (у ВСС з ГіперФ ПІ цей показник складав 98,1±0,1 %, а у здорових осіб – 93,7±0,1 %). Відновлювальний період у хворих з ГіпоФ ПІ тривав 7 хв і мав плавний характер (у здорових осіб і хворих на ГіперФ ПІ – 4 хв, але для останніх на початку відпочинку характерним було повторення гіпервентиляційного синдрому (М-образна крива), головним чином за рахунок збільшення глибини дихання (рис. 1).

Найбільша різниця у величині ХОД у порівнюваних групах відзначалася на першій хвилині фізичного навантаження. У ВСС із ГіпоФ ПІ в порівнянні як із хворими ГіперФ, так і здоровими особами, ХОД був набагато менше, відповідно 9,7±0,23 л/хв, 30,9±0,48 і 27,9±0,36 л. Це свідчить, насамперед, про неадекватно слабку реакцію функції зовнішнього дихання у хворих з ГіпоФ ПІ у відповідь на фізичне навантаження.

Розумове навантаження у ВСС із ГіпоФ ПІ також викликало великі зміни рівня насичення артеріальної крові киснем і вентиляційних показників. Оксигенація артеріальної крові досягала найменших величин наприкінці навантаження. Відновлення йшло повільно, упродовж 7 хв. Зменшення ХОД відбувалося за рахунок пониження глибини дихання (рис. 2).

Уповільнення дихання при значному розумовому напруженні у хворих з ГіпоФ ПІ варто розцінювати як вираження специфічної реакції у даної категорії хворих.

Рис. 1. Співвідношення кривих хвилинного об’єму дихання (ХОД) та оксигенації артеріальної крові (SpО2) у ВСС із ПІ і здорових осіб у стані спокою та при дозованому фізичному навантаженні.

Примітка. 0 – стан спокою; 1’ – 2’ – навантаження; 1 – 6 – відновлювальний період

Рис. 2. Співвідношення кривих хвилинного об’єму дихання (ХОД) та оксигенації артеріальної крові (SpО2) у ВСС із ПІ і здорових осіб у стані спокою та при дозованому розумовому навантаженні.

Примітка. 0 – стан спокою; 5’ – 15’ – навантаження;1 – 5 – відновлювальний період.

Лабільність показників оксигенації артеріальної крові, хвилинного об’єму дихання при функціональних навантаженнях, особливо при розумому навантаженні, у хворих ГіперФ ПІ вказувало на слабкість внутрішнього гальмування. Зменшення цих показників наприкінці навантаження свідчило про підвищену виснажливість збуджувального процесу.

ГіпоФ ПІ відзначалася уповільненим характером реакцій показників зовнішнього дихання, низьким рівнем насичення артеріальної крові киснем, меншим ХОД у спокої або при дозованих навантаженнях. Порушення функції зовнішнього дихання відразу після початку розумового навантаження у хворих з ГіпоФ ПІ вказували на пониження коркового тонусу, рухливості нервових процесів.

Високу чутливість зовнішнього дихання у ВСС із ПІ, безумовно, слід розцінювати як відображення підвищеної психічної виснажливості у них .

Розподіл хворих за величиною основного обміну в залежності від форми ПІ виявив певну закономірність (табл. 4).

Таблиця 4

Показники основного обміну у здорових осіб і хворих на психічний інфантилізм (Мm)

Групи обстежених | Кількість
обсте-жених, n | Необхідне споживання кисню в умовах основного обміну, мл/хв | Фактичне споживання кисню в умовах основного обміну, мл/хв | Основний обмін, фактичний до необхідного, %

здорові особи
(контрольна група) | 30 | 261,0±3,6 | 275,7±5,0 | 105,6±1,6

хворі на ГіперФ ПІ | 50 | 258,5±2,6 | 294,7±6,8* | 114,0±1,2***

хворі на ГіперФ ПІ | 50 | 251,8±3,1** | 221,8±6,0*** | 88,1±1,6***

З даних, наведених у табл. 4, видно, що величини основного обміну в здорових осіб складали 105,6±1,6%, у хворих на ГіперФ ПІ – 114,0±1,2%, у хворих на ГіпоФ ПІ – 88,1±1,6%. Зважаючи, що величини основного обміну в цілому у групі хворих на ПІ були в межах ±10%, отже виявлена залежність зміни основного обміну від форми ПІ становить практичний інтерес.

Результати словесно-асоціативного експерименту в здорових осіб дозволяють об’єктивно оцінити порівняльним шляхом характер і ступінь вираженості порушень вищої нервової діяльності у хворих на ПІ.

Характер відхилень мовних реакцій при асоціативному експерименті у хворих з ГіпоФ набагато відрізнявся як від результатів дослідження здорових осіб, так і від мовних порушень у хворих на ГіперФ ПІ. Насамперед, це виражалося у подовженні латентного періоду не тільки на “афектогенні” слова-подразники, але і на “індиферентні” (табл. 5).

У хворих з ГіпоФ ПІ латентний період на “індиферентні” слова-подразники становив 3,76±0,04 сек (в осіб з ГіперФ ПІ – 2,01±0,01 сек), латентний період на “афектогенні” слова був більшим – 8,01±0,05 сек, ніж в осіб з ПІ ГіперФ (5,40±0,02 сек) (р<0,001). У більшості осіб даної групи спостерігалися явища послідовного гальмування, це виражалося у подовженні латентного періоду при відповіді на слова, наступні за “афектогенними”, що складало 5,23±0,03 сек; у хворих з ГіперФ ПІ – 3,01±0,01 сек. (р<0,001).

Таблиця 5

Показники латентного періоду при асоціативному експерименті у
здорових і хворих на психічний інфантилізм (Мm)

№ п/п | Слова-подразники | Латентний період, сек

здорових осіб | хворих на ГіперФ ПІ | хворих на ГіпоФ ПІ

1 | “індиферентні” | 1,76±0,01 | 2,01±0,01 | 3,76±0,04+

2 | пред’явлені як “афектогенні” | 1,77±0,01 | 5,40±0,02+ | 8,01±0,05+

3 | “індиферентні”, наступні за “афектогенними” | 1,78±0,01 | 3,01±0,01+ | 5,23±0,03+

Примітки:

1. Підкреслені значення вірогідно відрізнялися від таких у здорових осіб (р<0,001);

2. + — істотність розходжень (р<0,001) при порівнянні латентного періоду слів-подразників (1) з латентним періодом слів-подразників (2) і (3).

Отримані дані свідчать про фукціональний характер порушень функціональної коркової діяльності в обстежених. Насамперед, вони вказують на послаблення внутрішнього гальмування, пониження сили збуджувального процесу.

З аналізу словесних реакцій в осіб з даною патологією виразно виступали явища патологічної інертності збуджувального процесу, що виражалося в наявності персеверуючих мовних реакцій з відображенням суб’єктивних переживань хворих.

Вищі словесні реакції у даних хворих становили 60,2±0,3% словесних реакцій, а при ГіперФ ПІ – 69,8±0,9 % (р<0,001). Решту 40,4±0,5 % словесних реакцій, отриманих у ВСС із ГіпоФ ПІ, було віднесено до нижчої групи мовних реакцій; у хворих з ГіперФ ПІ – 31,2±0,3% (р<0,001).

Таким чином, грубість асоціативного процесу, про що свідчать негативні показники репродукції, високий рівень нижчого типу мовних реакцій, що частіше спостерігалося у ВСС із ГіпоФ ПІ, в тому числі і за рахунок відмовних і персеваційних відповідей, може додатково до клінічних даних вказувати на психоорганічний характер симптоматики ВСС із ПІ.

Дослідження психічної втомлюваності показало вірогідне збільшення відсотка помилок у ВСС з ПІ в порівнянні зі здоровими особами, при цьому найбільша психічна втомлюваність розвивається у хворих з ГіпоФ ПІ. Середні рівні рухливості основних нервових процесів наведено в табл. 6.

Тенденція до збільшення функціональної рухливості основних нервових процесів у хворих з ГіпоФ ПІ в умовах шумової перешкоди, особливо при словесних подразниках, імовірно пояснюється стимуляцією нервових процесів ефектом “білого шуму”.

Дослідження психічної втомлюваності на тлі індивідуальної функціональної рухливості основних нервових процесів у хворих на ПІ є досить чутливою методикою для діагностики ПІ.

Таким чином, аналіз робіт пов’язаних із проблемою ПІ, через призму власного багаторічного досвіду клініко-психопатологічного дослідження хворих даного профілю в умовах військової служби дозволяє визнати ПІ самостійним захворюванням.

Клініка ПІ в юнаків зазнає низки адаптаційно позитивних вікових трансформацій, однак умови військової служби сприяють пожвавленню попередніх клінічних проявів, хворі стають більш астенічними, демаскованими, реактивними, здатними “здетонувати” від найменшого подразника за принципом “стиснутої енергії”, більш збагаченими супутніми соматовегетативними дисфункціями, з пожвавленням психомоторики та більш помітними диспластичними особливостями.

Таблиця 6

Середні показники рухливості основних нервових процесів і середня кількість помилок при досліджуванні психічної втомлюваності у здорових та