НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Іванишин Володимир Васильович

УДК 35.073.513. 1/2: 323.3: 63 [477]

ЛІЗИНГ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ

ВИРОБНИЦТВІ

08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Шкільов Олександр Васильович,

Національний аграрний університет,

професор кафедри аграрної соціології

та розвитку села

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Підлісецький Гліб Макарович,

Інститут аграрної економіки УААН,

завідувач відділу цін на матеріальні

ресурси та робочу силу

кандидат економічних наук, доцент

Ільчук Микола Максимович,

Національний аграрний університет,

директор НДІ економіки і менеджменту

агропромислового виробництва,

доцент кафедри організації агробізнесу

Провідна установа – Інститут економіки НАН України,

аграрне відділення, м. Київ

Захист відбудеться “8”квітня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус 4, к. 41.

Автореферат розісланий “5” березня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з найбільш складних проблем виходу аграрного сектора економіки з кризового стану є забезпечення технологічної потреби виробництва сільськогосподарської продукції сучасними технічними засобами механізації виробничих процесів, які протягом останніх десяти років майже не оновлювались. Зношеність тракторного парку, що відпрацював свій амортизаційний строк, становить 59%, зернозбиральних комбайнів – 64%, бурякозбиральних машин – 62%, кукурудзозбиральних комбайнів – 63%. Загальне зменшення сільськогосподарської техніки у 2000 році порівняно з 1990 роком становило: тракторів – 39%, зернозбиральних комбайнів – 40%, бурякозбиральних машин – 31%, кукурудзозбиральних комбайнів – 48%.

Внаслідок цього істотно збільшилось навантаження на основні види техніки. У 2002 році в Україні на один трактор припадало 119 га ріллі, а на один зернозбиральний комбайн (2001 р.) – 245 га посівів зернових культур, тоді як у Франції ці показники дорівнюють: навантаження ріллі на один трактор – 12 га, посівів зернових культур на один комбайн – 63 га, відповідно у Німеччині – 5 і 36 га, у Великобританії – 13 і 71 га, у США - 28 і 67 га.

У вирішенні проблеми забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами в найкоротші строки важливу роль відіграє лізингова діяльність. Однак для ефективного її розв’язання потрібні подальші комплексні наукові дослідження теоретико-методологічних, методичних і практичних питань, що зумовило вибір та актуальність теми, структурну побудову дисертаційної роботи, її наукове і практичне значення.

Світовий досвід свідчить, що в агробізнесі лізинг відіграє досить суттєву роль. Саме за рахунок лізингу розвинуті ринкові країни в періоди кризових явищ в аграрному секторі економіки широко використовували і використовують лізингові відносини з метою створення необхідного технічного потенціалу для високопродуктивного виробництва. Про це, зокрема, свідчить кількість лізингових компаній у провідних країнах Європи. У Франції лізингові операції здійснюють 120 компаній, у Німеччині – 96, Великобританії – 68. Обсяг продажу техніки за лізингом компанією "John Deere" досяг 20% від загальної реалізації і продовжує щорічно збільшуватись.

Україна також стає на шлях використання лізингових відносин у забезпеченні технікою сільськогосподарських товаровиробників. У 1997 р. прийнято Закон України "Про лізинг", державним бюджетом передбачається фінансування на закупівлю техніки. В 1998 р. була створена Дирекція лізингового фонду і на зміну їй державне лізингове підприємство. У квітні 2001 року створено Національну акціонерну компанію "Украгролізинг".

Теоретико-методологічним проблемам становлення ринкових відносин, зокрема лізингу, присвячено наукові праці відомих учених економістів-аграрників: П.І. Гайдуцького, І.І. Лукінова, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, В.К. Терещенка, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та інших. Теоретико-прикладним питанням державного регулювання макроекономічних ринкових механізмів, фінансово-кредитної та податкової систем, фінансового лізингу присвячені дослідження провідних вітчизняних та зарубіжних учених-економістів: В.Г. Андрійчука, В.П. Галушко, М.Я. Дем'яненка, Д.П. Доманчука, Й.С. Завадського, М.М. Ільчука, Ю.С. Кова-ленка, О.В. Крисального, Я. Корнаї, М.Г. Лобаса, М.Й. Маліка, П.О. Мосіюка, Б.Й. Пасхавера, В.М. Петюха, Г.М. Підлісецького, В. Хойєра, О.М. Шестопаля, О.В. Шкільова та інших науковців.

Однак питання врегулювання складних економічних відносин між виробником техніки, закупівлі її лізингодавцем і лізингоотримувачем досліджені й розроблені недостатньо, тому на них і зосереджено головну увагу у виконаній дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось відповідно до наукових програм кафедри аграрної соціології та розвитку села Національного аграрного університету на 1999-2001 роки "Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК" (номер державної реєстрації 0199 U 002510) та на 2002-2004 роки "Організація ефективної підприємницької діяльності в аграрних формуваннях" (номер державної реєстрації 0102 U 005698), співвиконавцем яких був автор дисертаційної роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення теоретичних і методологічних основ та прикладних аспектів формування і функціонування лізингу в сільськогосподарському виробництві, обґрунтування напрямів удосконалення лізингової діяльності, опрацювання ефективного механізму економічних відносин між продавцем лізингового майна (виробником майна), лізингодавцем як суб'єктом підприємницької діяльності, що купує це майно (техніку), та лізингоотримувачем, який набуває це майно в розстрочку за договором лізингу.

Для досягнення поставленої мети розв’язувались такі завдання:

-

-

-

-

-

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні процеси ресурсного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасними засобами механізації виробничих процесів, переважно за рахунок лізингової діяльності як альтернативної форми серед інших джерел.

Предметом дослідження є економічні відносини між учасниками лізингової діяльності, пов’язаних з регулюванням та вдосконаленням організаційно-економічного механізму співпраці в системі: виробник майна, його покупець (лізингодавець), лізингоотримувач.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод пізнання та комплексний системний підхід до вивчення економічних процесів в агропромисловому виробництві, законодавчо-правові акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку лізингової діяльності. У процесі дослідження застосовувались відомі загальнонаукові прийоми і прикладні методи: історико-економічний аналіз, на основі якого досліджені довгострокові тенденції розвитку лізингової діяльності в Україні та за її межами; монографічний і статистичний застосовувались при вивченні договірних зобов'язань та їх виконанні учасниками лізингової діяльності; абстрактно-логічний використовувався при застосуванні методологічних положень теорії для визначення особливостей економічних відносин партнерів по лізинговій діяльності залежно від умов ринкового середовища; порівняння, з допомогою якого визначалася залежність між наявністю засобів механізації та результативними показниками діяльності лізингоотримувача; ряди динаміки, графічні методи, на основі яких встановлювалась залежність між показниками.

Інформаційною базою дослідження слугували статистичні дані наявності засобів механізації в аграрних формуваннях, їх якісного стану, звітні дані НАК "Украгролізинг" та його регіональних органів, спеціальна література та результати власних досліджень автора, законодавчі та нормативно-правові акти органів державної влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних та методичних основ розвитку агролізингу в Україні, його переваг у забезпеченні на конкурентній основі сільськогосподарських товаровиробників сучасними засобами механізації.

Найважливіші результати досліджень, що характеризують їх новизну, розкривають зміст дисертації і виносяться на захист, полягають в наступному:

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, одержані в процесі дисертаційного дослідження, що спрямовані на формування організаційно-економічного механізму забезпечення технологічної потреби засобами механізації сільськогосподарського виробництва, використовуються Міністерством аграрної політики України при прогнозуванні потреби підприємств галузі в сільськогосподарській техніці. Методичні підходи до розрахунків по сплаті коштів за отримане за лізингом майно широко використовуються сільськогосподарськими підприємствами Житомирської і Київської областей.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, наведені в дисертаційній роботі, є особистими розробками автора. Їх використання в практиці агропромислового виробництва сприятиме підвищенню ефективності господарювання усіх учасників лізингової діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, пройшли експериментальну перевірку з питань удосконалення економічних відносин в напрямі взаємовигідної співпраці між учасниками лізингової діяльності в усіх природно-економічних законах України. Вони оприлюднені на науково-практичних конференціях: Науково-практичній конференції "Реформування матеріального та інженерно-технічного забезпечення агропромислового виробництва" (20 листопада 2001 р., Інститут механізації і електрифікації сільського господарства, смт. Глеваха, Київська обл.); на з'їзді фермерів та асоціації аграрних інженерів України "Розвиток лізингу в Україні" (15 грудня 2001 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічні аспекти ефективності функціонування агропромислової сфери в ринковому середовищі" (25-26 квітня 2002 р., м. Київ, НАУ); Науково-практичній конференції "Актуальні проблеми вдосконалення підготовки фахівців аграрного сектору економіки" (7 листопада 2002 р., м. Київ, НАУ); на нараді Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств (21 серпня 2002 р., м. Київ). Протягом 2001--_ рр. результати досліджень доповідались на технічних радах НАК "Украгролізинг" та нарадах директорів філій компанії.

Публікації. За темою дисертації опубліковані три статті у фахових виданнях (1,0 друк. арк.) і брошура (2,94 друк. арк.), які є одноосібними публікаціями автора, що достатньо повно відображають результати досліджень, викладених в дисертаційній роботі.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Загальний обсяг дисертаційної роботи викладено на 208 сторінках комп'ютерного тексту. Складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 179 найменувань, містить 35 таблиць, 3 рисунки, 4 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв`язок роботи з науковими програмами, сформульовані мета та задачі, об`єкт і предмет дослідження, розкрита наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У першому розділі – “Теоретичні аспекти лізингу як економічної категорії” – розглянуто і проаналізовано сучасні погляди економістів щодо сутності, завдань та економічного змісту лізингу як економічної категорії. Вивчення спеціальної літератури показало, що лізинг як довгострокова оренда вже давно відомий людству. Проте тільки з кінця семидесятих років минулого століття почався “лізинговий бум” у розвинутих країнах, на який науковці відреагували численними працями з лізингової проблематики. Та все ж єдиного тлумачення економічного змісту лізингу ще не склалось, відсутнє єдине загальновизнане його тлумачення як економічної категорії.

У більшості літературних джерел лізинг ототожнюється з довгостроковою орендою, довгостроковим кредитом, розстрочкою. Деякі автори порівнюють його з прокатом або визначають просто як договір чи контракт. Всі ці ознаки певною мірою притаманні лізингу. Проте, якщо поєднати їх в одному визначенні, то й воно не буде вичерпним і досконалим. Адже у визначенні необхідно передати не лише форму прояву лізингу на первинному економічному рівні, а й відобразити його макроекономічну роль. Крім того, слід взяти до уваги ще й ту обставину, що лізинг доцільно застосовувати не завжди і не скрізь. Найбільш прийнятною (найдешевшою) формою придбання основних засобів виробництва є купівля, придбання за власні кошти. Проте таку можливість мають лише успішно працюючі підприємства з високоліквідним балансом. Лізингом як формою поповнення основного капіталу в натуральній формі користуються підприємства середнього рівня, які працюють рентабельно, але не можуть розраховувати навіть на одержання пільгового банківського кредиту.

З урахуванням перелічених обставин лізинг можна визначити наступним чином: лізинг – це економічний важіль забезпечення безперервності кругообігу основного капіталу в підприємствах з незадовільним економічним станом шляхом передачі їм у використання основних засобів, що належать іншому власнику на засадах терміновості, платності та з правом викупу на протязі або в кінці обумовленого терміну використання. Прийняття такого визначення відразу закріплює за ним статус неординарного економічного важеля, використання якого в умовах агропромислового виробництва сучасної України потребує додаткових бюджетних коштів, тобто протекціоністських заходів.

Важливим елементом теоретичного підґрунтя лізингу є критерії класифікації та його класифікаційні різновиди. Нами проаналізовано літературні джерела видання 1996-го, 1998-го, 2001-го та 2002 років. Аналіз показав, що за порівняно короткий проміжок часу (6 років) кількість класифікаційних ознак видів лізингу збільшилася від 6 до 13. У 1996 р. до них відносили: склад учасників, майна, ступінь окупності та умови амортизації, обсяг обслуговування майна. Потім до них додалися: сектор ринку, наявність податкових та амортизаційних пільг, характер лізингових платежів, термін лізингової угоди, кількість сторін, форма організації угоди, сума лізингової угоди. Проте деякі з нових ознак не виявили нових видів лізингової діяльності. Якщо у перші роки обраного часового періоду фінансовий та оперативний лізинг виділяли за ознакою ступеня окупності або ступеня окупності в поєднанні з умовами амортизації, то у 2002 р. ці ж види лізингу виділили за ознакою терміну лізингової угоди. Ще одну нову ознаку – форму організації лізингової угоди – почали використовувати для виділення добре відомих і раніше видів лізингу – прямого, непрямого, зворотного. Деякі нові класифікаційні ознаки не мають важливого, принципового навантаження. Це – ознаки сектору ринку, суми лізингової угоди, кількості сторін. Пропозиції щодо розширення класифікаційних ознак та видів лізингу сприймаються як самоціль. Заслуговують на увагу думки економістів про те, що основними видами лізингу є фінансовий і оперативний, а всі останні є їх різновидами. Серед них, на наш погляд, необхідно додатково виділити підприємницький та державний (регульований) лізинг. Перший здійснюється без участі держави, другий передбачає створення державних лізингових структур та відповідних фінансових і матеріальних фондів.

Слід зауважити, що забезпечення єдиного розуміння змісту, критеріїв класифікації та видів і різновидів лізингу має не тільки суто теоретичне, а й важливе практичне значення. Не можна вважати нормальним явищем невідповідність визначення агролізингу в законодавчих документах України та Росії. В Законі України “Про лізинг”, прийнятому у 1997 році, він визначається як “вид підприємницької діяльності”, а в законі Російської Федерації, прийнятому на рік пізніше, лізинг названо видом інвестиційної діяльності. Крім того, в українському законі виділено лише види та форми лізингу, а в російському – форми, типи і види. В інтересах розширення і зміцнення економічних зв’язків подібні невідповідності небажані.

Недостатньо розроблені на сучасному етапі і методологічні аспекти організації лізингових відносин. Більшість авторів трактує їх як багатосторонні відносини учасників лізингової діяльності. На наш погляд, такий підхід збіднює і звужує методологічну базу визначення напрямів їх удосконалення. Більш доцільно виділити три групи відносин: 1) відносини власності; 2) відносини розподілу; 3) відносини конкуренції. У складі першої групи необхідно звернути увагу на дотримання залежності між відшкодуванням вартості майна лізингодавця та економічним ефектом його використання лізингоодержувачем. Крім того, за лізингодавцем або продавцем слід законодавчо закріпити обов’язок виконання так званих “аварійних ремонтів” протягом усього терміну використання майна, а не лише гарантійного строку, вказаного виробником (продавцем), наприклад, технічних засобів.

У сфері відносин розподілу в теоретичному плані заслуговує на увагу питання щодо зміни бази розрахунку винагороди лізингодавцю. Нині у ролі бази виступає вартість лізингового майна. Пропонується замість нього використовувати показник нормативних витрат лізингодавця на підготовку та здійснення лізингової угоди, а загальну суму винагороди визначати як добуток суми цих витрат на фактичний коефіцієнт прибутковості використання лізингового майна лізингоодержувачем. У такий спосіб, на нашу думку, можна було б забезпечити зацікавленість всіх учасників лізингового процесу в його високих кінцевих, а не проміжних результатах, гармонізувати інтереси суб’єктів лізингу.

Конкурентні відносини є обов’язковим компонентом загальної системи лізингової діяльності в умовах ринку. Він передбачає наявність багатьох лізингових компаній, які надають лізингові послуги однакового призначення, а потенційний лізингоодержувач має можливість вибору з точки зору власних інтересів. Проте, в Україні ринок лізингових послуг для агропромислового виробництва знаходиться у стадії формування, тому стосовно відносин конкуренції можна обмежитись лише одним загальним зауваженням. Формування ринку агролізингових послуг слід здійснювати під кутом зору забезпечення дієвості та прозорості конкуренції.

У другому розділі – "Аналіз передумов та обсягів лізингових операцій в сільськогосподарських підприємствах" – проаналізовано передумови, організаційні форми та масштаби державного фінансового агролізингу в Україні.

Передумови агролізингу – це чинники, під впливом яких формуються потреби, напрями та обсяги агролізингової діяльності. Дослідженням встановлено три групи передумов запровадження агролізингових операцій: 1) дефіцит технічних засобів; 2) незадовільні економічні результати роботи сільськогосподарських підприємств; 3) незавершеність формування ринкового середовища. Вони зумовлюють об'єктивну необхідність та значні масштаби агролізингу.

Державна агролізингова діяльність виникла порівняно недавно – у вересні 1997 року, і за цей час застосовувалось кілька її організаційних форм. Першу форму представляла дирекція державного лізингового фонду. Друга виникла в лютому 1999 року як державне лізингове підприємство “Украгролізинг”, яке здійснювало свою діяльність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № “Про заходи щодо забезпечення діяльності державного лізингового підприємства “Украгролізинг”, основні положення якої визначають зміст та організацію державних агролізингових операцій і до цього часу. Постанова передбачала зміцнення економічних основ агролізингу за рахунок залучення коштів державного бюджету, а також формування територіальної мережі лізингодавців. За поданням Мінагропрому та обласних державних адміністрацій “Украгролізинг” мав визначати лізингодавців з числа суб’єктів господарювання незалежно від форм власності.

Третя організаційна форма була визначена Указом Президента України від 23 лютого 2001 року “Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки” у вигляді Національної акціонерної компанії “Украгролізинг”. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 року № “Про утворення Національної акціонерної компанії Украгролізинг”, було затверджено статут компанії та визначено перелік підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з передачею 100 відсотків їх акцій до статутного фонду НАК “Украгролізинг”. Сьогодні широко диверсифікована національна компанія “Украгролізинг” сприяє структурній перебудові вітчизняного аграрного сектора економіки, забезпечує умови ефективного функціонування сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах.

Проте нарощування масштабів державної агролізингової діяльності гальмується недостатнім фінансуванням. Стрункої і надійної системи формування грошових коштів для агролізингу ще не склалось, про що свідчать дані табл. 1.

Таблиця 1

Джерела та обсяги фінансування державного агролізингу в Україні за 1998-2001 рр. (за матеріалами НАК “Украгролізинг”), тис. грн.

Джерела грошових коштів | Роки | Разом за 4 роки

1998 | 1999 | 2000 | 2001

1.

Кабінету Міністрів

України | 18500,0 | - | - | - | 18500,0

2.

бюджетних позичок | 44883,7 | 38145,3 | 19403,0 | - | 102432,0

3. Бюджет | - | 102004,2 | 38000,0 | - | 140004,2

4. Іноземні кредити | - | - | - | 24066,3 | 24066,3

5. Поставки технічних засобів (погашення заборгованості по іноземних кредитах, одержаних під гарантії уряду) | - | - | - | 133637,5 | 133637,5

6. Зворотні лізингові

платежі | 352,0 | 1318,5 | 8922,6 | 13278,7 | 23871,8

Всього | 63735,7 | 141468,0 | 66325,6 | 170982,5 | 442511,8

Дані табл. 1 показують, що протягом 1998-2001 рр. кошти для проведення державних агролізингових операцій надходили з шести джерел: резервного фонду Кабінету Міністрів України, повернення бюджетних позичок, бюджету, іноземних кредитів, погашення заборгованості іноземних кредитів, зворотних лізингових платежів. Проте три з них, а саме: резервний фонд Кабінету Міністрів України, іноземні кредити, погашення заборгованості по іноземних кредитах виявились епізодичними, разовими. Повернення бюджетних позичок виступало джерелом протягом трьох років аналізованого чотирирічного періоду, державний бюджет – протягом двох років. Стабільним зростаючим джерелом формування коштів для державного агролізингу виявились щорічні зворотні лізингові платежі, але їх розміри незначні.

Однак загальні обсяги грошових коштів для лізингових операцій в агропромисловому виробництві України вкрай недостатні. Адже за чотири роки аналізованого періоду безпосередньо для лізингових операцій надійшло 442 млн. грн., або по 110 млн. грн. щорічно. В розрахунку на одну область це становить 4,4 млн. грн., тобто щорічно кожна область могла придбати 8 комбайнів вітчизняного виробництва.

Аналіз використання коштів агролізингового фонду для поставок сільськогосподарської техніки аграрним товаровиробникам за 1998-2001 рр. показав, що в зональному розподілі спостерігається суттєва нерівномірність формування мережі споживачів агролізингових послуг (табл. 2).

Таблиця 2

Формування мережі користувачів агролізингових послуг

в Україні за період 1998-2001 рр.

Роки і показники | Кількість господарств-користувачів послуг агролізингу по зонах,

одиниць | По Україні, одиниць

Степ | Лісостеп | Полісся

1998 | 339 | 286 | 194 | 819

1999 | 595 | 503 | 182 | 1280

2000 | 36 | 63 | 13 | 112

2001 | 215 | 283 | 64 | 562

Разом | 1185 | 1135 | 453 | 2773

Кількість підприємств у 2001 році – всього

з них прибуткових |

4152

2893 |

5434

3042 |

3232

1260 |

12818

7195

Питома вага господарств-користувачів агролізингу, %:

в загальній кількості підприємств

в кількості прибуткових підприємств |

28,5

40,9 |

20,9

37,3 |

14,0

35,9 |

21,6

38,5

Як свідчать дані табл. 2, мережа господарств-користувачів агролізингу формувалася нерівномірно по території і неритмічно в часі. В зоні Степу користувачів було 28,5 % до загальної кількості підприємств, які функціонували тут у 2001 році. В зоні Лісостепу цей відсоток знижується до 20,9, на Поліссі – до 14 відсотків. Проте по відношенню до кількості прибуткових підприємств частка господарств, охоплених послугами агролізингу, не має істотних відхилень по природно-економічних зонах, хоча й дещо зменшується від Степу до Полісся. В цілому по Україні агролізингом охоплено 38,5 % прибуткових (за результатами 2001 року) підприємств, у степовій зоні – 40,9, лісостеповій – 37,3, в зоні Полісся – 35,9 відсотків.

Дані агролізингових операцій з поставки технічних засобів сільськогосподарським підприємствам по природно-економічних зонах свідчать, що найбільший обсяг агролізингу припадає на 1999 рік, коли загальна вартість поставленої техніки перевищила 272 млн. грн. із загальної суми поставок 524,4 млн. грн. за 4 роки. Найменшими протягом аналізованого чотирирічного періоду були поставки 2000 року – 30,1 млн. грн. Календарні коливання обсягу операцій агролізингу складають дев’ять разів. Основний обсяг агролізингової діяльності концентрується в зоні Степу. Господарствам цієї зони було поставлено техніки на лізингових засадах на загальну суму 238,8 млн. грн., тобто близько 46 % загального обсягу лізингових операцій за чотири роки. Найменша частка припадає на зону Полісся – дещо більше 13 відсотків. Такі ж зональні закономірності спостерігаються і в показниках обсягу агролізингу в розрахунку на 1 господарство, 1 га сільськогосподарських угідь та 1 га ріллі. На 1 сільськогосподарське підприємство-лізингоодержувач степової зони вартість поставленої техніки становить 201,5 тис. грн., поліської – 152,4 тис. грн., 1 га сільськогосподарських угідь – відповідно 22,94 і 18,63 грн., на 1 га ріллі – 26,16 і 25,41 грн. Зона Лісостепу за цими показниками (на 1 га) займає провідне місце як зона найбільш інтенсивного ведення рослинницьких галузей.

З викладеного можна зробити висновок, що державний агролізинг набув поширення в агропромисловому виробництві усіх природно-економічних зон областей України, хоча й різною мірою. Найбільше його використовують господарства степової зони, найменше – Полісся. В зоні Степу найбільше підприємств-лізингоодержувачів – 1185 з 2773, тут найбільший обсяг лізингових операцій і найвища сума вартості поставленої техніки в розрахунку на одне сільськогосподарське підприємство-лізингоодержувач. Загальний обсяг послуг агролізингу має зростати в міру забезпечення джерел його фінансування, оскільки реальні кошти надходять надто неритмічно.

У третьому розділі – "Шляхи розвитку лізингової діяльності" – визначені напрями й обґрунтовано комплекс заходів щодо удосконалення економічних взаємовідносин учасників лізингової діяльності, регулювання системи ціноутворення як основи еквівалентного обміну та розкриті найбільш ефективні форми державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

У процесі досліджень виявлено, що матеріально-технічна база АПК та ресурсне забезпечення аграрного виробництва протягом всього періоду економічних реформ в напрямі до ринкової економіки погіршувались. Вартість основних фондів у сільському господарстві лише за останні п’ять років зменшилася з 141,35 млрд. грн. до 87,76 млрд. грн., у тому числі сільськогосподарського призначення – із 121,3 млрд. грн. до 74,8 млрд. грн., або відповідно на 38 і 37 відсотків.

Особливо загрозливий стан склався з активною частиною основних засобів – технічним парком сільськогосподарських машин. Кількість тракторів – основного тягового засобу виробництва – за досліджуваний період зменшилась на 38,6%. Якщо врахувати, що кількість тракторів, які відпрацювали свій амортизаційний строк, становить 59%, то власними тяговими засобами товаровиробник сільськогосподарської продукції не в змозі виконати необхідні обсяги технологічних операцій. Подібний стан спостерігається у забезпеченні технічними засобами по всьому технологічному ланцюгу виробництва сільськогосподарської продукції. Парк зернозбиральних комбайнів зменшився на 40%, основна кількість комбайнів має застарілі низькопродуктивні модифікації та 64% зношеності. Тому зібрати вирощений врожай у стислі строки неможливо. За таких умов втрати вирощеної продукції можуть бути досить високими. Аналогічна тенденція спостерігається і щодо іншої збиральної техніки. Кількість кукурудзозбиральних комбайнів зменшилась на 48% (зношеність 63%), картоплезбиральних – на 61% (зношеність 60%), бурякозбиральних машин – на 30% (зношеність 62%). Щодо сільськогосподарських машин: ґрунтообробної техніки, машин по внесенню добрив та засобів захисту рослин, сівалок, то ці засоби ще в гіршому стані, оскільки вони фізично зношені і застарілі за техніко-технологічними та продуктивними якостями. Водночас навантаження на працюючі трактори і комбайни суттєво зростає, що видно з даних рис. 1.

Рис. 1. Навантаження на трактори і комбайни, що знаходяться в експлуатації, га

Наведені дані свідчать, що у 2001 р. на один трактор припадало ріллі більше порівняно з 1990 р. на 41%, площі посівів зернових культур на зернозбиральний комбайн збільшились у 2,2 раза, відповідно навантаження на кукурудзозбиральний комбайн зросло на 38%.

Отже, виходячи з якісних характеристик продуктивності наявних тракторів і комбайнів, високого рівня їх зношеності, забезпечити оптимальні строки виконання комплексу технологічних операцій неможливо. Для порівняння: в розвинутих країнах світу навантаження ріллі на один трактор та посівів зернових культур на один комбайн (як і інших культур на відповідні комбайни) значно нижчі, ніж в Україні. В Україні у 2002 р. на один трактор припадало ріллі більше, ніж у 1990 р. – у 1,8 раза. Якщо порівняти ці показники з розвинутими країнами світу, то навантаження на один трактор більше порівняно із США в 4,2 раза, з Великобританією – в 9, Францією – в 10 разів і Німеччиною – в 24 рази.

Ще гірше становище в Україні і щодо навантаження посівів зернових культур на один зернозбиральний комбайн. Якщо у 1990 р. припадало 113 га посівів зернових культур, то у 2001 р. – 245 га, або більше в 2,2 раза, а порівняно з переліченими країнами відповідно більше в 3,6; 3,4; 3,9; 6,8 раза. Якщо врахувати, що якість та продуктивність тракторів і комбайнів в цих країнах на порядок вища, ніж в Україні, то зрозуміло, що конкурувати з ними в галузі сільськогосподарського виробництва наша країна ще не зможе тривалий час, якщо не будуть створені сприятливі умови для забезпечення сільськогосподарського виробництва якісними вітчизняними засобами механізації на рівні технологічної потреби.

В дисертаційній роботі опрацьовані основні принципи та розроблені методичні підходи щодо врегулювання еквівалентного обміну між учасниками агролізингу і визначені найбільше ефективні способи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Аналіз системи ціноутворення за період економічних ринкових реформ свідчить, що цей процес відбувався начебто за саморегульованими ринковими принципами попиту і пропозиції та при застосуванні вільних цін і тарифів. Проте фактично ціноутворення здійснювалось для промислових галузей, що виробляють основні й оборотні засоби для сільського господарства, за принципом вільного ціноутворення, а на продукцію сільського господарства – за фіксованими, обмежувальними цінами.

Така ситуація створила нерівнозначні правові умови, які суперечать положенням прийнятого в Україні закону про врегулювання цін і ціноутворення між галузями народного господарства та сферами АПК. В статті 3 Закону України “Про ціни і ціноутворення” записано: “Політика ціноутворення є складовою частиною загальної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організації ... об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну”.

Кардинальне вирішення питань створення сприятливого ринкового середовища як для сільськогосподарських товаровиробників, так і для промислових підприємств ресурсної сфери АПК, основних партнерів лізингу полягає у застосуванні єдиного методологічного підходу ціноутворення, що ґрунтується на однакових методичних засадах формування витрат виробництва і визначення ціни реалізації кінцевої продукції.

На даному етапі становлення ринкових відносин формування цін на промислову продукцію, яка споживається сільським господарством, здійснюється на інших методологічних підходах. При розрахунках оптово-відпускних цін приймаються за основу не усереднені галузеві витрати, а індивідуальна собівартість продукції, яку виробляє те чи інше підприємство, використовуючи свою норму рентабельності. А оскільки в більшості ці підприємства є монополістами у виробництві сільськогосподарської техніки, то їх індивідуальна вартість виробів покладена в основу відпускних цін.

Аналіз методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. № 47, показує, що формально калькуляція виробничої собівартості продукції здійснюється начебто на нормативній основі, а класифікація витрат – за загальноприйнятими ознаками. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та статтями калькуляції, за способами перенесення вартості на продукцію поділяються на прямі і непрямі, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на змінні і постійні. Однак, при визначенні нормативів витрат промислові підприємства користуються не усередненими по відповідних галузях, які б відображали рівень суспільно необхідних витрат, а ці нормативи підприємства розробляють самостійно і вважають їх суспільно визнаними витратами. У пункті 33 названих рекомендацій зазначається: “Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін … можна застосувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності”.

Отже, встановлення норми витрат на одиницю продукції самим підприємством за критерієм “нормальних рівнів”, “нормальної потужності” є довільним і не ґрунтується на будь-якій узагальненій, контрольованій нормативності, а дозвіл згаданими рекомендаціями використовувати фактичний рівень затрат виробництва скасовує будь-яку нормативну основу.

Крім необґрунтованого ціноутворення підвищення ціни на промислові вироби, які споживає сільське господарство, відбувається і на макроекономічному рівні внаслідок специфічної дії на подорожчання складного технічного виробу (трактори, комбайни, складні сільськогосподарські машини), які створюються багатьма суміжниками, що виробляють окремі деталі, вузли і агрегати, і по кожному з цих виробів ціна збільшується на 20% за рахунок податку на додану вартість (ПДВ). Таким чином, чим більша кількість підприємств, які беруть участь у створенні складної техніки, а цих учасників буває десятки і сотні, ПДВ набуває форми ланцюгової реакції. Підраховано, що навіть за наявності шести суміжників виробництва кінцевої продукції ціна зростає втричі. Не важко уявити у скільки разів подорожчає продукція, якщо у її створенні беруть участь десятки суміжників.

Поглиблено аналізуючи вплив ПДВ на ціну складної сільськогосподарської техніки, вбачаємо єдиний вихід зниження ціни цих виробів у встановленні диференційованих ставок ПДВ за схемою: чим більше учасників у створенні складної техніки, тим нижчою повинна бути ставка ПДВ на всьому ланцюгу її виробництва, скоригованою ставкою ПДВ кінцевого виробника, яка б не перевищувала сукупної суми 20 відсотків.

Викладене дає підстави стверджувати, що тільки комплексне системне вирішення проблеми ціноутворення в ресурсній сфері АПК як на рівні підприємства, так і на макроекономічному рівні регулювання ПДВ, усунення його “кумулятивного ефекту” дає змогу досягти еквівалентного обміну між ресурсною сферою АПК та сільським господарством.

Відомо, що найгострішою невирішеною проблемою в сільському господарстві за період економічних реформ стала майже повна відсутність оновлення машинно-тракторного парку. Однак, державні заходи щодо вирішення цієї проблеми в більшості були неефективними. Особливо це негативно проявилось при закупівлі в 1996-1998 роках за непомірно високими цінами понад тисячу американських зернозбиральних комбайнів John Deere і шестисот німецьких Case i Claas. Загальна вартість закупівлі цієї техніки становила близько 1 млрд. доларів США, що дорівнювало вартості дворічної програми вітчизняних заводів з виробництва цієї техніки. Надійшла ж закордонна техніка переважно до операторів комерційних структур, які за договорами із сільськогосподарськими підприємствами її використовували за високу плату. На збиранні зернових культур вона сягала 20% збору врожаю. Водночас ці структури не поспішали розраховуватись за кредити. Так, за підсумками 2001 року перевіркою Міністерства аграрної політики зафіксовано, що за наявності 2,6 млрд. дол. США боргів отримувачів техніки повернено лише близько 1% від названої суми. Крім цього негативного явища з поверненням боргів виникла складна ситуація в подальшому використанні даної техніки, значна частина якої потребує ремонту, але запчастини до неї ніхто не постачає, а вітчизняні заводи їх не виробляють. Отже, склалась ситуація, за якої вкладені колосальні кошти не дають відповідної віддачі.

У процесі пошуку більш ефективних форм державної підтримки оновлення сільськогосподарської техніки в країні здійснюється ряд заходів щодо створення сприятливого ринкового середовища та відповідних організаційних структур з продажу сільськогосподарським підприємствам в розстрочку технічних засобів, виділенні бюджетних асигнувань на придбання техніки за фінансовим лізингом у заводів, що постачається з виплатою за неї в розстрочку. Передбачена в державному бюджеті і 30% компенсація сільськогосподарським товаровиробникам вартості купленої ними складної техніки вітчизняного виробництва. З метою прискорення розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу 7 лютого 2002 року прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”. В цьому законі передбачено протягом 2003-2010 років забезпечити технологічні потреби агропромислового комплексу вітчизняною технікою й обладнанням для впровадження сучасних технологій у виробництво, зберігання та переробку сільськогосподарської продукції.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження дають підстави зробити такі висновки:

1.

2.

3.