ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІЩЕНКО Ігор Васильович

УДК 94(477.7):32"1921 -1928"

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ БОРОТЬБИЗ СОЦІАЛЬНИМИ АНОМАЛІЯМИ ПЕРІОДУ НЕПУ(1921-1928рр.):ДОСВІД, ПРОТИРІЧЧЯ,УРОКИ(за матеріалами Півдня України )

07.00.01- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської історії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки

і техніки України Іваненко Валентин Васильович,

Дніпропетровський національний університет, проректор

з гуманітарних питань та виховної роботи,

завідувач кафедри російської історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Бут Олександр Микитович,

Донецький національний університет, професор кафедри історії

слов’ян

кандидат історичних наук, доцент Архірейський Дмитро

Володимирович, Академія митної служби України, доцент

кафедри соціально-політичних дисциплін.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

кафедра української історії та етнополітики.

Захист відбудеться " 8 " жовтня 2003 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 08. 051. 14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського

національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий " 5 " вересня 2003 року.Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Принципова схожість соціально-економічної ситуації початку ХХІ століття з тією, що склалась в Україні у 20-х роках ХХ ст., коли відмова від воєнно-комуністичних методів управління державою на фоні руйнівних наслідків Першої світової, громадянської воєн, голоду створила всі умови для поширення соціальних аномалій, привертає увагу дослідників можливістю порівняння процесів суспільного життя цих періодів історії. У сучасному суспільстві, як і в період непу, звичним атрибутом міст та сіл стала дитяча бездоглядність, жебракування, бродяжництво, проституція, пияцтво та алкоголізм. Актуальність теми визначається й тим, що боротьба з бідністю розглядається зараз як пріоритетний напрямок діяльності уряду нашої держави. Її складовою частиною, безумовно, має стати поступове викорінення найбільш одіозних соціальних аномалій. Вибір теми зумовлений і тим, що ця галузь вітчизняної соціальної історії практично не висвітлена в науковій літературі. Порівняно дослідженою є проблема дитячої бездоглядності і боротьби з нею у 20-ті роки ХХст., однак наявні праці відзначаються нерідко ідеологічними нашаруваннями, надмірною політизацією при характеристиці окремих питань, обмеженістю джерельної бази. До того ж у них майже не простежується специфіка південного регіону України, який зазнав чи не найбільшої скрути в цей період. Решта аномалій суспільства 20-х років ХХст., і перш за все жебракування, бродяжництво, проституція в Україні, взагалі фактично не вивчались. Між тим, ретельний аналіз архівних джерел, матеріалів державної статистики переконує, що ці проблеми не втрачали своєї гостроти протягом усього періоду непу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукова проблема досліджувалась у руслі виконання на кафедрі російської історії Дніпропетровського національного університету держбюджетної теми №1-060-03 “Радянська державність в Україні: пріоритети і особливості розвитку у ХХ столітті”. Об'єктом дослідження є соціально-політичні процеси в південному регіоні України в період непу (1921-1928 рр.) та їх взаємозв'язок з соціальними аномаліями.

Предметом дослідження є державна політика у сфері боротьби з соціальними аномаліями (створення організаційно-правової системи щодо викорінення вказаних явищ; практика залучення громадськості до боротьби з ними; форми і методи цієї діяльності в період 1921-1928 рр., які в поєднанні із соціально-економічними умовами визначили кінцеві результати).

Мета роботи: здійснити комплексне, системне дослідження умов, динаміки та специфіки розвитку найбільш поширених соціальних аномалій доби непу в південній Україні, проаналізувавши увесь спектр причинно-наслідкових зв’язків між ними, а також механізм формування та реалізації державної політики щодо їх поступового витіснення із суспільного життя в період, що розглядається.

Відповідно до поставленої мети дослідження дисертант прагнув виконати такі конкретні завдання:– визначити сутність, характер, соціальну спрямованість та особливості прояву основних суспільних аномалій у південному регіоні республіки; –

встановити ступінь руйнівних наслідків голоду 1921 – 1923 рр. на моральну атмосферу і поглиблення процесу декласування в робітничому середовищі;–

висвітлити структурні зміни дитячої бездоглядності, об’єктивні та суб’єктивні передумови сплеску й зниження рівня досліджуваних соціальних аномалій на теренах південної України в роки непу;–

показати соціально-психологічні та демографічні фактори, мотиви і шляхи розповсюдження проституції у 1920-х роках; –

з’ясувати реакцію органів влади на поширення в Україні соціальних аномалій і створення відповідної організаційно-правової системи боротьби з ними;–

проаналізувати й узагальнити головні форми та методи взаємодії державних і громадських інститутів УСРР, їх практичні заходи й здобутки щодо подолання означених суспільних вад, а також недоліки, протиріччя та прорахунки в цій площині діяльності.

Методологічною основою дослідження обрані принципи: історизму, об'єктивності, діалектичного методу, багатофакторності, всебічності, відповідності, сцієнтизму. Реалізація принципів у праці здійснювалась за допомогою комплексу загальнонаукових, суто історичних та міждисциплінарних методів пізнання. У їх складі діалектика об'єктивного і суб'єктивного в історичному процесі, взаємопов'язаність явищ, перехід від абстрактного до конкретного, співвідношення загального й особливого, поєднання історичного і логічного, відокремлення в об'єкті головного, часткового та специфічного. Аналіз поставлених проблем став можливим за умов застосування історико-генетичного методу, порівняльного, типологізації, проблемно-хронологічного методу, кореляції, контент-аналізу, гендерного аналізу та ретросказання. Оскільки автор широко вивчав масиви статистичних даних, частіше доводилося застосовувати порівняльний метод, кореляцію. Таким чином, зокрема, була виявлена динаміка поширення соціальних аномалій у роки непу. Аналіз документів 1926 – 1928 рр. було здійснено методом контент-аналізу, що дозволило визначити тенденції державної політики щодо боротьби з соціальними вадами в цей період.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором, по суті, вперше у вітчизняній історіографії було здійснено комплексне дослідження державної політики у сфері боротьби з соціальними аномаліями в Україні періоду непу (1921–1928 рр.). При цьому новизною відзначаються такі конкретні результати, особисто одержані дисертантом:

1. Всебічно проаналізовані чинники суспільних аномальних явищ, що обумовили їх існування на кожному із трьох виділених періодів: голоду 1921–1923 рр. і неврожаю 1924 р., стабільних для економіки 1925–1926 рр. та в останньому періоді непу 1926–1928 рр.

2. Відтворено динаміку розповсюдження аномальних явищ у суспільстві, яка свідчить про відповідний рівень ефективності державної політики щодо їх запобігання та ліквідації.

3. На прикладі діяльності Дніпропетровської окружної, районних партійних організацій, місцевих органів влади та уряду республіки, у хронологічних рамках 1926–1928 рр., були досліджені пріоритети соціальної політики, спрямованої на подолання суспільних аномальних явищ.

4. На підставі аналізу ефективності організаційно-правової системи по боротьбі з соціальними аномаліями, втіленої властями упродовж періоду непу, виявлена подальша тенденція змін бездоглядності, жебракування, бродяжництва, проституції та алкоголізму.

5. Узагальнено позитивний та негативний досвід боротьби з цими явищами на півдні республіки, що може стати цінним вихідним матеріалом для організації наступу на подібні суспільні аномалії в нинішніх умовах.

Науково-практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що, по-перше, одержані в ній результати, фактичний матеріал дослідження можуть бути використані для подальшого поглибленого вивчення проблеми боротьби із цими аномаліями як у радянський період, так і в сучасній українській державі при створенні синтетичних, узагальнюючих праць, підручників та навчальних посібників з історії України, рідного краю, у навчальному процесі у вищій та середній загальноосвітній школі. По-друге, дослідження причин виникнення названих явищ дає змогу зрозуміти конкретні механізми впливу екстремальних умов на життя людини, ту межу, за якою наступає деградація особистості. На соціально-психологічному рівні прикладний характер має виявлення конкретного впливу масоподібних явищ, спричинених голодом, на соціальну мобільність населення. По-третє, результати цієї роботи можна використати при розробці державної програми боротьби з бідністю, а історичні уроки непівських часів стануть орієнтиром щодо створення законодавчої бази для подолання цих явищ у нашій державі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були апробовані в публікаціях автора у фахових виданнях, виступах на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету за підсумками науково-дослідної роботи (2001 – 2003 рр.), на четвертих наукових читаннях, присвячених пам’яті професора Д.П.Пойди (2002 р.), на міжнародній науковій конференції “Формування національних і загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти”, яка відбулася в Дніпропетровську (квітень 2003 р.) й під час обговорення на засіданні кафедри російської історії ДНУ.

Структура й обсяг дисертації підпорядковані меті й завданням дослідження. У її основу покладено хронологічно-проблемний принцип. Дисертація загальним обсягом 206 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 448 найменувань і додатків. Обсяг дисертації 167 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його хронологічні й територіальні межі, методологічна і джерельна база, показується наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі – “Методологічні, історіографічні та джерелознавчі аспекти проблеми ”– характеризуються методологічні принципи й основні методи, які були застосовані в ході дослідження, наводяться конкретні приклади їх практичної реалізації. Відтак найбільш універсальний принцип наукового пізнання – історизм було використано з метою визначення характерних методів боротьби виконавчої влади з жебракуванням та бродяжництвом у період згортання непу. Як відомо, саме тоді відновились примусові методи в соціальній політиці, характерні для воєнно-комуністичного періоду. Разом з тим у нових історичних умовах за схожими політичними тенденціями більшовики, поряд з дещо зміненими колишніми, знайшли й інші методи тиску на цих осіб. Не принижуючи значення й інших принципів, зазначимо, що історизм є базовим. Його дія, безперечно, поширюється й на сучасність. Тому автор, аналізуючи вирішення проблеми подолання аномальних соціальних явищ у 1920-х рр., враховує нинішні історичні умови й на цій основі дає певні рекомендації для формування комплексних заходів протидії вадам суспільства в наш час. Дослідницькі завдання вирішувались при обов’язковому дотриманні принципу об’єктивності, який допоміг автору врахувати максимальну кількість тих обставин, що визначали боротьбу з вадами суспільства в 1920-ті рр. Таким чином, були переглянуті офіційні заяви партійних видань, зокрема, про те, що бездоглядність у 1928 р. була майже ліквідована. Урахування раніше замовчуваних обставин дозволило дійти нових конкретних висновків щодо стану соціальних аномалій, виявити здобутки й прорахунки боротьби з ними впродовж непу. Важливо, що принцип об’єктивності обумовлює застосування оптимального комплексу методів для досягнення поставленої мети. У цьому ж напрямі проведено аналіз іншої частини методологічної бази.

Таким чином, багатоплановість і новизна, складність проблеми потребують застосування широкого методологічного арсеналу дослідження.

В історіографічному процесі з даної проблематики можна умовно виділити 6 етапів. Чимала роль при типологізації аномальних контингентів належить дореволюційній літературі, що складає основу першого періоду історіографії висвітлення цих явищ, який межує з початком непівського часу. Вона представлена такими загальновідомими вітчизняними авторами, як І.Прижов, П.І.Ковалевський, Н.В.Країнський, Д.Дріль.1 Серед зарубіжних дослідників особливо виділено німецького історика Е.Фукса, італійських психіатрів Ч.Ломброзо і Г.Ферреро.2

Другий етап в історіографії з даної проблематики охоплює 1920-ті – початок 1930-х. рр. У цей час більш-менш аналітичних узагальнюючих праць не написано. Проте головна цінність тієї літератури в правдивості й фактологічній насиченості. Її репрезентує здебільшого книга С.П.Мельгунова,3 в якій автор, посилаючись на достовірні джерела, підтверджує існування в ті часи категорій повій, що інформували адміністративні органи про кримінальне середовище. Становить інтерес і робота Я.І.Лівшиця,4 присвячена розгляду алкогольної проблеми.

______________________

1Прыжов И. Нищие на святой Руси. – Казань, 1913; Ковалевский П.И. Нищие духом. – С.Пб., 1902;

Краинский Н.В. Психология падших людей. – Вильна, 1910; Дриль Д. Бродяжничество и нищенство. Меры борьбы с ним. – С.Пб., 1899.

2Фукс Е. История нравов. Буржуазный век. – М., 1994; Ломброзо Ч., Ферреро Г. Женщина преступница и проститутка. – Чебоксары, 1994.

3Мельгунов С.П. Красный террор в России 1918– 1923 гг. – Симф., 1990.

4Лівшиць Я.І. Боротьба проти пияцтва: матеріали для лекторів, агітаторів і пропагандистів. – К., 1930.

Третій етап історіографії тривав з 1930-х й до середини 1950-х рр. Причому в 1930-ті рр. чи не єдиною працею, яка пройшла через сталінські перепони й повною мірою висвітлила педагогічні аспекти виховання бездоглядних дітей-правопорушників періоду непу, стала “Педагогическая

поэма” А.С.Макаренка. Оскільки після 1931р. вся література зазнала жорсткого ідеологічного тиску, словосполучення “соціальні аномалії” вимовляли, згадуючи в основному про ці явища за кордоном. З того часу тема фактично перейшла до розряду заборонених і непопулярних.

Четвертий етап припадає на другу половину 1950-х – середину 1980-х рр. Навіть хрущовська “відлига” мало що змінила в цьому руслі. Серед історіографії 1950 – 1970-х років виділяється робота В.Є.Лобурця,5 який вивчав один із чинників вад суспільства – безробіття. Єдиною дозволеною темою в цей час залишалась проблема боротьби з дитячою бездоглядністю, яку активно розробляли історики та педагоги. Для розкриття означеного кола питань неабияку цінність мають дисертації А.О.Гусака6 і С.М.Чеха7.

Незважаючи на закономірну заідеологізованість, роботи В.М.Алтуєва8 і М.Ф.Карпенка9 дають певне уявлення про діяльність органів міліції та НК РСІ у боротьбі з бездоглядністю та самогоноварінням. Таким чином, історіографія 1970-х рр. деякою мірою узагальнила досвід подолання суспільних вад тільки в дозволених цензурою межах. Перша половина 1980-х рр. не відзначалася принципово новими роботами у вивченні соціальних аномалій. Проблемний характер мала хіба що стаття В.Рибака,10 в якій висвітлювалася історія організації селянської взаємодопомоги в 1925-1932 рр.

Отже, у зазначений період історіографія була представлена працями, що викривали переважно чинники соціальних аномалій, але предметом конкретно-історичного дослідження ці явища, окрім дитячої бездоглядності, не стали.

П’ятий етап розвитку історіографії проблеми простежується з другої половини 1980-х рр. й до початку 1990-х. Саме тоді антиалкогольна кампанія 1985 р. активізувала дослідження всіх питань, пов’язаних із шляхами підвищення ефективності боротьби проти пияцтва і алкоголізму.11 Водночас увагу дослідників привернуло явище проституціі.12 Певний внесок у розробку даної проблематики зробили такі суспільствознавці, як С.І. Голод, Ю.А.Лопатін, А.А. Габіані,

______________________________

5Лобурець В.Е. Формування кадрів Радянського робітничого класу України (1921-1932рр.) – Х., 1974.

6Гусак А.А. Комсомол – помощник коммунистической партии в борьбе с детской беспризорностью на Украине (1921-1928 гг.): Дис. … канд. ист. наук. – Д., 1976.

7Чех С.М. Мероприятия коммунистической партии и советского правительства по борьбе с детской беспризорностью в период 1917-1925 гг.: Дис. … канд. пед. наук. – К., 1953.

8Алтуев В.Н. Рабоче-крестьянская милиция Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (1921– 1925 гг.): Дис. … канд. ист. наук. – Д., 1976.

9Карпенко М.Ф. Органи народного контролю УРСР в боротьбі за здійснення ленінського плану побудови соціалізму (1920– 1934рр.) – Д., 1972.

10Рибак І.В. Організація селянської взаємодопомоги в1925– 1932 рр.// Укр. іст. журн. – 1981. – №2. – С.55– 59.

11Пьянство и преступность: история проблемы / Сост. И.П.Лановенко, А.Я.Светлов. – К., 1989.

12Проституция и преступность / Под ред. Ю.М. Хотченкова. – М., 1991.

М.А.Мануїльський,13 С.В.Кульчицький, С.Р.Лях, В.І.Марочко,14 Е.Є.Бехтель,15 та ін. Саме в цей період Г.А.Бордюгов16 зробив спробу визначити концептуальні підходи до вивчення соціальних аномальних явищ. Його стаття, вочевидь, з’явилася не випадково й була викликана соціальним замовленням, передусім погіршенням економічної ситуації в країні та маргіналізацією певної частини населення.

Як показує аналіз історіографії, друга половина 1980-х рр. відзначалась досить неупередженим дослідженням аномальних явищ. Науковців-суспільствознавців більше не стримували жорсткі партійні вимоги щодо мальовничого зображення сучасності, тим паче історичного минулого.

Новий етап історіографії з обраної проблематики розпочався тільки в умовах проголошення незалежності України в 1991 р. і триває до наших днів. Його початок характеризувався активною розробкою тематики, пов’язаної з голодом 1921 – 1923 рр. в Україні, а однією з перших у цей часбула написана стаття О.М.Мовчан.17 Дослідниця переконливо показала причини виникнення і динаміку поширення голоду, його соціально-демографічні наслідки, основні джерела та розміри допомоги голодуючим, що має пряме відношення до теми дослідження. Активна участь науковців у подальшому висвітленні проблеми голоду в Україні (1921-1923 рр.) дозволила відкрити нові маловідомі сторінки того етапу історії. В історіографії останнього десятиріччя широко представлена рятівна місія зарубіжних та вітчизняних організацій під час голоду. Новаторський підхід у висвітленні цієї проблеми властивий працям В.В.Іваненка,18 В.Пащенка19_ Н.В.Осташевої20, І.І.Діптан.21

У свою чергу, значно розширили дослідження згаданої проблематики М.Журба,22 О.І.Ганжа, А.Г.Зінченко, В.В.Калініченко та інші суспільствознавці

_________________________________

13Голод С.И. Изучение половой морали в 20– е годы // Социолог. исследования. – 1986. – №2. – С. 152– 155; Лопатін Ю.А. Масовий рух за тверезість та діяльність товариства боротьби з алкоголізмом на Дніпропетровщині в кінці 20-х – на початку 30-х рр.// Питання історії Придніпров’я. Масові суспільно-політичні рухи: Зб. наук. пр. під ред. В.В. Іваненко. – Д., 1990.– С.103– 111;

Габиани А.А., Мануильский М.А. Цена “любви” // Социолог. исследования. – 1987. – №6. – С. 62.

14Кульчицкий С.В., Лях С.Р., Марочко В.И. Становление основ социалистического уклада жизни крестьянства УРСР. – К., 1988.

15БехтельЭ.Е. Донозологические формы злоупотребления алкоголем.– М., 1986.

16Бордюгов Г.А. Социальный паразитизм или социальные аномалии? (Из истории борьбы с алкоголизмом, нищенством, проституцией, бродяжничеством в 20– 30– е годы)// История СССР. – 1989. – №1. – С.61– 73.

17Мовчан О.М. Голод 1921– 1923 рр. на Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1991. – Вип.1. – С. 24– 35.

18Іваненко В.В. “Москва сльозам не вірить…”// Борисфен. – 1997. – №7. – С.22,23.

19Пащенко В. Ніч минула, а день наблизився. Держава і православ’я в Україні 20-ті роки. – К., 1994.

20Осташева Н.В. На переломе эпох... (Менонитское сообщество Украины в 1914– 1931 гг.) – М., 1998;

21Діптан І.І. Проблема дитячої безпритульності на Україні(1919– 1932 рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. – К., 1992. – Вип.2.– С.52– 60.

22Журба М. Селянські громадські об’єднання України і голодомор на початку 20– х рр. ХХ ст.// Пам’ять століть. – 2001. – №5.– С.104– 113;

сучасної доби23. Досить правдиво висвітлює окремі напрямки боротьби з жебракуванням та бродяжництвом монографія К.П.Черемського.24 Робота В.І.Тихонова, В.С.Тяжельникова, І.Ф.Юшина25 розкриває такий аспект боротьби владних структур проти аномальних соціальних явищ у досліджуваний період, як позбавлення виборчих прав. Активну участь у вивченні соціальних аномалій непівської доби взяли російські історики Ю.Орлов, Е.Кубанков,26 А.П.Угроватов27 та ін. Хоча вони вивчали явище проституції на теренах Росії, проте його загальні закономірності так чи інакше характерні й для України.

Зарубіжні автори спеціально проблему соціальних аномалій в Україні періоду непу не досліджували, а торкались її поверхово, у ході висвітлення інших аспектів вітчизняної історії тієї доби. Серед них виділимо праці Р.Конквеста28 і Р.Сербіна.29

Таким чином, незважаючи на очевидну актуальність обраної теми, стан її наукової розробки явно недостатній, хоча певна історіографічна традиція в дослідженні окремих аспектів соціальних негараздів існує.

Джерельна база дослідження складається з опублікованих та неопублікованих матеріалів. В основу дисертації покладено неопубліковані документи, акумульовані в 49 фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління (ЦДАВО), Центрального державного архіву громадських об'єднань (ЦДАГО) України та державних архівів Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей. Були досліджені матеріали Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) (Ф.1), постійного представництва УСРР при уряді Союзу СРР (Ф.3), народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф.5), головного управління міліції УСРР (Ф.6), наркомату освіти УСРР (Ф.166), Центральної комісії допомоги дітям (Ф.283), Південного бюро ЦК Всеросійської профспілки металістів (Ф.2595), профспілок республіки (Ф.2605). Виділимо доповіді комісій допомоги дітям під час голоду в 1923 р., доповідні записки представників ДПУ УСРР щодо товариства “Сприяння,” протоколи 7-го надзвичайного пленуму

і засідань президії Запорізького губвиконкому. Документи, виявлені у справі “Матеріали боротьби з жебракуванням,”30 дають змогу зробити остаточні висновки

щодо соціальної структури явища та узагальнити заходи виконавчої влади для його подолання. Серед опублікованих документальних джерел у дослідженні використовувались директивно-розпорядчі документи ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, збірники урядових постанов. Зауважимо, що в умовах явної нестачі літератури існував досить великий обсяг видань державної статистики. Вона деякою мірою

____________________________

23Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917– 1927). – К., 2000; Зінченко А.Г. Дитяча безпритульність: історія та сучасність// Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. – Зб. наук. публ. – К., 1998.– Вип.7. – С.68– 74; Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження – Х., 1997.

24Черемський К.П. Повернення традицій: З історії нищення кобзарства. – Х., 1999.

25Тихонов В.И.,ТяжельниковаВ.С., Юшин И.Ф. Лишение избирательных прав в Москве в 1920-е – 1930-е годы. Новые архивные материалы и методы обработки. – М.,1998.

26Орлов Ю., Кубанков Е. А ще же девка… // Человек и закон. – 1991. – №2. – С. 81– 85.

27Угроватов А.П. Проституция в Сибири в двадцатые годы // Эко. – 1993. – №4. – С.165– 175.

28Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор. – К., 1993.

29Сербин Р. Голод 1921– 1923рр. і українська преса в Канаді. – К. – Торонто, 1995.

30ЦДАВО.- Ф.5, оп.2, спр.809.

компенсувала прогалини інформації про чинники аномальних явищ початкового періоду непу. Значну групу джерел склали матеріали періодичної преси, яка в той час ще мала відносно правдивий характер.

Цінними джерелами інформації про соціальні патології та боротьбу з ними є збірник публікацій 1920-х рр. “Історія міліції Української СРР”31 та збірник документів і матеріалів, виданий під керівництвом С.В.Кульчицького.32 Дисертантом використані також наративні джерела, в основі яких – спогади колишніх співробітників ВУНК, художні твори письменників33 тощо. У цілому джерельна база репрезентативна і дозволяє комплексно вирішувати поставлені завдання.

У другому розділі – “ Витоки і умови виникнення аномальних соціальних явищ в українському суспільстві на тлі непу ”– висвітлюються об’єктивні та суб’єктивні передумови сплеску й зниження рівня жебрацтва і бродяжництва, інших аномальних явищ на теренах південної України в роки непу. Детально аналізується вплив голоду (1921-1923 рр.), недородів, безробіття, незадовільних житлових умов на моральну свідомість населення південної України. Дослідження виявило, наприклад, що майже 4% безробітних очікували роботу на біржах праці понад 1,5 року.34

Зростаюча міграція населення стала закономірною тенденцією 1920-х років. Вона посилювалася під час голоду, неврожаїв, які мали місце упродовж непу. Поштовхом до різкого зростання міграційних потоків стала індустріалізація країни. Маргіналізація цієї категорії жителів була наслідком відсутності елементарних соціальних умов. Дитяча бездоглядність, особливо в голодні роки, зростала не тільки через масове сирітство, але й відсутність досвіду в управлінні соціальними процесами. У певних місцевостях республіки більшість вихованців інтернатних закладів складали евакуйовані з Поволжя. Крім того, велика кількість пільгових категорій дітей і неможливість їх забезпечення в сільській місцевості призвели до переповнення дитячих будинків. Саме з цих причин з’явилась інша хвиля бездоглядних дітей. Більшу її частину становили втікачі з дитбудинків і після невдалої реевакуації на батьківщину. Як виявилось, дитяча бездоглядність найбільш помітною була в окружних містах і на залізниці. У роки непу ситуація ускладнилася появою соціальних сиріт, тобто тих дітей, батьки яких були неспроможні їх виховувати. У цілому можна з певністю констатувати, що дитяче лихо вдалося певним чином локалізувати. Вже наприкінці 1928 р., за офіційними даними, нараховувалось близько 5 тис. бездоглядних дітей,31 тоді як упродовж непу кількість вуличних дітей коливалась у межах 20 – 40 тис. осіб.35 Розкриваючи об’єктивні та суб’єктивні чинники жебракування і бродяжництва, автор підкреслює, що поширення жебрацтва в Україні 1920-х років – результат поєднання важких економічних умов та наявності в суспільстві певної частки людей, які втратили

_____________________________

31История милиции Украинской ССР в документах и материалах (1917– 1937)/ Под ред.

П.П. Михайленко. – К., 1969. – С.840.

32Голод 1921 – 1923 років в Україні: Зб. док. і матеріалів – К., 1993.

33Зощенко М. Сильное средство // Трезвые мысли: Сборник.–М.,1987.– С.98, 99.

34Україна: статистичний довідник.– Х., 1925.– C.456.

35ЦДАВО.- Ф. 2, оп. 1, спр. 3666, арк. 19.

психологічну рівновагу та яким була властива девіантна поведінка. Підрахунки свідчать: майже 60% жебраків одночасно були і бродягами,36 що говорить про збіг факторів поширення двох соціальних явищ у період непу. Цінну інформацію для вивчення явищ мають статистичні дані щодо вікового складу, статевої належності жебраків і бродяг, і на основі сучасних досліджень перетворення звичайних людей на покидьків суспільства підтверджує, що більшість тих людей не були остаточно загублені як особистості. Обґрунтованим, вважаємо, висновок і стосовно пияцтва та алкоголізму як єднальної ланки між усіма соціальними аномаліями. Дослідження проблеми розповсюдження цієї вади здійснюється у 2 періоди: до введення державної монополії на виготовлення горілки (1921 – 1923 рр.) і після (кінець 1923 – 1928 рр.). За основу характеристики алкоголізації населення південної України було прийнято динаміку споживання спиртних напоїв, причому дисертант порівнює ці дані, аналізуючи середовище робітників, селян та службовців і враховуючи бюджетні витрати на спиртні напої серед цих категорій населення. У роботі всебічно розкривається феномен пияцтва й алкоголізму як способу ілюзорного уникнення соціальних проблем. Ґрунтуючись на статистичних відомостях щодо забезпечення житлом у містах республіки, емпірично встановленій кореляції алкогольного споживання від цього показника, а також від рівня інтенсивності праці, автор аналізує коло питань, пов’язаних з територіальним поширенням алкоголізму. Аналіз джерельної бази показав, що найбільш негативних соціальних наслідків цей процес набув у промисловому регіоні Катеринославщини (серед чорноробів, які працювали в металургійному комплексі, на будівництві). Зловживали спиртним і портові робітники (насамперед докери) Одеси, Миколаєва та Херсона. У свою чергу, поширення алкоголізму на селі було притаманно незаможникам, які мали найменшу землезабезпеченість і працювали сезонними робітниками. Відвертими п’яницями вважались так звані “ледарі,” певний відсоток яких пропивав арендну плату, що надходила їм за користування землею.

Порівняння двох періодів непу на основі вивчення різних джерел дає підстави стверджувати, що повна заборона виготовлення горілки дала поштовх до розповсюдження самогоноваріння, яке компенсувало дефіцит спиртних виробів. З випуском державної горілки алкогольна ситуація практично повністю вийшла з-під контролю властей і стабілізувати її не вдалося до кінця 1920-х років. Зневажливе ставлення до алкогольних традицій, різкий перехід від тотальної заборони до відсутності будь-яких перешкод, низький культурний рівень, складні умови життя стали причинами морального падіння робітників та селян, зростання пияцтва та алкоголізму.

Відновлення товарно-грошових відносин помітно підштовхнуло масу прихильників "зробити гроші" на аморальності, примітивному попиті людей у сексуальних втіхах. З початку непу під активним тиском адмінорганів звідники та сутенери перейшли на нелегальне та напівлегальне становище, продовжуючи займатися цією прибутковою справою.

Певне уявлення про зазначене явище дають результати опитування повій у 1924р., висновки якого були характені і для південного регіону УСРР. Показово, що _____________________________

36Там же. – Ф. 3, оп.2, спр. 809, арк. 9, 46.

47,9% жінок із 642 опитаних причиною свого заняття назвали злидні. Однак існувала й інша категорія, а саме: 31% з цих жінок займалися проституцією заради легких грошей.37

Серед обставин, які штовхали жінок до занять цим “ремеслом,” автор виділив сезонні шлюби на селі у 1923 – 1924 рр. й засудження проституції християнською релігією, що розглядає проституцію як форму розпусти і категорично засуджує позашлюбні сексуальні контакти.

Цікаво, що в процесі дослідження було виявлено тенденцію до зростання проституції в селах, розташованих поблизу промислових центрів. На прикладі Запорізької округи чітко простежується закономірність зростання кількості публічних жінок у 1920-х рр. у районних центрах та селах, що знаходилися вздовж залізниці.

Оцінюючи динаміку поширення явища, автор використав його кореляцію від венеричних хвороб, кількість яких постійно зростала упродовж всього періоду непу.

Статистика поширення цих хвороб переконливо доводить, що поряд з округовими містами найбільше розповсюдження проституції в 1920-х рр. припадало саме на районні центри,38 що підтверджується, зокрема, матеріалами переписів населення 1923 і 1926 рр.39 Серед причин проституції, відзначених у дослідженні, виділено деформації в соціалізації особистості, низький рівень культури міжособистісних відносин. Крім того, стимулюючим фактором проституції виступала саме злочинність. Якраз цей зріз суспільства, перебуваючи на нелегальному становищі, є один з найбільших споживачів на ринку сексуальних послуг.

Автором наведена класифікація проституції як багаторівневого соціального явища, з якої стає очевидною слушність твердження, що зростання аномалії в роки непу пояснюється її високими адаптивними можливостями. Той факт, що 70% повій займались цією справою, поєднуючи її з основною працею,40 говорить про складність застосування профілактичних засобів.

Таким чином, поява соціальних аномалій у роки непу в Україні багато в чому обумовлена давньою історичною традицією реагування певним прошарком населення на швидкі соціально-економічні зміни в суспільному житті. На тлі посухи і неврожаю негативно позначились: загальний низький рівень життя на початку 1920-х рр., складна демографічна обстановка, відсутність серйозного соціального прогнозування при розробці антикризових заходів, суперечлива алкогольна політика тощо.

У третьому розділі – “Діяльність державних та громадських інститутів щодо викорінення соціальних аномалій в Україні”– аналізується організаційно-

____________________________

37Меликсетян А.С. Проституция в 20-е годы // Социолог. исследования. – 1989. – №3. – С. 71– 74.

38ДАЗО.- Ф.676, оп.1, спр.114, арк.27.

39Статистика України .Серія I. Демографія. Населення в містах України (за даними Всесоюзного міського перепису 15 бер. 1923р.) – Х., 1925. – №77.– С.13, 14; Статистический сборник Екатеринославской губернии. Губстатбюро. – Екатеринослав, 1925.– С.33; Всесоюзний перепис населення 1926 р. –М., 1930.– Т.30.– С. 58, 59, 118, 131, 159, 180, 208, 217, 219, 221, 306, 317, 332, 335.

40ЦДАВО.- Ф. 283, оп.1, спр.35, арк. 39.

правова система як складова частина державної політики щодо подолання соціальних аномалій періоду непу. Вона являє собою сукупність нормативно-правової бази, основних форм і методів її впровадження в суспільстві та апарату виконавчих владних структур.

У роботі встановлено, що організаційне та правове забезпечення діяльності державних структур по боротьбі з вадами суспільства розпочалося ще в донепівський період і з самого початку 1920-х рр. й до збору врожаю 1925 р., тобто в найскладніший період для республіки та її населення. Незважаючи на труднощі, вже тоді було сформовано життєздатну систему боротьби з дитячою бездоглядністю, позначилися головні вектори державних заходів щодо подолання проституції, жебрацтва і бродяжництва. На жаль, непослідовна алкогольна політика, складні життєві умови призвели до спалаху самогоноваріння, пияцтва й алкоголізму. Силовими методами локалізувати ці явища не вдалося.

Аналізуючи вплив рішень ХІІІ з’їзду РКП(б) (травень 1924 р.) стосовно підвищення добробуту селянських господарств через кооперацію, автор дійшов висновку, що вони, без сумніву, сприяли попередженню соціальних аномалій. Разом з тим перетворення КНС на громадську організацію стало справжнім шоком для тих її членів, які звикли жити за рахунок реквізицій. Негативно позначилось на боротьбі з вадами суспільства зростання кількості сімейних розлучень, поширення пияцтва й алкоголізму.

Таким чином, вихід країни, а отже, і республіки на якісно нові рубежі економіки, подолання голоду (1921–1923 рр.) та відновлення сільського господарства в 1925 р. значною мірою призупинили процес розширення соціальної бази аномальних явищ.

Проте для категорії громадян, що морально опустилися й не бажали повертатися до нормального життя, були потрібні відповідні заходи, нестандартні методи реабілітації в суспільстві. Стратегічна ж лінія держави в той час була спрямована на поступове підвищення життєвого рівня населення, підтримку моральності в суспільстві з тим, щоб зацікавити громадян у кінцевих результатах праці. Така тенденція визначала політику влади на селі. Одночасно відпрацьовувалась правова база й готувались матеріальні передумови для суспільної ізоляції тієї категорії людей, які обрали своїм єдиним зайняттям жебракування, бродяжництво, проституцію.

Досвід боротьби з бездоглядністю, жебракуванням та іншими аномаліями в царській Росії переконливо засвідчує, що без участі громадськості в цій справі навряд чи можна розраховувати на кінцевий позитивний результат. У дисертації показана роль зарубіжних і вітчизняних громадських товариств у ліквідації голоду та його наслідків, а отже, і попередженні суспільних негараздів. Автор детально, у всіх суперечностях аналізує форми та методи взаємодії виконавчих органів влади і громадськості щодо подолання соціальних вад, виявляючи корені досягнення успіхів у боротьбі з бездоглядністю, прорахунки в подоланні решти аномалій.

Конкретні результати боротьби виявились, так би мовити, спільним знаменником зусиль партійних органів, виконавчої влади та ступеня зацікавленості в цьому населення. Ось, наприклад, створені у вересні 1926 р. за ініціативою ЦК партії міські товариства “Взаємодопомога” і “Допомога” мали за мету підтримувати нужденне та декласоване населення, на яке не поширювалась дія законодавчих актів про соціальне забезпечення та страхування. Вказані товариства наприкінці непу відігравали значну роль здебільшого в забезпеченні представників національних меншин, де вони знаходили дійсну матеріальну підтримку.

Основні наслідки реалізації державної політики в процесі боротьби з аномаліями суспільства матеріалізовані в офіційних даних, які засвідчують, що властям нарешті вдалося залучити громадськість до надання допомоги бездоглядним. Причому робота Центральної комісії допомоги дітям й осередків “Друзі дітей” ґрунтувалась на ринкових методах. Натомість створення фондів допомоги дітям не супроводжувалось належним контролем за їх використанням, унаслідок чого мали місце випадки безгосподарності. Дослідження показало, що через помилки урядових структур, відсутність досвіду конструктивної узгодженої співпраці між союзними республіками й, головне, внаслідок важких умов життя аномальні явища в суспільстві не тільки не зменшились, а навпаки, мали тенденцію до зростання. У середині 1920-х рр. відносної стабілізації вдалося досягти лише в боротьбі з дитячою бездоглядністю, причому за рахунок максимальної мобілізації всіх ресурсів – як державних, так і громадських організацій. Коштів на подолання решти інших соціальних аномалій явно не вистачало. Автору вдалося проаналізувати територіальне розташування, динаміку розповсюдження аномальних категорій населення упродовж 1920-х рр. Адже ці показники свідчать про рівень ефективності державної політики з ліквідації аномальних явищ та їх попередження, що підкріплюється архівними даними.

Особливо ретельно досліджується нормативно-правова база щодо подолання вказаних явищ на завершальному етапі непу (1926 – 1928 рр.). Паралельно дається оцінка результатам виконання урядових постанов. Методом контент-аналізу збірників узаконень і розпоряджень уряду республіки за 1926 – 1928 рр. дисертант встановлює, якій саме аномалії надавався пріоритет у прийнятті рішень і на що була спрямована діяльність центральних виконавчих структур – на попередження чи ліквідацію цих явищ. У такий же спосіб було проаналізовано тенденції в соціальній політиці на рівні Дніпропетровського окружного комітету КП(б)У, районних комітетів партії, місцевих органів влади. Це дозволило виконати поставлене дослідницьке завдання і встановити, як реагували місцеві власті на постановку завдань щодо подолання зазначених вад і якою була результативність виконання тих рішень.

Загалом, наголошується в дисертації, боротьба з аномальними явищами в суспільстві 1920-х років визначалась завданнями соціально-політичних та економічних перетворень у державі.

Безперечно, швидке подолання соціальних аномалій в умовах фінансування власне населенням соціальної допомоги на селі та мізерних коштів, виділених державою, виявилось нереальним. Глобальними чинниками, які б зупинили появу нових покидьків суспільства, могли стати лише соціально-економічна стабілізація, динамічне виробниче зростання в республіці та країні. У роки непу такої стабільності досягти не вдалося, хоча успіхи в економіці були досягнуті очевидні, що, зокрема, дозволило суттєво скоротити кількість “вуличних дітей”. Певним досягненням керівництва республіки виявився розвиток кооперативного руху, який сприяв подоланню маргіналізації селян, інвалідів. Разом з тим більшість завдань щодо подолання соціальних аномалій у часових рамках 1920-х рр. залишилися невиконаними.

Висновки містять стислі підсумки дослідження. Поява широкого спектра соціальних аномалій у роки непу є результатом маргіналізації населення, коли певні категорії людей за об’єктивних причин змінювали свій соціальний статус (наприклад, ставали безробітними, були змушені змінювати професію на ту, яка не відповідала їх кваліфікації тощо). Таким чином, на тлі загальнодержавних передумов маргіналізації населення завжди виділялись об’єктивні та суб’єктивні причини, які штовхали людей за межі суспільства.

Hайбільшим лихом, яке вплинуло на населення майже всього південного регіону УСРР, був голод 1921 – 1923 рр.

Названі фактори маргіналізації підсилювались тим, що південний регіон характеризувався найвищими темпами індустріального розвитку, чим приваблював робочу силу з усієї країни. Причому міграція населення до промислових центрів півдня УСРР не супроводжувалась розгортанням необхідної соціальної інфраструктури пропорційно до прибуваючої кількості людей. Це й стало чи не головною причиною появи нових аномальних контингентів населення.

Загальною закономірністю розвитку соціальних патологій в Україні в роки непу була їх залежність від внутрішньосімейних зв’язків,