ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ІВАНИК Микола Михайлович

УДК 94: 352(477.8) “1919/1939”

ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

НА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ У 1919 – 1939 РОКАХ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національ-ного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: |

доктор історичних наук, професор

Трофимович Володимир Васильович,

Національний університет “Острозька академія”,

завідувач кафедри історії

Офіційні опоненти: |

доктор історичних наук, професор

Малик Ярослав Йосипович,

Львівський регіональний інститут державного управління Української академії державного управління при Президен-тові України, завідувач кафедри європейської інтеграції і права

кандидат історичних наук, доцент

Кучерепа Микола Михайлович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

доцент кафедри новітньої історії України

Провідна установа: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича

НАН України, відділ новітньої історії (м.Львів)

Захист відбудеться “25” лютого 2003 р. о 1300 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул.Університетська, 1, тел. 96-47-71).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (790005, м.Львів, вул.Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 24 січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, Сухий О.М.

доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі, що характеризується глибокими трансформаційними змінами в економіці, політиці та духовному житті України, проблема створення дієвої вітчизняної системи місцевого самоврядування, яка б максимально відповідала стійким самоврядним традиціям української ментальності, набуває першочерго-вого значення. Прагнення України інтегруватися в євроатлантичні структури також поставило на порядок денний питання реформування діючої системи самоврядування, приведення її законодавчої бази у відповідність до європейських норм.

У країнах із полінаціональним складом населення національний аспект у діяльності органів самоврядування суттєво впливає на внутрішно-політичну стабільність. Шляхом розширення повноважень самоврядних структур і ступеня їх політичної свободи є можливість вирішувати національні конфлікти і різноманітні проблеми національного розвитку. Під цим кутом зору особливий інтерес привертають українсько-польські стосунки у площині самоврядування. Об’єктивне і неупереджене дослідження усього комплексу проблем, пов’язаних з діяльністю органів самоврядування часів ІІ Речіпосполитої дозволить глибше зрозуміти причини українсько-польського протистояння в минулому.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у рамках науково-дослідної теми кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Суспільно-політичні партії і рухи в Україні у XIX–XX століттях”.

Об’єктом дослідження виступають органи місцевого самоврядування Львівсь-кого, Тернопільського і Станіславського воєводств у міжвоєнний період. Предметом дослідження є структура органів самоврядування, зміни у законодавчій базі, шляхи реформування самоврядних інституцій та політика урядових структур щодо них; національний і політичний аспекти в їх діяльності; виборчі акції до органів самоврядування.

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження полягає у відтворенні цілісної картини діяльності органів місцевого самоврядування впродовж міжвоєнного періоду.

У процесі дослідження основна увага була зосереджена на вирішенні наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

-

В основі методології дисертації лежать принципи об’єктивності та історизму. При розв’язанні дослідницьких завдань автором були використані загальнонаукові та спеціальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, а також генетичний, описовий і системно-структурний методи.

Наукова новизна дисертації полягає у відтворенні цілісної картини організації та функціонування органів самоврядування в Галичині. Дослідження є однією з перших спроб в українській історіографії дати оцінку національному і політичному аспектам їх діяльності, проаналізувати урядову політику щодо них. Дисертант запроваджує нове бачення місця і ролі органів самоврядування в системі політико-адміністративного устрою держави як вагомого чинника в міжна-ціональних стосунках. У роботі комплексно проаналізовано основні правові акти, що регламентували діяльність органів самоврядування. Докладно простежено хід та дано оцінку підсумкам виборів. У дослідженні простежено ставлення польських партій до самоврядної проблематики. Значна кількість маловідомих та неопублікованих архівних матеріалів, повідомлень преси допомогли відтворити суспільно-політичні події та процеси, які ще не знайшли належного відображення в історичній літературі.

На захист дисертант виносить наступні положення:

1?

2?

3?

4?

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1919–1939 рр. У другій половині 1919 р. Польща встановила повний контроль над регіоном. Не чекаючи остаточного вирішення питання про статус української частини Галичини, Варшава приступила до відновлення діяльності органів самоврядування. Друга світова війна припинила розвиток самоврядних інституцій.

Територіальні рамки дослідження окреслені межами тих західно-українських земель, на яких після закінчення українсько-польської війни були створені Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства. Дослідження не охоплює територію Волинського воєводства, оскільки самоврядні інституції Галичини мали більш тривалу традицію розвитку і суттєво різнились від органів самоврядування Волині як за організаційною структурою, так і за концептуальними засадами побудови.

Практична цінність дослідження. Зібраний фактологічний матеріал, теоретичні положення і висновки можуть бути використані при написанні наукових робіт з історії міжнаціональних стосунків у Центрально-європейських країнах, робіт з історії західноукраїнських земель. Матеріали дослідження будуть корисні при написанні узагальнюючих праць та навчальних посібників з історії України та Польщі, у науково-педагогічній діяльності та в роботі сучасних юристів, політологів і фахових політиків.

Дисертація апробована шляхом її обговорення на засіданні кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка, у виступі на міжнародній науковій конференції “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура (Острог, 2002) та в п’яти статтях, опублікованих у ліцензованих ВАК України виданнях.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом, який дозволив показати українсько-польське протиборство у площині самоврядування в його еволюційному розвитку. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури. Дисертація займає 187 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 202 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено територіальні і хронологічні рамки, визначено об’єкт, предмет, мету і основні завдання, методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база проблеми” зроблено огляд стану наукової розробки теми та джерел. У першому підрозділі “Історіографія” показано, що досліджувана проблема не була предметом окремого наукового дослідження.

Західноукраїнська історіографія міжвоєнного періоду характери-зується недостатньою увагою до проблеми. Самоврядна проблематика не була предметом наукового зацікавлення фахівців. Публікації цього періоду були присвячені конкретним подіям – виборам до органів самоврядування. Це праці С.Барана, М.Стахіва, В.Целевича Баран С. Галицький закон громадський з 1866 р. зі всіма пізнішими змінами. – Львів: Громадська самоуправа, 1927. – 72 с.; Стахів М. Права і обов’язки громад і громадських урядів. – Львів: Громада, 1927. – 115 с.; Целевич В. Практичний порадник про виборчу ординацію до громад в Галичині. – Львів, 1927. – 70 с.. Окремою позицією у цьому переліку стоїть праця С.Томашівського Томашівський С. Десять літ українського питання в Польщі. – Львів, 1929. – 48с.

. Він перший вказав на важливість налагодження українсько- польської співпраці у площині самоврядування.

В Українській РСР класовий підхід до проблем міжнаціональних стосунків не дозволяв об’єктивно досліджувати цю тему. Наголос робився на вивченні соціально-економічних аспектів історичного розвитку західноукраїнського суспільства. Національна проблематика зводилась до критики мовно-освітньої політики Польщі щодо національних меншин. Долю досліджень у цьому напрямі на десятиліття вперед визначила критична оцінка В.Леніним самоврядування, як “п’ятого колеса” в системі державного управління. Разом з тим самоврядуванню була приділена увага у ряді праць соціально-економічного характеру. Це стосується робіт І.Васюти, присвячених соціально-економічним відносинам на селі. Українське селянство було тісно пов’язане із діяльністю громадських рад. Рівень впливу українського населення на місцеві ради використовувався як наочна ілюстрація полонізаційної політики польських урядів.

У 60–80-ті рр. із зростанням теоретичного рівня історичних досліджень та розширенням їх тематики з’являються багатотомні фундаментальні видання, в яких питання самоврядування знайшли певне висвітлення. Зокрема, у багатотомній “Історії міст і сіл Української РСР” та “Історії Української РСР” характеризуються соціально-економічні аспекти діяль-ності органів самовряду-вання, основні етапи їх становлення. Об’єктив-ністю відзначається монографія С.Макарчука “Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма”. Значна увага приділена самоврядуванню, політика польських властей щодо якого розглядається як складова частина комплексної програми асиміляції українського населення. Різноманітні аспекти політичної історії Західної України об’єктивно відображені у дослідженні Ю.Сливки “Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії”. Автор частково торкнувся проблем самовряду-вання. Незначну увагу, приділену питанням самоврядування, не слід вважати недоліками зазначених вище праць, оскільки їх автори не ставили перед собою такої мети.

Історики української діаспори З.Книш, Т.Гунчак, І.Лисяк-Рудницький зробили певний внесок у вивчення розвитку західноукраїнських земель у 20-30-ті рр., акцентуючи увагу на національних і політичних проблемах. У зв’язку з тим, що органи самоврядування мають більш прикладний характер, ці інституції не стали предметом їх спеціального дослідження. Виняток становить праця Ю.Панейка Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Мюнхен: Biblos, 1963. – 175 с., в якій головну увагу зосереджено на дослідженні теоретичних засад діяльності органів самоврядування.

Початок 90-х рр. ознаменувався критичним переосмисленням науко-вого історичного здобутку. В центрі уваги вчених опинились етнонаціональні та політичні процеси у західноукраїнському суспільстві. Введення в науковий обіг нових історичних джерел дозволило відтворити об’єктивну картину етно-політичних і економічних процесів на західно-українських землях. Високий теоретичний рівень притаманний працям Я.Грицака, Я.Дашкевича, Л.Зашкільняка, О.Красівського, М.Кугутяка, С.Кульчицького, М.Кучерепи, С.Макарчука, Я.Малика, М.Швагуляка.

Державотворчі процеси, започатковані проголошенням Україною незалежності, об’єктивно поставили завдання перебудови системи самоврядування у бік більшої демократизації. Самоврядні інституції опинились у полі зору не лише істориків, але й політологів, правознавців, економістів. Каталізатором росту інтересу до самоврядних інституцій стало створення в Україні Фонду сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування. Відбулось ряд наукових конференцій, з’явились чимало грунтовних досліджень з проблем теорії та історії самоврядування, в тому числі дисертаційні роботи. Особливо привертають до себе увагу дослідження В.Бойка, М.Білоконя, О.Головка, В.Горбатенка, О.Марченка, Т.Плаксій, Т.Харченка. Проте в абсолютній більшості вони стосуються теренів Наддніпрянщини.

В останні роки з’явилось кілька досліджень, присвячених органам самоврядування на західноукраїнських землях. Міське самоврядування Львова досліджено у дисертації В.Кіселичника Кіселичник В. Міське самоврядування Львова: правові основи, організаційна струк-ту-ра і діяльність органів: друга половина XIX – початок ХХ ст. Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.01. /Львівський держ. у-тет. – Львів, 1994. – 18с.. І хоча це дослідження охоплює австрійський період в історії діяльності міської ради і магістрату Львова (1870 – 1914 рр.), воно зберігає актуальність і для міжвоєнного періоду, оскільки статут Львова діяв до 1933 року. Безпосередньо українсько-польським стосункам у сфері самоврядування присвячена стаття М.Мудрого Мудрий М.М. Місцеве самоврядування в Галичині в контексті українсько-польських взаємин (друга половина XIX століття) // Україна в минулому. – К., Львів:
Ін-тут української археографії, 1996. - Вип. 9. - С. 77–102.. Він справедливо відзначив, що з самого початку створення самоврядних інституцій в Австро-Угорщині у площині самоврядування зіткнулись інтереси українців і поляків Галичини. Дослідження системи самоврядування було продовжено і в його дисертації Мудрий М.М. Українсько-польські відносини в Галичині у 1867 – 1890 рр.: політологічний аспект: Дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Львів, 1997. – 268 с.. Місцеве самоврядування Волині міжвоєнного періоду дослідила Я.Мартинюк Мартинюк Я.М. Становлення та діяльність органів місцевого самоврядування на Волині (1919 – 1939 рр.). Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01/ Волинський держ.
у-тет. – Луцьк, 2001. – 21 с.. Акцентувавши увагу на правових засадах функціонування та економічній діяльності органів самоврядування, автор дещо меншу увагу приділила національному і політичному аспектам.

Польська історіографія теми є значно багатшою. Висвітленню особливостей функціонування органів самоврядування, пристосування їх законодавчої бази до вимог польської конституції присвячені роботи М.Ярошинського, К.Куманецького, Я.Стажинського Jarozyсski M. Samorz№d terytorjalny w Polsce. Stan obecny. Wnioski do reformy.–Warszawa, 1923. – 123 s.; Kumaniecki K Ustrуj gnimy wiejskiej w Polsce. – Krakуw, 1920. – 88 s.; Starzynski S. Wspуlczesny ustrуj prawno-polityczny Polski i innych paсstw slowiaсskich. – Lwуw, 1928. – 287s.. Теоретична поле-міка між двома фахівцями в галузі самоврядування Є.Панейко Panejko J. Ustrуj samorz№du terytorialnego w Polsce // Jaworsky W. Projekt konstutycji. Cz. II: Zal№czniki. – Krakуw: Leon Frommer, 1928. – S. 275–329. і Т.Біго Bigo T. Samorz№d terytorialny w nowej Konstytucji. – Lwуw, 1936. – 246 s. стосувалася визначення статусу самоврядування в системі політико-адміністративного устрою Польщі. У цьому питанні вчені займали діаметрально протилежні позиції. Якщо Т.Біго в певному сенсі протиставляв органи самоврядування державним органам і стверджував, що самоврядування це “децентралізація публічної адміністрації”, то Є.Панейко розглядав самоврядування як додаток до державних адміністративних органів.

У міжвоєнний період з’явилось дослідження, в якому вперше було проаналізовано кількісне представництво українців в органах само-врядування Галичини. Проте автор М.Фелінський обмежився лише наведенням статистичних даних Felinskie M. Ukraiсcy w Polsce odrodzonej. – Warszawa, 1931. – 140 s..

Повоєнну польську історіографію поновило кілька праць з даної теми. Комплексне дослідження провів А.Літвін Litwin A. Samorz№d w Polsce burzuazyjno–obszarniczej w latach 1918–1939. -Warszawa: PWN, 1954. – S.263.. Намагання охопити широкий спектр проблем та аналіз системи самоврядування в усіх регіонах Польщі не дозволили йому докладніше зупинитись на з’ясуванні особливостей їх діяльності в Галичині. Поза увагою залишився національний аспект та особливості урядової політики щодо них. Подібні аспекти теми розглядаються і в праці А.Прухніка Prуchnik A. (H.Swoboda). Pierwsze piкtnastolecie Polski niepodleglej. – Wyd.2. –Warszawa: PWN, 1957. – 463 s., в якій основна увага зосереджена на взаємовідносинах самоврядних і адміністративних властей. Українсько-польські стосунки у сфері самоврядування не досліджуються.

Значну методологічну цінність становить фундаментальна “Historia pastwa i prawa Polski”, в якій об’єктивно відтворено процес становлення і реформування інституту самоврядування. Монографія А.Лучака Јuczak A. Samorz№d terytorialny w programach i dziaіalnoњжi stronnictw ludowych
1918–1939. – Warszawa: PWN, 1973. – 346 s. присвячена ставленню польських партій лівого крила політичного спектру до інституту самоврядування. Коротко проаналізував вибори до міських рад 1933-1934 рр. Я.Борковський Borkowski J. Samorz№dowe wybory miejskie. 1933–1934 // Z pola walki. – 1976. – Nr 3. – S. 61 – 93..

У 90-ті рр. польська історіографія збагатилась новими публікаціями. А.Сіверській висвітлив головні завдання самоврядування в соціально-економічній сфері Siwerski A. Zakresy zadaс realizowanych przez samorz№dy terytorialne w latach 1918– 1990 // Zeszyt Naukowy Ekonomiczny. – 1994. – Z. 20. – S. 45–53.. Б.Лучак охарактеризував процес становлення системи самоврядування Јuczak B. Ksztaltowanie sie samorz№du terytorialnego // Dyrector Szkolny. – 1995. –
Nr 12. – S.2–14.. Об’єктом дослідження А.Бонусяка стала діяльність міської ради Львова у період з 1918 по 1934 рр. Bonusiak A. “Niedemokratyczna demokracja”. Rzecz o Lwowie w latach 1918 – 1934 // Lwуw: miasto – spoleczeсstwo – kultura.– Krakуw: WSP, 1998. – T. II. – S. 215–228. Об’єктивно висвітлити тему допомогли також роботи синтетичного характеру з історії Польщі. В цілому сучасна польська історіографія характеризується розробкою конкретних вузькоспеціальних питань, відсутністю комплексних досліджень проблеми, певною відстороненістю від вивчення національного аспекту, зокрема українсько-польських стосунків у цій сфері.

Огляд історіографії дає підстави зробити висновок, що самоврядні інституції привертали увагу дослідників. У більшості випадків автори наведених робіт не зачіпають питання українсько-польських стосунків у площині самоврядування. Вкрай недостатньо досліджені особливості урядової політики щодо самоврядних інституцій на теренах Галичини. Не стала ще предметом спеціального вивчення і позиція провідних українських політичних партій стосовно органів самоврядування. Залишаються нерозкритими й особливості проведення виборів до рад різних рівнів. Усе це дає підстави вважати, що досліджувана тема є актуальною в науковому відношенні.

Другий підрозділ “Джерельна база”. Багатоплановість джерельної бази вимагає виокремити такі групи джерел: 1) юридичні акти; 2) архівні матеріали; 3) преса; 4) спогади.

Специфіка досліджуваної теми вимагала докладного аналізу численних законодавчих актів, директив і розпоряджень, виданих австро-угорським, а також польськими урядами міжвоєнного періоду. Вони дають можливість дослідити структуру органів самоврядування, межі їх компетенцій, систему виборів та шляхи і методи їх реформування. До цієї групи належать австрійські закони від 12 серпня 1866 р., 14 жовтня 1870 р., 13 березня 1889 р. і 3 липня 1896 р. Аналіз виборчого права дозволив з’ясувати специфіку дії куріальної системи виборів. Серед найбільш важливих законів, які внесли суттєві зміни в організацію самоврядування, були: розпорядження Польської Ліквідаційної Комісії у Кракові 23 листопада 1918 р. про створення додаткової виборчої курії; закон від 26 липня 1919 р. про об’єднання двірських обшарів із сільськими громадами; закон від 26 вересня 1922 р. про підстави загального воєводського самоуправління та створення Тимчасового відділу само-врядування; закон від 19 січня 1928 р. “Про організацію та обсяг діяльності загальних адміністративних властей”. Вони визначили юридичний статус, принципи формування, компетенцію, структуру органів самоврядування, характер виборчих прав громадян у період до 1933 р. Особливу увагу у дисертації приділено науковому аналізу закону від 23 березня 1933 р. “Про частинну зміну устрою територіальної само-управи”.

Значну цінність становлять стенограми польського Сейму і Сенату. Використання їх у комплексі дає можливість відтворити ставлення польських і українських політичних угруповань до проблем самовря-дування.

У дисертації використано річні звіти ТВС, звіти воєводських управлінь, статистичні дані по підсумках переписів 1921 та 1931 рр. Важливе значення мали матеріали, опубліковані у виданнях “Samorz№nd terytorialny” та “Samorz№nd miejski”. Їх використання дало змогу не лише зібрати та систематизувати цікавий статистичний матеріал, але й зробити порівняльний аналіз підсумків виборів.

Другу групу джерел складають архівні матеріали. Значну їх частину було залучено з фондів Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІА у Львові), зокрема з фондів: УНДО, м.Львів (Ф.344); Наукове товариство ім.Т.Шевченка (Ф.309); Прокуратура апеляційного суду, м.Львів (Ф.205 чт.); Польське економічне товариство у Львові (Ф.843); Галицьке намісництво (Ф.146); Міністерство внутрішніх справ Польщі, м.Варшава (Ф.493т.), Тимчасовий комітет самоврядування у Львові (Ф.770). Матеріали цих фондів відтворюють специфіку діяльності органів самоврядування та урядову політику щодо них на початку 20-х рр.
XX століття. Основний масив джерел зберігається у фондах Державного архіву Львівської області (ДАЛО). У роботі використано документи фонду Львівського воєводського управління (Ф.1). Особливості діяльності міської ради і магістрату Львова відображено у матеріалах фонду магістрату м.Львова і міського управління (Ф.2). Докладну інформацію про специфіку діяльності органів самоврядування Львівського повіту містять фонди Львівського повітового староства і повітової ради у Львові(Ф.7;Ф.9).

Цінним доповненням слугували фонди Тернопільського обласного державного архіву (ТОДА). Це фонди Тернопільського воєводського (Ф.231) та Тернопільського міського управлінь(Ф.32). Цінні відомості залучені з фондів Збаразького (Ф.4), Підгаєцького (Ф.11), Теребовлянсь-кого(Ф.10), Чортківського (Ф.14) повітових староств та Тернопільського повітового відділу самоврядування (Ф.137). Вагомий вклад у досліджувану проблему внесли документи з Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО). Це фонди Станіславського воєводського управління (Ф.2), Станіславського міського управління (Ф.27) та Станіславського повітового відділу самоврядування (Ф.23). Залучено матеріали з фондів Коломийського (Ф.8), Тлумацького (Ф.91) повітових староств та фонду Богородчанського повітового відділу самоврядування (Ф.25).

Вивчення та аналіз архівних матеріалів, порівняння їх з іншими джерелами, дало змогу більш об’єктивно дослідити і оцінити специфіку функціонування місцевого самоврядування в Галичині.

Використання 13 найменувань української та 19 найменувань польської преси сприяло істотному доповненню дослідження цікавими фактами, які не завжди були зафіксовані в архівах. Це дало змогу вивчити суспільно-політичну атмосферу того часу, з’ясувати ступінь зацікавленості самоврядною тематикою провідних українських і польських політичних партій, дослідити виборчі технології, застосовані в ході виборів. Важливі матеріали аналітичного характеру, що друкувались на сторінках таких видань, як “Biulete Polsko-Ukraiski”, “Sprawy Narodowociowe”, “Sprawoz-dania z їycia mniкjszoci narodowych” допомогли відтворити цілісну картину міжнаціональних стосунків у сфері самоврядування. Важливі відомості були взяті з спогадів учасників політичних процесів того часу – В.Макара, В.Вітоса, С.Маківки, І.Кедрин-Рудницького, М.Рудницької.

Узяті в сукупності, критично проаналізовані, перелічені джерела дали можливість, на наш погляд, з необхідною достовірністю розкрити обрану тему.

Розділ 2 “Стан громадського самоврядування в Галичині в 1919-
1927 рр.” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Генеза та стан законодавчої бази системи місцевого самоврядування Галичини” здійснено історико-правове дос-ліджен-ня генези системи самоврядування, проведено аналіз його законодавчої бази. Самоврядні інституції Галичини грунтувались на правових актах часів Австро-Угорщини. Спираючись на детальний аналіз законів дисертант відзначає, що австрійське законодавство вступило в протиріччя з новими політичними і правовими реаліями, суперечило нормам конституції 1921 р.

У підрозділі охарактеризовано триступеневу структуру органів само-врядування, межі компетенцій рад та їх виконавчих органів. Характеризується система контролю над органами самоврядування. Зміни, які вносились у законодавство, не усували невідповідності деяких положень законів нормам конституції. Насамперед це стосується надання виборчих прав тим громадянам, які були їх позбавлені до цього. Проте, створюючи для них додаткову виборчу курію, влада фактично зберегла дію майнового цензу. Об’єднання громад і двірських обшарів привело до посилення польських впливів на українське село, через його економічну залежність від цих володінь. Досліджуючи структуру органів самоврядування, суть виборчої системи, порядок формування, правовий статус, компетенцію самоврядних інституцій, обсяг контрольних повноважень адміністративної влади та взаємовідносини з нею, переконливо доводиться, що австрійські закони та зміни, які вносилися до них, були вигідні владі і дозволяли контролювати органи самоврядування.

У другому підрозділі “Політика польської влади у сфері само-врядування” основна увага зосереджена на з’ясуванні суті урядової полі-тики щодо органів самоврядування в Галичині. Матеріали підрозділу показують, що ця політика істотно відрізнялась від ставлення влади до інституту самоврядування в інших регіонах Польщі.

Громадські ради в селах та містах саморозпускалися у зв’язку із закінченням терміну їх повноважень, а в більшості випадків – з ініціативи влади. Уряд не поспішав з проведенням нових виборів, натомість призначав наказних комісарів з прибічними радами, які мали лише право дорадчого голосу. Масовий розпуск рад був характерний лише для Галичини.

Відмічається, що процес розпуску охопив і повітові ради. Причому головами повітових відділів призначались старости. Вибори до повітових рад не проводились. Подібне становище склалося і на рівні воєводств. Прийнятий сеймом закон про підстави загального воєводського самоврядування не діяв. Натомість було створено ТВС, проте його повноваження і сфера діяльності постійно обмежувалась.

У підрозділі аналізується ставлення провідних українських партій до проблем самоврядування, констатується факт незначної зацікавленості українського політикуму самоврядною тематикою, відсутністю в програмних документах партій достатньої уваги до проблеми.

Констатується факт, що в Галичині національний аспект відігравав ключову роль у ставленні до самоврядування офіційної Варшави.

Розділ 3 “Реформування системи місцевого самоврядування (1927-
1933 рр.)” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Виборча акція 1927 р.: національний та політичний аспекти” розкрито підготовку, хід та підсумки виборів до органів самоврядування в Галичині.

На численному фактичному матеріалі показано, що лейтмотивом виборів стало прагнення уряду збільшити польський “стан посядання” в органах самоврядування. Переконливо доводиться, що адміністративний тиск, зловживання і фальсифікації істотно вплинули на підсумки виборів. Проведено аналіз національного складу рад, який засвідчив, що поляки здобули значне представництво в них. Національна приналежність, політична лояльність та готовність виконати будь-яке розпорядження старости було основним критерієм при прийнятті рішення про затвердження на посади війта, бургомістра. У підсумку це привело до того, що в багатьох громадах, де переважали українці, керівництво громад складалось з поляків.

Констатується факт, що в тогочасних реаліях лише УНДО володіло необхідними можливостями для координації виборів в межах усього регіону. Проте, неодноразові заклики ЦК УНДО створити спільний український виборчий блок не увінчались успіхом. Партійні протиріччя переважили принцип національної солідарності.

У підсумку робиться висновок, що куріальна система виборів, адміністративний тиск та масові зловживання в ході виборів забезпечили полякам значний відсоток у громадських і міських радах. Перевага українців у громадських радах нівелювалася їх повною залежністю від повітових рад, в яких поляки мали абсолютну більшість.

У другому підрозділі “Уніфікація устрою самоврядування: правові та політичні наслідки в контексті українсько-польських стосунків” аналі-зуються наслідки реформування устрою самоврядування і їх вплив на українсько-польські стосунки. Розпорядженням президента від 19 січня 1928 р. було реформовано повітове самоврядування. Керівниками повітових рад та відділів в усіх повітах призначали старост. Створювались прибічні ради з правом дорадчого голосу. Поляки мали абсолютну перевагу у повітовому самоврядуванні. Аналіз цього розпорядження засвідчив, що уряд проводив цілеспрямовану політику встановлення контролю над повітовим самоврядуванням.

Значну увагу дисертант приділив теоретичній полеміці між провідними фахівцями того часу в галузі самоврядування, що дозволило з’ясувати ступінь теоретичної розробки проблеми та напрям еволюції самоврядної ідеї у міжвоєнній Польщі. Суть полеміки зводилась до двох трактувань самоврядування – як складової частини державної адмі-ністрації, і як інституції, що покликана децентралізувати її. Конституція Польщі 1921 р. твердила про широке територіальне самоврядування з автономним характером. Проте в політичній і правовій практиці такий підхід не знайшов підтвердження.

Суспільно-політичні події 1930 р. у Польщі мали безпосередній вплив на хід роботи над новим самоврядним законодавством. У березні 1933 р. сейм прийняв закон “Про частинну зміну устрою територіальної самоуправи”. Він уніфікував устрій самоврядування в межах усієї країни. Найбільших змін зазнала Галичина. Абсолютною новиною для регіону стало запровадження збірних громад – волостей. Запроваджувалась посередність виборів до волосних і повітових рад. Фундаментальною засадою нового закону, яка перекреслювала саму суть самоврядування, була засада передачі компетенцій на користь виконавчих органів та їх керівництва. Іншим фундаментальним положенням закону було повне узалежнення самоврядування від адміністративної влади.

Розділ 4 “Місцеве самоврядування у пореформенний період (1934-1939 рр.) присвячено аналізу наслідків проведених реформ, виборам 1933-1935 рр. та 1939 р. до громадських та міських рад. У першому підрозділі “Виборчий марафон 1933–1935 рр.: суспільно-політичні наслідки” автор аналізує підготовку, хід та наслідки виборів 1933-1935рр. Досліджується національний склад виконавчих органів рад. Відзначається, що прийняття нового закону створило такі політико-правові умови, до яких українські партії виявилися неготовими. Зазначається, що і як під час виборів 1927 р., через міжпартійні суперечки в черговий раз не вдалося створити єдиний виборчий блок.

З прийняттям закону “Про частинну зміну устрою самоуправи” влада отримала юридичні підстави для контролю за ходом виборів. Зазначається, що головною метою цих виборів для урядових кіл було не лише зміцнення польського “стану посядання”, але й усунення політики з виборчого процесу. З цією метою під тиском урядових структур укладались компромісні українсько-польські виборчі списки. Це привело до того, що в переважній більшості громад вибори відбувалися “без вибору”. Порівняльний аналіз підсумків виборів 1927 і 1933-1935 рр. показав, що представництво українців у радах відчутно зменшилося.

У 1934 р. вперше відбулись вибори до повітових рад. Посередність виборів та адміністративний тиск привели до того, що в жодній повітовій раді українці не отримали більшості. Особливу увагу у підрозділі приділено першим виборам до міської ради Львова, які відбулися у травні 1934 р. На підставі численного фактичного матеріалу доводиться, що механізм позбавлення української громади міста представництва в раді був доведений до досконалості. Українська громада Львова змогла обрати лише одного радного з 72 членів міської ради.

Аналіз фактичного матеріалу дав змогу виявити характерну тенден-
цію – в міру зростання рівня органу самоврядування відсоток поляків у них зростав. Аналіз національного складу виконавчих органів рад показав, що у них абсолютну більшість становили поляки.

У підсумку робиться висновок, що новий закон дозволив владі провести контрольовані вибори, збільшити відсоток поляків у радах усіх рівнів.

У другому підрозділі “Проблеми функціонування місцевого само-врядування у пореформенний період” охарактеризовано наслідки проведених реформ. Діяльність органів самоврядування характеризувалася бюрократичною тяганиною, низькою ефективністю. Це викликало загострення українсько-польського конфлікту в площині самоврядування.

Негативна оцінка проведених реформ не змінила позиції уряду, оскільки він досягнув своєї мети – підпорядкував самоврядування адміністративній владі, забезпечив полякам панівне становище в ньому. У 1939 р. було проведено чергові вибори. Вони показали низьку зацікав-леність українського населення станом справ у самоврядуванні, неспроможність українського політикуму протидіяти натиску влади. У підготовку і хід виборів активно втручалась поліція. Порівняльний аналіз підсумків виборчих акцій 1933–1935 рр. та 1939 р. засвідчив, що поляки збільшили своє представництво в радах.

Більшу зацікавленність викликали вибори 1939 р. до міської ради Львова. Вперше українські партії змогли досягти згоди і створили єдиний передвиборчий блок. Була проведена величезна агітаційна і організаційна робота. Проте всі зусилля виявилися марними. Намагання влади будь-що довести “польськість” Львова привели до того, що до міської ради міста не обрали жодного українця.

У підсумку робиться висновок, що влада остаточно підпорядкувала собі органи самоврядування, перетворила їх на ще один засіб полонізації краю.

У висновках узагальнено результати досліджень, сформульовано основні його положення, що виносяться на захист.

Устрій самоврядування трьох південно-східних воєводств суттєво відрізнявся від устрою самоврядування в інших регіонах Польщі. Грунтуючись на законодавчих актах часів Австро-Угорщини, самоврядування Галичини вступило у протиріччя з новими політико-правовими реаліями, прагненням влади максимально централізувати управління країною. Це обумовило пере-творення самоврядних інституцій у складний вузол економічних, політичних і національних протиріч, що в свою чергу негативно позначалось на ефективності їх діяльності.

У своєму розвитку місцеве самоврядування в Галичині пройшло три етапи: 1) 1919–1927 рр.; 2) 1927–1933 рр.; 3) 1933–1939 рр. Кожний з цих етапів мав свої особливості. Поряд з тим, їх об’єднувала одна спільна тенденція, яка виражалась у двох характерних рисах – намаганні влади підпорядкувати органи самоврядування та законодавчо забезпечити перевагу поляків на всіх щаблях їх організаційної структури. Впродовж усіх етапів національний аспект відігравав ключову роль у ставленні влади до самоврядних інституцій.

Головна мета урядової політики щодо самоврядування трьох південно-східних воєводств полягала у позбавленні українського населення впливу в органах самоврядування шляхом його витіснення з рад усіх рівнів. Цій меті були підпорядковані всі зміни, що вносились у діюче законодавство. Самоврядна ідея в Польщі переживала кризу, що виражалось у процесі так званого “одержавлення” самоврядування.

Місцеве самоврядування в Галичині у міжвоєнний період являло собою площину українсько-польського протиборства, що негативно впливало на українсько-польські стосунки в цілому, робило взаємне порозуміння неможливим. Зусиллями влади місцеве самоврядування було перетворене на ще один інструмент асиміляції українців Галичини. Український політикум виявляв недостатньо уваги цій важливій ділянці суспільного життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1?

2?

3?

4?

5?

АНОТАЦІЯ

Іваник М.М. Органи місцевого самоврядування на Західній Україні у 1919-1939 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003.

У дисертації на основі використання широкого спектру джерел досліджено широке коло проблем, пов’язаних з діяльністю органів самоврядування Галичини. Проаналізовано правові акти, які регламенту-вали їх діяльність та обгрунтовано етапи розвитку самоврядних інституцій (1919–1927, 1927–1933, 1933–1939 рр.), визначено особливості урядової політики щодо само-врядування. Головну увагу в дослідженні приділено націо-нальному та політич-ному аспектам діяльності самоврядних інституцій. Проаналізовано підготовку, хід та наслідки виборів, національний склад рад усіх рівнів та представництво українців у їх виконавчих органах.

Обгрунтовується висновок про те, що внаслідок політики офіційної Варшави місцеве самоврядування було перетворене на ще один інструмент полонізації українського населення.

Ключові слова: Галичина, місцеве самоврядування, волость, магістрат, вибори, повіт.

АННОТАЦИЯ

Иванык Н.М. Органы местного самоуправления на Западной Украине в 1919-1939 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – история Украины. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2003.

В диссертации на основании комплексного использования широкого спектра источников исследовано широкий круг проблем, связанных с деятельностью органов самоуправления. Проведен анализ нормативно-правовых актов, регламентирующих их деятельность. Обоснованы этапы развития (1917–1927; 1927–1933; 1933–1939) и обозначены особенности отношения правительства к само-управлению. Главное внимание уделено национальному и политическому аспектам деятельности органов самоуправления. Проанализированы подготовка, ход и последствия выборов в органы самоуправления, а также национальный состав советов всех уровней и присутствие украинцев в их исполнительных органах.

Обосновывается вывод о том, что в следствии политики официальной Варшавы местное самоуправление было превращено в инструмент полонизации украинского населения.

Ключевые слова: Галичина, местное самоуправление, волость, магистрат, выборы, уезд.

ANNOTATION

Ivanyk M.M. The local bodies of self-government in the Western Ukraine in 1919-1939 years. – Manuscript. Dissertation for the Scientific Degree of the Candidate of Historical Sciences, specialization 07.00.01. – History of Ukraine. – Lviv National University named after I.Franko, Lviv, 2003.

At present stage of development of Ukraine, which is characterized by deep transformational changes in economic, political and spiritual life of the state the problem of creating such a native system of government which would correspond at most to the stable governmental traditions of Ukrainian mentality becomes of great importance. Such state of affairs is also induced by aspiration of Ukraine to integrate into Euro-Atlantic structures and signing of European Charter on local government by it. This rises a keen interest to the problem under investigation.

The thesis is devoted to the investigation of a great number of problems connected with the activity of the bodies of local government on the basis of complex analysis of wide spectrum of archives files, materials of press, publications.

Normative-legal Acts, regulating the activity of organs of local government and changes made to these acts were analyzed.

The periods of development (1919–1927, 1927–1933, 1933–1939) are characterized and specific features of governmental policy in the sphere of local government in